Механізм управління державною власністю в системі національної економіки

Англо-американська модель характеризується наявністю індивідуальних і інституційних інвесторів, неафілійованих із корпорацією (так званих, зовнішніх акціонерів чи аутсайдерів); добре розвинутим законодавством, що визначає права й обов'язки трьох основних суб'єктів - менеджерів, директорів і акціо-нерів; порівняно простим механізмом взаємодії між акціонерами, з одного боку, та акціонерами й товариством - з другого, як на річних загальних зборах, так і в перерві між ними.

Японська модель характеризується високим відсотком афілійованих банків, компаній у складі акціонерів; банки й корпорації мають міцні зв'язки; законодавство, громадська думка й промислові структури підтримують групу компаній, об'єднаних спільними володіннями й управліннями; відсоток неафілійованих акціонерів порівняно низький, що пов`язано з ускладненнями при голосуванні. В Японії, при безумовній важливості акціонерного фінан-сування корпорацій, характерний склад власників перешкоджає серйозному впливу акціонерів на справи корпорації. Хоча навіть невелика кількість акціо-нерів з інших країн була б спроможна зробити її зручнішою для іноземних акціонерів. Японська модель корпоративного управління є багатогранною й базується навколо ключового банку та фінансово-промислової групи. Звичайно, ключовий банк є основним власником акцій корпорації та надає своїм корпо-ративним клієнтам кредити й послуги з випуску облігацій та акцій, ведення розрахункових рахунків і надання консалтингових послуг.

Німецька модель корпоративного управління значно відрізняється від англо-американської та японської, хоча простежується деяка подібність з япон-ською моделлю. Банки є довготерміновими акціонерами німецьких корпорацій, і, подібно до японської моделі, представників банків обирають до ради директо-рів, де їх представництво є постійним. Структура корпоративного управління в Німеччині зорієнтована на збереження контактів між головними учасниками - банками і корпораціями. Ключовими учасниками німецької моделі корпора-тивного управління є банки і корпоративні акціонери.

Основними відмінностями німецької моделі від японської та англо-американської є законодавче встановлення кількості членів наглядової ради, що не підлягає зміні, та обов'язковість членства в наглядовій раді представників робітників та службовців компанії. Накопичений світовий досвід слід достатньо виважено враховувати при вдосконаленні вітчизняної моделі управління дер-жавною власністю, зокрема в частині повноважень керівних органів АТ, взаємодії ключових учасників корпоративного управління, захисту прав міноритарних акціонерів.

У четвертому розділі „Механізм управління державною власністю в умовах розвитку ринкової економіки” досліджено питання управління трансформацією державної власності, її використанням, а також управління корпоративними правами держави.

Найважливішим завданням приватизації є кардинальне реформування відносин власності й заміна на цих засадах існуючих виробничих відносин шляхом створення суспільства приватних власників. Саме в цьому полягає ідеологія приватизації, йдеться таким чином про трансформацію принципу „власність належить усім” у принцип „власність належить кожному”. Управління приватизаційними процесами передбачає, перш за все, формування системи органів приватизації з чітким визначенням їх функцій на усіх рівнях.

За період реформування відносин власності в Україні, темпи якої наведено в табл. 1., констатовано позитивні зрушення у масштабах здійснення заходів, що оцінюються як з економічного, так і юридичного боку. Привати-заційні процеси, з однієї сторони, сприяли формуванню потужного приватного сектору, ефективність функціонування якого позитивно вплинула на загальні тенденції розвитку національної економіки, а з іншого - скороченню державно-го сектору, питома вага якого у 2006 р. складала 14,2% та коливалася серед ви-робничих видів економічної діяльності від 2,3% - в оптовій та роздрібній тор-гівлі до 43,9% - у транспорті та зв'язку. Серед попередніх підсумків процесу приватизації виокремлено: ліквідацію державної монополії у багатьох галузях національного господарства, що стало основою формування конкурентної рин-кової економіки; перехід значної частини об'єктів державної власності до приватних осіб без істотних соціальних конфліктів, а також створення умов для подальшої концентрації власності в руках більш ефективних господарів; суттє-ву переорієнтацію ролі держави в економічних процесах і відносинах власності; закладення основ корпоративного сектора економіки; створення таких ринкових сегментів, як фондовий ринок і, зокрема, ринок корпоративних цінних паперів; створення нових сфер діяльності з оцінювання майна, торгівлі цінними паперами, аудиту, надання консалтингових послуг; зменшення навантаження на державний бюджет.

В роботі доведено, що приватизацію, слід завершити залишивши у власності держави мінімально необхідний обсяг майна з урахуванням вимог забезпечення економічної безпеки та розвитку стратегічних галузей економіки. Автором визначено критерії, за якими держава буде мати у своїй власності підприємства й допускати свою участь у господарських товариствах (забезпечення національної безпеки, необхідних структурних зрушень в економіці, прискореного розвитку національного людського капіталу, соціально-благодійної допомоги). Державні підприємства (товариства) поділено на такі, що працюють лише заради прибутку, й такі, що крім генерування прибутку повинні виконувати певні суспільні функції (виробляти зброю, випробовувати нові технології, виконувати державні замовлення тощо). Перші доцільно приватизувати на загальних підставах конкурентними способами, другі ж потрібно корпоратизувати й приватизувати лише за умови, що після зміни власника держава отримуватиме кращі результати діяльності зі збереженням в повній мірі суспільних функцій підприємства.

Серед актуальних економічних проблем на шляху ринкових реформ є підвищення ефективності використання об'єктів державної власності. В сучасних умовах переходу до ринкової економіки, реформування відносин власності, структурної перебудови економіки значного поширення набуло передавання майна у тимчасове користування. Це дає можливість поєднати виробника із засобами виробництва, значно зменшити обсяги державних інвестицій, поліп-шити створення конкурентних умов для розвитку малого та середнього бізнесу.

Темпи реформування власності в Україні у 1994-2007 рр. Таблиця 1

Размещено на http://www.allbest.ru//

На даний час однією з найактуальніших проблем є розвиток корпоративних відносин та формування моделі корпоративного управління, що передбачає докорінні зміни: місця й ролі підприємства, механізмів функціонування та управління, можливостей їхньої перебудови, варіантів розвитку тощо. Проведений аналіз дозволив виявити динаміку виникнення досить великої кількості таких підприємств корпоративної форми власності, як АТ, що відображено на рис. 2.

Рис. 2. Динаміка створення відкритих акціонерних товариств в Україні

Однак, кількісні оцінки трансформування власності, яке відбулося протягом останніх років, не характеризують наявність відповідних якісних змін, необхідних для розвитку корпоративних відносин. Формування акціонерного капіталу в Україні відбувалося не за класичною схемою - на основі об'єднання капіталів, а - шляхом реструктуризації статутних фондів АТ. Іншими способами формування акціонерного капіталу були: викуп державних часток на орендних підприємствах й безоплатна передача акцій сільськогосптоваровиробникам при приватизації підприємств АПК.

Основною метою розвитку корпоративного управління в Україні є підвищення ефективності діяльності АТ і пожвавлення інвестиційних процесів. Враховуючи складне фінансово-економічне становище багатьох ВАТ, пакети акцій яких належать державі, у дисертації обгрунтовано необхідність спрямовування дивідендів на пакети акцій, закріплені за державою, не до державного бюджету, а у вигляді інвестицій - на розвиток та технічне переоснащення підприємств.

На сучасному етапі розвитку економіки інституційні функції з управління корпоративними правами держави еволюціонують у функції багатовекторного аналізу й всебічного контролю, а також - захисту державних корпоративних прав. Це об'єктивно зумовило принципову зміну акцентів у діяльності відповідного органу, який від імені держави регулює процеси управління держави корпоративними правами, вимагає створення вагомої організаційної та інформаційної інфраструктури; необхідність прискорення реструктуризації приватизованих підприємств й удосконалення системи корпоративного управління в Україні, що потребує запровадження надійної та чіткої законодавчої бази.

Дослідження показало, що незалежна практика корпоративного управління не може розвиватися без відповідної державної політики й адекватного законодавства. Піднесення економіки значною мірою визначатиметься тим, як швидко й ефективно запрацюють підприємства, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки країни, наскільки ефективно й результативно здійснюватиметься управління державними корпоративними правами на цих підприємствах. Тому в дисертації аргументовано, що проблеми ефективного управління державними корпоративними правами ще значний час будуть не тільки нагальними, але й значними за обсягом. За результатами наукового аналізу визнати задовільним стан управління державними корпоративними правами не можна. Це стосується як його організаційних засад, так і законодавчо-нормативного забезпечення. В роботі визначено критерії ефективності управління корпоративними правами держави, які поділено на некомерційні та комерційні, а також обґрунтовано, що оцінка ефективності управління об'єктами державної власності може мати значення ефективна, задовільна та неефективна.

Суттєвим чинником низької результативності діяльності підприємств з державними пакетами акцій є відсутність адаптованих до ринкових умов взаємовідносин АТ і держави. Органи виконавчої влади є ланкою політичної системи суспільства й виконання ними функцій господарської діяльності не супроводжується дієвим впливом на результати функціонування підприємств. Участь державних службовців у корпоративному управлінні спричиняє до загострення проблеми якості управління у зв'язку з невідповідністю кількості державних пакетів акцій обсягу ресурсів, що виділяються на управління ними.

Держава відіграє подвійну роль в корпоративному управлінні. З одного боку, вона виступає як законодавець, з іншого - як підприємець. Важливим є визначення ролі держави в управлінні корпоративними підприємствами, які їй належать. В роботі доведено, що удосконалення управління державними корпоративними правами можливе лише за умов створення дієвої системи управління ними. Існуючий інститут представництва держави у підприємствах зі змішаною формою власності не є ефективним.

Вирішення цих проблем потребує радикальних змін щодо системи підготовки та підбору уповноважених осіб, організації контролю та підвищення відповідальності за виконання ними функцій управління об'єктами державної власності.

у п'ятому розділі „Модернізація механізму управління державною власністю в системі національної економіки” сформовано концептуальні підходи до управління державною власністю в умовах соціально орієнтованої економіки, шляхи удосконалення інституційного забезпечення управління об'єктами державної власності. Доведено, що участь держави в суто господарській діяльності в багатьох випадках не виправдовує себе й повинна бути зведена до мінімуму. Тому необхідні науково обґрунтовані заходи з оптимізації структури державного сектору. Основні критерії потрібно формувати, виходячи виключно з інтересів держави, а тому важливим є посилення ролі державного впливу. Фактично при управлінні має бути розв'язане триєдине завдання: забезпечення збереження об'єктів державної власності; раціональне їх використання; нарощування необхідного державі майна.

Обов'язок держави - створити відповідні умови, найти таких менеджерів, які здатні управляти підприємствами не гірше приватного керуючого. Слід частіше залучати приватних менеджерів для управління державною власністю, здійснювати їх підготовку, особливо, молодих, які здатні швидко освоїти нові управлінські технології й втілювати їх у практичну діяльність. Аналіз фінансово-економічних показників діяльності господарських товариств з корпоративними правами держави в 2008 році засвідчив, що лише 33 відсотки їх загальної кількості забезпечили покращання фінансового результату від звичайної діяльності в порівнянні з 2007 роком.

При недостатньо поставленому контролі за функціонуванням економіки в цілому, контроль за підприємствами державного сектору - суттєво вищий, ніж за підприємствами приватного, тому й можливостей для економічного маневру в умовах суворої конкуренції у державних підприємств набагато менше. Процес тінізації економіки все більше захоплює й державні підприємства. Суттєву роль відіграє тінізація суспільства, що сприяє виникненню клановості в управлінні підприємствами, цілеспрямованим діям з розвитку державних підприємств, із наступним їх скуповуванням за безцінь у процесі приватизації, банкрутства.

У тіньовій економіці державні підприємства починають виконувати специфічні для неї функції. Перш за все, забезпечують спрямування бюджетних коштів, які направлені на ці підприємства, в тіньовий сектор. Для цього державні підприємства „обростають” фірмами, функції яких і полягають у „викачуванні” цих коштів. Створені, так звані, дочірні підприємства, філії, тощо прибутково працюють, а материнські компанії у цей час часто знаходяться в стадії банкрутства. В дисертації показано, що кількість господарських товариств-банкрутів з корпоративними правами держави в цілому зменшується, проте число акціонерних товариств з державною часткою в статутному капіталі понад 50 відсотків впродовж 2005-2008 років зросла майже вдвічі і становить 36 відсотків від загальної кількості (212) акціонерних товариств, що перебувають в стадії банкрутства.

На процес управління об'єктами державної власності у сучасних умовах впливає специфіка ринкових відносин в Україні . Перш за все, це недосконалість функціонування податкової системи. За таких умов слід розраховувати на державну підтримку, спрямовану на те, щоб частина прибутку, направлена виробниками на розвиток виробництва, розробку нових технологій і створення конкурентоспроможної продукції, не оподатковувалася. Це особливо важливо для наукоємних підприємств та підприємств оборонно-промислового комплексу.

Недосконалість нормативної бази не дає можливості на основі державних пакетів акцій створити дійсно інтегровані структури. Значна частина приватних власників не підтвердила своєї готовності й можливості до ефективного управління підприємствами, які раніше перебували у державній власності. Неграмотне управління підприємствами з боку нових власників призвело до того, що в багатьох випадках їхні активи розпродають. І в першу чергу через процедуру банкрутства. Дослідження показало, що на початок 2009 року в Реєстрі корпоративних прав держави обліковувалося 811 господарських товариств, 212 знаходилися в стадії банкрутства, в тому числі майже 50 відсотків в процесі ліквідації. В той же час слід враховувати, що приватний власник ставить свої інтереси вище державних і дуже часто його зовсім не цікавлять завдання й проблеми держави, в якій він проживає. Саме тому часто згубним для економіки є швидке й будь-якою ціною отримання грошей у бюджет, зокрема, шляхом передачі підприємства у приватні руки, нехтуючи при цьому способами ефективного продажу підприємств на аукціонах, конкурсах. Обгрунтовано, що система управління державним майном в Україні потребує докорінної перебудови.

Вимагає вдосконалення чинне законодавство з питань управління державною власністю, в якому необхідно передбачити і закріпити одну із головних ролей при проведенні реформи з управління майном за місцевими органами влади, оскільки, на їх територіях зосереджено більшість об'єктів державної власності. Для підвищення ефективності управління центральними органами влади державними підприємствами необхідно виходити з того, що регіональне керівництво має більш повну та достовірну інформацію з приводу того, хто є ефективним управлінцем, а хто ні.

Особливості ринкових відносин, що склалися в Україні, і пов'язані з ними тенденції до порушення закріплених у Конституції України прав і свобод громадян, призводять до того, що державні підприємства перебувають у числі небагатьох господарюючих суб'єктів, де ще збереглася практика забезпечення соціальних прав трудящих . Як наслідок, ці підприємства вимушені утримувати соціальну інфраструктуру, що лягає в кінцевому результаті на їх витрати і породжує економічні проблеми. Це заважає ефективній з економічної точки зору роботі підприємств, що знаходяться у державній власності. Передача об'єктів соцкультпобуту в комунальну власність, з одного боку, ніби дозволяє зняти з підприємств цей вантаж, а з іншого - державні підприємства займають певну територію міст, інтегровані в міську інфраструктуру, створюють робочі місця, служать джерелом доходів міських бюджетів тощо. Тому місцева влада повинна бути зацікавлена у власності, що знаходиться на її території, і найголовніше - ефективно працюючої.

У частині забезпечення примноження державної власності необхідна розробка правової бази з питань придбання пакетів акцій і часток у перспективних корпорацій та інших АТ, що мають важливе державне й регіональне значення. Це можливо, наприклад, за рахунок залучення до статутних капіталів вартості земельних ділянок, на яких розташовані товариства, а також державних інвестицій в їх капітал. Доцільні прийняття механізму збільшення державної частки в капіталі АТ в рахунок заборгованості його перед державою. Таким чином, є можливість посилення впливу держави на діяльність найбільш перспективних корпорацій.

Управління державною власністю в широкому розумінні охоплює діяльність багатьох структур і включає в себе ряд елементів безпосереднього й опосередкованого впливу суб'єктів на об'єкти управління, визначення цілей, правове регулювання, управлінські рішення, розпорядчі дії, контроль. Державне управління в економічній сфері доповнюється державним регулюванням загальних правил поведінки суб'єктів господарювання, встановленням правових режимів для груп суб'єктів, адміністративними методами органів управління підприємств, притаманними безпосередньо їм. Державній власності необхідний чіткий порядок управління, при якому розподіл різних функцій органів сприяє погодженій взаємодії для прийняття ефективних управлінських рішень.

Питання управління державною власністю постало в результаті прийнятого державою курсу на створення ринкової економіки, найважливішою складовою якого є приватизація. Вона розглядається як спосіб оптимізації структури власності, націлений, з одного боку, на раціональний розмір державної власності, що дозволяє державі концентрувати свої зусилля на поточному управлінні належними їй об'єктами, а з іншого - на зростанні нинішніх і забезпечення майбутніх доходів бюджету. Таким чином, управління власністю (як поточне, так і стратегічне щодо перетворення структури власності в країні) повинно бути спрямоване на її оптимізацію в сенсі поставлених цілей.

З появою нового об'єкта права державної власності - акцій, що знаходяться у власності держави, постало питання про ефективне управління ними. Раніше вирішення цього питання зводилося до вибору агентів, які представляли державу-акціонера, діяли від її імені й повинні діяти в її інтересах. Нормативна база з управління корпоративними правами держави постійно вдосконалюється, але це стосується більше процедурної сторони процесу, ніж змістовної та якісної. Отримавши акції АТ і набувши статусу акціонера, держава стосовно управління акціями вступає у відносини. Незалежно від того, хто представляє державу-акціонера в АТ, управління пакетами акцій, що їй належать, повинно здійснюватись у межах норм корпоративного управління, встановлених законом. Саме тому вплив акціонера на діяльність компанії залежить від розміру пакета акцій, яким володіє акціонер, у відповідності до структури та повноважень органів управління АТ, законодавчої та нормативної бази та чіткості їх дотримання.

На сьогодні основним документом, який регламентує діяльність осіб, що здійснюють управління державними акціями, є договір-доручення на здійснення функцій управління корпоративними правами. Головна мета управління, визначена у типовому договорі-дорученні, затвердженому ФДМУ, формулюється як „зростання вартості власного капіталу товариства”. Аналіз результатів управління державними корпоративними правами показав, що управління здійснюється формально. Відсутня система заохочень і, як наслідок, відповідальності. Уповноважені особи не отримують ніякої винагороди й несуть лише моральну відповідальність за результати виконання поставлених перед ними завдань.

В Україні виникла нагальна потреба у реформуванні системи управління державним сектором з метою підвищення ефективності його роботи, покращення контролю за його діяльністю, створення конкурентного середовища в економіці. Причиною проблем в управлінні державною власністю була відсутність законодавчого акта, який би чітко визначав об'єкти державної власності, суб'єкти управління ними та повноваження, взаємовідносини між суб'єктами, особливості управління окремими об'єктами державної власності.

Часткове вирішення проблеми відображено в Законі України „Про управління об'єктами права державної власності”, котрий спрямований на удосконалення правового регулювання у сфері управління об'єктами державної власності, посилення економічних стимулів під час управління такими об'єктами та більшу адаптацію відносин управління до ринкових умов господарювання. Поряд з тим, у Законі більше уваги приділяється не формуванню системи управління державною власністю, а створенню нових, додаткових суб'єктів управління, а саме - господарських структур як юридичних осіб у формі об'єднань державних підприємств і державних холдингових компаній. Вони створюються за згодою Кабінету Міністрів України і здійснюють функції управління державними підприємствами та державними АТ на умовах господарського розрахунку.

Закон створює засади складної, непрозорої, неринкової системи управління. Замість очищення державної власності й розгляду приватизації, як основного способу управління оптимізацією структури державного сектору, створюється система, яка може спотворити обраний курс на ринкову трансформацію економіки. Закон фактично не створює засад для стратегічного підходу до управління.

Ролі держави як акціонера і як зацікавленої сторони, тобто гаранта ширших економічних, соціальних та політичних інтересів, повинні бути чітко розмежовані. Лише інтереси держави, як акціонера, мають домінувати на рівні холдингової компанії та її дочірніх компаній. Інтереси держави як зацікавленої сторони, зазвичай, більш ефективно вирішуються за допомогою інструментарію публічної політики на рівні відповідного галузевого міністерства або незалежного регулятивного органу (Антимонопольний комітет, Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку, Національна комісія з регулювання електроенергетики). Чітке розмежування цілей держави приведе до поліпшення результативності державних компаній і запровадження ефективних і цілеспрямованих інструментів публічної політики.

Структуризація акціонерної власності у напрямку створення центрів контролю має стати ключовим моментом для успішної діяльності підприємств, оскільки вона відкриває шлях до приватних інвестицій. Затримки на цьому шляху штучно створюють ситуацію банкрутства, що, в свою чергу, слугує для певних політичних сил приводом для реприватизації окремих об'єктів. Тому особливо важливо домогтися вирішення питань, пов'язаних із бар'єрами на шляху структуризації акціонерної власності. У цьому аспекті значну небезпеку створює розповсюдження й укорінення змішаних господарських товариств, державних холдингових та національних акціонерних компаній, які можуть надовго залишити економіку України в стані інвестиційного голоду, низьких темпів зростання й усіх тих явищ у політичному житті, які характерні для країн з економіками стагнаційного типу.

Останні десять років у світі відбуваються суттєві зміни в управлінні державною власністю. Вони охоплюють усі сфери діяльності й рівні господарюючих суб'єктів держави.

З метою ефективного управління державним сектором слід удосконалити організаційну структуру органів приватизації та управління державним майном. Для активізації приватизаційних процесів необхідно створити Центр координації регуляторної та приватизаційної політики з відповідними функціями. Цей моніторинговий Центр повинен стимулювати своєчасне виконання майбутніх Програм приватизації у частині спільних дій органів виконавчої влади з впровадження секторних (галузевих) регуляторних систем та приватизації. До створення відповідного міністерства Центр має підпорядковуватися ФДМУ, а після завершення приватизації, як системного соціально-економічного проекту - Міністерству з управління державною власністю.

Усі функції з управління підприємствами виробничого сектору, що не підлягають приватизації відповідно до законодавства, повинні бути передані Агентству з управління державною власністю (Агенству) без права делегування своїх функцій галузевим органам управління. Ці ж функції для підприємств, де розпочався процес приватизації, має виконувати ФДМУ. З метою запобігання конфліктів між ФДМУ та Агентством усі пропозиції з вилучення підприємств із процесу приватизації можуть ініціюватись лише Міністром з управління державною власністю при обов'язковій згоді керівників ФДМУ й Агентства.

Органи, уповноважені управляти об'єктами державної власності, користуються єдиними фінансовими стандартами, проте єдина політика щодо управління державною власністю не проводиться. В зв'язку з цим досить важливим є вироблення шляхів вдосконалення управління державною власністю. Зокрема, на даний час виникла необхідність у розробленні й реалізації цільової програми, направленої на розв'язання проблеми оренди державного майна. Для цього ФДМУ спільно із галузевими міністерствами слід провести детальну інвентаризацію договорів оренди на предмет їх законності та ефективності й використання майна за призначенням. Чітке визначення контрольних функцій органів управління державною власністю, прав і обов'язків посадових осіб із своїми повноваженнями й відповідальністю дадуть можливість забезпечити підвищення ефективності орендних відносин усіх учасників підприємницької діяльності, включаючи державу.

ВИСНОВКИ

Дослідження спрямоване на вирішення важливої економічної проблеми - розробку науково-методологічних засад та механізму управління державною власністю з урахуванням особливостей соціально-економічного розвитку національної економіки. Узагальнено накопичений досвід та розвинуто питання механізму управління державною власністю, а також сформовано пропозиції щодо його вдосконалення для підвищення ефективності функціонування як державного сектора, так і економіки держави в цілому. Результати досліджень дали можливість сформулювати висновки концептуального, методологічного та науково-практичного спрямування:1. Власність містка категорія суспільного життя, без якої неможливо обійтися при аналізі будь-якої складової виробничих відносин, а також процесів трансформації економіки. В економічному аспекті власність має дві сторони, що відокремлюються згідно з вимогами принципу суперечності: матеріально-речовий зміст і суспільну форму. З погляду матеріально-речового змісту, власність є сукупністю об'єктів присвоєння, до яких належать засоби виробництва, робоча сила, предмети споживання, інтелектуальна власність, послуги, інформація тощо. З погляду суспільної форми - власність є сукупністю зв'язків та відносин, а, отже, виробничих відносин між суб'єктами привласнення. 2. Трансформаційний характер національної економіки зумовлює необхідність формування гнучкого механізму управління державною власністю. Його особливістю є вихід економіки України з кризи та побудова стабільно функціонуючої економічної системи, формування мети роздержавлення й приватизації на різних етапах структурної перебудови економіки. Загальна мета трансформації відносин власності полягає у забезпеченні базових умов для нормального функціонування соціально орієнтованої економіки. У контексті вище зазначеного кінцевою метою трансформації відносин власності є передусім: забезпечення стабільності нової системи відносин власності (що виявляється у формуванні відносно стійкої структури форм власності та усієї супутньої інфраструктури й механізмів господарювання), створення умов (механізмів, інститутів) самовідтворення цієї системи, підвищення економічної ефективності господарювання на мікро та макрорівнях.

3. Механізм управління державною власністю включає в якості його елементів концептуальні положення (визначаються, виходячи з теоретико-методологічних засад в цій сфері, з урахуванням світового досвіду, особливостей економічної політики держави, аналізу етапу національної економіки та ефективності управління державним сектором); правовий, організаційно-економічний, фінансовий та інформаційно-аналітичний блоки забезпечення управління реформуванням та функціонуванням об'єктів державної власності, а також напрями його вдосконалення.

4. Методологічні засади управління державною власністю в умовах трансформаційних процесів полягають у необхідності посилення державного регулювання (як в процесі реформування об'єктів державної власності, так і управління державним сектором) в напрямі реалізації єдиної політики структурної перебудови національної економіки, зменшення ризиків; захисту права власності і гарантій рівності для всіх учасників господарської діяльності; уніфікації ринкових процедур відповідно до міжнародних стандартів; при цьому доведено, що дієвість та ефективність управління державною власністю є індикатором загального стану економіки, створює передумови для формування цивілізованого конкурентного ринкового середовища, обмежує вплив рентоорієнтованих та інших неефективних власників на підприємницький клімат, сприяє скороченню масштабів тіньової економіки.

5. Метою формування системи управління державною власністю слід визнати створення ефективно функціонуючого державного сектору, котрий повинен сприяти виконанню притаманних державі функцій забезпечення соціально-економічного розвитку національного господарства; при цьому, з одного боку, вибір пріоритетів при реформуванні державного сектору не повинен зводитися тільки до збереження контролю держави над прибутковими соціально значущими підприємствами або підприємствами, що задовольняють вимоги економічної безпеки держави, а з іншого - ринкова ефективність підприємств з державною часткою не повинна бути підставою для їх приватизації, а досягнення такої ефективності є завданням представників держави у господарських товариствах.

6. Формування реальних схем управління державною власністю слід здійснювати, виходячи з принципів ефективного менеджменту, використовуючи законодавчу та нормативну бази, забезпечуючи при цьому: зростання доходів державного бюджету за рахунок ефективного управління державною власністю; оптимізацію структури державної власності (як шляхом приватизації, так і нарощування активів у відповідних сферах діяльності та націоналізації); використання державних активів для залучення приватних інвестицій в реальний сектор національної економіки та формування сприятливих умов для функціонування суб'єктів господарювання різних форм власності. Вибір методів управління державною власністю залежить від виду об'єкта. За ступенем значущості й функціональним призначенням об'єкти державної власності доцільно поділити на три групи: об'єкти, призначені для виконання загальнодержавних завдань; об'єкти, що забезпечують підтримку й розвиток економічного потенціалу держави; об'єкти, через які держава бере на себе функції проведення централізованої соціально-економічної політики й соціального захисту населення.

Оцінювання ефективності управління державною власністю слід здійснювати на підставі критеріїв, які повинна характеризувати система показників, що мають відображати як затратні та ресурсні параметри, так і екологічні витрати, фінансово-господарську та інноваційну діяльність, а також ефективність прийняття управлінських рішень органами управління ВАТ з державними корпоративними правами у статутних фондах.

7. Важливим є визначення концептуальних підходів та методичних положень щодо реформування об'єктів державної власності, котрі полягають у необхідності: обґрунтування стратегії держави на основі секторальних досліджень щодо визначення оптимальної межі державної власності та при завершенні приватизації як системного соціально-економічного проекту у відповідних сферах діяльності з дотриманням вимог економічної безпеки; розробки критеріїв визначення кола підприємств державного сектору та формування дієвих корпоративних суб'єктів господарювання з наданням на конкурсних засадах в управління пакетів акцій недержавним структурам; запровадження моніторингу ефективності управління суб'єктів господарювання державного сектору; поліпшення підготовки до приватизації стратегічно важливих підприємств з впровадженням взаємних договірних зобов'язань держави та інвестора в процесі приватизації, а також посилення контролю за їх виконанням; запровадження відчуження державного майна поза межами приватизації лише через приватизаційні процедури тощо.

8. Впровадження державної корпоративної власності зумовило необхідність розроблення методологічних положень щодо побудови та змісту елементів механізму управління державними корпоративними правами як цілісної системи, що має ґрунтуватися на визначених принципах (індивідуальне цілеспрямування, деталізована обґрунтованість, відповідальність, професіоналізм управління, системність та ефективність), а також включати такі блоки, як: визначення цілей управління; оцінку поточного стану дієвості управління; заходи з реалізації цілей управління (з урахуванням існуючих невирішених проблем); контроль ефективності управління пакетами акцій, що належать державі (за групами господарських товариств, що характеризуються ефективним, задовільним фінансовим станом чи перебувають у стані банкрутства). Крім того, управління об'єктами державної власності повинно бути достатньо гнучким та полягати у застосуванні відповідних інструментів в залежності від розміру частки, що належить державі та дає можливість впливати на стратегію господарських товариств не тільки через використання вирішальних або блокуючих прав держави-акціонера (у випадку володіння значним пакетом акцій), але й формуванням привабливих орієнтирів фінансово-господарської діяльності при реалізації економічної політики держави, що сприятиме активізації інноваційно-інвестиційної діяльності в рамках державно-приватного партнерства.

9. З позицій підвищення дієвості управління державним майном доцільним є коригування організаційної структури органів управління шляхом розмежування основних їх функцій між ФДМУ (продаж, купівля та ведення реєстру нерухомості та корпоративних прав) та органами, що доцільно створити, а саме: Міністерством з управління державною власністю (розроблення відповідної державної політики), Центром моніторингу й координації регуляторної та приватизаційної політики, Агентством з управління державним майном (для об'єктів, що не підлягають приватизації), Агентством із закупівель та Казенним підприємством з управління державним резервом, що буде сприяти підвищенню ефективності управління державним сектором національної економіки.

10. Забезпеченню ефективного використання державного майна повинно сприяти удосконалення регулювання питань у сфері орендних та лізингових відносин, передачі державного майна в комунальну власність; збереження та використання майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств в процесі корпоратизації та приватизації тощо.

Реалізація на практиці пропозицій щодо вдосконалення механізму управління державною власністю забезпечить не тільки ефективне її використання, але й буде сприяти підвищенню конкурентоспроможності всієї національної економіки.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Шкільняк М.М. Трансформація відносин власності у перехідній економіці України (на прикладі промисловості) : монографія / М.М. Шкільняк, Я. С. Ларіна. - К.: Виробничий центр “Академія”, 2002. - 212 с.

2. Шкільняк М.М. Управління державною власністю: теоретична концептуалізація та практичні аспекти : монографія / М.М. Шкільняк. - Тернопіль: Синтез-Поліграф, 2004. - 319 с.

3. Шкільняк М.М. Економічні основи формування системи управління державною власністю. : монографія / М.М. Шкільняк. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2008. - 176 с.

4. Шкільняк М. Акціонування як спосіб ефективного розвитку форм економіки / М. Шкільняк // Державний інформаційний бюлетень “Про приватизацію” - 1997- №7. - С.22-24.

5. Шкільняк М. Практика та проблеми управління акціонерними товариствами / М. Шкільняк // Регіональна економіка. Науково-практичний журнал. - 1999. - №3 . - С.138-147.

6. Шкільняк М. Ефективне управління акціонерними товариствами - один із шляхів їх економічного зростання / М. Шкільняк // Державний інформаційний бюлетень “Про приватизацію”. - 1999. - № 12. - С.58-61.

7. Шкільняк М. Удосконалення законодавчого регулювання діяльності акціонерних товариств/ М. Шкільняк // Державний інформаційний бюлетень “Про приватизацію”. - 2000. - № 4. - С.77-79.

8. Шкільняк М. Сертифікатна приватизація: аналіз негативного досвіду на прикладі Тернопільщини / М. Шкільняк // Вісник Тернопільської академії народного господарства. - 2000. - Вип. 7. - С.12-16.

9. Шкільняк М. Держава і корпоративне управління / М. Шкільняк // Вісник Тернопільської академії народного господарства. - 2001. - Вип. 16. -С.105-110.

10. Шкільняк М. Механізм відновлення платоспроможності і провадження банкрутства в Україні / М. Шкільняк // Вісник Тернопільської академії народного господарства. - 2001. - Вип. 12. - С.16-25.

11. Шкільняк М. Аудит менеджменту і корпоративне управління / М. Шкільняк // Державний інформаційний бюлетень “Про приватизацію”. - 2001. - № 9. - С.55-58.

12. Шкільняк М. Сертифікатна приватизація в Україні / М. Шкільняк // Вісник Львівської комерційної академії. - 2001. - Вип.8. - С.74-79.

13. Шкільняк М. Роль регіональних відділень в системі органів приватизації / М. Шкільняк // Державний інформаційний бюлетень “Про приватизацію”. - 2001. - № 11. - С.37-44.

14. Шкільняк М. Державна власність як сегмент національного ринку / М. Шкільняк // Галицький економічний вісник. - 2005. - №3(7). - С.22-30.

15. Шкільняк М. Корпоративне управління і захист прав акціонерів / М. Шкільняк // Державний інформаційний бюлетень “Про приватизацію”. - 2005. -№ 9. - С.18-21.

16. Шкільняк М. Соціально-економічні проблеми управління державною власністю / М. Шкільняк // Державний інформаційний бюлетень “Про приватизацію”. - 2006. - № 5. - С.29-31.

17. Шкільняк М. Ефективність прийняття управлінських рішень щодо державного майна, яке не ввійшло до статутного фондів господарських товариств в процесі приватизації / М. Шкільняк // Державний інформаційний бюлетень “Про приватизацію”. - 2006. - № 6. - С.4-6.

18. Шкільняк М. Аналіз зарубіжної практики реформування державної власності / М. Шкільняк // Наукові записки: зб.наук. праць. - Тернопіль. - 2006. - Вип.15. - С.104-106.

19. Шкільняк М. Відкритість та прозорість діяльності органу приватизації - важлива складова роботи в правовому полі / М. Шкільняк // Державний інформаційний бюлетень “Про приватизацію”. - 2007. - №1. - С.37-39.

20. Шкільняк М. Необхідність впровадження системи управління державною власністю / М. Шкільняк // Державний інформаційний бюлетень “Про приватизацію” . - 2008. - №2. - С.22-25.

21. Шкільняк М. Вдосконалення механізму управління державною власністю / М. Шкільняк // Формування ринкових відносин в Україні: зб. наук. праць / наук. ред. І.Бондар. - 2008. - Вип.№ 9 (88) . - С.53-58 .

22. Шкільняк М. Система критеріїв ефективності державної власності / М. Шкільняк // Галицький економічний вісник. - 2008. - № 4 (1-9). - С.34-38.

23. Шкільняк М. Оцінка ефективності функціонування державної власності / М. Шкільняк // Вісник Тернопільського національного економічного університету. - 2008. - № 3. - С.130-134.

24. Шкільняк М. Державна власність: методи ефективного управління / М. Шкільняк // Вісник Житомирського технологічного університету. - 2008. - № 4 (46 ) - С.236-241.

25. Шкільняк М. Економічні основи управління державною власністю / М. Шкільняк // Галицький економічний вісник. - 2008. - № 5 (20). - С.25-29.

26. Шкільняк М. Особливості механізму управління державною власністю / М. Шкільняк // Державний інформаційний бюлетень “Про приватизацію”. - 2008. - №12. - С.12-16.

АНОТАЦІЯ

Шкільняк М.М. Механізм управління державною власністю в системі національної економіки . - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.00.03 - економіка та управління національним господарством. - Тернопільський національний економічний університет. - Тернопіль, 2009.

Дисертація присвячена розробці теоретико-методологічних положень, методичних та практичних питань формування механізму управління державною власністю в Україні. Обґрунтовано сутність та особливості управління державною власністю та його концептуальні засади на сучасному етапі розвитку національної економіки. В дисертаційній роботі розглядаються питання відносин власності в умовах трансформації економічної системи, державної власності як об'єкта управління; моделі управління державною власністю, що застосовуються у світовій практиці; визначено структуру та зміст елементів механізму управління державною власністю в умовах перехідної економіки, а також напрями його вдосконалення з урахуванням особливостей соціально-економічного розвитку національної економіки. Запропоноване автором бачення комплексних підходів до управління державною власністю, обґрунтовано доцільність коригування конфігурації органів приватизації та управління державним майном, розроблено комплекс організаційно-економічних заходів та пропозицій правового забезпечення щодо вдосконалення процесів використання державної власності.

Ключові слова: державна власність, державний сектор, управління, механізм, корпоратизація, приватизація, корпоративні права держави.

АННОТАЦИЯ

Шкильняк М. М. Механизм управления государственной собственностью в системе национальной экономике. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора экономических наук по специальности 08.00.03 - экономика и управление национальным хозяйством. - Тернопольский национальный экономический университет. - Тернополь, 2009.

Диссертация посвящена разработке теоретико-методологических положений, методических и практических вопросов формирования механизма управления государственной собственностью в Украине. Обоснована сущность и особенности управления государственной собственностью и его концептуальные основы на современном этапе развития национальной экономики.

В диссертационной работе рассматриваются вопросы отношений собственности в условиях трансформации экономической системы, государственной собственности как объекта управления; модели управления государственной собственностью, применяемые в мировой практике; определены структура и содержание элементов механизма управления государственной собственностью в условиях переходной экономики, а также направления его совершенствования с учетом особенностей социально-экономического развития национальной экономики.

Механизм управления государственной собственностью включает в качестве его элементов концептуальные положения (определяются исходя из теоретико-методологических основ в этой сфере с учетом мирового опыта, особенностей экономической политики государства, анализа состояния развития национальной экономики и эффективности управления государственным сектором), правовой, организационно-экономический, финансовый и информационно-аналитический блоки обеспечения управления, реформирования и функционирования объектов государственной собственности, а также направления его совершенствования.

Предложено авторское виденье комплексных подходов к управлению государственной собственностью, обоснована целесообразность корректировки конфигурации органов приватизации и управления государственным имуществом; разработан комплекс организационно-экономических мероприятий и предложений правового обеспечения по совершенствованию процессов использования государственной собственности.

Концептуальные подходы и методические положения к реформированию объектов государственной собственности состоят в необходимости: обоснования стратегии государства на основе секторальных исследований определения оптимальных размеров государственной собственности и завершения приватизации как системного социально-экономического проекта в соответствующих сферах деятельности с учетом требований экономической безопасности; разработки критериев определения круга предприятий государственного сектора и формирования действенных корпоративных субъектов хозяйствования; введение мониторинга эффективности управления субъектов хозяйствования государственного сектора; улучшения подготовки к приватизации стратегически важных предприятий, осуществления взаимных договорных обязательств государства и инвестора в процессе приватизации, а также усиления контроля за их исполнением; осуществление отчуждение государственного имущества вне границ приватизации лишь посредством приватизационных процедур.

Разработаны методологические положения механизма управления государственными корпоративными правами как целостной системы, которая должна основываться на определенных принципах (индивидуальная целенаправленность, детальная обоснованность; ответственность, профессионализм управления, системность и эффективность), а также включать такие блоки, как: определение целей управления; оценка состояния эффективности управления; меры по реализации целей управления (с учетом имеющихся нерешенных проблем); контроль эффективности управления пакетами акций, принадлежащих государству (по группам хозяйственных обществ, которые характеризуются эффективным, удовлетворительным финансовым состоянием или находятся в стадии банкротства).

Ключевые слова: государственная собственность, государственный сектор, управление, механизм, корпоратизация, приватизация, корпоративные права государства.

ANNOTATION

Shkilniak M.M. Mechanism of management of state property in the system of national economics. Manuscript.

The Thesis on obtaining of a scientific degree of Doctor of Economics on speciality 08.00.03 - Economics and Management of National Economy - Ternopil National University of Economics. - Ternopil, 2009.

The Thesis is devoted to working out the theoretical and methodological propositions, methodical and practical questions of forming the mechanism of management of State property in Ukraine. The point and peculiarities of state property management are grounded as well as its main principles at modern stage of national economy development.

In Thesis are considered the questions of property relations in conditions of transformation of economy system, state property as object of management; models of management of state property that are used in world practice; defined the structure and contents of the elements of mechanism of state property management in conditions of transforming economy as well as directions of the improvement taking into account the peculiarities of social and economical development of national economy.

The author offered his vision of complex approaches to the management of State property, grounded the expediency of correction of configuration of privatization and state management authorities, worked out complex of organization and economical measures and proposals of legal ensuring as to improvement of processes of usage of State property.

Key words: State property, State sector, management, mechanism, corporati-zation, privatization, Corporate rights of State

Размещено на Allbest.ru