Розвиток малого бізнесу в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Содержание

підприємництво ринок інноваційний

Вступ

1. Теоретичні аспекти малого бізнесу в сучасній економіці

1.1 Сутність та роль малого бізнесу

1.2 Класифікація підприємств

1.3 Комерційні організації як суб'єкти малого бізнесу

2. Особливості функціонування суб'єктів малого бізнесу в Україні

2.1 Розвиток та проблеми малого бізнесу в Україні

2.2 Малий бізнес в країнах зарубіжжя

2.3 Законодавство України про малий бізнес

2.4 Основні напрямки удосконалення системи розвитку малого бізнесу в Україні

3. Процес створення та реєстрація підприємства

3.1 Вибір виду діяльності та обґрунтування необхідності створення підприємства

3.2 Установчі документи щодо створення підприємства

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Актуальність даної теми визначена в першу чергу об`єктивно важливою роллю малого підприємництва у сучасній соціально-орієнтованій ринковій економіці, перехід до якої є головним вектором реформ в Україні. Мале підприємництво - це істотна складова ринкового господарства, невід`ємний елемент конкурентного механізму. Мале підприємництво дає ринковій економіці гнучкість, мобілізує фінансові і виробничі ресурси населення, несе в собі могутній антимонопольний потенціал, слугує серйозним фактором структурної перебудови і забезпечення проривів науково-технічного прогресу, вирішує проблему зайнятості та інші соціальні проблеми ринкового господарства. Ось чому становлення та розвиток малого підприємництва (звичайно, в єдності з великим) являє собою стратегічну задачу реформаційної економічної політики.

Значення вивчення проблем розвитку малого підприємництва підсилюється тим, що малому бізнесу менш за все пощастило у відношенні державної та іншої підтримки. Недооцінка малого підприємництва, ігнорування його економічних і соціальних можливостей можуть бути кваліфіковані як великий стратегічний прорахунок, який може призвести до багатьох народногосподарських негативів.

Без підтримки держави і без власної внутрішньо-групової взаємодії малий бізнес не завжди може протистояти у конкурентній боротьбі великому капіталу, відстоювати свої економічні, політичні і соціальні інтереси. Потенціал малих підприємств залишається нереалізований. Існують серйозні економічні і адміністративні бар`єри для виходу нових підприємств на ринок і розвитку їх діяльності. Все більша кількість малих підприємств змушенні перебувати "в тіні" завдяки нестійкому законодавству. Положення, що склалося, відкриває безмежні можливості для корупції, найбільш масовою жертвою якої на місцевому рівні є представники малого бізнесу. Мале підприємництво не має яких-небудь істотних переваг в кредитно-фінансовій системі, в митному захисті, відчуває значні перешкоди в розвитку бізнесу, діє в неймовірно складних умовах для існування. Для представника малого підприємництва невигідна будь-яка підприємницька діяльність в сфері виробництва, і він намагається затвердитися в торгівлі і посередництві. В той самий час в малий бізнес вступає все більша кількість громадян. Заняття власною справою як природна форма прояву здібностей людини і реалізація її громадянських прав формують умови створення самостійного суспільного прошарку підприємців, які складають соціально політичну базу демократичних перетворень суспільства.

Мета даної курсової роботи полягає в розгляді основних напрямів удосконалення системи розвитку малого бізнесу в Україні.

Завдання роботи: сутність, форми та суб'єкти малого бізнесу, роль малого бізнесу в ринковій економіці, правове забезпечення малого бізнесу в Україні, розвиток малого бізнесу в Україні.

Об'єкт дослідження: малий бізнес.

Предмет: малий бізнес та його роль у ринковій економіці.



1. Теоретичні аспекти малого бізнесу в сучасній економіці

1.1 Сутність та роль малого бізнесу

Малий бізнес, або мале підприємництво, представляє самий численний шар дрібних власників, як внаслідок своєї масовості в значній мірі визначають соціально - економічний і частково - політичний рівень розвитку країни. По своєму рівню життя і соціальному положенню вони належать до більшості населення і являють собою і безпосередніх виробників, і споживачів широкого спектра товарів і послуг одночасно. Більшість вчених під малим бізнесом розуміють діяльність, яка здійснювана невеликою групою осіб, або підприємство, кероване одним власником. Як правило, найбільш загальними критеріями, на основі яких підприємства відносяться до малого бізнесу, є: чисельність персоналу, розмір статутного капіталу, величина активів, об'єм обороту (прибутку). За даними Світового банку, загальне число показників, по яких підприємства відносяться до суб'єктів малого підприємництва (бізнесу), перевищує 50. Практично у всіх країнах визначальним критерієм є чисельність працівників за звітній період.

У даному зв'язку потрібно зазначити, що перший федеральний закон про малий бізнес, прийнятий в США в 1953р., взагалі не містив ніяких кількісних критеріїв, обмежуючись лише відміченого роду якісними характеристиками. Згідно з Указом Президента України «Про державну підтримку малого підприємництва» суб'єктами малого підприємництва є зареєстровані у встановленому порядку фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, а також юридичні особи - суб'єкти підприємництва будь - якої організаційно - правової форми та форми власності, в яких середня облікова чисельність працюючих за звітний період не перевищує 50 осіб та обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1000000 грн.

Основними економічними рисами малого підприємництва є: спеціалізація на будь - якому виді діяльності; реалізація вироблених товарів (послуг) через купівлю - продаж на ринку.

Мале підприємництво - цілком самостійна і найбільш типова форма організації економічного життя суспільства зі своїми відмітними особливостями, перевагами і недоліками, закономірностями розвитку. Функціонування на локальному ринку, швидке реагування на зміну кон'юнктури цього ринку, безпосередній зв'язок з споживачем, вузька спеціалізація на певному сегменті ринку товарів і послуг, можливість почати власну справу з відносно малим стартовим капіталом - всі ці межі малого підприємства є його достоїнствами, що підвищує стійкість на внутрішньому ринку, але при певних умовах стають недоліками, стримують його розвиток. З одного боку швидке реагування малого підприємництва на зміни умов функціонування робить його більш мобільним і що пристосовується, а з іншою-залежним від кон'юнктури ринку, динаміки зовнішніх соціально-економічних і політичних умов. Відносно невеликий капітал звужує рамки виробництва, обмежує можливість залучення додаткових ресурсів (науково - технічних, фінансових, виробничих, трудових і т. д.).

Обмежені масштаби виробництва і невелика кількість зайнятих обумовлюють простоту і ефективність управління підприємством. Однак характерне для малого підприємства поєднання функцій власника і менеджера в особі господаря підприємства, встановлення особистих зв'язків з працівниками підприємства, формальний стиль управління, знижуючи управлінські витрати, можуть привести - і часто приводять - до само експлуатації і понаднормовим роботам. Нестійкість малого підприємства в наслідок обмеженості ресурсів набагато вище, ніж у великих і середніх підприємницьких структур. На розвиток малого бізнесу найбільший вплив надають наступні чинники:

- розвиток коштів зв'язку - розширення сфери послуг, що базується на малих підприємствах;

- зменшення вартості і спрощення використання інформаційних систем;

- підвищився загальноосвітній рівень людей з одночасним накопиченням досвіду у великих компаніях;

- сприяння малими фірмами розв'язанню питання про безробіття;

- скорочення робочої зміни.

Малі підприємства, звичайно ж , як з'являються так і розпадаються з багатьох причин. Частка банкрутств підприємств малого бізнесу завжди вище, оскільки, йдучи на ризик, підприємець вирішує дуже складну проблему конкурентоздатності продукції, що випускається. Починаючому підприємцеві на самому початку треба провести свою роботу при більш високих витратах, ніж підприємцеві вже існуючої фірми. Початкова вартість ставить фундаторів фірми в невигідне положення в порівнянні з діючою фірмою. У зв'язку з цим починаюча фірма завжди має більш високу собівартість продукції. Найбільш часті причини банкрутства малих підприємств, це невдачі в сфері збуту продукції, а також недостатня компетентність і відсутність досвіду. Але все ж незважаючи ні на що, кількість фірм, що створюються перевершує число ліквідованих, що говорить про абсолютне збільшення числа підприємств малого і середнього бізнесу в економіці. Але часто мале підприємство банкрутує не повністю, що досить важливо, а лише викупляється більш великою фірмою.

Світова практика переконливо свідчить, що навіть в країнах з розвиненою ринковою економікою малий бізнес впливає істотним чином на розвиток народного господарства. По-перше, як вже відмічалося, він забезпечує необхідну мобільність в умовах ринку, створює глибоку спеціалізацію і кооперацію, без яких не мислима його висока ефективність. По-друге - він здатний не тільки швидко заповнювати ніші, що утворюються в споживчий сфері, але і порівняно швидко окупатися. По-третє - створювати атмосферу конкуренції, по четверте - він створює те середовище і дух підприємництва, без яких ринкова економіка не можлива. Суб'єкти малого підприємництва, як суб'єкти ринкової економіки мають як переваги, так і недоліки. Зарубіжний і вітчизняний досвід розвитку малого бізнесу, вказує на наступні його переваги: більш швидка адаптація до місцевих умов господарювання, велика незалежність дій суб'єктів малого бізнесу; гнучкість в прийнятті і виконанні рішень, що приймаються; відносно невисокі витрати, особливо витрати на управління; невелика можливість для індивідуума реалізувати свої ідеї, виявити свої здібності; більш низька потреба в капіталі. Власники малих підприємств більш схильні до заощаджень і інвестування, у них завжди високий рівень бажання в досягненні успіху, що позитивно загалом позначається на діяльності підприємства. Суб'єкти малого бізнесу краще знають рівень попиту на місцевих (локальних) ринках, вони дають кошт для існування більшої кількості людей, ніж великі підприємства, тим самим сприяють підготовці професійних працівників.

Малі підприємства в порівнянні з великими в окремих країнах займають домінуюче положення як по числу, так і по питомій вазі у виробництві товарів, виконанні робіт, наданні послуг. У той же час суб'єктами малого бізнесу властиві і певні недоліки, серед яких потрібно виділити самі істотні; більш високий рівень ризику, тому висока міра нестійкості положення на ринку; залежність від великих компаній, недоліки в управлінні справою, слаба компетентність керівників, підвищена чутливість до змін умов господарювання, труднощі в залученні додаткових фінансових коштів і отримання кредитів і інші. Звичайно недоліки і невдачі суб'єктів малого бізнесу пов'язані як з внутрішніми, так із зовнішніми причинами, а також з умовами формування. При зростанні чисельності малих підприємств, розвинений інфраструктурі і державній підтримці малий бізнес є важливим чинником рішення економічних і соціальних задач.

Дрібні і середні підприємства мають помітну роль в зайнятості, виробництві окремих товарів, дослідницьких і науково-виробничих розробках. Незважаючи на те, що велика частка наукового потенціалу зосереджена на великих компаніях, мали та середні фірми по широкому колу продукціє частіше починають комерціалізацію нових товарів. Дослідження 500 значних технологічних нововведень і винаходів, зареєстрованих протягом останнього двадцятиріччя в Німеччині і США, виявило важливу роль невеликих фірм навіть у втіленні в життя істотних технологічних нововведень. Успіх малого бізнесу в цій області можна пояснити наступними причинами. Поглиблення спеціалізації в наукових розробках привело до того, що в багатьох випадках невеликі фірми йдуть по більш простому або ризикованому шляху, працюють в неперспективних галузях. Дрібні фірми також охоче беруться за освоєння оригінальних нововведень, оскільки при випуску принципово нового вибору знижується значення великих лабораторій з напрямами досліджень, що устоялися. До того ж, малі фірми прагнуть як можна швидше налагодити масове виробництво.

Тим самим, значення розробок, що поводяться дрібними підприємствами досить важливо, передусім, з точки зору розширення ринку товарів, що пропонуються і послуг, що в свою чергу активно стимулює процес виробництва з метою найбільш швидкого задоволення (знову народженого) попиту, що мотивується розробками, що проводяться фірмами малого і середнього підприємництва. Відношення нововведень до витрат на наукові дослідження і розробки малих підприємств в 3-4 рази вище, ніж у великих.

Узагальнюючи все вищесказане, хотілося б звернути увагу на те, що дрібне підприємство впливає на структуру ринку і розширення ринкових відносин передусім внаслідок зміни кількості суб'єктів ринку, підвищення кваліфікації. Розвиток спеціалізації і кооперації залучає дрібних і середніх підприємців в сферу великих об'єднань. Фактично вони втрачають свою незалежність і перетворюються в окремі частки більш великих монополій, хоч офіційна статистика враховує їх як самостійні одиниці. Великі підприємства приваблюють вузькоспеціалізовані дрібні фірми, що виробляють для них окремі деталі і вузли. Навколо монополій, особливо в галузях машинобудування, електронної промисловості, групуються звичайно до декілька десятків тисяч підприємств, які користуються фінансовою і технічною допомогою монополій. Для господарів монополістичних об'єднань також дрібні субпідрядники зручні і вигідні: вони постачають свою продукцію по досить низьким цінам. Їх виробничі, соціальні і інші проблеми мало турбують керівників монополій. Важливість малих підприємств ще в тому, що ввівши запеклу конкурентну боротьбу за виживання, вони вимушені постійно розвиватися і пристосуватися до поточних умов ринку, адже щоб існувати треба отримувати кошти для існування, а значить бути кращими за інших, щоб прибуток діставався саме їм.

Політичний вплив малого бізнесу в різних країнах досить великий, оскільки соціальна група підприємців давно стала основою середнього класу, і є виразником політичних переваг значної частини населення. Істотна роль малих підприємств в економічному житті країн з ринковою системою господарювання визначається тим, що в цьому секторі економіки діє переважна більшість підприємств, зосереджена велика частина економічно - активного населення і проводиться приблизно половина валового внутрішнього продукту. В умовах перехідної економіки України, що знаходиться на початковому етапі розвитку ринкових відносин, саме створення і енергійний розвиток сектора малого підприємства повинно стати основою соціальної реструктуризації суспільства, що забезпечує підготовку населення і перехід всього господарства країни в мир ринкової економіки.

1.2 Класифікація підприємств

Підприємства належать до підприємств малого бізнесу, якщо вони відповідають встановленим критеріям. Їм в цьому випадку надаються відповідні пільги. Проте, якщо вони перевищують критерії, то їм пільги відміняються. Для забезпечення ефективного господарювання за ринкових умов, кваліфікованого управління підприємствами винятково важливою є їхня чітка й повна класифікація за певними ознаками. Достатньо повну класифікацію підприємств можна скласти, користуючись такими ознаками: 1) мета та характер діяльності; 2) форма власності; 3) національна належність капіталу; 4) правовий статус і форма господарювання; 5) галузево-функціональний вид діяльності; 6) технологічна й територіальна цілісність; 7) розмір за кількістю працівників.

Класифікаційні ознаки:

1) мета й характер діяльності:

а) комерційні;

б) некомерційні;

2) форма власності майна:

а) приватні;

б) колективні;

в) комунальні;

г) державні;

3) національна належність капіталу:

а) національні;

б) закордонні;

в) змішані (спільні)

3) правовий статус і форма господарювання:

а) одноосібні;

б) кооперативні;

в) орендні;

г) господарські товариства;

4) галузево-функціональний вид діяльності:

а) промислові;

б) сільськогосподарські;

в) будівельні;

г) транспортні;

д) торгові;

е) виробничо-торгові;

є) торгово-посередницькі;

ж) інноваційно-впроваджувальні;

з) лізингові;

и) банківські;

і) страхові;

ї) туристичні;

5) технологічна (територіальна) цілісність і ступінь підпорядкування:

а) головні (материнські);

б) дочірні;

в) асоційовані;

г) філії;

6) розмір за кількістю працівників:

а) великі (надвеликі);

б)середні;

в) малі (дрібні);

г) мікропідприємства.

Колективне -- це таке підприємство, що ґрунтується на власності його трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства або громадської організації. Комунальне -- підприємство, яке засноване на засадах власності відповідної територіальної громади. Державними є підприємства, засновані на державній власності. До державних належать також так звані казенні підприємства, тобто підприємства, які не підлягають приватизації. Рішення про перетворення державного підприємства на казенне приймає Кабінет Міністрів України за однією з таких умов: а) підприємство провадить виробничу або іншу діяльність, яка відповідно до чинного законодавства може здійснюватись тільки державним підприємством; б) головним споживачем продукції підприємства (понад 50 відсотків) є держава; в) підприємство є суб'єктом природних монополій.

За національною належністю капіталу заведено розрізняти підприємства (фірми): національні -- капітал належить підприємцям своєї країни; закордонні -- капітал є власністю іноземних підприємців повністю або в тій частині, що забезпечує їм необхідний контроль; такі підприємства створюються у формі філій або дочірніх фірм і реєструються в країні місцезнаходження; змішані -- капітал належить підприємцям двох або кількох країн; їхня реєстрація здійснюється в країні одного із засновників такого підприємства; якщо метою створення змішаного підприємства є спільна підприємницька діяльність, то його називають спільним.

Найбільш важливою є класифікація підприємств (фірм) за правовим статусом і формою господарювання. Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини; воно несе відповідальність за свої зобов'язання всім майном (капіталом). Таке підприємство може бути зареєстроване як самостійне або як філія іншого підприємства (фірми). Форму одноосібних підприємств мають переважно малі за кількістю працівників фірми. Кооперативні підприємства (кооперативи) -- добровільні об'єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності. Характерною їхньою ознакою є особиста участь кожного у спільній діяльності, використання власного або орендованого майна. В економіці України функціонують два основні типи кооперативів: виробничі й споживчі. У перспективі можна очікувати великого поширення кооперативів також і в інших сферах діяльності -- науковій, фінансовій, страховій тощо.

У державному секторі економіки однією з форм підприємництва є орендні підприємства. Оренда полягає в тимчасовому (на договірних засадах) володінні й користуванні майном, необхідним орендатору для здійснення підприємницької діяльності. Об'єктами оренди можуть бути цілісні майнові комплекси державних підприємств або їхніх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), а також окремі одиниці майна. Виокремленні за цією ознакою господарські товариства є об'єднаннями підприємців. У більшості країн з ринковою економікою такі товариства залежно від характеру інтеграції (осіб чи капіталу) та міри відповідальності за зобов'язаннями (повна чи часткова) поділяються на повні, з обмеженою відповідальністю, командитні та акціонерні. Повне товариство (товариство з повною відповідальністю) -- товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язання підприємства всім своїм майном. Товариством з обмеженою відповідальністю вважається таке, що має статутний фонд, поділений на частини, розмір котрих визначається засновницькими документами; учасники цього товариства несуть відповідальність у межах їхнього внеску.

Командитним є товариство, яке, поряд із членами з повною відповідальністю, включає одного чи більше учасників, відповідальність котрих обмежується особистим внеском у майно такого товариства. Найбільш розвинутою формою господарських товариств є акціонерне товариство. Головним атрибутом такого товариства служить акція -- цінний папір без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь у статутному фонді товариства; підтверджує членство в ньому і право на участь в управлінні ним; дає учаснику товариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь у розподілі майна за ліквідації товариства. Акціонерні товариства бувають двох видів: відкритого типу, акції якого розповсюджуються через відкриту передплату та купівлю-продаж на фондових біржах; закритого типу, акції котрого можуть розповсюджуватися лише між його засновниками.

Акціонерна форма господарювання має істотні переваги: фінансові -- створює механізм оперативної мобілізації великих за розміром інвестицій і регулярного одержання доходу в формі дивідендів на акції; економічні -- акціонерний капітал сприяє встановленню гнучкої системи виробничо-господарських зв'язків, опосередкованих перехресним або ланцюговим володінням акціями; соціальні - акціонування є важливою формою роздержавлення власності підприємств будь-яких розмірів, перетворення найманих працівників на власників певної частки майна підприємства. Технологічну й територіальну цілісність мають так звані материнські (головні) підприємства або фірми. Особливістю їхньої діяльності є те, що вони контролюють інші фірми. Залежно від розміру капіталу, що належить материнській (головній) фірмі, а також правового статусу і ступеня підпорядкованості, підприємства, які перебувають у сфері впливу головної фірми, можна підрозділити на дочірні, асоційовані та філії.

Дочірнє підприємство (компанія) -- юридичне самостійне організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс; проте материнська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірніх компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їхніх акцій. Асоційоване підприємство є формально самостійним, але з різних причин воно залежить від головної фірми і мусить підпорядковуватися її стратегічним цілям. На відміну від дочірніх та асоційованих підприємств філія не користується юридичною й господарською самостійністю, не має власного статуту та балансу, діє від імені і за дорученням головного підприємства, має однакову з ним назву. Майже весь акціонерний капітал філії належить материнській фірмі.

З-поміж суб'єктів господарської діяльності окремо виділяють малі (дрібні) підприємства, що становлять основу малого бізнесу. До них належать суб'єкти господарювання з кількістю працівників: у промисловості та будівництві -- до 200 осіб; в інших галузях виробничої сфери -- до 50 осіб; науці й науковому обслуговуванні -- до 100 осіб; галузях невиробничої сфери -- до 25 осіб; роздрібній торгівлі -- до 15 осіб. Окрім того, віднедавна офіційно заведено називати мікропідприємствами суб'єктів малого підприємництва із середньообліковою чисельністю працівників до 10 осіб та обсягом виручки від продажу продукції (надання послуг) до 250 тис. грн. за рік. Класифікаційна належність підприємств (фірм) за галузево-функціональним видом діяльності здебільшого є зрозумілою із самої назви окремих їхніх груп (видів). Пояснення потребують хіба що лізингові підприємства. У світовій економіці під такою назвою фігурують міжнародні орендні фірми-продуценти, які за відповідну плату здають в оренду товари споживчого призначення, обчислювальну техніку, різноманітне технологічне устаткування, транспортні засоби тощо.

1.3 Комерційні організації як суб'єкти малого бізнесу

Комерційними організаціями є юридичні особи, що переслідують витяг прибутку як основну мету своєї діяльності. Юридичні особи, що є комерційними організаціями, можуть створюватися у формі господарських товариств і суспільств, виробничих кооперативів, державних і муніципальних підприємств. Основними організаційно-правовими суб'єктами малого бізнесу є господарські товариства і суспільства, що функціонують у різних галузях економіки. А основними організаційно-правовими формами суб'єктів малого бізнесу є повні товариства, товариства на вірі (командитні), обмежене товариство (товариства з обмеженою відповідальністю), відкриті і закриті акціонерні товариства. А тепер більш докладно зупинимося на їхній характеристиці.

Повне товариство

Повним товариством визнається товариство, учасники якого відповідно до ув'язненого між ними договором займаються підприємницькою діяльністю від імені товариства і несуть відповідальність по його зобов'язаннях своїм майном. Учасниками повного товариства можуть бути фізичні особи, зареєстровані як індивідуальних підприємців, чи юридичні особи як комерційні організації. Договір про їхню спільну діяльність у якій-небудь області вже можна розглядати як утворення такого товариства. Таким чином, установчим документом повного товариства є установчий договір, що повинний бути підписаний всіма учасниками повного товариства. В установчий договір повинні бути включені наступні обов'язкові зведення:

- порядок спільної діяльності по створенню повного товариства;

- про розмір, склад, терміни і порядку внесення внесків;

- найменування повного товариства і місце його перебування.

Повне товариство повинне мати фірмове найменування, що містить або імена всіх його учасників і слова «повне товариство», або ім'я одного чи декількох учасників з додаванням слів «і компанія» і слова «повне товариство». Керування повним товариством здійснюється за спільною згодою всіх його учасників; кожен учасник повного товариства має один голос. Але бувають випадки, коли рішення приймається більшістю голосів учасників, у такому випадку буде інший порядок визначення кількості голосів його учасників при прийнятті рішень. Кожен учасник повного товариства має право діяти від імені товариства, якщо установчим договором не встановлено, що всі учасники повного товариства ведуть справи спільно, або ведення справ доручене окремим учасникам.

При спільному веденні справ його учасниками для здійснення кожної угоди необхідна згода всіх учасників. Якщо ведення справ повного товариства доручається одному обличчю, то інші учасники для здійснення угоди повинні мати доручення від імені, на котрого було покладене ведення справ товариства. Важливою особливістю повного товариства є положення про те, що його учасники несуть відповідальність своїм майном по зобов'язаннях товариства, а учасник повного товариства, що не є його засновником, нарівні з іншими учасниками відповідає по зобов'язаннях, що виникло до його вступу в повне товариство. Припинення діяльності повного товариства може бути здійснене шляхом його чи реорганізації чи ліквідації відповідно до закону. Повне товариство може функціонувати, якщо в його складі є хоча б два учасники. Якщо ж у складі повного товариства залишається один учасник, то повне товариство повинне бути ліквідоване.

Командитне товариство.

Товариство командитне - модифікована форма повного товариства. Командитним визнається товариство, у якому поряд з учасниками, що здійснюють підприємницьку діяльність і відповідають по зобов'язаннях товариства своїм майном, мається один чи трохи учасників, відповідальність яких обмежується їхніми внесками в суспільство. Такі учасники, що ризикують лише в межах свого внеску, є зовнішніми учасниками і називаються коммандистами. Вони не приймають участі в здійсненні товариством підприємницької діяльності. Головною особливістю командитного товариства є положення повних товаришів, що беруть участь у діяльності товариства. Так, усі повні товариші підписують установчий договір про створення товариства на вірі, керують їм, несуть відповідальність по його зобов'язаннях усім своїм майном. Вкладники ж не мають права брати участь у керуванні і веденні справ товариства на вірі, заперечувати дії повних товаришів по керуванню. Однак вони несуть обов'язки і мають права, як і повні товариші в командитному товаристві. Учасниками товариства на вірі як повних товаришів можуть бути індивідуальні чи підприємці комерційні організації, а як вкладників - громадяни і юридичні особи. Державні органи й органи місцевого самоврядування не вправі виступати вкладниками товариства на вірі. Установчим документом товариства на вірі є установчий договір, що підписується всіма повними товаришами. Він повинний містити в собі наступне:

- умови про розмір і склад складового капіталу товариства;

- про розмір, склад, терміни і порядку внесення внесків;

- про сукупний розмір внесків, внесених вкладниками.

Крім того, в установчому договорі повинний бути встановлений порядок одержання вкладниками частини прибутку, умови одержання вкладниками свого внеску при виході з товариства, умови розподілу майна між повними товаришами і вкладниками при ліквідації товариства на вірі після задоволення вимоги кредиторів, місце перебування товариства на вірі, фірмове найменування. Фірмове найменування товариства на вірі повинне містити або імена всіх повних товаришів і слова «товариство на вірі» чи «командитне товариство», або ім'я не менш чим одного повного товариша з додаванням слів «і компанія» і слова «командитне товариство» чи «товариство на вірі».

Обмежене товариство.

Обмежене товариство (товариство з обмеженою відповідальністю) - таке об'єднання, що формується на основі заздалегідь визначених внесків пайовиків. Товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) визнається суспільство, статутний капітал якого розділений частки визначених розмірів; учасники такого суспільства не відповідають по його зобов'язаннях і ризикують лише в межах своїх внесків. У цьому і складається зміст поняття «обмежена відповідальність». Засновниками (учасниками) товариства з обмеженою відповідальністю можуть бути громадяни і юридичні особи. Державні органи й органи місцевого самоврядування не вправі виступати учасниками ТОВ. Установчим документом ТОВ є установчий договір, підписаний його засновниками, і затверджений ними утомившись.

В установчих документах ТОВ повинні визначатися його найменування, місце перебування, порядок керування; міститися зведення про розмір статутного капіталу суспільства; про розмір, склад, терміни і порядку внесення ними внесків, про відповідальність учасників за порушення обов'язків по внесенню внесків. В установчому договорі засновники повинні прийняти зобов'язання по створенню суспільства, визначити порядок спільної діяльності по його створенню, установити умови передачі суспільству свого майна й участі в його діяльності, визначити умови і порядок розподілу між учасниками прибутку і збитків. Учасник ТОВ вправі в будь-який час вийти із суспільства незалежно від згоди інших його учасників. При цьому йому повинна бути виплачена вартість майна, що відповідає його частці в статутному капіталі суспільства.

Фірмове найменування ТОВ повинне містити найменування суспільства і слова «з обмеженою відповідальністю». Важливе значення для успішного функціонування ТОВ має формування статутного капіталу, що складається з вартості внесків його учасників; він визначає мінімальний розмір майна суспільства. Розмір статутного капіталу не може бути менш суми, визначеної законодавством. Мінімальний розмір статутного капіталу в різних країнах різний. Органами керування ТОВ є загальні збори учасників товариства і виконавчий орган, що здійснює поточне керівництво діяльністю ТОВ і підзвітний загальним зборам його учасників.

Акціонерне товариство.

Акціонерним товариством (АТ) визнається комерційна організація, статутний капітал якої розділений на визначене число рівних часток - акцій. Відповідальність членів суспільства, яких називають акціонерами, обмежується номінальною вартістю придбаних ними акцій. Акціонерами можуть бути громадяни (фізичні особи) чи юридичні особи, що прийняли рішення про його установу. Рішення про установу АТ приймається установчими зборами. Число засновників відкритого АТ не обмежено, а закритого АТ не може перевищувати 50 чоловік. Акціонерне товариство може бути створено одним обличчям, що приймає рішення про створення АТ одноосібно. Однак АТ не може бути засновано іншим господарчим товариством, що складається з одного обличчя. Державні органи й органи місцевого самоврядування не можуть виступати засновниками АТ. Акціонерні товариства бувають двох типів: закриті і відкриті.

Акції відкритих суспільств поширюються у вільному продажі, акціонери можуть відчужувати приналежні їм акції без згоди інших акціонерів цього АТ. Закритим акціонерним товариством визнається суспільство, акції якого розподіляються тільки серед його чи засновників заздалегідь визначеного кола лиць. Закриті АТ не мають права проводити відкриту підписку на акції, що випускаються ними. Установчим документом АТ є статут, вимоги якого обов'язкові для всіх органів акціонерного товариства і його акціонерів. Він повинний містити наступні зведення:

- повне і скорочене фірмове найменування АТ;

- місце його перебування;

- тип АТ (відкрите чи закрите);

- кількість, номінальну вартість, категорії акцій (звичайні, привілейовані) і типи привілейованих акцій;

- права акціонерів

- розмір статутного капіталу АТ.

АТ має фірмове найменування, що містить указівку на організаційно-правову форму і тип АТ (відкрите чи закрите). АТ може мати повне чи скорочене найменування на різних мовах. Статутний капітал акціонерного товариства складається з номінальної вартості акцій суспільства, придбаних акціонерами. Сума статутного капіталу суспільства визначається національним законодавством країни. Акціонерне товариство має право випускати звичайні, а також один чи кілька типів привілейованих акцій, номінальна вартість останніх не повинна перевищувати 25% статутного капіталу АТ. При установі акціонерного товариства його акції повинні бути серед засновників. Всі акції суспільства є іменними. Вищим органом керування акціонерного товариства є загальні збори акціонерів, що повинні проводитися щорічно (річні загальні збори акціонерів). На річних зборах акціонерів зважуються питання: про утворення ради директорів (наглядацької ради), ревізійної комісії; твердження річних звітів, рахунків прибутків і збитків АТ, розподіл його прибутків і збитків і ін.

Приватне підприємство.

З цивільного законодавства не випливає, що індивідуальні (частки) підприємства також можна віднести до суб'єктів малого бізнесу, однак у залежності від чисельності зайнятих працівників вони повинні відноситися до малих підприємств. Приватне підприємство - це підприємство, що має в одному обличчі і засновника і власника. Всі інші в ньому є найманими робітниками. Комерційні організації, будучи юридичною особою можуть мати цивільні права, відповідні цілям діяльності, передбачених у їх установчих документах, і нести пов'язані з цим обов'язки. Відмінності між організаціями: засновником товариства може бути і одна особа, а у товариствах це неприпустимо.



2. Особливості функціонування суб'єктів малого бізнесу в Україні

2.1 Розвиток та проблеми малого бізнесу в Україні

На сучасному етапі формування ринкових відносин в Україні особливого значення набуває питання розвитку нових форм господарювання. Світовий досвід свідчить про те, що одне з провідних місць у господарських системах розвинутих країн належить малим підприємствам. Саме мале підприємство дає змогу в найкоротший термін здійснити структурну перебудову економіки, сприяє насиченню ринка товарами та послугами і формуванню середнього класу. Ось чому, для України на сьогоднішній день особливо актуальним є розробка та реалізація обґрунтованої та ефективної державної політики підтримки розвитку малого бізнесу та стимулювання такої підприємницької діяльності, що є основою економічного та соціального благополуччя держави.

За останній час в Україні відбулись суттєві зрушення у розвитку малого сектора економіки. Разом з тим залишаються чинники які гальмують потенційний розвиток малого бізнесу, зокрема:

- обмеженість внутрішнього попиту та наявність кризи збуту на внутрішньому ринку у зв'язку з браком вільних фінансових коштів підприємств та зниженням реальних доходів населення;

- вкрай незначну інвестиційну активність, відсутність переливу коштів з фінансового в реальний сектор економіки, обмеженість (або відсутність) кредитів;

- низький рівень технічної озброєності при значному інноваційному потенціалі;

- низький управлінський рівень, бракує знань, досвіду та культури ринкових відносин;

- відсутність повної і вірогідної інформації про стан та кон'юнктуру ринку, низький рівень консультаційних послуг та спеціальних освітніх програм, тощо.

Однією із необхідних умов для розвитку малого підприємництва є кредитування. Внаслідок кризи в банків виникла проблема ліквідності, що спричинила зростання відсоткових ставок. Високі відсоткові ставки за кредит, обов'язкова вимога застави, вартість якої значно перевищує суму кредиту, практично унеможливлюють доступність кредитних ресурсів для тих суб'єктів малого підприємництва, які започатковують свою справу. Більшість вітчизняних комерційних банків надають малим підприємствам лише короткострокові кредити, які не можна вважати джерелом розвитку для малого бізнесу. Ці кошти надаються суб'єктам малого підприємництва для виробництва, переробки і збуту виробленої продукції, придбання техніки, обладнання, новітніх технологій, здійснення виробничої діяльності, будівництва та реконструкції виробничих приміщень. Разом з тим, украй несприятливим для малого бізнесу є новий Податковий кодекс України, позначений посиленням податкового тягаря.

Малий бізнес, і без того позбавлений особливих стимулів та підтримки з боку держави, отримав вкрай обмежені можливості для здійснення економічної діяльності. Неспроможність сплачувати загальний податок, на який має бути переведений малий бізнес, призведе до його подальшого переходу "у тінь", а в окремих випадках, і до згортання діяльності. Позитивним зрушенням у сфері розвитку малого бізнесу стало прийняття Кабінетом міністрів України постанови щодо умов його кредитування. Одним із головних завдань розвитку малого підприємництва є вирішення питань зайнятості населення.

Також для ефективного розвитку малого підприємництва необхідно дотримуватися координації всіх рівнів державного управління, тобто визначення ролі та місця кожного її елемента для досягнення поставлених завдань на даному етапі. Аналіз стану розвитку малого підприємництва свідчить про наявність проблем, що стримують розвиток даного сектору економіки та не дозволяють в повній мірі розкрити його потенціал підприємництва, серед таких слід зазначити такі:

- складна процедура отримання дозволів і погоджень;

- складність доступу до фінансово-кредитних ресурсів;

- недостатня інформаційна та правова обізнаність суб`єктів підприємництва;

- недостатня розвиненість інфраструктури підтримки малого підприємництва.

Для ефективного розвитку малого підприємництва в Україні необхідно створити механізм ефективної взаємодії між державою та підприємницьким сектором. Його відсутність засвідчується тим, що малі підприємства ще не відіграють вагомої ролі в економіці України. Це проявляється й у тому, що вони не стали одним із важливих засобів усунення диспропорцій на окремих товарних ринках, створення нових робочих місць і скорочення безробіття, активізації інноваційних процесів, розвитку конкуренції, швидкого насичення ринку товарами й послугами. Саме малі підприємства - тенденційно-інноваційні, гнучкі й витратно-ефективні - за підтримки держави й за стимулюючих умов, особливо на регіональному рівні, спроможні розв'язати названі проблеми. Це сприятиме раціональному використанню їхнього ресурсного потенціалу, посиленню мотивації трудової діяльності, поступовому піднесенню рівня добробуту, впливатиме на досягнення рівноправного партнерства у світовому економічному співробітництві.

2.2 Малий бізнес в країнах зарубіжжя

Одним із ключових елементів ринкових перетворень виступає мале підприємництво. У розвинутих країнах малий бізнес є невід'ємною частиною ринкового господарства. Він, як джерело прогресивних економічних змін, набув особливої актуальності у 90-х роках: малі підприємства (МП) сприяють розвиткові конкуренції, створюють нові робочі місця, інтенсивно займаються науковими розробками, тощо. Крім того, малий бізнес є запорукою демократизації економіки та суспільного життя, чинником підтримання соціальної справедливості в суспільстві. Розглянемо розвиток малого бізнесу за кордоном, на прикладі таких країн, як США, Росія та Англія.

США. Мале підприємництво відіграє винятково важливу роль в економічному і соціальному житті США. Так, в 1986-1990 р. невеликі фірми США робили більше 40% валового національного продукту і половину валового продукту приватного сектору. У окремих сферах економіки малі підприємства домінують. Особливо важливу роль малий бізнес відіграє у вирішенні проблем зайнятості. Більше 100 млн. американців прямо або побічно заробляють засоби для існування завдяки малому підприємництву. Держава ж одержує мільярдні суми прибутків у вигляді податків із прибутку дрібних підприємств. У політиці уряду США як і в багатьох інших розвинених капіталістичних країнах допомога дрібному бізнесу займає особливе місце. Дрібні підприємства стали своєрідним індикатором загального стану справ в економіці. Невеликі підприємства найбільш чуйно реагують на зміну господарської кон'юнктури, падіння або підвищення норми прибутку в галузях економіки. Хвиля розорень або утворення нових компаній зароджується передусім в немонополізованому секторі і лише пізніше, набравши силу, докочується до більш великих фірм, відбиваючись на їх діяльності.

В умовах погіршення відтворювання великі компанії знаходять "віддушину" у вигляді експорту капіталу. Дрібні фірми, як правило, не мають такої можливості. Це змушує їх для виживання інтенсивно переглядати свою виробничу і збутову діяльність. Ті з них, хто в обстановці 70-х початку 80-х років зуміли пристосуватися - вижили, інші - просто розорилися. Однак, в свою чергу, розвиток малих підприємств при подоланні цієї кризи послужив важливим засобом оздоровлення економіки. І пояснюється це передусім тією роллю і функціями, які малий бізнес виконує. Отже, в США йде потужна хвиля підтримки розвитку малого бізнесу.

Росія. У реформуванні російської економіки ще з часів перебудови малі підприємства (МП) взяли на себе роль творця ґрунту для нової системи господарювання. Домінуючий сьогодні приватний сектор зароджувався саме в сфері малого бізнесу. І цілком закономірно, що до теперішнього часу, за офіційним даними, на частку приватних суб'єктів малого підприємництва в загальній кількості приватних, державних і муніципальних, суспільних МП доводиться 84%. Малі підприємства, маючи в своєму розпорядженні 3,4% вартості основних коштів економіки Росії і 14% числа зайнятих, виробляють 12% ВВП. Це говорить про широких, але ще далеко не повністю розкритих внутрішніх можливостях розвитку малого підприємництва.

У розвитку малого підприємництва за останні 2 роки намітилися кардинально нові тенденції, що виразилися насамперед в істотному сповільненні темпів зростання числа малих підприємств. Якщо на початку 90-х років для динаміки розвитку МП було характерне стійке зростання як їх числа, так і кількості зайнятих при середньорічних значеннях приростів на рівні біля 80%, то в 1994 р. приріст числа МП становив лише 4%, а в 1995 р. сталося вже зниження їх числа на 2,2%. Для закріплення і подальшого розвитку позитивних тенденцій зростання російського малого підприємництва, кардинального розширення поля його діяльності потрібна активізація державної підтримки МП на всіх рівнях. Насамперед в підтримці має потребу сфера кредитування і страхування малого бізнесу, стимулювання його інвестиційної активності. Настійною необхідністю є декриміналізація малого бізнесу. Надзвичайно важливе також розширення інноваційної і наукової діяльності МП в інтересах розвитку всіх сфер російської економіки.

Англія. Частина малого підприємництва являється особливим і причому важливим сегментом господарства країни. Малі підприємства діють в промисловому виробництві, в готельному господарстві і в громадському харчуванні, в сфері побутових послуг, професійних і ділових послуг, будівництві. Підтримка малого бізнесу була одною із основних цілей економічної політики. В економічній політиці направленій на створення сприятливої атмосфери для підприємницької активності, провідними можуть рахуватися законодавчі міри в області оподаткування. Найбільш важливі серед них - скорочення податків на малі підприємства, на капіталовкладення в нові сфери бізнесу, особливо пов'язані з високим рівнем ризику, зниження податкової ставки на інвестування, розширення практики надання податкових знижок підприємцям. До цього слід додати зниження всіх ставок індивідуального прибуткового податку, в тому числі базисної податкової ставки на 10% і вищої на 60%, а також збільшення “порогу” заробітної плати, що підлягає найбільшому оподаткуванню. Розвитку малого підприємництва сприяв також масовий розпродаж муніципальних будинків і квартир, що полегшило організацію малого бізнесу і індивідуальну трудову діяльність.

Велику увагу держава приділяє створенню умов для молодіжного підприємництва. Діюча програма “Молоді підприємці” надає фінансову допомогу, юридичну, консультативну молодіжним кооперативам і молодим людям. Вони отримують на пільгових умовах позики, звільняються від прибуткового податку на капітал, нерухомість, ділові операції.

2.3 Законодавство України про малий бізнес

Прийнятий Закон "Про підтримку малого і середнього підприємництва" (№ 9202), який був поданий урядом до парламенту в 2011 році. Основна його мета зводиться до надання малому та середньому бізнесу (МСБ) різних видів підтримки, зокрема, фінансової. Але про способи її надання не сказано ні слова. На думку авторів документа, реалізація закону дозволить збільшити частку МСБ в економіці. Однак експерти запевняють, що бізнес від нової ініціативи уряду нічого не виграє і документ носить виключно декларативний характер. Останній рік МСБ переживав нелегкі часи. В основному через плутанину навколо норм Податкового кодексу, який був поспішно впроваджений з початку 2011. Через обмеження щодо віднесення на валові витрати для юридичних осіб, а також запанувала невизначеність з приводу того, що ж буде із спрощеною системою оподаткування. Бізнес-спільнота звинувачувало уряд у тому, що чиновники знищують самозайнятість. На доказ організації підприємців заявляли про масове припинення державної діяльності. Їм протистояла податкова, яка запевняла, що за статистикою все гаразд. Хоча, хто хоч раз мав "щастя" побувати в шкурі підприємця, добре знає, наскільки важко офіційно закритися. Так що не дивно, що статистика у нас стабільно "хороша".

У Законі прописано дуже багато хорошого і правильного - "створення сприятливих умов для кооперації МСБ та великого бізнесу", "стимулювання інвестиційної та інноваційної активності", "забезпечення зайнятості шляхом розвитку підприємництва", "сприяння розвитку венчурного підприємництва". Закон передбачає, що державна підтримка включає в себе фінансову, інформаційну, консультаційну підтримку МСП у сфері інновацій, науки і промислового виробництва, експорту, а також підтримку у підготовці кадрів. При цьому документ встановлює певні обмеження. Не можуть претендувати на фінансову допомогу ті підприємці, які визнані банкрутами, перебувають у стадії ліквідації, подали недостовірні дані про себе, мають заборгованість перед бюджетом, Пенсійним фондом, а також ті, хто вже отримують підтримку від держави. Крім цього, передбачено створення спеціального уповноваженого органу у сфері розвитку МСБ, а також сказано про сприяння у розвитку інфраструктури підтримки МСБ.

Йдеться про бізнес-центри, бізнес-інкубатори, науково-технічні центри, центри трансферу технологій, фонди підтримки малого підприємництва, лізингові компанії. Також закон зобов'язує Кабмін щорічно звітувати перед парламентом про те, як здійснюється підтримка. Документ встановлює свою категоризацію бізнесу. Це мікро-підприємництво з кількістю найманих працівників до 10 осіб і оборотом до 2 млн. євро на рік, мале підприємництво - не більше 50 працівників і 10 млн. євро, великий бізнес - більше 250 працівників і оборот понад 50 млн. євро. А всі інші - це так звані "середняки". Експерти Головного науково-експертного управління та Головного юридичного управління апарату Верховної Ради у своїх коментарях рекомендували цей документ взагалі не приймати. По-перше, нічого принципово нового він в собі не несе. В Україні діяв практично однойменний закон від 2000 року. Чому він втратив свою актуальність - незрозуміло. На думку експертів, доцільніше було б внести необхідні зміни до Бюджетного, Податкового, Господарського, Цивільного кодексів та інші документи, які регулюють, зокрема і питання з розвитку МСБ. По-друге, для надання фінансової підтримки МСБ законом не передбачено реальні джерела. Як розуміти твердження авторів в пояснювальній записці про те, що додаткові бюджетні кошти для реалізації закону не будуть потрібні?

Експерти та представники організацій підприємців відзначили, що документ носить виключно декларативний характер і бізнесу від впровадження цих норм не буде ніяких змін. Написано багато всього загальними фразами. Причому більшість норм документа і так прописані в інших законах. У нас є, наприклад, програма мікрокредитування бізнесу. Але основна проблема полягає в тому, що існуючі програми просто не виконуються. Реалізацією державної політики у цій сфері має займатися одна установа - це недавно створена Державна служба з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва.

За словами підприємців, закон потрібно доповнити нормами, які б передбачали реальний механізм здійснення підтримки МСБ. Якщо мова йде про кредитування, компенсації відсоткових ставок за вже виданими кредитами, то необхідно чітко вказати умови отримання допомоги: хто має на неї право, які документи, куди і кому подавати. Ряд ініціатив від самих підприємців законодавці при цьому не сприйняли. Так, Всеукраїнське об'єднання підприємців "Фортеця" пропонувала зробити обов'язковою норму щодо надання фінансової допомоги МСБ, передбачивши конкретний відсоток від держбюджету. Але профільний парламентський комітет цю ідею відхилив. Як і пропозиції щодо спрощення податкового та фінансового обліку, по включенню в інфраструктуру підтримки МСБ зон експортної переробки та виробництва для розвитку продуктивного підприємництва. Крім того, підприємці вважали за необхідне передбачити можливість фінансової підтримки для тих підприємств, у яких заборгованість сформувалася в результаті форс-мажору, стихійних лих, як це було після повеней 2008 року. Але депутати знову проігнорували.

...