Взаємозв’язок структурної політики і конкурентоспроможності вітчизняних підприємств на зовнішніх і внутрішніх ринках

Як правило, це також масштабні структурно-господарські утворення, які досить повільно реагують на зміни ринкової кон'юнктури. У зв'язку з цим виникає необхідність в удосконаленні управління конкурентоспроможністю бюджетоутворюючих галузей шляхом використання сучасних принципів менеджменту, маркетингу, забезпечення стратегічного підходу до них. Управління конкурентоспроможністю бюджетоутворюючих галузей стає все більш важливим в умовах ринкових відносин і є запорукою успішної діяльності.

У сучасній конкурентній боротьбі при всій її гостроті і динамізмі виграє той, хто аналізує і змагається за свої конкурентні позиції. Щоб вижити та перемогти в цій боротьбі, бюджетоутворюючі галузі мають поставити перед собою завдання підвищення рівня конкурентоспроможності не тільки своєї продукції, а й суміжних галузей. На думку Р. Бондарчука головними складовими поняття конкурентоспроможності продукції є: якість, ціна реалізації, собівартість, що крім прямих виробничих витрат, включає витрати на рекламу, сервісне обслуговування [3, c.15-20]. При цьому вважається, що конкурентоспроможність продукції характеризує ступінь можливої реалізації виготовленої продукції на ринку, а конкурентоспроможність бюджетоутворюючих галузей показує ступінь можливості виготовити і реалізувати свою продукцію на власних підприємствах.

Таким чином, ці поняття взаємопов'язані і доповнюють один одного. Показники конкурентоспроможності продукції - кількісні характеристики, які розкривають зрілість факторів щодо забезпечення якості, а показники конкурентоспроможності бюджетоутворюючих галузей характеризують кількісний аспект конкуренції. Фактори, які впливають на конкурентоспроможність основних видів діяльності, можуть бути постійними та випадковими, які посилюють або знижують рівень конкуренції.

Конкурентоспроможність продукції добре розкривається через природу самої продукції. З одного боку, продукція є товаром, з іншого - додатковою вартістю. Продукція як товар є мірою задоволення потреб, а продукція як вартість включає ціну, попит, витрати. Конкурентоспроможність продукції - здатність продукції бути більш привабливою для покупця в порівнянні з іншими виробами аналогічного виду і призначення, завдяки кращій відповідності своїх якісних і вартісних характеристик до вимог даного ринку і споживчих оцінок.

Зовнішнє середовище бюджетоутворюючих галузей містить джерела, що забезпечують підприємства ресурсами, необхідними для підтримки їх внутрішнього потенціалу на належному рівні. Бюджетоутворюючі галузі знаходяться в стані постійного обміну із зовнішнім середовищем, забезпечуючи тим самим собі можливість функціонування. Завдання стратегічного управління конкурентоспроможністю полягає в забезпеченні такої взаємодії основних видів діяльності із зовнішнім середовищем, яке дозволяло б їм підтримувати свій потенціал на рівні, необхідному для досягнення їхніх цілей, і тим самим давало б їм можливість розвиватися в довгостроковій перспективі, передбачаючи економічне зростання.

Для того, щоб визначити стратегію функціонування бюджетоутворюючих галузей і провести цю стратегію в життя, потрібно мати поглиблене уявлення про зовнішнє середовище, тенденції його розвитку і місце, що займають в ньому основні види діяльності. При цьому і внутрішнє середовище, і зовнішнє оточення вивчаються стратегічним управлінням у першу чергу для того, щоб розкрити ті загрози, ризики і можливості, які галузь повинна враховувати при визначенні своїх цілей і їх досягненні. Класифікація факторів, які впливають на конкурентоспроможність підприємства наведена в Додатку B.

Зовнішні фактори - це соціально-економічні та організаційні відносини, що дозволяють підприємствам галузей створити продукцію, яка за ціновими і неціновими характеристиками більш приваблива. Під зовнішнім середовищем бюджетоутворюючих галузей розуміються всі умови і чинники, що виникають у навколишньому середовищі, незалежно від діяльності конкретної галузі, але які надають або можуть вплинути на її функціонування. Аналіз зовнішнього середовища являє собою процес, за допомогою якого можна контролювати зовнішні по відношенню до бюджетоутворюючих галузей фактори, щоб визначити можливості і загрози для них. Аналіз дає час для прогнозування можливостей, час для складання планів на випадок непередбачених обставин, час для розробки системи раннього попередження на випадок можливих загроз і час на розробку стратегій, які можуть перетворити колишні загрози в будь-які вигідні можливості.

Внутрішні фактори конкурентоспроможності - це ті явища і процеси виробничо-господарської діяльності підприємств, галузей і соціально-економічної життєдіяльності суспільства, які викликають зміну абсолютної і відносної величини витрат на виробництво, а в результаті зміну рівня конкурентоспроможності бюджетоутворюючих галузей. Фактори можуть змінювати конкурентоспроможність у бік підвищення, або у бік зменшення.

Конкуренція з боку потенційних конкурентів з інших галузей, у тому числі іноземних компаній, виникає у разі, коли є ймовірність того, що їх підприємства можуть увійти в дану галузь. Загроза з їхнього боку визначається «висотою» вхідного бар'єру, яка залежить від наступних чинників: параметрів виробничого і маркетингового ефектів, масштабу та освоєння; наявності патентів/ліцензій на товар; існуючими перевагами й відданістю споживачів щодо торгової марки товару; наявності або вартості створення та забезпечення функціонування каналів збуту, поставок; впливу державного регулювання, наявності різних бар'єрів з боку громадських організацій і тіньових структур, загальної відкритості ринку (митні, податкові, інвестиційні чинники).

«Висота» вхідного бар'єру може бути виражена в грошовому еквіваленті. Рішення про входження в галузь визначається на підставі зіставлення величини вхідного бар'єру і передбачуваних прибутків у довгостроковому періоді [22]. Деякі складові, що визначають «висоту» вхідного бар'єру, можуть змінюватися у часі.

Соціальна складова зовнішнього середовища господарювання та формування конкурентоспроможності бюджетоутворюючих галузей дає уявлення про демографічну структуру населення, його рівень життя, національні традиції та звичаї, що впливають на споживчі переваги та попит. До головних наслідків демографічних процесів, які впливають на функціонування виробництва, відноситься зниження та часткова втрата власного демографічного потенціалу для кількісного відтворення власної робочої сили в майбутньому, через тривалу депопуляцію та масову зовнішню міграцію. Так, тривала депопуляція населення за рахунок природного зменшення з суттєвим переважанням смертності над народжуваністю призвела до катастрофічних демографічних втрат. Так, якщо у 1990 році у Херсонській області кількість народжених на 1000 жителів становила 14,3 осіб, то у 2011 р. - 11,1 осіб. При цьому смертність, навпаки, зросла з 11,6 до 14,6 осіб. Це призвело до депопуляції населення. Значення природного приросту за цей період змінилося з 2,7 до -3,5 чоловік.

Вказана ситуація свідчить про звужене відтворення населення, викликає нестачу трудових ресурсів у майбутньому та спонукає до проведення виваженої демографічної політики, особливо у сільській місцевості. Бюджетного стимулювання потребують молоді сім'ї, одинокі матері, народжуваність дітей, підтримка сиріт та малозабезпечених верств населення. Вказані заходи будуть сприяти відтворенню людського капіталу в цілому.

Мінливе ринкове середовище господарювання являє собою сферу постійного маркетингового та організаційно-управлінського занепокоєння для бюджетоутворюючих галузей. Політична складова зовнішнього середовища повинна вивчатися в першу чергу для того, щоб мати уявлення про наміри органів державної влади щодо розвитку суспільства та про засоби, за допомогою яких держава має намір проводити в життя свою політику. У вивченні політичної ситуації входить з'ясування: які програми пропонуються або втілені в життя різними партіями, яке ставлення в уряді існує по відношенню до різних галузей економіки і регіонів країни, у т.ч. відносно дотацій, пільг, санкцій тощо.

Економічне зростання бюджетоутворюючих галузей в сучасних умовах господарювання здійснюється за рахунок інноваційно-інвестиційного забезпечення. Це диктують умови міжнародної конкуренції та сучасний етап розвитку економіки як економіки знань. Забезпечення економічного розвитку бюджетоутворюючих галузей за рахунок інноваційно-інвестиційних чинників вимагає узгодженого вирішення завдань з формування відповідних технологічної, інституційної та організаційної структур, здатних з'єднати всі необхідні елементи в загальний відтворювальний контур зростання новітніх технологічних укладів, створити передумови для модернізації, підвищення ефективності та конкурентоспроможності господарської діяльності.

Найістотнішим чинником бюджетоутворюючої діяльності провідних галузей є наявність фінансових ресурсів. Першочергове завдання кожного з джерел фінансових ресурсів - визначення його потенціалу з точки зору досягнення довгострокових планів стабільного економічного розвитку бюджетоутворюючих галузей і економіки країни в цілому. Галузевий підхід полягає в тому, що загальна сума виділених бюджетом коштів направляється міністерствам і відомствам, які, в свою чергу, розподіляють цю суму між підприємствами та організаціями. Цей підхід є основним в Україні, хоча і має недолік - розпорошення коштів. Оцінка впливу структурних змін економіки та факторів зовнішнього економічного середовища на формування конкурентоспроможності бюджетоутворюючих галузей свідчить, що центр ваги бюджетоутворюючої діяльності має переміститися на регіональний рівень. Для цього необхідно значну частку бюджетних коштів залишати на місцях, особливо там, де необхідно активізувати розвиток основних видів діяльності. Аналіз регіональних умов та ресурсів дозволяє більш об'єктивно оцінити інвестиційний клімат господарювання, необхідність тих або інших інновацій, напрямів модернізації виробництва, ресурсів, загроз та ризиків, які здійснюють безпосередній вплив на рівень конкурентоспроможності [18, c.204].

В завершення даного питання можна зробити висновок, що успішний соціально-економічний розвиток країни напряму залежить від її економічної та промислової потужностей, а також позиції країни на світовому ринку. Які, в свою чергу залежать від здатності підприємств даної країни конкурувати з іншими підприємствами, як на національному, так і на міжнародному рівнях.

Згідно з досвідом розвинутих країн формування раціональної структури економіки є можливим в умовах державного регулювання соціально-економічних процесів, що є змістом структурної політики держави.

Тому чітко можна стверджувати, що будь-які структурні зміни в економіці країни безсумнівно будуть мати вплив на конкурентоспроможність підприємств цієї країни як на національному, так і на міжнародному рівнях.

РОЗДІЛ III. КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ НА ЗОВНІШНІХ ТА ВНУТРІШНІХ РИНКАХ

3.1 Конкурентоспроможність підприємств України на зовнішніх та внутрішніх ринках

Розвиток сучасних українських підприємств нерозривно пов'язаний зі збільшенням обсягів їх діяльності на міжнародних ринках та якісними змінами характеру господарювання [2, c.90]. Однак умови господарювання на міжнародних ринках із точки зору різноманіття форм, методів і сили конкурентної боротьби, кількості чинників, які впливають на результати діяльності підприємства, є значно складнішими, ніж на внутрішньому ринку, через що при роботі на міжнародному рівні підприємство стикається з необхідністю створення нового механізму управління міжнародною конкурентоспроможністю.

Аспект формування стратегії підвищення рівня міжнародної конкурентоспроможності підприємств України розглянуто у працях вітчизняних і російських учених та практиків: Г.А. Багієва, А.В. Базилюк, Л.В. Батченко, І.П. Булєєва, І.І. Дахно, Ю.В. Макогона.

Міжнародна конкурентоспроможність підприємства - здатність підприємства створювати та реалізовувати продукцію, цінові й нецінові якості якої більш привабливі, ніж в аналогічної продукції конкурентів на зовнішньому ринку [11, c.188].

Реалії сьогодення свідчать про те, що існує проблема щодо створення та забезпечення подальшого зростання рівня міжнародної конкурентоспроможності підприємств при виході на зарубіжні ринки. Так в Індексі глобальної конкурентоспроможності (Global Competitiveness Index 2013-2014, GCI) Україна за рік опустилася на 11 позицій, посівши 84 місце зі 148 країн. Серед негативних факторів впливу на позицію України у рейтингу можна назвати: доступ до фінансування(16,7%), корупція(15,5%) та податкове адміністрування(11%).

Національну економіку України можна охарактеризувати такими рисами: технічна та технологічна відсталість, значний фізичний та моральний знос основних фондів, низький рівень використання виробничих потужностей, висока матеріало -, енерго - та ресурсоємність, відсутність або низький рівень інноваційної діяльності.

Відсутність прогресу в освоєнні та впровадженні новітніх технологій заважали підвищенню конкурентоспроможності промисловості, що певною мірою спричинило глибоку структурну кризу та спад виробництва. За часи незалежності України найбільш технологічно деградували великі високотехнологічні комплекси(авіабудування, електронна промисловість, радіоелектроніка, верстатобудування, приладобудування тощо), потенціал яких мав би стати підґрунтям економічного розвитку країни.

Таблиця 1: Галузева структура економіки України за 2004 - 2012 рр., % до ВВП

* Складено та розраховано автором за даними [13].

За 2004 - 2012 рр. відбулись певні структурні зміни в національній економіці країни. Так, за період дослідження реальний сектор економіки загалом скоротився майже у 1,5 рази, переважно за рахунок сільського господарства, питома вага якого зменшилась більш ніж удвічі(з 16,05 % до 7,76 %), та промисловості - на 5 % в.п. (з 30,19 % до 25,30 %). Серед галузей, які належать до сфери послуг, знизилась частка будівництва(з 3,98 % до 2,54%), транспорту та зв'язку(з 13,41 % до 11,45 %), тоді як зросли частки: торгівлі(з 12,23 % до 15,34 %), операцій з нерухомістю(з 7,44 % до 11,28 %) та надання комунальних та індивідуальних послуг(з 1,86 % до 2,04%).

За період дослідження такий вид економічної діяльності як фінансова діяльність, що є основою фінансової сфери, збільшив питому вагу більш ніж у 2,5 рази (з 3,08 % до 7,87 %). Таке зростання може свідчити про поступове становлення фінансового ринку та активний розвиток фінансових послуг у країні.

Проаналізувавши Таблицю 1 можна побачити, що за останні роки деякі сектори економіки почали розвиватись інтенсивніше та збільшувати свою частку в ВВП, зокрема такі галузі як фінансова діяльність, операції з нерухомістю та майном, тощо. Однак занепаду зазнають інші, не менш важливі, галузі. Наприклад, сільське господарство та промисловість, тобто ті галузі, які напряму пов?язані з виготовленням продукції.

Для ефективного включення в світовий економічний простір українським підприємствам необхідно виробляти таку продукцію, яка буде конкурентоспроможною не тільки на власних, але й закордонних ринках. Але не можна забувати, що поняття «конкурентоспроможність» багатовимірне. Тобто, конкурентоспроможний товар підвищує конкурентоспроможність підприємства в цілому, а підприємство - галузі, галузь - країни і таким чином ми виходимо на міжнародну конкурентоспроможність.

Отже якщо будь-яка ланка буде порушена або слабка, то кінцевий результат буде негативним. Це може бути досягнуто, розробивши стратегію просування національної експортної продукції на світовому ринку.

Така стратегія повинна полягати не в простому нарощуванні обсягів експорту, а в сприянні створенню довгострокових конкурентних переваг та стабільному розширенні і якісному поліпшенню на основі цих переваг позицій країни на світовому ринку. Для цього необхідно мати чітку концепцію економічної політики, яка сприяла б розширенню експорту лише в поєднанні із загальними цілями макроекономічної політики.

Матеріальною основою стратегії просування продукції українських підприємств на зарубіжних ринках є експортний потенціал країни, адже всім відомо, що Україна має великий експортний потенціал.

Якщо площа країни становить 0,4% загальної світової суші і численність населення 0,8% загальносвітової кількості людей, то в Україні виробляється 5% світової мінеральної сировини та продуктів її переробки. У світовому виробництві марганцевої руди частка України становить 32%. Українські підприємства експортують близько 30% глин та 18% каолінів, що видобуваються [20, c. 312].

Крім того, Україна має конкурентоспроможні технології в аерокосмічній галузі, ракето - та суднобудуванні, виробництві нових матеріалів, біотехнології, регулюванні хімічних, біохімічних та біофізичних процесів. Великий потенціал мають також агропромисловий та енергетичний комплекси України. Але також не треба забувати про галузі ,які є головуючими сьогодні. Перш за все - чорна та кольорова металургія, яка забезпечує більш 25% промислового виробництва країни, дає 40% валютних надходжень до України та більш 10% надходжень до державного бюджету країни.

Таким чином, є достатні підстави для висновку про те, що Україна має шанси для поліпшення своїх позицій на світовому ринку. Досягнення цього можливе лише за умови проведення відповідної експорторозширюючої політики, коли поруч з розвитком традиційного експорту розвиватимуться й потенційні експортні галузі відповідно до тенденцій на світовому ринку.

Цього можна досягти при сприянні у структурній політиці виробництву товарів високого ступеня переробки шляхом використання провідних технологій, які дозволять ефективніше використовувати наявні ресурси. Більш наукоємна продукція дасть змогу українським підприємствам зайняти відповідну нішу в світовому просторі.

На основі аналізу класифікації факторів, запропонованої М. Портером, що впливають на конкурентоспроможність країни , визначено основні напрями формування стратегії українських підприємств на міжнародних ринках [17, c.896].

1) Перший напрямок: наука і технологія. З одного боку, Україна має певні наукові й технічні розробки в аерокосмічній галузі, ракето- та суднобудуванні, виробництві нових матеріалів, біотехнології, регулюванні хімічних, біохімічних та біофізичних процесів і в деяких інших галузях, а з іншого боку - існує досить велике технологічне відставання в харчовій промисловості, ряді галузей машинобудування, виробництві інформаційно-обчислювальних систем тощо. Наприклад, металургійна промисловість. Науковці сьогодні виділяють ряд проблем, що затримують розвиток внутрішнього ринку металопродукції Україні, серед них: несприятливе співвідношення (диспропорція) між виробництвом, внутрішнім споживанням та експортом металопродукції; незадовільне забезпечення зростаючих потреб внутрішнього ринку; диспропорція між експортом, імпортом та внутрішнім споживанням металопродукції; диспропорція між внутрішніми та зовнішніми (світовими) цінами на металопродукцію; низьке споживання металопродукції на одного мешканця (в порівнянні з розвинутими країнами); деформована структура попиту на металопродукцію на внутрішньому ринку; застосування тіньових схем у постачанні металопродукції. Усі вище названі проблему вирішуються за допомогою держави, але нажаль сьогодні в умовах кризи дані проблемі витісняються на другий або навіть третій план [9].

2) Другий напрям тісно пов'язаний з першим: для подолання технологічного відставання необхідні відповідні капіталовкладення, які значною мірою, можуть бути досягнуті за рахунок іноземних інвестицій.

Існує багато шляхів залучення іноземного капіталу для інвестування економіки країни.

Найважливішими з них, на наш погляд, є:

- кредити, позики та гранти міжнародних фінансових інституцій, країн, державних установ, міжнародних фондів, експортних агентств, банків тощо;

- прямі інвестиції через створення підприємств з іноземним капіталом, у тому числі спільних підприємств;

- портфельні інвестиції шляхом продажу іноземним резидентам і нерезидентам цінних паперів.

На сучасному етапі розвитку економіки країни через великі ризики та нестабільний інвестиційний клімат країни, фактичні обсяги та частка іноземних інвестицій у реальну економіку України залишаються мізерними по відношенню до масштабів економіки . За даними Держкомстату України в 2013 р. в Україну надійшло 10 млрд. 911,1 млн. долл. прямих інвестицій із 124 країн світу. В той час як потреби економіки становлять приблизно 50 млрд. долл.

Щодо внутрішнього ринку позичкового капіталу України, з його неймовірними відсотковими ставками за довгостроковими кредитами (які насамперед необхідні для модернізації виробництва), також є фактично недоступним для виробників джерелом кредитування.

Процес катастрофічного старіння виробничих фондів без їх заміни відбирає у виробників перспективи виходу з кризового стану, а тим більше - досягнення рівня сучасної технологічної конкурентоспроможності на світовому ринку.

3) Третій напрям визначається такими факторами як інфраструктура та інформація. На сьогодні рівень розвитку цих двох факторів у нашій країні є недостатнім. Експортери мають низький рівень кваліфікації і проінформованості щодо ситуації на міжнародних ринках.

В результаті, дуже часто це призводить до невиправданого заниження цін і проведення демпінгових торговельних операцій на світовому ринку, що веде до відповідної реакції з боку інших держав і створює для наших експортерів імідж "нечесних конкурентів".

На нашу думку, ефективному формуванню стратегії зовнішньоекономічної діяльності українських підприємств заважає недостатній розвиток систем зв'язку і транспортної інфраструктури.

Ця проблема є актуальною, оскільки географічне положення України робить транспортні послуги одним з напрямів міжнародної спеціалізації в торгівлі послугами. На сьогодні в Україні діє 19 морських та річкових портів, але нажаль відсоток завантаження деяких не перевищує і 20%, ця цифра не стосується найбільших портів таких, як Одеський, Іллічівський , Юний - де відсоток завантаження більший - 60-70 %. Ще однією перевагою України є її географічне положення, що надає її статусу транзитної держави. Але нажаль ми в недостатній мірі його використовуємо, лише на 50%.

Серед інших проблем слід назвати неефективну систему міжвідомчої статистики в Україні, дані якої досить часто дають лише загальне уявлення про певні процеси і не дозволяють зробити достовірні висновки.

4) Четвертим вагомим фактором - є фактор робочої сили. За цим фактором Україна має порівняні переваги - це досить великий науково-технічний потенціал та велика кількість дешевої кваліфікованої робочої сили.

Але залишається проблема "відтоку умів", яка може бути успішно вирішена лише шляхом створення сприятливих умов для кваліфікованих кадрів. Наприклад, збиток від"відтоку умів" в 90-ті рр. оцінюється експертами в 50 млрд. долл.

Враховуючи всі ці фактори, методика розроблення стратегії виходу підприємства на світовий ринок, на наш погляд, повинні включати наступні етапи:

· фактори впливу;

· можливості галузі;

· діяльність конкурентів, їх технології;

· стан ринків, що обслуговуються;

· аналіз ситуації, в якій знаходиться підприємство;

· аналіз внутрішнього стану підприємства ;

· співставлення внутрішнього стану підприємства зі станом справ в галузі;

· стратегія розвитку підприємства.

Суттєвим елементом аналізу є також оцінювання міри зрілості галузі. При цьому беруться до уваги темпи зростання показників галузі, потенціал подальшого зростання, існуючий асортимент виробів, стан конкуренції, частка ринку, яка належить корпорації, характер застосовуваної технології [15, c.472].

Таким чином, Україна має вкрай вразливу структуру експорту з його концентрацією у секторах, які характеризуються переважно ціновою конкуренцією. Тому важко завойовані позиції на тих чи інших ринках сировини і напівфабрикатів легко втрачаються, коли конкуренти пропонують кращі цінові умови поставок. Так, у 2010 році Україна експортувала продукції на суму близько 67 млрд. дол., а в 2013 році експорт знизився до 39,7 млрд. дол.. Детальна інформація про динаміку та різновиди послуг наведено в Додатку Г.

Якщо підсумувати усе вище сказане, то ми можемо зробити висновок, що на конкурентоспроможність експортної продукції (зовнішню міжнародну конкурентоспроможність) продукції впливає ряд чинників, зокрема [6, c.16-17]:

1) економічних, що характеризують основні економічні та споживчі властивості продукції (ціну, собівартість, рівень попиту на неї тощо) і відтворюються в показниках загальних витрат на придбання продукції та експлуатаційних витрат за термін її служби;

2) класифікаційних (параметрів призначення), які використовуються для визначення належності продукції до відповідного класу за рядом ознак (видом продукції, її призначенням, змістом, новизною);

3) юридичних або нормативно-правових, які визначають правову захищеність продукції на зовнішньому ринку;

4) техніко-технологічних, які визначають технічні властивості продукції і регламентуються технологічними стандартами випуску продукції, що відповідає стандартам і нормам, діючим в обраній для експорту країні;

5) ергономічних, які характеризують властивості продукції в процесі її використання людиною (гігієнічні, антропометричні, психофізичні);

6) естетичних, які відображають виразність і досконалість зовнішнього вигляду продукції, особливості її сприйняття споживачами в процесі експлуатації (насиченість кольорів, дизайн, зручність у використанні);

7) організаційних, які призначені для оцінки умов платежу, поставок, термінів та умов гарантії, сервісних послуг тощо.

Отже ми бачимо, що Україна має суттєві фактори для підвищення конкурентоспроможності на кожному з рівнів, як то галузевому чи державному, так і на міжнародному. Правильна зважена політика України у сфері управління міжнародною конкурентоспроможністю надасть їй змогу зайняти почесне місце в світовому товаристві.

Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства означає застосування певного комплексу заходів, спрямованих на протистояння різноманітним факторам впливу та подолання негативних наслідків конкуренції з метою досягнення бажаного рівня конкурентоспроможності на міжнародному ринку. При розробці стратегії конкурентоспроможності на зовнішньому ринку підприємства проходять наступні етапи управління:

- моніторинг конкурентного середовища міжнародного ринку. Даний етап передбачає дослідження основних факторів зовнішнього ринку для визначення можливостей і загроз підприємства, ступеня інтенсивності конкуренції на зовнішньому ринку, рівня „ вхідного бар'єру ".

- оцінка конкурентоспроможності підприємства, його продукції та основних конкурентів на зовнішньому ринку, що полягає у визначенні основних ключових факторів успіху підприємства, конкурентних переваг, які можуть забезпечити йому успішне функціонування та довгострокове випередження конкурентів на зовнішньому ринку.

- реалізація стратегії управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства полягає у прийнятті рішення, якими засобами підприємство буде досягати поставлених цілей.

- оцінка і контроль реалізації визначеної стратегії управління конкурентоспроможністю підприємства на зовнішньому ринку.

Внутрішня діяльність українського уряду повинна стосуватися:

- зниження податкового тиску;

- захисту вітчизняного товаровиробника у антидемпінгових розслідуваннях;

- вирішення проблеми повернення ПДВ;

- збереження стабільного курсу національної валюти; поліпшення бізнес-клімату в країні;

- дотримання міжнародних економічних стандартів;

- створення сприятливих умов для залучення іноземних інвестицій;

- удосконалення нормативно-правової бази розвитку конкурентного середовища тощо.

Отже, існуючі позиції України на зовнішньому ринку свідчать про дуже низьку конкурентоздатність українських підприємств у світі, що обумовлено рядом проблем, насамперед - сировинною структурою українського експорту. Для підвищення конкурентоздатності української продукції, необхідно брати приклад з розвинутих країн, де конкурентоспроможність постійно перебуває в центрі уваги державних діячів та ділових кіл.

Можна сказати, що українські підприємства мають великий потенціал для виходу на міжнародний ринок. Але тільки за умови комплексних дій держави можна вивести вітчизняну продукцію на конкурентоспроможний рівень.

ВИСНОВКИ

Посилення динамізму конкурентної боротьби виступає характерною рисою сучасного економічного середовища. За сучасних умов, для яких притаманна постійна зміна факторів зовнішнього середовища та зростання ризику діяльності, все більшої актуальності набуває питання забезпечення конкурентоспроможності підприємства на міжнародному ринку. На основі таких тенденцій у провідних країнах світу відбувається глобальне впровадження сучасних моделей управління міжнародною конкурентоспроможність корпорацій та виокремлення його в одне із ключових завдань державної економічної політики.

Ключове місце у підвищенні міжнародної конкурентоспроможності підприємств займає процес формування конкурентних переваг, оскільки саме вони забезпечують їх передові позиції в галузі та важелі впливу на співвідношення конкурентних сил. Як результат, виникає об'єктивна необхідність в розробці ефективних управлінських методик підвищення конкурентоспроможності підприємницьких структур.

Згідно з досвідом розвинутих країн формування раціональної структури економіки є можливим в умовах державного регулювання соціально-економічних процесів, що є змістом структурної політики держави.

Тому чітко можна стверджувати, що будь-які структурні зміни в економіці країни безсумнівно будуть мати вплив на конкурентоспроможність підприємств цієї країни як на національному, так і на міжнародному рівнях.

Чітка стратегія розвитку являється одним із найважливіших напрямів стратегічного управління підприємством, діяльність якого характеризується високим рівнем нововведень, ступенем ризику та здатністю швидко адаптуватися до змін зовнішнього середовища.

Отже, саме інноваційна модель розвитку стає фундаментом, який забезпечує економічну міць країни, її конкурентоспроможність на світовому ринку.

Я вважаю, що Україна має значний науково-технічний і промисловий потенціал, щоб зацікавити інвесторів у реалізації проектів реконструкції і розвитку в нашій країні. Закордонні інвестиції в реконструкцію і розвиток здатні підвищити рівень інноваційного розвитку, підвищити рівень конкурентоспроможності національної економіки на світовому ринку. Подальші дослідження в даному напрямку необхідно спрямувати на розроблення методів вимірювання структурних зрушень та вдосконалення теоретико-методологічної основи управління структурними зрушеннями в інноваційній сфері національної економіки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Антонюк Л. Л. Міжнародна конкурентоспроможність країн: теорія та механізм реалізації / Л.Л. Антонюк / Монографія. - К. : КНЕУ, 2004, - 273с.

2. Анчишкин А.И. Прогнозирование роста экономики / А.И. Анчишкин. -М.: Экономика, 2009р., - 90 с.

3. Бондарчук Р. Конкурентоспроможнiсть виробничих структур / Р. Бондарчук // Економiка України. - 2013. - № 3. - С. 15-20.

4. Бутко М. Інвестиційні аспекти підвищення конкурентоспроможності підприємства / Екон. України // М. Бутко. - 2008.- №4.- С. 40-45.

5. Гаврилюк О.В. Конкурентні та інтегральні стратегії у глобальному розвитку // Екон. Промисловості / О.В. Гаврилюк, І.Ю. Гузенко.- 2010.- №3.- С. 3-10.

6. Гайдук В. А. Конкурентоздатність в умовах сучасного ринку / В. А. Гайдук // Економіка та держава. - 2012. - № 2. - С. 16-17.

7. Геєць В. Реструктуризація підприємств як умова оздоровлення економіки / В. Геєць //Розбудова держави. - 2008., - № 5-6. - 53 с.

8. Гарачук, Ю. О. Підвищення ефективності діяльності підприємства за рахунок управління конкурентоспроможністю / Ю. О. Гарачук // Актуальні проблеми економіки. - 2008. - N 2. - C. 60-66.

9. Горбашко Е.А. Обеспечение конкурентоспособности промышленной продукции / Е. А. Горбашко - СПб.: Изд-во СПбУЭФ, 2009

10. Ильин А.И. Управление предприятием / Ильин А.И., Плотницкий М.И., Головачев А.С. - Минск: Высшая Школа, 2009. - 275 С.

11. Кузьмін О.Є. Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства (організації): Навч. посібник для студ. спец. "Міжнародна економіка" / Національний ун-т "Львівська політехніка" / О.Є Кузьмін, Н.І. Горбаль. -- Л. : Видавництво Національного ун-ту "Львівська політехніка", 2004. -- 188с

12. Нижник І. В. Забезпечення конкурентних переваг: ризики і втрати в їх реалізації на регіональному ринку / І. В. Нижник // Вчені записки Кримського інженерно-педагогічного університету. Економічні науки. - Сімферополь : НВЦ КІПУ, 2008. - Вип. 12. - С. 156-160.

13. Осауленко О. Г. Національні рахунки України за 2004 - 2012 рр.: Статистичні бюлетені / за ред. О.Г. Осауленка. - К.: Державний комітет статистики України.

14. Оскольський В.Г. Про перспективи становлення конкурентоспроможності регіональної економіки / В. Г. Оскольський // Економіка України. - 2011. - № 12.- С. 4.

15. Пересада А.А.Управління інвестиційним процесом / А. А. Пересада - К.: Лібра, 2008. - 472 с.

16. Полунєєв Ю. В. Конкурентоспроможність: країна, регіон, підприємство: Збірник / Рада конкурентоспроможності України; Центр стратегій конкурентоспроможності (МІМ- Київ) / Ю. В. Полунєєв, В. Г. Підвисоцький. -- К. : ЛАТ&К, 2006. -- 175с.

17. Портер М. Международная конкуренция: Пер. с англ. и с предисловием В.Д. Щетинина / М. Портер - М.: Междунар. отношения, 2008. - 896 с.

18. Смолін І. В. Конкурентоспроможність підприємств: Навч. посіб. / Київський національний торговельно-економічний ун-т / І. В. Смолін. -- К., 2006. -- 204с.

19. Указ Президента України від 23.02.2001 №113 “ Про заходи щодо підвищення якості вітчизняної продукції ”// Голос України. - 2001. - 1 березня. - С.2.

20. Фатхутдинов Р.А. Конкурентоспособность: экономика, стратегия, управление / Р. А. Фатхутдинов - М.: ИНФРА - М, 2005. - 312 с.

21. Шерер Ф. Структура отраслевых рынков / Ф. Шерер, Д. Росс. - М.: ИНФРА-М, 2006. - 316 с.

22. Шнипко О. С. Національна конкурентоспроможність: сутність, проблеми, механізми реалізації / О. С Шнипко. - К.: Наукова думка, 2008.

Размещено на Allbest.ru