Роль фінансового ринку в економіці

4.3 Вексель. Проблеми вексельного обігу в Україні

Вексель - цінний папір, що підтверджує безумовне грошове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити після настання певного терміну визначену суму грошей власнику векселя (векселетримачеві).

В Україні використовуються два види векселів:

1. простий;

2. переказний (тратта).

Простий вексель являє собою борговий цінний папір, який містить просту, нічим не обумовлену обіцянку векселедавця виплатити певну суму грошей при настанні певного терміну.

Переказний вексель -- це борговий цінний папір, який містить нічим не обумовлене письмове розпорядження кредитора, адресоване боржнику, про те, щоб останній виплатив за пред'явленням або в день, указаний у векселі, певну суму грошей певній особі, або за наказом останньої, або пред'явнику векселя.

Передача переказного векселя здійснюється за допомогою індосаменту. Індосамент виконується на звороті векселя або на додатковому аркуші (алонжі). У разі використання алонжа останній має бути прикріплений до векселя. За своїм змістом індосамент повинен бути простим і нічим не обумовленим.

За формою передачі індосамент може бути двох видів: іменний та бланковий. Іменний індосамент повинен мати дві необхідні частини: підпис особи, що передає вексель, і вказівку нового векселетримача, якому передається право за векселем. Для передачі векселя за бланковим індосаментом достатньо лише підпису індосанта. Отримавши вексель за бланком, векселетримач має три можливості: заповнити бланк від імені третьої особи (або й від власного імені), Індосувати в свою чергу вексель через бланк або ж на чиєсь ім'я або ж передати вексель третій особі, не заповнюючи бланка та не надписуючи індосаменту.

Між простим (соло) векселем та переказним (тратта) існує багато спільних рис. Велика частина їхніх обов'язкових реквізитів збігається. Вексельні відносини в обох випадках, як правило, випливають і пов'язані з угодою, що стала підставою для видачі векселя. Ці векселі надають векселетримачеві право вимагати зазначену у векселі суму у визначений термін. Предметом обох документів можуть бути тільки гроші. Обидва види цих фінансових інструментів є абстрактними і безумовними, тобто не пов'язаними з настанням яких-небудь подій або обставин. Усяка така умова робить векселі недійсними. Можливі посилання на інші обставини повинні проставлятися окремо від основного тексту.

Терміни платежу за векселями можуть бути виражені тільки одним зі способів, передбачених вексельним законодавством. Виставлення векселів на пред'явника не допускається. Забороняється також дроблення вексельних сум. Однаковими є й терміни давності за вексельними вимогами. Термін дії претензій до акцептанта становить 3 роки, до індосантів і векселедавців -- 1 рік. Термін давності вимог одного з індосантів, що оплатив вексель, до трасанта й інших осіб, що здійснили переказні написи, становить 6 місяців.

Що відрізняє простий і переказний векселі, то це, у першу чергу, зрозуміліший характер боргового зобов'язання, виражений у простому векселі. Тут спочатку беруть участь дві особи. Перша особа -- це векселедавець, що виписує вексель і одночасно с платником за ним. Друга особа -- ремітент -- перший одержувач за векселем. Він же -- перший векселетримач, перед яким платник бере відповідне зобов'язання. Тут головний вексельний боржник -- векселедавець, до якого з боку векселетримача може бути пред'явлений прямий позов.

Переказний вексель набагато складніший у використанні, що є однією з причин його меншого застосування. В одному документі тут фактично виражені два боргові зобов'язання: платника перед трасантом (надписантом) і трасанта перед ремітентом (одержувачем). Головним боржником тут є акцептант. Відмінність між векселями і в природі особи, що виписує вексель. У простому векселі -- це боржник, а в переказному -- кредитор. Звідси і розбіжності за характером самих векселів. У простому векселі -- це особисте зобов'язання сплати, а в переказному -- вказівка (наказ) сплатити третій особі (ремітентові). Відмінність між векселями -- і в характері їхнього використання. Переказний вексель частіше використовується для кредитування торгівлі, у тому числі зовнішньої, тоді як простий вексель -- при оформленні позичок.

Якщо розглядати векселі за термінами оплати, то їх можна розподілити на чотири типи. Поточні -- до терміну оплати залишилося більш як місяць, термінові -- менш як місяць, прострочені -- термін оплати закінчився, але минуло не більш як рік, і безнадійні -- термін несплати перевищив один рік.

З вексельним обігом пов'язуються небезпідставні сподівання щодо оздоровлення вітчизняної економіки. Однак формування вексельних відносин серед суб'єктів господарської діяльності, яке викликало позитивні економічні зрушення, виявило водночас і чимало негативних явищ. Останні значною мірою пояснюються пошуковим характером відродження векселя, застосування якого у господарському обороті припинилося внаслідок проведення фінансово-кредитної реформи 1930--1932 років, що призвело до втрати практичного досвіду здійснення вексельних операцій суб'єктами підприємництва.

Універсальність сфери застосування, різноманітність видів та форм, у яких векселі можуть виступати на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також функції, що їх виконують векселі у господарському обороті, перетворили вексель на один із провідних фінансових інструментів ринкової економіки.

Застосування в обігу двох видів векселів -- простих і переказних -- забезпечує гнучку систему їх використання залежно від характеру господарської операції і кількості суб'єктів, що беруть у ній участь, а також відповідно до стану дебіторської заборгованості векселедавця, який визначає потенційну можливість переведення боргу.

Кожен із названих видів векселів може набувати різноманітних форм. Основними формами векселя є комерційні (товарні) та фінансові векселі.

Комерційні векселі застосовуються як інструмент у розрахунках за поставлену продукцію, виконані роботи або надані послуги. В даній ситуації відстрочення платежу є, власне, комерційним кредитом. Фінансові векселі обслуговують позики, які суб'єкти господарської діяльності надають один одному за рахунок наявних тимчасово вільних коштів. Нині в Україні фінансові векселі представлено банківськими векселями, які, по суті, виконують роль депозитних сертифікатів і за своїм змістом та спрямованістю можуть бути лише умовно віднесені до фінансових векселів.

Застосування інших форм векселів в Україні заборонене, оскільки вони є занадто зручними інструментами для зловживання і у сфері господарських відносин, і у сфері розрахунків із бюджетом.

Векселі комерційних банків вважаються найнадійнішими, вони використовуються і як засіб платежу, і як об'єкт купівлі-продажу з метою отримання прибутку.

Казначейські векселі випускаються для фінансування бюджетних організацій у зв'язку з відсутністю грошей в бюджеті. Одержувачі векселя можуть скористатись ним як засобом платежу або просто поступитися ним іншому підприємству. Останній векселетримач може пред'явити такі векселі для заліку обов'язкових платежів до бюджету.

Форма, в якій вексель виступає у господарському обороті, до певної міри зумовлена його функціями.

Важливою функцією векселя є його спроможність бути знаряддям комерційного кредиту в умовах, коли особливого значення в Україні набувають такі чинники економічного розвитку, як фінансове забезпечення та фінансове регулювання діяльності суб'єктів підприємництва. Фінансове забезпечення передбачає формування фінансових ресурсів за рахунок прибутку, залучення акціонерного капіталу, кредитів і в окремих випадках бюджетних асигнувань. Наймобільнішою та найефективнішою формою фінансового забезпечення в умовах обмеженості джерел власних коштів є кредитування підприємств, яке здійснюється як банківський або комерційний кредит.

З векселями здійснюються різні операції. Доміцилювання -- це оплата векселя за дорученням клієнта (векселедавця), що за попередньою домовленістю з банком вказує місце платежу. Інкасування векселя -- виконання доручення векселетримача на одержання у встановлений термін належних платежів за векселем. Звичайно ця операція доручається банку. Якщо платіж не надійшов -- вексель повертається кредитору з протестом. Якщо протест не був зроблений -- банк несе відповідальність за можливі наслідки. Дисконт векселів -- це їхній облік (прийом, придбання) у банках, під час якого банк одержує дисконтну ставку. Форфейтування -- купівля вексельних боргів, коли векселетримач робить переказний напис покупцю із застереженням типу "без звертання на мене". Депонування векселів -- здача їх на збереження в спеціалізовані фінансово-кредитні й інвестиційні інститути.

4.4 Особливості обігу сертифікату як цінного паперу

Ощадний сертифікат -- це вид цінних паперів, який є письмовим свідоцтвом банку про депонування коштів, що засвідчує право власника сертифіката на одержання суми депозиту і процентів за ним після закінчення встановленого терміну.

Розвиток банківської справи свідчить про те, що питання формування ресурсів для банків лишається нагальним. Випуск ощадних і депозитних сертифікатів вирішує не лише завдання залучення коштів, а й завдання одержання прибутку за умови виконання взятих на себе зобов'язань. Ощадний сертифікат має й інші переваги, однаково вигідні як для банку-емітента, так і для покупця. На сьогодні у діяльності банківських установ України торгівля ощадними сертифікатами почала набувати значного поширення.

Ощадні сертифікати можуть бути іменними та на пред'явника. Відповідно до чинного законодавства України у вільному обігу можуть перебувати лише ощадні сертифікати на пред'явника. Будь-які угоди відчуження іменних ощадних сертифікатів є такими, що не мають юридичної сили для емітентів.

Ощадні сертифікати також можуть бути деноміновані в національній валюті або у вільно конвертованій валюті.

Підприємства та громадяни, які бажають придбати ощадний сертифікат банку, здійснюють оплату в розмірі номінальної або курсової його вартості.

Початком відліку терміну володіння сертифікатом є дата його продажу покупцеві. За кожні повні, наприклад, 12 (6 або 3) місяців володіння сертифікатом до запитання банк нараховує договірний відсоток від величини номіналу цінного папера, про що банк може робити позначки на зворотній стороні бланка.

В Україні ощадні сертифікати існують, як правило, у паперовій формі.

Ці цінні папери є вигідними для банку, оскільки у нього відносно більша, наприклад, у порівнянні із вкладами до запитання, впевненість у тому, що депоновані кошти можна використовувати для надання кредитів; банку не потрібно відкривати депозитних рахунків для клієнтів; не треба робити змін в умовах вкладу; не треба закривати рахунка клієнта. Нарешті, використання ощадних сертифікатів вигідне також і тому, що при їх випуску значно прискорюється процес встановлення відносин між банком-емітентом та власником ощадного сертифіката. Прискорення взаємодії на фінансовому ринку означає для банків можливість одержувати додаткові прибутки.

Законодавство України вимагає, щоб ощадні сертифікати мали певні реквізити, оскільки вони являють собою грошові документи: найменування, банк-емітент та його місцезнаходження, порядковий номер, дата випуску, утримувач, підпис, печатка.

Основна особливість ощадних сертифікатів в Україні полягає у тому, що цей вид цінних паперів може випускатися лише банківськими установами (банками).

Задоволення вимог за сертифікатом на пред'явника здійснюється простим врученням цього документа без додаткових записів. Передача іменного сертифіката оформлюється на зворотному боці документа двосторонньою угодою особи, яка відступає свої права (цедента), та особи, яка придбаває ці права (цесіонарія). Угода про відступлення права на вимогу за іменним сертифікатом, яка називається цесією, підписується двома особами, уповноваженими відповідною юридичною особою на здійснення таких угод, і закріплюється печаткою юридичної особи. Сертифікат може декілька разів міняти власника, тому цесій може бути декілька. Кожна угода про відступлення датується і нумерується цедентом. Право на вимогу за депозитним сертифікатом може бути передане тільки юридичним особам, які зареєстровані на території даної держави або держави, яка використовує дану грошову одиницю.

Банк-емітент здійснює реєстрацію випущених сертифікатів шляхом записів у спеціальних корінцях або реєстраційному журналі. В корінці депозитного та ощадного сертифіката вказується номер документа, сума вкладу, дата видачі сертифіката, термін його повернення, найменування та підпис бенефіціара.

Корінець відділяється від сертифіката і зберігається в банку. Якщо корінець не передбачений, банк веде реєстраційний журнал з тими ж реквізитами, що і в корінці.

На бланку сертифіката повинні проставлятися такі обов'язкові реквізити: найменування -- "депозитний (або ощадний) сертифікат"; вказівка на причину видачі сертифіката (внесення депозиту або ощадного вкладу); дата внесення депозиту або ощадного вкладу, розмір депозиту або ощадного вкладу, оформленого сертифікатом (прописом та цифрами); безумовне зобов'язання банку повернути суму, внесену в депозит або на вклад; дата стягнення бенефіціаром суми за сертифікатом; ставка відсотка за користування депозитом або вкладом; сума необхідних відсотків; найменування та адреса банку-емітента і для іменного сертифіката -- бенефіціара; підпис двох осіб, які уповноважені банком на підпис таких зобов'язань, закріплені печаткою банку.

Для визначення відсоткових виплат банками публікується депозитна сітка, що являє собою таблицю, в якій показана залежність розміру процентних виплат від терміну та розміру депозиту.

Після ощадного сертифіката депозитний є не менш поширеним банківським цінним папером.

Депозитний сертифікат - це письмовий цінний папір банку-емітента про внесення коштів, який засвідчує право власника або його правонаступника на одержання після закінчення встановленого терміну суми депозиту і відсотків за ним.

В Україні найпоширенішим є депозитний сертифікат НБУ.

За положенням депозитний сертифікат НБУ -- це один із монетарних інструментів, що є борговим цінним папером Національного банку України у бездокументарній формі, який засвідчує розміщення в НБУ коштів комерційних банків та їх право на отримання внесеної суми і процентів після закінчення встановленого терміну. Положення визначає порядок проведення операцій із сертифікатами.

До депозитного сертифіката НЬУ застосовується система обліку СЕРТИФ, шо визначається як окрема дворівнева система кількісного обліку сертифікатів і проведення розрахунків за ними.

Депозитний сертифікат НБУ віднесено до категорії цінних паперів. Проте він має окремий статус: це борговий цінний папір НБУ в бездокументарній формі, який використовується центральним банком держави як один із інструментів реалізації грошово-кредитної політики. Він може перебувати в обігу лише серед комерційних банків та фінансово-кредитних установ. Причому право на придбання цього фондового активу мають тільки ті банки, які не мають заборгованості за виданими НБУ кредитами і які забезпечують формування резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями та обов'язкових резервів.

Випуск, розміщення і платежі за сертифікатами НБУ здійснюються в грошовій одиниці України (гривнях) у безготівковій формі. НБУ проводить аукціони з розміщення таких сертифікатів залежно від розвитку ситуації на грошово-кредитному ринку, потреби у здійсненні регулюючих операцій щодо обсягів грошової маси в обігу. Про дату проведення аукціонів комерційним банкам повідомляється засобами електронної пошти не пізніше ніж за один банківський день до цієї дати.

Правління НБУ може приймати рішення про дострокове погашення сертифікатів у разі суттєвої зміни на грошово-кредитному ринку, попередньо поінформувавши про це комерційні банки-власники сертифікатів не менше ніж за 2 дні.

Сертифікати НБУ випускаються за рішенням Правління Національного банку України періодично у вигляді окремих випусків, а їхня номінальна вартість встановлюється залежно від потреби регулювання обсягів грошової маси.

Сертифікат не є конкурентним щодо державних цінних паперів. Вони функціонують паралельно, виконуючи при цьому кожен свою функцію.

4.5 Характеристика похідних фінансових інструментів

Похідні цінні папери - особлива група цінних паперів, які мають встановлені законодавством реквізити і засвідчують зобов'язання, внаслідок виконання яких відбувається перехід права власності на базовий актив або проводяться розрахунки на підставі ціни (величини) базового активу.

Функції основних цінних паперів задаються потребами фондового ринку та економічним розвитком у цілому. Функції ж похідних виходять з особливостей обігу основних цінних паперів, полягають у забезпеченні виконання основними паперами своїх функцій. У цьому зв'язку можна визначити похідні цінні папери як фінансові інструменти, що обслуговують процес функціонування основних цінних паперів. Структурно до функцій похідних фінансових інструментів входить:

· посвідчення прав, які випливають із володіння основним папером (сертифікат акцій, облігацій);

· надання додаткових пільг власникам основного папера (опціон, варант, ордер);

· забезпечення функціонування основного папера (купон);

· прогнозування динаміки курсів та страхування власників цінних паперів від їх падіння (ф'ючерс, опціон);

· можливість заміни основного папера його сурогатною формою (сертифікати акцій та облігацій, депозитарні розписки);

· забезпечення проникнення основного папера на іноземні фондові ринки (депозитарні розписки).

Похідні цінні папери, як правило, мають більш ризикований характер, ніж основний цінний папір, оскільки ризик за останнім додається до ризиків за похідними цінними паперами.

Критеріями віднесення фінансового інструменту до групи похідних є:

Ш залежність його ціни безпосередньо або опосередковано від ціни або характеристики базового активу;

Ш стандартизація умов виконання зобов'язань за фінансовим інструментом;

Ш наявність сукупності документів, які мають один базовий актив, однаковий термін обігу і термін виконання зобов'язань;

Ш відповідність обсягу та якості базового активу встановленим стандартам.

До похідних цінних паперів можуть бути віднесені фінансові інструменти, закріплені тільки в бездокументарній формі незалежно від їх найменування; умови виникнення й обігу яких відповідають вищевказаним критеріям.

Похідні фінансові інструменти можуть бути: іменні та на пред'явника, коротко-, середньо- та довгострокові, а також без зазначення терміну дії. Вони бувають: ринкові та неринкові, державні та корпоративні, комерційні та фондові, пайові та боргові, інвесторські та спекулятивні, капітало-, товарна- та грошово-розпорядчі.

У практиці фінансового ринку найчастіше використовують такі похідні фінансові інструменти:

1. Опціони.

2. Ф'ючерси.

3. Депозитарні розписки.

Опціон - похідний цінний папір, що засвідчує право однієї особи придбати в іншої особи чи продати іншій особі базовий актив у визначений термін із фіксацією ціни під час укладення угоди.

Продавець опціону несе безумовне зобов'язання щодо продажу (купівлі) базового активу, а покупець опціону має право на відмову від купівлі (продажу) базового активу.

В Україні можуть випускатися опціони:

Ш на купівлю (кол, call)-- опціони, що засвідчують право власника на купівлю базового активу у продавця опціону;

Ш на продаж (пут, put)-- опціони, що засвідчують право власника на продаж: базового активу продавцю опціону.

Фондовий варант -- це опціон на купівлю, базовим активом якого є акції або облігації. Фондовий варант надає його власнику право на купівлю базового активу за ціною виконання у будь-який час до закінчення терміну дії варанта.

Опціон може бути:

а) з виконанням протягом терміну його дії (американський)-- опціон, який може бути виконаний у будь-який момент до закінчення терміну його обігу;

б) з виконанням в обумовлену дату (європейский)-- опціон, який виконується в день, визначений у ньому.

Специфікація опціону обов'язково повинна містити такі відомості:

· тип опціону;

· базовий актив;

· кількісні та якісні характеристики базового активу;

· перший та останній день обігу опціону;

· порядок визначення ціни для кожного моменту обігу опціону;

· мінімальна зміна ціни угоди;

· порядок реалізації сторонами своїх прав та виконання зобов'язань за опціоном;

· порядок проведення розрахунків за опціонами.

Важливою особливістю опціонного контракту є переважно біржова фондова вартість.

Купуючи (укладаючи) такий контракт, одна із сторін бере на себе зобов'язання продати або купити (та отримати премію за це), а друга сторона отримує право купити або продати базовий актив за визначеною ціною протягом певного терміну (та сплачує премію). Опціонний контракт -- це не тільки договір із купівлі-продажу деякого базового активу, а й терміновий контракт із зустрічними стосовно один одного продажем зобов'язань та купівлею прав.

Продавець опціону продає своє зобов'язання купити (продати) деяку кількість базового активу, а його покупець -- своє право продати (купити) цю кількість або відмовляється від продажу (купівлі). Частіше в ролі базового активу виступають прості акції, але можуть бути й інші фінансові інструменти.

Опціон має внутрішню вартість. У її ролі виступає дохід власника опціону, який він міг би отримати за умови негайної реалізації базового активу за поточною ринковою ціною.

Для власника опціону важливою є не проста наявність внутрішньої вартості, а те, щоб її розмір перевищував розмір премії. Але навряд чи це допустить надписант, який враховує в премії не тільки внутрішню, а й зовнішню вартість. Остання -- це різниця між премією і внутрішньою вартістю опціону. Вона залежить від рівня ризику, величини і динаміки ринкових процентних ставок, терміну дії контракту й інших факторів. Залежить зовнішня вартість і від ступеня змін курсу базового активу в період дії опціону. Цей ступінь нерідко визначається простою інтерполяцією попередніх курсових змін. Якщо інвестор, купуючи опціон, страхує себе цим від можливих збитків, то продавець опціону страхує себе від можливих збитків точним розрахунком розміру зовнішньої вартості опціони найчастіше застосовуються в умовах рівноважної економіки при епізодичних коливаннях попиту і пропозиції. В умовах стійкого спаду економіки ефективність використання опціонів падає. Наприклад, за хронічної інфляції опціони будуть вигідні тільки покупцям цінних паперів і не вигідні продавцям. І навпаки, при тривалому перевищенні пропозиції над попитом на базові активи опціони вигідні продавцям (тому що ціни падатимуть у перспективі) і не вигідні покупцям.

Випереджаючи курсові коливання фінансових інструментів, опціони дають можливість застрахуватися від небажаних змін цін, а також одержати додаткову вигоду у разі сприятливого розвитку цінової ситуації. Звідси -- високі спекулятивні якості опціону. Завдяки цьому опціонами торгують як на біржі, так і поза нею. Завдяки опціону його власник також може розрахувати для себе максимальну величину ризику. Його максимально можливі втрати при цьому дорівнюють розміру премії. Тобто опціон є засобом страхування (хеджування). Премія при цьому може сплачуватися (і враховуватися) окремо від вартості базового активу або включатися до неї. У першому випадку премія сплачується при оформленні опціонного договору, в другому -- у момент заяви про відхід від угоди або при її виконанні.

Таким чином, як базовий актив опціону може виступати основний фінансовий інструмент (акція, облігація, державні боргові зобов'язання). Опціон -- це пільгове вкладання коштів у капітал емітента і надписанта; це похідна, боргова, строкова, ринкова, котирувана, біржова, масова, курсова, комерційна, спекулятивна форма цінного папера.

Ф'ючерс - похідний цінний папір, що засвідчує взаємні зобов'язання покупця, продавця та організатора торгівлі щодо купівлі (продажу) базового активу або проведення грошових розрахунків відповідно до специфікації ф'ючерса.

Це один із новітніх фінансових інструментів. Існують товарні і фінансові ф'ючерси. Товарні ф'ючерси -- це ф'ючерсні контракти на сільгосппродукцію, енергоресурси, метали й ін. Фінансові ф'ючерси -- це ф'ючерсні контракти, в основі яких лежать фінансові інструменти -- державні й інші цінні папери, біржові

Індекси, відсотки за банківськими ставками, а також конвертована валюта і золото. Це стандартний біржовий терміновий контракт, відповідно до якого сторони, що його уклали, зобов'язуються поставити й одержати необхідну кількість біржового товару ,бо фінансових інструментів у визначений термін у майбутньому га фіксованою ціною. У деяких ф'ючерсах, наприклад, за банківськими процентними ставками, замість купівлі-одержання то-кару (фінансового інструмента) або його продажу-постачання може бути передбачена грошова компенсація його вартості.

Ф'ючерсний контракт -- це контракт постачання. При цьому його продавець виступає постачальником, а покупець -- майбутнім власником товару (фінансового інструмента). Ф'ючерсні контракти суворо типізовані і стандартизовані. У розрізі окремих товарних груп і видів фінансових інструментів обумовленими є: їхня кількість, якість, терміни постачання, місце постачання й ін. У ф'ючерсному контракті не проставляється тільки ціна стандартної партії товару (фінансового інструмента), що є предметом біржового торгу, яка надалі постійно змінюється.

Особливість ф'ючерсних контрактів полягає в тому, що їх звичайно укладають не з метою фізичної купівлі або продажу базового активу, а з метою страхування (хеджування) реальних угод із товаром, а також для одержання спекулятивного прибутку під час перепродажу ф'ючерсів або припинення дії угоди. При страхуванні реальних угод ф'ючерсні угоди здійснюють паралельно на ту ж суму, але з протилежним змістом. При настанні терміну оплати за основною угодою врахування зворотних (офсетних) угод запобігає можливому недоодержанню прибутку, підстраховує його. Використання ф'ючерсів пов'язане зі ступенем розуміння природи фінансових інструментів і активів.

Ф'ючерси дають змогу страхувати цінні папери (фінансові активи) від можливого падіння цін. Кредиторам дають можливість застрахуватися від потенційного падіння процентних ставок.

Специфікація кожного нового класу ф'ючерсів обов'язково повинна містити такі відомості:

· вид ф'ючерсу (з поставкою або без поставки базового активу);

· базовий актив;

· кількісні та якісні характеристики базового активу;

· термін виконання зобов'язання за ф'ючерсом;

· перший та останній день обігу ф'ючерса;

· порядок здійснення сторонами своїх прав та виконання обов'язків за ф'ючерсом;

· порядок проведення розрахунків за ф'ючерсом;

· спосіб визначення ціни ф'ючерса;

· мінімальна зміна ціни ф'ючерса.

Зобов'язання за ф'ючерсом можуть бути виконані шляхом виконання умов постачання відповідно до специфікації ф'ючерса, продажу (купівлі) ф'ючерса, здійснення грошових розрахунків залежно від різниці між ціною виконання та ціною укладення ф'ючерса.

Зобов'язання за ф'ючерсом виконуються тільки через організатора торгівлі цим ф'ючерсом (крім проведення розрахунків у грошовій формі, які здійснюються через розрахунковий банк). Гарантом виконання зобов'язань за ф'ючерсом є юридична особа, яка веде облік прав власності за ф'ючерсом.

Можливість оперативно закрити ф'ючерсний контракт -- його відмітна ознака. Це призводить до того, що менш як 5% ф'ючерсних контрактів закінчуються поставкою реального товару. Ще однією особливістю ф'ючерсної торгівлі є те, що вона виросла з торгових операцій на товарних біржах. Тому торгівля ф'ючерсами в основному проводиться не на фондових, а на товарних біржах.

Які ж спільні та відмінні риси притаманні опціонам і ф'ючерсам?

Обидва цінні папери -- похідні, ринкові, біржові, котирувані, комерційні, спекулятивні, масові, термінові фінансові інструменти. В обох випадках використовується типізований біржовий контракт, продаж здійснюється стандартними лотами, існують можливості відходу від угоди і укладання контрактів на купівлю та продаж ірраціональних фінансових інструментів (наприклад біржових індексів). Є багато загального в термінології. Так, вважається, що продавець займає коротку, а покупець -- довгу позицію; відкритою позицією вважається укладання контракту, а закритою -- виконання зобов'язань за ним. Серед дилерів (брокерів) на ринку цих паперів виступають, як правило, хеджери і спекулянти.

Відмінність між ф'ючерсом і опціоном полягає в тому, що перший -- суто біржовий папір, тоді як опціон поширений і в

позабіржовій торгівлі. Ф'ючерс -- менш складний папір, ніж опціон. Опціон, як відомо, -- це право і зобов'язання. Ф'ючерс же -- це тільки зобов'язання однієї сторони поставити певний товар (фінансовий інструмент), а другої сторони -- купити його за певною ціною в конкретний термін. Можливість відходу від угоди закладена в умовах опціонного контракту, чого не можна сказати про ф'ючерс. Недолік ф'ючерсів полягає в тому, що, на відміну від опціонів, продавець у даній ситуації не одержує додаткових вигод у разі зростання цін, а покупець - у разі їхнього зниження. Воднораз ф'ючерси набагато поширеніші, ніж опціони (особливо валютні ф'ючерси).

Об'єктивна необхідність розвитку ринку ф'ючерсних контрактів в Україні існує давно. За своїм призначенням такий ринок має слугувати механізмом страхування фінансових ризиків в умовах нестабільної економічної кон'юнктури. Функціонування ринку дає змогу суб'єктам господарювання максимально мінімізувати свої ризики. Приваблює він також тим, що пропонує високоприбуткові інструменти інвестування вільних коштів. Особливо важливого значення це набуває за умови портфельного підходу до інвестування.

Але існують певні проблеми на шляху розвитку термінового ринку в Україні.

По-перше, активній роботі на ринку термінових контрактів перешкоджає відсутність обґрунтованої законодавчої бази, яка б відповідала реальній економічній ситуації в Україні та загальноприйнятим у світовій практиці поняттям і регулятивним механізмам, що діють на ринку деривативів, -- починаючи від самого тлумачення ф'ючерсного контракту до вирішення проблем мита й оподаткування (нині прибуток, який оподатковується, не зменшується на суму від'ємної варіаційної маржі).

По-друге, досі не вирішено питання бухгалтерського обліку операцій із ф'ючерсними контрактами та іншими похідними фінансовими інструментами.

Необхідною умовою успішної роботи ф'ючерсного ринку є наявність високорозвинених ринків базового активу. Вони повинні відповідати щонайменше трьом критеріям: бути високоліквідними; протягом досить тривалого часу мати чіткі й незмінні правила торгів; характеризуватися прогнозованою динамікою.

Якщо ці умови не будуть виконуватися, ринок термінових контрактів не працюватиме.

Ще одним видом похідних фінансових інструментів є депозитарні розписки.

Депозитарна розписка (свідоцтво) - похідний цінний папір, що засвідчує право власності інвестора-резидента на певну кількість цінних паперів іноземного емітента, загальний обсяг емісії яких обліковується в іноземній валюті.

Емітент депозитарної розписки (свідоцтва) забезпечує її власнику реалізацію його прав, що випливають із права власності на іноземні цінні папери, під які були випущені депозитарні розписки (свідоцтва).

Власник депозитарної розписки (свідоцтва) має право опосередкованого голосування, одержання дивідендів та інші права власності щодо іноземних цінних паперів, на які випущені депозитарні розписки (свідоцтва).

Депозитарні розписки -- це документовані еквіваленти цінних паперів іноземного емітента для обігу на міжнародних фондових ринках. Основним папером тут звичайно є акція. Тому можна сказати, що депозитарні розписки -- це свідоцтва про депонування іноземних акцій. Ці фінансові інструменти можна визначити і як вкладення в активи емітента-нерезидента і по-середника-резидента за допомогою проміжних документованих форм. Зазвичай ці розписки випускаються місцевими банками замість депонованих ними акцій іноземних емітентів.

Поява депозитарних розписок викликана тим, що на фондових ринках окремих країн існують обмеження на обіг іноземних фондових цінностей. Так, у США заборонений обіг основних фінансових інструментів іноземних емітентів, можуть мати обіг тільки похідні фондові цінності. Великі ж емітенти шукають зовнішніх джерел фінансування. У свою чергу, інтерес до закордонних паперів у місцевих інвесторів підтримується необхідністю найприбутковішого вкладення капіталу або посилення вкладень на основі їхньої міжнародної диверсифікованості.

Чималий інтерес іноземні цінні папери становлять і для венчурного (пошукового, ризикового) капіталу.

Акції і депозитарні розписки відносно один одного є взаємозамінними паперами. Співвідношення цін депозитарних розписок і основного (материнського) цінного папера не обов'язково становить 1:1. При цьому власник депозитарної розписки І непрямим власником іноземного цінного папера. Виділяють Глобальні (ГДР) і американські депозитарні розписки (АДР). Першими звичайно торгують на західноєвропейських біржах, а другими -- на Нью-Йоркській фондовій біржі. Особливої різниці між цими різновидами депозитарних розписок немає.

Особливості депозитарних розписок полягають у тому, що вони надають можливість інвесторам брати участь у світовому фондовому ринку, не залишаючи меж вітчизняного. Власник американської депозитарної розписки, яка представляє акції, має права акціонера корпорації-емітента. Власник АДР, яка заміняє облігації іноземного емітента, має права облігаціонера і т. д.

У ролі ж номінального власника основних цінних паперів виступає, як правило, спеціальний американський депозитарний банк. Останній є офіційним посередником між іноземним емітентом і американським інвестором. Банк розміщує АДР, збирає і виплачує дивіденди (конвертуючи їх у долари), проводить інвестиційне консультування й інформаційне забезпечення ринку АДР, працює з акціонерами від імені і за дорученням емітента.

Американські депозитарні розписки, як і акції взагалі, можуть бути голосуючими і неголосуючими. Останнє нерідко пояснюється тим, що випуск АДР можуть ініціювати великі акціонери компанії-емітента, не зацікавлені у випуску значної кількості голосуючих акцій.

Вихід на іноземні фондові ринки -- досить складна, трудомістка, тривала й дорога процедура, її здійснення для більшості українських емітентів просто не під силу.

Для цього потрібні новий рівень фінансового менеджменту і маркетингу, підготовка всього спектра необхідної документації, готовність до розкриття економічної інформації, глобальна аудиторська перевірка підприємства іноземними фірмами, співробітництво з іноземними інвестиційно-консультаційними фірмами, а також із юридичними компаніями.

До інших видів похідних цінних паперів належать:

· сертифікат цінного папера;

· варант;

· ордер;

· купон.

Якщо на зовнішніх фондових ринках представляти основний цінний папір можуть депозитарні розписки, то на внутрішньому таку функцію виконує сертифікат цінного папера. Сертифікат -- це документ, що засвідчує той або інший факт (наприклад, сертифікат якості товару). Якщо акція -- це документоване вкладення в статутний капітал корпорації, то сертифікат акції -- це документоване підтвердження вкладення в статутний капітал.

Сертифікат акцій (облігацій) -- це документ, що засвідчує право власності на відповідні цінні папери, а також право володіння і розпорядження одним або декількома цінними паперами одного випуску (серії).

З вищезгаданих сертифікатів тільки опціонний є похідним фінансовим інструментом, інші віднесені до основних цінних паперів.

Суто похідні сертифікати виконують допоміжну роль щодо свого основного папера.

Варант - це похідний цінний папір, що надає власнику право на купівлю цінних паперів за певною ціною й у встановлений термін, а також додаткове свідоцтво, що видається разом із цінним папером. Надає його власнику право на додаткові пільги після закінчення визначеного терміну.

Варант випускається емітентом одночасно з акцією або облігацією. У цьому разі цей похідний цінний папір надає право власникам цінних паперів обміняти їх у встановлений час за визначеним курсом на відповідну кількість інших паперів (найчастіше простих акцій). Варант -- це різновид конвертованого цінного папера. Він може бути поєднаний з основним цінним папером, а може бути випущений окремо від нього. В останньому випадку він називається відділеним і може мати обіг на фондовому ринку як самостійний цінний напір, останнє, щоправда, не змінює його характеру як похідного фінансового інструмента), тому він має власний курс та інші інвестиційні характеристики, властиві цінним паперам.

В іншому випадку варант може виступати як заставне свідоцтво, яке виписується при здачі товарів на склад для схову. Він кидається для того, щоб зданий на схов на склад товар можна було заставити для одержання кредиту лід нього.

Як бачимо, у цьому разі варант також виступає похідним папером, але вже не щодо акції або облігації, а складського свідоцтва. Тут вони, як і коносамент, виступають товаро-розпорядчим фінансовим інструментом. У цій ситуації варант і складське свідоцтво мають цілком незалежний один від одного обіг і можуть передаватися третім особам шляхом індосаменту, тобто виступають як ордерний цінний папір.

Ордер, або передплатний сертифікат, дає своїм власникам право купівлі (передплати) додаткових цінних паперів за певною ціною у певний час.

Завдання ордера -- зацікавити потенційних інвесторів у придбанні акцій нових випусків. Ордер випускається зазвичай разом з основним папером. Він може відокремлюватися від останнього і мати самостійний обіг, курс, інші інвестиційні характеристики, властиві цінним паперам. Найчастіше ордер випускається на термін від одного до декількох років. Це звичайно іменний цінний папір.

Чим ордер відрізняється від варанта або опціонного сертифіката? Варант надає право обміну одного цінного папера на інший. Опціон надає право купівлі і продажу. У випадку ж із ордером мова йде тільки про купівлю (передплату). Ордери-цінні папери не слід плутати з ордерами, використовуваними в практиці бухгалтерського обліку (прибутковими і видатковими ордерами, що відображають рух матеріальних цінностей або готівки).

Купон -- це відривна (відрізна) частина цінного папера, що дає право на одержання у встановлені в ньому терміни доходу (відсотків), дивідендів за ним. Найчастіше купон є атрибутом облігації, яка називається в цьому випадку купонною.

Незалежно від того, визнаний купон у даній країні цінним папером чи ні, -- він в обов'язковому порядку має бути ідентифікований з основною облігацією. Для цього він повинен містити: найменування емітента, назву облігації, номер облігації і купона, суму і термін дії купона, у необхідних випадках --найменування платіжного агента (банку). Можливі й інші реквізити. Зазвичай купони випускають на пред'явника, навіть у тому випадку, коли основний цінний папір є іменним.

Купон зазвичай прикріплений до облігації і має силу в комплекті з нею. Але він може існувати поза основним папером як додаток до нього. У цьому разі він може бути в обігу, мати курс і може бути офіційно визнаним як цінний папір.

До сурогатних форм цінних паперів також відносять:

· лотерейні білети, страхові поліси;

· обов'язкові замінники грошей (квитанції, контрольні товарні чеки, поштові марки, талони);

· різного роду платіжно-розрахункові зобов'язання, що виникають під час поточної господарської діяльності з будь-яким терміном виконання;

· легітимаційні знаки (жетони, гардеробні номери і т. п.);

· ректа-папери (заповіт, виконавчий напис нотаріуса, арбітражне або судове рішення й ін.).

5. Ринок цінних паперів як складова фінансового ринку

5.1 Цілі та завдання первинного ринку

Через ринок цінних паперів акумулюються грошові нагромадження підприємств, банків, держави, приватних осіб, що спрямовуються на виробничі та невиробничі цілі. Цей ринок об'єднує частину кредитного ринку у вигляді ринку інструментів позики або боргових зобов'язань (облігації, векселі, сертифікати) та ринок інструментів власності (акції, конвертовані облігації, варанти, опціони).

Первинний ринок - ринок цінних паперів, на якому емітент здійснює первинне розміщення безпосередньо через інвесторів або через інвестиційних посередників.

Метою первинного ринку є організація первинного випуску цінних паперів та його розміщення.

До завдань первинного ринку цінних паперів відносять:

1) залучення тимчасово вільних ресурсів;

2) активізацію фінансового ринку;

3) зниження темпів інфляції.

Первинний ринок виконує такі функції:

ь організацію випуску цінних паперів;

ь розміщення цінних паперів;

ь облік цінних паперів;

ь підтримання балансу попиту і пропозиції на фінансові інструменти.

До основних суб'єктів первинного ринку цінних паперів належать емітенти й інвестори. Активним учасником цього ринку є інвестиційні фонди та фінансові компанії, а також різні посередники: фірми, представництва, агентства, філії, які купують-продають корпоративні цінні папери. Активно працюють на первинному ринку цінних паперів комерційні банки.

До основних операцій на первинному ринку цінних паперів належать:

Ш емісія;

Ш визначення основних форм розміщення випущених цінних паперів;

Ш визначення ринкової вартості цінних паперів;

Ш оцінка інвестиційного ризику;

Ш державна реєстрація випуску;

Ш розміщення цінних паперів;

Ш реєстрація звіту про результати випуску емісійних цінних паперів;

Ш призначення реєстратора;

Ш зберігання.

Таким чином, первинний ринок -- це ринок, який складається в процесі випуску цінних паперів. Учасниками на ньому завжди виступають емітенти й інвестори.

Первинні ринки існують як порівняно нетривкі ринкові відносини з приводу обігу конкретних цінних паперів, тобто вони є тимчасовими ринками. Сторонами угод первинного ринку завжди є емітент та інвестор. Доходи від випуску належать емітенту. Водночас первинні ринки виникають кожного разу, коли випускаються нові цінні папери, і в цьому розумінні вони існують постійно.

У більшості випадків первинні ринки цінних паперів не є біржовими, але в окремих випадках вони також можуть мати місце і на фондових біржах.

При випуску цінних паперів, особливо при створенні відкритих акціонерних товариств, на первинних ринках ринкові відносини складаються шляхом передплати на цінні папери, що випускаються.

Емісія і форми розміщення цінних паперів на первинному ринку

Емітент - юридична особа або орган виконавчої влади, що здійснює випуск цінних паперів і несе від свого імені зобов'язання перед власниками цих цінних паперів.

Емісія цінних паперів включає в себе: визначення обсягів випуску, підготовку та публікацію проспекту емісії, реєстрацію рчі пуску, друк бланків цінних паперів, публікацію оголошень про випуск. Обсяг випуску акцій визначається розміром статутного капіталу акціонерного товариства та його приростом. Кількість акцій, що випускаються, визначається шляхом ділення розміру статутного капіталу чи його приросту на номінальну ціну акції. Обсяг випуску боргових зобов'язань розраховується шляхом поділу суми позики на номінальну ціну облігації, сертифіката чи фінансового векселя.

Емісійний цінний папір -- це будь-який цінний папір, який характеризується такими ознаками:

· закріплює сукупність майнових та немайнових прав, які підлягають посвідченню і обов'язковому здійсненню з дотриманням законодавчо встановлених форм та порядку;

· розміщується випусками.

Випуск цінних паперів - це сукупність цінних паперів даного емітента, які надають однаковий обсяг прав та які мають однакові умови розміщення.

Рішення про випуск цінних паперів -- це документ про обсяг, вид, кількість, мету і терміни випуску цінних паперів, який приймається загальними зборами акціонерів акціонерного товариства чи іншими органами, які мають відповідні повноваження. Рішення оформлюються окремими протоколами і реєструються в органах державної реєстрації цінних паперів.

Державна реєстрація цінних паперів -- це присвоєння цінним паперам державного реєстраційного номера. Усі папери одного випуску повинні мати єдиний державний реєстраційний номер.

При випуску акцій мають бути виконані такі процедури. Приймається рішення про випуск. Три примірники рішення повинні бути зшиті й скріплені печаткою. Один примірник має зберігатись у емітента, два інших -- подаються в орган реєстрації та реєстротримачу.

До процедури емісії входять такі етапи:

прийняття емітентом рішення про випуск;

підготовка проспекту емісії, якщо реєстрація випуску повинна супроводжуватися реєстрацією проспекту емісії;

державна реєстрація випуску і реєстрація проспекту емісії;

виготовлення цінних паперів;

розкриття інформації, яка міститься в проспекті емісії;

передплата;

реєстрація звіту про підсумки випуску;

розкриття інформації, яка міститься у звіті про підсумки випуску.

Разом із рішенням про випуск цінних паперів надається і проспект емісії.

Проспект емісії повинен містити такі три розділи:

1. Дані про емітента.

2. Дані про фінансове становище емітента. (Розділ відсутній при створенні акціонерного товариства, за винятком випадків перетворення в акціонерне товариство підприємств іншої організаційно-правової форми.)

3. Дані про майбутній випуск цінних паперів.

Проспект емісії виконує дві найважливіші функції: дозволяє відповідному фінансовому органу зробити висновок про правомірність випуску цінних паперів і захищає інтереси інвесторів, які одержують вичерпну інформацію про діяльність компанії. Проспект емісії разом із копією статуту, заявкою на реєстрацію випуску служить підставою для реєстрації цінних паперів. Допущені до емісії папери заносяться до державного реєстру з вказівкою виду паперів, найменування і юридичної адреси емітента, номінальної суми емісії, кількості і номіналу цінних паперів, реєстраційного номера і дати реєстрації цінних паперів.

У повідомленні про випуск цінних паперів, яке публікується у засобах масової інформації, наводяться дані про емітента, розмір статутного капіталу і номінальна вартість паперів, балансового прибутку за рік, що передує емісії, терміни й умови розміщення паперів. Подається також докладний опис бланка цінного папера: розміри, колір, текст, декоративне оформлення, засоби захисту від підробки.

Розміщення цінних паперів (андеррайтинг) -- перша угода у сфері обігу, в процесі якої відбувається перехід папера від емітента до першого власника. Передбачені такі способи розміщення цінних паперів: безоплатна передача пакета привілейованих акцій членам трудового колективу шляхом складання поіменного списку власників; передплата на цінні папери; укладання договорів на придбання акцій із посадовими особами приватизованих підприємств або групою працівників підприємства, що уклали договір про недопущення банкрутства; аукціон, комерційний конкурс; інвестиційні торги.

Передплата на цінні папери може бути відкритою і закритою. Відкрите (публічне) розміщення проводиться серед потенційно необмеженого кола інвесторів, закрите -- серед заздалегідь відомого числа інвесторів. Шляхом закритої передплати здійснюється продаж звичайних акцій працівникам приватизованих підприємств. Передплата проводиться за оголошеною ціною (меншою від номінальної, рівною їй, або такою, що перевищує її) і оформляється передплатним листом із вказівкою прізвища, імені і по батькові інвестора, кількості паперів і їхньої ціни.

Розміщення цінних паперів -- це відчуження емітентом або андеррайтером цінних паперів їхнім першим власникам. Андеррайтером називається особа, що взяла на себе обов'язки з розміщення цінних паперів від імені емітента або від свого імені, але за рахунок і за дорученням емітента. Рішення про розміщення цінних паперів містить дані, достатні для встановлення обсягу прав, закріплених цими паперами.

Активний розвиток первинного ринку цінних паперів у незалежній Україні почався з моменту масової приватизації. Отримавши приватизаційний майновий сертифікат, кожен громадянин нашої країни одержав право стати власником. Для реалізації цього права були розроблені і запропоновані механізми, які можна розглядати як фондові операції з приватизаційними сертифікатами.

На етапі створення та становлення фондового ринку приватизація стала одним з основних джерел появи в країні цінних паперів, а саме акцій і облігацій підприємств, які вийшли з державної форми власності.

Нині український ринок цінних паперів в основному існує у вигляді первинного ринку. Тобто це -- ринок цінних паперів, які "випускаються", а не "перебувають в обігу". Про це свідчить небажання інвесторів продавати цінні папери, придбані при випуску. З іншого боку, ті інвестори, які хотіли б продати свої цінні папери, часто не можуть цього зробити через відсутність покупців.

Українські великі інвестори зазвичай купують акції для того, щоб брати участь в управлінні емітентом, щоб через акціонерні взаємовідносини створити гарантію нерозривності господарських зв'язків з емітентом або ж користуватися пільгами, які емітенти можуть надавати своїм акціонерам.

5.2 Особливості вторинного ринку

Вторинний ринок - ринок цінних паперів, на якому укладаються угоди купівлі-продажу раніше випущених цінних паперів. Мета вторинного ринку -- забезпечити реальні умови для купівлі, продажу та проведення інших операцій із цінними паперами після їх первинного розміщення.

Завданнями розвитку вторинного ринку цінних паперів є:

ь підвищення фінансової активності суб'єктів господарювання та фізичних осіб;

ь розвиток нових форм фінансової практики;

ь удосконалення нормативно-правової бази;

ь розвиток, інфраструктури ринку;

ь дотримання прийнятих правил та стандартів;

До особливостей українського вторинного ринку належать:

· специфіка становлення ринку цінних паперів;

· нерівноцінність цінних паперів, які мають обіг на вторинному ринку за їх інвестиційними можливостями, властивостями та характеристиками;

· відсутність стабільних каналів і єдиних правил поведінки на ринку.

Основними учасниками вторинного ринку є держава, акціонерні товариства, спеціалісти -- професіонали ринку цінних паперів, інвестиційні фонди та компанії, комерційні банки, фондові центри і магазини, інші суб'єкти господарювання та громадяни. Вторинний ринок цінних паперів включає в себе організований (біржовий) та неорганізований (позабіржовий) ринки.

...