Історія українського підприємництва. Перші українські підприємці

В українському культурному середовищі кінця XIX - початку XX століть багато говорили про щедрого таємничого жертводавця Хорса. "Хорс засівав" (так говорили, коли знаходилися кошти на якусь нову культурну українську справу) благодійним коштом упродовж 25 років історичний журнал "Киевская старина" (загальна сума становила 35 тис. рублів), одеська "Громада" отримала 1890 року 5 тис. рублів на видання в Німеччині журналу про Україну. За сприяння Хорса було поставлено першу українську оперу "Різдвяна ніч" М. Лисенка, створено хор, у Львові діяло літературне товариство ім. Т. Шевченка. Перерахувати всі доброчинні акції засекреченого спонсора української справи навряд чи можливо. Благодіяння залишались у таємниці, бо Василь Симиренко (а саме він був загадковим Хорсом) діяв через довірену особу - розпорядника особистого рахунка в банку В. Антоновича. Таємниця добродія розкрилася тільки після смерті Василя Симиренка, під час його похорон 3 грудня 1915 року на Аскольдовій могилі у Києві.

Упродовж 42 років Василь Симиренко 10% прибутку власного підприємства віддавав на українську справу: випуск часописів, етнографічні експедиції, друкування книжок українських письменників, відкриття недільних шкіл в українських селах... По смерті він заповідав усе майно (цукроварня в Сидорівці, 462 десятини землі, особняк на вул. Десятинній, 9 у Києві - вартість всього близько 10 млн рублів) Товариству допомоги українській літературі, мистецтву й науці, позаяк не мав дітей. [8]

Платон Федорович Симиренко, роблячи пожертви, теж намагався залишатися невідомим. Його коштом вийшов у світ перший, кулішевський, "Кобзар" Т.Г. Шевченка (вартість видання 1100 рублів). За домовленістю між Тарасом Григоровичем, який гостював у Млієві, і Платоном Симиренком ім'я благодійника не повинно було згадуватися в книжці. Тому, коли Платон Федорович прочитав на титульній сторінці "Коштом Платона Симиренка", то стосунки між підприємцем і поетом ускладнились. Як розповідає у спогадах Варфоломій Шевченко, благодійник дуже розсердився, бо було порушено дане слово. [8]

Сьогодні Ліга українських меценатів нагороджує премією імені Василя Симиренка (5000 у. о.) тих, хто сприяє зміцненню іміджу України в світі.

Симиренки опікувалися соціальними проблемами своїх робітників. Промислове містечко в Млієві, збудоване під керівництвом Платона Симиренка, було справжньою оазою в покріпаченій Росії. Кожна сім'я - і українців, і фахівців з-за кордону - мешкала в окремому будиночку (їх було 160) з садком і городом, самітні - у гуртожитку.

Працювали парові лазні, крамниця з помірними цінами, аптека, безплатна лікарня на 100 місць, бібліотека, аматорський театр. У школі викладали вчителі з університетською освітою, а окремих навичок роботи на цукровому заводі навчали в училищі на 150 місць. Титарем церкви, збудованої 1858 року, був управитель заводу О. І. Хропаль, чоловік Наталії Симиренко, сестри Платона. У містечку були водогін і газове освітлення вулиць - дивовижа на той час навіть для великих міст. [1]

На підприємстві Василя Симиренка в Сидорівці працювало 600 селян, отримуючи 40-45 копійок за день, що на той час було немало. Як і у Млієві, у Сидорівці працювали школа зі спортзалом, аматорський театр. А найбільші свята, як наприклад, Різдво, святкували усім підприємством у великій залі заводу.

Висновок

Сучасна Україна являється державою з ринковою економікою але перехідного етапу. Це, певною мірою, схоже на період початку промислового перевороту в Російській імперії першої половини ХІХ ст.. Зараз Україна самостійна суверенна держава, яка має великі економічні проблеми, спричинені як зовнішніми так і внутрішні чинниками і, що важливо, підприємництво ніяк не може вступити у стадію стабільного прогресу. Україна, маючи величезні ресурси (трудові, природні, земельні) залишається бідною країною. А тоді, в ХІХ ст., по - перше, українські землі перебували у складі Російської держави і не мали власної державності, а по - друге, панувала кріпосницька система. І все - таки почало розвиватися українське підприємництво. На прикладі двох українських родин ми мали можливість прослідкувати два шляхи становлення підприємців. Симиренки взагалі були кріпаками, а Терещенки були вільними, але простими селянами. І шлях вони пройшли різний, але було те, що об'єднувало, і те, що визначає підприємництво в сучасному світі. Виходячи із матеріалу роботи, дослідивши, вивчивши проаналізувавши його можна сказати, що:

o підприємництво - це особливі природні здібності людини, своєрідний талант;

o підприємництво - велика праця і прагнення до постійного саморозвитку;

o підприємництво - знання і освіта;

o для того щоб стати сільськогосподарським підприємцем необхідний не тільки капітал, але і великі земельні площі. Так, за підрахунками німецьких економістів, оптимальний розмір ферми повинен становити 100га, а для створення таких фермерських господарств необхідно мати капітал від 750 тис. до 1 млн.; [5]

o господарство має носити багатогалузевий характер;

o в господарстві має бути і виробництво готової продукції;

o крім знання технології виробництва підприємець має бути менеджером і маркетологом, спеціалістом по підбору працівників та ін.;

o найважливіше - державні програми підтримки і сприяння розвитку малого і середнього бізнесу, його захист. Наприклад, частка різних державних субсидій, які одержує безпосередній фермер становить к раїнах ЄС 50%, у США - 35%, в Японії - 75%. [5] Україна, як і за часів СРСР продовжує помилково вважати сільське господарство базою для розвитку промисловості.

o налагодження виробництва малогабаритної і доступної сільськогосподарської техніки.

Історія українського підприємництва, як показує матеріал дослідження, приховує в собі багато цікавого і корисного. Сучасній молодій людині, яка бажає зайнятися підприємницькою діяльністю необхідно не тільки отримати теоретичні знання, а й ознайомитися з безцінним досвідом попередніх поколінь, адже вони несуть в собі характерні саме для нашої нації риси, знання, практичні навики без яких не можна досягти успіху у цій справі. Необхідно виділити ще одну важливу рису українського підприємництва ХІХ ст. - це благодійність. І не тому, що держава надає за це пільги, і не для того, щоб викликати авторитет, а для розвитку культури, авторитету і піднесення статусу держави, адже вони дуже часто залишалися невідомими і не афішували себе перед суспільством. Це були справжні патріоти. Нам, сучасним українцям є чому і, найголовніше є в кого вчитися (є власні гідні історичні особистості), нам є на кого рівнятися.

Матеріали, використані в роботі

1. Гамоля Н. Генерація перших і єдиних. Династія Симиренків // Контракти - 37/2003

2. Довідник з історії України (А - Я) - Київ, "Генеза", 2001

3. Енциклопедичне видання у 6 - ти томах "Україна: хронологія розвитку". Династія Терещенків. - "Кріон"

4. Ковальчук Г.О, Мельничук В.Г., Огневюк В.О. Економіка. - Київ, "Навчальна книга", 2003

5. Мочерний С. Основи економічних знань. - Київ, "Феміна", 1995

6. Радіонова І.Ф., Кравченко І.С., Петрова І.Л., Радченко В.В. Основи економіки. - Київ, "Зодіак-Еко", 1995

7. Турченко Ф.Г., Мороко ВМ. Історія України (кінець ХVІІІ - початок ХХ століття) - Київ, "Генеза", 2003

8. http://ru.wikipedia.org/wiki

Додаток А.

Таблиця 1. Думки про підприємців.

Додаток Б.

Таблиця 2. Виробництво цукру в Російській імперії в 1893--1894рр. (тис. пудів)

Джерело: Воблий К.Г. Нариси з історії російсько-української цукробурякової промисловості. - К., 1930. Т. II. - С. 277, 278.

Размещено на Allbest.ru