Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР

«ІНСТИТУТ АГРАРНОЇ ЕКОНОМІКИ»

УКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ АГРАРНИХ НАУК

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

РОЗВИТОК РИНКУ БІОПАЛИВ В УКРАЇНІ

08.00.03 - економіка та управління національним господарством

КАЛЕТНІК Григорій Миколайович

Київ -2009

Дисертацією є монографія

Робота виконана у Національному науковому центрі “Інститут аграрної економіки” Української академії аграрних наук

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор,

академік УААН

Саблук Петро Трохимович,

Національний науковий центр

“Інститут аграрної економіки” УААН, директор

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор,

академік УААН

Панасюк Броніслав Якович,

Державний вищий навчальний заклад

“Київський національний економічний університет ім. В.Гетьмана”,

професор кафедри макроекономіки та державного управління

доктор технічних наук, ст. наук. співробітник

Циганков Сергій Петрович,

Інститут харчової біотехнології та геноміки НАН України,

заступник директора з наукової роботи та нової техніки

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. За різними прогнозами, ресурсів нафти на планеті вистачить не більше як на 20-40 років, а це за світовими стандартами - миттєвість. Цивілізація нашої планети, населення кожної країни з його високим рівнем урбанізації, не може очікувати невідворотних процесів, які спроможні раптово зупинити всю життєдіяльність людини. Катастрофічне зменшення нафти та газу, використання цих сировинних ресурсів у цілях панівного становища свідчить про те, що людство не має вибору альтернативи у забезпеченні своїх потреб в енергоресурсах, крім залучення нетрадиційних джерел енергії.

Найбільш сприятливим напрямом вирішення проблеми стає пошук і використання відновлюваних джерел енергії, серед яких широкого розвитку набуває новий сегмент економіки, що можливий на всіх континентах, і який охоплює виробництво енергоносіїв біологічного походження або біопалива: біодизель, біоетанол, біогаз.

Якщо розглядати українську складову цієї проблеми, то використання відновлювальних джерел енергії для країни є стратегічною проблемою розвитку її економіки, особливо агропромислового комплексу. Це випливає з потреби вирішення ряду державних завдань: забезпечення енергетичної безпеки та зниження залежності від імпорту енергоносіїв; стабільний розвиток агропромислового виробництва через розширення сфери попиту на агропродукцію; створення нових робочих місць і завдяки цьому збільшення фінансових надходжень у сферу аграрної економіки. І саме головне, вирішується проблема поліпшення навколишнього природного середовища. Саме в цьому полягає стрижень актуальності проблеми, що досліджується і виноситься на захист.

В Україні розвиток виробництва та використання біопалив стримується й відстає як від внутрішніх потреб країн, так і світової динаміки її розвитку. З цього погляду перед вітчизняною наукою постає невідкладне завдання дослідити проблему наукового і практичного формування ефективного організаційно-технологічного й економічного механізму функціонування ринку біомаси і біопалива в широкому аспекті появи нового сегмента національної економіки.

Важливою складовою наукових і практичних рішень стають висновки стосовно того, що в інтересах ефективного розвитку нового сегмента економіки необхідно задіяти наукові, організаційні та економічні фактори для поєднання інтересів як виробників біомаси, так і виробників біопалива.

Актуальність досліджуваної теми полягає ще і в тому, що виробництво біопалива має стати загальнодержавною справою шляхом створення сприятливих умов для учасників ринку біосировини та біопалив на основі державної програми розвитку виробництва й використання біологічних палив, що в кінцевому підсумку вирішить проблему енергетичної незалежності України.

Теоретичні та загально-методологічні проблеми розвитку ринку біопалив в історичному аспекті знайшли відображення у працях вітчизняних і зарубіжних вчених, зокрема С. Мочерного, Л. Пруссової, Ф. Котлера, А. Маршалла, П. Семуельсона, К. Макконнелла та інших дослідників.

Основні аспекти розвитку сировинних ресурсів для виробництва біопалив і формування системи ринків висвітлено у працях В.Г. Андрійчука, А.О. Бабича, В.І. Бойка, В.В. Вітвіцького, П.І. Гайдуцького, В.М. Гейця, В.П. Галушки, М.В. Зубця, І.Г. Кириленка, П.Т. Саблука, О.В. Крисального, М.Я. Дем'яненка, С.М. Кваші, М.Й. Маліка, В.Я. Месель - Веселяка, Б.Я. Панасюка, В.П. Ситника, М.В. Роїка, С.П. Циганкова, В.С. Цикова, О.М. Шпичака, С.М. Чмиря, В.В. Юрчишина та інших українських вчених.

Дослідженню конкретних напрямів розвитку ринку біопалив в період реформування економіки в країні, структурної перебудови та удосконалення організаційно-технологічної та економічної системи присвячені праці вчених щодо диверсифікації джерел постачання енергоносіїв. Ці теми досліджуються у наукових роботах В.О. Дубровіна, Г.М. Забарного, С.О. Кудрі, Г.І. Ковтуна, Г.П. Маркова, І.П. Масло, В.М. Перегінця, Б.Н. Тютюникова та ін.

Разом з тим у літературних джерелах залишаються майже не проаналізованими і висвітленими питання пошуку можливостей розвитку ринку біопалив в Україні в період настання ситуації, коли країна постала перед проблемою енергетичної кризи. В нашій країні тільки здійснюються перші кроки до наукового дослідження даної проблеми й початкові, не досить впевнені, практичні рішення. Зокрема, Національна академія наук України затвердила програму досліджень “Біомаса як паливна сировина”, результати яких дадуть змогу визначити найбільш ефективні рослини в якості сировини для виробництва біопалива, а також одержати відповіді з цієї проблеми. Проте теоретичні та практичні дослідження економіко-правових основ розвитку ринку біопалив в нашій країні тільки започатковуються, що є стримуючим фактором виробництва біопалив. Для наукової та практичної реалізації одержання енергії необхідно дослідити ряд принципових проблем, притаманних виключно Україні.

Усе це вимагає поглибленого науково-практичного дослідження сутності нових понять: “ринок сировинних ресурсів біопалива” та “ринок біопалив”. Оскільки формується два ринки з виробництва біопалива, наступним завданням є поєднання виробництва біосировини і біопалива з метою прийняття відповідних управлінських рішень. У цьому контексті в науковому дослідженні і практичному рішенні враховано: визначення структури площ, що можуть використовуватися для виробництва біосировини; забезпечення раціонального використання родючості ґрунтів; можливості ефективного використання земель, які зазнали радіоактивного забруднення; обґрунтування розмірів підприємств, які перероблятимуть біосировину для біопалива - пересувні установки для потреб господарств і селян, середні заводи на районному рівні і великі підприємства; можливості організації кооперативних та інтегрованих об'єднань, в яких братимуть повноправну участь селяни як власники земельних паїв; обґрунтування параметрів використання земель для виробництва біосировини з метою недопущення зниження, а, навпаки, забезпечення нарощування продовольчих ресурсів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Монографія підготовлена відповідно до програм науково-дослідної роботи як складова частина досліджень у межах тематичних планів Національного наукового центру “Інститут аграрної економіки” УААН за темою “Опрацювати науково-методичні засади забезпечення розширеного відтворення сільськогосподарського виробництва в господарських формуваннях ринкового типу”, виконаної у 2007 р. (номер державної реєстрації 0106U006645). Внесок автора у виконання зазначеної теми полягає в обґрунтуванні методологічних і практичних підходів до формування ринків біосировини і біопалив та їх ефективного розвитку для забезпечення економічної, енергетичної та продовольчої безпеки країни.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у теоретичному узагальненні та обґрунтуванні методологічних і практичних підходів формування ринку біопалив в Україні на основі економічного механізму функціонування й організації управління та розробки рекомендацій щодо ефективного виробництва біосировини і біопалив. Наукові дослідження проводилися з урахуванням регіональних особливостей і тенденцій, пов'язаних з настанням кризових явищ в енергозабезпеченні життєдіяльності країни, а також інтеграції України у європейські та світові торговельно-економічні структури.

При дослідженні ринку біосировини і біопалива в Україні ставилося завдання науково і практично обґрунтувати вирішення однієї з найважливіших проблеми суспільства на сучасному етапі його розвитку - забезпечення потреб в енергетичних ресурсах і зниження енергетичної залежності на основі використання біосировини. Результати наукових досліджень дають підстави стверджувати, що в Україні проблема раціонального забезпечення потреб в енергоресурсах може бути вирішена за рахунок: виробництва біогазу шляхом анаеробної ферментації відходів рослинництва і тваринництва, а також його добування з побутових відходів та очисних станцій; нарощування виробництва біоетанолу та біодизелю за рахунок використання сировини продукції рослинництва, без порушення балансу продовольчих потреб суспільства і загрози безпеці держави. Ключовим результатом дослідження з погляду методології є висновок про необхідність розгляду економічних аспектів виробництва та споживання біопалив як однієї з найважливіших систем енергетичного забезпечення суспільних потреб.

Наукові дослідження і розрахунки свідчать, що основними проблемами стримування розвитку в Україні альтернативних джерел енергії є відсутність важливих науково-нормативних розробок і практичних рішень. Поставлена мета зумовила необхідність розв'язання таких найважливіших завдань:

- дослідити теоретичні основи формування ринку альтернативних джерел енергії в України;

- обґрунтувати поняття «ринок сировинних ресурсів біопалив» і «ринок біопалив» та організаційні основи їхнього ефективного функціонування;

- запропонувати законодавче забезпечення розвитку й використання біосировини та біопалив;

- розробити систему державного регулювання забезпечення збалансованого виробництва біосировини та збільшення використання біопалива з метою зниження залежності від зовнішніх поставок органічного палива і на цій основі поліпшення екології довкілля;

- внести пропозиції щодо стимулювання розвитку ринку біопалив як важливого фактора створення робочих місць, додаткового забезпечення тваринництва кормами та використання непридатних земель, забруднених в результаті Чорнобильської катастрофи;

- здійснити розрахунки, що доводять можливість використання частини сільськогосподарських земель для вирощування сировинних ресурсів з метою одержання біопалив без зниження виробництва сільськогосподарської продукції і забезпечення харчування населення відповідно до науково обґрунтованих нормативів;

- узагальнити світовий досвід використання сировинних ресурсів для виробництва біопалив і функціонування відповідного ринку;

- здійснити прогнозні розрахунки розширення ринку біопалив у перспективі - біогазу, біоетанолу та біодизеля;

- визначити загальні напрями удосконалення правового забезпечення функціонування ринку біосировини та біопалива в Україні;

- сформувати на державному рівні системи транспортних, виробничих і комунальних структур, які стануть основними постійними споживачами біопалива;

- створити організаційні моделі інтегрування і кооперування виробників біосировини, її переробників для одержання біопалива та його реалізації.

Об'єктом дослідження є формування ринків біосировини і біопалива та їх ефективний розвиток для забезпечення енергією життєдіяльності населення країни.

Предметом дослідження є теоретичні, методологічні та прикладні аспекти трансформаційних особливостей, ринкових відносин і закономірностей ефективного розвитку ринку біопалива в Україні.

Методи дослідження. Методологія проведеного дослідження ґрунтується на теоретичних і методологічних основах сучасних положень фундаментальної і галузевих наук, діалектичного методу пізнання технологічних і соціально-економічних явищ, теорії перехідної економіки, комплексного підходу до аналізу проблем ринкової трансформації суспільних відносин, чинних законодавчих і нормативно-правових актів, наукових розробок вітчизняних і зарубіжних учених з проблем трансформаційних процесів та ефективності виробництва біопалива.

При проведенні дослідження застосовувались методи системного аналізу соціально-економічних процесів в умовах здійснення аграрної реформи, необхідності та економічної ефективності виробництва біопалива: порівняння - для виявлення впливу окремих факторів на форми та методи функціонування ринків біосировини і біопалива; моделювання - для розробки перспектив формування організаційно-правових структур виробництва біосировини і біопалив; розрахунково-конструктивний - при обґрунтуванні показників розвитку підприємств із виробництва біосировини та біопалив.

При аналізі еволюції теорії державного управління розвитком біосировини та біопалив, відповідності його методів законам ринкової економіки, дослідженні можливих змін аграрної політики держави у сфері виробництва біопалив із біосировини, зокрема для залучення до цього сектору економіки сільськогосподарських підприємств і селянських господарств застосовувався історико-економічний метод. Для розширення аргументованої бази теоретичних припущень щодо розвитку українського сектору виробництва біопалив, спрямованих на адаптацію його до нових умов, використовувались соціологічні опитування. У процесі підготовки монографії, написанні наукових статей і проведення дослідницьких робіт у сфері технологічних, соціально-економічних явищ і процесів, використовувались такі загальнонаукові та спеціальні методи: соціометричний, графічний, абстрактно-логічний та експертно-оцінювальні розрахунки, опитування та бесіди.

Інформаційною базою дослідження були статистико-економічні матеріали Держкомстату України, Міністерства економіки, Міністерства аграрної політики України, а також науково-дослідних установ, разових обстежень ряду підприємств і регіонів з вирощування культур для виробництва біосировини, інформаційно-аналітичних бюлетенів та оглядів, довідкова, монографічна література вітчизняних і зарубіжних авторів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в комплексному обґрунтуванні теоретичних і методологічних основ формування та становлення ринків біосировини і біопалив й ефективного їх розвитку в перспективі.

Новизна наукових результатів і положень, які виносяться на захист, полягає в наступному:

вперше:

- визначено теоретико-методологічну сутність ринку біопалив, яка полягає в тому, що формується новий сектор економіки виробництва біопалив на базі біосировини, який ефективно розвиватиметься на інноваційно-інвестиційній основі, обґрунтовано і реалізовано на практиці організаційно-технологічний та економічний механізм з урахування особливостей аграрної реформи, в контексті створення умов для оптимізації організаційно-правової структури кооперації та інтеграції виробників біосировини і біопалив, формування інститутів аграрного ринку і конкурентного середовища;

- обґрунтовано основні напрями і перспективи виробництва біоетанолу й біодизельного палива та наявні в Україні відповідні сировинні ресурси для цих видів біопалива;

- запропоновано організаційно-технологічну та економічну модель ефективного розвитку нового сегмента економіки та організації ринку біосировини і біопалива. Вона враховує інтереси селян, як власників земельних паїв, сільських територій для розвитку інфраструктури, а також держави. Модель районного рівня передбачає інтеграцію або кооперацію виробників сільськогосподарської енергонасиченої продукції, заводу з переробки біосировини та продавців виробленого біопалива споживачам, що забезпечить раціональний розподіл створеної доданої вартості на всіх етапах перетворення її в доходи суб'єктів ринкових відносин: виробники сировини, її переробники, торгівля біопаливом; дістали подальший розвиток і науково-практичне удосконалення:

- визначено основні проблеми, які стримують розвиток в Україні альтернативних джерел енергії та внесено пропозиції щодо їхнього вирішення. Зокрема, розроблено ряд законопроектів, з яких деякі вже прийнято, які стимулюватимуть за допомогою державних важелів виробництво біосировини, її переробку й одержання біопалив, реалізацію їх на внутрішньому і зовнішньому ринках з метою використання кінцевими споживачами;

- здійснено науково-експериментальний розрахунок реальних можливостей сільського господарства забезпечити продовольчу і енергетичну безпеку країни;

удосконалено:

- основні ідеї необхідності пошуку альтернативних джерел енергоресурсів у сучасних умовах зміни клімату та вичерпання світових запасів органічного палива;

– наукові дослідження і практичні рішення щодо фундаментальних основ реалізації основної проблеми на сучасному етапі суспільного розвитку

- можливості та доцільність використання відновлювальних джерел енергії;

- критерії оцінки виробництва біопалива із сільськогосподарських культур на основі балансу енергії, який базується на витратах енергії для вирощування біосировини та її переробки на біопаливо;

- нормативно-правові аспекти розвитку та використання біосировини для виробництва біопалив, а також визначення їхньої ролі в енергозабезпеченні країни власними ресурсами;

дістали подальшого розвитку:

- наукові дослідження та практичні рішення переходу в забезпеченні суспільних потреб нашої країни в енергоресурсах за рахунок відновлювальних джерел, як альтернативи сучасним вуглеводням;

- методологічні розробки поліпшення розвитку сільських територій та підвищення прибутковості сільського господарства за рахунок розвитку ринку біосировини і біопалива;

- технологічні, економічні та організаційні дослідження наявності в Україні сприятливих природних умов одержання біомаси для виробництва етанолу. біопаливо ринок забруднений законодавчий

Практичне значення одержаних результатів. Одержані автором результати дослідження проблем ринку енергоресурсів спрямовані на удосконалення й ефективне виробництво біосировини та біопалива, окреслюють шляхи його перспективного розвитку на інноваційно-інвестиційній основі, з урахуванням внутрішніх і зовнішніх чинників.

Здобувач є автором прийнятого 18 червня 2007 р. Закону України “Про розвиток виробництва та споживання біологічних видів палив” (реєстраційний № 3158).

Науково-практичні розробки автора використано при підготовці законопроектів для розгляду на пленарних засіданнях Верховної Ради України, Комітетів Верховної Ради України та прийнято як зміни і доповнення до Законів України, а саме: за поданням автора Верховною Радою України внесено зміни: “Про внесення змін до деяких законів України щодо стимулювання виробництва бензинів моторних сумішевих”, “Про оподаткування прибутку підприємств”, “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів”, “Про підприємництво”, “Про Єдиний митний тариф”, “Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію)”, “Про ставки акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої”, “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”.

Здобувач є автором винаходів, а саме: “Високооктанова кисневмісна добавка до бензинів”, (патент на винахід № 29365, зареєстрований 15.05. 2003 р. Державним департаментом інтелектуальної власності); “Спосіб одержання спиртовмісної рідини” (Патент №23578 на корисну модель Зареєстровано в Державному реєстрі патентів України на корисні моделі 25.05.2007 р.); “Спосіб одержання спиртовмісної рідини” (Патент № 82624 на винахід зареєстровано в Державному реєстрі патентів України на винаходи 25.04.2008 р.).

Результати дослідження, висновки та рекомендації, що містяться в монографії, знайшли застосування у практичній діяльності Верховної Ради України (довідка від 30.09.2008, №05/3-36), підрозділами Міністерства економіки України (довідка від 29.10.2008 № 2/205-08); Міністерства аграрної політики України (довідка від 29.10.2008 №37-11-16/18241); Державного комітету України з державного матеріального резерву (довідка від 07.11.2008 №01/5381); Головного управління агропромислового розвитку Вінницької облдержадміністрації (довідка від 04.11.2008 №8-3-46/2025); Вінницького державного аграрного університету (довідка від 22.10.2008 №01-1348).

Особистий внесок здобувача. Наукові результати, висновки і пропозиції, що виносяться автором на захист, одержані ним самостійно. Публікації у фахових виданнях переважно одноосібні й наведені у списку публікацій. До наукових результатів віднесені тільки ті положення та ідеї, які одержані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дослідження доповідались на науково-практичних конференціях, конгресах, семінарах, серед яких найважливішими були: Перша міжнародна конференція “Біопаливо-2007: перспективи аграрного сектора України” (6-7 грудня 2007 р., м. Київ); Всеукраїнська науково-практична конференція “Розвиток виробництва та споживання біологічних палив в Україні” (24 квітня 2007 р., м. Київ, Комітет Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин); Міжнародна промислова конференція “Біопаливо. Україна - 2008” (1-4 квітня 2008 р., м. Київ); конференція “Акцизний збір в Україні: шлях реформування та удосконалення” (28 травня 2008 р., м. Київ, Верховна Рада України).

Публікації. Основні результати досліджень автора за темою дисертації викладено у 6 монографіях, 42 наукових працях загальним обсягом 71,72 друк. арк., у тому числі 22 наукові праці обсягом 8,85 друк. арк. у фахових виданнях.

Обсяг і структура роботи. Дисертація у вигляді монографії викладена на 461 сторінці, складається із вступу, 5 розділів, списку використаних джерел, який містить 191 назву. У тексті розміщено 101 таблицю, 42 рисунки і 7 малюнків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі -“Теоретико-методологічні основи формування ринку біопалив та соціально-економічне значення його розвитку” - відповідно до теорії про нагромадження в живій природі сонячної енергії, можливого одержання “чистого продукту” сформульовано категорійний апарат дослідження теоретичних основ і соціально-економічну сутність формування та розвитку ринку біопалив в Україні на базі вітчизняних джерел біосировини.

В цілому проведені наукові дослідження ґрунтуються на фундаментальних основах законів природи, а саме: ефекту перетворення фотосинтезу в енергію продукції рослинництва і тваринництва та продукції промислової переробки з метою одержання енергії при виробництві біосировини і біопалива.

Виконані дослідження дозволили виявити сутність теоретичного обґрунтування категорії “ринок біопалив”. Вона полягає в тому, що в процесі спалювання біопалива, одержаного з сировини рослин, відбувається природний обмін речовин - вуглекислий газ (СО₂) знову поглинається рослинами. Відповідно до теорії С.А.Подолинського, енергія Сонця, накопичуючись у живій природі, передається людині через рослини і тварини у вигляді продуктів харчування, завдяки чому людина спроможна виконувати значну фізичну роботу і розвиватися, забезпечуючи свою життєдіяльність. Крім того, в сучасних умовах частину рослинних продуктів, в яких накопичилася сонячна енергія, людина поступово навчається використовувати для виробництва біопалива, що одержало назву відновлювального джерела енергії.

Результати дослідження дозволили сформулювати поняття ринку біосировини і біопалива. Ринок сировини біопалив - це обмін, організований за законами товарних відносин, з метою виробництва і реалізації сільськогосподарських культур з високим вмістом ресурсів енергії, перерахованих в еквівалент біопалива з метою одержання відновлюваної енергії.

Поняття сировини ресурсів для біопалива полягає в тому, що одні й ті ж сільськогосподарські культури вирощуватимуться і продаватимуться не тільки як традиційно продовольчі товари, а й як біосировина для одержання біопалива. Кожна сільськогосподарська культура, стаючи біосировиною, відрізняється від іншої споживчими якостями, що враховується в процесі купівлі-продажу. Подібний підхід кардинально замінює традиційне розуміння ролі сільського господарства в економіці країни, змінює структуру розподілу новоствореної вартості з перебудовою фінансових потоків в економічних відносинах учасників ринку біосировини і біопалива.

Наведене визначення найбільш характерне для України, оскільки на земельних площах можна вирощувати будь-які культури, оскільки всі вони практично придатні для виробництва біопалива. Особливість полягає в тому, що в нашій країні вирощується багато сільськогосподарських рослин, які дають найвищий вихід енергії для потреб людини. У цьому контексті селяни, як основні виробники цих культур, об'єктивно мають всі підстави одержувати максимум вигоди від вирощування енергонасичених рослин через кооперацію та інтеграцію процесів виробництва сировини, її переробки і реалізації продукції кінцевого споживання.

Визначення поняття «ринок біопалив» полягає в наступному: ринок біопалива - це обмін, організований за законами товарного виробництва, з урахуванням економічних, юридичних і фінансових відносини учасників ринку в процесі придбання сировини з вмістом енергоресурсів, виробництва і реалізації споживачам біопалива. Відмінність між ринком органічного палива і біопалива полягає в тому, що: по-перше, у відносинах суб'єктів ринку враховується вплив цих видів палива на природне середовище - органічне паливо впливає негативно, а біопаливо - переважно позитивно; по-друге, для розширення попиту біопаливо потребує певного вдосконалення сучасної та започаткування винайдення техніки нового покоління.

Проведені дослідження дають підстави зробити висновок, що ринок біосировини у своєму продовженні об'єктивно сприяє створенню ринку біопалива, який діє не на протилежності намагань в одержанні прибутків власників виробничого і торгового капіталу, а на матеріальному і фінансовому поєднанні інтересів виробників біосировини із сільськогосподарської продукції та її реалізації виробникам біопалив з подальшим продажем споживачам кінцевої продукції. З результатів дослідження випливає висновок про потребу зміцнення економічних зв'язків між двома ринками - біосировини і біопалива, які були б максимально взаємовигідні.

Відповідно до цього ефективне функціонування всіх ланок ринку біопалив можливе за таких умов: дотримання вимог економічних законів; забезпечення еквівалентності економічних відносин з виробниками біосировини; пріоритет соціально-економічних інтересів господарюючих суб'єктів у системі ринків біосировини і біопалив; розвиток конкурентних та інтеграційних процесів як у внутрішніх, так і зовнішніх відносинах. У цьому контексті результати дослідження підтверджують, що переробка сировини в Україні, а не її вивезення сприятиме виробництву палива не тільки для власних потреб, а й експорту, крім того це забезпечить українців робочими місцями, високими заробітками та підвищення життєвого рівня.

Якщо виходити з основних характеристик категорії «технології» як сукупність способів переробки матеріалів із заданими параметрами, то у проведеному дослідження це стосується як біосировини, одержаної з енергонасичених культур і продуктів, зокрема ріпаку, меляси, зерна злакових, кукурудзи, соняшнику, так і переробки сировини на біопаливо.

Аналіз досліджень вітчизняних вчених і власні узагальнення свідчать, що в Україні за природно-кліматичними й економічними умовами історично склався високий рівень земельного і ресурсного потенціалу. Результати проведених дослідження свідчать, що з метою ефективного використання ресурсного потенціалу для інтенсивного розвитку рослинництва, в тому числі високоенергетичних культур, необхідно: прийняти пакет законодавчих актів з охорони ґрунтів; розробити національну програму використання земель; опрацювати рекомендації для хімічної меліорації земель; на державному рівні вирішити завдання реконструкції та відновлювання зрошуваних земель.

У другому розділі - “Розвиток ринку енергетичних культур, що використовуються як біосировина для виробництва біопалива” - зазначено, що в сучасних умовах майже всі потенційні резерви біомаси в нашій державі не задіяні в обсязі, який би відповідав прогресивним вимогам і світовій практиці. В енергопостачанні України тільки незначна частка біомаси (приблизно 0,5%) використовується для енергетичних потреб, а в розвинутих країнах ЄС у 2007 р. на біопаливо припадало 1,4-1,7% всього ринку палива. У Франції у 2005 р. було прийнято план досягти рівень біопалива в загальному балансі рідкого палива: 2005 р. -2%, 2008 р. -5,75%, на 2010 р. -7% і 2015 р. -10%, що відповідає директивам ЄС стосовно використання біопалива.

У вирішенні проблеми біосировини особливу увагу приділено збалансованому використанню зернових культур, виробництво яких в Україні збільшується, але зернотрейдери вивозять його за кордон, скуповуючи за безцінь у сільських виробників, особливо у фермерів. Результати досліджень свідчать, що переробка частини зерна не тільки для одержання борошна на харчові потреби, а й виробництва біопалива принесе значну додаткову вигоду виробникам зерна та державі в цілому: селяни одержуватимуть належні доходи від вирощування сільськогосподарських рослин; збільшиться забезпечення тваринництва кормами; зростуть доходи до бюджетів усіх рівнів; знизиться залежність від зовнішніх джерел пального та багато інших позитивних чинників.

Розрахунками доведено суттєві переваги переробки біосировини на біопаливо в порівнянні із експортом за кордон у вигляді сировини. Так, при переробці олійних і зернових культур, що нині експортуються, країна отримала б близько 2,5 млн. тонн біодизельного палива та 3,5 млн. тонн біоетанолу, а також всі супутні продукти переробки, а це - високобілкові шроти та концентрати у вигляді післябіоетановлової барди, що еквівалентні за вмістом білка 17,0 млн. тонн зерна. Такі обсяги білка дали б змогу виробити 1,5 млн. тонн м'яса, 14,0 млн. тонн молока, 6 млрд. шт. яєць. Тобто за такої концепції використання біоресурсу водночас були б вирішені проблеми ліквідації залежності від імпорту нафтових енергоносіїв і значного росту забезпечення населення країни продовольством.

У проведеному дослідженні сировинних ресурсів країни біопаливо можна виробляти у вигляді біоетанолу і біодизеля. Паливо на основі біоетанолу може ефективно використовуватися у звичайних двигунах, не змінюючи їхньої конструкції, у суміші до 15% з бензином, підвищуючи тим самим октанове число пального. Дизельне паливо (біодизель) після високої очистки, зокрема ріпакової олії, використовується в дизельних двигунах.

Для промислового виробництва біоетанолу в Україні придатні однорічні культури з високим вмістом цукрів і крохмалю - зернові колосові, кукурудза, цукрові буряки (меляса), картопля. Для одержання біодизеля використовується інша сировина: олійні культури - ріпак, соя, соняшник, льон олійний, з яких виробляється олія, шроти і біодизель. В Україні провідна роль як сировини у виробництві біоетанолу належить зерновим культурам і мелясі із цукрових буряків, а біодизеля - ріпаку і соняшнику. Пропозицію використовувати деякі сільськогосподарські культури як сировину для виробництва біопалива можна обґрунтувати ще й тим, що деякі з них, зокрема зернові, економічно вигідно використовувати для цієї мети, а деякі потребують технічної переробки, оскільки малопридатні для харчових продуктів і кормів для тваринництва. Зокрема, олія ріпаку майже непридатна для споживання людиною, тому її краще використати для технічних цілей, соя ж економічно малоефективна для згодовування тваринам через те, що жир, а його там 40%, транзитом проходить при згодовуванні й користі не приносить.

В Україні зернове виробництво є прибутковою галуззю як для внутрішнього, так і зовнішнього ринку, тому виняткове значення має розвиток повноцінного й ефективного зернового ринку. Використання зернових культур як біосировини для виробництва біопалива знаходиться на етапі становлення у сфері технології та формуванні ринку нового сегменту економіки. Відповідно до балансу попиту і пропозиції зерна за 2003-2006 рр. загальні показники його в Україні характеризуються на достатньо високому рівні (табл. 1).

Таблиця 1

Баланс зерна в Україні за 2003-2006 рр., млн. т

Показники	Роки	2006 р., у % до
	2003	2004	2005	2006	1990	2000
Запас на початок року	3,5	1,9	5,4	4,8	24,1	57,1
Валовий збір	20,2	41,8	38,0	34,3	67,2	140,0
Імпорт	3,7	0,1	0,2	0,9	39,1	90,0
Пропозиції, всього	27,4	43,8	43,6	40,0	54,6	118,0
Використання на:
насіння	2,7	2,7	2,6	2,7	57,4	75,0
продовольчі цілі	5,7	6,2	5,8	6,2	64,6	80,5
корма	12,1	15,3	14,6	15,3	54,6	137,8
інше	1,1	1,2	1,1	1,2	42,9	112,8
Внутрішній попит,
всього:	21,6	25,4	24,1	25,4	56,3	112,8
Експорт	3,0	11,4	13,1	9,3	310,0	715,4
Втрати	0,9	1,6	1,5	1,3	35,1	433,3
Загальний попит	25,5	38,4	38,7	36,0	69,5	149,4

Джерело: «Про Агро», електронний ресурс: http//www. proagr com. ua

У вітчизняному і світовому виробництві зерна кукурудза за своєю високою енергетичною місткістю є важливою сировиною для виробництва біоетанолу. В цілому баланс зерна кукурудзи за 1999-2006 рр. характеризується ростом валового виробництва зерна в 4,1 раза, зниженням імпорту - у 8,5 раза та зростанням експорту - у 44 рази.

Цукрові буряки - високотехнологічна й високоприбуткова культура, з якої виробляють також мелясу і спирт, є сировиною для виробництва біоетанолу. Грунтово-кліматичні умови бурякового поясу України відповідають біологічним особливостям вирощування цукрових буряків. Проте, незважаючи на збільшення протягом 2004-2006 рр. виробництва цукрових буряків з 16,6 до 22,4 млн. т та відповідно цукру - понад 2 млн. т, а у 2006 р. із цукрових буряків було вироблено 2,6 млн. т цукру, в галузі не подолано негативні явища. В процесі дослідження виявлено, що подолати відставання бурякоцукрового виробництва можливо застосуванням ресурсозберігаючих технологій вирощування, зберігання і переробки цукрової сировини за рахунок поліпшення інвестиційної політики.

Важливою сировиною для виробництва біодизельного палива є олійні культури та продукти їхньої переробки. Серед олійних культур в Україні найбільші посівні площі відведено під соняшник, ріпак і сою. Для одержання рослинної олії в окремих регіонах України вирощують також гірчицю, рижій, льон, рицину та ін. Зростання попиту використання рослинної олії у світі і в Україні набуває стрімкої динаміки у сфері нового сектору економіки - виробництво біопалива. За 2003-2006 рр. валовий збір олійних культур у світі зріс на 27,5%, в Україні - відповідно на 49,3%, в тому числі соняшнику у світі - на 18,5, в Україні - на 48,6%, ріпаку - на 23%, або у 12 разів, сої - відповідно на 32,4%, або у 3,1 раза.

Провідною олійною культурою в Україні є соняшник, вирощування якого розпочалося порівняно недавно - у ХVІІІ столітті. Динаміка зростання площ під соняшником характеризується такими даними: 1881 р. - 9,9 тис. га, 1911 р. - 33,5, 1913 р. - 76 тис. га. посівів. У 2004 р. рентабельність насіння соняшнику становила 45,2% проти 20,1% рентабельності зерна, у 2005 р. рентабельність виробництва всіх культур знизилась, але пріоритет залишився за соняшником - 24,7%, зерна - 3,4%.

З урахуванням високої ефективності соняшнику фактичні площі посіву цієї культури в нашій країні перевищують крайні оптимальні на 30,0 %, а це вкрай небезпечно погіршує якість вирощування продукції рослинництва. Розрахунки свідчать, щоб запобігти необґрунтованому нарощуванню площ посіву необхідно збільшити виробництво, особливо соняшнику, й досягти цього виключно за рахунок підвищення урожайності, наприклад до 20,0 ц/га. Подібну проблему можна вирішити за рахунок великих інвестицій, які будуть одержані при ефективному використанні насіння соняшнику в Україні.

Однією з найдавніших, традиційних і провідних олійних культур в нашій країні є ріпак. Відомо, що у ХVІІ ст. ріпак у Європі мав широке господарське використання, а до середини ХІХ ст. був провідною олійною культурою. В Україні культура ріпаку була основним постачальником олії, оскільки під соняшник на той час було відведено невеликі площі. У 50-х роках ХХ ст. вирощування ріпаку було майже згорнуто, і лише в окремих господарствах посіви використовувались для поповнення кормового балансу зеленою масою в критичні періоди ранньої весни й пізньої осені.

Ріпак витіснявся соняшником, олія якого корисніша, а використання ріпакової олії на технічні цілі стримувалося через зростання добування нафти. Проте ріпаковий шрот переважає соняшниковий за вмістом незамінних амінокислот: лізину - на 33%, цистину - у 2,1 раза, тонна ріпакового шроту або макухи за білком рівнозначна 8-10 т зернофуражу з високим вмістом перетравного білка. Однак, використання ріпакової олії в харчуванні людини та ріпакової макухи в годівлі тварин ускладнено внаслідок вмісту в них шкідливих речовин - ерукової кислоти та глюкозинолатів, характерних для більшості диких форм рослин родини хрестоцвітих. Тому найбільш ефективно використовувати ріпакову олію для виробництва біодизельного палива.

Дослідженнями встановлено, що для забезпечення надійних джерел надходження біосировини слід забезпечити конкурентоспроможність виробництва енергетичних культур за інноваційними технологіями та створення техніко-технологічних умов, формування організаційно-економічного механізму ринкового середовища з розвинутим правовим регулюванням: перехід від вирощування сортів цих культур до їхніх гібридів; застосування прогресивних методів обробітку ґрунту, сучасних способів сівби, системи догляду за посівами та їхнє збирання; адаптація нових технологій вирощування і приготування біосировини до змін природно- кліматичних умов кожної агроекологічної зони країни.

У третьому розділі - “Техніко-технологічні особливості виробництва біопалив з біосировини рослинного походження та його конкурентоспроможність” - викладена сформована в процесі досліджень концепція виробництва біосировина, яка в Україні представлена цукро-, крохмаленосними та олійними культурами і продуктами їхньої переробки, що має використовуватися для національних потреб. Відповідно до концепції в Україні з наявної сировини виробляються біологічні палива найбільш ефективними з яких є: біодизельне паливо, що містить 90% енергії нафтових палив; етиловий спирт (етанол - 50% їх енергії); метиловий спирт (метанол) - містить третину їхньої енергії.

Біодизель в Європі виробляється переважно за двома принциповими схемами: французькою, тобто централізоване виробництво біопалива на потужних установках, і німецькою, яка передбачає децентралізовану переробку ріпакового насіння, зібраного з 5-10 тис. га, на невеликих установках. У Німеччині з 2001 р. кожному фермерові надається дотація в сумі 360 євро за кожний гектар вирощування ріпаку для технічних цілей. Поряд із цим в Німеччині надається перевага транспортним засобам, які адаптовані для роботи на біопаливі. Беручи до уваги досвід ЄС щодо виробництва і застосування в практиці біодизелю та результати проведених досліджень зроблено висновок, що в Україні можна виділити такі організаційні моделі виробництва:

Модель І (районна) - створення районного заводу, пайовиками якого є виробники сільськогосподарської продукції. Постачаючи вироблений ріпак, як сировину, пайовики одержують кошти, макуху і біодизель для виробничих потреб.

Модель ІІ (обласна) - вижим насіння ріпаку в районах вирощування, транспортування олії для етерифікації на спеціальний завод із виробництва біодизелю, що охоплює частину або всю територію області. Виробники біосировини є пайовиками всього процесу виробництва біопалива і його реалізації.

Модель ІІІ (промислова) - переважає у виробництві олійно-жирового підприємства: виробники сировини постачають ріпак на договірних засадах; при кооперуванні; продажу на вільному ринку.

В умовах України організацію виробництва ріпакової олії найбільш економічно ефективно здійснювати з базуванням на наступних типах заводів різної потужності. Розрахунками доведено, що класифікація заводів для виробництва біодизельного палива може бути за таким типом з річним виробництвом біодизеля: господарський - 300 т, малий - 5000 т, великий - 20000 т, промисловий - 100000 тонн. Відповідно визначається потреба в сировині, зокрема насіння ріпаку: - 945 т, 15750 т, 63000 т, 315000 тонн. У всіх трьох організаційних моделях селяни, не втрачаючи права на власні земельні паї, беруть участь у виробництві сировини, біопалива, його реалізації й розподілі одержаних прибутків.

Найбільш ефективною переробкою насіння ріпаку в біодизельне паливо для кожної із моделей може бути організація виробничого процесу в три етапи: приймання сировини, її зберігання в операційних резервуарах необхідної місткості та подачі до ділянки пресування; пресування насіння на лінії вижиму, фільтрування (очищення) і нейтралізації олії, її зберігання та подача до ділянки етерифікації; виробництва біодизельного палива з олії на лінії етерифікації, його зберігання та відвантаження.

Біоетанол - етанол із біомаси (етиловий спирт), що використовується для палива, у світовій практиці набув поширення в останньому десятилітті ХХ ст., але за характером використання наближався до експериментального. За останні 25-30 років відбулися радикальні зміни: в межах 15% виробленого етанолу використовується для алкогольних напоїв; решта - для хімічної промисловості та виробництва біопалива; обсяги харчового спирту залишаються незмінними з 1975 р., тоді як використання етанолу для палива невпинно зростає: від 2 до 20 млрд. л у 1998 р. і до 51 млн. л у 2006 році.

В Україні постановою Кабінету Міністрів України №1044 від 4 липня 2000 р. затверджено програму “Етанол”. Для розгортання робіт з виробництва біопалива (біодизель і біоетанол) в Україні вже існує досвід наукових і конструкторських розробок щодо виробництва деяких нових видів біопалива, зокрема “БІО-100”. Виготовлення біоетанолу й інших моторних біопалив можна освоїти на спиртових заводах, зокрема Андрусівському, Барському, Будильському, Гайсинському, Довжоцькому, Дублянському, Луганському, Узинському, Маловисківському.

У процесі дослідження встановлено, що витрати на виробництво біопалива на малих підприємствах вищі, ніж на великих, але при цьому на біосировину та її перевезення на малих підприємствах - набагато нижчі, крім того, кормові відходи й шроти використовуються на місці та здешевлюють загальні витрати.

Тому виробництво біопалива на малих підприємствах має значні економічні та організаційні й соціальні переваги. Крім того, за результатами дослідження, економічно мотивоване виробництво біопалива в майбутньому зростатиме. У цьому зв'язку передбачається, що на ринках цих видів продукції буде високий попит, а отже високі ціни, що стимулюватиме зростання виробництва даних видів продукції. Розглядається діапазон конкурентоспроможності виробництва біодизеля та етанолу: кореляція між цінами на сиру нафту й дизельним паливом становить 0,98, а між цінами на нафту та бензин - 0,93.

У проведеному дослідженні приділено значну увагу конкурентоспроможності біодизеля та дизеля з вуглеводів. Щодо етанолу, то його конкурентоспроможність залежить від типу заводу, його розміру, розташування, логістики, менеджменту, ринкових цін тощо.

Розрахунки щодо взаємозалежності ціни на нафту та біосировину дозволяють обчислити максимальну закупівельну ціну на ріпакове насіння для біодизельних заводів і на зерно злакових культур та кукурудзи для заводів з виробництва біоетанолу. Дослідження і проведені розрахунки дають підстави зробити ряд важливих висновків, зокрема щодо біодизеля: перше, з підвищенням цін на нафту зростає закупівельна ціна на ріпакове насіння; друге, на початковому етапі без субсидій виробництво біодизеля з ріпакового насіння не може бути конкурентоспроможним.

У четвертому розділі - “Розвиток світового ринку біопалив” - подано аналіз і висновки щодо ринку енергоресурсів, який відповідає вимогам часу, періоду конфліктів за володіння залишками вуглеводнів на планеті, коли розвинуті країни Європи і світу поряд з пошуками нових покладів вуглеводнів та економії їхнього використання значну увагу приділяють відновлювальним джерелам енергії.

Стабільне функціонування ринків вуглеводнів, забезпечення їхнього безперебійного постачання споживачам є питання національної безпеки як для постіндустріальних держав, так і країн, що розвиваються. Загострення боротьби з тероризмом у провідному нафтовому регіоні - Близькому Сході і Перській затоці, збройні конфлікти в Африці, а також нестабільність політичних режимів у Саудівській Аравії, Нігерії, Анголі, Венесуелі визначає як політичну, так і економічну ситуацію на світовому ринку вуглеводнів. Напруження зростатиме ще й тому, що виявлених запасів нафти приблизно в 1,05 трлн. барелей при щоденному споживанні 79 млн. барелей, вистачить приблизно на 40-50 років.

Міжнародне співтовариство спрямовує зусилля на формування базової політичної та економічної інфраструктури, яка об'єднує Королівство Саудівська Аравія, ОПЕК, ІНОГЕЙТ, НАФТА, міжнародні транспортні коридори та система товарних бірж є елементами цієї інфраструктури. Донедавна світовий ринок нафти і нафтопродуктів функціонував ефективно, але останнім часом ціна на нафтопродукти знижується, хоча невдовзі вона знову зросте.

Ситуація з газом характеризується такими параметрами - світові запаси 5500 трлн. куб. футів; щорічне споживання 92 трлн. куб. футів; запасів вистачить на 60 років. Проте, враховуючи труднощі з перевезенням газу, в країнах, де великі запаси газу, його вистачить на більший період: країнам Близького Сходу - 230 років; країнам Європи - 20 років; країнам Північної Америки - 10 років. Саме ситуація з дефіцитом базових ресурсів економіки, серед яких провідне місце займають вуглеводні, спричиняє сучасні глобальні кризи.

На початковому етапі виробництва біопалива у дванадцяти країнах світу вже винайдено новітні технології і започатковано його комерційне виробництво. У Німеччині використовується 15 різновидів газу, в Угорщині та Польщі спеціально використовується китайська верба для виготовлення гранульованого палива. Альтернативні джерела енергії повністю забезпечують потребу в енергії в Австрії - 22,0%, Швеції і Норвегії - 45-55%. Ці країни, а також Німеччина передбачають до кінця поточного століття всі потреби в енергії забезпечити за рахунок відновлювальних джерел. За матеріалами Програми ООН частка відновлюваних джерел енергії в загальносвітовому паливно-енергетичному балансі у 2050 році може досягти 50%, а відповідно до прогнозу Світової енергетичної Ради на кінець поточного століття вона сягне 80-90%.

Світовий досвід переконує, що виробництво біопалива - сприятлива можливість для економіки кожної країни: розробка інноваційних технологій створює нові робочі місця не тільки в сільській місцевості, а й у промислових центрах. За оцінками, на 1 тис. т нафтового еквіваленту створюється 16 робочих місць, переважно в сільській місцевості; кожний відсоток біопалива у загальному споживанні палива створюватиме від 45 до 75 тис. нових робочих місць у сільській місцевості.

Україна продовжує залишатися на узбіччі світового руху до альтернативних джерел енергії. На державному рівні у 2005 - 2007 рр. прийнято нормативно-організаційні документи, спрямовані на розвиток виробництва та споживання біопалива в країні. Аналіз документів свідчить, що більшість із них має здебільшого декларативний характер, в них відсутня системність у вирішенні єдиної проблеми. За оцінками експертів показник альтернативних видів енергії в Україні знаходиться на рівні 0,7% всієї використаної енергії, що й підтверджує надзвичайне відставання від європейських країн.

Економічно обґрунтована система виробництва і реалізації біопалив у країнах ЄС розробляється таким чином, щоб споживачі сприймали її як економічну, так і екологічну ефективність. Світове виробництво біодизельного палива залежить від стану світового ринку рослинної олії виробленої переважно з сої, соняшнику, ріпаку, льону, арахісу, пальми, кокосу та оливи.

За розрахунками, в разі повного використання рослинної олії для виробництва палива, не залишаючи її для продовольчих потреб, тільки 2,8% світового попиту на нафту можна було б замінити біологічним видом палива. В такому об'ємі рослинної олії, яке є в даний час, біодизель буде виконувати лише допоміжну функцію у світовому паливному балансі. Подібне стосується кожної країни з відхиленням відповідно до розвитку аграрного сектору економіки і кліматичних умов, тому структура площ посіву рослин для вирощування біомаси має бути переглянута. За наявності нових площ і прогресивних технологій переробки біомаси країни ЄС-25 зможуть задовольнити від 27 до 48% паливних потреб автотранспорту.

Тільки в 2006 р. 66 млн. т зерна було використано для виробництва етанолу, а в 2007 р. передбачалось для цього переробити 75 млн. т. зерна (Рис.1). Для порівняння, це майже в 1,3 раза більше врожаю зерна, одержаного Україною у 2008 році. За даними Світового банку, в США 20% кукурудзи використовується для виробництва біопалива, в Євросоюзі - 68% рослинної олії. Більша частина виробництва етанолу зосереджена в Бразилії (18-19 млн. куб. м) та США (15-17 млн. куб. м)У Бразилії майже весь етанол виробляється з цукрової тростини і зерна.

Рис. 1

Джерело: Розрахунки на основі F.O. Licht

Виробництво біодизеля з ріпаку здебільшого практикується у Німеччині, Франції та Італії. У Швеції, наприклад, використовують біогаз, у Німеччині - чисту рослинну олію. Комерційно вмотивовані біодизельні ініціативи у Європі почали реалізовуватися ще з 1988 р. переважно в Австрії та Франції, де перші заводи з виробництва біодизеля у промисловому масштабі введено в експлуатацію у 90-х роках минулого століття.

...