Економічна ефективність використання земельних ресурсів і шляхи її підвищення в господарстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Уманський національний університет садівництва

Факультет економіки і підприємництва

Кафедра економіки

Курсова робота з економіки підприємства

Економічна ефективність використання земельних ресурсів і шляхи її підвищення у ДП "Ілліч - Агро Умань" м. Умань Черкаської обл.

Умань

2012

Зміст

Вступ

Розділ 1. Земля як основний ресурс сільськогосподарського виробництва. Необхідність здійснення земельної реформи в Україні

1.1 Роль і місце землі серед виробничих ресурсів та їх вплив на дохідність аграрних підприємств

1.2 Необхідність проведення земельної реформи в Україні, етапи її здійснення

1.3 Паювання землі, мета, механізм здійснення і вплив на розвиток ринкових відносин ваграрній сфері економіки

Розділ 2. Оцінка і факторний аналіз досягнутого рівня ефективності використання землі

2.1 Природно-економічна характеристика об'єкта дослідження

2.2 Обґрунтування показників інтенсивності і ефективності використання земельних ресурсів

2.3 Динаміка і оцінка тенденцій зміни інтенсивності і ефективності використання земельних ресурсів

2.4 Факторний аналіз ефективності використання земельних ресурсів підприємства

Розділ 3. Шляхи підвищення ефективності використання земельних ресурсів підприємств

3.1 Впровадження прогресивної системи землеробства та раціональної структури посівних площ

3.2 Удосконалення технічної бази підприємства, інтенсивних технологій виробництва сільськогосподарської продукції

3.3 Застосування хімічної меліорації та протиерозійних заходів

3.4 Використання економічних чинників для стимулювання кращого використання земельних ресурсів

Висновки та пропозиції

Список використаних джерел

Вступ

У даній курсовій роботі пропонується розглянути питання, пов'язані з ефективністю використання земельних ресурсів підприємства. Серед матеріальних умов, необхідних для життя і виробничої діяльності населення, земля займає особливе місце. Вона зі своїми ґрунтами, надрами, лісами, водними екосистемами, внаслідок прикладання до неї живої та уречевленої праці, стає основною продуктивною силою. Місце і роль землі в галузях матеріального виробництва важко переоцінити. Власне наявність землі є першочерговою умовою налагодження господарських процесів на підприємстві і саме цим пояснюється вибір даної теми роботи.

Необхідність дослідження і пошуку нових шляхів підвищення ефективності використання землі є тим більш важливою в період переходу України до цивілізованих ринкових відносин, оскільки не зважаючи на офіційне визнання нашої країни державою з ринковою економікою, потрібно ще багато працювати, щоб відповідати статусу розвинутої аграрної країни. Як мінімум, для цього слід навчитися правильно використовувати ті природні блага, що є на території нашої країни. Цими причинами підтверджується актуальність вибраної теми курсової роботи.

У сільському господарстві земля є основним засобом виробництва і головною продуктивною силою, завдяки своїй родючості, тобто здатності забезпечувати рослини всіма необхідними поживними речовинами, обмеженості в розмірах, просторовості. Земля вимагає особливого підходу до організації її використання. Маючи обмежені розміри, вона є предметом конкуренції різних галузей господарського комплексу.

За даними Держкомзему України в 2000 році загальна площа земель становила 60 354,8 га, з них: сільськогосподарських угідь 41 827 га в тому числі ріллі 32 563 га, сіножатей 2 388,6 га,пасовищ 5 521,3 га. Метою даної курсової роботи є дослідження економічної ефективності використання основних виробничих ресурсів господарства - земельних фондів на конкретному прикладі підприємства, а також виявлення шляхів її підвищення.

Україна багата на земельні ресурси. Починаючи з післявоєнних років збільшувалися посівні площі, а відтак зростала розораність її території. На початку 2002 р. сільськогосподарська освоєність території України досягла 70 %, а розораність -- 55,4 %. У складі сільськогосподарських угідь орні землі нині становлять 79,6 %. Така ситуація говорить про те, що необхідно вміти правильно господарювати на цих землях, щоб отримувати прибуток і забезпечити можливість працювати на українській землі ще багатьом поколінням.

Предметом дослідження даної роботи є ефективність використання земельних ресурсів, тоді як за об'єкт дослідження вибрано підприємство Дп "Ілліч-Агро Умань" на основі фінансових показників якого проводиться дане спостереження.

У процесі дослідження застосувалися статистичний, економіко-математичний методи, а також метод порівняння.

В процесі проведення дослідження також були використані економіко-статистичні та розрахунково-конструктивний методи опрацювання даних. Дані дослідження були проведені з використанням річних форм звітності господарства: Форма №50-с.г., форма№.1, форма№2.

Розділ 1. Земля як основний ресурс сільськогосподарського виробництва. Необхідність здійснення земельної реформи в Україні

1.1 Роль і місце землі серед виробничих ресурсів та їх вплив на дохідність аграрних підприємств

Земля - це головний засіб виробництва, вона є головною умовою існування людського суспільства і найважливішим джерелом національного багатства, найперша передумова і природна основа суспільного виробництва, універсальний фактор будь-якої діяльності людини [1,с.23].

Людина віками жила на землі, працювала на ній, використовувала її життєдайну силу. Спочатку вона використовувала землю як місце проживання та поступово, вдосконалюючи перші най примітивні знаряддя праці, починає тісніше взаємодіяти із землею.

Із подальшим розвитком суспільства і суспільного виробництва земля стає предметом і засобом праці. Земля як скарбниця природних багатств і земля-грунт з її родючості є наслідком природних процесів, незалежно від волі та свідомості людини. Таким чином, земля не є продуктом праці людини, вона виступає як сфера виробництва, предмет і засіб праці[2,с.55].

У сільському господарстві земля Ї це головний засіб виробництва, без якого неможливий сам процес виробництва продукції рослинництва і тваринництва .

Специфічна роль і характер використання землі у сільському господарстві обумовлене особливостями як її предмета та засобу праці. У сільському господарстві використовується верхній, орний шар землі-грунт. Визначення землі як основного засобу виробництва в сільському господарстві ширше поняття ґрунту. Воно охоплює клімат (водний і повітряний режим), рельєф та експозицію окремих ділянок і масивів, тобто комплекс факторів середовища, природних умов виробництва, які визначають розвиток рослин, умови сільськогосподарського використання і, як наслідок, впливають на кінцевий господарський результат. Термін "грунт" входить в поняття "земля" як складовий елемент[12,с.2].

Земля як засіб виробництва в сільському господарстві має специфічні особливості:

По-перше, на відміну від інших засобів виробництва земля не є результатом людської праці;

По-друге, земля не є замінним засобом виробництва, якщо усі інші засоби виробництва можна замінити новим і більш продуктивним, то без землі виробничий процес здійснюватися не може;

По-третє, земля просторово обмежена і в процесі розвитку продуктивних сил сільського господарства її неможна заново створити або збільшити її розміри, однак в умовах раціонального використання землі її продуктивні сили постійно розвиваються і зростають;

По-четверте, в процесі виробництва земля не зношується, а при правильному використанні постійно поліпшується[13,с.25].

Місце розташування землі впливає на наслідки виробництва. Цей економічний аналіз пов'язаний на практиці з необхідністю розміщення виробництва та його спеціалізацією з урахуванням як віддаленості від пунктів реалізації продукції, так і природної грунтово-кліматичної загальності. Важливою особистістю землі є родючість-здатність давати урожай. Ця особливість землі докорінно відрізняє її від усіх інших засобів виробництва. Завдяки родючості землі має спеціальну особливість, яку прийнято називати її продуктивною силою[12,с.7].

Отже, родючість землі - це здатність ґрунту створювати урожай, рівень якого характеризує її продуктивні сили. Родючість землі на різних її ділянках не однакова. Продуктивність землі залежить від об'єктивних властивостей ґрунту, рівня культури землеробства та економічних процесів. Розрізняють природну, штучну та економічну родючість ґрунту.

Усі землі України становлять її єдиний земельний фонд - 60,4 млн.га.

У земельному кодексі України відповідно до цільового призначення земельний фонд поділяється на такі категорії:

1 землі сільськогосподарського призначення;

2 землі населених пунктів;

3 землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення;

4 землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історично-культурного призначення;

5 землі лісового фонду;

6 землі лісового фонду;

7 землі запасу[11,с.27].

Відношення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішення органів державної влади відповідно до їх призначення.

Земля сільськогосподарського призначення - це землі наданої для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної діяльності. До земель сільськогосподарського призначення належать сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, поле захисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесення до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо)[9,с.139].

Землі сільськогосподарського призначення не можуть передавати у власність іноземним юридичним особам, особам без громадянства.

Право власності на землю - це право володіння, користування і розпорядження земельними ділянками.

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою - не більше 5 років та довгостроковою - не більше 50 років.

Усі землі України становлять її єдиний земельний фонд 60,4 млн. га. Землі, які безпосередньо використовуються для виробництва продукції рослинництва і тваринництва, називаються сільськогосподарськими угіддями.

Сільськогосподарські угіддя України займають 41,8 млн. га. У загальній площі сільськогосподарських угідь рілля становить 32,6 млн. га (78%), сіножаті - 2,7 млн. га (5%) пасовища - 5,4 млн. га (13%), багаторічні насадження - 0,5 млн. га (1,4%). Це свідчить про інтенсивне використання землі в сільському господарстві.

Землі сільськогосподарського призначення включають різні за продуктивністю угіддя. Структура сільськогосподарських угідь залежить від зональних особливостей і характеризує якість землі як засобу виробництва в сільському господарстві.

У складі сільськогосподарських угідь найбільшу цінність мають рілля та багаторічні насадження - з підвищення їх частки підвищують їх якість і ефективність використання земельних ресурсів. У господарствах України частка ріллі в сільськогосподарських угіддях зростає з півночі на південь, а площі природних сіножатей і пасовищ відповідно зменшуються[11,с.28].

В окремих регіонах і господарствах України сільськогосподарські угіддя значно відрізняються за рівнем родючості, що впливає на ефективність їх використання і результати господарської діяльності.

Для забезпечення наукового обґрунтованого рівня використання земельних ресурсів та регулювання земельних відносин потрібен державний земельний кадастр, який передбачає систему агроекономічних заходів, спрямоване на ефективне використання і зберігання землі.

Земельний кадастр - це сукупність необхідних і обґрунтованих відомостей про природні властивості земель, їх господарський і правовий стан. Він включає: державну реєстрацію землеволодінь, землекоритувань і договорів на оренду землі; кількісний і якісний облік земель ; бонітування (якісну оцінку) ґрунтів; економічну оцінку землі.

Бонітування земель - це якісна оцінка ґрунтів за рівнем родючості та ступенем придатності для вирощування різних сільськогосподарських культур. Її здійснюють на основі найбільш важливих об'єктивних природних властивостей ґрунту, які зумовлюють рівень його родючості: механічний склад, глибина гумусового горизонту, вміст гумусу і елементів живлення рослин, ступінь кислотності чи особистості рельєфу, температурний і водний режим та інші.

Тип ґрунту, що дає найбільшу кількість валової продукції рослинництва з розрахунку на 1 грн. виробничих витрат, оцінюється 100 балами і вважається еталоном, з яким порівнюють інші землі.

Бонітування землі дає змогу систематизувати ґрунти за ступенем їх родючості і господарської цінності, встановити межі розповсюдження і визначити їх площі на території кожного господарства. Виявлені ґрунтові відміни та агро виробничі групи земель на основі їх найважливіших природних властивостей є предметом економічної оцінки землі, яка комплексно враховує природні та економічні фактори.

Економічні показники, розраховані в балансах по всіх групових відмінах і агро виробничих типах ґрунтів, становлять шкалу оцінки земель. На основі даних про бальну оцінку групових відмін та їх площу в окремому господарстві визначають середньозважений оцінний бал його земель.

Оцінка земель проводиться за такими показниками:

1. продуктивність землі: вартість валової продукції рослинництва з 1 га(якщо оцінюється загальна площа земельних угідь), або урожайність сільськогосподарських культур(якщо оцінюються за ефективністю вирощування окремих культур).

2. Окупність затрат(валова продукція у вартісному або натуральному виразі з розрахунку на 100грн. затрат).

3. Диференційований прибуток (частина чистого доходу, який отримують на кращих і середніх землях).

За допомогою цих трьох показників проводиться загальна оцінка сільськогосподарських угідь, ріллі, багаторічних насаджень, сінокосів і пасовищ, а також оцінка земель під основними сільськогосподарськими культурами - зерновими, кукурудзою на зерно, цукровими буряками, соняшником, кормовими культурами.

Оцінка земель надає великі можливості практичного використання її результатів для підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва. Вона дозволяє визначити кожному господарству, району чи області обсяги виробництва продукції з урахуванням якості земельних угідь, а також більш правильно оцінити досягнуті результати господарської діяльності. Економічна оцінка земель визначається в умовах кадастрових гектарах або у грошовому виразі[14,с.32-34].

Дані з економічної оцінки землі є основою при проведенні нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Грошова оцінка земель визначається розміром щорічного рентного доходу з урахуванням строку його капіталізації, тобто строку, за який окупиться земельна ділянка. В ній визначено термін капіталізації в 33 роки, що відповідає погашенню кредиту у розмірі 3%.

У зв'язку з інфляційними процесами в країні диференціальний дохід слід обчислювати в натуральних показниках(центнерах зерна), який при визначенні грошової оцінки землі переводять у вартісний вираз за внутрішніми або світовими цінами.

При вирощуванні сільськогосподарських культур на різних за якістю землях створюється диференціальний рентний дохід, розмір якого залежить від якості і місцеположенні земельної ділянки та інтенсивності виробництва.

Він включає диференціальну ренту І, яка утворюється під дією родючості ґрунту і місце знаходження земельної ділянки, та диференціальна рента ІІ, яка створюється за рахунок інтенсивності використання землі.

У зв'язку з тим, що в сільськогосподарському виробництві використовуються не тільки родючі, а й гірші землі, виникають умови для формування на всіх землях( незалежно від їх якості і місцезнаходження) абсолютного доходу (абсолютної ренти).

При оцінці земель диференціальний та абсолютний рентний доходи підсумовуються.

Таким чином, Україна - щаслива володарка великих та родючих земель. Саме завдяки родючості, земля є головним засобом виробництва у сільському господарстві і має великий вплив на дохідність аграрних підприємств.

Незамінність землі як засобу виробництва вимагає дбайливого ставлення до неї, постійного поліпшення її якості. Виключно важлива здатність землі постійно поліпшуватися у процесі виробництва. Ця особливості зумовлює оригінальність землі як засобу виробництва і відрізняє її від усіх інших засобів, що з часом сполучаються і вибувають з процесу виробництва[7,с.121-122].

1.2 Необхідність проведення земельної реформи в Україні, етапи її здійснення

Аграрна реформа та її основна складова - реформа - розпочалися в нашій країні у 1991 р. Їх головна мета - створити необхідні економічні та політичні умови для формування в аграрному секторі ринкового середовища і появи на землі реального власника -- господаря, спроможного по-новому, раціонально організувати ведення сільськогосподарського виробництва, забезпечити його високу ефективність та нести повну відповідальність за результати господарювання.

Виділяють три основних етапи аграрної реформи в Україні. На першому з них, найбільш складному і довготривалому, ставилося завдання створення агроформувань нового типу, заснованих на приватній власності на землю і майно. Є підстави вважати, що розпочався цей етап з перетворення колишніх колгоспіву колективні сільськогосподарські підприємства (КСП) шляхом паювання їх майна, а згодом - і землі.

При трансформації колгоспів у КСП ставилося завдання відродити почуття господаря у сільськогосподарських працівників шляхом реформування відносин власності. В результаті такого реформування працівники ставали власниками певної частки майна підприємства, розмір якої залежав від величини трудового внеску кожного з них - працюючого і непрацюючого (пенсіонера). Власник майнового паю при виході зі складу КСП мав право отримати свій майновий пай натурою чи грошима, передати його у спадок або ж продати. Саме за цією фундаментальною ознакою - персоніфікацією (хоч і формальною) власності - і відрізнялися КСП від колишніх колгоспів. Із прийняттям Указу Президента України від 8 серпня 1995 р. "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарських підприємств і організацій" кожний член КСП був наділений і земельною часткою (паєм). Таким чином, і в земельних відносинах був здійснений важливий крок до відродження справжнього господаря на землі.

Проте КСП хоч істотно і відрізнялися від колишніх колгоспів за майновими і земельними відносинами, все ж вони, як з'ясувалося, об'єктивно були неспроможними адаптуватися до народжуваного в державі ринкового середовища. Члени КСП, будучи наділеними майновими і земельними паями, так і не відчули себе справжніми власниками. Колективна, формально персоніфікована власність породжувала і колективну безвідповідальність. У КСП не були змінені внутрішня організаційна структура та економічний механізм господарювання. Зміни торкнулися лише частково перерозподілу кінцевих результатів. Паювання майна і землі стало формою існування колективної власності, яка нічого немає спільного із справжньою кооперативною власністю. Тому КСП через колективне управління із запізненням реагували на зміни в зовнішньому середовищі, а відмова держави втручатися у їх господарську діяльність породжувала свавілля керівників КСП у прийнятті рішень, які нерідко тому і приймалися, щоб задовольнити їх особистий інтерес. Все це призвело до зниження трудової і технологічної дисципліни, крадіжок, а в поєднанні з іншими факторами, що спричинили економічну кризу, зумовило істотний спад виробництва та його збитковість. Тому об'єктивно назріла необхідність у реструктуризації КСП у нові організаційні формування ринкового типу.

Все ж слід зазначити, що КСП відіграли свою позитивну роль. Вони стали значним прогресивним кроком в еволюції колективної власності до такої стадії її розвитку, яка дала змогу безболісно перейти від колективної до приватної форми власності і до створення нових організаційних форм господарювання на селі. Досить сказати, що паювання майна і землі уже з самого початку прискорило створення і становлення селянських (фермерських) господарств. Адже член КСП, який забажав створити фермерське господарство, виходив з КСП і забирав свій майновий і земельний пай, що створювало кращі стартові умови для ведення власного виробництва.

Слід зазначити, що реструктуризація КСП у формі реорганізації почалася в середині 90-х років спонтанно, як реакція селян на низьку ефективність виробництва в межах цієї організаційної форми господарювання. На їх базі стали виникати різні типи господарських товариств і фермерські господарства. Проте масштаби таких перетворень були незначні і не відповідали потребам виробництва. Тому 3 грудня 1999 р. був прийнятий Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки", яким передбачалося реформувати протягом грудня 1999 -- квітня 2000 р. колективні сільськогосподарські підприємства в нові організаційні форми господарювання ринкового типу, які функціонують на засадах приватної власності на землю та майно. Всім членам КСП забезпечувалося право вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями та створення на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб'єктів господарювання, заснованих на приватній власності.

Приватні підприємства, що виникли на базі реформованих КСП, зобов'язувалися укладати договори оренди земельної частки і майнового паю з власниками цих паїв з виплатою орендної плати у натуральній або грошовій формі. Важливо, що Указом встановлена мінімальна орендна плата за земельну частку (паю) в розмірі не менше одного відсотка вартості орендованої землі. При реструктуризації КСП передбачалося збереження, по можливості, цілісності господарського використання приватними формуваннями землі та майна колишніх КСП через механізм оренди. Громадянам, які мають земельний пай, надано право приєднувати виділену їм у натурі земельну ділянку до власного особистого підсобного господарства без створення юридичної особи. Не менш важливим є й те, що селянським (фермерським) господарствам, громадянам надана можливість вільного викупу земельних ділянок, наданих їм у користування (понад норму, яка приватизується безкоштовно) за ціною, не нижче визначеної в установленому порядку грошової оцінки землі.

В результаті практичної реалізації згаданого Указу було реформовано і змінили свій юридичний статус 10 833 КСП. На їх базі у 2000 р. було створено 14 241 нове приватне агроформування (коефіцієнт поділу становить 14 241 : 10 833 = 1,3), в тому числі фермерських господарств -- 1254 (8,8 %), приватних підприємств (приватно-орендних) -- 2901 (20,4 %), господарських товариств (переважно товариств з обмеженою відповідальністю) -- 6761 (47,5 %), сільськогосподарських виробничих кооперативів -- 3325 (23,3 %). Важливо також і те, що 7434 новостворених підприємства зберегли земельні масиви колишніх КСП, а отже, матимуть змогу скористатися позитивною дією фактора масштабів виробництва. В наступні 2001--2002 роки процес реформування аграрних підприємств продовжувався, насамперед через перетворення одних типів приватних підприємств в інші, подальшого зростання кількості селянських (фермерських) господарств.

Вказані підприємства, по суті, є підприємствами ринкового типу. З їх створенням завершився перший етап аграрної реформи, відбулися кардинальні зміни у земельних, майнових та соціальних відносинах, причому без будь-яких гострих конфліктів на селі. Очевидна соціальна спрямованість такого реформування. Адже 6,4 млн селян стали власниками земельних паїв, середній розмір яких становить по Україні 4,2 га, що навіть перевищує середній розмір фермерських господарств у деяких країнах (наприклад, у Греції). Розроблені також механізми реального закріплення власності на землю за окремими селянами через заміну сертифікатів на земельну частку (пай) на Державні акти на право приватної власності на землю, а також через створення механізму орендних земельних відносин, однією з ключових ланок яких є обов'язковість виплати орендарями мінімальної орендної плати власникам земельних паїв. Уже в 2000 р. більше 90 % земельних паїв були здані в оренду і майже 200 тис. їх приєднані до підсобного особистого господарства селян.

Все ж слід зазначити, що основним підсумком першого етапу аграрної реформи є становлення (хоч і не до кінця завершене) реального власника. Це в свою чергу породжує новий тип відповідальності суб'єктів господарювання за кінцеві результати господарської діяльності -- відповідальності власністю, яка спонукає їх до ведення виробництва виключно на прибутковій основі.

Важливо також звернути увагу і на наступне. Світовий досвід переконує в доцільності розвитку різноманітних форм господарювання на селі. Тому створення в Україні різних типів приватних підприємств є стимулюючим фактором для піднесення сільськогосподарського виробництва. Водночас практика діяльності аграрних формувань країн з розвинутою ринковою економікою також засвідчує, що динамічний розвиток сільськогосподарського виробництва можливий за умови забезпечення реальної економічної рівноправності всіх форм власності і форм господарювання. Це -- дуже принциповий момент, оскільки така рівноправність передбачає економічне змагання (конкурентність) між підприємствами, отже, зумовлює прискорений розвиток тих форм господарювання, які виявилися життєздатними. Аграрна реформа, що здійснюється в Україні, спрямована саме на забезпечення однакових прав і можливостей для всіх сільськогосподарських товаровиробників. Водночас сільським трудівникам держава й надалі гарантує свободу вибору форм господарювання на селі, що стимулюватиме подальший розвиток конкуренції, більшу адаптивність аграрних підприємств до зміни ринкового середовища.

Основним завданням другого етапу аграрної реформи є формування аграрного ринку. Паростки цього етапу зароджувалися під час здійснення першого етапу аграрної реформи, коли почали створюватися аграрні біржі, а аграрні підприємства одержали економічну свободу щодо каналів збуту виробленої продукції і встановлення цін на неї. Проте інфраструктура аграрного ринку (як сукупність агросервісної інфраструктури та інфраструктури продовольчого ринку) залишалася в зародковому стані. Керівники КСП не були заінтересовані в прозорості ринку. Це стало однією з причин процвітання бартеру, який поглиблював диспаритет цін. Отже, потрібні були кардинальні заходи щодо прискорення формування інфраструктури аграрного ринку. Адже новостворені приватні підприємства заінтересовані в добре організованому прозорому ринку, бо це дає їм можливість реалізувати свою продукцію і закупити необхідні ресурси за найбільш вигідними цінами, відчувати їх динаміку, стежити за рухом обсягу продажу і відшуковувати найбільш прийнятні з позиції економічної вигоди канали збуту і придбання товарів.

З метою створення сучасного аграрного ринку, який відповідав би найвищим критеріям ринкової економіки, і був прийнятий Указ Президента України від 6 червня 2000 р. "Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного ринку". Саме з його прийняттям другий етап аграрної реформи набув реальних обрисів. Зокрема, в Указі передбачені заходи щодо створення або вдосконалення діяльності низки інститутів аграрного ринку: в кожному населеному пункті -- мережі пунктів заготівлі сільськогосподарської продукції, кредитних спілок, сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, торговельних точок з реалізації селянам добрив, отрутохімікатів, запасних частин та інших ресурсів; у кожному районі -- торгових домів, оптово-роздрібних магазинів фірмової торгівлі підприємств -- виробників ресурсів на селі. Саме система торгових домів у поєднанні з товарними аграрними біржами мають об'єктивно визначати ціну на сільськогосподарську продукцію. В обласних центрах і містах з населенням понад 100 тис. чоловік передбачено створення мережі підприємств, що здійснюють оптову торгівлю сільськогосподарською продукцією (оптово-продовольчі ринки, постійно діючі ярмарки-виставки, аукціони живої худоби тощо).

Важливо, щоб товарні потоки направлялися саме через інституції аграрного ринку. Для цього необхідна система економічних важелів для спрямування сільськогосподарської продукції і промислових ресурсів на біржі, у торгові дома, створену оптово-роздрібну сітку та інші інституції. Такі важелі повинні стимулювати аграрних товаровиробників реалізувати свою продукцію через прозорий аграрний ринок.

Основним завданням третього етапу є фінансове оздоровлення аграрних підприємств і забезпечення економічної підтримки їх доходів. Паростки цього етапу також беруть свій початок у 90-х роках. Так, держава неодноразово списувала борги сільськогосподарських товаровиробників, були прийняті нормативні акти щодо дотування виробництва м'яса і молока, а також щодо звільнення аграрних підприємств від сплати ПДВ по інших видах товарної продукції; введено фіксований сільськогосподарський податок, завдяки чому істотно зменшився податковий тиск на аграрних товаровиробників. Проте в умовах відсутності справжнього власника на селі і прозорості аграрного ринку досягти фінансової стабілізації аграрних підприємств було неможливо. Тепер для розв'язання цієї архіважливої проблеми виникли завдяки реалізації перших двох етапів аграрної реформи реальні умови. Важливе значення для фінансової стабілізації має прийняття нового Земельного кодексу, введення пільгового кредитування аграрних підприємств та інші заходи.

1.3 Паювання землі, мета, механізм здійснення і вплив на розвиток ринкових відносин ваграрній сфері економіки

Земельні питання і аграрні проблеми завжди були непростими у світовій практиці економічного розвитку. Нелегко вони вирішуются і в Україні. Незважаючи на декларування Законом України "Про форми власності на землю" приватної власності на землю, її фактична приватизація тривалий час просувалася дуже важко. Лише Указ Президента України від 8 серпня 1995 року "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" став початком дійсних перетворень відносин земельної власності на селі. Указом встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані в колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, в тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) в колективній власності на землю кожного члена сільськогосподарського підприємства.

Право на земельну частку (пай) мають члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

При паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними.

Вартість земельної частки (паю) для кожного підприємства, кооперативу, товариства визначається виходячи з грошової оцінки переданих у колективну власність сільськогосподарських угідь, що обчислюється за методикою грошової оцінки земель, затвердженої Кабінетом Міністрів України, та кількості осіб, які мають право на земельну частку (пай).

Розмір земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах визначається, виходячи із вартості земельної частки (паю) і середньої грошової оцінки одного гектара сільськогосподарських угідь для даного підприємства, кооперативу, товариства.

Розміри земельного паю обчислюються комісіями, що створюються в підприємствах, кооперативах, товариствах із числа їх робітників і затверджуються райдержадміністрацією, яка і видає громадянам сертифікати на земельний пай.

У разі виходу власника земельного паю із підприємства, кооперативу, товариства за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі і видається державний акт на право приватної власності на земельну ділянку.

Згідно з наведеним Указом Президента стосовно постанови Кабінету Міністрів України від 12 лютого 1996 року "Про стан реформування земельних відносин", наказом голови Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства сільського господарства і продовольства України, Української академії аграрних наук від 4 червня 1996 року № 47/172/48 затверджені 4 червня 1996 року "Методичні рекомендації щодо порядку передачі земельної частки (паю) в натурі із земель колективної власності членам колективних сільськогосподарських підприємств і організацій".

Відповідно до вказаних Рекомендацій передача в натурі земельної частки (паю) здійснюється громадянину України, який має сертифікат на право на земельну частку (пай), згідно з його заявою, після складання "Схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї)". Місце розташування та першочерговість виділення земельних ділянок визначається з урахуванням вимог раціональної організації території, компактності землекористування відповідно до проектів роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств і організацій та іншої технічної документації.

Складанню Схем передують різного роду підготовчі роботи, в процесі яких вивчається громадська думка щодо черговості паювання сільськогосподарських угідь з урахуванням регіональних особливостей їх використання, особливо тих, де виділення окремих часток (паїв) неминуче призведе до зниження ефективності їх використання (меліоративні землі, масиви багаторічних насаджень, спеціалізованих сівозмін), та визначаються площі угідь, які не підлягають поділу на земельні частки (паї) в натурі у зв'язку з можливим при цьому надмірним подрібненням.

На Схемі виокремлюються земельні масиви, що можуть бути поділені на земельні паї без обмежень у часі, а також земельні масиви, які поділяються на земельні паї після закінчення певного технологічного сільськогосподарського циклу.

Крім того визначаються:

1) земельні ділянки, що поділяються одночасно, без подрібнення в натурі на окремі паї (зрошувальні угіддя, сади, виноградники);

2) земельні ділянки, що не підлягають поділу і повинні використовуватися сумісно (законсервовані угіддя, невеликі площі сільськогосподарських угідь, в результаті поділу яких на окремі земельні ділянки стає неможливим механізований обробіток ґрунту).

Крім того, Рекомендації пропонують, з метою уточнення площі сільськогосподарських угідь підприємств, що підлягають поділу на земельні паї в натурі, визначати площі, які необхідні для створення системи полезахисних лісових смуг і захисних лісових насаджень будівництва протиерозійних гідротехнічних споруд і т. ін.

Наведене свідчить про те, що розміри сільськогосподарських угідь, які підлягають паюванню, можуть суттєво скорочуватися, що призведе, звичайно, і до зменшення розмірів земельних паїв громадян.

Встановлення та закріплення меж земельної ділянки в натурі має відбуватися з участю громадянина, якому передається земельна ділянка, представника від підприємства, а також власників землі і землекористувачів суміжних ділянок.

Після визначення меж у натурі має складатися акт передачі земельної ділянки.

Розділ 2. Оцінка і факторний аналіз досягнутого рівня ефективності використання землі

2.1 Природно-економічна характеристика об'єкта дослідження

При вивченні діяльності будь-якого підприємства спочатку необхідно оцінити стан його розвитку. Проте, для більш глибокого вивчення необхідно врахувати умови, в яких воно функціонує. Серед таких умов виділяють природні та економічні умови.

Як говорилося раніше ДП "Ілліч-Агро Умань" розташоване в м. Умань Черкаської області.

Клімат зони помірно-континентальний з довгим теплим літом і короткою м'якою зимою. Континентальність зростає у напрямі із заходу на схід. У цьому ж напрямі збільшується глибина і тривалість промерзання ґрунтів, що впливає на їх основну волого-зарядку. Середня температура за рік дорівнює 6 - 8о С, але в деякі роки бувають деякі відхилення.

· максимальна температура - 37, 39о С

· мінімальна температура - -36о С

Кліматичні умови сприятливі для сільськогосподарського виробництва, але в окремі роки спостерігається значне зрідження озимих посівів після зимівлі, а також пошкодження окремих сільськогосподарських культур у весняно-літній період під впливом посушливо-суховійних та інших несприятливих метеорологічних умов.

· тривалість вегетаційного періоду - 210 днів

· тривалість без морозного періоду - 160 днів

Останні весняні приморозки закінчуються у середньому 26 - 28 квітня, а перші осінні заморозки починаються 6 - 7 жовтня. В окремі роки ці показники коливаються, що і впливає на тривалість без морозного періоду.

Район помірно теплий помірно зволожений. За період з середньодобовою температурою понад 10о С тут випадає 310 - 320 мм. опадів, а за рік - 480 - 560 мм. Період з середньодобовою температурою понад 15о С тут триває на 5 днів більше, ніж на решті території області.

Структура сільськогосподарських угідь показана в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Склад і структура земельних угідь ДП "Ілліч-Агро Умань" м. Умань Черкаської обл.

Показник	2009р.	2010р.	2011р.	Відхилення у 2011 році від 2009 року
				абсол.	відн.
Всього сільськогосподарських угідь, га.	9710	9618	10013	303	103,12
в тому числі рілля, га.	9265	9135	9343	78	100,84
З них орендовано, га.	9586	9618	10013	427	104,45
Питома вага ріллі в сільськогосподарських угіддях, %	95,42	94,98	93,31	-2,11	-
Середньооблікова чисельність працівників, зайнятих у сільському господарстві, чол.	606	585	600	-6	99,01
Припадає на одного працівника ріллі, га/чол.	15,29	15,62	15,57	0,28	101,85

За даними таблиці можна дійти висновку, що у 2011 році порівняно з 2009 роком в ДП збільшилась площа сільськогосподарських угідь на 303 га., а ріллі на 78га.

У структурі сільськогосподарських угідь рілля займає 93,31%, що на 2,11% менше порівняно з 2009 роком.

Стосовно навантаження на 1 працівника зайнятого в сільському господарстві збільшилося на 0,28 га, тобто на 1,85%.

Здійснення ефективної економічної діяльності підприємства, випуск продукції, яка б була конкурентоспроможна не тільки на вітчизняних ринках, залежить не лише від матеріально-технічного забезпечення підприємства, а й від достатньої кількості висококваліфікованих кадрів та ефективного управління ними.

Трудові ресурси -- це частина працездатного населення, яка за віковими, фізичними та освітніми даними відповідає тій чи іншій сфері діяльності. Серед трудових ресурсів виокремлюють реальні (люди, які працюють) і потенційні (особи, які мають бути залучені до певної праці в майбутньому). При оцінюванні діяльності персоналу підприємства перш за все необхідно звертати увагу на середньорічний виробіток в розрахунку на одного працівника. Динаміка трудових ресурсів та їх продуктивності наведена в наступній таблиці.

Таблиця 2.2

Динаміка забезпеченості трудовими ресурсами і продуктивності праці ДП "Ілліч-Агро Умань" м. Умань Черкаської обл.

Показники	2009р.	2010р.	2011р.	Відхилення у 2011 році від 2009року
				абсол.	відн.
Валова продукція сільського господарства в співставних цінах, тис. грн.	29876,5	30115,2	39567,9	9691,4	132,44
в рослинництві	10793,0	9630,6	20663,6	9870,6	191,45
в тваринництві	19083,5	20484,7	18904,3	-179,2	99,06
Середньорічна чисельність працівників зайнятих в сільському господарстві, чол.	606	585	600	-6	99,01
в рослинництві	229	312	305	76	133,19
в тваринництві	377	273	295	-82	78,25
Річна продуктивність праці, грн.	49301,2	51479,0	65946,5	16645,3	133,76
в рослинництві	47130,9	30867,2	67749,4	20618,5	143,75
в тваринництві	50619,4	75035,4	64082,3	13462,9	126,60

За даними таблиці ми можемо дійти висновку, що у 2011 році порівняно з 2009 роком річна продуктивність праці зросла на 33,76%, тобто на 16 тис. 645 грн. 30 коп на 1 працівника зайнятого в сільському господарстві, в тому числі в рослинництві на 43,75%, тобто на 20 тис. 618 грн. 50 коп. та в тваринництві на 26,6%, тобто на 13 тис. 462 грн. 90 коп..

Це було викликано мінами чисельності працюючих та обсягів валової продукції в порівняльних цінах 2005 року.

Однією з найважливіших характеристик підприємства є структура товарної продукції, саме через неї визначається спеціалізація підприємства.

Таблиця 2.3

Структура товарної продукції в підприємстві ДП "Ілліч- Умань Черкаської обл.

Показник	2009р.	2010р.	2011р.	В середньому за 3 роки
				Сума, тис.грн	Питома вага, %
Всього по рослинництву	18658	12733,4	19749	17046,8	34,55
в тому числі зернові та зернобобові	11244	8061,2	10976	10093,7	20,46
озима пшениця	7721,8	3857,9	2493	4690,9	9,51
пшениця яра	-	-	213	71,0	0,14
жито	27,8	79,4	-	35,7	0,07
гречка	113,7	825,7	984	641,1	1,3
кукурудза на зерно	1592,9	1798,8	6647	3346,2	6,78
озимий ячмінь	2,9	-	-	1	0,001
ярий ячмінь	1553,7	1445,6	561	1186,8	2,41
горох	224,9	-	-	75	0,15
овес	6,1	6,6	-	4,2	0,01
просо	-	47,2	78	41,7	0,08
соняшник	6052,9	4228,6	8079	6120,2	12,41
соя	28,6	1	392	140,5	0,28
ріпак	1183,8	-	-	394,6	0,8
цукрові буряки	-	236,4	-	78,8	0,16
картопля	33,2	71,7	231	112	0,23
інша продукція рослинництва	115,7	134,4	71	107	0,22
Всього по тваринництву:	24596	31491,4	39832	31973,3	64,81
ВРХ	3998,2	4162,7	8682	5614,3	11,38
свині	8717,1	10244,1	12918	10626,4	21,54
вівці	-	12,7	-	4,2	0,01
молоко	11024	16119,8	17830	14991,4	30,39
мед	38,7	35,5	10	28,1	0,06
інша продукція тваринництва	818,1	916,6	392	708,9	1,44
Послуги в сільському господарстві	351,4	390,7	206	316	0,64
Всього по господарству	43606	44615,4	59787	49336,1	100

За даними таблиці можна дійти висновку, що у 2011 році порівняно з 2009 роком найбільшу питому вагу у структурі товарної продукції в ДП "Ілліч - Агро Умань" займає реалізація молока, а наступним за розміром іде вирощування свиней, що свідчить розвинуте тваринництво в підприємстві. Але відповідно до чималої чисельності видів реалізованої продукції можна стверджувати про низький рівень спеціалізації підприємства.

В процесі виробництва сільськогосподарської продукції, поряд з працею і землею, беруть участь засоби виробництва - засоби і предмети праці, які в грошовій формі складають виробничі фонди. Тому результати виробництва в значній мірі визначаються рівнем забезпеченості господарства виробничими фондами. І чим вища забезпеченість, раціональніша їх структура, тим вища продуктивність праці, нижча собівартість продукції, виший рівень рентабельності. Для аналізу розглянемо таблицю 2.4

Таблиця 2.4

Забезпеченість ДП "Ілліч-Агро Умань" м. Умань Черкаської обл. основними засобами та ефективність їх використання

Показник	2009р.	2010р.	2011р.	Відхилення 2011р. від 2009р.
				абсол.	відн.
Вартість основних засобів на кін. року, тис. грн.	30763	32269	32665	1902	106,18
Валова продукція в спів ставних цінах 2005 року, тис. грн.	29876,50	30115,22	39567,87	9691,37	132,44
Середньорічна чисельність працівників зайнятих в сільському господарстві, чол.	606	585	600	-6	99,01
Площа сільськогосподарських угідь, га.	9710	9618	10013	303	103,12
Чистий прибуток (збиток), тис. грн.	1472	2295	12554	11082	852,85
Фондозабезпеченість тис. грн.	3,17	3,36	3,26	0,09	102,97
Фондоозброєність тис. грн.	50,76	55,16	54,44	3,68	107,24
Фондовіддача, тис. грн.	1,03	1,07	0,83	-0,20	80,18
Фондоємність, тис. грн.	0,97	0,93	1,21	0,24	124,73
Норма прибутку (збитку), %	4,78	7,11	38,43	33,65	-

За даними таблиці можна дійти висновку, що у 2011 році порівняно з 2009 роком збільшилися показники фондозабезпеченості на 2,97%, фондоозброєності на 7,24%та норми прибутку на 33,65в.п.

Стосовно обернених показників фондоємності та фондовіддачі то можна стверджувати, що у 2011 році показник фондовіддачі зменшився на 19,82% через порівняно вищий ріст вартості основних фондів з вартістю валової продукції в порівняльних цінах, що в свою чергу викликало ріст показника фондоємності.

Аналіз основних економічних показників діяльності наведено в наступній таблиці.

Таблиця 2.5

Основні економічні показники діяльності ДП "Ілліч-Агро Умань" м. Умань Черкаської обл.

Показники	2009р.	2010р.	2011р.	Відхилення у 2011 р. від 2009р.
				абсол.	відн.
Валова продукція в порівняльних цінах, тис. грн.	29876,50	30115,22	39567,87	9691,37	132,44
Середньорічна чисельність працівників, чол.	606	585	600	-6	99,01
Всього с.-г. угідь, га	9710	9618	10013	303	103,12
Валова продукція в порівняльних цінах на 100 га с/г угідь	307,69	313,11	395,16	87,48	128,43
- на 1 працівника	49,30	51,48	65,95	16,65	133,76
Собівартість продукції тис. грн..	40125	43796	51156	11031	127,49
Виручка від реалізації продукції, тис. грн.	45051	49749	60469	15418	134,22
Чистий прибуток , тис. грн.	1472	2295	12554	11082	852,85
- на 100 га с/г угідь	15,16	23,86	125,38	110,22	827,05
- на 1 працівника	2,43	3,92	20,92	18,49	861,38
Рівень рентабельності, %	3,67	5,24	24,54	20,87	-

За даними таблиці можна дійти висновку, що у 2011 році зріс показник рентабельності на 20,87в.п., що було викликано порівняно вищим зростанням чистого прибутку на 11 млн. 82 тис. грн.., порівняно зі зростанням собівартості на 15 млн.418 тис. грн…Загалом з таблиці видно, що у 2011 році спостерігається загальне збільшення всіх показників ефективності виробництва сільськогосподарської продукції в підприємстві, що насамперед було викликано ростом цін на дану продукцію, та використанням більш ефективних технологій виробництва.

Загалом стосовно діяльності ДП "Ілліч-Агро Умань" можна стверджувати про важливість даного господарства в економічному кліматі району, про свідчать значні розміри наявних земель у об'єкта дослідження та чимала кількість працюючих зайнятих на виробництві сільськогосподарської продукції.

2.2 Обґрунтування показників інтенсивності і ефективності використання земельних ресурсів

На кожному аграрному підприємстві з урахуванням його конкретних умов (типів ґрунтів, їх механічного складу, конфігурації земельних ділянок, кута їх нахилу, спеціалізації виробництва тощо) необхідно розробити і впровадити систему агрономічних, зооветеринарних, технічних і організаційно-економічних заходів, що забезпечують ефективне використання земельних ресурсів. Важливе місце займають заходи, спрямовані на підвищення потенційних можливостей підприємства щодо збільшення виробництва сільськогосподарської продукції з кожного гектара угідь. Такі можливості значно залежать від рівня інтенсивності використання земельних ресурсів. Порівняльна оцінка показників інтенсивності в динаміці та в різних підприємствах дасть змогу виявити деякі напрями подальшого поліпшення використання землі.

Рівень інтенсивності використання земельних ресурсів визначають за такими показниками:

ступенем господарського використання землі, яка розраховується діленням площі сільськогосподарських угідь на всю земельну площу господарства;

ступенем розораності, що обчислюється як частка від ділення площі ріллі і багаторічних культурних насаджень на площу сільськогосподарських угідь;

ступенем меліорованості як відношення площі меліорованих земель (зрошуваних, осушених) до загальної площі сільськогосподарських угідь;

питомою вагою інтенсивних культур (цукрових буряків, льону, картоплі, овочів, соняшнику, зернової кукурудзи, коноплі) у загальній посівній площі підприємства;

коефіцієнтом повторного використання землі, який визначається відношенням посівної площі разом з площею повторних посівів до посівної площі господарства.

При аналізі й оцінці цих показників слід пам'ятати, що завдяки трансформації земельних угідь і вдосконаленню їх структури, підвищенню (зниженню) частки ріллі, багаторічних культурних насаджень і меліорованих земель у загальній площі сільськогосподарських угідь, а інтенсивних культур -- у структурі посівів, підвищенню коефіцієнта повторного використання ...