Вивчення економічної ефективності використання основних фондів підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи ефективного використання основних виробничих фондів

1.1 Поняття та класифікація основних фондів

1.2 Структура основних фондів аграрного підприємства

1.3 Методика визначення показників забезпеченості та ефективності використання основних фондів

Розділ 2. Ефективність використання основних виробничих фондів у підприємстві СТОВ «Неморож»

2.1 Економічна характеристика підприємства

2.2 Структура, динаміка основних фондів та забезпеченість ними підприємства

2.3 Ефективність використання основних виробничих фондів на підприємстві

Розділ 3. Напрями підвищення ефективності використання основних фондів підприємства

3.1 Удосконалення структури основних фондів

3.2 Впровадження комплексної механізації виробничих процесів

3.3 Відтворення основних фондів

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Кожне підприємство для здійснення діяльності має в своєму розпорядженні спеціальні споруди, будівлі, склади, силові й робочі машини та устаткування, транспортні і переробні установки, засоби механізації й автоматизації, технічне обладнання контролю, зв'язку, управління та інші основні фонди.

Як правило, вони діють у незамінній матеріальній формі, а їх внутрішній простір служить для розміщення стаціонарних або рухомих робочих місць, здійснення різноманітних операцій, проведення ремонтів, використовується в ролі складів матеріалів чи готової продукції.

Отже, основні засоби - це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання послуг, здавання в оренду іншим особам або здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за один рік).

Згідно Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» «основні фонди» - це матеріальні цінності, що використовуються у виробничій діяльності протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Об'єкт основних засобів - це закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього; конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій; відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, внаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно; інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина такого активу, що контролюється підприємством.

Якщо один об'єкт основних засобів складається з частин, які мають різний строк експлуатації, то кожна з цих частин може визнаватися як окремий об'єкт основних засобів. Строк корисного використання (експлуатації) - це очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватись підприємством.

Метою написання курсової роботи є вивчення економічної ефективності використання основних фондів підприємства.

Завдання даної роботи полягає в узагальненні початкових знань про підприємство як систему, призначену для випуску продукції на продаж, виконання робіт на замовлення та надання послуг, а також визначити ефективність використання основних фондів та основні шляхи їх підвищення. Ці знання відображають стан і динаміку структури, функцій і цілей виробництва з точки зору корисно-вартісних або соціально-економічних відносин.

Об'єкт дослідження - СТОВ «Неморож».

Предметом дослідження є основні фонди даного підприємства, та ефективність їх використання.

В процесі дослідження даної теми були використані такі методи: економічно-статистичні, економічно-математичні та інші методи групування та аналізу даних.

Період дослідження - 2011-2013 роки.

Вихідна інформація - річні звіти підприємства за 2011-2013 рр.

Розділ 1. Теоретичні основи ефективного використання основних виробничих фондів

1.1 Поняття та класифікація основних фондів

В процесі виробництва на підприємстві беруть участь три фактори:

засоби праці;

робоча сила;

предмети праці.

Засоби праці та предмети праці утворюють засоби виробництва, що становлять матеріальний зміст виробничих фондів підприємства. У свою чергу, виробничі фонди - це суспільна праця і матеріальна основа виробництва. У цьому полягає схожість засобів праці та предметів праці. Проте вони також істотно різняться.

Засоби праці беруть участь в утворенні продукту протягом ряду виробничих циклів. При цьому вони втрачають лише частку загальної вартості, зберігаючи споживну вартість та речову форму.

На відміну від засобів праці предмети праці за один виробничий цикл втрачаються повністю. Іншими словами, засоби праці - це різні верстати, механізми, інструменти, двигуни тощо, тобто це засоби, за допомогою яких виготовляють продукцію і надають послуги.

Предмети праці - це все те, до чого докладається людська праця, що полягає в обробці сировини, матеріалів у процесі виробництва з метою пристосування їх до особистого і виробничого споживання. Це все те, з чого виготовляється продукція (вугілля, метал, тканини, вовна, нафта, заготовки, дошки та ін.).

Засоби праці відбиваються в основних фондах підприємства, а предмети праці - в оборотних. Проте слід зазначити, що засоби праці та предмети праці стають виробничими фондами підприємства лише тоді, коли беруть участь в утворенні вартості продукції. Отже, засоби виробництва складаються із засобів та предметів праці, а виробничі фонди - з основних і оборотних фондів.

Основні фонди - це частина засобів виробництва, які беруть участь у процесі виробництва тривалий період, зберігаючи при цьому натуральну форму і властивості, а також переносять свою вартість на вартість готового продукту частинами.

Основні фонди являють собою частину виробничих фондів у вигляді сукупності засобів праці, які беруть участь у процесі виробництва протягом тривалого періоду, зберігаючи при цьому свою натуральну форму і властивості, а також переносячи свою вартість на вартість готового продукту частинами, у міру спрацьовування.

Основні фонди підприємства поділяються на такі групи:

- основні виробничі фонди;

- основні фонди невиробничого призначення.

До основних фондів невиробничого призначення належать фонди, які не беруть участі в процесі виробництва, але забезпечують нормальні умови його здійснення, задовольняючи побутові та культурні потреби працівників. Це фонди, які забезпечують соціальні умови виробництва. До них відносять:

- житлово-комунальні помешкання;

- побутові, спортивні приміщення;

- будинки та устаткування медичних закладів;

- дитячі дошкільні заклади;

- багаторічні насадження.

Усі ці приміщення, будники тощо є основними фондами невиробничого призначення лише тоді, коли вони перебувають на балансі підприємства і саме підприємство забезпечує їх утримання, експлуатацію і проведення ремонтів.

До основних виробничих фондів належать такі фонди, які беруть участь у процесі виробництва. Вони становлять приблизно 95-98% загальної вартості основних фондів підприємства.

Елементи основних фондів відіграють неоднакову роль у процесі виробництва. У зв'язку з цим важливе значення має їх поділ на активну та пасивну частини.

До активної частини основних виробничих фондів відносять комплекс машин і механізмів, які безпосередньо беруть участь у виробничому процесі (транспортні засоби, устаткування, виробничий інвентар та ін.).

До пасивної частини основних виробничих фондів належать усі інші види фондів, які не беруть безпосередньої участі у виготовленні продукту, але які необхідні для виконання виробничого процесу. Вони забезпечують нормальне використання активної частини основних виробничих фондів (будинки, споруди тощо).

1.2 Структура основних фондів аграрного підприємства

Структура виробничих фондів - відсоткове відношення вартості окремих видів або груп основних фондів до їх загальної вартості. Галузева структура є питомою вагою виробничих основних фондів рослинництва і тваринництва в сукупній вартості основних засобів. Видова структура основних виробничих фондів на підприємствах неоднакова. Вона залежить від характеру продукції, що її виробляють, обсягів виробленої продукції, рівня механізації й автоматизації виробництва, рівня спеціалізації та кооперації.

Для поліпшення структури основних фондів потрібно:

- оновити й модернізувати засоби індустріалізації виробництва;

- удосконалити галузеву структуру виробництва;

- краще використовувати будівлі та споруди, заповнивши їх твариномісця, встановивши додаткове обладнання для механізації виробничих процесів;

- ліквідувати зайве обладнання, що недостатньо використовується;

- досягнути раціонального співвідношення між силовими та робочими машинами.

Основні засоби є основою продуктивних сил сільського господарства, забезпечують належний рівень і темпи зростання виробництва сільськогосподарської продукції, підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції.

Структура основних засобів - це питома вага її процентного співвідношення за певними ознаками в загальній вартості. Виробничу потужність підприємства визначають промислово-виробничі фонди. Крім цього, заведено виокремлювати активну (робочі машини, обладнання) та пасивну частину фондів, а також окремі підгрупи відповідно до їхнього функціонального призначення (будівлі виробничого призначення, склади, робочі та силові машини, вимірювальні прилади та обладнання, транспортні засоби). Основні промислово-виробничі фонди безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції і, тому мають найбільшу питому вагу. Найактивнішою частиною засобів праці є машини і обладнання. Аналіз забезпеченості технікою допомагає встановити: відповідність її наявності потреби в ній; в якій мірі склад машин і обладнання задовольняє виробництво; чи забезпечує наявна техніка виконання необхідного обсягу робіт, відповідно до прийнятої технології виробництва в установлені строки.

Таблиця 1.1. Структура основних фондів СТОВ «Неморож»

Показники	Роки	Відхилення 2013р. до 2011р.
	2011	2012	2013
	тис.грн	%	тис.грн	%	тис.грн	%	(+,-)	%
Будинки, споруди та передавальні пристрої	966	30.62	966	24.84	880	15.96	-86	91.10
Машини та обладнання	1873	59.38	2603	67.1	3895	70.64	2022	207.96
Транспортні засоби	223	7.07	223	5.73	641	11.62	418	287.44
Інструменти, прилади, інвентар (меблі)	78	2.47	78	2.006	78	1.41	0	100
Інші основні засоби	14.5	0.46	18.5	0.48	19.5	0.35	5	134.48
Разом	3154.5	100	3888.5	100	5513.5	100	2359	100

Отже, можемо зробити висновок, що найбільшу питому вагу у складів основних фондів займають машини та обладнання. Загальна вартість основних фондів збільшилась, оскільки це пов'язано зі збільшенням вартості машин та обладнання, а саме 2603 тис. грн.. у 2012р. та 3895 тис. грн.. у 2013р. Також збільшився розмір основних фондів із 3154.5 у 2011 р. до 5513.5 у 2013р.

1.3 Методика визначення показників забезпеченості та ефективності використання основних фондів

Показники стану й ефективності використання основних засобів можна об'єднати в три групи, які характеризують: забезпечення підприємства основними засобами; стан основних засобів; ефективність використання основних засобів.

Досліджуючи основні фонди, доцільно приділити особливу увагу таким показникам, як "фондовіддача", "фондомісткість" та "фондоозброєність", що характеризують ефективність використання основних фондів.

Бойчик І.М. визначає, що показник "фондовіддачі" як один із головних в аналізі діяльності підприємства, а його поступове збільшення є позитивним з позиції виробництва. С.І. Шкарабан оцінює зміну "фондоозброєності" залежно від зміни величини основних засобів і чисельності працівників. Показник "фондомісткості", маючи тенденцію до зменшення, є протилежним до показника "фондовіддачі".



Рис. 1. Показники забезпечення, стану та ефективності використання основних засобів

Андрійчук В.Г. оцінює поняття "фондовіддача", (ФВ) є як відношення вартості виробленої продукції до первісної середньорічної вартості основних виробничих фондів:

ФВ = П/Ф, де (1)

П - обсяг товарної, валової чи реалізованої продукції, грн;

Ф - середньорічна вартість основних виробничих фондів підприємства, грн.

Фондовіддача показує загальну віддачу від використання кожної гривні, витраченої на основні виробничі фонди, тобто ефективність вкладення цих коштів.

Фондомісткість продукції (ФМ) - величина, обернена фондовіддачі. Вона показує частку вартості основних фондів, що припадає на кожну гривню продукції, що випускається, і визначається за формулою:

ФМ = Ф/П (2)

Якщо фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення, то фондомісткість - до зниження. За допомогою цих показників оцінюється відношення загального обсягу товарної, валової чи реалізованої продукції до середньорічної вартості основних виробничих фондів.

Фондоозброєність (ФО) характеризує ступінь технічної оснащеності праці і визначається як співвідношення вартості основних фондів до чисельності працівників:

ФО = Вф/Чзм (3)

де Вф - вартість основних фондів;

Чзм - чисельність працівників.

Білінський В.Г., зазначає, що показник "фондовіддачі" є одним із головних в аналізі діяльності підприємства, а його поступове збільшення є позитивним точки зору виробництва. Шкарабан С.І. оцінює зміну "фондоозброєності" залежно від зміни величини основних засобів і чисельності працівників. Існує така залежність: чим вища у складі основних фондів питома вага машин, устаткування й інших елементів активної частини основних фондів, тим більше продукції буде вироблено на кожну вартісну одиницю основних фондів. Найбільш висока питома вага активних елементів основних фондів - на підприємствах із високим рівнем технічної оснащеності праці, де виробничі процеси механізовані й автоматизовані і широко використовують хімічні методи оброблення. Уразі зниження вартості будівництва, наприклад, виробничих будинків, можна зменшити частку пасивних елементів основних фондів і цим самим підвищити ефективність витрат, вкладених в основні фонди підприємства. Це свідчить про взаємну вигоду і зацікавленість між бізнесом і суспільством, що виявляється в підвищенні частки машин і устаткування - найбільш активної частини основних фондів, і в зниженні питомої ваги насамперед будинків і господарського інвентарю, без збитку для ефективного функціонування виробничого процесу. Найбільшу частку займають будівлі та споруди, машини та устаткування, що виступають головним вираженням основних фондів на підприємствах нашої країни.

Скляренко В.К., Прудніков В.М. відзначають, що ефективність використання основних засобів можна оцінити, використовуючи наступні групи показників: показники екстенсивного використання та інтенсивного використання основних фондів; показники інтегрального використання основних фондів; узагальнюючі показники використання основних фондів, які характеризують ремонтні аспекти використання основних фондів в цілому по підприємству.

Для оцінювання ефективності використання основних засобів у праці Фьодоровой В.А запропоновано наступні системи показників: показники, які характеризують технічний стан (відтворення) основних фондів; узагальнюючі показники використання основних засобів; часткові показники використання основних засобів. Група показників оцінювання технічного стану (відтворення) дає змогу оцінити технічний стан основних засобів та визначити інтенсивність їх оновлення. До цієї групи відносяться показники відновлення, вибуття, зносу та інтенсивності відновлення основних засобів. Ці показники знаходяться за відповідними формулами, які наводяться у праці. Якщо за момент часу t обрати звітний період, то показники, що характеризують технічний стан та відтворення основних засобів можуть бути визначені за наступними формулами:

1) показник відновлення К ^t _відн. основних засобів у момент часу t:

К ^t _відн = ОЗ ^t _відн/ОЗ ^t _кп (4)

де ОЗ ^t _відн - вартість основних засобів, які були введені у момент часу t;

ОЗ ^t _кп - вартість основних засобів в кінці періоду t.

2) показник вибуття К ^t _виб основних засобів у момент часу t:

К ^t _виб = ОЗ ^t _виб/ОЗ ^t _пп (5)

де ОЗ ^t _виб - вартість основних засобів, які вибули у момент часу t;

ОЗ ^t _пп - вартість основних засобів на початок періоду t.

3) показник інтенсивності відновлення К ^t _{інтвідн} основних засобів у момент часу t:

К ^t _{інтвідн} = ОЗ ^t _виб/ОЗ ^t _відн (6)

4) показник зносу основних засобів у момент часу t:

К ^t _знос = ОЗ ^t _зн/ОЗ ^t_відн (7)

де ОЗ ^t _зн - загальна (накопичена) сума зносу основних засобів у момент часу t;

ОЗ ^t _відн - первісна (балансова) вартість основних засобів у момент часу t.

Група узагальнюючих показників, що складається з: фондовіддачі, фондомісткості, фондоозброєності, рентабельності, дає оцінку використання основних засобів у всій сукупності основних засобів і характеризує кінцевий результат їх застосування. Якщо за момент часу t вибрати календарний рік, то узагальнюючі показники ефективності основних засобів знаходяться за допомогою наступних формул:

1) Фондовіддача ФВ ^t за рік t:

ФВ ^t = ОП ^t /ОЗ ^t (8)

де ОП ^t - обсяг виробництва продукції (у грн.) за рік t;

ОЗ ^t - середня вартість основних виробничих засобів підприємства за рік t.

Формула показує, що фондовіддача за рік визначає обсяг продукції, що припадає на 1 грн. вартості основних виробничих фондів за цей рік.

2) Фондомісткість ФМ ^t за рік t:

ФМ ^t = ОЗ ^t / ОП ^t (9)

Як бачимо, ФМ ^t є величиною оберненою до фондовіддачі і визначає вартість основних виробничих засобів (у грн.) за рік t,що припадає на 1 грн вартості продукції за цей рік.

3) Фондоозброєність ФО ^t за рік t:

ФО ^t = ОЗ ^t /Ч_вп (10)

де Ч_вп - середня чисельність виробничого персоналу за відповідний рік; Показник ФО ^t визначає відношення вартості (у грн.) основних засобів за рік t до чисельності виробничого персоналу за відповідний рік.

4) Показник рентабельності Р ^t _оз за рік t:

Р ^t _оз = П ^t _чист/ОЗ ^t (11)

де П ^t _чист - чистий прибуток підприємства за період t.

Група часткових показників містить: коефіцієнт екстенсивного й інтенсивного використання обладнання (транспорту), інтегральний показник використання та змінності роботи устаткування:

1) коефіцієнт екстенсивності К ^t _екст за період t:

К ^t _екст = Т ^t _ф/Т ^t _план (12)

де Т ^t _ф - фактичний час використання обладнання (транспорту);

Т ^t _план - плановий фонд роботи обладнання (транспорту) за період часу t

2) коефіцієнт інтенсивності К ^t _інт за період часу t:

К ^t _інт = ОП ^t _год/ПТ ^t _год (13)

де ОП ^t - фактично вироблена кількість продукції (кількість перевезень);

ПТ ^t - годинна потужність обладнання (транспорту) за період t.

3) інтегральний коефіцієнт К ^t _інтегр за період часу t:

К ^t _інтегр = К ^t _екст*К ^t _інт (14)

4) коефіцієнт змінності К ^t _зм роботи обладнання (транспорту) за період часу t:

К ^t _зм = ?МЗ ^t /Q ^t (15)

де ?МЗ ^t - сума машинно-змін, відпрацьованих обладнанням (транспортом) за період t;

Збільшення значення цих коефіцієнтів забезпечує зростання обсягів виробництва продукції (обсягів перевезень) при умові, що кількість обладнання (транспорту) на підприємстві не зміниться за період часу t.

Розділ 2. Ефективність використання основних виробничих фондів у підприємстві СТОВ «Неморож»

2.1 Економічна характеристика підприємства

Усі підприємства розрізняються по безлічі показників, тому при вивченні якої-небудь проблеми в окремому господарстві необхідно освітити його з економічної точки зору, щоб показати до якого типу воно відноситься, у якому напрямку спеціалізується і які його особливості.

Досліджуване підприємство СТОВ «Неморож» знаходиться в с. Неморож Звенигородського району, Черкаської області. СТОВ «Неморож» розташоване в центральній частині України, в зоні Лісостепу. Клімат помірно-континентальний. Зима м'яка з частими відлигами. Середньорічна сума опадів становить 420 мм, з яких за вегетаційний період (квітень-жовтень) випадає 384 мм опадів. Найбільше опадів реєструється у червні місяці (78,9мм) та липні (65 мм). Середньорічна температура повітря за даними Черкаської метеорологічної станції становить + 7,2 °С.

У ґрунтовому покриві району переважають чорноземи, на піднесених місцях -- сірі і світло-сірі ґрунти. Також зустрічаються дерново-глеєві, могутні лугові і дерново-підзолисті ґрунти. Найбільшу площу займають чорноземи сильно реградовані (74,7% площі району).

Виробнича діяльність сільськогосподарських підприємств залежить не тільки від впливу природно-кліматичних факторів. Достовірна оцінка діяльності виробництва про обґрунтованому підході та розрахунку показників рівня використання виробничих ресурсів, основних виробничих засобів і оборотних коштів, трудових ресурсів і землі.

Рівень ресурсозабезпеченості сільськогосподарських підприємств зумовлює результати їх господарської діяльності, а також ефективність використання виробничих ресурсів. Головною метою діяльності товариства є отримання прибутку виробництва сільськогосподарської продукції, її переробки, реалізації та здійснення інших видів діяльності. Засновниками Товариства виступають, як правило, колишні працівники КСП «Неморож» - власники майнових і земених паїв.

Майно товариства становлять основні та обігові кошти, а також інші цінності, вартість яких відображена на самостійному балансі.

Товариство є власником: майна, а також землі, переданих йому засновниками у власність; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності. Резервний фонд товариства створюється від розміру статутного фонду. Щорічно товариство відраховує до Резервного фонду 5% від суми чистого прибутку.

Для здійснення своєї діяльності товариство використовує землі, які належать йому на праві власності та на праві оренди.

У сільському господарстві земля - це головний засіб виробництва, без якого не можливий процес виробництва продукції рослинництва і тваринництва. Земля для селянина справжній капітал, а якщо вміло господарюєш, родить дедалі більше, що є важливою передумовою стабільного прибутку. Земля значною мірою визначає темпи розвитку і рівень ефективності сільськогосподарського виробництва.

аграрний економічний фонд сільськогосподарський

2.2 Структура, динаміка основних фондів та забезпеченість ними підприємства

Аналіз ефективності використання основних фондів починають оцінкою їх наївності, стану, структури і динаміки у звітному періоді. За своїм призначенням основні фонди підприємств поділяють на такі групи: промислово-виробничі основні фонди; основні виробничі фонди інших галузей; невиробничі основні фонди Основні виробничі фонди використовують у виробничому процесі, вони мають безпосередній вплив на випуск продукції.

Для характеристики стану і динаміки основних фондів використовують коефіцієнти оновлення основних фондів, вибуття, спрацювання, придатності. Ці показники аналізують у динаміці. Розрахунок вказаних коефіцієнтів наведено у табл. 2.1.

Таблиця 2.1. Наявність, стан і рух основних фондів

Показники	2011	2012	2013	Відхилення 2013р. до 2011
Наявність на початок року, тис. грн	3144	3165	4612	146.69
Надійшло за рік, тис. грн	122	1447	2197	1800.82
Вибуло за рік, тис. грн	101	0	394	390.10
Наявність на кінець року, тис.	3165	4612	6415	202.69
Сума зносу:
на початок року	793	925	1066	134.43
на кінець року	925	1066	1106	119.57
Коефіцієнти:
зростання	1.007	1.46	1.39	138.03
оновлення	0.04	0.31	0.34	850
вибуття	0.03	0	0.09	300
зносу: на початок року	0.25	0.29	0.23	92
на кінець року	0.29	0.23	0.17	58.62
придатності: на початок року	0.75	0.71	0.77	102.67
на кінець року	0.71	0.77	0.83	116.90

З таблиці 2.1 можна зробити висновок про те, що наявнісь основних фондів на початок року у 2011 р. становила 3144 тис. грн, у 2012 р. - 3165 тис. грн, а у 2013 збільшилась на 1447 тис. грн. Вибуло за рік у 2011 р.- 101 тис. грн, у 2012р взагалі нічого, а у 2013 р. у 4 рази більше ( порівняно з 2011)- 394 тис. грн., хоча їх наявність на кінець року у 2011р. становила 3165 тис. грн, у 2012 р.- 4612 тис. грн., а у 2013 р.- 6415 тис. грн. За показниками зносу та придатності ми бачимо, що у 2011-2013 рр. на початок і кінець року підприємство було забезпечене кращими умовами для основних фондів, адже коефіцієнт зносу не перевищує коефіцієнт придатності.

На обсяг, структуру і динаміку основних виробничих фондів впливають такі чинники:

- характер та особливості процесу виробництва;

- тип виробництва (масове, серійне, одиничне);

- технологія, рівень спеціалізації і кооперування;

- методи організації виробництва.

2.3 Ефективність використання основних виробничих фондів на підприємстві

Ефективність використання основних виробничих фондів та їх вплив на кінцеві результати виробництва значно залежать від характеру руху цих фондів як авансованої вартості в умовах конкретного підприємства, а також від їх фізичного стану. Кількісно характер руху основних виробничих фондів визначається за допомогою низки показників. Найважливішим серед них є коефіцієнт (швидкість) обороту, що визначається як відношення річної суми амортизації основних виробничих фондів до їх середньорічної вартості або період обороту як зворотне співвідношення цих величин.

Швидкість обороту основних виробничих фондів з розвитком науково-технічного прогресу і впровадженням його результатів у виробництво має тенденцію до підвищення. Незважаючи на те, що можливості для прояву цієї тенденції в сільському господарстві (порівняно з іншими галузями народного господарства) звужені, все ж чимало аграрних підприємств досягають високої швидкості руху авансованих ресурсів, що позитивно позначається на результатах їх господарювання. Адже маса продукту, виробленого за певний період, дорівнює його розміру, одержаному протягом одного обороту, помноженому на число таких оборотів.

Аграрним підприємствам важливо своєчасно скористатися досягненнями науково-технічного прогресу у фондоутворюючих галузях першої сфери АПК, результатом якого є створення нової техніки з більш коротким строком експлуатації як важливої умови врахування темпів її морального зношення. Швидкість обороту основних фондів, таким чином, з переходом до нових конструкцій у фондоутворюючих галузях із кожним черговим циклом технічного переозброєння має тенденцію до зростання. Скорочення тривалості вказаних циклів веде до збільшення швидкості обороту основних фондів, а отже, до швидшого перетворення цих авансованих ресурсів у спожиті, тобто втілення їх в заново створений продукт. Для характеристики руху основних фондів використовують і такі показники:

· коефіцієнт зростання (Кзр) -- відношення суми основних засобів на кінець року до їх вартості на початок року;

· коефіцієнт вибуття (Кв) -- відношення вартості вибулих за звітний рік основних засобів до суми всіх основних засобів на початок року;

· коефіцієнт оновлення (Ко) -- відношення заново введених за рік основних засобів до балансової вартості всіх основних засобів на кінець року). Між даними показниками існує тісний взаємозв'язок. Очевидно, що Кзр > 1 за умови, коли Ко > Кв, і навпаки. Якщо сума вибулих фондів дорівнюватиме сумі заново введених, то Кзр = 1;

· коефіцієнт сукупного відтворення (Ксв) -- відношення вартості основних засобів, що надійшли протягом року, до первісної вартості всіх основних засобів на початок року. Цей показник дає змогу судити про те, яка частка нововеддених основних засобів використана на просте відтворення, а яка -- на розширене. Він акумулює в собі значення коефіцієнта вибуття (Кв) і приросту (Кпр).

Таким чином, при аналізі коефіцієнта Ксв потрібно брати до уваги, що в умовах розширеного відтворення, коли Кпр > 0, коефіцієнт вибуття характеризує рівень оновлення основних засобів, а коефіцієнт приросту -- рівень їх розширеного відтворення. За умов звуженого відтворення основних засобів Ксв акумулює в собі негативний вплив коефіцієнта приросту і відображає фактичний рівень оновлення основних засобів. Різниця між Кв і Ксв відображатиме відносну потребу в основних засобах, за якої буде досягнуто їх просте відтворення. Якщо на підприємстві забезпечується лише просте відтворення, то Ксв = Кв і, таким чином, коефіцієнт сукупного відтворення відбиватиме лише рівень оновлення основних засобів.

Про стан основних виробничих фондів можна судити з двох показників: коефіцієнта зношення (Кз -- відношення суми зношення до первісної вартості основних засобів) і коефіцієнта придатності (Кп -- частка від ділення первісної вартості засобів за мінусом усієї суми зношення на їх первісну вартість). Цей показник можна визначити і так: Кп = 1 - Кз. Чим вищий коефіцієнт придатності і менший коефіцієнт зношення, тим кращі умови має підприємство для більш раціонального використання основних засобів.

Найважливішими узагальнюючими показниками ефективності використання основних виробничих фондів є фондовіддача і фондомісткість.

Фондовіддача -- відношення вартості виробленої продукції до первісної середньорічної вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення. В умовах інфляції, коли швидкими темпами зростають ціни на знаряддя праці, а також вартість капітального будівництва, цей показник доцільно визначати за товарною продукцією, оціненою в поточних цінах реалізації. Розрахована таким способом фондовіддача, хоч і не повністю, але все ж об'єктивніше характеризує економічну ефективність використання основних виробничих фондів, ніж валова продукція, що оцінюється в порівнянних цінах.

По аграрних підприємствах фондовіддача основних виробничих фондів істотно коливається, що пов'язано з різним рівнем господарювання, неоднаковою оснащеністю їх цим ресурсом, різним співвідношенням його складових елементів, ступенем придатності та ін. Фондовіддача зростає лише тоді, коли темпи підвищення продуктивності праці випереджають темпи збільшення її фондоозброєності.

Фондомісткість -- це зворотний показник фондовіддачі, тобто Фм = І: Іф від. Він указує, скільки було використано основних виробничих фондів для виробництва однієї гривні продукції. Із завершенням комплексної механізації та автоматизації виробництва, що можливо за стабільного розвитку економіки, будуть створені об'єктивні передумови для зниження фондомісткості виробництва, а значить, і для підвищення фондовіддачі.

Умовний строк окупності визначається як частка від ділення середньорічної вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення на операційний прибуток підприємства, одержаний від основної діяльності. Потрібно домагатися, щоб цей показник був якомога меншим і не перевищував кількості років, за які окуповуються капіталовкладення відповідно до діючої банківської процентної ставки.

Важливим напрямком поліпшення використання виробничих ресурсів є встановлення оптимального співвідношення між основними й оборотними фондами з урахуванням виробничого напряму підприємств, ступеня розвитку головної галузі і досягнутого ними рівня фондооснащеності основними виробничими фондами.

Нестача оборотних фондів, особливо кормів, пального, добрив, отрутохімікатів, запасних частин тощо знижує ефективність використання основних фондів, негативно відбивається на кінцевих результатах господарювання. З іншого боку, недостатній рівень забезпеченості знаряддями праці не дає змоги раціонально використовувати предмети праці, що також погіршує результати виробництва.

Істотного підвищення фондовіддачі можна досягти завдяки вдосконаленню структури основних виробничих фондів. Збільшення вартості більш активних засобів у розрахунку на одиницю вартості менш активних (пасивних) засобів до оптимального рівня значно підвищує ефективність використання знарядь праці.

Таблиця 2.2. Показники забезпеченості і ефективності використання основних виробничих фондів

Показники	2011	2012	2013	Відхилення 2013р. до 2011
Середньорічна вартість основних виробничих засобів с/г призначення, тис. грн.		1749.83	3473.5
Площа с/г угідь, га		1322	1322
Середньорічна чисельність робітників, чол.		113	114
Валова продукція с/г ( в порівнянних цінах), тис. грн		9567.62	10038.94
Прибуток, тис. грн		2048	1926.5
Визначити
Фондозабезпеченість, тис. грн		1.32	2.63
Фондоозброєність, тис. грн		15.49	30.47
Фондовіддача		5.47	2.89
Фондомісткість		0.18	0.35
Умовний строк окупності		0.85	1.8
Норма прибутку, %		0.02	0.02

Важливо встановити раціональне співвідношення між силовими і робочими машинами. При нестачі сівалок, плугів, культиваторів, борін, інших робочих машин і знарядь неможливо раціонально використовувати тракторний парк, так само як неможливо ефективно використовувати і названу техніку, коли підприємство недостатньо забезпечене силовими машинами.

Кращих результатів досягають ті підприємства, які своєчасно технічно переозброюють виробництво, замість застарілої, впроваджують нову техніку, більш продуктивну й економічну. Особливе значення для поліпшення використання основних виробничих фондів і підвищення ефективності виробництва має застосування нових технологій вирощування сільськогосподарських культур, утримання худоби і переробки сільськогосподарської сировини. Необхідно поглиблювати спеціалізацію і комбінування виробництва, впроваджувати прогресивні форми організації й оплати праці, підвищувати кваліфікацію кадрів та їх відповідальність за раціональне використання закріпленої за ними техніки.

Розділ 3. Напрями підвищення ефективності використання основних фондів підприємства.

3.1 Удосконалення структури основних фондів

Одне з чинних місць в управлінні матеріальними ресурсами займає процес відтворення та вдосконалення основних фондів.

Основні фонди протягом свого тривалого функціонування зазнають фізичного (матеріального) і економічного спрацювання, а також техніко-економічного старіння. Під фізичним (матеріальним) спрацьовуванням основних виробничих фондів розуміють явище поступової втрати ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживної вартості, що призводить до зменшення їхньої реальної вартості - економічного спрацьовування. На швидкість і розміри фізичного спрацювання основних фондів впливають їхня надійність та довговічність, спосіб використання (екстенсивне чи інтенсивне), особливості технологічних процесів, якість технічного догляду й ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників, інші організаційно-технічні фактори.

Фізичне спрацювання будь-якого знаряддя праці (машини, устаткування) можна поділити умовно на дві частини: ту, що періодично усувають проведенням ремонтів, і ту, що її в такий спосіб усунути неможливо. З часом спрацювання поступово збільшується і врешті решт стає таким, що унеможливлює дальше використання засобу праці у виробництві, тобто настає момент повного фізичного спрацювання, коли треба замінити такий засіб праці на новий аналогічного призначення. У зв'язку з цим розрізняють усувне (тимчасове) та неусувне (постійно нагромаджуване) фізичне спрацювання основних фондів.

Ступінь фізичного спрацювання окремої одиниці засобів праці можна визначити двома розрахунковими методами:

· за строком її експлуатації (через зіставлення фактичної та нормативної величин з урахуванням ліквідаційної вартості);

· за даними обстежень технічного стану.

Відносну величину економічного спрацювань окремої фізичної одиниці або певної сукупності основних фондів визначають як відношення накопиченої суми спрацювання, тобто їхньої вартості, вже перенесеної на вартість продукції, до загальної балансової вартості.

Техніко-економічне старіння основних фондів (моральне спрацювання) - це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується поступовою втратою засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення існуючих та створення нових засобів виробництва, запровадження принципово нової технології, старіння продукції, що виробляється з допомогою цих засобів виробництва.

Старіння властиве передовсім знаряддям праці та транспортним засобам і зв'язане з реальними економічними збитками для підприємств, що експлуатують застарілу техніку.

Фізичне спрацювання та техніко-економічне старіння діючих знарядь праці можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення. Між окремими видами спрацювання й старіння засобів праці та формами їхнього відшкодування існує певний взаємозв'язок.

Безперервний процес виробництва потребує постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою відновлення засобів праці в натурі є поступове відшкодування їхньої вартості, яке здійснюється через амортизаційні відрахування (амортизацію). Амортизація основних фондів - це процес перенесення авансованої раніше вартості всіх видів засобів праці на вартість продукції з метою її повного відшкодування.

Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів кожне підприємство робить амортизаційні відрахування, тобто встановлює певну грошову компенсацію відповідно до розмірів фізичного спрацювання й техніко-економічного старіння. Ці відрахування включають до собівартості продукції, реалізують під час продажу товарів, а потім накопичують у спеціальному амортизаційному фонді, що служить відновленню основних фондів.

За встановлення норм амортизаційних відрахувань слід виходити з економічно доцільних середніх строків функціонування засобів праці, необхідності забезпечення повного відшкодування вартості основних фондів і врахування техніко-економічного їхнього старіння. Найбільш складним є правильне визначення тривалості амортизаційного періоду (доцільного строку використання) конкретних видів засобів праці. Звичайно його встановлюють з урахуванням багатьох факторів, зокрема загальної фізичної довговічності та економічності капітального ремонту засобів праці, умов їхньої експлуатації, строків настання техніко-економічного старіння, можливих темпів оновлення тощо.

У міру розвитку техніки, удосконалення технології та організації виробництва змінюються тривалість і характер використання окремих видів основних фондів, виникає об'єктивна необхідність скорочення нормативних строків їхнього функціонування. У зв'язку з цим норми амортизаційних відрахувань періодично треба переглядати та уточнювати.

Забезпечення нормального відтворення основних фондів потребує правильного нарахування амортизації за встановленими нормами.

Щорічну суму амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів обчислюють множенням їхньої середньорічної вартості на відповідні норми амортизації та поправочні коефіцієнти до них, що враховують конкретні умови експлуатації окремих видів засобів праці. Середньорічна вартість кожного виду основних фондів визначається додаванням до вартості на початок роз рахункового року різниці між середньорічними величинами введення в дію нових і вибуття діючих елементів засобів праці.

Середньорічне введення (вибуття) визначають за результатом множення абсолютного його розміру та коефіцієнта функціонування протягом розрахункового року засобів праці, що будуть уведені в дію і виведені з дії, тобто відношення кількості місяців експлуатації до числа 12.

Для здійснення правильної амортизаційної політики важливим є знання можливих методів амортизації основних фондів. У практиці господарювання можуть застосовуватися методи рівномірної (лінійної), подвійно-залишкової і прискореної амортизації.

Метод рівномірної (лінійної) амортизації передбачає перенесення балансової вартості основних фондів на собівартість продукції, що виробляється (послуг, що надаються), протягом амортизаційного періоду (нормативного строку служби) засобів праці за однаковими нормами амортизаційних відрахувань. Згідно з чинним законодавством України щорічні норми амортизаційних відрахувань за першою, другою і третьою групами основних фондів становлять відповідно 5, 25 і 15%.

Норми амортизаційних відрахувань за методом подвійно-залишкової амортизації встановлюються через подвоєння норм, обчислених за методом рівномірної амортизації, але не щодо балансової, а щодо залишкової вартості основних фондів. Підприємства можуть самостійно приймати рішення про застосування прискореної амортизації основних фондів, віднесених за укрупненою класифікацією до третьої групи і придбаних після травня 1997 року, тобто після набуття чинності Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств". При цьому мають використовуватися такі норми прискореної амортизації відповідно до року експлуатації засобів праці: перший - 15%; другий - 30%; третій - 20%; четвертий - 15%; п'ятий - 10%; шостий і сьомий - - 5%. Збільшення масштабів застосування прискореної амортизації сприятиме істотному зменшенню фінансових втрат від техніко-економічного старіння та інтенсифікації процесу оновлення діючих засобів праці на підприємствах і в організаціях України.

Ефективність відтворювальних процесів певною мірою залежить від строків експлуатації передовсім активної частини основних фондів, тобто від періоду їхнього функціонування у виробництві відповідно до первісного технологічного призначення. При цьому як скорочення, так і збільшення періоду експлуатації по-різному впливають на ефективність відтворення та використання знарядь праці.

Скорочення строків експлуатації машин (устаткування), з одного боку, уможливлює прискорення їхнього оновлення, тобто зменшення техніко-економічного старіння знарядь праці, підвищення технічного рівня підприємств, зростання продуктивності праці, зниження ремонтно-експлуатаційних витрат, а з іншого - призводить до збільшення собівартості продукції за рахунок амортизаційних сум, потребує більших інвестиційних ресурсів для нарощування виробничих потужностей машинобудування.

Подовження періоду функціонування машин і устаткування дає змогу зменшити обсяг щорічної заміни спрацьованих засобів праці і за рахунок цього спрямувати більше ресурсів для розширеного їхнього відтворення, але спричиняє зниження сукупної продуктивності діючих знарядь праці, значне збільшення витрат на їхнє утримання та експлуатацію.

Саме тому строки експлуатації машин і устаткування мають бути оптимальними, тобто такими, що забезпечують найменші затрати суспільної праці на їхнє виготовлення й використання у виробничому процесі протягом усього періоду функціонування. Найбільш поширеною є методика визначення оптимальних строків експлуатації виробничого устаткування за мінімальною величиною так званих питомих затрат суспільної праці на одиницю корисного ефекту (наприклад, сумарної продуктивності устаткування за різних строків його функціонування).

Окремі види засобів праці складаються з великої кількості конструктивних елементів (деталей, вузлів тощо), які виготовлені з різних за міцністю матеріалів, виконують різні технологічні функції, мають неоднакове експлуатаційне навантаження і внаслідок цього спрацьовуються нерівномірно.

Звідси виникає необхідність заміни або відновлення спрацьованих конструктивних елементів устаткування та інших видів засобів праці задовго до того, коли кожний з цих об'єктів у цілому стане непридатним для дальшого використання у виробничому процесі. Таке часткове відновлення засобів праці здійснюється з допомогою періодичних ремонтів. Отже, суть ремонту полягає в усуненні тимчасового фізичного спрацювання конструктивних елементів у натуральній формі та забезпечення в такий спосіб постійної дієздатності засобів праці протягом усього періоду їхньої експлуатації.

На підприємствах різних галузей народного господарства застосовують типові системи технічного обслуговування й ремонту) устаткування та інших видів засобів праці, що передбачають пері одичне проведення необхідних профілактично-технічних операцій, поточних і капітальних ремонтів.

Призначення поточного ремонту - збереження засобів праці у придатному для продуктивного використання стані проведенням регулярних ремонтно-профілактичних операцій з метою усунення дрібних неполадок і запобігання прогресуючому фізичному спрацюванню. Мета капітального ремонту полягає у максимально можливому відновленні первісних техніко-експлуатаційних параметрів засобів праці.

На відміну від поточного ремонту капітальний є найбільш складним за обсягом виконуваних робіт і проводять його здебільшого через тривалі проміжки часу (один раз за кілька років). Особливим видом найбільш складних ремонтних робіт є так званий відновлювальний ремонт, необхідність у проведенні котрого виникає внаслідок стихійного лиха (пожежі, повені, землетрусу).

Витрати на поточний ремонт є постійними й відносно рівномірними протягом експлуатаційного періоду, а тому їх відносять на собівартість продукції (наданих послуг).

Проведення капітального ремонту потребує порівняно великих одноразових витрат, що унеможливлює пряме включення таких до собівартості продукції: ці витрати визначають заздалегідь і відносять на собівартість продукції рівномірно протягом ремонтного циклу, тобто періоду між двома послідовними капітальними ремонтами. Відновлювальний ремонт фінансують за рахунок державного страхового (резервного) фонду і за характером та обсягом робіт, що виконуються, відносять до сфери капітального будівництва.

За сучасних умов господарювання і формування ринкової економіки важливого значення набуває економічна оцінка доцільності витрат на капітальний ремонт виробничого устаткування. Це пояснюється тим, що на підприємствах діюче устаткування протягом фактичного строку експлуатації капітально ремонтують кілька разів.

Проте коли проведення першого капітального ремонту в більшості випадків є економічно вигіднішим за придбання нової машини (він здійснюється, як правило, до настання техніко-економічного старіння, а фактичні витрати на нього не перевищують 35-40% балансової вартості), то наступні капітальні ремонти часто коштують дорожче, ніж нове устаткування аналогічного призначення.

Для економічної оцінки ефективності витрат на капітальний ремонт порівнюють два альтернативні варіанти: перший - капітальний ремонт фізично зношеної машини і продовження строку її експлуатації на один ремонтний цикл; інший - заміна машини, що потребує капітального ремонту, на нову.

Загальний розмір витрат на ремонтно-технічне обслуговування діючих засобів праці залежить від кількості ремонтів протягом фактичного строку їхньої експлуатації та від собівартості кожного ремонту. Це означає, що для помітного зменшення витрат на ремонт устаткування та інших видів основних фондів (ремонтно-експлуатаційні витрати на підприємствах України надмірно великі) необхідно: по-перше, довести до раціонального мінімуму кількість ремонтів машин протягом усього періоду їхнього функціонування; по-друге, максимально зменшити витрати на проведення одного ремонту.

За недостатнього розвитку машинобудівного комплексу країни для підвищення ефективності процесу відтворення основних фондів багато важить модернізація діючого виробничого устаткування, котра означає його вдосконалення з мстою запобігання техніко-економічному старінню та підвищення техніко-експлуатаційних параметрів до рівня сучасних вимог.

За порівняно невеликих витрат і за відносно короткий строк модернізація може забезпечити оновлення устаткування на новому технічному рівні, зростання продуктивності праці, нарощування виробничих потужностей, збільшення випуску продукції, економію інвестиційних ресурсів. Досвід багатьох підприємств України показує, що проведення комплексної модернізації багатьох видів виробничого устаткування збільшує його продуктивність на 30-50%, а зв'язані з цим витрати не перевищують половини вартості нових технічних конструкцій аналогічного призначення. Економічно доцільніше здійснювати як загально-технічну, так і технологічну (цільову) модернізацію устаткування під час проведення його капітального ремонту.

Важливим елементом процесу відтворення основних фондів є заміна фізично спрацьованих і технічно застарілих засобів праці. Визначення необхідного (економічно раціонального) щорічного обсягу заміни засобів праці передбачає: 1) встановлення оптимальних строків експлуатації відповідних їхніх видів (груп); 2) розрахунки такого щорічного обсягу заміни, який може забезпечити дотримання оптимальних строків функціонування устаткування та інших видів основних фондів. За простого відтворення засобів праці розмір їхньої заміни (вибуття) практично має дорівнювати нормі амортизаційних відрахувань на реновацію, а за розширеного відтворення -- залежатиме не лише від нормативного строку експлуатації (норми амортизації), а й від темпів щорічного збільшення обсягу основних фондів.

Нагромадження та оновлення основних фондів, нарощування виробничих потужностей підприємств різних галузей народного господарства здійснюється в процесі технічного переозброєння, реконструкції й розширення діючих або спорудження нових виробничих об'єктів (цехів, виробництв, підприємств у цілому).

Технічне переозброєння діючого підприємства означає здійснення відповідно до плану (програми) його технічного розвитку (без розширення існуючих виробничих площ) комплексу заходів, що передбачають підвищення до сучасних вимог технічного рівня окремих дільниць виробництва за рахунок впровадження нової техніки і технології, механізації та автоматизації виробничих процесів, модернізації й заміни фізично спрацьованого та технічно застарілого устаткування.

Реконструкція діючого підприємства є здійснюваним за єдиним проектом повним або частковим переобладнанням виробництва. За необхідності можуть бути споруджені нові або розширені існуючі допоміжні та обслуговуючі об'єкти. До реконструктивних робіт відносять також будівництво нових виробничих об'єктів замість тих, дальшу експлуатацію котрих визнано недоцільною.

...