Подібно до інших компонентів припливу капіталу (прямі та портфельні інвестиції, іноземна допомога), приватні трансферти мають різноплановий макроекономічний вплив на дохід, фінансовий сектор, обмінний курс та інфляцію [341, с. 11-12]. Попит, який стимулюється міграційним капіталом, може мати відразу декілька негативних наслідків: 1) прискорення інфляції, 2) надмірне збільшення імпорту, 3) «перегрів» ринку нерухомості, 4) підвищення рівня заробітної плати понад рівноважне значення. Якщо перші два чинники мають загальнонаціональний вимір, то ефекти заробітної плати і деформацій на ринку нерухомості стосуються переважно регіональних аспектів впливу приватних трансфертів.

Супутнього зростання цін слід очікувати передусім на товари та послуги, чия пропозиція на національному ринку є фіксованою, або обмеженою (наприклад, цін на землю і нерухомість), або ж які не можуть бути закуплені закордоном із-за високої вартості транспортних послуг. Заробітна плата і ціни на землю зазвичай теж є вищими в районах зі значною кількістю працюючих за кордоном. Окремі дослідники, як Н. Спатафора, М. Орозко, А. Мансур, Б. Квілін, А.Алфіері, І.Хавінг, В.Хвідстен та інші, порівнюють приватні трансферти з основними складовими міжнародного ринку капіталу, які є достатньо ризиковими і можуть створювати проблеми для країн-реципієнтів [196, с. 3]. Р. Кокс та інші дослідники отримали, що розши- рення урядових трансфертів в країнах, що розвиваються, не покращують добробут для бідних [233]. За аналогією можна твердити, що подібний вплив можуть мати приватні трансферти від працюючих за кордоном. Втім, подібні думки не є домінуючими.

Переважно визнається, що приватні трансферти забезпечують макроекономічну стабілізацію країн, що розвиваються, завдяки декільком механізмам: стабілізації платіжного балансу, збалансування попиту на іноземну валюту, збільшення інвестицій, підвищення кредитоспроможності та регулювання міграційних потоків (рис. 1.6).

З погляду стабілізаційної політики видаються важливими декілька переваг приватних трансфертів порівняно з іншими компонентами потоків капіталу: 1) зміцнення фінансового сектора, 2) низька волатильність та антициклічний характер, 3) ремонетизація економіки, 4) створення додаткових сти- мулів для кредитування малого і середнього бізнесу [187]. Оскільки приватні трансферти дозволяють фінансувати дефіцит сальдо поточного рахунку на постійній основі, це зменшує залежність від припливу портфельних інвестицій i зовнішніх запозичень. Якщо портфельні інвестиції та іноземні кредити мають переважно проциклічний характер, то приватні трансферти - антициклічне спрямування. Важливо, що у випадку надходжень від працюючих за кордоном немає тієї підвищеної залежності від процентної ставки, яка здатна спотворити залежності платіжного балансу і ускладнити стабілізаційну політику. Наприклад, на випадок доцільності зменшення приватного споживання як чинника поліпшення сальдо поточного рахунку результуюче підвищення процентної ставки може зумовити приплив спекулятивного капіталу, який лише погіршить ситуацію внаслідок надмірного зміцнення грошової одиниці та підвищеного попиту на імпортні товари.

Грошові перекази потенційно збільшують заощадження населення - джерело інвестиційних ресурсів (причиною цього є тимчасовий характер міграції працівників, які розглядають грошові перекази як тимчасові доходи і тому намагаються максимально їх заощадити), але відповідний сприятливий механізм вирішальною мірою залежить від якості інституцій та цільової функції домогосподарств.

Рис. 1.6. Головні чинники впливу міграційного капіталу на макроекономічну стабільність країн, що розвиваються

Джерело: [14, с. 24 37]

трансферт трудовий міграція надходження

Поведінка споживачів значною мірою залежить від очікувань майбутнього доходу, які можуть ставати надміру оптимістичними внаслідок отримання значних приватних трансфертів. У такому разі можна розраховувати на стрімке збільшення обсягів споживчого кредитування, що посилює нецінову компоненту попиту на імпорт. Якщо відбувається надмірне збільшення обсягів приватного споживання, можуть виникнути деструктивні структурні деформації, пов'язані як з прискоренням інфляції, так і підвищенням попиту на імпорт та збільшенням зовнішнього боргу.

Однією з характерних особливостей країн-акцепторів вважається так званий «ефект бумеранга», коли збільшення приватних трансфертів супроводжується підвищеним попитом на імпорт та погіршенням сальдо торговельного балансу, хоча відповідні емпіричні свідчення доволі суперечливі [358, с. 139 161]. Окрім трансфертів від працюючих за кордоном, збільшення імпорту може бути наслідком економічного зростання, структурних змін чи міжнародного розподілу праці. Очікуваний прямий зв'язок між обсягами приватних трансфертів та імпортом знайдено за даними 1960-1981 рр. для країн Південної Європи (Португалія, Іспанія, Італія, Греція) і Туреччини [357, с. 87-92]. Використання приватних трансфертів переважно для імпорту спо- живчих товарів виявлено для Греції [258, с. 131-168], Нігерії [195, с. 38], Туреччини [286, с. 78-112] та Сальвадору [220, с. 30].

Для окремих країн результати доволі суперечливі. Наприклад, для Пакистану встановлено, що приватні трансферти мають вагомий довгостроковий вплив на імпорт сировинних та інвестиційних товарів, але не збільшують імпорт споживчих товарів [379, с. 127 137]. Дослідження показали, що приватні трансферти зумовлюють підвищення РОК, перерозподіл ресурсів на користь сектора товарів внутрішньої торгівлі та втрату конкурентоспроможності експорту [288, с. 29], а це опосередковано загрожує збільшенням імпорту та погіршенням сальдо торговельного балансу.

Підвищення попиту на імпортні товари широкого вжитку послаблює можливий інвестиційний ефект або призводить до прискорення інфляції (в разі збільшення попиту на продукцію внутрішнього виробництва) [331, с. 33]. Сприятливий вплив на економічне зростання знайдено лише для двох із семи середземноморських країн (Єгипет, Йорданія), що пов'язується з невисокою інвестиційною залежністю та підвищеним попитом на імпорт [258, c. 131-160].

Безпосередній вплив приватних трансфертів на імпорт доведено для країн колишнього Радянського Союзу [285, с. 24]. Що гірше, супутнє зміцнення грошової одиниці перешкоджає збільшенню експорту. Для Сербії виявлено, що приватні трансферти призводять до збільшення імпорту та погіршення торговельного балансу - як безпосередньо (через збільшення абсорбції), так і опосередковано (за допомогою зміцнення грошової одиниці) [275, с. 24]. Аналогічно для Туреччини встановлено, що інструментальними чинниками підвищеного попиту на імпорт стають як збільшення валютних резервів, так і зміцнення грошової одиниці [286, с. 78-112].

Оптимізм споживачів може сприяти підвищенню цін на нерухомість, що створюватиме порівняно самостійний вплив на динаміку цін та імпорт. Якщо житлове будівництво та облаштування збудованого житла передбачає використання великої кількості імпортних товарів, це додатково підсилюватиме зв'язок між приватними трансфертами та імпортом. Подібний вплив матиме ефект добробуту за умови відчутної залежності між вартістю нерухомості та приватним споживанням. Відповідні залежності неважко проiлюструвати вітчизняним досвідом 2006-2007 рр. Особливо активно домогосподарства мігрантів вкладали кошти в будівництво житла у західних областях України, де відповідні інвестиції (в розрахунку на 1 тис. жителів) виявилися на третину більшими, ніж у середньому по країні, і втричі - ніж у більшості східних та центральних областей [18]

Збільшення приватного споживання призводить до відчутного зменшення приватних заощаджень, що становить фундаментальну довгострокову причину погіршення сальдо поточного рахунку. За таких умов ймовірно очікувати девальвацію грошової одиниці, що засвідчує можливий відмінний вплив приватних трансфертів на обмінний курс. Якщо у короткочасному плані відбувається зміцнення грошової одиниці, то на більш віддалену перспективу - її знецінення. Для умов доларизованої економіки важливо, що девальвація грошової одиниці може не поліпшити сальдо експорту-імпорту внаслідок відразу декількох ефектів. По-перше, виникатиме негативний фінансовий ефект у реальному секторі, що зменшуватиме обсяги виробництва, а це перешкоджатиме збільшенню експорту. По-друге, знецінення гривні збільшуватиме купівельну спроможність отриманих трансфертів, як це зауважено А. Гайдуцьким [18] З метою заохочення приватних трансфертів країни Магрибу навіть практикували періодичні девальвації грошової одиниці [358, с. 139 161]. Якщо загальний макро- та мікроекономічний вплив міграції досліджений достатньо повно, зокрема в аспектах впливу на платоспроможний попит, динаміку цін, заробітну плату, мотивацію учасників ринку праці [49, с. 139, 178], то регіональні аспекти впливу приватних трансфертів отримали значно менше уваги, зокрема, для конкретних українських умов.

Збільшення інвестиційного потенціалу країни-акцептора відбувається як безпосередньо - внаслідок збільшення вартості капіталу, так і опосередковано - через надання страхових функцій та/або додаткових гарантій для обслуговування отриманих кредитів [332, c. 1135-1198]. Це важливо передусім для розвитку малого та середнього бізнесу, оскільки приватні трансферти сприяють економічному зростанню передусім у країнах з недостатньо розвиненим фінансовим ринком, забезпечуючи альтернативні механізми фінан- сування інвестицій та допомагаючи обійти обмеження фінансового ринку (англ. liquidity constraints) [22, с. 50 66]. Р. Хамі наголошує, що завдяки масштабним потокам міграційного капіталу відбуваються структурні і технологічні перетворення у банківському секторі країн, що розвиваються [225, с. 84]. Водночас інвестиційні можливості домашніх господарств істотно обмежуються значним відкладеним попитом на товари довгострокового користування (автомобілі, побутова техніка), а також низьким забезпеченням житловою площею.

Потрібно зауважити, що зміцнення грошової одиниці може збільшувати купівельну спроможність працюючих у національній економіці, але одночасно знижувати купівельну спроможність власне приватних трансфертів. Приміром, у 2004-2007 рр. таке спостерігалося у Мексиці, Індії та Філіппінах [315, с. 4]. Додатково зниженню купівельної спроможності в обох аспектах - працюючих загалом та приватних трансфертів зокрема - сприяло прискоренню інфляції, зокрема, у зв'язку з подорожчанням сирої нафти і продовольчих товарів. За три роки кошти проживання зросли у Мексиці на 16%, Індії - на 22%, Філіппінах - на 26%, тоді як у США - лише на 14%.

Достатньо двозначні оцінки отримує вплив доларизації як один із «побічних наслідків» приватних трансфертів. З одного боку, це допомагає підтримувати купівельну спроможність на випадок девальвації грошової одиниці, а з іншого боку, створює передбачувані труднощі для монетарної політики. Зокрема, унеможливлюється перехід до політики плаваючого обмінного курсу, адже населення стає схильним до перебільшеної реакції на ринкові коливання обмінного курсу гривні. При цьому амплітуда девальвації перебільшується, адже під час зміцнення іноземної валюти учасники ринку інтенсив- но позбуваються гривневої маси, тоді як на випадок протилежної події - знецінення долара чи євро - відбувається надмірне збільшення пропозиції іно- земної валюти, що загрожує «перельотом» обмінного курсу гривні у бік завищення.

Збільшення пропозиції іноземної валюти допомагає досягненню цінової та грошової стабільності. Для багатьох країн це дозволяє посилити інвестиційне спрямування приватних трансфертів через компліментарне збільшення інвестицій місцевих інвесторів, які не мають стосунку до працюючих за кордоном. Приватні трансферти відіграли помітне значення у фінансуванні значного дефіциту торговельного балансу Албанії і Молдови [311, c. 236].

Утримувачі приватних трансфертів можуть стати зацікавленими у збанкрутілій політиці, якщо це супроводжується девальвацією грошової одиниці, а відповідно - збільшенням купівельної спроможності іноземної валюти. Й.Дуранд та Е.Паррадо стверджують, що за умови збільшення інвестицій виникають безпосередні стимули з боку сукупної пропозиції, а в разі збільшення приватного споживання спостерігається звичний кейнсіанський ефект мультиплікатора [244, c. 423-444]. Натомість Р.Робертс і К.Баньян стверджують, що сприятливий мультиплікативний ефект досягається передусім видатками на житлове будівництво [345]. Ще один механізм створює збільшення податкових надходжень від непрямих податків, що надає змогу збільшити урядові видатки [237, c. 26].

Однією з найважливіших системних характеристик сучасної України є «залежна» структура її економіки, коли один з двох секторів - товарів зовнішньої і внутрішньої торгівлі, відповідно QT і QN, - виробляє товари і пос- луги, які не можуть слугувати предметом експорту або заміщення імпорту У стосунку до української економіки різноманітні аспекти «залежної» економіки опра- цьовано В. Шевчуком [175] і Н. Черкас [171, с. 38-42]. В такому разі навіть інвестиційна орієнтація приватних трансфертів на сек- тор QN здатна створити серйозні макроекономічні дисбаланси. Проблема недостатньо вивчена Зокрема А.П. Гайдуцький стверджує, що трудові мігранти інвестують в українську еко- номіку феноменальні суми, проте не конкретизує ані напрямів таких вкладень, ані їхніх наслідків [27, с. 51-67], але не викликає сумніву, що значні надходження при- ватних трансфертів здатні впливати на вітчизняну економіку, хоча механізми можуть бути не лише різноплановими, але й суперечливими, як це показано вище.

Для економіки із «залежною» структурою від значних надходжень від працюючих за кордоном ймовірно очікувати підвищення RER та погіршення конкурентоспроможності на зовнішніх ринках [311, c. 239]. В екстремальному варіанті «залежної» економіки зi структурними деформаціями виник ють подібності до феномену «голландської хвороби», коли завищений РОК призводить до гіпертрофованого розвитку сектора товарів внутрішньої торгівлі QN i стагнації експортного сектора QT. За таких умов однаково шкідливими стають як підвищена інфляція, так і відкладена в часі девальвація грошової одиниці [298, c. 249-252]. Симптоми «голландської хвороби» Гостра залежність економіки і бюджету від експорту одного-двох різновидів сировини, який забезпечує левову частку доходів держави; при цьому потреби населення в товарах і послугах задовольняються за рахунок імпорту, а власне виробництво розвивається слабко [143] стають більш дошкульними, якщо підвищення РОК поєднується із втратою динамічних переваг у секторі QT [201, c. 22]. Для України одним з механізмів такої втрати динамічних переваг можна розглядати перетік інвестиційних потоків з галузей сировинного експорту на ринок нерухомості, який зрештою виявився «перегрітим» і на сьогодні становить серйозну невирішену проблему.

У нещодавньому дослідженні для країн, що розвиваються, підтверджено, що приватні трансферти зумовлюють підвищення RER та структурні зміни на користь сектора внутрішньої торгівлі [173, с. 118-127]. Така особливість дозволяє підозрювати симптоми «голандської хвороби», коли надходження іноземного капіталу супроводжуються «витісненням» експорту, гіпертрофованим розвитком внутрішньо-орієнтованих галузей, а в підсумку - зниженням темпу економічного зростання та підвищеним попитом на імпорт. Зазначений ефект більш помітний за умови фіксованого обмінного курсу.

На прикладі країн Латинської Америки встановлено, що один з механізмів підвищеного попиту на імпорт створює підвищення РОК [295, с. 45]. Зміцнення обмінного курсу внаслідок приватних трансфертів простежується для країн Центральної Америки, але досить слабко [190, с. 24]. Однією з причин може бути обернений зв'язок між обома показниками, коли зміцнення грошової одиниці зумовлює зменшення приватних трансфертів [333, с. 14].

Для України М. Бабіренко стверджує, що міграційні гроші допомагають збільшити ВВП та споживчий попит на товари, послуги, нерухомість, одночасно виступаючи джерелом додаткового інвестиційного капіталу та іноземної валюти [4]. Може відбуватися розвиток малого бізнесу, прискорене формування середнього класу, а також запозичення іноземного досвіду знань, міжособистісних контактів, правил ринкової поведінки. А. Гайдуцький [18] виявив, що найбільші обсяги переказів надходять у західні регіони України - понад 10 млрд. доларів США на рік, що майже вдвічі більше, ніж у центральних та східних областях, і втричі більше, ніж на Півдні країни. Отримані кошти переважно спрямовуються на будівництво і придбання житла, а також на купівлю товарів тривалого користування і розвиток підприємництва.

Водночас статистичні моделі не враховують деяких динамічних аспектів міграційних рішень. Окремі моделі, зокрема М. Бeйне [205, с. 275 289.] і О. Старка [364, с. 363 367], передбачають, що можливість трудової міграції стимулює робітників з країн-донорів робочої сили інвестувати ресурси в отримання освіти на батьківщині. Такі інвестиції позитивно впливають на внутрішній ринок праці країни-донора і несуть вигоду не лише емігрантам, а й місцевим жителям. Наслідком може стати такий надлишок кваліфікованих робітників, що загальний ефект від міграції кваліфікованих кадрів перевищить втрати від неї. Позитивний ефект в тому, що не всі потенційні мігранти, здобувши додаткову освіту, дійсно емігрують. Залишаючись в країні, вони створюють додаткову додану вартість, яка є більшою за ту, яку б вони виробили, не маючи додаткової кваліфікації.

Р. Сталкер [365] довів теоретично, що «відтік інтелекту» призводить до втрати частини кваліфікованих робітників лише у тому випадку, якщо їх пропозиція на національному ринку була обмеженою. У випадку ж значної пропозиції високоосвічених робітників, скорочення пропозиції буде компенсовано новими поколіннями кваліфікованих спеціалістів, які будуть підготовлені національною системою освіти, в тому числі за рахунок грошових переказів від емігрантів.

Іншим важливим наслідком «відтоку інтелекту» є явище зворотної міграції. Повертаючись на батьківщину, мігранти приносять з собою і частину нематеріальних активів зарубіжних підприємств, які вони могли отримати лише за кордоном. В першу чергу це стосується нових технологій, ноу-хау, сучасних форм організації підприємницької діяльності. Такі мігранти, як було досліджено С. Дустманом [245, с. 213-242], часто починають власний бізнес, використовуючи знання та фінансові ресурси зароблені за кордоном. Даний процес притаманний насамперед країнам з великим потенціалом розвитку внутрішнього ринку та можливостями венчурного інвестування. При цьому важливо, що міграційний капітал може послабити обмеження на позики, які надаються дрібному бізнесу на розвиток.

Проте деякі емпіричні дослідження, зокрема М. Асіса [198], не підтверджують припущення, що з поверненням на батьківщину емігранти набувають нових вмінь та знань, тобто, набуття нових навичок є можливим, однак лише для категорії висококваліфікованих робітників, які працюють за своєю спеціальністю. Таким чином, вплив на ринок праці залежить від характеру зв'язку між міграцією і мотивацією.

До негативних наслідків трудової міграції загалом і приватних трансфертів зокрема можна віднести підвищення цін, якщо надходження від працюючих за кордоном лише незначною мірою мають інвестиційне чи кредит- не використання. Вплив приватних трансфертів на розвиток дрібного бізнесу може бути вкрай скромним внаслідок податкового тиску, відсутності дешевих кредитів, труднощів з реєстрацією підприємства, невіри громадян у перспективи малого бізнесу. Трудова міграція може руйнувати трудові колективи і здатна спричинити дефіцит робочої сили у певних галузях і регіонах. Відбувається втрата кваліфікації, оскільки особи з високим рівнем професійної підготовки здебільшого виконують за кордоном малокваліфіковану роботу.

Якщо розглядати приватні трансферти дієвим генератором економічного розвитку, їх цілком можна назвати засобом фінансування економічної сфери У ширшому розумінні мають значення не лише грошові, а й так звані соціальні трансфери, тобто ідеї (у тому числі щодо розвитку демократії, здорового способу життя, прав людини та самоорганізації громадянського суспільства), моделі поведінки i міжособис- тісні зв'язки, що можуть використовуватися як соціальний капітал, який мігранти експор- тують на батьківщину. Особливо цінними є передані на батьківщину науково-технічні знання, накопичені в діаспорі. Наприклад, висококваліфіковані індійці, які працювали менеджерами транснаціональних корпорацій, сприяли розвиткові сфери високотехнологічного виробництва на батьківщині: 19 з 20 провідних індійських компаній з виробництва програмного забезпечення були створені або управлялися вихідцями з діаспори. Розвиток галузі дав змогу відкрити 400 тис. нових робочих місць, отримати прибутки, що перевищили 6 млрд. дол. США на рік. Країна почала перетворюватися з експортера інженерно-технічних працівників на експортера високотехнологічних товарів і послуг [144, с. 5], але не без вагомих побічних ефектів негативного характеру. Необхідні міркування узагальнено на рис. 1.7, а доречні пояснення стосуються конкретних умов української економіки. Надходження від працюючих за кордоном слугують засобом макроекономічної стабілізації, збільшення інвестицій, створення нових робочих місць, підтримання рівноваги платіжного балансу, підвищення кваліфікації робочої сили тощо. Приватні трансферти збільшують інвестиційний потенціал країни-акцептора, що важливо для розвитку малого i середнього бізнесу. Завдяки масштабним потокам міграційного капіталу відбуваються структурні і технологічні перетворення у банківському секторі країн, що розвиваються. Потенційні обмеження приватних трансфертів простежуються теж за декількома напрямами: «перегрів» ринку нерухомості, деформації в інвестиційній сфері, надмірне збільшення обсягів кредитування, заохочення добровільного безробіття, збільшення попиту на імпортні товари.

Рис. 1.7. Вплив приватних трансфертів на економічні процеси

Джерело: розроблено автором

Виступаючи засобом підвищення добробуту, приватні трансферти, сприяють акумуляції людського капіталу завдяки інвестиціям в отриманні освіти, що повинно підвищити якість робочої сили як чинника виробництва і таким чином підсилити підйоми довгострокового економічного зростання на основі зростаючої заробітної плати працюючих. Збільшення попиту на освітні послуги може створити такий надлишок кваліфікованих робітників, що загальний ефект від міграції кваліфікованих кадрів перевищить втрати від неї. Не виключено, що підвищення рівноважного рівня заробітної плати зменшуватиме стимули для міграції робочої сили, а значення приватних трансфертів як чинника купівельної спроможності домашніх господарств поступово втрачатиметься.

Якщо приватні трансферти здатні створити належне збільшення пропозиції робочої сили, а це супроводжується підвищенням попиту на неї, виникають потужні стимули для довгострокового економічного зростання і загалом полегшується стабілізаційна політика на випадок несприятливих (асиметричних) шоків у світовій економіці. Ще краще, якщо економічне зростання супроводжується поліпшенням сальдо зовнішньої торгівлі внаслідок збільшення експорту та зменшення імпорту (цього слід очікувати на випадок успішної реалізації імпортозамінної стратегії).

Економічне зростання, що супроводжується підвищенням заробітної плати і купівельної спроможності працюючих, можна назвати самодостатнім, якщо немає супутнього погіршення сальдо поточного рахунку. Такої ситуації важко уникнути за умови значних приватних трансфертів, які зазвичай супроводжуються підвищенням попиту на імпорт та зміцненням грошової одиниці. З іншого боку, вищий обмінний курс може збільшити купівельну спроможність працюючих, але одночасно знизити купівельну спроможність приватних трансфертів, що загалом слід розглядати сприятливим вислідом.

Водночас в економічній літературі не бракує численних критичних оцінок. Для конкретних українських умов важливим обмежуючим чинником стало використання приватних трансфертів для «розігріву» ринку нерухомості та гіпертрофованого збільшення обсягів кредитування. Хоча з початку 2000-х років інвестиції на ринку нерухомості сприятливим чинником збільшення сукупного попиту, надалі надходження від працюючих за кордоном стали одним із «пускових механізмів» вітчизняної «бульбашки» на ринку нерухомості [173, c. 118-127], а супутній ефект добробуту призвів до надмірного збільшення обсягів імпорту. Зі середини минулої декади це спричинило «витіснення» інвестицій на користь будівельної галузі і стало одним з чинників підсилення процесу деіндустріалізації вітчизняної економіки.

Хоча «страхова» функція приватних трансфертів набуває підвищеного значення на випадок циклічного спаду виробництва або кризових явищ у країнах-реципієнтах (за таких умов збільшення пропозиції іноземної валюти допомагає досягненню цінової та грошової стабільності, а зростаюча купі- вельна спроможність місцевого населення щонайменше згладжує амплітуду спаду виробництва), на етапі циклічного буму приватні трансферти можуть підсилювати амплітуду «перегріву» економіки за допомогою стимулів для споживчого кредитування. З боку грошової пропозиції, доходи від працю- ючих за кордоном можуть розширювати можливості кредитування, тоді як з боку попиту на кредитні ресурси виникає стимулюючий вплив за рахунок поліпшення оцінки можливості обслуговування отриманих позик домашніми господарствами, які отримують кошти від працюючих членів сімей за кордоном. Передусім це стосується валютних позик.

Загалом не виключено, що приватні трансферти стимулюватимуть обидва різновиди доларизації - депозитів і кредитів. Окрім певних переваг (нижча вартість кредитних ресурсів, менша вразливість депозитної бази комерційних банків до змін обмінного курсу та інших «кризових» індикаторів), така ситуація містить не менші ризики. Оскільки доларизація економіки зазвичай передбачає погіршення сальдо поточного рахунку та збільшення зовнішнього боргу, це вимагає постійних девальвацій національної грошової одиниці як чинника рівноваги у зовнішній торгівлі, а це, зі свого боку, лише підсилює стимули для заощаджень в іноземній валюті [187, с. 27]. В доларизованій економіці ситуацію на випадок виникнення кризових явищ ускладнюють два відомих ефекти: 1) «раптової зупинки» потоків капіталу та 2) балансовий. У першому випадку відбувається відчутний відплив капіталу, що перевищує за амплітудою 5% від ВВП (зазвичай цьому сприяють значний дефіцит сальдо поточного рахунку та низькі валютні резерви). Наслідком стає стрімка девальвація грошової одиниці. Якщо фізичні та юридичні особи мають значні зобов'язання в іноземній валюті, їхній фінансовий стан стрімко погіршується, що створює вкрай несприятливий балансовий ефект. Відповідно спад виробництва поглиблюється за рахунок нижчого споживчого та інвестиційного попиту. Що гірше, може відбуватися «рятування» фінансових установ за рахунок коштів державного бюджету, що лише підсилює рестрикційний імпульс.

Для країн-донорів трудова міграція зменшує пропозицію робочої сили і таким чином підвищує значення заробітної плати, що може мати додатковий обмежуючий вплив через зменшення попиту на гроші. Зі свого боку, це збільшує примусове безробіття. Обмеження зайнятості стає чинником зменшення ВВП. Іншим чинником гальмування динаміки ВВП виступає збільшення імпорту та обсягів споживчого кредитування. Збільшення інвестиційного потенціалу відбувається внаслідок збільшення вартості капіталу, через надання страхових функцій. Збільшення пропозиції іноземної валюти допомагає досягненню цінової та грошової стабільності. Це дозволяє посилити інвестиційне спрямування приватних трансфертів через компліментарне збільшення інвестицій місцевих інвесторів, які не мають стосунку до працю- ючих за кордоном.

Як показали Х. Рапопорт і Ф. Док'є, приватні трансферти провокують ефекти на зразок «голандської хвороби», зумовлюють стагнацію експортного сектора і знижують довгостроковий темп зростання ВВП [332, с. 81]. Водночас Т. Страубхаар і Ф. Вадеан переконані, що відповідні емпіричні аргументи доволі слабкі, а головним поясненням відсутності «голандської хвороби» слугує здешевлення імпорту інвестиційних товарів, яке підвищує продуктив- ність праці та конкурентоспроможність національної економіки [358, с. 139 161].

У Західному регіоні, що характеризується підвищеною схильністю до міграції, надходження від працюючих за кордоном могли стати одним із чинників своєрідної «пастки стагнації», коли трансферти від працюючих за кордоном підвищують вартість нерухомості, а це, зі свого боку, підсилює стимули до міграції [174, c. 131-133; 176]. Внаслідок зростання валютних ресурсів резидентів відбувається зростання цін на товари і послуги на внутрішньому ринку, тоді як купівельна здатність основної маси населення залишається вкрай низькою. Цінові деформації спотворюють інвестиційні рішення і таким чином перешкоджають організації виробничої діяльності.

Хоча трудова міграція може сприяти інвестиціям в людський капітал - за допомогою отримання освіти членів сімей, за умови недостатнього попиту на робочу силу надлишок кваліфікованих робітників може мати не сприятливий, а вкрай негативний ефект. Оскільки трудова міграція здатна спричинити дефіцит робочої сили у певних галузях та регіонах, а одночасно відбувається втрата кваліфікації працюючих за кордоном, адже особи з високим рівнем професійної підготовки здебільшого виконують за кордоном малокваліфіковану роботу, можуть виникнути серйозні деформації на ринку праці. Надалі погіршення якості робочої сили зумовлює погіршення інвестиційної привабливості регіону. Деіндустріалізація економіки, що стала атрибутом міграційних регіонів, опосередковано могла стати джерелом збільшення імпорту, оскільки було втрачено здатність до виробництва товарів-замінників.

Підсумовуючи зроблений вище аналіз, надходження приватних трансфертів можуть істотно полегшити проведення стабілізаційної політики на випадок несприятливих макроекономічних шоків, оскільки: а) мають порівняно стабільний характер, б) становлять надійне джерело надходжень іноземної валюти, в) підвищують купівельну спроможність населення. Водночас сприятливі механізми макроекономічного впливу приватних трансфертів можуть нівелюватися відразу декількома чинниками: а) підвищеним попитом на імпорт та погіршенням сальдо торговельного балансу, б) ймовірним підвищенням реального обмінного курсу, в) доларизацією економіки, г) надмірним стимулюванням споживчого кредитування. У регіонах зі значною міграційною активністю приватні трансферти можуть супроводжуватися обмеженням пропозиції робочої сили внаслідок послаблення стимулів до праці та заохочення нових виїздів за кордон.

3. Існуючі підходи до оптимізації макроекономічного впливу приватних трансфертів

Виразно помітно, що з початком світової фінансової кризи зменшилися надходження від працюючих за кордоном у країнах Європи і Центральної Азії, а також Латинської Америки (рис. 1а). Надалі приватні трансферти достатньо оперативно відновилися, що лише підкреслює їхню значущість для економічної динаміки. Водночас результати емпіричних досліджень не завжди підтверджують сприятливий вплив приватних трансфертів, що певною мірою відбиває зауважені вище окремі суперечливі оцінки теоретичного характеру.

Позитивний вплив приватних трансфертів на економічне зростання доведено емпірично для вибірки промислових країн та країн, що розвиваються [311, с. 68-69, 127-138], однак у дослідженні 84 країн-реципієнтів не знайдено очікуваного стимулюючого впливу на довгострокове економічне зростання, попри зменшення бідності та згладжування приватного споживан- ня [201, с. 22]. Такий вислід найімовірніше пояснити відсутністю належного інвестиційного впливу приватних трансфертів, що може бути наслідком відразу декількох причин:

1) висока гранична схильність до споживання, передусім за умови перманентного характеру приватних трансфертів. У згаданих вище шести країнах ЦСЄ на заощадження витрачається не більше 10%, а на підприємни- цьку діяльність - лише 5% отриманих з-за кордону коштів [311, с. 64]. Інвести- ційні можливості домашніх господарств істотно обмежуються значним відкладеним споживанням на товари довгострокового користування (автомобілі, побутова техніка), а також низьким забезпеченням житловою площею;

2) заміщення трудового внеску незаробленим доходом. Окремі сім'ї можуть втратити інтерес до ринку праці, що зменшить пропозицію робочої сили [223]. Такий ефект неважко пояснити зниженням коштів заміщення для непрацюючих членів сімей мігрантів у країні перебування. Відповідно виникають підвищені очікування щодо рівня заробітної плати, який зумовлює участь на ринку праці. Окрім того, може відбуватися утримання від входу на ринок праці внаслідок запланованого виїзду за кордон - до вже працюючих членів сімей.

Негативний ефект на ринку праці ймовірно посилиться внаслідок еміграції найбільш продуктивної частини робочої сили. У дослідженні 25 країн ЦСЄ і Центральної Азії за 2000 р. виявлено, що збільшення доходу працю- ючих за кордоном веде до зростання оптимального обсягу інвестицій та під- вищення заробітної плати, але, що цікаво, при цьому кількість мігрантів не зменшується [321, с. 454-474]. Такі результати надають більшої переконли- вості гіпотезі про негативний вплив приватних трансфертів на ринок праці. Для Боснії i Герцеговини встановлено, що надходження приватних трансфер- тів сприяє виїзду за кордон потенційних мігрантів [240, с. 21]. Оскільки найімовірніше це стосуватиметься молодих, фізично здорових і освічених працівників, виникає загроза тривалого в часі зменшення пропозиції робочої сили чи навіть її нестачі (англ. labor shortages). Загалом у країнах ЦСЄ приватні трансферти позначаються збільшенням виїзду за кордон передусім кваліфікованої робочої сили [311, с. 187]. Зрозуміло, що за таких умов нереалістично очікувати на збільшення інвестицій;

3) зниження ефективності місцевих інвесторів. Це може відбуватися внаслідок скерування інвестиційної діяльності у сектори, що не мають найвищої віддачі на більш віддалену перспективу, наприклад у ресторанний бізнес чи розважальні заклади або розвиток ринку нерухомості. Такі капіталовкладення не вимагають значних коштів і можуть розвиватися в межах малого і сімейного бізнесу, але водночас не створюють належних підойм для довгострокового економічного зростання. Серйозну небезпеку створює «перегрів» ринку нерухомості, де можуть не лише «заморожуватися» кошти працюючих за кордоном, але й відволікатися кошти місцевих інвесторів;

4) створення тиску в напрямі збереження неефективної банківської системи. Цього слід очікувати при значних вкладеннях приватних трансфертів на банківських рахунках місцевих банків. Зокрема, може виникати спротив реструктуризації банківських установ чи навіть закриттю великих банків, що акумулювали значні кошти від працюючих за кордоном. Перша з проблем полягає у тому, що за умови підтримання фіксованого обмінного курсу надходження приватних трансфертів призводить до зростання грошової маси, яке позначається підвищенням цін, здешевленням імпортних товарів та погіршенням конкурентоспроможності експортерів. Такий розвиток подій загрожує міжчасовим погіршенням сальдо поточного рахунку і вимагає у поточному періоді обмеження обсягів споживчого кредитування та підви- щення надійності банківської системи, однак якраз цьому опиратимуться власники банків та фінансових установ.

Ще одну проблему створює те, що не завжди фінансово-банківська система настільки готова до обслуговування специфічних потоків міграційного капіталу, щоб уникнути поширення неофіційних систем грошових переказів [109]. Відповідно виникають передумови для прогресуючої доларизації економіки, що створює численні перешкоди для проведення зваженої монетарної політики і може стати джерелом подальших труднощів - нестабільність попиту на гроші, перебільшені очікування цінової і грошової нестабільності, втрата контролю за пропозицією грошової маси з боку центрального банку тощо;

5) послаблення критичної оцінки урядової політики. Оскільки багато сімей стають цілком задоволеними з власного матеріального стану, може виникнути опортуністичне сприйняття дій влади, яка отримує додаткові бонуси для проведення неефективної політики, яка, власне, стала першопричиною пошуку місць праці за кордоном. Що більше, отримувачі приватних трансфертів можуть стати зацікавленими у збанкрутілій політиці, якщо це супроводжується девальвацією грошової одиниці, адже в такому разі відбувається збільшення купівельної спроможності іноземної валюти;

6) погіршення якості інституцій. Надходження коштів з-за кордону може бути не лише однією з причин для сповільненого реформування економік, але й створювати вагомі перешкоди для радикальних перетворень за рахунок корупції чи соціальної пасивності пересічних виборців.

Дослідниками МВФ за даними 111 країн задокументовано негативний вплив приватних трансфертів на якість інституцій, навіть з врахуванням зворотного зв'язку між обома показниками [186, с. 31]. Вища частка приватних трансфертів у ВВП позначається гіршими показниками корупції, ефективності урядової діяльності та правових норм. Приватні трансферти стають своєрідним «буфером» між владою і народом, який робить корупцію менш коштовною для пересічних громадян [201, с. 14].

Найкращим свідченням щонайбільше нейтральності приватних трансфертів щодо економічного зростання називається брак країни-прикладу, що могла б використовуватися для демонстрації позитивного впливу надходжень від працюючих за кордоном [201]. Найімовірніше пояснення полягає у тому, що приватні трансферти використовуються переважно для підтримання приватного споживання членів сімей працюючих за кордоном, а вже збільшення сукупного попиту, що не підтримано адекватним збільшенням обсягів виробництва, має несприятливі довгострокові наслідки.

Загалом німецький дослідник Ю. Карлінг запропонував аналітичну модель використання приватних трансфертів, що враховує особливості інвестиційної поведінки, яка дозволяє максимізувати поточне і майбутнє приватне споживання [221]. Передбачається, що використання частини приватних трансфертів на інвестиції дозволить обійтися в майбутньому без надходжень від працюючих за кордоном як засобу збільшення приватного споживання. Інструментальним чинником заміщення приватних трансфертів у приватному споживанні стає поєднання особистих і колективних інвестицій, яке дозволить стимулювати економічний розвиток на регіональному рівні.

Практично йдеться про використання низки різнопланових стимулів:

1) інвестиційних (податкові полегшення, пільговий режим для імпортних товарів, сприятливий режим для благодійної діяльності),

2) фінансових (емісія спеціальних облігацій, створення преміальних валютних депозитних рахунків, розвиток мікрокредитування),

3) консультаційних (безплатні тренінги для започаткування бізнес- проектів у сфері малого і середнього бізнесу),

4) розвиток приватно-державного партнерства,

5) заохочення попиту на товари і послуги місцевого виробництва. Подібні пропозиції підтримано К. Амбросіусом, В. Фрітц та У. Стіглером [187], які наголошують важливість зниження вартості фінансових пос- луг, формалізації надходжень приватних трансфертів та їхньої більшої орієн- тації на інвестиції. Збільшення приватних трансфертів дозволяє отримати «критичну масу» операцій для фінансового сектора, що надалі зміцнює конкуренцію, знижує вартість фінансових послуг та підвищує їхню якість, що в підсумку повинно сприяти залученню приватних трансфертів в офіційні фінансові установи (або їхній формалізації). Надалі розширення фінансового сектора повинно позначитися підвищеною довірою до країни та зниженням премії від ризику, що дозволяє знизити вартість зовнішніх запозичень. Підвищення ефективності фінансового сектора повинно мати позитивний вплив на заощадження та інвестиції, що важливо і для економічного зростання, і для підтримання рівноваги платіжного балансу, попри згадані вище обмеження доларизації економіки.

У контексті оптимізації впливу міграційного капіталу на економічне зростання країн-акцепторів особливий інтерес становлять колективні перекази асоціацій трудових мігрантів, які потенційно повинні відрізнятися більшою інвестиційною спрямованістю Історія етнічних асоціацій, що посилають гроші для колективного використання в рідні міста або села, почалася досить давно. Приміром, між 1914-1924 рр. єврейські асоціації Нью-Йорка посилали мільйони доларів розореним війною спільнотам в країнах їхнього походження в Європі. Подібні ініціативи істотно сприяють місцевій системі охорони здоров'я та освіти, використовуються для місцевих громадських потреб або розвитку інфраструктури - водоочищення, устатку- вання або будівництво шкіл, доріг, медпунктів, місць відпочинку і розваг, парків і т.д. Діаспори мігрантів, їх родичів, а також офіційних властей дозволяють вирішувати актуальні місцеві економічні та соціальні програми [39].

Найбільша кількість таких організацій є в США, Канаді, Франції і Великій Британії. Мігранти - члени об'єднань підтримують і розвивають транскордонні сімейні, соціальні, економічні, політичні, організаційні та релігійні відносини.

Традиційно визнається, що надходження від мігрантів відіграють помітну роль в економіці Китаю, де частка інвестицій китайців за кордоном - хуацяо - сягнула 80% усіх іноземних інвестицій [2]. Хоча такий приклад стосується приватних трансфертів з певним перебільшенням, адже більшість хуацяо упродовж декількох поколінь проживають за кордоном, прикладом для наслідування може розглядатися досвід залучення коштів від етнічних громадян за кордоном для серйозного пожвавлення інвестиційного процесу. Йдеться не лише про готелі та ресторани, а технологічні виробництва. Багато підприємств стали своєрідними «точками зростання» для місцевих територій, що в поєднанні з політикою «відкритих дверей» створило передумови для прискореного зростання китайської економіки.

Асоціації мігрантів (англ. Home Town Associations) допомагають фінансувати інвестиційні проекти на регіональному рівні в багатьох країнах Латинської Америки: Гватемалі, Гондурасі, Домініканській Республіці, Сальвадорі, Мексиці [228, с. 9-10]. Така практика видається ефективною в економіках з високою інтенсивністю трудової міграції і браком можливостей місцевих бюджетів щодо розвитку виробничої, транспортної та соціальної інфраструктури.

У Мексиці в окремих штатах з підвищеною міграцією (Сакатекас, Мічоакан, Гуанаято) на приватні трансферти припадає до 40% інвестицій у малий і середній бізнес проти 27% в середньому по країні [375] У Мексиці, у 2003 р. приватні трансферти мігрантів перевищили 41 млн. доларів США [265], а у 2004 р. Мексику визнали другою країною світу (після Індії) і першою в Латин- ській Америці та Карибських островах за обсягами отримання приватних трансфертів. Перекази мігрантів відіграють велику роль для країни на національному, регіональному рівнях, а також безпосередньо для сімей мігрантів. Приватні трансферти складають понад 2,7 % від ВВП і становлять друге за значенням джерело експортних надходжень після нафти. Трансферти мігрантів складають третину від загальнодержавних виплат для населення. Ефективність колективних переказів зростає у разі державної підтримки Л. Гарнізо вважає, що транснаціональні асоціації мігрантів, які беруть активну участь у розвитку своєї батьківщини, «…змушують державні органи влади взаємодіяти ними в нових формах і, фактично, створюють паралельні владні структури по відношенню до традиційного режиму» [261, c. 40]. З 1993 р. у Мексиці діє програма, яка отримала назву «три до одного», коли на кожний долар колективних переказів додається один долар з державного бюджету, один - з бюджету штату, ще один - з муніципального бюджету. Така схема підвищує зацікавленість територіальних громад в реалізації суспільно значущих проектів і допомагає переорієнтації приватних трансфертів зі споживан- ня на інвестиції. Водночас можна припустити, що краща інфраструктура створює передумови для розвитку малого і середнього бізнесу, а це лише підсилює інвестиційні стимули.

Оскільки в структурі приватних трансфертів частка інвестицій не перевищує 10% (80% становлять видатки на продукти харчування, здоров'я, освіту, а решта 10% - побутові витрати), задля активізації інвестиційних програм у 1993 р. в штаті Сакатекас було започатковано регіональну програму Dos Por Uno («Два до одного»), що передбачає подвійне дофінансування інвестиційних проектів на зразок будівництва доріг та іншої інфраструктури коштом федерального та регіонального бюджетів [228, с. 132]. У 1999 р. до програми підтримки інвестицій було залучено місцеві органи влади. Упро- довж 1993-2002 рр. в штаті Сакатекас було реалізовано 788 інвестиційних проектів загальною вартістю 40 млн. доларів. Програму Dos Por Uno було поширено на штати Гетеро, Халіско, Сан Луї Потосі та Мічоакан. За підтримки найбільшого мексиканського інвестиційного банку Nacional Financiera SNC та Inter-American Development Bank в штатах Ідальго, Сакатекас і Халіско реалізовано іншу програму залучення приватних трансфертів для фінансування новопосталих малих підприємств. Завдяки цьому виникли дрібні споживчі магазини, супермаркети, бензозаправки та ресторани. Великі потоки грошових переказів покращують кредитоспроможність та полегшують доступ до міжнародних ринків капіталу, але виявлено, що зростання грошових переказів на 50 % впливає негативно на пропозицію робочої сили, як для чоловіків так і для жінок, зворотній ефект спостерігається у приватних підприємців одержувачів приватних трансфертів. Державна підтримка інвес- тиційної активності мігрантів актуальна передусім для сільської місцевості.

Для поліпшення якості приватних переказів у Мексиці діє спеціальний інтернет-ресурс Сalculadora de Pemesas (ісп. калькулятор приватних переказів), який започатковано Національною комісією захисту прав споживачів у фінансовій сфері (СONDUSEF). Це дозволяє порівняти кошти послуг окремих фінансових компаній, які зобов'язані оновлювати власні дані в загальній базі даних, а також повідомляти про розміщення власних філій. Кращий дос- туп до фінансових послуг повинна забезпечити інша програма - Real de la Gente («Мережа для людей»), яку створено Мексиканським національним банком розвитком BANSEFI та понад сотнею кредитних спілок та інших фінансових установ.

У Сальвадорі програма Unidos por la Solidaridad («Єдність задля співпраці») передбачає внесок відповідної HTA на рівні щонайменше 10% від загальної вартості проекту [231]. В 1999-2003 рр. реалізовано 45 проектів вартістю 11,3 млн. доларів, з яких 2,1 млн. доларів становили кошти від працюючих за кордоном. У 2003 р. сальвадорський банк Banco Agricola ініціював власну програму Unidas por El Salvador, що передбачає надання частини коштів від зроблених через цей банк переказів для фінансування місцевих інфраструктурних проектів. У 2005 р. аналогічну програму для Мексики вартістю 1,25 млн. доларів оголосила компанія Western Union.

В Еквадорі власна програма „Модернізуй свою околицю» передбачає залучення грошей мігрантів для асфальтування доріг; цікавим виглядає надання державних коштів церковним парафіям, які з успіхом мобілізують фінансові ресурси від працюючих за кордоном [219, с. 1143-1154]. У Малі надходження від працюючих за кордоном використовуються для будівництва шкіл та медичних закладів [305, с. 87-99]. В Індії на розвиток інфраструктури використовують 10% отриманих приватних трансфертів.

Окремі країни періодично продають облігації для мігрантів у рамках програм фінансування інфраструктурних проектів (Ізраїль, Бангладеш, Філіппіни), хоча більшість країн використовують такий механізм одноразово, приміром, для фінансування державного боргу, реалізації національних програм будівництва соціальної інфраструктури, зруйнованої внаслідок природних катаклізмів чи військових конфліктів [16]. У такому контексті заслуговує уваги пропозиція щодо емісії валютних облігацій у середовищі української трудової міграції, що може сприяти розвитку інфраструктурних та соціальних проектів для малих міст і сільської місцевості, звідки населення переважно виїжджало на заробітки.

Облігації, що емітуються в середовищі трудової міграції за кордоном, можуть стати важливим стабілізаційним чинником як засіб збільшення припливу іноземної валюти, на додаток до переказів для сімей мігрантів. Вартує уваги, що Туреччина і колишня Югославія змогли зробити свою валюту конвертованою саме завдяки надходженням приватних трансфертів. У Китаї за період з 2008-2011 рр. вкладення в облігації, які можуть купувати і продавати лише китайські громадяни, щорічно зростали в середньому на 658 млрд. юанів (більше 100 млрд. доларів). Загальна сума коштів, залучених за ці чотири роки досягла рекордно високого рівня у 2604 млрд. юанів (407 млрд. доларів), що становить 57% від сукупного обсягу залучення коштів через облігації в країні за останні двадцять років [185].

Загалом для вирішення проблеми перетворення заощаджень трудових мігрантів в національній інвестиції потрібні скоординовані зусилля організацій мігрантів, діаспорних структур, банківських установ та відповідних державних чинників. Як показує досвід країн Південної Європи (Сербія, Боснія і Герцеговина), більшість вільних фінансових коштів розміщуються на рахунках в іноземних банках і приносять незначний доход. Недостатня довіра до місцевих фінансових установ - це одне з пояснень.

Окрім програм залучення коштів для розвитку інфраструктури та емісії облігацій, для активізації інвестиційної діяльності можуть використовуватися різноманітні програми прямої і непрямої державної підтримки малого підприємництва. Пряма підтримка передбачає безпосередні податкові пільги для малих фірм, використання бюджетних коштів для пільгового фінансування перспективних інвестиційних проектів, надання у безоплатне користування або оренду малим підприємствам державного майна тощо. Непряма підтримка малих підприємств здійснюється через стимулювання великих і середніх корпорацій, банків, страхових компаній, громадських організацій, а також залучення елементів інфраструктури малого бізнесу, які забезпечують загальні умови його розвитку (навчальних центрів, бізнес- інкубаторів, технопарків, лізингових, консалтингових, аудиторських, юридичних фірм).