Формування та розвиток зернового ринку України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний науковий центр

«Інститут аграрної економіки»

Української академії аграрних наук

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

08.00.03 - економіка та управління національним господарством

Формування та розвиток зернового ринку України

Чмирь Сергій Михайлович

Київ - 2009

Дисертацією є монографія

Робота виконана в Національному науковому центрі „Інститут аграрної економіки” УААН і Миколаївському інституті агропромислового виробництва УААН

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор, академік УААН Месель-Веселяк Віктор Якович, Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки » УААН, заступник директора з наукової роботи, завідувач відділення організації виробництва і земельних відносин

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор, академік УААН Панасюк Броніслав Якович, Державний вищий навчальний заклад „Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана” МОН України, професор кафедри макроекономіки та державного управління

доктор економічних наук, член-кореспондент УААН Рябоконь Василь Петрович, Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки » УААН, головний науковий співробітник відділу зовнішньоекономічних зв'язків

доктор сільськогосподарських наук, професор, академік УААН Сайко Віктор Федорович, Національний науковий центр «Інститут землеробства» УААН, директор

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат економічних наук О.Г. Шпикуляк

Анотація

Чмирь С.М. Формування та розвиток зернового ринку України: монографія - К.: Вид-во “Аграрна наука”, 2007. - 376 с.

Дисертація у вигляді монографії на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.00.03 - економіка та управління національним господарством. - Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки» УААН, Київ, 2009.

Висвітлюються сучасний стан, проблеми і перспективи галузі вітчизняного зернового господарства в пореформеному агропромисловому комплексі країни. Ключовою проблемою визначено формування й удосконалення організаційно-технологічного та економічного механізму ведення зернового виробництва, який би забезпечив сприятливі умови для адаптації суб'єктів господарювання у галузі виробництва зерна до структурної перебудови, відповідав вимогам природно-технологічних і економічних законів та враховував світові тенденції у сфері зернопродуктових ринків. Наукові дослідження спрямовані на використання можливостей, які окреслюються дослідником для ефективного ведення цієї галузі в умовах переходу до ринкових відносин Україна визнана країною з ринковою економікою. Одержано ряд наукових результатів, які стали основою для фундаментальних теоретичних і практичних висновків та внесення пропозицій щодо розвитку зернового виробництва та відновлення позицій України як зернової держави, проведення інтеграційних заходів виробництва сировини, її переробки і реалізації кінцевих продуктів споживання.

Здійснено наукове обґрунтування, проведено практичні розрахунки та запропоновано рекомендації щодо підвищення ефективності зерновиробництва за рахунок факторів науково-технічного прогресу; обґрунтовано шляхи відродження зернопродуктового підкомплексу держави та просування українського зерна на світовий продовольчий ринок.

Ключові слова: селекція, виробництво, переробка, інтеграція, кооперація, концентрація, ефективність виробництва, світовий ринок, внутрішній ринок, зернове господарство.

Аннотация

Чмырь С.М. Формирование и развитие зернового рынка Украины: Монография. - К.: Изд-во «Аграрная наука», 2007. - 376 с.

Диссертация в виде монографии на соискание ученой степени доктора экономических наук по специальности 08.00.03 - экономика и управление национальным хозяйством. - Национальный научный центр «Институт аграрной экономики» УААН, Киев, 2009.

Освещаются современное состояние, проблемы и перспективы отрасли отечественного зернового хозяйства в пореформенном агропромышленном комплексе страны. Исследованы теоретические основы, социально-теоретическая сущность развития аграрного сектора экономики в условиях перехода к рыночным отношениям, определены основные факторы, которые способствуют наращиванию производства и повышению конкурентоспособности продукции. Акцентировано внимание на теоретико-методологические и технико-технологические особенности развития зернопродуктового подкомплекса.

Центральной проблемой является формирование и совершенствование организационно-технологического и экономического механизма ведения зернового производства в рыночных условиях, который обеспечивал бы надлежащие условия для адаптации хозяйственных единиц в отрасли производства зерна к условиям структурной перестройки и соответствовал бы требованиям природных условий и экономических законов. Обоснованы пути повышения эффективности производства зерна в условиях рыночных отношений с учетом мировых тенденций деятельности зернопродуктовых рынков, что позволит обеспечить необходимый прирост производства зерна и эффективное ведение отрасли.

Определены новые подходы относительно развития зернового производства преимущественно за счет мобилизации внутренних ресурсов с целью комплексного решения проблем отрасли, направленных на усовершенствование технологий выращивания зерновых культур, селекции, обеспечение их хранения, оптовой и розничной торговли.

Исследовано социально-экономическое значение зернового производства, историзм его возникновения и развития в контексте региональных природно-экономических условий в стране и соответственно мирового производства зерна.

Освещены сущность и внутреннее содержание организационно-технологического и экономического механизмов эффективного развития зернового хозяйства, которое предусматривает научное обоснование структуры посевов сельскохозяйственных культур, в том числе зерновых, с учетом климатических изменений, рационального и сбалансированного внесения органических и минеральных удобрений, повышения уровня селекционной работы, развития материально-технической базы и совершенствования экономических отношений, что обеспечит возвращение в растениеводческую отрасль созданной в ней прибавочной стоимости с дальнейшим направлением ее на инновационное стимулирование производства зерна.

Результаты исследований дают основания сделать выводы о том, что эффективная организация зернового производства зависит, прежде всего, от формирования финансового обеспечения развития сельского хозяйства и его отраслей. В этом контексте важным является организационно-экономическое сочетание производства сырья сельскохозяйственными предприятиями, в частности зерна, и его переработки на предприятиях пищевой промышленности, реализации высококачественного конечного продукта торговыми организациями отрасли.

Научно обосновано принципиальную позицию, которая состоит в том, что отрасль зернового хозяйства может эффективно развиваться в условиях рыночных отношений на базе крупных хозяйств по схеме: селекция - семеноводство - производство - переработка - конечная продукция - потребитель. Сформирована организационная структура организационно-технологического и экономического механизма для эффективного развития зернового хозяйства как основы хозяйствования крупных зернопродуктовых формирований Украины, в которых будут сосредоточены, как единое целое: организационная структура хозяйств, научно обоснованные мировые стандарты выращивания качества зерна.

Исследована эффективность зерновой отрасли в условиях рыночных отношений и формирования рынка в зерновом производстве на маркетинговой основе.

Раскрыты направления развития зернопродуктового подкомплекса в условиях рыночных отношений на основе специализации, концентрации и интеграции производства в сельскохозяйственных предприятиях. Научно обосновано, что стратегическое развитие зернового хозяйства Украины должно происходить путем формирования интегрированных, в том числе и на основе кооперации, производственных формирований инновационного типа, способных конкурировать c иностранными зернопроизводителями, доступ которых на внутренний рынок после либерализации экономических отношений и вступления Украины в ВТО становится достаточно свободным.

Обоснованы перспективы развития зернопродуктового подкормплекса страны и продвижения украинского зерна на мировой продовольственный рынок.

Ключевые слова: селекция, производство, переработка, интеграция, кооперация, концентрация, эффективность производства, мировой рынок, внутренний рынок, зерновое хозяйство.

Annotation

Chmyr S.M. Formation and development of the grain market of Ukraine: A monography. - Kyev: Published “Agrarian science”, 2007. - 376 p.

The thesis for competing the degree of Doctor of Sciences in Agriculture according to the speciality 08.00.03 - Economy and management of national agriculture is submitted. - National Scientific Centre „Institute of agrarian economics”, Kyev, 2009.

The thesis to elucidating the up-to-date state, problems and prospects of the subsector of domestic grain prodaction in the post-reform agro-industrial complex of Ukraine is dedicated. In this context forming and improving an organizational-technological and economic mechanism of grain production management, which, while adapting business entities in the grain production subsector up to structural rebuilding, would provide the proper conditions of its development, correspond to the conditions of nature-technological and economic laws and take into consideration world trends in the field of food grain markets, is considered as the key problem. Scientific research on the use of capabilities outlined by the researcher for effective management of the subsector under the conditions of transition to market relations have been directed . The numbers of scientific results which became the basis for fundamental theoretical and practical findings and offering proposals aimed at developing the grain production and restoring the positions of Ukraine as a grain state, carrying out integration measures on the production of raw material, its processing and realizing the final consumption products are obtained.

The researcher carried out scientific substantiation, practical calculations are made and proposals are drawn aimed at raising the effectiveness of grain production on the account of factors of scientific-technical progress; ways of recovering the grain subcomplex of Ukraine and promoting the Ukrainian grain into the food market are substantiated.

Key words: selection, production, processing, integration, cooperation, concentration, production effectiveness, world market, domestic market, grain market, technology.

1. Загальна характеристика роботи

зерновий господарство конкурентоспроможність

Актуальність теми. Виробництво зерна завжди було пріоритетним у розвитку людської цивілізації, але протягом останніх років ситуація на світовому ринку зерна різко змінилася. Збільшення обсягів його споживання на продовольчі потреби у країнах, що розвиваються, та переорієнтація виробництва з продовольчих цілей на біоенергетику зумовлює підвищений попит на зерно.

У складних сучасних умовах основне завдання полягає в тому, щоб Україна не втратила позиції зернової держави для задоволення потреб внутрішніх і зовнішніх споживачів.

Ключовою проблемою тут є формування й удосконалення організаційно-технологічного та економічного механізмів ведення зернового виробництва, які б забезпечив сприятливі умови господарювання. Проблема формування і вдосконалення методів ведення зернового господарства не втрачатиме актуальності й при розвинутих ринкових відносинах у контексті соціально-економічного значення виробництва зерна, природно-економічних умов вирощування зернових культур і співвідношення до світового рівня виробництва продовольчого та кормового зерна. Адже в нових умовах українські зерновиробники зобов'язані постійно дотримуватись міжгалузевих відносин, навчитися працювати на внутрішньому і світовому зернових ринках, захищаючи при цьому внутрішній, а також забезпечувати соціальні стандарти рівня якості життя селян.

Ефективний розвиток зернопродуктового підкомплексу в Україні має велике технологічне, економічне і соціальне значення, яке полягає в задоволенні широкого попиту на високоякісне продовольче і фуражне зерно та продукти його переробки. Це надзвичайно важливо з огляду на глобальну продовольчу кризу. Без наявності продовольчого зерна держава не в змозі забезпечити потреби населення, а без кормового зерна не може розвиватися тваринництво, без зернових культур неможливо дотримуватися науково-обгрунтованих сівозмін як основи ведення рослинництва.

Теоретичні та загальнометодологічні проблеми розвитку зернопродуктового підкомплексу знайшли відображення у працях вітчизняних і зарубіжних вчених, зокрема, В. Бойка, В. Власова, П. Гайдуцького, А. Гордєєва, М. Зубця, О. Канєвського, М. Лапіна, В. Месель-Веселяка, Б. Панасюка, В. Ремесла, Ю. Раунера, В. Рябоконя, П. Саблука, В. Сайка, О. Сторожука, Л. Уліча, О. Шпичака та ін. Дослідженню конкретних напрямів розвитку зернопродуктового підкомплексу в період реформування аграрного сектору економіки країни, структурної перебудови й удосконалення організаційно-технологічної та економічної системи присвячені праці Г. Гуляєва, Р. Гладиша, А. Даниленка, М. Калінчика, І. Кириленка.

Проте дослідження цих проблем спрямовувалися переважно на вирішення окремих актуальних питань, які розглядались у галузево-корпоративному аспекті, а в рекомендаціях щодо їх удосконалення не завжди простежувався системний підхід. Залишаються недостатньо проаналізованими і висвітленими питання можливостей розвитку зернового господарства в період переходу до ринкових відносин, входження у світові та європейські структури, зокрема СОТ, впливу глобалізаційних процесів, кліматичних змін на планеті. Саме для новітніх і маловідомих для українського сільськогосподарського виробництва транснаціональних, суспільних і природних явищ необхідна розробка теоретико-методологічних основ, опрацювання організаційно-економічних напрямів забезпечення перспективного формування ринку зерна, економічного механізму функціонування й підвищення ефективності ведення зернового господарства. Вимагає використання практика розвитку світового зернового господарства з метою впровадження у вітчизняне виробництво інвестицій і новітніх технологій, вдосконалення організаційних формувань, розвитку зернового ринку.

Швидка та непередбачувана світова динаміка попиту і пропозицій в зерновому господарстві ставить перед економічною політикою держави та наукою ряд завдань щодо розробки практичних програм, теоретичних і методологічних підходів до формування національного зернопродуктового підкомплексу країни як основи зернового ринку. У цьому контексті на перше місце виходить осмислення й оцінка трансформаційних перетворень в агропромисловому виробництві країни та його важливій складовій - зернопродуктовому підкомплексі, визначення їхнього місця у світовому господарстві, оцінка ефективності в умовах конкуренції на світовому ринку.

Викладене зумовило вибір теми дослідження, структурну побудову роботи, наукове і практичне обґрунтування значення одержаних результатів для галузі зернопродуктового підкомплексу. Відсутність в сучасній економічній науці єдності поглядів, теоретичних і практичних рішень щодо організаційних і технолого-економічних методів формування й розвитку зернового ринку країни підтверджують актуальність теми дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Монографія підготовлена відповідно до програм науково-дослідної роботи як складова частина досліджень протягом 2001-2009 рр. в межах тематичних планів Національного наукового центру „Інститут аграрної економіки” УААН за темами: „Розробити пропозиції по організації ефективного виробництва в господарських формуваннях ринкового типу” за 2001-2005 рр. (номер державної реєстрації 0102U000259) і „Опрацювати науково-методичні засади забезпечення розширеного відтворення сільськогосподарського виробництва в господарських формуваннях ринкового типу” за 2006-2010 рр. (номер державної реєстрації 0106U006645) та Миколаївського інституту агропромислового виробництва УААН за темою: “Удосконалити існуючі та розробити нові технології вирощування зернових культур, які забезпечать ефективне використання вологи в зоні Степу”, що виконується у 2006-2010 рр. (номер державної реєстрації 0106U004581). Внесок автора у їх виконання полягає в обґрунтуванні методологічних і практичних підходів до формування зернового ринку з урахуванням зональних особливостей виробництва зерна та його ефективного розвитку для гарантування продовольчої безпеки країни і конкурентоспроможності на зовнішньому ринку.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в теоретичному узагальненні й обґрунтуванні методологічних і практичних підходів щодо розвитку зернового господарства на основі організаційно-економічного механізму ефективного ведення зернового виробництва з урахуванням регіональних особливостей з позицій забезпечення попиту на цю продукцію і тенденцій, пов'язаних з інтеграцією України у європейські та світові торговельно-економічні структури.

Поставлена мета зумовила проведення наукових досліджень і формування практичних рішень, необхідних для розв'язання комплексу таких найважливіших завдань:

визначення сутності та напрямів еволюції теоретичних і практичних основ розвитку зернового господарства;

узагальнення особливостей розвитку світового виробництва зерна в умовах ринкових відносин, глобалізації цих процесів та участі країни у світових торговельних структурах;

визначення напрямів підвищення конкурентоспроможності вітчизняної зернової продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках;

окреслення загальних перспектив розвитку зернового господарства в Україні з урахуванням кліматичних змін і глобалізаційних процесів;

обґрунтування раціональних організаційно-економічних напрямів розвитку вітчизняного виробництва зерна, в тому числі раціональної структури посівних площ зернових культур;

опрацювання основних складових формування й удосконалення організаційно-технологічного та економічного механізму ведення зернового виробництва;

визначення основних напрямів підвищення ефективності виробництва зерна в нових умовах господарювання.

Об'єктом дослідження є зернопродуктовий підкомплекс України та його окремі підприємства і компанії.

Предметом дослідження є теоретичні, методологічні та прикладні аспекти трансформаційних особливостей і закономірностей ефективного ведення зернового господарства України в ринкових умовах.

Методи дослідження. Монографічне дослідження ґрунтується на теоретичних і методологічних основах сучасних положень аграрної науки, діалектичного методу пізнання технологічних, організаційних та соціально-економічних явищ, теорії перехідної економіки, комплексного підходу до аналізу проблем ринкової трансформації суспільних відносин, законодавчих і нормативно-правових актів, наукових розробок вітчизняних і зарубіжних вчених з даної проблеми.

При проведенні досліджень застосовувалися методи: системного аналізу соціально-економічних процесів та економічної ефективності виробництва зерна і розвитку зернового ринку в умовах здійснення аграрної реформи; порівняння - для виявлення впливу окремих факторів на форми і методи функціонування зернового виробництва; моделювання - для розробки перспектив формування організаційно-правових структур, які виробляють зерно; розрахунково-конструктивний - при обґрунтуванні показників розвитку зернового господарства і ринку зерна.

При аналізі еволюції розвитку зернопродуктового підкомплексу й відповідності методів його управління законам ринкової економіки, дослідженні змін аграрної політики держави у сфері виробництва зерна, зокрема сільськогосподарських підприємств, фермерських і особистих селянських господарств, застосовувався історико-економічний метод. Для розширення аргументованої бази теоретичних припущень щодо розвитку українського зернового господарства, спрямованих на адаптацію його до нових умов, використовувались соціологічні опитування. В процесі підготовки монографії, написанні наукових статей і проведенні дослідницьких робіт у сфері технологічних, соціально-економічних явищ використовувався ряд загальнонаукових і спеціальних методів: соціометричний, графічний, абстрактно-логічний та експертних оцінок, опитування.

Інформаційною базою дослідження були законодавчо-нормативні акти, дані Держкомстату України, матеріали Міністерства економіки України, Міністерства аграрної політики України, Food and Agriculture Organization, а також науково-дослідних установ, разових обстежень ряду підприємств і регіонів вирощування зернових культур, інформаційно-аналітичних бюлетенів і оглядів, довідкова, монографічна література вітчизняних і зарубіжних авторів, а також результати власних досліджень.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в комплексному обґрунтуванні теоретичних і методологічних основ формування й розвитку зернового господарства і ринку зерна в умовах переходу до ринкових відносин та ефективного розвитку в перспективі.

Новизна наукових результатів і положень, які виносяться на захист, полягає в наступному:

вперше:

- визначено сутність і внутрішній зміст організаційно-технологічного та економічного механізмів ефективного розвитку зернового господарства, який передбачає наукове обґрунтування структури посівів сільськогосподарських культур, у тому числі зернових, з урахуванням кліматичних змін, раціонального та збалансованого внесення органічних і мінеральних добрив, підвищення рівня селекційної роботи, розвитку матеріально-технічної бази та удосконалення економічних відносин, що забезпечить повернення в рослинницьку галузь створеної в ній доданої вартості та спрямування її на інноваційне стимулювання виробництва зерна;

- запропоновано для впровадження в зернопродуктових господарських формуваннях України організаційно-технологічного та економічного механізмів, що дасть змогу об'єднати в єдине ціле організаційну структуру господарств, науково обґрунтовані світові стандарти вирощування зерна та економічні важелі формування фінансових ресурсів розвитку зернового господарства і ринку зерна;

- визначено нові підходи щодо розвитку зернового виробництва переважно за рахунок мобілізації внутрішніх ресурсів для комплексного вирішення проблем галузі, спрямованих на удосконалення технологій вирощування зернових культур, селекції, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі зерном;

- окреслено загальний напрям подальшого розвитку зернового ринку України, за якого забезпечується внутрішня потреба держави й формується експортний потенціал з урахуванням глобалізаційних процесів, потенційних можливостей українського сільського господарства та кліматичних змін;

удосконалено:

поняття «зернопродуктовий підкомплекс», який являє собою складову галузі рослинництва з виробництва зернових і зернобобових сировинних продуктів, їх зберігання, глибоку переробку і реалізацію продуктів споживання;

- теоретико-методологічну сутність аграрного сектору економіки в цілому і зернопродуктового підкомплексу зокрема в умовах ринкових відносин, яка полягає в тому, що галузь зернового господарства може ефективно розвиватись на інноваційно-інвестиційній основі при врахуванні особливостей аграрної реформи в контексті створення умов для оптимізації організаційно-правових структур сільського господарства, формування конкурентного середовища та інституцій аграрного ринку;

- напрями пристосування зернового виробництва країни до умов конкуренції, які ґрунтуються на застосуванні енергозберігаючих технологій виробництва, ефективному й раціональному веденні виробництва і управління галуззю, врахуванні світового досвіду розвитку зернового господарства в ринкових умовах конкуренції на світовому ринку зерна;

дістали подальший розвиток:

- напрями розвитку зернопродуктового підкомплексу в умовах ринкових відносин на основі спеціалізації, концентрації, кооперації та інтеграції виробництва в сільськогосподарських підприємствах. Науково обґрунтовано, що стратегічний розвиток зернового господарства в Україні має відбуватися шляхом формування інтегрованих, у тому числі й на кооперативних засадах, великих виробничих формувань інноваційного типу, здатних конкурувати з іноземними зерновиробниками, доступ яких на внутрішній ринок після лібералізації економічних відносин та вступу України до СОТ стає достатньо вільним;

- наукове обґрунтування та практичні розрахунки і рекомендації щодо підвищення ефективності зернового виробництва за рахунок таких факторів науково-технічного прогресу, як підвищення урожайності на основі новітніх технологій, застосування інвестиційних факторів, накопичення корисної світової та вітчизняної інформації і використання її у виробництві, створення державою сприятливих економічних і організаційних умов для ефективного функціонування виробничої і соціальної сфер, перспективне бачення розвитку зерновиробництва з урахуванням удосконалення інфраструктури ринку та світових тенденцій розвитку ринку зерна;

- обґрунтування необхідності врахування історичного фактору при формуванні перспектив розвитку зернового господарства в Україні, оскільки вона завжди посідала одне з провідних місць серед зернових держав світу.

Практичне значення одержаних результатів. Одержані автором результати спрямовані на підвищення ефективності ведення зернового господарства, окреслюють шляхи його перспективного розвитку на інноваційно-інвестиційній основі з урахуванням дії внутрішніх і зовнішніх чинників.

Науково-практичні розробки автора використані при підготовці проектів законів України: «Про внесення змін до Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» від 09.11.06, №7962/0/2-06; «Про внесення змін до деяких законів України щодо запобігання використанню фальсифікованих пестицидів та агрохімікатів» від 06.09.06, № 0837; «Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу України» від 14.09.06, № 0834; «Про внесення зміни до статті 7 Закону України «Про пестициди і агрохімікати» від 19.10.06, №1-1/1112.

Результати дослідження, висновки та рекомендації, що містяться в дисертаційній роботі, використовуються у практичній діяльності підрозділами Міністерства економіки України (довідка від 10.01.08, № 92-23/6); Міністерства аграрної політики України (довідка від 26.10.07, №.37-13-15/17197); а також Миколаївською, Одеською та Херсонською облдержадміністраціями (довідки відповідно від 11.09.07, № 471/01/09-01-28/07; від 18.12.07, №.16-6-04-1230 та 01.02.08, №.500-7/159-2).

Основні теоретичні положення наукового дослідження враховувались автором при експертизі проектів нормативно-правових документів та опрацюванні аналітичних матеріалів, які стосуються проблем державного управління і здійснення аграрної політики у сфері виробництва зерна.

Особистий внесок здобувача. Наукові результати, висновки і пропозиції, що виносяться автором на захист, одержані ним самостійно. Публікації у фахових виданнях наведено у списку публікацій. До наукових результатів віднесені тільки ті положення та ідеї, які одержані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дослідження доповідались на науково-практичних конференціях, конгресах і семінарах, серед яких найважливішими були: Четверті річні збори Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників (м. Київ, 25-26 червня 2002 р.); П'яті річні збори Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників (м. Київ, 28-29 січня 2003 р.); Шості річні збори Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників (м. Київ, 16-17 січня 2004 р.); всеукраїнська науково-практична конференція «Особливості ведення зернового господарства України залежно від кон'юнктури ринку» (м. Київ, 3-4 червня 2004 р.); на 5 всеукраїнських нарадах Мінагрополітики (м. Київ, 27.03.08; 03.08 р.; 02.03.09 р.); м. Одеса, 03.09; м. Дніпропетровськ, 22-23.05.08 р.; м. Херсон, 03.09; на п'яти науково-практичних конференціях в с. Сонячне, Запорізької області, 31.10.08 р.; с. Центральне Миронівського району, Київської області, 27.08.08 р., с. Клини, Херсонська область, 3-4.09.08 р., м. Київ 14-17.10.08 р., смт. Чабани, Київська область 2008 р., а також на міжнародному семінарі ISTA м. Париж, 06.08 р.

Публікації. За темою дисертаційної роботи опубліковано 36 наукових праць загальним обсягом 68,25 др. арк. (особисто автору належить - 56,1 др. арк.), у тому числі дві одноосібні монографії - 40,05 др. арк., 20 статей у наукових фахових виданнях, 4 тези у збірниках конференцій, 10 - в інших виданнях.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація у вигляді монографії викладена на 376 сторінках, складається із вступу, шести розділів, висновків, списку використаних джерел, який налічує 210 найменувань на 14 сторінках. У тексті розміщено 66 таблиць, 9 рисунків.

2. Основний зміст роботи

У першому розділі - “Теоретико-методологічні основи та особливості реформування і розвитку зернового господарства” досліджуються теоретичні основи, соціально-економічна сутність розвитку аграрного сектору економіки в умовах переходу до ринкових відносин, визначаються основні фактори, які сприяють нарощуванню виробництва й підвищенню конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції. Головна увага акцентується на теоретико-методологічних і техніко-технологічних особливостях розвитку зернопродуктового підкомплексу. Визначено, що ключовою проблемою ринкової трансформації зернового господарства є формування й удосконалення його організаційно-технологічного та економічного механізму.

Теоретичною основою реформування й розвитку зернового виробництва, як основної галузі сільськогосподарського виробництва, є суспільний поділ праці, що являє собою співвідношення різних видів праці, затраченої на виробництво окремих видів продукції, який притаманний будь-якому суспільному виробництву. Характерні особливості цієї галузі порівняно з іншими полягають у тому, що вона є основною складовою ведення сільськогосподарського виробництва, нею гарантуються притаманні національні особливості харчування, забезпечуючи потреби людини в білках, вуглеводах, вітамінах і мінеральних речовинах, без зерна практично неможливе ведення тваринництва. Зернові мають не тільки важливе соціально економічне значення для суспільства, але й не меншу вагу у формуванні внутрішньої і зовнішньої політики держави.

Викладені теоретико-методологічні положення покладено в основу розробки організаційно-економічних і техніко-технологічних засад ефективного ведення зернового виробництва, підвищення його конкурентоспроможності, формування й удосконалення організаційно-технологічного та економічного механізмів ведення галузі. Методологічними підвалинами дослідження слугували системний підхід до аналізу соціально-економічних і техніко-технологічних процесів, які відбуваються в галузі.

Важливу роль у методології досліджень у сфері зернового виробництва відіграє чітке розуміння і тлумачення понять “теорія” та “технологія”. Поняття “теорія” відображає найвищий рівень наукових знань й охоплює комплекс концепцій, ідей, поглядів на розвиток тієї чи іншої галузі сільського господарства, зокрема зернового виробництва, що дає змогу об'єктивно пояснити й оцінити в них перебіг певних явищ і процесів. У джерелах різних авторів поняття “технології” трактується неоднозначно. В минулому, зокрема 1772 р., вчені (І. Бекман) це поняття пояснювали як “ремісниче мистецтво”, тепер, зокрема у 2000 р., “Короткий словник іншомовних слів” дає таке тлумачення: «Технологія - сукупність виробничих методів і процесів у визначеній галузі виробництва”. В останній час “технологія” трактується або як “сукупність методів і процесів”, або як “сукупність знань”. Вважаємо, що друга назва є найбільш ємною і може застосовуватися не тільки в природничих, але й гуманітарних науках, проте у виробничих галузях економіки, коли йдеться про виробничі процеси, - перша може стати основною.

У наукових дослідженнях широко використаний історичний аспект, що об'єктивно стверджує необхідність фундаментального вивчення минулого, яке впливає на сучасне. Крім того, вітчизняна наука повинна продовжувати досліджувати і створювати новітні технології в сільськогосподарському виробництві. Зроблено висновок про невідкладну потребу теоретично і практично осмислити історичний аспект розвитку сільськогосподарського виробництва з давніх часів до сьогодення з тим, щоб, спираючись на них, дати новий імпульс наукових досліджень розвитку основи сільськогосподарського виробництва, а саме - зернового господарства. Зміни кліматичних умов найперше позначаються на його веденні, що підтвердили 2007 і 2008 роки. Світова наука і громадськість дедалі більше схиляються до висновку, що зміни клімату не є тимчасовим явищем, а тому до них треба готуватися.

Історичний аспект зернового виробництва в Україні простежується і в розвитку технології вирощування зерна і ведення сільськогосподарського виробництва. Дослідження історичних документів підтверджує, що саме з Київської Русі поширились на північ такі знаряддя обробітку землі, як плуг, соха, борона, коса, серп, а тягловою силою були кінь і віл. Проте з тих часів поглибилися знання людини, значно зросла чисельність народонаселення на планеті, сталися глобальні зміни клімату, потужного розмаху набувають глобалізаційні процеси.

Перехід до ринкових умов і вплив глобалізаційних процесів вимагає удосконалення структури посівних площ зернових культур. У даному випадку важливими є дві основні умови, за яких розвиватиметься зернове господарство. Перша - забезпечення оптимальних попередників для кожної зернової культури; друга - досягнення високих урожаїв і необхідних валових зборів зернових у структурному асортименті, з урахуванням кліматичних змін кардинально зміняться й умови для виробництва зернових у природно-економічних зонах України - Степу, Лісостепу і на Поліссі.

Структура зернового клина має враховувати біологічні особливості культур, грунтово-кліматичні умови різних зон, потреби держави в певних видах зерна. Україна має потужну галузь насінництва, проте в останні роки в її розвитку з'явились негативні тенденції. Порушилася спеціалізація багатьох насінницьких господарств, призупинилося зміцнення матеріально-технічної бази галузі, знизилися якісні характеристики вітчизняного насіння, його репродукційний склад, зменшилися обсяги заготівлі насіння до державних ресурсів і його експорт.

Першочерговим завданням наукових досліджень за сучасних масштабних глобалізаційних змін визначено підвищення рівня генетичного потенціалу рослин і державного регулювання системи насінництва. Важливе значення має створення оптимальних централізованих і регіональних страхових насінницьких фондів, прискорене впровадження у виробництво більш урожайних, з цінними господарськими ознаками сортів і гібридів, поліпшення сортових і посівних якостей насіння відповідно до вимог як національних стандартів, так і кліматичних особливостей.

Головними причинами недостатнього розвитку зернового господарства є уповільнення реформування, незавершеність структурних перетворень у галузі, недосконала правова база, низька правова і фінансова захищеність сільськогосподарських виробників від чисельних посередницьких структур, недостатній державний контроль за використанням і охороною земель, цінова неврегульованість, що підриває економічну стабільність галузі.

Проведені дослідження підтверджують необхідність створення нового типу господарських формувань, які б враховували цілісність посівних площ усіх сільськогосподарських культур, були територіально прив'язані до українських традиційних сіл, не порушували права селян на землю, забезпечували розвиток соціальної та виробничої інфраструктури на сільській території. Саме за таких умов можуть бути створені сприятливі технологічні та ринкові умови для ефективного ведення зернового господарства.

У другому розділі - “Зернове виробництво і його значення у розвитку людської спільноти” - досліджуються соціально-економічне значення зернового виробництва, історизм його виникнення й розвитку в контексті регіональних природно-економічних умов в країні та відповідно до світового виробництва зерна.

Походження зернових культур, їхнє виробництво та поліпшення якості продукції на основі селекційної роботи має багатовікову історію. Серед харчових продуктів жоден не мав і не має такого значення у формуванні соціального добробуту суспільства, як продовольче зерно. У сільському господарстві основну масу зерна одержують при вирощуванні злакових культур: пшениці, рису, кукурудзи, ячменю, жита, сорго, вівса, гречки, а також зернобобових: сої, гороху, квасолі, кормових бобів, сочевиці, вики, чини, нуту. Всього зернові культури займають 53-55% орних земель на всіх континентах.

Стає закономірною ситуація у світовому зерновому виробництві, яка свідчить про те, що знижуються посівні площі під зерновими культурами, але за рахунок підвищення врожайності зернових валовий збір зерна зростає (табл. 1).

Таблиця 1. Світове виробництво зерна, млн. т*

* Розраховано на основі даних FAO, 2008

** Фактично за даними Держкомстату України

Виробництво зернових у світі збільшилось з 1549,9 млн. т у 1980 р. до 2120,6 у 2007 р. і 2180,2 млн. т - у 2008 р., або відповідно на 36,8 і 40,7%. Водночас площі під зерновими культурами скоротилися з 717,4 млн. га у 1980 р. до 678,8 млн. га у 2007 р.

Історія свідчить, що з розвитком світового зернового виробництва розвивалася торгівля зерном із країнами, які залежали від поставок зерна з віддалених країн. Поставки зерна з українських земель збільшувалися в період швидкого підвищення його потреби для забезпечення продовольчими ресурсами зростаючої чисельності населення. Це у свою чергу спонукало до бурхливого розвитку торгівлі зерном.

Здійснення технологічних удосконалень свідчить, що разом з високими соціально-економічними якостями зерно хлібних злаків за консистенцією і фізіологічними особливостями має низку позитивних ознак і властивостей. Так, на відміну від іншої продукції рослинництва і тваринництва низький вміст води в зерні забезпечує сприятливі умови для довготривалого його зберігання і, отже, стає важливою умовою формування довгострокових продовольчих ресурсів, державних резервів і запасів продовольчих товарів.

В Україні у 1980 р. було вироблено 38,1 млн. т зерна, у 1990 - 51, 2001 - 39,6, у 2006 - 34,3 і 2008 р. - 53,3 млн. т, а посівні площі становили відповідно 16,5; 14,5; 14,6; 14,2 і 15,4 млн. гектарів. Для виробництва зернових культур існують більш-менш сприятливі грунтово-кліматичні й економічні умови в кожній природно-економічній зоні України. Неоднорідні ґрунтові та кліматичні умови в кожній природній зоні слід враховувати при формуванні ринкової аграрної економіки, особливо галузі рослинництва, у тому числі конкретних видів рослин, зокрема зернових культур.

Майже 90% посівів зернових зосереджено в зонах Степу і Лісостепу. Понад 45% в загальній площі зернових займає озима пшениця, що зумовлено її господарською цінністю, високою врожайністю і значимістю у продовольчому забезпеченні населення, а також широким використанням як кормової бази для тваринництва, 28,9% займає ячмінь, кукурудза 15,7% (табл. 2).

Таблиця 2. Зональне розміщення посівних площ зернових культур в Україні, 2008 р. *

* Розраховано за даними Статистичного бюлетеня „Посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2008 року”. - К.: Держкомстат України, 2008.

Для українського зернового виробництва, з погляду світового ринку, після пшениці важливої уваги потребує виробництво кукурудзи. З урахуванням світової практики необхідно переосмислити роль цієї культури в сільськогосподарському виробництві України, особливо за умов розвитку тваринництва. За врожайністю вона переважає озиму пшеницю. Найвищої урожайності кукурудзи досягнуто у 2008 р. - 46,9 ц/га, тоді як озимої пшениці - 37,1 центнери. Водночас слід відзначити, що в Україні цій культурі не приділяється належної уваги і вона займає незначне місце у вітчизняному зерновиробництві. Доцільно врахувати світовий довід щодо використання кукурудзи. Ця культура є високоенергетичним кормом і в поєднанні з соєю, як високобілковою культурою, забезпечує високий приріст продуктивності тварин. Використовується вона також для виготовлення біоетанолу, який у суміші з бензином значно здешевлює пальне.

З огляду на те, що загальний обсяг світового виробництва забезпечується не за рахунок розширення посівних площ, а підвищення урожайності, провідне місце у зерновому господарстві країни має належати селекційній роботі, розширенню наукових досліджень з цієї проблематики.

У третьому розділі - “Становлення і розвиток ринку зерна України в дореволюційний період, передвоєнні, воєнні та післявоєнні роки” досліджуються причини повільного розвитку зернового господарства країни. Характерними його рисами в цей період були: відносно великі обсяги товарного зерна при низькій врожаї зернових культур, за рахунок недостатнього рівня споживання хліба переважною масою селян та недостатнім розвитком тваринництва.

Основним продуктом сільського господарства України ще до реформи 1861 р. було зерно. Російська імперія розширювала площі зернових за рахунок південних і південно-східних регіонів України. В результаті Україна вирощувала третю частину пшениці, п'яту - жита, близько половини - ячменю і кукурудзи. Щорічна загальна реалізація зерна на зовнішньому і внутрішньому ринках у середньому за 1909-1913 рр. досягла 312,3 млн. пудів (5 млн. т) або 30,3% його валового збору.

Про дисбаланс у розвитку зернового господарства того періоду й експортних поставок свідчить той факт, що Російська імперія виробляла зерна стільки, як Франція, Німеччина, Швеція, але кожна з цих країн імпортувала зерно, а Росія - експортувала, залишаючи населення без хліба. Якщо врахувати, що в загальноросійському валовому зборі зерна частка України становила 25-30%, а таких культур, як пшениця - 43,8%, ячмінь - 68,1%, то українське населення було у найважчому становищі.

Участь Росії у світовій війні 1914 р., революція та громадянська війна різко загальмували розвиток сільського господарства в Україні взагалі та зернового господарства зокрема. Низький рівень виробництва зерна перед війною, зокрема у 1913 р., був досягнутий тільки в 1927 році. У 1917 р. посівна площа зернових в Україні зменшилася порівняно з 1914 р. на 21,3%, різко знизилася урожайність, яка не перевищувала 5,0 ц/га у 1919 році. Після жовтневих подій і початку колективізації, а також запровадження планового регулювання ринкових відносин ринок зерна набув рис, які не відповідали вимогам основного закону ринкової економіки.

Після завершення колективізації у сільському господарстві, в передвоєнному 1940 р. функціонувало 28374 колгоспи, в кожному з яких у середньому було 784 га посівної площі. У їхній структурі зменшилася частка зернових і зросла технічних культур, зокрема цукрових буряків і соняшнику. Площі під зерновими культурами скоротилися на 10,5%, або на 2255,8 тис. га, але виробництво зерна залишалося провідною галуззю. Концентрація технічних ресурсів у машинно-тракторних станціях сприяла поліпшенню організації виробництва. У результаті, наприкінці 40-х років в Україні склалася певна соціально-економічна структура землекористування. На її основі формувалися нові організаційні форми сільськогосподарських підприємств - колгоспи, радгоспи та інші державні господарства, а також такі землекористувачі як колгоспники, робітники й одноосібні селяни. У структурі зернових культур три чверті зернових були розміщені в колгоспах і тільки 7% - у радгоспах.

Усуспільнення земель дрібних селянських господарств сприяло створенню реальних умов переходу від трипільного використання орних земель до системи сівозмін. Уже в 1940 р. 93,4% колгоспів запровадили польові сівозміни, але освоїли їх тільки 7 тис. господарств. В умовах лісостепової зони набули поширення шести-, семи- та восьмипільні сівозміни з посівами цукрових буряків, багаторічних бобових і злакових трав.

Колективізація в сільському господарстві та концентрація тваринницьких галузей сприяла збільшенню у 1940 р. обсягів внесення органічних добрив порівняно з 1928 р. у 16 разів. Господарства переходили на посіви сортовим насінням: якщо в 1925-1926 рр. ним засівали 2,2% площ зернових культур, то в 1940 р. цей показник по основних культурах досяг 80-90%. Великого значення набули сорти вітчизняної селекції, зокрема сильні сорти озимої пшениці - Українка, Кооператорка, Кримка. Розвиток матеріально-технічної бази, підвищення культури землеробства, поліпшення системи насінництва сприяли зростанню врожайності зернових та інших сільськогосподарських культур. У 1940 р. урожайність зернових на 3,2 ц/га перевищила показник 1913 року.

За роки Другої світової війни сільське господарство України зазнало величезних втрат. Через несприятливі погодні умови 1945 р. та надзвичайну посуху в 1946 р. урожайність зернових знизилася до 4,6 ц/га, що викликало голод у 1947 році. Важливою проблемою розвитку сільськогосподарського виробництва у повоєнний період залишалося відновлення посівних площ основних культур до передвоєнного рівня. Ставилося завдання: через удосконалення структури посівних площ, широке використання прогресивних технологій, обґрунтування сівозмін, поліпшення насінництва, різке збільшення внесення органічних і мінеральних добрив забезпечити нарощування валових зборів зерна для задоволення внутрішніх і зовнішніх потреб.

Важливу роль у розвитку зернового господарства відіграли МТС, які забезпечували технологічні процеси в цій галузі у період відсутності техніки в сільськогосподарських підприємствах. У 1958 р. започаткований новий етап функціонування колективного сільського господарства, формування нових виробничих відносин на селі, поступово скасовувалася натуральна і запроваджувалася грошова оплата. Здійснено реорганізацію МТС, спостерігались істотні зміни в економічних відносинах держави з радгоспами, яких перевели на бездотаційну основу господарювання. Із січня 1954 р. введено диференційовані зональні закупівельні ціни, які було підвищено у 2,5-2,8 рази порівняно з існуючими на той час. У 1958 р. скасовано обов'язкові поставки і натуроплату за роботи МТС і впроваджено єдиний вид заготівель сільськогосподарської продукції у колгоспах - державну закупівлю.

У четвертому розділі - “Нарощування виробництва зерна та підвищення його ефективності на основі інтенсифікації галузі” обґрунтовується послідовне здійснення системи заходів щодо удосконалення структури посівних площ, розвитку матеріально-технічної бази, збільшення обсягів внесення органічних і мінеральних добрив, удосконалення економічних відносин і матеріального стимулювання нарощування валових зборів зерна, що сприяло зміцненню економіки сільськогосподарських підприємств і зростання соціального рівня життя селян.

При виробництві зерна важливим було підвищення частки зернових у загальній площі ріллі. До 70-х років розвиток зернового виробництва мав екстенсивний характер. Такі тенденції спостерігалися в усьому світі, й тільки з переходом до інтенсивних методів розвитку зернового господарства стало можливим скоротити площі вирощування зернових культур.

Поряд з удосконаленням структури посівних площ зернових і впровадження сівозмін, велике значення набувало раціональне внесення органічних та мінеральних добрив. За період з 1951 по 1958 р. кількість внесених органічних добрив на гектар ріллі збільшилась у 2,7 рази і становила 3,3 т/га. Водночас внесення мінеральних добрив зросло від 33,9 кг діючої речовини до 79,9 кг на гектар орних земель.

Надійним фактором інтенсифікації зернового виробництва, національною формою організації використання орних земель є застосування науково обґрунтованих систем сівозмін. Без освоєння сівозмін неможливе культурне ведення землеробства, у тому числі й біологічного. В освоєнні сівозмін, як свідчить практика, особливо в південних районах України, важливе значення має збереження чистих парів. При високій насиченості зерновими в структурі посівних площ впровадження парів є фактором зростання ефективності зернового виробництва.

У підвищенні врожайності зернових культур значну роль відіграли налагодження й розвиток селекційної справи та насінництва. Була створена система виведення нових сортів і гібридів у науково-дослідних установах, а також державного випробування.

Велика увага приділялася здійсненню протиерозійних заходів шляхом впровадження спеціальних сівозмін із високим насиченням посівів багаторічними травами. На півдні України для збільшення обсягів виробництва зерна розвивали зрошувальне землеробство. За період з 1958 по 1965 рік поливні площі зросли майже у 2,3 рази і становили 514 тис. га. При застосуванні зрошення, внесенні відповідних доз мінеральних добрив урожайність пшениці досягала 75-80 ц/га. Поряд із зрошенням в Україні розширювали площі осушених земель, на яких площі посіву зернових зросли майже удвічі, що забезпечило значний приріст урожайності та валових зборів зернових. Внаслідок цього частка зернових у валовій продукції рослинництва, виробленої на меліорованих землях, становила у 1986-1990 рр. у середньому за рік 20,4%, тоді як у загальній площі ріллі - менше 15%.