Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний університет харчових технологій

Кафедра прикладної економіки

Курсова робота

Інституційне забезпечення регіонального розвитку

Студент(ка) 1 курсу, група 8

напряму підготовки 6.030504

"Економіка підприємства"

денної (заочної) форми навчання

Кривоконь Т.А.

Керівник:

старший викладач Відоменко О.І.

м. Київ - 2015рік



Зміст

Вступ

Розділ 1. Основні положення інституційного розвитку регіонів

1.1 Суб'єкти інституційного забезпечення

1.2 Стратегічне управління розвитком регіональних економічних систем

Розділ 2. Аналіз стратегії регіонального розвитку за допомогою оцінювання соціально-економічної ситуації у Вінницькій області

2.1 Дослідження територіальної структури Вінниці

2.2 SWOT-аналіз соціально-економічної ситуації у Вінницькій області

Розділ 3. Інституційне забезпечення регіонального розвитку в Україні: сучасний стан і проблеми формування

3.1 Державна політика у сфері розбудови інституційної інфраструктури регіонального розвитку в Україні

3.2 Шляхи розбудови інституційної інфраструктури регіонального розвитку в Україні

Висновок

Список використаних джерел



Вступ

Актуальність теми дослідження. Розбудова системи державного управління та місцевого самоврядування на рівні є дуже багатоаспектним комплексним завданням, що потребує окремого розгляду й вироблення відповідної системи заходів. Вона також тісно пов'язана з проблемою реформування сучасної економіки, з активізацією економічних інститутів та інструментів, які забезпечують гармонічний розвиток регіонів. Цим пояснюється необхідність державного регулювання, необхідність існування системи інституцій (органів, установ), здатних у взаємодії і координації здійснювати ефективну реалізацію завдань державної регіональної політики. Основною метою проведення такої політики є пошук шляхів найбільш ефективного використання обмежених економічних ресурсів, вирішення пріоритетних задач регіонів

Теоретичні та прикладні аспекти регіонального розвитку на основі інституційного забезпечення було досліджено такими відомими вітчизняними науковцями та практиками як: Бандур С., Яремко Л., Дацишин М., Ковальова Ю., Студенніков І., Павлюк А., Коврига О., Молодцов О., Долішній М.

Метою даної курсової роботи є вивчення й осмислення досвіду управління економікою регіонів,закріплення здобутих в університеті знань, поглиблення навичок самостійної роботи з літературними джерелами, методичними, статистичними та іншими матеріалами по темі "Інституційне забезпечення регіонального розвитку"

На основі сформульованої мети було поставлено та вирішено наступні завдання:

– Вивчено та узагальнено теоретико-методологічних засад з теми "Інституційне забезпечення регіонального розвитку"

– Проведено всебічної діагностики предмету дослідження із застосуванням сучасного інструментарію

– Описати сучасний стан розвитку регіонів на основі інституційного забезпечення

– Виявлено проблем регіонального розвитку та визначено шляхи її розв'язання

– Підготовлено доповіді та наочні матеріали, які передбачають основний зміст роботи та пропозиції автора, з подальшим публічним захистом

Об'єктом дослідження курсової роботи виступає регіональний розвиток

Предметом вивчення стали інституційне забезпечення регіонального розвитку

Методологічною базою роботи були дослідження вітчизняних і зарубіжних учених, офіційні видання України.

В роботі було використано методики логічного узагальнення та системного підходу.

Структура роботи Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, що об'єднують 2 підрозділів, висновків та списку використаної літератури. Результати курсової роботи викладено на 52 сторінках. Список використаної літератури включає 41 найменування.

У джерельній базі дослідження можна виокремити кілька блоків:

а) законодавчі акти та нормативні документи;

б) електронні документи;

в) опубліковані документи та науково-методичні розробки;

г) спеціальні періодичні видання.

Розділ 1. Основні положення інституційного розвитку регіонів

Інституційне забезпечення регіонального розвитку - сукупність державних і недержавних інституцій, які забезпечують наявність правових, організаційних і економічних умов, необхідних для провадження і розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності.

Політика регіонального розвитку за структурою досить складна. Основними у ній є такі блоки: політика економічна, демографічна, соціальна і культурна, екістична (поселенська), екологічна, науково-технічна.

Нині виникла потреба в нових принципах і методах господарювання, опрацюванні алгоритму узгодження інтересів усіх суб'єктів економічних відносин на певній території. Високу ефективність політики регіонального розвитку та прогноз-планів можна забезпечити лише при врахуванні у них таких принципових положень: ринкові відносини самі по собі не забезпечують оптимального розподілу за регіонами. Тому політика регіонального розвиткy залишається одним з важливих, достатньо самостійних напрямів регyлювання природно-господарської збалансованості, має запобігати кризовим явищам в окремих регіонах, забезпечувати бажану для суспільства рівномірність умов життя населення на різних територіях, сприяти поліпшенню загальноекономічної кон'юнктури і запобігати зниженню темпів зростання; політика регіонального розвитку не може замінити глобальну економічну політику, а також запобігти недолікам або компенсувати їх, помилкам національної структурної політики та політики стабілізації; політика регіонального розвитку повинна вписуватися у загальну концепцію економічних і структурних перетворень; регіональна політика є частиною структурної політики, що визначає її доцільний середній і довгостроковий характер; вона повинна мати чітку цільову установку і не зосереджуватись цілком на всіх актyальних у даний момент проблемах і кризах.

Важливим у реалізації політики регіонального розвитку є виявлення та обґрунтування проблемних регіонів для розробки системи заходів і стимулів, специфічних для кожного типу виділених територій. Для розробки диференційованого регіонального підходу до вибору моделі господарського механізму управління територіями доцільно виділити регіони таких типів: екологічно несприятливі, з високою концентрацією виробництва і населення; індустріальне слабкорозвинені сільськогосподарські; промислові депресивні; резервні; рекреаційні.

Для регіонів з високою концентрацією виробництва, екологічно несприятливих з диверсифікованою структурою господарства, найвищим рівнем прибутку на одного жителя потрібна розробка економічних заходів щодо запобігання надмірній господарській активності та концентрації населення, оздоровлення природного середовища, стимулювання ресурсозбереження і ресурсозабезпечення.

Щодо регіонів із значною концентрацією виробництва, високою часткою прибутку на одного жителя також потрібна жорстка політика ресурсозбереження і оздоровлення природного середовища. Однак поряд з високими нормативами плати за регіональні ресурси повинні передбачатися і певні субвенції з вищерангового бюджету на реалізацію названих програм.

Для регіонів, які умовно можна віднести до промислове депресивних (з низькими темпами зростання обсягів виробництва, високим рівнем інвестицій у їх розвиток і низькою віддачею" невисоким рівнем прибутку на одного жителя), необхідна розробка програм переорієнтації на розвиток нових передових, технологічно високих і екологічно чистих виробництв. Це, у свою чергy, вимагає модернізації інфраструктури і перекваліфікації робочої cunu. Для таких регіонів господарський механізм повинен передбачати значні податкові пільги на одержання прибутку, зниження ставок плати за регіональні ресурси, додаткові субсидії з бюджету регіону на реалізацію зазначених програм.

Політика регіонального розвитку охоплює широке коло міждисциплінарних проблем, що потребують наукового розв'язання. Більшість регіональних досліджень спрямована на забезпечення науково обґрунтованих потреб територіального планування і управління. Однією з функцій територіального планування і управління сьогодні стає забезпечення і цілеспрямоване планомірне використання територіальних умов інтенсифікації суспільного виробництва.

Першопричиною територіальної специфіки інтенсифікацїї господарського розвитку є регіональне поєднання чинників. Вони створюють специфічні регіональні умови, які сприяють регіональній інтенсифікації і формуванню єдиних цілісних форм прояву соціально-еконоглічних процесів.

Матеріально-речовою формою регіональної інтенсифікації е відтворення і раціональне використання природно-господарського потенціалу. Політика регіонального розвитку країни може бути результативною при забезпеченні природно-господарської збалансованості, а також при реалізації передумов і можливостей розвитку її регіонів з урахуванням принципів самофінансування і самоуправління.

До діючих інструментів реалізації потенційних можливостей кожного регіону слід віднести формування і використання його фінансових ресурсів. Регіональні фінанси - неекономічні відносини у процесі формування, розподілу і використання коштів у регіонах. Їх відображають у територіальних зведених фінансових балансах, балансах доходів і витрат населення, регіональних бюджетах. Для здійснення активної політики регіонального розвитку, підвищення життєвого рівня населення країни потрібно нарощувати обсяги фінансових ресурсів. Вони виконують важливу роль у забезпеченні планомірного, пропорційного розвитку господарства та збалансованості натyрально-речових і вартісних пропорцій.

Недостатня комплексність господарства визначає об'єктивні межі зближення рівнів економічного і соціального розвитку регіонів, знижує ефективність його функціонування. Комплексний розвиток - це головний напрям зближення рівнів. що реалізуються через пріоритет розвитку тих чи інших галузей господарства.

Пріоритетним напрямом капітальних вкладень є технічне переоснащення і реконструкція діючих виробництв. Важливою ознакою нової інвестиційної політики стає подолання залишкового підходу до виділення коштів на потреби соціальної сфери.

Інвестиційна політика має бути спрямована на створення у кожному регіоні оптимальних за структурою основних фондів; виробничих потужностей і соціально-культурної бази. У зв'язку з цим пріоритети політики регіонального розвитку повинні включати: забезпечення оптимального співвідношення між великими, середніми і малими підприємствами; територіальне розосередження промисловості, розвиток на периферійних територіях (малі міста, міські і сільські населені пункти) дрібного виробництва, що грунтyється на інтенсивній технології та використанні місцевої сировини.

Відносно окремих територій заходами політики регіонального розвитку є: створення пільгових умов для підприємництва у певних зонах; визначення напрямів державного інвестування, кредитів, субсидій і дотацій на розвиток соціальної сфери; установлення і диференціація обмежень та нормативів тощо. Ці заходи можуть бути разовими, короткочасними: середньо- та довгостроковими.

Регіональна соціальна і культyрна політика повинна забезпечувати передумови для успішного господарського розвитку регіонів через підвищення продуктивності праці; активності й ініціативи людей, культyри праці та використання духовного потенціалу народу.

Організація соціального і культурного життя на місцях має відповідати регіональним програмам розвитку, в розробці яких були 6 зацікавлені місцеві органи влади.

Політика регіонального розвитку повинна спиратися на механізм державного регулювання пропорцій, який включатиме реалізацію державних програм розвитку окремих регіонів; структyроутворюючих інвестиційних проектів, залучення іноземного капіталу, пільгове кредитування тощо.

Це сприятиме економічній самостійності регіонів та активізації підприємницької діяльності на місцях.

1.1 Суб'єкти інституційного забезпечення

До суб'єктів інституційного забезпечення інвестиційної та інноваційної діяльності відносять:

– Представницькі органи влади

– Виконавчі органи влади

– Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності

Інституційне забезпечення передбачає:

– функціонування діяльності консультативно-дорадчого органу з питань регіональної політики;

– створення координаційних рад з питань регіональної політики в регіонах;

– введення у структуру центрального органу виконавчої влади з питань регіонального розвитку територіальних органів у складі обласних державних адміністрацій;

– створення при центральному органі виконавчої влади з питань регіонального розвитку наукового центру для розроблення наукових засад державної регіональної політики, здійснення методологічного, аналітичного, правового, інформаційного забезпечення та моніторингу реалізації концепції;

– створення на засадах публічно-приватного партнерства агенцій регіонального розвитку в регіонах;

У цілому треба відзначити, що в суспільстві цілісною системою вищого рівня стосовно і органів виконавчої влади, і органів місцевого самоврядування об'єктивно виступає держава,яка є спільністю людей, що проживають у межах окремої території. Із цього базовими елементами держави як соціальної системи є: населення, територія і влада, кожен з елементів має свою природу. Проте будь-яка система і органів виконавчої влади, і органів місцевого самоврядування є складовою системи вищого рівня і без неї існувати не може, а отже, і органи місцевого самоврядування ізольовано існувати не можуть. Оскільки територіальні громади є складовою такої цілісної системи як народ, то очевидно, що й утворювані ними органи є складовими частинами цілого - держави, яку реально уособлює державний механізм. Народ як першоджерело влади цю владу залишає за собою, а тому органи виконавчої влади й органи місцевого самоврядування відповідно до свого функціонального призначення наділяються лише відповідними повноваженнями на здійснення завдань держави у відповідних сферах. А оскільки повноваження органів місцевого самоврядування належать їм не власним правом, а за законом, то в такому розумінні вони є теж складовою держави.

Сукупність зазначених елементів, на наш погляд, утворює цілісну систему місцевого самоврядування, яка є відносно відокремленою частиною державного механізму, через який держава реалізує свої завдання та функції на місцях.

Ураховуючи те, що система місцевого самоврядування будується відповідно до адміністративно-територіального устрою, то органи місцевого самоврядування поділяються на три рівні. Перший рівень - це сільські, селищні,міські ради та їх виконавчі органи. Другий рівень - це районні ради, а третій - обласні ради.

Районні та обласні ради представляють інтереси відповідних територіальних громад і є органами, що здійснюють повноваження місцевого самоврядування від імені та в інтересах населення відповідно районів та областей.



1.2 Стратегічне управління розвитком регіональних економічних систем

Загальна тенденція у розвитку стратегічного управління полягає у переході від управлінської функції "планування" до управлінської функції "організація". Певний зрушення орієнтирів на користь організації проявляється у підвищенні інтересу до системної теорії та гнучких організаційних форм, також у структурній переорієнтації стратегічного управління, яке ґрунтується переважно на концепції ключових компетенцій. Остання надає колективну конструкцію, що охоплює безліч окремих компетенцій й формує цілісну здатність вирішувати стратегічні завдання. Прибічники такого підходу вважають, що стратегічне управління повністю має перетворитися на управління ключовими компетенціями.

Регіон вважатиметься реально існуючим, коли він створює організаційну основу для економіки. Загалом можна припустити, що економічний регіоналізм є сукупність процесів відтворення, які базуються на специфіці територіальної структури економіки, культурних форм, природних і трудових ресурсів. Становлення цілісних механізмів і структур відтворення у розвитку формують регіони різного рівня складності, що потенційно можуть локалізуватися за тими чи інших ділянками території.

Цілі регіональної політики співвідносні з мінливою системою цінностей. У зв'язку з переходом до інформаційної цивілізації, суспільство йде до загальнолюдських цінностей. Регіональна політика оптимальна в тому разі, коли громадяни мають правову рівність, якщо їх соціокультурний, економічний та політичний статуси не залежать від місця проживання (у регіоні, центрі чи провінції); рівність стосується найрізноманітніших сфер соціального простору.

Розбіжності системам управління лише на рівні фірм і обумовлені складом, структурою, кількістю і характеристикою використовуваних соціальних коштів, які власне є об'єктом і предметом управлінської діяльності. Отже, по різному реалізують і стратегічне управління. Для регіональних систем, побудованих на соціальних процесах життєдіяльності, стратегічне управління є основою. Організації (фірми) функціонують, передусім, у регіональній системі як його елементи, і тому стратегія їх розвитку значною мірою визначено стратегією розвитку регіону.

Для регіональних соціально-економічних систем зміст стратегічного управління полягає у збереженні життя населення рамками територіальних кордонів екосистеми з урахуванням природно-географічних, кліматичних і історично сформованих економічних особливостей території. Відповідно до цього має формуватися стратегічне управління - задовольняти необхідні людській потребі шляхом забезпечення необхідних умов життєдіяльності. У той самий час стратегія організації спрямована на збереження та розвиток процесів виробничо-господарської діяльності. На відміну від стратегічного управління регіональними соціально-економічними системами, рішення стратегічного менеджменту завжди повинні бути економічно обґрунтованими.

Отже, стратегічне управління, як існування соціально-економічних систем, у найближчій перспективі (взаємозв'язку з динамікою довкілля), властиво будь-якій економічній системі, але його цільова спрямованість, зміст, прогнозні і тимчасові інтервали можуть істотно різнитимуться. З іншого боку, стратегічне управління, на відміну від інших типів управлінської діяльність у системі управління, обов'язково враховує зв'язок соціально організованих систем з довкіллям ,оцінюючи стратегію управлінських рішень.

За сучасних умов регіональне стратегічне управління проводиться у межах нового управлінського підходу, у якому держава й регіони розглядаються не як субпідлеглі системи влади, а як системи з розподіленими центрами управління, що орієнтуються на власні інтереси і цілі. Принципова новизна такого підходу робить її важким на впровадження в практику управління, особливо у регіонах із сильними традиціями директивно-ієрархічного управління. Технології стратегічного планування у регіоні ставляться до нового покоління соціально-гуманітарних технологій управління соціальними, економічними і культурними змінами. Сучасний досвід регіонального стратегічного планування у країнах, США, Канаді й низці інших країн показує високий рівень ефективності такого планування.

У разі глобалізації соціально-економічних процесів регіональне стратегічне управління необхідно удосконалювати за такими пріоритетними напрямами.

1. Відхід від ієрархічних і багатоступінчастих структур управління і акцентування увагу на моделях "матричного" і "мережного" типів, що дозволяє вийти з суто технократичного підходу до розв'язання соціально-економічні проблеми.

2. Зменшення кількості владних інститутів власності та підрозділів, діючих на постійної і жорстко регламентованої основі. Розвиток тимчасових проектних організацій корисних і творчих колективів, діючих з єдиною метою та поставленими завданнями.

3. Розвиток форм перехресного фінансування й об'єднання проектів і програм, що дозволяє погоджувати прибуткові і збиткові проекти, знижувати витрати.

4. Впровадження таких методів управління, як делегування повноважень, поділ ризиків між окремими підрозділами організації, стимулювання і заохочення здібностей і можливостей працівників.

5. Облік і розмежування інтересів всіх зацікавлених сторін та учасників конкретного проекту з допомогою колективного прийняття рішень, підвищення об'єктивності таких рішень з допомогою експертних методів і методу зворотний зв'язок за її реалізації.

Сучасна теорія та практика виробила низку загальних положень, методологій стратегічного управління регіональної системою, що дозволило сформулювати поняття, суть і сталі принципи регіонального стратегічного управління.

Регіональна стратегія - це управління політичним, соціальним і досить перспективним економічним розвитком регіону, здійснюваним органами його законодавчої і виконавчої влади. Регіональна стратегія відрізняється, по-перше, від територіальної стратегії, реалізує політику держави й міждержавних структурних відношень великих економіко-географічних районів, які мають власного юридичного статусу, і, по-друге, від районної і муніципальної стратегій.

Регіональне стратегічне управління передбачає економічні, політичні, соціальні відносини виконавчої регіону, із центральних органів структурі державної влади; із місцевими представництвами центральних органів; з органами влади інших держав; з органами місцевого самоврядування; з юридичних осіб різного організаційно-правового статусу їх асоціацій; з населенням, політичними партіями й суспільними рухами.

Регіональне стратегічне управління, на мій погляд, спрямоване для досягнення поставленої мети за умов нестабільної, конкурентної, ринкового середовища, включає діагностичний аналіз стану регіону, стратегічне планування і обрання стратегії.

Воно сприймається на динамічну сукупність взаємозалежних управлінських процесів, саме:

-- аналізу зовнішньою і внутрішньою середовища регіону;

-- встановлення системної функції (місії) регіону та цілей стратегії розвитку;

-- вибору стратегії функціонування та розвитку;

-- реалізації стратегії розвитку регіону;

-- оцінки й контроль над реалізацією стратегію розвитку.

Кінцевою метою реалізації стратегії управління - визначення можливостей розвитку регіону на умовах зміни властивостей, характеристик, параметрів зовнішньою і внутрішньою середовища регіону, формування нових ринкових відносин, виявлення, з допомогою яких ресурсних, технологічних, законодавчих та інших заходів ці можливості так і потенціал можна реалізувати.

З позицій підходу, регіональне стратегічне управління, як цілеспрямована діяльність місцевих органів структури державної влади входять такі види стратегій:

-- політична, орієнтовану зміцнення регіоналізму, узгодження і зміцнити взаємодію всіх рівнів влади (регіональної, муніципальної), попередження і рішення етнічних, конфесійних, класових та інших соціальних конфліктів;

-- соціально-економічна, спрямовану збільшення валового регіонального продукту, сталий розвиток економічного потенціалу регіону, забезпечення її безпеки і збалансованості ринку праці, згладжування розбіжностей у рівнях та якість життя між різними регіонами і групами населення, створення умов ефективної праці та розвитку особистості в усіх соціальних групах;

- демографічна, пов'язану з раціоналізацією природний приріст населення його міграцією як у міжрегіональному, і на внутрішньорегіональному рівнях;

-- науково-технічна і освітня, спрямовану для формування й розвиток регіональних центрів створення і широкого впровадження критично важливих технологій;

-- екологічна, мета якої - раціональне використання природних ресурсів при зменшенні викидів в довкілля, безпечної утилізації відходів, збереженні природного кругообігу речовин і регенераційних механізмів природи;

-- земельна, спрямовану на раціональне використання обмеженого земельного фонду з урахуванням оптимального розміщення виробництв, комунікацій, місць розселення;

-- конкурентна, спрямовану в розвитку конкурентних переваг регіону, що забезпечать додатковий приплив дану територію висококваліфікованих працівників і капіталів, які сприятимуть його розвитку.

Система стратегічного управління функціонуванням та розвиток регіональної соціально-економічної системи має відповідати специфіці регіону, враховувати її особливості і функціональну схильність щодо загальної моделі розвитку, пріоритетних напрямів, цілей і завдань розвитку.

Сутність і змістом регіонального стратегічного управління найповніше розкриваються через сукупність основних понять стратегічного управління.

1. Розділення стратегічного управління включають головні теоретичні складові: основи стратегічного управління, стратегічне планування, управління економіки й контролю над реалізацією стратегії. Кожен розділ містить параграфи (підрозділи), склад яких ще можна повністю визнати теоретично управління.

2. Методологія дослідження - сукупність спільне коріння й спеціальних методів дослідження, застосовуваних стратегічному управлінні: системний аналіз,STEP- і SWOT-аналізи, цільове управління економіки й ін.

3. Етапи стратегічного управління - складні елементи процесів дослідження, розробки й реалізації стратегії, куди входять діагностичний аналіз, формування розділів стратегічного плану з підсистемам і управління змінами у регіоні.

4.Подсистеми регіону - найважливіші структурні елементи, взаємодіючі між собою.

5. Стадії життєвого циклу регіону відбивають основні етапи розвитку організації: зародження, зростання, зрілість і трансформацію. Їх виділення не можна плутати зі стадіями життєвого циклу продукції та послуг.

6. Стратегії регіонального розвитку - види узагальнюючих моделей регіонального розвитку.

7. Стратегії розвитку регіону представлені у три варіанти - песимістичний, реалістичний і оптимістичний.

Особливість запропонованої системи регіонального стратегічного управління полягає у впровадженні елементів конвергенції у системі "держава-регіон", що використовуються в описах інтегруючих процесів. У основі регіонального інтеграційного розвитку лежать загальні тенденції і імперативи науково-технічного і соціально-економічного прогресу. Вони зумовлюють зближення, тобто конвергенцію, регіональних економік, їх особливостей.

Важливе значення у стратегічному управлінні мають п'ять складових:

-- виявлення проблем управління;

-- формулювання цілей управління;

-- вибір базових стратегій;

-- реалізація стратегій;

-- управління змінами.

1. Виявлення проблеми управління дозволяє визначити довгострокові напрями розвитку та мета регіону зайняти певні позиції на національному ринку.

2. Формулювання цілей управління у визначенні напрямів розвитку регіону. Ідеальний випадок, коли поставлені керівництвом завдання містять досягнення довгострокових цілей. Такі мети показують керівництву що треба робити, щоб регіон зайняв таке становище, що б йому добре працювати протягом багато часу. Короткострокові мети пов'язані з результатами, які керівництво хоче найближчим часом.

3. Вибір базових стратегій передбачає вирішення головного управлінської проблеми: як домогтися необхідних результатів з урахуванням стану регіону та його перспектив. Стратегія - це образ дій, які повинні робити керівники задля досягнення генеральних цілей. Розробка стратегії починається з аналізу внутрішнього і зовнішнього стану регіону. Неправильні результати аналізу чи його відсутність значно підвищують ризик того, що почнуться невиважені дії, котрі матимуть довгострокові наслідки.

4. Реалізація стратегії у тому, щоб цілком запустити її й отримати необхідні результати в заплановане час. Реалізація стратегії - це загалом практична адміністративна завдання, куди входять у собі такі аспекти:

-- вдосконалення структури управління регіоном, здатним успішно використовувати стратегію;

-- розробку фінансового плану, подає ресурси в важливі стратегічного успіху галузі;

-- проведення підтримує стратегічної політики та введення практики постійного вдосконалювання;

-- створення відповідної мотивації громадянам регіону, яка стимулювала б досягнення поставленої мети;

-- узгодження системи винагороди з результатами досягнення поставленої мети;

-- створення такої культури управління і ділового клімату, які б сприяли забезпечення успіху стратегії;

-- формування такої внутрішньої системи підтримки, яка б персоналу галузей економіки ефективно виконувати свою стратегічну функцію;

-- запровадження системи внутрішнього лідерства, яка потрібна на управління просуванням стратегії уперед і постійного поліпшення його реалізації.

5. Управління змінами зумовлено появою нових обставин і необхідністю проведення коригувальних дій. Можуть знадобитися зміни довгострокових напрямів розвитку, звуження розширення управлінського бачення майбутнього курсу галузей економіки та сфер діяльності. Критерії може бути завищені чи занижені залежно від накопиченого досвіду та майбутніх перспектив. Стратегія може трансформуватися на результаті коригування довгострокових напрямів розвитку, встановлення нових цілей чи зміни умов довкілля.

Серед стратегічних операційних цілей і першочергові завдання, на виконанні яких зосередилися як представники влади, бізнесу, і окремі громади області, відзначимо розвиток кластерів - специфічних об'єднань, діяльність яких має надати нові змогу економіки. Кластери є одній з поширених у світі моделей дальшого поступу економіки нашої країни лише на рівні регіонів. Україна має також зауважили таку модель співробітництва. У економічних джерелах можна зустріти кілька визначень поняття "кластер". У нашої обласної стратегії можна сказати, що кластер - воно підприємств та інших господарюючих суб'єктів, розміщених щодо одного регіоні, технологічно пов'язані один з одним чи взаємозалежні певному ринку, і навіть меті - спільного виробництва і інноваційної продукції.

Пошук шляхів забезпечення успіху стратегії - також безперервний процес. Одні стратегічних завдань вирішуються легко, інші - не можуть здійснитися. Реалізація стратегії можлива за спільної вплив всієї сукупності управлінських рішень та етапних дій, виконуваних різними цільовими групами й окремими особами. Перегляд фінансових планів, зміна політики, реорганізація, кадрові зміни, вдосконалення процесу, культурних заходів - усі ці й інші дії є типовими управлінськими інструментами, використовуваними для реалізації стратегію розвитку регіону.

На регіональному рівнях точкою відліку для реалізації стратегічного управління служить концепція соціально-економічного розвитку, виконує такі функції: формування певної системи цінностей, визначення стратегічних цілей і пріоритетів розвитку, консолідації нашого суспільства та мобілізації ресурсного потенціалу реалізації поставленої мети, розрахунку коштів на реалізації.

Концепція полягає в ідеї розвитку, що спирається на радий організаційно-управлінських принципів:

-- принцип стратегічного управління, заснований на програмно-цільовому підході;

-- принцип системності управління і комплексності соціально-економічного розвитку регіону;

-- принцип мобілізації ресурсів, пов'язані з ринковим механізмом стимулювання господарську діяльність;

-- принцип узгодженості інтересів органів структурі державної влади, бізнесу та громадських інституцій в довгостроковому аспекті;

-- принцип легітимності - прийняття більшістю населення стратегії регіонального розвитку, представленої у концепції.

У концепції формулюються стрижневу ідею і єдиної стратегії розвитку з урахуванням різних позицій. Системи цінностей концепції полягає в розгляді індивіда як повноправний суб'єкт громадських відносин, обумовлених культурним кліматом, суспільно-політичної, екологічної безпеки й економічної обстановкою у регіоні. Ці чинники визначають межі життєздатності системи цінностей концепції. Саме через такі принципи можна буде застосувати розробки системи стратегічного управління на регіональному рівнях.

Висновок до Розділу 1:

Величезна роль держави у свідомому регулюванні трудових відносин праці і капіталу, зайнятості через інвестиції, структурні зміни і стимулювання зайнятості. Держава використовує неринкові механізми розподілу й перерозподілу для соціального забезпечення населення, здійснює і економічну, і фінансово-бюджетну, і грошово-кредитну політику. Водночас розвиваються й ті неринкові відносини, що не пов'язані з економічною діяльністю держави. Це - насамперед розвиток творчої праці та збільшення вільного часу, що забезпечує всебічний розвиток людини.

Важливе значення має формування інституту власності. Найбільше питань з погляду підвищення ефективності господарювання на місцях викликає формування комунальної форми власності, крім іншого, ця необхідність зумовлена потребою запобігання надмірній концентрації управлінських ресурсів на державному рівні. Особливо гострим питанням залишається розподіл виробничих і невиробничих суб'єктів між власне державним і комунальним секторами економіки.

Для ефективної реалізації державної регіональної політики результативним може стати створення мережі недержавних інституцій регіонального і місцевого розвитку. Такі інституції покликані підвищити роль і відповідальність територіальних громад, приватних підприємців та кожного громадянина за розвиток відповідних територій, забезпечити їм можливість реальної участі і впливу на вирішення важливих проблем регіонального і місцевого розвитку.

Головною проблемою інституційного забезпечення державної регіональної політики є необхідність формування системи інституцій, здатних у взаємодії і координації здійснювати ефективну реалізацію завдань державної регіональної політики. Проблема інституційного забезпечення державної регіональної політики на регіональному і місцевому рівнях пов'язана із незавершеністю формування на цих рівнях системи державного управління і місцевого самоврядування. На сьогодні відсутнє чітке розмежування повноважень і відповідальності та координації діяльності між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування на регіональному і субрегіональному рівнях. Місцеві органи влади не мають належного законодавчого забезпечення та фінансової бази для вирішення проблем регіонального розвитку.



Розділ 2. Аналіз стратегії регіонального розвитку за допомогою оцінювання соціально-економічної ситуації у Вінницькій області

2.1 Дослідження територіальної структури Вінниці

Економіко-географічного положення регіону

Район розташований у правобережній частині України в лісостеповій зоні. Площа району - 60,9 тис. квадратних кілометрів (10% від площі України).

Населення - 4,5 млн. чоловік (9,5% від населення України).

Район охоплює територію Хмельницької, Вінницької та Тернопільської областей. Середня густота дорівнює 76%.

Рівень урбанізації дорівнює 44%. Забезпечений кваліфікованими робочими кадрами, жіночий трудовий ресурс - легка промисловість.

Займає центрально-західну частину України. На півночі межує з Волинським та Столичним економічними районами, на сході - Столичним та Центральним економічними районами, на заході - Карпатським економічним районом, на півдні - Молдовою та Причорноморським районом України.

Місто розташовано в 260 км (автомобільний шлях) від столиці України - міста Києва, в 429 км від міста-порту Одеси, в 369 км від Львова.

Це сприяє встановленню тісних економічних зв'язків, як з сусідами, так і з більш віддаленими торговими партнерами.

З Подільського району, в інші райони експортують: цукор; овочеві, фруктові, молочні, м'ясні консерви; бурякозбиральні комбайни, інструменти, підшипники, технологічне устаткування для харчової промисловості, торгівлі і громадського харчування, мінеральні добрива, продукцію лісохімії, миючі засоби, штучну шкіру, бавовняні і шерстяні тканини, продукцію целюлозно-паперової промисловості та будівельних матеріали.

З інших районів на Поділля імпортують метали, вугілля, прилади, різноманітні машини і обладнання, лісоматеріали, хімічні добрива, штучні і синтетичні волокна, сільськогосподарські машини, вантажні і легкові автомобілі та автобуси.

Таблиця 1. Сфери зайнятості населення області за переписом 2001 року

Сфера діяльності	Кількість зайнятих	Частка
Сільське господарство, мисливство та лісове господарство	229 558	37,2%
Обробна промисловість	92 439	15,0%
Освіта	53 119	8,6%
Охорона здоров'я та соціальна допомога	51 533	8,3%
Оптова та роздрібна торгівля; торгівля транспортними засобами; послуги з ремонту	45 687	7,4%
Державне управління	37 936	6,1%
Транспорт і зв'язок	35 576	5,8%
Будівництво	16 640	2,7%
Виробництво електроенергії, газу та води	16 117	2,6%
Колективні, громадські та особисті послуги	13 769	2,2%
Операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам	9 812	1,6%
Готелі та ресторани	6 298	1,0%
Фінансова діяльність	3 458	0,6%
Добувна промисловість	2 847	0,5%
Неточно вказали або не вказали вид діяльності	963	0,2%
Послуги домашньої прислуги	860	0,1%
Рибне господарство	675	0,1%
Екстериторіальна діяльність	23	0,0%
Всього зайнятих економічною діяльністю	617 310	100,0%

Таблиця 2. Обсяг реалізованої промислової продукції у Вінницькій області за основними видами діяльності за січень-листопад 2014 року

	Обсяг реалізованої промислової продукції (товарів, послуг) без ПДВ та акцизу
	тис. грн.	у % до всієї реалізованої продукції
Промисловість	25447707,0	100,0
Добувна та переробна промисловість, постачання електроенергії, , газу, пари та кондиційованого повітря	25379880,7	99,7
Добувна та переробна промисловість	19648066,4	77,2
Добувна промисловість і розроблення кар'єрів	500540,0	2,0
Переробна промисловість з неї:	19147526,1	75,2
Виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів	14615286,3	57,4
Текстильне виробництво, виробництво одягу, шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів	117895,9	0,5
Виготовлення виробів з деревини, виробництво паперу та поліграфічна діяльність	902657,0	3,5
Виробництво коксу та продуктів нафтоперероблення	-	-
Виробництво хімічних речовин і хімічної продукції	1254289,9	4,9
Виробництво основних фармацевтичних продуктів і фармацевтичних препаратів	198024,7	0,8
Виробництво гумових і пластмасових виробів, іншої неметалевої мінеральної продукції	655213,5	2,6
Металургійне виробництво, виробництво готових металевих виробів, крім машин і устатковання	667941,9	2,6
Машинобудування, крім ремонту і монтажу машин і устатковання	599484,5	2,4
Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря	5731814,3	22,5
Забір, очищення та постачання води	67826,3	0,3

Таблиця 3. Обсяги надання послуг за січень-листопад 2014 року у Вінницькій області

	Обсяги надання послуг
	млн. грн.	у % до всієї реалізованої продукції
Послуги, реалізовані підприємствами сфери послуг	3760,7	100
Послуги реалізовані підприємствами обласного центру	1577,4	41,9
Послуги реалізовані населенню області	951,9	25,3

Одним мешканцем області у січні-листопаді п.р. у середньому спожито послуг на 2328,3 грн., по обласному центру цей показник становив 4238,1 грн.

Домінуючим у населення області був попит на послуги електрозв'язку - 19,7% та пасажирського наземного транспорту - 21,1%. Достатньо помітну частку складають послуги з діяльності ресторанів та надання послуг мобільного харчування - 9,5%. Найменшим попитом у населення користувалися послуги з діяльності спорту - 0,1% загального обсягу реалізованих послуг.

Фінансові результати діяльності великих та середніх підприємств області за 1 півріччя 2014 року

За даними Головного управління статистики у Вінницькій області за січень-червень 2014 р. великими та середніми підприємствами області (без урахування результатів діяльності банків та бюджетних установ, підприємств сільськогосподарського виробництва) отримано збиток до оподаткування на суму 643,9 млн. грн. Збиток одержали 35,1% підприємств на суму 1310,4 млн. грн. Разом з тим, 64,9% підприємств за підсумками діяльності 1 півріччя 2014 р. отримали прибуток до оподаткування на суму 666,5 мільйонів гривень.

Найсуттєвіший вплив на формування фінансового результату області мала діяльність промислових підприємств, якими за шість місяців 2014 р. отримано 353,4 млн. грн. збитку до оподаткування, з них 423,1 млн. грн. збитку одержано підприємствами переробної промисловості.

Середня густота населення становить 62.3 осіб на км?, що на 1,5 осіб на км² менше ніж в Києві, проте на 10,6 осіб на км² більше чим в Полтаві.

Таблиця 4. Ступінь концентрації населення по території Вінниці

Назва області	Площа, км2	Чисельність населення	Коефіцієнт територіальної концентрації	Коефіцієнт територіальної диверсифікації
Вінниця	79,94	371748
Жмеренка	18,26	35419	421,67	0,0023
Козятин	12,5	24261	421,93	0,0023
Ладижин	9	22967	554,75	0,0018
Могилів - Подільський	21,63	32099	322,60	0,0030
Хмільник	20,5	28226	299,32	0,0033



2.2 SWOT-аналіз соціально-економічної ситуації у Вінницькій області

Наведемо приклад реалізації стратегії регіонального управління з допомогою оцінювання соціально-економічну ситуацію у Вінницькій області, яке виконано відповідно за принципами SWOT-аналізу (в SWOT-аналіз у Вінницькій області включені лише базові елементи економічного комплексу області, й тому він підлягає щорічного уточненню та деталізацію).

Таблиця 5

Чинники	Сильні сторони	Слабкі сторони	Сприятливі можливості	Потенційні загрози
Демографічні і соціальні риси	Високе толерантне ставлення населення до нововведень;	Складна демографічна ситуація	Розвиток курортного бізнесу з урахуванням ухвалення закону про визнання курорта Хмельника курортом державного значення	Посилення демографічної кризи
	Відносна політична стабільність	Прогноз зменшення наявного населення	Збільшення кількості підприємств з високотехнологічним виробництвом	Концентрація використання робочої сили з невідповідністю підготовки фахівців
		Велика частка населення пенсійного віку	Зниження безробіття	Потреба економіки збереження диспропорцій у розвитку регіонів
		Високий рівень безробіття у сільській місцевості	Надання державної допомоги для диверсифікації надлишкової потужності спиртової галузі
		Низький рівень правового захисту населення	Створення державної системи науково-технічної інформації
2.Промисловий потенціал	Висока концентрація підприємств харчової промисловості	Переважна більшість підприємств з технологіями 2-го 3-го покоління	Формування міжнародних транспортних кордонів біля області	Відсутність стратегічного планування; лише на рівні області
	Досить розвинена транспортна інфраструктура і підприємницька мережа	Висока зношеність основних фондів		Нестабільність законодавства про інвестиції
	Існує залишок енергогенеруючих потужностей	Незбалансована структура промислового комплексу області		Зростання тіньового сектора економіки
	Є розвідані промислово придатні поклади корисних копалин	Низький рівень підготовки бізнес проектів		Відсутність стратегічних рішень щодо Ладижської ТЕС
	Науковий потенціал вищої школи, який готовий брати участь у науковій діяльності	Відсутність мережі підтримки інновацій в промисловості

За підсумками викладеного і таблиці сформулюємо стратегічні цілі у Вінницькій області.

1. Вінницька область - регіон, із високим інноваційним потенціалом. Аграрна спрямованість промисловості, більшість сільського населення - визначальні особливостями області, завдяки чому в неї є переваги над іншими регіонами України, і які багато вважать до створення сприятливого інноваційно-інвестиційного клімату.

2. Вінницька область - область із високим рівнем людського потенціалу цивілізації села.

Ця сфера, у якій сільське населення переважає над міським, сьогодні за індексом розвитку на за 4-му місці України. У період початку інноваційної моделі розвитку особливе значення мають рівень освіченості населення, соціальне середовище і відповідне фінансування розвитку. Цей чинник необхідно використовувати як перевагу підвищення рівня цивілізаційного розвитку села, у тому числі рівень життя. Підняття культурно-освітнього рівня села області до міського, посилення активності суспільної діяльності, створять умови для успішного запровадження нових аграрних технологій і збереження наявних цінностей сільських громад. Важливе значення набуває усунення регіональних диспропорцій у розвитку окремих регіонів. Це розроблення та впровадження механізмів координації середньої і довгострокової політики обласних органів виконавчої влади щодо конкретної території, з одного боку, та органами місцевого самоврядування та політичною адміністрацією в узгодженні стратегічних цілей і пріоритетів розвитку - з іншого.

3. Вінницька область - центр реалізації нової енергетичної стратегії. Тут зафіксовано значні диспропорції в енергетичної галузі.

Оскільки загальні обсяги виробництва спали на 50% в 2010 р. до обсяги виробництва 1990 р. сталося розбалансування економічного комплексу області. Енергогенеруючі потужності використовувалися на 15-20%, потужності спиртових заводів - на 60%.

Область має у 4 рази більше енергогенеруючих потужностей, ніж споживає електроенергії. Проте собівартість електроенергії Ладижинської ТЕС - найвища Україні. У той самий час енергоємність виробництва базових галузей в промисловості й сільського господарства вище, ніж у Україні. На виконання завдання зниження енергоємності виробництва промисловий і сільськогосподарський сектори області повинні перейти на більш дешеві види електроенергії та забезпечити мінімізацію її втрат надходжень у межах області. З урахуванням аграрної спрямованості області, такі види генерації можуть базуватися на використанні біотехнологій і утилізації відходів. Енергетичний потенціал такими технологічними напрямами:анаеробного бродіння гною, спалювання відходів АПК та інших галузей, використання агрокультур щоб одержати спиртового палива шляхом ферментації, перетворення біомаси в газоподібні чи рідкі є екологічно безпечними з допомогою термохімічних технологій, на виробництво з рослинних культур олій і замінників дизельного палива. Усе це дає можливість поставити перед областю нову мету - створити умови для до переходу на новітні біотехнології у виробництві палива й електроенергії.

4. Вінницька область - регіон стійкого економічного розвитку та колективного підприємництва.

Маючи на господарському комплексі велику частку сільського господарства й переробної промисловості, економіка галузі має бути максимально зорієнтована на індивідуальні запити ринку, слід займатися непросто тиражуванням товару - ринку потрібний товар, "шитий по фігурі". Проте організаційні структури в сільськогосподарському виробництві області засновані переважно на розрізнених самостійних підприємствах. Виходячи з розуміння, що на даний час вже відбувається перехід від централізованої ієрархії організації виробництва до ієрархії кооперативного характеру, організаційні структури сільськогосподарського виробництва фактично повинні відбутися етап централізованої ієрархії до мережевий кооперативної структурі.

Висновки до Розділу №2:

Підбиваючи підсумки, можна стверджувати, що стратегічне управління полягає у обґрунтуванні та розробки стратегію розвитку регіональної соціально-економічної системи, визначенні її кількісних характеристик і потребу керувати процесом його реалізації. Загальною метою розвитку господарства кожного регіону є покращення життєвого рівня населення. Це основний принцип нової стратегії економічних змін у регіоні - на відміну галузевого і відомчого, які домінували у минулому. Економічною базою соціальних пріоритетів стратегії регіонального розвитку є особливим зацікавленість регіонів у підвищення ефективності виробництва та рішенні соціальних та інших негараздів.



Розділ 3. Інституційне забезпечення регіонального розвитку в Україні: сучасний стан і проблеми формування

Головна мета державної регіональної політики в Україні, що її визначено в "Концепції державної регіональної політики" (затверджена Указом Президента України від 25 травня 2001 р. №341/2001), полягає у "створенні умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку України та її регіонів, підвищення рівня життя населення, забезпечення додержання гарантованих державою соціальних стандартів для кожного її громадянина незалежно від місця проживання, а також поглиблення процесів ринкової трансформації на основі підвищення ефективності використання потенціалу регіонів, підвищення дійовості управлінських рішень, удосконалення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування" [1].

Серед кроків до вдосконалення державного регулювання розвитку регіонів, "Концепція" визначає необхідність здійснення системи заходів із розбудови інфраструктури регіонального розвитку.

3.1 Державна політика у сфері розбудови інституційної інфраструктури регіонального розвитку в Україні

Затвердження "Концепції державної регіональної політики" стало першим суттєвим кроком до формування концептуальних засад політики регіонального розвитку в Україні. Одним з її наголосів є необхідність розбудови інфраструктури регіонального розвитку, зокрема створення "регіональних агентств розвитку, маючи на меті поліпшення умов використання передових інноваційних технологій, підвищення інвестиційної привабливості регіонів, розширення залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для регіонального розвитку, вдосконалення підготовки та перепідготовки відповідних фахівців з проблем регіонального розвитку, координації програм технічної допомоги, спрямованих на підтримку регіонального розвитку" [22]. Це положення є важливим для подальшого аналізу, адже воно вміщує офіційне бачення ролі та завдань агенцій регіонального розвитку щодо реалізації державної регіональної політики.

Тому "Заходами щодо реалізації Концепції державної регіональної політики" (Затв. Розпорядженням Кабінету Міністрів від 13 вересня 2001 р. №437-р) на першому етапі (2001-2003 роки), поряд із визначенням центрального органу виконавчої влади з питань регіональної політики і підтримки місцевого самоврядування, одним із основних кроків передбачено формування мережі агентств регіонального розвитку.

Подібне положення містилося і в Посланні Президента до Верховної Ради України "Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році", де середньостроковим пріоритетом у регіональній політиці держави визначалося створення мережі регіональних агентств розвитку.

У Посланні Президента України до Верховної Ради України "Європейський вибір: Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки" це завдання вже більш конкретизоване: "Забезпечити у 2002-2011 роках: …формування інфраструктури підтримки регіонального розвитку через створення спеціальних інститутів, зокрема агентств регіонального розвитку, які б стали провідниками ефективної державної регіональної політики та власної політики розвитку окремих регіонів" [23].

У серпні 2002 р. Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України були підготовлені й надіслані до Верховної Ради та Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних рад і облдержадміністрацій, Київської та Севастопольської міських рад і державних адміністрацій "Методичні рекомендації щодо створення та функціонування агентств регіонального розвитку", якими були визначені поняття, види, статус і завдання АРР, форми їх взаємодії з органами влади, джерела залучення фінансових ресурсів для їх діяльності. Зокрема, АРР визначалися як "інституції, основним завданням яких є сприяння розвитку і зростанню соціально-економічного потенціалу та конкурентоспроможності певної території, а також рівня та якості життя її населення. Це структури, створені на засадах партнерства між приватним, державним та громадським секторами з метою комплексного вирішення проблем певної території" [24]. "Методичні рекомендації" містять ще декілька важливих положень. Вони чітко визначають АРР як один із інструментів реалізації регіональної політики в Україні, наголошують на необхідності дії АРР у тісній співпраці з центральними та місцевими органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування, формулюють головну мету діяльності АРР - "координація ініціатив просторового розвитку регіону" [25]. Документ також чітко формулює перелік завдань АРР.

...