Економічна ефективність використання земельних ресурсів і шляхи її підвищення в господарстві

Стосовно ефективності використання землі в розрахунках на галузі тваринництва можна стверджувати, що у 2011 році порівняно з 2009 роком у підприємстві припадало на 7,38ц живої маси ВРХ на 100 га с.-г. удідь менше, на 4кг на 100 га ріллі більше живої маси свиней та на 4,58ц більше на 100 га с.-г. угідь молока.

Стосовно отриманого валової продукції в спів ставних цінах, валового доходу та чистого прибутку в розрахунку на 100 га с.-г. угідь, то всі ці показники збільшилися на 28,43%,30,16% та 727,05% відповідно.

Таблиця 2.7.

Склад та структура посівних площ ДП "Ілліч-Агро Умань" м. Умань Черкаської обл.

Назва культури	2009р.	2010р.	2011р.	В середньому за 3 роки
	га.	%	га.	%	га.	%	га.	%
Озима пшениця	2127	34,0	1610	25,6	1771	25,2	1836,0	28,2
Пшениця яра	10	0,2	111	1,8	105	1,5	75,3	1,2
Жито	45	0,7	24	0,4	15	0,2	28,0	0,4
Гречка	68	1,1	142	2,3	200	2,8	136,7	2,1
Кукурудза на зерно	665	10,6	1235	19,6	1633	23,3	1177,7	18,1
Ячмінь озимий	72	1,2	381	6,1	123	1,8	192,0	2,9
Ячмінь ярий	1561	24,9	1161	18,5	1365	19,4	1362,3	20,9
Горох	231	3,7	82	1,3	-	-	104,3	1,6
Овес	63	1,0	35	0,6	50	0,7	49,3	0,8
Просо	31	0,5	10	0,2	12	0,2	17,7	0,3
Всього зернових і зернобобових	4873	77,9	4791	76,2	5274	75,1	4979,3	76,4
Соняшник	917	14,7	1046	16,6	1150	16,4	1037,7	15,9
Соя	95	1,5	311	4,9	443	6,3	283,0	4,3
Озимий ріпак	311	5,0	-	-	155	2,2	155,3	2,4
Цукрові буряки	-	-	98	1,6	-	-	32,7	0,5
Картопля	20	0,3	15	0,2	-	-	11,7	0,2
Кормові коренеплоди і кормові баштанні	41	0,7	24	0,4	-	-	21,7	0,3
Всього посівів	6257	100	6285	100	7022	100	6521,3	100

За даними таблиці можна дійти висновку, що у середньому за 3 досліджувних роки в ДП "Ілліч-Агро Умань" найбільшу питому вагу у посівах займала озима пшениця, частка якої у структі становить 28,2%, наступним за розміром іде ярий ячмінь частка якого-20,9% та наступним іде кукурудза на зерно - 18,1%.

Загалом у середньому питома вага зернових у структурі посівів становить 76,4%, а отже всі інші культури становлять лише 24,6%, із них соняшник - 15,9%, соя - 4,3%, озимий ріпак -2,4%, цукрові буряки - 0,5% , картопля - 0,2% та кормових коренеплодів та кормових баштанних -0,3%.

2.4 Факторний аналіз ефективності використання земельних ресурсів підприємства

Рівень сільськогосподарського виробництва значною мірою зумовлений якісним складом земель. Економічна ефективність використання землі визначається кількома показниками, детальніше про які йшлося вище. Розглянемо деякі з них - ті достовірність яких можна підтвердити на прикладі досліджуваного підприємства.

1. Грунти нашого підприємства належать до типових чорноземів і дернових опідзолистих, що вказує на потенційну можливу природну родючість.

2. Ступінь господарсткого використання землі не доцільно обчислювати, оскільки вся земля, що належить підприємству орендована, крім офісних споруд.

3. Ступінь меліорованості земель 0 %. Підприємство знаходиться в зоні Лісостепу, що не потребує нагального зрошення чи осушення, а тому ці роботи не проводяться на підприємстві.

6. Урожайність теж є фактором ефективності використання земельних ресурсів, тобто доцільніще вирощувати культури і сорти з вищою урожайністю. Таким чином відбуватиметься економія ресурсів, в тому числі земельних.

У таблиці 2.8 запропонований аналіз впливу урожайності та площі посівів на валовий збір у ДП "Ілліч-Агро Умань"

Таблиця 2.8.

Факторний аналіз валового збору сільськогосподарських культур в ДП "Ілліч-Агро Умань"

Назва культури	Урожайність, ц/га	Площа посіву, га	Валовий збір, ц	Валовий збір з площі 2011р. та при урожайності 2009р.	Відхилення 2011р від 2009р	В тому числі за рахунок зміни
	2009р.	2011р.	2009р.	2011р.	2009р.	2011р.			Урожай-ності	Посівних площ
Озима пшениця	46,95	45,67	2127	1771	99870	80883	83154,6	-18987	-2271,6	-16715,4
Пшениця яра	45,70	25,29	10	105	457	2655	4798,5	2198	-2143,5	4341,5
Жито	35,24	56,60	45	15	1586	849	528,7	-737	320,3	-1057,3
Гречка	12,85	11,83	68	200	874	2365	2570,6	1491	-205,6	1696,6
Кукурудза на зерно	63,53	86,98	665	1633	42249	142038	103748,3	99789	38289,7	61499,3
Ячмінь озимий	50,85	34,44	72	123	3661	4236	6254,2	575	-2018,2	2593,2
Ячмінь ярий	29,01	27,51	1561	1365	45292	37548	39605,1	-7744	-2057,1	-5686,9
Овес	27,57	33,00	63	50	1737	1650	1378,6	-87	271,4	-358,4
Просо	23,61	25,33	31	12	732	304	283,4	-428	20,6	-448,6
Всього зернових і зернобобових	41,31	51,67	4873	5274	201291	272528	217855,3	71237	54672,7	16564,3
Соняшник	25,28	21,38	917	1150	23184	24583	29074,8	1399	-4491,8	5890,8
Соя	4,03	19,29	95	443	383	8547	1786,0	8164	6761,0	1403,0
Озимий ріпак	15,56	22,85	311	155	4838	3542	2411,2	-1296	1130,8	-2426,8

За даними таблиці можна дійти висновку, що за рахунок збільшення урожайності збільшилися валові збори таких культур:

- жита на 320,3ц;

- кукурудзи на зерно на 38289,7ц;

- овесу на 271,4ц;

- проса на 20,6ц;

- сої на 6761ц;

- озимого ріпаку на 1130,8ц.

Також за даними таблиці можна стверджувати, що за рахунок зменшення посівних площ підприємство недоотримало до валового збору таких культур:

-озимої пшениці на 16715,5ц;

- жита на 1057,3ц;

- ячменю ярого на 5686,9ц;

- вівса на 358,4ц;

- проса на 448,6ц;

- озимого ріпаку на 2426,8ц.

Загалом за даними таблиці можна дійти висновку, що у підприємстві збільшилися валові збори зернових і зернобобових на 71237ц, соняшнику на 1399ц та сої на 8164ц.

Розділ 3. Шляхи підвищення ефективності використання земельних ресурсів підприємств

3.1 Впровадження прогресивної системи землеробства та раціональної структури посівних площ

Досягнутий у сільськогосподарських підприємствах рівень ефективності використання землі нині ще низький. У багатьох з них знижується родючість землі. Великі площі піддаються вітровій і водній ерозії, не зменшується площа засолених і кислих ґрунтів. Тому важливо в кожному підприємстві запровадити науково обґрунтовану систему землеробства, що відіграватиме вирішальну роль у підвищенні родючості грунтів.

Основною ознакою високої родючості й окультуреності ґрунту є вміст у ньому гумусу і перегною. Доведено, що підвищити вміст гумусу в ґрунті можна двома основними шляхами: а) щорічним внесенням гною і торфогноєвих компостів, б) розширенням посівів люцерни і конюшини за рахунок скорочення площі кормових культур, що у великих кількостях споживають (мінералізують) гумус. У перспективі важливе місце в розв'язанні даної проблеми займатиме вермикультура. В поліських районах України в середньому на гектар сівозмінної площі потрібно щорічно вносити 12--14 т, у Лісостепу 10--12, на південних чорноземах 5--8 т гною, причому якість гною потрібно оцінювати не за вмістом доступних форм NРК, а за кількістю в ньому гумусу і перегною. Збільшення вмісту двох останніх компонентів в гної можна досягти, коли він вироблятиметься найбільш ефективним підстилковим способом за обмеження безпідстилкового способу, який зменшує вихід гною на 15 % і знижує його цінність на 20 %, і повним виключенням рідкого способу, коли гній прибирається гідрозмивом (такий гній не лише втрачає свою якість, а й завдає шкоди довкіллю).

Висока якість гною може бути забезпечена за правильних його підготовки і внесення. Ні в якому разі не можна вносити рідкого, напіврідкого і свіжого твердого гною. Він швидко мінералізується і не справляє належного впливу на підвищення родючості ґрунту. Заготовляти гній потрібно протягом усього року, а вносити -- лише влітку і восени.

Потребують змін і традиційні підходи до планування структури посівних площ зернових культур. Слід орієнтуватися не просто на вихід білка, а на вміст комплектного білка, збалансованого за 8 незамінними амінокислотами (лізином, треоніном, валіном, метіоніном, триптофаном та ін.), які тварини повинні одержувати в готовому вигляді.

Удосконалення структури посівних площ необхідно поєднувати з правильним чергуванням сільськогосподарських культур. Правильно побудовані й освоєні сівозміни підвищують урожайність на 30--40 % і забезпечують повніше використання техніки і робочої сили.

У підвищенні економічної родючості ґрунту велика роль належить також прогресивним системам обробітку ґрунту, системам насінництва, полезахисним смугам. Значним резервом поліпшення використання земельних ресурсів є підвищення продуктивності природних кормових угідь, частка яких становить 17,8 % всієї площі сільськогосподарських угідь України. Однак значні площі природних сінокосів і пасовищ використовуються малоефективно, хоч виробництво кормів на них є значно дешевшим, ніж на орних землях. Підвищення продуктивності природних кормових угідь можна досягти завдяки докорінному і поверхневому поліпшенню їх. аграрний економіка використання земля

Особливо важливе значення для підвищення ефективності використання земельних ресурсів має меліорація.



3.2 Удосконалення технічної бази підприємства, інтенсивних технологій виробництва сільськогосподарської продукції

У сучасних системах землеробства широко вирощується досягнення науково-технічного прогресу і передового досвіду. Їх мета - інтенсивне використання землі, відтворення її родючості, збільшення виходу продукції з гектара сільськогосподарських угідь. Удосконалення і розвиток системи землеробства є основою високих і гарантованих урожаїв усіх сільськогосподарських культур. Підвищення ефективності використання землі в сільському господарстві сприяє інтенсифікації рослинництва за допомогою прогресивних систем землеробства, передові техніки і технології вирощування сільськогосподарських культур.

Зміцнення матеріально технічної бази сільського господарства, розвиток меліорації й хімізації, досягнення аграрно-економічної науки створили об'єктивні перебудови для переведення землеробства та індустріальну основу, впровадження індустріальних та інтенсивних технологій виробництва продукції рослинництва.

Найважливішими вимогами до індустріальної технології є збереження і підвищення родючості земель, висока якість робіт, виконання їх в оптимальні агротехнічні строки, комплексна механізація виробничих процесів, поліпшення умов праці й зростання її продуктивності, підвищення якості продукції та раціональне природокористування.[15,с.6].

Отже, удосконалення матеріально технічної бази сільськогосподарського підприємства полягає у збільшені його енергозабезпеченості та енергоозброєності, що у свою чергу передбачає модернізацію засобів та технологій обробітку ґрунту та виробництва продукції, а у багатьох випадках і реконструкцію, яка також пов'язана з удосконаленням виробництва, підвищення його техніко-економічного рівня, поліпшення умов експлантації.[10,с.20-21].



3.3 Застосування хімічної меліорації та протиерозійних заходів

Згідно Закону України "Про меліорацію земель" з останніми змінами і доповненнями від 4 червня 2009 року N 1444-VI:

-меліорація земель - комплекс гідротехнічних, культуртехнічних, хімічних, агротехнічних, агролісотехнічних, інших меліоративних заходів, що здійснюються з метою регулювання водного, теплового, повітряного і поживного режиму грунтів, збереження і підвищення їх родючості та формування екологічно збалансованої раціональної структури угідь;

-меліоративні заходи - роботи, спрямовані на поліпшення хімічних і фізичних властивостей грунтів, обводнення пасовищ, створення захисних лісових насаджень, проведення культуртехнічних робіт, поліпшення земель з несприятливим водним режимом та інженерно-геологічними умовами, проектування, будівництво (реконструкція) і експлуатація меліоративних систем, включаючи наукове, організаційне та виробничо-технічне забезпечення цих робіт;

-меліоровані землі - угіддя, на яких здійснено комплекс меліоративних заходів відповідно до затвердженої в установленому порядку проектної документації;

-меліоративна система - технологічно цілісна інженерна інфраструктура, що включає в себе такі окремі об'єкти, як меліоративна мережа каналів, трубопроводів (зрошувальних, осушувальних, осушувально-зволожувальних, колекторно-дренажних) з гідротехнічними спорудами і насосними станціями, захисні дамби, спостережна мережа, дороги і споруди на них, взаємодію яких забезпечує управління водним, тепловим, повітряним і поживним режимом грунтів на меліорованих землях;

-меліоративна система загальнодержавного значення - меліоративна система, що знаходиться на території більше ніж однієї області, забезпечує міжобласну подачу, розподіл і відведення води та об'єкти інженерної інфраструктури якої перебувають на балансі підприємств, установ і організацій, що входять до сфери управління спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань водного господарства та меліорації земель;

Залежно від спрямування здійснюваних меліоративних заходів визначаються такі основні види меліорації земель: гідротехнічна, культуртехнічна, хімічна, агротехнічна, агролісотехнічна. [2,с. 18]

Меліоративні заходи, що підлягають здійсненню у процесі меліорації земель за її окремими видами, визначаються цим Законом.

Під час розроблення проектів меліорації земель обов'язково визначається комплексний підхід до здійснення меліоративних заходів.

Гідротехнічна меліорація земель передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на забезпечення поліпшення земель з несприятливим водним режимом (перезволожених, переосушених тощо), регулювання водного режиму шляхом створення спеціальних гідротехнічних споруд на схилових та інших землях з метою поліпшення водного і повітряного режиму грунтів та захисту їх від шкідливої дії води (затоплення, підтоплення, ерозія тощо.

Під час гідротехнічної меліорації земель здійснюються зрошувальні, осушувальні, осушувально-зволожувальні, протиповеневі, протипаводкові, протисельові, протиерозійні та інші меліоративні заходи.

Культуртехнічна меліорація земель передбачає проведення впорядкування поверхні землі та підготовку її до використання для сільськогосподарських потреб. З цією метою здійснюються такі заходи, як викорчування дерев і чагарників, розчищення від каміння, зрізування купин, вирівнювання поверхні, меліоративна оранка, залуження, влаштування тимчасової вибіркової мережі каналів.

Хімічна меліорація земель передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на поліпшення фізико-хімічних і фізичних властивостей грунтів, їх хімічного складу. [2, C.25]

Хімічна меліорація земель включає роботи з гіпсування, вапнування та фосфоритування грунтів.

Агротехнічна меліорація земель передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збільшення потужності та поліпшення агрофізичних властивостей кореневмісного шару грунтів. З цією метою здійснюються такі заходи, як плантажна оранка, глибоке меліоративне розпушення, щілювання, кротовий аераційний дренаж, піскування, глинування тощо.

Агролісотехнічна меліорація земель передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на забезпечення докорінного поліпшення земель шляхом використання грунтозахисних, стокорегулюючих та інших властивостей захисних лісових насаджень. З цією метою формуються такі поліфункціональні лісомеліоративні системи, як:

площинні (протиерозійні) захисні лісонасадження, що забезпечують захист земель від ерозії, а водних об'єктів від виснаження та замулення шляхом заліснення ярів, балок, крутосхилів, пісків та інших деградованих земель, а також прибережних захисних смуг і водоохоронних зон річок та інших водойм;

лінійні (полезахисні) лісонасадження, що забезпечують захист від вітрової і водної ерозій та поліпшення грунтово-кліматичних умов сільськогосподарських угідь шляхом створення полезахисних і стокорегулюючих лісосмуг.

Головними чинниками стабілізації гумусу в ґрунті є: суттєве збільшення надходжень органічної речовини , в тому числі за рахунок побічної продукції; мінімізація обробітку ґрунту; хімічна меліорація; бобові культури; оптимізація співвідношення між просапними культурами та культурами суцільної сівби (сівозмінний фактор); захист від ерозії.

Для стабілізації гумусного стану ґрунтів потрібно збільшити обсяги застосування органічних добрив, оптимізувати співвідношеннями між просапними культурами суцільної сівби, розширити посівні площі багаторічних трав, мінімізувати обробіток ґрунту, проводити хімічну меліорацію (вапнування, гіпсування).

Родючість ґрунту значною мірою залежить від його агрофізичних властивостей (щільність, шпаруватість, вологість в'янення, вологоємкість, гранулометричний та агрегатний склад, стійкість агрегатів протидії води тощо), які зазнають значного антропогенного впливу. При цьому механічний обробіток є провідним фактором дії на ґрунт. З одного боку, він ущільнюється внаслідок проходів сільськогосподарської техніки, а з другого -- руйнуються агрегатні частинки, що призводить до погіршення майже всіх агрофізичних показників. Тому на ґрунтах, які найбільше ущільнюються, потрібно знижувати навантаження сільськогосподарської техніки. Проте мінімізацію обробітку слід проводити диференційовано під кожну культуру.

Переущільнення ґрунту відбувається не тільки в орному шарі, але й у підорному горизонті (на глибині 60--100 см), зберігаючи післядію протягом багатьох років. У зв'язку з тим, що максимальна глибина обробітку ґрунту не перевищує 30 см, зниження ефективної родючості під дією багаторазового ущільнення ходовими системами тракторів і сільськогосподарських машин має кумулятивний характер.

Застосування у виробництві гумово--металевих гусениць типу РМГ--470--170, придатних для використання на тракторах ХТЗ--153, ХТЗ--180Р, ХТЗ--200 та інших, а для колісних шин більших типорозмірів, подвоєних шин, широко профільних шин наднизького тиску дають змогу послабити ущільнювальну дію на ґрунт на 9--95%, витрати пального зменшити на 12--24%.

Оптимізація технологічного процесу обробітку ґрунту повинна ґрунтуватися на нових перспективних знаряддях, оперативній інформації про стан ґрунту на даному полі та чіткій кількісній моделі посівного шару та вирощуваної культури. Суміщення технологічних операцій при використанні комбінованих машин забезпечує зменшення проходів агрегатів і в результаті -- зниження ущільнення ґрунту, економію пального та затрат праці.

Незважаючи на те що ґрунтовий покрив України представлений на 67,7% чорноземами, які вважаються достатньо родючими від природи, у дійсності вони не забезпечують високих і сталих урожаїв сільськогосподарських культур. Лімітуючим фактором залишається низька забезпеченість їх рухомими поживними речовинами.

Ґрунти України значно диференціюються за вмістом мікроелементів. Чорноземи недостатньо містять рухомого цинку (0,2 мг/кг ґрунту), що знижує врожайність і якість кукурудзи, цукрових та кормових буряків. Мало забезпечені міддю торфові, дерново--підзолисті й дерново--карбонатні ґрунти. Майже 8,2 млн. га орних земель містять мало рухомого кобальту (кислі ґрунти Полісся, опідзолені -- Лісостепу, а також буро--підзолисті та гірськолучні ґрунти Карпат). Дефіцит молібдену спостерігається в чорноземах, дернових, дерново--підзолистих і сірих лісових ґрунтах. У сумі вони становлять майже 15 млн. га. Слабо забезпечені рухомими формами бору дерново--підзолисті та ясно--сірі й сірі лісові ґрунти Полісся та Лісостепу. Для підвищення вмісту мікроелементів у ґрунтах потрібно налагодити виробництво мікродобрив і відновити виробництво добрив з добавками мікроелементів.

Одним із найважливіших напрямів поліпшення режиму ґрунтів є широке науково обґрунтоване застосування місцевих сировинних ресурсів особливо фосфоритів та глауконітів. На кислих ґрунтах фосфоритне борошно не поступається суперфосфату.

Кислі ґрунти займають майже 4,5 млн. га орних земель. Вони поширені переважно на Поліссі, в Лісостепу, на Прикарпатті та Закарпатті. Для нейтралізації кислої реакції кислі ґрунти необхідно вапнувати. При мінімальній нормі вапна (2,5--3 т/га) щорічна потреба у вапнякових матеріалах становить понад 4 млн. т.

Засолені та солонцеві ґрунти займають близько 2,7 млн. га орної землі. Площа зрошуваних солонцюватих земель сягає 700--800 тис. га, щорічна потреба в гіпсуванні солонцевих ґрунтів -- 160--200 тис. га, а гіпсових матеріалів необхідно 1100--1300 тис. т. [13, с.156]

Існує проблема забуряненості. Внаслідок такого комплексного негативного впливу бур'янів зниження продуктивності посівів сільськогосподарських культур від їхньої спільної вегетації може досягти 20--50% можливого рівня врожайності (посіви суцільного способу сівби), до 40--80% і більше (широкорядні посіви).

Одним з основних способів боротьби з бур'янами є сівозміни. Чергування культур і пов'язаних з їхнім вирощуванням систем обробітку ґрунту дає змогу ефективно контролювати кількість небажаної рослинності у посівах. Крім боротьби з бур'янами, сівозміни виконують важливу функцію нагромадження в ґрунті вологи, органічних та інших поживних речовин, сприяють очищенню його від патогенів і шкідників, підвищенню врожайності культур та поліпшують агрегатний стан ґрунту. Це свідчить, що в сучасних умовах навіть за відсутності ресурсного забезпечення можна ефективно використовувати природну родючість землі і деякою мірою підвищувати її за рахунок науково обґрунтованого маніпулювання культурами у межах сівозмін.

3.4 Використання економічних чинників для стимулювання кращого використання земельних ресурсів

З розвитком промисловості, транспорту і будівництвом міст відбувається постійне вилучення земель із сільськогосподарського обороту. Трапляється і необґрунтоване відведення земель сільськогосподарського призначення для інших потреб. Тому настав час застосувати економічні заходи захисту земельних ресурсів сільського господарства. Відповідно до земельного кадастру слід встановити таку грошову оцінку гектара сільськогосподарських угідь, щоб промисловим підприємствам і організаціям було економічно невигідно використовувати їх для несільськогосподарських потреб.

Підвищенню продуктивності і ефективності використанню земельних угідь сприяють також раціональна організація земельної території та землевпорядкування. У системі заходів щодо вдосконалення виробничих відносин і глибоко якісного оновлення продуктивних сил сільського господарства дедалі більшого значення набуває розвиток різноманітних форм власності на землю і видів господарювання, зокрема оренда[11,с.32].

Оренда земель -це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідно орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Законом України "Про оренду земель"(жовтень 1998 року) передбачено, що об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності. Земельна ділянка може не передаватися в оренду разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них.

Строк дії договору оренди землі визначаються за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. З передачею землі в оренду встановлюється її орендна плата -платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю)формах. Також сторони можуть передбачати в договорі оренди поєднання різної форми орендної плати. Орендна плата на земельні ділянки, що перебувають у державній, комунальній власності, справляється виключно у грошовій формі.

Договір оренди землі -це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договір оренди землі затверджується кабінетом Міністрів України. Зміна умов договору здійснюється за взаємною згодою сторін.

Законом передбачено право поновлення договору оренди землі[6,с.10-14].

Держава зобов'язана стимулювати краще використання земельних ресурсів. У зв'язку з цим був розроблений комплекс економічного стимулювання раціонального та ефективного використання ґрунтів, який включає такі заходи:

1) Надання податкових кредитних пільг громадянам та юридичним особам, які здійснюються за власні кошти заходи, передбачені загальнодержавними та регіональними програмами використання і охорони земель.

2) Виділення коштів державного або місцевого бюджету громадянам та юридичним особам для відновлення попереднього стану земель, порушених не з їх вини.

3) Звільнення від плати за земельні ділянки, що перебувають у стадії сільськогосподарського освоєння або поміщення їх стану згідно з державними та регіональними програмами.

4) Компенсація з бюджетних коштів зниження доходу власників землі та землекористувачів в наслідок тимчасової консервації деградованих та малопродуктивних земель, що стали такими не з їх вини.

Ці та багато інших заходів щодо підвищення ефективності використання землі можуть бути ефективно впроваджені за умов вивчення її якості, регіональних особливостей сільськогосподарського виробництва, економічних та правових умов господарювання. Реалізація зазначених заходів є основою успішного розвитку всіх галузей сільського господарства, підвищення добробуту народу і зміщення економіки країни[11,с.33].

Висновки та пропозиції

Підводячи підсумки по моїй курсовій роботі, я можу сказати, що господарство знаходиться в непоганих кліматичних умовах для вирощування сільськогосподарських культур зокрема озимої пшениці, кукурудзи на зерно, ячменю, соняшнику.

За даними аналізу можна зробити висновки, що у ДП "Ілліч-Агро Умань" відбулися такі зміни:

- збільшилась площа сільськогосподарських угідь на 303 га., а ріллі на 78га.

- річна продуктивність праці зросла на 33,76%, тобто на 16 тис. 645 грн. 30 коп на 1 працівника зайнятого в сільському господарстві, в тому числі в рослинництві на 43,75%, тобто на 20 тис. 618 грн. 50 коп. та в тваринництві на 26,6%, тобто на 13 тис. 462 грн. 90 коп..

- збільшилися показники фондозабезпеченості на 2,97%, фондоозброєності на 7,24%та норми прибутку на 33,65в.п.

- зріс показник рентабельності на 20,87в.п., що було викликано порівняно вищим зростанням чистого прибутку на 11 млн. 82 тис. грн.., порівняно зі зростанням собівартості на 15 млн.418 тис. грн..

- збільшилась рожайність зернових і зернобобових на 10,37ц/га, тобто на 25,1%, сої на 15,26ц/га, тобто на 378,56% та озимого ріпаку на 7,3ц/га, тобто на 46,9%.

- стосовно отриманого валової продукції в спів ставних цінах, валового доходу та чистого прибутку в розрахунку на 100 га с.-г. угідь, то всі ці показники збільшилися на 28,43%,30,16% та 727,05% відповідно.

- за рахунок збільшення урожайності збільшилися валові збори таких культур:

- жита на 320,3ц;

- кукурудзи на зерно на 38289,7ц;

- овесу на 271,4ц;

- проса на 20,6ц;

- сої на 6761ц;

- озимого ріпаку на 1130,8ц.

- за рахунок зменшення посівних площ підприємство недоотримало до валового збору таких культур:

-озимої пшениці на 16715,5ц;

- жита на 1057,3ц;

- ячменю ярого на 5686,9ц;

- вівса на 358,4ц;

- проса на 448,6ц;

- озимого ріпаку на 2426,8ц.

- збільшилися валові збори зернових і зернобобових на 71237ц, соняшнику на 1399ц та сої на 8164ц.

Досліджуваному підприємству потрібно провести ряд заходів щоб підвищити дохід та знизити собівартість продукції. Підприємству необхідно ввести систему ефективних сівозмін.

В умовах ХХI ст. для ефективне виробництво неможливе без ефективного планування управління і контролю, аналізу кожної виробничої операції та її економічної ефективності.

Можна сказати, що всі три роки для підприємства були прибутковими і рівень рентабельності господарства перевищував норму прибутку кожного року, що формує високу оцінку результатів господарської діяльності ДП "Ілліч-Агро Умань".

ДП "Ілліч-Агро Умань" досить ефективно функціонує, раціонально та продуктивно використовуючи свій трудовий та земельний потенціал, що дає змогу йому отримувати значні прибутки від своєї господарської діяльності.

Земля - це головний засіб виробництва, вона є головною умовою існування людського суспільства і універсальний фактор природної основи суспільного виробництва. Характеризуючи значення землі у суспільному виробництві, слід зазначити, що праця -це не єдине джерело виготовлених продуктів і речового багатства, земля -його мати.

Упродовж останніх років відбувається постійна трансформація земельного фонду. Скорочується площа сільськогосподарських угідь, зростає площа лісів і забудованих земель, значно погіршується якісний стан земельного фонду. Збільшується площа еродованих земель, знижується родючість грунту, в ньому зростає дефіцит поживних речовин, що негативно позначається на сільськогосподарському виробництві. Виходять з ладу гідротехнічні споруди, магістральні та розподільчі канали, меліоративні системи, що призводить до заболочення і підтоплення земель.

Серед матеріальних умов, необхідних для життя і виробничої діяльності населення, земля займає особливе місце. Вона зі своїми ґрунтами, надрами, лісами, водними екосистемами, в наслідок прикладання до неї живої і уречевленої праці, стає основною продуктивною силою. Місце і роль землі в галузях матеріального виробництва різні.

Характерною особливістю землі є її родючість тобто спроможність забезпечувати врожайність сільськогосподарських культур, рівень якої залежить як від природних властивостей самих грунтів так і від розвитку культури землеробства та екологічних умов.

Тому аналіз попереднього досвіду здійснення земельної реформи в Україні та її соціальних та економічних наслідків дає вагомі підстави дійти висновку, що широкомасштабному трансформуванню земельних відносин повинні передувати відповідно до конкретних природних, соціальних і економічних умов того чи іншого регіону. Тоді реформування земельної власності не було б одним із джерел соціально-політичної напруги у суспільстві.



Список використаних джерел

1. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. - К.:КНЕУ.2000р.с.115-123.

2. Аграрна економіка: Підручник / Д.К. Семенда, О.І. Здоровцов, П.С. Котик, О.О. Школьний, О.Л. Бурляй, М.А. Коротєєв, Л.Ф. Бурик, А.П. Бу-рляй, А.І. Кисіль, К.Г. Гайдай: За ред. Д.К. Семенди та О.І. Здоровцова. - Умань, 2005. - 318 с.

3. Алексійчук Т. В. Підвищення ефективності виробництва свинини / Т. В. Алексійчук // Економіка АПК. - 2002. - № 10. - С. 86-88.

4. Алексійчук Т.В. Організаційні форми та ефективність виробництва свинини/Т. В. Алексійчук// Вісник аграрної науки. - 2002. - № 11. - С.70-72.

5. Безуглий М. Проблеми сучасного свинарства/ М. Безуглий, В. Мирос, А. Ткачов, В. Пономаренко // Пропозиція. ? 2001. ? №1. ? С. 78?80.

6. Боровик О.Г. Виклад доповіді на спільному з'їзді Всеукраїнського союзу сільськогосподарських підприємств і Асоціації фермерів та приватних землевласників України від 28 листопада 2006 року // Економіка АПК. - 2006. - № 12. - С. 6-9.

7. Брезвін А.І. Організаційно-методологічні засади інтеграції виробництва в АПК / А.І. Брезвін// Економіка АПК. - 2000. - №3. - С.15-17.

8. Болгарова Н.К. Розвиток земельних відносин на сучасному етапі// Економіка АПК.-2004.-№2.-с.-29-33.

9. Гайдуцький П.І., Саблук П.Т. Земельні відносини в Україні// Облік і фінанси АПК.- 2005.-№3-с.137-188.

10. Зінченко С. Стан та перспективи земельних відносин//Агро перспектива. - земельних відносин // Агро перспективи .- 2005.-№12.-с.20-21.

11. Мацибора В.І. Економіка сільського господарства: підручнк.-К.: Вища школа.-1994.-с.25-38.

12. Саблук П.Т. Розвиток земельних відносин в Україні.-К.:ННЦ ІАЕ.-2006.-с.5-46.

13. Семенда Д.К. Економіка підприємства. Навч.- метод. Посібник.Умань.-2006.-с.23-32,

14. Семенда Д.К., Здоровцов О.І. Аграрна економіка: Підручник.- УДАУ.-2005.-с.32-52.

15. Третяк А.М. Концепція державної програми вдосконалення земельних відносин в Україні на 2007-2015рр.//Вісник аграрної науки.-2006.-№9.-с.5-7.

Размещено на Allbest.ru

...