Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР

“ІНСТИТУТ АГРАРНОЇ ЕКОНОМІКИ”

УКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ АГРАРНИХ НАУК

УДК 631.1:338.439.5

РОЗВИТОК ВИРОБНИЦТВА І ФОРМУВАННЯ РИНКУ ПРОДУКЦІЇ ЦУКРОБУРЯКОВОЇ ГАЛУЗІ (НА МАТЕРІАЛАХ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ)

08.00.03 - економіка та управління національним господарством

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

РИБАЧЕНКО Олеся Миколаївна

Київ 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному науковому центрі “Інститут аграрної економіки” Української академії аграрних наук

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор, заслужений економіст України БОЙКО Віктор Іванович, Національний науковий центр “Інститут аграрної економіки” УААН, завідувач відділу регіонального розвитку аграрного виробництва

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор, заслужений економіст України КОДЕНСЬКА Марія Юхимівна, Національний науковий центр “Інститут аграрної економіки” УААН, головний науковий співробітник відділу інвестицій

кандидат економічних наук, старший науковий співробітник СТАСІНЕВИЧ Світлана Анатоліївна, Національний університет біоресурсів і природокористування України КМУ, провідний науковий співробітник НДІ економіки і менеджменту агропромислового виробництва

Захист відбудеться “31“ березня 2009 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.350.01 у Національному науковому центрі “Інститут аграрної економіки” УААН за адресою: 03680, м. Київ, МСП, вул. Героїв оборони, 10, 3-й поверх, конференц-зал, к. 317.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного наукового центру “Інститут аграрної економіки” УААН за адресою: 03680, м. Київ, МСП, вул. Героїв оборони, 10, 2-й поверх, к. 212.

Автореферат розісланий “26“ лютого 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук О. Г. Шпикуляк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Лібералізація торговельно-економічних відносин в Україні на вимогу країн-членів СОТ зумовила загострення конкуренції на внутрішньому ринку агропромислової продукції, внаслідок чого постала проблема її просування, в тому числі цукру, не лише на зовнішній, а й на внутрішній ринок. Через відсутність закордонних каналів збуту товарні залишки продукції цукрової промисловості часом досягають 30% загального обсягу виробництва. Крім того, залишається невирішеною низка інших питань у діяльності галузі: зниження комерційного інтересу до виробництва цукросировини, сезонність обсягів збуту і цін на цукор, низький рівень його реалізації через біржовий ринок, переважання давальницької форми розрахунків із сільськогосподарськими підприємствами тощо.

Цукробурякова галузь, як важлива складова агропромислового комплексу Вінницької області, на початкових етапах ринкових трансформацій у країні зазнала значних економічних втрат у сировинній і переробній ланках цукровиробництва, насамперед через розбалансованість економічних і виробничо-технологічних зв'язків між ними. Частина переробних підприємств втратила свою ринкову вартість, перетворилась на об'єкти перепродажу і зрештою - ліквідації. Таким чином нині цукробурякова галузь досліджуваного регіону належить до переліку галузей АПК, які не подолали впродовж майже двох десятиріч важкий рубіж між адміністративною і ринковою економікою. Тому концепція її подальшого розвитку повинна ґрунтуватися на необхідності прискореної адаптації вітчизняного цукробурякового виробництва до умов світової торгівлі.

Проблеми формування й ефективного функціонування вітчизняного ринку цукру висвітлені у наукових працях О. С. Зайця, О. М. Шпичака, П. Т. Саблука, В. І. Бойка, М. Ю. Коденської, С. А. Стасіневич, Є. В. Імаса, О. М. Варченко, П. Г. Борисюка, В. Д. Слюсаря та ін. Аналіз впливу статусу членства України в СОТ на подальший розвиток цукробурякової галузі проводили А. В. Фурса, І. М. Павлик. Поглиблену увагу вивченню особливостей діяльності цукрових заводів приділяють зарубіжні економісти, зокрема А. Зельднер, Р. Нуждін, А. Полозова, І. Ушачов, М. Трейсі.

Разом з тим, постає необхідність розробки комплексу заходів щодо підвищення ефективності функціонування ринку цукру, пошуку шляхів відродження цукрових заводів і розширення їхніх сировинних зон, диверсифікації виробничої діяльності з метою задіяння переробних підприємств, які знаходяться під загрозою демонтажу, а також впровадження нових технологій і напрямів використання продукції цукровиробництва.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження є складовою частиною плану науково-дослідної роботи відділу регіонального розвитку аграрного виробництва Національного наукового центру „Інститут аграрної економіки” за темою “Розробити наукові основи розвитку аграрного виробництва сільських територій в умовах екологізації і ресурсозбереження” (номер державної реєстрації - 0106U006648). Автором дослідження розроблено пропозиції щодо відновлення виробничих потужностей цукробурякової галузі в регіонах, де її розвиток має важливе соціально-економічне значення, у тому числі гарантує вирішення проблеми зайнятості сільського населення.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є обґрунтування теоретичних, методичних і організаційних засад функціонування ринку цукру, виявлення тенденцій та розробка ринкової моделі розвитку цукробурякової галузі в регіоні, її адаптації до сучасних умов світової торгівлі.

Визначена мета зумовила вирішення таких завдань:

- обґрунтувати шляхи досягнення конкурентоспроможності агропромислової продукції як вирішального фактора формування стійких експортних позицій на зовнішньому ринку;

- здійснити оцінку сучасного стану розвитку буряківництва в регіоні та фінансово-економічних показників діяльності цукрових заводів області;

- виявити особливості формування географічної та товарної структури експортно-імпортних операцій на регіональному ринку цукру і цукровмісних продуктів;

- розробити прогнозні параметри виробництва цукру в регіоні відповідно до внутрішніх потреб і потенційних можливостей створення експортних ресурсів;

- опрацювати концептуальні основи організації і функціонування регіональних міжгалузевих інтегрованих об'єднань у напрямі територіальної концентрації виробничих потужностей сировинної і переробної ланок цукробурякової галузі;

- визначити напрями активізації внутрішньогалузевих і міжгалузевих зв'язків суб'єктів цукровиробництва й інших галузей АПК.

Об'єктом дослідження є сучасні процеси розвитку цукробурякової галузі та становлення основних організаційно-економічних засад формування і функціонування ринку відповідної продукції.

Предметом дослідження є теоретичні, методичні та практичні аспекти ефективного розвитку досліджуваної галузі, а також шляхи нарощування виробництва й використання її продукції.

Методи дослідження. Теоретичною базою дослідження були основні положення економічної теорії, загальноекономічні й філософські принципи, закони, закономірності, наукові розробки, публікації вітчизняних та іноземних вчених з проблем розвитку агропромислового виробництва. У процесі дослідження застосовували такі методи: абстрактно-логічний (теоретичні висновки щодо формування понятійно-категоріального апарату дисертаційного дослідження, абстрагування і виділення узагальненого визначення сутності аграрного ринку, логічна систематизація складових цього явища; виявлення закономірностей і формування суттєвих ознак розвитку ринкових відносин у цукробуряковій галузі); економіко-статистичний, що включає графічний, індексний, кореляційно-регресійний, кластерний, порівняння, факторного аналізу, аналітичних групувань (аналіз стану та економічної ефективності виробництва цукросировини і цукру, статистичних і оперативних даних у графічній формі; розробка напрямів відтворення цукробурякового виробництва, шляхів удосконалення організації та управління інтегрованими формуваннями); розрахунково-конструктивний (визначення перспектив розвитку цукробурякової галузі, пошук економічно доцільних варіантів розробки прогнозу виробництва цукру в регіоні; надання економічної оцінки запропонованих заходів щодо реструктуризації цукрових заводів і виявлення серед них найбільш раціональних і обґрунтованих).

Інформаційною базою дисертації стали статистичні та методичні матеріали Держкомстату України й Управління статистики у Вінницькій області, звітні дані обласної асоціації цукровиків регіону “Поділляцукор”, фінансово-економічні звіти сільськогосподарських підприємств, цукрових і спиртових заводів області, матеріали особистих спостережень автора, міжнародних конференцій.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у системному опрацюванні та подальшому розвитку теоретичних, методичних та практичних положень щодо відтворення виробництва і пошуку нових шляхів підвищення внутрішнього й зовнішнього попиту на продукцію цукробурякової галузі. цукровиробництво цукор регіональний ринок

Основними положеннями наукової новизни є:

вперше:

- виявлено закономірності та тенденції розвитку цукробурякового виробництва в регіоні, які полягають у тому, що процес трансформації відносин власності, розпочатий з інвестиційно-орієнтованої приватизації цукрових заводів, з подальшим поглибленням в них економічних зв'язків із сільськогосподарськими підприємствами, створює сприятливі умови для економічного оздоровлення галузі;

- шляхом застосування методу кластерного аналізу виявлено групи переробних підприємств регіону за їх конкурентоздатністю, що дає змогу оптимізувати використання виробничих потужностей цукрової промисловості відповідно до наявного техніко-технологічного, економічного й ресурсного потенціалу, потреб регіонального ринку цукру і створення міжрегіональних фондів та експортних ресурсів;

- обґрунтовано пропозиції щодо форми міжгалузевої кооперації цукрових і спиртових заводів області з виробництва біоетанолу шляхом створення статутних агроформувань;

удосконалено:

- механізм розширеного відтворення цукробурякового виробництва в напрямі підвищення ефективності використання наявних і задіяння додаткових виробничих потужностей переробних підприємств, інвестиційна привабливість яких дає змогу реалізувати відповідні інноваційні проекти;

набули подальшого розвитку:

- напрями диверсифікації виробництва і використання продукції цукрових заводів залежно від їх техніко-економічного потенціалу, що дає можливість високопотужним підприємствам організувати безвідходний завершений виробничий цикл, скористатися перевагами широкомасштабного виробництва, а малопотужним - переорієнтуватися на нові, порівняно ефективні технології з налагодження виробництва конкурентоспроможної продукції;

- методичні підходи до виявлення причинно-наслідкових зв'язків між формою реалізації цукросировини і цукру та ефективністю внутрішньогалузевих відносин;

- пропозиції щодо подальшої стабілізації й підвищення ефективності цукробурякового виробництва, зокрема стосовно необхідності технічної модернізації цукрових заводів з метою підвищення їх переробних потужностей, продовження тривалості роботи і поліпшення якісних властивостей продукції, реструктуризації галузі в напрямі міжгалузевої інтеграції, а також раціоналізації розміщення та інтенсифікації розвитку сировинних підприємств регіону.

Практичне значення результатів дослідження випливає з доцільності застосування розроблених організаційно-економічних рекомендацій щодо розвитку цукробурякової галузі та методичних підходів до підвищення реалізації традиційної продукції цукровиробництва і розширення його товарної пропозиції. Одержані результати досліджень можуть бути використані науково-дослідними установами та органами державного управління у процесі розробки прогнозів розвитку ринку цукру в досліджуваному регіоні та інших областях України, що спеціалізуються на цукровому виробництві, а також у практичній діяльності сільськогосподарських і переробних підприємств.

Результати досліджень заслухані та схвалені головними спеціалістами відділу харчової та переробної промисловості Головного управління агропромислового розвитку Вінницької облдержадміністрації (довідка № 2/2138 від 11.10.2008 р.). Зокрема, враховано пропозиції щодо вдосконалення методики визначення конкурентноздатних підприємств цукрової промисловості та прогнозування параметрів розвитку виробництва цукру в області.

Рекомендації стосовно поліпшення роботи Красносільського цукрового заводу шляхом нарощування виробництва конкурентоспроможної продукції, встановлення тісних міжгалузевих зв'язків використовуються у практичній діяльності ТОВ “ТК” РегВін-Інвест” у Вінницькій області (довідка № 333 від 2.10.2008 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею, в якій висвітлено авторський підхід до вирішення проблем подальшого розвитку цукробурякової галузі в Україні. Наукові положення, висновки і рекомендації, що виносяться на захист, одержані автором самостійно. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертаційній роботі використано лише ті положення, які є результатом особистої роботи здобувача.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та практичні результати досліджень за темою дисертаційної роботи були заслухані, одержали позитивні відгуки на наукових і науково-практичних конференціях: Міжнародна науково-практична конференція “Ефективність використання ресурсного потенціалу в умовах сталого розвитку сільського господарства” (м. Харків, Харківський національний аграрний університет, 1-2 березня 2007 р.), Міжнародна науково-практична конференція “Проблеми розвитку депресивних регіонів” (м. Ніжин, Ніжинський державний університет, 25-26 квітня 2007 р.), Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів і молодих учених “Економічні, екологічні та соціальні проблеми сталого розвитку аграрного сектора економіки” (м. Харків, Харківський національний аграрний університет, 1-3 жовтня 2008 р.).

Публікації. За результатами дисертації опубліковано 10 наукових статей загальним обсягом 2,9 друк. арк., з яких 6 - у фахових наукових виданнях, визначених ВАК України.

Обсяг та структура дисертаційної роботи. Основний зміст дисертаційної роботи викладено на 181 сторінці комп'ютерного тексту. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, який налічує 176 найменувань на 16 стор., містить 51 таблицю на 25 стор., 32 рисунки на 14 стор., 11 додатків на 16 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі - “Теоретичні основи аграрного ринку та особливості його формування в Україні” розглянуто економічну сутність категорії “аграрний ринок”, виявлено передумови його створення й ефективного функціонування, обґрунтовано основні критерії досягнення конкурентоспроможності вітчизняної аграрної продукції на зовнішньому ринку, розкрито особливості становлення й сучасного стану ринкових перетворень у цукробуряковій галузі.

На основі аналізу літературних джерел з'ясовано, що аграрний ринок - це складна система багатогранних економічних відносин між суб'єктами ринку (покупцями, продавцями, посередниками та ін.), що виникають під час виробництва, розподілу й споживання сільськогосподарської продукції. У процесі функціонування вищевказана система поділяється на підсистеми, які представлені такими ринками: сільськогосподарської продукції, матеріально-технічних ресурсів, сфер обслуговування і торгівлі. Тісна взаємодія всіх цих складових аграрного ринку здатна забезпечити його цілісність і функціональність. Недосконалість розвитку вітчизняного ринку матеріально-технічних ресурсів, сфер послуг і торгівлі зумовила в Україні дисбаланс на продовольчому ринку, що супроводжувався дефіцитом необхідних продуктів харчування, стрибкоподібними змінами споживчих цін на них, ціновим диспаритетом, сезонністю забезпечення товарами першої необхідності.

Внаслідок прискореного розвитку новітніх технологій, низького рівня мобільності сільськогосподарських ресурсів, сезонності виробництва досягти ідеальної кон'юнктури аграрного ринку досить складно, однак максимально наблизитися до такого стану - означає уникнути дефіциту або надвиробництва. Тому слід врахувати, що співвідношення попиту і пропозиції на аграрному ринку визначається не лише об'єктивними факторами економічної системи суспільства, такими як міра насиченості, доходи населення і рівень розвитку національної економіки, а й регулюється організаційно-управлінськими, економічними важелями з боку держави.

Проблема виходу вітчизняних товаровиробників на зовнішній ринок полягає, насамперед, у неспроможності адаптуватися до міжнародних правил торгівлі, які можуть радикально відрізнятися від внутрішніх, що вимагає розробки індивідуальних експортних стратегій конкурентної поведінки. Як відомо, переважна більшість товарів вітчизняного виробництва не потрапляє на європейські ринки через їхню невідповідність за якісними параметрами, що є наслідком відсутності в державі адекватної світовим вимогам системи управління й контролю за якістю в усіх сферах діяльності.

Інша вагома причина блокування експорту української аграрної продукції полягає в її високій ціні. Основою експортної ціни є світова, яка формується на основі довідкової інформації міжнародних галузевих видань, міжнародних організації, подібних експортно-імпортних контрактів. Значні відхилення від рівня світової ціни гальмують успішний розвиток зовнішньоекономічних відносин і в умовах гострої міжнародної конкуренції можуть спричинити різке скорочення попиту, застосування антидемпінгових заходів з боку Світової організації торгівлі, тарифних і нетарифних обмежень у країні імпортера. Досягати конкурентних переваг на зовнішньому ринку за ціновим критерієм підприємство може у два способи: знижувати собівартість товару або ціну експлуатації (витрати на споживання). Перший спосіб є пріоритетним, що вимагає ефективної аналітичної роботи на корпоративному рівні та застосування низки фіскальних і стимулюючих заходів з боку держави.

У роботі досліджено особливості становлення ринкових відносин у цукробуряковій галузі, зокрема, узагальнено найбільш вагомі чинники виникнення галузевої кризи наприкінці минулого десятиліття, з-поміж яких варто наголосити на недоліках ліберальних методів управління соціально-економічними процесами в країні. Поряд з цим, визначено перелік прогалин державного регулювання в галузі цукробурякового виробництва у процесі реалізації відповідно до Закону України “Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру” організаційно-економічних заходів. Серед них основними виявилися: невиконання норми закону щодо індексування мінімальних цін з урахуванням рівня інфляції, невідповідність рівня мінімальних цін на цукрові буряки і цукор виробничим витратам товаровиробників, диференційований спосіб формування мінімальної ціни на цукросировину для різних категорій виробників, недієвість механізму мінімальних цін при давальницьких операціях, дозвіл на пільгове ввезення цукру-сирцю тростинного на митну територію держави.

У другому розділі - “Оцінка сучасного стану виробництва і торгівлі продукцією цукробурякової галузі” - досліджено основні тенденції розвитку буряківництва у Вінницькій області, проведено фінансово-економічний аналіз діяльності цукрових заводів, розглянуто стан збуту продукції цукробурякової галузі на внутрішньому і зовнішньому рівні, у тому числі зроблено оцінку системи оптової та роздрібної торгівлі основним продуктом цукровиробництва, а також здійснено характеристику експортно-імпортних операцій.

Дослідження сучасних тенденцій розвитку буряківництва в регіоні показали, що економічний інтерес сільськогосподарських підприємств до вирощування цукрових буряків зменшується. Це зумовлено, передусім, високою собівартістю виробництва цієї технічної культури. Внаслідок збитковості виробництва відбувається переорієнтація переважної більшості господарств на інші галузі рослинництва. Через зміни у структурі посівних площ у 2007 р. виробництво цукрових буряків у сільськогосподарських підприємствах досліджуваного регіону скоротилося в 1,5 раза порівняно з 1995 роком. Натомість дрібні господарства населення значно зміцнили свої позиції, як постачальника сировини для цукрової галузі і виростили 9% коренеплодів від загального обсягу виробництва в усіх категоріях господарств.

Тенденція до деконцентрації вирощування цукрових буряків спостерігається також у господарствах суспільного сектора, що негативно впливає на показники ефективності їх діяльності. Як показали результати групування сільськогосподарських підприємств за розмірами посівних площ цукрових буряків у 2006 р., коренеплоди на площах до 100 га вирощували 122 підприємства або 41% від загальної кількості. Середній рівень збитковості по цій групі становив -12%. Суб'єкти господарювання, які вирощували цукрові буряки на площах від 100 до 300 га досягали рівня рентабельності (у середньому 2%), що не забезпечував фінансові можливості для розширеного відтворення виробництва. Найефективніше спрацювали 20 підприємств (7%) групи з максимальними розмірами посівних площ понад 500 га (рівень рентабельності виробництва становив 23%).

Доведено, що концентрація виробництва дає змогу підприємствам збільшувати розмір авансованого капіталу з розрахунку на гектар земельних угідь за рахунок економії на постійних витратах. Так, групування сільськогосподарських підприємств Вінницької області за обсягом виробничих витрат на гектар посівів показало, що у групі з виробничими витратами 4500-5500 грн/га одержано на 10% вищу урожайність, ніж середня по цій категорії господарств і найвищий рівень рентабельності 25,9% (табл. 1). Таким чином підтверджується необхідність подальшої інтенсифікації вирощування цукрових буряків, яка дає змогу досягати випереджаючого збільшення виробництва продукції за рахунок підвищення врожайності.

Таблиця 1

Вплив обсягів виробничих витрат на ефективність виробництва цукрових буряків у сільськогосподарських підприємствах Вінницької області, 2006 р

Групи за виробничими витратами на 1 га, грн	Кількість господарств у групі, од.	Середня площа посівів цукрових буряків на 1 господарство, га	Урожайність, ц/га	Витрати на 1 га посівів, грн	Виробнича собівартість 1 ц, грн	Собівартість 1 ц реалізованої продукції, грн	Одержано прибутку від реалізації цукрових буряків на 1 га, грн	Одержано прибутку (+), збитку (-) від реалізації цукрових буряків на 1 господарство, грн	Рівень рентабельності, %
До 2500	48	96	129	2044	15,84	17,95	-62,25	-5971	-3,25
2501-3500	93	200	188	2974	15,80	18,25	-78,58	-15717	-3,41
3501-4500	89	217	251	3990	15,89	18,12	145,42	31554	3,89
4501-5500	37	263	332	5081	15,32	16,21	1155,86	304178	25,93
5501-6500	23	1039	439	6121	13,96	15,32	189,41	196878	24,80
Понад 6500	11	173	519	7677	14,78	16,28	1347,42	232736	23,31
У середньому	301	259	303	4511	14,89	17,29	248,56	64461	9,87

Однак сучасний технологічний стан буряківництва, дезорганізованість виробничого циклу й управління ним не дають можливості переважній більшості вітчизняних аграріїв досягати світових показників урожайності культури. У 2006 р. 50% сільськогосподарських підприємств досліджуваного регіону вирощували цукрові буряки з урожайністю до 200 ц/га, що не забезпечувало їм прибутковості виробництва. Аналіз структури виробничої собівартості цукрових буряків у сільськогосподарських підприємствах Вінницької області показав, що витрати на мінеральні добрива займають найбільшу частку - майже 23%, дещо меншу - 13,9% - витрати на нафтопродукти. Проблема обмеженості обігових коштів спонукає товаровиробника до використання екстенсивних шляхів зниження собівартості продукції, в тому числі за рахунок економії капіталовкладень в агротехнічні засоби виробництва, що водночас призводить до скорочення рівня врожайності культури.

Найактуальнішим питанням сьогодення для цукрових заводів досліджуваного регіону залишається нестача цукросировини, що призводить до неповного завантаження потужностей, короткотривалості виробничого сезону і втрати коренеплодів. Однак порівняльний аналіз техніко-економічних показників діяльності цукрових заводів Вінницької області у 2002 і 2007 рр. показав, що вищевказана проблема частково була подолана. Зокрема, за п'ять років зросла частка підприємств, що працювали більше 80 діб (18% проти 8%), 60-80 діб (23% проти 17%). Натомість майже вдвічі менше підприємств виробляли цукор до 40 діб. У цілому середній показник тривалості виробничого періоду за аналізований період зріс на 26%.

Варто зауважити, що деякі цукрові заводи Вінницької області, налагодивши ефективне виробництво цукрових буряків у власних сільськогосподарських підрозділах, встановивши тісні довготривалі зв'язки з постачальниками цукрової сировини, постали перед проблемою недостатніх переробних потужностей. У 2007 р. частина підприємств мали понаднормову середньодобову продуктивність з переробки коренеплодів. Впродовж останніх кількох років найбільш інтенсивно використовували свої переробні потужності Ободівський, Соколівський і Томашпільсий цукрові заводи. Для прикладу, їх фактична добова продуктивність у 2006 р. перевищувала нормативну на 39, 21 і 23% відповідно. Збільшуючи фондовіддачу за рахунок понаднормової переробки цукросировини, цукрові заводи водночас прискорюють темпи фізичного зносу основних засобів. З огляду на те, що коефіцієнт зносу основних фондів в цілому по цукровій галузі перевищує 50%, виникає необхідність здійснення технічної реконструкції цукрових заводів для наближення показника їх середньодобової потужності з переробки сировини до європейських норм (7-12 тис. т на добу).

Проблема формування цивілізованого ринку цукру в Україні полягає не лише у недосконалості виробничих відносин, а значною мірою визначається низьким рівнем розвитку сфери торгівлі, ефективне функціонування якої повинне забезпечити тісний і взаємовигідний зв'язок між усіма суб'єктами товарообміну. Дослідження каналів і відповідних обсягів збуту цукру на регіональному ринку показало, що переважну частину цього продукту (51% у 2006 р., 50% у 2007 р.) пропонують господарства суспільного сектора (рис. 1), що є наслідком домінуючої позиції давальницької форми відносин між суб'єктами цукробурякового виробництва. Частка реалізованих на давальницьких умовах цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами у 2006 р. була максимальною за останні кілька років і становила 53%.

Рис. 1 Динаміка виробництва цукру в регіоні та реалізації його сільськогосподарськими підприємствами

У процесі дослідження виявлено, що, одержавши цукор в обмін на сировину, сільськогосподарські підприємства постають перед проблемою термінової його реалізації для наповнення обігових фондів і підготовки до весняно-польових робіт. Надмірна пропозиція продукту в період низького попиту на нього - сприятлива умова для розвитку спекулятивної торгівлі і нестабільної цінової кон'юнктури протягом року. Крім того, вищевказані негативні ознаки функціонування ринку цукру підкріплюються невиконанням передбачених державних заходів щодо його регулювання, зокрема стосовно здійснення державних закупівель, прийняття законодавчої бази про ліцензування оптової торгівлі цукром, подолання давальницьких розрахунків між суб'єктами цукрового виробництва.

Сезонні коливання ціни на цукор, тобто здешевлення продукту з початком виробничого сезону і різке його подорожчання у весняно-літній період відбувалося щорічно протягом 2003-2006 рр., однак найбільш строката цінова кон'юнктура спостерігалася у 2003 і 2005 рр. У 2007 році було порушено характерну для ринку цукру в попередні роки сезонність у зміні рівня цін: аналізований показник стрімко зростав двічі на рік (рис. 2). Основними чинниками, що негативно вплинули на формування цінової динаміки на ринку цукру в 2007 р. є різке скорочення виробництва порівняно з попереднім періодом та відповідно обсягів реалізації відповідної продукції, а також несприятлива ситуація на світовому ринку продовольства (дефіцит, агроінфляція).

Рис. 2 Динаміка щомісячних роздрібних цін на цукор, грн/кг

Обсяги зовнішньоторговельних операцій з цукром і кондитерськими виробами з нього на регіональному ринку за період з 2002 по 2006 р. скоротилися в 1,7 раза, в основному за рахунок зменшення імпортних поставок цукру з цукрової тростини. У структурі експорту визначеної групи товарів упродовж аналізованого періоду переважала частка меляси. Останні експортні поставки цукру з цукрових буряків відбулися у 2002 році в мізерному обсязі (2,9 т на суму 1,9 тис. дол. США). Основною причиною відсутності зовнішнього попиту на вітчизняний цукор є надто висока собівартість його виробництва і відповідно експортна ціна. Середня оптова ціна на цукор з цукрових буряків на внутрішньому ринку перевищувала середню оптову на світовому (Лондонська біржа) в 1,6 раза (2002 р.), майже вдвічі (2003, 2005 рр.), в 1,7 раза (2004 р.) і в 1,4 раза (2006 р.).

Імпорт цукру різних видів (згідно з міжнародною товарною номенклатурою), зокрема цукру-сирцю тростинного у 2002 р., білого у 2004 і 2006 рр. здійснювався у невеликих обсягах порівняно з загальнонаціональними, однак був економічно недоцільним в межах регіону, який спеціалізується на виробництві цього продукту.

У третьому розділі “Основні напрями організації відтворення цукробурякового виробництва” досліджено питання, пов'язані з трансформацією організаційно-територіальної структури цукробурякової галузі, визначено перспективи розвитку цукрової промисловості й розроблено прогноз виробництва цукру в регіоні, запропоновано створення нового формату інтегрованих об'єднань на основі міжгалузевої кооперації, обґрунтовано різні напрями диверсифікації виробництва й використання продукції цукробурякової галузі.

У даний час виробництвом цукрових буряків займаються господарства всіх областей України, крім Закарпатської. Проте потужності існуючих цукрових заводів не забезпечені відповідними техніко-технологічними і фінансовими ресурсами. Дослідженням доведено, що раціональної організації аграрних і переробних підприємств можна досягти збалансованим поєднанням складових цукробурякової галузі: сировина - кінцевий продукт з урахуванням природно-кліматичних, організаційно-економічних, трудових, інвестиційних чинників, що сприятимуть їх тісній взаємодії й ефективному розвитку. Для цього за допомогою економіко-статистичного методу багатокритеріального аналізу показників валового збору, врожайності цукрових буряків, обсягів виробництва цукру і сукупних переробних потужностей встановлено рейтинг регіонів країни, за результатами якого в групі лідерів були Вінницька, Полтавська, Київська, Тернопільська, Черкаська, Хмельницька і Харківська області. Таким чином регіональний аспект покладено в основу запропонованих надалі заходів у галузі цукровиробництва.

Як було з'ясовано у процесі аналітичної частини дослідження, цукрова промисловість Вінницької області об'єднує велику кількість заводів, однак технічні та фінансові можливості деяких із них обмежені, виробництво продукції відбувається із тривалими простоями, інвестиційна привабливість дуже низька. В умовах нарощування конкурентної напруги на внутрішньому ринку продукції цукробурякової галузі пропонується зосередити державні, інвестиційні, внутрішньокорпоративні зусилля на розвитку підприємств із стійкими позиціями в галузі й потенційними можливостями максимально забезпечити ринкову нішу продукцією вітчизняного виробництва.

З метою реалізації викладеного підходу було згруповано сукупність цукрових заводів за допомогою кластерного методу класифікації (рис. 3), що дало змогу виділити з-поміж них конкурентоздатні й неконкурентоздатні підприємства. Розрахунки прогнозних показників виробництва цукру ґрунтуються на результатах групування, тобто базою для розробки кореляційно-регресійної моделі прогнозу були найбільш визначальні (згідно з кореляційним аналізом) фактори впливу на результативний показник у п'ятнадцяти підприємствах досліджуваного регіону. За умови незмінних тенденцій у техніко-економічному розвитку конкурентоздатних підприємств їх виробничі можливості до 2015 р. становитимуть 477,4 тис. т цукру.

Аналіз еволюції інтеграційних відносин у цукробуряковій галузі Вінниччини показав значні переваги потужних агроформувань, утворених на статутній основі, порівняно із договірними, які в нестійких економічних умовах діяльності суб'єктів цукровиробництва не спроможні функціонувати ефективно в довгостроковій перспективі. Посилаючись на такі висновки, а також враховуючи світовий досвід у напрямі реструктуризації цукрових заводів, запропоновано консолідувати виробничі ресурси сільськогосподарських, цукрових і спиртових підприємств для налагодження технологій з виробництва біологічного пального із традиційної сировини вітчизняної цукробурякової галузі.

Пропозиції щодо створення регіональних міжгалузевих об'єднань у Вінницькій області базуються на принципах територіальної концентрації виробничих потужностей усіх ланок біопаливного виробництва і раціонального розміщення об'єктів у межах оптимальних відстаней між ними. Найприйнятнішою формою інтегрованих формувань у нашому випадку є структури холдингового типу. У Вінницькій області було запропоновано створення дев'яти цукроспиртових холдингів, які представлені 11 цукровими і 9 спиртовими заводами.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 3 Форма дендриту

Номер об'єкта відповідає порядковому номеру цукрових заводів у технічних звітах асоціації «Поділляцукор»: 1) Бабинський 2) Барський 3) Браїлівський 4) Бродецький 5) Жданівський 6) Іллінецький 7) Капустянський 8) Кирнасівський 9) Корделівський 10) Красносільський 11) Крижопільський 12) Махаринецький 13) Ободівський 14) Погребищенський 15) Ситківецький 16) Соколівський 17) Степанівський 18) Томашпільський 19) Турбівський 20) Удицький 21) Юзефо-Миколаївський;

Перш ніж був розроблений прогноз виробництва біоетанолу в регіоні, запропоновано здійснити технічну реконструкцію цукрових заводів шляхом збільшення їх виробничих потужностей на 1 тис. т - це мінімально необхідний і реальний обсяг, який для початку проявить ефективність експерименту. Важливо, що майже в усіх переробних підприємствах, включених до складу регіональних агропромислових формувань, залишиться попередня схема виробництва цукру, тобто наявні на сьогодні потужності будуть розраховані на цукровиробництво, а додаткові - на виробництво спирту. Винятком є цукрові заводи, які віднесені до неконкурентоздатних і потребують повної реконструкції.

Таким чином утворені регіональні об'єднання за умови їх часткової реконструкції або повної виробничої переорієнтації, організувавши діяльність з переробки дифузійного соку в Браїлівському, Гайсинському, Немирівському, Барському районах, використання цукрового сиропу в Тростянецькому, Калинівському, Теплицькому і переробки меляси в об'єднаннях, де залишиться технологія з виробництва цукру, досягнувши оптимального періоду сокодобування, зможуть виробляти близько 11613,6 тис. дал біоетанолу.

Стосовно розвитку сільськогосподарських підрозділів регіональних міжгалузевих холдингів передбачається, що власні сировинні зони варто раціоналізувати відповідно до оптимальних відстаней віддаленості від цукрового заводу. Організаційно-технологічні заходи в агроформуваннях повинні мати інтенсивний характер, що полягає у збільшенні виробництва цукрових буряків за рахунок підвищення їх урожайності. Завдання інтенсифікації виробництва цукросировини набуває особливого значення у разі прогнозного збільшення переробних потужностей цукрових заводів і досягнення при цьому оптимальних строків виробництва. Для того, щоб передбачити площі посівів цукрових буряків за вищевказаних умов розвитку цукрової промисловості використано різні показники врожайності культури. Встановлено, що в результаті реалізації першого варіанта прогнозу (урожайність на рівні 2006 р.) площі під цукровими буряками збільшаться на 62%, другого (урожайність 400 ц/га) - тільки на 14%. Тобто, інтенсифікація виробництва цукросировини дасть змогу досягти не лише економічного, а й екологічного ефекту, який проявить себе через економію земельних ресурсів.

При цьому слід врахувати, що в 2006 р. урожайність цукрових буряків вище 400 ц/га досягалася в сільськогосподарських підприємствах з виробничими витратами понад 5500 грн/га. Надалі можна передбачити збільшення виробничих витрат під впливом наукового прогресу на технічний розвиток галузі, зростання рівня інфляції і відповідно цін на матеріальні ресурси, що має бути враховано під час розрахунку господарствами межі беззбитковості виробництва цукрових буряків.

Враховуючи світові тенденції до скорочення виробництва цукру як кінцевого продукту і дедалі більшого використання цукросировини як біологічної маси для переробки на пальне, а також зростання цін на цукор, у майбутньому для українських товаровиробників можуть скластися сприятливі зовнішньоекономічні умови на шляху просування продукції цукробурякової галузі на ринки. Перевага під час вибору зовнішньоторговельних партнерів повинна, як і в минулому, надаватися ринкам країн СНД, де, за нашими підрахунками, можна реалізовувати близько 600 тис. т вітчизняного цукру.

Вузькоспеціалізоване виробництво вітчизняної цукрової промисловості обмежує спектр використання її продукції. Запропонована схема виробничої диверсифікації дасть можливість переробним підприємствам розширити асортимент пропозиції (рис. 4), зайняти нові ринкові сегменти, поглибити внутрішньо- й міжгалузеву інтеграцію, уникнути низки комерційних ризиків. Дослідженням встановлено, що виділений нами другий рівень виробничої диверсифікації (виробництво цукру-рафінаду, пресованого цукру, високооктанової добавки, лимонної й молочної кислот, фруктових сиропів та ін.) не застосовується в цукровій галузі, а внутрішні потреби у відповідній продукції задовольняються через імпортування або налагодження їх виробництва в інших, зокрема кондитерській галузі.

Размещено на http://www.allbest.ru/

I - й рівень диверсифікації; II - й рівень диверсифікації;

¹ - жовтий, рідкий, інвертований цукор, цукрова пудра, харчовий спирт, суміш сахарози та інвертованого цукру, чиста сахароза;

² - інвертований цукор, кормові дріжджі, лізин, гліцерин, ацетон, етанол, бетаїн.

Рис. 4 Схема диверсифікації виробництва на цукровому заводі

Перспективним напрямом товарної диверсифікації є налагодження технології з виробництва пектину на малопотужних цукрових заводах регіону. За нашими підрахунками, наявні переробні потужності таких підприємств дають змогу повністю забезпечити соціально необхідні обсяги виробництва пектину. Стрімкий розвиток вітчизняної лікеро-горілчаної та хімічної галузей економіки, а також високий попит на харчовий і технічний спирти за кордоном розкривають перспективи для горизонтальної диверсифікації виробництва на цукрових заводах.

ВИСНОВКИ

Проведені дослідження сучасного стану цукробурякової галузі, взаємовідносин між суб'єктами цукрового виробництва, аналіз ефективності вирощування цукросировини та її переробки, а також особливостей формування і функціонування регіонального й національного ринків відповідної продукції дали змогу сформулювати теоретичні та практичні висновки, запропонувати авторську оцінку й рекомендації щодо подальшого розвитку сільськогосподарських і промислових підприємств, підвищення ринкової привабливості їхньої продукції.

1. Ринок продукції цукробурякової галузі в Україні на сучасному етапі позбавлений системності розвитку й функціональності його інструментів та інститутів, призначених задовольняти комерційні інтереси суб'єктів аграрного бізнесу і забезпечувати продовольчий баланс на споживчому ринку. Характеристика ринкової кон'юнктури свідчить про стихійні коливання пропозиції цукру у зв'язку із скороченням його виробництва (2000, 2002 рр.) або надвиробництвом (2003, 2006 рр.), варіацію попиту в межах мінімального значення - 36,1 кг у 2002 р. і максимального - 40 кг у 2007 р., сезонність формування цін на відповідний продукт.

2. Основними недоліками функціонування вітчизняного ринку цукру впродовж кількох останніх років залишаються домінуючі позиції давальницької форми розрахунків, частка яких у 2006 р. досягла майже 60%, відсутність державних товарних інтервенцій продукції на ринок у період ажіотажного попиту на цукор, а також імпорт (легальний і нелегальний) цукру-сирцю тростинного та білого цукру на митну територію нашої держави. Порівняно з національним, регіональний ринок цукру має лише певні територіальні особливості функціонування, тому відображає загальні риси процесів і проблем у цукробуряковій галузі країни.

3. Негативною особливістю нинішнього етапу розвитку цукробурякової галузі є зменшення комерційного інтересу до виробництва продукції буряківництва і цукрової промисловості. Аналіз структури посівних площ технічних культур у досліджуваній Вінницькій області показав, що частка зайнятої під цукрові буряки земельної площі у 2006 р. становила 46% показника 1990 року. Кількість сільськогосподарських підприємств, які займалися вирощуванням цукрових буряків, за семирічний період зменшилася у 2,5 раза.

Аналогічна тенденція спостерігається у розвитку переробних підприємств цукробурякової галузі регіону. Так, станом на 2006 рік діяв 21 цукровий завод, що на 18 менше, ніж десять років тому. Масове припинення діяльності об'єктів цукрової промисловості пов'язане із стихійною приватизацією їх майнових комплексів, що припала на 1995-1997 рр., а також із подальшими змінами власників цукрових заводів, їх перепродажем з метою одержання прибутків.

4. Аналіз діяльності аграрних і промислових підприємств цукробурякової галузі Вінницької області виявив нерівномірний їх розвиток упродовж 2000-2003 рр. Чітка тенденція до зростання обсягів виробництва цукрових буряків і цукру, підвищення рівня економічної ефективності намітилась у подальших роках. Так, за період з 2000 по 2006 р. за рахунок інтенсивного вирощування цукрових буряків, тобто підвищення їх урожайності на 57%, за умови скорочення зібраних площ на 3%, валовий збір культури зріс на 52%.

Початок нового етапу трансформування відносин власності інвестиційного спрямування з поглибленням внутрішньогалузевих і міжгалузевих зв'язків у цукробуряковій галузі сприяв підвищенню виробничих і фінансово-економічних результатів діяльності цукрових заводів досліджуваної області. У 2006 р. обсяги виробленого цукру досягли максимального значення за останні десять років і становили 344,8 тис. т.

5. Позитивну роль у поліпшенні техніко-економічних показників діяльності суб'єктів цукробурякової галузі регіону нині відіграють потужні фінансові й торговельні структури як інтегратори. Зокрема, за рахунок інвестування Крижопільського і Погребищенського підприємств, що належать концерну «Укрпромінвест», вдалося модернізувати їх технічну базу, в результаті продовжилася тривалість сокодобування, підвищилися середньодобова продуктивність, вихід цукру та інші показники. У сировинних зонах цих цукрових заводів у 2006 році врожайність вирощування культури в середньому в 1,5 раза перевищувала середню по галузі.

6. Внаслідок неврегульованості виробничих відносин на ринку кінцевої продукції дедалі більша частка цукру (27% у 2004 р., 31% у 2005 р. і 51% у 2006 р.) переходила у власність сільськогосподарських підприємств. Це зумовлено розширенням давальницької схеми розрахунків окремих цукрових заводів із постачальниками цукрової сировини. Подальша гармонізація економічних взаємовідносин між суб'єктами галузі залежатиме від того, наскільки швидко відбудеться перехід до контрактної форми співпраці.

7. Характерною рисою формування ринку цукру у Вінницькій області є його експортна орієнтація. Проте, як показав аналіз структури експортно-імпортних операцій з цукром та іншими цукровмісними продуктами, останні експортні поставки цукру з цукрових буряків були у 2002 р. в обсязі 3 т, що свідчить про втрату цукрової галузі регіону своїх експортних позицій.

8. Групування переробних підприємств регіону за техніко-економічними показниками виробництва (з використанням методу кластерного аналізу) дало змогу диференціювати підходи щодо визначення перспектив їхнього розвитку. У відповідності з цим розроблено економіко-математичну модель для обчислення довгострокових прогнозних даних виробництва цукру групою конкурентноздатних переробних підприємств регіону. В результаті, п'ятнадцять провідних цукрових заводів Вінницької області у 2015 р. вироблятимуть 477,4 тис. т цукру, що на 57% більше показника 2006 р.

9. Для прискорення адаптації вітчизняної цукробурякової галузі до нинішніх торговельно-економічних умов у країні, а також з метою підвищення конкурентоздатності вітчизняних підприємств і їх мобільності у протистоянні із світовими фінансово-економічними ризиками необхідно здійснити його реструктуризацію. Створення потужних агропромислових формувань холдингового типу за принципом концентрації виробничих потужностей сільськогосподарських, цукрових і спиртових підприємств, а також за умови залучення капітальних інвестицій торговельно-фінансових структур і розвитку наукоємного виробництва забезпечить ефективність цукробурякової галузі.

10. З урахуванням можливостей виробничого потенціалу цукробурякової галузі регіону опрацьовано організаційно-економічні заходи щодо стимулювання й розширення експортних позицій галузі. Їх суть зводиться до розробки стратегії диверсифікації виробництва і використання відповідної продукції. У цьому аспекті доцільним є налагодження виробництва:

- пектину на малопотужних і неефективних підприємствах цукрової промисловості;

- мелясного спирту й етанолу в межах регіональних агропромислових холдингів із залученням цукрових заводів як постачальників для виготовлення експортної продукції;

- різних видів основної продукції цукровиробництва, у тому числі жому (сухого, пресованого), рідкого, інвертованого цукру тощо.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У наукових фахових виданнях:

1. Рибаченко О. М. Деякі проблеми бурякоцукрової галузі в умовах вступу України до СОТ / О. М. Рибаченко // Агроінком. 2007. № 3-4. С. 4-6.

2. Рибаченко О. М. Виробничий потенціал цукрової галузі та його використання / О. М. Рибаченко // Вісн. Сумськ. нац. аграр. ун-ту. Серія: Фінанси і кредит. Випуск 2. Суми: СНАУ. 2007. С. 321-325.

3. Рибаченко О. М. Новий етап формування економічних зв'язків у цукробуряковому підкомплексі / О. М. Рибаченко // Економіка АПК. 2008. № 1. С. 48-53.

4. Рибаченко О. М. Інтенсивні технології у буряківництві та їх ефективність / О. М. Рибаченко // Зб. наук. праць Вінниц. держ. аграр. ун-ту. Економіка й організація сільськогосподарського виробництва / Випуск 33. Вінниця. 2008. С. 199-208.

5. Рибаченко О. М. Трансформація майнових відносин у бурякоцукровому підкомплексі / О. М. Рибаченко // Агроінком. 2008. № 1-2. С. 24-27.

6. Рибаченко О. М. До методології аналізу перспектив галузевого розвитку / О. М. Рибаченко // Економіка АПК. 2008. № 9. С. 15-19.

В інших наукових виданнях:

7. Рибаченко О. М. Конкурентоспроможність виробництва цукру в умовах вступу України до СОТ: тези міжнар. наук.-практ. конф. [“Ефективність використання ресурсного потенціалу в умовах сталого розвитку сільського господарства”], (Харків, 1-2 бер. 2007 р.) / М-во аграр. політики, Харк. нац. аграр. ун-т ім. В. В. Докучаєва. Х.: Харк. нац. аграр. ун-т ім. В. В. Докучаєва, 2007. С. 72-74.

8. Рибаченко О. М. Адаптація виробництва до ринкових умов і вирішення проблеми розвитку сільських територій: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. [“Проблеми розвитку депресивних регіонів”], (Ніжин, 25-26 квіт. 2007 р.) / М-во освіти і науки, Ніжин. держ. ун-т ім. М. Гоголя. Ніжин.: ТОВ “Видавництво “Аспект-Поліграф”, 2007. С. 93-96.

9. Рибаченко О. М. Концентрація виробництва як фактор підвищення ефективності буряківництва: матеріали міжнар. наук. конф. [“Економічні, екологічні та соціальні проблеми сталого розвитку аграрного сектора економіки”], (Харків, 1-3 жовт. 2008 р.) / М-во аграр. політики, Харк. держ. аграр. ун-т ім. В. В. Докучаєва, 2008. С. 73-74.

10. Рибаченко О. М. Використання кластерного аналізу при визначенні перспектив розвитку цукрової галузі / В. І. Бойко, О. М. Рибаченко // Стратегія розвитку України (економіка, соціологія, право). 2008. № 1-2. С. 689-694 (автором проведено класифікацію цукрових заводів у Вінницькій області за техніко-економічними показниками їх виробничої діяльності).

АНОТАЦІЯ

Рибаченко О. М. Розвиток виробництва і формування ринку продукції цукробурякової галузі (на матеріалах Вінницької області). - Рукопис.

...