Норма обслуговування -- це є кількість виробничих об'єктів (одиниць обладнання, робочих місць і т. д.), які робітник чи група робітників (зокрема, бригада) відповідної кваліфікації зобов'язані обслужити протягом одиниці робочого часу в певних організаційно-технічних умовах. Норми обслуговування призначаються для нормування праці робітників, зайнятих обслуговуванням обладнання, виробничих площ, робочих місць і т. д.

Різновидом норми обслуговування є норма керованості, що визначає чисельність виробників, якими повинен управляти один керівник.

Норма (норматив) чисельності -- це є встановлена чисельність робітників певного професійно-кваліфікаційного складу, необхідна для виконання конкретних виробничих, управлінських функцій чи обсягів робіт. За нормами (нормативами чисельності) визначаються також затрати праці щодо професій, спеціальностей, груп чи видів робіт, окремих функцій, в цілому по підприємству, цеху, його структурному підрозділу.

3 метою підвищення ефективності праці, що оплачується робітникам погодинно, встановлюються нормовані завдання на основі вказаних вище різновидів норм праці.

Нормоване завдання -- це є встановлений обсяг роботи, що робітник чи група робітників (зокрема, бригада) зобов'язані виконувати за робочу зміну, робочий місяць (відповідно змінне і місячне нормування завдання) або за іншу одиницю робочого часу на роботах, що оплачуються тимчасово.

Нормативи праці -- це є регламентовані значення (величини) затрат праці (часу) на виконання окремих елементів (комплексів) робіт, обслуговування одиниці обладнання, робочого місця, бригади, структурного підрозділу і т. д., а також чисельності робітників, необхідних для виконання виробничих, управлінських функцій чи обсягів робіт, що прийняті за одиницю вимірювання, залежно від конкретних організаційно-технічних умов і чинників виробництва.

Різновидом нормативів чисельності є типові штатні розклади.

[pic]В галузях тваринництва мірою праці виступає норма обслуговування, яка являє собою кількість поголів'я худоби, яку може обслужити виконавець за зміну.

Основними нормоутворюючими факторами в тваринництві є:

* Вид та статево-вікова група тварин;

* Рівень механізації трудових процесів;

* Способи утримання тварин;

* Технологія виготовлення того чи іншого виду тваринницької продукції;

* Організаційні та соціально-економічні фактори: продуктивність, інтенсивність, рівень заробітної плати та ін.

Норми обслуговування знаходяться переважно в збірниках типових норм робіт в тваринництві.

У випадках, коли норма відсутня або потребує уточнення, економічна служба господарства встановлює норму сама:

1. Проводять фотохронометраж.

2. Статистично обробляють матеріали.

3. Визначають норми праці на окремі елементи трудового процесу.

4. Розробляють раціональний проект організації трудових процесів і на цій основі проектують баланс робочого часу.

5. З допомогою формул здійснюють аналітичні розрахунки.

6. Норму опробують і встановлюють як тимчасову.

Формули для визначення норм обслуговування:

Нобс = (Тзм + Тв + Топ)/Тобс, де

Нобс- розрахункова норма обслуговування (голів);

Тзм- нормативна тривалість зміни (7 год.);

Тп.з.- норматив часу на підготовчо-заключні роботи;

Тв- норматив часу на відпочинок виконавця;

То.п.- норматив часу на особисті потреби;

Тобс- час на обслуговування 1 голови в середньому обчисленні;

В молочному скотарстві норматив часу на підготовчо-заключні роботи складається з двох частин:

1) підготовка виконавця і робочого місця;

2) підготовчо-заключні роботи, пов'язані з доїнням.

Тобс. = Тд. + Тгод. + Тгнов. + Тпрв. + Тч.к. + Тр. + Тв.

Тд.- час доїння 1 корови (норматив);

Тгод.- час годівлі 1 корови (норматив);

Тгнов- час гноєвидалення від 1 корорви (норматив);

Тпрв.- час прив'язування/відв'язування (норматив);

Тч.к- норматив часу на чистку корів;

Тр..- норматив часу на виконання разових робіт;

Тв.- норматив часу на виконання випадкових робіт.

Тд = tд*n*k

tд- норматив часу на однократне видоювання корови;

n- кратність доїння корів;

k- тривалість періоду лактації (0,83).

В тваринницьких галузях норма обслуговування досить часто визначається розрахунково-аналітичним способом. Особливістю даного способу є те, що нормативи праці повинні відповідати конкретним реальним умовам виробництва, тобто нормативи праці повинні відповідати технології виробництва.

2.4 Організація розробки та впровадження технічно обгрунтованих норм праці

В наш час в сільському господарстві застосовується велика кількість норм праці, які за необхідністю слід аналізувати, переглядати та оновляти. Для цього в Україні склалися певна система нормативної служби і форми взаємовідносин між сільськогосподарськими підприємствами та нормативно-дослідними установами з питань розробки і впровадження у виробництво науково обгрунтованих норм праці. Для цього, а також для надання медичної допомоги господарствам з питань нормування праці створено нормативно-дослідну мережу, що складається із зональних та обласних станцій, а також нормувальних пунктів. Зокрема. для вирішення практичних завдань нормування праці у сільському господарстві України ця мережа включає в себе Центральну республіканську сільськогосподарську нормативно-дослідну станцію (ЦРСГНДС), 5 зональних та 20 обласних станцій. Сюди ж слід включати відповідні відділи організації праці різних рівнів, а також економічні служби сільськогосподарських підприємств.

Вся діяльність перерахованих установ регулюється визначеними положеннями. Згідно з цим ЦРСГНДС розробляє трудові норми й нормативи на нову техніку, надає методичну допомогу з питань нормування зональним та обласним станціям, організовує та контролює роботу по підготовці збірників типових норм праці та інших нормативних матеріалів.

Зональні нормативно-дослідні станції вивчають трудові процеси, аналізують вплив різних нормоутворюючих факторів на величину трудових затрат, виконання діючих норм у господарствах, а також правильність їх розрахунку, використання й перегляду. Зональні станції беруть участь у розробці республіканських типових норм та інших нормативів із праці, в їх апробації та роблять висновки, вивчають, узагальнюють і розповсюджують передовий досвід нормування праці у регіоні, досліджують ефективність упровадження технічно-обгрунтованих норм праці у виробництво і т.ін.

Обласні станції займаються проведенням фотохронометражних спостережень та їх первинною обробкою, надають практичну допомогу господарствам у паспортизації виробництва та впровадженні технічно обгрунтованих норм праці, здійснюють оцінку пристроїв, пристосувань та документів, що використовуються у процесі нормування праці і т.ін.

Безпосередньо у господарствах робота по нормуванню праці покладається на економічну службу. Через велике різномаїття технічних, технологічних та організаційних рішень у галузі необхідну допомогу тут мають надати керівники й спеціалісти господарств. Крім цього, діяльність економічної служби полягає у забезпеченні господарств збірниками типових норм і нормативів, ознайомленні з ними працівників і спеціалістів, а також у здійсненні оперативного контролю за правильністю застосування норм і рівнем їх виконання. В число інших обов'язків економістів з праці входять організація обліку умов використання обсягів робіт і затрат робочого часу, аналіз ступеня використання норм і розробка заходів по вдосконаленню нормування праці, участь у паспортизації полів, ферм, багаторічних насаджень та інших виробничих об'єктів, організація й проведення спостережень, їх аналіз і розробка тимчасових норм праці на окремі види робіт, проведення виробничого інструктажу тощо.

Спеціалізація діяльності установ і спеціалістів господарств у справі нормування праці дозволяє у порівняно короткий строк і з мінімальними затрати праці розробляти обгрунтовані норми праці з наступним упровадженням їх у виробництво.

В системі сільськогосподарського виробництва розробка нормативних матеріалів по нормуванню праці здійснюється за певною програмою, згідно з якою розробляються галузеві й міжгалузеві нормативні збірники, збірники єдиних і типових норм праці. В Україні роботу по розробці збірників норм праці очолює ЦРСГНДС чи одна із зональних станцій, а виконавцями виступають зональні та обласні станції.

Нормативні матеріали розробляються у певній послідовності. На першому етапі виконавці вивчають необхідну методичну літературу й матеріали паспортизації умов виробництва, розробляють і узгоджують робочі плани, а також досліджують зміст трудових процесів і визначають сукупність нормоутворюючих факторів, що впливають на величину норм праці.

На другому етапі проводяться хронографічні спостереження та інші експериментальна й дослідні роботи, здійснюється обробка зібраних даних.

На третьому етапі аналізуються хронографічні спостереження та інші зібрані матеріали, оцінюється ступінь впливу нормоутворюючих факторів на величину норм праці, раціоналізується організація трудових процесів, розраховуються норми і нормативи праці, готується проект збірника норм а також інструктивні вказівки щодо їх апробації.

У подальшому проект збірника розмножується, норми апробуються, в результаті чого визначається відповідність проектних норм сучасному рівню технології й організації виробництва, перевіряється, чи взяті до уваги у нормах праці місцеві природно-економічні умови, визначається економічна ефективність впровадження техніко обгрунтованих норм виробітку.

Норми праці апробовуються, надаються конкретні пропозиції й рекомендації щодо їх зміни і доповнення збірників типових норм. Після цього документу узгоджуються з представниками профспілок і представляються на затвердження в Мінсільгосппрод України.

Затверджені збірники апробованих норм праці надходять у господарства, в яких і впроваджуються у виробництво. Впровадження норм праці - проблема не менш вкладна, ніж їх розробка. Викликано це тим, що необхідність ломки психологічних стереотипів у виконавців вимагає цілеспрямованих зусиль не тільки економічної, а й технологічної служб господарства. Для цього розробляються заходи, спрямовані на посилення трудової дисципліни, і головне, створення таких організаційно технічних умов, які були передбаченні при розробці норм.

У подальшому не пізніше ніж за два тижні до впровадження нових норм виробітку керівники й спеціалісти господарства доводять їх до виконавців, розробляють і здійснюють заходи по вдосконаленню трудових процесів та організації праці, передбачених запропонованих збірниках норм. Паралельно проводять масово роз'яснювальну роботу серед робітників, знайомлять їх із передовими методами праці.

Великого значення при цьому набуває виробничий інструктаж, який , залежно від мети, характеру й особливостей виробництва, буває усний, письмовий (у вигляді інструкцій, пам'яток), наочний (показ фільмів, наочності) та екскурсійний. Найбільш розповсюджений вид - усний інструктаж. При проведенні інструктажу робочому поряд із доведеним завданням демонструють способи найефективнішого його виконання, необхідні знаряддя виробництва.

Враховуючи кількість і кваліфікацію виконавців, інструктаж може бути індивідуальним і груповим. До його проведення доцільно залучати передовиків і новаторів виробництва, що добре засвоїли всі тонкощі трудових операцій.

Викладений порядок розробки, затвердження і впровадження норм і нормативів праці у сільськогосподарське виробництво передбачений відповідними державними документами. Ними також допускається, що господарство, використовуючи, як правило, типові чи єдині норми виробітку й обслуговування, може змінювати їх за визначених норм. Зокрема, при суттєвих змінах умов виробництва (впровадження нової техніки, підвищені полеглість хлібів чи вологість грунту та ін.) господарство самостійно розробляє тимчасові норми виробітку в порядку, викладеному вище. Тимчасові норми встановлюються за період до трьох місяців і затверджуються адміністрацією по узгодженню з профспілковим комітетом.

Важливою функцією економічної служби господарств є облік, аналіз і узагальнення відомостей про рівень виконання норм виробітку. Вихідними даними для обліку й аналізу рівня виконання діючих норм є первинні документи обліку (наряди, облікові листи трактористів-машиністів і т.ін.). Добре налагоджений облік дає повну уяву про ступінь виконання норм праці, адже невиконання чи перевиконання норм значною кількістю виконавців виявить неправильний розрахунок норм. Слід, однак, урахувати, що перевиконання може бути зумовлене збільшеною тривалістю зміни, а недовиконанням - поганою організацією праці. В таких випадках ці дані стають предметом грунтовного аналізу трудових процесів у галузі.

В процесі аналізу визначають рівень виконання норм у розрізі окремих видів робіт і агрегатів, середній процент виконання за видами робіт і виконавцями, питому вагу робіт, охоплених технологічно обгрунтованим нормуванням, та інші показники.

Аналіз рівня нормування праці на підприємстві доцільно поєднувати з проведенням фотохронометражних спостережень. В ході таких досліджень встановлюють стан нормування праці на конкретних ділянках господарства, виявляють причини їх недовиконання або перевиконання, а також резерви підвищення обгрунтованості трудових норм та нормативів, розробляють заходи щодо їх уточнення та перегляду.

Необхідність у перегляді діючих норм виробітку зумовлена перш за все змінами в організаційно- технічних умовах праці і, зокрема, появою нової техніки та більш досконалої технології виробництва. Потребують перегляду й застарілі норми виробітку, а також діючі норми після впровадження прогресивних методів організації праці й виробництва.

Перегляд норм виробітку здійснює комісія, у склад якої, крім нормувальників, входять галузеві спеціалісти, представники профспілок та новатори виробництва. Комісія розробляє програму перегляду норм та нормативів у розрізі окремих виробничих ділянок та підрозділів з урахуванням їх специфіки. Особлива увага звертається на матеріали атестації робочих місць, а також узагальнення досвіду та причин перевиконання норм праці.

В ході перегляду норм праці виконавців знайомлять з метою та результатами впроваджуваних заходів, акцентуючи при цьому їх увагу на необхідності посилення взаємозв`язку праці робітників з кінцевими результатами їхньої роботи.

В умовах розвитку підрядних відносин та оренди основною тенденцією перегляду норм виступає поступовий перехід до укрупнених норм праці та ланок виробництва - робочих груп, бригад. Розширене упровадження різного роду поточних ліній та взаємопов`язаних робіт сприятиме перегляду звичайних норм у бік комплексних. При колективних трудових затратах, що збільшуються, настає потреба в нормативах затрат праці в розрахунку на 1 га, голову худоби або одиницю продукції. Зростає значення нормативів робочого часу на окремі роботи та їх комплекси. Перераховані тенденції видозмінених норм і нормативів праці у сільському господарстві зумовлені техніко-технологічними та організаційними аспектами його розвитку, котрі є об'єктивними передумовами перспективного перегляду норм виробітку.

Впровадження технічного обгрунтованих норм праці дає помітний економічний ефект, визначення котрого набуває важливого значення для оцінки затрат по розробці та впровадженню таких норм. Основними показниками ефективності впровадження нових норм можуть виступати приріст продуктивності праці в конкретній галузі, економія або перевитрати трудових і матеріальних ресурсів.

Розділ 3. Організація оплати праці в галузі

3.1 Загальні поняття форм і систем заробітної плати, авансування працівників тваринництва

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.(ЗУ)

Діяльність підприємства, установи чи організації залежить від дії внутрішнього ринку праці та полягає у встановленні взаємозв'язку між фактичними результатами праці і рівнем оплати праці. Цей взаємозв'язок складають системи заробітної плати.

Форми та системи є складовими організації заробітної плати, які забезпечують зв'язок між оплатою праці та її результатами (індивідуальними і колективними). Форми і системи оплати праці встановлюються підприємствами та організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням вимог і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. В країнах з розвинутою ринковою економікою системи заробітної плати, що використовуються на підприємствах, розглядаються як ноу-хау і не розголошуються.

В Україні найпоширенішими на підприємствах є такі форми заробітної плати: відрядна та почасова. Кожна з них відповідає певній мірі кількості праці: перша - кількості виробленої продукції, друга - кількості відпрацьованого часу.

Форми та системи заробітної плати мають відповідати таким вимогам:

найповніше враховувати результати праці;

створювати передумови для постійного зростання ефективності та якості праці;

сприяти підвищенню матеріальної заінтересованості працівників.

Форми та системи оплати праці будуть ефективними лише в тому разі, якщо вони відповідатимуть організаційно-технічним умовам виробництва. Отже, вибираючи форму оплати праці для певної категорії робітників, необхідно враховувати конкретні умови їхньої праці та специфіку виробництва.

На застосування тієї чи іншої форми та системи заробітної плати впливає рівень технічної озброєності виробництва, характер технологічного процесу та організації виробництва і праці, ступінь використання виробничих потужностей і устаткування, стан нормування праці [5].

Застосування відрядної або почасової форм оплати праці залежить від специфічних умов праці. Для відрядної форми оплати праці необхідна наявність прямо пропорційної залежності між затратами живої праці й одержаними результатами, тобто робітник повинен мати реальну можливість збільшувати випуск продукції, що має відповідати і потребам виробництва та збуту продукції.

Відрядна і почасова форми оплати праці підрозділяються на кілька систем. Системами відрядної форми оплати праці є:

пряма відрядна;

відрядно-преміальна;

відрядно-прогресивна;

непряма-відрядна;

акордна;

колективна (бригадна) відрядна.

Системами почасової форми оплати праці є:

пряма почасова;

почасова-преміальна;

колективна (бригадна) почасова.

Для побудови системи оплати праці на підприємствах, установах, організаціях, потрібно використовувати конкретні показники роботи, які піддаються точному обліку і повною мірою відображають працю працівників. Система оплати праці повинна ґрунтуватися на одному-двох вирішальних для групи працівників або окремого працівника показниках і має бути простою і зрозумілою, прозорою для всіх.(качан)

Яку систему оплати праці та способи її нарахування ( основна, додаткова, премії) слід запровадити, вирішують тваринницькі підрозділи. Серед найпоширеніших систем оплати праці за обсяги виконаних робіт застосовують такі: відрядну, відрядно-преміальну, відрядно-прогресивно-преміальну. Сутність цих систем полягає в тому, що при виконанні обсягів робіт за кожну її одиницю при відрядній системі нараховується однакова оплата; при відрядно-преміальній - у межах норми за кожну одиницю роботи одна оплата, а вище норми - збільшена, але однакова за кожну наступну одиницю роботи; відрядно-прогресивно-преміальна оплата передбачає збільшення за кожну виконану наднормативну одиницю роботи за прогресивно зростаючою шкалою.

Проте, як і в рослинницькій галузі, у тваринництві найбільш доцільною системою оплати праці є акордно-преміальна система, яка передбачає оплату праці за такими двома показниками:

1. Обсяг виконаних робіт, за що виплачується аванс в розмірі прийнятих в господарстві тарифних ставок і кваліфікаційних розрядів з урахуванням надбавок за класність, якість виконаних робіт, шкідливість робіт та ін., що передбачено в положенні з оплати праці в господарстві.

2. Кількість і якість отриманої продукції з доплатою до авансу 25-50% за умов отримання кількості та якості продукції згідно з прийнятими нормативами (договорами).

Якщо коригування нормативів здійснюється протягом року з незалежних від підрозділу причин: збільшення (зменшення) поголів'я; зміна структури кормів; зміна технології виробництва та ін., то відповідно коригуються обсяги виробленої продукції, чисельність колективу та фонд оплати праці.

За умов стабільності цін на ресурси виробництва та вироблену продукцію кошти для доплати за продукцію передбачаються при розрахунках розцінок оплати праці ( розрахункових цін за продукцію) шляхом збільшення тарифної оплати праці на коефіцієнт 1,25-1,50, що акумулює відповідно в розцінках ( цінах) зазначені кошти.

Розмір авансу встановлюється диференційовано за категоріями робітників, виходячи з тарифних ставок та розрядів робіт, що прийняті у господарстві. Тобто встановлення авансу для виконавців більш складних і важких робіт здійснюється за вищими V-VI розрядами, менш складні і легші роботи тарифікуються III-IV розрядами.

У зв'язку з інфляцією, яка відбувається в перехідний до ринкової економіки період, аванс постійно індексують на коефіцієнт індексації, що встановлюється Урядом.

3.2 Порядок розрахунку та обґрунтування відрядних (акордних) розцінок за продукцію

Розцінка оплати праці за одиницю продукції може розраховуватись як для окремих категорій робітників ферми (доярки, механізатори, скотарі, слюсарі-наладники та ін.), так і всього колективу з наступним розподілом її між кваліфікаційними групами та всередині їх через відповідні коефіцієнти, а за умов організації праці, побудованій на принципах суміщення професій і взаємозаміні у виконанні робіт, розподіл оплати між членами колективу може здійснюватись порівну пропорційно відпрацьованому часу.

Тарифний і акордний фонди оплати праці розподіляються за окремими видами продукції (на молочнотоварних фермах: молоко - 90%, приплід - 10%; на свинофермах по догляду за свиноматками: приплід - 40%, приплід - 40%, приріст - 60%).

Розцінки за продукцію для оплати праці розраховують у такій послідовності:

* уточнюють норму обслуговування тварин залежно від системи утримання та механізаціі виробничих процесів ;

* обчислюють річну продуктивність залежно від кормозабезпеченості та породного складу тварин;

* розраховують вихід продукції від закріпленої за робітником (робітниками) групи тварин;

* встановлюють розряди робіт, за якими тарифікуються робітники (дояри, скотарі, механізатори і т.д.);

* обчислюють річний тарифний фонд заробітної плати (множенням суми денних тарифних ставок робітників на нормативну кількість відпрацьованих днів за рік, період);

* визначають коефіцієнт збільшення тарифного фонду оплати праці- 1,25-1,50 (чим вища продуктивність, тим вищий і коефіцієнт).

Розрахунок здійснюють за такою формулою:



де Ро- розцінка оплати праці за одиницю продукціі, кг, ц, шт.; Тф- тарифний фонд оплоти праці робітників, грн.;Д- кількість днів у періоді, на який розраховується розцінка, рік, півріччя, зимовий чи літній період; К - коефіцієнт збільшення тарифного фонду оплати праці; f-коефіцієнт розподілу фонду оплати праці на сполучені види продукції: молоко і приплід; шерсть, приріст, приплід; мед, віск, рої і т.ін.; В- вихід продукції, кг, ц, шт.

Вирішальне значення для ефективної організації основної оплати має застосування обґрунтованих норм праці, виходячи з яких визначаються розцінки.

У зв'язку з сезонністю отримання продукції в молочному скотарстві, щоб не допустити зниження заробітної плати, в окремі періоди розцінки можуть бути диференційовані за періодами року.

При визначенні розцінок оплати за продукцію застосовують різні варіанти. З метою заохочування робітників у збільшенні виробництва, підвищенні продуктивності тваринництва розраховують прогресивно зростаючі розцінки, збільшуючи тарифний фонд оплати праці від 25%(коефіцієнт 1,25) при мінімальній продуктивності до 50%(коефіцієнт 1,50) - при максимальній за даних виробничих умов.

Проте, як зазначалось, така методика розрахунків не заохочує робітників до дбайливого ставлення щодо статей витрат: насамперед кормів, енергоресурсів, водопостачання та ін. через те, що оплата їх залежить лише від кількості та якості виробленої продукції. Ці обставини і зумовили необхідність у запровадженні системи оплати праці, яка б залежала не тільки від кількості та якості виробленої продукції, а й від витрат на її виробництво. Тобто кошти на оплату праці формуються за рахунок нормативного розміру витрат на оплату праці в собівартості продукції, до якої додається сума, що зекономлена на інших статтях витрат. Такий підхід зацікавлює робітників не лише в тому, щоб отримати більше одиниць продукції, а й у прагненні скоротити витрати на інших статтях.

Визначення розрахункової ціни здійснюється при розрахунках собівартості продукції з установленням на одиницю продукції в натуральному і грошовому виразі витрат по кожній статті: оплата праці з нарахуваннями, корми, засоби захисту тварин, паливно-мастильні матеріали, електроенергія, амортизація, ремонти(капітальний і поточний), інші матеріальні витрати, платежі(страхові, податок на землю та ін.) з урахуванням середнього прибутку по господарству. За такої системи оплати праці нараховується аванс згідно з тарифними ставками і кваліфікаційними розрядами, а після отримання продукції(молочне тваринництво, яєчне птахівництво) щомісяця нараховуються доплати; якщо аванс виявиться більшим, ніж оплата за розрахунковою ціною за продукцію, тоді визначається борг (у формі кредиту), який разом з відсотками за кредит вираховується з оплати за наступний місяць.

Застосування зазначених систем оплати праці в умовах інфляційних процесів, постійного підвищення цін на ресурси виробництва зумовлює необхідність щомісячного(або по періодах, в які відбувається зміни цін і розміру авансу) коригування розцінок оплати праці за продукцію чи розрахункових цін на неї. Здійснюється таке корегування за допомогою визначених коефіцієнтів по тих статтях затрат, по яких відбулися зміни.

Таке корегування може бути виконано досить оперативно за умов, коли первинні розрахункові величини, закладені в комп'ютер по певних статтях, дають змогу швидко отримати нову розцінку оплати(розрахункову ціну), а це в поточному періоді року дозволяє коригувати оплату праці відповідно до змін, що відбуваються з незалежних від виробників причин.

3.3 Натуральна оплата праці тваринників та їх преміювання

Натуральна оплата праці в тваринництві, як і в усьому сільському господарстві, існувала протягом всього періоду розвитку колективних сільськогосподарських підприємств, а за часів оплати праці по трудоднях(до 1965 р.) вона мала домінуючий характер Із введенням грошової оплати її питома вага зменшувалась і коливалась залежно від рішень і постанов Уряду, спрямованих на стимулювання виробництва окремих видів сільськогосподарських продуктів та сировини. За номенклатурою натуральна оплата в тваринництві, так само, як і в рослинництві, виплачувалась зерновими культурами та грубими кормами.

На сучасному етапі реформування економіки в напрямі ринкових відносин роль натуральної оплати праці набуває неабиякої актуальності, особливо в умовах знецінення грошей, розвитку інфляційних процесів, низької грошової оплати в сільському господарстві. Асортимент натуральної оплати суттєво розширюється за рахунок не лише виробленої продукції тваринництва (м'ясо, молоко, яйця, молодняк тварин), а й продукції переробки сільськогосподарської сировини(мука, крупа, олія, цукор, м'ясо-ковбасні вироби та ін.).

У 1995 р., за даними Мінсільгосппроду України, видано та продано за пільговими цінами в рахунок оплати праці великої рогатої худоби-822,3 тис.голів, свиней- 4837,7 тис.голів, птиці- 68142,0 тис. На одного середньорічного працівника видано(продано за пільговими цінами): м'яса в живій вазі- 4,2 кг, молока- 5,5 л, цукру- 74 кг, овочів- 13,4 кг, плодів та ягід- 5,7 кг, олії- 2,2 кг, кормових коренеплодів- 192 кг, сіна- 57 кг, соломи- 35 кг.

Крім цього, розвиток в господарствах підприємств, що переробляють тваринницьку продукцію(молоко, м'ясо, шкуру), та промислових підсобних виробництв по виготовленню взуття, одягу, будівельних матеріалів та ін., дозволяє в рахунок оплати видати робітникам зазначені вироби за їх бажанням і тим самим уникати отримання кредитів на оплату праці, в період міжсезоння реалізації продукції, під занадто високі відсотки.

Як приклад такої діяльності можна навести розвиток переробних та підсобних галузей у спілці селян “Пологи” Васильківського району Київської області. Впродовж 1992-1995 рр. в господарстві побудовано цехи для переробки зерна, соняшнику, м'яса, м'ясо-ковбасних виробів, що видаються в рахунок оплати праці в певних розмірах та продаються робітникам і пенсіонерам за пільговими цінами в розмірах, визначених Статутом спілки. Це досить вагомо стимулює робітників до високопродуктивної праці, суворого дотримання технологічних вимог і як результат - отримання високих врожаїв та продуктивності тварин.

Врожайність зернових в такому складному за погодними умовами році, як 1996, становила 42 ц/га, цукрових буряків - 530 ц/га, удій на корову (в господарстві 850 корів) становить близько 4000 кг.

Досить широко в зазначеному господарстві розвиваються і допоміжні виробництва. Організоване виробництво шлакоблоків, огороджувальної сітки, опалювальних котлів (для селянських будинків), посуду(чашки, чайники, тарілки з ручним розписом), пошиття взуття та одягу.

За висловом голови спілки В.М.Берегового, така система господарювання дозволяє мати постійні грошові надходження від реалізації цих виробів та продукції тваринництва в період міжсезоння в реалізації продукції рослинництва. Купівля громадянами села продуктів харчування і товарів підсобних підприємств дозволяє мати постійні грошові кошти в касі господарства для своєчасної виплати заробітної плати членам колективу і обходитись без кредитів банків на оплату праці. В цілому Спілка працює з прибутками. Оборотні засоби (пальне, добриво, засоби захисту рослин і тварин) придбані в кількості, яка забезпечує виконання всіх технологічних операцій. У господарстві широко розвивається виробнича та соціально-побутова інфраструктура.

Ефективність натуральної оплати в тваринництві і стимулюючої ролі її у виробництві можна показати також на прикладі племптахорадгоспу “Польський” Вишгородського району Київської області.

У цьому господарстві кожному працівникові за пільговими цінами( як правило, нижчими від ринкових у 2-3 рази) продають по 100 голів підрощених курей-бройлерів віком 40-45 днів. Виявилось що це досить суттєвий стимул, який стабілізує кадри робітників(влаштуватись на роботу до птахородгоспу можна лише за конкурсом), значно підвищує рівень трудової та технологічної дисципліни, що позитивно впливає на господарську діяльність підприємства та його результативність. В умовах складних економічних взаємовідносин підприємство працює прибутково, розширює високотехнологічне виробництво, розвиває соціально-побутову сферу.

Основним стимулюючим працівника фактором виступає, те що вирощування вже підрощених курей-бройлерів не вимагає великих затрат праці, а отримування в рахунок оплати праці зерно часто обмінюється на комбікорм і є дешевим кормом для птиці. Реалізація дорощених за 50-60 днів вагою до3 і більше кілограмів курей-бройлерів на вільному ринку (базарі) окуповує витрати в десятки разів.

Отже, викладене дає обгрунтовані підстави для висновку, що на етапі реформування економіки в напрямі ринкових відносин натуральна оплата є досить ефективним мотиваційним фактором зацікавленості виробників в ефективності господарюванні.

Важливе значення для підвищення ефективності праці має також система преміювання робітників тваринницьких галузей. Як зазначалось, тваринництво є найскладнішою галуззю сільськогосподарського виробництва, яка вимагає досить чіткого дотримання технологічних вимог - як протягом доби, так і всього виробничого циклу. Навіть, на перший погляд, незначні відхилення від цих вимог (порушення часу чи режиму годівлі, зміна виду корму, часу доїння та ін.) веде до суттєвих втрат продукції і зниження продуктивності худоби.

Запобігати цим відхиленням значною мірою можна за рахунок правильної та чітко побудованої системи преміювання, яку поділяють на поточне преміювання і преміювання за результатами завершення виробничого циклу. Важливим фактором впливу преміювання на результати виробництва є визначення показників і розмірів преміювання. Показники преміювання та їх розміри мають чималу різноманітність, визначаються окремо по кожній галузі тваринництва і затверджуються радою (зборами) колективу ферми.

Дослідження та узагальнення літературних джерел довели, що для преміювання в молочному скотарстві доцільно встановити такі показники і сплачувати премії за:

кількість реалізованого молока першим сортом і відповідно встановленою часткою коштів на преміювання від підвищення ціни реалізації за цей показник, яка повинна бути тим більшою, чим більша кількість молока, реалізованого першим сортом, і може сягати 50% суми надбавок за якість молока;

кожне теля, отримане від 100 корів понад встановлений норматив,- до 70% його ціни;

зниження трудомісткості виробництва проти встановлених нормативів-до 70% коштів зазначеної економії.

При відгодівлі худоби основними показниками для преміювання виступають:

скорочення строків відгодівлі порівняно знормативом- до 50% від економії на скороченні цих строків;

реалізація тварин вищої вгодованості- до 50% від доплат за підвищену якість продукції;

зниження витрат кормів проти фактичного за попередні три роки- до 50% вартості зекономлених кормів;

зниження трудомісткості виробництва- до 70% економії.

На сучасному перехідному етапі реформування економіки, знецінення грошей більша частина премії має виплачуватись впродовж року- після отримання відповідних додаткових коштів за рахунок поліпшення результатів виробництва, передбачених показниками преміювання. Наприкінці року(виробничого циклу) премії нараховуються лише за ті показники, результати по яких неможливо передбачити протягом року(отримання кількості телят від 100 корів, поросят від свиноматки та ін.), а також встановлений на премії відсоток від прибутку, що передбачено Статутом підприємства.

Отже, широке застосування системи натуральної оплати та преміювання дозволяє підвищувати заінтересованість робітників в отриманні кращих результатів виробництва, що позитивно впливає на результати господарювання в цілому.

Висновок

Скотарство є провідною галуззю тваринництва. Молочне ж скотарство дає нам незамінний продукт харчування -- молоко, яке містить усі необхідні поживні речовини і в найсприятливішому співвідношенні. З нього виготовляють різні продукти харчування - вершкове масло, сири, кисле молоко, ряжанку, кефір. За рахунок молочного скотарства у нашій країні виробляють 99 % молока.

Вивчення організації трудових процесів у тваринництві свідчить, що незважаючи на значні зміни матеріально-технічної бази тваринницьких ферм, поглиблення спеціалізації, підвищення рівня концентрації і електромеханізації процесів праці, її продуктивність майже не зростає, а в окремих випадках навіть знижується. Це пояснюється тим, крім техніко-технологічного факторів недостатньо враховується при організації праці механізм дії організаційних принципів - пропорційності, узгодженості, ритмічності та інші за мінливих умов виробництва.

Доїння корів є однією із найбільш складних і трудомістких процесів в організації виробництва молока. Навіть за умов його механізації при прив'язному утриманні корів і доїнні в переносні відра ця операція становить 32-35% усіх затрат праці на молочних фермах, при доїнні в молокопровід - 27-30%, у доїльних залах при дворазовому доїнні - 23-30%. У структурі затрат робочого часу операторів машинного доїння корів цей процес залежно від доїльних систем і виконавчих функцій становить до 80%.

Основним джерелом формування фонду оплати праці в тваринництві є кінцевий результат - валовий дохід і прибуток. Оскільки на відміну від рослинницких галузей, де продукція надходить після завершення виробничого циклу, - продукція в тваринництві виробляється щоденно або через певні виробничі періоди (відгодівля, отримання приплоду), визначити кінцеві його результати можна і щомісячно і за періодами циклу виробництва.

Проте за умов інфляційних процесів, нестабільності цін на ресурси виробництва, які постійно зростають (причому зростають не адекватно до зростання цін на вироблену продукцію, а значно вище), результати виробництва за незалежними від колективу причинами складаються негативними, витрати перевищують надходження, виробництво стає збитковим.

Означена ситуація призводить до збільшення мотиваційних факторів до праці, продуктивність її знижується, виробництво скорочується, що і спостерігається на практиці господарювання у тваринницькій галузі.

У галузі тваринництва громадського сектору спостерігається скорочення поголів'я худоби та птиці, зниження їх продуктивності і як наслідок - зменшення виробництва продукції та обсягів її продажу.

Дослідження, проведені в цій курсовій роботі, показали, що праця в тваринництві є складною і вимагає немалих затрат часу. Саме тому цю галузь сільського господарства потрібно досліджувати в усіх напрямках для підвищення ефективноті роботи в ній.

Список використаних джерел

Теорія аналізу господарської діяльності: Підр. / В.В. Осмоловський, Л.І. Кравченко, Н.А. Русак та ін. - Мн.: Нове видання, 2001. - 318 с.

Управління витратами підприємства - це вміння економити ресурси та максимізувати віддачу від них. // Світ бухгалтерського обліку. № 11, 1997.

Гребенников П.П., Леусский А.Й, Тарасевич Л.С. Микроэкономика / Под общ. ред. Л.С. Тарасевича. - СПб.: Изд-во СПбУЭФ, 1996.

Долан З. Дж., Линдсей Д. Микроэкономика / Пер. с англ. В. Лукашевича и др.; под общ. ред. Б. Лисовика, В. Лукашевича. - СПб., 1994.

Исохин В.Я. Экономическая теория: введение в рынок и микроэкономический анализ: Учебник. - М. ИНФРА-М, 1997.

Макконелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика: В 2 т.: Пер. с англ. 11-го изд. - М. Республика, 1992.

Максимова В.Ф. Микроэкономика: Учебник. - 3-е изд., перераб. И доп. - М.: Соминтэк, 1996.

Нуреев Р.М. Основы экономической теории: Микроэкономика: Учебник. - М. Высш. шк., 1996.

Пиндайк Р., Рубинфельд Д. Микроэкономика: Сокр. Пер. с англ. / Науч. Ред.: А.Т. Борисевич и др. - М., 1992.

Рыночная экономика: Теория рыночной экономики: В 3 ч. - М.: Соминтэк, 1991. - Ч.1 микроэкономика.

Тиром Жан. Рынки и рыночная власть: Теория организации промышленности: Пер. с англ. - СПб.: Экон. шк., 1996.

Ястермський О. І., Гриценко О.Г. Основи мікроекономіки: Підручник. - К.: Т-во «Знання», КОО, 1998.

Размещено на Allbest.ru

...