Вплив бюджетної політики на економічне зростання

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи бюджетної політики в контексті забезпечення економічного зростання

1.1 Сутність бюджетної політики, її завдання і головні напрямки

1.2 Економічне зростання, основні види і форми

Розділ 2. Сучасний стан та тенденції впливу бюджетної політики на економічне зростання

2.1 Державний бюджет як інструмент реалізації бюджетної політики

2.2 Аналіз динаміки ВВП як показника економічного зростання країни

Розділ 3. Удосконалення бюджетної політики економічного зростання

3.1 Напрями удосконалення бюджетної політики

3.2 Шляхи забезпечення економічного зростання країни

Висновки

Список використаних джерел

Додаток А. Динаміка вихідних показників для обчислення індикаторів бюджетної безпеки України протягом 2011 - 2013 років



ВСТУП

Актуальність теми. На сьогоднішній день дана тема є дуже актуальною, оскільки економіка в країні під час фінансової кризи є нестабільною та слабкою, тому потрібно розробити нові концептуальні підходи до напрямів та механізмів реалізації бюджетної політики та перетворити її на дієвий інструмент соціально-економічного розвитку держави. Бюджетна політика є одним із напрямів фінансової політики, її невід'ємним компонентом, у якій відбиваються суспільні інтереси, реалізуються функції і завдання держави у сфері управління фінансами. Економічне зростання і економічний розвиток тісно взаємопов'язані. Але зауважимо, що економічне зростання може відбутися і за умов відсутності економічного розвитку, в той час як економічний розвиток без економічного зростання неможливий.

Теоретико-методологічні основи бюджетної політики висвітлені в роботах вітчизняних та зарубіжних науковців. Важливу роль у дослідженні бюджетної політики як суспільно-економічної категорії, визначенні її видів, принципів і методів практичної реалізації відіграли такі вчені, як: Огонь Г., Василик О. Д., М. М. Єрмошенко, С. А. Єрохін, І. О. Плужніков, Л. М. Бабич, А. М. Соколовська, Ю. В. Чередниченко, Мочерний С. В., Іванова Н. Г., Рибчак С., Лисяк Л. В., Пасічник Ю. В., Федосов В., Казаков А. П., Дем'яшин В., Мярковський А., Чугунов І., Сергієнко Л.К. Але в сучасній економічній науці у визначенні поняття «бюджетна політика», класифікації елементного складу, теоретичному обґрунтуванні специфіки і напрямів її реалізації немає однозначності, тому багато питань є відкритими та дискусійними.

Мета курсової роботи полягає у вивчені теоретичних і практичних питань, впливу бюджетної політики на економічне зростання.

Відповідно до поставленої мети курсової роботи визначено сукупність дослідницьких завдань:

1) визначити сутність бюджетної політики, її завдання і головні напрямки;

2) визначити економічне зростання, його основні види і форми;

3) проаналізувати державний бюджет як інструмент реалізації бюджетної політики;

4) визначити аналіз динаміки ВВП як показника економічного зростання країни;

5) дослідити напрями удосконалення бюджетної політики;

6) визначити шляхи забезпечення економічного зростання країни.

Об'єктом дослідження курсової роботи являється бюджетна політика економічного зростання.

Предметом даної роботи є напрями бюджетної політики економічного зростання на сучасному етапі.

При написані роботи використовувалися наступні методи дослідження: аналіз, синтез, узагальнення, індукція та дедукція. Аналіз використовувався при аналізуванні пріоритетних напрямків бюджетної політики України; узагальнення - при формулюванні висновків до роботи; індукція - при визначенні сутності та напрямків бюджетної політики економічного зростання; дедукція - при виявленні недоліків реалізації бюджетної політики та виявленні перспективних напрямів та інструментів її реалізації.

Інформаційну базу дослідження становили законодавчі та нормативно-правові акти з питань бюджетної політики. При написанні роботи проаналізовано монографії та статті вітчизняних і зарубіжних авторів з питань бюджетного регулювання.

Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновку, списку використаних джерел і додатку.



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ БЮДЖЕТНОЇ ПОЛІТИКИ В КОНТЕКСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ

1.1 Сутність бюджетної політики її завдання і головні напрямки

У сучасних умовах сталого економічного зростання бюджетна політика є важливим чинником управлінського впливу інститутів виконавчої влади на сферу державних фінансів та бюджетних відносин як при розробці, так і здійсненні стратегії і тактики регулювання економічної та соціальної сфери й інших підсистем суспільного розвитку шляхом формування, розподілу і перерозподілу державних коштів. Бюджетна політика є вагомим елементом впливу на різні суспільні процеси та дієвим інструментом управління інноваційним розвитком країни. Тому сьогодні досить актуальним питанням для економічних досліджень є науково обґрунтований аналіз сутності бюджетної політики і визначення її концептуальних засад.

Бюджетна політика є одним із напрямів фінансової політики, її невід'ємним компонентом, у якій відбиваються суспільні інтереси, реалізуються функції і завдання держави у сфері управління фінансами. У сучасній економічній літературі дефініція “бюджетна політика” ввібрала в себе сутнісний зміст, характеризується багатьма властивостями, інтегрує подвійне змістовне навантаження.

Вітчизняні та зарубіжні науковці висувають різні концептуальні визначення бюджетної політики. Найбільш поширеним є визначення, яке дуже лаконічно формулює Ц. Г. Огонь: «Бюджетна політика - це цілеспрямована діяльність держави у фінансово-бюджетній сфері». [13, с.126] За такого підходу вона націлена на якісну реалізацію збалансованої бюджетної стратегії в системі управління фінансами. Інтерпретація змісту бюджетної політики О. Д. Василиком як сукупності заходів держави щодо організації та використання фінансів для забезпечення економічного і соціального розвитку [2, с.53] стосується більше фінансової, ніж бюджетної політики, але зміст останньої розкривається через практичну діяльність держави. І. О. Плужников визначає бюджетну політику як сукупність пріоритетів (національних інтересів), наукових підходів і конкретних заходів щодо цілеспрямованої діяльності держави з регулювання бюджетного процесу та використання бюджетної системи для вирішення економічних і соціальних завдань країни [5, с.177]. У такій інтерпретації бюджетна політика розглядається з позиції як соціально-політичного, так і макроекономічного ефекту, але водночас тут ототожнюється поняття «пріоритети» і «національні інтереси».

Залежно від періоду і характеру завдань, що вирішуються, бюджетна політика у фінансовій науці поділяється на бюджетну стратегію та бюджетну тактику. Бюджетна стратегія репрезентується інститутами законодавчої і виконавчої влади, реалізується шляхом бюджетного прогнозування та бюджетного програмування і визначається соціально-економічним устроєм. Сутність бюджетної стратегії полягає в тому, щоб з допомогою важливих та дієвих заходів забезпечити у країні фінансову і соціальну стабільність та стале економічне зростання в найближчій і віддаленій перспективі. Завдання бюджетної стратегії, детерміновані особливостями соціально-економічної системи, етапом розвитку країни, довгостроковими цілями бюджетної політики, можуть видозмінюватися, варіюватися, набувати того чи іншого значення і тісно пов'язані з бюджетною тактикою [20, с.41].

Для досягнення цілей бюджетної політики держава використовує різні методи: аналізу ситуації (загальні, спеціальні, особливі); формування бюджетної політики (традиційні, запозичені, із незначним і тривалим лагом); реалізації бюджетної політики (регіональні, галузеві, прямі, непрямі); оцінки ефективності бюджетної політики (послідовні, періодичні, опосередковані, безпосередні). Сучасний етап розвитку суспільства в результаті розгортання процесів глобалізації і трансформації вимагає формування бюджетної політики нової якості та ефективного механізму реалізації її стратегічних і тактичних цілей. Тому бюджетна політика повинна формуватися та втілюватися у життя на наукових засадах, відповідати соціально-економічній стратегії держави і національним інтересам суспільства. Основою бюджетної політики є бюджетні відносини, які визначають її зміст та завдання. Домінантою, вихідним критерієм і головним вектором бюджетної політики є бюджетна доктрина. Бюджетна стратегія реалізується в діалектичній єдності із бюджетною тактикою.

Теоретична концептуалізація класифікації основних складових бюджетної політики є різноплановою. У зарубіжній і вітчизняній економічній літературі відсутні єдині підходи до обґрунтування змісту бюджетної політики, висунуті різні визначення та інтерпретації цього терміну. Широке коло досліджень сутності бюджетної політики різними науковцями свідчить про неоднорідність, складність, унікальність, особливість цієї політики. Практичне впровадження наукових концепцій бюджетної політики сприятиме якісній реалізації заходів стратегічного і тактичного характеру, піднесенню економіки, фінансовій стабільності країни в найближчій та віддаленій перспективі. [9, с.135]

Стратегічною ж метою бюджетної політики є створення державою необхідних економічних, правових та організаційних засад щодо підвищення ролі бюджету як інструменту формування і оптимального розподілу фінансових ресурсів між різними ланками бюджетної системи для ефективного її розвитку, спрямованого та економічне зростання та підвищення життєвого рівня населення.

За цих умов активний вплив бюджетної системи на фінансові зв'язки і потоки між різними секторами економіки виступає необхідною умовою для забезпечення економічного росту.

Таким чином, бюджетна система повинна бути визначальною формою відносин, що реалізують фінансові інтереси і цілі держави. Звідси головним пріоритетним напрямком бюджетної політики України має стати фінансове оздоровлення підприємств реального сектора шляхом створення сприятливих макроекономічних умов і проведення зваженої податкової реформи.

Поряд з цими пріоритетами розвитку бюджетної політики слід вважати також ті, що відповідають вимогам збереження загальноекономічної рівноваги, забезпечення збалансованості і разом з тим соціальної спрямованості бюджету за умов певного скорочення податкових надходжень, а також збереження високого боргового навантаження при обмеженій можливості залучення зовнішніх ресурсів та чіткій орієнтації України на інтеграцію у Європейський союз з набуттям в ньому статусу спочатку асоційованого, а згодом і повноправного членства. [17, с. 465-467]

Отже, основним завданням щодо пріоритетів бюджетної політики відповідно до поставленої мети є забезпечення збалансованості зведеного бюджету. Досягти ж максимального збалансування бюджету можливо за рахунок вирішення таких завдань:

- забезпечення на рівні не менш, ніж 28% частки перерозподілу ВВП через доходну частину зведеного бюджету шляхом чіткого визначення меж втручання держави у розподільні та перерозподільні процеси фінансових ресурсів, що створюються в різних секторах економіки;

- забезпечення бездефіцитності бюджету, коли формування видатків зведеного бюджету здійснюються в межах доходів, і тим самим забезпечується принцип збалансованості, що є необхідною умовою зниження інфляції і досягнення економічного зростання, а також позитивної динаміки державного боргу, зниження рівня його обслуговування, проведення реформ у податковій сфері, стабільності державних фінансів, підвищення довіри до держави і переорієнтації фінансових ресурсів на інвестиції та інновації;

- забезпечення централізованих капітальних вкладень з державного бюджету на рівні, не меншому 1,5% від ВВП та поступового збільшення частки видатків на науку до 2,5% від обсягу ВВП з метою реалізації пріоритетного завдання державної бюджетної політики щодо сприяння запровадження інноваційної моделі розвитку економіки України як високотехнологічної держави;

- збільшення частки видатків бюджету, що спрямовуються на соціальну сферу - освіту, охорону здоров'я, культуру з метою посилення соціального курсу реформ;

- узгодження з завданнями адміністративної реформи видатків на управління;

- узгодження з основними напрямками реформ у військовій справі видатків на оборону;

- забезпечення частки місцевих бюджетів у структурі зведеного бюджету на рівні, не меншому 40% з метою посилення ролі бюджетів місцевого самоврядування;

- забезпечення формування видаткової частини в обсягах, необхідних для підвищення заробітної плати працівників бюджетних установ з урахуванням модернізації тарифної системи та удосконалення кошторисів бюджетних установ;

- удосконалення податкового регулювання через посилення захисту платників податків, зниження податкового тиску., максимальне спрощення процедури оподаткування та введення податкових стимулів з інноваційної діяльності та нагромадження основного капіталу;

- підвищення рівня монетизації економіки та зменшення неплатежів усіх суб'єктів господарювання та держави;

- зменшення розміру нелегального відтоку капіталу шляхом дотримання законодавства щодо відмивання “брудних” грошей та боротьби з корупцією;

- створення ефективної системи управління державним боргом, зниження боргового навантаження на економіку і бюджет в результаті відновлення довіри учасників внутрішнього і світового фінансового ринку до бюджетної політики і політики державних запозичень, що проводиться державою та повного виконання зобов'язань по сплаті платежів з державного боргу. [26, с. 167-169]

На формування бюджетної політики нової якості та ефективного механізму успішної реалізації її тактичних і стратегічних цілей впливають зовнішні та внутрішні чинники, які можуть сприяти економічному прогресу, стримувати пріоритетну тенденцію або суперечливо позначитися на інноваційній системі управління державними фінансами.

Реалізація поставлених задач бюджетної політики на довгострокову перспективу повинна здійснюватися, за наступними основними напрямками щодо удосконалення бюджетної сфери: продовження реформ у податковій сфері, створення ефективної системи управління державним боргом, вдосконалення міжбюджетних відносин, оптимізації державних витрат, використання програмно-цільового методу складання бюджету, посилення контролю за сплатою податків та використанням бюджетних коштів на всіх рівнях бюджетної системи, тощо.

1.2 Сутність економічного зростання та його основні типи

Економічне зростання - це збільшення обсягів реального ВВП в одному періоді порівняно з іншим. Економічне зростання являє собою зростаючу здатність економіки до реалізації своїх виробничих можливостей. Сутність економічного зростання полягає у розширеному відтворенні тих самих товарів і послуг з використанням незмінної технології.

На відміну від економічного зростання, економічний розвиток можна визначити як перехід від одного стану економіки до іншого, коли в новому періоді не тільки збільшується виробництво тих самих товарів, а має місце й виробництво нових товарів і послуг з використанням нових технологій порівняно з минулим періодом.

Економічне зростання і економічний розвиток тісно взаємопов'язані. Але зауважимо, що економічне зростання може відбутися і за умов відсутності економічного розвитку, в той час як економічний розвиток без економічного зростання неможливий.

Отже, економічне зростання є більш вузьким за змістом порівняно з економічним розвитком, адже розвиток економіки створює передумови для збільшення обсягів виробництва на якісно новій основі. Можна сказати, що економічне зростання становить зміст розвитку, є його складовою частиною. Якщо економічне зростання відбиває суто кількісні зміни в економіці, то економічний розвиток - це якісне економічне зростання. [1, с.470-471]

Основним показником, що вимірює і економічне зростання, і економічний розвиток, є реальний ВВП. Однак, тільки кількісний вимір цього показника не дає можливості з'ясувати, чи відбувається економічне зростання, чи - економічний розвиток.

Крім реального ВВП для вимірювання економічного зростання і економічного розвитку прийнятним є і показник реального ВВП на душу населення.

Переважно економічне зростання розглядають та користуються як суттєвою складовою економічного розвитку.

Кінцева мета економічного зростання - збільшення споживання.

Економічне зростання класифікують за темпами і за типами.

За темпами розрізняють високі і низькі. Світовий досвід свідчить, що нормальними темпами економічного зростання є річні темпи на рівні 3-5%.

Класифікація за типами розрізняє екстенсивне (збільшення обсягів виробництва досягається за рахунок використання більшої кількості виробничих ресурсів, тобто середня продуктивність праці в суспільстві не змінюється) та інтенсивне (приріст виробництва забезпечується за рахунок застосування більш досконалих факторів виробництва, тобто за рахунок підвищення їхньої продуктивності) економічне зростання.

У дійсності важко розмежувати один тип економічного зростання від іншого. В реальному процесі розширеного відтворення вони співіснують, поєднуються. Тому можна говорити про переважно інтенсивний тип або екстенсивний тип.

Темпи економічного зростання, його якісь повністю визначаються факторами зростання. [8, с.180-182]

Макроекономічні фактори економічного зростання можуть бути поділені на три групи: фактори пропозиції, фактори попиту і фактори розподілу.

Фактори пропозиції включають:

- кількість і якість природних ресурсів;

- кількість і якість трудових ресурсів;

- обсяг основного капіталу (основні фонди);

- нові технології - НТП;

Саме ці фактори визначають спроможність до економічного зростання. Але слід розрізняти здатність до зростання і реальне зростання по суті, для чого важливим є два наступних фактори.

Фактори попиту: для реалізації зростаючого виробництва потенціалу в економіці треба забезпечити повне використання збільшених обсягів всіх ресурсів. А це потребує рівня сукупних витрат, тобто сукупного попиту.

Фактори розподілу: здатність до нарощування виробництва недостатня для розширення загального випуску продукції. Необхідним є також розподіл зростаючих обсягів ресурсів з метою отримання максимальної кількості корисної продукції.

Зауважимо, що фактори пропозиції і попиту взаємопов'язані. Наприклад, безробіття уповільнює темпи нагромадження капіталу, зменшує витрати на дослідження. І навпаки, низькі темпи впровадження нововведень та інвестицій можуть стати головною причиною безробіття.

Кожний із факторів економічного зростання вимірюється різними показниками (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 Показники факторів економічного зростання

Фактори зростання	Кількісні показники фактора	Заходи повного використання та підвищення ефективності	Показник ефективності використання
1. Природні ресурси	Показник для кожного конкретного виду	Комплексна і глибока переробка	Ресурсомісткість продукції
2. Трудові ресурси	Чисельність населення в працездатному віці	Підвищення рівня освіти, поліпшення здоров'я вдосконалення організації праці	Продуктивність праці
3.Основний капітал	Вартість	Вдосконалення організації виробництва	Фондовіддача
4. Науково-технічний прогрес	Витрати на нову техніку, технології тощо	Розвиток сфери наукових досліджень	Підвищення ефективності суспільного виробництва

Збільшення реального продукту і доходу можна одержати або шляхом залучення більшого обсягу виробничих ресурсів, або продуктивнішим їх використанням. У кінцевому підсумку величина реального ВВП визначається як добуток трудових витрат на продуктивність праці. Величина трудових витрат залежить від чисельності зайнятих та середньої тривалості робочого тижня. У свою чергу, кількість зайнятих залежить від загальної чисельності населення у працездатному віці та частки в ньому того населення, яке бере активну участь у суспільному виробництві. Середня тривалість робочого тижня визначається діючими в кожній країні законами про працю, колективними договорами, структурними особливостями економіки тощо. Продуктивність праці перебуває під впливом багатьох факторів, серед яких головним є технічний прогрес, фондоозброєність, якість робочої сили.

Теорія економічного зростання враховує також різноманітність сучасного світу і крім індустріально розвинутих країн включає країни, що розвиваються.

Вважається, що коли розвинуті країни застосовують однакові технології, то можна очікувати приблизно однакових темпів їхнього зростання. Але якби країни, що розвиваються, застосували однакові високі технології, темпи зростання в них були б різними через різне сприйняття цих технологій. [11, с.243-244]

Найбільш потужним фактором економічного зростання є технічний прогрес. Він тісно пов'язаний з інвестиційною політикою. Інвестиції по-різному можуть впливати на економіку - одні інвестиції призводять переважно до економії витрат праці та збільшення витрат в основні фонди. Їх називають трудозберігаючими. Інші інвестиції, навпаки, є фондозберігаючими. Якщо перші призводять до збільшення прибутку стосовно заробітної плати, то другі - до збільшення зарплати стосовно прибутку. В дійсності економічному зростанню сприяють інвестиції в основні фонди.

Поряд з факторами, що зумовлюють економічне зростання, існують і такі, які стримують його. До них належать: законодавча діяльність держави в галузі охорони праці, навколишнього середовища та інші.

Існує також ряд факторів, які мають значний вплив на темпи економічного зростання, але вони з великими труднощами піддаються кількісній оцінці. До них можна віднести забезпеченість країни різноманітними природними ресурсами, кількість та якість земельних угідь, кліматичні умови, соціальну, культурну, політичну атмосферу і навіть національні традиції. Сприяє економічному зростанню і міжнародна спеціалізація, зовнішня торгівля: країна може створювати комбінації товарів і послуг за межами своїх виробничих можливостей, але слід пам'ятати, що це призведе до нарощування торговельного дефіциту за рахунок перевищення імпорту над експортом. [16, с.173-175]

Теорія економічного зростання розрізняє два підходи до пояснення впливу на цей процес різних факторів - це маржиналістський (Едвард Денісон) та структуралістський.

Економічне зростання є однією з цілей макроекономічної політики. Тому його темпи залежать від ефективності заходів цієї політики.



РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ТЕНДЕНЦІЇ ВПЛИВУ БЮДЖЕТНОЇ ПОЛІТИКИ НА ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ

2.1 Державний бюджет як інструмент реалізації бюджетної політики

В процесі розробки та підготовки Державного бюджету України необхідно забезпечити ефективну реалізацію поточних завдань бюджетної політики при збережені високої динаміки реформ. При цьому, держава має бути готовою до актуалізації ризиків охолодження економіки та мати у розпорядженні відпрацьований пакет антикризових заходів, який дозволить у разі потреби в оперативний термін задіяти додаткові важелі стабілізації ситуації, що забезпечить локалізацію потенційних проблем в системі державних фінансів та недопущення продукування ними деструктивних макроекономічних тенденцій.

Дослідження проблематики ефективності бюджетної політики та її впливу на формування державного бюджету за таких умов набуває значної актуальності, так як саме бюджетна політика покликана здійснювати перерозподіл результатів економічного зростання і використання національного багатства тим самим створюючи стимули для подальшого сталого розвитку суспільства.

Рівень соціально-економічного розвитку країни, фінансові можливості держави, добробут громадян, безперечно, залежить від якості розробки та ефективності бюджетної політики держави. Виступаючи складовою фінансової політики держави бюджетна політика є головним стимулом соціально-економічних процесів у суспільстві й повинна реалізовуватися і формуватися на наукових засадах, відповідати національним інтересам і соціально-економічній стратегії держави. Виходячи з цього, постійний моніторинг теоретичних розробок, завдань, функцій, методів, принципів та різноманітних наукових засобів має актуальне значення, як джерело напрямів формування й удосконалення нової моделі бюджетної політики України.

Бюджетна політика, яка реалізується через систему бюджетних механізмів, повинна забезпечувати бюджетну рівновагу та ефективний вплив на соціально-економічні процеси. Механізм формування обсягу та структури доходів і видатків бюджету є важливою складовою бюджетного регулювання для забезпечення всебічного розвитку суспільства [12, ст.7].

Задля кількісної оцінки впливу бюджетної політики доцільно використовувати економічні показники, а саме - індикатори бюджетної безпеки держави (Додаток А).

Як бачимо з даних (Додаток А), ВВП України зростав протягом досліджуваного періоду. Сума ВВП зросла з 1082,6 млрд. грн. у 2011 р. до 1302,1 млрд. грн. у 2012 р., при цьому темп приросту становив 20,3%. У 2013 р. також спостерігаємо зростання у 8,2%, порівняно з 2012 р., і обсяг ВВП зріс до 1408,9 млрд. грн. Спостерігаємо позитивну тенденцію, але як бачимо, темп зростання скоротився у більш ніж 2 рази у 2013 р. щодо 2012 р. Така зміна, ймовірно, пов'язана з Європейською борговою кризою та скороченням сукупного попиту на українську продукцію в цей період.

Також спостерігаємо зростання доходів зведеного бюджету з 314,4 млрд. грн. до 398,3 млрд. грн. у 2012 р., що становило 26,7 %. У 2013 р. темп приросту скоротився більш ніж у два рази, до 11,9%, при чому обсяг доходів зріс до 445,5 млрд. грн.

Одним із показників бюджетної безпеки є дефіцит державного бюджету. Як видно з даних (Додаток А), за ефективної бюджетної політики у 2012 р. вдалося скоротити дефіцит бюджету до 23,6 млрд. грн. порівняно з 64,3 млрд. грн. у 2011 р., тобто на 63,3%. Але у зв'язку з кризовими коливаннями та неефективними антикризовими заходами дефіцит знову зріс у 2013 р. до 53,5 млрд. грн., що становить 126,7%.

Покращення економічної ситуації у 2012 р. та скорочення дефіциту бюджету спричинило скорочення суми зовнішніх запозичень з 54,2 млрд. грн. у 2011 р. до 27,3 млрд. грн. (63,3%). В 2013 р. знову спостерігаємо зростання дефіциту, що змусило уряд держави вдатися до інструменту запозичень, які зросли до 43 млрд. грн. - на 57,5%.

Негативні тенденції зберігалися протягом досліджуваного періоду у динаміці показника торгівельного балансу. Спостерігався дефіцит у 5 млрд. дол. США, який скоротився до 2,5 млрд. дол. у 2012 р., тобто на 50%. Так за рахунок скорочення сукупного попиту на продукцію українських товаровиробників, дефіцит зріс 4,2 млрд. дол.. США (на 68% порівняно з 2012 р.).

Протягом трьох років спостерігалося зростання видатків зведеного бюджету. Так показник зріс із 377,8 млрд. грн. у 2011 р. до 492,5 млрд. грн. у 2013 р. Темп приросту становив 10,3% у 2011 р. та 18,1% у 2012 р. Як бачимо, присутній дисбаланс у зростанні видатків порівняно із темпами зростання доходів зведеного бюджету.

Дефіцит зведеного мав схожу тенденцію із дефіцитом державного бюджету. Спочатку спостерігалося скорочення з 64,7 млрд. грн. у 2011 р. до 23,1 млрд. грн. у 2012 р., тобто на 64,3%. У 2013 р. стрімко зріс аж на 119,9% до 50,8 млрд. грн. Тенденції дефіцитів зведеного та державного бюджету у 2013 р. спричинені використанням неефективних методів акумулювання доходів та здійснення видатків.

Потягом усього досліджуваного періоду зростали державні трансферти. Так показник зріс з 77,8 млрд. грн. у 2011 р. до 124,5 млрд. грн. у 2013 р. Темп зростання становив 22% та 31,2% у 2012 р. та 2013 р. відповідно. Зростання трансфертів є негативним, оскільки сигналізує про дисбаланси між бюджетами різних рівнів.

Позитивну тенденцію мав показник обсягу зовнішньої торгівлі. Спостерігалося щорічне його зростання - 3 129,4 млрд. дол.. США у 2011 р. до 173,7 млрд. дол. США у 2013 р., хоча темпи зростання у 2013 р. були значно меншими порівняно з 2012 р. - 1,6% та 32,1% відповідно.

Отже, перейдемо безпосередньо до розрахунку та аналізу індикаторів бюджетної безпеки, який подано в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 Динаміка показників індикаторів стану бюджетної безпеки України та їх відхилення від нормативних значень за 2011-2013 рр.

Індикатори стану бюджетної безпеки України	Норматив	2011 рік	2012 рік	2013 рік	Відхилення показника від нормативу
					2011 рік	2012 рік	2013 рік
Рівень перерозподілу ВВП через зведений бюджет, %	не більше 30	29,0	30,6	31,6	1,0	-0,6	-1,6
Відношення дефіциту державного бюджету до ВВП, %	не більше 3	5,9	1,8	3,8	-2,9	1,2	-0,8
Покриття дефіциту зведеного бюджету за рахунок зовнішніх запозичень, %	не більше 30	83,8	118,2	84,6	-53,8	-88,2	-54,6
Відношення дефіциту торговельного балансу до загального обсягу зовнішньої торгівлі, %	не більше 5	3,9	1,5	2,4	1,1	3,5	2,6
Обсяг трансфертів з державного бюджету, %	не більше 15	7,2	7,3	8,8	7,8	7,7	6,2

Як бачимо з даних таблиці, перший же показник рівня перерозподілу ВВП через зведений бюджет вийшов з меж норми. В 2011 р. показник тримався на грані норми і становив 29%, у 2012 р. та 2013 р. перевищив її, становив 30,6% відповідно.

Позитивне зрушення спостерігалося у відношенні дефіциту державного бюджету до ВВП у 2012 р. Коли у 2011 р. показник перевищував норму у 2 рази і становив 5,9%, то у 2012 р. уже становив 1,8%. Та 2013 р. знову перевершив норму і становив 3,8%.

Серйозну проблему спостерігаємо у показнику покриття дефіциту зведеного бюджету за рахунок зовнішніх запозичень. Хоча його значення і зменшилося у 2013 р. порівняно з 2012 р. з 118,2% до 84,6, все ж перевищував норму майже у 2 рази. Та у відношенні до 2012 р. скорочення є позитивним явищем.

В межах норми протягом років знаходився показник відношення дефіциту торгівельного балансу до загального обсягу зовнішньої торгівлі. Хоча від дещо похитнувся в бік збільшення у 2013 р. порівняно з 2012 р., все ж знаходився на безпечному рівні. Як бачимо, значення більшості індикаторів бюджетної безпеки знаходиться по межам допустимого рівня, що свідчать значні тенденції були спричиненні зростанням обсягу дефіциту зведеного бюджету України та зовнішніх запозичень.

У свою чергу на тенденції української економіки мали плив коливання Європейської боргової кризи та скорочення сукупного попиту на продукцію українських товаровиробників.

Загалом можна сказати, що економіці України притаманний низький рівень бюджетної безпеки, про що засвідчили розраховані та проаналізовані індикатори, більшість яких знаходилась поза межами нормативного значення. Тому державі слід звернути увагу на подальший вибір ефективніших методів та напрямків бюджетної політики, що зменшать негативний вплив світових кризових коливань, а також стабілізують ситуацію на державному рівні.

Підсумовуючи аналіз розрахованих показників, можна сказати що в 2012 р. спостерігалися деякі позитивні зрушення, зокрема у зменшенні дефіциту зведеного та державного бюджету, обсягах зовнішніх запозичень та дефіциті торгівельного балансу. Та 2013 р. показав, що обрана державою бюджетна політика не здатна забезпечити ефективний результат антикризових заходів, напрямків соціально-економічного розвитку, що підтвердили вищеназвані показники, а також присутній дисбаланс у бюджету щодо обсягів доходів і видатків та неефективний їх розподіл, що засвідчує зростання міжбюджетних трансфертів. [15]

Для аналізу і визначення засад державного регулювання економічного і соціального розвитку України складається зведений бюджет України, який включає всі бюджети, що входять до складу бюджетної системи.

Між бюджетами різних рівнів існує певне розмежування як по доходах, так і по видатках. Це пов'язано з різною масштабністю і характером завдань, які вирішуються на державному, регіональному, місцевому рівнях. Крім того, враховується розмежування функцій між центральними і місцевими органами державної влади і управління, підпорядкованість підприємств, організацій і установ, що фінансуються з бюджету.

Видатки всіх бюджетів поділяються на поточні видатки і видатки розвитку. Поточні видатки -- це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів, яка діє на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, що не належать до видатків розвитку. Видатки розвитку -- це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, таких як фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, фінансування структурної перебудови народного господарства, субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

Необхідною умовою фінансово-бюджетної політики є збалансованість бюджетів, що входять до складу бюджетної системи. Ця проблема набуває особливого значення в сучасних умовах розвитку України.

Виконання дохідної частини зведеного бюджету у 2013 році склало 442,8 млрд. грн., що менше аналогічного показника попереднього року на 2,7 млрд. грн., або на 0,6 % (таблиця 2.2). Річний план виконано на 94,1 %.

Таблиця 2.2 Доходи зведеного, державного та місцевих бюджетів за 2010- 2013 роки

Показники	2010 рік	2011 рік	2012 рік	2013 рік	2013 рік проти 2012 року
					Абсолютний приріст, млрд. грн.	Темп приросту, %
Зведений бюджет, млрд. грн., у т. ч.:	314,4	398,3	445,5	442,8	-2,7	-0,6
- загальний фонд	268,7	334,7	369,7	375,0	5,3	1,4
- спеціальний фонд	45,7	63,6	75,8	67,8	-8,0	-10,6
Державний бюджет (без урахування міжбюджетних трансфертів), млрд. грн., у т. ч.:	233,9	311,8	344,7	337,6	-7,1	-2,1
частка у доходах зведеного бюджету, %	74,4	78,3	77,4	76,2	х	х
- загальний фонд	201,1	263,3	288,5	290,1	1,6	-0,6
- спеціальний фонд	32,8	48,5	56,2	47,5	-8,7	-15,5
Місцеві бюджети (без урахування міжбюджетних трансфертів), млрд. грн., у т. ч.:	80,5	86,5	100,8	105,2	4,4	-4,4
частка у доходах зведеного бюджету, %	25,6	21,7	22,6	23,8	х	Х
- загальний фонд	67,6	71,4	81,2	84,9	3,7	-4,6
- спеціальний фонд	12,9	15,1	19,6	20,3	0,7	-3,6

До дохідної частини державного бюджету з урахуванням міжбюджетних трансфертів надійшло 339,2 млрд. грн., що на 6,8 млрд. грн., або на 2,0%, менше аналогічного показника 2012 року.

Виконання дохідної частини державного бюджету без урахування міжбюджетних трансфертів становило 337,6 млрд. грн., що на 7,1 млрд. грн., або на 2,1% менше відповідного показника попереднього року.

Річний план (з урахуванням змін) не виконало на 11,9 млрд. грн., або на 3,5%. План не виконано практично за усіма основними податковими джерелами надходжень. Зокрема, податок на прибуток підприємств перевиконано на 3,6 млрд. грн., або на 6,2%, податок на додану вартість - на 7,4 млрд. грн., або на 5,5%, акцизний податок з вироблених в Україні товарів - 4,4 млрд. грн., або на 14,2%, ввізне мито - на 1,8 млрд. грн., або на 12,0%, що зображено на рисунку 2.1. [14]

Підсумовуючи аналіз розрахованих показників, можна сказати що в 2012 р. спостерігалися деякі позивні зрушення, зокрема у зменшенні дефіциту зведеного та державного бюджету, обсягах зовнішніх запозичень та дефіциті торгівельного балансу. Та 2013 р. показав, що обрана державою бюджетна політика не здатна забезпечити ефективний результат антикризових заходів, напрямків соціально-економічного розвитку, що підтвердили вищеназвані показники, а також присутній дисбаланс у бюджету щодо обсягів доходів і видатків та неефективний їх розподіл, що засвідчує зростання міжбюджетних трансфертів.

Рис. 2.1 Річний план виконання дохідної частини державного бюджету за 2013 рік

Отже, на разі бюджетна політика повинна бути спрямована на збалансування зростання видатків щодо обсягів доходів, пошук шляхів зменшення дефіциту бюджету, способів підвищення конкурентоздатності та попиту на українську продукцію на іноземних ринках, за рахунок чого скоротити дефіцит платіжного балансу. Відповідно за покращення даних показників, вдасться повернути індикатори бюджетної безпеки до меж норми, що забезпечить стабільний розвиток української економіки хоча б в короткостроковий та середньостроковий періоди.

2.2 Аналіз динаміки ВВП як показника економічного зростання

Під економічним зростанням прийнято розуміти збільшення обсягів товарів і послуг, створених за певний період. Економічне зростання визначається багатьма чинників, найважливішими з яких є чинники попиту, пропозиції і розподілу.

Економічне зростання залежить також від фактора попиту, тобто макроекономічне середовище мас забезпечували такий рівень сукупних видатків. за якого повністю використовуються наявні ресурси. Фактори пропозиції й попиту, які впливають на економічне зростання, взаємопов'язані. Наприклад, неповне використання трудових ресурсів уповільнює темпи нагромадження капіталу. І навпаки, низькі темпи впровадження нововведень та інвестицій можуть спричиняти безробіття.

Збільшення обсягу національного виробництва може досягатися, по-перше, за рахунок збільшення кількості факторів та, по-друге, через підвищення ефективності їх використання. Тому розрізняють два основні типи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний.

Показниками економічного зростання є:

1) збільшення реального ВВП або ЧНП або НД в абсолютних вибірниках за деякий період часу;

2) збільшення реального ВВП або ЧНП або НД на душу населення;

3) збільшення за деякий період часу реального ВВП або ЧНП або НД в розрахунку на одного зайнятого;

4) виробництво основних видів продукції на душу населення (рівень розвитку окремих галузей);

5) рівень та якість життя населення.

Показники ефективності функціонування національної економіки найбільшою мірою характеризують рівень економічного розвитку, бо відбивають результативність використання основних факторів виробництва. Серед численної групи цих показників найважливішими є:

- Продуктивність праці, яка характеризує ефективність використання фактора „праця". Цей показник у національній економіці обчислюють як відношення валового внутрішнього продукту до чисельності зайнятих.

- Капіталовіддача як відношення валового внутрішнього продукту (національного доходу) до вартості основних виробничих фондів.

- Капіталомісткість в національній економіці обчислюють як відношення вартості основних виробничих фондів до валового внутрішнього продукту або національного доходу.

- Матеріаломісткість виробництва як відношення витрат матеріальних ресурсів до виготовленої продукції (ВВП). [14]

З нових макроекономічних показників цікавим є індекс людського розвитку (ІЛР). Щоб його визначити, Програма розвитку ООН (ПРООН) аналізує наступні показники: демографічну ситуацію, розвиток ринку праці, матеріальний добробут, житгєві умови, рівень охорони здоров'я та освіти, фінансування людського розвитку, стан навколишнього середовища. Максимально можливе значення індексу - 1, мінімальне - 0. Доповідь, зроблена в певному році, включає дані і за попередні роки, а не лише за поточний рік.

Серед чотирьох показників, що формують ІЛР України, найгіршим є ВВП на душу населення. Середньодушовий ВВП в Україні (4870 дол.) у 2012 р. був значно менший від середньосвітового рівня (7804 дол.), становлячи від нього лише 62%. За ним Україна займає лише 95-е місце серед 177 країн, включених в індекс ПРООН, і тільки на 20% перевищує середній рівень по країнах, які розвиваються (4054 дол.).

В ІЛР Україна відносно непогано виглядає за освітніми показниками, особливо за грамотністю дорослого (старше 15 років) населення. Для розвинених країн і більшості держав із перехідною економікою цей показник близький до 100%. А ось для багатьох країн, що розвиваються, проблема ліквідації неписьменності пріоритетна, тому його і включено в ІЛР.

Темпи зростання реального ВВП щодо відповідного показника 2012 року (у постійних цінах 2007 року) були нульовими порівняно з зростанням 0,3 % у 2012 році. Водночас цей показник перевищує середній показник по країнах Європейського Союзу (ЄС-28), де відбулося зниження реального ВВП на 0,4 %, однак він менший за показник реального ВВП країн єврозони, де відбулося зростання на 0,1 %. Порівнюючи 2013 рік з 2012 роком, слід зазначити, що в Україні цей показник зріс на 3,7 %, що зображено на рис. 2.2, при цьому зростання реального ВВП відбулося у таких країнах, як Румунія - на 5,1 %, Латвія - на 3,6 %, Литва - на 3,3 %, в Угорщині та Великій Британії - на 2,8 %, а також у США - на 2,5 % та Норвегії - на 1,3 %. Варто зазначити, що спаду реального ВВП зазнали такі країни: Кіпр (на 5,3 %), Греція (на 2,6 %), Фінляндія (на 1,4 %), Італія (на 0,8 %) та Іспанія (на 0,1 %)5, що спричинено кризовими ситуаціями, які склались у вищезазначених країнах. Номінальний ВВП України склав 1 454,9 млрд грн, що на 43,7 млрд грн, або на 3,1 %, більше, ніж у попередньому році.

Рис 2.2 ВВП України за 2013р. в порівнянні з 2012р.

У 2013 році зовнішньоекономічна кон'юнктура залишалася несприятливою, проте в IV кварталі спостерігалася позитивна економічна динаміка, основним фактором якої був урожай зернових культур, рекордний за всю історію незалежної України - 63 млн т. Серед інших чинників, що зумовили економічну динаміку, були: стабільне зростання реальних доходів населення, що стимулювало внутрішній споживчий попит; збереження низького рівня зовнішнього попиту, що стримувало розвиток експортоорієнтованих промислових галузей6. Останнє стало однією з причин продовження тенденції до зменшення обсягів промислового виробництва. Так, індекс виробництва промислової продукції становив 95,7 % порівняно з 99,5 % у 2012 році. При цьому обсяги виробництва коксу, продуктів нафтоперероблення скоротилися на 6,7 %, металургійне виробництво, виробництво готових металевих виробів, крім виробництва машин і устаткування, - на 5,0 %. Також скоротилося виробництво автотранспортних засобів, причепів і напівпричепів та інших транспортних засобів - на 4,2 %; знизилися в цілому показники добувної промисловості і розроблення кар'єрів - на 2,7 %, виробництво хімічних речовин і хімічної продукції - на 1,3 %. Позитивна динаміка спостерігалася щодо індексу сільськогосподарського виробництва, де відбулося зростання на 13,7 %, а також суттєво збільшилося виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів - на 4,0 %. Динаміку індексів виробництва промислової та сільсько-господарської продукції відображено на рис. 2.3.

Відбулося зростання цього показника за такими галузями промисловості: постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря - на 2,3 %, виготовлення виробів з деревини, виробництво паперу та поліграфічна діяльність - на 1,5 %, а також текстильне виробництво; виробництво одягу, шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів - на 1,4 %. [12]

За офіційною статистикою, відносно 2012р. у 2013р. ВВП проявив нульову динаміку. Виходячи з того, що протягом минулого року громадян нашої країни стало на 133.2 тис.осіб менше, показник ВВП на душу населення у 2013 в порівнянні з 2012 мав у незначній мірі зрости.



Рис 2.3 Індекси виробництва промислової та сільськогосподарської продукції за 2011-2013 роки

ВВП на душу населення являється одним з найбільш точних способів оцінки економічного розвитку держави. Останній звіт Index of Economic Freedom міжнародної організації The Heritage Foundation містить показники обсягів ВВП та ВВП на душу населення (за ПКС). У 2013 році даний показник в Україні становив 7 373.99$, що в свою чергу розміщує нашу державу на 103-тій позиції серед 186 країн світу за якими було проведено дослідження.

В 2014 році ВВП (за ПКС) на душу населення України мав одне з найменших значень в регіоні - 8 780 $, а світовий - 12 221.71$. Протягом останіх 23 років наші сусіди та країни пострадянського простору, що мали менш розвинену економіку, ніж Україна, суттєво збільшили свої виробничі потужності, серед них: Білорусь - 17 620 $, Казахстан - 23 211 $, Росія - 24 114 $ обсяг виробництва товарів та послуг з розрахунку на одного громадянина, що відбражено на рисунку 2.4.

Рис. 2.4 ВВП на душу населення (по ПКС), в доларах США в 2014 році

Незважаючи на значний природний та людський потенціал, приватизацію переважної більшості виробничого потенціалу країни, численні міжнародні кредити, які були освоєні владою на протязі останніх 24 роки - виробничі потужності України не були модернізовані, об'єкти промисловості набули високого ступеня зношення, а технологічну базу оминули новітні розробки. В своїй більшості вітчизняна продукція галузей переробки втратила конкурентоспроможність на міжнародному ринку товарів, а широкий внутрішній попит в значній мірі забезпечують імпортні товари. Ситуацію могли б врятувати закордонні інвестиції, та з року в рік Україна втрачає інвестиційну привабливість. Відповідно до останнього звіту Index of Economic Freedom - 2014 міжнародної організації The Heritage Foundation, індекс інвестиційної привабливості України має дуже низький показник (20 з 100), а це 164-168 позиція з 186 держав світу. [14]

Темп зростання видатків зведеного бюджету різко впав і становив 102,7 % порівняно з 118,2 % у 2012 році та 110,3 % у 2011 році (див. діаграму 3.3.1). Темп зростання видатків зведеного бюджету дещо нижче темпів зростання номінального ВВП. Частка видатків зведеного бюджету у ВВП знизилася (до 34,8 %), вона, як і раніше, залишається нижчою, ніж була у кризовому 2008 році (38,4 %). [12]

Рис 2.5 Темпи зростання ВВП і видатків зведеного бюджету за 2010-2013 роки

бюджетний політика економічний зростання

Таким чином, як видно з динаміки реального ВВП, Україна значною мірою втратила свій економічний потенціал, що був нагромаджений за роки перебування в складі СРСР. Це пояснюється переходом від командно-адміністративної до ринкової економіки. Незважаючи на труднощі, пов'язані з перебудовою економіки, Україна поступово оновлює структуру виробництва, застосовуючи нові технології, активно розбудовує ринкову інфраструктуру, яка сприяє розвитку бізнесу в Україні.



РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ БЮДЖЕТНОЇ ПОЛІТИКИ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ

3.1 Напрями удосконалення бюджетної політики

В Україні бюджетна політика економічного зростання є основою розвитку держави, зростання добробуту населення, утвердження нових соціальних стандартів. Бюджетна політика завжди була важливим знаряддям впливу на розвиток економіки і соціальної сфери. З її допомогою держава, розподіляючи і перерозподіляючи ВВП, здійснює вплив на формування структури виробництва, результати господарювання, проведення соціальних перетворень. В умовах трансформаційної економіки роль бюджетної політики економічного зростання значно підвищується, вона стає основним інструментом регулювання соціально-економічних процесів.

Складність та масштаби завдань у фінансовій сфері потребують негайного вирішення, а насамперед потрібно внести корективи які дозволили б суттєво посилити дієвість бюджетної політики, її конструктивний вплив на реалізацію стратегії економічного й соціального розвитку України на подальші роки.

Водночас у сучасній вітчизняній науці небагато фундаментальних наукових досліджень, присвячених теоретико-методологічним та практичним напрямкам бюджетної політики економічного зростання в Україні, тому дане питання потребує подальшого розгляду.

Бюджетна політика представляє собою сукупність економічних і адміністративних заходів, що застосовує держава з метою стабілізації та підвищення ефективності національної економіки.

Рівень соціально-економічного розвитку країни, фінансові можливості держави, добробут громадян, безперечно, залежить від якості розробки та ефективності бюджетної політики держави. Виступаючи складовою фінансової політики держави бюджетна політика є головним стимулом соціально-економічних процесів у суспільстві й повинна реалізовуватися і формуватися на наукових засадах, відповідати національним інтересам і соціально-економічній стратегії держави. Виходячи з цього, постійний моніторинг теоретичних розробок, завдань, функцій, методів, принципів та різноманітних наукових засобів має актуальне значення, як джерело напрямів формування й удосконалення нової моделі бюджетної політики України.

Основними напрямами бюджетної політики держави на сучасному етапі є:

- створення соціально-орієнтованої ринкової економіки;

- стабілізація економічного середовища як передумови розвитку бізнесу;

- досягнення довготривалого економічного зростання;

- підвищення життєвого рівня населення.

За останні роки бюджетна політика в Україні під впливом політичних та організаційних чинників зазнала значних змін. При цьому вона не відзначалася стабільністю та послідовністю. Зміни у складі урядових команд призводили не тільки до запровадження різних важелів її реалізації. Суттєві корективи вносились також у визначення цілей та пріоритетів бюджетної політики. Це стало основою різноспрямованого її впливу на розвиток економіки та розв'язання соціальних проблем в Україні.

При цьому бюджетна політика орієнтувалася переважно для споживання і трансфертів, і в меншій мірі - для державних інвестицій. Було досягнуто зростання платоспроможного попиту громадян, який, утім, не перетворився на потужний стимул інвестиційної діяльності й розвитку вітчизняного виробництва. Бюджетне фінансування слід використовувати лише для стратегічно важливих та пріоритетних галузей економіки держави. Це впливає з розгляду прямих засобів державного регулювання інвестиційної діяльності. Основними об'єктами такого виду фінансування є об'єкти, визначені на макрорівні Кабінетом Міністрів з подальшим затвердженням їх вищим законодавчим органом України - Верховною Радою України. Передумовою бюджетного фінансування є необхідність забезпечення економічної стабільності та незалежності держави, підтримання життєдіяльності головних галузей економіки, забезпечення державної безпеки, проведення структурної перебудови.

Необхідними умовами стабільності бюджетної системи є проведення бюджетної політики, спрямованої на забезпечення гармонійного поєднання принципів бюджетного унітаризму з елементами децентралізації, реформування цих відносин з удосконаленням порядку розподілу трансфертів з державного бюджету на основі прозорих та об'єктивних критеріїв, що ґрунтуються на чіткому розмежуванні бюджетних повноважень та стабільній системі закріплення дохідних джерел за бюджетами.

Основні напрямки бюджетної політики на 2015 рік розроблені з метою формування бюджетної політики, яка буде спрямована на створення умов для рішучого подолання наслідків фінансово-економічної кризи, проведення ефективної податково-бюджетної інноваційної моделі розвитку економіки підвищення рівня зайнятості населення, збільшення розміру заробітної плати, сприяння ціновій та валютно-курсовій стабільності. [19, с.23]

Бюджетна політика держави має низку системних недоліків, які носять довгостроковий характер, а прийняття збалансованого бюджету та формування через нього довгострокових чинників економічного зростання при одночасному підвищенні ефективності використання бюджетних коштів є стратегічним орієнтиром держави у сфері державних фінансів.

Останніми роками державна фінансова політика України поступово переорієнтовується на розв'язання економічних та соціальних проблем із використанням непрямих важелів. Для того щоби бюджетна політика держави була ефективною, потрібно:

...