Регуляторна політика в Україні: методологія формування та режими реалізації в сфері малого підприємництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ПРОМИСЛОВОСТІ

УДК 338.24:334.012.64 (477)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

Регуляторна політика в україні: методологія формування та режими реалізації в сфері малого підприємництва

Спеціальність 08.00.03 - Економіка і управління національним господарством

ЛЯШЕНКО ВЯЧЕСЛАВ ІВАНОВИЧ

Донецьк - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті економіки промисловості НАН України (м. Донецьк).

Науковий консультант -доктор економічних наук, професор, академік НАН України

Чумаченко Микола Григорович, Інститут економіки промисловості НАН України (м. Донецьк), почесний директор.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор,

академік НАН України

Буркинський Борис Володимирович,

Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України (м. Одеса), директор інституту; доктор економічних наук, професор

Варналій Захарій Степанович,

Науково-дослідний центр з проблем оподаткування Національного університету державної податкової служби України (м. Ірпінь), начальник центру; доктор економічних наук, професор

Гриньова Валентина Миколаївна,

Харківський національний економічний університет Міністерства освіти і науки України,

проректор з наукової роботи.

Захист відбудеться « 30» травня 2008 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.151.01 в Інституті економіки промисловості НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економіки промисловості НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

Автореферат розісланий “ 29” квітня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої радиЛ.М. Кузьменко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

підприємництво приватизація стимулюючий оподаткування

Актуальність теми. Аналіз стану та проблем функціонування малого підприємництва в Україні свідчить про те, що подальший розвиток його без відповідної державної регуляторної політики, активного конструктивного втручання держави може призвести до згортання підприємницької діяльності із загостренням економічних та соціальних проблем. Недооцінка або перебільшення ролі малого підприємництва в економічній системі України, ігнорування соціально-економічного потенціалу його різних організаційно-правових форм або завищення їх реальних можливостей можуть призвести до стратегічних прорахунків у здійсненні політики трансформації в економіці України. Серйозними перешкодами на шляху становлення вітчизняного малого підприємництва є, по-перше, недостатня та малорезультативна державна підтримка суб'єктів малого підприємництва, що пов`язано з відсутністю науково обґрунтованої концепції державної регуляторної політики і неефективним розподілом обмежених бюджетних ресурсів, призначених для фінансування заходів цього напрямку; по-друге, чинна штучно ускладнена та невиправдано витратна система державного регулювання діяльності суб'єктів малого підприємництва, реформування якої гальмують відсутність системності у провадженні єдиної регуляторної реформи в сфері підприємницької діяльності та високий ступінь тінізації суспільно-економічних відносин у сфері малого підприємництва. Отже, ситуація, що склалася в Україні, вказує на необхідність формування сприятливих режимів регуляторної політики у сфері малого підприємництва та докорінного реформування системи державного сприяння розвитку цього сектора економіки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано відповідно до планів науково-дослідних робіт Інституту економіки промисловості НАН України. У рамках теми “Дослідження і розробка наукових основ регіональної промислової політики” (номер державної реєстрації 0198U002550, 1997-2000 рр.) підготовлено методичні рекомендації з розробки регіональних програм підтримки малого підприємництва, зроблено прогноз розвитку малого бізнесу в м. Донецьку, а також обґрунтовано нормативну базу режиму франчайзингу і створення спеціалізованих установ з мікрокредитування, проведено дослідження соціально-економічних наслідків малої приватизації; згідно з темою «Наукові основи управління державним сектором промисловості» (номер державної реєстрації 0101U001125, 2000-2003 рр.) розроблено пропозиції за програмою розвитку підприємництва в Донецькій області на 2003-2005 рр., основні концептуальні положення формування регуляторних режимів як балансу стимулів і обмежень; у рамках теми «Державне регулювання розвитку виробничої сфери в регіоні» (номер державної реєстрації № 0103U007371, 2003-2006 рр.) проаналізовано зарубіжний досвід і ретроспективу використання спеціальних режимів оподаткування малого підприємництва та підготовлено пропозиції з їх подальшого удосконалення у сучасних умовах.

У першому розділі «Науково-методологічні основи регуляторної політики» згідно з аналізом теоретичних поглядів на регулювання підприємницької діяльності в контексті сучасної теорії та розвитку світового господарства розглянуто сутність регуляторних режимів у процесі розвитку складних соціально-економічних систем та запропоновано концепцію регуляторного режиму як балансу стимулів та обмежень.

У логічній та хронологічній послідовності досліджено та охарактеризовано основні етапи еволюції поглядів та концепцій регулювання підприємницької діяльності. При цьому було співвіднесено її з розвитком: 1) економічної думки в цілому; 2) науки, технологій і наукової картини світу; 3) форм суб'єктності соціальної дії як самогенерації різних форм підприємництва; 4) з розумінням єдності наочно-матеріальних й ідеально-творчих основ підприємницької діяльності. На підставі цього виділено 5 етапів (табл.1).

Таблиця 1. Етапи та характерні риси досліджень з проблем регулювання розвитку підприємництва

Такий підхід надав можливість відповідно до сучасних умов дати визначення підприємництва як процесу самооновлення і самоорганізації індивідуумів і підприємств, здійснюваного у взаємодії з багаторівневим середовищем їх функціонування з метою максимізації можливостей підприємця задовольняти комплекс його соціально-економічних потреб у рамках нерівноважного динамічного балансу суперечливих соціально-економічних інтересів учасників цього процесу - індивідуумів, організацій і суспільства в цілому з метою отримання синергетичного ефекту.

Державна регуляторна політика в сфері малого підприємництва трактується як напрямок державної політики, що передбачає удосконалення правового регулювання відносин між суб'єктами підприємницької діяльності, а також адміністративних відносин між регуляторними органами та іншими органами влади й суб'єктами малого підприємництва, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення бар'єрів для розвитку легальної господарської діяльності.

Під засобами державного регулювання економіки часто розуміють обмежувальні режими здійснення окремих видів підприємницької діяльності, дій або операцій. Регуляторний режим у сфері підприємницької діяльності (режим підприємництва) можна розглядати як інститут складної конструкції, комплекс норм, які задають певні правила гри в цій сфері. Суб'єкти державного регулювання ринку на основі своєї компетенції виконують два основні завдання: 1) забезпечують виконання публічних вимог до підприємців (наприклад, антимонопольні органи в частині порушення господарюючими суб'єктами антимонопольного законодавства, податкові органи - в частині виконання підприємцями норм податкового регулювання); 2) здійснюють індивідуальне регулювання підприємницької діяльності. Такі засоби державного регулювання ніколи не застосовуються розрізнено, а утворюють особливі комплекси - регуляторні режими. Режим у сфері державного регулювання економіки - це спеціально сформована система дозволів, стимулів, заборон і обов'язків, що дозволяє за допомогою впливу на діяльність підприємців і органів державної влади захистити публічний інтерес. Пропорції між дозволом, забороною і зобов'язанням неоднакові і залежать від особливостей регульованих відносин. З цього визначення видно, що режим у сфері державного регулювання ринку об'єднує два різновиди засобів: режим здійснення підприємницької діяльності; режим регулювання підприємницької діяльності.

Кожний з цих режимів має свої особливості. Режим здійснення підприємницької діяльності характеризується переважанням публічних обов'язків. Це обумовлено загальнодозволенним типом регулювання діяльності підприємців (принцип "дозволено все, окрім прямо забороненого законом"), заснованим на конституційній свободі підприємницької діяльності. Всі особливості такого режиму залежать від тих цілей, які переслідує держава, а їх реалізація зачіпає підприємницьку діяльність господарюючих суб'єктів. Саме тому режим здійснення підприємництва найтіснішим чином пов'язаний з правовим статусом підприємців і визначає обсяг їх прав і обов'язків залежно від конкретного виду діяльності.

Режим регулювання підприємницької діяльності: нормує діяльність органів державної влади у сфері економіки; спрямований на забезпечення виконання публічних вимог до підприємницької діяльності в регулятивних і охоронних відносинах; залежить від режиму здійснення підприємницької діяльності і забезпечує його реалізацію; зосереджується на компетенції уповноважених органів. Остання обставина обумовлена дозвільним типом регулювання, що діє відносно органів державної влади (принцип "заборонено все, окрім прямо дозволеного законом"). Можливості підприємця, засновані на дозвільному регулюванні, забезпечують реалізацію їх ролі в національній системі господарювання, оскільки вони здійснюються виключно у зв'язку з виконанням підприємцем тих умов і обмежень, які обумовлені державним регулюванням економіки. Ці можливості можна розділити на дві групи: 1) оформлені у вигляді виключень із загального порядку (режиму) з метою його адаптації (конкретизації) до певної ситуації (наприклад, пільги, стимулюючі яку-небудь діяльність); 2) необхідні для взаємодії з органами державного управління в процесі підприємницької діяльності.

Пільги поширені у сфері державного регулювання економіки досить широко. У законодавстві вони відносяться до переваг, які отримують правовласники в порівнянні з іншими особами. За своєю природою пільги служать виключеннями із загального режиму підприємницької діяльності, використовуваними для стимулювання окремих видів підприємницької діяльності. Нерідко в законодавстві наводиться легальне визначення поняття "пільги". Так, для цілей податкового регулювання пільгами вважаються ті, що надаються окремим категоріям платників податків і платників зборів, передбачені законодавством про податки і збори переваги в порівнянні з іншими платниками податків або платниками зборів. Суб'єктами пільг є окремі категорії підприємців, яким на підставі законодавства надаються відповідні права.

Використовуючи аналогію з марксовими схемами метаморфозу товару, можна запропонувати схему реалізації підприємницького інтересу: "інтерес - режим - інтерес' " або в системному уявленні (рис. 1).

Тобто будь-який регуляторний режим (RJ) може бути розглянутий як певна система, а також формалізовано описаний таким чином: RJ = {G; S; I; R; P}, де G - безліч цілей, які декларується досягнути введенням режиму; S - безліч суб'єктів, на яких поширюється дія режиму; I - безліч норм, правил, обмежень та умов (бажано необхідних та достатніх), які потрібні для досягнення декларованих цілей, оскільки саме правила визначають характер "гри", встановлюючи засоби взаємодії між суб'єктами та вводячи обмеження на використання ними ресурсів та стратегій у боротьбі за досягнення економічних цілей та/або утримання економічної влади на ринку. Ця складова є найбільш складною та визначальною компонентою регуляторного режиму. Системно вона може бути визначена як

I = {O; U; H; R_n; R_r; R_l; R_s; R_а ; R_at; R_t; R_vk; R_k} ,

де О - безліч обмежень на суб'єктів, що задіяні в процесі функціонування режиму; U - сукупність умов, бажано необхідних і достатніх, яким повинні задовольняти суб'єкти; H - безліч санкцій і штрафів до порушників інституціональних обмежень; R_а = {R_а^o; R_а^l; R_а^c} - відповідно загальний, пільговий та спеціальний режим у сфері акредитації; R_at = {R_at^o; R_at^l; R_at^c} - відповідно загальний, пільговий та спеціальний режими у сфері атестації; R_n = {R_n^o; R_n^l; R_n^c} - відповідно загальний, пільговий та спеціальний податкові режими; R_r = {R_r^o; R_r^l; R_r^c} - відповідно загальний, пільговий та спеціальний режими реєстрації підприємницької діяльності; R_l = {R_l^o; R_l^l; R_l^c} - відповідно загальний, пільговий та спеціальний режими ліцензування підприємницької діяльності; R_s = {R_s^o; R_s^l; R_s^c} - відповідно загальний, пільговий та спеціальний режими cертифікації; R_t = {R_t^o; R_t^l; R_t^c} - відповідно загальний, пільговий та спеціальний митний режими; R_vk = {R_vk^o; R_vk^l; R_vk^c} - відповідно загальний, пільговий та спеціальний режими валютного курсу; R_k = {R_k^o; R_k^l; R_k^c} - відповідно загальний, пільговий та спеціальний режими кредитування; R - безліч ресурсів, що задіяні в процесі реалізації режиму; P - безліч політик або стратегій, спрямованих на досягнення та реалізацію проголошених цілей. Ця системна компонента регуляторного режиму може бути визначена як P = {A; T}, де А - безліч алгоритмів і процедур у межах інституціональних обмежень, необхідних для досягнення визначених цілей; Т - строк реалізації цілей. Таким чином, можливість формування різних регуляторних режимів з урахуванням специфіки різних категорій суб'єктів і різноманіття цілей регулювання на різних рівнях створюють передумови для конструювання використання спеціальних режимів як певного набору стимулів і обмежень підприємницької діяльності для подолання стійких негативних станів економічних систем (наприклад, виходу з інституціональних пасток).

У другому розділі «Формування регуляторної політики в сфері малого підприємництва України» розкрито особливості становлення сучасної регуляторної політики у сфері малого підприємництва, режими та організаційно-економічні механізми її реалізації на державному та регіональному рівнях.

У формуванні сучасної регуляторної політики розвитку малого бізнесу визначено такі етапи: 1990-1995 рр. - формування нормативної бази легалізації малого бізнесу; 1996-1999 рр. - формування засад інституціонального середовища; 2000-2002 рр. - законодавче оформлення державної регуляторної політики; з 2003 р. по дійсний час - кодифікація та подальший розвиток. Позитивні зрушення в розвитку нормативно-правової основи малого підприємництва в концептуальному плані намітилися з ухваленням Господарського кодексу України (ГКУ), в якому знайшли свою регламентацію найважливіші питання, пов'язані з правовим регулюванням малого підприємництва, формуванням своєрідного правового "фундаменту" для участі держави й органів місцевого самоврядування в підтримці і стимулюванні розвитку малого підприємництва в Україні. У ст. 63 (п. 7) вперше зроблена спроба залежно від кількості працюючих і обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік визначити критерії віднесення підприємств до малих, середніх або великих. При всій прогресивності підходу розробників даного кодексу положення цієї статті потребують уточнення за такими позиціями. По-перше, слід ввести категорію мікропідприємства, як це було в Указі від 12.05.1998 р., оскільки тільки на них розповсюджуються спеціальні спрощені режими оподаткування суб'єктів малого бізнесу. По-друге, для запобігання приховування в "тіні" частини діяльності слід підвищити для малих підприємств верхню межу валового доходу відповідно до європейських норм.

Проблеми, що постають перед регіонами країни, здебільшого схожі - безробіття, нестача коштів у місцевих бюджетах для фінансування соціальної сфери і соціальних виплат, необхідність пожвавлення виробництва. Проте гострота проблем у різних регіонах не однакова, що потребує зміни акцентів в економічній політиці і відповідного вибору - стимулювати створення нових робочих місць, зосередити зусилля на поповненні прибуткової частини місцевого бюджету або сконцентрувати увагу на проблемах екологічної безпеки. Ще одним істотним чинником, який підтверджує необхідність надання регіонам достатніх повноважень для проведення власної політики розвитку малого підприємництва, є наявність пріоритетних для регіону видів економічної діяльності.

Зважаючи на те, що гострота проблем, пов'язаних з розвитком малого підприємництва, в подальшому тільки збільшуватиметься, а також з метою посилення аналітичних, прогнозних і правових функцій пропонується в безпосередньому підпорядкуванні облдержадміністрації утворити Головне управління з питань розвитку підприємництва та ринкової інфраструктури.

Потенційно перспективні для регіону види економічної діяльності зумовлюються наявністю ресурсної, промислової, технологічної, наукової бази, територіальних переваг, наближеністю до ринків збуту, кліматичними умовами. Усі ці особливості і потенційні переваги достатньо повно можна реалізувати лише на регіональному рівні. Цільові програми різного напряму, що реалізуються на рівні загальнодержавної економічної політики, як правило, не фінансуються в достатньому обсязі, вони не враховують повною мірою місцеві особливості, недостатньо забезпечені організаційно. Це є наслідком відмінності загальнодержавних і регіональних інтересів і пріоритетів, тому регіоналізація державної політики в частині розвитку малого підприємництва сприятиме її результативності.

Таким чином, дослідження показало, що разом з перевагами малому підприємництву властиві і певні недоліки. До недоліків малого підприємництва слід віднести: хронічний брак коштів і обмежені можливості для розширення капіталу; слабку сегментацію власної частини ринку; недостатність кваліфікованої робочої сили; повну відповідальність підприємця; менш стійкі організаційні форми підприємництва. Разом з тим за умов дестабілізації економіки, обмеження фінансових ресурсів саме суб'єкти малого підприємництва, які не вимагають великих стартових інвестицій, здатні усунути диспропорції на окремих товарних ринках, активізуючи інноваційні процеси, створити додаткові робочі місця, забезпечити швидке насичення ринку товарами і послугами.

У третьому розділі «Регуляторне забезпечення малої приватизації» на підставі її ретроспективного аналізу та дослідження соціально-економічних наслідків розроблено пропозиції з удосконалення її деяких аспектів. Беручи до уваги, що вплив малої приватизації на діяльність підприємницьких структур здійснюється в найрізноманітніших напрямах, дослідження даних процесів було проведено в комплексі, аналізуючи взаємозв'язки між малою приватизацією і підприємництвом як єдину систему, в структурі якої можна виділити декілька блоків, що включають як теоретичні питання зміни форм власності, так і аналіз практики реформування і перспективи подальшого розвитку малих і середніх приватизованих підприємств.

Об'єкти групи А (малої приватизації) склали переважну більшість серед усіх об'єктів приватизації. Причому вони і в даний час складають основну масу. Основная мета "малої" приватизації - наповнення споживчого ринку товарами і послугами, істотне поліпшення обслуговування населення, а також створення умов для первинного накопичення капіталів, які потім можна вкласти у великі підприємства.

За результатами опитування підприємств зроблено такі висновки. По-перше, після приватизації підприємства працюють ефективніше, ніж до неї. Порівняння показників до і після приватизаційного періоду виявило позитивні зміни в діяльності підприємств після приватизації. Відносно обсягу реалізації продукції і послуг виявлено: істотно збільшилися обсяги у 36% підприємств, неістотно збільшилися - у 26%, не зменшилися - у 26%, неістотно зменшилися - у 9%, істотно зменшилися - у 3%. Тобто 63% підприємств збільшили обсяги реалізації товарів і послуг, 61% - не допустили зменшення кількості своїх клієнтів і відвідувачів, а 54% - розширили коло постачальників (зокрема, за рахунок розширення зв'язків з іншими приватними підприємствами), 51% опитаних відзначили, що на їх підприємствах кількість робочих місць зберігалася, а у 31% - збільшувалася. Кількість прибуткових підприємств після проведення приватизації також зросла: їх частка склала 73% в порівнянні з 69% до того. Щодо цін і ціноутворення, то приватизовані підприємства виглядали достатньо конкурентоспроможними: 54% вважали свої ціни нижчими, ніж у конкурентів, а у 41% вони знаходилися приблизно на такому ж рівні. Таким чином, статистичні результати в цілому підтверджували гіпотезу про позитивний вплив приватизації на основні результати роботи малих підприємств. По-друге, підприємства, приватизовані конкурентними методами, працюють ефективніше за підприємства, які змінили форму власності на неконкурентній основі. Ця гіпотеза також повністю підтвердилася.

У процесі дослідження вдалося виявити найгостріші проблеми, що постають перед малими підприємствами після приватизації, а також провести їх порівняльний рейтинг (табл. 2).

Таблиця 2. Проблеми малих приватизованих підприємств і їх рейтинг (у % від загального числа опитаних)

Основними проблемами, що турбують керівництво малих підприємств, є високі податки, нестабільність законодавства, нестача коштів. Практично не завдають труднощів такі питання, як укомплектованість персоналом, наявність приміщення, отримання кредитів. Важливим наслідком малої приватизації є і формування первинного ринку нерухомості. Наприклад, Львівські обласна і міська ради прийняли низку рішень, які істотно стимулювали продаж приміщень. Зокрема, передбачалося відстрочення платежів за приватизовані об'єкти на один рік, а також збільшення термінів оплати майна суб'єктами приватизації у разі вирішення ними додаткових соціально-економічних питань. Як показує і вітчизняна практика, деколи в ході аукціонного продажу, з одного боку, первинна ціна об'єктів підвищувалася в десятки разів, а в інших випадках - була настільки завищеною, що незважаючи на подальше її зниження ліцитатором об'єкти доводилося знімати з торгів. Це було наслідком встановлення нереальної первинної стартової ціни об'єкта малої приватизації. Оскільки чинник реальної стартової ціни в процесі використання аукціону як способу приватизації об'єктів все більше виходитиме на перший план, вважаємо за необхідне зупинитися на такому елементі її формування, як зональні коефіцієнти і процедура їх застосування.

Зональні коефіцієнти конструюються так, щоб ураховувалися такі чинники: положення населеного пункту в системі розселення в Україні; місцезнаходження об'єкта приватизації в межах населеного пункту відповідно до його економіко-планувальних зон; особливості місцезнаходження об'єкта приватизації у межах економіко-планувальних зон. З метою удосконалення існуючих методик у роботі запропоновано два підходи до уточненння зональних коефіцієнтів відповідно до умов конкретного міста.

Перший пропонований підхід можна умовно назвати підходом, що використовує експертні поправочні коефіцієнти. Суть цього підходу ґрунтується на необхідності врахування чинників невизначеності і ризику, які мають місце для покупця об'єкта малої приватизації в даній конкретній обстановці, що складається в даний конкретний момент в даному конкретному регіоні країни. Пропонується для окремих локальних коефіцієнтів, що рекомендуються загальнодержавною методикою оцінки об'єктів малої приватизації, використовувати експертний поправочний коефіцієнт, який може приймати такі значення: 1 - об'єкт повністю відповідає вимогам методики; 0,8 - об'єкт не повністю відповідає вимогам методики; 0,5 - об'єкт лише частково відповідає вимогам методики; 0 - об'єкт не відповідає вимогам методики. Як правило, для отримання об'єктивнішої оцінки слід привертати декілька експертів. У цьому випадку їх думки усереднюються:

_з = ( _і ) : n,

де _i - значення коефіцієнта, вибраного i-м експертом; n - загальне число експертів. Тоді відповідний локальний зональний коефіцієнт може бути розрахований за формулою:

Клі = _з * Кл.

Отримані відмінні від нуля локальні коефіцієнти перемножуються в узагальнений локальний коефіцієнт:

Кло = Кл₁ * ... * Кл_n.

Другий підхід використовує метод порівняльної з еталоном комплексної оцінки. Суть даного підходу полягає в тому, що серед безлічі схожих, однотипних об'єктів малої приватизації (наприклад, перукарень) вибирається один, який характеризується і описується експертами як зразок - еталон. Це може бути об'єкт як із найкращими, так і з середніми або навіть найгіршими характеристиками і значеннями чинників, що впливають на оцінку. Величина зведеного локального зонального коефіцієнта для об'єкта еталону розраховується за формулою:

Кле = ( Х_еі²) : N,

де Х_еі - значення відповідного і-го локального коефіцієнта для об'єкта - еталона; N - кількість локальних коефіцієнтів. Решта всіх об'єктів може мати значення коефіцієнтів чинників, що як відхиляються в той або інший бік від еталона, так і співпадають з ним. Відповідним чином корегується і величина вартості об'єкта. Зведений локальний коефіцієнт для j-го об'єкта приватизації визначається за формулою:

Клj = 1 - ( (Х_еi - X_ji)²) : n, j = 1...m;

де Х_еi - значення i-го локального коефіцієнта для об'єкта, вибраного як еталон; X_ji - значення i-го локального коефіцієнта, визначеного експертами для будь-якого j-го однотипного об'єкта малої приватизації; n - кількість локальних коефіцієнтів. Зважаючи на специфіку об'єктів малої приватизації, як еталон слід вибирати об'єкт або з найкращими, або з найгіршими характеристиками параметрів, з тим щоб сумарна величина відхилення від еталонів могла однозначно трактуватися як така, що збільшує або відповідно зменшує первинну вартість об'єкта.

Розглянемо приклад використання даного підходу для комплексної оцінки трьох об'єктів приватизації. Як еталон вибираємо об'єкт з найбільш сприятливим місцерозташуванням. У двох інших об'єктів (табл. 3) значення коефіцієнтів дещо гірше. Розрахуємо, як ідуть справи для об'єктів, що мають гірше місцерозташування порівняно з еталонним. Для об'єкта 1 значення зведеного локального коефіцієнта буде дорівнювати

Кл1 =1 - [(1,05-1,0)² + (1,02-1,0)² +(1,02-1,0)²+(1,5-1,0)²] : 4= = 1 - (0,253 : 4) = 1 - 0,25 = 0,75.

Таблиця 3. Значення локальних коефіцієнтів об'єктів малої приватизації

Отже, через гірші умови в порівнянні з еталоном об'єкт 1 повинен бути оцінений у 75% своєї первинної вартості. Об'єкт 2 має ще більш гірші умови і для нього

Кл2 =1- [(1,05-1,0)² + (1,02-1,0)²+(1,02-1,0)²+(1,5-0,7)²] : 4 = 1 - (0,643 : : 4) = 1 - 0,4 = 0,6, тобто для об'єкта 2 величина коефіцієнта, що знижує первинну вартість об'єкта малої приватизації, порівняно з еталоном повинна складати 0,6.

Підбиваючи підсумки процесам трансформації власності у процесі становлення сектора малого підприємництва, можна зробити висновок, що масова мала приватизація як процес вже завершена, хоча Фонд держмайна України і продовжує продавати об'єкти групи А, об'єкти незавершеного будівництва, об'єкти соціальної сфери. Якість об'єктів групи А знижується, а їх значущість зменшується. Слід внести зміни до чинного законодавства з метою забезпечення і надалі пріоритетності конкурентних способів приватизації, спрощення механізму приватизації і вдосконалити методику оцінки вартості об'єктів приватизації. Необхідне ухвалення і постприватизаційного законодавства, яке регулювало б відносини держави з покупцем підприємства, передбачаючи можливість і механізм повернення приватизованого об'єкта в державну або комунальну власність у разі невиконання власником умов приватизаційних угод.

У четвертому розділі «Спеціальні режими оподаткування малого бізнесу» обґрунтовується стимулююча функція спеціальних режимів оподаткування малого бізнесу та умови функціонування суб'єктів підприємницької діяльності, які використовують спрощені режими оподаткування, включаючи ретроспективу використання фіксованого оподаткування за часів перехідної економіки СРСР у 20-х роках минулого століття.

Серед засобів реалізації стимулюючої функції податків особливе місце займають спеціальні системи оподаткування, до яких відносяться: спрощена система оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва, здійснення підприємницької діяльності з придбанням спеціального торгового патенту; сплата громадянами-підприємцями прибуткового податку у фіксованому розмірі і застосування фіксованого сільськогосподарського податку. Ще одним аспектом застосування спеціального оподаткування є необхідність спрощення і лібералізації громіздкої і відверто фіскальної системи адміністрування податків і зборів, яка ставить в нерівні умови платників податків і контролюючі органи. Ці передумови появи і розвитку спеціальних режимів опо- даткування одночасно визначають обмежений у часі період їх застосування: у міру вдосконалення загальної системи оподаткування, вирішення макроекономічних задач і вичерпання синергетичного потенціалу розвитку, для чого конструюються і створюються ці системи, об'єктивна необхідність існування кожної конкретної з них поступово зменшуватиметься, проте виникатиме потреба в конструюванні і створенні нових з метою стимулювання відповідних процесів розвитку.

Через інерційність макроекономічних процесів період застосування спеціальних систем оподаткування може бути достатньо тривалим, тому дослідження особливостей застосування цих податкових систем, виявлення їх внутрішніх суперечностей і проблем, які стримують їх розвиток, а також розробка напрямів і конкретних рекомендацій щодо їх удосконалення відносяться до розряду стратегічних проблем економічної і фінансової науки. Одним з головних завдань сучасного реформування податкової політики повинна стати переорієнтація податкової системи з суто фіскальних цілей на стимулювання економічного зростання. Використовуючи ті або інші засоби реалізації стимулюючої функції оподаткування, держава впливає на виробництво і реалізацію суспільного продукту, регулює зміни в структурі економіки, темпи накопичення і споживання, створює умови для технічного оновлення виробничого потенціалу, а також забезпечує регуляцію інфляційних процесів і стабілізацію фінансового стану держави.

Як показало дослідження, в основу оподаткування малого бізнесу слід покласти принцип стимулювання зростання його капіталізації шляхом упровадження диференційованої шкали оподаткування залежно від обсягів обороту і вартості основних виробничих фондів. У той же час слід зазначити, що система оподаткування малого підприємництва часів непу застосовувала диференційований підхід до різних груп підприємців, надавала можливість відстежувати динаміку міграції підприємців з однієї групи в іншу, а також створювала певні умови і стимули для переходу від одного розряду до іншого за умови збільшення обсягів торгівлі. Цю ідею слід адаптувати до сучасних умов розвитку підприємництва в Україні, оскільки вона знаходить своїх прихильників і в підприємницькому середовищі. На жаль, тенденції до закріплення неконкурентоспроможності й обмеження зростання потенціалу малого бізнесу порівняно із стандартами ЄС закладено і в проекті Податкового кодексу України (глава 1 розділу ХІІІ). Згідно з таким підходом пропонується якомога більше звузити круг МП і підприємців, що використовують спрощені режими оподаткування, виходячи з помилкової посилки, що чим більше буде платників на загальному режимі оподаткування, тим більше надходжень отримає бюджет. Як свідчать дані табл. 4, спеціальні режими - єдиний податок для фізичних і юридичних осіб - навіть з фіскальної точки зору є ефективнішими порівняно із загальним. Ці дані підтверджуються і розрахунками, проведеними автором для Донецької області. Тобто з метою збільшення надходжень до бюджету коло платників за спрощеним режимом оподаткування потрібно розширювати, ще більше спрощуючи адміністрування цих податків і знижуючи відповідні бар'єри для розширення кола «спрощенців», а не штучно звужувати їх можливості.

Для оцінки тенденцій було застосовано моделювання шляхом використання марківських процесів з доходами. Моделювання дало підставу для таких висновків. По-перше, найбільший ефект збільшення середнього очікуваного доходу від упровадження спеціального податкового режиму виходить на етапі входження в стаціонарну стадію розвитку системи (тобто коли частка суб'єктів, що використовують той або інший його різновид, від кроку до кроку починає змінюватися несуттєво) і на початку стаціонарної стадії. По-друге, за заданих у моделі первинних умов і отриманою експертним шляхом матрицею розподілу вірогідності на порівняно тривалому етапі відбудеться поступове зниження частки СПД, що використовують загальну систему оподаткування (стан 1), при одночасному збільшенні частки "платників єдиного податку" (стан 2) і фактично стабільній частці (правда, з ледве помітною тенденцією до пониження) СПД на фіксованому податку (стан 3). По-третє, виявляється тенденція у міру вичерпання потенціалу введених спеціальних режимів оподаткування до збільшення частки бізнесу, що не визначився, і тіньового (стан 4). По-четверте, стабілізація на одному рівні середнього очікуваного доходу (на 14-16 кроках моделювання) говорить про фактичне вичерпання потенціалу зафіксованих умов спеціального режиму оподаткування. Що, з одного боку, підтверджує гіпотезу про закінчення термінів введення спеціального режиму, а з іншого - служить індикатором пошуку нових умов спеціального режиму, оскільки умови, що діють, вже штовхають велику частку СПД у тіньову економіку і банкрутство (стан 4), не стимулюючи відкриття нового бізнесу. Тобто спеціальні режими навіть з фіскальної точки зору є більш ефективними у порівнянні із загальним. Тому з метою збільшення надходжень до бюджету коло платників за спрощеними режимами оподаткування потрібно розширяти, ще більше спрощуючи адміністрування цих податків, а не звужувати. Виходячи з цього пропонуються зміни до глави 1 розділу ХІІІ проекту Податкового кодексу за умов приведення частини 7 ст. 63 Господарського кодексу України до європейського законодавства.