Організація системи планування на підприємстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема 2. Система планування на підприємстві - 4год.

Лекція 2,3. Планування діяльності підприємства

1. Прогнозування діяльності підприємства: сутність, функції, типи і методи

2. Види прогнозів та сфери їх застосування

3. Планування діяльності підприємства як функція управління

4. Система планів підприємства, їх взаємозв'язок

5. Стратегічне планування

1. Прогнозування діяльності підприємства: сутність, функції, типи і методи

Прогнозування розвитку (стану) підприємства або організації - це наукове обґрунтування ймовірних кількісних та якісних змін його (її) стану (рівня розвитку в цілому, окремих напрямків діяльності) у майбутньому, а також альтернативних способів і строків досягнення очікуваного стану.

Прогнозування, з одного боку, передує плануванню, а з іншого - є його складовою частиною, оскільки використовується на різних стадіях планової роботи, а саме на стадії аналізу середовища й визначення передумов для формування стратегій на стадії реалізації планів.

Прогнозування за своїм складом ширше від планування, оскільки, крім показників діяльності фірми, містить також дані про зовнішнє середовище.

Змістом прогнозування є розробка прогнозів з різними часовими рамками, а найважливішими функціями є:

· передбачувальна (описова) - опис можливих або бажаних перспектив;

· рекомендуюча - підготовка проектів рішення різноманітних проблем планування.

Процес прогнозування базується на певних принципах, з яких головними є:

· цілеспрямованість - визначення конкретних завдань;

· системність - побудова прогнозу на основі системи методів і моделей, які характеризуються певною ієрархією та послідовністю;

· наукова обґрунтованість - усебічне врахування вимог об'єктивних законів розвитку суспільства, використання світового досвіду;

· інформаційна єдність - використання інформації на однаковому рівні узагальнення й цілісності ознак;

· адекватність об'єктивним закономірностям розвитку - виявлення та оцінка стійких взаємозв'язків і тенденцій розвитку об'єкта;

· комплексність - багаторівнева характеристика;

· альтернативність - визначення можливостей розвитку об'єкта за умови різних взаємозв'язків і структурних співвідношень.

У практичній діяльності підприємства використовують такі типи прогнозування:

1) прогнозування з використанням інтуїції, яке ґрунтується на творчому передбаченні майбутнього;

2) пошукове прогнозування - це спосіб наукового прогнозування від даного моменту до майбутнього. Воно ґрунтується на наявності інформації. Пошукове прогнозування може бути традиційним (прогноз є екстраполяцією минулого в майбутнє) і новаторським, альтернативним (якщо існує декілька варіантів розвитку підприємства з урахуванням змін зовнішнього і внутрішнього середовищ);

3) нормативне або нормативно-цільове прогнозування, яке полягає у тому, що спочатку визначаються цілі, орієнтири на майбутнє, а вже потім оцінюється розвиток підприємства, виходячи із встановлених цілей. У цьому разі застосовуються якісні методи дослідження, оскільки підприємство не має необхідних вихідних даних.

Методи прогнозування

Залежно від джерел інформації, технології її обробки та одержаних результатів економічні методи прогнозування поділяються на дві порівняно великі групи: фактографічні та евристичні.

Рисунок 1 Методи прогнозування

Фактографічні методи прогнозування базуються на використанні фактичних матеріалів, що детально характеризують зміни в часі усієї сукупності чи окремих ознак (показників) об'єкта прогнозування.

Основними у цій групі є такі методи:

- метод екстраполяції - один з основних для прогнозування розвитку складних виробничих систем; базується на припущенні про незмінність чинників, що визначають розвиток об'єкта дослідження. Сутність методу екстраполяції полягає в поширенні закономірностей розвитку об'єкта в минулому на його майбутнє;

- метод функцій - базується на використанні так званих автокореляційних функцій (автокореляція - визначення взаємозв'язку між сусідніми членами часового ряду).

В основу евристичних методів формування прогнозів покладене використання логічних прийомів, методичних правил, підходів. Конкретні методи прогнозування цієї групи об'єднуються у дві підгрупи - інтуїтивні та аналітичні.

До інтуїтивних методів належать:

- метод експертних оцінок. Використовується у разі відсутності достатньої статистичної інформації або її непридатності для прогнозування певних явищ. В основу методу покладено спосіб збирання необхідної інформації переважно шляхом анкетування. Застосовуються два підходи до використання цього методу прогнозування: індивідуальні й групові оцінки. Сутність індивідуальних оцінок полягає у тому, що кожний експерт дає незалежну оцінку у вигляді інтерв'ю або аналітичної записки. Групові оцінки базуються на колективній роботі експертів та на отриманні сумарної оцінки від усієї групи експертів;

- метод «мозкової атаки» - є різновидом методу групових експертних оцінок. Сутність методу - колективна генерація ідей шляхом проведення дискусій.

До аналітичних методів належать:

- метод морфологічного аналізу - базується на використанні комбінаторики. Тобто досліджуються всі можливі варіанти, виходячи із закономірностей розвитку об'єкта прогнозування, що досліджується та аналізується (морфології). Прогнозована оцінка розвитку підприємства (організації) здійснюється шляхом комбінування можливих варіантів розвитку об'єкта;

- метод побудови «дерева цілей» - застосовується в прогнозуванні з метою поділу основних завдань на підзавдання й обґрунтування між ними зв'язків;

- метод оптимізації - дає можливість враховувати максимально можливу кількість чинників, які впливають на техніко-економічні показники, і на цій основі вибрати найкращий варіант прогнозу.

2. Види прогнозів та сфери їх застосування

За об'єктами прогнозування розрізняють:

· науково-технічне;

· економічне;

· соціально-політичне.

Науково-технічне прогнозування - це прогнозування розвитку і впровадження досягнень науково-технічного прогресу в галузі народного господарства.

Економічне прогнозування - це процес розроблення економічних прогнозів, що ґрунтується на наукових методах пізнання економічних явищ і використання всієї сукупності методів, засобів і способів економічної прогностики.

Соціально-політичне прогнозування - процес розроблення науково-обґрунтованого судження про можливий варіант розвитку політичних подій та соціального розвитку в майбутньому, альтернативні шляхи і строки його здійснення, а також визначення конкретних рекомендацій для впровадження практичних заходів в умовах реальної діяльності.

Безпосередньо самі прогнози можна класифікувати за такими ознаками:

1) за ступенем вірогідності:

- гіпотетичні прогнози (гіпотеза - судження, що характеризує наукове передбачення на рівні загальної теорії) - здійснюються без послідовних розрахунків, без урахування обмежень та можливості впливати на розвиток подій;

- аналітико-розрахункові прогнози - здійснюються на основі попередніх розрахунків без можливості істотно впливати на події;

- директивно-розрахункові прогнози - здійснюються на основі послідовних розрахунків і з можливістю впливати на розвиток подій;

2) за часом попередження:

- довгострокові - понад 15 років;

- середньострокові - 5-15 років;

- короткострокові - до 5 років;

3) за масштабом:

- глобальні; - для країни;

- для галузі; - для підприємства.

3. Планування діяльності підприємства як функція управління

Процес управління підприємством є поєднання багатьох функцій: планування, організація, координація, регулювання, облік, контроль, стимулювання, тощо. Ці функції завжди спрямовані на досягнення цілей управління.

Планування - це процес встановлення цілей підприємства і вибору найефективніших способів їх досягнення.

Мета планування - ліквідація негативного впливу на підприємство, мінливості середовища в якому воно функціонує.

Планування як управлінський процес характеризується такими рисами:

- має дві сторони (соціально-економічну, організаційно-технічну);

- носить інформаційний характер;

- є чинником інтенсифікації виробництва.

Якість планування на підприємстві залежить від врахування його принципів.

Основні принципи:

- необхідність - обов'язковість планів;

- єдність - спільність економічних цілей;

- безперервність - перехід від стратегічних планів до тактичних;

- оптимальність - вибір найрезультативнішого;

- гнучкість - коригування планів;

- точність - точність планових показників;

- принцип участі - кожен учасник (працівник) процесу;

- ефективність - обмеження ресурсів найбільший економічний ефект.

Методи і способи встановлення планових показників:

- ресурсний; - статистичний; - факторний; - балансовий;

- економіко-математичний; - графоаналітичний; - нормативний.

4. Система планів підприємства, їх взаємозв'язок

Види планів підприємства класифікуються за такими ознаками:

1. Обов'язковість планових завдань

- директивні - обов'язкові для виконання;

- індикативні - рекомендовані.

2. Тривалість періоду планування

Залежно від тривалості планового періоду розрізняють перспективне (довгострокове й середньострокове) і поточне (короткострокове) планування. Тривалість планового періоду залежить від ступеня визначеності умов діяльності підприємства, його галузевої належності, загальної економічної ситуації в країні, достовірності первинної інформації, якості її аналітичної обробки тощо.

Довгострокове планування визначає загальну стратегію підприємства, основні напрямки його діяльності. При складанні плану вивчаються варіанти розширення виробництва та зниження витрат. Прогнозуються зміни в номенклатурі продукції й уточнюється політика у функціональних сферах. Результатом цього плану є формулювання довгострокових цілей, складання довгострокових проектів і прийняття довгострокової політики.

Середньострокове планування - це, власне, деталізований стратегічний план на перші роки діяльності підприємства. Межа між довгостроковим і середньостроковим планами є досить умовною й неоднозначною. Середньострокове планування враховує можливості усіх підрозділів на основі їхньої власної оцінки. Розробляються план підприємства з маркетингу, план виробництва, план з праці й фінансовий план.

Поточне планування полягає у розробленні планів на всіх рівнях управління підприємством та за всіма напрямками його діяльності на більш короткі періоди ( рік, півріччя, квартал, місяць) і передбачає планування обсягу виробництва, плану з праці й заробітної плати, планування матеріально-технічного забезпечення, собівартості, прибутку, рентабельності тощо.

3. Залежно від змісту планових рішень:

- виробничі; - маркетингові; - фінансові; - соціальні, та ін.

- стратегічне планування; - тактичне планування;

- оперативне планування; - бізнес-планування.

Певна система планування полягає у розробці та взаємоузгодженості планів різних видів. Кожен з них має свої особливості, що до сукупності розрахункових показників, часового інтервалу планування, рівня планування та інше. Найчастіше плани поділяють за часовими рамками розрахунку техніко - економічних показників в чому і полягає іх взаємозв'язок.

5. Стратегічне планування

Постійна мінливість ринкового середовища зумовила необхідність застосування стратегічного підходу до системи господарювання на підприємстві.

Стратегія - це генеральна комплексна програма дій, яка визначає пріоритетні для підприємства проблеми, його місію, головні цілі та розподіл ресурсів для їхнього досягнення.

Стратегії передує місія - як комплексна мета, що включає зовнішні і внутрішні орієнтири діяльності підприємства (конкуренція; продуктивність праці). Місія не є отримання прибутку. На виконання місії спрямовуються стратегічні цілі (стратегії).

Ціль - це стан окремих характеристик фірми, які треба досягнути. Цілі можуть бути економічними і неекономічними.

Метою розроблення стратегії розвитку підприємства є виявлення основних напрямків його ефективного функціонування на підставі максимальної реалізації існуючого науково-технічного потенціалу у взаємозв'язку із внутрішньовиробничими резервами й зовнішнім навколишнім середовищем.

Основними завданнями формування стратегії підприємства є:

- вибір ефективних напрямків господарської діяльності, які необхідно розвивати;

- визначення обсягу капітальних вкладень та інших ресурсів, необхідних для здійснення обраних напрямків господарської діяльності;

- оцінка результатів віддачі.

Стратегічний план підприємства складається з таких розділів:

- цілі й напрямки діяльності;

- поточні й довгострокові завдання;

- генеральна стратегія;

- функціональні стратегії;

- опис найбільш важливих програм;

- опис зовнішніх операцій;

- обсяг капітальних вкладень і розподіл ресурсів;

- формулювання резервних стратегій.

При складанні стратегічного плану використовується така інформація:

- обсяг річного продажу за групами товарів;

- річний прибуток і збитки за структурними підрозділами;

- річний обсяг експорту і його питома вага до загального обсягу продажу (реалізації);

- частка ринку;

- обсяг щорічних капітальних вкладень;

- баланс на кінець останнього року плану;

- фінансовий план.

Стратегія підприємства розробляється на різні проміжки часу залежно від ступеня передбачуваності майбутнього, тривалості періоду впровадження ідеї, галузевої належності підприємства й рівня технічної оснащеності (від 3 до 10 років).

Тема 3 Продукція: сутність, різновиди і конкурентоспроможність - 4год

Лекція 4, 5 Економічне обґрунтування виробничої програми підприємства

1. Поняття виробничої програми

2. Формування виробничої програми

3. Натуральні та вартісні показники виробничої програми

4. Якість продукції, та її показники

5. Конкурентоспроможність продукції

1. Поняття виробничої програми

План виробництва визначає обсяг випуску продукції в плановому періоді відповідної номенклатури, асортименту та встановленої якості згідно з планом продажу в натуральному та вартісному вираженнях.

Виробнича програма підприємства- це та кількість продукції, які потрібно виробити в плановому році, щоб забезпечити план продажу (поставок).

Виробнича програма складається з двох основних розділів:

- план виробництва продукції в натуральному вираженні;

- план виробництва продукції у вартісному вираженні.

Основним завданням плану є створення на стадії виробництва передумов для одержання максимального прибутку внаслідок оптимального обсягу випуску продукції при найкращому використанні виробничих ресурсів.

Розроблення плану відбувається у такій послідовності:

- визначаються номенклатура й асортимент продукції, що випускається; потреба в ній та обсяги поставок (портфель замовлень і господарські договори, за окремими видами продукції, держзамовлення);

- на основі обсягу поставок визначається обсяг виробництва кожного виробу в натуральному вираженні;

- обсяг випуску за окремими виробами обґрунтовується виробничою потужністю;

- за номенклатурними групами розраховується загальний обсяг виробництва у вартісному вираженні.

Натуральними показниками виробничої програми є обсяг продукції в натуральних одиницях (в фізичних одиницях виміру: штуки, тони, метри тощо) та по номунклатурі і ассортименту.

Номеклатура - це перелік назв окремих видів продукції.

Асортимент - це різновидність виробів в межах даної номенклатури

Обсяг виробництва продукції в натуральних вимірниках встановлють на основі обсягу поставок (обсягу продажу).

ОВ (ВП) = ОП - Зп + Зк, натур. один.;

ОВ - обсяг виробництва продукції в натуральних одиницях;

ОП - обсяг поставок (продажу) в натуральних одиницях;

Зп., Зк. - запаси готової продукції на складі відповідно на початок року і кінець планового періоду, натуральних одиницях.

2. Формування виробничої програми

Для того, щоб вірно сформувати виробничу програму необхідно визначити програму підприємства, у його плані повинна бути представлена така важлива інформація як:

- характеристика пропонованої продукції;

- оцінка можливих ринків збуту та конкурентів;

- стратегія маркетингу;

- наявні виробничі ресурси (виробничі фонди, трудові ресурси);

Вимірники виробничої програми:

- натуральні (штуки, тони, метри тощо) - дозволяють визначити обсяг тільки однорідної продукції;

- умовно-натуральні - дозволяють всі види продукції звести до одного вигляду, прийнятого за базу (умовні метри, умовні тони та ін.). Переведення натуральних показників в умовно-натуральні здійснюється за допомогою коефіцієнтів, що враховують трудомісткість виробів;

- вартісні (грн). Необхідні для узагальненої оцінки обсягів діяльності підприємства, яке виробляє широкий асортимент продукції;

- трудові - визначають сумарну трудомісткість програми в нормативній (нормо-годин) і фактичній (людино-годин) трудомісткості.

3. Натуральні та вартісні показники виробничої програми

Для планування виробничої продукції необхідно визначити показники обсягу виробництва, які бувають натуральні і вартісні.

Обсяг виробництва продукції в натуральних вимірниках (N) може бути обчисленим виходячи з величини матеріальних ресурсів і норм витрат цього виду ресурсу на одиницю продукції.

N= - натур. Один

М заг. - величина натуральних ресурсів

Нв. - норма витрат на даний вимір часу.

Вартісні показники виробництва продукції є обсяги товарної продукції, реалізованої продукції, валової продукції.

Товарна продукція у загальному вигляді містить вартість продукції підприємства, що буде випущена у плановому періоді й підготовлена до реалізації.

Реалізована продукція - це товарна продукція, яка відвантажена споживачеві, за яку надійшли кошти на розрахунковий рахунок підприємства-постачальника або мають надійти в зазначений термін. Згідно з чинним законодавством реалізованою продукцією вважається продукція, що відвантажена замовникові незалежно від того, оплачена вона чи ні.

Валова продукція - вартість всієї промислової продукції незалежно від ступеня її готовності.

4. Якість продукції, та її показники

Під якістю продукції розуміють сукупність властивостей, що зумовлюють придатність продукції, (відповідно до її призначення) задовольняти певні потреби споживачів.

Якість продукції пов'язана із споживчою вартістю товару, але ці поняття не тотожні. Споживча вартість характеризує задоволення певної потреби споживачів - це є корисність речей. Але одна і та ж сама споживна вартість може різною мірою задовольнити потребу споживача. Тому якість характеризує міру задоволення потреби, ступінь придатності і корисності товару, яка може бути виявлена тільки в процесі споживання.

Слід розрізняти поняття якості продукції та поняття її технічного рівня. Поняття технічного рівня за змістом вужче від поняття якості, оскільки охоплює сукупність лише техніко-експлуатаційних характеристик. Значення підвищення якості продукції полягає в тому, що недостатній рівень якості має негативні економічні, соціальні та екологічні наслідки.

Оцінювання якості передбачає її абсолютного, відносного, перспективного і оптимального рівнів.

Абсолютний рівень якості визначають обчисленням певних показників без їх порівняння з відповідними показниками аналогічних виробів. Встановлення відносного рівня якості полягає у зіставленні абсолютних показників якості продукції з відповідними показниками аналогічних кращих зразків. Пріоритетні напрями розвитку науки і техніки мають відображатись у перспективному рівні якості продукції. Оптимальний рівень якості відповідає мінімальній величині загальних суспільних витрат на виробництво та експлуатацію продукції.

5. Конкурентоспроможність продукції

Конкурентноспроможність - це характеристика товару, що відображає її відмінність від товару-конкуренту як за ступенем задоволення конкретної потреби, так і за витратами на його забезпечення.

Важливим елементом системи управління якістю і конкурентоспроможнітю є стандартизація, тобто діяльність зі створення норм, правил і вимог до якості продукції та їх закріплення у відповідних нормативних документах.

Правові та організаційні засади стандартизації в Україні встановлює Закон України «Про стандартизацію» (2001р.).

Стандарт - це затверджений уповноваженим органом документ, який встановлює загальні правила, інструкції, характеристики певної діяльності, процесів, продукції, послуг, включаючи і ті, дотримання яких не є обов'язковим.

Стандарти можуть бути: міжнародні; регіональні; національні.

А також існують:

Державні стандарті України - прийняті центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації.

Галузеві стандарти - розробляються за відсутності державних стандартів.

Стандарти підприємств використовуються лише на конкретному підприємстві.

Для визначення відповідності продукції певним вимогам якості видається сертифікат - документ, що підтверджує високий рівень якості продукції.

Кожен вид товарів який підприємство хоче вигідно продати на світовому ринку має бути сертифікованим. В Україні розрізняють обов'язкову та добровільну сертифікацію.

Тема 4 Трудові ресурси - 2год

Лекція 6 Кадри (персонал) підприємства

1. Персонал підприємства

2. Класифікація персоналу підприємства

3. Кількісна характеристика персоналу і її показники

4. Продуктивність праці і її планування

1. Персонал підприємства

Персонал (кадри) підприємства - це постійні працівники, які отримали необхідну професійну підготовку та мають професійний досвід та навики роботи.

Всі кадри підприємства поділяються на:

1) Промислово виробничий персонал - це зайняті у виробництві та його обслуговуванні (в тому числі заводські лабораторії, апарат заводоуправління) працівники охорони тощо.

2) Непромисловий персонал - зайняті у невиробничій сфері (лікарні, будинки відпочинку, дошкільні дитячі заклади тощо, які належать підприємству).

Залежно від виконаних функцій промислово-виробничий персонал підприємства поділяють на чотири категорії:

- робітники; - службовці; - спеціалісти; - керівники.

Робітники поділяються на:

- основних, які беруть участь у процесі виготовлення продукції.

- допоміжних, які виконують функцію обслуговування виробництва.

До категорії «робітники» також належать листоноші, телефоністи, прибиральники, кур'єри, чергові, сторожі, гардеробники та інші.

Службовці - це працівники, які здійснюють підготовку і оформлення документації, облік і контроль (діловоди, архіваріуси, касири, коректори технічної документації, стенографісти, табельники, обліковці та інші).

Спеціалісти - це працівники, які займаються інженерно-технічними, економічними роботами (інженери, бухгалтери, механіки, економісти, редактори, ревізори, психологи, соціологи, енергетики, юрисконсульти та інші)

Керівники - це працівники, які займають посади керівників підприємства та його структурних підрозділів. Це директори (генеральні директори, начальники, управляючі, завідуючі, головні спеціалісти, майстри, голови, а також заступники керівників).

2. Класифікація персоналу підприємства

Існує класифікація персоналу за:

професіями: характеризує вид трудової діяльності, яка потребує спеціальних знань та практичних навичок;

спеціальністю: виділяються в межах певної професії і характеризує вузький різновид трудової діяльності.

кваліфікацією: характеризує ступінь оволодіння певною спеціальністю.

За рівнем кваліфікації робітники поділяються на 4 групи:

висококваліфіковані - це особливо складні і відповідальні роботи.

кваліфіковані - виконують складні роботи і мають значний досвід роботи.

малокваліфіковані - це нескладні роботи та певний досвід роботи.

некваліфіковані - виконують обслуговуючі роботи без спеціальної підготовки.

Рівень кваліфікації робітників визначається за допомогою тарифно-кваліфікованих довідників і характеризується розрядами.

Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів характеризується рівнем освіти та досвідом роботи.

Розрізняють:

· найвищої кваліфікації - мають наукові ступені та знання;

· вищої кваліфікації - зі значним досвідом практичної роботи та вищої спеціальної освіти;

· середньої кваліфікації з певним практичним досвідом та середньо спеціальною освітою;

· спеціалісти-практики - не мають спеціальної освіти, але мають практичний досвід і займають відповідні посади.

3. Кількісна характеристика персоналу і її показники

Слід розрізняти чисельність працівників:

облікова - включає на певну дату всіх постійних, тимчасових і сезонних працівників які прийнятті на роботу на один і більше днів, незалежно від того чи перебувають вони на роботі, у відпустці, у відрядженні, звільнені від роботи у зв'язку з непрацездатністю та іншим.

середньооблікова - розраховують сумуванням, облікової чисельності за всі дні місяця і діленням на число календарних днів у місяці (враховуючи святкові і неробочі дні).

явочна - включає всіх працівників, які з'явилися на роботу.

Показники характеристики персоналу:

Плинність персоналу:

ПлП =

КЗ - кількість звільнених робітників, чол.

4 - середньооблікова чисельність, чол.

Стабільність персоналу (відповідність персоналу) - це середній стаж роботи на даному підприємстві

СтП=

n - кількість працівників на підприємстві;

ti -стаж роботи і-го працівника на данному підприємстві, років.

4. Продуктивність праці і її планування

Продуктивність праці - ефективність витрат праці персоналу підприємства.

Планування продуктивності праці. Рівень продуктивності праці не є величиною постійною. Тому під час планування продуктивності праці на підприємстві необхідно враховувати фактори, під впливом яких вона постійно змінюється:

Зміна виробництва - скорочення (збільшення) чисельності працюючих, зміна в виробництві матеріальних затрат тощо.

Зміни технічного оснащення виробництва - автоматизація, модернізація обладнання, використання передових технологій тощо.

Зміна в управлінні та організації виробництва - зменшення втрат робочого часу (скорочення простоїв), скорочення браку,тощо.

При зростанні продуктивності праці необхідно визначити приріст продуктивності праці відносно базового періоду.

АПП = *100 (%)

ППвл, ППб - продуктивність праці в плановому і базовому періодах.

Рівень продуктивності праці розраховується прямим, або оберненим методами:

1.Прямий: Виробіток -кількість продукції, що виробляється за одиницю робочого часу, або одним працівником промислово-виробничого персоналу підприємства.

В залежності від показників вимірювання обсягу продукції розрізняють такі визначення виробітку (продуктивності праці):

1.1 Вартісний:

В=, грн.\чол.

Q - кількість продукції у вартісному виразі (грн.)

4 - кількість працюючих (чоловік)

1.2 Натуральний:

В=, шт., м/чол, год. Тощо

N - кількість продукції у натуральному виразі (шт., м. тощо)

Т - робочий час,витрачений на виготовлення продукції, нормо- години, дні, місяці

1.3 Трудовий

В=, н-год. /чол. Тощо

Т- робочий час, витрачений на виготовлення продукції, норми - години, дні, місяці тощо

2.Обернений. Трудомісткість - показує витрати робочого часу на виробництво одиниці продукції.

t = , н-год.

Тема 5 Капітал, виробничі фонди та нематеріальні ресурси - 4 год

Лекція 7,8 Капітал, виробничі фонди та нематеріальні ресурси

1. Виробничі фонди підприємства

2. Структура виробничих фондів

3. Оцінка основних фондів

4. Оборотні фонди

5. Фонди обігу. Оборотні кошти підприємства

6. Показники оборотності

1. Виробничі фонди підприємства

Виготовлення продукції, надання послуг та виконання робіт здійснюється в процесі взаємодій людини і засобів виробництва.

Засоби виробництва складають виробничі форми підприємства, які поділяються на основні та оборотні.

Основні фонди підприємства - це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробничому процесі тривалий час (більше одного року) не змінюючи при цьому своїх форм і розмірів, а свою вартість переносять на вартість готової продукції поступово, шляхом амортизаційних відрахувань. Не є виробничими засобами праці: не залучені в процес виробництва (не введенні в дію підприємства, засоби праці у стадії монтажу, демонтоване обладнання).

2. Структура виробничих фондів

Основні фонди підприємства поділяються на:

- виробничі (функціонують у сфері матеріального виробництва підприємства),

- невиробничі (фонди не виробничої сфери підприємства). Задовольняють соціальні потреби працівників підприємства:

ь будинки відпочинку;

ь медичні заклади;

ь спортивні умови тощо.

ь

Основні виробничі фонди класифікуються на:

1. будівлі (корпуси цехів, склади тощо)

2. споруди (насосні станції, очисні споруди, мости тощо)

3. передавальні пристрої (засоби для передачі всіх видів енергії, електромережі, нафтопроводи тощо)

4. машини і обладнання (основна складова, яка змінює, впливає на предмети праці) - агрегати, верстати, пральні машини, комп'ютери тощо.

5. транспортні засоби (міжзаводський, міжцеховий транспорт тощо)

6. інструменти (вимірюванні, ріжучі, пристосування тощо)

7. виробничий інтервал (тара, контейнери тощо), тощо ( 16 груп)

Крім того виробничі основні фонди поділяються на:

- активні - ті, які безпосередньо беруть участь у виробництві (машини, устаткування).

- пасивні - забезпечують нормальні умови процесу виробництва (будівлі, споруди тощо).

Прогресивною є така структура основних виробничих фондів де доля активної частини зростає.

Вікова структура виробничих фондів:

Ш до 5років - нові;

Ш 5-20 років середні;

Ш понад 20 років - старі.

3. Оцінка основних фондів

Оцінка основних виробничих фондів ведеться на початок і кінець року і здійснюється в:

- натуральних показниках: штуки, м,, т, тощо

- вартісних показниках:

1. Початкова (первісна) вартість основних фондів (ВП) - вартість основних фондів в момент їх придбання і обчислення

ВП= Ц+Т+М, грн.

Ц- ціна обладнання в гривнях;

Т- транспортні витрати в тому числі сплата обов'язкових платежів;

М - витрати на установку і монтаж обладнання

2.Залишкова та балансова вартість (балансова вартість - це різниця між первісною вартістю і сумою зносу, тобто тією частиною вартості основних фондів, яку вони в процесі виробництва перенесли на вартість продукції).

Вз. = Вп. -, грн

Вз.- залишкова вартість;

Вп. - первісна вартість;

сума зносу.

Знос основних фондів - це втрата ними частини вартості. Існує два види зносу: фізичний і моральний.

Фізичний знос - це втрата основними фондами, їх споживчих якостей. Фізичний знос може бути викликаний: експлуатацією, бездіяльністю, дією зовнішнього середовища. І може бути усувний (підлягає ремонту) і неусувний( не підлягає ремонту).

Величину зносу характеризує коефіцієнт зносу основних фондів

Кф.з. =

він показує ту частину основних фондів, що вже перенесена на вартість виготовленої підприємством продукції і має бути більшою від 0 і меншою, або дорівнювати 1

1=0

Фізичний знос у відсотках можна обчислити так:

Кфз. = * 1000

Тф., Тн. - це фактичний і нормативний строк служби, обладнання за рік.

Моральний знос - це передчасне (до закінчення строку служби) старіння, обезцінення ОВФ, пов'язане з появою нових більш досконалих зразків обладнання та інших видів ОВ.

Процес відшкодування зносу ОФ здійснюється шляхом амортизаційних відрахувань.

Амортизація - це процес поступового перенесення вартості основних фондів на продукт, що виготовляється з їх допомогою. Для заміщення зношеної частини основних засобів виробництва підприємства роблять амортизаційні відрахування, тобто відрахування певних грошових сум відповідно до розмірів фізичного і морального зносу засобів виробництва. Амортизаційні відрахування використовуються для повного відтворювання зношених основних фондів (на реновацію), а також для їх часткового відшкодування (на капітальний ремонт і модернізацію). (Амортизація - це перенесення частини вартості основних виробничих фондів на вартість створеної продукції).

Із амортизаційних сум формується амортизаційний фонд, який використовується для ремонту та відновлення основних фондів. Амортизація нараховується шляхом використання норм амортизації, як річного, квартального, місячного відсотку.

Амортизаційні відрахування розраховуються за формулою:

А=, грн. (для Нових. ОВФ))

Середньорічна вартість основних фондів (S сер.) обчислюється за формулою:

Sсер. = Sпоч. + SВВ *ТВВ/12-Sвив.*Твив/12, грн.

SПОЧ - це вартість основних фондів на початку року у грн.

SBB - це вартість введених протягом року основних фондів у грн.

ТВИВ - це кількість місяців до кінця року, протягом яких функціонуватимуть основні фонди.

SВИВ - це вартість виведених з експлуатації основних фондів протягом року у грн.

ТВИВ - це кількість місяців до кінця року з моменту виведення з експлуатації основних фондів.

А =, грн. (для ОВФ в експлуатації)

Вз = Впоч - ВВИВ + ВВВ - А, грн.

ВПОЧ - це вартість ОВВ на початок року попереднього періоду;

ВВИВ - це вартість ОФВ, які були виведенні (куплені) в експлуатацію за попередній період;

А - це нараховані амортизаційні відрахування за попередній період.

Норма амортизації - це річний відсоток відшкодування вартості зношеної частини основних фондів.

Норма амортизації (На) визначається за формулою:

На = * 100%

Вл - це ліквідаційна вартість основних фондів певної групи у грн.

Тел - це термін служби основних фондів визначений технічною документацією у роках.

Показники ефективного використання основних фондів

1) Фондовідача:

Фв. = , грн.

Виручка на кожну вкладену 1 грн. основних виробничих фондів.

2) Фондооборотність:

Фо. = , грн.

Показує величину основних фондів на 1 працівника

ч - це середньооблікова чисельність промислово-виробничого персоналу, тобто чоловіки.

3) Фондомісткість:

Фм. =, грн.

Sсер. - це середньорічна чисельність промислово-виробничого персоналу, тобто чоловіки.

Q - це обсяг товарної продукції за рік;

4) Коефіцієнт вибуття:

К виб. =

Sвиб. - це вартість ліквідованих основних фондів на певний період (рік) в грн.

Sп. - це вартість основних фондів на початок періоду у грн.

5) Коефіцієнт оновлення:

Коснов. =

SBB - це вартість основних фондів за певний період у грн.

Фактори, що впливають на величину виробничої потужності підприємства:

- Кількість обладнання;

- Потужність обладнання;

- Режим роботи підприємства;

- Кваліфікаційний рівень робітників;

- Структура основних фондів.

4. Оборотні фонди

Оборотні фонди - це предмет праці підприємства, які повністю споживаються у кожному технологічного циклі виготовлення продукції і повністю переносить свою вартість на вартість цієї продукції при цьому змінюють свою форму.

До оборотних фондів підприємства відносяться:

1. Виробничі запаси (предмети праці, які ще не задіяні у виробництві і знаходяться на складах підприємства).

До іх складу входять:

- Сировина, основні допоміжні матеріали

- Паливо, куповані напівфабрикати та комплектуючі вибори.

- Тара і товарні матеріали,запасні частини для ремонту

- малоцінні та швидкозношувані предмети (господарський інтервал, малоцінні інструменти та інше), хоч і є засобами праці, але термін служби менше одного року тому відносяться до оборонних фондів.

Незавершене виробництво - це предмети праці, які ще знаходяться на робочих місцях, або транспортуються від одного робочого місця до іншого. Для забезпечення безперервної роботи підприємству необхідно мати оптимальний розмір матеріальних ресурсів. Для чого здійснюється її нормування, тобто визначення гранично - допустимої величини сировини, матеріалів, комплектуючих матеріалів тощо, що витрачаються для виробництва продукції (або для виконання певної роботи).

Основні показники ефективного використання матеріальних ресурсів:

1) Матеріальність - показує величину витрат матеріальних ресурсів на виробництво одиниці продукції в грошовому, або натуральному вимірі.

Мм = , або

Мз - вартість матеріальних витрат, грн

Q,п - обсяг виготовленої продукції в грошовому та натуральному вимірах.

2) Матеріаловіддача - показує скільки вироблено продукції (в грошових одиницях, з кожної гривні витрачених матеріальних ресурсів).

Мд =

Коефіцієнт використання матеріальних ресурсів характеризує частку корисних витрат матеріалів у їх загальній нормі витрат на виробництво продукції.

Кв.м. =

М4 - чиста вага виробу (корисні витрати виробу)

Нм. - норма витрат матеріалів на одиницю продукції

5. Фонди обігу. Оборотні кошти підприємства

До фондів обігу належать:

1) Товари - матеріальні цінності, що придбані і зберігаються підприємством для подальшого перепродажу.

2) Готова продукція - вироби підприємства. Поки виготовлена продукція не оплачена вона належить підприємству.

3) Грошові кошти - кошти, що знаходяться в касі підприємства, на поточних рахунках у банках. Підприємство може мати грошові кошти, як і національні так і в іноземній валюті.

4) Дебіторська заборгованість - заборгованість покупців перед підприємством за відвантажену їм продукцію, або надані послуги.

Сукупність грошових коштів підприємства, вкладених в оборотні фонди і фонди обігу, становлять оборотні кошти підприємства (оборотні засоби). Як правило у промисловості 2/3 оборотних коштів авансуються в оборотні фонди, а 1/3 у фонди обігу.

За джерелами формування оборотні кошти підприємства поділяються на:

1) Власні (вкладенні в підприємства при його створенні і поповненні за рахунок прибутку),

2) Залучені (кредити банків).

6. Показники оборотності

Нормування оборотних коштів.

Оборотні кошти поділяються на:

1) нормовані (всі оборотні фонди, товари і готова продукція на складах підприємства)

2) ненормовані (грошові кошти підприємства, дебіторська заборгованість)

Норматив оборотних коштів - це визначення їх мінімального розміру (грн.), що необхідно для забезпечення нормальної роботи підприємства.

Норматив оборотних коштів у виробничих запасах ( Нвир. зап. )

Н вир.зап. = Дм* Н3 грн, або нат. один.

Дм. - денна потреба у певному виді матеріальних ресурсів;

Н3 - мінімальна кількість днів, на яку треба передбачити запаси матеріалів для безперебійного функціонування підприємства

Н3 = Тр3 +Підг3 +Техн3, днях

Оборотні кошти підприємства прибувають у безперервному русі змінюючи свою форму Г - ВЗ - НЗВ - ГП - Г

Оборот оборотних коштів називається їх оборотністю від якої залежить величина необхідних підприємству грошових коштів для забезпечення безперервності виробництва та реалізації продукції.

Показниками оборотності оборотних засобів є:

1. коефіцієнт оборотності, що показує кількість оборотів за рік

2. тривалість обороту (швидкість обороту), що показує тривалість одного обороту оборотних коштів в днях.

Тема 6 Інноваційно-інвестиційна діяльність підприємства - 4год

Лекція 9,10 Виробничі інвестиції та інновації на підприємстві

1. Поняття інвестиційних ресурсів

2. Інвестиційна діяльність підприємства

3. Склад виробничих інвестицій

4. Інноваційні процеси

5. Види інноваційних процесів

6. Поняття ефективності технічних нововведень, види ефективності

1. Поняття інвестиційних ресурсів

У формуванні ресурсного потенціалу підприємства значну роль відіграють інвестиційні ресурси. Формування, використання і поповнення цих ресурсів регулюється чинним законодавством України, зокрема Законом України «Про інвестиційну діяльність». У згаданому Законі ІНВЕСТИЦІЇ визначаються як сукупність усіх видів майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. До названих цінностей можна віднести:

Ш кошти, цільові банківські вклади, рухоме та нерухоме майно;

Ш права користування землею, водою, ресурсами;

Ш сукупність технологічних технічних знань, тощо.

Об'єктами інвестиційної діяльності є основні фонди і оборотні кошти підприємств і організацій, цінні папери, цільові грошові внески, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Суб'єктами інвестиційної діяльності є інвестори, тобто юридичні та фізичні особи, які здійснюють вкладення капіталу (інвестування) у згаданих вище формах цінностей у відповідні об'єкти інвестування. Інвестори можуть вступати у ролі вкладників, кредиторів, покупців, виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

2. Інвестиційна діяльність підприємства

Інвестиційна діяльність - це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави стосовно реалізації інвестицій.

Інвестиційна діяльність здійснюється на основі:

громадського; державного; іноземного; спільного інвестування.

Види інвестицій.

Размещено на http://www.allbest.ru/

3. Склад виробничих інвестицій

Виробничі інвестиції (капітальні вкладення) - це кошти, що відправляються на розширене відтворення основних фондів та об'єктів соціальної інфраструктури підприємства. Вони складаються із затрат на реконструкцію, розширення, технічне переоснащення діючих та спорудження нових підприємств, заміни основних фондів, що вибули.

Розрізняють валові та чисті капітальні вкладення підприємства.

Валові капіталовкладення - це загальна сума витрат капіталу на просте і розширене відтворення основних фондів та об'єктів соціальної інфраструктури підприємства.

...