Центральним органом виконавчої влади, що "здійснює методологічне та методичне забезпечення створення та діяльності АРР на місцевому, регіональному та міжрегіональному рівнях, підготовку фахівців, розповсюдження досвіду роботи, залучення коштів міжнародної технічної допомоги для підтримки їх функціонування", визначено Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України [26].

На необхідності створення інституційних механізмів забезпечення сталого розвитку регіонів наголошують й основні стратегічні документи. Наприклад, у "Стратегії економічного і соціального розвитку України на 2004-2015 рр." одним із стратегічних орієнтирів активної державної регіональної політики визначено удосконалення механізмів управління регіональним розвитком. "Необхідно створити дієву систему інституцій, які мали б можливість працювати на забезпечення сталого розвитку окремих територій, узгоджувати свою діяльність з іншими організаційними структурами. Такою інституцією може бути система агентств регіонального розвитку, що репрезентуватимуть державні, громадські та приватні інтереси. Існуючі в Україні агентства регіонального розвитку - це потенційна база вдосконалення інфраструктури регіонального розвитку.

Регіональні агентства мають на меті вирішення завдань поліпшення умов використання передових інноваційних технологій, підвищення інвестиційної привабливості регіонів, розширення залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для регіонального розвитку, вдосконалення підготовки та перепідготовки відповідних фахівців з проблем регіонального розвитку, координацію програм технічної допомоги, спрямованих на підтримку регіонального розвитку" [27].

Таким чином, стислий огляд основних державних документів, що визначають концептуальні засади регіональної політики в Україні, демонструє не тільки розуміння важливості та необхідності інституційного забезпечення регіонального розвитку, а й досить чітко формулює завдання, що покладаються один з основних інституційних інструментів - агентства регіонального розвитку.

Водночас слід наголосити, що державна політика у сфері розбудови інституційної інфраструктури регіонального розвитку наразі має декларативний характер, про що свідчить:

-- відсутність в Україні нормативно-правового акту, який чітко б визначав юридичний статус АРР, правові та фінансові засади їх створення й функціонування, принципи співпраці з місцевими органами державної влади та органами місцевого самоврядування;

-- брак конкретних кроків і заходів на рівні держави задля розбудови мережі АРР в Україні, в тому числі стимулювання органів місцевої влади до створення агенцій регіонального і місцевого розвитку.

Чи не єдиною ознакою виявлення інтересу держави до діяльності агенцій регіонального розвитку стало щорічне збирання та узагальнення Міністерством економіки інформації про діяльність АРР, які протягом останнього десятиріччя з'явилися в Україні без підтримки з боку держави.

Варто зазначити, що в питанні розбудови інституційного базису регіонального розвитку Україна значно відстала від інших країн Центральної та Східної Європи - колишніх членів соціалістичного табору - Польщі, Угорщини, Словаччини, Чеської Республіки, Румунії, Болгарії, Словенії, де, хоч і різними шляхами, але створені та ефективно функціонують мережі агенцій регіонального й місцевого розвитку.

Стан та проблеми розбудови інституційної інфраструктури регіонального розвитку в Україні

Незважаючи на відсутність цілеспрямованої державної політики щодо розбудови інституційної інфраструктури регіонального розвитку, в Україні створена і функціонує велика кількість агенцій регіонального розвитку та організацій, які не мають такої назви, але ідентифікують себе як такі, що цілком або частково діють з метою сприяння регіональному та/або місцевому розвитку. регіон інституційний економічний інфраструктура

У липні 2001 р. за підтримки Канадської агенції міжнародного розвитку було утворено Асоціацію агенцій регіонального розвитку України (ААРРУ). Вона діє як всеукраїнська спілка громадських організацій і станом на травень 2005 р. об'єднує 39 АРР та структур, діяльність яких спрямована на всіляке сприяння регіональному і місцевому розвитку.

Мета створення ААРРУ визначена як "сприяння створенню інституційних засад та інших сприятливих передумов для системної реалізації державної регіональної політики, динамічного збалансованого розвитку територій, гармонійного взаємоузгодження державних та місцевих інтересів шляхом налагодження і підтримання ефективної взаємодії центру та регіонів, координації діяльності своїх членів" [28].

Місія ААРРУ "як складника інфраструктури підтримки регіонального розвитку полягає у системному забезпеченні виконання своїми зусиллями та скоординованими діями своїх членів функцій ефективного провідника взаємоузгодженої державної регіональної політики та власної політики розвитку регіонів з метою динамічного і збалансованого поступу України до інтегрування в європейські структури" [29].

За організаційно-правовими формами АРР в Україні представляють майже весь можливий, згідно з українським законодавством, спектр організацій - комунальне підприємство, комунальна установа, підприємницька юридична особа, благодійна організація, громадська організація у вигляді об'єднання громадян. Дві останні організаційно-правові форми створення і функціонування АРР в Україні є найбільш поширеними, адже за чинним законодавством саме так вони можуть діяти як неприбуткові організації.

Як бачимо, тут не представлені такі потенційно можливі форми, як державна організація та державна установа. І це повною мірою відбиває декларативність державної політики у сфері розбудови інституційної інфраструктури регіонального розвитку в Україні.

Слід згадати, що ще у 1999 р. з'явилися дві постанови Кабінету Міністрів України - №1394 від 30 липня 1999 р. "Про утворення Координаційної ради з формування мережі регіональних агентств розвитку" та №1996 від 28 жовтня 1999 р. "Про затвердження Положення про Координаційну раду з формування мережі регіональних агентств розвитку". Згідно з цим Положенням, Координаційна рада з формування мережі регіональних агентств розвитку мала бути "консультативно-дорадчим органом при Кабінеті Міністрів України, створеним з метою вирішення питань щодо поглиблення економічних реформ на регіональному рівні, підтримання розвитку підприємництва та формування ринкової інфраструктури". Положення визначало повноваження Координаційної ради, порядок фінансування її діяльності, функції тощо. Крім того, вона наділялася правом "вносити на розгляд Кабінету

Міністрів України пропозиції щодо прискорення процесу створення мережі регіональних агентств розвитку". Але Постановою Кабінету Міністрів України №946-2001 вищезазначені постанови було скасовано.

Тож сьогодні в Україні не існує мережі агенцій регіонального розвитку, яка б виконувала роль інструменту реалізації державної політики регіонального розвитку.

Незважаючи на досить вагомий внесок організацій - членів ААРРУ в розв'язання конкретних проблем розвитку регіонів і територій в Україні, вони не можуть сьогодні розглядатися як провідники такої політики, адже більшість з них є незалежними установами, які самостійно визначають пріоритети і напрями своєї діяльності.

До того ж в умовах повільного процесу децентралізації державного управління в Україні та слабкості місцевого самоврядування рівень співпраці зазначених організацій та місцевих органів державної влади і місцевого самоврядування залишається низьким:

-- АРР та організації, що діють з метою сприяння регіональному та місцевому розвитку, майже не залучаються до розробки місцевих і регіональних програм та стратегій розвитку та процесу їх подальшої реалізації;

-- діяльність існуючих в Україні АРР і організацій, що сприяють регіональному та місцевому розвитку, сьогодні здійснюється переважно за рахунок фінансової підтримки з боку іноземних і міжнародних донорів;

-- практична відсутня координація та узгодження діяльності організацій, що позиціонують себе як АРР, на регіональному рівні.

Однак такі організації, безумовно, мають бути віднесені до наявних інструментів регіонального і місцевого розвитку.

Аналіз діяльності організацій, які сьогодні працюють в Україні та позиціонують себе як АРР, наочно свідчить про те, що найбільш ефективними з них за критерієм внеску в місцевий та/або регіональний розвиток є ті, які були створені за безпосередньої участі місцевих органів державної влади та/або органів місцевого самоврядування і діяльність яких координується місцевою владою та здійснюється частково за її підтримки. Яскравий приклад - Агентство з розвитку бізнесу в місті Славутич, створене в 1997 р. за сприяння ЄС в рамках проекту ТАСIS "Інтегрована підтримка міста Славутич для пом'якшення соціальних наслідків закриття Чорнобильської атомної електростанції: створення Агентства з розвитку бізнесу та посилення можливостей місцевої адміністрації". Згідно з установчими документами, метою створення Агентства є "сприяння сталому соціально-економічному розвитку Славутицького регіону через створення нових робочих місць шляхом надання професійних послуг з підтримки малого та середнього бізнесу та залучення зовнішніх інвестицій" [30]. За організаційно-правовою формою Агентство - комунальне підприємство. Його засновником є територіальна громада в особі виконавчого комітету міської ради. Серед основних напрямів діяльності Агентства такі: підтримка славутицьких фірм та компаній; просування міста Славутич і залучення інвестицій у Славутицький регіон; розробка програм регіонального розвитку; підготовка аналітичних матеріалів щодо розвитку території; надання консультаційних послуг; проведення тренінгів; розробка бізнес-планів та інвестиційних проектів; проведення державних експертиз проектів для спеціальної економічної зони "Славутич"; реєстрація підприємств "під ключ"; маркетингові дослідження; організація виставок та презентацій. Агентство надає 31 вид послуг, з яких 23 - це соціальне замовлення місцевої влади. Соціальні послуги Агентства сплачуються місцевим бюджетом згідно із затвердженим кошторисом на рік, основною статтею якого є заробітна плата 11 із 24-х працівників Агентства. Відсоток оплати консультантів агентства з бюджетних коштів складає 50% від загального рівня заробітної плати. Часткове бюджетне фінансування дозволяє надавати послуги представникам бізнесу за ціною зі знижкою 50% їх ринкової вартості [31].

Якщо ж влада не розуміє ролі АРР як дійового інструменту територіального розвитку, не виявляє зацікавленості в їх наявності, то в окремих випадках функціонування таких агенцій в Україні може бути загальмовано або взагалі припинено. У цій царині вже накопичився певний негативний досвід, зокрема в Одесі. У травні 2001 р. за сприяння Європейської Комісії в рамках проекту ТАСIS "Створення центру міських технологій в Одесі" було засновано однойменну організацію. Метою її діяльності визначено сприяння розвитку міста Одеса та запровадження сучасних міських технологій. Незважаючи на стрімкий початок роботи, відсутність зацікавленості та будь-якої підтримки з боку міської влади призвела до того, що через рік після завершення терміну фінансування проекту Європейською Комісією Центр міських технологій в Одесі фактично припинив своє існування.

У вересні 2004 р. знову ж таки за сприяння ЄК в рамках проекту ТАСIS "Бізнес-інфраструктура в Одеській області - Єврорегіон "Нижній Дунай" було утворено Агенцію регіонального розвитку в Одеській області. Ініціаторами створення цієї інституції виступили Одеська обласна державна адміністрація та Одеська обласна рада. За своєю організаційно-правовою формою Агенція - благодійний фонд, засновниками якого є Одеська регіональна торгово-промислова палата, Одеська асоціація промисловців і підприємців, Одеська обласна організація роботодавців. Однак як неприбуткова організація АРР в Одеській області стикнулася з низкою незручностей, пов'язаних з обмеженнями видів діяльності, що їх мають благодійні фонди, та неможливістю залучити Одеську облдержадміністрацію та Одеську облраду як співзасновників. Попри це зазначена АРР в Одеській області намагається діяти у співпраці з регіональними органами влади, про що свідчить підписання Протоколу про наміри між АРР, Одеською облдержадміністрацією та Одеською облрадою.

Водночас, як приклад успішної діяльності можна назвати Агенцію регіонального розвитку та європейської інтеграції у Львові, співзасновниками якої виступили обласна державна адміністрація та міськвиконком.

Різноманітність організаційно-правових форм і назв організацій, які самоідентифікують себе як АРР, викликала необхідність більш-менш чітко розібратися зі змістом поняття "агенція регіонального розвитку". Деякі українські експерти для загального визначення "усіх інституцій, певним чином залучених до процесу регіонального розвитку", запропонували використовувати формулювання "інституції, спрямовані на вирішення проблем регіонального розвитку". Натомість термін "агентство регіонального розвитку", на їх думку, мало б використовуватися більш вузько, наприклад для інституцій, заснованих урядом [32].

Слід зазначити, що досвід функціонування АРР в інших європейських країнах також свідчить про відсутність єдиної моделі створення та діяльності цих інституцій регіонального/місцевого розвитку. Дискусія про те, що саме слід розуміти під цією назвою триває й досі. У 1982 р. британський дослідник Д. Юлл запропонував таке визначення: "будь-яка організація, що фінансується з бюджету, однак не є структурним підрозділом урядової адміністрації чи органу місцевого самоврядування, створена з метою сприяння економічному розвитку регіонів, які мають статус проблемних чи пріоритетних" [13]. Наприкінці 1990-х рр., намагаючись створити "модельне" агентство, теоретики "нового регіоналізму" дещо модифікували це визначення: "будь-яка регіональна організація, яка фінансується з бюджету, однак не є структурним підрозділом урядової адміністрації чи органу місцевого самоврядування, створена з метою сприяння економічному розвитку регіону" [34]. Ще одну спробу визначити поняття АРР було зроблено Р. Аленом: "будь-яка громадська організація, яка не входить до системи центральної та місцевої адміністрації, але має визначені управлінські повноваження щодо сприяння промисловому розвитку в регіонах, які визначені як проблемні чи пріоритетні" [35].

Варто взяти до уваги критерії, яким, на думку експертів Європейської асоціації агенцій регіонального розвитку (EURADA), має відповідати АРР:

-- сприйматися органами державної влади та місцевого самоврядування, політичними структурами як інституційний механізм регіонального розвитку;

-- координувати свою діяльність з державними та самоврядними органами;

-- одночасно зберігати незалежність у прийнятті рішень;

-- мати розроблену стратегію місцевого чи регіонального розвитку, яка повинна узгоджуватися з пріоритетами, визначеними органами державної влади або місцевого самоврядування;

-- володіти достатніми фінансовими ресурсами для реалізації базових проектів регіонального розвитку та підтримки власної технічної інфраструктури;

-- мати кваліфікований персонал.

Як зазначають деякі українські експерти, що досліджували еволюцію АРР в Європі, завдання та послуги, які надаються цими інституціями, надзвичайно різняться і значною мірою залежать від потреб розвитку тієї чи іншої території [36]. На нашу думку, цього самого принципу треба дотримуватися у процесі розбудови мережі АРР в Україні, адже рівень розвитку регіонів і територій є різним, проблеми мають свою специфіку, тож і методи їх подолання повинні бути відповідними.

Однією з перешкод на шляху розбудови інституційної інфраструктури, здатної ефективно забезпечувати втілення політики регіонального розвитку в Україні, залишається відсутність базового нормативно-правового документа, який чітко б визначав цілі, пріоритети, принципи, методи і механізми здійснення такої політики в нашій країні. Зауважимо, що згадана вище "Концепція державної регіональної політики" не є законодавчим актом і лише визначає концептуальні засади регіональної політики в Україні.

Досвід центрально- та східноєвропейських сусідів України свідчить про те, що найшвидше і найефективніше мережі АРР були створені в тих країнах, де цей процес мав законодавче забезпечення. Однією з найбільш прагматичних є "румунська модель" формування мережі АРР, що відбувалося на основі Закону "Про регіональний розвиток у Румунії" (18.07.1998 р.). Серед головних цілей регіональної політики законом визначено "підготовку інституційних підвалин, які б відповідали критеріям інтеграції в структури ЄС та отримання доступу до структурних фондів і Фонду згуртування" [37]. У документі врегульовано механізм утворення регіонів розвитку, національної та територіальної структур регіонального розвитку - Національної ради, Національного агентства і Національного фонду регіонального розвитку, а також аналогічних інституцій, що діють у межах кожного з таких регіонів. АРР у Румунії є основним інструментом здійснення політики регіонального розвитку. Вони є неурядовими неприбутковими організаціями зі статусом юридичної особи, до головних функцій яких належать: розробка стратегій регіонального розвитку і планів використання фондів, визначення несприятливих зон, реалізація програм регіонального розвитку. АРР розпоряджаються фондами регіонального розвитку, надають пропозиції Національному АРР щодо фінансування затверджених проектів з коштів Національного фонду регіонального розвитку [38].

Серед головних переваг "румунської моделі" - чітка визначеність на законодавчому рівні цілей політики регіонального розвитку й інструментів її реалізації; створення такого механізму, який забезпечує зворотний зв'язок між владою всіх рівнів та інституціями регіонального розвитку, зокрема АРР, визначення конкретних джерел фінансування програм регіонального розвитку, що їх здійснюють зазначені агентства.

Зауважимо, що румунський досвід цікавий для України ще й тим, що він дає приклад співіснування АРР, які виникли спонтанно ще на початку 1990-х рр. як відповідь на потребу в адекватних інструментах регіонального розвитку, і мережі АРР, що була створена пізніше централізовано як складова механізму реалізації національної політики регіонального розвитку.

Отже, серед чинників, що стримують створення ефективної інституційної інфраструктури регіонального розвитку в Україні, слід назвати такі:

надмірна централізація державного управління і слабкість місцевого самоврядування в Україні, що має свій прояв, зокрема, в міжбюджетних відносинах. Одним із головних інструментів впливу на розвиток регіонів у нашій країні й досі залишається перерозподіл бюджетних коштів. За таких умов інституційні інструменти регіонального розвитку не розглядаються як ключові фактори здійснення регіональної політики в державі;

відсутність базового закону про регіональний розвиток в Україні, де було б чітко визначено механізм та інструменти регіонального розвитку, конкретні джерела фінансування проектів регіонального і місцевого розвитку, що мають здійснюватися АРР;

відсутність центрального органу виконавчої влади, відповідального за здійснення в Україні регіональної політики, яка б ґрунтувалась на принципах просторового планування і розвитку, а також розбудову мережі АРР у країні;

нерозвиненість в Україні практики залучення місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування АРР і організацій, що ставлять за мету своєї діяльності сприяння регіональному та/або місцевому розвитку, до процесу управління регіональним і місцевим розвитком.

3.2 Шляхи розбудови інституційної інфраструктури регіонального розвитку в Україні

Наявність розвиненої інституційної інфраструктури регіонального розвитку має розглядатися як необхідна умова здійснення ефективної політики регіонального розвитку в Україні, а також як один із чинників, здатних прискорити рух нашої країни шляхом європейської інтеграції.

Аби активізувати розбудову інституційної інфраструктури регіонального розвитку в Україні, доцільно, на наш погляд, вжити таких заходів:

1) найближчим часом розробити і внести на розгляд Верховної Ради Україні проект Закону "Про регіональний розвиток в Україні", який з-поміж іншого, визначав би механізм та інституційні інструменти реалізації державної політики регіонального розвитку;

2) створити центральний орган виконавчої влади, відповідальний за здійснення державної політики регіонального розвитку в Україні, в тому числі за створення мережі АРР з урахуванням того, що в Україні вже існують агенції та організації, які хоч і не мають такої назви, але діють з метою сприяння регіональному і місцевому розвитку, а також Асоціація агенцій регіонального розвитку України, яка функціонує як мережева організація, що на добровільних засадах об'єднує такі організації та репрезентує їх у Європейській асоціації агенцій регіонального розвитку (EURADA), членом якої є ААРРУ;

3) проаналізувати досвід діяльності вже існуючих АРР і організацій, діяльність яких спрямована на сприяння регіональному та місцевому розвитку, з метою, по-перше, з'ясування доцільності створення паралельної мережі агенцій за рахунок державного бюджету, по-друге, визначення тих АРР та організацій, що діють задля сприяння регіональному та місцевому розвитку, які за певних умов (наявність необхідного досвіду і кадрового потенціалу, налагодженої співпраці з місцевими органами державної влади та органами місцевого самоврядування, готовність у разі потреби змінити організаційно-правову форму) могли б стати частиною такої мережі інституцій регіонального розвитку і "провідниками ефективної державної регіональної політики та власної політики розвитку окремих регіонів";

4) враховуючи позитивний досвід центральноєвропейських сусідів України і визнання того факту, що залучення міжнародної технічної допомоги та грантових коштів є й надалі має бути одним із джерел фінансування проектів і програм регіонального та місцевого розвитку, агенціям регіонального розвитку, які мають бути створені й увійти до мережі АРР, доцільно надати статус неурядових неприбуткових організацій. З огляду на те, що в Україні й досі не існує правового поняття "неурядова організація", доцільно ухвалити Закон України "Про неурядові організації", який визначав би неприбутковий характер їх діяльності та дозволяв виступати їх засновниками як фізичним, так і юридичним особам, зокрема місцевим державним адміністраціям та/або органам місцевого самоврядування;

5) внести до проекту Закону України "Про стимулювання розвитку регіонів" (прийнятий у першому читанні 19.06.2003 р., реєстр. №2284) положення про доцільність створення інституційних інструментів розвитку регіонів, зокрема у вигляді агенцій регіонального та/або місцевого розвитку. Першочергову увагу слід приділити необхідності створення АРР, до основних функцій яких мало б належати розв'язання проблем депресивних територій: безпосередня участь у розробленні програм і стратегій розвитку таких територій; здійснення програм навчання та перекваліфікації працівників галузей і окремих підприємств, які в ринкових умовах перетворились на нерентабельні, а їх підтримка з боку держави є недоцільною; сприяння розвитку малого та середнього підприємництва шляхом навчання та надання консультаційної допомоги підприємцям-початківцям; професійне управління проектами міжнародної технічної допомоги.

Висновок до Розділу №3

Проаналізувавши основні проблеми та недоліки інституційного забезпечення реалізації державної регіональної політики, зазначимо наявність в Україні інституційної невпорядкованості розробки і реалізації державної регіональної політики, несформованість ефективного механізму взаємовідносин центру з регіонами та регіонів між собою. Проблема інституційного забезпечення державної регіональної політики на регіональному і місцевому рівнях по в'язана з незавершеністю формування на цих рівнях системи державного управління і місцевого самоврядування. За такої ситуації держава зобов'язана посилити увагу до питань регіональної політики, створити дієву систему інституцій, які б могли працювати на забезпечення сталого розвитку окремих територій.

Специфіку перетворення регіонального управління на сучасному етапі визначає показова тенденція до використання все більшої кількості різновидів організаційних нововведень на рівні основної ланки управління регіоном (сьогодні це місцеві державні адміністрації), запровадження нових структурних підрозділів, допоміжних структур, широкої розмаїтості сфер і способів їхнього впливу.

Отже, в управлінні регіоном і його поділу має враховуватися відповідна переорієнтація від типізації використовуваних форм і методів управління до їхнього різноманіття та дієвості. Дослідження засвідчило, що за сучасних умов глибоких ринкових перетворень управління територіальним розвитком стає ключовою ланкою механізму державного управління, що формується 94 Державна регіональна політика України: особливо. під впливом багатьох факторів, певна сукупність яких створює підвалини його теоретичних засад і посилення регіональних і місцевих впливів. Проте існують проблеми управління розвитком територій, зумовлені складним взаємопроникненням природних, просторових, економічних, політичних і соціальних суперечностей, що пов'язано зі значною неоднорідністю територій країни та великою поліструктурністю територіальної організації влади. При цьому спостерігаються протиріччя та конфлікти інтересів між зацікавленістю учасників місцевого розвитку та фактичною компетенцією органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, задоволенням територіальної громади в управлінських послугах і можливостями щодо забезпечення їхньої якості тощо.

Висновок

У результаті опрацювання значної кількості джерел та літератури, всебічного дослідження теми, я дійшла наступних висновків.

Інституційне забезпечення регіонального розвитку - сукупність державних і недержавних інституцій, які забезпечують наявність правових, організаційних і економічних умов, необхідних для провадження і розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності.

Політика регіонального розвитку за структурою досить складна. Основними у ній є такі блоки: політика економічна, демографічна, соціальна і культурна, екістична (поселенська), екологічна, науково-технічна.

Політика регіонального розвитку охоплює широке коло міждисциплінарних проблем, що потребують наукового розв'язання.

Політика регіонального розвитку повинна спиратися на механізм державного регyлювання пропорцій, який включатиме реалізацію державних програм розвитку окремих регіонів; структyроутворюючих інвестиційних проектів, залучення іноземного капіталу, пільгове кредитування тощо. Це сприятиме економічній самостійності регіонів та активізації підприємницької діяльності на місцях.

Для ефективної реалізації державної регіональної політики результативним може стати створення мережі недержавних інституцій регіонального і місцевого розвитку. Такі інституції покликані підвищити роль і відповідальність територіальних громад, приватних підприємців та кожного громадянина за розвиток відповідних територій, забезпечити їм можливість реальної участі і впливу на вирішення важливих проблем регіонального і місцевого розвитку.

Головною проблемою інституційного забезпечення державної регіональної політики є необхідність формування системи інституцій, здатних у взаємодії і координації здійснювати ефективну реалізацію завдань державної регіональної політики. Проблема інституційного забезпечення державної регіональної політики на регіональному і місцевому рівнях пов'язана із незавершеністю формування на цих рівнях системи державного управління і місцевого самоврядування. На сьогодні відсутнє чітке розмежування повноважень і відповідальності та координації діяльності між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування на регіональному і субрегіональному рівнях.

Необхідність державного регулювання, необхідність існування системи інституцій (органів, установ), здатних у взаємодії і координації здійснювати ефективну реалізацію завдань державної регіональної політики. Основною метою проведення такої політики є пошук шляхів найбільш ефективного використання обмежених економічних ресурсів, вирішення пріоритетних задач регіонів.

Вирішуючи проблеми загальної політики регулювання соціально-економічного розвитку країни і конкретного регіону, слід ураховувати той факт, що вона тісно переплітається з іншими її складовими, а економічна політика і механізм господарювання на всіх рівнях мають бути чітко скоординованими і узгодженими.

Загальною метою розвитку господарства кожного регіону є покращення життєвого рівня населення. Це основний принцип нової стратегії економічних змін у регіоні - на відміну галузевого і відомчого, які домінували у минулому. Економічною базою соціальних пріоритетів стратегії регіонального розвитку є особливим зацікавленість регіонів у підвищення ефективності виробництва та рішенні соціальних та інших негараздів.

Проаналізувавши основні проблеми та недоліки інституційного забезпечення реалізації державної регіональної політики, зазначимо наявність в Україні інституційної невпорядкованості розробки і реалізації державної регіональної політики, несформованість ефективного механізму взаємовідносин центру з регіонами та регіонів між собою.

Наявність розвиненої інституційної інфраструктури регіонального розвитку має розглядатися як необхідна умова здійснення ефективної політики регіонального розвитку в Україні, а також як один із чинників, здатних прискорити рух нашої країни шляхом європейської інтеграції.

Список використаних джерел

1. Калетнік Г.М. Розвиток ринку біопалива в Україні. До., "Аграрна наука", 2008, 464 с.

2. Минцберг Р., Квінн Дж.Б., Гошал З. Стратегічний процес. СПб., "Пітер", 2001.

3. Геєць У.М., Панченко Є.Р., Лібанова Є.М. та ін. Перехідна економіка. Монографія. До., "Вища школа", 2003, 591 з.

4. Мазур А.Р. Управління в регіональних економічних системах:теорія,методологія, практика. Вінниця,ТОВ "Консоль", 2003, 408 з.

5. Львів Д.З., Гранберг А.Р., Егоршина А.П. Стратегічне управління: регіон, місто, підприємство. М., "Економіка", 2004.

6. Офіційний сайт Вінницької обласної державної адміністрації. Стратегія економічного й соціального розвитку Вінницької області на 2005-2015 року, (vin.gov.ua/web/vinoda.nsf/web_alldocs/DocJ2AHQ).

7. Козловський З.У. Стратегічний аналіз розвитку регіональних економічних систем. Електронне фаховевидання "Ефективна економіка" №4, 2010

8. Офіційний сайт Головного управління статистики у Вінницькій області (http://www.vn.ukrstat.gov.ua/)

9. Указ Президента України "Про Концепцію державної регіональної політики", 25.05.2001 р. №341/2001 // Регіональна політика України: інституційно-правове забезпечення: Зб. офіц. док. / За ред. З. Варналія. К.: НІСД, 2004. - 521 с.

10. "Європейський вибір: Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки". Послання Президента України до Верховної Ради України.

11. Методичні рекомендації щодо створення та функціонування агентств регіонального розвитку. Лист Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України Верховній Раді Автономно ї Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським радам, Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям від 22.08.2002 р. №24-24/195.

12. Шляхом європейської інтеграції. Стратегія економічного та соціального розвитку України (2000-2015 роки) / Гальчинський А.С., Геєць В.М. та ін. К.: ІВЦ Держкомстату України, 2004. - 416 с.

13. Агенції регіонального розвитку України. К., 2005. С. 3-4.

14. Агенції регіонального розвитку України. К., 2004.

15. Зелюк В., Лахижа М. Погляд з Полтавщини // Український регіональний вісник. К., 2000. №6. С. 11.

16. Yuill D. Regional Development Agencies in Europe (1982) / Цит. за: Лендьел М. Еволюція агентств регіонального розвитку в Європі // Агентства регіонального розвитку в Україні. Становлення та перспективи. К., 2002. С. 57.

17. Цит. за: Лендьел М. Зазначена праця, с. 59.

18. Лендьел М. Зазначена праця, с. 33-82; Кіш Є. Форми, моделі та механізми діяльності агентств регіонального розвитку держав Центральної Європи // Агентства регіонального розвитку в Україні. Становлення та перспективи. Київ, 2002. С. 83-107.

19. Студенніков І., Ткаченко В. Єврорегіон "Нижній Дунай" як чинник стабільності, добросусідства і розвитку // На шляху до Європи: Український досвід Євро регіонів / За ред. Максименка С., Студеннікова І.К., 2000. С. 112-114.

20. Студенніков І. Румунський шлях (перспективи розвитку ААР) // Український регіональний вісник. 2000. №6. С. 4. - http://www.urr.org.ua/data/pdf/URR-6.pdf

21. Павлюк А.П. Інституційне забезпечення регіональної політики України: стан і напрями удосконалення в контексті європейського досвіду // Збірник наукових праць. Вип. 36 / Відп. ред. В.Є. Новицький. - К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин, 2003. - С. 258.

22. Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004-2015 роки) "шляхом європейської інтеграції". - К.: ІВЦ Держкомстату України, 2004. - С. 323.

23. Одінцова Г.С. Сучасні проблеми державного управління. Опорний конспект лекцій і методичні вказівки до проведення практичних занять. - Х.: УАДУ (ХФ), 2000. - C. 14.

24. Долішній М.І. Регіональна політика на рубежі ХХ-ХХІ століть: нові пріоритети / М.І. Долішній. - К.: Наук. думка, 2006. - 517 с.

25. Дацишин М. Інституційне забезпечення регіональної політики та практика взаємодії органів влади в Україні: монографія / М. Дацишин, В. Керецман. - К.: Вид-во "К.І.С.", 2007. - 102 с.

26. Концепція державної регіональної політики // Збірник документів Міжнародного Форуму "Європейські орієнтири місцевого і регіонального розвитку" 16-17 жовтня 2008 р. - К.: Міністерство регіонального розвитку та будівництва України, 2008. - 60 с.

27. Рубцов В. Агентства розвитку як управлінська інновація перетворень у містах і регіонах // Управління сучасним містом. - 2001. - №1-3 (1). - С. 55-62

28. Регіони України: проблеми та пріоритети соціально-економічного розвитку / за ред. д-ра екон. наук, проф. З.С. Варналія. - К.: Знання України, 2005. - 478 с.

29. Молодцов О. Проблема інституційного забезпечення місцевого та регіонального розвитку: пошук варіантів вирішення / О. Молодцов [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.municipal.gov.ua/data/loads/ statta_molodts_ probl_inst_zabez.doc

30. Ковальова Ю. Участь агентств регіонального розвитку у формуванні кластерів в Україні / Ю. Ковальова [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// www.nbuv.gov.ua/e-journals/Dutp/2006-2/txts/ REGIONALNE %5C06kumfku.pdf

31. Коврига О. Особливості інституційних процесів на регіональному рівні / О. Коврига [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.kbuapa.kharkov.ua/ e-book/n_2_2008/doc/2/22.pdf

32. Яремко Л. Проблеми інституційного забезпечення інноваційного розвитку регіону / Л. Яремко [Електронний ресурс].- Режимдоступу: http://www.donntu.edu.ua

33. Біла С. Інституційні засади державного регулювання розвитку депресив- них територій / С. Біла [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.niss. gov.ua/Monitor/june2009/9.htm

34. Регіональна політика: методологія, методи, практика / НАН України, V Інститут регіональних досліджень; Відповід. ред. М. Долішній. - Львів, 2001.

35. Бандур С.І. Структурна перебудова економіки України в контексті забезпечення національних інтересів та соціальних пріоритетів // Зайнятість та ринок праці: Між від. наук. зб. - К.: РВПС України НАН України, 2005. - №13. - с. 3-12

36. Долішній М.І. Регіональна політика на рубежі ХХ-ХХІ століть: нові пріоритети - К.: Наукова думка, 2006.-С.17.

37. Бандур С.І. Розміщення продуктивних сил та регіоналістика: (курс лекцій). К.: ІПК ДСЗУ, 2004 - С.188.

38. Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2015 року. Затверджена Постановою Кабінету Міністрів України №1001 від 21 липня 2006 р.

39. Концепція державної регіональної політики. Затверджена Указом Президента України №341/2001 від 25 травня 2001р.

40. Всеукраїнський перепис населення 2001 року. Архів оригіналу за 2013-05-12. Процитовано 2011-09-21

Размещено на Allbest.ru