Державне регулювання продовольчого забезпечення регіону

Размещено на http://www.allbest.ru/

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 351.824:439.5

Спеціальність 25.00.02 - Механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора наук з державного управління

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРОДОВОЛЬЧОГО

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕГІОНУ

Ільяшенко Вікторія Анатоліївна

Запоріжжя - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії державного управління при Президентові України.

Науковий керівник:

доктор економічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, Бодров Володимир Григорович, Національна академія державного управління при Президентові України, завідувач кафедри економічної теорії та історії економіки.

Офіційні опоненти:

доктор наук з державного управління, професор Білинська Марина Миколаївна, Національний аграрний університет, завідувач кафедри державного управління;

доктор наук з державного управління, професор Шапоренко Ольга Іванівна, Донецький державний університет управління, завідувач кафедри екологічного менеджменту;

доктор наук з державного управління, доцент Латинін Микола Анатолійович, Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, завідувач кафедри економічної політики.

Захист відбудеться 23 січня 2009 р. о 9 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 17.127.03 у Класичному приватному університеті за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б, ауд. 125.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Класичного приватного університету за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б.

Автореферат розісланий 23 грудня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради З.О. Надюк

Анотації

Ільяшенко В.А. Державне регулювання продовольчого забезпечення регіону. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 - механізми державного управління. - Класичний приватний університет, Запоріжжя, 2008.

В дисертації визначено соціально-економічну сутність, принципи і структуру системи продовольчого забезпечення. Конкретизовано методи, інструменти державного регулювання продовольчого забезпечення в контексті вітчизняного та міжнародного досвіду. Розкрито сутність та завдання регіонального підходу до вирішення проблеми продовольчого забезпечення; визначено місце та роль регіональної системи продовольчого забезпечення в економічній системі держави, в структурі її ринків, інститутів та інституцій. Теоретично обґрунтовано напрями ефективної взаємодії великого і малого підприємництва в системі продовольчого забезпечення; проведено аналіз сучасного стану продовольчого ринку України. Досліджено особливості вирішення економічних проблем в системі розвитку АПК. Запропоновано підхід до формування цінового та біржового механізмів впливу на розвиток системи продовольчого забезпечення. Удосконалено економічний механізм державного регулювання продовольчого ринку. Запропоновано методику вибору і обґрунтувати необхідність застосування моделі координації регіонального продовольчого ринку.

Ключові слова: державне регулювання, механізми, продовольче забезпечення, підприємництво, регіон, ринок, система.

Ильяшенко В.А. Государственное регулирование продовольственного обеспечения региона. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора наук государственного управления по специальности 25.00.02 - механизмы государственного управления. - Классический приватный университет, Запорожье, 2008.

Диссертация содержит новое решение сложной научной проблемы государственного регулирования продовольственного обеспечения региона. Анализ научной и мировой литературы, которая составляла теоретико-методологическую основу исследования сущности продовольственного обеспечения и механизмов государственного регулирования его формирования и развития, обнаружил существование двух основных подходов к изучению этого сложного явления. Развитие научной мысли относительно проблемы государственного регулирования продовольственного обеспечения происходило в соответствии с возникновением новых проблем общественного развития человечества. Если до ХІХ в. продовольственная проблема и ее решение были предопределены ростом численности населения и увеличением его потребностей в продуктах питания, естественно географическими и климатическими условиями и связанным с ними наличием природных ресурсов, то в ХХ в. эта проблема получила качественно новое виденье и была предопределена наличием специальных средств производства, распространением НТП, уровнем производительных сил, последующим углублением системы общественного разделения труда и специализации. В ХХІ в. доминирующими факторами, которые влияют на уровень продовольственного обеспечения, является качество питания, его экологическая составляющая, степень контроля и внедрения специальных стимулов со стороны государства.

Исследования подтвердили, что совокупность факторов, влияющих на формирование системы государственного регулирования продовольственного обеспечения стран-участниц, которые имеют производственный, экономический, социальный, политический характер, тесно между собой связаны, и на разных этапах развития общества на первый план по решению продовольственной проблемы может выходить та или иная группа или их совокупность в зависимости от сформированного исторического развития.

В Украине выделены два периода теоретического обоснования проблемы продовольственного обеспечения: до приобретения независимости государства и после установления рыночных принципов функционирования агропродовольственного сектора.

В первый период в научных исследованиях и многочисленных программах и проектах значительное внимание уделялось формированию АПК и паритетных отношений внутри комплекса, развитию новых технологий, повышению плодородия почв и увеличению производства нужной стране-участнице сельскохозяйственной продукции.

Для Украины периода перехода к рыночной экономике и ее формирования характерным было отображение несоответствия производства продовольственной продукции потребностям общества, выявление причин резкого спада сельскохозяйственного производства, деградации социальной сферы села, снижения уровня научно-технического обслуживания производства, роста дифференциации доходов населения, ухудшения качества продуктов питания из-за их экологического загрязнения. В то же время незначительное внимание было уделено организационно-экономическим вопросам решения проблем продовольствия и становления эффективных продовольственных рынков.

В работе предложено авторское определение системы продовольственного обеспечения как совокупности подсистем производства сельскохозяйственной продукции, ее переработки, распределения, обмена, конечного потребления и взаимосвязей между ними, которые базируются на платежеспособном спросе населения на продукты питания, удовлетворении растущих потребностей и обеспечении продовольственной безопасности страны-участницы (региона). Система продовольственного обеспечения является составляющей системы государственного управления, которая функционирует на принципах приоритетности, социального соответствия, доступности для всех слоев населения, организационно-экономической эффективности, выделения специального аппарата органов государственной власти по регулированию и развитию системы.

Определено, что региональный подход является основным с позиции государственного регулирования продовольственной системы. Это предопределено территориальным разделением труда, разной производственной структурой производства и переработки сельскохозяйственной продукции и потребления, повышением самостоятельности регионов, при введении и развитии экономического механизма хозяйства и регулирования продовольственных рынков. Региональный подход по развитию рынка продовольствия позволит оптимально совмещать механизмы и мероприятия государственного управления на макроуровне с повышением уровня самостоятельности формирования политики региона по обеспечению его продовольствием.

Ключевые слова: государственное регулирование, механизмы, продовольственное обеспечение, предпринимательство, регион, рынок, система. економічний продовольчий ціновий

Iliashenko V.A. The government control of the food providing of region. - Manuscript.

Dissertation on the receiht of scientific of Doctor's Degree on Public administration on speciality of 25.00.02 - mechanisms of public admistration - Classical private university, Zaporizhja, 2008.

In dissertation deals socio-economic essence, principles and structure of the food supply system. Methods and instruments of the food supply control by the government are specified in the context of domestic and international experience.

The nature and task of regional attitude to the problem of food supply are disclosed/ place and role of the regional supply system in the general national economic system as well as in the structure of its markets, institutes and institutions are determined/ the work shows theoretically motivated trends of effective interaction of big and small business in the system of food supply and analysis of Ukrainian up-to-date food market state.

Peculiarities of economic problems solving in the system of agro-industrial complex are examined and approaches to the price and exchange instruments of impact on the system of food supply development are suggested.

Economic mechanism of government control of the food market is improved. Methods of choice and soundness are proposed and the necessity of regional food market coordination model application is suggested.

Key words: government control, mechanisms, food providing, enterprise, region, market, system.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Забезпеченість населення достатньою кількістю та якістю продовольством є однією зі складних глобальних проблем людства. Особливо актуальною вона є для країн, що розвиваються, і держав з перехідною економікою, де через слабку розвиненість і неефективність сільськогосподарського виробництва, низьку платоспроможність населення душове споживання корисних продуктів харчування значно нижче від прийнятих медичних норм. Ця обставина значною мірою загострює проблеми здоров'я людей, провокує соціальну напруженість, формує залежність країни від імпортних постачань продовольства. Нестача продовольства підриває основи державної безпеки, суперечить доктрині захисту військових і політичних інтересів. Цілі, методи й форми продовольчої політики тієї чи іншої країни щодо різних груп суспільства визначають гостроту продовольчої проблеми. Продовольча залежність будь-якої країни виникає й посилюється в кризових ситуаціях. Вона зумовлена не тільки відсутністю необхідних запасів продовольства, недостатніми стратегічними запасами ресурсів, зокрема мінеральних добрив, сільськогосподарської техніки, організованої та кваліфікованої робочої сили, а й несправедливістю в питаннях розподілу цих ресурсів.

В умовах подальшого становлення ринкових відносин в Україні особливої актуальності набуває регіональний аспект продовольчої проблеми. Масштабне розмежування повноважень центру та регіонів значною мірою підвищило роль і відповідальність останніх за вирішення багатьох соціально-економічних питань, включаючи продовольче забезпечення населення. У зв'язку із цим виникає необхідність дослідження та розробки організаційно-економічного механізму продовольчого забезпечення регіону як системи державної продовольчої політики.

Важливе місце у вирішенні продовольчої проблеми відводиться агропромисловому комплексу, від ефективності діяльності якого безпосередньо залежить рівень і якість продовольчої забезпеченості населення. АПК має сприяти значному збільшенню виробництва сільськогосподарської продукції з метою сталого постачання населенню продуктів місцевого виробництва, удосконалення структури раціону харчування, забезпечення завезення необхідного продовольства ззовні, встановлення регіональних зв'язків.

Вагомий внесок в теоретичне розроблення проблем державного управління та становлення економічної думки зроблено такими зарубіжними вченими, як Е. Вайнінг, Д. Веймер, Д. Кейнс, Ф. Кене, К. Маркс, А. Маршал, Д. Норт, Д. Рікардо, П. Самуельсон, А. Сміт, М. Фрідман, Й. Шумпетер.

Питання продовольчого забезпечення, формування та функціонування ринків агропромислової продукції є предметом досліджень багатьох науковців, зокрема українських учених: О.М. Алимова, О.Ю. Амосова, І.К. Бистрякова, В.І. Бойка, П.П. Борщевського, Б.М. Данилишина, Л.В. Дейнеко, М.Я. Дем'яненка П.І. Гайдуцького, О.Ю. Лебединської, М.А. Латиніна, В.Я. Месель-Веселяка, М.М. Паламарчук, Б.Й. Пасхавера, П.Т. Саблука, С.К. Харічкова, М.А. Хвесика, А.А. Чухна, Л.О. Шепотько, А.Е. Юзефович, В.В. Юрчишина та ін.

Вагомий внесок у дослідження механізмів державного управління, складові теорії та історії державного управління, у тому числі на місцевому й регіональному рівнях, зробили такі вітчизняні вчені, як В.Б. Авер'янов, В.Д. Бакуменко, М.М. Білинська, В.Г. Бодров, М.І. Долішній, С.І. Дорогунцов, О.М. Іваницька, М.Х. Корецький, О.Г. Мордвінов, В. Мунтіян, П.І. Надолішній, Н.Р. Нижник, О.Ю. Оболенський, В.М. Рижих, І.В. Розпутенко, В.П. Тронь, В.О. Шамрай, О.І. Шапоренко та інші, дослідження яких містять як концептуальний, так і локальний підходи.

Визначаючи безумовну цінність та значущість наукових досліджень згаданих авторів, все ж зауважимо, що продовольче забезпечення має свої особливості розвитку на регіональному рівні, що не знайшло належного відображення працях учених. Водночас необхідно постійно коригувати та вдосконалювати стратегію й тактику, методи й інструментарій державного управління, що робить оптимальним тематику нашого дослідження.

Концепція посилення ролі держави та її регіональних агентів на продовольчому ринку країни є однією з найважливіших на сучасному етапі розвитку української держави.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження відповідає стратегічним підходам і програмам держави щодо формування ефективно діючого ринкового економічного механізму в цілому й продовольчого зокрема.

Дисертаційна робота узгоджується з напрямом досліджень Національної академії державного управління при Президентові України в межах комплексного наукового проекту "Державне управління та місцеве самоврядування" (номер державної реєстрації ДО ОК 0101U002829). Отримані результати були частиною реалізації науково-дослідної роботи автора на посаді докторанта кафедри економічної теорії та історії економіки НАДУ за темою "Механізми регулювання ринкової економіки" (номер державної реєстрації ДР ОК 0101U003345).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка теоретико-методологічних засад і практичне обґрунтування цілісної концепції сутності, напрямів, механізмів державного регулювання продовольчого забезпечення регіонів.

Відповідно до мети були поставлені такі завдання:

визначити соціально-економічну сутність, принципи і структуру системи продовольчого забезпечення;

конкретизувати принципи, методи, інструменти державного регулювання продовольчого забезпечення в контексті вітчизняного та міжнародного досвіду;

розкрити сутність та завдання регіонального підходу до вирішення проблеми продовольчого забезпечення;

визначити місце та роль регіональної системи продовольчого забезпечення в економічній системі держави, у структурі її ринків, інститутів та інституцій;

теоретично обґрунтувати напрями ефективної взаємодії великого і малого підприємництва в системі продовольчого забезпечення;

провести аналіз сучасного стану продовольчого ринку України;

дослідити особливості вирішення економічних проблем у системі розвитку АПК;

запропонувати підхід до формування цінового та біржового механізмів впливу на розвиток системи продовольчого забезпечення;

удосконалити економічний механізм державного регулювання продовольчого ринку;

запропонувати методику вибору та обґрунтувати необхідність застосування моделі координації регіонального продовольчого ринку.

Об'єктом дослідження є розвиток системи продовольчого забезпечення України та її регіонів в умовах становлення засад ефективного функціонування ринкової економіки.

Предмет дослідження - система державних стимулів і механізмів, що відповідають цілям формування й розвитку системи продовольчого забезпечення регіонів для досягнення економічного зростання держави та її продовольчої незалежності.

Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що за умов використання ефективних механізмів державного регулювання й управління системи продовольчого забезпечення на рівні країни та окремого регіону, визначення напрямів випереджального розвитку АПК у регіонах продовольчий ринок України досягне оптимального стану та забезпечить сталий економічний розвиток держави.

Методи дослідження. Методологія роботи базується на загальнотеоретичному осмисленні й окресленні об'єктивних закономірностей формування та розвитку системи продовольчого забезпечення окремих регіонів як іманентної частини системи соціально-економічного розвитку держави в умовах національних ринкових трансформацій та глобальних змін в економічному середовищі.

У процесі дослідження було використано загальнонаукові та спеціальні методи, а саме: абстрактно-логічний, історичний, індукції та дедукції, системний, моделювання, метод аналізу ієрархій.

Абстрактно-логічний метод застосовано при визначенні структури роботи і схеми побудови дослідження, найбільш суттєвих понять, класифікацій, розробці загальної концепції продовольчого ринку та з'ясуванні його ролі в забезпеченні поступового соціально-економічного розвитку. В історичному аспекті розглянуто формування поглядів на проблему забезпечення продовольством людства, еволюцію окремих методів та інструментів державного регулювання функціонування продовольчих ринків. За допомогою методу дедукції було виокремлено складові інфраструктури системи продовольчого забезпечення, з'ясовано його сутність. Метод індукції застосовувався при висуванні й перевірці наукової гіпотези, узагальненні практики функціонування продовольчих ринків в Україні та інших країнах, визначенні тенденцій розвитку регіональних продовольчих ринків. Системний підхід дав змогу комплексно та всебічно розглянути поняття і явище продовольчого забезпечення, виявити найбільш суттєві зв'язки між його елементами та продовольчою системою держави загалом. При встановленні ключових ринків, учасників, інституцій та інститутів, визначенні головних видів продовольчої інфраструктури та інструментів впливу на її розвиток використано метод аналізу ієрархій. У роботі застосовано графічний метод для аналізу тенденцій продовольчого забезпечення в Україні та її регіонах, а також метод моделювання при формуванні моделі координації регіонального продовольчого ринку.

Інформаційною базою дослідження є основні досягнення зарубіжної та вітчизняної економічної наукової думки, що були творчо опрацьовані та осмислені; законодавчі та нормативно-правові акти з питань становлення й розвитку продовольчого ринку в Україні, нормативні акти, статистичні матеріали міністерств та відомств.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній роботі систематизовано подано наукову концепцію, що полягає в окресленні цілепокладаючої ролі держави в системі продовольчого забезпечення, а також в обґрунтуванні необхідності застосування механізмів та інструментів державного регулювання для досягнення випереджальних темпів забезпечення населення продовольством.

У контексті розробки концепції були досягнуті конкретні результати. Їх значущість визначається тим, що:

вперше:

запропоновано цілісну Концепцію розвитку системи продовольчого забезпечення в Україні, яка включає виділення пріоритетів досягнення продовольчої безпеки, розвитку підприємницьких засад, поєднання централізованих та децентралізованих механізмів управління;

обґрунтовано й конкретизовано поняття системи продовольчого забезпечення як сукупності підсистем виробництва сільськогосподарської продукції, її переробки, розподілу, обміну, кінцевого споживання і взаємозв'язків між ними на основі платоспроможного попиту населення на продукти харчування з метою задоволення їх потреб і забезпечення продовольчої безпеки країни (регіону), що дають змогу виділити пріоритети органів державної влади з регулювання та розвитку системи продовольчого забезпечення;

у моделі регіональної системи продовольчого забезпечення в підсистемі кінцевого споживання запропоновано включити підсистему продовольчого імпорту та продовольчого резерву, що дасть змогу визначити ступінь залежності регіону від постачання імпортної продукції;

розроблено й реалізовано методику ситуаційного аналізу продовольчого ринку регіону, що включає регіональні оцінки обсягів і структури виробництва, реалізації та споживання продуктів харчування, доходів і витрат населення, споживчих цін, експорту й імпорту, що дає змогу визначити рівень збалансованості продовольчого забезпечення регіону;

обґрунтовано модель управління забезпеченням продовольством регіону, що включає організаційну структуру системи продовольчого забезпечення регіону, органи управління АПК й торгівлі, інформаційно-консультаційну службу, маркетингову структуру, наукову інфраструктуру, спеціальні органи управління харчової та переробної промисловості, що дає змогу обґрунтувати нові напрями регіональної продовольчої політики;

виділено принципи побудови системи продовольчого забезпечення регіонів, серед яких можна виокремити принцип підвищення реальних доходів населення; стимулювання розвитку підприємницької діяльності в АПК; підтримки агробізнесу; захисту інтересів споживачів продовольства; контролю якості продовольства;

удосконалено:

механізм взаємодії підприємства-виробників продовольчих товарів і підприємств роздрібної торгівлі шляхом створення комплексної продовольчої торгово-виробничої системи;

координаційний механізм функціонування елементів системи продовольчого забезпечення через створення регіонального маркетингового Центру, який включає розробку балансів виробництва-споживання продуктів харчування за їх товарними групами, ознаками товаровиробників, регіонів споживання;

набули подальшого розвитку:

методичні підходи щодо організації взаємодії великого, середнього й малого підприємництва у виробництві, збуті, розподілі та реалізації продовольчої продукції;

узагальнення досвіду державного регулювання виробництва продовольства в економічно розвинених країнах і перенесення його з подальшим використанням в Україні.

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості їх використання у процесі формування та вдосконалення системи управління продовольчого забезпечення, розробці концепцій і конкретних програм державного економічного розвитку регіону, проектів та рішень щодо розвитку складових і елементів інфраструктури продовольчого ринку на національному, регіональному та міжнародному рівнях управління. Розроблена концепція включає конкретні механізми реалізації державних завдань у галузі регулювання системи продовольчого забезпечення, містить засади запровадження конкретних інструментів державного впливу на різних рівнях державного управління.

Рекомендації та пропозиції, сформульовані дисертантом на підставі аналізу державного регулювання продовольчого забезпечення, можуть бути використані структурами Верховної Ради України, Кабінетом Міністрів України, центральними та місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування при опрацюванні нормативно-правових документів, розробці загальнонаціональних і регіональних програм поліпшення продовольчого забезпечення та якості харчування населення.

Результати наукового дослідження запроваджені під час виконання теми "Механізми регулювання ринкової економіки" в НАДУ при Президентові України.

Окремі результати наукових пошуків, теоретичні узагальнення та практичні результати застосовуються в навчальному процесі при викладанні курсів: "Державне регулювання економіки", "Розміщення продуктивних сил", "Економіка та ціноутворення в галузі", "Інфраструктура товарного ринку", "Регіональна економіка" в Класичному приватному університеті (довідка від 19 грудня 2007 р. № 661).

Положення дисертаційної роботи використані при розробці положень Закону України "Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року" від 15 жовтня 2005 р. № 2982-ІV в Комітеті Верховної Ради України з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій (довідка № 06-8/12-133 від 05 травня 2006 р.), у КМУ - при підготовці Концепції розвитку системи продовольчого забезпечення в Україні (довідка № 07-8/15 від 17 вересня 2008 р.).

Запорізькою обласною державною адміністрацією (довідка від 2 вересня 2008 р. № 35/2-01) та Харківською обласною державною адміністрацією (довідка від 09.09.2008 р. № 01-2/2463/2) при розробці проекту створення торгово-оптового ринку. Торгово-промисловою палатою Запорізької області результати дослідження використані при проведенні екологічної експертизи на регіональному продовольчому ринку (довідка від 05 березня 2007 р. № 18).

Особистий внесок здобувача. Наукові результати, що виносяться на захист, отримані дисертантом особисто й відображені в опублікованих наукових працях.

Апробація результатів дослідження. Окремі питання й результати дисертації доповідались і обговорювались на міжнародних і всеукраїнських наукових конгресах, семінарах, науково-практичних конференціях, зокрема: на міжнародних і республіканських науково-практичних конференціях: "Державне управління та місцеве самоврядування" (Харків, 2005); "Сучасний стан та проблеми розвитку підприємництва в регіоні" (Дніпропетровськ, 2005); "Економічна безпека держави в умовах інтеграції до світового співтовариства" (Дніпропетровськ, 2005); "Актуальні проблеми державного управління: сучасний стан та перспективи регіонального розвитку" (Одеса, 2005); "Соціально-економічні наслідки ринкових перетворень у постсоціалістичних країнах" (Черкаси, 2005); "Актуальні проблеми реформування державного управління в Україні" (Львів, 2006); "Государственное регулирование экономики и повышение эффективности деятельности субъектов хозяйствования" (Минск, 2006); "Стратегія реформування системи державного управління на засадах демократичного врядування" (Київ, 2007); "Развитие инновационной экономики региона в условиях глобализации" (Саранск, 2007); "Проблемы прогнозирования и государственного регулирования социально-экономического развития" (Минск, 2007) та ін.

Публікації. Основні положення дисертації викладені автором у 52 наукових працях. Зокрема, підготовлено 1 монографію, 28 статей у фахових виданнях, 18 тез до матеріалів науково-практичних конференцій, 5 статей у нефахових виданнях. Загальний обсяг публікацій становить 30 д.а.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Дисертація викладена на 437 сторінках, містить 21 рисунок, 14 таблиць, 10 додатків. Список використаних джерел складається з 383 найменувань.

Основний зміст роботи

У вступі дисертації обґрунтовано актуальність дослідження, визначено мету та завдання роботи. Викладено найбільш вагомі результати, що характеризують науково-практичну новизну дослідження. Зазначено практичне значення та можливості застосування одержаних результатів.

У першому розділі - "Теоретико-методологічні основи формування та розвитку продовольчого забезпечення" - розкрито генезис наукової думки щодо дослідження проблеми державного регулювання продовольчого забезпечення, досліджено соціально-економічну сутність, принципи і структуру системи продовольчого забезпечення, проаналізовано принципи та методи, інструменти державного регулювання продовольчого забезпечення в контексті міжнародного досвіду, запропоновано регіональний підхід до вирішення проблеми продовольчого забезпечення.

Принципи побудови системи продовольчого забезпечення регіонів ми поділяємо на загальні і специфічні для кожної з них.

До загальних принципів ми відносимо: підвищення реальних доходів населення за рахунок збільшення зайнятості, зростання рівня оплати праці й соціальних виплат як умов підвищення платоспроможного попиту та на їх основі економічної доступності продовольства; стимулювання розвитку підприємницької діяльності в харчовій і переробній промисловості з метою раціонального використання сировини, повного задоволення попиту різних груп населення, включаючи потреби в дієтичному, лікувальному харчуванні, у дешевих продуктах для малозабезпечених верств населення; підтримка агробізнесу з метою забезпечення необхідної рентабельності, що дає змогу здійснювати розширене відтворення; захист інтересів споживачів продовольства шляхом регулювання ринкових цін; здійснення системи соціальної підтримки рівня споживання продовольства малозабезпеченими шарами населення; контроль якості продовольства, що реалізовується, гарантує його безпеку.

У регіонах, з яких вивозять продовольство, виробництво надлишкової кількості продовольства за законами ринку зумовлює достатню внутрішньорегіональну пропозицію продовольчих товарів і встановлення на них нижчих, ніж в інших регіонах, ринкових цін.

Діяльність державних органів регіонів, з яких вивозять продовольство, з метою задоволення місцевих потреб у продуктах харчування покликана: сприяти місцевим підприємцям у розвитку виробничого потенціалу своїх підприємств; сприяти комерційній діяльності місцевих підприємців на агропродовольчих ринках інших регіонів; сприяти формуванню оптимальної виробничої структури регіонального агробізнесу; формувати єдину для регіону систему продовольчого забезпечення на основі створення умов для взаємодії підприємницьких структур - різного масштабу, спеціалізації та різних форм господарювання. Система продовольчого забезпечення як складне соціально-економічне формування має безліч структурних одиниць, які перебувають у взаємодії в специфічному порядку для здійснення цільової функції. Аналіз структури продовольчого забезпечення дає змогу виявити резерви її вдосконалення й позначити основні напрями розвитку системи.

Система продовольчого забезпечення є комплексом трьох підсистем: споживання продовольства, виробництва продовольства, розподілу та збуту продовольчих ресурсів.

Цілі й завдання підсистеми споживання можна обґрунтувати, виходячи з концепції державної політики в галузі здорового харчування населення, яка як основні принципові положення виділяє: здоров'я людини як найважливіший пріоритет держави; харчові продукти, що не спричиняють шкоди здоров'ю людини; харчування, що задовольняє не лише фізіологічні потреби в харчових речовинах, але й виконує профілактичні й лікувальні завдання, сприяє захисту організму людини від несприятливих умов навколишнього середовища; раціональне харчування дітей як предмет особливої уваги держави; вимоги здорового харчування єдині для всіх сфер продовольчого забезпечення.

Критерієм оцінювання рівня харчування населення є ступінь задоволення фізіологічних потреб у компонентах і енергетичному вмісті харчового раціону. Як мінімальний допустимий рівень харчування населення за кількістю й асортиментом продовольства, вмістом у ньому поживних речовин і енергетичної достатності приймаються норми споживання, закладені в розрахунку продовольчого кошика.

Нами виділено основні критерії й параметри продовольчого забезпечення: ступінь задоволення фізіологічних потреб населення в поживних речовинах і енергії, відповідність раціону харчування людини вимогам мінімізації в продуктах харчування, шкідливих для її здоров'я речовин; рівень фізичної та економічної доступності продуктів харчування різних груп населення; стабільність цін на продовольчому ринку; ступінь незалежності забезпечення громадян продуктами харчування й ресурсного забезпечення агропромислового комплексу від імпортних постачань; рівень і темпи розвитку галузей вітчизняного агропромислового комплексу, можливості забезпечення їх розширеного відтворення; розміри стратегічного запасу продовольства в державному резерві й оперативних продовольчих резервів.

Підсистема виробництва продовольства є складною. Рівень і темпи розвитку його галузей, можливість забезпечення їх розширеного відтворення визначають продовольчі ресурси країни й можливість її самозабезпечення продовольством. Продовольче самозабезпечення передбачає задоволення основної частини потреби в продуктах харчування за рахунок вітчизняного виробництва й виходить з того, що зростання виробництва вітчизняного АПК стимулює розвиток багатьох інших галузей економіки. Ми пропонуємо класифікувати перелічені підсистеми як функціонально-цільові елементи системи продовольчого забезпечення, а також додати до них підсистему продовольчого резерву. Ця підсистема має надзвичайно важливе значення, оскільки служить гарантією продовольчого забезпечення населення в екстремальних ситуаціях. Підсистема продовольчого резерву складається з власного продовольчого резерву й сукупності систем зберігання, доставки та розподілу продовольства в екстремальних ситуаціях.

Система продовольчого забезпечення повинна включати й так звані забезпечувальні елементи, що дасть змогу обґрунтовано формувати систему управління продовольчим постачанням населення.

На нашу думку, до забезпечувальних повинні належати такі підсистеми: фінансового забезпечення; інформаційного забезпечення; матеріально-технічного постачання; кадрового забезпечення; науково-дослідного забезпечення.

Ми також пропонуємо внести такі зміни до теоретичної моделі системи продовольчого забезпечення.

Використовуючи перелічені принципи, ми пропонуємо таку схему побудови регіональної системи продовольчого забезпечення (рис. 1).

Пропонована модель дає змогу виділити в загальній структурі системи продовольчого забезпечення ті підсистеми, які мають провідне значення для постачання населення регіону продуктами харчування.

Ця підсистема відрізняється великими масштабами і складною структурою, до якої входять виробники сільськогосподарської продукції й підприємства переробки. Виробники сільськогосподарської продукції стоять на початку продовольчого ланцюга, що визначає основоположне місце цього сектора. У свою чергу, це також складна підсистема, що складається з великих і малих підприємницьких формувань, узгоджена діяльність яких - запорука успішного функціонування всієї системи продовольчого забезпечення як окремого регіону, так і країни в цілому.

Визначено основні завдання розвитку агропромислового комплексу та агропромислової політики держави, які зводяться до такого:

створення надійної єдиної правової основи для українського землекористування, що забезпечує успішне проведення земельної реформи;

створення правового механізму ефективного управління землею;

створення ринкової інфраструктури передачі земель сільськогосподарського призначення в руки ефективних господарюючих суб'єктів, зацікавлених у раціональному використанні земель і матеріально-технічних ресурсів;

проведення комплексної реструктуризації кредитної заборгованості сільськогосподарських товаровиробників за платежами до бюджетів різних рівнів і державних позабюджетних фондів, передбачивши при цьому відповідальність сільськогосподарських виробників за підвищення ефективності виробництва;

вдосконалення державної підтримки сільського господарства - надання її підприємствам і фермерським господарствам, здатним забезпечити найбільшу віддачу вкладених коштів;

реалізація заходів зі становлення раціональної територіальної, міжгосподарської і внутрішньогосподарської спеціалізації й розміщення підприємств АПК, ефективного використання виробничого потенціалу сільського господарства та харчової промисловості;

вживання обмежених протекціоністських заходів тимчасового характеру для захисту інтересів вітчизняних виробників сільськогосподарської продукції і продовольства, виробництво яких може повністю забезпечити потреби країни;

встановлення режиму безперешкодного переміщення товарів (продовольства) по всій території країни, проведення єдиної антимонопольної політики;

завершення розробки комплексу заходів з удосконалення державного регулювання зернового ринку;

створення економічних умов з формування матеріально-технічної бази сільського господарства, розвиток лізингової діяльності і її демонополізації.

У реалізації цих завдань зростає роль регіонів. Усі перетворення мають бути здійснені з виділенням таких принципів:

економічні - посилення державної підтримки й державного регулювання розвитку агропромислового виробництва, удосконалення міжгалузевих економічних відносин, підвищення рівня мотивації до праці та ролі зарплати в доходах сільськогосподарських працівників;

територіально-галузеві - вдосконалення територіальної спеціалізації і взаємодії регіону у виробництві, матеріально-технічному й науковому забезпеченні, підготовці кадрів, вирішенні соціальних і природоохоронних завдань;

інституційні - відновлення великотоварного виробництва й підприємств з індивідуальною технологією, ефективної системи державного управління та економічної підтримки підприємств усіх форм власності й господарювання;

інноваційні - посилення державної підтримки сільськогосподарської науки, формування й реалізація регіональних інноваційних програм з підвищення науково-технічного рівня агропромислового виробництва;

інвестиційні - пріоритетне фінансування відновлення й розвитку машинно-тракторного парку та вантажного автотранспорту, у тому числі спеціалізованого; відновлення й розвиток галузі кормовиробництва, включаючи виробництво фуражного зерна, і традиційних галузей тваринництва;

соціальні - посилення соціальної спрямованості аграрної політики за рахунок підвищення рівня доходів і поліпшення умов життя на селі, створення в сільській місцевості нових робочих місць для категорій працездатного населення, розвитку присадибного та фермерського виробництва, відновлення й розвитку на селі соціально-культурної інфраструктури.

Забезпечення населення країни продуктами харчування значною мірою пов'язане з розвитком регіонального сільського господарства, з подальшим поглибленням територіального поділу праці не тільки по країні в цілому, а й у межах регіонів. Для регіонів з кращими й середніми умовами ведення сільського господарства має бути поставлене завдання повного продовольчого самозабезпечення за рахунок власного виробництва. На рівні окремого регіону продовольче забезпечення не може розглядатися так само "жорстко", як на державному рівні, через об'єктивні можливості міжрегіонального обміну.

У другому розділі - "Розвиток організаційно-економічного механізму державного управління в системі продовольчого забезпечення України" - обґрунтовано необхідність і можливість ефективної взаємодії великого й малого підприємництва в системі продовольчого забезпечення, проведено аналіз стану системи продовольчої забезпечення України, запропоновано створення комплексної торгово-виробничої системи в продовольчому секторі регіону.

Особливе значення для формування продовольчих ресурсів як у цілому по країні, так і на мікрорівні має така форма малого сільського підприємництва, як особисті підсобні господарства населення. Встановлені переваги малого сільського підприємництва, заснованого на сімейному принципі, які полягають у такому: легкість встановлення й дуже проста організація сільськогосподарського виробництва, а також відсутність бюрократії, властивої великим підприємницьким структурам; висока стійкість у періоди аграрних криз. Навіть якщо таке господарство протягом тривалого часу не одержує ніякого прибутку, воно продовжує функціонувати. Для селянського господарства найбільш важливим стимулом є розмір отримуваного доходу, а не сума прибутку. Такі господарства більше потребують непрямої підтримки держави й великих сільськогосподарських підприємств. Визначені шляхи використання переваг малого сімейного виробництва в сполученні з великими сільськогосподарськими підприємствами: організація виробництва у великих підприємствах за сімейним принципом з наданням максимально можливої самостійності своїм структурним підрозділам; кооперація малих і великих сільських товаровиробників. Для великих господарств масовий розвиток малого підприємництва на селі не означає появи потенційних конкурентів.

В аграрному секторі вже склався певний поділ праці між великим і малим підприємництвом, і зараз постає потреба в розвитку взаємодії цих форм. У сукупності великі й малі підприємства як би доповнюють один одного, створюючи досить ефективні виробничі структури. На наш погляд, можна визначити дві групи причин, які сприяють збереженню й відтворенню підприємництва малих масштабів. По-перше, економічні: виробнича необхідність, посилена закономірностями розвитку науково-технічного прогресу, об'єктивно вимагає існування малих і середніх підприємств. По-друге, соціальні, згруповані головним чином навколо проблеми зайнятості та рівня життя населення. Значні можливості малого бізнесу дають змогу зосередити на таких підприємствах велику масу найнятих робітників, при цьому постійно відтворюючи нові робочі місця й тим самим пом'якшуючи гостроту безробіття.

Сучасний стан системи продовольчого забезпечення населення України характеризується рядом позитивних і негативних явищ. На сьогодні досягнуто насичення внутрішнього ринку основними видами продуктів харчування. Ця обставина дала змогу реально розширити можливості споживачів для здійснення вибору. Позитивним моментом у забезпеченні продовольством населення можна вважати інтенсивний розвиток ринкової інфраструктури, створення системи оптових ринків продовольства. Відбувається також становлення системи збору, обробки й аналізу маркетингової інформації, що дає змогу правильно зорієнтувати підприємців аграрної сфери. Виходячи із сучасних умов, позитивним можна вважати також об'єктивне підвищення рівня самозабезпеченості населення продуктами харчування. Це явище характерне для всіх регіонів країни. Основними причинами цього процесу є зняття законодавчих обмежень на розміри особистих підсобних господарств сільського населення, а також масове наділення земельними ділянками міського населення. Ці ділянки більшість городян використовують для тих самих цілей, що й сільське населення - вирощування сільськогосподарської продукції.

З погляду продовольчого забезпечення населення цей процес має яскраво виражений позитивний характер, оскільки підвищує рівень фізичної й економічної доступності. Проте, з погляду ефективності сільського господарства в цілому, переважання дрібнотоварного виробництва в аграрній сфері ставить певні перешкоди на шляху технічного прогресу галузі, зростання продуктивності праці.

Разом з тим наявність позитивних тенденцій у продовольчому забезпеченні України не компенсує впливу негативних явищ. В Україні у 2007 р. за більшістю видів продовольства фактичне споживання було нижчим від раціональних норм. Найбільше відставання фактичного споживання від раціонального спостерігалося по молоку й молокопродуктах - на 41%, м'ясу і м'ясопродуктах - на 43%, плодах, ягодах і винограду - на 53%. Лише за чотирма позиціями, а саме: "хліб і хлібопродукти", "картопля", "олія" та "цукор" - фактичне споживання перевищило раціональну норму. Таке перевищення за зазначеними групами продовольства, особливо хлібопродуктах та картоплі є свідченням незбалансованості харчування населення, яке намагається забезпечити власні енергетичні потреби за рахунок більш економічно доступних продуктів. Щодо достатності запасів зерна в державному резерві, то за результатами дослідження встановлено, що в 2007 р. він становив 6,7%, при тому, що Законом України "Про державну підтримку сільського господарства України" визначено, що в державному продовольчому резерві у 2007 р. повинно зберігатися 12% від внутрішнього споживання зерна. Щодо економічної доступності продуктів харчування, то у 2007 р. середньомісячні витрати домогосподарства на харчування становили 915,54 грн при сукупних витратах на рівні 1721,98 грн, що становить 53,2% доступності продуктів харчування. Коефіцієнт диференціації вартості харчування за соціальними групами у 2007 р. становив 1,39 проти 1,89 у 2006 р., що дає підстави зробити висновок про розшарування соціальних груп за показником продовольчих витрат.

У третьому розділі - "Економічний механізм регулювання регіональної системи продовольчого забезпечення" - розкрито економічні проблеми розвитку системи продовольчого забезпечення в Україні, ціновий механізм впливу на розвиток системи продовольчого забезпечення, запропоновано застосування біржового механізму оптимізації ціни продовольчому ринку зерна України. Сучасний період розвитку економічного механізму характеризується переходом до економічної самостійності регіональних систем в умовах зміцнення ринкових відносин і ослаблення розподільних функцій центральних органів управління. У зв'язку із цим необхідно використовувати систему економічних й адміністративних методів, що забезпечують ефективний розвиток регіональних ринків в умовах демократизації управлінських функцій, дії ринкових механізмів мотивації і зміни методології регіонального управління (рис. 2).

Рис. 2. Методи регулювання процесів формування регіональних продовольчих ринків

Система методів регулювання регіональних ринків на рівні суб'єктів ґрунтується на таких методологічних передумовах.

По-перше, соціально-економічний розвиток регіональних систем здійснюється відповідно до законів відтворення, і це є основою для вивчення сьогоднішніх проблем регулювання соціально-економічних процесів.

По-друге, у сучасних умовах відбувається обмеження вертикальних управлінських зв'язків і залежностей та заміна їх горизонтальними. Причому горизонтальні економічні зв'язки формуються під впливом відтворювальних циклів з високим рівнем локалізації і в сукупності утворюють соціально-економічне середовище, що забезпечує умови ефективного функціонування регіональних ринків.

По-третє, регулювання регіональних ринків, ринкової інфраструктури й усього соціально-економічного середовища стає головним завданням регіональних органів управління.

По-четверте, для ефективного регулювання ринкових процесів необхідне використання фінансово-економічних методів, що зумовлює характер та особливості оподаткування в регіоні.

По-п'яте, на підприємствах і в організаціях, що діють на регіональних ринках і беруть участь у розвитку соціально-економічного середовища регіону, регіональні органи управління впливають переважно економічними методами.

Це дає змогу, не втручаючись у їх виробничо-технологічну та соціально-економічну діяльність, спрямувати зусилля підприємств на участь в економічному й соціальному розвитку регіону.

Регіональні органи управління здійснюють регулювання потоків фінансово-бюджетних ресурсів, формування джерел довгострокового й короткострокового кредитування, що забезпечують умови для нормального інвестиційного процесу, виробництва й реалізації продукції відповідно до регіональних і виробничих особливостей підприємств. Маючи у своєму розпорядженні методи економічного регулювання (податки, ціни, тарифи, плата за регіональні ресурси, випуск цінних паперів), а також можливості міжгалузевого перерозподілу фінансових ресурсів, регіональні органи можуть створювати сприятливі умови для взаємодії господарюючих суб'єктів, розвитку регіональних ринків і ринкової інфраструктури регіону.

На наш погляд, необхідно внести доповнення і зміни до схеми, додавши в неї суб'єктів господарювання харчової промисловості, елементи оптової й роздрібної торгівлі, імпорту та експорту регіону. Ми пропонуємо таку схему системи продовольчого забезпечення регіону (рис. 3).

Як видно з схеми, на формування й розвиток системи продовольчого забезпечення регіону впливає безліч факторів, визначаючи її кількісні і якісні параметри.

У дисертаційній роботі нами запропоновано алгоритм визначення реальної можливості забезпечення всіх груп населення продовольчими ресурсами за мінімальними нормами (рис. 4).

Для вироблення заходів державного регулювання продовольчого забезпечення населення на регіональному рівні запропоновано такий алгоритм:

1. Оцінка потреби населення в життєво важливих продуктах харчування, складових прожиткового мінімуму (або в продуктах за ширшим списком, запропонованим регіональними властями).

2. Оцінка виробничих і природно-кліматичних можливостей виробництва необхідної кількості продуктів харчування (за кількістю й асортиментом) за рахунок власних ресурсів. Виявлення проблем, що перешкоджають повній реалізації можливостей аграрного сектора регіону.

3. Розрахунок балансу виробництва і споживання, а також об'єктивно зумовленого обсягу дефіциту продовольства.

4. Оцінка величини забезпеченого купівельного попиту (потенційний - за прийнятими нормами споживання й економічно зумовлений - з урахуванням реальної купівельної спроможності населення) з боку населення регіону на продовольство в асортименті, визначеному регіональними властями.

5. Оцінка оптимальної структури сільськогосподарського виробництва з урахуванням природно-кліматичних факторів, характерних для цього регіону.

6. Оцінка характеру і ступеня дії заходів державного регулювання в продовольчому секторі регіону.

У загальному вигляді структура заходів регіональних органів управління з забезпечення потреб населення регіону в продовольстві не залежить від регіональних особливостей і представлена такими складовими: заходи підтримки виробництва сільгосппродукції (цін і доходу виробників); регулювання сфери маркетингу сільгосппродукції; регулювання попиту і пропозиції на ринку; регулювання природокористування у сфері сільгоспвиробництва; підтримка сільської інфраструктури.

На сучасному етапі розвитку продовольчого ринку до найважливіших напрямів державного регулювання слід віднести: політику цін і доходів у сільському господарстві; стимулювання збільшення попиту на вироблену продукцію як на внутрішньому, так і на міжрегіональному ринках; сприяння розвитку ринкової інфраструктури з метою зниження ціни; регулювання основних пропорцій міжгалузевого і внутрішньогалузевого обмінів; проведення протекціоністської політики щодо вітчизняних виробників і заохочення експорту.

...