Державний сектор сучасної економіки: питання теорії

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ДЕРЖАВНИЙ СЕКТОР СУЧАСНОЇ ЕКОНОМІКИ: ПИТАННЯ ТЕОРІЇ

Спеціальність 08.00.01 - економічна теорія та історія економічної думки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

Головінов Олег Миколайович

Донецьк - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі економічної теорії Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк).

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор, Заслужений працівник народної освіти України Тарасенко Галина Дем'янівна, Донецький національний технічний університет Міністерства освіти і науки України, професор кафедри економічної теорії (м. Донецьк).

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор, академік НАН України Пахомов Юрій Миколайович, Інститут світової економіки НАН України, директор (м. Київ);

доктор економічних наук, професор Дмитриченко Лілія Іванівна, Донецький національний університет Міністерства науки і освіти України, професор кафедри економічної теорії (м. Донецьк);

доктор економічних наук, професор Наливайченко Світлана Петрівна, Кримський економічний інститут Київського національного економічного університету ім. В. Гетьмана Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри економіки підприємства (м. Сімферополь).

Захист дисертації відбудеться 24 квітня 2009 р. о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.01 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83015, м. Донецьк, вул. Челюскінців, 198-а, великий зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

Автореферат розісланий 24 березня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Г.С. Овечко.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В Україні з початку 90-х років ХХ ст. і до сьогодні відбуваються специфічні трансформації, пов'язані з переходом від планово-командної економіки до економіки ринкового типу. На перших етапах перехідного періоду існувала концепція майже повної відмови від державного регулювання і втручання держави в економічні процеси, але вже з другої половини 90-х років відзначається поступове визнання доцільності такого втручання, принаймні в підприємницьку діяльність, інвестиційно-інноваційну політику, соціальну сферу.

Якщо виходити із прийнятої класифікації країн за ступенем їх економічного розвитку (розвинені, середнього рівня розвитку та слабко розвинені), то слід визнати, що в кожній з груп тим чи іншим чином в економічній структурі певне місце посідає держава, тобто існує державний сектор. За соціалістичних умов господарювання суспільна власність вимагала майже повного одержавлення економіки. Відносно капіталістичної економіки діяли і діють інші фактори: досить швидкі науково-технологічні зміни та процес інформатизації сприяють суттєвому підвищенню ступеня усуспільнення виробництва і капіталу, їх певної демократизації і соціалізації за участю держави. З останньої третини минулого століття спостерігається посилення ролі держави в країнах капіталістичної економіки. Частка державних витрат у ВВП розвинених країн світу (США, Великобританія, Франція, Німеччина, Італія, інші країни ЄС, Японія, Південна Корея та інші) складає від 30% до 40%, хоча різниця по країнах є суттєвою. Тому нове століття позначилося поширенням державної сфери діяльності майже повсюдно.

В Україні протягом 90-х років ХХ і на початок ХХІ ст. за результатами процесу роздержавлення і приватизації спостерігався зворотній процес. Так, частка недержавних підприємств в обсязі промислового виробництва зросла з 18,2 % у 1992 р. до 84,6 у 2005 р. з одночасним падінням рентабельності за той же період з 30,3 % до 5,5 %. За умов реформування у приватну власність перейшло понад 108 тис. підприємств, внаслідок чого на початок 2006 року 88,6 % підприємств України одержали статус недержавних. Проте ефективного власника цей процес не дав, бо серйозних змін в економіці не відбувається, а стійкий розвиток її "є поки що декларацією про наміри". Негативно впливає на економіку і постійне зменшення частки державних витрат у ВВП: з 26,7 % у 1995 році до 20,6 % у 2005 році. Очевидною виявилася необхідність певних змін. Однією з них є необхідність функціонування національного державного сектора як засобу регулювання економіки у руках суспільства з метою надання йому належного значення за умов трансформаційних перетворень.

Суттєвий внесок у розвиток і обґрунтування різних, нерідко протилежних точок зору на роль держави і державного сектора у ринковій економіці внесли такі зарубіжні учені, як Дж. Бьюкенен, Дж. К. Гелбрейт, Дж. М. Кейнс, А. Маршалл, В. Ойкен, П. Самуельсон, Дж. Стіглиць, Ф. Хайєк, Е. Хансен та ін. Методологічну основу ролі держави в економіці заклали К. Маркс і Ф. Енгельс.

Серед українських і російських учених слід відзначити таких, як
Ю. Архангельський, А. Бобров, В. Будкін, А. Віленський, І. Галиця, М. Долішній, Л. Дмитриченко, О. Канов, В. Конишев, О. Кошкарьов, В. Кредисов, І. Лукінов, С. Наливайченко, Л. Нємова, О. Новікова, І. Осадча, А. Патрон, Ю. Пахомов, А. Попов, А. Семенов, С. Серьогіна, Г. Тарасенко, К. Хубієв, О. Чаусовський, Л. Червова, М. Чумаченко, А. Чухно, Є. Ясін та інші, що досліджують проблеми впливу держави на соціально-економічні процеси сьогодення та певною мірою торкаються питань функціонування державного сектора.

Доцільність наукового дослідження проблем функціонування державного сектора сучасної економіки України диктується тим, що він є не тільки її значною складовою, а і специфічною структурною системою макроекономічного регулювання. Не зважаючи на існуючі наукові розробки різних аспектів державного сектора економіки, залишаються такі з них, які потребують подальших досліджень. А саме: питання визначення економічних функцій держави, процес їх розвитку, проблеми державної власності та процес її демократизації, державний сектор як повноправна складова сучасної національної економіки, його тенденції. Це обумовило актуальність розробки теоретичних засад функціонування державного сектора економіки за ринкових умов, вибір теми і задачі дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано відповідно до наукових досліджень Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського: по кафедрі економічної теорії - держбюджетна тема «Проблеми сталого розвитку України: економічне зростання і соціалізація» (номер державної реєстрації 0106U007014, 2004-2008 рр.), у рамках якої визначено роль державного сектора в економічному зростанні на етапі трансформаційних змін; по кафедрі економіки і управління інноваційною діяльністю - держбюджетна тема «Інноваційні технології в торгівлі і ресторанному господарстві» (номер державної реєстрації 0105U007782, 2006-2008 рр.), у рамках якої проаналізовано проблеми державного регулювання інноваційної діяльності; на госпдоговірній основі на замовлення ТОВ «В.С.П.» (м. Донецьк) здійснено науково-дослідну роботу № 247/2006 «Концептуальні основи розвитку малого підприємництва: проблеми взаємовідносин з державним сектором і оцінка трансакційних витрат бізнесу» (номер державної реєстрації 0107U000158, 2006-2007 рр.); на госпдоговірній основі на замовлення ПП «Сервісний центр ДЕУ Мотор» (м. Маріуполь) здійснено науково-дослідну роботу № 325/2007 «Державна підтримка малого підприємництва як форма регулювання економіки» (номер державної реєстрації 0107U011056, 2007 р.); на госпдоговірній основі на замовлення СПД «Карпенко» (м. Донецьк) здійснено науково-дослідну роботу № 361/2008 «Партнерство держави і приватного підприємництва у наданні економіці інноваційних властивостей» (номер державної реєстрації 0108U001573, 2008 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є розробка і обґрунтування комплексу теоретичних, методологічних і практичних підходів до визначення місця і ролі державного сектора в економічній структурі сучасного суспільства, економічної ролі держави в ринковому середовищі шляхом визначення механізму співіснування плану і ринку за конкретних умов сучасної економіки, підвищення ролі державного сектора в скороченні трансакційних витрат, що мають тенденцію до зростання, та посилення ролі державних інститутів економічної влади. Задля досягнення поставленої мети в дисертації вирішено такі завдання:

досліджено методологічні основи аналізу держави як суб'єкту економічних відносин, трансформації основних її функцій за умов формування конкурентного середовища і структурних перетворень економіки;

систематизовано наукові концепції та проведено порівняльний аналіз відносно економічної ролі держави та державної власності в різних соціально-економічних системах;

виявлено характерні для української економіки ознаки становлення державного сектора на основі аналізу особливостей цього процесу в умовах формування ринкових відносин;

уточнено сутнісний зміст державного сектора економіки як структури, що суміщає норми суспільної і підприємницької діяльності, визначено принципи його взаємозв'язку з іншими інститутами ринкової економіки;

розроблено загальну концепцію становлення і функціонування державного сектора відповідно до завдань сталого розвитку національної економіки;

виявлено об'єктивні основи регулювання сучасної змішаної економіки та визначено механізм поєднання плану і ринку;

розроблено економіко-математичну модель трансакційних витрат з урахуванням впливу держави на їх поступове скорочення;

визначено тенденції трансформації соціальної сфери і соціальної політики держави в сучасній економіці;

запропоновано основні засади створення соціальної держави як моделі для України;

визначено державні інститути економічної влади та їх роль у процесі переходу до економіки знань;

встановлено основні напрями партнерства державних і недержавних інститутів в забезпеченні суспільного прогресу.

Об'єктом дослідження є трансформаційні процеси, що відбуваються в державному секторі сучасної економіки України.

Предметом дослідження є економічні відносини, пов'язані з побудовою і функціонуванням державного сектора в економіці України, механізмом співіснування державних (планових) і недержавних (ринкових) відносин через інститути економічної влади.

Методи дослідження. Основу методології дослідження становлять фундаментальні праці вітчизняних і зарубіжних учених, які займаються проблемами державної власності та державного сектора економіки. У ході дослідження було використано загальнонаукові методи пізнання, що надало можливостей забезпечити вірогідність одержаних результатів, завершеність і комплексність дослідження:

діалектичний метод (зокрема в аналізі еволюції теорій і концепцій щодо економічної ролі держави);

метод системного і історичного підходу (у виявленні закономірностей, особливостей і тенденцій державного сектора економіки);

абстрактно-логічний метод (в аналізі особливостей формування соціальної сфери та соціальної політики держави в ринковому середовищі);

графічний метод (в аналізі трансакційних витрат за умов дії механізму регулювання економіки через співіснування плану і ринку);

загальнонаукові методи пізнання: формальної логіки (аналіз і синтез, індукція і дедукція), системний аналіз, в тому числі статистичного матеріалу.

У якості інформаційної бази дослідження використано монографічні і дисертаційні роботи зарубіжних і вітчизняних учених, законодавчі і нормативні акти України, офіційні статистичні дані, інші фактологічні матеріали.

Наукова новизна одержаних результатів міститься у вирішенні важливої наукової проблеми, що має теоретичне і практичне значення для економіки України. Конкретні наукові результати, що розкривають особистий внесок автора і новизну дисертації, полягають у наступному.

Вперше:

розроблено концепцію побудови, функціонування і якісних змін державного сектора сучасної економіки Україні, яка заснована на комплексі аргументів: наявність негативних наслідків одержавлення економіки в попередній системі господарювання; механізм регулювання сучасної змішаної економіки ґрунтується на співіснуванні ринку і плану; необхідність посилення регулюючої функції держави за кризових умов та пом'якшення впливу зовнішніх факторів на розвиток національної економіки; необхідність посилення ролі держави в соціальній сфері; об'єктивна необхідність створення і функціонування нових державних інститутів економічної влади; наявність світової тенденції до розвитку постіндустріального суспільства та економіки знань. Її впровадження в практику господарювання дозволяє ефективне використання державного сектора у технологічному оновленні вітчизняної економіки відповідно з задачами переходу до постіндустріальної стадії розвитку;

визначено умови походження неявних економічних трансакційних витрат в планово-регламентованій економіці, за які слід вважати: наявність спеціалізованих виробництв за певними технологіями (підприємств, фірм, корпорацій), між якими тим чи іншим чином виникають економічні відносини за умов товарно-грошової організації господарювання; формально визнана відсутність трансакційних витрат за планових умов не підтверджується сутністю відносин, оскільки на ділі вони приховані витратами чималої кількості узгоджень через організаційні, управлінські, бюрократичні та інформаційні витрати; відшкодування таких неявних економічних витрат формально здійснюється державою, але на ділі вони включаються, як правило, у собівартість, оптові і роздрібні ціни продукції, що перекладає їх на споживача; за умови планових цін така схема здійснюється встановленням певної границі для підприємств відносно собівартості та цін реалізації;

розроблено економіко-математичну модель трансакційних витрат ринкової рівноваги і впливу на них державного сектора економіки, що сприяє їх зменшенню в межах всієї національної економіки;

визначено напрями створення моделі ринку соціальної орієнтації, зокрема для України, які випливають із посилення ролі держави в життєдіяльності сучасного суспільства і визначають провідне місце її соціальної політики, що сприятиме підвищенню рівня життя населення і сталому розвитку країни.

Удосконалено:

положення про демократизацію відносин власності, перш за все державної, на підвалинах швидкого розвитку корпоративної і державно-корпоративної форм власності, завдяки чому формуються відносини узгодження і партнерства, а також визрівають основи перетворення її у соціалізовану власність;

положення про державу як суб'єкту підприємницької діяльності за планових і ринкових умов господарювання з виявленням того факту, що в сучасній економіці все більшого значення набувають державні методи регулювання - зокрема за рахунок планування та програмування. Реалізація цього положення забезпечує відтворення благ і послуг, орієнтованих не тільки на досягнення комерційних цілей, а й на вирішення ключових загальнонаціональних проблем;

теорію відносно масштабів і структури державного сектора економіки, що виявляється в посиленому впливі його на національну економіку багатьох країн світу, не виключаючи Україну; система розрахунків статистичних показників діяльності державних і недержавних підприємств. Сприяє визначенню орієнтирів подальшої приватизації і пропорцій між двома секторами економіки;

стратегія доцільності визнання дії економічних законів, зокрема закону планомірного розвитку в досягненні пропорційного розвитку економіки, її збалансованості та ринкової рівноваги;

положення про фактори, що складають сучасний механізм регулювання змішаної за суттю економіки із залученням визнаних міркувань про змішану економіку, національну та світову економіку, які підвищують ефективність функціонування господарського механізму;

положення про об'єктивні і суб'єктивні умови партнерства державних і недержавних інститутів в забезпеченні суспільного прогресу, на підставі яких визначені напрями забезпечення національної безпеки країни.

Дістали подальшого розвитку:

теорія відносин, форм та прав власності, особливо щодо державної власності, що дозволило, за результатами даного дослідження, виявити посилення її впливу на всю систему відносин власності;

концепція функціонування моделей ринку в різних соціально-економічних системах, яка доводить більш високу життєздатність тих моделей, де суттєве місце посідають державний сектор економіки чи державне регулювання;

теорія змішаної економіки, яка містить новий підхід до її визначення з трьох позицій: історико-гносеологічної, техніко-технологічної і соціально-економічної, що надає можливість трактувати змішану економіку як середовище функціонування державного сектора;

концепція науково-технологічного розвитку як предмета політико-економічного аналізу та еволюційної теорії;

концепція відносно нового трактування соціальної сфери в ринковому середовищі з урахуванням механізму регулювання сучасної економіки, що поєднує планові і ринкові важелі;

теорія постіндустріального суспільства щодо доцільності переходу до нього постсоціалістичних країн, що надає підстав для виявлення певних особливостей їх державного сектора економіки.

Практичне значення одержаних результатів полягає, перш за все, у подальшому розвитку економічної теорії - зокрема теорії державного сектора економіки - та обґрунтуванні пропозицій відносно вдосконалення подальшого процесу «упровадження» його в національну економіку та посилення впливу на світову економіку. Практичне значення авторських пропозиції щодо розвитку економічної теорії можна звести до таких: по-перше, визнання в економічній теорії положення про тенденцію державного сектора до якісного зростання (а не звичайного його скорочення); по-друге, визнання держави як суб'єкту підприємницької діяльності і суб'єкту ринкових відносин; по-третє, відновлення досліджень економічних законів розвитку суспільства, які, перш за все, повинні визначати суб'єктивні дії учасників економічних відносин в сучасному суспільстві; по-четверте, визначення головних напрямів формування в Україні моделі ринку соціального спрямування.

Запропоновані в дисертаційні роботі висновки і рекомендації схвалено і впроваджено на регіональному, міському рівнях, та рівні підприємства.

На регіональному рівні. Теоретичні висновки та організаційно-економічні рекомендації дисертанта були використані при обґрунтуванні та складанні програми "Стратегічне управління соціально-економічним розвитком регіону до 2015 (Донецька область - 2015)" Донецькою обласною державною адміністрацією - (довідка № 09/17я-1317 від 06.05.2008); в Регіональному відділенні Фонду державного майна України по Донецькій області (довідка № 01-5498 від 09.07.2008) - пропозиції щодо вдосконалення функціонування і розвитку державного сектора економіки, його управління; в Головному управлінні агропромислового розвитку Донецької облдержадміністрації (довідка № 08/10-1546 від 17.04.2008) - наукові рекомендації по усуненню інституційних "провалів" держави шляхом розробки нових формальних правових норм.

На рівні підприємства. Пропозиції і рекомендації дисертанта використовуються державним підприємством "Торезантрацит" при розробці заходів щодо підсилення інноваційного розвитку, спрямованих на підвищення його сталості і конкурентоспроможності (довідка № 1-10/01-664 від 06.05.08); в діяльності державного підприємства "Донецький експертно-технічний центр" опрацьовані теоретико-методологічні підходи до дослідження проблем державного сектора економіки (довідка № 2979/02-2 від 07.05.2008); в діяльності Донецької торгово-промислової палати (довідка № 2017/01.10 від 06.10.2008) при формуванні довгострокової політки приватно-державних партнерських відносин в освоєнні технологічно нових товарів і ринків збуту, розвитку соціального прогресу.

Результати дослідження використовуються у навчальному процесі, а також при підготовці навчально-методичних матеріалів з дисциплін "Державне регулювання економіки", "Формування економічної політики" в Донецькому національному університеті економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського (довідка № 12.02/1999 від 26.09.2008); в Донецькому національному технічному університеті (довідка № 01-393/27 від 24.09.2008) при опрацюванні вузівських курсів з економічної теорії.

Особистий внесок здобувача. Наукові розробки, положення і висновки дисертації, що виносяться на захист, одержані автором самостійно. В них викладено авторський підхід до вирішення наукової проблеми розробки концептуальних підходів до аналізу державного сектора сучасної економіки та його ролі у подальшому розвитку національної і світової економіки. Майже всі публікації з теми дослідження підготовлено автором одноосібно. З робіт (дві статті та одні тези), опублікованих у співавторстві, використані тільки ті результати, які отримані особисто автором. Дисертація не містить матеріалів кандидатської дисертації.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати досліджень, що містить дисертація, оприлюднені автором на науково-практичних конференціях, симпозіумах та семінарах: «Проблеми сучасної економіки і інституціональна теорія» (Донецьк, березень 2005); «Теорія і практика сучасної економіки» (Черкаси, вересень 2005); «Управління людськими ресурсами: держава, регіон, підприємство» (Донецьк, квітень 2006); «Украина в системе современных цивилизаций: трансформации государства и гражданского общества» (Одеса, червень 2006); «Проблеми соціалізації економічних відносин в постіндустріальному суспільстві» (Донецьк, жовтень 2006); «Економічний розвиток України в актуальному просторі і часі» (Харків, жовтень 2006); «Проблеми економіки підприємств в умовах сталого розвитку» (Київ, березень 2007); «Проблеми сучасної економіки і інституціональна теорія» (Донецьк, квітень 2007); «Наукова думка інформаційного віку - 2007» (Дніпропетровськ, березень 2007); «Проблеми підвищення ефективності господарювання на мезо- та мікроекономічному рівні» (Одеса, травень 2007); «Интеграционные процессы и социально-экономическое развитие» (Сімферополь, квітень 2007); «Наукові дослідження - теорія та експеримент 2007» (Полтава, травень 2007); «Управління підприємством: проблеми та шляхи їх вирішення» (Ялта, жовтень 2007); «Особливості соціально-економічного розвитку України і регіонів» (Запоріжжя, жовтень 2007); «Проблеми та перспективи розвитку підприємництва» (Харків, грудень 2007); «Соціально-економічні проблеми розвитку країн з транзитивною економікою» (Харків, грудень 2007); «Проблеми економіки підприємств в умовах сталого розвитку» (Київ, квітень 2008); «Господарський механізм: сутність, структура, подальше вдосконалення на сучасному етапі» (Полтава, квітень 2008); «Инновационные технологии в бизнес-образовании» (Гомель, Республіка Білорусь, квітень 2008); «Украина в системе современных цивилизаций: трансформации государства и гражданского общества» (Одеса, червень 2008); «Современные проблемы управления производством» (Донецьк, жовтень 2008); «Проблеми сталого розвитку: економічне зростання та соціалізація» (Донецьк, жовтень 2008); «Сучасні проблеми інноваційного розвитку держави» (Дніпропетровськ, жовтень 2008); «Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності» (Сімферополь, жовтень 2008); «Control, Development and Informatics in Business and Economics» (Brasov, Romania, November 2008).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 49 робіт, у тому числі: 1 індивідуальна монографія, 28 наукових статей у наукових фахових виданнях, 20 публікацій за результатами участі у науково-практичних конференціях і симпозіумах. Загальний обсяг публікацій складає 35,25 друк. арк., з яких 34,35 належать особисто авторові.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаної літератури з 263 найменувань та 10 додатків. Основний матеріал дисертації розміщено на 405 сторінках тексту, містить 3 таблиці, 16 рисунків.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено стан досліджень проблем теми та поставлено нові, зазначено зв'язок із науковими програмами, сформульовано мету і задачі дослідження, визначено об'єкт, предмет, методологію дослідження, наукову новизну, показано теоретичне і практичне значення одержаних результатів, їхню апробацію.

Перший розділ - Теоретико-методологічні основи дослідження держави як суб'єкту економічних відносин присвячено дослідженню причин і умов розвитку і трансформації економічних функцій держави, розгляду економічної ролі держави і аналізу місця державної власності в різних економічних концепціях у порівнянні з сьогоденням, тенденції демократизації власності та ролі в цьому процесі держави.

Економічна роль держави почала набирати ваги і посилюватися під впливом поступового розвитку продуктивних сил, суспільного розподілу праці, виробничих і організаційно-економічних відносин. Економічні функції держави об'єктивно обумовлені, перш за все, необхідністю правового закріплення відносин між багатими і бідними та захисту об'єктів власності багатих. Зміна соціально-економічних систем (первісна община, рабовласництво, феодалізм, капіталізм), а іноді і етапів їх розвитку, тим чи іншим чином сприяли підсилюванню чи послабленню економічної ролі держави. Такий хвильовий вплив держави на економічне життя суспільства відбивався в наукових дослідженнях, поглядах і позиціях, в яких знаходимо намагання їх осмислити. На перших етапах розвитку економічних функцій держави та їх подальшої еволюції наукові погляди набували здебільшого суб'єктивного характеру, що позначалося на економічній політиці держави. Встановлено ту закономірність, що з самого початку розвитку економічних функцій держава не тільки створювала, а й юридично закріплювала права великої приватної власності. Лише згодом, під впливом зростання суспільної свідомості та появою і розвитком соціалістичних (соціалізованих) соціально-економічних відносин держава починає діяти і в інтересах більшості населення країни. Така тенденція в наші дні набуває сили сталої, і посилюється з переходом до постіндустріального суспільства, що має інституціональну структуру.

Аналіз концепцій економічної ролі держави з позицій їх еволюції і сучасності показує, що наукові погляди на державу трансформувалися згідно і внаслідок становлення самої держави та змінювалися по мірі визрівання суспільних (економічних) потреб. Геніальні здогадки відносно ролі держави в економіці зустрічаються вже у давніх учених і учених середньовіччя, які слід вважати предтечею наукових теорій і концепцій щодо цього. Сучасні концепції з державної тематики приблизно з ХVШ ст. формувалися за основними напрямами економічної науки: класична політична економія (включаючи марксизм), неокласицизм, кейнсіанство і неокейнсіанство, інституціоналізм і неоінституціоналізм. Слід визнати, що менш за все уваги приділялося теорії відносин, форм, прав державної власності та державному сектора економіки, за винятком марксистської економічної теорії, що є основою комуністичної (соціалістичної) ідеології. Існуючі теорії і концепції держави як суб'єкту економічних відносин з'явилися і почали поширюватися з середини ХХ ст., що викликано реальними процесами втручання держави в економічне життя суспільства.

В розділі визначено, що в Україні на сьогодні практичні дії держави з регулювання економіки або відстають від економічної теорії, або реалізуються всупереч теорії, або являють собою чисто суб'єктивний характер, однією з причин чого є слабке законодавство з економіко-правових питань, тобто є результатом дій влади, зокрема уряду, програми якого часто змінюються разом із зміною самих урядів.

Проведене дослідження відносин і прав державної власності засновано, по-перше, на аналізі процесу її виникнення і розвитку за етапами еволюції суспільства, по-друге, на співставленні державної і приватної монополії, по-третє, на аналізі акціонерної і корпоративної форм власності та їх взаємного впливу на державну власність, по-четверте, на принципах персоніфікації прав державної власності в України. Таке дослідження дозволило дістати тих наступних висновків, що:

державна власність виникла і поступово розвивалася поряд із іншими формами власності на основі розвитку продуктивних сил, суспільного розподілу праці і т. п. процесів;

відповідно до етапів розвитку державної власності модифікувалися й теоретичні погляди учених, хоча і натепер немає їх єдності;

суттєвого прискорення і поширення свого впливу на економіку державна власність набула за умов державно-монополістичного капіталізму (як і державно-монополістичного соціалізму), де прийняла вигляд економічної монополії;

доцільним виявилося дослідження ефективності державної і приватної монополії в аспекті переходу до постіндустріального чи інформаційного суспільства, коли очевидним стає потреба у посиленні державної власності на інформацію (табл. 1);

відносини власності реалізуються через їх персоніфікацію, і з цієї точки зору персоніфікація відносин державної власності потребує удосконалення через розмежування двох груп суб'єктів (менеджери і решта найманих працівників) та інституціональні обмеження.

Якщо навіть обмежитися переліченими в табл. 1 характеристиками, то можна виявити наявні переваги державної монополії порівняно з приватною. Проте, слід мати на увазі ту обставину, що практичне втілення цих властивостей двох монополій має певні «перекоси»: державна монополія містить в собі загрозу бюрократії і навіть криміналу на державному рівні; приватна монополія має тенденцію до розширення діяльності та впливу не тільки на немонополізований сектор економіки, а й на державні структури, а також тенденцію до запровадження заборонених законом видів діяльності. І хоча останнім часом спостерігається намагання державних монополій звільнитися від впливу приватних монополій, зв'язок між ними існує більш тісний, ніж цього потребує об'єктивний процес розвитку як національних економік, так і світового господарства. Натомість визначено державну власність: вона являє собою відносини, що складаються в суспільстві з привласнення частки національного багатства країни, яке дозволяє державі на основі застосування владних повноважень з реалізації прав власності привласнювати економічні результати функціонування цієї частини з метою спрямування їх на задоволення суспільних потреб (інтересів).

економічний державний ринок соціальний

Таблиця 1

Державна і приватна монополії: порівняльні характеристики

Дослідження тенденції демократизації власності з просуванням до постіндустріального суспільства виявило, що демократизацію власності не можна розуміти як всебічне поширення приватної власності, як вважають деякі автори, оскільки, по-перше, не може бути демократичним конкурентне середовище, що засноване на приватній власності і ринку; по-друге, не можуть бути демократичними відносини між капіталом і найманою працею (соціальне партнерство повинно мати економічну основу); по-третє, проблематичним уявляється перехід до інформаційного чи постіндустріального суспільства через приватну власність.

Якщо виходити із статус-кво в Україні, то реально і законодавчо в ній існують три основні форми власності: приватна, колективна, державна з їх модифікаціями у бік об'єднання. Кожна з них відчуває на собі потребу демократизації. Державна власність може демократизуватися на шляху, по-перше, подолання власних суперечностей внутрішнього і зовнішнього порядку, по-друге, суперечностей між всіма існуючими формами власності за умови державного регулювання цих процесів. Авторське визначення процесу демократизації відносин і форм власності означає формування шляхом роздержавлення об'єктів державної власності системи нових багатоманітних форм власності та типів господарюючих самостійних одиниць, що функціонують на ринкових засадах, у тому числі і приватних. Найбільш імовірним уявляється процес демократизації власності через розвиток корпоративної і державно-корпоративної форм власності, оскільки саме тут формуються відносини узгодження і партнерства, а також визрівають основи перетворення її у соціалізовану власність.

У другому розділі - Державний сектор в економічній структурі суспільства здійснено аналіз моделей державного сектора економіки, визначено державу у якості суб'єкту підприємницької діяльності за різних умов господарювання, визначено структуру і масштаби державного сектора, проблеми його ефективності, досліджено державні підприємства як суб'єктів господарської діяльності, обґрунтовано авторську концепцію побудови державного сектора української економіки.

Дослідження теорії і практики функціонування державного сектора дозволило дістати наступних висновків. По-перше, об'єктивність існування і розвитку державного сектора економіки доводиться теорією і практикою його появи і подальшого розширення та поглиблення за умов сучасної економіки. Цей факт на ділі привів до реальної двоїстої її структури, тобто співіснування державного і недержавного (приватного, колективного) секторів економіки. По-друге, аналіз виявив функціонування чималої кількості моделей державного сектора, обумовлених сутністю ринкових моделей господарювання, а саме: американської і європейської (зокрема французької), японської і південнокорейської, а також тих, що мають соціальне спрямування або статус соціального ринкового господарства (СРГ). По-третє, аналіз процесу формування ринкової економіки з точки зору тенденцій перетворення власності на прикладі окремих постсоціалістичних країн (Китай, західноєвропейські, Україна) дозволив визначити самостійні моделі державного сектору: еволюційно розвиваюча базис економіки, ліберально-градуалістська, ліберально-шокова. По-четверте, модель державного сектора України, що формується в структурі національного господарства, на практиці втрачає низку істотних системоутворюючих, функціонально-відтворювальних і соціально орієнтованих ознак, іманентно властивих суспільному сектору економіки розвинених країн світу. Державна власність виступає натепер не стільки інструментом і чинником економічного і соціального зростання, скільки полем силової гри по її захопленню і переділу, що здійснюється з порушеннями законодавчо встановлених процедур, наслідком чого стає поширення процесу розкрадання, корупції, прихованої приватизації, безкоштовного використання державного майна. Тому в основу законодавства з приводу визначення об'єктів державної власності повинно бути покладено такі критерії: чітке визначення майнових прав держави відносно сукупності об'єктів державної власності як частки національного багатства країни; правове закріплення решти об'єктів національного багатства країни за іншими суб'єктами власності (приватними, колективними, корпоративними і т. ін.); законодавче закріплення об'єктів муніципальної власності по регіонах країни; законодавче визначення суб'єктів власності щодо об'єктів, які знаходяться за кордоном. Виходячи з викладеного, можна зробити висновок, що державний сектор економіки є єдиною, цілісною системою об'єктів державного господарства і суб'єктів державного господарювання в ринковій економіці, як її неминучий результат, з одного боку, і в цій своїй якості як сутнісна передумова її ефективного функціонування, з іншого боку.

Дослідження держави як повноправного суб'єкта підприємницької діяльності за ринкових умов господарювання через аналіз головних ознак підприємництва (здібності до підприємництва, ризик, відповідальність, суб'єкт права власності тощо) підтвердило цей висновок, а теорія і практика функціонування цього суб'єкта доводить його особливості, які полягають у тому, що, з одного боку, держава є власником і розпорядником суб'єктів і об'єктів державного підприємництва, з іншого боку, ці суб'єкти функціонують згідно законів ринку та складного механізму регулювання сучасної змішаної за суттю економіки (план і ринок). Головним призначенням державного підприємництва є поєднання економічної і соціальної ефективності (доцільності) власної діяльності. Проведений аналітичний огляд вихідних засад державного підприємництва дозволив здійснити певні висновки, які можна звести до наступних: державне підприємництво є однією з форм (напрямом) здійснення державою своєї економічної функції; критеріями функціонування державного виробництва як підприємницької діяльності є не тільки економічний (прибутковість підприємства), а і соціальний ефект (суспільні цілі); суб'єктна структура державного підприємництва визначається тим, що діяльність держави з стратегічного управління державними підприємствами (функція владних органів) повинна бути відокремленою від поточного управління ними (функція суб'єкту господарювання); в рамках державного підприємництва стає реальністю злиття державних і приватних капіталів, оскільки інші режими державного виробництва для приватних інвесторів є непривабливими або недоступними за законодавством (хоча таке злиття є не завжди прийнятним з точки зору ефективного розвитку всієї національної економіки та інтересів всього суспільства); якщо на початку реформування економіки політика української влади в управлінні державним сектором була спрямованою на роздержавлення об'єктів державної власності і характеризувалася відсутністю стратегії розвитку державного підприємництва, то сьогодні вона повинна бути орієнтованою на створення умов його розширення і ефективного функціонування. Підприємницька інституціональна діяльність держави спирається на певні структури (інститути), упорядкування чи класифікація яких виходить з реального існування формальних і неформальних інститутів державного підприємництва. Виходячи з логіки інституціональної теорії, державне підприємництво можна визначити як інститут економічної системи, в рамках якого на основі державної власності забезпечується відтворення благ і послуг, орієнтоване не тільки на досягнення комерційних цілей, а й на вирішення ключових загальнонаціональних проблем. Дане визначення фіксує діалектичний взаємозв'язок двох рівноправних цілей: комерційної і загальнодержавної. Визначення державного підприємництва уточнює сутнісний зміст державного сектора економіки як структури, що суміщає норми суспільної і підприємницької діяльності.

Аналіз структури державного сектора економіки та його ефективності доводить, що, по-перше, структура цього сектора визначається як економічною структурою суспільства в рамках тієї чи іншої країни, так і економічною політикою влади; по-друге, ефективність державного сектора напряму залежить від його структури, оскільки саме структура державного сектора виявляє, які з галузей чи сфер діяльності є рентабельними, а які за визначенням не можуть бути такими, оскільки їх ефективність є соціальною, тобто визначається кінцевою потребою суспільства; ступінь ефективності державного сектора не можна оцінювати тільки через суто економічну ефективність, а слід враховувати (а) ту обставину, що державні суб'єкти господарювання беруть на себе ті з виробництв, котрі є за визначенням збитковими, (б) державні структури задовольняють соціально значимі потреби населення країни і загальний напрям економічного зростання.

Визначення масштабів державного сектора здійснено на основі врахування сукупності факторів: внутрішніх і зовнішніх умов функціонування національної економіки, позитивних і негативних факторів з точки зору їх впливу на державний сектор. Це означає, що непрямими розрахунками можна одержати приблизні показники про масштаб цього сектора в кожній країні і кожного періоду, які можуть бути доповненими і скоригованими для України. Сукупність чинників являє собою стрижневу передумову розуміння необхідності аналізу і оцінки масштабів державного сектора для розробки нормативної бази визначення подальшого його поширення чи скорочення, а для України є орієнтиром подальшої приватизації і визначення пропорції між двома секторами економіки.

Аналіз державних підприємств як суб'єктів господарської діяльності показав, що їх функціонування обумовлено, по-перше, структурою державного сектора економіки, до якого вони належать; по-друге, підприємства об'єктивно поділяються на ті, що за визначенням не можуть бути ефективними (головним чином ті, що виробляють суспільні товари) і ті, що є суб'єктами державного підприємництва, включені до системи ринкових відносин і мають бути ефективними; по-третє, держава повинна не тільки формувати рамкові умови функціонування державних підприємств, стимулюючи механізм зворотних зв'язків, але й безпосередньо регулювати економічні процеси, стимулюючи державне виробництво потрібної кількості благ і послуг; по-четверте, обидва типи підприємств за теорією і на практиці повинні бути флагманами інновацій у виробництво, оскільки саме держава визначає головний напрям просування національної економіки до постіндустріального суспільства. Аналіз сутнісних ознак державних підприємств дозволив дійти висновку, що державний сектор може бути визначений як сукупність інститутів, що здійснюють виробництво установлюваних державою суспільно корисних товарів і надання соціально значущих суспільних послуг.

Суттєве місце в дисертації посідає розробка концепції побудови, функціонування і якісних змін державного сектора в сучасному ринковому середовищі України. Алгоритм даного варіанту концепції передбачає використання системного підходу до формування і функціонування державного сектора на основі: розробки державою економічної політики щодо розвитку державного сектора, адекватної часу і ресурсам, і що проявляється у відповідному інституціональному забезпеченні; введення в дію правового забезпечення, що дозволяє розробляти обґрунтовані прогнози, програми, плани розвитку державного сектора, реалізація яких сприяє виконанню його суб'єктами своїх функцій у області економічної, інноваційної, соціальної політики і забезпеченні національної безпеки держави; моніторингу дії чинних законів, поправок і доповнень до них, пов'язаних з діяльності державного сектора, за результатами якого вибудовується подальша законодавча робота; розробки стимулів, підойм і організаційних структур забезпечення ефективного використання державного сектора у технологічному оновленні вітчизняної економіки відповідно до задач переходу до постіндустріальної стадії розвитку (рис. 1).

Третій розділ - Об'єктивні основи регулювання сучасної економіки: план і ринок присвячено дослідженню таких питань: як пропорційність у якості економічного закону та особливостям його реалізації за ринкових умов господарювання, змішана економіка як головна ознака сучасного суспільства, створення багатоманітних форм власності як середовища для нових умов функціонування державного сектора, трансакційні витрати ринкової рівноваги (економіко-математична модель).

У якості методологічної основи аналізу процесів регулювання економіки взято загальноекономічний закон пропорційності, який має дві головні форми своєї реалізації: стихійність і планомірність.

За сучасних умов цей об'єктивний економічний закон відчуває на собі вплив суб'єктивних дій людей (суспільства) і починає діяти через третю форму - поєднання стихійності і планомірності, тобто через механізм поєднання ринку і плану. Отже, в ринковому середовищі він діє через збалансованість, ринкову рівновагу, оптимальність пропорцій тощо.

Реальними процесами, що спричинили такі особливості, слід вважати: функціонування змішаної економіки; суттєве коригування відтворювального циклу та його фаз; тенденція до зростання державних витрат у ВВП розвинених країн світу; посилення впливу на національну економіку зовнішніх факторів. Доцільність і практичне значення досліджень закону пропорційності для постсоціалістичних країн, в тому числі, України, полягає в удосконаленні практики планування із залученням досвіду як радянського періоду, так і розвинених капіталістичних країн, з одного боку, і залученням ефективних ринкових важелів регулювання економіки, з іншого боку.

Авторський методологічний підхід до аналізу змішаної економіки як середовища функціонування державного сектора заснований на історико-діалектичному баченні процесу формування її сучасної структури. Змішана економіка трактується у трьох методологічних аспектах: історико-гносеологічному, технологічному способу виробництва, соціально-економічному (за двома напрямами: ринкова економіка класичного капіталізму і перехідна економіка від державного соціалізму до соціального ринкового господарства, і зрештою, до економіки знань). Така позиція являє собою новий підхід до поняття «змішана економіка» та певну противагу майже сталої думки про те, що це поняття стосується тільки сучасної економіки. Натомість, позиція автора полягає в тому, що будь-яка економічна структура, що заснована на присутності в ній різних форм економічних відносин (наприклад, товарних і натуральних, феодальних і капіталістичних одночасно), а також економіка перехідного періоду, що складається із старих і нових відносин, може кваліфікуватися як змішана.

Процес роздержавлення і приватизації державного майна та формування багатоманітних форм власності розглянуто в роботі під кутом зору створення передумов для нових принципів регулювання економіки. Особливість їх виявилася в тому, що на сьогодні функціонує досить складна економічна структура, в якій, незважаючи на суттєві недоліки і навіть економічний кримінал, що супроводжують процес приватизації державного майна, в Україні створено: економічне поле, що представлено суб'єктами господарювання різних форм власності і головними двома секторами економіки: державним і недержавним; ринкові суб'єкти, між якими налагоджено сталі економічні зв'язки: виробник - посередник - споживач; ринкову інфраструктуру; ринкові принципи економічних відносин; умови визнання країни на світовому ринку як самостійного ділового суб'єкту і міжнародного партнера. Механізм регулювання достатньо складної економічної структури, що склалася як змішана, об'єктивно потребує поєднання державних (планових) і ринкових методів та інструментів її регулювання.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Концепція розвитку державного сектора економіки в Україні

Оскільки сучасна змішана економіка в своїй основі має ринкові принципи господарювання, інтерес з позиції регулювання являє аналіз умов, за яких досягається ринкова рівновага (синонім пропорційності, збалансованості). Відомо, що за умов планової економіки трансакційні витрати не досліджувалися. Проте, це не означає, що їх не було, оскільки у якості умов для них слід вважати: суспільний розподіл праці (спеціалізація виробництва), наявність економічних витрат (товарна форма продукції), неекономічні (бюрократичні витрати), об'єктивна необхідність відшкодування обох видів витрат. Але офіційне невизнання трансакційних витрат приховувало їх фактичне існування. Тому обґрунтовано висновок про існування за планових умов господарювання неявних економічних витрат.

Розглянуто питання встановлення ринкової рівноваги як однієї з форм реалізації закону пропорційності за умов існування механізму поєднання ринку і плану. Трансакційні угоди поділяються на дві групи за ступенем можливостей визначення для фірми їх реальної вартості: явні трансакційні витрати як всі трансакційні витрати, що мають визначену ринкову ціну у грошовому виразі і можуть бути відображеними в бухгалтерських документах; неявні трансакційні витрати, тобто такі трансакційні втрати, що не можуть бути вираженими у грошовій формі та не можуть бути зафіксованими у бухгалтерських документах.

В змішаній економіці питання трансакційних витрат являють собою теоретичну і практичну складність, адже співвідношення цих витрат можуть мати безліч варіантів. Проте така економіка створює умови, за яких збільшення трансакційних витрат одного типу (наприклад, витрати, що найчастіше виникають після складання угоди) компенсуються за рахунок зменшення витрат іншого типу (витрати, що передують складанню угоди).

У четвертому розділі - Соціальна сфера і соціальна політика держави в сучасній економіці розглянуто соціально-економічні функції держави, основи функціонування соціальної сфери в ринковому середовищі та тенденції її трансформації, варіанти реалізації соціальної політики держави в сучасній економіці і проблему соціальної держави як модель для України.

Аналіз соціально-економічних функцій держави в сучасній економіці надав підстав, по-перше, здійснити їх авторське групування, по-друге, визначити трансформацію їх ролі за сучасних умов ринкової (змішаної) економіки (рис. 2). Логікою аналізу встановлено дію тенденції до поширення масштабу і поглиблення втручання держави в сучасну економіку, що підтверджує не тільки висновки відомих представників сучасної економічної теорії (Дж. Тобін), а й тенденцію до відродження кейнсіанства.

Проведене дослідження основ функціонування соціальної сфери у ринковому середовищі дозволило дістати наступних висновків. З існуючих на сьогодні двох основних моделей формування і функціонування соціальної сфери суспільства (задоволення соціальних потреб за рахунок власних високих доходів і їх задоволення державою через загальнонаціональний соціальний фонд) Україна використовує певний їх симбіоз.