Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ

І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ПРАЦІ ТА РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКИХ ТЕХНОЛОГІЙ

КУРСОВА РОБОТА

з економіки праці

на тему: «Організація основних трудових процесів у тваринництві»

Виконав: студент 2 курсу, 1 групи

факультету аграрного менеджменту

Горлов Андрій Миколайович

Науковий керівник:

кандидат економічних наук

доцент Балан О.Д.

Київ - 2015

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Організація праці в галузі
• 1.1 Трудові колективи тваринницького комплексу. Трудові функції окремих колективів та їх членів
• 1.2 Організація основних трудових процесів у тваринництві
• 1.3 Організація, оснащення та обслуговування робочих місць
• 1.4 Обґрунтування режимів праці та відпочинку основних категорій працівників ферми
• Розділ 2. Розробка нормативів і норм праці
• 2.1 Паспортизація тваринницьких ферм
• 2.2 Способи вивчення трудових процесів і затрат робочого часу
• 2.3 Нормування праці
• 2.4 Організація розробки та впровадження технічно обгрунтованих норм праці
• Розділ 3. Організація оплати праці в галузі
• 3.1 Загальні поняття форм і систем заробітної плати, авансування працівників тваринництва
• 3.2 Порядок розрахунку та обґрунтування відрядних (акордних) розцінок за продукцію
• 3.3 Натуральна оплата праці тваринників та їх преміювання
• Висновок
• Список використаних джерел:
• Вступ
• Скотарство є провідною галуззю тваринництва. Частка його товарної продукції в загальній вартості продукції тваринництва становить понад 63 %. Від великої рогатої худоби одержують цінні й незамінні продукти харчування -- молоко та яловичину.
• Молоко містить усі необхідні поживні речовини і в найсприятливішому співвідношенні. З нього виготовляють різні продукти харчування - вершкове масло, сири, кисле молоко, ряжанку, кефір. За рахунок молочного скотарства у нашій країні виробляють 99 % молока.
• Найпоширенішим видом сільськогосподарських тварин у світі є велика рогата худоба. Станом на 2002 р. її поголів'я становило 1 366 664 тис. і порівняно з 1989 - 1991 рр. зросло на 71,8 млн. Основну кількість худоби вирощують на Американському та Азіатському континентах (69,3 %). У світі чотири країни, які мають найбільшу кількість великої рогатої худоби (Індія -- 221 900 тис. голів, Бразилія -- 176 000, Китай -- 106 175, США -- 96 700 тис. голів).
• У світі 15 країн, де в середньому за рік від корови надоюють 6000 кг молока і більше (Ізраїль -- 10 424, Республіка Корея -- 9053, США -- 8431, Саудівська Аравія -- 8419, Швеція -- 7734, Канада -- 7501, Данія -- 7344, Нідерланди -- 7296, Фінляндія -- 7036, Японія -- 6874, Велика Британія -- 6714, Угорщина -- 6522, Німеччина -- 6281, Франція -- 6062, Кувейт -- 6000 кг).
• У нашій країні є необхідний потенціал для розвитку галузі скотарства, який здатний задовольняти потребу населення в молоці. Виведено нові молочні породи великої рогатої худоби (українську червоно-рябу молочну, українську чорно-рябу молочну), внутрішньопородні типи з рівнем продуктивності в окремих стадах 5000 - 7000 кг молока від корови за рік.
• Вивчення організації трудових процесів у тваринництві свідчить, що незважаючи на значні зміни матеріально-технічної бази тваринницьких ферм, поглиблення спеціалізації, підвищення рівня концентрації і електромеханізації процесів праці, її продуктивність майже не зростає, а в окремих випадках навіть знижується. Це пояснюється тим, крім техніко-технологічного факторів недостатньо враховується при організації праці механізм дії організаційних принципів - пропорційності, узгодженості, ритмічності та інші за мінливих умов виробництва.
• Суворе узгодження робіт в часі по годівлі, доїнні, прибиранні приміщень, вигулу тварин тощо різними категоріями виконавців є обов'язковою умовою використання робочого часу кожним із них. Як свідчать дослідження, відхилення і виконанні таких робіт одним працівником призводить до порушення всього технологічного циклу, до втрат праці багатьох виконавців, а інколи спричинює потребу повторного виконання операцій. Для чіткої регламентації виконання робіт на фермах в суворо визнані проміжки часу необхідно складати графіки узгодження робіт.
• Сукупність всіх вищезазначених факторів спонукала мене до вибору теми даної курсової роботи, адже в молочному скотарстві потрібно ґрунтовно досліджувати і змінювати на краще систему організації, нормування і оплати праці.

Розділ 1. Організація праці в галузі

1.1 Трудові колективи тваринницького комплексу. Трудові функції окремих колективів та їх членів

У сільському господарстві України будь-яке підприємство являє собою виробничо-господарську одиницю, яка зусиллями свого трудового колективу здійснює виробництво продукції, її переробку, реалізацію; надає різноманітні послуги, виконує інші економічні і соціальні функції. Кожне підприємство агрофірми, колективне сільськогосподарське підприємство, агропромислове об'єднання, фермерське господарство, кооператив та ін. - це (згідно з законодавством України) самостійний трудовий колектив, первинний осередок української держави як об'єднання працівників для спільної трудової діяльності. У кожному трудовому колективі залежно віл його розмірів, спеціалізації і інших обставин функціонують внутрішньогосподарські (первинні) виробничі, обслуговуючі та інші колективи-дільниці, ланки, загони, бригади, цехи, відділки та ін. Саме в первинних трудових колективах організовується використання земельних угідь, техніки, добрив, кормів, продуктивної і робочої худоби та інших ресурсів, здійснюються найбільш прийняті технологічні виробництва продукції, форми організації та оплати праці. Ось чому із матеріально-технічної бази сільського господарства, поглибленням його спеціалізації та підвищенням професійного і культурного рівня працюючих виникає об'єктивна потреба пошуку або визначення нових організаційних форм діяльності внутрішньогосподарських трудових колективів , які б найбільш повно відповідали кожному етапу розвитку продуктивних сил. Форми і кількість таких первинних підрозділів, чисельність зайнятих у кожному з них залежить від особливостей виробничих умов конкретного підприємства, але більшість з них має характерну загальну організаційну структуру.

Трудові колективи класифікуються на постійні і тимчасові. Постійні - це такі, що характеризуються сталістю земельних угідь, засобів і предметів праці та робочої сили: ланки, бригади, дільниці, сімейні, орендні та інші колективи.

Найпростішою організаційною структурою первинного об'єднання працівників є ланка. В її складі немає ніяких окремо організаційно оформлених груп виконавців і тому немає потреби в звільненому керівників. Характерними ознаками ланки ще є такі: вона виконує окремі технологічні операції в загальному комплексі робіт по виробництву певного виду сільськогосподарської продукції. Ланка налічує декілька (5-9 ) осіб працюючих яким властива професійна універсалізація, а отже, і спроможність виконувати широкий спектр сільськогосподарських робіт. Саме такі невеликі трудові колективи за чисельністю, де кожний працюючий може виконувати різноманітні роботи, в подальшому будуть все більше розповсюджуватися у зв'язку з розвитком фермерських господарств і реформуванням колективних сільськогосподарських підприємств.

У великих господарствах, де численні трудові колективи, діють такі організаційні структури, як виробничі бригади. Кожна з них може складатися з декількох самостійних спеціалізованих ланок. Тому порівняно з ланкою це вже більш складна організаційна форма колективу працівників, де трудові відносини мають свої особливості. Якщо в межах кожної ланки вони здійснюються через безпосередній контакт працівників у процесі трудової діяльності, а потім уже і через кінцевий результат виробничої діяльності, а потім уже і через кінцевий результат виробничої діяльності, то в бригадах - тільки (або в більшості випадків) через кінцевий результат функціонування праці всього колективу бригади (особливо на стадії розподілу прибутків у будь-якій формі - натуральній чи грошовій).

У багатьох великомасштабних за площею сільськогосподарських угідь підприємствах, особливо на півдні України, утвердились виробничі дільниці. Кожна з них об'єднує дві навіть більше однопрофільних виробничих бригад або бригад різної спеціалізації. У багатьох випадках виробничими дільницями можна вважати також комплексні бригади і окремі відділки, які територіально розташовані в окремих населених пунктах.

Характеристики ланок, бригад, виробничих дільниць деякою мірою умовні. Адже залежно від розселення працівників, місцевих традицій, спеціалізації та концентрації сільськогосподарського виробництва, забезпеченості об'єктами виробничої та соціальної інфраструктури, грунтово-кліматичних умов та інших обставин спостерігається різноманітність виробничих підрозділів та форм організації їх трудових колективів. Ось чому, мабуть, неможливо розробити якийсь типовий варіант організаційно-виробничої структури з тим, щоб його пропонувати як типовий для більшості господарств кожної природно -економічної зони України. Тому саме конкретні економічні, демографічні та природні умови кожного господарства й району (з урахуванням наукових узагальнень та позитивного місцевого практичного досвіду) визначають свої форми організації трудових колективів.

1.2 Організація основних трудових процесів у тваринництві

Вивчення організації трудових процесів у тваринництві свідчить, що незважаючи на значні зміни матеріально-технічної бази тваринницьких ферм, поглиблення спеціалізації, підвищення рівня концентрації і електромеханізації процесів праці, її продуктивність майже не зростає, а в окремих випадках навіть знижується. Це пояснюється тим, крім техніко-технологічного факторів недостатньо враховується при організації праці механізм дії організаційних принципів - пропорційності, узгодженості, ритмічності та інші за мінливих умов виробництва.

Годівля великої рогатої худоби. Організація її процесів базується на фізіологічній спільності потреби у різноманітних кормах для цього виду тварин стосовно статевовікової групи. Затрати праці на годівлю залежно від компонентності раціонів, способів підготовки, доставки і роздачі кормів, статевовікової групи і виробничого призначення тварин (дійне стадо, ремонтний, відгодівельний молодняк) коливається від 26 до 70 % загальних затрат на утримання худоби.

Годівля, як правило, здійснюється за багатокомпонентними раціонами. Використовувані корми характеризуються великою різноманітністю, відрізняються один від одного фізико-механічними особливостями. Одні з них сипкі (концентровані, трав'яне борошно, гранули), другі мають підвищену в'язкість (солома, сіно), а для їх збору та роздачі потрібні певні машини й зусилля, третім властива злежуваність, вони консервуються (силос, сінаж) і потребують особливих умов зберігання та спеціальних машин для виймання, доставки і роздачі. Коренебульбоплоди за формою і розміром бульб часто не дають можливості використовувати ті засоби вантаження і роздачі, які існують для інших видів кормів. Тому доводиться застосовувати різноманітні машини для вантаження, підвезення, роздачі кормів і особливо старанно організувати процеси праці.

Монораціональний тип годівлі великої рогатої худоби однорідними кормовими сумішами з різних видів кормів зручний для їх механічної роздачі, але за рядом об'єктивних (недостатньо розроблені та обгрунтовані технологічні рішення) причин не стає у молочному скотарстві поширеним.

Зниження трудомісткості годівлі тварин базується на застосуванні засобів механізації, спрощенні технології підготовки кормів, удосконаленні способів годівлі й спрямоване на можливе зменшення кратності виконання операцій. Аналіз стану механізації процесу годівлі корів свідчить, що рівень її ще низький, хоча промисловість випускає машини для механізації всіх елементів прцесу годівлі (вантаження, доставки, роздачі) різних кормів (зелених, соковитих, грубих, концентрованих).

За даними паспортів ферм, загальний рівень механізації процесу годівлі об'ємними кормами становить: на комплексно-механізованих фермах з поголів'ям 400-600 корів - 55,8%; 601-800 - 77,5%; 801-1000 - 90% і понад 1000 - 100%. Як бачимо, рівень комплексної механізації годівлі об'ємними кормами підвищується із збільшенням їх поголів'я на фермі.

На механізованих фермах найбільш поширені способи роздачі об'ємних кормів - зелених, соковитих і змішаних (соковиті з грубими) - за допомогою мобільних роздавачів типу КТУ-10 і стаціонарних стрічкових. Наші експериментальні дослідження на основі багаторазових фотохронометражних спостережень (по 25-30 спостережень кожного способу) показали, що найбільш продуктивними та ефективним способом роздачі кормів є мобільна роздача з допомогою КТУ-10. Ним можна роздавати корми одночасно на два боки у приміщеннях з кормовим проходом 2-2,1 м, а на вугільно-кормових площадках - в один бік.

Особливої уваги заслуговує вирішення питань роздачі концентрованих кормів, сінного борошна та гранул. В абсолютній більшості ферм за прив'язного утримання худоби ці види кормів роздаються з допомогою ручних візків, в основному доярками, а інколи і разом із скотарями. Затрати часу на одержання при ручному завантаженні у візки, доставку і роздачу 1 т концентрованих кормів становлять у середньому 6,5 люд.-год. з коливанням від 5,6 до 7,8 люд.-год. на різних фермах. Подібні затрати спостерігаються і при ручній роздачі трав'яного борошна та гранул.

Істотно скоротити затрати праці на роздачу концентрованих кормів, трав'яного борошна і гранул можна при формуванні окремих груп корів з однаковою продуктивністю по окремих приміщеннях або секціях, оскільки дасть змогу видавати однакову кількість кормів для кожної корови. Тоді створяться також можливості для механізації цього процесу застосування універсальних кормороздавачів КУТ-3,0, КУТ-3,0А. Розрахунки свідчать, що застосування названих машин забезпечить зниження затрат на виконання цієї операції в 5-6 разів.

Підвищення ефективності праці трактористів на доставці та роздачі кормів можливе із розширенням їх виконавчих функцій. Під час технологічних перерв вони можуть виконувати роботи по підготовці кормосумішей, відвезенню гною в гноєсховища тощо залежно від конкретних умов виробництва.

Таким чином, розширення кола обов'язків трактористів-фуражирів і встановлення точного часу виконання кожної операції дало можливість підвищити ефективність їх праці, впорядкувати робочий день і скоротити кількість цих працівників на 0,27 одиниці на кожні 100 корів.

При годівлі великої рогатої худоби (особливо корів) у зимовий період велике значення має підготовка повнораціонних збалансованих кормосумішей, що значно зменшує і затрати праці порівняно з роздачею кожного виду корму окремо. Знизити витрати на цю трудомістку операцію можна, підготовляючи кормосуміші в комплексно-механізованому кормоцехові.

Для полегшення праці робітників таких ферм і підвищення їх продуктивності при годівлі худоби повноцінними кормосумішами в зимовий період добре зарекомендував себе розроблений співробітниками відділу механізаціїї Белгородської сільськогосподарської академії (Росія) мобільний кормопідготовчий агрегат, який дозволяє не тільки готувати відповідні кормосуміші, а й роздавати їх безпосередньо тваринам. Виготовити такий кормопідготовчий агрегат можна в майстерні господарства на основі кормороздавача РСП-10.

Організація процесу доїння корів. Доїння корів є однією із найбільш складних і трудомістких процесів в організації виробництва молока. Навіть за умов його механізації при прив'язному утриманні корів і доїнні в переносні відра ця операція становить 32-35% усіх затрат праці на молочних фермах, при доїнні в молокопровід - 27-30%, у доїльних залах при дворазовому доїнні - 23-30%. У структурі затрат робочого часу операторів машинного доїння корів цей процес залежно від доїльних систем і виконавчих функцій становить до 80%.

Трудомісткість доїння залежить від застосованих доїльних систем і кратності доїння корів. Фотохронометражні спостереження за роботою операторів машинного доїння корів при прив'язному і безприв'язному утриманні свідчать, що двохразове доїння порівняно з трьохразовим дозволяє скоротити витрати праці на цьому процесі на 31-27%, значно поліпшити режим праці й відпочинку доярок. Дослідження, здійснені на фермах з дворазовим доїнням корів у Київській, Харківській, Чернігівській та Одеській областях, показали, що правильне дворазове доїння не знижує надоїв молока, порівняно з триразовим, при збалансованій годівлі корів, суворому дотриманні та виконанні технологічних операцій, методів і прийомів праці.

Важливим елементом організації процесу доїння корів є вибір доїльних систем, способів доїння і кількість апаратів, якими користується одночасно доярка. Порівняння затрат праці при різних способах доїння свідчить, що найвищий їх рівень на всіх елементах операцій спостерігається при доїнні в переносні відра двома апаратами - вони вищі порівняно з доїнням трьома апаратами на 16,6%.

Аналіз затрат часу на виконання окремих елементів операції "доїння" показав, що трудомісткість цього процесу залежить від комплексу факторів, серед яких особливе місце належить системі доїння, методам і прийомам праці, кваліфікації виконавців. На одні і ті ж прийоми за однакових систем доїння виконавці витрачають різний час, до того ж послідовність виконання елементів процесу в них різна. В одних випадках це відповідає технологічним вимогам, а інших - порушує їх.

При підготовці вимені до доїння важливо не допускати перерв у часі 1 хв між підмиванням і увімкненням доїльних стаканів. Дослідження, здійснені нами на фермах з прив'язним утриманням корів, свідчать про відхилення від цієї вимоги. Так, при доїнні в молокопровід підмивання вимені з відра у 72,9% корів (зафіксовано 540 короводоїнь) допущено розрив між цими елементами операції понад 1 хв, а в 57,7% випадках - понад 2 хв. Двохвилинний розрив знижує надій, збільшує час на додоювання, при цьому швидкість молоковіддачі знижується. Його можна зменшити, застосувавши нескладний пристрій для напівмеханічного підмивання вимені.

Одним з найбільш відповідальних моментів у процесі доїння є своєчасне вимикання доїльного апарату. Запізнення з його ввімкненням після підготовки вимені подовжує процес доїння, зменшує надій. Перетримка ж апарату на вимені негативно впливає на організм тварини, призводить до захворювань і схиляє до створення гальмівного рефлексу до машинного доїння, в кінцевому гатунку - зниження продуктивності корів.

Таким чином, згідно з дослідженням та узагальненнями літературних джерел організації машинного доїння корів, переваги, як в цілому, так і на виконанні окремих елементів операції доїння, належать доїльним установкам, серед яких найбільш продуктивні й зручні в роботі - установки типу "Ялинка".

Разом з цим застосування доїльної установки типу "Ялинка" вимагає вирівненості поголів'я корів за продуктивністю та пристосованістю до машинного доїння. Слід також пам'ятати, що при всіх способах машинного доїння корів рекомендується однакова послідовність виконання трудових дій та прийомів: перенос (підготовка) апарату, підготовка вимені, ввімкнення доїльного апарату, спостереження за доїнням, механічне додоювання, вимкнення апарату, догляд за вим'ям.

Організація прибирання тваринницьких приміщень. Організація прибирання тваринницьких приміщень - видалення гною і заміна підстилки - залежить від системи утримання худоби, засобів механізації. а також технологічних рішень по використанню гною. За трудомісткістю цей процес серед загальних затрат становить 15-30%.

Внаслідок концентрації значної кількості худоби на великих площадках, розвитку прогресивних систем утримання тварин на великих фермах і промислових комплексах накопичується багато гною. Тому проблема своєчасного його видалення з метою дотримання санітарно-гігієнічних вимог і отримання високоякісної продукції є першорядним завданням. Крім того, зменшення підстилочного матеріалу, підвищення норми витрат води змінюють консистенцію гною, утворюють різні його фракції (тверду та рідку), а також вимагають відповідної організації робіт і засобів праці по його видаленню.

В цілому система прибирання приміщень від гною складається з трьох взаємозв'язаних етапів: очищення стійл (станків) і заміни підстилки; видалення гною з приміщень; транспортування його в гноєсховище або на поле.

Одним із найбільш трудомістких етапів є очищення стійл (станків) від гною і заміна підстилки. При всіх системах утримання тварин ці роботи виконуються або вручну, або комбінованим способом - частково механізовано, частково вручну. Затрати праці на ці операції становлять 65-75% усіх затрат на прибирання приміщень при прив'язному утриманні худоби і 37-53% при неприв'язному. Спостерігаються і різні організаційні форми виконання цих робіт: доярками, денними і нічними скотарями, слюсарями-наладчиками; тільки доярками і нічними скотарями; тільки скотарями. Найбільш економічно і раціонально виконується ця робота різними категоріями виконавців при взаемоузгодженні операцій у часі.

При безприв'язно-боксовому утриманні худоби затрати праці на всі елементи процесу прибирання приміщень (боксів) значно нижчі, ніж при прив'язному. Це пояснюється тим, що бокси прибираються один раз у 2-3 дні, а стійла - щоденно 5-6 разів (кількість гною в боксах значно менше, ніж у стійлах, оскільки більша їх частина накопичується у щільових проходах). Затрати праці на прибирання боксів залежно від наявності в них підстилки, чи без неї залишаються майже незмінними - 4,4-6,6%.

Видаляють гній із приміщень слюсарі-наладчики і скотарі залежно від застосовуваних засобів механізації. Найпоширенішим є видалення гною за допомогою скребачкових транспортерів колового руху. Для видалення гною, який проходить через щілини підлоги, використовують штангові транспортери зворотньо-поступального руху. Застосовують також канатно-скреперні, пневматичні, гідравлічні установки, трактори з бульдозерними начепками.

Організація праці допоміжного та обслуговуючого персоналу тваринницьких ферм і комплексів.

До основних працівників віднесенні ті виконавці, зусилля яких спрямовані на зміну форми, стану або фізико-хімічних властивостей предметів праці; оператори машинного доїння корів, оператори по годівлі худоби і прибиранню приміщень, трактористи-машиністи по роздачі і доставці кормів. Допоміжними працівниками є: слюсарі-наладчики доїльних установок, кормових транспортерів для гною, сантехніки, електрики, працівники котельних, очисних споруд, їздові по внутріфермерському підвезенню різних вантажів, прибиранню території ферми, вахтери, обліковці, лаборанти, тобто ті працівники, які не беруть безпосередньої участі у виконанні основного технологічного процесу.

За таких умов виробництва на одного оператора машинного доїння корів (за даними обстежених 11 ферм розміром 850-1400 голів корів) припадає: операторів по годівлі, догляду за тваринами і прибиранню приміщень - 0,5; трактористів-машиністів - 0,2; слюсарів-наладчиків усіх спеціальностей та електриків - 0,4; працівників котельних і кормоцехів - 0,2; інженерно-технічних працівників(ІТП), службовців, молодших обслуговуючих працівників(МОП) - 0,6. Всього на оператора машинного доїння корів припадає 1,9 інших працівників.

До нераціональних затрат робочого часу належать пасивне спостереження за роботою механізмів, виконання випадкових робіт, що не є функціями цієї категорії працівників, виконання робіт, не передбачених технологією, різні повторні прибиральні роботи, переміщення з місця на місце тари, інвентаря тощо.

Краще використання робочого часу залежить від ряду причин, насамперед від чіткої взаємодії основних і допоміжних працівників, такого перерозподілу між ними функцій, щоб основний виконавець міг виконувати роботи по підналадці та регулюванню устаткування в період внутрішньозмінних технологічних перерв, а допоміжні - здійснювали б функції по ремонту та заміні окремих вузлів та механізмів.

Основною відмінністю роботи устаткування у тваринництві від інших галузей є те, що вона не постійна, як на підприємствах промисловості, а циклічна. Ці цикли зумовлені технологією виробництва. Механізми, за допомогою яких роздається корм, видаляється гній, здійснюється доїння корів, працюють короткочасно. Під час технологічних перерв у роботі механізмів основний працівник не завжди повно і раціонально використовує робочу зміну на виконанні інших робіт. А цей вільний внутрішньоопераційний час міг би використовуватись для того, щоб чистити механізми, змащувати їх, підтягувати кріплення, здійснювати підналадку і регулювання. Проте для цього слід мати відповідний рівень кваліфікації.

У сучасному механізованому тваринництві функції основного працівника зводяться до управління механізмами і контролю за їх роботою. Вони тісно переплітаються з функціями допоміжних працівників, і інколи навіть важко визначити, до якої категорії належить працівник: обслуговує він механізми чи тварин. У промисловому тваринництві буває так, що для усунення незначних неполадок у роботі механізмів викликається слюсар-наладчик, до його прибуття простоює основний працівник, внаслідок чого порушується технологічний цикл виконання операції у відведений для неї час, а також ритм усього виробництва. Одночасно слюсар-наладчик, прибувши на місце та усунувши неполадки, втрачає багато часу на переходи, на очікування виклику для усунення неполадок на інших робочих місцях.

Велике значення для правильного вирішення методичних питань організації праці допоміжних працівників має обгрунтована класифікація їх, яка повинна разом з тим відображати чітке розмежування функції між основними та допоміжними працівниками за групами обслуговування. У тваринництві така класифікація передбачає поділ обслуговування за основними факторами виробництва, а саме обслуговування:

засобів праці - машин, механізмів та устаткування;

предметів праці - зберігання, видача, підготовка кормів в продукції, зооветеринарна робота, транспортне забезпечення;

працівників - підвищення кваліфікації, побутові послуги, медична допомога.

Раціональна структура допоміжних служб по обслуговуванню виробництва у тваринницьких комплексах наведена на схемі (рисю13).

При формуванні первинних трудових колективів за названими групами необхідно враховувати схожість виконуваних робіт, їх трудомісткість, черговість зміни окремих деталей та вузлів, схему обслуговування зі встановленням її основних характеристик та графіки обслуговування.

Згідно зі схемою, при обслуговуванні засобів праці виділено п'ять груп виконавців, які повинні здійснювати заміну окремих деталей вузлів і механізмів та їх ремонт. Технічні догляди, підлагодження і регулювання механізмів виконують оператори, які обслуговують тварин.

Перша група - слюсарі-наладчики по ремонту механічної частини устаткування, які повинні виконувати в основному сантехнічні роботи невисокого рівня складності, зокрема: заміну кранів кормотрудопроводів, молокопроводів, вакуумпроводів, окремих секцій різних транспортерів, перекриттів гноєвих каналів, станкових петель, огорож, а також зварювальні роботи.

Друга - електрослюсарі-наладчики по ремонту електроустаткування, контрольно-вимірювальних приладів і автоматичних пристроїв, які виконують більш складні роботи, а саме: ремонт і заміну електродвигунів, вентиляційних пристроїв, що вийшли з ладу, контрольно-вимірювальних приладів і автоматичних пристроїв, їх регулювання та встановлення на задні режими роботи, а також ремонт і зарядження акумуляторів.

Третя - слюсарі-наладчики по обслуговуванню комунікацій - здійснюють експлуатацію, технічний догляд і ремонт комунікацій по поданню води, газу, електроенергії, обслуговують свердловини, підстанції високої напруги, газорозподільчі станції.

Четверта - дезінфектори приміщень та устаткування - виконують роботи по експлуатації, технічному обслуговуванню і ремонту дезінфекційного устаткування, дезінфекцію приміщень разом з основними операторами виробничих цехів.

П'ята група - працівники механічної майстерні, у складі якої повинні бути спеціалісти широкого профілю. що вміють виконувати слюсарні, токарні, зварювальні роботи, виготовляти на верстатах окремі деталі, консультувати слюсарів-наладчиків, що обслуговують виробництво, по виконуванню ними ремонтних робіт.

Для обслуговування предметів праці нами виділено також п'ять груп працівників, що можуть, як свідчать дослідження, забезпечити основне виробництво.

Для обслуговування працівників тваринництва допоміжний персонал формується у три групи.

Перша група - медпрацівники, пралі, прибиральниці, вахтери - проводить профілактичне обслуговування всіх працівників, здійснює прання і прасування спецодягу, прибирає підсобні й службові приміщення, проходи, коридори, стежить за дотриманням санітарних правил допуску на ферму.

Друга група - експедитори, офіціанти, кухарі, продавці - виконує роботи по приготуванню їжі, її роздачі, доставці продуктів на харчоблок і для продажу їх та напівфабрикатів працівникам тваринництва.

Третя група - керівники і спеціалісти - планує, координує і контролює всю роботу в колективі, організує підвищення кваліфікації працівників.

Така класифікація допоміжних служб, а також функціональні обов'язки їх працівників дають можливість раціонально визначити внутрішньозмінний режим роботи і значного скоротити загальну кількість обслуговуючого персоналу, що забезпечить, як свідчать дослідження, підвищення продуктивності праці на 18-25%.

Однією з форм вирішення питань організації праці на фермах за принципами пропорційності, безперервності, ритмічності та ін. є розробка організаційно-технологічних карт. В них найбільш повно і точно можна відобразити організацію та виконання технологічних операцій.

Розробляють карти окремих процесів по галузях тваринництва і статево-вікових групах: доїння, годівля, прибирання приміщень тощо. Має місце також складання таких карт для окремих категорій операторів по обслуговуванню тварин та птиці, в яких більше відображаються функціональні обов'язки і менше організація робіт. Але доцільніше складати оргтехкарти окремих трудових процесів.

Розробка організаційно-технологічних карт грунтується на наявних засобах виробництва з урахуванням можливої їх зміни більш продуктивними і на прийнятих технологічних рішеннях. Карта складається з таких розділів: устаткування і оснащення робочого місця, технологічні вимоги і способи виконання робіт, обслуговування робочого місця, вимоги до виконавців робіт, внутрізмінний режим праці та відпочинку, правила по техніці безпеки, норми праці і оплати. (АСТВ)

1.3 Організація, оснащення та обслуговування робочих місць.

оплата праця трудовий ферма

Безпосередньо з виробничим процесом, незалежно від його виду, пов'язана організація робочих місць -- первинної ланки виробництва.

Робоче місце -- оснащена необхідними технічними засобами частина виробничої площі, в якій здійснюється трудова діяльність робітника або групи робітників, котрі сумісно виконують виробничі завдання виробництва матеріальних благ. Робоче місце є частиною виробничо-технологічної структури підприємства (організації), призначеної для виконання частки технологічного (виробничого) процесу.КАЛИНА

Під робочим місцем у сільськогосподарському виробництві розуміють зону дії робітника, в якій зосереджені засоби виробництва, необхідні для виконання певної роботи, і здійснюється трудовий прцес за участю одного або кількох виконавців. Кожне робоче місце в сільському господарстві має свої специфічні особливості, які потрібно враховувати при його організації. Однак є також і певні загальні вимоги до будь-якого робочого місця, а саме:

-- суворе дотримання встановленої технології -- визначається кратність і час виконання операції, що відповідає умовам виробництва і фізіологічним потребам рослин і тварин;

-- забезпечення можливого скорочення ручних операцій і заміни їх виконання машинами і механізмами;

-- створення на робочому місці умов, які дозволяють виконавцеві прийняти зручну позу і застосувати кращі методи і прийоми праці;

-- приладження інвентаря, інструменту, механізмів керування у відповідності з антропометричними даними виконавця;

-- забезпечення безперебійного надходження предметів праці -- насіння, добрив, кормів та ін.;

-- створення необхідних санітарно-гігієнічних умов праці та комфортності робочого місця.

До основного обладнання робочих місць належать ті основні засоби, за допомогою яких здійснюється зміна предмета праці, -- тягові та причепні машини, самохідні агрегати, транспортні засоби, технічне обладнання тваринницьких ферм, кормоцехів, майстерень, переробних підприємств тощо.

Додаткове обладнання -- це різні пристрої, які дозволяють полегшити виконання технологічних операцій: встановлення на тракторах і автомобілях навантажувачів, пристроїв, що дозволяють збирати полеглі культури, зерновловлювачі на комбайнах, площадки на агрегатах для розміщення виконавців робіт, гаряча вода на робочих місцях доярок, розпилювачі для підмивання вимені корів та ін.

До технологічного оснащення належать: фізичні зажимні пристрої, що дозволяють зручно закріпити предмети праці, похилі площини і підйомні блоки, за допомогою яких легко пересувати вантажі (мішки, корзини, ящики тощо), тички, які використовуються при перших проходах агрегатів по полях, щоб витримати рівні з обох кінців загінки і більш якісно виконувати роботи.

Організаційне оснащення охоплює: обладнання робочих місць виробничими меблями (шафи, полки, тумбочки), різні підставки, прокладки, підмостки, перегородки для зручності роботи і зменшення шумового середовища, пристосування для зберігання інструменту, інвентаря, тари, засоби для прибирання робочих місць. До них також належать і засоби сигналізації: дзвінки, гудки, світлові табло, телефон, радіо, промислові телеустановки, за допомогою яких може контролюватись технологічний процес (тваринницькі комплекси).

Оснащення робочого місця тісно пов'язане з його плануванням. Планування робочого місця -- це найбільш раціональне просторове розміщення матеріальних елементів виробництва: техніки, машин, механізмів, предметів праці, виконавців, технологічного й організаційного оснащення. Його мета -- створити зручні й безпечні умови для праці, ефективно використовувати виробничу площу, скоротити чи усунути зайві пересування, робочі дії і рухи, забезпечити умови для зручної пози робітника.

Залежно від типу і характеру робочих місць, ступеня оснащення їх машинами і механізмами виникають різні вимоги до їх обслуговування. Порядок обслуговування робочого місця визначається послідовністю пересування засобів і предметів праці, виконання операцій та їх елементів з точно фіксованими інтервалами часу і маршрутами руху виконавців у процесі роботи, що забезпечує тісну координацію між ними і безперервність процесу праці. Ці вимоги характеризують сам процес праці та дії робітників по виконанню своїх функцій.

Робочі місця в сучасному сільськогосподарському виробництві оснащені різними машинами і механізмами. Для них потрібно безперервно постачати допоміжні матеріали, необхідні предмети праці і здійснювати побутове обслуговування робітників

Забезпечення безперебійної роботи технічних засобів і виконавців отримало назву виробничого обслуговування робочих місць, яке може бути централізованим, децентралізованим і змішаним.

1.4 Обґрунтування режимів праці та відпочинку основних категорій працівників ферми

Поняття режиму праці та відпочинку випливає з його змісту - розподіл часу року на внутрішньозмінний, тижневий, місячний і річний, в яких визначається питома вага на різні види діяльності людини. Внутрішньозмінний режим праці та відпочинку характеризується порядком чергування часу праці та відпочинку протягом робочої зміни або робочого дня. Спостереження за використанням часу свідчать, що протягом робочого дня, крім обідньої перерви, мають місце й інші перерви в роботі. Одні більш подовжені - 5-10 хвилин, інші - у вигляді мікропауз по декілька секунд. Дослідження фізіологів свідчать, що усунення цих перерв призведе до значної втоми робітника, отже, і до зниження продуктивності праці. Тому чергування протягом робочої зміни праці та відпочинку є природною необхідністю, їх потрібно передбачати і раціонально планувати, задовольняючи фізіологічні вимоги організму.

Для зберігання високого рівня працездатності протягом усього робочого дня велике значення має термін для перерви та її довготривалість. Це залежить від характеру роботи, її важкості, складності, відповідальності та шкідливості. Встановлено, що на важких і шкідливих роботах перерви повинні бути частішими, але коротшими (5-7 хвилин),а інших - більш подовженими (15-20 хвилин): одна перерва до обіду і друга - після. Загальна тривалість внутрішньозмінних перерв (крім обідньої), які відносяться до робочого часу, повинна становити 7-8% робочого дня.

При встановленні часу й тривалості обідньої перерви необхідно враховувати, що найбільш доцільно поділити робочий день на дві рівні частини. Зміщувати обідню перерву ближче до початку роботи не доцільно, тому що вона може співпасти з часом найвищої продуктивності праці. Негативним буде зміщення цієї перерви на другу половину дня, бо продуктивність праці в першій половині досягає такого низького рівня перед перервою, що після неї недостатньо часу для досягнення знов найвищого виробітку.

Добовий режим праці та відпочинку визначає період чергування виробничої й особистої діяльності людини раціональним є такий режим, який найкращим чином забезпечує підвищення працездатності та продуктивності праці, зберігає здоров'я людини, створює умови для гармонійного розвитку особистості. При цьому потрібно враховувати, що найвища продуктивність праці спостерігається в ранішні часи, а найнижча - в нічний час. Крім цього, сільський робітник певну частину доби витрачає на виконання важких ручних робіт на присадибній ділянці (близько трьох годин). Для скорочення цих витрат потрібно впроваджувати малу механізацію, чи створювати в господарствах спеціалізовані підрозділи по наданню платних послуг по виконанню робіт на присадибних ділянках. Це дозволить більш раціонально використовувати працю робітників у господарстві та вивільняти частину часу на виховання дітей та відпочинок.

Крім цього, як показали дослідження (анкетування, досвід робітників), значна питома вага часу витрачається на пересування до місця роботи та з роботи, підготовку інструментів, знарядь, тари, які не доставляються своєчасно на робочі місця, це викликає нервово-психологічне напруження і знижує можливу продуктивність праці.

У всіх елементах позаробочого часу доби потрібно чітко регламентувати сон, який повинен бути безперервним протягом близько 8 годин. Така його тривалість дозволяє повністю відновити витрачену в процесі роботи енергію без шкоди для здоров'я.

Наукою і практикою встановлено, що працездатність протягом робочої зміни характеризується трьома періодами.

Перший - входження в роботу. В цей час відбувається адаптація організму, його пристосування до умов виробництва. Поступово зменшується вплив побічних факторів на нервово-психічний стан робітника, що діяли до початку роботи.

Другий період - збереження сталої високої працездатності, досягнутої за попередній період. Висока продуктивність праці - 2,0-2,5 годин зберігається за умов оптимальних мікрокліматичних факторів, повної забезпеченості предметами праці та підтримання високого тонусу настрою робітника.

Третій - зниження працездатності та продуктивності праці, пов'язане із втомленістю робітників через витрати енергетичних ресурсів організму. Цей період може бути мінімальним за умови, коли більш точно буде розрахований темп і ритм роботи та підтримка відповідного тонусу робітника.

Місячний і річний режим праці та відпочинку характеризується кількістю робочих тижнів, співвідношенням робочих і вхідних днів, а також днів відпустки. При цьому річна норма робочого часу повинна відповідати нормі, встановленій трудовим законодавством. Залежно від тривалості відпустки робочий час коливається від 1912 годин (48 тижнів* 41 годину - 56 годин святкових днів ) до 1994 годин ( 60 тижнів * 41 годину - 56 годин святкових днів).

В умовах сезонного виробництва раціональна система річного режиму праці набуває особливого значення, дозволяючи певним чином знівелювати нерівномірність витрат праці часом відпусток та збільшенням робочого дня в напружені періоди.

Основна мета встановлення раціональних режимів праці та відпочинку - це усунення втрат робочого часу. “Ми повинні усвідомити, - писав ще на початку нинішнього століття П.М. Керженцев, - що час для нас є матеріальною цінністю особливого роду. Інші цінності ми можемо накопичувати і зберігати, час безперервно тече і щосекунди вислизає з нашого досвіду. Час не використаний - час, що загинув безповоротно”.

В сучасних умовах виробництва, коли засоби виробництва та вироблена продукція стають власністю робітників, ціна кожної одиниці часу значно зростає. Тому режими праці та відпочинку повинні бути такими, щоб дозволяти ефективно використовувати весь сукупний час робітника.

Розділ 2. Розробка нормативів і норм праці

2.1 Паспортизація тваринницьких ферм

Різноманітність нормоутворюючих факторів у тваринництві враховується за допомогою паспортизації тваринницьких ферм. Паспортизація тваринницьких приміщень і умов виробництва дає змогу вивчити і систематизувати нормоутворюючі фактори і на цій основі визначити конкретні шляхи підвищення обгрунтованості трудових норм і нормативів.

Паспортзація тваринницьких ферм - це детальний опис техніко-економічних параметрів тваринницьких приміщень, прийнятих технологій, а також організації виконання робіт по обслуговуванню худоби та птиці. За своїм змістом паспорт ферми можна умовно розділити на три частини.

В першій частині наводиться загальна характеристика виробничого приміщення з описом його місця розташування, типу й конструктивних особливостей, проектної і фактичної місткості; встановлюється виробничий напрямок і призначення тварин; вказуються фактичне поголів'я худоби в розрізі статевих груп, а також їх продуктивність.

У другій частині висвітлюються технологічні аспекти виробництва тваринницької продукції. Тут, зокрема, вказуються прийняті способи доїння худоби, тип і марка доїльної установки, кратність доїння, число апаратів, що обслуговуються оператором машинного доїння; способи приготування, транспортування і роздачі кормів і використовуваної при цьому техніки; розрахункові річні й добові норми годівлі тварин. Значна частина розділу присвячена способам поїння, а також гноєвидалення і зміни підстилки. При цьому називаються способи виконання робіт, віддаль переноски і транспортування, типи й марки технічних засобів, що використовуються.

У третій частині дається професійно-кваліфікаційний склад трудового колективу ферми, наводиться детальний перелік обов'язків тваринників у розрізі професій, вказується змінність роботи в стійловий і пасовищний періоди. Широко висвітлюються фактичні й проектні форми організації праці тваринників, фактичні й технічно обгрунтовані норми обслуговування.

Зі змісту паспорта тваринницької ферми видно, що він охоплює найбільш суттєві моменти організації виробництва тваринницької продукції.

Результати паспортизації ферм мають суттєве значення для визначення норм обслуговування за збірником типових норм або їх розрахунку за нормативами праці. Паспорт ферми служить також вихідною базою для розробки найбільш ефективних варіантів організації трудових процесів у галузі.

2.2 Способи вивчення трудових процесів і затрат робочого часу

Дослідження трудових процесів і затрат робочого часу з метою їх нормування здійснюється за допомогою спеціальних спостережень. Залежно від змісту, форми запису, способу заміру та інших особливостей розрізняють фотографію робочого дня виконавця, хронометраж і фотохронометраж.

Фотографія робочого дня - це такий вид спостережень, коли протягом зміни у хронологічній послідовності фіксуються трудові прийоми в порядку їх виконання і реєструється тривалість цих прийомів. Фотографія має за мету виявлення втрат робочого часу, що уможливить поліпшення стану організації праці. Спостереження при цьому проводяться з точністю до 5 с. При реєстрації замірів застосовують переважно цифровий спосіб запису, рідше - графічний. Цифровий спосіб передбачає реєстрацію у спостережному листі спеціальної форми тривалості часу роботи та перерви в ній, при графічному - показники наводяться у вигляді окремих ліній, довжина яких відповідає величині затрат праці. Можливий і комбінований спосіб реєстрації.

Залежно від кількості об'єкті спостереження фотографія робочого часу ділиться на індивідуальну, групову і самофотографію. У випадках, коли спостерігається діяльність одного виконавця, має місце індивідуальна фотографія, групова - спостереження за діяльністю групи працівників, оптимальною кількістю яких вважається 3 - 5 чоловік. Групова фотографія передбачає виконання різних, але взаємопов'язаних чи однорідних робіт.

За змістом групова фотографія відрізняється від індивідуальної лише формою фіксації показників. Аналіз і обробка даних в ній здійснюються по кожному виконавцю.

При відповідній підготовці спостереження можуть проводити самі виконавці. Такий вид спостережень називають самофотографією, при якій враховуються укрупнені елементи робочого часу. Виконавець при цьому самостійно встановлює причини втрат робочого часу, розробляє шляхи їх усунення. Найбільш широко самофотографію використовують при оцінці праці керівників та спеціалістів сільськогосподарських підприємств.

У практиці нормування часто виникає необхідність в аналізі рівня використання не тільки трудових ресурсів, а й машин і обладнання. Залежно від цього виділяють фотографію використання часу машин і маршрутну фотографію.

Перший вид спостережень дозволяє досконально вивчити роботу машин, що використовуються в процесі виробництва протягом зміни. Порядок і техніка спостережень аналогічні індивідуальній фотографії: фіксують час роботи і простоїв машин, а при неповній їх завантаженості зазначають причини, що їх зумовлюють. Це дає змогу покращити фактичні експлуатаційні показники роботи машин і водночас підвищити ефективність використання робочої сили.

На транспортних і деяких інших роботах застосовують маршрутну фотографію: досліджують об'єкти, які постійно переміщуються з метою оцінки раціональності таких переміщень. Порядок спостережень подібний до порядку проведення індивідуальної фотографії.

Іноді використовують спосіб моментних спостережень, що доцільно при спостереженні за відносно великою групою (10-15) виконавців. При ньому нормувальник обходить робочі місця виконавця за наперед визначеним маршрутом, послідовно фіксуючи через рівні проміжки часу, чим зайнятий той чи інший працівник в даний момент. Цей спосіб базується на ймовірності повторення виконання працівником тих чи інших робіт чи пристроїв у даний момент, причому враховують не тривалість елемента роботи, а кількість моментів роботи чи перерв. Потім за спостереженнями підраховується загальна сума моментів і визначається процентне відношення кількості моментів по конкретному елементу до загального їх підсумку. Результат дає уяву про рівень зайнятості як окремих працівників, так і всієї групи працюючих, і намітити конкретні заходи по покращенню організації праці колективу.

Хронометраж - досліджується частина трудової операції, що циклічно повторюється протягом зміни. Об'єктом досліджень служать прийоми роботи та їх комплекси, дії та рухи виконавців. Хронометражними спостереженнями досліджують у міру необхідності основні й допоміжні роботи, такі, як повороти, завантаження сівалок насінням тощо. На ці та інші елементи трудового процесу розробляються нормативи часу, здійснюється перевірка діючих і проектних норм праці, оцінюються можливості суміщення трудових прийомів у часі, встановлюються графіки узгодження трудових прийомів.

Особлива цінність хронометражу полягає в тому, що за його допомогою здійснюється раціоналізація прийомів і методів праці виконавців, а також у тому, що на його основі узагальнюється передовий досвід у цій галузі Все це сприяє зниженню трудомісткості виробництва продукції.

Техніка його проведення передбачає попереднє визначення перед спостереженням фіксажних точок, тобто моментів закінчення одного елемента і початку другого. Заміри проводяться з точністю до 1 секунди за допомогою двострілочного секундоміра. Спостереження здійснюються двічі: в період найбільш повної працевіддачі виконавців і за 1,5 -2 години до кінця зміни. Результати заносяться у хронокарту, приклад якої наводиться нижче.

Кількість замірів, необхідних для достовірності й обгрунтованості результатів, залежить від тривалості елементів трудового процесу, за яким ведуться спостереження, їх особливостей, і знаходиться в межах від 4 до 40, а в сільському господарстві - 5 -10 разів. Значення замірів, розміщених у послідовності виконання, називають хронорядом, який перед розрахунком нормативів праці випробовується на стійкість. Для цього визначається коефіцієнт стійкості хроноряду за такою формулою:

де Tmax, Tmin - відповідно максимальне й мінімальне значення хроноряду.

Хроноряд вважається стійким, якщо розрахункове значення коефіцієнта менше табличного у відповідних довідниках.

Більшість робіт у сільському господарстві здійснюється за допомогою машин. Для них відповідними організаціями розробляються техніко-економічні нормативи: продуктивність на 1 год. робочого часу, передбачений час на щоденне технічне обслуговування та ін.

2.3 Нормування праці

Нормування праці - найважливіший вид економічної діяльності, за допомогою якого встановлюються затрати праці, визначаються її

результати, здійснюється кооперація праці робітників різних категорій, їх розстановка по робочих місцях.

Мета нормування праці -- забезпечення ефективного використання трудових ресурсів на основі певних зусиль щодо зниження трудових затрат.

Основне призначення нормування праці -- активний вплив на досягнення двох взаємопов'язаних цілей: забезпечення виробництва і реалізації продукції, а також відтворення людського ресурсу [53].

При нормуванні праці робітників і службовців використовуються такі види норм праці: норма часу, норма виробітку, норма обслуговування, норма (норматив) чисельності, норми керованості, нормування завдань.

Норма часу -- це є величина затрат робочого часу, встановлена для виготовлення одиниці продукції робітником чи групою робітників (зокрема, бригадою) відповідної кваліфікації у відповідних організаційно-технічних умовах.

Норма виробітку -- це є встановлений обсяг роботи (кількість одиниць продукції), яку робітник чи група робітників (зокрема, бригада) відповідної кваліфікації зобов'язані виконати (перевезти і т. д.) за одиницю робочого часу у певних організаційно-технічних умовах.

...