Паливний комплекс України: сучасний стан та перспективи розвитку

Розробка теоретико-методологічних засад і науково-методичних підходів формування стратегії розвитку паливного комплексу в сучасних умовах Визначення напрямів вдосконалення перспективного енергозабезпечення як основи енергетичної безпеки України.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 28.10.2015
Размер файла 62,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

РАДА ПО ВИВЧЕННЮ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

ПАЛИВНИЙ КОМПЛЕКС УКРАЇНИ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Спеціальність 08.07.01 - економіка промисловості

ЧУКАЄВА Ірина Костянтинівна

Київ - 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Раді по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України

Науковий консультант:

доктор економічних наук, професор, член-кореспондент НАН України Дорогунцов Сергій Іванович, Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана, завідувач кафедри розміщення продуктивних сил.

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор Недін Ігор Валентинович, Національний технічний університет України “Київський політехнічний інститут” Міністерства освіти і науки України, професор кафедри автоматизації проектування енергетичних процесів і систем;

доктор економічних наук, професор Столяров Василь Федосійович, Науково-дослідний фінансовий інститут при Міністерстві фінансів України, головний науковий співробітник

доктор економічних наук Ященко Юрій Петрович, Державний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут нетрадиційної енергетики та електротехніки, директор.

Провідна установа:

Науково-дослідний економічний інститут Мінекономіки України, відділ розвитку паливно-енергетичного комплексу та енергозбереження, м. Київ

Захист відбудеться 19 червня 2006 р. об 11 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.160.01 Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 01032, Київ-32, бульвар Т.Шевченка.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 01032, Київ-32, бульвар Т.Шевченка, 60.

Автореферат розісланий “ “ травня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор економічних наук,

професор Л.В.Дейнеко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

паливний комплекс енергозабезпечення безпека

Актуальність теми. Збереження і зміцнення національної безпеки України залежить в першу чергу від стану базових галузей економіки. До них відноситься паливно-енергетичний комплекс, рівень розвитку якого значною мірою визначає місце і роль держави в світі.

На початку ХХI століття в паливно-енергетичному комплексі України ще залишились невирішеними цілий ряд надзвичайно складних проблем. Перш за все треба сказати, що ПЕК України був сформований як складова частина ПЕК колишнього СРСР. Тому він не відповідає вимогам, які висуваються до енергокомплексу незалежної держави. Враховуючи сьогоденну важку ситуацію з енергозабезпеченням країни, потрібна багатогранна структурна перебудова паливно-енергетичного комплексу, всієї економіки країни з врахуванням енергетичного фактору.

Теоретичні та прикладні проблеми розвитку і реформування паливно-енергетичного комплексу та його складових, енергетичної безпеки країни досліджено в наукових працях відомих учених-економістів і практиків. Вагомий внесок у розробку цих проблем зробили Алимов О.М., Амоша О.І., Бар'яхтар В.Г., Бабушкін В.М., Воропай М.І., Дорогунцов С.І., Іванов М.І., Кантарович В.Л., Макаров О.О, Мелент'єв Л.О., Мельник В.І., Недін І.В., Потапов В.І., Піріашвілі Б.З., Решетняк О.О., Рильський В.О., Столяров В.Ф., Федорищева А.М., Шидловський А.К., Ященко Ю.П. та інші.

Проте проблеми розвитку галузей паливної промисловості в умовах реформування економіки потребують подальшого дослідження, оскільки докорінно змінились внутрішні і зовнішні умови економічного розвитку країни. Передусім це стосується теоретико-методологічних підходів до довгострокового прогнозування розвитку паливного комплексу, його реформування у відповідності з умовами ринкової економіки, визначення основних проблем і напрямів вдосконалення енергозабезпечення та підвищення рівня енергетичної безпеки країни. За цих умов дослідження даних проблем є виключно актуальним, а їх розв'язання сприятимє успішному вирішенню цих важливих загальнодержавних завдань.

Головна ідея дисертаційної роботи полягає в тому, щоб на основі узагальнення існуючих теоретичних і практичних засад розвитку складних систем енергетики розробити основні методологічні і методичні положення та обгрунтувати практичні рекомендації щодо стратегії довгострокового розвитку паливного комплексу і підвищення рівня енергетичної безпеки в умовах соціально-економічної трансформації країни.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукові результати, теоретичні положення й висновки дослідження тісно пов'язані з тематикою науково-дослідних робіт Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України, зокрема: з темою 3.1.5.63 - “Схема (Прогноз) розвитку і розміщення продуктивних сил України та її регіонів (областей) на тривалу перспективу” (розділ “Паливно-енергетичний комплекс”), номер державної реєстрації 0104U003168 (автором визначені основні тенденції і особливості розвитку нафтовидобувної та нафтопереробної галузей); темою 3.1.5.64 - “Проблеми сталого розвитку і основні напрями структурних трансформацій в економіці України” (розділ “Паливно-енергетичний комплекс”), номер державної реєстрації 0101U007881 (автором проаналізовано резерви енергетичного потенціалу України); темою 3.1.5.67 “Розробка засобів імітаційного моделювання економічних процесів для обґрунтування стратегії розвитку енергетики” (розділ “Паливно-енергетичний комплекс”), номер державної реєстрації 0101U007879 (автором запропоновані методологічні та методичні підходи щодо розробки прогнозу розвитку ПЕК як складової частини економіки України).

Результати дисертаційної роботи використано у темі “Розробка перспективного паливно-енергетичного балансу як основа для нової редакції Національної енергетичної програми до 2030 року”, номер державної реєстрації 0101U004176, яка виконувалась відповідно до договору з Міністерством палива і енергетики України. Участь автора у її виконанні полягала у розробці комплексу перспективних балансів виробництва та розподілу паливно-енергетичних ресурсів на період до 2030 р.

Крім того, результати дисертаційної роботи використано у темі “Прогнозування потреби в ПЕР, паливно-енергетичні баланси, імпортно-експортна політика”, номер державної реєстрації 0203U002685, яка виконувалась відповідно до договору з Інститутом загальної енергетики НАН України. У рамках вказаної роботи автором проведена оцінка потреби в первинних паливних ресурсах згідно з наміченими сценаріями соціально-економічного розвитку країни на період до 2030 р.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретико-методологічних засад і науково-методичних підходів формування стратегії розвитку паливного комплексу в сучасних умовах, надання науково-практичних рекомендацій для її реалізації, а також визначення напрямів вдосконалення перспективного енергозабезпечення як основи енергетичної безпеки країни.

Відповідно до мети в роботі були поставлені наступні основні задачі:

- поглибити теоретико-методологічні підходи до дослідження проблем реформування енергетики з урахуванням сучасних тенденцій моделювання і прогнозування розвитку паливно-енергетичного комплексу як складової частини економіки України за умов трансформації суспільно-економічних відносин;

- розробити методологічні підходи до імітаційного моделювання процесів формування видових та зведених паливно-енергетичних балансів;

- обгрунтувати концептуальні підходи до забезпечення енергетичної безпеки України;

- здійснити економічну оцінку сучасного ресурсного та техніко-економічного стану галузей паливного комплексу та з'ясувати основні проблеми їх подальшого розвитку;

- дослідити основні прогностичні фактори і врахувати їх вплив на перспективи розвитку паливного комплексу;

- удосконалити нормативно-правове забезпечення в енергетичній сфері;

- розробити прогноз довгострокового розвитку галузей паливної промисловості та визначити головні напрями їх реформування;

- обгрунтувати теоретико-методологічні засади розробки концепції розвитку паливно-енергетичного комплексу в нових геополітичних та економічних умовах України;

- здійснити економічну оцінку впливу на енергомісткість ВВП альтернативних варіантів формування ресурсної частини перспективних паливно-енергетичних балансів як інструменту енергетичної політики;

- розробити комплекс пропозицій щодо підвищення ефективності функціонування галузей паливної промисловості.

Об'єктом дослідження є процеси розвитку і реформування паливного комплексу України в контексті формування раціональної структури паливно-енергетичного балансу в нових геополітичних та економічних умовах.

Предметом дослідження є методологічні, методичні і прикладні проблеми та підходи щодо формування стратегії розвитку паливного комплексу, спрямованої на досягнення необхідного рівня енергетичної безпеки держави.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційної роботи стали праці вітчизняних і зарубіжних вчених з питань теорії та практики розвитку ринкової економіки та паливно-енергетичного комплексу, його окремих складових; сучасні теорії інституціональних перетворень, класичні та сучасні розробки з інноваційного розвитку, системного аналізу, теорії управління та державного регулювання.

У проведеному дослідженні використовувались такі наукові методи: статистичний, економічного, порівняльного та структурного аналізу - для аналізу сучасного стану економіки та паливно-енергетичного комплексу України; аналогій - дослідження двох споріднених економічних систем; функціонального аналізу - для обґрунтування теоретичних засад розвитку економіки та паливного комплексу; економіко-математичні,

експертних оцінок - для розробки інструментарію визначення ефективності розвитку галузей економіки на довгострокову перспективу; сценарного моделювання - для складання варіантів прогнозів розвитку економіки, споживання паливних ресурсів та паливного комплексу; древа цілей - для оцінки значень окремих варіантів і на її основі вибору напрямів довгострокового розвитку досліджуваних об'єктів; балансовий - для визначення основних економічних зв'язків в економіці, темпів та пропорцій розвитку, структурних змін у виробництві та споживанні, важливих техніко-економічних показників відтворення в галузевому та територіальному розрізах; операційних досліджень та оптимізації - для динамічного або лінійного програмування. Як один із найважливіших методологічних і методичних підходів у роботі застосовано системний підхід з урахуванням міждисциплінарного характеру дослідження.

Інформаційну базу дослідження складають законодавчі і нормативні акти Верховної Ради та Кабінету Міністрів України, методичні й статистичні матеріали Державного комітету статистики, статистичні матеріали міністерств і відомств України з питань розвитку економіки та енергетики, матеріали досліджень міжнародних організацій з проблем розвитку паливно-енергетичного комплексу; наукові праці провідних вітчизняних і закордонних вчених у галузі економіки енергетики.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що проведені дослідження дали змогу розробити теоретико-методологічні положення і практичні рекомендації, які спрямовані на вирішення проблем реформування паливного комплексу з врахуванням нових геополітичних та економічних умов України, і на цьому підґрунті визначити стратегічні напрями розвитку галузей паливної промисловості як основи енергетичної безпеки країни. Науковою новизною відзначаються такі теоретико-методологічні і прикладні результати:

- поглиблено теоретико-методологічні підходи до формування но нових засадах ефективної енергетичної стратегії, які, на відміну від існуючих, враховують сучасні тенденції моделювання і прогнозування розвитку паливно-енергетичного комплексу як складової частини економіки України за умов трансформації економічних відносин;

- вперше запропоновано методологічні підходи до імітаційного моделювання процесів формування видових та зведених паливно-енергетичних балансів, що дозволяє оперативно розглядати і оцінювати варіанти перспективних ПЕБ та розробити рекомендації щодо альтернатив розвитку потужностей із видобування і переробки основних паливно-енергетичних ресурсів;

- проведено оцінку сучасного стану енергетичної безпеки з урахуванням цілей і завдань підвищення її рівня, що дозволяє більш обгрунтовано визначити пріоритети державної енергетичної політики. В основу авторських розробок покладено такі концептуальні положення: орієнтація на пріоритети енергетичної безпеки; надання вугіллю власного видобутку провідної ролі в забезпеченні енергетичної безпеки; приведення структури паливно-енергетичного балансу у відповідність до структури геологічних запасів палива в Україні;

- обґрунтовано пріоритети з підтримки надійної сировинної бази, виявленні резервів підвищення ефективності роботи підприємств на основі оцінки ресурсного та техніко-економічного потенціалу галузей паливної промисловості і забезпечення на цій основі стійкого розвитку паливного комплексу;

- визначено основні прогностичні фактори, які впливають на структурні зміни в ПЕКу, перспективні рівні розвитку галузей паливної промисловості та стан енергетичної безпеки країни. Відмінність авторських розробок від існуючих полягає в застосуванні комплексного підходу до визначення ефективних напрямів розвитку паливного комплексу;

- обгрунтовано напрями підвищення ефективності діяльності в енергетичній сфері на основі економічного вдосконалення нормативно-правового забезпечення, яке повинно закріпити необхідність державної підтримки розвитку паливного комплексу шляхом надання державою фінансових стимулів і податкових пільг для виробників та інвесторів, що дозволить забезпечити стабільні правила взаємовідносин держави та господарчих суб'єктів в енергетичному секторі економіки;

- на основі запропонованих методологічних та методичних підходів розроблено прогнози розвитку галузей паливної промисловості на довгострокову перспективу, що дозволяє дати оцінку реальних можливостей виробничого потенціалу видобутку та переробки палива у перспективі і підвищити рівень самозабезпечення енергоносіями;

- обгрунтовано теоретико-методологічні засади концепції розвитку паливно-енергетичного комплексу в нових геополітичних та економічних умовах України, які на відміну від існуючих, спрямовуються на реалізацію забезпечення високої енергоефективності виробництва і використання паливно-енергетичних ресурсів, що дозволяє створити необхідні передумови для розвитку економіки України;

- вперше запропоновано імітаційну систему визначення впливу на енергоємність ВВП різних альтернатив формування ресурсів на віддалену перспективу в залежності від сценаріїв розвитку економіки та здійснено економічну оцінку комплексу варіантних розрахунків ресурсної частини перспективних паливно-енергетичних балансів, що дозволило забезпечити різнопланове визначення основних кількісних напрямів розвитку енергетики на період до 2030 р.;

- обгрунтовано напрями удосконалення перспективного розвитку паливного комплексу, які полягають у задіянні наявних внутрішніх резервів ефективності роботи підприємств, що дозволяє визначити шляхи вирішення найбільш складних проблем розвитку вітчизняного паливного комплексу і підвищити ефективність його функціонування.

Практичне значення одержаних результатів. Викладені у дисертаційній роботі наукові результати, положення і висновки поглиблюють теорію і методологію визначення ефективності функціонування паливного комплексу і в поєднанні з практичними рекомендаціями можуть служити науковою базою для схем-прогнозів, стратегії, тактики і програм довгострокового розвитку паливних галузей, які складаються державними органами, науковими та проектними установами економічного і енергетичного профілю в процесах розробки прогнозів розвитку галузей економіки, що дає можливість сприяти підвищенню рівня енергетичної та економічної безпеки країни. Вони можуть бути використані в процесі формування та реалізації Національної енергетичної стратегії України на період до 2030 р.

Результати дослідження знайшли відображення у комплексних розробках Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України відповідно до планів науково-дослідних робіт (довідка № 25/45-7-4 від 26.01.06 ).

Авторський доробок використано у темі “Прогнозування потреби в ПЕР, паливно-енергетичні баланси, імпортно-експортна політика”, яка виконувалась відповідно до договору з Інститутом загальної енергетики НАН України (довідка № 268/69-2 від 16.03.06 ).

Окремі положення дисертації з питань розвитку паливно-енергетичного комплексу використовуються у навчальному курсі “Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка” Київського національного економічного університету ім. В.Гетьмана (довідка № 01 від 1.03.06 ).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до теоретичних основ і практичних методів розвитку паливного комплексу. Наукові положення, висновки і рекомендації, винесені на захист, розроблені та одержані автором самостійно. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, у дисертаційній роботі використані лише ті ідеї та положення, які отримані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження - теоретичні положення і практичні рекомендації, що розроблені автором, були апробовані на ряді українських і міжнародних науково-теоретичних та практичних конференцій: науково-методична конференція “Фундаментальні соціально-економічні проблеми” (Київ, 18-19 лютого, 1999 р.), научно-практическая конференция “Чрезвычайные ситуации в системах энергетики: опасность возникновения и возможности ликвидации последствий” (Киев, 12-14 октября, 1999 г.), міжнародна науково-практична конференція “Соціальні пріоритети ринку праці в умовах структурної модернізації економіки” (Київ, 19-20 вересня, 2000 р.), міжнародна науково-практична конференція “Політичні, економічні і екологічні проблеми енергетичної безпеки і транспортування енергоресурсів в Україні” (Київ, 24-26 жовтня, 2000 р.), міжрегіональна науково-практична конференція “Антикризове управління підприємством: проблеми і шляхи вирішення в умовах України” (Київ, 23 листопада, 2000 р.), науково-практична конференція “Енергозбереження - важлива складова економічної та енергетичної ефективності” (Київ, 27-28 вересня, 2001 р.), научный семинар с международным участием “Технологии энергетики и экономическая безопасность государства” (Киев, 22-24 октября, 2001 г.), научно-практическая конференция “Энергетическая безопасность и экономический рост” (Киев, 31 октября - 1 ноября, 2002 г.), науково-практична конференція “Внесок академіка В.Вернадського в дослідження проблем розвитку і розміщення продуктивних сил” (Київ, 12-13 березня, 2003 р.)

Публікації. Основні положення дисертації опубліковано у 34 наукових працях загальним обсягом 60,75 друк.арк., у тому числі 40,35 друк. арк. належить особисто автору. З них одна індивідуальна монографія, п'ять монографій у співавторстві, 23 статті у наукових фахових виданнях, 5 статтей у матеріалах наукових конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, сімох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації становить 441 стор. комп'ютерного тексту, який містить 40 табл. і 7 рис., з них повні сторінки займають 11 табл. і 3 рис., список використаних джерел із 283 найменувань викладено на 27 стор., 4 додатки - на 27 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі - “Паливно-енергетичний комплекс в системі продуктивних сил” проаналізовано існуючі теоретико-методологічні підходи до дослідження проблем розвитку паливно-енергетичного комплексу та запропоновані авторські підходи щодо визначення розвитку на довгострокову перспективу паливного комплексу в нових економічних та геополітичних умовах; виявлено основні тенденції розвитку паливно-енергетичного комплексу та його місце і роль в системі продуктивних сил; проведено аналіз сучасного стану енергетичної безпеки країни; дослідженні екологічні проблеми функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу.

Нові геополітичні та економічні умови, в яких перебуває Україна, суттєво позначилися на енергетичній безпеці країни, поставивши її в пряму залежність від імпортних енергоресурсів. Сьогодні проблеми енергозабезпечення країни вже переросли в проблеми економічної та національної безпеки. Для їх вирішення необхідно мати можливість завчасно оцінювати енергетичну ситуацію майбутнього і впливати на розвиток економіки та її паливно-енергетичного комплексу таким чинм, щоб здійснювати заздалегідь необхідні структурні зміни. При цьому, як показує світовий досвід, залежно від геополітичниго і економічного становища країни можуть застосовуватися різні стратегії розвитку паливно-енергетичного комплексу. Необхідність подальшого нарощування потужностей паливного комплексу на Україні пов'язана з наступним: новими геополітичними умовами; сучасним економічним становищем; відсутністю можливостей для широкомасштабного використання нових або поновлюваних джерел енергії; критичним станом в електроенергетиці; відсутністю достатніх коштів для закупівлі паливно-енергетичних ресурсів за кордоном. Не зважаючи на складність ситуації, Україна має достатньо можливостей для забезпечення власної енергетичної безпеки та виводу паливно-енергетичного комплексу з кризового стану.

В результаті проведенного дослідження рекомендовані до використання нові методологічні і методичні підходи щодо довогострового прогнозування розвитку паливного комплексу, які розроблені для сучасних умов України.

В основу методології формування енергетичної політики і розвитку паливного комплексу доцільно покласти наступні принципи: забезпечення економічної та енергетичної безпеки країни, яку визначають нові економічні та геополітичні умови; темпи та масштаби соціально-економічного розвитку країни; структура та рівні споживання паливних ресурсів; можливості власного паливного комплексу щодо забезпечення темпів економічного розвитку; ступінь залежності від зовнішніх джерел енергоресурсів; ресурсні, технічні, економічні та інтелектуальні можливості для подальшого нарощування потужностей в паливній промисловості.

В дисертації розроблені методологічні підходи до імітаційного моделювання процесу формування видових та зведеного паливно-енергетичного балансу який об'єктивно є складовою частиною міжгалузевого балансу економіки в цілому. Запропоновані методологічні та методичні підходи дають можливість, на думку дисертанта, з більшою точністю здійснювати прогнозування довгострокового розвитку паливного комплексу в контексті розвитку продуктивних сил в нових геополітичних та економічних умовах України.

Основні методологічні положення, на яких грунтується дослідження, представлені на рис.1.

Не підлягає сумніву, що у визначенні як тактичних завдань, так і стратегії структурної трансформації економіки України пріоритет має належати енергетичному фактору. Жодна країна не будує свою енергетичну стратегію на імпортному паливі, ігноруючи власні енергоносії.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1. Методологія дослідження розвитку паливного комплексу на довгострокову перспективу.

Про масштаби та роль паливно-енергетичного комплексу в економіці країни дають уявлення наступні цифри. В галузях ПЕК виробляється більше ніж 22% промислової продукції, в них зосереджено близько 28% основних виробничих засобів промисловості та працює понад 702 тис. працівників.

Проведений в дисертаційній роботі аналіз свідчить про незбалансований характер динаміки розвитку паливно-енергетичного комплексу і основних секторів економіки. Проблеми з енергопостачанням, які склалися в країні, зумовлюють необхідність розробки нової Енергетичної програми України, яка б дала змогу, по-перше, зупинити поглиблення енергетичної кризи і, по-друге, забезпечити енергетичну безпеку України в умовах переходу до сталого розвитку.

Для України важливим є розв'язання ряду проблем, пов'язаних із захистом національних інтересів. При цьому слід враховувати, що проблема енергетичної безпеки є найактуальнішою серед інших складових національної безпеки для нашої країни, яка перебуває в процесі системних трансформацій.

Тому система заходів гарантування енергетичної безпеки має враховувати як реалії сьогодення, так і можливі зміни внутрішніх та зовнішніх умов існування України.

Аналіз сучасного стану забезпечення енергетичної безпеки показав, що ця проблема в Україні поки що недостатньо вирішена як в теоретичному, так і в практичному відношенні. Стан енергетичної безпеки характеризується безліччю показників, система яких ще тільки формується.

Спираючись на викладені міркування, ми для відслідковування стану енергетичної безпеки рекомендуємо як базовий комплекс індикаторів енергетичної безпеки країни використовувати наступні показники: енергоємність ВВП; інвестиційна забезпеченість розвитку ПЕК; зношеність основних виробничих фондів галузей ПЕК; співвідношення приросту і видобутку запасів нафти і природного газу; диверсифікованість зовнішніх джерел постачання вуглеводнів; запаси (в т.ч. сезонні) енергоносіїв (в першу чергу запасів вугілля на електростанціях у розрахунку до середньодобового споживання в січні); допустимий рівень недопостачання ПЕР в у звичайних та екстремальних умовах; динаміка екологічного навантаження діяльності підприємств ПЕК; пропускна спроможність і надійність транзитних мереж постачання.

Важливо також мати нормативно-правове забезпечення діяльності енергетичних підприємств не нижче критичного рівня (біля 80 %).

В якості критерію безпечного енергозабезпечення приймаються науково обгрунтовані оцінки визначених індикаторів (табл.1.).

У дисертації розроблено класифікацію сучасних економічних загроз енергетичній безпеці України.

Таблиця 1.

Індикатори стану енергетичної безпеки України на період до 2006 року

Показник - індикатор енергетичної безпеки

Критерій граничного рівня індикатору

Прогнозна оцінка індикатору енергетичної безпеки

Оцінка відповідності очікуваної динаміки індикатора його граничному рівню

Енергоємність ВВП

Зниження рівня не менше 1-2 % на рік

Темпи зростання темпами більш як 1,4 % на рік

Зниження темпів у межах нормативного рівня

Інвестиційна забезпеченість розвитку ПЕК

Обсяг щорічних інвестицій повинен становити не менше 4-5 % вартості основного капіталу

Очікується менше 1 -4 %

За даними, що склались за останні роки введення основних фондів становило біля 3,0-3,6 % за рік

Зношеність виробничих фондів ПЕК

До 45 % їх початкової вартості

Очікується біля 45 %

В межах до нормативного рівня

Співвідношення приросту і видобутку запасів:

- нафти

- природного газу

1,5-2 % приросту запасів на 1 % видобутку нафти та природного газу

За останні роки приріст запасів складав 0,5 % на 1 % видобутку нафти та природного газу

Належить стабілізувати за рахунок створення умов для нарощування розвідки за рахунок експлуатаційних коштів

Диверсифікованість зовнішніх джерел постачання вуглеводнів

Не менше трьох зовнішніх джерел

Нафта із Росії та Казахстану і можливо Азербайджану;

газ природний - із Росії, Туркменістану

Досягається не в повному обсязі по газу

Запаси вугілля для забезпечення споживачів у розрахунку до середнього його споживання у січні

Не менше як на 40 діб

За останні роки запаси вугілля на ТЕС становили 13-22 доби

Нижче нормативного рівня

Допустимий рівень недопостачання ПЕР споживачам

Не більше 1-2 % від загальної потреби для основних споживачів

За експертними оцінками біля 8-10 %

За прогнозами в межах нормативного рівня споживання ПЕР

Рівень законодавчого забезпечення діяльності підприємств ПЕК

Не менше 80-90 % від потреби

Фактично біля 75 - 80 %

Належить прийняти комплекс законодавчих актів

До внутрішніх загроз належать: відсутність попиту на енергоресурси в обсязі, достатньому для задоволення навіть мінімально критичної потреби суспільства; надмірна енергоємність валового внутрішнього продукту; застарілість та високий рівень спрацювання основної частини енергетичних потужностей; недостатній обсяг інвестицій у розвиток галузей ПЕК; недостатній рівень власного виробництва устаткування та матеріалів для ПЕК; відсутність власного виробництва ядерного палива (на базі наявних покладів уранової руди) і забезпечення повного ядерного циклу; відсутність контролю за діями трейдерів, які фактично монополізували ринки постачання енергоресурсів; недосконалість нормативно-правового забезпечення функціонування та розвитку галузей ПЕК в ринкових умовах.

Серед зовнішніх загроз найважливішими є: високий рівень монополізації постачання імпортних паливно-енергетичних ресурсів; залежність від імпорту значної частини устаткування, матеріалів та послуг для галузей ПЕК.

Виходячи з принципів загальної теорії складних систем, будь-яку складну систему необхідно розглядати не ізольовано, а разом з іншими (зовнішніми) системами. Якщо розглядати паливно-енергетичний комплекс України, як складну систему, то найважливішою з зовнішніх систем є навколишнє середовище, в межах і у взаємодії з яким функціонують підприємства паливного комплексу. У зв'язку з цим, у роботі акцентується увага на дослідженні напрямів підвищення екологізації діяльності підприємств паливного комплексу. На думку автора, на всіх етапах екологізації ПЕК досить дієвими мають бути економічні та організаційно-технічні заходи екологізації, з яких найефективнішою є розробка і реалізація політики енергозбереження.

У другому розділі - “Сучасний стан вугільної промисловості Україниавтором досліджені питання, пов'язані з розвитком ресурсної бази, техніко-економічним станом та процесом реструктуризації вугільної промисловості. Розглядаються проблеми використання вугільної продукції та формування ринку вугілля.

Проведне дослідження сучасного стану ресурсної бази вугільної промисловості показало, що хоча запаси вугілля в Україні значні, стан їх розвіданості та ступінь використання свідчить про неможливість суттєвого збільшення його видобутку в перспективі. Із загального обсягу балансових запасів вугілля тільки 20% належить до перспективних запасів категорії С2.

Тому підтримувати видобуток на досягнутому рівні або дещо збільшити його можна за рахунок будівництва нових підприємств та реконструкції діючих з прирізкою резервних ділянок шахтних полів, запаси яких ураховуються у вільних ділянках та становлять 1,4 млрд т, або 3,2% усіх запасів категорії А+В+С1.

Крім того, необхідно збільшити обсяги наукових і геологорозвідувальних робіт з метою нарощування перспективних запасів вугілля категорії С2 (9,6% загальних геологічних запасів), враховуючи значні обсяги прогнозних ресурсів. Дослідження показало, що реальною ресурсною базою розвитку вугільної промисловості є підготовленні запаси на ділянках для будівництва нових вугільних підприємств - 67 ділянок із запасами 9,7 млрд т і на ділянках для реконструкції і продовження термінів служби діючих підприємств - 66 ділянок із запасами 2,7 млрд т. Головна проблема полягає у своєчасному і раціональному залученні запасів вугілля в експлуатацію з метою підтримки і збільшення виробничих потужностей галузі.

Суттєвим резервом підвищення ефективності вугільної промисловості, зниження собівартості вугілля є утилізація метану. Всі вугільні пласти в Донбасі (за виключенням суперантрацитів) газоносні з глибини 150-500 м (нижче зони газового вивітрювання). Очевидно, що кам'яновугільні родовища слід розглядати як вугільно-газові.

Великий вплив на ефективність роботи галузі має стан виробничих фондів шахт. Починаючи з 1975 року відбувається зниження інвестицій в розвиток вугільної промисловості України. Це визначило різке гальмування процесу оновлення виробничих потужностей і погіршення структури шахтного фонду в Україні. Промислово-виробничі фонди вугледобувних підприємств спрацьовані в середньому на 65%. Чверть основного стаціонарного устаткування цілком вичерпала свій нормативний ресурс експлуатації. Роль економічних проблем ще більше зросла з реформуванням галузі, що практично здійснюється в напрямі закриття та ліквідації нерентабельних шахт.

Внаслідок цього відчутно проявилась негативна тенденція зниження виробничих потужностей, що, в свою чергу, спричинило різке падіння обсягів видобутку вугілля з 164,8 млн т в 1990 р. до 80,3 млн т в 2003 р., або більш ніж у два рази. При цьому останні роки роботи вугільної галузі характеризуються досить стабільними результатами, що свідчить про граничну рівновагу можливостей існуючого шахтного фонду, організаційних і інвестиційних можливостей.

Враховуючи, що в країні намітилась тенденція покращення окремих показників функціонування вугільної галузі, в роботі здійснена оцінка впливу ходу реструктуризації на загальний економічний стан вугільної промисловості.

Проведений аналіз існуючих підходів до реструктуризації вугільної промисловості України виявив, що розпочавшись в умовах економічної кризи, вона не лише не ліквідувала вплив основних чинників деградації виробничого потенціалу, але й додатково спровокувала посилення негативних тенденцій.

Основний висновок проведених досліджень полягає в тому, що не досягнуті основні цілі реструктуризації - подолання кризових явищ у галузі, підвищення ефективності виробництва та забезпечення зростаючих потреб країни у вугіллі.

Дослідження ефективності використання вугільної продукції, показало, що раціональне використання природних pecypciв (як в частині повноти використання отриманих природних pecypciв, які мають певну споживну вартість, так і в частині повноти вилучення їх із надр) можна вважати водночас чинником інтенсифікації суспільного виробництва, резервом підвищення економічної ефективності гірничо-видобувних галузей та заходом з охорони навколишнього середовища. На нашу думку, саме такий підхід може створити підґрунтя підвищення ефективності вугільної промисловості України. Залучення супутніх продуктів до господарської діяльності в умовах обмежених паливних та мінеральних ресурсів може стати одним з шляхів зниження собівартості вугілля, підвищення ефективності роботи вугільної промисловості.

У дисертаційній роботі доведено, що вугільна галузь відрізняється своїми специфічними особливостями і закони ринку мають більш складний механізм впливу на вугільну промисловість, ніж на інші галузі економіки. Ринку вугільної продукції більшою мірою властива не чиста, а олигонолистична конкуренція, яка допускає обмежений взаємною залежністю контроль над цінами і дозволяє здійснювати політику цін як виробникам, так і споживачам. Проведений аналіз дає підстави для висновку, що перехід вугільної промисловості до ринкових відносин має обмеження, які зводяться до того, що подальше підвищення цін на вугільну продукцію неможливе без втрати ринків збуту і закриття багатьох шахт, а одержання все зростаючих дотацій держави нереальне через кризовий стан економіки країни.

Попит на вугільну продукцію в Україні перевищує пропозиції внутрішнього ринку. Склалася порадоксальна ситуація, коли виробничі потужності шахт і розрізів використовуються на 70%, тоді як кошти споживачів вугільної продукції йдуть на закупівлю вугілля за кордоном.

В умовах дефіциту паливних ресурсів експорт вугілля з України знизився з 20,0 у 1990 до 2,0 млн.т у 2003 р. Таким чином, при переході до ринкової економіки можна констатувати факт втрати ринків збуту українського вугілля як у країнах СНД, так і в інших державах.

У третьому розділі - “Сучасний стан газової промисловості України” досліджуються ресурси природного газу, здійснено техніко-економічний аналіз сучасного стану газової промисловості, ефективності споживання природного газу та проблем формування ринкових відносин у газовій промисловості.

Проведений аналіз ресурсної бази газової промисловості показав, що видобуток вуглеводнів в Україні характеризується різким погіршенням показників сировинної бази як якісних, так і кількісних. Основні родовища газу характеризуються високим ступенем виробленності початкових запасів. По газових родовищах ця величина складає 65%. Понад половини залишкових запасів належить до категорії важковидобувних, що потребує спеціальних технологій видобутку і великих капітальних вкладень. Низька надійність розвіданих запасів газу призводить до частого непідтвердження їх в процесі розробки родовищ.

Враховуючи те, що починаючи з 1998 року ситуація дещо покращилась, з'ясовано, що стабілізація видобутку газу була досягнута лише за рахунок впровадження комплексу заходів з підвищення ефективності використання ресурсної бази, скорочення числа бездіючих свердловин, нових методів і технологій газовилучення на старих родовищах. У зв'язку з цим одним з першочергових завдань, які стоять перед газовою промисловістю України, є нарощування обсягів геологорозвідувальних робіт для збільшення приростів розвіданих запасів вуглеводнів. Особливу увагу необхідно приділяти роботам з розвідки та освоєння газових родовищ в акваторії Чорного та Азовського морів, де потенційні ресурси вуглеводнів освоєнні лише на 3%.

Враховуючи, що при практично повній відсутності фінансування галузі з Державного бюджету виконання виробничої програми забезпечується за рахунок власних коштів підприємств, то необхідно частково фінансувати геологорозвідувальні роботи за рахунок спеціально виділених бюджетних коштів. Крім того, на законодавчому рівні необхідно припинити віднесення газових свердловин до першої групи основних фондів, на яку не розповсюджується можливість нарахування амортизації за прискореними нормами. Це гальмує залучення недержавних та іноземних інвестицій, не забезпечує умов для самофінансування галузі. Крім того, на погіршення фінансового стану підприємств галузі впливає надмірно високий рівень податків та різних обов'язкових платежів. Це призводить до ситуації, коли підприємствам не вистачає власного прибутку для інвестування в інноваційний розвиток.

Основним функціонером нафтогазового комплексу є створена у 1998 році Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, на долю якої припадає 97% видобутку газу. Одним з важливих завдань Компанії є використання геополітичного потенціалу України, як держави-транзитера вуглеводневої сировини, інтеграції українського газотранспортної системи в європейську і міжконтинентальні газові мережі. З урахуванням поставок газу через Україну частка транзитного газу становила 59% за що Україна отримала 30 млрд м3 природного газу як плату за транзит. Таке сприятливе для України становище може мати місце за умови належного технічного стану ГТС і надійності транзиту газу.

Аналіз сучасного техніко-економічного стану газотранспортної системи показав, що вона загалом зношена на 17-20%, реальна спрацьованість трубопроводів, яка наближається до прийнятого амортизаційного рівня в 33 роки, має місце приблизно у 60% лінійної частини ГТС. Крім того, більше 60% газоперекачувальних агрегатів відпрацювали свій ресурс, три чверті з них морально застарілі. Вадою також є неекономічність самої газотранспортної системи. Важке технічне становище ГТС України обумовлено недостатніми обсягами робіт з капітального ремонту та реконструкції ГТС. Крім того, практично всі підземні сховища газу (ПСГ) потребують досить значних обсягів робіт з реконструкції для забезпечення ефективності їх експлуатації.

В дисертації докладно проаналізовано ефективність споживання природного газу по галузях економіки України. Відповідно до потреби економіки споживання природного газу характеризується наступним.

Високими темпами зменшення споживання природного газу відбувалося в промисловості - 49,6 %, в т. ч. по: електроенергетиці 41,6 %, чорній металургії - 46,4 %, хімічній і нафтохімічній промисловості - 55,8 %, тощо. Різні темпи скорочення споживання природного газу в галузях економіки призвели до змін у міжгалузевій структурі його використання. Так, частка промисловості в загальному споживанні природного газу в 2004 р. склала 57,8 проти 71,4 % в 1990 р. або знизилась на 13,6 пунктів, а житлово-комунального сектору - підвищилась відповідно з 13,8 до 29,6 % або на 15,8 пунктів.

Основним напрямом розподілу ресурсів природного газу є його споживання на виробничо-технологічні потреби економіки України. Аналіз цих показників свідчить, що за період 1990-2004 рр. помітних позитивних зрушень не відбулось. Використання природного газу в основному було направлене на енергетичні цілі, а в якості сировини в абсолютному значенні знижувалось. Таким чином, зберігається недостатньо ефективна структура споживання природного газу. Факторний аналіз зміни споживання природного газу показав, що з одного боку, знижуються обсяги його споживання в промисловості через падіння обсягів виробництва продукції, а з іншого - з цих же причин зростають питомі витрати палива на виробництво продукції. Надмірно висока питома вага природного газу в паливному балансі свідчить про не оптимальність балансу та низьку ефективність споживання природного газу.

Україна змушена адаптуватись до нових економічних тенденцій та побудувати систему взаємовигідних зовнішньоекономічних відносин. При цьому необхідно керуватися інтересами національної безпеки, передусім її економічною та енергетичною складовими. Найважливішим є визначення альтернативних джерел постачання енергоресурсів в країну.

Зараз Росія виступає стосовно України монопольним постачальником газу (більше 70%). У такій ситуації тільки той факт, що Росія, у свою чергу, залежить від України в постачанні газу в Західну Європу (біля 90%), дає можливість дещо нейтралізувати негативні наслідки її монополізму в забезпеченні України енергоносіями.

На думку автора, Україна має можливості значного розширення обсягів ринку за рахунок принаймні двох джерел: збільшення власного видобутку та розширення обсягів газового транзиту.

У четвертому розділі - “Нафтовидобувна та нафтопереробна промисловість України” розглянуті основні напрями розвитку нафтовидобувної промисловості, проаналізовано сучасний техніко-економічний стан нафтопереробної промисловості, розвиток трубопровідного транспортування нафти і нафтопродуктів та проблеми формування ринку нафти і нафтопродуктів.

Державним балансом запасів нафти враховано 140 родовищ, які багато в чому визначають можливості перспективного нафтовидобутку. Балансові видобувні запаси категорі А+В+С1 становлять понад 133 млн т, категорії С2 - 35,5, позабалансові запаси - 67,6 млн т.

Головні обсяги нафти сконцентровані в Західному (43,5%) та Східному (33,7) нафтогазоносних регіонах. Однак ці запаси розпорошені по багатьох дрібних родовищах або містяться в покладах з високим ступенем вилучення запасів. Так, 62% нафтових родовищ відносяться до дуже дрібних з середніми запасами 0,25 млн т. Більше половини залишкових запасів відносяться до категорії важковидобувних, що вимагають спеціальних технологій видобутку і додаткових капітальних вкладень. Наявні залишкові запаси не можуть забезпечити стабілізацію і, тим більше, зростання видобутку нафти, в зв'язку з чим постає завдання нарощування обсягів геологорозвідувальних робіт і приросту розвіданих запасів вуглеводнів. Необхідною передумовою для стабілізації та нарощування обсягів видобутку нафти є проведення таких обсягів геофізичних досліджень і пошуково-розвідувального буріння, які б могли забезпечити прирости запасів вуглеводнів, що перевищують обсяги їх видобутку в 2-3 рази.

Виходячи з цього, вважаємо, що для вирішення цієї проблеми необхідно, в першу чергу, змінити неефективну існуючу систему фінансування геологорозвідувальних робіт, законодавчо закріпивши право залишати відрахування на геологорозвідувальні роботи в розпорядженні нафтовидобувних підприємств, які єдині у сучасній ситуації зможуть формувати і нарощувати сировинну базу необхідної якості.

Враховуючи значну тривалість циклу від вкладання коштів у проведення геологорозвідувальних робіт до початку їх експлуатації, в найближчі роки можна забезпечити лише стабілізацію обсягів видобутку нафти за умови здійснення належного фінансування. У той же час, наявність на території країни науково обґрунтованих прогнозних запасів нафти, а також усе зростаюча потреба в нафтопродуктах стимулює розвиток нафтовидобувної промисловості. Сьогодні формальна забезпеченість видобутку розвіданими запасами по нафті складає 45 років.

В Україні діє 6 нафтопереробних заводів, загальною потужністю 52,1 млн тонн. Аналіз роботи нафтопереробних заводів показав, що глибина переробки нафти (характеризує ефективність її використання) складає 66,8% і є найнижчою серед розвинутих країн. Значне відставання спостерігається і в розвитку отримання високоякісних палив. За своєю якістю нафтопродукти не завжди відповідають світовому рівню за вмістом сірки, важких металів, ароматичних вуглеводнів. Процеси гідроочищення є тільки на трьох заводах - Кременчуцькому, Лисичанському та Одеському, середня питома вага цього процесу становить 15% (в Німеччині - 29, Франції - 34, США - 40%). В Україні відсутні процеси алкілювання, ізомеризації, гідрокрекінгу і полімеризації, які спрямовані на підвищення якості нафтопродуктів, поглиблення переробки нафти та виробництво високооктанових домішок. Тому вітчизняні НПЗ опинились в стані недостатньо конкурентноспроможних.

Політика Росії, як основного імпортера нафти в Україну, спрямована на забезпечення власних НПЗ та на експортні поставки до дальнього зарубіжжя. Незважаючи на кризову ситуацію, вітчизняними заводами вживались заходи для завантаження наявних потужностей та поліпшення якості продукції.

У дисертаційній роботі встановлено, що з огляду на розвиток економіки України вже найближчим часом слід очікувати зростання попиту на легкі нафтопродукти. Обмеженність вторинних нафтопереробних потужностей за цих умов скоротить граничну прибутковість та збільшить розрив у цінах між легкими та важкими нафтопродуктами. Легкі продукти мають вищі ціни, ніж важкі. Ця різниця є стимулом до модернізації нафтопереробних потужностей та створення нафтового ринку.

Важливою ланкою нафтогазового комплексу України є нафтотранспортна система, створена ще у радянські часи для забезпечення експортних поставок по нафтопроводу “Дружба”, через морські порти та для постачання нафти на нафтопереробні заводи України. Треба враховувати, що існуючі нафтопроводи на 90 % відпрацювали свій амортизаційний термін експлуатації. Забезпечення надійної роботи нафтотранспортної системи України вимагає значних капітальних вкладень. Обсяг транспортування нафти українськими нафтопроводами за декілька останніх років утримується на рівні, близькому до 60 млн т щорічно. Експортний транзит - 53-55 млн т/рік.

Нафтопереробна промисловість України була зорієнтована переважно на поставку нафти по нафтопроводах з Росії. В цих умовах особливого значення набуває вибір надійних з економічної, політичної і оптимальної з фінансової точки зору закордонних джерел для покриття дефіциту нафти.

Аналіз закономірностей світового нафтового ринку, який є досить диференційованим як за запасами нафти, обсягами щорічного видобутку, так і рівнем споживання, дозволив зробити висновок про доцільність диверсифікації джерел постачання нафти в Україну з країн СНД (Азербайджану, Туркменістану), Близького Сходу (Іраку, Ірану, Сірії), Північної Африки.

Формування ринку нафтопродуктів є невід'ємною складовою економічних процесів, а споживання нафти і нафтопродуктів є одним з індикаторів економічного розвитку країни.

У дисертаційній роботі встановлено, що з огляду на велику частку імпорту, слабкі інтеграційні процеси у світову економіку ринок нафти та нафтопродуктів в Україні за характером визначають як ринок продавця. Тобто існуюча кон'юнктура більш задовольняє продавця, а не споживача.

Ринок нафтопродуктів України є конкурентним, але стан ринку і рівень цін на ньому залежать від ситуації в Росії. Пакети акцій основних НПЗ на сьогодні належать російським нафтовим компаніям і біля 50% нафти та значна кількість нафтопродуктів надходять в Україну з Росії, Казахстану і Білорусі.

В дисертації визначено, що на стан ринку нафтопродуктів в Україні вплинули зниження загальної економічної активності, значне підвищення цін на нафту та, як наслідок, труднощі з оплатою боргів Росії. Окрім цих факторів, на тенденції розвитку національної нафтопереробної промисловості негативний вплив мають законодавчі процеси, які відбуваються в Україні. У роз'язанні проблеми забезпечення потреби економіки нафтою і нафтопродуктами був обраний шлях не збільшення імпорту нафти в Україну, а створення умов найбільшого сприяння для імпортерів нафтопродуктів з Росії та країн Балтії. Нафтопродукти, імпортовані з країн, з якими діє угода про вільну торгівлю, не оподатковуються митом, на відміну від нафтопродуктів, які виробляються з давальницької сировини. Російські і прибалтійські компанії отримують компенсацію ПДВ при експорті нафтопродуктів в Україну, тоді як ПДВ на нафтопродукти, які вироблені в Україні не відміняють. Наслідком цього є підвищення на 20% ціни на нафту експортовану в Україну.

Проведений аналіз показує, що попит на продукти нафтопереробки значно змінюється по мірі переходу до ринкової економіки не тільки з погляду загального споживання, але також по секторах економіки і видах конкретних нафтопродуктів.У зв'язку із соціальною переорієнтацією економіки акценти в споживанні зміщуються з важкої промисловості на легку, сферу обслуговування і населення. Частка таких традиційних споживачів, як важка промисловість і електроенергетика, зменшується. До основних споживачів нафтопродуктів в Україні, як і раніше, відносяться також промисловість, сільське господарство, транспорт і зв'язок.

У п'ятому розділі - “Прогностичні фактори визначення перспективного розвитку галузей паливної промисловості України” знайшли своє відображення авторські розробки щодо визначення альтернативних варіантів розвитку економіки на період до 2030 р., зрушення в структурі енергоспоживання та визначенні умов забезпечення електроенергетики паливними ресурсами. Дається оцінка енергозбереження як фактору підвищення ефективності забезпечення економіки паливними ресурсами. Надано рекомендації щодо нормативно-правового реформування галузей паливної промисловості, забезпечення процесу енергозбереження і привабливого інвестиційного клімату в паливному комплексі.

...

Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.