Продовольча безпека АПК України

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

ПРОДОВОЛЬЧА БЕЗПЕКА АПК УКРАЇНИ

Вступ

Актуальність теми дослідження. Надійне забезпечення країни продовольством має стратегічне значення, оскільки від цього залежать її не лише продовольча, але й національна безпека. Продовольча безпека - одна з найважливіших складових економічної безпеки як країни у цілому, так і окремого регіону. Забезпечення продовольчої безпеки гарантує добробут населення та сталий характер розвитку суспільства. Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (ФАО) визначає, що «продовольча безпека забезпечена у тому випадку, коли всі особи в будь-який час мають фізичний та економічний доступ до безпечного й повноцінного продовольства, достатньому, щоб задовольнити свої фізіологічні потреби і переваги, які необхідні для активного та здорового життя».

На актуальність проблеми продовольчої безпеки, як пріоритету агропродовольчої політики, вказують численні теоретичні дослідження і узагальнення як вітчизняних, так і зарубіжних вчених, зокрема праці А.І. Алтухова, В.Я. Амбросова, Ю.Д. Білика, В.І. Бойка, П.П. Борщевського, В.І. Власова, В.П. Галушка, А.В. Гордєєва, Д.П. Доманчука, З.І. Ільїної, М.В. Калінчика, С.М. Кваші, І.І. Лукінова, Л.О. Мармуль, В.В. Маслакова, В.М. Олійника, Б.Й. Пасхавера, Е.Е. Румянцевої, П.Т. Саблука, І.Н. Топіхи, В.О. Точиліна, В.М. Трегобчука, І.Г. Ушачева, А.А. Фесини, М.Й. Хорунжого, Ю.С. Хромова, Л.М. Худолій, Г.В. Черевка, О.М. Шпичака, О.В. Шубравської, В.В. Юрчишина, наукового доробку вчених, які досліджували проблеми національної безпеки, - І.Я. Богданова, В.М. Гейця, Б.В. Губського, М.М. Єрмоленка, Я.А. Жаліла, В.І. Мунтіяна, Г. Пастернака-Таранушенка, С.І. Пирожкова, В. Сенчагова, В.Т. Шлемка та інших вчених-економістів.

Мета дослідження. Мета наукового дослідження -- розробити концептуальні, теоретико-методологічні та прикладні засади формування стійкої системи продовольчої безпеки України на основі ефективного розвитку агропромислового комплексу, функціонування збалансованого ринку продовольства в державі та підвищення економічної доступності населення до продуктів харчування.

Завдання дослідження. Реалізація поставленої мети вимагала комплексного розв'язання завдань:

визначити необхідність посиленої уваги до національної продовольчої безпеки, розглядаючи продовольчу безпеку як найважливіший пріоритет агропродовольчої політики держави;

обґрунтувати стратегію розвитку системи продовольчої безпеки і визначити її порогові, самодостатні та стратегічні параметри;

дослідити перспективи розвитку продовольчого ринку в залежності від реалізації потенціалу агропромислового комплексу та зростання доходів населення, які визначають платоспроможний попит населення на продукти харчування;

розробити організаційно-економічний механізм державного регулювання системи продовольчої безпеки;

визначити місце продовольчої безпеки в системі національної і економічної безпеки;

розглянути принципи формування параметрів продовольчої безпеки і розробити нормативи їх розрахунків на основі раціону споживання відповідно до вимог повноцінного харчування та доходів населення;

формулювання загальних засад формування і регулювання ринку продовольчої продукції та аграрної сировини;

виявлення особливостей формування і функціонування продуктових ринків в Україні;

дослідження зовнішньоекономічної діяльності АПК як важливого чинника продовольчої безпеки;

вивчення досвіду реалізації агропродовольчої політики в розвинутих країнах світу.

Поставлені мета та завдання дослідження визначили зрештою структуру, зміст і послідовність викладення отриманих результатів у курсовій роботі.

Предметом дослідження є теоретичні, методологічні та прикладні проблеми формування та розвитку системи продовольчої безпеки в умовах реформування агропромислового комплексу та необхідності посилення соціальної складової в економічних перетвореннях.

Об'єктом дослідження є агропродовольча політика держави як система заходів щодо забезпечення продовольчої безпеки країни.

Методи дослідження та джерела інформації. Теоретико-методологічною основою досліджень є діалектичний метод пізнання соціально-економічних явищ, зокрема системний підхід, основні закони економічного розвитку та категорії економічної теорії.

Дослідження здійснювалися із застосуванням насамперед таких методів: історико-економічного, абстрактно-логічного, структурно-функціонального, порівняльного аналізу, розрахунково-конструктивного, економіко-статистичного, балансових розрахунків, моделювання, нормативного, монографічного, анкетування та спостереження, експертних оцінок, а також класифікації і типології, рейтингового аналізу та побудови графіків тощо. Загальнонаукові і спеціальні методи дослідження використовувалися при аналізі й обґрунтуванні різних підходів до формування системи продовольчої безпеки.

Інформаційною базою дослідження слугували нормативні акти законодавчих і виконавчих органів держави, статистично-аналітичні матеріали міністерств та відомств, міжнародних організацій, праці вітчизняних і зарубіжних економістів, результати особистих досліджень автора.

1. Теоретичні засади продовольчої безпеки

1.1 Сутність та рівні продовольчої безпеки

Продукти харчування є важливими та незамінними в життєдіяльності людини. Тому розвиток харчової промисловості і сільськогосподарська продукція, що є основою харчування, виступає демографічним чинником. Цей чинник є основним для забезпечення природних потреб людини. Звідси вивчення проблем продовольчої безпеки має значну актуальність.

В міжнародних угодах визначення продовольчої безпеки має наступне трактування - "це такий стан економіки, при якому всім і кожному гарантується забезпечення доступу до продуктів харчування, питної води та іншим продуктам в якості, асортименті і обсягах, достатніх для фізичного і соціального розвитку особистості, забезпечення здоров'я і відтворення населення країни" [8, c. 348].

Продовольча безпека - офіційно прийняте у міжнародній практиці поняття, що використовується для характеристики стану продовольчого ринку країни або групи країн, а також світового ринку. Експерти Продовольчої та сільськогосподарської організації об'єднаних націй (FАО) пропонують продовольчу безпеку розглядати як забезпечення гарантованого доступу всіх жителів планети, країни, регіону до продовольства у будь-який час і обсягах, необхідних для забезпечення активного й здорового способу життя [15, c. 142].

Система національної продовольчої безпеки базується на принципах: самозабезпеченості, незалежності, доступності та якості. Саме їх, в першу чергу, необхідно враховувати під час формування державної політики щодо продовольчої безпеки. Також мають забезпечуватися: ефективний розвиток харчової промисловості, зовнішньоекономічна діяльність у сфері харчової промисловості, формування доходів населення, гарантування збалансованого і якісного споживання (рис. 1.1).

Важливість та необхідність гарантування продовольчої безпеки України потребує підтримання відповідного рівня продовольчого самозабезпечення. Це в свою чергу передбачає використання державної підтримки вітчизняних підприємств харчової промисловості та вжиття заходів щодо контролю над імпортом з метою підтримки вітчизняних виробників. Надійність продовольчої безпеки полягає як у достатньому самозабезпеченні продуктами харчування, так і в наявності коштів для їх імпорту в необхідних обсягах за умов мінімальної потенційної вразливості продовольчого забезпечення населення в разі виникнення ускладнень з імпортом продовольства (відсутність валюти, зростання цін тощо).

Рис. 1.1 Основні складові формування державної політики забезпечення продовольчої безпеки

Від стану харчової промисловості безпосередньо залежить рівень продовольчої безпеки України. Для досягнення продовольчого забезпечення на рівні самозабезпечуваної держави вона має базуватися на власному виробництві. Продовольче самозабезпечення передбачає задоволення основної частини потреб у продуктах харчування за рахунок вітчизняного виробництва. Тому системоутворювальним центром у гарантуванні продовольчої безпеки є харчова промисловість. Для цього необхідно встановити контроль за такими її підсистемами як планування, збут і розподіл; резерви і споживання продовольства; кадрове, інформаційно-консультативне, фінансове, наукове та матеріально-технічного забезпечення тощо [8, c. 353]. продовольчий безпека населення ринок

Визначення сутності продовольчої безпеки завжди пов'язане із забезпеченням життєдіяльності людини, що в свою чергу характеризується станом її здоров'я. Тому О.В. Кочетков та Р.В. Марков запропонували [15, c. 147] реальне уявлення про дійсну продовольчу ситуацію в країні отримувати через порівняння існуючого рівня споживання з граничними рівнями споживання. З цією метою дані автори розробили класифікацію рівнів продовольчого забезпечення населення, побудовану за принципом відповідності продовольчого забезпечення до завдань збільшення народжуваності, збереження здоров'я, активної життєдіяльності людини та досягнення максимально можливої в сучасних умовах середньої тривалості життя. Згідно даної класифікації виділяють сім рівнів продовольчого забезпечення населення в країнах:

I рівень - катастрофічний. Передбачає добове споживання на одну людину 1500-1800 ккал, характеризується хронічним недоїданням (добове споживання менше 1 520 ккал потрібно розглядати як голод).

II рівень - критичний. Середньодобове споживання становить (1800-2200 ккал на особу) і достатнє для подолання хронічного недоїдання та існування на межі виживання і забезпечення простого відтворення населення.

III рівень - мінімальний. Середньодобове забезпечення 2300-2800 ккал на душу населення передбачає наявність таких обсягів продовольчих ресурсів, які унеможливлюють появу голоду. II і III рівні треба розглядати також під час планування забезпечення населення продовольством в екстремальних (кризових) умовах.

IV рівень - достатній. Середньодобове споживання перебуває у межах 2800-3600 ккал на одну людину, проте воно не збалансоване за елементами живлення, тобто продовольчих ресурсів достатньо для стабільного споживання, але воно не забезпечує здорового способу життя і збільшення його тривалості.

V рівень - раціональний (нормативний). Середньодобове споживання перебуває у межах 3300-3600 ккал на одну людину. При цьому раціон збалансовано білками, вітамінами й іншими важливими компонентами. Нормативні показники такого споживання треба використовувати як базу для всіх соціально-економічних розрахунків на державному рівні в нормальних умовах.

VI рівень - оптимальний. Споживання відповідає V рівню не лише збалансованістю за найважливішими харчовими компонентами, а і передбачає споживання екологічно чистих продуктів харчування, які збільшують тривалість життя населення загалом та середню тривалість життя для країни, покращують здоров'я.

VII рівень - перспективний. Досягнення такого продовольчого забезпечення для всіх соціальних груп населення, яке дасть змогу вдосконалювати природу людини і максимально продовжувати її активну життєдіяльність, розширюючи межі сучасної природної тривалості життя.

Для визначення критеріїв продовольчої безпеки в країні треба ввести державну систему норм споживання, що регламентувала б основні нормативні рівні споживання населення: раціональний (нормативний), який використовується для соціально-економічних розрахунків, і мінімально необхідний - для гарантованого забезпечення населення в надзвичайних ситуаціях [20, с. 71].

Усі потреби людини в узагальненому вигляді можна поділити на 13 основних груп, серед яких на першому місці є продукти харчування, питна вода та безалкогольні напої, що споживаються вдома; на другому місці - ті самі групи товарів, але за умови їх споживання у закладах готельно-ресторанного господарства [23, c. 357].

Продовольча криза в сучасному світі підриває здоров'я більше ніж 1 млрд. чоловік і безпосередньо загрожує чверті населення країн, що розвиваються, нормальним умовам життя та праці в цих країнах, а також до 5 % населення розвинених країн. За даними експертів ООН, протягом двох останніх десятиріч через недоїдання і голод щорічно вмирало близько 50 млн осіб. Найважчий стан із забезпеченням продовольством населення у 40 найбідніших країнах світу, які входять до так званої "зони голоду", що охоплює екваторіальну частину Африки і Південно-Східну Азію [23, с. 54].

Значною мірою забезпечення продовольчої безпеки залежить від потенціалу агропродовольчого сектора. Потенціал розвитку харчової промисловості відповідно до проекту «Комплексної програми підтримки розвитку української харчової промисловості на період до 2015 року» є, без сумніву, головною основою зростання національного доходу і забезпечення продовольчої безпеки країни. Аграрний сектор забезпечує продовольчу безпеку та продовольчу незалежність країни, формує її 17-18% валового внутрішнього продукту [15, c. 151].

Дослідження показують, що нині немає жодної держави, яка б не переймалася питаннями продовольчої безпеки. Це стосується виробництва продовольчих товарів, їх розподілу, імпорту-експорту продовольства, споживання продуктів харчування тощо. Однак кожна країна має свої завдання у покращанні продовольчого забезпечення свого населення залежно від досягнутого рівня у вирішенні цієї проблеми [8].

Причинами продовольчої залежності країни можуть бути:

1) дефіцит продовольства і низький рівень платоспроможного попиту, що обумовлюють незбалансованість внутрішнього продовольчого ринку за попитом і пропозицією;

2) залежність внутрішнього ринку від імпортних поставок продовольства, не конкурентоспроможність національного агропромислового комплексу;

3) низька конкурентоздатність продукції за якістю та/або ціною при достатності продовольства власного виробництва;

4) нерозвиненість зовнішньоекономічних зв'язків, замкнутість внутрішнього продовольчого ринку;

5) низька ефективність діяльності господарюючих суб'єктів в АПК;

6) перетворення експорту продовольчої продукції на самоціль розвитку агропромислового комплексу;

7) зростання зобов'язань із покриття зовнішнього боргу при нестабільному курсі національної валюти [10, c. 108].

Продовольча безпека країни означає, що національна економіка та її найбільший сектор не відчуває тиску з боку імпорту. Але за 2010-2011 рр. частка імпортних продуктів харчування небезпечно зросла. Сьогодні у великих містах 60-70% продовольства забезпечується за рахунок імпорту. Вступ України в СОТ збільшив частку продуктового імпорту [2, c. 91].

Збільшення імпорту призводить до руйнування вітчизняного сільського господарства. Так, у 2007 р. ціни зростали тому, що виробництво сільськогосподарської продукції було меншим, ніж споживання. Щоб стримати зростання цін, було збільшено частку імпорту, і це негайно вразило українських сільськогосподарських виробників, які не можуть конкурувати з європейськими підприємствами. Україна має досить велику територію, сприятливі кліматичні умови, і одним із основних завдань виходу із кризи - забезпечити свою продовольчу незалежність від імпорту на перспективу і нарощувати експорт продовольчих товарів [2, c. 96].

Проблема полягає також у тому, що багато вітчизняних продовольчих товарів виробляють з імпортної сировини. Водночас, експерти вже вбачають загрозу виникнення продовольчої кризи. Часто приховуються справжні обсяги імпорту, не враховується "сірий" імпорт, тому складно визначити об'єктивну ситуацію з небезпекою виникнення кризи.

Важливим є і те, що імпортна продовольча продукція, яка завозиться в Україну, в більшості випадків є дешевою і неякісною. З такої сировини виробляють вітчизняні ковбасні вироби, пельмені (на 70%) і т. ін. Іноді невідоме реальне походження такого м'яса, наприклад бразильської яловичини. У м'ясопереробній галузі часто використовується імпортна неякісна "кормова" соя. Були випадки постачань імпортного продовольства, зараженого небезпечними бактеріями - від сальмонели до кишкової палички. Велика частка генетично модифікованої продукції - серед імпортної. Вітчизняне продовольство також іноді не відповідає вимогам безпеки якості, але основна частка порушень припадає на імпортні продовольчі товари.

Вирішення продовольчої безпеки країни неможливе без забезпечення якості та безпечності харчових продуктів. Концепція продовольчої безпеки країни повинна охоплювати задоволення фізіологічних потреб населення у безпечних, поліфункціональних, високоякісних продуктах харчування відповідно до медичних рекомендацій, екологічних умов та індивідуального стану людини. Одним із шляхів досягнення продовольчої безпеки є суворе дотримання санітарно-гігієнічних вимог, технологічних інструкцій, рецептур, режимів оброблення, зберігання, транспортування, реалізації сировини і готової продукції. Таким чином, якість - один з основних аспектів продовольчої безпеки. Для вирішення цієї проблеми необхідно створити систему безпеки, яка дає змогу запобігти ризику отримання неякісної продукції. Наприклад це можливо здійснити за умови: вдосконалення методології оцінки якості харчових продуктів і продовольчої сировини; переходу від контролю готової продукції до контролю на стадії її виробництва на всьому технологічному ланцюгу; розроблення системи прогнозування показників якості; розроблення, освоєння і впровадження системи інтегрального контролю сировини і харчових продуктів, і застосування високоефективних методів контролю; розроблення методик якісного і кількісного аналізу ризику порушення функціонування технологічних систем, які погіршують якість продукції, що виготовляється.

Проблеми економічної та продовольчої безпеки в економічних вченнях: теоретико-історичний аспект

Дослідження сутності категорії продовольчої безпеки дали можливість зробити висновок, що її теоретичні основи ґрунтуються на економічній теорії, згідно з якою основою існування людського суспільства є виробництво матеріальних і духовних благ для задоволення потреб. Людина намагається задовольнити, насамперед, найнеобхідніші свої потреби. За відомою теорією А. Маслоу, яка визначає вагомість потреб, першочерговими є фізіологічні потреби, серед яких на перше місце ставиться голод.

Продовольча безпека як багаторівнева системна категорія характеризує економічні відносини на різних рівнях людської спільноти: глобальному, національному, на рівні соціальних груп, сімей, окремої особи. Особливе місце в цій системі займає національна продовольча безпека, яка набирає рис суспільного блага і вимагає державної підтримки в ринкових умовах. У загальному комплексі проблем забезпечення продовольчої безпеки є такі, що пов'язані безпосередньо з функціонуванням ринку, і ті, що належать до так званої підсистеми державних інтересів. Необхідність виділення як самостійної економічної підсистеми державних інтересів пов'язана з неспівпаданням мотивації ринкових відносин і завдань держави щодо забезпечення населення продовольством.

Історія останніх століть показала, що жодний суспільно-економічний лад не гарантує, а жодна економічна теорія до кінця не обґрунтовує абсолютного забезпечення продовольчої та економічної безпеки. В першій половині минулого століття виникла світова економічна криза, в другій його половині вона переросла в глобально-планетарну кризу, одним з проявів якої стала продовольча криза, яка охопила значну частину населення планети. В Україні протягом минулого століття також було кілька періодів голоду і недоїдання. Нині альтернативою небезпеці загибелі людської цивілізації є запропонована світовою спільнотою концепція сталого розвитку суспільства як фундаментальної основи забезпечення глобальної економічної та продовольчої безпеки.

Однак необхідно констатувати той факт, що розвинуті країни досягли найвищого рівня своєї продовольчої безпеки протягом минулого століття, коли їх економічна політика базувалась на теорії кейнсіанства - теорії державного регулювання ринкової економіки. Цей макроекономічний напрям в економічній науці найбільшою мірою відповідає теоретичній основі вирішення такої макроекономічної проблеми, як продовольча безпека. Остання залежить не лише від рівня розвитку та ефективності функціонування агропромислового комплексу, а й у цілому від ефективності суспільного виробництва, рівня і диференціації доходів населення, безробіття тощо. Тобто чинників, які визначають економічну доступність населення до продовольства.

Ідея державного регулювання ринкової економіки, що закладена в основу цієї теорії, має особливе значення для ефективного розвитку сільського господарства, яке, в силу своєї специфіки, вимагає обмеження впливу стихії ринку та постійної підтримки держави. Такий підхід також розширює можливості впливу на доходи населення, його соціальну підтримку з боку держави, що значно підвищує продовольчу безпеку соціально вразливих груп населення.

Національну продовольчу безпеку в широкому розумінні слід розглядати як стан економіки, а у більш вузькому значенні -- як гарантовану здатність держави задовольняти потреби населення в особі кожного громадянина продуктами харчування в необхідному обсязі, асортименті і якості на рівні, що забезпечує здоров'я та інтелектуальний розвиток особи, на принципах самозабезпечення основними базовими продуктами та їх економічної і фізичної доступності, незалежно від впливу зовнішніх і внутрішніх чинників.

Розглядаючи питання національної продовольчої безпеки, необхідно виходити з найгірших передбачень вирішення світової продовольчої проблеми. Проведені нами дослідження дають можливість зробити висновок, що нині дедалі гострішим стає глобальне протиріччя, коли абсолютне перевиробництво продовольства в розвинутих країнах супроводжується масовим голодом і недоїданням у багатьох країнах третього світу. Все більше посилюється вплив таких негативних чинників, як виснаження природних ресурсів, зростання забруднення навколишнього середовища, збереження тенденцій зростання бідності, хвороб, нестачі продовольства. Дослідження показують, що продовольча проблема стає дедалі гострішою і нерідко набуває ознак продовольчої кризи. Тому, вирішуючи продовольчу проблему, кожна країна, в тому числі і Україна, повинна виходити зі своїх можливостей продовольчого забезпечення за рахунок власного виробництва базових продуктів харчування, що гарантує продовольчу безпеку країни.

Необхідність забезпечення продовольчої безпеки в сучасних умовах розширює поняття “аграрна політика” до поняття “агропродовольча політика”. Об'єднання в розвинутих країнах пріоритетів аграрної політики з наукою про харчування та проблемами доступності продовольства обумовило, на нашу думку, використання терміну “агропродовольча політика”. Агропродовольчий комплекс включає виробництво, переробку, реалізацію та споживання продуктів харчування, що має бути охоплено єдиною системою управління.

Продовольча безпека як пріоритет агропродовольчої політики держави

Методологічною основою проведеного дослідження є теорія функціонування і розвитку економічних систем. Значення продуктів харчування, що належать до найцінніших ресурсів нації, без яких її існування неможливе, і визначає центральне місце продовольчої безпеки в системі національної та економічної безпеки (рис. 1.2).

Наявність або відсутність продуктів харчування впливає на фізичний та психологічний стан людей, що й передбачає рівень соціального та політичного спокою в державі. Політико-економічний аспект продовольчої безпеки полягає в ефективному використанні агропромислового потенціалу країни для забезпечення потреб населення в продуктах харчування незалежно від несприятливих умов у міжнародних відносинах чи несприятливій кон'юнктурі світового ринку; соціально-економічний аспект характеризує здатність забезпечення цих потреб, впливаючи на розмір доходів різних груп населення.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.2. Місце продовольчої безпеки в системі національної безпеки

Концептуально формування системи продовольчої безпеки нами представлено у вигляді логічної моделі (рис. 1.3). Функціональна підсистема охоплює виробництво продовольства, формування і розподіл продовольчих ресурсів. Вона пов'язана з підсистемами земельних ресурсів, фінансового, матеріально-технічного, інформаційного, кадрового та наукового забезпечення. Цільова підсистема реалізує головну мету продовольчої безпеки -- споживання продуктів харчування. Система індикаторів продовольчої безпеки є контролюючою підсистемою в системі формування національної продовольчої безпеки. Підсистема управління охоплює як ринкові механізми регулювання системи, так і заходи державного управління, які регулюють дію ринкових важелів відповідно до стану продовольчої безпеки згідно з показниками контролюючої підсистеми.

Підсистема регулювання

Функціональна підсистема

Підсистема забезпечення Контролююча підсистема Цільова підсистема

Рис. 1.3. Модель формування системи національної продовольчої безпеки

Важливим показником продовольчої системи є її стійкість, яка визначається продовольчим балансом, що відображається рівнянням, де ліва частина - це ресурси продовольства (пропозиція), а права - це сукупний попит на продовольство різних соціальних груп населення:

де Р_it - пропозиція і-го виду продовольства в t-ому роцi; p_it -- ціна продовольчого ресурсу і-го виду в t-ому роцi; H_іjt - чисельність споживачів i-го продукту по j-ій соціальній групі в t-ому роцi; C_іjt -- об'єм споживання i-го продукту по j-ій соціальній групі в t-ому році; D_іjt - частина доходу споживача із j-ої соціальної групи на придбання i-го продукту в t-ому роцi; n - кількість видів продовольчих ресурсів.

Рівень стійкості продовольчої системи характеризує коефіцієнт стійкості, який показує ступінь задоволення попиту на продовольство протягом певного періоду. Він розраховується зважаючи на рівень раціональної норми харчування в умовах економічної стабільності і на рівень мінімальної норми в кризовий період розвитку економіки

Стан продовольчої безпеки в державі, як складової її національної та економічної безпеки, необхідно постійно контролювати за допомогою системи індикаторів (рис. 1.4).



Рис. 1.4. Система індикаторів продовольчої безпеки

Запропонована система індикаторів дає можливість відслідковувати існуючий стан продовольчої безпеки, порівнюючи його з пороговими значеннями параметрів. На відміну від існуючих підходів, запропоновано розширити її соціальними показниками, які визначають економічну доступність населення до продовольства.

Крім мінімальних показників споживання як порогових параметрів, в курсовій роботі запропоновано порівнювати фактичне споживання з раціональними нормами, що є оптимальними параметрами продовольчого забезпечення. Це зумовлено тим, що сутність продовольчої безпеки необхідно пов'язувати із забезпеченням нормальної життєдіяльності людини, яка визначається станом її здоров'я та можливостями інтелектуального розвитку.

Висновок. У першому розділі досліджено сутність та рівні продовольчої безпеки; питання економічної та продовольчої безпеки в економічних ученнях: теоретико-історичний аспект; визначено продовольчу безпеку як пріоритет агропродовольчої політики держави. Продовольча безпека має національний характер, їй притаманна комплексність і перманентність. Залежно від особливостей національної продовольчої системи, періоду її розвитку, від того, яка складова продовольчої проблеми набиратиме на тому чи іншому етапі пріоритетного значення, завдання її забезпечення модифікуються разом із змінами внутрішніх і зовнішніх загроз.

Виділяючи національну продовольчу безпеку як генеральну ціль аграрної політики, науковці, які займаються продовольчою безпекою, пропонують зосередити увагу на наступних її аспектах: продовольчому, сільськогосподарському, зовнішньоекономічному, агропромисловому, а також соціальному.

Продовольчий аспект є вихідним в аналізі пріоритетів, оскільки слугує кількісному виразу основної цілі аграрної політики - продовольчій безпеці. Він визначає рівень забезпечення країни продовольством, у тому числі власного виробництва, обсяги необхідних резервів продуктів харчування і сільськогосподарської сировини, а також фізіологічні та платоспроможні межі попиту на продукти харчування на внутрішньому ринку, та характеризується показниками існуючої структури споживання і його фізіологічними нормами.

Сільськогосподарський аспект показує використання аграрного потенціалу країни у виробництві необхідних обсягів сільськогосподарської сировини та продовольства і характеризується відповідними показниками ефективності сільського господарства: урожайність культур, продуктивність тварин, продуктивність сільськогосподарських угідь, продуктивність праці, рентабельність виробництва, фондовіддача тощо.

Агропромисловий аспект дозволяє зробити аналіз матеріально-технічної бази сільського господарства, харчової промисловості та оцінити потенціал і ефективність переробних галузей, стан функціонування маркетингової сфери.

Зовнішньоторговий аспект відображає взаємозв'язок світового і внутрішніх сільськогосподарських ринків, що характеризується показниками обсягів імпорту і експорту кожного із продуктів; балансами ввезення і вивезення сільськогосподарської продукції і продуктів харчування; цінами на різні види сільськогосподарської продукції і продовольства власного і імпортного виробництва, відношенням їх рівня на внутрішньому і світовому ринках; показниками кон'юнктури зовнішніх ринків сільськогосподарської продукції і продовольства тощо.

Соціальний аспект охоплює питання платоспроможного доступу населення до продовольства, соціального захисту малозабезпечених категорій населення, посилення адресності соціальної політики, досягнення селом рівних з містом умов отримання реальних грошових доходів та соціального обслуговування, однакових умов соціального забезпечення для всіх груп населення незалежно від виду трудової діяльності та місця проживання тощо.

З огляду на проведене дослідження та українські реалії, продовольча безпека - це такий рівень продовольчого забезпечення населення, який гарантує соціально-політичну стабільність у суспільстві, виживання і розвиток нації, особи, сім'ї, стійкий економічний розвиток держави.

2. Аналіз продовольчої безпеки АПК України

2.1 Національна продовольча безпека та фактори, що впливають на її стан

Концепція продовольчої безпеки на національному рівні не означає самозабезпечення продовольством. Вона припускає, що країна повинна виробляти достатньо продуктів для власних потреб, але якщо порівняльні переваги не сприяють цьому, то вона повинна бути в змозі імпортувати необхідну кількість продовольства, тим самим, забезпечивши свої потреби.

Визначення національної продовольчої безпеки ґрунтується на різних показниках, включаючи існуючий рівень споживання продовольства на душу населення і коефіцієнт самозабезпеченості. Відповідно до розрахунків, у 1994 р. з 113 країн, що розвиваються низький рівень продовольчої безпеки мали 24 країни, з них 22 - африканські. Індекс продовольчої безпеки хоча і показує вразливість країни, але не дає повного уявлення про справжню забезпеченість населення продовольством.

Продовольча безпека на національному та регіональному рівнях - необхідна, але не достатня умова для забезпечення продовольством людей. Вона включає здатність країн, домашніх господарств отримати необхідні товари.

Забезпечення продовольчої безпеки на рівні домашніх господарств пов'язано з доходами на душу населення. Низький рівень доходів населення призводить до того, що коливання цін безпосередньо позначаються на продовольчому становищі найбідніших верств не лише в місті, але і в сільській місцевості. У цілому ряді країн власники дрібних ділянок землі є чистими покупцями продовольства, не забезпечують себе продуктами за рахунок своїх ділянок.

Голод. Існує декілька способів визначення забезпеченості продовольчими продуктами населення. Це показники: забезпеченості продуктами для підтримки необхідної фізичної активності, показники ваги і зростання людей, утримання в споживаних продуктах поживних і мінеральних речовин, спроможності населення придбати необхідні продукти харчування.

Наприкінці 80-х років необхідні енергетичні потреби людини, що забезпечуються харчуванням, оцінювалися в 2700 калорій на день: 3400 - в промислово розвинутих і 2470 - у країнах, що розвиваються. Кордоном недоїдання, за оцінками ФАО, є 1761 і 1836 калорій в день в залежності від регіону при середній величині 1784 калорії. Нормативи, розроблені стосовно окремих країн та регіонів, виходять із демографічної структури їх населення з урахуванням умов і фізіологічних потреб.

За останні десятиліття відбулися позитивні зміни в забезпеченості продовольством в світі. За 70-90-і роки частка населення, що не одержує необхідного мінімуму харчування, скоротилася до 824 млн чоловік. У країнах, що розвиваються частка голодуючих зменшилася з 36 до 20%, а в абсолютному вираженні - з 918 до 800 млн осіб. У західних країнах 32 млн чоловік відносяться до голодуючих. Майже 60% голодуючих живуть в Азії, 30% - в Африці і приблизно 10% - у Західній Азії та Латинській Америці.

Зміна загальної картини голоду і недоїдання пов'язана з поліпшенням ситуації в Азії, де число недоїдаючих скоротилося за останні десятиліття з 750 до 530 млн осіб. Істотний прогрес щодо цього досягнуто в КНР, Індії, де частка недоїдають скоротилася з 40 до 16% населення. Значно покращилася ситуація з забезпеченням населення продовольством в країнах Близького Сходу та Північної Африки.

У країнах Латинської Америки в 90-і роки стан із забезпеченням продовольством також покращився. А от погіршилася ситуація з продовольством в країнах Тропічної Африки, де число голодуючих становить 43% населення. У 90-ті роки отримали розвиток негативні тенденції у республіках колишнього Радянського Союзу.

І хоча абсолютні і відносні розміри населення, яке потерпає від недоїдання, скоротилися, загальна кількість людей, що постійно голодує або схильна до недоїдання залишається величезною. Тільки в країнах, що розвиваються від недоїдання щорічно помирає 20 млн осіб. Тому зрозуміло, що рішення проблеми світового продовольства - політична вимога світового масштабу. На тлі величезних науково-технічні досягнень людства як ніколи злободенно звучить гасло ФАО: «Хай буде хліб!»[1, с. 347].

Недоїдання - звичайний стан для широких шарів населення світу. Традиційні раціони багатьох країн хоча нерідко і містять досить калорій, але не включають необхідної кількості білків та жирів. Їхня нестача негативно позначається на здоров`ї людей і якості робочої сили, яка в багатьох випадках мало придатна для використання в сучасних секторах господарства.

Недоїдання включає також брак у їжі мікроелементів і вітамінів (вітамін А, йод, залізо). На розвитку 656 млн чоловік позначається недолік йоду, на 2150 мільйонів - заліза, на 2,8 млн - вітаміну А. Так, нестача йоду в організмі надає шкідливий вплив на ріст і розвиток дітей, а також може викликати базедову хворобу, яка є найпоширенішої причиною розумової відсталості. Майже 6 мільйонів людей страждає від явно вираженого кретинізму. Особливо гостро ця проблема проявляється у Південній та Східній Азії.

Самозабезпеченість і зовнішня торгівля. Наявність великої кількості голодуючих, особливо у країнах, що розвиваються, пов'язано з тим, що сільське господарство цих країн не може задовольнити потреби в продовольстві за рахунок власного виробництва. Якщо в промислово-розвинених країнах за 60 - 90-і роки коефіцієнт самозабезпеченості піднявся з 99% до 113%, то в країнах, що розвиваються він знизився з 103% до 98%. Самозабезпеченість продуктами харчування зменшилася в східноєвропейських країнах і в колишньому СРСР.

Брак продовольства в окремих країнах, як зазначалося, може нівелюватися за рахунок зовнішньої торгівлі. Продовольство - важлива складова частину зовнішньої торгівлі (9,5%). Світовий імпорт зерна становить 11% загального обсягу його виробництва і перевищує 200 млн т. Основними постачальниками продовольчих товарів на світових ринках виступають промислово розвинені країни Заходу. Здійснюючи 50% сільськогосподарської продукції, вони забезпечують 70% світового експорту сільськогосподарських товарів і лише 40% імпорту, причому за останнє десятиліття їх частка в експорті зросла і скоротилася в імпорті. Основним експортером продовольства у світі залишаються США - 13,3%.

До середини минулого століття країни, що розвиваються експортували більше зерна, ніж імпортували, в основному за рахунок обмеження граничного споживання. У 1948 - 1952 рр. у них з'явився дефіцит порядку 4 млн. т, або 2% виробництва, у 1987-1991 рр. -- він досяг 84 млн т, або 16% виробництва. Рівень залежності від імпорту сильно коливається по регіонах. Найбільш високий рівень склався на Близькому Сході (45%) і в Тропічній Африці (28%). Багато дослідників в якості критичного вважають 25% - 30%-вий рівень споживання імпортних продуктів харчування, після якої настає стратегічна залежність від імпорту.

Перевиробництво продуктів у розвинених країнах у довгостроковій перспективі знизило ціни на сільськогосподарські продукти на світових ринках, що створювало перешкоди для збільшення виробництва в країнах, що розвиваються. Частково з цієї причини, частково через підвищення попиту поставки зерна в країни, що розвиваються збільшилися за 70-90-і роки. Велика частина країн, що розвиваються країн є нетто-імпортерами зерна (133). Зменшення ролі зазначених країн у світовому сільськогосподарському експорті щодо скорочує їхні валютні надходження, що негативно позначається на валютних запасах особливо слаборозвинених країн. Багато країн не в змозі забезпечити продовольчу безпеку на національному рівні. Чому так відбувається?

Причини недовироблення і голоду. Відтворювальний процес у світовій сільськогосподарській системі у багатьох відношеннях стримується негативними факторами. Надто багато продукції виробляється в районах з високими витратами виробництва, а потенційно ефективні виробники втрачають свої ринки на користь конкурентів. Як зазначалося, серед промислово розвинених країн найбільшими природними перевагами володіють небагато країн - США, Канада, Австралія, що мають великі сільськогосподарські угіддя у розрахунку на одного сільського жителя, сприятливі кліматичні умови. Але на світових ринках продовольства в як експортерів виступають практично всі західні країни, надаючи істотний вплив на ціноутворення. Так, країни Західної Європи стали чистими експортерами зерна.

Таке становище визначається не тільки високим технічним рівнем сільського господарства цих країн. Важливу роль відіграє аграрна політика держави. Розвиток сільського господарства країн західних багато в чому залежить від субсидування виробництва. У останні десятиліття цей компонент політики аграрної став більш масштабним. Обсяг субсидій (платежі прямі, дешеві позики, гарантовані ціни) складає 40% вартості виробництва. Згідно з оцінками ОЕСР, величина субсидій у 1995 р. коливалася від 4% обсягу сільськогосподарського виробництва в Новій Зеландії та 10% в Австралії, понад 20% у США і 30% в Канаді, 43% в країнах ЄС, до 62 - 80% в Японії та країнах ЄАВТ. Значна частина видатків фермерів промислово розвинених країн компенсується державою. Держава не тільки забезпечує вищий рівень виробництва, але і підтримує експорт, захищає виробників сільськогосподарської продукції від зовнішній конкуренції.

Багато інших країн мають великі природні ресурси для розвитку сільськогосподарського виробництва, мають можливість вирощувати по два врожаї на рік. Це дозволяє ряду дослідників говорити про них, немов про потенційні житниці людства. Але саме вони виявляються не в змозі забезпечити своє населення продуктами харчування. Причин для цього багато, включаючи, насамперед, рівень їх економічного розвитку.

У багатьох країнах характер землекористування обтяжується відсталими формами відносин, поданих натуральними і напівнатуральними індивідуальними селянськими господарствами, великими латифундіями, громадою, збереженням лихварства. Дрібні господарства переважають у країнах Азії та Африки. Вони не можуть використовувати сучасні знаряддя праці, мінеральні добрива, користуватися послугами кредитних установ. Багато з них не здатні забезпечувати власні сім'ї достатнім харчуванням. В Індії до таких відносяться поряд 60 мільйонів господарств площею менше 1 га землі.

У країнах зі значним сільськогосподарським потенціалом аграрне виробництво використовувалося в цілях загального розвитку країни. Ціни, що встановлюються на сільськогосподарські продукти, занижувалися для підтримки життєвого рівня промислових робітників, сільськогосподарський експорт оподатковується митом для фінансування імпорту машин та обладнання.

У ряді країн з високим сільськогосподарським потенціалом цей перекіс значний. Так, в Аргентині і Колумбії цінові утримання становили відповідно 38 і 55% вартості сільськогосподарської продукції в 1982-1987 рр.. У групі найбідніших країн сільськогосподарські виробники недоотримували 25% їхнього доходу.

Деформації відтворення в аграрному секторі виявляються не лише в ціноутворенні, а й у пріоритетах розвитку, включаючи фінансування з боку уряду сільськогосподарських послуг, інфраструктури, досліджень. Щоб здобути необхідні валютні засоби для скорочення зовнішньої заборгованості, багато країни під тиском МВФ, МБРР вимушені перемикати значні посівні площі на вирощування експортних культур, таких, як бавовна, арахіс та інші. З цим пов'язаний той факт, що кількість імпортерів продовольства зростає.

Це засвідчує про те, що продовольча проблема визначається різними аспектами світового розвитку - від економічних і політичних до соціокультурних та етносоціальних. Серед них найважливіша роль належить загальному розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.

Статистичний аналіз показує, що сільському господарству країн, що розвиваються серйозних збитків завдає політика промислово розвинених країн. Окремі оцінки свідчать, що усунення порушень у дії ринкових сил в їх сільському господарстві приведе до зниження самозабезпеченості розвинених країн продуктами харчування до 85%, підвищення самозабезпеченості країн, що розвиваються до 102%, і збільшення чистих надходжень країн, що розвиваються від експорту продовольства.

Збільшення виробництва продовольства та звільнення міжнародної торгівлі від деформацій в східноєвропейських країнах і в країнах, що розвиваються, можуть сприяти доступності продуктів харчування в цих країнах і підвищенню рівня харчування. Але часто цього буває недостатньо. Широкомасштабний голод відбувався, коли запаси продовольства значно не зменшувалися (Ефіопія - 1972-1974 рр.), або навіть збільшувалися (Бангладеш, 1974 р.). Є цілий ряд країн, в яких, хоча забезпеченість продовольством на душу населення і поліпшувалася, але значні верстви населення хронічно недоїдали.

Це свідчить про те, що достатня кількість продовольства на національному рівні не означає, що кожен житель зможе отримати його в необхідній кількості. В сучасних умовах ринкові сили виявляються нездатними вирішити проблеми голоду і недоїдання людей у багатьох країнах світу. Дестабілізація ринків продовольства, протекціоністська політика промислово-розвинених країн, величезна фінансова заборгованість країн, що розвиваються роблять практично нереальним для більшості країн імпорт продовольства в необхідних кількостях.

2.2 Економічна доступність та рівень споживання продуктів харчування різних груп населення

Дослідження показують, що нині немає жодної держави, яка б не переймалася питаннями продовольчої безпеки. Це стосується виробництва продовольчих товарів, їх розподілу, імпорту-експорту продовольства, споживання продуктів харчування тощо. Однак кожна країна має свої завдання у покращенні продовольчого забезпечення свого населення залежно від досягнутого рівня вирішення цієї проблеми [7, с. 347].

Питання продовольчої безпеки є досить актуальним й для України, адже в результаті непродуманих реформ в аграрній сфері виробництво сільськогосподарської продукції у нашій державі суттєво скоротилося. Питома вага України у виробництві зерна у світі у 2010 р. становила 1,6%, картоплі - 5,8%, овочів - 0,9%, м'яса - 0,7%, молока - 1,6%.

Виробництво зерна слугує визначальним еталоном рівня забезпечення продовольчої безпеки. Згідно з вітчизняною методикою оцінки продовольчої безпеки в Україні добова енергетична цінність раціону людини перевищує граничний рівень (2500 ккал), частка продуктів тваринного походження складає лише половину необхідного раціону (55 % - пороговий критерій), а економічна

доступність свідчить, що половину бюджету українці витрачають на продукти харчування (табл. 2.1).

Таблиця 2.1. Основні показники продовольчої безпеки України

Показники	2010 р.	2011р.	2012 р.	З 2012 р. до 2010 р., ±
Добова енергетична цінність раціону людини, ккал	2 933	2 951	2 954	21
Продукти тваринного походження, ккал	809	807	844	35
Частка продуктів тваринного походження, %	27,6	27,3	28,6	1,0
Достатність споживання хліба та хлібопродуктів, %	110,2	109,3	108,3	-1,9
Економічна доступність продуктів, %, в тому числі хліба та хлібопродуктів	51,6 13,2	51,3 13,8	50,2 13,6	1,4 0,4
Індикатор диференціації вартості харчування, в тому числі на хліб та хлібопродукти	1,33 0,93	1,58 1,10	1,61 1,15	0,28 0,22

Про незбалансованість харчування населення України свідчить перевищення раціональної норми хліба та хлібопродуктів на 10 %, тобто власні енергетичні потреби населення забезпечує за рахунок економічно більш доступних продуктів. У країні зростає коефіцієнт диференціації вартості харчування, в тому числі й хлібопродуктів.

За глобальним індексом продбезпеки DuPond України у 2012 році посіла 47 місце в загальному рейтингу серед 107 досліджуваних країн світу, 51 - за доступністю продовольства, 43 - за придатністю, якістю та безпекою харчування [31].

Останніми роками забезпечення населення якісними продуктами харчування у більшості країн світу значно покращилось, але України це не стосується. Більш того, Україна постала перед проблемою недостатності харчування. Значна частина населення не має змоги купувати необхідну кількість продуктів харчування для забезпечення активного і здорового життя, а деякі можуть споживати лише дешеві продукти, не отримуючи необхідну кількість калорій. До середини 90-х років Україна втратила половину докризового рівня споживання м'ясопродуктів і відтоді цей показник не вдається підвищити. Інша проблема - вітамінна насиченість харчування. За душовим споживанням фруктів і ягід Україна відстає від розвинутих країн у 4 рази [27, с. 72].

Для розкриття суті продовольчої безпеки аналізують рівень споживання продуктів харчування, їх якість, фізичну та економічну доступність, стан продовольчого ринку тощо. Рівень споживання продуктів харчування оцінюють за наступними показниками:

1) фактичне споживання окремих видів продовольчих товарів у розрахунку на 1 особу за рік;

2) споживання продуктів харчування у домогосподарствах з дітьми в середньому за місяць на 1 особу;

3) споживання продуктів харчування у домогосподарствах за доцільними (10%) групами за рівнем середньодушових сукупних витрат в середньому за місяць на 1 особу.

Постановою від 5 грудня 2007 року № 1379 Кабінет Міністрів України розробив і ухвалив “Методику визначення основних індикаторів продовольчої безпеки”. Ця методика передбачає аналіз семи основних індикаторів, для трьох з яких встановлено мінімальні межі. Згідно з постановою Міністерство охорони здоров'я повинно кожні 5 років визначати рекомендовані раціональні норми споживання основних продуктів в середньому на одну особу. Міністерству економіки необхідно готувати і оприлюднювати щороку звіт про стан продовольчої безпеки [28].

Таким чином, 13 серпня 2008 року Міністерство економіки оприлюднило перший звіт про стан продовольчої безпеки України у 2007 році. Варто зосередити увагу на кожному із семи індикаторів продовольчої безпеки, а також провести порівняльний аналіз за 2007-2011 рр.

1. Добова енергетична цінність раціону людини - у 2011 р. вона становила 2951 ккал (з вмістом протеїну 79,6 г, жирів 96,2 г), що на 18% перевищує пороговий критерій (2500 ккал). Споживання калорій населенням України порівняно з 2010 р. зросло на 0,6%, з 2007 р. - на 0,4%. Як і в попередні роки лише половина (27,3%) середньодобового раціону забезпечувалася за рахунок споживання продукції тваринного походження (за встановленого граничного критерію - 55%), основна ж частина калорій споживалася разом із продукцією рослинного походження.

2. Достатність споживання окремого продукту, тобто фактичне споживання має дорівнювати раціональному. Зокрема у 2011 р. зберігається недостатність споживання молока і молокопродуктів - на 46%, плодів, ягід і винограду - на 42%, м'яса і м'ясопродуктів - на 36%, риби та рибопродуктів - на 33% (табл. 2.2).

Таблиця 2.2. Розрахунок індикатора достатності споживання продуктів харчування (на особу на рік, кг)

Назва продуктів харчування	Раціона-льна норма	2007р.	2010р.	2011р.	Відхилення індикатора у 2011р. до, (+,-)
		Факти-чне спожи-вання	Індика-тор доста-тності	Факти-чне спожи-вання	Інди-катор доста-тності	Факти-чне спожи-вання	Інди-катор доста-тності	2007р.	2010р.
Хліб і хлібопро-дукти	101,0	115,9	1,15	111,3	1,10	110,4	1,09	-0,06	-0,01
М'ясо і м'ясопро-дукти	80,0	45,7	0,57	52,0	0,65	51,2	0,64	0,07	-0,01
Молоко і молоко-продукти	380,0	224,6	0,59	206,4	0,54	204,9	0,54	-0,05	0,00
Риба і рибопро-дукти	20,0	15,3	0,77	14,5	0,73	13,4	0,67	-0,1	-0,05
Яйця (шт.)	290	252	0,87	290	1,00	310	1,07	0,2	0,07
Овочі та баштанні	161,0	118,4	0,74	143,5	0,89	162,8	1,01	0,27	0,12
Плоди, ягоди, виноград	90,0	42,1	0,47	48,0	0,53	52,6	0,58	0,11	0,05
Картопля	124,0	130,4	1,05	128,9	1,04	139,3	1,12	0,07	0,08
Цукор	38,0	40,0	1,05	37,1	0,98	38,5	1,01	-0,04	0,03
Олія рослинна всіх видів	13,0	14,3	1,10	14,8	1,14	13,7	1,05	-0,05	-0,09

Варто відмітити, що з 2007 р. відставання спостерігалося також по овоче-баштанних продуктах і яйцепродуктах. У 2011 р. порівняно з 2010 р. найбільше зросло споживання овоче-баштанної продукції (на 13,4%), яке досягло свого раціонального рівня, що пояснюється минулорічним високим врожаєм цих культур Споживання овочево-баштанної продукції було недостатнім у 2007 р. на 26%, у 2010 р. - на 11%., У 2007р. недостатність споживання яєчної продукції становила 13%, а вже у 2010 р. фактичне споживання яєць було оптимальним, тобто дорівнювало раціональним нормам. У 2011 р. порівняно з 2010 р. суттєво зросло споживання яєць - на 6,9%.

...