Економічна ефективність виробництва сої

Найвищі врожаї сої одержують при вирощуванні після зернових колосових культур, кукурудзи на силос, зелений корм, картоплі й однорічних кормових культур. Сама соя як бобова культура залишає в ґрунті 60-80 кг/га азоту і є добрим попередником для зернових, кормових, технічних і овочевих культур.

На формування центнера насіння витрачається 7,5-10,0 кг азоту, 1,7-2,5 -- фосфору і 3,0-4,5 кг калію. Для одержання програмованого врожаю (3 т/га) передбачено внесення відповідних мінеральних добрив.

У сівозмінах різних ґрунтово-кліматичних зон під сою застосовують диференційований обробіток ґрунту. Раціонально поєднують глибокий, звичайний і поверхневий обробіток з використанням полицевих, плоскорізних, дискових, голчастих, комбінованих та інших ґрунтообробних знарядь. Але зважаючи на значне забур'янення полів, поки що основним є плужний обробіток ґрунту, який включає лущення стерні чи дискування і оранку, бажано гладеньку, обертовим плугом.[6]

Одна з головних умов одержання високих врожаїв сої полягає в ретельному передпосівному обробітку ґрунту. Для цього передбачено закриття вологи важкими зубовими боронами та обробіток ґрунту комбінованим агрегатом типу “Європак”, який забезпечить дрібно-грудкувату структуру ґрунту та сприятливі умови для сівби і росту сої.

Для високорослих і пізньостиглих сортів рекомендовано міжряддя 70 см. Глибина загортання насіння має становити 2,5-3 см, а за умови недостатньої зволоженості верхнього шару ґрунту - 3-4 см. За даними Інституту кормів УААН, для умов Лісостепу норма висіву насіння повинна становити: для ранньостиглих сортів - 700-750 тис./га схожих насінин, середньо-ранньостиглих - 600-650, середньостиглих - 500-550 (орієнтовно - 80-100) кг/га. Для появи дружних сходів сівбу на одному полі необхідно закінчити за один-два дні.

Механізований догляд за посівами сої містить комплекс заходів із боротьби з бур'янами, шкідниками і хворобами. Для боротьби з бур'янами доцільно поєднати механічні (досходове боронування, рихлення міжрядь) і хімічні способи (обприскування посівів).[11]

За необхідності підсушування рослин проводять десикацію обприскуванням розчином Басти (2 кг/га) у фазі початку побуріння бобів нижнього і середнього ярусів (за 10 днів до початку збирання врожаю). За рахунок цього підвищується продуктивність комбайна на 30-40% і значно зменшуються втрати насіння.

Сою збирають однофазним способом при повному дозріванні насіння (вологість - 14-16%) зернозбиральними комбайнами. Жниварку комбайна переобладнують на низьке зрізування (5-6 см), а молотильно-сепаруючі органи -- на відповідні оптимальні режими роботи, які забезпечують мінімальні втрати зерна. Післязбиральну обробку насіння сої доцільно виконувати на зерноочисних сушильних комплексах типу КЗС. Якщо в господарствах вони відсутні, можна використати лінії, укомплектовані з окремих зерноочисних машин і сушарок. Оптимальна вологість зерна для зберігання має становити 12-13%.

Склад комплексів машин для виробництва сої у зоні Лісостепу України, обґрунтований за критеріями мінімуму приведених витрат і затрат робочого часу.

На кожній операції виробництва сої передбачалось використання до 10 конкуруючих машинних агрегатів.

В Україні можна створити соєвий пояс (на зразок американського), налагодити насінництво інтенсивних сортів, впровадити комплексну механізацію з метою значного розширення виробництва сої, щоб вийти на світовий рівень у вирішенні проблеми рослинного білка та олії.[3]

Висновки

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено його мету і завдання, об'єкти і методику дослідження, викладено наукову новизну, практичну і теоретичну цінність отриманих результатів.

У першому розділі “ Наукові основи підвищення економічної ефективності виробництва сої” розглядаються теоретичні питання визначення економічної ефективності виробництва продукції рослинництва, обґрунтовується необхідність її підвищення в умовах ринкових відносин, визначаються основні методологічні підходи до аналізу й оцінки рівня економічної ефективності.

У світовій практиці є різні підходи до визначення економічної ефективності. Одна група вчених виділяє економічну, технічну і соціально-економічну ефективність. При оцінці економічної ефективності як мету використовують прибуток і розраховують співвідношення “ вхід-вихід ” в грошових одиницях. Інші визначають ефективність за результатами і як підсистеми виділяють ефективність, економічність, якість, прибутковість, продуктивність, умови праці, оновлення.

У другому розділі “ Рівень виробництва сої та її економічна ефективність ” комплексно вивчено і проаналізовано ефективність виробництва сої на прикладі сільськогосподарського підприємства ФГ «Агро-Вікторія», зроблено узагальнюючу оцінку рівня ефективності використання всіх видів виробничих ресурсів.

Виявлено залежність показників економічної ефективності від рівня урожайності і концентрації виробництва. Групування, проведене на основі даних трьох років з 2011-го по 2013 рік.

Було досліджено рівень інтенсифікації виробництва сої, яке має суттєве значення тому, що окрім підвищення валового виробництва, сприяє поліпшенню її якості.

Виконавши курсову роботу з дисципліни: «Економіка праці і соціально-трудові відносини» можна зробити висновки, що формування ринкового механізму господарювання неминуче веде і до необхідності формування ринкової обґрунтованої системи розподілу робочої сили. В даний час український ринок праці не збалансований, про що свідчать серйозний дисбаланс у першу чергу з боку попиту.

В Україні йде формування конкретних механізмів державного регулювання ринку трудових ресурсів. Визначені кроки тут уже зроблені: створена державна служба зайнятості, розгортається система перепідготовки кадрів, офіційно встановлюються прожитковий мінімум і мінімальна заробітна плата. Утім, поки два останніх індикатори є в Україні (на відміну від високорозвинених країн з ринковою економікою) лише умовними показниками.

Регулювання ринку праці, зайнятості та умов праці передбачає:

- запровадження нормативів умов праці залежно від видів, місця виконання, особи працівника. Воно охоплює час праці і відпочинку, техніку безпеки, вимоги до кваліфікації, взаємовідносини між власниками засобів виробництва і найманою робочою силою, профспілками і підприємцями тощо;

- створення державної системи дослідження і прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці;

- створення мережі центрів служб зайнятості для реєстрації безробітних і фінансової допомоги їм, допомоги в працевлаштуванні, консультацій, сприяння вирішенню кадрових проблем на підприємствах;

- створення фондів сприяння зайнятості;

- розробку програм державної допомоги в підготовці кадрів;

- розробку програм державної допомоги у створенні нових робочих місць;

- створення системи матеріальної допомоги у зв'язку з тимчасовим безробіттям.

Головними нормативними актами, відповідно до яких регулюють ринок праці в Україні, є Закон України "Про зайнятість і населення" та Державна програма зайнятості.

Головні функції з регулювання ринку праці в Україні виконує Міністерство праці та соціальної політики. Для реалізації програми зайнятості і забезпечення громадянам відповідних гарантій на всій території України створено державну службу зайнятості, її обов'язком є: аналіз і прогнозування попиту на робочу силу та її пропозицію; облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування, надання допомоги громадянам у професійній орієнтації, підборі роботи і працевлаштуванні та власникам підприємств у підборі потрібних працівників; реєстрація безробітних і виплата їм допомоги; участь у підготовці територіальних програм зайнятості тощо.

Метою нормування праці в сучасних умовах господарювання є удосконалення організації виробництва і праці, поліпшення її умов та скорочення затрат на випуск продукції, що, у свою чергу, підвищить продуктивність праці та сприятиме розширенню виробництва і зростанню реальних доходів працівників.

Дослідження трудових процесів і затрат робочого часу з метою їх нормування здійснюється за допомогою спеціальних спостережень. Залежно від змісту, форми запису, способу замірів та інших особливостей розрізняють фотографію робочого дня виконавця, хронометраж і фотохронометраж.

Форми і системи заробітної плати -- це механізм встановлення розміру заробітку в залежності від кількості та якості праці і її результатів. Обираючи певну форму заробітної плати і конкретну систему формування заробітку, роботодавець управляє інтенсивністю та якістю праці конкретних працівників. Розрізняють дві основні форми заробітної плати: почасову і відрядну.

У рослинництві та тваринництві відрізняються методики організації оплати праці. А оскільки механізованим роботам належить провідне місце в усіх сільськогосподарських процесах, то приділяється більше уваги удосконаленню оплати праці трактористів-машиністів.

Отже, я вважаю, що в навчальному курсі з економіки праці тема «Форми організації праці та їх класифікація, нормування і оплата праці в АПК» є досить важливою, адже знання цього матеріалу необхідні для того, щоб об'єктивно оцінювати працю робітників, раціонально використовувати, нормувати робочий час, удосконалювати систему оплати праці в сільському господарстві.

Список використаних джерел

1. Бабич А.О. Соєве поле України [Текст] / А. О. Бабич // Агроном. - 2010. - 174-176 с.

2. Багрова І. В. Нормування праці: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2003. - С.84-135.

3. Березівський П.С. Напрями інтенсифікації розвитку сільськогосподарських підприємств/ П.С. Березівський, П.Н.Особа// Економіка АПК. - 2009. - № 6(174). - С.18-25.

4. Василъченко В. С. Ринок праці та зайнятість. -- К., 2000.

5. Гангслі Теренс. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки. -- К.: Основа, 2001.

6. Горбоніс Ф. В. Економіка підприємств: підручник / Ф. В. Горбоніс [і ін...]. - К. : Знання, 2010. - 463 с.

7. Дучинська Н. І. Ефективність сільськосподарського виробництва/ Н. І. Дучинська, Н. М. Бондаренко, К. А. Лядова//Вісник.-2013.-№4-С.20-24

8. Економіка праці й соціально-трудові відносини: Підручник/ Шкільов О.В., Барабан С.С., Ярославський В.А., Гаврилюк І.П., Балан О.Д., Ткачук В.А., Ланченко Є.О., Ібатуллін М.І., Гапоненко Н.В., Мельянкова Л.В.За ред.д-ра. екон. наук, проф.. Шкільова О.В. -К.:Четверта хвиля,2008.-472с.

9. Економіка сільського господарства: Навч. посібник/ Збарський В.К., Мацибора В.І., Чалий А.А., та ін.; За ред. В.К. Збарського і В.І. Мацибори. - К.: Каравела, 2009. - 264 с.

10. Маслак О. В. Соя: зростання виробництва та спо¬живання/О.В. Маслак//Пропозиція.-2012.-№23.-С.12-14

11. Маслак О.М. Ринок сої: Україна та світ / О.М. Маслак // Пропозиція. - 2010. - № 8. - С. 30-32.

12. Матеріал з курсу лекцій з економіко сільського господарства

13. Петюх В. М. Формування робочої сили в ринкових умовах. -- К.: Знання, 2004.

14. Фінанси підприємств: Підручник/ А. М. Поддєрьогін, М. Д. Білик, Л. Д. Буряк та ін.; - 6-те вид., перероб. Та допов. -К.: КНЕУ, 2006 - 552 с.

Размещено на Allbest.ru