Економічне зростання в Україні

Хто крайній?

Безумовно, головними ворогами зростання вітчизняної економіки бачаться анексія Криму і військові дії в східному регіоні. Але чи так це насправді? Адже частка півострова в українському ВВП складала лише 3%. А внесок у валовий внутрішній продукт Донецької та Луганської областей нехай і становить близько 17%, але ці області покривають свої витрати лише на 40%.

"Сумарна частка експорту з Донецької та Луганської областей, за даними Держстату, в 2013 р. склала 25,2% від загальноукраїнського, в січні-травні 2014 р. - 23,6%. Крім того, середні та великі підприємства у Донецькій і Луганській областях в 2013 р. отримали збитків у розмірі 10,7 млрд грн, а вже в січні-березні 2014 р. збиток збільшився до 44,4 млрд грн", - зазначив фінансовий аналітик групи "Альпарі" Олександр Михайленко.

Взагалі, виробництво і темпи його стагнації - це "больова точка" нашої економіки. Особливо враховуючи, що промисловість займає у ВВП до 28-30%. За даними Держстату, за І півріччя 2014 р. порівняно з аналогічним періодом 2013 р., обсяги промислового виробництва скоротилися на 4,7%. При цьому за 2013 р. виробництво провалилося ще на 4,7%.

За січень-червень 2014 р. найгіршою виявилася динаміка в переробній індустрії (-7%), видобутку вугілля (-5%), металургії (-7,1%), у машинобудуванні (-18%), а також хімічній промисловості (-14,1%). Відносно комфортно почуваються хіба що харчопром (+1,2% приросту) і виробництво електрообладнання (+11,7% зростання за півріччя).

При цьому, по регіонах найбільші втрати за темпами промвиробництва у Києва (-12,8%), Донецькій (-12,3%), Сумській (-11,7%) та Черкаської областей (-10,1%).

І якщо скорочення видобутку вугілля та проблеми металургів ще можна співвіднести з військовим конфліктом, адже неспокійні регіони - місце концентрації шахт і металургійних комбінатів, то переробка, машинобудування, хімія дуже сильно залежать від зарубіжних партнерів. Відповідно, на них швидше впливають складності виконання зовнішньоекономічних контрактів, і зростання собівартості.

Як внаслідок політичних ризиків, так і прискореної девальвації. В результаті, ціни на кінцеву продукцію зростають, попит на неї падає, і українські підприємства залишаються не біля справ.

Причому, те, що девальвація нібито надала підтримку експортерам, не більше ніж утопія. Так, за 1 півріччя 2014 р. від'ємне сальдо зовнішньоторговельного балансу в три рази менше, ніж за аналогічний період 2013 р. Але, якщо вникнути в деталі, то виявляється, що багато в чому це скорочення відбулося завдяки падінню як експорту, так і імпорту (за 6 місяців 2014 р. в річному численні - на 4,1 і 7,7 млрд дол., відповідно). Тобто, в наявності банальне зниження економічної активності.

Зате ослаблення гривні на 45% з початку року посприяло розкручування інфляційної спіралі (ціни за 7 місяців зросли на 12%), зниженню споживчого попиту, що, в свою чергу, негативно впливає на бізнес.

"Бідні" банки

Чимало побоювань викликає і стан банківської системи. З початку 2014 р. тимчасова адміністрація введена більш ніж у 10 банках, близько 20 банків перебувають у стані ліквідації, зростання проблемної заборгованості за 6 місяців до 9,9% з 7,7% - такий невтішний підсумок роботи банківського сектора.

По ньому вдаряє і війна на сході, і аннексований Крим, де працювало близько 80 банків з мережею в 1000 відділень, і девальвація, знижує доходи банків і збільшує частку проблемної заборгованості, і особливо минулі "гріхи", які вилізли назовні. Оголилися "нечисті" справи банків завдяки стрес-тестуванню, ініціатором якого стали Національний банк і МВФ. Правда, тестування завершиться лише восени, не виключено, що кількість тих, кому доведеться шукати гроші на докапіталізацію, буде обчислюватися десятками. І обсяг додаткового капіталу оцінюється в 50 млрд грн.

Впевненості в тому, що акціонери банків, що не пройшли стрес-тести, знайдуть гроші, зрозуміло немає. Тому, до кінця року варто очікувати новин про вихід з ринку нових і нових гравців. "Нацбанк не зможе надати підтримку всім, хто потребує допомоги, у зв'язку з чим можливе скорочення кількості банків ще на 8-10 фінустанов", - вважає експерт інформаційно-аналітичного центру FOREX CLUB в Україні Марія Сальнікова.

Найбільш схильні до дестабілізації банки, в яких спостерігався значний відтік клієнтських коштів при відсутності альтернативних джерел ресурсу. Як правило, це невеликі банки, у яких немає диверсифікованого бізнесу. Або банки, які демонстрували вражаюче зростання бізнесу за рахунок спекулятивного залучення клієнтів високими депозитними ставками.

"Під удар можуть потрапити банки, які проводили ризикову кредитну політику або мають значні концентрації портфелів по галузях, які найбільше постраждали внаслідок військових дій або знаходяться в стадії рецесії", - вважає начальник відділу рейтингів фінансової сфери IBI-Rating Ганна Апостолова.

В очікуванні допомоги

Потрібно бути реалістами: допомогти собі Україна не в змозі. Зовнішні запозичення для нашого уряду закриті надовго, та й непід'ємні з точки зору обслуговування. Наприклад, за українськими єврооблігаціями з датами погашення у 2020-2023 рр. зараз прибутковість досягає 8%. Це говорить про значну недовіру з боку інвесторів.

До того ж не варто забувати, що поточний розмір державного боргу вже перевищує 56% ВВП. І активно нарощувати - ризиковано.

Відповідно, робота з міжнародними кредиторами - нехай і не панацея, але єдиний можливий зараз сценарій. Недолік лише в тому, що співпраця з тим же МВФ накладає на український уряд чималі зобов'язання. Звідси і зростання тарифів на енергоносії (що ускладнюється ще й перекритим газовим вентилем з боку Росії), і фривольна курсова політика НБУ, і непопулярні кроки у вигляді маси податкових новацій, покликаних "затягнути пояси" і скоротити бюджетний дефіцит.

Але чи не занадто велика плата 17 млрд дол. допомоги? Питання риторичне. Наприклад, Ernst&Young вважають, що такі радикальні кроки можу привести до ще більш різкої девальвації гривні та зростання процентних ставок, а також стрибка інфляції і скорочення обсягів інвестицій, сальдо за якими в 1 кварталі 2014 р. склало "мінус" 922 млн дол.

"Продовження конфлікту на сході може вимагати істотного збільшення зовнішньої підтримки, а НБУ, у разі необхідності, може і далі скорочувати золотовалютні резерви для запобігання значних коливань валютного курсу", - вважає Олександр Михайленко.

У той же час, поки горить схід, припливу грошей в Україні чекати не доводиться. Тому, або погоджуватися на те, що дають, або готуватися до зими. Без світла, без газу, без води і без продуктів.

Висновок

В умовах становлення і розвитку України як незалежної держави першочерговою є потреба вироблення власної загальнодержавної економічної політики. Це зумовлено насамперед тим, що до утворення суверенної держави Україна не провадила власної економічної політики, оскільки була складовою іншої великої держави - СРСР, а її економіка входила до складу так званого єди-ного народногосподарського комплексу СРСР. Політика розвитку економіки України визначалась із загальносоюзного економічного центру. Звідти надходили прямі вказівки, директиви, плани та лімі-ти щодо основних напрямів та пропорцій розвитку народного господарства України, які мали на меті насамперед задоволення і реалізацію не національних, а загальносоюзних потреб та інтересів.

В Україні здійснюється інтенсивна робота державних і виконавчих органів та наукових закладів щодо визначення сутності, засад і основних напрямів самостійної соціально-економічної політики, спрямованої на пізнання, визначення і реалізацію корінних національно-державних економічних потреб та інтересів. Концентроване вираження ця робота знаходить у відповідних законодавчих актах.

Першочергового значення набуває завдання чіткого з'ясування основних цілей і пріоритетів економічної політики держави на відповідних етапах її розвитку. Центральною ланкою економічної політики держави на сучасному етапі має бути прискорення ринкової трансформації економіки країни через здійснення радикальних економічних реформ. Це шлях виходу з кризи і поступового забезпечення реалізації корінних і стратегічних національних соціально-економічних потреб та інтересів. Саме вони визначають довгострокові пріоритети економічної політики та особливості їх досягнення в поточний момент.

Ринкові реформи потрібні нації не заради власне ринкових реформ, а заради її інтересів, які можуть бути краще реалізовані саме в ринковій економіці.

Звернення до корінних національних економічних потреб і інтересів закладає об'єктивний фундамент для розробки пріоритетів економічної політики. Проте реформи і політику здійснюють люди. В кінцевому підсумку від їх ставлення до проголошених цілей і заходів залежить реальність економічної політики.

У зв'язку з цим необхідними умовами здійснення курсу радикальних ринкових реформ в Україні слід вважати:

· вироблення виваженої стратегії здійснення соціальне орієнтованої ринкової трансформації економіки України, виходячи із засад (як того вимагає ст. 1 Конституції України) суверенності та незалежності, демократичності, соціальної спрямованості і верховенства права;

· чітке уявлення про етапи проведення радикальних ринкових реформ, розробку його механізму;

· орієнтацію на ринкову трансформацію керівництва країни, законодавчих і управлінських структур, які розглядають таку трансформацію як таку, що відповідає національним інтересам;

· досягнення хоча б початкових реальних успіхів на окремих ділянках реформ, насамперед тих, що зачіпають життєві інтереси широких верств населення;

· реальне залучення до проведення ринкових реформ широких верств населення не як об'єктів, а як суб'єктів цих реформ і формування на цих засадах широкої соціальної бази розуміння, підтримки та захисту національних економічних інтересів, що є шляхом до встановлення пріоритету особистих інтересів;

· створення широкого середнього класу як найактивнішої бази незворотності курсу соціальне орієнтованих ринкових реформ.

Обов'язковою умовою здійснення реальних і соціальне ефективних ринкових реформ є насамперед досягнення економічної стабілізації в країні. Це означає, по-перше, стабілізацію законодавства і урядової нормативної бази у сфері економічних відносин на конституційних засадах; по-друге, стабілізацію міждержавних економічних зв'язків та прямих економічних зв'язків вітчизняних підприємств з партнерами в тих країнах, що займають провідне становище на традиційних ринках збуту або постачання українських виробників; по-третє, стабілізацію державних фінансів та курсу грошово-кредитної політики; по-четверте, надання державних гарантій та реального режиму сприяння розвитку приватного сектора та вітчизняного підприємництва; по-п'яте, стимулювання економії матеріально-технічних (особливо енергетичних) ресурсів та орієнтацію фінансових ресурсів на відновлення і розвиток виробничої сфери.

Об'єктивною основою реальної дійової економічної політики Української держави є необхідність розв'язання проблем переходу до соціальне орієнтованого ринкового господарства з точки зору не тільки економічних виробничих відносин, а й продуктивних сил, виробничих ресурсів. Цей перехід дуже обтяжений потребою розв'язання проблем, що виникли внаслідок розпаду єдиного народно-господарського комплексу колишніх республік Союзу РСР. Звідси необхідність, по-перше, структурної перебудови економіки України для створення національно-державного економічного комплексу; по-друге, налагодження на грунті виробничих зв'язків, що існували раніше, економічних рівноправних відносин з кожною з незалежних держав, що утворилися на терені колишнього СРСР, в тому числі з Росією як з основним зовнішньоекономічним партнером; по-третє, входження в світовий економічний простір. Все це потребує не тільки стратегічної ясності, наполегливості, а й часу, тим більше, що треба позбутися підходу до вирішення таких проблем в суто політичній площині, а перевести його в політико-економічний простір, виходячи з об'єктивних економічних потреб та інтересів громадян України.

Важливим питанням економічної політики розвитку в умовах України є питання про співвідношення та взаємодію між приватним та державним секторами економіки. На практиці ринкова орієнтація економічної політики підтверджується її ставленням до приватного сектора економіки. Економічна політика має бути реально спрямована на підтримку і розвиток приватного сектора, який є грунтом для формування реальних, а не квазіринкових відносин. В умовах перехідної економіки можливості держави щодо цього обмежені, тому економічна політика має зосереджуватися на тих ланках, де використання влади може дати найбільший ефект.

Треба враховувати також наявність і формування нових "центрів" економічної влади (фінансово-банківських груп, промислових монополій, аграрних груп, фінансово-промислових груп тощо). Кожний з них домагається використання державної влади у власних інтересах. В цій ситуації держава має забезпечити пріоритет саме національних економічних інтересів соціальне орієнтованої ринкової економіки. В цьому запорука успіху її економічної політики.

Важливою необхідністю сучасної соціально-економічної політики в нашій державі є обгрунтоване визначення властивих саме сучасному етапу її становлення цілей та пріоритетів національної економічної політики стосовно кожної конкретної сфери ринкової трансформації економіки країни.

У сфері фінансово-бюджетної та податкової політики до них належать: утримання дефіциту Державного бюджету на рівні 5-7 відсотків від ВВП і забезпечення жорсткої залежності державних витрат від отримуваних доходів; концентрація державних ресурсів на пріоритетних напрямах розвитку економіки; реформування бюджетних взаємовідносин між центральними, регіональними і місцевими рівнями; фінансове забезпечення необхідного захисту населення та функціонування соціально-культурної сфери; поліпшення управління коштами Державного бюджету через державну скарбницю та вдосконалення управління державним внутрішнім і зовнішнім боргом; забезпечення стабільності в оподаткуванні, розширення бази та зменшення кількості податкових пільг, а також обов'язковості та рівнонапруженості у сплаті податків усіма юридичними і фізичними особами; посилення їхнього стимулюючого впливу на розвиток виробництва; розширення бази та прав місцевих органів влади щодо формування доходів місцевих бюджетів за рахунок місцевих податків і зборів; посилення контролю за повнотою сплати податків.

У галузі грошово-кредитної та цінової політики такими цілями та пріоритетами є: спрямування ресурсів, включаючи іноземну валюту, на кредитування життєво важливих і ефективних виробництв та здійснення структурної перебудови економіки; скорочення прямих кредитів НБУ на покриття дефіциту бюджету, регулярний перегляд облікової ставки НБУ та дотримання позитивних відсоткових ставок; створення умов для залучення комерційних банків до участі у кредитуванні довгострокових інвестиційних проектів; лібералізація і децентралізація внутрішнього валютного ринку та захист національної валюти; орієнтація на пропорції світових цін та усунення деформацій цін на сільськогосподарську і промислову продукцію; посилення контролю за цінами на продукцію підприємств-монополістів.

У сфері структурної та промислової політики увагу слід зосередити на забезпеченні керованості структурною перебудовою економіки, насамперед на стимулюванні пріоритетного розвитку галузей, що мають швидкий оборот капіталу, а також ефективних наукоємних галузей промисловості; реструктуризації нежиттєздатних виробництв, що втратили оборонне значення; забезпечення всебічної економії енергоресурсів, зменшення потреби держави у паливно-енергетичних ресурсах і зниження обсягів їх придбання за імпортом; сприянні створенню фінансово-промислових груп, холдингів, що забезпечують інтереси національного економічного розвитку; тимчасове здійснення протекціоністських заходів щодо окремих сфер вітчизняного виробництва.

В інвестиційній політиці слід насамперед забезпечити спрямування бюджетних інвестицій на вирішення найгостріших соціальних проблем і завершення будівництва найважливіших виробничих потужностей; реалізацію політики прискореної амортизації та посилення контролю за використанням амортизаційних відрахувань; розміщення централізованих капітальних вкладень на конкурсній основі, а також розширення використання недержавних джерел інвестування: інвестиційного потенціалу комерційних банків, ресурсів пенсійних, страхових та інших фондів, іноземних інвестицій, іноземних кредитних ліній.

В аграрній політиці пріоритетами визнано стабілізацію та поступове нарощування обсягів сільськогосподарського виробництва; організацію сучасних ринків сільськогосподарської продукції та продовольства (насамперед зерна, цукру, олії); збільшення експортного потенціалу агропромислового комплексу; послідовне здійснення земельної та господарської реформи, підвищення ролі земельного податку (плати за землю).

У сфері соціальної політики пріоритетними цілями і завданнями є підвищення платоспроможного попиту населення та зменшення тягаря реформ для найменш захищених його верств; удосконалення системи оплати праці та активізація державної політики зайнятості; забезпечення на державному рівні мінімальних соціальних гарантій, цільової адресної допомоги найбільш вразливим верствам населення; реформування системи пенсійного забезпечення і соціального страхування та впорядкування надання різноманітних пільг; розвиток недержавних форм соціальної підтримки населення (благодійні організації, кредитні спілки, споживчі товариства тощо).

У галузі зовнішньоекономічної політики пріоритетне значення має забезпечення поетапного скорочення дефіциту платіжно-торгового балансу; стимулювання нарощування експорту, розширення діючих і пошук, нових ринків збуту, а також удосконалення товарної структури експорту та імпорту; розбудова інфраструктури зовнішньої торгівлі та вдосконалення системи митного контролю і тарифного регулювання; визначення обсягів і переліків товарної номенклатури критичного імпорту, а також переліків імпортозамінної продукції; розвиток співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями в національних інтересах; стимулювання ефективних іноземних інвестицій та довгострокових торгових відносин із зарубіжними країнами.

У сфері реструктуризації відносин власності першочерговими є такі завдання:

- прискорення процесів приватизації з одночасним посиленням державного контролю за оцінкою вартості об'єктів приватизації;

- залучення стратегічних інвесторів, передусім вітчизняних, до приватизації;

- забезпечення формування правової бази розвитку малого і середнього бізнесу;

- прискорення приватизації об'єктів незавершеного будівництва;

- забезпечення можливості приватизації об'єктів разом із земельними ділянками, на яких вони розташовані;

- посилення контролю за діяльністю трастів, інвестиційних фондів, довірчих товариств.

У антимонопольній політиці слід забезпечити, по-перше, застосування правових норм антимонопольного законодавства, спрямованих на збереження цілісних технологічних комплексів з високим рівнем концентрації виробництва, які забезпечують експортний потенціал, і, по-друге, жорсткий контроль за недопущенням виявів монопольних і дискримінаційних цін як у сфері виробництва, так і у сфері торгівлі.

В управлінні державним сектором економіки головними є такі завдання:

відновлення керованості державним сектором економіки через контроль з боку міністерств і відомств, особливо Фонду державного майна, за ефективним використанням державного майна, виконанням державних контрактів, проведенням науково-технічної політики у відповідних галузях, вивченням ринків збуту продукції;

законодавче розмежування прав і відповідальності різних державних органів управління та адміністрації підприємств.

Важливе значення має також забезпечення державних пріоритетів у розвитку галузей, які виробляють кінцеву продукцію, посідають вагоме місце на внутрішньому ринку, мають відповідний експортний потенціал, забезпечують швидкий оборот капіталу і значні надходження до бюджету, а також сприяють зайнятості населення. Це насамперед легка і харчова промисловість, базові та наукоємні галузі (машино- і приладобудування, металургія, хімічна промисловість), а також галузі паливно-енергетичного комплексу.

В агропромисловому секторі - це розвиток бази для переробки та зберігання сільськогосподарської продукції та розвиток соціальної сфери села.

Практична реалізація всіх перелічених пріоритетів має на меті забезпечити, по-перше, реальну лібералізацію і макроекономічну стабілізацію економіки країни, а по-друге, перехід української економіки на рейки ефективного ринкового господарювання.

Аналіз результатів перших років ринкових реформ свідчить, що в економіці України вже намітились певні тенденції її стабілізації, а також становлення ринкових механізмів господарювання. Свідченням цього є, по-перше, поступова реальна ліквідація централізованої системи розподілу ресурсів і директивного контролю підприємств з боку державних органів; по-друге, ліквідація дефіциту товарів, що існував раніше, і перехід значної частини населення у сферу приватного підприємництва; по-третє, трансформація форм власності та становлення нових форм господарювання.

У цілому завдяки відповідній економічній політиці держави вже започатковано об'єктивні ринкові процеси, які в кінцевому підсум-ку мають забезпечити становлення та ефективне функціонування в Україні соціальне орієнтованої ринкової економіки.

Список використаних джерел

1. Дідіківська Л.І. Головко Л.С. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. - К.: Знання-Прес, 2000.

2. Білецька Л.В., Білецький О.В., Савич В.І. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка. - К. - 2005

3. Білоус О. Глобалізація і національна стратегія України. - К., 2001

4. Гладких Д. Державне регулювання економіки за допомогою ціноутворюючих факторів. - Економіка України. -2001. -№ 1

5. Попович З. Економічне зростання і перспективи інноваційного розвитку // Економіка України. -2004. -№ 12.

6. Базилевич В.Д. Економічна теорія: Політекономія -- К.:3нання-Прес, 2007.

7. Мочерний С.В. Економічна теорія. - К. - 2000

8. Інтернет-ресурс

Размещено на Allbest.ru