Теоретичні обґрунтування необхідності структурних трансформацій економіки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СТРУКТУРНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ

1.1 Характеристика поняття структурна трансформація економіки та її значення для економіки України

1.2 Особливості структуризації національної економіки

1.3 Показники оцінки ефективності структури економіки

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СТРУКТУРНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

2.1 Дослідження динаміки структурних трансформацій

2.2 Оцінка ефективності структури економіки

РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Побудова соціально орієнтованої ринкової економічної системи в Україні потребує, насамперед, докорінних змін у її структурі. Обґрунтування раціональної структури господарства, яка б поєднувала комплексність зі спеціалізацією регіонального господарства - актуальне завдання сучасного економічного розвитку. Економіка країни, як і економіка регіону, є еволюційною відкритою системою, що характеризується наявністю певних видів структури та відчуває на собі постійний вплив зовнішніх та внутрішніх факторів. Гармонізація нової структури господарства, відповідно до соціально-економічних цілей сучасного розвитку, сприятиме економічному росту держави.

Структура економіки України, яка склалася сьогодні, в цілому малоефективна, більш того, економічно та екологічно небезпечна. Основу її становлять енерго- та матеріаломісткі виробництва, що призводить до значних витрат природних та людських ресурсів і, водночас, не задовольняє потребі у виробництві соціального продукту. Недосконалість структури вітчизняної економіки значною мірою пояснюється тим, що в Україні не було власної економічної системи, а існувала підсистема єдиного народногосподарського комплексу СРСР, де вироблялося тільки 20% кінцевого продукту, і близько 70% підприємств перебували в союзному підпорядкуванні. У зв'язку з цим ринки сировини, збуту, інфраструктура виробництва, організація структури управління орієнтувалися на союзний рівень.

Особливий вплив на структуру економіки України мали також односторонні підходи до оцінки співвідношення матеріального виробництва та соціальної сфери.

Наразі в умовах необхідності інтеграції до світового господарства важливого значення набувають виявлення передумов структурної кризи в економіці країни, теоретичні дослідження структурних трансформацій, визначення причин уповільнення структурної модернізації.

Вагомий внесок у розвиток теоретичних, методологічних аспектів трансформації економічної системи належить Т.В. Голікова, Б.М. Данилишин, Д.В. Клиновий, Т.В. Пепа, Б.М. Данилишина, Л.Г. Чернюк, В.В. Ковалевський тощо.

Разом з тим, аспекти трансформації економічних систем у процесі ринкових перетворень продовжують залишатися недостатньо дослідженими.

Метою курсової роботи є теоретичні обґрунтування необхідності структурних трансформацій економіки України.

Для реалізації поставленої мети слід виконати наступні завдання:

- розкрити теоретичні аспекти розвитку структурної трансформації;

- дослідити процес трансформації економіки України в ринкових умовах;

- оцінити стан економіки України;

- обґрунтувати перспективи трансформаційних процесів в умовах глобалізації

Об'єктом дослідження є процес структурних трансформацій економічної системи України.

Предметом курсової роботи є сукупність аспектів структурної трансформації економіки України.

В основу досліджень покладено фундаментальні концепції й положення, представлені в класичних і сучасних працях вітчизняних та зарубіжних науковців. Процес досліджень проведено у руслі системного підходу, що базується на положеннях загальної теорії систем та принципах синергетики.

Інформаційною базою дослідження є наукові праці вітчизняних та зарубіжних науковців, матеріали періодичних видань, статистичні дані, матеріали інтернет-ресурсів.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СТРУКТУРНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ

1.1 Характеристика поняття структурна трансформація економіки та її значення для економіки України

Розвиток економіки супроводжується безперервними різномасштабними трансформаціями, аналізу яких присвячено багато досліджень. Економічні терміни, що характеризують сутність поняття «структурна трансформація», «структурні перетворення», «реструктуризація» в зв'язку з цим досить часто зустрічаються в економічній літературі, проте чіткості в характеристиці їх змісту не досягнуто до останнього часу.

Поняття «структурна трансформація», «структурні перетворення», «реструктуризація» по сутності термінів означають зміни структури сфери діяльності, управління, власності тощо.

Значні доробки з дослідження трансформаційних процесів має Н.І. Гражевська, вона розглядає процес трансформації у співвідношенні з поняттям еволюція і виокремлює два підходи до трактування терміну «трансформація». У широкому розумінні це форма розвитку економічних систем пов'язана з еволюційними та революційними змінами, переходами економічних систем із стійкого в нестійкий стан. Еволюція розглядається як поступовий процес змін параметрів системи, а момент переходу системи до іншої траєкторії розвитку називається революційними трансформаціями. У вузькому розумінні вона розглядає процес трансформації складовою еволюційного процесу, як процес оновлення системи в процесі стрибкоподібних якісних перетворень [1, с. 18].

На думку Т.В. Пепи, термін «трансформація» - це процес перетворення, видозміни явищ, ситуації, що супроводжується відмиранням одних елементів, рис, властивостей і появою нових. Вона передбачає послаблення одних типів і форм власності і посилення інших, поетапну переорієнтацію економічної структури регіональних господарських систем і всього економічного простору [16, с.41].

Український дослідник С.Єрохін терміном «трансформація» визначає «зміну структури будь-якого об'єкту у рамках самоорганізуючого процесу» [9, с.13].

В контексті трансформації економіки України під терміном «трансформація», або, одно функціональний йому процес, «структурні зрушення» слід розуміти процес адаптації (кількісного та якісного пристосування) елементів економічних систем на макро-, мезо- і мікрорівнях та їх взаємозв'язків відповідно до закономірностей функціонування та розвитку ринкового господарства, який приводить до формування якісно нової структури.

Головною метою ринкової трансформації економіки України є:

- створення надійного фундаменту зростання добробуту населення;

- стимулювання швидкого економічного зростання;

- підвищення продуктивності праці;

- досягнення світового рівня ефективності використання матеріальних ресурсів через запровадження новітніх технологій;

- вироблення достатніх обсягів продукції, яка користується попитом;

- забезпечення високої якості товарів та послуг;

- створення умов для зростання реальних доходів населення.

Зазначимо, що трансформаційні процеси в економіці України та її регіонах мають свої характерні особливості. В країні, по суті, не було власної економічної системи - це була підсистема єдиного народногосподарського комплексу СРСР, яка була сформована для його обслуговування і не включала багатьох необхідних для самостійної системи елементів. Основний зміст трансформаційних перетворень в країні, таким чином, полягає в переході до комплексної і цілісної економічної системи, яка функціонує на ринковій основі. Сьогодні абсолютно очевидно, що об'єктивною необхідністю трансформації економіки України є: перехід від екстенсивних методів господарювання до інтенсивних; забезпечення структурної перебудови економіки на базі новітніх технологій, розширення наукоємних виробництв; реалізація програм нарощування виробництва товарів споживчого ринку, збалансованих з динамікою платоспроможного попиту; пріоритетність малих форм господарювання; утримання інфляції, індексація всіх кількісних параметрів економічних показників; забезпечення ефективності соціальних реформ.

Безумовно, соціально-економічна природа, стратегічні пріоритети країни визначають характер і напрями розвитку окремих її територій. Разом з тим, від природно-географічних, історико-політичних та соціально-економічних факторів розвитку у значній мірі залежать стан, темпи зростання та рівень розвитку економіки країни в цілому. Світовий досвід вказує на те, що більшість проблем соціально-економічної незбалансованості зароджуються і починають себе проявляти, в першу чергу, на рівні регіонів, і тільки значно пізніше вони виходять на національний рівень. Цим і обумовлюється ключова роль регіону як господарської одиниці в дослідженні та конструктивному вирішенні проблем трансформаційного розвитку держави, значення його як методологічної та методичної бази наукових досліджень і розробки практичних рекомендацій.

Відмітимо, що неоднорідність соціально-економічного простору, яка історично склалася в Україні, справляє вагомий вплив на структуру та ефективність національної економіки, стратегію і тактику інституціональних перетворень, а також на соціально-економічну політику нашої держави. Міжрегіональна асиметрія значною мірою посилилась із зростанням кризових явищ в економіці. На наш погляд, це пов'язано як з механізмами ринкової конкуренції, що диференціювали регіони відповідно до їх конкурентних переваг та пріоритетів, так і з наявністю різних можливостей до адаптації територій з неоднаковою структурою економіки та менталітету населення і влади. В умовах трансформації національної економіки порушилися засновані на принципах територіального поділу праці міжрегіональні зв'язки з поставок сировини для багатьох галузей, в результаті сформувався дефіцит товарів та послуг, які є необхідними для процесу виробництва на промислових підприємствах. Незабезпеченість сировиною, матеріалами, високий рівень збитків, недостатній рівень оновлення основних засобів призвели до скорочення виробництва, і сьогодні загальний його обсяг ні в кількісному, ні в якісному вимірі не задовольняє потреби суспільства.

У процесі трансформації економічної системи України важливого значення набуває структурний аспект економічного розвитку, що виражається у вигляді кількісних і якісних зміни в економіці. Теоретичні дослідження засад економічного розвитку після Другої світової війни значно поглиблені знаннями про економіку в цілому. В той період актуальними визначалися чотири конкуруючих теорії економічного зростання та розвитку: теорія лінійних стадій (У. Ростоу), теорія розвитку (А. Льюіс, Х. Ченері), теорія зовнішньої залежності, теорія «неокласичної контрреволюції» (Д. Вільямс). Використання основних положень цих теорій та практичний досвід їх функціонування може спрямувати дослідження економічних систем на новий, міждисциплінарний рівень здійснення.

Зокрема, на початку 60-х років ХХ ст., значна частина теоретиків розглядала процес розвитку країни як серію послідовних стадій економічного зростання. Найбільш впливовим представником теорії стадій економічного зростання був американський економіст та соціолог У. Ростоу. Згідно з його концепцією, в основі економічного зростання та історичного переходу суспільства від однієї стадії до іншої закладена різниця загальних принципів: галузева структура економіки, ступінь розвитку техніки, величина накопичень в національному доході, структура та рівень споживання. У відповідності з якісною різницею цих характеристик У. Ростоу визначив п'ять основних стадій розвитку [12]:

- перша стадія традиційного суспільства;

- друга стадія перехідного суспільства;

- третя стадія підйому;

- четверта стадія зрілості;

- п'ята стадія масового споживання.

У своїх працях більш пізнього періоду, в 70-х роках ХХ ст., У. Ростоу визначив шосту стадію зростання - «пошук якості життя», в якій ведучим сектором економіки стає сфера послуг, а основною метою прогресу - духовний розвиток людини. Недоліки теорії економічного зростання у подальшому компенсувалися використанням моделей структурних перетворень, що займали центральне місце в теорії структурних трансформацій.

Однією з відомих теоретичних моделей розвитку є теорія структурної трансформації лауреата Нобелівської премії Артура Льюіса, що була обгрунтована ним в 50-х роках ХХ ст. Основою цієї теорії є модель з урахуванням двох секторів економіки: аграрного та промислового, коли резерв робочої сили розглядається як основа економічного зростання. Тому вона може бути застосована для країн з високим рівнем щільності населення, дефіцитом капіталу та обмеженістю природних ресурсів. Таким чином, створюється система національного господарства з чітко визначеними причинно-наслідковими зв'язками, які стимулюють розвиток високотехнологічного виробництва в усіх галузях економіки. В цілому, теорія структурної трансформації А. Льюіса відображає історичний досвід розвитку західних країн, але певна частина основних її положень не відповідає інституціональним та економічним реаліям переважної кількості країн з перехідною економікою.

Вагомий внесок у розвиток теоретичних аспектів структурних трансформацій належить американському економісту Х. Ченері. Вченим створена модель структурної трансформації на основі емпіричного аналізу розвитку багатьох країн третього світу. Результатом його досліджень стало визначення певної кількості рис, характерних для країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою. Насамперед, це спрямування економічної активності з аграрного сектора у промисловий, постійне накопичення фізичного і людського капіталу, зміна споживчих вподобань населення від невеликого набору товарів першої необхідності до товарів промисловості та послуг; зменшення рівня народжуваності у зв'язку з набуттям освіти першочергового значення для майбутніх поколінь.

Теорія зовнішньої залежності виникла в 70-х роках ХХ ст. як результат втрати популярності моделей стадій зростання та структурних перетворень в країнах з низьким рівнем розвитку. В даній теорії визначається три основні напрями: неоколоніальна модель залежності, хибна парадигма розвитку та теорія дуального розвитку. Другий напрям теорії зовнішньої залежності - хибна парадигма розвитку, пояснює відсталість країн третього світу неефективною роботою міжнародних організацій щодо консультування, спрямування допомоги та визначення подальших напрямів розвитку.

У широкому розумінні «структура» означає будову, сукупність відносин, частин і елементів, з яких складається певне економічне ціле [13, с.121]. Трактування структури економіки як сукупності стійких зв'язків економічних об'єктів, що забезпечують збереження основних властивостей системи при різних зовнішніх і внутрішніх змінах, найбільш чітко висвітлює проблематику розвитку економічної системи, ядром якого є структурні зрушення. На основі даного трактування можна визначити етапи трансформації економічної системи, що дозволяє більш детально провести структурний аналіз (рис.1.1).

На ефективність господарювання в країні, на можливості його економічного зростання впливають існуючі регіональні відмінності. Саме з відмінностями в господарських структурах, соціально-економічному потенціалі країни пов'язані перспективи трансформації її економіки, в основі якої лежить уявлення про ефективний розподіл факторів виробництва між альтернативними цілями їх використання. Метою трансформації економіки є створення умов для конкуренції, максимального використання конкурентних переваг, активізації внутрішніх джерел економічного зростання, створення сприятливого економічного клімату.

Результатом трансформації є формування нової економічної системи. Модель трансформації економіки України зображена на рис. 1.1.

Не менш вагомим у процесі трансформації економіки є системне поєднання чинників, що мають вплив на розвиток країни. До них можна віднести: рівень соціально-економічного стану країни та природоресурсного і виробничого потенціалу; загальнонаціональні і регіональні цілі; засоби, економічні та інші важелі і механізми досягнення цілей розвитку регіону; адаптація до форм і методів ринкового середовища; трансформація господарської діяльності до вимог конкурентоспроможного виробництва.

Рис.1.1. Модель трансформації економіки України Джерело: [12, с. 156]

Отже, дослідженням встановлено наявність різних поглядів поняття «структурна трансформація». Зокрема, у Великій економічній енциклопедії зміст терміну «трансформація» визначено, як «взаємодію різних процесів та явищ у сфері економіки, політики та іншого, які в результаті забезпечують формування нової якості соціальної системи в цілому».

В економіці України та її регіонах трансформаційні процеси мають свої характерні особливості. Основний зміст трансформаційних перетворень в країні, полягає в переході до комплексної і цілісної економічної системи, яка функціонує на ринковій основі. Тому важливого значення в процесі трансформації економічної системи України набуває структурний аспект економічного розвитку, що виражається у вигляді кількісних і якісних зміни в економіці

1.2 Особливості структуризації національної економіки

Національна економіка як відкритий системний об'єкт дослідження має певну структуру. Структура економіки країни - це сукупність макроекономічних пропорцій та співвідношень, які відображають взаємозв'язки та взаємозалежності між окремими частинами економіки, а саме: секторами, галузями, територіями. Кожен вид структури відображає певні аспекти економічного розвитку країни та ефективності її економічної політики. Залежно від змісту економічних явищ та процесів, зв'язки між якими відображаються в пропорціях, розрізняють такі види структури економіки [6]:

- відтворювальна - співвідношення складових відтворення, наприклад: виробництва, обміну, споживання;

- територіальна - співвідношення районів, економічних регіонів та інших територіальних утворень у виробництві та споживанні ВВП;

- секторальна - характеризує поділ економіки за секторами, типами і формами власності та організаційно-правовими формами підприємництва;

- галузева - це розподіл економіки за секторами, галузями та підгалузями у виробництві ВВП;

- технологічна - співвідношення між технологічними укладами;

- зовнішньоекономічна - пропорції між експортом і імпортом товарів, послуг, капіталів.

Будь-які структурні зрушення можна виміряти, розглядаючи динаміку зміни питомої ваги або відповідного структурного елементу або показника в часі. Зміни у структурі одного виду зумовлюють певні зміни у структурах інших видів, хоча зв'язок між змінами окремих структур економічної системи не є лінійним та прямо пропорційним . Це є свідченням того, що всі види структури економіки, незважаючи на їх певну самостійність та автономність є взаємопов'язаними. Далі більш детально розглянемо зміни у галузевій та відтворювальній структурі економіки.

Результати економічного розвитку регіонів відображаються у змінах галузевої структури економіки. На основі аналізу цих змін можна визначити як загальний стан економічної системи регіону, так і її окремі складові. Основним базовим показником для цього аналізу є валова додана вартість як у загальному підсумку, так і за галузями господарства.

Структура національної економіки представлена стосунками між наявними в країні виробничими ресурсами; об'ємами їх розподілу між економічними суб'єктами.

На формування структури роблять вплив наступні чинники:

- ринкова кон'юнктура, що склалася;

- місткість і рівень монополізації ринків;

- міра участі країни в міжнародному розподілі праці;

- рівень розвитку продуктивних сил, масштаби і темпи науково-технічного прогресу;

- якість природних ресурсів і стан екології. Кількісні співвідношення між макроекономічними показниками, що характеризують структурні зв'язки в економіці, називаються пропорціями.

У складі пропорцій виділяються:

- міжгалузеві;

- внутрішньогалузеві;

- міжрегіональні;

- міждержавні.

Структура національної економіки ділиться на три великі групи:

- галузеву структуру виробництва;

- організаційно-економічну структуру;

- соціально-економічну структуру.

Галузева структура характеризує долю окремих галузей в загальному обсязі національного виробництва. Галузева структура в ході розвитку зазнає істотні зміни.

Головними причинами галузевих структурних зрушень в економіці є виробництво нових або якісно поліпшених благ, зміна споживчих переваг, зростання доходів населення, освоєння нових технологій і нових методів виробництва.

Для виміру міри перетворень в галузевій структурі національної економіки використовуються два показники: індекс структурних змін і індекс схожості двох порівнюваних структур [17]:

Перший показник заснований на оцінці доль різних галузей в національному виробництві за два порівнювані періоди. Другий показник є дзеркальним відображенням першого і визначається як 100 % мінус перший показник.

Для структурних змін в економіці характерна загальна закономірність: великі агрегати стійкіші в часі, чим дрібні. У галузевій структурі ця закономірність знаходить свій прояв у відносній стабільності питомої ваги таких великих груп галузей, як промисловість, сільське господарство, сфера послуг, на порівняно нетривалих тимчасових інтервалах. На інтервалах значної тривалості (10 і більше років) виявляються закономірності зміни глобальних галузевих пропорцій.

Організаційно-економічна структура відбиває стосунки, що складаються в процесі організації виробництва громадського продукту. Ця структура характеризується системою пропорцій між долями громадського продукту, створеними господарськими ланками, які згруповані по рівню концентрації або спеціалізації виробництва.

З точки зору концентрації виробництва вона може бути представлена співвідношенням питомих вагів великих, середніх і дрібних підприємств в галузевому виробництві; ВНП або ВВП тощо. Соціально-економічна структура характеризує, з одного боку, вклад підприємств різних форм власності у виробництво громадського продукту, з іншої - диференціацію доходів різних груп населення.

На макроекономічному рівні склалось три основні підходи до структуризації національної економіки: за функціональною, галузевою (за видами економічної діяльності) та територіальною ознаками (рис. 1.2) [13, с.131].

В рамках загального (функціонального) підходу національна економіка розглядається як сукупність декількох, найбільш укрупнених груп ресурсів - природних, людських та капітал.

Галузевий підхід передбачає виділення окремих груп галузей (видів економічної діяльності), які мають ієрархічну підпорядкованість (наприклад, промисловість, яка поділяється на добувну та обробну, а ті, у свою чергу, мають ще більш дрібний поділ). Підставою для такого поділу виступає міжнародна система національного рахівництва.

За територіальним підходом національна економіка може бути представлена у вигляді її окремих частин (підсистем), які характеризують їх розташування у просторі. У якості таких підсистем національної економіки можуть розглядатись різноманітні територіальні утворення - економічні райони, адміністративно-територіальні одиниці, особливі просторові утворення - вільні економічні зони, території пріоритетного розвитку, різні види транскордонних об'єднань, кластерні структури тощо.

Національна економіка з точки зору територіального підходу являє собою багаторівневу ієрархічну систему, у складі якої можна виділити:

- міжкраїновий рівень, який характеризує зв'язки національної економіки із світової економічною системою;

- макроекономічний рівень - характеризує темпи та пропорції регіонального розвитку національної економіки в цілому;

- міжрегіональний рівень, до якого відносяться різноманітні економічні та інші зв'язки між окремими регіонами країни;

- внутрішньорегіональний рівень - діяльність в межах одного регіону;

- локальний (місцевий) - охоплює господарську діяльність в межах окремої частини регіонального утворення.

З точки зору пріоритетів економічного розвитку, які в сучасних умовах полягають у підвищенні соціальних стандартів, збільшенні реальних доходів працюючих і загальному поліпшенні якості життя громадян , найбільш важливим та актуальним є саме територіальний підхід щодо структуризації національної економіки. Це обумовлено тим, що у зв'язку із зростанням частки недержавного сектору, галузевий підхід до управління розвитком національної економіки поступово втрачає свою значимість та вплив. А питання підняття рівня життя людей, підвищення рівня їх доходів, розвитку соціальної інфраструктури, покращення екологічного стану тощо виходять на перший план у діяльності органів державної влади різного рівня. Усі вони мають безпосереднє відношення до населення, яке мешкає на конкретних територіях. У даному контексті можна сміливо стверджувати, що для поняття «рівень життя населення» визначальною ознакою є сама територіальна ознака. Якщо уважно проаналізувати вищезазначені підходи до структуризації національної економіки, то стає очевидним, що підхід за територіальною ознакою є найбільш змістовним та комплексним, оскільки в рамках територіальних утворень національної економіки можуть бути виділені й два інших та розглядатись у якості підсистем окремих регіонів. Отже, пріоритетний управлінський вплив саме на територіальну структуру здатний забезпечити ефективний розвиток й інших складових національної економіки.

Особливістю структуризації національної економіки є взаємозв'язки та взаємозалежність між окремими частинами економіки, а саме: секторами, галузями, територіями. Саме на основі зміни галузевої структури економіки визначають як загальний стан економічної системи регіонів, так і її окремі складові. Основним базовим показником для аналізу є валова додана вартість як у загальному підсумку, так і за галузями господарства. З метою подолання негативних тенденцій у структурі економіки слід насамперед активізувати інноваційну діяльність, особливо у високотехнологічних галузях економіки, які є продуцентами інноваційних технологій для інших сфер економічної діяльності. Вирішити цю ситуацію можна лише завдяки розробленню активної структурної політики, спрямованої на подолання структурних диспропорцій, нівелювання соціально-економічних суперечностей та взаємоузгодження інтересів держави та регіонів.

1.3 Показники оцінки ефективності структури економіки

Аналіз досвіду проведення ринкових перетворень говорить про визначальну роль національної стабілізаційної стратегії, яка б виходила з об'єктивних законів системного трансформування та специфіки стартових умов. Причому така стратегія включає три основні напрямки: макроекономічну стабілізацію, здійснення кардинальних структурних реформ та політики економічного зростання [26, с. 65]. Характерно, що ці три складові стратегії трансформування здійснюються системно, взаємопов'язано. Водночас макроекономічна стабілізація створює передумови для прискорення структурних реформ, на базі яких відбувається поглиблення стабілізаційних процесів і перехід до стадії економічного зростання.

При макроекономічному аналізі досліджуються глобальні проблеми функціонування національної економіки і її зв'язки з зовнішнім світом:

- обсяг і структура суспільного виробництва;

- чинники економічного розвитку національної економіки, окремих її галузей і регіонів;

- рівень національної конкурентоспроможності;

- інфляційні процеси;

- безробіття і зайнятість;

- міжнародні економічні відносини і їх вплив на розвиток національної економіки.

Дослідження макроекономічних показників розвитку національного господарства України дали змогу визначити серед них дві групи - систему національних рахунків (СНР) і баланс народного господарства (БНГ) [26, с. 39].

В основі СНР лежить концепція господарського кругообороту, яка має всеосяжний характер представлення даних від усіх інституційних одиниць, що функціонують у межах окремо взятого національного господарства.

Система національних рахунків (СНР) - це система взаємопов'язаних показників і класифікацій, які використовуються для описування та аналізу найзагальніших результатів і аспектів економічного процесу на макрорівні. СНР сформульована в категоріях і термінах ринкової економіки, її концепції та визначення передбачають, що економіка, описана за її допомогою, функціонує на основі дії ринкових механізмів та інституті [35].

Однією з важливих особливостей СНР є її всеосяжний характер. Це означає, що СНР містить впорядковану певним чином інформацію про:

- всі господарські суб'єкти, які беруть участь в економічному процесі: юридичні особи (підприємства, корпорації, банки, страхові компанії, органи державного управління тощо) та домогосподарства;

- всі економічні операції, які пов'язані з виробництвом, розподілом і перерозподілом доходів, накопиченням активів та іншими аспектами економічного процесу;

- всі економічні активи і пасиви, які формують національне багатство (основні фонди, матеріальні обігові кошти, монетарне золото та інші фінансові активи, вартість землі і корисних копалин тощо).

Головним показником при розробці СНР, основним показником результатів економічної діяльності на макрорівні є валовий внутрішній продукт (ВВП), який характеризує сукупну ринкову вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених підприємствами, організаціями та установами в поточному періоді на економічній території країни [35]. .

Валовий внутрішній продукт, обчислений у поточних ринкових цінах, називається номінальним ВВП. Номінальний ВВП одночасно віддзеркалює як кількість вироблених товарів і послуг, так і рівень їх цін. Інакше кажучи, на динаміку номінального ВВП впливають як зміни у фізичному обсязі виробленої продукції, так і зміни рівня цін. Часто буває так, що фізичний обсяг ВВП скорочується, а номінальний ВВП збільшується за рахунок зростання цін. Проте рівень життя людей насамперед залежить від кількості вироблених і спожитих товарів і послуг. Тому макроекономіка досліджує динаміку фізичного обсягу ВВП, тобто зміни в кількості виготовленої вітчизняною економікою продукції. З цією метою обчислюють реальний ВВП.

Валовий внутрішній продукт, обчислений у постійних цінах, називається реальним ВВП. Саме цей показник дає змогу судити про зміни у фізичному обсязі продукції, а отже, й про стан справ в економіці країни. Аналіз динаміки реального ВВП показує, що періоди його зростання чергуються з роками скорочення. Економісти називають короткострокові коливання обсягу виробництва діловим, або економічним, циклом.

Отже, валовий внутрішній продукт -- це ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених у межах економічної території країни протягом певного періоду часу, як правило, року.

Валовий внутрішній продукт, обчислюють трьома методами [33,34].:

- як суму видатків покупців на придбання товарів і послуг (за видатками метод кінцевого використання);

- як суму грошових доходів, отриманих від виробництва продукції у цьому році (за доходами - розподільний метод);

- як суму доданої вартості, створеної на всіх стадіях виробництва товарів і послуг (за галузями - виробничий метод).

Для визначення ВВП за видатками підсумовують усі види видатків на кінцеві товари і послуги -- споживчі видатки населення, інвестиційні видатки фірм, державні закупівлі товарів і послуг та чистий експорт.

Підсумувавши чотири групи видатків, отримуємо ринкову вартість річного обсягу вітчизняного виробництва, тобто:

ВВП = С + І + G+(К - М),

де С - особисті видатки на споживання;

І - інвестиційні видатки;

G - урядові закупівлі товарів і послуг;

К - вартість експорту;

М - вартість імпорту.

За другим методом ВВП обчислюють за доходами, отриманими від виробництва продукції. Такими доходами є:

- заробітна плата найманих працівників, яку фірми й уряд виплачують тим, хто пропонує працю; враховують також низку доповнень до зарплати, які підприємства вносять у різні фонди;

- рента, тобто доходи, які отримують домогосподарства і фірми від нерухомого майна, включаючи приписану ренту за проживання у власному житлі;

- процент, що являє собою виплати грошового доходу постачальникам грошового капіталу (виплата процентів домогосподарствам за вклади, за облігації підприємств);

- прибуток. Він має два різновиди -- доходи некорпоративного сектора (доходи підприємства, що перебувають в одноосібній власності) та прибуток акціонерних підприємств.

ВВП як сума доходів містить іще два види виплат, що не є доходом:

- непрямі податки на бізнес (податок на додану вартість, акцизний податок, мито тощо);

- амортизаційні відрахування (показують обсяг капіталу, спожитого в процесі виробництва впродовж року).

Найпоширенішим з наведених методів обчислення ВВП є метод кінцевого використання та виробничий метод.

Близьким до ВВП за змістом є показник валового національного продукту (ВНП). Валовий національний продукт - це сукупна ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, створених національними факторами виробництва, незалежно від того, в якій країні вони виробляли цей продукт [33,34]:

Валовий національний продукт підраховується за національним принципом. ВНП обчислюється як валовий внутрішній продукт і відрізняється від нього на величину, яка дорівнює сальдо розрахунків із зарубіжними країнами.

У закритій економіці за відсутності зовнішніх потоків товарів і капіталів ВНП і ВВП рівні.

Але в дійсності певна частина створених у країні факторних доходів (від капіталу, робочої сили і землі) може являти собою власність іноземців, тому в складі ВНП такі доходи не враховуються, але вони включаються у ВВП. Разом з тим доходи, отримані громадянами даної країни за кордоном, враховуються у ВНП, але не входять до обсягу ВВП. Відмінності між ВВП і ВНП незначні. Обчислення обсягів ВВП і ВНП не лише полегшує міжнародне зіставлення темпів і рівнів економічного розвитку різних країн, а й дає змогу поглибити макроекономічний аналіз.

Існує також низка інших взаємопов'язаних макроекономічних показників, які можуть бути розраховані на основі ВВП.

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) - це ВВП, зменшений на величину амортизаційних відрахувань. Цей показник не враховує вартості зношених засобів виробництва[33,34].

Національний доход (НД) можна отримати, якщо ЧВП зменшити на величину непрямих податків на бізнес (податок на додану вартість, акцизи, мито, ліцензійні платежі тощо). Національний доход - це сукупний дохід в економіці, який отримують власники факторів виробництва: праці, капіталу, землі, підприємницьких здібностей. Національний дохід розраховується як чистий внутрішній продукт за вирахуванням податків на бізнес[33,34].

На основі національного доходу визначають особистий наявний доход (ОД). Якщо від суми національного доходу відняти внески (податки) на соціальне страхування, податок на прибуток підприємств, а також прибуток, що використовується для розширення виробництва (нерозподілений прибуток підприємства) і додати трансфертні платежі, які включають виплати соціального страхування по старості, від нещасних випадків, допомогу і виплати по безробіттю, різноманітні виплати неімущим і непрацездатним тощо, то отримаємо суму особистого наявного доходу.

Особистий наявний доход - це одержаний дохід, а національний доход - це зароблений дохід [34]. Якщо від суми всього особистого доходу відняти всі індивідуальні податки, то одержимо так званий дохід в особистому розпорядженні домогосподарств (використовуваний дохід) - кінцевий показник системи національного рахівництва.

Він використовується на споживання та заощадження. Згідно з кейнсіанською трактовкою наявний доход виражає споживацьку діяльність населення та суб'єктів господарювання. В системі національних рахунків наявний доход визначає максимальну суму, яку домашнє господарство чи інший господарюючий суб'єкт може спрямувати на споживання та заощадження.

Національне багатство є результатом діяльності попередніх поколінь людей і в той же час основою виробничої діяльності поколінь, що живуть зараз. Воно є вартістю сукупності економічних об'єктів, що забезпечують їх власникам можливість отримання економічної вигоди [34].

Національне багатство (національний капітал) в традиційному розумінні відображає величину накопичених в країні матеріальних і нематеріальних цінностей, створених для виробництва і споживання, золотовалютних запасів, боргів інших країн (за вирахуванням боргів іншим країнам) і власності даної країни в інших країнах. У цьому плані воно є реальним, речовим багатством, реальними активами національної економіки.

Разом з тим, національне багатство може бути визначене як сукупна ринкова вартість всіх економічних активів (як фінансових, так і нефінансових), що знаходяться у власності резидентів країни, за вирахуванням їх фінансових зобов'язань нерезидентам країни.

Складовими національного багатства є:

- чиста вартість власного капіталу - різниця між активами і зобов'язаннями резидентів країни у взаєминах з нерезидентами. При цьому слід враховувати, що фінансові документи (акції, облігації і інші цінні папери), як правило, мають цінність лише тому, що представляють права власності на речові елементи національного багатства та доходи від них.

- індивідуальні капітали. Вони формально виступають як ресурси незалежних виробників товарів і послуг.

- нефінансові і фінансові активи.

Нефінансові активи підрозділяються на нефінансові вироблені активи і нефінансові невироблені активи. Окремо визначається обсяг споживчих товарів тривалого користування в домашніх господарствах і прямі іноземні інвестиції.

Нефінансові вироблені активи - це активи, що є результатом виробничої діяльності: основний капітал, запаси матеріальних оборотних коштів і цінності.

Нефінансовими невиробленими активами є активи виробництва, що не є результатом виробництва:

- матеріальні невироблені активи - це пізнані ресурси: земля, вода, повітря, ліси, розвідані корисні копалини, кліматичні умови.

- нематеріальні невироблені активи (права на певні види діяльності, усі людські здібності, досягнення у науці та техніці, культурі і спорті, у мистецтві, а також нагромаджений виробничий досвід суспільства (виражається у загальнолюдському знанні)).

Фінансові активи - це активи, яким, як правило, протистоять фінансові зобов'язання інших господарюючих суб'єктів.

Особисте майно населення враховується окремо. До його складу включаються житлові і невиробничі споруди, побутові товари тривалого користування і запаси споживчого призначення. До них відносяться автомобілі, холодильники, пральні машини, телевізори, комп'ютери і інші матеріальні активи, що знаходяться в домашніх господарствах. Включення їх в окрему групу обумовлено тим, що категорія національного капіталу пов'язана з розумінням національного капіталу як сукупності економічних об'єктів, що приносять дохід.

Крім вищезазначених показників найважливішим показником сфери зайнятості є рівень безробіття - відношення чисельності безробітних до робочої сили. Ще одним показником рівня зайнятості є коефіцієнт участі в робочій силі. Його обчислюють як відношення робочої сили до дорослого населення країни. Економісти виокремлюють три види безробіття: фрикційне, структурне і циклічне. Повна зайнятість не означає абсолютної відсутності безробіття. Рівень безробіття за умов повної зайнятості дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття.

Кожна країна у сфері цін намагається не допустити їх зростання. Зростання загального рівня цін свідчить про наявність інфляції. Загальний рівень цін визначають за допомогою індексів цін - Леспейреса, Пааше і Фішера. Індекси цін обчислюють як відношення вартості деякого набору, або ринкового кошика, товарів і послуг розрахункового року до вартості аналогічного ринкового кошика в базовому році. Індекс цін Леспейреса, обчислений для незмінного кошика споживчих товарів і послуг, називають індексом споживчих цін (ІСЦ). Індекс Пааше, обчислений для набору товарів і послуг, що входять до ВВП країни, називають дефлятором ВВП.

У платіжному балансі відокремлюються два основні розділи: поточний рахунок та рахунок капіталу і фінансів. Поточний рахунок узагальнює статистичні дані про рух між країною та рештою світу реальних ресурсів -- товарів, послуг, доходів. У ньому виділяють три широкі категорії -- товари і послуги ( не факторні ), доходи від факторних послуг і поточні перекази. Рахунок капіталу і фінансів відображає рух коштів, будь-яких зобов'язань і вимог, що виникають між резидентами різних країн при взаємних розрахунках за товари і послуги, позиках грошей або товарів, погашенні боргів, інвестиціях у нерухоме майно, цінні папери та інші активи за кордоном. Рахунок капіталу враховує перекази капіталу і придбання (продаж) не фінансових активів. У фінансовому рахунку виділяють такі чотири групи: прямі інвестиції, портфельні інвестиції, інші інвестиції й резервні активи.

Різницю між експортом та імпортом товарів називають торговельним балансом. Від'ємне сальдо торговельного балансу країни в довгостроковому періоді свідчить про низьку конкурентоспроможність її товарів на світових ринках. У короткостроковому періоді пасивний торговельний баланс не завжди можна розглядати як ознаку негативних тенденцій у національній економіці. Сальдо поточного рахунку є стрижньовим у платіжному балансі. Країна з додатним поточним рахунком фактично інвестує частину своїх національних заощаджень за кордон. Пасивне сальдо поточного рахунку свідчить, що країна є боржником решти світу.

Отже, основними макроекономічними показниками оцінки ефективності структури економіки доцільно виділити найголовніші, які найповніше характеризують розвиток економіки і зростання добробуту населення зокрема: ВВП (валовий національний продукт), ВНП (валовий національний продукт), ЧНП (чистий національний продукт), НД (національний дохід), ОД (особистий дохід ).

Крім вищенаведених, до числа інших економічних індикаторів зазвичай відносять рівень інфляції, розмір золотовалютних резервів, ставку рефінансування, розмір державного боргу, стан платіжного балансу, рівень безробіття, а також ряд грошових індикаторів.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СТРУКТУРНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

2.1 Дослідження динаміки структурних трансформацій

Необхідність структурних змін була визнана ще на початку реформування економіки і становлення України як незалежної держави. Але на той час проблеми структурної перебудови, а головне шляхи її здійснення, формувалися переважно під впливом теоретичних уявлень щодо потреб і можливостей ринку, без ґрунтовного обстеження практичної доцільності і реальних умов їх розв'язання.

Значний досвід існування незалежної України і реформування її економічного простору створюють практичне підґрунтя сучасного ставлення до вирішення структурних проблем. Його основна і дуже принципова відмінність від тогочасного ринкового романтизму полягає в тому, що більш змістовною і вагомою видається роль держави як фактора економічної розбудови. Структурна трансформація економіки за методом прискореної лібералізації економічних відносин, що проводилася на початковому етапі реформування, через недооцінку внутрішніх умов і особливостей національної економіки призвела, великою мірою, до втрати керованості економічними процесами, гіперінфляції і значному спаду виробництва, унаслідок чого структурна розбалансованість економіки поглибилася ще більше. трансформація економічний структуризація глобалізація

Досвід останніх років безперечно показав дієвість державного фактора у протидії кризовим явищам, стримуванні спаду виробництва, започаткуванні фінансової стабілізації та послідовному впровадженні заходів ринкової адаптації виробництва. І хоча подолати раніше допущені структурні деформації не вдалося, головним результатом посилення державного впливу на трансформаційні процеси економіки стала позитивна тенденція до зростання валового внутрішнього продукту (ВВП).

Водночас, було б несправедливим лише негативно оцінювати перші кроки структурної трансформації. Прискорена лібералізація економіки надала суттєвого поштовху інституціональним перетворенням - децентралізації управління, приватизаційним процесам, формуванню інститутів ринку. Рівень вирішення цих структурних проблем дозволив економіці України набути ознаки ринкової.

На сучасному етапі структурна трансформація економіки України переходить в іншу площину. Ключову роль в активізації відтворювальних процесів починають відігравати не стільки форми власності, скільки пропорції реального сектора економіки. Це зумовлено тим, що економіка України не просто переходить до ринкових відносин, вона одночасно формується як економіка незалежної держави, тобто повинна забезпечити ефективне використання сприятливих національних можливостей для свого розвитку, підвищити конкурентоспроможність та інтегруватися у світовий економічний простір на правах рівноправного суб'єкта. Цілі й завдання нового етапу розвитку є на порядок складнішими і масштабнішими від тих, що вирішувалися економікою в попередні роки. З огляду на це проблема формування структурної політики держави як основи наступних практичних дій набуває особливої актуальності.

Основні тенденції структурних змін в економіці сучасної України можна прослідкувати на динаміці обсягів та структури експорту та імпорту [20, 34, 35].

Дефіцит поточного рахунку в 2014 році скоротився до 5.2 млрд. дол. США, або 4.0% від ВВП (порівняно з 16.5 млрд. дол. США, або 8.7% від ВВП у 2013 році). Низька економічна активність та зменшення купівельної спроможності домогосподарств зумовили вдвічі вищі темпи падіння імпорту порівняно з експортом.

Скорочення експорту товарів на 14.4% у 2014 році - до 55.6 млрд. дол. США зумовлено призупиненням виробничих потужностей та руйнуванням транспортної інфраструктури на сході держави, зниженням цін на світових товарних ринках та погіршенням торговельних відносин із Росією.

Експорт товарів до Росії знизився на 34.7% (її частка зменшилась до 17.7% з 23.2% у 2013 році), водночас поставки до країн ЄС збільшилися на 2.1%, а їх частка зросла до 30.8% з 25.8%.[5].

Експорт скоротився за всіма товарними групами, зокрема[5]:

- продукції машинобудування - на 29.2%, більше половини такого зниження припадало на скорочення поставок залізничних локомотивів (майже в 3 рази) переважно до Росії;

- металургійної продукції - на 13.2% як через зниження експортних цін на чорні метали (у середньому на 9.6%), так і через зменшення обсягів виробництва в зоні військового конфлікту;

- хімічної продукції - на 26.1% через скорочення поставок добрив (на 40.7%) та продукції неорганічної хімії (на 31.2%), що спричинено зупинкою виробництва на заводах у зоні конфлікту й обмеженням постачання газу для підприємств галузі;

- продукції АПК - на 2.0%. З одного боку, експорт харчової промисловості скоротився на 12.9% насамперед до Росії (майже вдвічі) через запровадження санкцій до українських виробників. З іншого боку, завдяки лібералізації доступу українських товарів на ринки ЄС та рекордному врожаю, експорт зернових зріс на 2.8% (фізичні обсяги - на 23.7%), а олії та жирів - на 9.2%.

У грудні 2014 року експорт товарів залишився майже без змін порівняно з листопадом (4.1 млрд. дол. США). Скорочення поставок електричних машин та устаткування (на 21.6%) і хімічної продукції (на 12.5%) було компенсовано зростанням експорту зернових (на 12.3%).

Імпорт товарів зменшився на 27.4% до 61.7 млрд. дол. США, що було зумовлено послабленням РЕОКу гривні (на 19.5%) та скороченням внутрішнього попиту: оборот роздрібної торгівлі знизився на 8.6% , а промислове виробництво скоротилося на 10.7%.

Найбільше скоротилися поставки товарів із Росії (на 45.5%) насамперед через зниження імпорту газу (на 63.1%). Частка імпорту з Росії зменшилася до 20.6% (з27.4% у 2013 році), водночас частка імпорту з країн ЄС зросла до 32.4% (з 30.2% у 2013 році).

Енергетичний імпорт скоротився на 28.8%, що було зумовлено:

- зниженням поставок природного газу як російського, так і з Європи майже в два рази (середня ціна імпортного газу зменшилася на 29.1%);

- зменшенням імпорту нафти в 4.3 раза через зупинку всіх нафтопереробних заводів.

Неенергетичний імпорт скоротився на 27.0%, зниження відбулося за всіма товарними групами:

- машинобудування - на 38.0% насамперед легкових автомобілів (у 2.5 раза);

- продукції хімічної промисловості - на 20.2%, особливо фармацевтичної продукції (на 20.2%), пластмас (на 17.7%) та гумових виробів (на 31.5%);

- продовольчих товарів - на 26.1%, особливо м'яса (в 2.6 раза), цитрусових (на 35.8%) та морепродуктів (на 31.3%).

У грудні імпорт зріс на 7.6% порівняно з листопадом завдяки сезонному зростанню поставок продовольчих продуктів (риби - на 53.1%, цитрусових - на 13.4%) та фармацевтичної продукції (на 31.3%).

Додатне сальдо торгівлі послугами у 2014 році скоротилося до 0.7 млрд. дол. США (з 4.4 млрд. дол. США у 2013 році). Це зумовлено зниженням надходжень від:

- туристичних послуг - у 3.3 раза у зв'язку зі зменшенням кількості відвідувачів, особливо з Росії;

- транспортних перевезень - на 28% через руйнування інфраструктури на сході країни та зниження економічної активності.

Від'ємне сальдо за доходами скоротилося до 1.3 млрд. дол. США (порівняно з

3.0 млрд. дол. США у 2013 році) через зниження виплат дивідендів від прямих іноземних інвестицій (на 69.1%). Додатне сальдо трансфертів скоротилося до 1.5 млрд. дол. США (з 2.1 млрд. дол. США) унаслідок зменшення приватних трансфертів в Україну (на 23.2%).

Таким чином, проведений аналіз свідчить про наявність динамічних трансформаційних процесів в економіці країни та її регіонах, які проявляються як у територіальній організації матеріальних і соціальних продуктивних сил, так і у зміні їх просторових пропорцій, що необхідно враховувати у перспективних розробках з економічного та соціального розвитку регіонів.

2.2 Оцінка ефективності структури економіки

В останні десятиріччя у світі відбувся перехід до динамічних конкурентних переваг в зовнішній торгівлі, за яких в конкурентній боротьбі здобувають вигідне для себе місце у світовому поділі праці не галузь чи компанія, які мають дешевші виробничі ресурси, а ті, щодо яких створено найбільш сприятливі умови для розвитку.

За територією і чисельністю населення Україна входить в число найбільших країн Європи. Дві третини України складають родючі чорноземи. Вона багата кам'яним вугіллям Донбасу, залізними й марганцевими рудами Придніпров'я, мармуром Закарпаття й Житомирщини. Більше 1700 найменувань корисних копалин міститься в її надрах. Україна має потужну горну й кольорову металургію, електроенергетику, практично всі сучасні галузі машинобудування, включаючи й космічну, розвинуту харчову й легку промисловість, необхідні умови для розвитку інтенсивного й високорозвинутого сільського господарства.

...