Виробництво плодів, ягід та винограду

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

З дисципліни: «Економіка підприємства»

На тему: Виробництво плодів, ягід та винограду



Економіка виробництва плодів, ягід і винограду. Розвиток і розміщення

Народногосподарське значення, розвиток та розміщення садівництва. В економіці сільського господарства важливе місце серед рослинницьких галузей належить садівництву. Плоди і ягоди - цінні продукти харчування. Вони багаті на вітаміни, цукор, мікроелементи, вуглеводи та органічні кислоти. Особливе значення мають моносахариди - фруктоза і глюкоза, які повністю засвоюються організмом людини і виконують у ньому важливі функції. Фруктоза в організмі легко перетворюється на глюкозу, а остання є одним з основних джерел енергії, причому для нервової тканини - єдиним. Великим вмістом фруктози відзначаються яблука, груші, чорна смородина та полуниця, у яких вона займає 60% загальної кількості цукру. Продукція садівництва і ягідництва використовується як сировина для виробництва варення, джемів, компотів, соків, сухофруктів та ін. За даними інституту харчування, раціональна норма споживання фруктів і ягід на душу населення по Україні становить 90 кг. Проте у 2001 році на душу населення споживалось лише 25,9 кг фруктів і ягід, тому збільшення їх виробництва є однією з важливих народногосподарських проблем, розв'язання якої безпосередньо сприяє вдосконаленню структури харчування населення.

Садівництво - одна з важливих галузей сільського господарства. Для розширення площ плодово-ягідних насаджень використовують малопродуктивні ґрунти, схили ярів і балок, що дає змогу підвищити рівень використання сільськогосподарських угідь. На сучасному етапі одержання землі у власне користування садівництво і виноградарство широко розвивається на основі повсюдного закладання присадибних та колективних садів. За останній період площа колективних садів в Україні збільшилась майже вдвічі і займає 212,4 тис.га. Всі плодові дерева і ягідники - добрі медоноси, тому садівництво сприяє розвитку бджільництва. На початок 2009 року площа плодово-ягідних насаджень у країні становила 425 тис. га. У структурі плодових насаджень на зерняткові культури припадало 70%, кісточкові - 23%, горіхоплідні - 2,9, ягідники - 1,1%. Товарні сади і виноградники розміщені переважно у південних та лісостепових районах України. Зауважимо, що останнім часом у структурі садівництва зростає питома вага ягідників. Це пояснюється тим, що вони рано вступають у плодоношення, не потребують великих капітальних вкладень і швидко окуповують витрати. З початком плодоношення садові і виноградні насадження стають основними засобами виробництва сільськогосподарських підприємств. Період амортизації окремих насаджень різний. Так, у зерняткових порід він становить у середньому 20 - 25 років, у кісточкових - 17 - 20, а у виноградників - 40 - 50 років. Строк окупності капіталовкладень на закладання садів - 8 - 12, а ягідників - 4 - 5 років. Більшість садів та ягідників розміщена в громадському секторі - на них в Україні припадає понад 60% усієї площі плодових насаджень та понад 80% заготівель плодів і ягід. Розміщення садівництва і ягідництва за породним та сортовим складом має свої відмінності по території України. Південні райони характеризуються промисловою культурою теплолюбних кісточкових (персик, абрикос, черешня) і зерняткових (груша, айва) порід. Вони становлять 60% усіх насаджень в Україні. Центральна зона охоплює центральну і північну частину України. Тут вирощують яблука, вишні, суниці, смородину, малину. У гірських районах Карпат - сливи, горіхоплідні та ін. Подальше вдосконалення розміщення плодових та ягідних культур у більшості регіонів зумовлене розвитком промисловості і зростання чисельності міського населення, необхідністю скорочення відстані перевезень плодів і ягід для зменшення втрат їх якості в процесі транспортування.

Характеристика плодів, ягід і винограду

В економіці сільського господарства важливе місце серед рослинницьких галузей належить садівництву. Плоди і ягоди - цінні продукти харчування. Вони багаті на вітаміни, цукор, мікроелементи, вуглеводи та органічні кислоти. Особливе значення мають моносахариди - фруктоза і глюкоза, які повністю засвоюються організмом людини і виконують у ньому важливі функції. Фруктоза в організмі легко перетворюється на глюкозу, а остання є одним з основних джерел енергії, причому для нервової тканини - єдиним. Великим вмістом фруктози відзначаються яблука, груші, чорна смородина та полуниця, у яких вона займає 60% загальної кількості цукру. Продукція садівництва і ягідництва використовується як сировина для виробництва варення, джемів, компотів, соків, сухофруктів та ін. За даними інституту харчування, раціональна норма споживання фруктів і ягід на душу населення по Україні становить 90 кг. Проте у 2001 році на душу населення споживалось лише 25,9 кг фруктів і ягід, тому збільшення їх виробництва є однією з важливих народногосподарських проблем, розв'язання якої безпосередньо сприяє вдосконаленню структури харчування населення.

Садівництво - одна з важливих галузей сільського господарства. Для розширення площ плодово-ягідних насаджень використовують малопродуктивні ґрунти, схили ярів і балок, що дає змогу підвищити рівень використання сільськогосподарських угідь. На сучасному етапі одержання землі у власне користування садівництво і виноградарство широко розвивається на основі повсюдного закладання присадибних та колективних садів. За останній період площа колективних садів в Україні збільшилась майже вдвічі і займає 212,4 тис.га. Всі плодові дерева і ягідники - добрі медоноси, тому садівництво сприяє розвитку бджільництва. На початок 2009 року площа плодово-ягідних насаджень у країні становила 425 тис. га. У структурі плодових насаджень на зерняткові культури припадало 70%, кісточкові - 23%, горіхоплідні - 2,9, ягідники - 1,1%. Товарні сади і виноградники розміщені переважно у південних та лісостепових районах України. Зауважимо, що останнім часом у структурі садівництва зростає питома вага ягідників. Це пояснюється тим, що вони рано вступають у плодоношення, не потребують великих капітальних вкладень і швидко окуповують витрати. З початком плодоношення садові і виноградні насадження стають основними засобами виробництва сільськогосподарських підприємств. Період амортизації окремих насаджень різний. Так, у зерняткових порід він становить у середньому 20 - 25 років, у кісточкових - 17 - 20, а у виноградників - 40 - 50 років. Строк окупності капіталовкладень на закладання садів - 8 - 12, а ягідників - 4 - 5 років. Більшість садів та ягідників розміщена в громадському секторі - на них в Україні припадає понад 60% усієї площі плодових насаджень та понад 80% заготівель плодів і ягід. Розміщення садівництва і ягідництва за породним та сортовим складом має свої відмінності по території України. Південні райони характеризуються промисловою культурою теплолюбних кісточкових (персик, абрикос, черешня) і зерняткових (груша, айва) порід. Вони становлять 60% усіх насаджень в Україні. Центральна зона охоплює центральну і північну частину України. Тут вирощують яблука, вишні, суниці, смородину, малину. У гірських районах Карпат - сливи, горіхоплідні та ін. Подальше вдосконалення розміщення плодових та ягідних культур у більшості регіонів зумовлене розвитком промисловості і зростання чисельності міського населення, необхідністю скорочення відстані перевезень плодів і ягід для зменшення втрат їх якості в процесі транспортування

виробництво виноград ефективність економічний

Ринок плодово-овочевої продукції

Характерна особливість ринку плодово-овочевої продукції в Україні полягає у низькій якості, досить обмеженому асортименті продуктів, відсутності розфасовки і упаковки, зручної для споживачів, наявність сезонних та регіональних коливань цін та обсягу продажу продуктів, відсутності реклами продукції вітчизняних товаровиробників та недостатньому захисті їх від імпортних товарів. У формуванні ринку плодоовочевої продукції і продуктів її переробки мають місце також негативні фактори і тенденції: спад попиту, диспаритет цін, обмеженість кредитування, звуження ринку внаслідок переходу населення і територій до самозабезпечення, розширення натуралізації обмінних процесів, зростання неплатежів, руйнування оптового ринку.

Для подолання негативних тенденцій формування ринку плодоовочевої продукції необхідно насамперед зорієнтувати виробництво продукції на ринок -на найповніше задоволення потреб споживачів та одержання максимального прибутку. Слід пам'ятати, що відсутність покупців унеможливлює існування виробництва. Основними принципами функціонування ринкових відносин мають бути ощадливість, конкуренція, захист споживачів і товаровиробників.

Захист сільськогосподарських товаровиробників продукції від імпорту й монополії у переробці й торгівлі необхідно здійснювати шляхом об'єднання виробників, створення власних переробних і торговельних кооперативів. Конкурентоспроможність господарств підвищується при розширенні обсягів зберігання і переробки продукції в місцях її вирощування та організації фірмової торгівлі. Розміщення сховищ безпосередньо в господарствах забезпечить скорочення пікових навантажень на транспорт, витрат на доставку за рахунок перевезень тільки якісної продукції, підвищення зайнятості селян у міжсезонний період. Що стосується участі господарств безпосередньо в торгівлі продукцією, то це вигідно лише в перехідний період до ринкової економіки. Надалі недоцільно відтягувати частину капіталу на організацію торгівлі, краще його вкладати п удосконалення виробництва продукції. Це задіє більшу кількість продуктивної праці і збільшить суму прибутку на капітал. З комплексу організаційно-економічних факторів формування ринку продуктів садівництва найважливіше значення мають впровадження високоврожайних і швидкоплідних сортів, розширення закладання садів на вегетативних підщепах, зміна структури насаджень у напрямі збільшення питомої ваги ягідних і кісточкових культур. Ці заходи не тільки прискорюють насичення ринку продуктами, а й зменшують строки „заморожування" капіталовкладень.

Овочево-продуктове виробництво - це комплексна система виробництва, переробки, зберігання і збуту овочевої продукції відповідно до необхідності і іонного забезпечення в ній потреб споживачів при високій якості продукції. Воно включає сферу виробництва овочів відкриймо і захищеного ґрунту в різних категоріях господарств, сферу переробки овочевої сировини на консервних комбінатах і заводах різної потужності та консервних цехах малої потужності п окремих господарствах, а також сферу зберігання заготівельних, заготівельно-збутових і торговельно-закупівельних підприємств та систему торгівлі овочами. Ефективне функціонування овочево-продуктового виробництва зумовлює необхідність створення економічних умов для функціонування спеціалізованих овочівницьких господарств різних організаційно-правових форм, поліпшення системи вітчизняної селекції та насінництва, реконструкції та модернізації переробних підприємств, розвитку кооперування та інтеграції виробників товарних овочів і удосконалення економічного механізму взаємовідносин з переробними і торговельними підприємствами як гарантами реалізації вирощеної овочевої продукції.

Економічні відносини можуть ґрунтуватися на принципах взаємовигідної кооперації чи створення інтегрованих систем. Розвиток інфраструктури ринку плодово-овочевої продукції повинен передбачати створення оптових ринків, аукціонів, торговельно-збутових і виробничо-торговельних об'єднань, торговельних фірм і домів, торговельно-закупівельних підприємств тощо, Передбачається рівномірне надходження овочів для споживання населенням протягом року. Мінімальна річна норма споживання овочів становить 134 кг, з них на свіжі овочі припадає 94,3 кг (70,4%) і на перероблені - 39,7 кг (29,6%).

Першочергове вкладення Інвестицій необхідне у таких напрямах, як впровадження прогресивних технологій вирощування овочів і плодів, переробки та зберігання плодово-овочевої продукції, реконструкція переробних підприємств, розвиток інфраструктури ринку плодово-овочевої продукції та системи маркетингу в підприємствах.

Основними виробниками і постачальниками картоплі є приватні селянські господарства. Найбільша кількість картоплі продається на міських ринках. За цих умов організаційні зусилля та витрати на її транспортування і реалізацію несуть виробники. У традиційних районах товарного виробництва раніше реалізація картоплі здійснювалася оптовими партіями заготівельним організаціям споживспілки. Нині картоплю заготовляють випадкові посередники, які закуповують її за бартером. Умови бартеру визначають на основі усної домовленості і диктують їх, як правило, покупці. В таких випадках відсутні будь-які юридичні зобов'язання сторін.

Оскільки в даний час держава не має достатньо коштів для становлення оптового ринку, доцільно створювати альтернативні, малі організаційні форми оптових продажів. Це може бути кооперація КСП із селянськими господарствами у сфері заготівель і збуту сільськогосподарської продукції. Такі кооперативи покликані виконувати маркетингові функції і могли б займатися експортом картоплі, що недоступно розрізненим селянським господарствам.

Процес ціноутворення відбувається під постійним впливом багатьох і часто суперечливих факторів, що негативно впливає й на стабільність у розвитку внутрішнього ринку плодів та ягід. Аналіз динаміки цін дає змогу відстежити зміни в ринковому середовищі, вчасно виявити та упередити розвиток диспропорцій у попиті й пропозиції.

Ціни на плоди та ягоди в Україні формуються залежно від співвідношення попиту і пропозиції, якості продукції, строку й місця продажу, наявності конкурентних переваг, рівня податків і ринкових зборів, собівартості виробництва та реалізації продукції. Розмір і структура виробничих витрат зумовлюється природними, організаційно-економічними чинниками та технологією виробництва, відповідно кількістю й вартістю залучених ресурсів.

Так, розраховані нормативні витрати за «Типовими технологічними картами по догляду за плодоносними насадженнями плодових та ягідних культур», суттєво різняться за окремими культурами. При вирощуванні суниці на оплату праці припадає 31,6% усіх виробничих витрат, яблук і слив - відповідно 16,4 та 7,6%. Відрахування на відновлення основних засобів становлять відповідно 15,4, 23,8 і 18,4%.

Кон'юнктура внутрішнього ринку плодів та ягід характеризується трьома різновидами цін: ціна реалізації товаровиробника, оптово-відпускні та роздрібні. Високим рівнем відзначається ціна реалізації на плоди і ягоди садівницькими підприємствами посередницьким та комерційним структурам. Так, у 2008 році вона становила 2,4 тис. грн. за 1 т плодоягідної продукції.

Товаровиробники реалізують посередникам основну частку плодів та ягід -39%о, або 74,4 тис. т. На ринку, через власні магазини й ларки обсяг продажу становив 53,6 тис. т (28,1%) за ціною реалізації 1 т плодів та ягід - 2,4 тис.грн. Зокрема, плоди зерняткових культур коштували 1,9 тис. грн. за 1 т, плоди кісточкових -4,3, а ягід - 6,8 тис. грн. за 1 т. Зауважимо, що такий рівень оплати плодоягідної продукції не відшкодовує фактичні виробничі витрати товаровиробників, що в 2007 році зумовило збитковість плодоягідного виробництва в 45 % (268) сільськогосподарських підприємств України. Відтак, виникає необхідність шукати нові, ефективніші канали збуту. Швидка втрата свіжими плодами та ягодами споживчих властивостей, малі обсяги переробки на місцях виробництва змушують товаровиробників реалізовувати певну частку продукції (25-30%) переробним підприємствам за цінами значно нижчими, ніж на ринку, в 2-2,5 рази (табл. 11.20).

Перепродаж продукції через кількох посередників зумовлює ріст цін у роздрібній торгівлі у 3,5-4 рази і зосереджує основну частину прибутку у проміжній ланці. Наприклад, ціна на плоди та ягоди в 2008 році становила 9,50 грн./кг, що вище за ціну реалізації сільськогосподарських підприємств у 4,6 рази (табл. 11.21).

Таблиця 11.20

Середні ціни реалізації плодів та ягід сільськогосподарськими підприємствами України, тис. грн. за 1 т

Продукти	Канали реалізації
	переробним підприєм-ствам	видано пайовикам	населенню (в рахунок оплати праці)	на ринку, через власні магазини	інші канали	всі канали реалізації
2006 р.
Плоди культур: зерняткових	0,7	0,9	1,1	1,5	1,3	1,3
кісточкових	2,1	2,2	1Л	3,2	2,4	2,7
ягоди	3,5	3,2	2,9	3,3	4,1	3,5
2007 р.
Плоди культур: зерняткових	0,9	1,9	1,6	1,5	1,4	1,3
кісточкових	2,5	3,5	2,6	4,3	3,6	3,8
ягоди	5,3	1,9	3,6	5,0	7,6	6,1
2008 р.
Плоди культур: зерняткових	0,6	1,5	0,9	1,9	1,8	1,4
Кісточкових	2,5	3,5	2,6	4,3	3,6	3,8
ягоди	6,1	-	6,8	6,8	9,2	7,9

Таблиця 11.21.

Середні ціни на плоди та ягоди на міських ринках України, грн./кг

Продукти	Рік	Індекс 2008р. до 2001р.
	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008
яблука	2,43	2,47	2,46	2,26	3,25	4,35	4,95	7,30	3,0
груші	2,77	2,41	2,65	3,33	3,60	6,40	6,60	10,10	3,6
Вишні, черешні	2,83	2,63	3,17	4,16	4,74	8,80	5,70	9,15	3,2
Абрикоси, персики	3,93	3,78	3,33	5,30	6,69	11,85	10,65	11,45	2,9
Сливи, алича	1,76	1,75	1,93	2,62	2,93	5,00	6,20	7,50	4,3
Лимони, апельсини	5,19	5,03	5,69	6,02	6,25	6,20	6,85	11,25	2,2
Суниця	3,42	4,50	6,45	5,94	5,89	8,00	13,05	13,40	3,9
Чорна смородина	3,37	3,95	3,69	3,50	4,06	6,20	8,45	12,20	3,6
Журавлина	6,31	5,62	9,36	13,94	16,46	14,60	21,10	33,45	5,3
Горіхи	3,93	3,77	3,87	4,20	5,70	8,20	11,05	11,90	3,0
Виноград	3,86	3,82	4,61	6,49	7,86	10,0	10,70	14,50	3,7

Відстежуються зміни цін у регіональному розрізі, що пояснюється різницею в чисельності населення та платоспроможному попиті. Так, найдорожче реалізуються плоди та ягоди в Запорізькій, Кіровоградській, Львівській, Волинській областях - від 3,4 до 7,3 тис. грн. за 1 т. Значно нижчі ціни спостерігаються у Закарпатській, Житомирській, Рівненській, Харківській, Хмельницькій та Чернівецькій областях - від 0,7 до 1,3 тис. грн. за 1 т.

Ціни на внутрішньому ринку плодів та ягід також формуються під впливом цін імпорту. Так, у 2007 році завезені в Україну свіжі плоди та ягоди коштували з урахуванням витрат на доставку до кордону, сплати мита, доставки до гуртовика, роздрібної націнки у 2-2,5 рази менше, ніж вітчизняна продукція. Але через значну кількість внутрішніх посередників і високі торговельні надбавки ціни на імпортовану продукцію виявилися вищими -залежно від помологічних сортів та регіонального постачальника -в 1,5-2 рази.

Дослідження цін на мікрорівні проводилося на столичних ринках: Деміївський низький рівень цін, Лук'янівський - середній та Одеський -високий. Для прикладу охарактеризуємо цінову ситуацію на Деміївському ринку в 2008 році, зокрема, динаміку цін на яблука з урахуванням помологічного сорту. Серед літніх, осінніх і зимових сортів яблук на 22% дорожчими виявилися зимові від літніх та на 35% від осінніх. З літніх найвищі ціни зафіксовано для сорту Папіровка - 6,60 грн./кг, з осінніх - для сортів Слава Переможцям та Антонівка - 7,35 і 6,35 грн./кг відповідно, а із зимових - для

Ренет Симиренка, Голден Делішес, Джона-голд, Мутсу й Лігол - у межах 10-12 грн./кг. На прикладі помологічного сорту Голден Делішес простежимо зміну цін протягом річного циклу: найдешевшими яблука цього сорту виявилися в грудні - 6,20 грн./кг, у травні ціни на них підвищилися до 17,20 грн./кг, а в жовтні-листопаді знизилися до 7,0-7,50 грн./кг, оскільки в цей період на ринку з'явилися вже осінні сорти яблук.

Вплив ціни на формування попиту й пропозиції на свіжі плоди та ягоди характеризують коефіцієнти цінової еластичності попиту, пропозиції та платоспроможної еластичності попиту.

Попит на плоди та ягоди цілковито залежить від рівня купівельної спроможності покупців, оскільки низькі доходи переважної частини населення не дають можливості спрямовувати на споживання необхідні кошти. Через це попит на плодоягідну продукцію залежно від цін за 2001-2007 роки виявився еластичним - 1,05. Коефіцієнт цінової еластичності пропозиції також наближений до одиниці - 0,94. Це свідчить, що від незначних коливань цін на ринку обсяги реалізації практично не зміняться або відсоткові їх зміни будуть рівні між собою. Протягом досліджуваного періоду коефіцієнти цінової еластичності попиту та пропозиції за окремими видами плодоягідної продукції перевищували одиницю відповідно на 20-40%) і 25-50%). Отже, як споживачі, так і товаровиробники реагують на зміну цін - при їх підвищенні знижується попит, а в результаті й обсяги пропозиції.

Залежність між рівнем доходу і попитом для кожного виду плодоягідної продукції має свою особливість. Найбільш чутливими до змін у доходах виявилися споживачі при купівлі плодів зерняткових культур та ягід, коефіцієнт платоспроможної еластичності для яких становив відповідно 1,19 і 1,17.

Характерна для останніх років цінова кон'юнктура внутрішнього ринку плодів та ягід зумовлює нестабільність доходів товаровиробників. Не останню роль у цьому відіграє нерозвиненість ринкової інфраструктури. Ціна, зазвичай, повинна відшкодовувати виробнику авансований у виробництво капітал для подальшого його відтворення з можливістю модернізації і розширення виробництва. Натомість, через відсутність чіткої й прозорої торговельної мережі значна частина плодів та ягід потрапляє до комерційних структур - за 2005-2008 роки 42,9%, або 70,1 тис. т. Складається така ситуація - ціни реалізації для товаровиробника плодів та ягід є надто низькими, а для споживачів через низьку їхню платоспроможність - зависокими. Через це важливим етапом дослідження кон'юнктури ринку є визначення рівня цін реалізації з погляду прийнятності їх для споживача та виробника і рекомендацій щодо удосконалення каналів збуту. Часто для з'ясування й узгодження позицій цих двох суб'єктів торговельних відносин використовується розрахунковий рівень цін із урахуванням нормативних показників витрат та ціноутворення. За розрахунками еквівалентні ціни на свіжі плоди та ягоди при нормі прибутку 7,5% на 2009 рік становили: для яблук (форма крони округла малогабаритна) - 6,05 грн./кг, форма крони площинна - 4,85; сливи - 7,10, суниці - 10,90, чорної смородини - 12,40 грн./кг.

У ході досліджень виявилося, що різні за платоспроможністю категорії населення неоднаковою мірою чутливі до ринкових цін на плоди та ягоди. Так, верстви населення з найнижчим рівнем доходу, наприклад, у 2007 році - до 3,6 тис. грн. на рік, при середній ціні на плодоягідну продукцію 7,10 грн./кг, споживали лише 25,2 кг плодів та ягід, а найбільш забезпечені верстви населення з доходом 8,6 і понад 10,1 тис. грн. -60,0-79,2 кг. З огляду на це визначено оптимальний рівень цін на яблука, сливи, суницю та чорну смородину для споживачів різних рівнів доходів, враховуючи динаміку роздрібних цін, норми та фактичний рівень споживання, матеріали анкетних опитувань. У розрахунках використовували методи групування й розрахунково-конструктивний.

На вітчизняному ринку ціни реалізації товаровиробниками плодоягідної продукції значно відрізняються від розрахованих еквівалентних для виробника та оптимальних для споживачів (рис 11.8). Наприклад, прогнозована ціна реалізації чорної смородини на міських ринках України на 2009 рік перевищує еквівалентну в 1,4, а оптимальну для споживачів - у 1,5 раза. Це свідчить про необхідність удосконалення сільськогосподарськими підприємствами технологій виробництва плодів та ягід, збутової та цінової політики, адже їх основне завдання - це врахування можливостей і потреб споживачів.

Проведені дослідження свідчать про динамічність цін на внутрішньому ринку плодів та ягід як у розрізі окремих місяців і років, так і залежно від етапу товаропросування, регіону та сезону продажу, породної структури насаджень і помологічних сортів. Цінова ситуація в Україні залишається несприятливою для ефективного функціонування й подальшого розвитку ринку плодів та ягід.

Для її поліпшення, передусім, необхідно при встановленні цін узгоджувати інтереси всіх операторів ринку - виробників, торговельної сфери, споживачів.

Особливо важливим для ефективного функціонування ринку є розвиток його інфраструктури: промислового виробництва та його обслуговування, оптово-заготівельної, кредитної й страхової сфер, науково-консультаційних служб тощо. Основним чинником виваженої регуляторної політики й удосконалення цінової політики на внутрішньому ринку плодів та ягід має стати державний протекціонізм. Особливо він необхідний для захисту товаровиробників через посилення антимонопольного контролю за цінами на ресурси й захисту плодоягідної продукції вітчизняного виробництва.

Економічна ефективність виробництва та напрями її підвищення

Виробництво плодів, ягід і винограду має важливе економічне і соціальне значення.

Плоди і ягоди використовують як в свіжому вигляді, і у ролі сировини для консервної, виноробної та інших галузей промисловості. Сучасні методи переробки нафти та швидке заморожування дають можливість практично цілком зберегти живильне цінність продукції і на продовжити період його споживання.

Сьогодні галузь в повному обсязі задовольняє потреби у плодово-ягідної продукції. Фактичне споживання плодів і ягід становить 32 кг душу населення на рік при науково-обгрунтованою нормі 75 кг. за рахунок власного виробництва забезпечується лише 25-30% необхідної кількості фруктів, чи 20-25 кг на рік на людини. Незабезпеченість внутрішнього ринку якісними плодами і ягодами дозволяє практично безперешкодно заповнювати його імпортної продукцією.

Головна частина виробництва плодово-ягідної продукції зосереджена основних зонах товарного садівництва, мають найсприятливіші природні й економічні умовах його розвитку. Майже 75% площі плодово-ягідних перебуває у чотирьох економічних регіонах: Північно-Кавказькому - 24%, Центральному - 18%,Поволжском - 17%,Центрально-Черноземном - 14%.

Породний і сортовий склад насаджень дуже різноманітний. З плодових найширше поширена яблуня, що становить місце - близько 65% всієї площі садів. З другого краю місці вишня - 8%, потім зливу - 7 і груша 6%. У південних районах абрикосі - 3%, черешня - 2%, персик - 1%.Ягодники у спільній площі насаджень становлять майже п'ять%. Серед ягідних культур першому місці смородина - 55%, другою суниця - 15, потім малина - 6, аґрус - 3%.

За 1991-2000 рр. валовий збір плодів і ягід зріс на 9,6% внаслідок збільшення площі плодоносних насаджень і їхньої врожайності (>табл.11.1).

У особистих підсобні господарства населення садівництво найрозвиненіше. Вони зосереджено 66,3% всієї площі садочків і з ягідників, і вони виробляють майже 80% плодово-ягідної продукції. У сільськогосподарських підприємствах сконцентровано 33,6% багаторічних насаджень і вирощується одночасно 20% продукції садівництва. У фермерських господарствах садівництво не набуло розвитку. Врожайність багаторічних насаджень у особистих підсобні господарства становить 45-59 ц із першого га, чи вводити майже вдвічі вище, ніж сільськогосподарських підприємствах.

При різке зменшення фінансування капітальних капіталовкладень у закладку садочків і з ягідників з бюджету їхньої площі на сільськогосподарських підприємствах зменшуються рік у рік, в водночас площі садочків і з ягідників у особистих підсобні господарства постійно зростають.

При аналізі економічну ефективність садівництва необхідно враховувати специфічні особливості галузі. Багаторічні насадження є головними засобами виробництва. Характерним для плодових і ягідних культур є цілеспрямоване господарське використання. На відміну більшості основних фондів вони можуть застосовуватися для інших галузях сільського господарства.

Особливістю плодово-ягідних є й сталість території: їх можна перемістити остаточно періоду експлуатації. Тому ефективність садівництва великою мірою залежить від правильного вибору земельних ділянок під закладку садочків і з ягідників. При відведення землі необхідно враховувати як якість, грунту, а й експозицію, крутизну схилів, глибину залягання грунтових вод, наявність лісосмуг, водоймищ і інші чинники. Допущені помилки практично неможливо виправити.

>Нераціонально використовувати землі під плодово-ягодними насадженнями тривалий час навіть за високої економічну ефективність лише на рівні галузі. Землі, колишні під багаторічними насадженнями, відрізняються порушеним гумусним шаром.

Характерною рисою садівничих підприємств не є великою обсяги виробництва валової продукції при надмірно малої земельної площі.

>Садівництво - одне з трудомістких галузей сільського господарства. Трудові витрати на 1 га плодово-ягідних становлять близько 700 чол. - рік, що майже 40 разів перевищує видатки обробіток і збирання зернових культур. Однією з причин їхнього такою високою трудомісткості є низький рівень механізації галузі (20-25%).

Є ще одна особливість садівництва: непридатні вирощування польових культур землі можна використовувати для плодових насаджень.Посадки багаторічних насаджень плодових культур повинно поєднуватися з заходами захисту грунтів від ерозії та інших несприятливих впливів.

Для характеристики рівня економічної ефективності виробництва плодів і ягід використовують систему показників: урожайність плодів і ягід з гектара, витрати праці на 1 ц в люд/год, собівартість 1 ц продукції, прибуток з розрахунку на 1 ц продукції і на 1 га плодоносного саду, рівень рентабельності садівництва. У садівництві багатьох господарств спостерігається періодичність плодоношення, тому економічна ефективність виробництва продукції садівництва визначається в середньому за 3 - 5 років. Ставлення до садівництва в державі як до другорядної галузі зумовило скорочення виробництва плодово-ягідної продукції в підприємствах усіх форм господарювання і особливо у реформованих сільськогосподарських підприємствах. Основними причинами такого кризового стану є послаблення економічних важелів, що стимулюють розвиток садівництва, зокрема: відсутність стабільної державної підтримки розвитку галузі й пільгових кредитів на відновлення багаторічних насаджень, невідповідність діючих форм організації садівництва ринковим умовам, неврегульованість майнових і земельних відносин щодо володіння, користування та розпорядження багаторічними насадженнями. Низька концентрація багаторічних плодових насаджень не дає можливості повною мірою використовувати фактори впливу інтенсифікації, спеціалізації для зниження собівартості продукції, підвищення продуктивності праці й у цілому забезпечувати ефективне виробництво плодів, ягід і винограду.

Собівартість продукції садівництва безпосередньо залежить від рівня продуктивності праці, матеріально-грошових витрат на її виробництво та врожайності. Структура витрат на виробництво плодів і ягід залежно від спеціалізації підприємств неоднакова. В основному вона передбачає витрати на догляд за насадженнями, збирання та реалізацію, а також амортизацію, ремонт насаджень і техніки. Витрати на оплату праці по зонах коливаються від 31 до 34 %, на пально-мастильні матеріали - від 7 до 8%. Поряд з цим навіть у складних економічних умовах окремі садівничі підприємства мають високі економічні показники виробництва плодово-ягідної продукції, такі як ТОВ «Маяк», приватне підприємство «Авангард», дослідне господарство «Мелітопольське» Запорізької області, які є типовими підприємствами, що вирощують плодово-ягідну продукцію.

Садівництво в цих підприємствах - рентабельна галузь, що забезпечується за рахунок високого рівня інтенсифікації виробництва та низької трудомісткості виробництва. Досвід роботи таких підприємств свідчить про наявність невикористаних резервів у виробництві плодово-ягідної продукції. Для ефективності функціонування садівництва в сільськогосподарських підприємствах різних форм господарювання першочерговим є вирішення таких завдань:

- удосконалення структури і породно-сортового складу насаджень;

- підвищення якості та конкурентоспроможності плодово-ягідної продукції, передусім на внутрішньому ринку;

- удосконалення економічних відносин між переробними і збутовими підприємствами та виробниками плодово-ягідної продукції і сировини;

- удосконалення інфраструктури ринку плодової продукції і зокрема за рахунок створення оптових ринків плодово-овочевої продукції у великих містах і промислових центрах.

Дійовими напрямами науково-технічного прогресу в садівництві є впровадження інтенсивних технологій з широким використанням техніки, добрив і пестицидів, а також організація шпалерно-карликових садів, технологія яких розроблена Кримською дослідною станцією інституту садівництва НААН. Поділля, зокрема Вінницька область, яка цілковито репрезентує Поділля, оскільки на сільськогосподарські підприємства області нині припадає 86% загального обсягу виробництва плодів і ягід. Прикметною особливістю Вінниччини є те, що тут збереглося й останніми роками успішно функціонує об'єднання спеціалізованих садівницьких господарств „Вінницясадвинпром" (табл.11.17).

Виробничий потенціал товарного садівництва визначається динамікою кількісного та якісного складу плодоносних плодових і ягідних насаджень. Загальне прискорення темпів відтворення багаторічних насаджень зумовлюється й тим, що в їх структурі поступово зростатиме питома вага кісточкових і ягідних культур, які відзначаються значно коротшим обігом насаджень, ніж зерняткові.

Рентабельним виробництвом в агроформуваннях є також садівництво, ягідництво, проте останні в загальній структурі земельних ресурсів, залучених у сільське господарство поступово зменшуються, що позначається й на скороченні штату працівників аграрних підприємств (у 2007 р. кількість працівників становила 42,6 тис. осіб, що менше на 60%, ніж у 2001 p.). Адже відомо, що останні зазначені галузі є трудомісткими, оскільки важко піддаються механізації та вимагають значної кількості ручної праці.

Підприємства області зовсім відмовилися від вирощування винограду й хмелю через їх збитковість. Такий стан справ у рослинництві негативно впливає на структуру сільськогосподарських угідь і багаторічних насаджень області та знижується зайнятість сільського населення.

Таблиця 11.17

Аналіз закладання нових високоінтенсивних садів у господарствах корпорації "Вінницясадвинпром" по породних групах багаторічних насаджень

показники	Рік
	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007
Закладання нових високоінтенсивних багаторічних насаджень - усього, га	295	378	426	458	438	473	728	525
У т.ч.: зерняткові	236	272	297	379	341	378	609	498
кісточкові	6	38	69	20	36	29	47	26
ягоди	53	68	60	59	61	66	72	31



Таблиця 11.18.

Показники рентабельності продукції садівництва в сільськогосподарських підприємствах Вінницької області

Показники	Рік	2007/ 2001, +/-
	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007
Плоди	-25,9	35,3	12,9	1,6	29,2	42,5	43,8	69,7
Виноград	-48,0	187,5	-24,2	-93,3	-	-	-	-45,3
Ягоди	-	9,7	171,2	7,7	-10,7	-26,9	33,6	23,9

Таблиця 11.19

Урожайність культур плодів і ягід у підприємствах Вінницької області

Показники	Рік	2007/ 2001, %
	2004	2005	2006	2007
Плоди (зерняткові, кісточкові)	34,9	44,0	55,5	75,6	216,6
Ягоди	44,7	43,2	53,4	49,7	111,2

Народногосподарське значення, розвиток та розміщення виноградарства

Виноград є високоякісним продуктом харчування з лікувальними властивостями. Він багатий на цукор (глюкозу), органічні кислоти та вітаміни. Значна частина винограду використовується як сировина для виготовлення соків, мармеладу, варення, концентратів, вин і коньяків. З відходів виноробства виготовляють етиловий спирт, оцет, винну кислоту, винний камінь і багато інших продуктів. За середньої врожайності винограду (70 - 80 ц/га) з відходів одержують з розрахунку на гектар насаджень понад 3 ц спирту, 10,5 ц винної кислоти. У свіжому і сушеному вигляді використовують близько 10 % валового збору винограду, а понад 90% його переробляють.

Виноград - багаторічна культура, вимагає багато тепла, світла, вологи. Тому виноградарство розміщується переважно в південних районах України. Найбільш сприятливими природними умовами для розвитку виноградарства є Крим та Закарпаття, де виноградну лозу на зиму не укривають. Як сільськогосподарська культура він вступає в період плодоношення на п'ятий рік і за належного догляду плодоносить 40 - 50 років. В Україні створено промислове виноградарство на базі спеціалізованих виноградарських господарств.

У сортовому складі виноградних насаджень України винні сорти винограду займають близько 85%, столові - 15%. Серед факторів, що зумовили цей процес, були об'єктивні - пошкодження морозами, зараження філоксерою, заміна старих насаджень. Великої шкоди розвитку галузі завдали так звана боротьба з пияцтвом, а також незадовільні умови реалізації. Проте інтенсифікація галузі забезпечувала відповідні обсяги виробництва винограду, хоча й з коливаннями по роках. З розрахунку на душу населення в Україні в останні роки виробляється 10 - 12 кг винограду, що не задовольняє потреб населення: в свіжому вигляді його фактичний рівень споживання становить у середньому близько 2 кг на рік за середньорічної норми 13-15 кг. Виноградарство є найбільш інтенсивною галуззю сільськогосподарського виробництва, яка вимагає значних капітальних вкладень на закладання насаджень та великих затрат коштів і праці по догляду виноградників та збирання продукції. Після вступу виноградників у плодоносний період починається їх продуктивне використання, при цьому в собівартість продукції відповідного року включають амортизаційні відрахування. Строк окупності нормативних капіталовкладень на закладання насаджень та вирощування їх до плодоносного віку на неполивних виноградниках за врожайності 50 ц/га - 3 роки після початку плодоношення, або 7,5 - 8 років від часу садіння.

Економічна ефективність виробництва винограду та напрями її підвищення.

Виноградарство - одна з найбільш трудомістких і в технологічному відношенні складних сільськогосподарських галузей. На 1 га плодоносних виноградників підприємства затрачають 400 - 450 люд.-год., що в 40 разів більше, ніж на вирощуванні зернових культур. Частка ручної праці становить 50 - 60% усіх затрат зі збирання врожаю, обрізування лози та догляд за насадженнями. Економічна ефективність виноградарства залежить від рівня врожайності, виробничих витрат на 1 га виноградинка, якості винограду та цін його реалізації. Собівартість винограду за останні роки зростала відповідно до зростання цін на матеріальні ресурси, енергоносії та рівень інфляції, у структурі собівартості культури найбільшу питому вагу становить оплата праці - до 60%.

Система закупівельних цін стимулює реалізацію винограду високої якості. За 1 т столових сортів першого товарного сорту виплачується на 20% більше, ніж другого сорту. Ціна реалізації винограду промислових сортів встановлюється залежно від його цукристості. Зростання цін на виноград та його продукцію забезпечують високий рівень рентабельності виробництва культури.

Найважливішими шляхами підвищення продуктивності та ефективності виноградарства є збільшення врожайності внаслідок реконструкції зріджених площ, організації території, підбору сортового окладу насаджень, використання засобів хімізації, застосування зрошення, впровадження системи заходів, спрямованих на поліпшення якості винограду, особливо його цукристості. В спеціалізованих виноградарських підприємствах доцільно вирощувати не більше 2 - 3 столових і 4 - 5 технічних сортів винограду, що забезпечить раціональне використання техніки і кращу організацію праці.

Важливе значення у зв'язку з великою трудомісткістю галузі має впровадження комплексної механізації як одного з шляхів підвищення продуктивності праці та зниження собівартості продукції у виноградарстві. Рівень механізації в галузі становить близько 30%. Економічна ефективність виноградарства значно підвищується з поглибленням спеціалізації та подальшою концентрацією виробництва.

Встановлено, що із збільшенням площі плодоносних виноградників у господарствах з 210 до 730 га їх урожайність підвищується в 1,6 раза, продуктивність праці - вдвічі, а собівартість 1 ц винограду зменшується на 69%. Важливим напрямом підвищення економічної ефективності виноградарства є зосередження основного виробництва винограду, його переробки і зберігання в спеціалізованих підприємствах.

Економічна ефективність виробництва плодів і ягід характеризується системою показників, що включає врожайність багаторічних насаджень, трудомісткість виробництва плодів і ягід, собівартість 1 ц продукції, прибуток у розрахунку 1 га плодоносних насаджень, рівень рентабельності.

Термін їх окупності визначатиметься з урахуванням створення насаджень за такою формулою:

де Зприбл - термін окупності, років;

До - обсяг капітальних вкладень, крб.;

П - середньорічна прибуток, крб.;

Т - період вирощування насаджень від посадки на початок плодоносіння, який залежить від біологічних особливостей породи та сорти,подвоя, років.

Ефективність інвестицій у садівництві у цілому значною мірою залежить від породного і сортового складу, типу насаджень.Породним і сортовим складом плодових і ягідних насаджень, типом саду визначаються час вступу під час плодоносіння, тривалість експлуатаційного періоду, врожайність, продуктивності праці, і навіть якість продукції, терміни її знімання та споживання, здатність переробці, терміни зберігання,транспортабельность, інші властивості. Тому, за виборі типу саду, доборі порід і сортів необхідно враховувати їх економічну оцінку. Для визначення порівняльної економічну ефективність типів насаджень доцільно як основне показника використовувати наведені видатки одиницю продукції, для економічної оцінки порід і сортів - рівень рентабельності. У цьому повинні бути враховані їх біологічні особливості: періодичність плодоносіння, зимостійкість, опірність шкідників і хворобам, якість продукції, їїлежкость. Економічну ефективність сортів розраховують за парне число років (4-6), щоб нівелювати вплив періодичності плодоносіння.

У період інтегральних процесів зберігання плодів виділяється на самостійну сферуплодоконсервного підкомплексу. При визначенні витрат за зберігання необхідно продукцію садівництва, закладену уфруктохранилища, враховувати за собівартості, а, по вартості.

Прибуток від зберігання (Пx) у разі визначають за такою формулою, крб.:

ПХ = Ц2До2 - (Ц1До1 + ЗТ),

де Ц1, Ц2 - середні ціни реалізації плодів відповідно період закладання для зберігання (вересень, жовтень) і після зберігання (січень-березень), крб.;

До1, До2 - кількість закладених за зберігання і реалізованих плодів, ц;

Зт - матеріально-грошові зберігання, крб.

Рентабельність зберігання (Рx) розраховують як відсоткове співвідношення прибутку, отриманої від зберігання, до недоліків з урахуванням вартість заставлених плодів:

Ступінь використання ємностей фруктосховищ (Егеф) обчислюється як ставлення фактичного обсягу зберігання ЕВР утонно-днях до можливого обсягу, %:

Фактичний обсяг зберігання (Проф) втонно-днях обчислюється за матеріалами первинного обліку. Можливий обсяг зберігання ЕВР утонно-днях визначають за такою формулою:

ПроУ =ОД,

де Про - проектна потужністьфруктохранилища, т;

Д - число днів, протягом яких зберігаються основніпомологические сорти даної зони.

Фруктосховища:

Під час вивчення економічну ефективність переробки продукції використовують таку систему показників: собівартість 1 туб, прибуток, рівень рентабельності, трудомісткість 1 туб, витрата сировини на 1 туб консервів.

Останніми роками економічна ефективність садівництва на сільськогосподарських підприємствах знижується.

Причини низьких показників - різке скорочення інвестицій у закладку багаторічних насаджень з бюджету, клопоти із збутом продукції, викликані зниженням купівельну спроможність населення, розрив виробничо-господарських зв'язків, непродумані заходи для реорганізації високорентабельних садівничих господарств.

Проте, на багатьох спеціалізованих підприємствах садівництво залишається - прибутковою галуззю. Врожайність плодів у яких становить понад 100 ц із першого га, а рентабельність садівництва перевищує 50%.

Потреби населення можна задовольнити різними шляхами, нерівноцінними за ефективністю:

внаслідок збільшення цьогорічного валового збору плодів і ягід за збереження рівня втрат надходжень у процесі виробництва, зберігання, переробки, транспортування та її реалізації;

шляхом раціонального використання вирощеної продукції, скорочення втрат в усіх галузях підкомплексу.

Втрати перевищують 30% цьогорічного валового збору плодів і ягід. Скорочення їх до 5-8% (не більше норм природного зменшення населення) дозволило вже сьогодні довести споживання до 70-75% науково обгрунтованих норм.

Однією з умов раціонального використання продукції, зниження втрат перезимувало і зрештою повнішого задоволення потреб є подальше вдосконалення процесів тривалого зберігання плодів. Досвід експлуатаціїплодохранилищ, наявних на садівничих підприємствах, показав високу економічну ефективність тривалого зберігання плодів у місцях виробництва.

Збереження плодів в охолоджуючих плодосховищах сільськогосподарських підприємств має великі переваги: зменшується розрив зніманням плодів з дерева і охолодженням вплодохранилище; краще зберігаються товарні якості, що дозволяє скоротити втрати своєї продукції 15-20%, знизити витрати для зберігання на 20-30%. Правильна організація зберігання дозволяє продовжити сезон споживання свіжих плодів в зимово-весняний період, сприяє рівномірнішому надходженню коштів.

У той самий час, у процесі зберігання значної частини плодової продукції (12-15%) псується. Основні причини цього є: низька товарне якість плодів, які закладаються для зберігання; нераціональний сортовий склад зерняткових насаджень; мала часткалежкоспособностипомологических сортів; поразка хворобами під час зберігання; недотримання режиму зберігання.

Зростанню ефективності садівництва сприяє застосування прогресивних способів тривалого зберігання: поверхнева обробка плодівантиоксидантами, що дозволяє захистити їхнього капіталу від поразки засмагою; використання поліетиленових пакетів згазоселективними мембранами, у яких створюється модифікована газова середовище з допомогою дихання продукції; зберігання плодів в регульованої газової середовищі (>РГС) зі зниженим вмістом кисню і підвищеним - вуглекислого газу. Ці засоби дозволяють продовжити термін зберігання, скоротити втрати продукції.

Важливим чинником підвищення ефективності зберігання є застосування про цільових технологій обробітку плодових культур конкретнихпомологических сортів. Доцільно виділяти ділянки саду (квартали), у яких агротехніка має бути спрямована вирощування плодів для тривалого зберігання: помірна обрізка, збалансовані добрива без надлишку азоту, хороша захист від шкідників та хвороб, зміст міжрядь підзадернением чисидератами. Плоди з цих кварталів не вимагають товарної обробітку грунту і можуть через 3-7 год після знімання вступати у камери зберігання. Особливу увагу слід приділяти знімання яблук в оптимальний термін.

Використання плодосховищ в садівничих підприємствах дозволяє змінити організацію робіт. Зняті плоди зимових іпозднеосенних сортів яблуні безпосередньо з саду, без товарної обробки, направляють у сховища, де є до закінчення збирання врожаю і інших термінових осінніх робіт у саду. Товарну ж обробку та реалізацію плодів проводять пізно восени й узимку, тому потреба у сезонної і тимчасової робочої сили під час збирання плодів скорочується в 1,5-2 разу, апозднеосенний й зимову періоди значно зростає зайнятість кваліфікованих постійних робочих. Усе це дає можливість зменшити сезонність праці галузі.

Інтенсифікація галузі є важливим напрямом підвищення ефективності виробництва плодів і ягід. Вона здійснюється як з допомогою кількісного нарощування ресурсів, а насамперед з урахуванням їх раціонального використання.

Інтенсифікація забезпечує ефективне функціонування матеріальних, трудових і, зростання виробництва швидшими темпами, ніж зростання витрат.

Направленнями інтенсифікації садівництва є:

використання високопродуктивних насаджень плодових і ягідних культур - застосування малогабаритних крон плодових дерев у результаті застосування вегетативноразмножаемихслаборослих (>клонових)подвоев, формування та обрізки, що дозволяє розмістити на 1 га у кілька разів більше дерев проти звичайній посадкою;

вдосконалення породно-сортового складу насаджень, запровадження у виробництво стійких до основним хворобам і шкідників врожайних і високоефективних сортів;

зрошення багаторічних насаджень та його добриво;

комплексна механізація обробітку плодових і ягідних культур, зокрема таких трудомістких процесів, як збирання врожаю і обрізка дерев;

реконструкція існуючих садочків і з ягідників з урахуванням садооборота.

Зростання виробництва плодово-ягідної продукції, збільшення продуктивність праці і підвищення ефективності садівництва за умов формування ринкових зносин визначаються передусім масштабами і темпами запровадження науково-технічного прогресу.

Провідним напрямом інтенсифікації садівництва є створення високопродуктивних інтенсивних садів.Насаждение з щільним розміщенням дерев8x4 і7x4 - одне із типів інтенсивного саду. Такі сади сьогодні закладаються у багатьох господарствах.

Встановлено, що як щільні посадки мають значення і вищу економічну ефективність. Однак цьому необхідно враховувати як сортові особливості дерев (силу зростання, обсяг крони та інших.), а й забезпеченість господарства трудовими ресурсами, можливість механізації виробничих процесів. При високої густини посадки дерев потрібні великі видатки одиницю виміру площі саду. Особливо високі витрати на обрізку дерев, формування малогабаритних крон. Невчасне проведення цих заходів призводить дозагущению насаджень, зниження якості плодової продукції, урожайності озимих та ефективності. Це треба враховувати.

Другим типом інтенсивного саду є насадження, вирощені із застосуванням слаборозвинених подвоев. Ці сади ще мають невелику частку у структурі насаджень. Для їх створення потрібно більше інвестицій, але термін їхньої окупності порівняно невеличкий (5-6 років).

Необхідно культивувати сади двох типів, відмінних технологією, співвідношенням порід, сортів призначенням продукції. Перший тип - це промисловий сад для високоякісних плодів з величезним переважанням зерняткових порід (87-90%), у тому числі найбільшу частку мають зимові сорти яблук (75-85%), придатні тривалого зберігання, із гарними смаковими і товарними якостями, щоб забезпечити населення свіжими плодами протягом року; другий тип - сировинної сад, основне завдання якого - виробництво продукції на переробку. Технологія виробництва, у такому саду орієнтована на комплексну механізацію всіх виробничих процесів, що дозволяє зменшити витрати праці в одиницю продукції 2-3 рази, й знизити собівартість 1 ц плодової продукції.

Зрошування є важливим елементом інтенсивного садівництва. Воно дозволяє підняти врожайність садочків і з ягідників в 1,4-1,8 рази, й значно збільшити ефективність садівництва. З ягідних культур на зрошуваних ділянках найвища врожайність у суниці - до 120 ц із першого га.

...