Науково-методичні основи державного регулювання відтворення людського капіталу України

Для досягнення поставленої мети в дисертації вирішувалися такі завдання:

- визначити основні положення та принципи побудови державних регуляторних механізмів відтворення людського капіталу;

- проаналізувати соціально-економічні передумови відтворення людського капіталу, включаючи трансформацію робочої сили в людський капітал;

- визначити вплив заробітної плати на вартість людського капіталу;

- обґрунтувати концептуальні основи та принципи державного регулювання відтворення людського капіталу;

- означити ринкові важелі державного регулювання відтворення людського капіталу;

- встановити вплив відтворення людського капіталу на економічний розвиток держави;

- обґрунтувати науково-методичні основи державного регулювання відтворення людського капіталу України;

- розкрити структуру та окремі складові елементи механізму державного регулювання відтворення людського капіталу;

- визначити напрями удосконалення державного регулювання відтворення людського капіталу в Україні, а також розробити заходи щодо підвищення продуктивності його використання.

Об'єктом дослідження є процес відтворення людського капіталу в економіці України, а його предметом - теоретико-методологічні, методичні та практичні питання механізму державного регулювання відтворення людського капіталу та напрями його вдосконалення в умовах інноваційного розвитку національної економіки.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дослідження є фундаментальні положення сучасної економічної теорії, наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених. Для досягнення поставленої мети і визначених завдань використано: системний, процесний, історичний і логічний підходи. У процесі дослідження застосовувались загальнонаукові методи: порівняння - при визначенні відмінностей фізичного і людського капіталу, вимірювання - при оцінці вартості людського капіталу України, аналіз - при визначенні кількісних і якісних показників відтворення людського капіталу, синтез - при плануванні поетапного формування конкурентоспроможного людського капіталу країни, індукції і дедукції - при розробці структурно-функціональної моделі інтелектуалізації людського капіталу. Також знайшли застосування спеціальні методи економічних досліджень: групування - при визначенні чинників, що впливають на відтворення людського капіталу, таблично-графічний - при систематизації статистичних даних щодо функціонування системоутворюючих сфер відтворення людського капіталу, аналізу на макроекономічному рівні - при визначенні тенденцій людського розвитку, програмно-цільовий - при розробці механізму державного регулювання відтворення людського капіталу, прогнозування - при розробці середньострокового прогнозу вартості людського капіталу, метод інформаційно-логічного аналізу - при визначенні концептуальних засад відтворення людського капіталу.

Наукова новизна одержаних результатів. Відповідно до мети дисертаційної роботи, наукові результати, що одержані автором і складають предмет захисту, полягають у наступному:

одержано вперше:

розроблено механізм державного регулювання відтворення людського капіталу шляхом визначення його концептуальних основ та принципів відповідно до особливостей відтворювальних фаз (формування, розподіл, розвиток та використання) та впливу людського капіталу на соціально-економічний розвиток; обґрунтування вимог до державної політики у сфері соціального розвитку, які конкретизовано через заходи щодо сприяння розвитку виробничої сфери, ринку праці, відносин власності, соціогуманітарної, а також актуалізації законодавчо-правової сфери. Запропонований механізм дозволить забезпечити нарощуванню потужності людського потенціалу та його подальшу капіталізацію, що сприятиме нормалізації соціально-економічного розвитку країни;

запропоновано методологічні підходи до оцінки вартості людського капіталу на основі його продуктивності шляхом встановлення взаємозв'язку між такими макропоказниками соціально-економічного розвитку країни, як середньомісячна заробітна плата штатного працівника (номінальна), чисельність зайнятого населення (у віці 15-70 років), відсоткова ставка банківського депозиту в номінальній валюті, ВВП у розрахунку на одну особу, інвестиції в основний капітал (у фактичних цінах), основні засоби у розрахунку на одного зайнятого, кількість наявного населення, рівень безробіття, індекс інфляції, основні засоби (у фактичних цінах), що дозволило відстежити динаміку збільшення вартості людського капіталу та спрогнозувати її на середньостроковий період (у оптимістичному та песимістичному варіантах);

розроблено структурно-функціональну модель інтелектуалізації людського капіталу, що зумовлено необхідністю визначення та формування якісних ознак людського капіталу, адекватних вимогам інноваційного розвитку національної економіки; в рамках моделі визначено вплив соціальних інститутів сприяння інтелектуалізації людського капіталу (сім'ї, школи, спеціальної освіти, науки, культури, релігії, економіки, політики, права, соціального оточення через удосконалення людського фактору, творчість, активність, діяльність, соціальні нововведення, інтелектуалізацію суспільства та обмін досвідом) на активізацію та посилення якісних ознак людського капіталу за рахунок підвищення дієвості суспільних важелів. Це дозволило обґрунтувати пріоритетність інтелектуалізації як принципово важливого аспекту у процесі нарощування людського капіталу;

удосконалено:

- уточнено теоретичні положення щодо людський капітал як економічну категорію, який є носієм системних відносин відтворювального процесу суспільства, в якому відбувається включення індивідуальної форми праці в суспільну. Суть даного положення полягає у органічній єдності людського капіталу із загальним процесом відтворення капіталу як умови забезпечення динамічного розвитку;

розроблено систему чинників, класифікованих за ознаками їх впливу на відтворення людського капіталу: соціально-економічні, законодавчо-правові, соціально-психологічні, соціально-демографічні, екологічні, які у сукупності забезпечують дієвість механізму державного регулювання відтворення людського капіталу;

розроблено концептуальні засади стратегії відтворення людського капіталу шляхом проведення цілеспрямованої державної політики на збільшення інвестицій в нього, використання механізму кредитування навчання, відновлення відтворювальної функції заробітної плати як ціни робочої сили; спрямованості освіти на формування інноваційно-орієнтованого людського капіталу з метою посилення мотиваційних важелів та якісних змін щодо нарощування потужності людського капіталу, здатного ліквідувати техніко-технологічну відсталість національної економіки та забезпечити впровадження інноваційної моделі розвитку;

отримали подальший розвиток:

визначено теоретико-методологічні засади трансформації робочої сили в людський капітал шляхом впровадження ринкових важелів під впливом трансформаційних процесів, де закладаються умови капіталістичного способу виробництва, в якому всі фактори та ресурси набувають форму капіталу, а власники бізнесу сприяють активізації інноваційного розвитку, що зумовлює здійснення інституційних змін в національній економіці;

уточнено методичні положення щодо соціальних аспектів відтворення людського капіталу шляхом активізації ролі держави в цих процесах завдяки підвищення дієвості державних програм соціально-економічного спрямування з посиленням їх фінансового забезпечення, залучення регіональних виконавчих структур та посилення контролю. Це забезпечить взаємозв'язок інтересів людського капіталу з інтересами суспільного відтворення;

уточнено теоретико-методологічні підходи щодо набуття адекватних сучасним умовам визначення вартості й ціни робочої сили через поліпшення регулювання процесів у соціально-трудових відносинах за такими напрямами: підвищення ціни робочої сили (заробітної плати) до її реальної вартості та запобігання її штучного зниження; вдосконалення державного та колективно-договірного регулювання вартості й ціни робочої сили в контексті складових соціально-трудових відносин; забезпечення продуктивної зайнятості населення; коригування цінової політики відповідно до реальних тенденцій розвитку національної економіки та її інтеграційних процесів;

обґрунтовано стратегічні пріоритети інноваційно-орієнтованого відтворення людського капіталу, основними з яких є: суттєве підвищення рівня та якості життя населення в контексті формування гуманітарного суспільства; формування висококваліфікованих працівників та спеціалістів, які забезпечать більш високі темпи економічного зростання; збільшення інвестицій в зміцнення здоров'я кожної людини для забезпечення більш ефективного використання людського капіталу, збільшення витрат на освіту і науку, що дозволить підвищити соціально-економічну ефективність розвитку, закласти надійний фундамент для сучасного й майбутнього прогресу, реформування соціально-трудових відносин, у центрі яких повинна знаходитися людина;

запропоновано напрями удосконалення державного регулювання відтворення людського капіталу шляхом запровадження важелів, спрямованих на покращення добробуту населення, уповільнення темпів депопуляції населення, зміцнення репродуктивного здоров'я нації, зниження рівня смертності населення, поліпшення умов для формування середнього класу, якості та доступності медичних послуг, підвищення рівня розвитку людського капіталу. Це дозволить створити в країні демографічне та соціально-економічне середовище, що сприятиме формуванню належних умов для стимулювання розширеного відтворення людського капіталу;

обґрунтовано можливість підвищення продуктивності використання людського капіталу при посиленні соціально-економічної політики держави через подолання бідності, зменшення розшарування населення, запровадження гнучкої податкової політики, раціоналізації соціальних трансфертів, орієнтації на створення потужного середнього класу, легалізації тіньової діяльності і незареєстрованих доходів, поглиблення на засадах соціального партнерства співпраці з об'єднаннями роботодавців та профспілок у соціальній сфері, підвищенні їх ролі у колективно-договірному регулюванні праці, поліпшення умов праці тощо. Це сприятиме побудові в Україні соціально-орієнтованої ринкової економіки європейського типу та поширення сучасних європейських стандартів якості життя.

Практичне значення одержаних результатів полягає у підвищенні наукового обґрунтування теоретичних положень та практичних заходів щодо забезпечення механізму державного регулювання відтворення людського капіталу відповідно до трансформаційних змін в суспільних відносинах та ринкових умов господарювання, процесів глобалізації. Основні результати роботи доведені до рівня конкретних наукових рекомендацій, заходів і пропозицій автора та використані Міністерством праці та соціальної політики України при розробці «Стратегії соціального розвитку України на 2009-2012рр.» та «Концепції соціальної держави» (довідка про впровадження №54/10/136-08 від 09.07.2008р.); Міністерством економіки - при розробці проекту «Державної програми економічного і соціального розвитку України на 2009 рік» та «Концепції вдосконалення системи прогнозних і програмних документів з питань соціально-економічного розвитку України» (довідка №47-23/418 від 20.10.2008р.); Запорізькою обласною державною адміністрацією - при розробці «Стратегії регіонального розвитку Запорізької області на період до 2015 року» (довідка №08-27/2865 від 16.10.2008р.); Управлінням освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації - при розробці проекту «Програми розвитку освіти Запорізької області» та перспективного планування по окремих напрямках розвитку системи освіти області (довідка №04-13.4225 від 08.12.2008р.); НДЕІ у 2006-2008рр. - при виконанні планів НДР відділу соціальної політики на замовлення органів державного управління (довідка №19/359 від 14.10.2008р.); в учбовому процесі Бердянського університету менеджменту і бізнесу - при викладанні професійно-орієнтованих дисциплін “Державне регулювання економіки”, “Управління персоналом” для студентів економічних спеціальностей (довідка №02-231 від 01.07.2008р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є завершеним науковим дослідженням, самостійно виконаним автором. У роботах дисертанта розглядаються актуальні питання обраної теми дослідження, одержані наукові результати та обґрунтовані практичні рекомендації.

Апробація результатів дисертації. Положення і результати дисертаційної роботи висвітлювалися автором у доповідях і виступах на міжнародних науково-практичних конференціях: «Управління людськими ресурсами: держава, регіон, підприємство» (м.Донецьк, 2006р.), «Перспективи та пріоритети розвитку людського капіталу в умовах глобалізації» (м.Харків, 2006р.), «Корпорації та інтегровані структури: проблеми науки та практики» (м.Харків, 2007р.), «Державотворчі процеси і соціально-економічні моделі розвитку України на сучасному етапі» (м.Бердянськ, 2007р.), «Геотехнології і управління виробництвом ХХІ століття» (м.Донецьк, 2007р.), «Актуальні проблеми управління людськими ресурсами і маркетингу в контексті стратегії розвитку України» (м.Донецьк, 2007р.), «Освіта та наука в умовах глобальних викликів» (м.Сімферополь-Судак, 2008р.), «Сучасні проблеми управління виробництвом» (м.Донецьк, 2008р.); міжрегіональних науково-практичних конференціях “Соціально-економічні проблеми розвитку в умовах трансформаційного суспільства” (м.Полтава, 2006р.), “Соціально-економічні проблеми та перспективи розвитку підприємницької діяльності: регіональний аспект» (м.Бердянськ, 2006р.); науково-теоретичній конференції «Людський капітал України: стан, проблеми, перспективи відтворення» (м.Київ, 2007р.).

Публікація результатів досліджень. Основні положення та найважливіші результати дисертаційної роботи опубліковано в 30 наукових одноосібних роботах загальним обсягом 28,9 ум. друк. аркушів, у тому числі: одна індивідуальна монографія (16,7 д.а.), 22 статті у наукових фахових виданнях (9,8 д.а.).

Обсяг і структура роботи. Відповідно до мети, завдань, логіки розробки проблеми визначено структуру роботи, яка складається із вступу, 5 розділів, висновків, списку використаних джерел, що нараховує 265 найменувань. Дисертаційна робота викладена на 339 сторінках, містить 37 таблиць, 26 рисунків.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі «Людський капітал: економічна природа та система категорій» розглянуто та узагальнено теоретичні концепції економічної природи категорії «людський капітал», методологічні підходи щодо оцінки людського капіталу, а також фактори його відтворення.

Теорія людського капіталу - це новий аспект пошуку концепції переходу наукових поглядів від категорії «людського фактору» як активного чинника суспільного відтворення до розуміння його економічної природи в системі відтворення економіки ринкової моделі. Це потребує розглядати сучасний людський капітал не ізольовано як певний ресурс, а в контексті системи капіталістичних відносин, під впливом яких відбувається капіталізація ресурсів.

Відмічено, що під впливом дії закону безперервності суспільного розвитку економічна природа людського капіталу набуває характерних ознак споріднених категорій - трудового, інтелектуального, соціального капіталу. Трудовий капітал можливо розглядати як ресурс ринкового середовища, який реалізує здатність власника робочої сили до конкретної праці, в процесі якої зумовлює створення додаткової вартості. Доведено, що перетворення робочої сили в людський капітал відбувається у фазі обігу, тобто через ринок праці і включення цього капіталу в процес виробництва, де і визначається його вартість. Інтелектуальний капітал, що розглядається через призму інтелектуальної власності, виступає додатковою економічною передумовою створення нової вартості, тому інтелектуалізація людського капіталу набуває все більш визначальної ролі. Узагальнення концептуальних підходів зарубіжних і вітчизняних вчених дозволяє визначити людський капітал як складну системну економічну категорію, яка об'єднує структуру модулів конкретних економічних відносин з приводу людини як носія трудових функцій, знань, економічних інтересів та суспільного відтворення.

В економічній теорії найбільш широко використовується два методи вартісних оцінок людських істот в економіці: перший - через оцінку реальних витрат, другий - в оцінюванні сучасної цінності майбутнього потоку доходів індивідуума. Сконцентровано увагу, що в індустріальну епоху головним чинником виробництва був матеріальний, а в постіндустріальну епоху у структурі сукупного капіталу провідну роль став відігравати людський капітал.

У контексті теорії людського капіталу більш застосовуваним є виділення наступних етапів процесу відтворення людського капіталу - формування, розвитку та використання, на кожен з яких впливає дія груп різноспрямованих чинників (рис.1). Авторський підхід щодо їх визначення полягає у виділенні п'яти груп чинників: законодавчо-правових, соціально-економічних, соціально-психологічних, демографічних, екологічних, які у сукупності забезпечують системний підхід дієвості державних регуляторних механізмів.

Джерело: розроблено автором

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування людського капіталу відбувається в процесі інвестування в людину та її знання. У загальному розумінні всі види вкладень у людину (в грошовій або іншій формі) є доцільними, оскільки сприяють зростанню продуктивності й підвищенню персоніфікованих доходів людини, - це інвестиції в людський капітал та джерела його капіталізації. З усіх видів інвестицій у людський капітал найважливішими є вкладення в охорону здоров'я, загальну та фахову освіту. Додаткові прибутки мотивують людину до вкладень у власне здоров'я (в тому числі у профілактичні заходи), додаткову освіту, професійну перепідготовку, нагромадження нових знань і навиків, тобто спонукають до реінвестування. Якісне оновлення людського капіталу відбувається через реінвестування і визначається значною мірою самою людиною, а саме - мотивацією.

В умовах вільного ринку мотивація людини до відтворення її людського капіталу набуває в основному форми розширеного відтворення. Воно природньо поєднує економічні інтереси індивідуума та держави, яке виявляється у посиленні індивідуального та суспільного інтересів. Тому за рахунок ключових факторів прогресу, закладених у самій людині, можна створити нову економічну основу сталого розвитку (економічного, екологічного та соціального), який може підтримуватися протягом тривалого часу. Державна політика у сфері розвитку людського капіталу повинна бути спрямована на пріоритетне фінансування науки, формування безперервної впродовж трудового життя системи освіти, створення профілактично-оздоровчої системи охорони здоров'я. Фінансування в людський капітал полягає не в мінімізації витрат, а в усвідомленому підході до фінансування. Формування людського капіталу має базуватись на методології управління інноваційно-інвестиційними проектами, тому що інвестиції в людський капітал є найбільш вигідними як з інтересів окремої людини, так і суспільства в цілому. Доведено, що інвестування у формування і розвиток людського капіталу є інвестуванням в економічний розвиток, але з тією особливістю, що такі інвестиції мають стратегічний характер, тому що закладають основи економічного зростання через людський розвиток як активну складову інноваційного розвитку.

У другому розділі «Сучасні тенденції відтворення людського капіталу України» проаналізовано кількісні і якісні показники відтворення людського капіталу, визначено його сучасний стан та тенденції, а також сучасні механізми державного регулювання в Україні.

Виходячи з того, що людський капітал реалізується в процесі трудової діяльності, тобто власником цього специфічного товару виступає зайняте населення, то його величина у 2007 році складала 20904,7 тис. осіб (за даними вибіркових обстежень населення з питань економічної активності), причому у порівнянні з 2000р. збільшилася на 3,6%.

Визначено, що на величину людського капіталу передусім впливають демографічні передумови:

- поступове зменшення чисельності населення країни як за рахунок від'ємного природного приросту, так і від'ємного сальдо міграції;

- збільшення у загальній чисельності населення України питомої ваги осіб у віці старше 65 років, тобто продовжується процес постаріння населення. Згідно шкали демографічного старіння ООН Україну слід віднести до країн зі старим населенням, оскільки кожен шостий житель має вік старше 65 років;

- зменшення тривалості життя, яка залишається катастрофічно низькою у порівнянні з тривалістю життя у всіх розвинутих і навіть в деяких країнах, що розвиваються;

зниження сумарного коефіцієнту народжуваності, внаслідок чого у країні не забезпечується навіть просте відтворення населення;

- зменшення коефіцієнту смертності новонароджених та дитячої смертності.

Обґрунтовано, що в умовах звуженого типу відтворення населення набирає актуальності використання компенсуючих чинників, зокрема нарощування кваліфікаційного потенціалу засобами освіти. Для сфери освіти характерні наступні тенденції:

через скорочення мережі дитячих установ та підвищення плати за утримання дітей у дитячих садках, значна частка дітей виховуються поза дошкільними закладами;

незначне зменшення кількості учнів у середніх навчальних закладах, яке пов'язане, перш за все, з демографічними тенденціями;

обмеженість доступу сільських дітей до якісної шкільної освіти та відповідно зниження їх доступу до вищої освіти у майбутньому;

скорочення мережі і контингенту професійно-технічних училищ та ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації;

розширення мережі та чисельності студентів ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації;

збільшення кількості підготовки наукових кадрів у аспірантурі.

Серед активних факторів впливу на людський капітал важливе місце належить матеріальному стану населення, що особливо стосується сімей з дітьми навчального віку. Показовим у цьому є структура доходів населення, у якій основним джерелом доходів більшості населення залишається заробітна плата.

Відзначено, що погіршення екологічної ситуації, слабка матеріально-технічна база системи охорони здоров'я, низький рівень доступності та якісного медичного обслуговування, якість харчування, незадовільні умови праці позначилися на стані здоров'я населення країни, про що свідчать зниження показника умовного здоров'я населення та збільшення померлих від хвороб.

Узагальненим показником якості людського капіталу будь-якої країни є індекс людського розвитку (ІЛР). У радянські часи Україна (у складі Радянського Союзу) по ІЛР належала до країн з високим рівнем розвитку. На даний час позиція України серед країн світу по ІЛР невисока, внаслідок чого вона перейшла до групи країн із середнім рівнем розвитку (у 2005 році зайняла 76 місце з індексом 0,788). Найбільш вагомою причиною такого стану людського розвитку України виступає низький показник реального ВВП на душу населення та зниження тривалості життя.

Аналітичні дані засвідчили, що якісні характеристики людського капіталу країни погіршилися. Сприяння зростанню рівня якісних параметрів людського капіталу можливе через забезпечення позитивного впливу всіх сфер, від яких залежить формування нової якості людського капіталу: доходів, охорони здоров'я, освіти. Реалізація цих завдань спрямована на забезпечення умов розширеного відтворення людського капіталу на нових засадах шляхом удосконалення механізмів забезпечення якісних змін у сфері споживання, створення умов забезпечення життєдіяльності населення, рівня освіти за світовими стандартами та вимогами глобальних ринків праці.

Оцінка сучасного стану та тенденцій відтворення людського капіталу засвідчила, що основними факторами, які перешкоджають формуванню людського капіталу в період переходу до економіки знань виступають:

?недостатнє інвестування в людський капітал;

?скорочення економічної активності населення, спричиненого кризовими явищами в економіці, суперечностями між трансформацією власності та соціально-трудовими відносинами;

?неактивність держави, суб'єктів господарювання і населення щодо нарощення людського капіталу шляхом фінансування освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, сприяння зайнятості населення;

?суперечність між потребою відтворення якісних ознак людського капіталу й обмеженими ресурсами, необхідними для забезпечення переходу до постіндустріального розвитку та структурних змін в економіці.

Дані вибіркового обстеження вартості робочої сили в Україні свідчать про нижчу її вартість у порівнянні з країнами ЄС. Тому з метою усунення цих суперечностей доцільно:

- розробити і прийняти Державну програму розвитку людського капіталу країни на тривалий період;

- створити на законодавчому рівні сприятливі економічні умови, які стимулювали б роботодавців на збільшення капіталовкладень у людський капітал;

- опрацювати і запровадити модель переходу від дешевої до високооплачуваної, конкурентоспроможної, високопродуктивної робочої сили;

- зміцнити позиції середнього класу через збільшення його питомої ваги в загальній чисельності населення;

- забезпечити підготовку і перепідготовку робочих кадрів на виробництві і в системі вищої і спеціальної середньої освіти.

З метою забезпечення економічного зростання на якісно новій продуктивній основі інноваційної моделі розвитку економіки України доцільно поєднання процесів формування і використання людського капіталу в єдиний відтворювальний процес.

У третьому розділі «Ринкові механізми трансформації робочої сили в людський капітал» розглянуто соціально-економічні передумови відтворення людського капіталу, ринкові трансформації людських ресурсів в товар; оплата праці та її капіталізаційна функція у вартості людського капіталу.

У роботі звертається увага на передумови забезпечення відтворювального процесу людського капіталу у напрямах створення умов розвитку людини як особистості, а також загальних умов, що сприяють відтворювальному процесу в цілому. Негативними соціально-економічними передумовами відтворення людського капіталу є недостатній рівень економічного розвитку країни, охорони здоров'я, освіти та професійної підготовки, недосконалість виробничих відносин у соціально-трудовій сфері, незбалансованість національного ринку праці. Дослідження виявило диспропорцію між потужним людським капіталом і забезпеченням сфери споживання, що обмежує відтворювальні процеси інноваційного спрямування.

Дослідження процесів трансформації людських ресурсів в ринковий товар засвідчили, що основним джерелом накопичення капіталу найпотужніших фінансово-промислових груп виступили тіньові доходи при недосконалій системі державного регулювання в даній сфері. Приватизація в Україні виявилась певним поштовхом до трансформаційних перетворень економічної структури країни, але в окремих випадках не досягла своєї позитивної мети. Досягнення позитивного соціально-економічного ефекту ринкових трансформацій у сфері відносин власності було б суттєвим випадку передбачення переходу обов'язків до нового власника (або залишення їх за державою) шляхом використання так званої «золотої акції», тобто спеціального права держави впливати на діяльність підприємства, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, але приватизуються.

Аналіз результатів вибіркового обстеження соціально-економічної захищеності населення України (2006р.) показав, що основним чинником базової незахищеності населення виступають невисокий рівень заробітної плати, успадкований Україною від адміністративно-командної системи, та низький рівень соціальних трансфертів.

Для прискорення відтворювальних процесів людського капіталу вагоме значення має підвищення реальної заробітної плати. Дослідження тенденцій динаміки заробітної плати виявило, що впродовж багатьох років номінальна заробітна плата мала нестабільне підвищення, що утримувало низьку ціну робочої сили. Поліпшення становища в сфері вартості і ціни робочої сили вбачається в істотному підвищенні рівнів номінальної та реальної заробітної плати за рахунок комплексного реформування фінансової, грошово-кредитної, бюджетної, податкової та цінової систем.

Важливою складовою удосконалення вартості і ціни робочої сили має стати поліпшення регулювання процесів у соціально-трудових відносинах на всіх рівнях управління і у таких напрямах: підвищення ціни робочої сили (заробітної плати) до реальної вартості та усунення її штучного зниження; вдосконалення державного та колективно-договірного регулювання вартості і ціни робочої сили в контексті складових соціально-трудових відносин, забезпечення продуктивної зайнятості населення; вдосконалення цінової політики.

При розрахунку вартості людського капіталу у дисертації використано алгоритм її оцінки по аналогії з фізичним капіталом за формулою (1):

де К - вартість капіталу (фізичного або людського), грн.,

П - прибуток від використання людського капіталу, грн.,

N - норма відсотка (рівень рентабельності або банківський депозит), %.

Запропоновано використання багатофакторної регресійної моделі для розрахунку прогнозних показників максимального прибутку та максимальної величини вартості людського капіталу, яка має наступний вигляд (2), (3):

де П - показники прибутку від використання людського капіталу;

В - показники вартості людського капіталу;

Х - множина факторів вартості людського капіталу (n - кiлькiсть факторів):

Х1 - середньомісячна заробітна плата штатного працівника (номінальна), прогнозні значення середньомісячної заробітної плати доцільно визначати у зазначених межах (нижня межа - частка середньомісячної заробітної плати у ВВП - ; верхня межа - частка середньомісячної заробітної плати у ВВП в країнах ЄС ),

Х2 - чисельність зайнятого населення (у вiцi 15-70 років),

Х3 - відсоткова ставка банківського депозиту в номiнальнiй валюті, прогнозні значення ставки банківського депозиту знаходяться у зазначених межах (обмеження зміни ставки банківського депозиту визначаються у наступному діапазоні для песимістичного варіанту, для оптимістичного варіанту),

Х4 - ВВП у розрахунку на одну особу,

Х5 - iнвестицiї в основний капітал,

Х6 - основні засоби у розрахунку на одного зайнятого,

Х7 - кiлькiсть наявного населення,

Х8 - рівень безробіття;

Х9 - індекс iнфляцiї;

аi - коефiцiєнти регресії, якi характеризують вплив факторів на показники прибутку вiд використання людського капіталу ( i = 0, 1, ... , n );

t - індекс року: - ретроспективного періоду (базового та очікуваного), - прогнозного періоду.

Дослідженням встановлено, що розроблена модель достатньо адекватна, величина коефiцiєнту детермiнацiї представленої моделі факторної залежності прибутку від використання людського капіталу дорівнює 1, тобто існує висока ступінь залежності показників людського капіталу від впливу вiдiбраних факторів. Використовуючи метод укрупнених розрахунків, розраховано вартість людського капіталу України у 2000-2007рр. За запропонованою моделлю, вираженою у формулах (2), (3) розраховано очікувані та прогнозні показники прибутку від використання людського капіталу та вартості людського капіталу на середньостроковий період за оптимістичним та песимістичним варіантами (табл. 1). Прогноз вартості людського капіталу у 2012 році виконано з урахуванням впливу світової фінансової кризи.

У четвертому розділі «Державний механізм регулювання відтворення людського капіталу України» досліджено концептуальні основи та принципи державного регулювання відтворення людського капіталу, визначено ринкові важелі регулювання відтворення людського капіталу та обґрунтовано стратегічні пріоритети відтворення інноваційно-орієнтованого людського капіталу.

Відтворення людського капіталу відноситься до проблем загальносистемного рівня. Значущість та своєрідність регулювання цього процесу в сучасних умовах підсилюється потребою мати відповіді на питання, які виникають у зв'язку з визначенням пріоритетного вектору українського прориву, спрямованого на гуманістичні цінності, європейські стандарти шляхом використання переваг інноваційної моделі розвитку національного господарства. Крім того концептуальні основи та принципи державного регулювання відтворення людського капіталу доцільно розглядати не тільки в інноваційному напрямку, а і в контексті забезпечення умов соціального розвитку суспільства. Слід відзначити, що формування соціального капіталу відбувається передусім через освіту, оскільки саме вона сприяє соціалізації особистості і тим впливає на поширення можливостей економічного зростання. заробітний продуктивність людський капітал

Також в епоху глобалізації економіки національній освіті ще належить визначальна роль інноваційного важеля суспільного розвитку, тоді як мотив особистого матеріального збагачення відносно знижується, але не втрачає свого головного значення, поступаючись мотивам самовдосконалення як вищого типу цінностей. Вплив глобалізації має два прояви: позитивність полягає у сприянні вільному переміщенню людського капіталу, оскільки глобалізація сприяє формуванню єдиного світового ринку праці; негативні прояви - вільне переміщення людського капіталу провокує угруповування країн, в яких акумулюється людський капітал вищої якості. Тому питання посилення та нарощування потужності людського капіталу проблема не індивідуального рівня, а важлива проблема державного рівня. Глобалізація для нашої країни загострює потреби створення механізмів державного регулювання відтворення людського капіталу, маючи також на увазі створення умов щодо суттєвого поліпшення якості життя, забезпечення продуктивної зайнятості населення, сприяння доступу молоді до освіти, розвитку загальної та професійної культури, медичного обслуговування, за яких з'являється відчуття кожною людиною своєї значимості для держави. Обґрунтовується, що за таких умов концептуальні засади національної стратегії відтворення людського капіталу мають бути націлені на:

- значні державні інвестиції в людський капітал з метою забезпечення мотивації трудової діяльності в межах національного ринку праці;

- наявність механізму кредитування навчання;

- відновлення відтворювальної функції заробітної плати;