Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Теоретична частина
• 1.1 Поняття і соціально-економічне значення грошового обігу
• Розділ 2. Розрахунково - аналітична частина
• 2.1 Аналітика динаміки грошового обігу
• 2.2 Індексний аналіз грошових потоків
• Розділ 3. Шляхи вдосконалення та підвищення ефективності
• 3.1 Напрямки вдосконалення стану грошового обігу України
• Висновок
• Список використаної літератури


Вступ

Розділ 1. Теоретична частина

1.1 Поняття і соціально-економічне значення грошового обігу

- ринки ресурсів і продуктів;

- банки;

- суб'єкти народногосподарського обігу - підприємства й населення.

Потоки товарів і послуг на цьому малюнку спрямовані за часовою стрілкою; потоки грошових платежів спрямовані проти часової стрілки. В базовій моделі допускається, що всі ресурси належать населенню (хоча насправді йому належить тільки один ресурс - робоча сила).

Вихідним і кінцевим пунктом моделі, через який здійснюється кругообіг готівки і безготівкових платежів, є банк. Тому банки, зображені в центрі малюнка.

Потоки економічних ресурсів з одного боку, і грошовий потік доходів і споживчих витрат - із другого, здійснюються одночасно. Будь - які затримки, крім тих, які викликані продажем товарів у кредит, створюють ситуацію неплатежів, що загрожує дезорганізації народногосподарського обігу.

Базова модель грошового обігу дає загальне уявлення про функціонування національної грошової системи.

Грошова система - це визначена державою форма організації грошового обігу, що історично склалася й регулюється законами цієї держави. Її основу становить сукупність економічних відносин та інститутів, які забезпечують її функціонування.

Кожна промислово розвинена країна має власну грошову систему, яку розвиває й вдосконалює для розвитку національної економіки. Це випливає з об'єктивних потреб забезпечення нормального товарно - грошового обігу і національно - історичних та політичних особливостей розвитку країни, тому кожній національній грошовій системі властиві різні форми й взаємодія складників, а також національна специфіка, рівень розвитку продуктивних сил, свої політичні цілі та економічна політика.

Водночас кожна з нині діючих грошових систем, попри свої особливості, мають багато спільних ознак та включають такі елементи:

- грошову одиницю

- види державних грошових знаків;

- масштаб цін;

- валютний курс;

- порядок готівкової й безготівкової емісії та обігу грошових знаків;

- регламентацію безготівкового грошового обігу;

- правила вивозу й ввезення національної валюти та організації міжнародних розрахунків;

- державний орган, який здійснює грошово - кредитне й валютне регулювання.

Розгляньмо докладніше ці спільні елементи грошових систем.

Грошова одиниця - це встановлений законодавством грошовий знак, що є засобом виміру та вираження цін усіх товарів. Як правило, грошова одиниця ділиться на дрібніші частини. У переважній більшості країн для цього використовується десятинна система поділу. Приміром, 1 гривня = 100 копійок, 1 долар = 100 центів, 1 фунт стерлінгів = 100 пенсів тощо.

Наявність авторитетної національної грошової одиниці та її частин в Україні є не лише ознакою її державності і реальної незалежності, а й становить основу грошової системи, базою для подолання кризи та інфляції, проведення наступних радикальних економічних перетворень. Як і в інших країнах світу, гривня виникла історично, але нині цілковито залежить від нинішнього стану економіки й держави, яка законодавчо закріплює її функції. При цьому стабільність грошової одиниці найкраще забезпечується лише тоді, коли вона одночасно виступає як капітал і я к валюта.

Види грошових знаків, що мають законну платіжну силу, у грошовій системі представляють, в основному, кредитні гроші у вигляді банкнот і розмінних монет та паперових грошей у формі державних казначейських квитків. В Україні, як і в багатьох розвинених країнах, паперові гроші (скарбничі квитки) в обігу не випускаються або випускаються лише в обмежених масштабах. Водночас у країнах, що розвиваються, у грошовому обігу є як банкноти, так і казначейські квитки та монети.

Масштаб цін. Масштаб цін колись означав вираження суспільної вартості у грошових одиницях, що опирався на фіксовану державою вагову кількість грошового металу у грошовій одиниці. Після Ямайської валютної реформи 1976 - 1978 рр. офіційна ціна золота і золотий вміст грошової одиниці скасовані, тому й офіційний масштаб цін втратив свою економічну значимість, бо кредитні гроші власної вартості не мають і не можуть бути виразником вартості інших товарів. Водночас у сучасних умовах функціонування світового ринку господарство кожної окремо взятої країни тісно взаємодіє з іншими, тому офіційний масштаб цін виконує свою роль у взаємодії внутрішніх і світових цін. В цих умовах, якщо на внутрішньому ринку виникає невідповідність міх товарною й грошовою масою, то національна валюта, як правило, втрачає офіційно зафіксований державою паритет по відношенню до іноземних валют, а деякі країни взагалі відмовилися від встановлення офіційного масштабу.

Масштаб цін в цих умовах визначається як певна кількість товарної маси, що приймається за одиницю, а остаточно складається під впливом взаємодії попиту й пропозиції. Його функцією стало завдання служити засобом виміру вартостей товарів за допомогою цін.

Валютний курс - співвідношення між грошовими одиницями (валютами) різних країн, що визначається їх, купівельною силою. Валютний курс характеризується еквівалентною сумою, ціною грошової одиниці однієї країни, що виражена у грошових одиницях іншої країни.

Залежно від типу грошової системи, рівня розвитку ринкових відносин, економічного і соціально - політичного стану суспільства можуть застосовуватися: фіксовані валютні курси; плаваючі системи валютних курсів; системи валютних коридорів. У країнах зі стабільною й розвиненою економікою, як правило, використовуються плаваючі системи валютних курсів, коли курс національної валюти з тих або інших причин вільно коливається.

Фіксовані курси встановлюються національними банками. Залежно від видів операцій з валютами вони можуть бути різними. Різним може бути і наслідок фіксованого курсу.

Порядок готівкової і безготівкової емісії та обігу грошових знаків.

Такі регулювання держава здійснює за допомогою актів внутрішнього законодавства та врахування економічного і валютного становища країни.

У колишньому СРСР помилково був прийнятий роздільний обіг готівкової і безготівкової маси, коли готівка випускалася лише для задоволення споживчих потреб населення на основі так званого касового плану, а між підприємствами і закладами розрахунки велися переважно безготівковим способом. До того ж видача кредитів здійснювалася лише на основі затвердженого урядом кредитного плану, а взаємне узгодження показників грошового обігу досягалося через систему вартісних балансів.

Регламентація безготівкового грошового обороту - це функція держави і НБУ, яка реалізується через:

1) встановлення порядку використання грошей, що знаходяться на рахунках банків;

2) держава визначає сфери, у яких платежі виконуються шляхом безготівкового перерахування коштів з одного рахунку на інший;

3) держава законодавчо визначає способи платежу, форми розрахунків, порядок платежу тощо. Найповніше проблеми регулювання безготівкових розрахунків викладені у законах України «Про банки і банківську діяльність» і «Про підприємства в Україні», у Постанові Верховної Ради «Про застосування векселів у господарському обороті», а безпосереднім практичним документом є «Положення про безготівкові розрахунки в господарському обороті України».

Цими та іншими нормативними актами визначено такі засади організації безготівкових розрахунків: по-перше, підприємства усіх форм власності зобов'язані свої грошові кошти зберігати на рахунках комерційних банків і використовувати їх для міжгосподарських розрахунків у безготівковій формі шляхом перерахування з рахунку платника на рахунок продавця. Хоч це і обмежує права вибору підприємцями форми розрахунків, але воно значною мірою сприяє впорядкуванню і зміцненню стабільності грошового обігу; по-друге, платежі потрібно здійснювати максимально наближено до моменту відвантаження продукції. Це сприяє прискоренню кругообігу фінансових ресурсів і реалізації продукції підприємств; по-третє, платежі здійснюються банками за згоди і в порядку, що встановлюють власники рахунків. Списання коштів без згоди платників допускається у вигляді «безакцентного» списання лише у виключних випадках, коли стягуються штрафи чи недоплата за неплатежі до держбюджету або ж за рішенням судових органів; по-четверте, форми і способи розрахунків визначаються договорами та угодами між господарськими суб'єктами, але в межах чинного законодавства; по-п'яте, суб'єкти господарського життя можуть скористуватися правом вибору банків для відкриття рахунків, а за потреби, то можуть мати поточні і два розрахункові рахунки у різних містах і банках. Для цього вони укладають з банками договори про розрахунково-касове обслуговування.

Правила вивезення і ввезення національної валюти та організації міжнародних розрахунків. У сфері валютного регулювання НБУ виконує такі функції:

- здійснює валютну політику на підставі принципів загальної економічної політики України;

- складає спільно з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;

- контролює дотримання затвердженого Верховною Радою ліміту зовнішнього державного боргу України; визначає ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентів;

- нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики; видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;

- визначає способи встановлення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених в іноземній валюті або у розрахункових (клірингових) одиницях.

Для реалізацій цих функцій НБУ виконує такі групи операцій:

- надає кредити комерційним банкам під забезпечення цінними паперами та іншими активами;

- відкриває власні кореспондентські рахунки у закордонних банках і веде рахунки банків - кореспондентів;

- купує та продає іноземну валюту, платіжні документи в іноземній валюті;

- зберігає, а також купує та продає монетарні коштовні метали, дорогоцінні камені та інші коштовності на внутрішньому і зовнішньому ринках без квотування і ліцензування;

- розміщує золотовалютні резерви (в т.ч. в іноземних банках) самостійно або через банки, уповноважені ним на ведення зовнішніх операцій;

- проводить операції з резервними фондами грошових знаків.

Державним органом, що здійснює грошово-кредитне і валютне регулювання є Національний банк України, який за основу своєї діяльності визначає: забезпечення стабільності національної грошової одиниці гривні; розробляє і реалізує грошово-кредитну політику та здійснює контроль за повсякденною її реалізацією; стимулює розвиток і зміцнення банківської системи України; формує забезпечення ефективного і безперебійного функціонування системи розрахунків в інтересах вкладників і кредиторів.

У відповідності з цими завданнями НБУ:

- здійснює єдину державну грошово-кредитну політику. Основним

- документом при цьому є Програма діяльності Уряду, схвалена Верховною Радою України;

- монопольне здійснює емісію валюти України та організує її обіг;

- виступає кредитором останньої інстанції для банків і кредитних установ, організує систему рефінансування;

- встановлює для банків і кредитних установ правила проведення банківських операцій бухгалтерського обліку і звітності, що узгоджені з державною системою статистики і стандартів, захисту інформації та коштів;

- створює та здійснює методологічне забезпечення системи грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

- визначає та координує створення сучасних електронних платіжних засобів, розрахунків та технологій;

- встановлює єдиний порядок і проводить державну реєстрацію банків і їх філій, валютних бірж і кредитних установ та ліцензування банківських операцій;

- здійснює нагляд за діяльністю банків;

- аналізує та прогнозує стан грошово-кредитних, фінансових та валютних відносин;

- організує інкасування та перевезення грошових знаків та інших цінностей, надає ліцензії комерційним банкам на право банківських операцій;

- здійснює інші функції відповідно Статуту НБУ і законодавчих актів України.

Отже, сучасна грошова система характеризується:

- відміною офіційного золотого вмісту грошової одиниці за ухвалою МВФ про демонетизацію золота;

- переходом до нерозмінних на золото кредитних грошей, які значною мірою за своєю природою наближаються до паперових грошей;

- збереженням у грошовому обігу деяких країн поряд з кредитними грішми і паперових грошей у вигляді казначейських квитків;

- випуском банкнот у обіг для кредитування підприємств і закладів держави, а також під приріст офіційних золотих і валютних резервів;

- розвитком безготівкового обороту за умов одночасного скорочення у обігу готівки;

- зростанням масштабів державного регулювання грошового обігу для подолання невідповідності кількості грошей об'єктивним потребам економічного обороту та викликаних цим інфляційних тенденцій.

Оскільки грошові системи - це складні економічні системи, що перебувають у стані розвитку і змін, то їх слід розглядати з різних боків:

- залежно від панівних економічних відносин можна визначити два типи грошових систем:

- ринкового типу, який характеризується вільним функціонуванням грошей, грошово - кредитним регулюванням на рівні банківської системи, використання переважно економічних важелів підтримання стабільності грошового обігу тощо;

- неринкова грошова система, якій властиві адміністративно - командні методи і важелі управлінням виробництвом та обміном, а панівним було регулювання виробництва і обміну для зближення і витіснення Товар - Гроші - Виробництво і грошового обігу;

залежно від рівня входження національної економіки у світовій ринок і глибини міжнародного поділу праці виділяють:

- грошові системи відкритого типу - відсутні оближення у формуванні валютних курсів та обмінних операцій, вільне переміщення грошових ресурсів до країни та за її межі, в обігу перебуває вільно конвертована валюта, діють інші важелі підтримання національного грошового обігу як інтегрованої частини світового господарського і грошового обігу;

- грошові системи закритого типу. В них переважно панують адміністративно - командні важелі управління суспільним виробництвом, відсутня вільна конвертованість національної грошової одиниці на іноземні валюти, діють численні обмеження у валютних операціях тощо.

- залежно від форми грошей у обігу є 2 типи грошових систем:

- якщо роль загального еквіваленту виконують благородні метали, то такі системи грошового обігу називають грошовими системами металевого обігу. У них грошовий товар безпосередньо перебуває в обігу і виконує всі функції грошей, а кредитні гроші є безперешкодно розмінюваними на дійсні гроші;

- система обігу кредитних і паперових грошей, коли благородні метали з обігу вилучено, а в обігу перебувають знаки вартості.

Сучасний грошовий обіг утворюється сукупністю грошових засобів, що виступають у двох формах: готівка (банкноти і розмінна монета) і безготівкові гроші (чекові рахунки, «електронні гроші», кредитні картки). За обсягом в ринковій економіці готівка нині значно уступає безготівковим грошам; банкноти і розмінна монета сьогодні складають тільки 10 - 20% усіх грошових засобів.

Розділ 2. Розрахунково - аналітична частина

грошовий обіг монетизація емісія

2.1 Аналітика динаміки грошового обігу

Світовий досвід підтверджує, що вибір ефективних інструментів грошово-кредитної політики залежить від рівня монетизації. Саме тому актуальним стає дослідження ефективності грошово-кредитної політки України на фоні зростання рівня монетизації. Коефіцієнти монетизації економіки загалом можна розглядати з декількох боків. По-перше, вони характеризують швидкість переведення платежів у грошову форму, а по-друге, слугують індикаторами насиченості економіки грошима. В економічній літературі дається декілька визначень монетизації економіки. Більш звичним залишається трактування даного поняття як співвідношення грошової маси до обсягу валового внутрішнього продукту, що визначає ступінь забезпеченості економіки необхідними для здійснення розрахунків грошима. Деякі автори трактують монетизацію економіки як запас грошової маси на 1 грн. валового національного продукту, який дорівнює відношенню грошової маси до ВВП. Найбільш вдалим вважаємо визначення монетизації за Грековим. Монетизація економіки - одна з найважливіших об'єктивних характеристик економічної системи, яка відображує насиченість ліквідними активами, здатними виконувати такі функції, як засіб платежу та обігу і визнаними як гроші. Рівень монетизації економіки в кінцевому варіанті визначається ступенем розвитку фінансово-кредитної системи та економіки в цілому, але водночас монетизація визначає свободу руху капіталу в економіці. Це визначення є найбільш повним, оскільки розкриває як суть, так і першопричини, що пояснюють зв'язок ефективності грошово-кредитної політки та забезпеченості економіки грошима, котрі необхідні для здійснення розрахунків та платежів. За останнє десятиріччя відбулося зростання сукупної грошової пропозиції в економіці України (агрегату М3) майже у три рази. Проте до 2008р. зростання грошової маси відповідало попиту на гроші, а тому це не призводило до суттєвого збільшення рівня цін. Чинники, внаслідок яких це відбувалось поділяють на: монетарні (функціональні); немонетарні (структурно-інституційні) .

Для першої групи чинників характерні переважно лінійні залежності основних макроекономічних і монетарних параметрів - ВВП, грошова база, грошова маса, рівень цін. Друга група чинників виявляє себе як нелінійні залежності: може мати місце значне (іноді багаторазове) випереджання приросту грошової маси в порівнянні з приростом ВВП; слабка реакція рівня цін на динаміку грошової маси; сильна волатильність монетарних параметрів. Цей компонент попиту пов'язаний з потребою господарських агентів в грошах як ліквідності та відображає поступові зміни в їх інституційному статусі. Проблема монетизації економіки України на початковому етапі розвитку держави полягала в тому, щоб узгодити обсяг грошового обігу та розміри товарної пропозиції. Динаміка рівня монетизації української економіки виявилася у двох чітко виражених етапах - зниження (демонетизація) впродовж 1992-1996рр. і поступове зростання (ремонетизація) з флуктуацією протягом кожного з років, починаючи з 1997р., а з 2000 по 2007 рік рівень монетизації зростав надзвичайно швидкими темпами.

Таблиця 2.1 - Динаміка коефіцієнта монетизації економіки України, %

Дані свідчать, що за січень-вересень 2011р. обсяг грошової маси зріс на 10,8% (у 2010 р. - на 16,7%), грошової бази - на 3,8% (у 2010р. - на 11,2%), готівки в обігу - на 3,8% (торік - на 11,3%). Частка готівки в обігу у структурі грошової маси на кінець вересня 2011р. склала 28,7% проти 30,6% на кінець 2010р., в структурі грошової бази - 81,0% проти 81,1% на кінець 2010р. Рівень монетизації національної економіки на кінець вересня 2011р. склав 48,7%.

Водночас в промислово розвинутих країнах Центральної та Східної Європи цей показник досягає 70-80%. Безумовно, ряд країн мають значно нижчий за Україну рівень монетизації: Росія - 28,98 %, Румунія - 26,64%, Білорусь - 16,60%, але, це пов'язано з тим, що в цих країнах широко застосовуються адміністративні методи управління економікою, особливо в Білорусі, що не може не обмежувати можливості розвитку ринкових механізмів і товарно-грошових відносин взагалі.

Таблиця 2.2 - Динаміка індексу споживчих цін та темпи росту коефіцієнту монетизації України, %

Відсутність прямого впливу монетизації на інфляційні процеси пов'язана з тим, що переважну частину додаткових доходів населення отримують найбільш багаті, і тому не всі гроші доходять до споживчого ринку. З іншого боку, головне джерело додаткової пропозиції грошей - викуп валюти у експортерів - не просто відображає структурну недосконалість господарчої системи України, а є механізмом її відтворення і одночасно - потенційною загрозою для монетарної рівноваги. Тому процес зростання рівня монетизації української економіки не є безумовно позитивним і містить в собі певні соціальні та структурні ризики. В цих умовах суттєве значення для досягнення безпечної монетарної рівноваги та грошово-кредитного забезпечення якісного економічного зростання має кредитування населення та економіки, яке здатне пом'якшити існуючі диспропорції, а в перспективі привести до необхідних структурних зрушень. Попит на гроші залежить від того, які з необхідних механізмів вже створені і працюють, а які ще тільки створюються. У міру формування монетарних механізмів «ривками» відбувається заповнення грошовою масою інституційних «місткостей», що створюються. Це уповільнює обіг грошей в економіці (призводить до зростання рівня монетизації). Значення зростання монетизації полягає в тому, що створюється пружне монетарне середовище, здібне до досить швидкої передачі грошових імпульсів від одних інституційних блоків до інших. У результаті: підвищується рівень інтеграції та консолідації господарської системи, її здатність до адаптивних реакцій у відповідь на впливи середовища; забезпечується адекватний рівень ліквідності і мобільність активів реального сектора; формується базисний механізм структурного розвитку господарської системи .

Можна виділити такі етапи зростання монетизації і розширення попиту на гроші: введення національної грошової одиниці в 1996р. (свого роду монетарна революція). Після неї почалася монетарна еволюція (з відносно менш вираженими стрибками); витиснення бартеру у 2000-2002рр. і монетизація обігу в реальному секторі; формування довіри до банківської системи і національної грошової одиниці (2002-2005 рр.), зростання депозитів в банках.

У кожний з цих періодів спостерігалося стрибкоподібне уповільнення швидкості обороту грошей, що формально виявлялося як відрив цін від грошової маси. Крім того виділяють ще декілька рубежів якісного розширення попиту на гроші: перехід до повної конвертованості національної валюти; перехід до масового кредитування обороту підприємств реального сектора.

Різкого зростання попиту на гроші можна чекати в момент спрацювання системних ефектів, коли монетарне господарство сформується як цілісність. У той же час існують чинники, які здатні зменшити попит на гроші (знизити їх соціальну цінність, привабливість володіння ліквідними активами, і тим самим прискорити їх обіг): демонстративна і надмірна боротьба з «відмиванням грошей», яка побудована на «презумпції винності» і покладає тягар доказів на обвинуваченого, коли сам факт володіння грошима вже накладає на власника додаткові витрати і ризики; дуже невизначеними можуть стати наслідки євро інтеграції. Значні коливання курсу євро говорять про велику нерівновагу в ЄВС.

Дані статистики свідчать про те, що показники монетизації й інфляції мають незалежну динаміку. Так, розмір інфляції з 2002 по 2006рр. є вищим за депозитні процентні ставки, проте обсяги коштів на депозитних рахунках постійно зростали. Крім того, в Україні одним із основних чинників інфляційних процесів є вплив зростання цін на енергоносії. Загалом в Україні інфляційні чинники мають комплексний характер. Підвищення рівня інфляції 2007-2008рр. року було викликане зростаючим попитом пов'язаним із збільшенням грошової маси, а також імпортованою інфляцією. Накопичення та використання зростаючої грошової маси не є ефективним через відсутність повноцінних ринкових інститутів та механізмів.

В Україні спостерігалось підвищення рівня монетизації економіки за відносно стабільних цін. Проте з 2007р. зростання інфляції прискорилось. Особливо зросла інфляція в 2008р. і набула немонетарного характеру. За таких умов намагання НБУ обмежити обсяги кредитування для стримування зростання цін мало протилежний результат. Банківська система втратила свій кредитний потенціал в результаті наслідків фінансової й економічної кризи в Україні. Це суттєво скоротило доступ реального сектору економіки до позик. Проте, в умовах скорочення кредитування та можливості для збуту продукції почалося падіння ВВП та зростання інфляції. За таких обставин виникає передумова до зниження або різкого гальмування процесу монетизації економіки, що руйнує потенціал зростання української економіки.

Таким чином, виділяють декілька етапів зростання монетизації в Україні: «монетарна революція» 1996р., витіснення бартеру з реального сектора економіки в 2000-2002 рр., формування довіри до грошової одиниці в 2005р. До 1996р. коефіцієнт монетизації мав тенденцію до спаду, проте сьогодні в Україні спостерігається тенденція до підвищення рівня монетизації економіки. В умовах світової фінансової кризи НБУ проводив заходи щодо обмеження зростання грошової маси, проте це провокувало інфляцію, оскільки умови виробництва товарів значно погіршились. Але стверджувати про те, що лише монетизація впливає на інфляційні процеси не можна: в Україні інфляція має комплексний характер. Загалом рівень монетизації в Україні залишається набагато нижчим, ніж у розвинутих країнах. За таких умов НБУ повинен провадити ефективну грошово-кредитну політику пов'язану з регулюванням грошової маси задля підтримання стабільного економічного зростання.

2.2 Індексний аналіз грошових потоків

Індексний метод є одним із найбільш потужних, інформативних і поширених інструментів економічного аналізу на всіх його рівнях, починаючи від аналізу окремих суб'єктів господарювання до макроекономічних досліджень національної економіки. Така велика роль індексів пояснюється тим, що вони дають змогу аналізувати зміну явища у часі, просторі, оцінювати рівень виконання планового завдання, а також дають змогу вивчати взаємозв'язки і виявляти та вимірювати вплив факторів на зміну складних явищ.

Використовуючи індексний метод, можна охарактеризувати зміну найрізноманітніших економічних показників у часі та в просторі: обсягів виробленої продукції, виробничих потужностей, посівних площ, цін, вартості і собівартості продукції, продуктивності праці тощо. Особливо широкого застосування набув індексний метод в торгівлі. Тут обраховуються індекси обсягу та якісних показників, завдяки яким характеризуються зміни обсягів надходження та реалізації товарів, товарних запасів, цін, продуктивності праці, витрат, прибутку тощо. Розглянемо застосування індексного методу в аналізі на прикладі індексів товарообігу, ціни та фізичного обсягу.

Дослівно індекс (index) перекладається з латинської як "показник". Індекс - це відносна величина, за допомогою якої можна порівнювати окремі показники однорідного об'єкта та складні економічні явища, утворені з різнорідних елементів, що не підлягають безпосередньому підсумовуванню.

Індивідуальний індекс (простий, частковий) - це результат порівняння двох показників, які належать однорідному об'єкту (наприклад, цін якогось товару, обсягів його реалізації, кількості виробленої продукції у звітному і базисному періодах тощо).

В індивідуальних індексах досліджувана ознака береться без урахування зв'язку її з іншими ознаками явища, що вивчається. Наприклад, індивідуальний індекс ціни має вигляд

,

а фізичного обсягу

,

де

p₁ - ціна одиниці товару у звітному періоді, грн;

p₀ - ціна одиниці товару у базисному періоді, грн;

q₁ - кількість проданих товарів у звітному періоді, од.;

q₀- кількість проданих товарів у базисному періоді, од.

Зведений індекс (складний, аналітичний, агрегатний) виражає співвідношення складних соціально-економічних явищ, які складаються або з безпосередньо несумірних елементів, або окремих частин цих явищ. У першому випадку ми отримуємо загальний індекс, а в другому - груповий (субіндекс).

Отже, у зведених індексах досліджувана ознака береться не ізольовано, а у зв'язку з іншими ознаками. Зведений, або агрегатний індекс завжди складається із двох компонентів:

1) ознака, яка індексується, тобто динаміка якої вивчається;

2) сумірник, який називається вагою. За допомогою ознак-ваг вимірюється динаміка складного економічного явища, окремі елементи якого несумірні.

Для обчислення загальних індексів необхідно привести їх складові до сумірного вигляду. Наприклад, для оцінки зміни обсягу різнорідної продукції у двох порівнюваних періодах потрібно прийняти однакові ціни, а для оцінки зміни рівня цін на групу товарів слід зіставити однакові обсяги цих товарів. Специфіка індексного методу полягає у приведенні елементів складного явища до порівнянного вигляду. Ваги беруться однаковими в числівнику і знаменнику індексу. При цьому основою індексного методу, наприклад при визначенні змін у виробництві та обігу товарів, є перехід від натурально-речової форми вираження товарних мас до вартісних (грошових) вимірників. Саме через грошовий вираз вартості окремих товарів усувається їх непорівнянність і досягається єдність.

Розглянемо зведений індекс цін, який розраховується за формулою

.

З цієї формули видно, що індексована величина - ціна (р), а вагами виступає обсяг продукції звітного періоду (q₁). У чисельнику індексу - вартісний показник реального товарообігу звітного періоду, а в знаменнику - умовного товарообігу звітного періоду в цінах базисного періоду.

Різниця між чисельником і знаменником індексу цін відображає суму економії (або перевитрат) покупців від зниження (або підвищення) цін. Якщо різниця

позитивна, це означає перевитрати, якщо від'ємна - то економію для покупців.

Зведений індекс фізичного обсягу має такий вигляд:

.

В цьому індексі індексованою величиною виступає кількість товарів у натуральному вираженні, а вагами - ціни. Застосування зведеного індексу фізичного обсягу дає можливість оцінити зміну фізичного обсягу продаж при збереженні цін незмінними.

У зведеному індексі обсягу товарообігу зіставляються два вартісних показники - товарообороти звітного та базисного періодів. Він має вигляд:

В аналізі фінансово-господарської діяльності за допомогою індексів вирішуються такі завдання:

1) оцінка зміни рівня явища (або відносної зміни показника);

2) виявлення ролі окремих факторів у зміні результативної ознаки;

3) оцінка впливу зміни структури сукупності на динаміку (рис. 11.1).