Антиінфляційне регулювання в Україні та його ефективність

Великий досвід проведення антиінфляційних заходів в західнихкраїнах показує доцільність поєднання довготривалої i короткострокової політики.

Довготривала політика включає, по-перше, завдання погасити інфляційні очікування населення, які нагнітають поточний попит.[5]

По-друге, заходи по скороченню бюджетного дефіциту за рахунок підвищення податків і зниження витрат держави.

По-третє, заходи в області грошового звернення, зокрема встановлення жорстких лімітів на щорічний приріст грошової маси, що дозволяє контролювати рівень інфляції.

По-четверте, ослаблення впливу зовнішніх чинників. Завдання полягає в зменшенні інфляційної дії на економіку переливів іноземного капіталу у вигляді короткострокових кредитів і позик уряду за кордоном для фінансування бюджетного дефіциту.

Короткострокова направлена на тимчасове зниження темпів інфляції. Тут успішний результат можливий у разі розширення сукупної пропозиції без збільшення сукупного попиту. У цих цілях держава надає пільги підприємствам, що випускають додатково до основного виробництва побічні товари і послуги. Воно може приватизувати частину своєї власності і таким чином збільшити надходження в державний бюджет, полегшивши вирішення проблеми його дефіциту, а також знизити його інфляційний попит за рахунок продажу великої кількості акцій нових приватних підприємств.

З погляду інтересів суспільства, боротьба з інфляцією може привести до значних втрат в народному господарстві. По деяких підрахунках, для зниження інфляції на 1% безробіття повинне бути протягом року на 2% вище свого природного рівня, при цьому реальний Валовий Національний Продукт(ВНП) зменшується на 4% в порівнянні з потенційним. Для США, наприклад, таке зменшення ВНП в 1985 році оцінювалося в 160 млрд. доларів.[24]

Післявоєнна інфляція в США, як і в інших капіталістичних країнах викликана новою гонкою озброєнь і мілітаризацією економіки. Зростання грошової маси в США значно випереджало зріст виробництва і товарообігу і мало інфляційний характер. З 1960 по 1967 рр. готівкова грошова маса збільшилася на 44%, а роздрібний товарообіг в реальному виразі - тільки на 26%. У 1969-1970 рр. мав місце кризовий спад промислового виробництва США, але грошова маса продовжувала зростати. Так, в березні 1971 р. спільний індекс промислової продукції США був майже на 5% нижче за рівень 1969 р., та загальна маса грошей в обігу зросла з березня 1969 р. по березень 1971 р. на 11%. З березня 1971 р. по березень 1972 р. грошова маса знову зросла на 11%, а промислова продукція - лише на 4%. Внаслідок інфляції і тиску монополій рівень цін в США систематично зростав, а купівельна сила долара падала. Впродовж післявоєнного періоду, з 1945. по 1972 рр., спільний індекс споживчих цін підвищився більш ніж удвічі, причому тільки за 1963-1972 рр. його зростання склало 37%.[23]

Особливістю післявоєнної інфляції в США в порівнянні з низкою інших капіталістичних країн з'явилося те, що знецінення долара по відношенню до товарів тривалий час не супроводжувалося зниженням його офіційного золотого вмісту, який до кінця 1971 р. залишався на рівні, встановленому ще в 1934 р.

Активні антиінфляційні заходи, прийняті адміністрацією Р. Рейгана в 1981 р., сприяли зниженню її рівня. У їх основу була покладена монетаристська концепція регулювання економіки. У числі цих заходів перш за все назвемо підвищення відсоткових ставок, обмеження грошової емісії, скорочення бюджетного дефіциту за рахунок зменшення державних витрат, зменшення пасиву платіжного балансу, зниження податків з юридичних і фізичних осіб і зменшення військових витрат внаслідок підписання низки угод з СРСР про скорочення ракетно-ядерних озброєнь.

Період після Другої світової війни у Великобританії характеризується вищими темпами інфляції, чим в інших промислово розвинених країнах.

У 1951-1960 рр. роздрібні ціни зростали в середньому на 4,1% в рік; у 1971-1980 рр. - на 13,3%; у 1981-1986 рр. - на 7,5%. Причини інфляції в Великобританії кореняться і у сфері виробництва, і у сфері звертання. Одним з основних був бюджетний дефіцит, який супроводжувався зростанням державного боргу. Заборгованість тільки центрального уряду в 1986 р. складала 47% ВНП.[24]

Для боротьби з інфляцією Банк Англії застосовував різноманітні інструменти.

До кінця 70-х рр. в основному здійснювався неокейнсіанський підхід до грошово-кредитного регулювання. Використовувалися три методи грошово-кредитної політики: маневрування відсотковою ставкою Банку Англії; зміна норм «спеціальних депозитів», тобто депонування комерційними банками частки коштів, залучених на депозити, на спец рахунку в Банці Англії; застосування прямих селективних методів контролю за банківськими позиками, що видаються приватному сектору. З 1976 р. спостерігалося посилення впливу на грошово-кредитну політику неокласичних і особливо монетаристических концепцій. У монетарної політики акцент спочатку був зроблений на таргетировании показників грошової маси. Проте на початок 90-х рр. уряд переконався в тому, що контроль під її наглядом здійснювати надзвичайно важко. Інструментом боротьби з інфляцією був вибраний змінний курс фунта, який був прив'язаний до стабільної німецької марки.

Така політика тривала до вересня 1992 р., коли Великобританія вийшла з механізму змінних курсів Європейської валютної системи. Відтоді ключовим елементом антиінфляційної політики стала зміна короткострокових відсоткових ставок.

Рівень інфляції в Англії за 1998-2001 роки тримається на невисокому рівні, а це означає що уряд країни підібрав найбільш оптимальну антиінфляційну політику.

Післявоєнна інфляція у Франції була тісно пов'язана з хронічним бюджетним дефіцитом, який обумовлений крупними військовими витратами, а також витратами, пов'язаними з державним регулюванням економіки і здійсненням «політики зросту». Після Другої світової війни неодноразово здійснювалися девальвації франка; дві останні девальвації були проведені в грудні 1958 р. і в серпні 1969 р. Девальвація 1958 р. Зіграла певну роль в посиленні експорту французьких товарів на світовий ринок. Золотовалютні резерви Франції значно зросли: з 1050 млн. дол. Наприкінці 1958 р. до 6994 млн. дол. наприкінці 1967 р. Проте внутрішній процес інфляції тривав, що знайшло вираження в систематичному підвищенні товарних цін . Так, з 1962 р. по серпень 1971 р. індекс роздрібних цін піднявся на 55%.

У зв'язку з цим уряд Франції у вересні 1963 р. проголосив «план стабілізації», що включав блокування роздрібних цін і заробітної плати, низку заходів кредитної рестрикції (обмеження банківських кредитів підприємствам і споживчого кредиту, підвищення облікової ставки Банку Франції в листопаді 1963 р. з 3,5 до 4%), а також заходи по скороченню бюджетного дефіциту шляхом значного збільшення податків. Але реальної стабілізації франка не сталося: військові витрати і грошова маса продовжували збільшуватися, а купівельна сила франка падати. Тоді у вересні 1969 р. уряд Франції опублікував «план оздоровлення», що передбачає скорочення внутрішнього споживання, зменшення бюджетного дефіциту і зростання експорту. Були знову застосовані заходи кредитної рестрикції (облікова ставка Банку Франції була піднята в 1969 р. з 6 до 8%; обмежений банківський і споживчий кредит), а для скорочення бюджетного дефіциту підвищені податки.[21]

Отже, значна увага завжди приділялася державою регулюванню грошової маси. Антиінфляційна політика налічує багатий асортимент найрізноманітніших грошово-кредитних, бюджетних заходів, податкових заходів, програми стабілізації і дій з регулювання і розподілу доходів.

3.1 Пропозиції щодо подолання антиінфляційної політики в Україні

На мою думку, зупинити інфляцію - це теж саме, що й зупинити хвилю в морі. З одного боку це здається нереальним, але заходи щодо її припинення все ж існують. Це означає, що для «гасіння» інфляції треба піти на неординарні заходи. По-перше, різко зменшити ставку для кредитів під проекти виробничих інвестицій і водночас збільшити ставку депозиту для довгострокових заощаджень громадян. При цьому Національний банк на вигідних умовах може ввійти в патріотичний альянс із надійними комерційними банками. По-друге, силами державних органів терміново організувати й здійснити акцію із закупівлі та реалізації великих партій дешевих харчових товарів. Асортимент і їхнє походження тут не мають жодного значення, але має значення, через яку мережу (тобто наскільки залежну від наявних оптово-роздрібних мереж) ці товари реалізовуватимуться. Незалежною мережею можуть бути: навчальні заклади, державні підприємства, гуртожитки, благодійні та громадські організації, державні установи. Тобто лише конкурентна хвиля може переконати торговельників-змовників.

По-третє, терміново укласти з виробниками (лише з виробниками!) сільгосппродукції та продукції агропереробки державні договори-гарантії на закупівлю врожаю-2008 до державного резерву.

По-четверте, організувати широку роз'яснювальну кампанію про суспільно-психологічну суть і негативні наслідки інфляції для держави та кожного громадянина.

По-п'яте, активізувати роботи, спрямовані на збільшення частки вітчизняних енергоносіїв у паливно-енергетичному балансі України, не забуваючи про торф, вугілля та власні нафтогазові геологічні можливості. Бо, як завжди, в жовтні в Росії знову збільшиться апетит і вона порушуватиме тему енергоносіїв.

На кожну деструктивну дію має бути протидія. Це елементарне правило існування кожної збалансованої системи. Тому постійна готовність держави до інтервенції на товарному, фінансовому, будівельному, фондовому та інших ринках -- обов'язкова умова стабільного розвитку її економіки. Інфляцію зупинити можна, якщо докласти певних зусиль у позитивному напрямі. Біда лише в тому, що певна частина дуже повноважних українських громадян, що обіймають високі державні посади, бажають «докластися» до просування України в геть іншому напрямі.

А тому нам залишається хіба що сподіватися i вірити, щоб деякі особи з Банкової системи не заблокували антиінфляційні заходи нинішнього уряду новими указами всенародно обраного Президента.

Отже, проведення антиінфляційної політики залежить від співвідношення багатьох економічних процесів та ступеня їхньої активності. Найбільшої ефективності можна досягти лише за умов комплексного використання всіх можливих способів боротьби з інфляцією та засобів, спрямованих на зростання довіри населення країни до уряду.

Висновки та пропозиції

Отже за результатами дослідження можна зробити висновки: Інфляція властива більшості економічно розвинутих країн світу і є основною проблемою в тих країнах, що розвиваються.

Чим би не була спровокована інфляція, вона знецінює доходи бюджету й супроводжується його дефіцитом.

Адже крім бюджетного дефіциту інфляція обов'язково супроводжується нерівномірним зростанням цін й, звідси, порушенням господарчих зв'язків, гонкою цін між окремими галузями економіки й хвильоподібним поширенням зростання цін по районах держави й галузям. У стані інфляційної нестабільності орієнтація лише на регулювання з боку співвідношення “попит-пропозиція” може призвести до затяжних криз з повільним періодом стабілізації і оздоровлення економіки. Незважаючи на дію ринкових законів, держава не відмовляється від впливу на ціни, суттєво посилюючи його в кризові для національної економіки періоди.

Тому на мою думку вихід з кризового стану для економіки будь-якої країни містить два основних елементи. По-перше, приборкання інфляції та, по-друге, припинення падіння виробництва. Однак ключовим моментом є саме вирішення питання інфляції, оскільки це-найважливіша умова для поновлення інвестиційної активності, що в свою чергу має забезпечити відродження виробництва.

Між оподаткуванням та встановленням державного контролю за цінами існує функціональний взаємозв'язок і цим користуються уряди, коли ставлять собі за мету припинити зростання внутрішніх цін та поставити у невигідне становище тих господарюючих суб'єктів, які планують підняти ціну на продукцію. Адже державний контроль над цінами грає надзвичайно важливу роль, особливо в умовах кризи економіки і виходу з неї.

Наприкінці слід додати, що інфляція - це не лише свідоцтво слабкості економіки, а й свідоцтво слабкості державної влади або слабкості політичної мудрості.

Сьогодні в Україні є всі ознаки серйозної кризи, що знаходиться у взаємозалежності: катастрофічний спад виробництва і його низька ефективність. Криза платежів, що охопила практично всі галузі народного господарства, включаючи банківську систему. Криза фондового ринку, криза державних платежів і державних фінансів в цілому. Криза банківської системи «галопуюча» інфляція: фактична девальвація гривні зростання реальних цін на імпортні товари зниження купівельної спроможності населення унаслідок зростання цін без відповідного зростання заробітної плати зростання безробіття. Для виходу з кризової ситуації недопущення переходу кризи в колапс необхідно здійснити ряд заходів:

а) Розробити стратегію і тактику реформування економіки на державному рівні із залученням провідних фахівців країни, які включають: розробку нового стабільного податкового кодексу, що передбачає загальне вилучення в бюджет не більше 30-35%. Зниження загальної чисельності і розмірів податків, зниження розміру прибуткового податку з громадян, скорочення розмірів ПДВ і податку на прибуток, впровадження міжнародних облікових стандартів, завершення процесу приватизації і на цій основі розвиток фондового ринку, залучення іноземних інвестицій.

б) Скорочення штату державних чиновників, включаючи працівників різних фондів, що містяться за рахунок обов'язкових відрахувань підприємств.

в) Здійснення легалізації тіньового капіталу.

г) Введення на всіх підприємствах, незалежно від форм власності, потижневої оплати праці. Свою роль зіграли і зовнішні чинники. Серйозні проблеми виникли із забезпеченням економіки енергоносіями - перш за все нафтою і природним газом. Внутрішні потреби України на рік в нафті складали 40-45 млн. т., в природному газі - 90-100 млрд. м3 .

Заходи по оздоровленню фінансової ситуації в Україні можуть дати позитивні результати лише за умов початкового, обов'язкового і суттєвого оздоровлення фінансів базової ланки економіки - фінанси підприємств та організацій, ефективного стимулювання ділової активності та підприємництва продукуючого процесу.

Список використаних джерел

1. Гальчинский А.С. Карл Маркс об историзме денежных отношений. -- М.: Мысль, 1985.--190с.

2. Гальчинський А.С. Теорія грошей. -- К.: Основи, 1996. -- 413с.

3. Гроші / Упоряд., авт. вступ, ел. А.А. Чухно. -- К.: Україна, 1997. -- 510с.

4. Давщов А.Ю, Инфляция в экономике. Мировой опыт и наши проблемы. -- М.: Междунар. отношения, 1991. -- 200 с.

5. Далин С.А. Инфляция в эпохи социальных революций. -- М.: Наука, 1983. -- 302 с.

6. Денежное обращение и кредит капиталистических стран / Под ред. Л.Н. Красавиной. -- М.: Финансы и статистика, 1983. -- 335 с.

7. Долан 3. Дж„ Кзмпбелл КД„ Кзмпбелл РДж. Деньги, банковское дело и кредитно-денежная политика. -- М.; Л.: Профико, 1991. -- 448 с.

8. Илларионов А. Инфляция и экономический рост // Вопр. зкономики. -- 1997. -- № 8. --С. 91--111.

9. Инфляция в условиях современного капитализма / Под ред. Л.Н. Красавиной. -- М.: Финансьі, 1980. --255с.

10. Кейнс Дж. Общая теория занятости, процента и денег. -- М.: Прогресе, 1978. -- 160 с.

11. Костюк ВЛ. История зкономических учений. -- М.: Центр, 1997. -- 223 с.

12. Макконнелл К.Р„ Брю СЛ. Зкономике. Принципы, проблемы и политика. -- М.: Республика, 1992. -- Т. 1--2.

13. Мельник О.М. Пріоритети фінансової політики // Закон і бізнес. -- 1997. -- № 22. -- С.4.

14. Мельник О.М. Етапи розвитку антиінфляційної політики в економічній системі України // Реструктуризація економіки та раціоналізація експортно-імпортної політики України: 36. праць вчених. -- К.: ІСЕМВ, 1998. -- Вип. 12. - С. 21--24.

15. Мельник О.М. Особливості антиінфляційної політики в умовах необхідності відновлення економічного зростання в Україні // 36. праць вчених. -- К.: ІСЕМВ, 1998. --Вин. 19.--С.З--5.

16. Мельник О.М. Відновлення економічного зростання та потреба зміни антиінфляційної політики в Україні // Економіка України. -- 1999. -- № 7.

17. Мельник О.М. Фінансова криза та потреба відновлення економічного зростання в Україні // Фінанси України. -- 1999. -- № 5. -- С. 40--45.

18. Мельник О.М. Антиінфляційна політика в Україні: зміна в контексті потреби відновлення економічного зростання // Банківська справа. -- 1999. -- № 5.

19. Мельник ОМ. Подолання фінансової кризи в перехідній економіці: загальносвітовий досвід та особливості України // Проблеми формування ринкової економіки: Міжвід. наук.зб.--К.:КНЕУ, 1999.--Вип. 7.--С. 112--118.

20. Найденов В. Инфляция на Украине: теория и реальность. -- К.:Наук. думка, 1995. -- 80с.

21. Никитин С.М. Западные зкономические теории и инфляция // Вопр. зкономики. -- 1994.--№11.--С. 41--53.

22. Орлов П. Государственное регулирование обновления основных фондов // Экономика Украины. -- 1994. -- №6.--С. 31--35.

23. http://index.minfin.com.ua/index/infl/

24. http://www.bank.gov.ua/control/uk/index

Размещено на Allbest.ru