Формування та розвиток зернового ринку України

Зміцнення і розвиток матеріально-технічної бази сільського господарства є найважливішими чинниками його інтенсифікації. З 1958 по 1965 р. енергоозброєність в галузі зросла майже на 60%, а забезпеченість енергетичними потужностями - на 35,2%. Для зміцнення й розвитку матеріально-технічної бази сільського господарства першочергового значення надавалося збільшенню капітальних вкладень, обсяги яких з 1960 по 1980 р. зросли у 5,1 рази.

Важливого значення у збільшенні виробництва зерна надавалося захисту ґрунтів від водної і вітрової ерозії. Розрахунки показують, що для ефективної боротьби з цими видами ерозій ґрунтів в Україні має бути 500 тис. га полезахисних смуг. Значна робота була проведена у 60-70-х роках, коли засаджено деревами понад 200 тис. га ярів і балок. Проте згодом лісозахисному розведенню почали приділяти значно менше уваги, що не може бути виправданим. Нині в деяких регіонах спостерігаються протилежні явища, коли знищують полезахисні смуги. Отже, збільшення обсягів виробництва зерна і підвищення його ефективності зумовлюється сукупною дією організаційно-економічних, техніко-технологічних і грунтово-кліматичних факторів, що сприяло підвищенню урожайності й нарощуванню валових зборів зерна (табл. 3).

Як видно з даних таблиці, загалом середньорічні посівні площі зернових культур в Україні за 25 років практично залишились без істотних змін, водночас валовий збір зріс від 33 до 49 млн. т зерна, а урожайність - від 21,4 ц/га у 1966-1970 рр. до 31,8 ц/га у 1986-1990 рр., що забезпечило нарощування обсягів виробництва зерна та більш інтенсивний розвиток галузі.

Зернове виробництво в Україні, як важлива провідна галузь, належить до основних джерел грошових надходжень, адже під зернові культури відведено половину земельної ріллі країни. Першочерговим завданням сільськогосподарських товаровиробників є задоволення державних продовольчих потреб як однієї з умов безпеки держави. Також у великих обсягах зерно використовується сільськогосподарськими товаровиробниками на внутрішньогосподарські цілі - на насіння, оплату праці та тваринництво. Найвищою віддача від використання зерна для годівлі тварин буде тоді, коли вона згодовується у вигляді комбікормів. За 1985-1990 рр. введено в експлуатацію комбікормових підприємств і цехів з обсягом виробництва за добу 14,7 тис. т продукції.

Таблиця 3. Посівні площі, урожайність та валові збори зерна в Україні, в середньому за рік*

Щороку понад третину валових зборів зерна реалізовувалося через державні закупівлі. За період 1985-1990 рр. середньорічні обсяги державної закупівлі зерна становили 16,2 млн. т і коливалися від 14 млн. т у 1985 р. до 17,9 млн. т - у 1987 р. Система заготівлі, що існувала на той час, не була позбавлена багатьох недоліків.

Становлення України як незалежної суверенної демократичної держави, глибокі соціально-економічні перетворення на селі, перехід агропромислового виробництва до ринкової економіки внесли істотні зміни в розвиток зернового господарства держави.

У п'ятому розділі - “Організація зернового виробництва в умовах аграрної реформи і пореформеного агропромислового виробництва” - визначено, що подолання відчуження сільських трудівників від землі та засобів виробництва має гарантувати продовольчу безпеку країни, формування нових організаційно-правових структур, пріоритетного значення на сучасному етапі має набути входження країни у цивілізоване світове співтовариство через проведення аграрної реформи на селі.

Результати досліджень дають підстави зробити науково обґрунтовані висновки про те, що ефективна організація зернового виробництва залежить насамперед від формування фінансового забезпечення розвитку сільського господарства та його галузей. У цьому контексті важливим є організаційно-економічне поєднання виробництва сировини сільськогосподарськими підприємствами, зокрема зерна, та його переробки на підприємствах харчової промисловості, реалізації високоякісного кінцевого продукту споживання торговельними організаціями галузі.

За часів перебування в складі Радянського Союзу Україна виробляла 24,1% тих обсягів зерна, що вирощувалося в колишньому СРСР, але після 1991 р. виробництво зерна зменшилося. Щоб порівняти потужність зернового господарства з європейським рівнем, зазначимо, що в 1986-1990 рр. виробництво його становило у середньому 49,4 млн. тонн на рік. Відповідно до такого обсягу в розрахунку на душу населення це становило майже 1000 кг, тоді як країни Західної Європи виробляли його в межах 450-700 кг. Україна не тільки повністю забезпечувала себе зерном, але значну частину зернової продукції поставляла до централізованих фондів колишнього СРСР, яка розподілялася і реалізовувалася за межі нашої країни. Станом на 2001р. частка виробленого Україною зерна становила 537,5 кг, але у загальноєвропейському вимірі зменшилася з 17% наприкінці 80-х років до 11% у 1996 р.

Зниження урожайності майже всіх зернових культур зумовлюється недостатньою техніко-технологічною забезпеченістю господарств для проведення своєчасного та якісного обробітку ґрунту і засобів захисту рослин від шкідників і хвороб, менше почали вносити органічних і мінеральних добрив. Останнім часом стала очевидною порівняно велика залежність зернового господарства від зміни кліматичний умов.

У світовому зерновому господарстві склалася стійка тенденція, за якої скорочення посівних площ зернових супроводжується значним зростанням виробництва зерна за рахунок підвищення врожайності. Подібну тенденцію слід задіяти й українському сільському господарству, що складно, тому що, наприклад, площі під зерновими скоротилися з 14,6 млн. га у 1990 р. до 14,2 - у 2006 р. 13,4 - у 2007 р., а у 2008 р. - зросли до 15,4 млн. га, а виробництво зерна відповідно 51,0; 34,3; 29,3; 53,3 млн. тонн. Одним із найважливіших факторів підвищення урожайності зернових культур є забезпечення посівів новими високоврожайними сортами, які забезпечують значно вищу урожайність (табл. 4). Нові сорти озимої пшениці забезпечують урожайність на 33 % вищу, ніж середні й на 89 % ніж старі, а озимого ячменю відповідно на 28 і 56 %. Отже, прискорення впровадження нових сортів є значним резервом розвитку ринку зернових культур в Україні.

Таблиця 4. Урожайність зернових культур залежно від терміну їх використання в сільськогосподарських підприємствах, 2008 р.

Необхідно розвивати господарські формування, в яких можливо досягти раціональних розмірів посівів зернових культур. Із збільшенням потужності та вартості технічних засобів, необхідних для вирощування зерна, необхідно якнайповніше їх використовувати. За результатами господарювання у 2008 р. з 8,5 тис. сільськогосподарських підприємств раціональними можна вважати ті, в яких посівна площа зернових культур перевищує 2 тис. га (табл. 5).

При збільшенні посівних площ понад 2 і 4 тис. га урожайність зернових культур зростає до 37,4 і 40,2 ц з гектара, проти 37,1 в цілому по всіх сільськогосподарських підприємствах і 26,9 ц - в господарствах з площею посіву до 500 га, а собівартість центнера зерна становить відповідно 64, 65, 67 і 69 грн. Отже, 2-4 тис. га посівів за розмірами є раціональними. Якщо врахувати, що зернові культури займають у структурі посівних площ 50%, то раціональна площа ріллі в господарствах має бути 4-8 тис. гектарів. Отже, у господарствах, де площа посіву зернових не перевищує 2 тис. га, а в середньому на господарство становить 706 га, необхідно довести її до 2 тис. га. Цього можна досягти шляхом об'єднання у нові господарські структури або через кооперування для забезпечення оптимального технічного парку.

Під час реформування колективних сільськогосподарських підприємств у господарські структури ринкового типу допущено поділ окремих господарств, що спричинило їх зменшення. Нині простежується зворотний процес створення холдингових структур, які формуються із господарств різних районів і областей. Проте і в даній ситуації виробничою структурою у цих формуваннях має бути сільськогосподарське підприємство раціонального розміру.

Слід однозначно визнати і філософськи осмислити, що для сільського господарства як галузі, що забезпечує продовольством населення країни та створює значну частину експортного потенціалу економіки країни, необхідні значні фінансові і матеріальні ресурси, яких немає в аграрному секторі. Інвесторів стримує відсутність стабільного й прозорого правового поля, справедливої і стабільної податкової системи, належної судової системи, корупція та інше.

Таблиця 5. Раціональні розміри посівів зернових культур в Україні, 2008 р.

З урахуванням реальних економічних можливостей країни та спираючись на набутий досвід, подальший розвиток зернового господарства насамперед має передбачати його стабілізацію, з використанням усіх економічних, організаційних, техніко-технологічних та інші важелів з метою збільшення обсягів виробництва зерна. Найперше, посівні площі під зернові культури доцільно збільшити до 50% в структурі посівних площ.

На державному, практичному і науковому рівнях нині відпрацьовується стратегія щодо збільшення обсягів виробництва зерна. У цьому контексті виробникам потрібно оволодіти сучасними технологіями вирощування зерна, спиратися на надбання науки і світової практики.

Проведені дослідження доводять, що обсяги зерна повинні повністю задовольнити внутрішні потреби держави в продовольчому секторі, створити надійну фуражну базу для тваринництва, збільшити можливості експорту й поповнити стратегічні запаси. В Україні є всі підстави прогнозувати, що в найближчі роки країна вироблятиме 80 млн. тонн зерна (табл. 6).

Для досягнення таких показників потрібно передбачувати обсяги використання зерна. Збільшиться використання зерна на корми для відроджуваного тваринництва з 13,6 млн. т у 2008 р. до 30 млн. т у 2020 р., експорт - відповідно з 16,7 до 35,9 млн. т, переробка на нехарчові цілі - з 1,6 до 2,5 млн. т. Залишаються на попередньому рівні забезпечення насінням - 3,5, а внутрішнє споживання - 7 млн. тонн.

Таблиця 6. Перспективи розвитку зернового господарства в Україні

Джерело: дані Держкомстату України і власні розрахунки

Проблема поглиблюється тим, що в останні роки посилюються процеси виведення з активного обороту великих площ орних земель. Зволікання може призвести до подальшого збільшення площ деградованих земель, що у багатьох випадках межуватиме з екологічною катастрофою. Для дотримання напряму максимізації виробництва зерна державі слід дбати про підвищення біологічної продуктивності зернових культур, зменшення втрат зерна при його збиранні, транспортуванні та зберіганні, про поліпшення якості й глибини його переробки, раціональне використання як зерна, так і продуктів його переробки.

У контексті динаміки виробництва зерна до першочергових завдань держави слід віднести всебічне піклування про збереження і нарощування генетичного потенціалу рослин, забезпечення державного регулювання системи насінництва та створення оптимального рівня централізованих і регіональних страхових насінницьких фондів, прискорення впровадження у виробництво нових урожайних сортів. Систему насінництва слід реформувати, перевівши її на ринкові засади. Водночас не слід відмовлятися від практики часткової компенсації виробнику товарної продукції за придбане насіння еліти та батьківських форм за рахунок бюджетів.

Особливої уваги для забезпечення інтересів країни потребує відновлення виробництва і заготівлі сортів твердої пшениці, яка має великий попит як у країні, так і на світовому ринку. При потребі 250-300 тис. тонн твердих пшениць за останні роки заготовлялося в середньому близько 35-40 тис. тонн. Навіть Національна програма та інші технологічні програми розвитку агропромислового комплексу України так і не передбачають досягти потрібних обсягів твердих пшениць. У цьому контексті дослідження показують, що державі доведеться здійснити комплекс організаційних і технологічних заходів, серед яких нами пропонується відпрацювати матеріальні стимули для підвищення заінтересованості в нарощуванні обсягів її виробництва. У цьому процесі мають бути задіяні всі ланки, починаючи із селекційно-насінницьких господарств, що беруть участь у виробництві зерна твердих пшениць та переробних підприємств, і закінчуючи мережею торгівлі.

Поряд з цим належить здійснити комплекс заходів, спрямованих на організаційну і техніко-технологічну перебудову переробки зерна, раціональне використання продуктів переробки, зміцнення хлібопродуктової бази.

У перспективі важливе місце в зерновому виробництві відводиться кукурудзі. Збільшення валового збору цієї культури зумовлено великою потребою в ній галузі тваринництва, а також для використання в комбікормовій, харчовій, крохмало-патоковій та фармацевтичній промисловості, а також для виробництва біоетанолу. Кукурудза відіграватиме важливу роль у підвищенні конкурентоспроможності зернового господарства в сучасних складних умовах. Завдяки збільшенню виробництва кукурудзи можна поліпшити структурне співвідношення між продовольчим і фуражним зерном, прискорити розвиток комбікормової промисловості, птахівництва та свинарства.

Економічна ситуація вимагає підвищення виконавчої дисципліни взагалі й особливо щодо дотримання вимог технології виробництва. Ініціатива, працьовитість, вміння концентрувати ресурси, знаходити оптимальні рішення у складних умовах сьогодення повинні стати основним завданням працівників агропромислового комплексу.

У шостому розділі - “Формування ринкового середовища та розвиток ринку зерна” - досліджується ефективність зернової галузі в умовах ринкових відносин і формування ринку в зерновому виробництві на маркетинговій основі, що передбачає комплексний підхід до вивчення ринку водночас з активним впливом на потреби споживачів з метою збуту товарів та отримання прибутку.

Важливою проблемою є організація ринків зерна, як внутрішнього, так і зовнішнього. Їх слід формувати шляхом приватизації частини підприємств системи закупівельних організацій та лібералізації цінової політики. Державні закупівлі зерна будуть визначатися обсягами контрактації лише для потреб бюджетних споживачів. Потреби дотаційних регіонів у продовольчому та фуражному зерні задовольнятимуться шляхом його закупівель у товаровиробників за прямими угодами або заготівельними підприємствами та комерційними структурами через торгові біржі, торгові доми тощо.

Подальше реформування зернового господарства передбачає розширення системи послуг у зберіганні, первинній обробці та переробці зернової продукції, за якого товаровиробники зерна зможуть вільно розпоряджатися вирощеним урожаєм після всіх розрахунків, у тому числі в межах державного контракту, забезпечуватиметься вільне ринкове ціноутворення на зерно на основі біржового котирування, створюються сприятливі умови при закупівлі зерна виробленого особистими селянськими господарствами.

Ціна в ринковій економіці є рівноважним фактором у формуванні ринкового середовища для всіх видів товарів, у тому числі зерна. Тому з теоретичної точки зору зерно є особливим товаром у загальній масі товарообігу, до формування ринкового середовища якого, на нашу думку, треба розробляти кардинально інший підхід як у теорії, так і на практиці.

За час реформування аграрного сектору економіки країни корінним чином змінилися умови реалізації зернових. Відмінені закупівлі державою, господарі реалізують продукцію в основному через трейдерські формування, що спричиняє значні втрати сільськогосподарських підприємств внаслідок перерозподілу прибутків трейдерам (табл. 7).

Таблиця 7. Ефективність виробництва і реалізації зерна в сільськогосподарських підприємствах України у 2006-2008 роках

Розраховано за даними Держкомстату України, Форма 50 - с.г.

У 1990 р. собівартість зернових у сільськогосподарських підприємствах становила 81,67 руб., виручка від реалізації - 242,22, а прибуток - 160,55 руб. при рівні рентабельності 196,6%. У 2006-2008 рр. виручка від реалізації зернових забезпечує лише відповідно 7,4; 28,7 і 16,4% рентабельності.

Цінове коливання призводить до незацікавленості виробляти продукцію. Якщо у 2007 р. при обсязі реалізації 13,3 млн. т зерна одержано 11,14 млрд. грн. виручки і 2,48 млрд. грн. прибутку, то у 2008 р. - відповідно 24,4 млн. т і 19,04 і 2,67 млрд. грн. Отже, при збільшенні виробництва зерна на 83 % прибутку одержано лише на 7,6 % більше.

Якщо дотримуватися вимог ринкової економіки, щоб збільшувати виробництво зерна і нарощувати його продаж, необхідно знижувати ціну. Водночас низька ціна на зерно позбавляє виробників одержувати прибутки, достатні для поліпшення матеріально-технічної бази галузі рослинництва та здійснення інноваційних заходів з метою підвищення урожайності зернових культур і продуктивності праці та її оплати. Складається ситуація, за якої збільшення валових зборів зернових та їхньої реалізації не буде супроводжуватися підвищенням матеріальної заінтересованості товаровиробників. У цьому випадку має діяти інший закон - закон економії часу, який передбачає значне скорочення чисельності працівників за рахунок продуктивності праці. Програма радикальних реформ, які почалися в 1994 р., включала стабілізацію макроекономіки, лібералізацію цін і курсу обміну. Все це лібералізувало торгівлю та курс обміну валют, що сприяло зростанню експорту зерна з 1,4 млн. т у 1995 р. до 2,1 млн. т - у 1996 р., 4,2 - у 1998 р., 12,3 у 2002 р., 3,9 - у 2003 р. 11,2 - у 2006 р. і 16,7 млн. т - у 2008 р.

Проте, для українських реалій слід враховувати два фактори. Перший - українське село, яке є невід'ємною складовою державності, не може існувати без селян, а тому зменшення чисельності селян призведе до зникнення села або його повного реформування, що вплине на державницькі основи українського суспільства. Немає сумніву, що в перспективі будуть відбуватися зміни, село набуватиме якісних змін. Другий - зернове виробництво значно відстає від світового рівня, через відсутність новітніх технологій, недостатню матеріально - технічну базу, низький рівень оплати праці, нерозвиненістю соціальної і виробничої інфраструктури, як результат низької врожайності. Подібний стан надзвичайно знижує конкурентоспроможність зерна, особливо після вступу України до СОТ.

Отже, для розвитку зернового господарства в країні потрібні інвестиції, які формувати при знижених цінах неможливо. Підвищення цін, відповідно до закону ринкової економіки, як відзначалося вище, призведе - до зниження попиту та конкурентоспроможності, а в результаті до зменшення валового виробництва зерна.

За результатами дослідження обґрунтовується необхідність внесення наступних пропозицій. Перш за все створити сприятливі організаційно-економічні умови, для формування продовольчого ринку, а саме: вироблену продукцію власник має право не тільки продавати у вигляді сировини, але й здійснювати глибоку переробку та реалізацію продуктів переробки. У завершеному дослідженні вироблене зерно розглядається не як сировина, яка надходить на внутрішній і зовнішній ринок, а переважно як продукти її переробки. Виробнича інфраструктура зернопродуктового підкомплексу включає: виробництво зернових культур сільськогосподарськими підприємствами, їх переробку промисловими підприємствами з метою отримання харчових продуктів і кормів для галузі тваринництва, глибоку переробку зернових для одержання продуктів споживання, а також торгові підприємства для реалізації продуктів кінцевого споживання. У цьому випадку виробник зерна не буде відсторонений від одержаної з його участю доданої вартості. Необхідно, щоб виробники зерна вільно виходили на світовий ринок, який нині повністю захоплений трейдерами.

Дослідження ринку сільськогосподарської продукції, в тому числі зерна, вимагає науково обґрунтованих і прийнятих владними структурами норм визначення потреби зерна для певних цілей: продовольче, фуражне і технічне зерно. З урахуванням цих особливостей використання зерна як споживчого товару формується й розвивається внутрішній і зовнішній ринок, ціна кожного з них, їхні продовольчі та фуражні сектори.

Комплексний фактор формування ринку сільськогосподарських продуктів вимагає глибокого вивчення й постійного відстеження загальних кон'юнктурних тенденцій та дослідження кон'юнктуроутворювальних чинників, які впливають на попит, пропозицію і ціни, можуть бути довгостроковими - 10 років, середньостроковими - 3-5 років та короткостроковими - 1 рік. Основні блоки системи дослідження ринку подаються на рис. 1.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Система дослідження ринку зерна

Важлива роль, як основи всієї системи, у формуванні ринку зерна належить таким складовим його інфраструктури як біржі, оптові ринки, аукціони, ярмарки, торгові доми, транспортні системи, заготівельно-збутові організації, брокерські контори, елеваторно-складське господарство, сервісна служба, засоби зв'язку, організація дрібнооптової і роздрібної торгівлі тощо. Дослідженням виявлено, що у найбільш важливих сферах цієї інфраструктури держава має розширювати свою активну участь з метою зміцнення продовольчої ринкової інфраструктури. Це зумовлено тим, що в перехідний період до ринкової економіки ще не сформовані належні умови для широкої підприємницької діяльності. Держава має розширити свою участь найперше у розробці та затвердженні відповідної законодавчої бази, створенні й функціонуванні підприємницьких структур, інформаційному забезпеченні діяльності продовольчого ринку.

До останнього періоду українське сільське господарство не було кваліфіковане як ризикове виробництво, особливо зернове. Водночас наукові дослідження свідчать, що в ближчій перспективі українське рослинництво буде дедалі більше ризикове, а тому слід вивчати, виявляти і попереджати ризики. Підприємці, які працюють на зерновому ринку, повинні всебічно прогнозувати рівень впливу тих чи інших факторів ризику на результати зернового виробництва.

У процесі дослідження виявлено особливості внутрішнього ринку зерна, які полягають у кардинальній зміні каналів реалізації. У 1990 р. 80,5% реалізації зерна сільськогосподарськими виробниками здійснювалося через заготівельні організації та переробні підприємства, 16,4% - населенню і тільки 3,2% становили інші канали реалізації, а у 2008 р. - відповідно 4,2; 18,4 і 77,4%. Саме інші канали реалізації потребують вивчення й кардинальної перебудови відповідно до існуючих норм і правил, які українським виробникам ще мало відомі. Крім того, слід враховувати, що світовий зерновий ринок є одним із найбільших сегментів загального аграрного ринку, який об'єднує виробничі, господарські, фінансові, транспортні, страхові й інші структури.

Щоб зміцнити продовольчу безпеку країни, зробити відповідний вклад у світове продовольче забезпечення, наростивши експорт продукції, необхідно збільшити виробництво зерна до 80 млн. т у 2020 р., для чого слід підвищити урожайність зернових культур відповідно до 57 ц з гектара. Досягти цих показників можливо, адже у 2008 р. валовий збір зерна досяг 53,3 млн. т, а потенціал нових сортів української селекції становить 80-100 центнерів з гектара і більше. При цьому експорт зерна з урахуванням збільшення потреб тваринництва може зрости до 36 млн. т при 16,7 млн. т у 2008 році.

Досягнення таких стратегічних завдань стабільного розвитку рослинництва і зернового господарства зокрема вимагає:

по-перше - збільшити поголів'я тварин, що дасть змогу виробляти в необхідній кількості не тільки молоко, м'ясо та іншу продукцію тваринництва, а також органічні добрива в обсягах 10-12 т на гектар, необхідних для підвищення родючості ґрунтів, збереження й накопичення вмісту в них гумусу;

по-друге - підвищення рівня концентрації посівів зернових до оптимального рівня - 2-4 тис. гектарів на господарюючий суб'єкт - дасть змогу застосовувати найпрогресивніші технології, забезпечити раціональне використання технічних засобів, підвищити урожайність зернових культур на площі 7 млн. га в середньому на 25%, або валовий збір на 7-8 млн. т. Цього можна досягти шляхом об'єднання невеликих господарств, а також кооперування їх для придбання і використання технічних засобів;

по-третє - розширити посіви насінням нових високоврожайних сортів, зокрема озимої пшениці: «Ліона», «Фаворитка», «Журавка Одеська», «Шестопавлівка», які забезпечують урожайність на рівні 70-80 ц/га; «Володарка», «Білосніжка», «Богдана», «Голубка Одеська» - 81-85 ц/га та «Лебідка Одеська» з урожайністю понад 100 ц/га.

Розширюватимуться посіви високоврожайними сортами ячменю і кукурудзи, прискорюватиметься процес сортозаміни, за якого нові сорти (до 5 років) у виробництві займатимуть 35 - 40 %, а середні сорти - 45-50 та традиційні - 10-20 % проти існуючих відповідно 6-12; 45-46 і 48-42%, що забезпечить приріст валового збору в межах 10 млн. т. Щоб вирішити цю проблему, необхідно: створити систему насінницьких господарств, які вироблятимуть у необхідній кількості насіння еліти, першої і другої репродукцій;

по-четверте - забезпечити поживними речовинами передбачувану врожайність зернових культур на рівні 230 кг діючої речовини, з яких 130 за рахунок органічних та 100 кг - мінеральних добрив, що поряд з дією інших факторів дасть змогу збільшити валовий збір зерна на 27-30 млн. т та довести його до 80 млн. тонн.

Якщо складеться ситуація несприйняття світовим ринком обсягів експорту 36-40 млн. т українського зерна, то це не призведе до перевиробництва і збитковості. Частину цього зерна можна переробити на біоетанол, що буде дешевше, ніж пальне, одержане з нафти. Таким чином, ринок зерна буде забезпечено навіть при зростанні валових зборів до 100 млн. тонн, що під силу українським хліборобам.

Висновки

Проведені дослідження, конструктивне осмислення існуючих теорій, концептуальних положень та методологічного апарату щодо розвитку зернопродуктового підкомплексу в Україні з метою підвищення його ефективності дозволили одержати узагальнюючі результати і сформулювати наступні концептуально-теоретичні, методологічні та науково-практичні висновки.

1. Історичний аспект дослідження свідчить, що після реформи 1861 р. в Російській імперії центр виробництва зерна дедалі більше переміщувався в південні та південно-східні райони України. У 1909-1913 рр. проти 1870-1874 рр. посівні площі збільшилися більш ніж на 30%, урожайність озимої пшениці зросла з 3,9 до 10,4 ц/га. Перша і друга світові війни, громадянська війна завдали величезних збитків зерновому виробництву і тільки наприкінці 50-х і початку 60-х років минулого століття сільське господарство України завдяки значним державним інвестиціям поступово почало переходити на інтенсивний шлях розвитку.

2. В Україні існують сприятливі грунтово-кліматичні умови для зернового виробництва, що зумовлює його пріоритетне значення серед інших рослинницьких галузей. Подібне свідчить про чітко виражений продовольчо-кормовий характер зернового господарства країни. Проте, економічні умови ведення зернового господарства потребують удосконалення в напрямі забезпечення продовольчої безпеки, використання його продукції як корм для тваринництва, технічної переробки, у тому числі на біопаливо, а також розширення зовнішньої торгівлі.

3. Зернове виробництва в Україні має високу товарність, забезпечує високу питому вагу грошових надходжень сільськогосподарських підприємств та є експортоорієнтованою галуззю. При цьому вона вимагає пожвавлення виробництва, стимулювання технологічного оновлення й переозброєння, розширення доступу зерновиробників до ринків країн-членів СОТ, прискорення структурних перебудов і розширення асортименту та якості пропонованих на світовому ринку товарів зернового виробництва.

4. Розвиток зернового господарства можливо забезпечувати шляхом впровадження ресурсозберігаючих технологій, удосконалення економічних відносин між товаровиробниками зерна з іншими учасниками ринку, розвитку інфраструктури ринку зерна та формування механізмів реалізації зернової продукції, визначення методів забезпечення ефективного ведення зернового виробництва в умовах ринкових відносин.

5. Проведені реформи в сільському господарстві забезпечили організаційні та соціальні зміни у відносинах власності, однак не досягнуто стабільних показників виробництва необхідної кількості зерна та його ефективності. Основними причинами такого стану є: руйнація матеріально-технічного потенціалу, зниження обсягів внесення мінеральних та органічних добрив, порушення системи сівозмін, зменшення уваги до інноваційних технологій вирощування зернових.

6. Основний напрям ефективного ведення зернового господарства передбачає: удосконалення регіонального розміщення зерна, оновлення матеріально-технічної бази галузі, відтворення системи сівозмін, поліпшення використання генетичних ресурсів зернових, удосконалення системи селекції та насінництва. Тільки такий напрям дозволить задіяти механізм переведення зернового господарства на інноваційну основу.

7. В процесі дослідження встановлено, що зернове господарство може ефективно розвиватися за сучасних ринкових і глобалізаційних тенденцій на умовах інтеграційної взаємодії технологічно-інноваційних та організаційно-управлінських компонентів у єдиному зернопродуктовому підкомплексі. В інтеграційному поєднанні: наука - технологія - виробництво - реалізація мають діяти економічні, інституційні та соціальні фактори, тому в розвитку зернового господарства матимуть значення принципово нові технології виробництва зернових культур та економічні відносини.

8. З метою удосконалення економічних умов для розвитку зернового господарства в пропонованому дослідженні приділено увагу формуванню й удосконаленню організаційно-технологічного та економічного механізму ведення зернового виробництва, який би забезпечив сприятливі умови для адаптації суб'єктів господарювання в галузі виробництва зерна до структурної перебудови та відповідав вимогам природних умов і економічних законів. Велику увагу приділено обґрунтуванню шляхів підвищення ефективності виробництва зерна в умовах ринкових відносин і врахування світових тенденцій діяльності зернопродуктових ринків, що дозволить забезпечити необхідний приріст виробництва зерна й ефективне ведення галузі.

9. У розвитку зернопродуктового підкомплексу чільне місце посідає промислова переробка зерна, виготовлення борошна, круп, комбікормів й інших видів продукції, а також діяльність хлібобулочних підприємств і мережі торгівлі продукцією кінцевого споживання. Дослідження показують, що інтеграція виробництва сільськогосподарської сировини, її глибока переробка та торгівля продуктами кінцевого споживання є основним шляхом мобілізації фінансових ресурсів для інноваційних перетворень в агропромисловому комплексі країни. Проте інтеграційні процеси вимагають удосконалення міжгалузевих відносин, щоб усі суб'єкти господарювання в інтеграційній ланці одержували рівновеликі прибутки на рівновеликий вкладений у виробництво капітал.

10. Конкуренція у зерновому господарстві є одним з основних чинників перспективного його розвитку, що визначають стратегію галузі відповідно до вимог внутрішнього і зовнішнього ринку. З метою забезпечення конкурентоспроможності зернового господарства на перспективу слід створити сприятливі умови шляхом: зниження затрат виробництва за рахунок прогресивних технологій, раціонального використання технічних засобів, широкого впровадження нових сортів і гібридів зернових культур; формування оптових ринків; бірж, торгових домів, брокерських контор; інвестиційних банків, страхових компаній; елеваторно-складських господарств. До 1991 р. ринок зерна обмежувався державними закупівлями, на зовнішньому ринку держава переважно імпортувала зерно, а після переходу до ринкових відносин зростає експорт зерна.

11. Розробляючи перспективи національного зернового господарства доцільно брати до уваги, що ключовими чинниками розвитку світового і вітчизняного ринку зерна є чисельність населення, рівень його доходів, структурні зміни споживання продуктів із зернових культур та конвертація концентрованих кормів у продукцію тваринництва; За даними Організації економічного співробітництва і розвитку на 2006-2015 рр. тенденції щодо перспектив розвитку світового ринку зерна є достатньо сприятливими.

12. Одним із головних чинників успішного функціонування зернового ринку є досягнення валового виробництва зерна у найближчій перспективі на рівні 80 млн. т, що дозволить Україні зайняти належне місце на світовому ринку зерна. У цьому контексті результати наукових досліджень і практика свідчать, що нарощування експортного потенціалу зерна є головним стратегічним завданням глибокої й комплексної модернізації аграрного сектору економіки країни. За умов, коли світовий ринок знижуватиме ціну на зерно, в Україні є всі можливості для використання його на біопаливо. Отже, валові збори зерна в обсягах до 100 млн. т будуть використані з високою ефективністю, тобто попит і пропозиція будуть урівноважуватися.

Список основних публікацій за темою дисертації

1. Чмирь С.М. Розвиток зернопродуктового підкомплексу в Україні / С. М. Чмирь. - К.: Нац. наук. центр «Інститут аграрної економіки», 2004. - 292 с. (18,2 д.а.).

2. Чмирь С.М. Формування та розвиток зернового ринку України / С.М. Чмирь. - К.: Вид-во "Аграрна наука" , 2007. - 376 с. (21,85 д.а.).

3. Чмирь С.М. Пшениця в зерновому балансі України / С.М. Чмирь // Економіка АПК. - 2002. - № 7.- С. 36-41. (0,5 д.а.).

4. Чмирь С.М. Генезис обсягів і структури виробництва зерна в Україні / С.М. Чмирь // Економіка АПК. - 2002. - № 10. - С. 24-30. (0,6 д.а.).

5. Чмирь С.М. Напрями удосконалення регіонального розміщення та структури виробництва зерна в Україні / С.М. Чмирь // Економіка АПК. - 2002. - № 12. - С. 17-22. (0,5 д.а.).

6. Чмирь С.М. Інноваційне підприємництво і бізнес-процеси в агропромисловому виробництві / С.М. Чмирь, С.О. Тивончук, С.В. Тивончук // Вісник аграрної науки Причорномор'я. - Миколаїв: Миколаїв. держ. аграр. ун-т, 2002. - Вип. 1(15). - С. 36-43. (0,4 д.а., особистий внесок - 0,2 д.а.).

7. Чмирь С.М. Роль сівозмін у розвитку виробництва зерна / С.М. Чмирь // Економіка АПК. - 2003. - № 10. - С. 18-20 (0,3 д.а.).

8. Чмирь С.М. Матеріально-технічна база і проблеми високоефективного функціонування агропромислового виробництва в умовах ринкової економіки / С.М. Чмирь, І.В. Шеін // Вісник аграрної науки Причорномор'я. - Миколаїв: Миколаїв. держ. аграр. ун-т, 2003. - Вип. 2(22). - С. 25-31. (0,3 д.а., особистий внесок - 0,15 д.а.).

9. Чмирь С.М. Соняшник в короткоротаційних сівозмінах / С.М. Чмирь, В.А. Іщенко, В.П. Шкумат // Вісник аграрної науки Причорномор'я. - Миколаїв: Миколаїв. держ. аграр. ун., 2003. - Вип. 3(23). - Т. 1. - С. 259-263. (0,3 д.а., особистий внесок - 0,1 д.а.).

10. Чмырь С.М. Резервы роста эффективности производства основных зерновых культур в условиях Николаевской области / С.М. Чмырь, И.В. Шеин, Ф.А. Иванов // Вісник аграрної науки Причорномор'я. - Миколаїв: Миколаїв. держ. аграр. ун-т, 2003. - Вип. 3(23). - Т.2. - С. 358-367 (0,4 д.а., особистий внесок - 0,2 д.а.).

11. Чмирь С.М. Виробництво ячменю у контексті розвитку основних зернових культур в Україні / С.М. Чмирь // Економіка АПК. - 2004. - № 2. - С. 6-9. (0,2 д.а.).

12. Чмирь С.М. Особливості формування ринку продовольчого зерна у південному регіоні / С.М. Чмирь // Економіка АПК. - 2004. - № 3. - С. 56-59. (0,3 д.а.).

13. Чмирь С.М. Світове та регіональне виробництво зернових культур / С.М. Чмирь // Економіка АПК. - 2007. - № 4. - С. 118-122. (0,3 д.а.).

14. Чмирь С.М. Зміни у структурі посівних площ в Україні / С.М. Чмирь // Вісник аграрної науки. - 2007. - № 6. - С. 70-73. (0,2 д.а.).

15. Чмирь С.М. Напрями розвитку аграрного ринку в Україні та підтримка сільськогосподарських товаровиробників / С.М. Чмирь, А.М. Третяк // Вісник аграрної науки. - 2007. - № 8. - С. 63-68. (0,5 д.а., особистий внесок - 0,3 д.а.).

16. Чмирь С.М. Стратегія розвитку зернового господарства / С.М. Чмирь // Вісник аграрної науки. - 2007. - № 9. - С. 63-75. (0,4 д.а.)

17. Чмирь С.М. Деякі теоретичні аспекти розвитку зернового сектора сільського господарства / С.М. Чмирь // Вісник аграрної науки. - 2007. - № 10. - С. 74-75. (0,2 д.а.)

18. Чмирь С.М. Напрями підвищення ефективності зерновиробництва / С.М. Чмирь // Економіка АПК. - 2007. - № 8. - С. 21-24. (0,4 д.а.).

19. Чмирь С.М. Деякі теоретичні підходи до сучасної практики зернового виробництва в Україні / С.М. Чмирь // Економіка АПК. - 2007. - № 11. - С. 79-82. (0,3 д.а.).

20. Чмирь С М. Економічний стан виробництва зернових культур в Миколаївській області / С.М. Чмирь // Вісник аграрної науки Причорномор'я. - Миколаїв: Миколаїв. держ. аграр. ун-т, 2007. - Вип. 2(40). - С. 26-32 (0,4 д.а.).

21. Чмирь С.М. З багатьма ризиками зіштовхуються учасники зернового ринку / С.М. Чмирь // Зерно і хліб. - 2009. - № 2. - С. 16-17. (0,2 д.а.).

22. Чмирь С.М. Матеріально-технічна база зернового виробництва в умовах ринку / С. М. Чмирь // Вісник аграрної науки. - 2009. - № 3. - С. 56-58. (0,3 д.а.).

23. Чмирь С.М. Рекомендації по вирощуванню соняшнику в сівозмінах із скороченим терміном повернення на попереднє місце в умовах півдня України / С.М. Чмирь, В.А. Іщенко, Л.Г. Хоненко та ін. // Рекомендації. - Миколаїв: Мін. агропром. політики, Українська академія аграрних наук, Миколаїв. держ. аграр. академія, Миколаїв. ін. агропром. вир-ва, 2002. - 16 с. (0,7д.а., особистий внесок - 0,3 д.а.).

24. Чмирь С.М. Тактика хлібороба на весняному полі Миколаївщини в 2002 році / С.М. Чмирь, І.Д. Шульга, А.І. Яковлєв // Поради до часу. - Миколаїв: Миколаїв. об. держ. адміністрація, Голов. упр. с.г. і продовольства Миколаїв. облдержадміністрації, Миколаїв. ін-т агропром. вир-ва УААН, 2002. - 36 с. (2,4 д.а., особистий внесок - 1,2 д.а.).

25. Чмирь С.М. Озиме поле Миколаївщини / С.М. Чмирь, І.Д. Шульга, А.І. Яковлєв: Рекомендації. - Миколаїв: Регіон. центр наук. забезпеч. агропром. вир-ва Миколаївської області, 2002. - 9 с. (0,7 д.а., особистий внесок - 0,3 д.а.).

26. Чмирь С.М. З турботою про озиме поле / С.М. Чмирь, О.М. Гаркуша, І.Д. Шульга та ін. // Рекомендації. - Миколаїв: Миколаїв. обл. держ. адміністрація, Голов. упр. с.г. і продовольства Миколаїв. облдержадміністрації, Миколаїв. ін-т агропром. вир-ва УААН, 2003. - 21 с. (1,4 д.а., особистий внесок - 0,7д.а.).

27. Чмирь С.М. Тактика хлібороба на весняному полі Миколаївщини в 2003 році / С.М. Чмирь, О.М. Гаркуша, І.Д. Шульга та ін. // Поради до часу. - Миколаїв: Миколаїв. обл. держ. адміністрація, Голов. упр. с.г. і продовольства Миколаїв. облдержадміністрації, Миколаїв. ін-т агропром. вир-ва УААН, 2003. - 33 с. (2,3 д.а., особистий внесок - 1,1 д.а.).

28. Чмирь С.М. Пам'ятка хліборобу. / С.М. Чмирь, О.М. Гаркуша, І.Д. Шульга та ін. // Рекомендації з вирощування с.-г. культур в 2004 році. - Миколаїв: Миколаїв. обл. держ. адміністрація, Голов. упр. с.г. і продовольства Миколаїв. облдержадміністрації, Миколаїв. ін-т агропром. вир-ва УААН, 2004. - 50 с. (3,3 д.а., особистий внесок - 1,1 д.а.).

29. Чмирь С.М. Поради хліборобу / С.М. Чмирь, А.І. Яковлєв, П.О. Бузаджи та ін. // Рекомендації по проведенню весняно-польових робіт в 2005 році. - Миколаїв: Миколаїв. обл. держ. адміністрація, Голов. упр. с.г. і продовольства Миколаїв. облдержадміністрації, Миколаїв. ін-т агропром. вир-ва УААН, 2005. - 51 с. (3,4 д.а., особистий внесок - 1,2 д.а.).

30. Чмирь С.М. Рекомендації до сівби озимих зернових культур під урожай 2006 року в Миколаївській області / С.М. Чмирь, В.А. Іщенко, А.О. Залевський та ін. - Миколаїв: УААН, Голов. упр. с.г. і продовольства облдержадміністрації, Миколаїв. ін-т агропром. вир-ва УААН, Центр наукового забезпечення АПВ Миколаївської області, 2005. - 24 с. (1,6 д.а., особистий внесок - 0,8 д.а.).

31. Чмирь С. М.. Стратегія і тактика проведення весняно-польових робіт у 2007 році / С. М. Чмирь, І. М. Савченко, В. А. Іщенко та ін // Поради до часу. - Миколаїв: Голов. упр. агропром. розвитку Миколаїв. облдержадміністрації, Центр наук. забезпеч. агропром. вир-ва Миколаївської області, Миколаїв. ін-т агропром. вир-ва УААН, 2007. - 60 с. (2.7 д.а., особистий внесок - 1,5 д.а.).

32. Чмирь С.М. Рекомендації з підготовки та проведення сівби ярої пшениці і ярого ячменю та догляду за посівами зернових колосових культур в Лісостепу України урожаю 2009 року / С.М. Чмирь, М.Д. Безуглий, М.М. Гаврилюк та ін. - Миронівка: УААН, Українська держ. насіннєва інспекція, Голов. упр. агропром. розвитку Київської обл. держадміністрації, Миронівський ін-т пшениці імені В.М. Ремесла, 2009. - 47 с. (1, 7 д.а., особистий внесок - 0,8 д.а.).

33. Чмирь С.М. Підвищення ефективності аграрного виробництва в контексті ринку зерна в Україні / С.М. Чмирь // Основні напрями високоефективного розвитку пореформеного агропромислового виробництва в Україні на інноваційній основі: матеріали Четвертих річних зборів Всеукр. конгресу вчених економістів-аграрників (Київ, 25-26 черв. 2002 р.) - Київ, 2002. - С. 297-301. (0,2 д.а.).

34. Чмирь С.М. Матеріально-технічна база і проблеми високоефективного функціонування зернового виробництва в умовах ринку / С.М. Чмирь // Формування і реалізація державної політики розвитку матеріально-технічної бази агропромислового комплексу в Україні: матеріали П'ятих річних зборів Всеукр. конгресу вчених економістів-аграрників ( Київ, 28-29 січня, 2003 р.) - Київ, 2003. - С. 386-389. (0,2 д.а.).

35.Чмирь С.М. Особливості формування ринку продовольчого зерна у південному регіоні / С.М. Чмирь // Формування та розвиток аграрного ринку: матеріали Шостих річних зборів Всеукр. конгресу вчених економістів-аграрників (Київ, 16-17 січ. 2004 р.) - Київ, 2004. - С.118-124. (0,3 д.а.).

36.Чмирь С.М. Стан та перспективи виробництва кукурудзи в Україні / С.М. Чмирь // Особливості ведення зернового господарства України залежно від кон'юнктури ринку: всеукраїнська науково-практична конференція (Київ, 3-4 червня 2004 р.)- Київ, 2004. - С. 123-126. (0,3 д.а.).

Размещено на Allbest.ru