Політика доходів і оплата праці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Міжрегіональна Академія управління персоналом

Українсько-Російський інститут менеджменту та бізнесу імені Богдана Хмельницького

Курсова робота

з дисципліни: «Економіка праці і соціально-трудові відносини»

на тему: «Політика доходів і оплата праці»

індекс групи: М-10-11Б1УЕП(4,6)з

студент: Магдік Артем Іванович

домашня адреса:

м. Київ, Деснянський р-н., вул. Маяковського 11 кв 69.

Викладач: Згалат-Лозинська Л. О.

2014р.



Зміст

Вступ

1. Політика доходів і оплата праці

1.1 Сутність вартості робочої сили

1.2 Вартість робочої сили і політика доходів населення

2. Суть і функції оплати праці

2.1 Форми та системи оплати праці

2.2 Принципи і складові елементи організації заробітної плати

3. Державне регулювання оплати праці

4. Реформа системи оплати праці - шлях до зростання доходів трудівників

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Сучасні економічні системи трансформуються під впливом внутрішніх та зовнішніх факторів. До внутрішніх доцільно відносити, на нашу думку, обмеження ресурсів, недостатнє задоволення потреб суспільства. До зовнішніх факторів варто ввести зміни в балансі сил на світових ринках та у відносинах держав, глобальні кризи. Спроможність до змін характеризує сучасну життєздатну економіку. Зміна економічної системи (трансформація) супроводжується змінами в оплаті праці та в можливостях задоволення потреб суспільства.

В умовах формування інноваційної економіки оплата праці несе в собі подвійне значення, зокрема це - джерело забезпечення умов виживання для працюючого населення, та для їх сімей, а також в якості платоспроможного попиту на інноваційну продукцію - одного із факторів, що спонукає до виробництва інноваційної продукції.

Економічні відносини виникають між їх суб'єктами (переважно з протилежними інтересами - продавець товару і покупець, працедавець і працеємець, боржник і кредитор) з приводу того чи іншого об'єкту. Це взаємини між людьми з приводу виробництва та привласнення його результатів. Відтак людина, по-перше, взаємодіє з природою через робоче місце, тобто застосовуючи знаряддя праці, матеріали, сировину, відповідні технології, власні здібності до праці, витрачаючи робочу силу. І по друге, ця взаємодія опосередковується економічними відносинами. В першому випадку людина залучає рухомий апарат, біологічну енергію, фізичну силу (природні, генетичні властивості) вміння, навички (набуті фізичні чинники), професійно-кваліфікаційні знання (духовні властивості); в другому - застосовує духовні чинники іншого складу - здатність на вигідних для себе умовах укласти трудову угоду, здійснити торгову оборудку, отримати кредит тощо. дохід населення робочий заробітний

Наявність освіти стало ключовою умовою для отримання роботи, а за умов формування інноваційної економіки, першочерговості набуває отриманий досвід роботи на попередньому місці праці. Сучасний рівень економічного розвитку вимагає постійного підвищення кваліфікації протягом всієї трудової діяльності в порівнянні з недалеким минулим, коли достатньо будо один раз отримати освіту та кваліфікацію. Не дивлячись на це людина є свідомим творцем суспільства, його економічних, політичних, юридичних, культурно-мистецьких, релігійних, ідеологічних, освітніх та інших систем. Їх створення і розвиток відбувається відповідно до законів, властивостей природи, її складових, а також із властивостями людини. Соціально-економічне довкілля визріває, формується, набуває свого змісту із біологічного, духовного, соціального в людині. Воно має бути адекватне нуждам біологічного, духовного та соціального в людині. Але поки «не судилося». Разом з тим, основним завданням ринкової економіки є створення і надання кожній людині необхідних предметів споживання та послуг для задоволення її біологічних, духовних та соціальних потреб.



1. Політика доходів і оплата праці

1.1 Сутність вартості робочої сили

Одним із важливих елементів ринкової системи господарювання є наймана праця. Робоча сила найманих працівників на ринку праці виступає як товар, який має вартість.

Вартість робочої сили являє собою сукупність витрат підприємця, пов'язаних з використанням робочої сили, забезпеченням необхідного її відтворення. Вона визначається обсягом життєвих благ, необхідних для забезпечення нормальної життєдіяльності людини, тобто для підтримування її працездатності, професійно-кваліфікаційної підготовки, утримання сім'ї і виховання дітей, духовного розвитку тощо.

На вартість робочої сили також впливають результати праці власника робочої сили. Вартість робочої сили формується на ринку шляхом порівняння результативності, корисності праці із затратами на відтворення робочої сили і встановлюється на рівні, який узгоджує граничну продуктивність праці, тобто цінність послуг праці для по-купця-підприємця, з витратами, які потрібні для відтворення робочої сили.

На величину вартості робочої сили впливають певні чинники. Одні збільшують її, інші - зменшують.

До чинників, що збільшують вартість робочої сили належать:

· розширення потреб у нових товарах та послугах залежно від економічного розвитку суспільства;

· збільшення витрат на житло, транспортних витрат;

· підвищення інтенсивності праці найманих працівників, зростання психологічного навантаження, що потребує дедалі більше життєвих засобів для відновлення витрачених фізичних, моральних і нервових сил.

Зниження вартості життєвих засобів, потрібних для відтворення робочої сили, зумовлюється підвищенням продуктивності праці і впливає на зниження вартості робочої сили.

Досвід країн з розвинутою ринковою економікою свідчить про те, що вартість робочої сили має тенденцію до зростання. Це пояснюється тим, що темпи зростання вартості робочої сили через включення в неї маси вартостей нових товарів та послуг значно більші, ніж темпи зниження її внаслідок зменшення вартості предметів споживання під впливом підвищення продуктивності праці.

До складу вартості робочої сили входить:

· безпосередньо заробітна плата (тарифний заробіток, посадова платня, преміальні виплати, надбавки та доплати);

· натуральні виплати (харчування, витрати на житло тощо), які надаються працівникам підприємцями;

· витрати роботодавців на соціальне страхування. Встановлені законом внески на соціальне забезпечення (за віком, у зв'язку з інвалідністю, хворобою, материнством, виробничим травматизмом, безробіттям і у вигляді сімейної допомоги);

· добровільні чи договірні (засновані на колективних угодах) внески в системі соціального забезпечення і приватне страхування;

· безпосередні виплати трудівникам у зв'язку з відсутністю на роботі через хворобу, нещасний випадок тощо.;

· вартість медичного й санітарного обслуговування;

· вихідна допомога (виплати у зв'язку із закінченням строку трудового договору);

· витрати на професійну підготовку та підвищення кваліфікації персоналу;

· професійну орієнтацію та підбір кадрів;

· витрати на соціально-побутове обслуговування (їдальні та інші заклади харчування на підприємствах, культурне обслуговування та аналогічні послуги);

· податки, які розглядаються як витрати на робочу силу (на фонд заробітної плати, дохід).

Сукупність життєвих засобів, необхідних для відтворення робочої сили у грошовому виразі, визначає ціну робочої сили. Залежно від стану ринку праці ціна робочої сили може відхилятися від її вартості.

Ціна робочої сили, по-перше, залежить від кон'юнктури ринку праці, попиту та пропозиції робочої сили. Кон'юнктура може коливатися, викликаючи відповідні коливання в ціні.

У сучасних умовах попит на робочу силу в країнах з ринковою економікою завжди менший її пропозиції, тобто постійно існує безробіття. У зв'язку з цим навіть у періоди активної ділової кон'юнктури наявність безробітних стримує вимоги зайнятих працівників щодо поліпшення умов продажу їхніх послуг.

В умовах, коли безробіття в розвинутих країнах стало хронічним, закон попиту і пропозиції фактично діє за наявності постійного перевищення пропозиції над попитом робочої сили. Це перевищення також коливається залежно від циклу ділової кон'юнктури.

Ціна робочої сили регулюється і контролюється державою і профспілками. Створюються певні закони, трудові (тарифні) угоди профспілок і роботодавців тощо. У генеральній угоді зазначається мінімальна ціна робочої сили, що дає змогу нормально існувати. У зв'язку зі змінами умов життя, праці, виробництва ці угоди через певні періоди мають оновлюватися.

На ціну робочої сили впливає її якість. Чим вищий освітній рівень працівника, тим вища якість праці, а отже, й ціна.



1.2 Вартість робочої сили і політика доходів населення

Вартість робочої сили є своєрідною основою усієї системи доходів від суспільної праці.

Доходи населення - це сукупність коштів і витрат у натуральному виразі для підтримання фізичного, морального, економічного й інтелектуального стану людини. Формування їх здійснюється за рахунок оплати праці працівників, виплат із соціальних фондів, підприємницьких доходів, доходів від особистого підсобного господарства та індивідуальної трудової діяльності, доходів з інших джерел.

Сукупний дохід, що враховується в сімейному бюджеті, використовується на споживчі витрати, податки, збори, платежі та інші витрати, накопичення.

Аналіз і прогнозування рівня життя здійснюється за такими показниками, як розподіл сімей за величиною доходу на сім'ю, розподіл сімей за доходом на одного члена сім'ї, розподіл за душовим доходом.

Диференціація доходів визначається рівнем продуктивних сил і виробничих відносин і залежить від економічних, демографічних і соціальних факторів.

На формування доходів впливають такі фактори:

· нівелюючі - складання заробітків сім'ї, пенсії пенсіонерів, які живуть в сім'ї і вносять свою пенсію в бюджет сім'ї, допомоги, що одержують члени сім'ї;

· диференціюючи - наявність непрацездатних членів сім'ї, їхня кількість у сім'ї; співвідношення працюючих і непрацюючих членів сім'ї.

Залежно від джерел формування доходи можуть бути трудові і нетрудові.

Нетрудові доходи являють собою надходження від діяльності, що ведеться з відхиленнями від прийнятих у суспільстві державних правових норм, норм моралі та поведінки громадян.

Об'єктивною характеристикою рівня грошових доходів є відповідність їх прожитковому мінімуму.

Прожитковий мінімум являє собою показник обсягу і структури споживання основних матеріальних благ та послуг на мінімально допустимому рівні, що забезпечує підтримування активного фізичного стану різних соціально-демографічних груп населення. Проте цей показник призначається для певного періоду подолання кризового стану економіки.

Згідно з міжнародним правом мінімальні розміри оплати праці, а також пенсії за віком, стипендії, соціальні допомоги та інші компенсаційні виплати мають орієнтуватися на величину прожиткового мінімуму. Бюджет прожиткового мінімуму являє собою вартісну оцінку натурального набору прожиткового мінімуму, а також включає всі витрати на податки та інші обов'язкові платежі.

Прожитковий мінімум і величина його вартості для громадян працездатного віку являють собою інструменти соціальної політики. Вони мають використовуватися як орієнтири під час регулювання доходів і витрат різних груп населення; для обгрунтування розмірів оплати праці, а також регулювання міжгалузевого підвищення заробітної плати, співвідношення в оплаті праці за галузями; для оцінки матеріальних і фінансових ресурсів, необхідних для реалізації поточних і перспективних соціальних програм на рівні регіону, підприємства.

Профспілками України розроблені методичні підходи до розрахунку прожиткового мінімуму. Згідно з ними визначаються асортимент і вартісна величина «споживчого кошика» на продукти харчування, а також витрати на житлово-комунальні послуги, непродовольчі товари, транспортні послуги тощо.

Мінімальні норми, а також розраховані на їхній основі «споживчі кошики», структура прожиткового мінімуму періодично мають уточнюватися й переглядатися. Вартісна оцінка «споживчих кошиків» формується за відповідними цінами і тарифами. Необхідно використовувати середні ціни купівлі відповідних товарів і послуг з урахуванням усіх видів торгівлі.

Набір продуктів харчування прожиткового мінімуму включає продовольчі товари, об'єднані в такі укрупнені групи:

- хлібопродукти;

- картопля;

- овочі;

- фрукти і ягоди;

- м'ясопродукти;

- молокопродукти;

- рибопродукти;

- яйця;

- цукор, кондитерські вироби;

- маргарин.

Цей набір розрахований на основі мінімальних розмірів споживання продуктів харчування для різних категорій населення, розроблених науково-дослідним інститутом харчування МОЗ України.

Розрахунки набору продуктів харчування грунтуються на нормах фізіологічних потреб у харчових продуктах для дорослого населення України і рекомендацій про потреби людини в енергії і білках; відомостей про хімічний склад основних продуктів харчування і витрат речовин у процесі продукції.

Витрати на оплату житлово-комунальних послуг визначаються на основі норм загальної площі житла і нормативів споживання основних видів комунальних послуг (вода, тепло, газ, каналізація, електроенергія, радіо, телефон, телеантена) на одну людину.

Визначення частки витрат прожиткового мінімуму, які використовуються на придбання непродовольчих товарів, послуг (без урахування житлово-комунальних), виплату податків та інших обов'язкових платежів, грунтується на використанні фактичного співвідношення між цими витратами й витратами на харчування, яке склалося в базовому періоді (за матеріалами бюджетних обстежень).

Більш правомірною та науково обгрунтованою категорією є мінімальний споживчий бюджет, що забезпечує нормальне відтворення робочої сили працездатних і нормальну життєдіяльність непрацездатних громадян.

МСБ - це законодавчо встановлена в державі середньодушова місячна вартість набору продуктів харчування, непродовольчих товарів, оплати необхідних послуг, ліків, предметів побуту, в тому числі й довготривалого користування, задоволення в установлених межах культурних потреб, розрахованих на підставі науково обгрунтованих норм і нормативів з урахуванням національних особливостей. Цей показник відображає нижню межу ціни робочої сили, що дає змогу підтримувати здоров'я і працездатність людини на нормальному рівні, котрий відповідає вимогам фізіології.

Розрахунки прожиткового мінімуму доцільно здійснювати не тільки в середньому на душу населення або сім'ю, а й окремо для працездатних громадян, дітей до 6 років, підлітків 7--15 років, пенсіонерів. Це дає змогу диференційовано оцінювати вартість відтворення, а відтак визначати мінімально необхідні рівні доходів для різних за складом типів сімей: подружньої пари з дітьми і без дітей, одиноких працівників, неповних сімей, пенсіонерів.

В умовах кризового стану економіки та спаду виробництва в Україні введено соціальний норматив - межа малозабезпеченості, структура і розмір якої визначається законодавством.

Згідно із Законом України «Про межу малозабезпеченості» межею малозабезпеченості є величина середньодушового сукупного доходу, який забезпечує непрацездатному громадянинові споживання товарів і послуг на мінімальному рівні, встановленому законодавством.

Межа малозабезпеченості формується на основі нормативно-статистичного методу. Цим методом визначається набір продовольчих товарів. Вартість непродовольчих товарів і послуг та вартість утримання житла визначаються відповідно до фактичних витрат сімей з низькими доходами. Вартість непродовольчих товарів не може становити менше п'ятнадцяти відсотків вартості продуктового набору.

Набір продовольчих товарів і послуг для визначення величини вартості межі малозабезпеченості розробляється з участю профспілок Кабінетом Міністрів України.

На життєвий рівень населення негативно впливає інфляція. Тому в умовах інфляційних процесів розбалансованості ринку товарів і послуг, порушення народногосподарських пропорцій в економіці важлива роль належить державі щодо регулювання доходів населення, тобто індексація всіх видів доходів з метою компенсації збитків населення від зростання споживчих цін.

Політика доходів, що здійснюється суспільством, є важливою складовою загальної соціально-економічної політики, оскільки показники доходів населення є характеристиками рівня життя й економічними характеристиками одночасно.

Доходи населення - це інструмент для визначення рівня добробуту суспільства. Ринкова економіка, орієнтуючи населення на підвищення свого добробуту, передусім за рахунок трудової активності, ініціативи і підприємництва, поряд з підтриманням соціально-незахищених груп населення потребує державних гарантій забезпечення споживання для всіх громадян. Доходи населення - це сукупність коштів і витрат у натуральному вираженні для підтримання фізичного, морального, економічного й інтелектуального стану людини.

Розрізняють грошові і натуральні доходи. Формування грошових доходів здійснюється за рахунок оплати праці робітників, виплат із соціальних фондів (соціальних трансфертів), підприємницьких доходів, доходів від власності, від особистого підсобного господарства та індивідуальної трудової діяльності, інших доходів (аліментів, гонорарів, благодійної допомоги тощо).

Оплата праці - це винагорода за виконану роботу, а також оплата відпусток, святкових днів та іншого невідпрацьованого часу відповідно до трудового законодавства і колективних договорів. Крім того, до цієї статті доходів відносять стимулюючі доплати і надбавки, премії й одноразові заохочувальні виплати, компенсаційні виплати, пов'язані з режимом роботи й умовами праці, тощо.

Розмір заробітної плати, регулярність її виплат найбільшою мірою визначають рівень життя населення, особливо його частини з низькими доходами. Своєчасність виплат заробітної плати є одним із найважливіших факторів соціально-політичної ситуації в Україні.

До соціальних трансфертів належать пенсії, соціальна допомога, стипендії, страхові компенсації, відшкодування витрат інвалідам, відшкодування збитків репресованим громадянам.

В умовах ринкової економіки дедалі більшого значення набуває дохід від підприємницької діяльності, тобто винагорода підприємцю за виконання ним своїх функцій. Цей дохід формується за рахунок частини прибутку, що залишається у розпорядженні підприємця після виплати процентів за кредит і повністю залежить від ефективності господарювання.

Рівень доходів і заробітної плати осіб найманої праці, пов'язаних з малим бізнесом, вищий, ніж у середньому по народному господарству або промисловості.

Недержавні організації, особливо малі та середні, самостійно працюють на ринку, забезпечуючи зайнятість громадян без фінансової участі держави. Проте виникають певні проблеми, пов'язані з формуванням доходів, оплатою праці, розвитком соціально-трудових відносин.

Особливостями формування доходів осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю і малим бізнесом, є:

- нестійкість отримуваного доходу, оскільки справа ведеться на свій ризик;

- частина прибутку використовується на особисте споживання, частина може бути використана на інвестиції і розширення справи, якщо є можливість збуту продукції або наданих послуг;

- часто відсутній соціальний захист населення (не оплачується лікарняний лист, відпустка, не здійснюється оформлення на роботу, не робляться відрахування до небюджетних фондів);

- проблеми умов праці, її інтенсивності вирішуються, як правило, без урахування чинних норм.

Доходи населення від власності включають:

- проценти за вкладами вкладникам кредитних організацій, Ощадбанку та інших банків України;

- виплати доходу за державними та іншими цінними паперами;

- Ощадбанком і кредитними організаціями;

- завчасну компенсацію за вкладами громадян;

- доходи населення від продажу нерухомості на вторинному ринку житла.

Подальший розвиток мають доходи від придбання засобів виробництва в приватну власність і ведення індивідуальної трудової діяльності.

У сучасних умовах у нашій країні виникає додаткове джерело доходів працівників, зайнятих у суспільному виробництві, - прибуток. За рахунок чистого прибутку здійснюються такі види доходів, як доходи від інвестицій, інновацій, дивіденди, доходи монополій, соціальні виплати і пільги тощо.

Натуральні доходи включають продукцію особистого підсобною господарства, яка використовується на особисте споживання, а також трансферти в натуральній формі. Серед них виділяють номінальні і реальні доходи. Номінальні доходи - це величина нарахованих виплат і натуральних видач.

Реальні доходи - це номінальні доходи, скориговані відповідно до зміни цін на товари і тарифів на послуги. Індекс споживчих цін впливає на купівельну спроможність номінальних доходів населення. Номінальні і реальні доходи, а також розміри і динаміка основних доходів окремих груп населення, таких як заробітна плата, пенсії або стипендії, дають перше уявлення щодо рівня життя.

Для характеристики добробуту населення велике значення мають сукупні доходи (всього населення, сім'ї, окремого індивідуума), зростання яких за умови незмінних цін і податків (або їх меншого підвищення порівняно зі збільшенням доходів) свідчить про підвищення можливостей задоволення потреб.

Сукупний дохід охоплює всі види грошових доходів, а також вартість натуральних надходжень, отриманих від особистого підсобного господарства і використаних на особисте (домашнє) споживання. Крім того, сукупний дохід включає вартість безплатних послуг, що отримуються за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів і фондів підприємств (послуги охорони здоров'я, освіти, дотації на житло, транспорт, харчування тощо).

Грошові і сукупні доходи поділяються на загальні і чисті. Загальні містять усі надходження і розраховуються до сплати податків і обов'язкових платежів.

Чисті доходи населення - це результат перерозподільних процесів. Це ті доходи, що залишаються після здійснення зазначених платежів. Вони коригуються з урахуванням натуральних соціальних трансфертів.

До скоригованих чистих доходів належать чисті доходи і сальдо натуральних трансфертів.

До доходів населення також належать кошти, взяті у нього в борг.

Кінцеві доходи включають скориговані чисті доходи і чисті борги населення.

Дедалі більшого значення сьогодні набуває визначення доходів домашніх господарств, що необхідно для адресної допомоги населенню, раціонального оподаткування.

Домашнє господарство - один із суб'єктів економічної діяльності, який забезпечує економіку ресурсами, насамперед трудовими і грошовими, а також використовує отримані кошти для забезпечення життєдіяльності людей.

Сім'я - це споріднені особи, які спільно проживають і ведуть спільне господарство. Проте в окремих випадках домашнє господарство може складатися з кількох сімей, а також використовувати найману працю.

Бюджет сім'ї складається з двох частин - дохідної і витратної. На доходи і витрати сімей впливають фактори, обумовлені типом сім'ї, який, у свою чергу, залежить від чисельного і соціально-демографічного складу, співвідношення працюючих і утриманців, характеру зайнятості, рівня отримуваних доходів, забезпеченості житлом, предметами культурно-побутового характеру, місця проживання, характеру розселення, району проживання тощо.

У структурі джерел сукупного доходу сімей (як особистого, так і всього населення) за останні роки відбулися певні зміни. Частка доходів у вигляді оплати праці, що становить основну частину сукупного доходу сімей, має тенденцію до зниження. Збільшується частка доходів від особистого підсобного господарства, частка інших джерел також має тенденцію до зростання.

У структурі сукупних доходів виявляється політика держави, спрямована на те, щоб в умовах ринкової економіки кожна працездатна людина сама відповідала за свій матеріальний добробут.

Використання сукупного доходу, який ураховується в сімейному бюджеті, здійснюється за такими напрямами:

- споживчі витрати;

- податки, збори, платежі;

- інші витрати;

- накопичення.

У процесі реалізації доходів частина їх використовується на споживання матеріальних благ, частина - на споживання послуг. На структуру споживання впливає не тільки зростання грошових доходів, а й зміна структури населення, підвищення його освітнього і культурного рівня.

У сучасних умовах значна частина доходів є прихованою. Це пов'язано з тіньовою економікою, тобто прихованою економічною діяльністю. До неї належать:

- види економічної діяльності, що не є незаконним бізнесом, проте в них приховуються або зменшуються доходи, тобто не відображаються усі виконані роботи, здійснюється недокументоване наймання працівників, знижується величина заробітної плати з метою ухилення від податків, податків за соціальним забезпеченням та інших зобов'язань;

- неформальна економічна діяльність, яка належить до законних видів діяльності або ведеться некорпоративними підприємствами, тобто підприємствами, що належать окремим особам, домашнім господарствам, які не оформлюються як особи, що ведуть економічну діяльність;

- нелегальна діяльність, яка охоплює незаконні види виробництва та послуг і підпадає під кримінальну відповідальність (виробництво і продаж наркотиків, контрабанда).

Крім того, до прихованих доходів відносять доходи осіб, які ведуть незареєстровану індивідуальну підприємницьку діяльність (доходи від виробництва продукції для продажу в особистих підсобних господарствах, продаж товарів приватними особами на ринках, від послуг з будівництва, що здійснюється неформальними бригадами, юридичних послуг, послуг з ремонту одягу, взуття, побутової техніки, індивідуальних послуг у сфері освіти і культури тощо).

Одним із показників диференціації населення за рівнем доходів у соціально-економічній статистиці є індекс концентрації доходів, або коефіцієнт Джині, який відображає характер розподілу всієї суми доходів населення між окремими його групами. Величина його може коливатися від 0 до 1. За рівномірного розподілу доходів коефіцієнт наближається до 0. Чим вище значення показника, тобто чим ближче до 1, тим нерівномірніше розподілені доходи в суспільстві.

Основою коефіцієнта Джині, який розраховується за допомогою кривої Лоренца, є ідея, що крайніми позиціями в розподілі доходів або благ між групами осіб є егалітарна (всі, хто бере участь у розподілі отримують рівні частки) і антиегалітарна (один учасник розподілу отримує всі блага) позиції. У першому випадку маємо повну рівність, у другому -- абсолютну нерівність у розподілі.

Розрахунок коефіцієнта Джині здійснюється на основі даних про розподіл домогосподарств (населення) за рівнем середнього на домогосподарство (члена домогосподарства) доходу.

Загальну кількість осіб, які отримують дохід, ділять на п'ять рівних квінтильних груп і визначають, якою часткою доходу володіє кожна група домогосподарств (населення). Потім за одержаними накопиченими результатами будується крива Лоренца (графічне зображення рівня концентрації явища).

Величина доходів і різниця між ними зумовлені впливом таких факторів:

- соціально-політичних;

- соціально-демографічних (стать, талант, здібності);

- соціально-професійних (професія, спеціальність, освіта, кваліфікація, досвід тощо);

- соціально-статусних (зайнята або незайнята особа суспільно корисною діяльністю, дитина, молодь, що вчиться, найманий працівник, власник майна, підприємець, фермер, пенсіонер, інвалід тощо);

- соціально-економічних (вид занять або діяльності, вид виробництва, умови праці тощо);

- соціально-географічних (природно-кліматичні особливості місця проживання, щільність і характер розселення, національні особливості).

Крім того, на формування доходів, їх величину впливають нівелюючі і диференціюючі фактори.

Нівелюючі - складання заробітків сім'ї, пенсії пенсіонерів, які живуть у сім'ї і вносять свою пенсію до бюджету сім'ї, допомоги, що одержують члени сім'ї.

Диференціюючі - наявність непрацездатних членів сім'ї, їх кількість у сім'ї; співвідношення працюючих і непрацюючих членів сім'ї.

Значну роль у формуванні доходів відіграє споживчий кошик.

Споживчий кошик - це сума витрат, споживчий мінімум, необхідний для підтримки життєвого рівня споживачів (продовольчих покупок, оплати послуг) у розрахунку на одну людину за категорією, тобто необхідний прожитковий мінімум працюючого. Розмір споживчого кошика та мінімальної заробітної плати переглядається залежно від зростання індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги за угодою сторін колективних договорів.

Під час розгляду питання взаємозв'язку заробітної плати зі споживчим кошиком, необхідно враховувати, що в кожній родині, як правило, є діти у віці до 18 років, які перебувають на забезпеченні батьків, тобто є утриманцями. Сукупний дохід родини містить заробітну плату з усіма надбавками, доплатами і преміями, стипендіями, пенсіями, матеріальною допомогою.

Для нормального життєзабезпечення його розмір має бути не меншим від встановленої суми споживчого кошика, розрахованої на кожного члена родини, що згідно з наведеними даними навряд чи можливий через низькі ставки заробітної плати, стипендії і пенсії.

Таким чином, на основі вищесказаного можна зробити висновок, що життєвий рівень населення і його підвищення значною мірою залежать від стабільності і прибутковості діяльності підприємств та ефективності систем оплати праці на них. І доки підприємства, особливо промислові, не поліпшать свій фінансовий стан і не стануть працювати на повну потужність, доти життєвий рівень більшої частини населення залишатиметься низьким.

Основними функціями оплати праці є:

- стимулююча, яка полягає у встановлені залежності її розміру від кількості та якості праці кожного окремого працівника, його трудового внеску в результати роботи підприємства;

- соціальна, яка відображає міру живої праці при розподілі фонду споживання між найманими працівниками і власниками засобів виробництва;

- відтворювальна, яка полягає у забезпеченні працівників та їх сімей необхідними життєвими благами для відновлення робочої сили.

Низький рівень заробітної плати не сприяє зацікавленості працівників у досягненні високих результатів трудової діяльності. З одного боку виконавець, бажаючи підвищити рівень оплати, прагне випускати більшу кількість продукту за рахунок його якості, з іншого адміністрація не має змоги підвищити оплату праці персоналу з причини низького попиту на неякісну продукцію. Це все доводить, що в сучасних умовах заробітна плата повною мірою не виконує жодну із зазначених функцій.

При цьому система оплати праці враховує: основну та додаткову частини, а також заохочувальні і компенсаційні виплати. Основна заробітна плата є винагородою за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування та посадових обов'язків) і встановлюється у вигляді тарифних ставок і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата робітників є винагородою за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість, а також за особливі умови праці та включає доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Розмір та перелік надбавок і доплат затверджується колективним договором, що є нормативним документом. Більшість з них регламентовані трудовим законодавством, деякі встановлюються безпосередньо на підприємстві у договірному порядку. В будь-якому випадку прийнята на підприємстві система надбавок і доплат до посадових окладів та тарифних ставок не повинна створювати для працівників гірші умови, ніж передбачені чинним законодавством, галузевою та генеральною угодами. Доплати пов'язані з характеристикою сфери трудової діяльності робітників і мають компенсаційний характер.

Основні з них такі:

· за високу інтенсивність праці;

· за роботу в понаднормовий час;

· за суміщення професій (посад), за розширення порівняно з нормою зон обслуговування;

· за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників;

· на період освоєння нових норм затрат праці;

· за роботу у вихідні і святкові дні, що є неробочими за графіком;

· за роботу в нічний час;

· за керівництво бригадою, якщо бригадир не звільнений від основної роботи;

· за роз'їзний характер роботи та ін.

Система оплати праці керівників, службовців і фахівців передбачає можливість диференціації оплати праці залежно від показників, що характеризують одиницю управління чи обслуговування, а також особистих якостей працівника. З урахуванням цих вимог будується система посадових окладів.

Для забезпечення матеріальної зацікавленості в безупинному вдосконалюванні виробництва і з метою досягнення високих результатів роботи посадові оклади доповнюються системою преміювання, персональними надбавками та доплатами за сумісництво посад. Надбавки пов'язані з якістю конкретного працівника і мають чітко виражений стимулюючий характер.

Основними видами надбавок є:

· за високу професійну майстерність робітника;

· за високі досягнення в праці спеціалістів;

· за вислугу років;

· за виконання особливо важливої роботи на термін її виконання;

· за знання і використання у роботі іноземних мов, якщо це передбачено роботою.

На кожному підприємстві формуються додаткові кошти на матеріальне заохочення працівників шляхом відрахувань від прибутку за квартал і використовуються на преміювання працівників і керівників і надання одноразової матеріальної допомоги.

Заохочувальні виплати встановлюються підприємством згідно з його специфікою роботи або провадяться понад встановлених державними актами норм у вигляді:

- матеріальної допомоги, виплачуваної з коштів на додаткове матеріальне стимулювання персоналу за рахунок прибутку підприємства у випадку смерті співробітника чи його родичів, до відпустки для придбання путівки, для завершення творчої роботи (книги, дисертації);

- винагороди за кінцеві результати з метою стимулювання групових інтересів для досягнення кінцевих результатів виробництва виплачуються за збільшення обсягів виробництва, продуктивність праці, економію ресурсів, упровадження винаходів і раціоналізаторських пропозицій, своєчасне чи дострокове введення в експлуатацію об'єктів, підвищення якості продукції при виконанні річних, квартальних планів структурними підрозділами чи підприємством у цілому;

- соціальних пільг співробітникам у вигляді оплати вартості путівок на лікування, надання за рішенням колективу додаткових відпусток.

Змінна частина заробітної плати, яка складається з премій, доплат та надбавок, відіграє стимулюючу роль і на думку багатьох учених-економістів повинна займати значну частку при формуванні заробітної плати працівника.

Преміювання праці керівників і працівників підприємства щодо результатів виробничої діяльності здійснюється за якісне виконання виробничих завдань, підвищення продуктивності праці і виробництва, поліпшення кінцевих результатів господарської діяльності бригади, цеху, економії матеріалів, зменшення простоїв устаткування і є могутнім стимулом до підвищення продуктивності праці.



2. Суть і функції оплати праці

Основними формами грошових доходів, пов'язаних із трудовою діяльністю, є заробітна плата, підприємницький дохід, а також різні доплати та пільги.

Одним із важливих елементів організації виробництва є оплата праці, яка виражає головний і безпосередній інтерес найманих працівників, роботодавців і держави. Пошук взаємовигідного механізму реалізації та збереження інтересів вказаного тристороннього партнерства є однією із основних умов розвитку економіки і є предметом функції управління працею та оплатою, узгодження номінальної заробітної плати з реальною.

Зарплата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм або результатів, обчислена, як правило, в грошовому виразі. Визначенню поняття «зарплата» приділяють велику увагу як законодавці, так і вчені.

Отже, заробітна плата - це економічна категорія, що відображає відносини між власником підприємства і найманим працівником з приводу розміру доходу. Заробітна плата - це елемент ринку, що виступає як ціна, за якою найманий працівник продає свою робочу силу, тобто вона виражає ринкову вартість використання робочої сили.

Для найманого працівника заробітна плата є трудовим доходом, який він отримує в результаті реалізації своїх здібностей до праці, а для підприємства заробітна плата - це елемент витрат на виробництво, що включається до собівартості продукції, послуг і водночас є головним чинником забезпечення матеріальної зацікавленості працівників у досягненні високих кінцевих результатів у праці.

Заробітна плата за своїм складом неоднорідна. Вона містить різні за функціональним значенням складові частини - основну та додаткову оплату.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу згідно зі встановленими нормами праці.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлену норму, за трудові успіхи, особливі умови праці.

Формами винагороди за таку праця є: оплата працівників, що працюють за відрядною системою, за перевиконання норм виробітку; доплати за сумісництво професій (посад), розширення зон обслуговування або збільшення обсягу виконуваних робіт.

Крім того, встановлюються надбавки робітникам за професійну майстерність, інженерно-технічним працівникам - за високі досягнення у праці.

Додаткова частина заробітної плати враховує колективні результати праці. Вона виступає переважно у вигляді премій та інших видів винагороди з фонду матеріального заохочення.

Премія - це не звичайна надбавка до заробітної плати, а особлива форма винагороди за творчі успіхи в роботі, за виконання завдань особливого значення. І, нарешті, є інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні сплати, які не передбачені зазначеними актами норми.

Наведені формулювання з різними модифікаціями визначення питань, основної і додаткової заробітної плати мають право на існування. Хоча кожен підхід має як позитивні, так і негативні сторони.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконання робіт, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Основна частина заробітної плати враховує суспільно-необхідну міру праці, яка формується під впливом об'єктивних умов виробництва та інтенсивності праці, стійкі відмінності у кваліфікації працівників, складність і відповідальність їхньої роботи. Основна заробітна плата встановлюється у вигляді тарифних ставок і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Оплата праці повинна забезпечити:

· оптимальне життєве функціонування й розвиток людських ресурсів. При цьому вона спрямована на стимулювання трудової діяльності працівників всіх посадових рівнів і кваліфікацій;

· інтенсивний тип розвитку економіки;

· оптимальне поєднання інтересів трудових колективів із загальнонародними. Оплата праці є основною умовою мотивації до праці, вона є мотивом і стимулом праці.

Існує три моделі оплати:

1. ринкова - на основі договору між організацією і найманим працівником;

2. колективна - на основі договору між адміністрацією і профспілкою.

3. державна - на основі визначення Урядом мінімального рівня та інших параметрів заробітної праці.

Категорія «заробітна плата» є багатоаспектною за своїм економічним змістом і виконує ряд функцій (різні автори зазначають їх від двох до десяти).

Економічні:

· функція залучення працівників до праці;

· відтворювання робочої сили;

· стимулювання;

· підвищення матеріального добробуту;

· засобу забезпечення рівності працівників стосовно результатів виробництва продукту;

· обліку;

· формування платоспроможного попиту.

Соціальні:

· поєднання суспільних і особистих інтересів;

· виховання інтересу до праці;

· виховання і розвиток творчих здібностей;

· розвиток почуття колективізму;

· стимулювання гармонічного розвитку особистості;

· розвиток морально-престижних настанов.

Багатофункціональність заробітної плати випливає з її природи, багатовекторності функціонального призначення. Правомірною с наявність різних підходів до класифікації функцій заробітної плати залежно від мети і глибини дослідження.

Проте, будь-яка класифікація має обов'язково включати ті основні функції, які випливають з її внутрішньої природи, розкривають призначення та роль цієї складної економічної категорії. Доктор економічних наук А. Колот до основних функцій заробітної плати відносить: відтворювальну, мотиваційну, регулюючу, соціальну та оптимізаційну.

Першорядне значення з-поміж основних фундаментальних функцій заробітної плати має відтворювальна. Послуги робочої сили - це особливий товар, який потребує постійного відновлення фізичної і розумової енергії, підтримки організму людини у стані нормальної життєдіяльності.

Заробітна плата виступає основним джерелом коштів на відтворювання робочої сили, а отже, її параметри мають формуватись, виходячи з вартісної концепції оцінки послуг робочої сили.

У заробітній платі, як формі доходів найманих працівників, закладено значний мотиваційний потенціал. Л юдина хоче покращити свій добробут, задовольнити різні потреби, що спонукає її до активної трудової діяльності, підвищення якості робочої сили, повної реалізації свого трудового потенціалу, більш результативної праці. За таких умов заробітна плата виконує мотиваційну функцію.

Заробітна плата як важлива складова ринку праці, виконує і регулюючу функцію. Суть цієї функції полягає в регулюванні заробітної плати, співвідношенні між попитом і пропозицією, формуванні персоналу підприємств, рівня його використання, а також диференціації заробітної плати. Ця функція займає проміжне місце між відтворювальною і мотиваційною, виконуючи щодо них інтегруючу роль з метою досягнення балансу інтересів найманих працівників і роботодавців.

Визначаючи індивідуальну заробітну плату, важливо реалізувати принцип однакової винагороди за однакову працю, забезпечити соціальну справедливість. Вирішення цих завдань пов'язано з реалізацією на практиці соціальної функції заробітної плати. В умовах проголошення курсу на становлення соціально орієнтованої ринкової економіки ця функція набуває важливого значення. Неповноцінне виконання заробітною платою соціальної функції гальмує забезпечення справедливості у сфері розподільних відносин.

Чинне місце займає і оптимізаційна функція, сутність якої полягає ось у чому. Заробітна плата як складова собівартості продукції є чинником мотивації власника до вдосконалення технічної бази виробництва, його раціоналізації, підвищення продуктивності праці.

Реалізація цієї функції на практиці пов'язана із запровадженням прогресивних форм і систем заробітної плати, вдосконаленням всіх елементів оплати праці. Власник щоразу вирішує, що для нього вигідніше: скоротити персонал, а решті підняти заробітну плату, замінити частину персоналу машинами чи перенести виробництво до іншого району, де дешеві послуги робочої сили, тощо.

Кожна функція заробітної плати має власних суб'єктів, які найбільше заінтересовані в її реалізації. Так, у реалізації відтворювальної та мотиваційної функцій заробітної плати найбільше заінтересовані наймані працівники. До регулюючої функції заробітної плати найбільш «схильні» державні органи, заінтересовані в повноцінному функціонуванні ринку праці.

В реалізації соціальної функції заробітної плати заінтересовані наймані працівники, а також держава, як гарант прав і свобод працюючих, соціальної справедливості в суспільстві.

У реалізації оптимізаційної функції заробітної плати найбільш зацікавлений роботодавець, оскільки саме він хоче одержати певний виробничий результат від використання найманих працівників, і це дає йому змогу одержати прибуток. всі функції заробітної плати потрібно враховувати й керуватися ними при організації й управлінні заробітної плати, оптимізувати номінальну й реальну заробітну плату.

Номінальна заробітна плата - не сума, яку працівник одержує за годину, місяць згідно з виконаною роботою чи досягнутими результатами.

Реальна заробітна плата виражається в сумі товарів і послуг, які працівник може придбати на свою грошову заробітну плату.

Номінальна і реальна заробітна плата не обов'язково змінюються однаково. Наприклад, номінальна заробітна плата може підвищитися, а реальна - знизитися, якщо ціни на товари і послуги зростали швидше, ніж номінальна заробітна плата.

В умовах ринкової економіки існують вільні ціни. У ряді випадків вони зростають швидше, ніж номінальна зарплата. Це призводить до падіння реальної заробітної плати. Для збільшення номінальної заробітної плати в таких умовах застосовують індексацію та компенсацію.

2.1 Форми та системи оплати праці

Форма оплати праці характеризує співвідношення між витратами робочого часу, продуктивністю праці персоналу та розміром їх заробітку і підрозділяється на погодинну і відрядну. За погодинною оплатою праці розмір заробітку пропорційний фактично відпрацьованому часу. За відрядної форми заробіток робітника пропорційний кількості виготовленої їм продукції.

На більшості промислових підприємств із високою часткою ручної праці застосовується відрядна форма оплати праці, що залежно від спеціалізації працівника враховує нормування робіт, точний облік випуску і виробничу доцільність збільшення обсягів виробництва на тому чи іншому робочому місці.

Така форма оплати праці забезпечує нерозривний зв'язок між результатами роботи й отриманою за неї винагородою, є найбільш зрозумілою для працівників і тим самим стимулює їх до збільшення кількості виробленої ними продукції. Однак висока якість і значне зростання випуску продукції є важко поєднувальними поняттями, оскільки працівник зосереджується винятково на кількості виробленої продукції, тоді як якість виготовлення виробів знижується.

Для досягнення необхідної якості виробів на підприємствах створюються відділення технічного контролю, що призводить до додаткових прямих і непрямих витрат, а поставлена мета при цьому незавжди досягається. Зростання заробітної плати має залежати від зростання норм витрат праці та матеріалів, підвищення якості продукції, зростання продуктивності праці. Лише за таких умов її зростання не зменшуватиме загальну ефективність виробництва.

При цьому відрядну форму оплати праці доцільно використовувати в таких умовах:

- можливість точного кількісного обліку результатів праці;

- відсутність впливу на результати чинників, які не залежать від трудових зусиль працівника;

- реальна можливість працівника своїми зусиллями збільшувати результати роботи;

- необхідність стимулювати зростання обсягів виробництва або скорочувати чисельність працівників за рахунок інтенсифікації праці;

- відсутність негативного впливу відрядної оплати на рівень якості продукції, дотримання технологічних режимів і вимог техніки безпеки, раціональність використання сировини, матеріалів, енергії.

У випадку, коли перераховані умови відсутні, раціонально використовувати погодинну форму оплати праці. Така форма оплати праці останнім часом набула актуальності у зв'язку з розширенням технологічної інформованості виробництва, коли праця основного працівника перестає зводитися до механічного виготовлення продукції, а становить роботу оператора, що працює з електронними прикладними програмами.

Таким чином, погодинна форма оплати праці застосовується в умовах механізації й автоматизації виробництва, зокрема у цехах і видах робіт із регламентованим режимом виробництва на потокових лініях і операціях, де необхідна особлива точність виготовлення деталей і залежно від виробничих умов для досягнення більш якісних результатів праці може застосовуватися у поєднанні з преміальною. У результаті застосування погодинної оплати праці, робітники мають гарантований дохід, який не залежить від можливого зниження рівня виробництва.

Система оплати праці характеризує взаємопов'язані елементи заробітної плати: тарифну частину, доплати, премії, надбавки. Є десятки систем оплати праці: погодинно-преміальна, відрядно-преміальна, відрядно-прогресивна, пряма погодинна, пряма відрядна, непряма відрядна, акордна, акордно-преміальна, безтарифна та ін.

Розцінки визначаються діленням погодинної тарифної ставки на норму виробітку або множенням погодинної тарифної ставки на норму часу (в годинах) на виготовлення одиниці продукції.

За непрямої відрядної системи заробіток працівника залежить не від його особистого виробітку, а від результатів праці працівників, яких він обслуговує.

Акордна система оплати праці відрізняється тим, що працівникам розцінки встановлюються не за окремі операції, а за весь комплекс робіт із визначенням кінцевого строку його виконання. Ця система заохочує до скорочення строків виконання робіт, і тому використовується передовсім для усування наслідків аварій, термінових ремонтів, будівельних робіт тощо.

У зв'язку з інфляційними процесами, нестабільністю податкового законодавства, проблемами збуту, порушенням господарських зв'язків підприємства не завжди є можливість виплачувати всім працівникам гарантовану тарифною системою заробітну плату. В зв'язку з цим застосовують безтарифну модель оплати праці, яка є унікальною розробкою керівництва конкретного підприємства.

Незважаючи на унікальність характеру такої моделі, вона має низку спільних для безтарифних систем елементів, а саме:

· працівникам гарантується лише мінімальний обов'язковий рівень заробітної плати, наявність якого обумовлена законодавством, і який, з одного боку, не може бути нижчим від офіційно встановленої мінімальної заробітної плати, а з іншого - повинен становити невелику частку в загальній сумі заробітку працівника;

· безтарифні системи оплати праці належать до колективних систем організації оплати праці, за яких спочатку визначається загальна сума заробленої колективом заробітної плати, потім з неї проводиться вирахування суми гарантованої мінімальної оплати всіх працівників підприємства, а залишок, який повинен становити більшу частину, розподіляється між членами колективу за певними встановленими заздалегідь правилами. Такий підхід до оплати праці працівників сприяє зацікавленості усіх членів трудового колективу в покращанні кінцевих результатів спільної роботи;

· усіх працівників підприємства ставлять у рівні умови щодо можливостей впливу на розмір своєї заробітної плати незалежно від категорії і посади.

· правила розподілу колективного заробітку складаються так, щоб зацікавити кожного робітника в покращанні саме тих показників роботи, які важливі для досягнення бажаного спільного кінцевого результату та які не мають обмежень у можливостях зростання індивідуального заробітку, що характерно для тарифної системи оплати праці, коли ці можливості обмежуються досягненням найвищих кваліфікаційних розрядів;

...