Економічна ефективність виробництва свинини (на прикладі підприємства ТОВ "Піщане")

210,1

Ціна реалізації 1 ц живої маси,грн.

440

480

500

113,6

Виробничі витрати, тис.грн.

216

215

265,5

83,7

-на 1 голову, грн

1,3

1,3

0,9

34,0

-на 1 ц приросту,грн

0,7

0,9

0,4

115.0

Прибуток (збиток-), тис.грн.

-146.0

-132.4

-180.0

-34

Рівень рентабельності

(збитковості -),%

-67.6

-62.0

-67.8

-0,2п.п

З таблиці 2.9 видно, що виробництво свинини є збитковим, порівняно з 2011р. результати діяльності погіршились, так збиток збільшився на 34 тис.грн. Насамперед на це вплинуло збільшення витрат, які не змогло покрити незначне підвищення ціни реалізації 1ц продукції на 13,6%. Тому рівень збитковості за останні три роки майже не змінився і тримається на рівні 67 %. м'ясо собівартість реалізація економіка

Таким чином, приходимо до висновку, що виробництво свинини не є рентабельним, але відіграє важливу роль в укріплені економіки товариства, тому в третьому розділі доцільно запропонувати заходи щодо підвищення економічної ефективності галузі свинарства в досліджуваному господарстві.

3. Обґрунтування підвищення економічної ефективності виробництва м'яса свиней на перспективу

3.1 Резерви збільшення виробництва м'яса

Підвищення економічної ефективності сільського господарства ТОВ «Піщане» в цілому передбачає збільшення виробництва і підвищення якості сільськогосподарської продукції при одночасному зменшенні затрат праці і матеріальних засобів на одиницю продукції.

Розв'язання цієї проблеми нерозривно пов'язане з подальшою всебічною інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва, в процесі якої забезпечується підвищення врожайності сільськогосподарських культур та продуктивності худоби і птиці.

В сучасних умовах сільське господарство розвивається переважно на основі інтенсифікації, що є основним джерелом підвищення його економічної ефективності.

Головні напрями збільшення та здешевлення виробництва свинини - послідовна інтенсифікація, зміцнення кормової бази, поліпшення племінних і продуктивних якостей поголів'я, всебічна індустріалізація, а також вдосконалення організаційних форм ведення галузі.

Нарощування виробництва свинини за рахунок відновлення свинарської галузі з використанням кращого генетичного потенціалу, пристосованого до місцевих умов годівлі та утримання.

На підприємстві є можливості значно збільшити виробництво свинини за рахунок збільшення продуктивності свинопоголів'я.

Основу генофонду свиней складає велика біла порода - 95%, миргородська - 3%, інші - 2%.

Середньодобові прирости свиней ТОВ «Піщане» складають 511г.



Рис. 3.1 Середньодобові прирости свиней за 2006 - 2013 роки, грам

За І квартал 2015 року отримано 25,9 тис. голів поросят, що на 3,1 тис. гол. більше проти 2014 року.

Пріоритетними напрямками прискорення розвитку свинарства, інтенсифікації галузі повинні стати зміцнення кормової бази, підвищення рівня і повноцінності годівлі тварин в громадському секторі. Для повного забезпечення свинопоголів'я кормами необхідно виробляти їх щорічно в межах 120 центнерів кормових одиниць на кожну складну основну свиноматку.

Можна сказати, що головним напрямом підвищення економічної ефективності свинарства є послідовна інтенсифікація на основі зміцнення кормової бази і забезпечення збалансованої годівлі свиней, удосконалення племінних і продуктивних якостей поголів'я, підвищення рівня використання свиноматок і продуктивності молодняку на відгодівлі, поглиблення спеціалізації і концентрації галузі, впровадження індустріальних технологій і прогресивних форм організації та оплати праці. [34]

Таким чином, для ефективного виробництва свинини необхідно досягнути конкурентоспроможних показників продуктивності тварин, ощадливого витрачання кормових ресурсів, мати можливість вийти на ринки збуту шляхом кооперування, створення міжпрофесійних організацій і витіснити посередницьку діяльність або ж обмежити її цивілізованими нормами маржі (2-7% до витрат робництва). Зменшаться роздрібні ціни на свинину, зросте обсяг реалізації, а прибуток у справедливій й обґрунтованій частці одержать усі учасники ринку із загального прибутку від діяльності ринку свинини.

При усуненні недоліків, які обмежують конкурентний доступ товаровиробників до ринку, найбільш проблематичним залишиться розв'язання завдання щодо досягнення рівнів продуктивності свиней, що гарантуватиме конкурентоспроможне виробництво, завоювання ринків збуту й успішне закріплення на них як гарантії необхідності розробки й реалізації довгострокової стратегії у цій галузі. [21]

3.2 Резерви зменшення собівартості 1 ц м'яса

У процесі виробництва продукції витрати виникають у різних виробничих сферах, вони містять різні за економічним змістом витрати, які залежать від характеру виготовлення виробів, виконання робіт, технології та організації праці. Тому витрати на виробництво продукції за своїм кількісним і якісним складом неоднакові не тільки на підприємствах різних галузей, але і в одній галузі. Отже, виникає необхідність в класифікації всіх витрат, яка відповідала б вимогам планування, обліку, калькулювання та аналізу собівартості продукції.

Класифікація витрат необхідна для зіставлення витрат по однорідної продукції, яка виробляється на різних підприємствах; встановлення співвідношень між окремими видами витрат на різних рівнях планування, а також для впровадження внутрішньофірмового розрахунку.

При розрахунку собівартості в цілому по підприємству використовують класифікацію витрат за економічними елементами. При цьому під останніми розуміються економічно однорідні види витрат незалежно від того, де і для яких цілей вони вироблені.

Сутність класифікації полягає в розмежуванні витрат за ознакою економічної однорідності, яка визначається на основі функціональної ролі окремих видів витрат у процесі виробництва. Дана класифікація єдина для всіх галузей промисловості і включає:

- Матеріальні витрати;

- Витрати на оплату праці;

- Суми нарахованої амортизації;

- Інші витрати.

Класифікація витрат за економічними елементами є основою для розробки кошторису витрат на виробництво; з її допомогою аналізується робота промисловості, в тому числі визначаються технічний рівень виробництва, трудомісткість, продуктивність праці; встановлюється потреба підприємства у виробничих основних і оборотних фондах. Однак дана класифікація не дозволяє обчислити собівартість одиниці продукції та встановити величину витрат окремих підрозділів підприємства. Для цих цілей використовується інша класифікація - за статтями калькуляції.

Її суть полягає в розмежуванні витрат за цільовим призначенням та місцем їх виникнення. Іншими словами, витрати підприємства поділяються відповідно до їх виробничим призначенням, враховуючи, що один і той же вид витрат може мати різне призначення. Так, паливо витрачається на підприємстві як на технологічні цілі, так і для опалення, тобто витрати на паливо пов'язані не тільки з виробництвом даного виду продукції, але і з потребами підприємства в цілому. Точно так само можна розділити витрати на енергію. Витрати підприємства на оплату праці поділяються на оплату основних виробничих робітників, допоміжних робітників, оплату цехового і управлінського персоналу.

Класифікація витрат за статтями калькуляції має істотні відмінності по галузях промисловості, відображаючи їх специфіку. Разом з тим в даний час існує типова номенклатура статей, яка включає:

- Сировина та матеріали;

- Зворотні відходи (віднімаються);

- Покупні вироби, напівфабрикати і послуги виробничого характеру сторонніх організацій;

- Паливо і енергію на технологічні цілі;

- Заробітну плату виробничих робітників;

- Відрахування на соціальні потреби;

- Загальновиробничі витрати;

- Загальногосподарські витрати;

- Втрати від браку;

- Інші виробничі витрати;

- Комерційні витрати.

Завдяки постатейною класифікації витрати контролюються в плані і обліку за місцем їх виникнення і за окремими видами продукції. Крім того, по кожній статті витрат можна визначити ступінь зв'язку величини витрат до встановленої одиницею калькуляції.

В даний час більшість малих підприємств не користується розгорнутої номенклатурою статей калькуляції, при цьому зазвичай виділяючи прямі матеріальнівитрати, прямі трудові витрати з відрахуваннями на соціальні потреби, інші прямі витрати і накладні витрати. Даний перелік статей у значній мірі наближений до зарубіжної класифікації витрат [5].

Собівартість - це показник, що характеризує якісний бік всієї виробничої і господарської діяльності підприємства.

Собівартість - це обособившаяся частину вартості виражена в грошовій формі і втілює всі витрати на виробництво і реалізацію продукції. Чим економічніше витрачається живий і минулий праця, тим нижча собівартість продукції.

Собівартість продукції залежить не тільки від величини витрат на її виробництво, одержання і реалізацію, на відновлення спожитих природних ресурсів, а й від умов розподілу новоствореної вартості, рівня цін на витрачені кошти і заробітну плату працівників підприємств, від обсягу виходу побічної продукції та її використання надалі в промисловій переробці. Сукупність спожитих і перенесених на продукцію виробничих ресурсів становить витрати її виробництва. Дане положення має велике практичне значення при визначенні величини виробничих витрат, а відповідно і собівартості продукції [14].

За даними статистичного управління, аналіз динаміки собівартості сільськогосподарської продукції та структури витрат на її виробництво показав, що підвищення собівартості за 2000 - 2007 рр. значною мірою було зумовлено впливом об'єктивних причин - зростанням цін, інфляцією. Ціни відіграють вирішальну роль у формуванні витрат на виробництво продукції, оскільки їх рівень залежить від питомої витрати матеріальних ресурсів на одиницю виробленої продукції і цін на ці ресурси. У зв'язку з цим цінові співвідношення треба розглядати в системі всього відтворювального процесу: від придбання матеріально-технічних ресурсів, необхідних для виробництва продукції, до кінцевої її реалізації. Реформа в сільському господарстві проходить в умовах дефіциту фінансових коштів, що ускладнюють ведення не тільки розширеного, але й простого відтворення[15].

Правильне обчислення собівартості продукції має важливе значення: чим краще організований облік, чим здійснено методи калькулювання, тим легше виявити за допомогою аналізу резерви зниження собівартості продукції. На підприємствах застосовуються три основних методи калькулювання собівартості й обліку витрат на виробництво: позамовний, попередільний і нормативний [16].

У країнах з розвиненою економікою облік витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції виділено в управлінський облік покликаний давати інформацію для управління собівартості продукції фахівцям, адміністрації підприємства та його підрозділів.

На практиці для здійснення діяльності підприємства неминуче потрібно довгострокове залучення ресурсів у виробництво, маркетинг, збут, обслуговування, тому незважаючи на те, що згідно з розрахунками рівність маргінальних витрат і доходів приносить максимальний дохід, застосування методу директ-костинг ефективно тільки за певних умов.

По-перше, прямі витрати на підприємстві повинні складати більшу частину витрат. По-друге, воно повинно випускати вузький перелік продукції (один-два види, для кожного з яких потрібні практично рівні фіксовані витрати). Якщо підприємство не відповідає подібним вимогам, показники собівартості будуть неминуче спотворені: занижена націнка на малосерійне продукцію і завищена на великосерійних, більш низькі показники доходів у фінансовому обліку в порівнянні управлінським, що здається висока прибутковість технологічно складних та інноваційних продуктів у порівнянні з простими. Отже, для вирішення основних завдань управлінського обліку застосовувати постійні та змінні показники неефективно [17].

Важливим заходом зниження собівартості продукції і збільшенням її обсягів є концентрація та спеціалізація. Підприємства, які мають поголів'я понад 2000 голів, виробляють на 100 га ріллі свинини на 20-25 % більше, а собівартість 1 ц приросту на 25 - 30 % нижча, ніж у підприємствах, де поголів'я не перевищує 500 свиней.

Підвищення ефективності свинарства досягається, насамперед, унаслідок інтенсивного використання основних свиноматок. Висока плідність може стати результатом лише повноцінної та різнотипної годівлі тварин, доброго утримання й догляду за ними, відбору в основне стадо свиноматок від багатоплідних і крупноплідних помісей. Удосконалення племінних і продуктивних якостей свиней забезпечує підвищення плідності на 7-10 % і прискорює ріст поросят. Утримання свиноматки, від якої отримують щорічно менше 12 поросят, - збиткове.

З метою збільшення кількості приплоду практикують утримання молодих свинок для разових опоросів. Використання свинок разового опоросу дає змогу виявити з-поміж них високоплідних, і це дешевше, ніж здійснювати селекційний підбір через придбання.

Застосування системи турових опоросів (а це є можливо внаслідок переходу до штучного осіменіння маток) дає змогу отримувати поросят у сприятливий час року і краще організувати працю на фермі. Через турові опороси можна підвищити виробництво свинини на 10-15 % і знизити її собівартість на 14-18 % порівняно з цими ж показниками за циклічної системи.

Важливим заходом у збільшенні виробництва свинини й її здешевленні є нові прогресивні технології годівлі. Суха відгодівля свиней з використанням преміксів забезпечує середньодобовий приріст тварин 600-800 г, сприяє широкому впровадженню промислових методів у свинарстві, спрощує характер і підвищує рівень продуктивності праці, знижує собівартість продукції.

Економічно доцільним уважається виробництво свинини тоді, коли на 1 ц приросту витрачати не більше 6-7 кормових одиниць упродовж відгодівельного періоду (6-7 міс) і досягти за цей час живої маси однієї голови 100-110 кг.

3.3 Узагальнення підвищення виробництва м'яса свиней

Підвищення продуктивності свиней є головним важелем росту економічної ефективності виробництва свинини, на який повинна бути спрямована дія всіх факторів та ресурсів, що задіяні в галузі.

Підприємство повинне мати власні племінні і товарні репродуктори. В основу технологічної частини має бути покладено підвищення інтенсивності використання маточного поголів'я, що дозволить збільшити забійний контингент свиней на 70%.

Одночасно необхідно поліпшувати якісні показники галузі. Так, маса туш забитих свиней повинна становити 90- 100 кг, в той час як у 2010 р. вона склала лише 68 кг.

Інтенсифікація використання маточного поголів'я дасть змогу забезпечити 2/3 запланованого обсягу приросту виробництва м'яса, підвищення маси кондицій і забійного виходу туш -- приблизно на 1/3.

Тривалість вирощування та відгодівлі свиней до 100 кг живої маси при цьому знизиться майже вдвічі -- з 325 діб нині до 180. До числа першочергових заходів із розвитку виробничої інфраструктури свинарського комплексу належить і поліпшення відгодівельної бази.

Щодо зерна найважливішим є завдання повного переходу на його використання в складі комбікормів, збалансованих за енергією, амінокислотним складом, вітамінами і мінеральними компонентами. Це дасть змогу, не збільшуючи, в цілому, витрати кормів у свинарстві, практично подвоїти виробництво свинини. При цьому витрати кормів на виробництво 1 кг приросту живої маси на вирощуванні і відгодівлі зменшаться із 7,5 кг до 3,8-4 кг.

Поставлені завдання можливо вирішити виключно завдяки механізмам підтримки виробництва. У тому числі шляхом створення інтервенційного фонду фуражного зерна, без якого через значні коливання цін на внутрішньому ринку неможливий стабільний розвиток галузі. У рамках розвитку селекційно-генетичного потенціалу необхідне створення свинарських селекційно-гібридних центрів, підтримка гібридизації свиней з використанням дотацій племінним господарствам, а також державна підтримка у реконструкції виробничих об'єктів, придбанні нового обладнання тощо.

У сфері організаційно-управлінських рішень важлива роль належить підтримці лізингових програм із оновлення основних засобів свинарства (включаючи кормовиробництво), закупівлі племінного молодняку свиней, заходи, що дають змогу реалізувати інноваційні технології для досягнення високих показників ефективності та конкурентоспроможності. В їх числі -- розробка, експертиза, введення в експлуатацію макроекономічних регуляторів, що покращують економічні умови функціонування підприємств.

У вирішенні цих завдань особливої актуальності набуває проблема професійності працівників галузі. А тому необхідно систематично організовувати навчання та перепідготовку кадрів, вивчення та обмін передовим досвідом шляхом внутрішньогалузевого та зарубіжного стажування.

У функціонуванні ринку свинини важливу роль відіграє інноваційна діяльність. Активізація наукових розробок у галузі селекційно-племінної роботи, удосконалення і розробка нових високоефективних систем кормозабезпечення та ветеринарно-санітарного захисту свиней, технологій утилізації гною, переробки відходів виробництва та первинної переробки суттєво сприятимуть підвищенню ефективності виробництва свинини.

Отже, можна сказати, що головним напрямом підвищення економічної ефективності свинарства є послідовна інтенсифікація на основі зміцнення кормової бази і забезпечення збалансованої годівлі свиней, удосконалення племінних і продуктивних якостей поголів'я, підвищення рівня використання свиноматок і продуктивності молодняку на відгодівлі, поглиблення спеціалізації і концентрації галузі, впровадження індустріальних технологій і прогресивних форм організації та оплати праці.

Висновок

Проаналізувавши виробництво продукції тваринництва на ТОВ «Піщане», слід зазначити, що виробництво валової продукції на 100 га с-г угідь та на 1 середньо - річного працівника у 2013 році зросли, що свідчить про ефективність використання землі та підвищення продуктивності праці.

За 2011 - 2013 роки вартість товарної продукції зросла, що вказує на використання підприємством кожної можливості зростання об'ємів реалізації продукції та пошуки каналів реалізації за підвищеними цінами. Це позитивно вплинуло на оздоровлення економіки новоствореного підприємства і показало збільшення рівня рентабельності у 2013 році в порівнянні з 2011 роком.

Підприємство має всі необхідні умови для ефективного ведення сільськогосподарського виробництва та стабільності економічного розвитку в умовах ринку. Але сучасний рівень результатів виробничо-фінансової діяльності вказує на необхідність пошуку шляхів її підвищення. В першу чергу це залежить від ефективності розвитку основних галузей.

Поголів'я свиней на підприємстві збільшується з кожним роком. Так, у 2012 р. поголів'я свиней зросло на 221голову, а у 2013 р. на 1959 голів порівняно з 2011 р., разом з цим збільшився приплід від свиноматок основних та тих, що перевіряються.

На ефективність виробництва свинини впливає багато чинників, основними з яких є такі: нормована годівля, технологія утримання, порода, система і метод розведення, кваліфікація персоналу, форма організації і оплата праці, закупівельні ціни на енергоносії, зернофураж та свинину.

Можна сказати, що головним напрямом підвищення економічної ефективності свинарства є послідовна інтенсифікація на основі зміцнення кормової бази і забезпечення збалансованої годівлі свиней, удосконалення племінних і продуктивних якостей поголів'я, підвищення рівня використання свиноматок і продуктивності молодняку на відгодівлі, поглиблення спеціалізації і концентрації галузі, впровадження індустріальних технологій і прогресивних форм організації та оплати праці.

Таким чином, для ефективного виробництва свинини необхідно досягнути конкурентоспроможних показників продуктивності тварин, ощадливого витрачання кормових ресурсів, мати можливість вийти на ринки збуту шляхом кооперування, створення міжпрофесійних організацій і витіснити посередницьку діяльність або ж обмежити її цивілізованими нормами маржі (2-7% до витрат виробництва).

Список використаних джерел

1. Аграрна реформа і організаційно-економічні трансформації у сільському господарстві: доповідь на 12 - річних зборах Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників 25-26 лютого 2010 року / В.Я. Месель-веселяк- К.: ННЦ „Інститут аграрної економіки”, 2010. - 57 с.

2. Агрокліматичний довідник по Київській області / Держсільгоспвидав УРСР

3. Андрійчук В.Г. Ефективність діяльності аграрних підприємств: теорія, методика, аналіз / В.Г. Андрійчук - К.: КНЕУ, 2008. - 292с.

4. Вихруща В.П., Харіна П.С. "Економіка підприємств": - Тернопіль, 2010- c.203

5. Германов О. Е. Производительность: экономическое содержание й проблемы измерения / Рос. гос. ун-т. - М.: Наука, 2008. - 187 с.

6. Дієсперов В.С. Ефективність виробництва сільськогосподарського підприємстві:Монографія. - К.: ННЦ«ІАЕ», 2008. - 340 с.

7. Домяненко С.І., "Формування виробничих витрат селянських (фермрських) господарств в умовах ринкової економіки", К.: Урожай, 2011. - С. 148.

8. Економіка підприємства: Навч. посіб. / за ред. А.В.Шегди - 2-ге вид. стер. - К.: Знання - Прес, 2012. - 335 с.

9. Економіка підприємства: підручник / за заг. ред. С.Ф. Покропивного. - Вид. 2-ге, перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2013. - 528 с.

10. Економіка сільського господарства/П.П.Руснак, В.В.Жебка, М.М.Рудий, А.А.Чалий. - К.: Урожай, 2009. - 320с.

11. Економіка сільського господарства: навч. посібник / Збарський В.К., Мацибора В.І., Чалий А.А. та ін. За ред. В.К Збарського і В.І. Мацибори. - К.: Каравела, 2010. - 280 с.

12. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.3. - К.: Академія, 2008. - 952 с.

13. Здоровцов ОХ, Касьянов Л.І.. Мацибора В.Й. "Економіка сільського осподарства": Підручник - К.: Видавництво УСГА 2009. - С. 320.

14. Канівський П. К., Ткаченко О. М., Квашук П. О. "Ефективність міжгосподарської кооперації" -- К.: Урожай, 2010. -С. 120.

15. Андрійчук В.Г., Вихор Н.В. Повышение эфективности агропромышленого производства. - К.: Урожай, 2011 - 231с.

16. Бойко В. І., Коржинський М. П., Козак О. А. // Економіка АПК. - 2008. - № 12. - с. 32 - 35.;

17. Виробнича економіка./ За редакцією В.П.Галушко, Г. Штрьобеля. Навчальний посібник. - Вінниця: Нова Книга, 2008. - 400с.

18. Вихруща В.П., Харіна П.С. "Економіка підприємств": - Тернопіль, 2009. 203с.

19. Горфинкель В.Я. "Економика предприятия": Учебник для вузов. - М.: ЮНИТЖ 2013. - 742с.

20. Дем'яненко С.І., "Формування виробничих витрат селянських (фермерських) господарств в умовах ринкової економіки", - К.: Урожай, 2012. - 148с

21. Державний комітет статистики України. Офіційний інтернет сайт установи.Кулішов В.В. "Економіка підприємства"; Підручник - К., 2008 - 432с.

22. Економіка сільського господарства. П. П. Руснак, В. В. Жебка, М. М. Рудий, А. А. Чалий; За ред. П. П. Руснака. - К.: Урожай, 2008. - 320 с.

23. Економіка сільського господарства: Підручник / О. І. Здоровцов, Л. І. Касьянов, В. І. Мацібора, В. Й. Шиян: За редакцією О. І. Здоровцова, В. І. Мацибори. - К.: Вид-во УСГА, 2009. - 320 с.

24. Економіка підприємства. Збірник практичних задач і конкретних ситуацій. Навчальний посібник./ С.Ф.Покропивний, Г.О.Швиданенко, О.С.Федонін та ін.. за ред.. С.Ф.Покропивного. - К.: КНЕУ, 2008

25. Економіка сільського господарства: Навч. Посібник / Збарський В.К., Мацибора В.І., Чалий А.А., та ін..; за ред. В.К. Збарського і В.І. Мацибори. - К.: ТОВ «Агар Медіа Груп», 2013. - 314с.

26. Закон України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» від 18 жовтня 2008 року.

27. Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України» від 24 червня 2009 року

28. Здоровцов ОХ, Касьянов Л.І.. Мацибора В.Й. "Економіка сільського осподарства": Підручник - К.: Видавництво УСГА 2013. - 320с.

29. Іванух Р. А., Дусановський С. Л., Білан Є. М./ Аграрна економіка і ринок.: Збруч, Тернопіль 2013 р.

30. Калінчик М.В., Ільчук М.М., Одінцова Т.М. Ефективність виробництва та розвиток ринку свинини. ? К.: Нічлава, 2011. - 228с.

31. Мацибора В. І. Економіка сільського господарства: Підручник. - К.: Вища шк., 1012. - 415 с.

32. Мельник Л.Г. " Экономика предприятия ": Учебное пособие - Суми: МТД "Универсальная книга", 2012. - 632с.

33. Мессель-Веселяк В.Я. Підвищення конкурентоспроможності аграрного сектору економіки України // Економіка АПК. - 2008. - №12. - с.8 - 15.;

34. Примак Ї.О. "Економіка підприємства": Навчальний посібник - К.: Вікар, 2008, - 187с. - (Вища освіта XXI ст.)

35. Руденко А.И. Экономика предприятия: Учебник для экономических вузов, -Издание 2-е, переработанное и дополненное, 1998, - 475с.

36. Руснак П.П., Андрійчук В.В., Ільєнко А.А. "Економіка підприємства": 1 підручник - 2009. - 256с.

37. Ярмоленко В.П. Про формування собівартості сільськогосподарської продукції. Економіка АТЖ -- К.: 2012. - №8. - С. 64-70.

Размещено на Allbest.ru

...