Вивчення економічної ефективності використання основних фондів підприємства

Під розширенням діючого підприємства заведено розуміти спорудження його другої та наступних черг, додаткових виробничих комплексів, нових цехів або розширення існуючих, а також організацію допоміжних та обслуговуючих виробництв, комунікацій тощо. До нового будівництва (новобудов) відносять спорудження окремих виробничих об'єктів або підприємств, що здійснюється на нових майданчиках та за затвердженим окремим проектом.

Такі форми розширеного відтворення основних фондів і методи оновлення виробничого потенціалу підприємств є взаємозв'язаними елементами єдиного відтворювального процесу, які доповнюють один одного. Проте пріоритетними для переважної більшості різногалузевих виробництв (господарств) треба вважати технічне переозброєння і реконструкцію діючих виробничих об'єктів. Нове будівництво стає економічно доцільним за умови вичерпання можливостей нарощування виробничого потенціалу на діючих підприємствах, а також за організації нових видів виробництва (надання нових послуг) та необхідності забезпечення належного рівня екологічної безпеки виробничо-господарської діяльності.

Система показників, яка може вичерпно характеризувати ефективність основних фондів, охоплює два блоки: перший - показники ефективності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці; другий - показники рівня використання основних фондів у цілому та окремих їхніх видів. Необхідність виокремлення в самостійну групу показників відтворення засобів праці, які характеризують процес їхнього руху, технічний стан та структуру, зумовлена тим, що відтворювальні процеси істотно й безпосередньо впливають на ступінь ефективності використання застосовуваних у виробництві машин, устаткування та інших знарядь праці.

Чинна система показників ефективності відтворення основних фондів в Україні потребує вдосконалення щодо методики обчислення деяких з них та повноти охоплення окремих сторін відтворення засобів праці.

Необхідно також розрізняти дві форми оновлення основних фондів - екстенсивну та інтенсивну. Екстенсивне оновлення характеризує темпи збільшення обсягу експлуатованих основних фондів. Інтенсивне оновлення передбачає заміну діючих основних фондів новими, більш ефективними. Проте процес виведення з експлуатації застарілих і спрацьованих основних фондів не можна ототожнювати з інтенсивним оновленням діючих засобів праці. Реальний господарський оборот охоплює не лише введення в дію нових і виведення з експлуатації спрацьованих фондів, а й передачу певної їхньої частини з балансу одного підприємства на баланс іншого.

Поряд з цим у систему показників ефективності відтворення основних фондів доцільно включити два нові:

· коефіцієнт інтенсивного оновлення (співвідношення обсягів вибуття і введення в дію за певний період);

· коефіцієнт оптимальності вибуття основних фондів (відношення фактичного коефіцієнта вибуття до нормативного).

Показники, що характеризують рівень ефективності використання основних фондів, об'єднуються в окремі групи за ознаками узагальнення й охоплення елементів засобів праці. Економічна суть більшості з них є зрозумілою вже із самої назви. Пояснень потребують лише деякі, а саме:

Коефіцієнт змінності роботи устаткування - відношення загальної кількості відпрацьованих машинозмін за добу до кількості одиниць встановленого устаткування;

напруженість використання устаткування (виробничих площ) - випуск продукції в розрахунку на одиницю устаткування (загальної або виробничої площі);

коефіцієнт інтенсивного навантаження устаткування - від ношення кількості виготовлених виробів за одиницю часу до технічної (паспортної) продуктивності відповідного устаткування.

З-поміж показників використання устаткування та виробничих площ найбільш відомим і широко застосовуваним на практиці є коефіцієнт змінності роботи устаткування.

Проте використовуваний на підприємствах спосіб його розрахунку не можна визнати досконалим, оскільки він не враховує внутрізмінних втрат робочого часу. У зв'язку з цим коефіцієнт змінності методологічно правильніше буде обчислювати, виходячи з коефіцієнта використання календарного фонду часу і максимальної змінності роботи устаткування, яка дорівнює трьом за восьмигодинної тривалості зміни.

Протягом останніх років на більшості підприємств різних галузей народного господарства України спостерігається низький рівень ефективності відтворювальних процесів. Коефіцієнти оновлення й вибуття машин і устаткування, тобто найбільш активної частини основних фондів на промислових підприємствах, коливаються в межах відповідно 5-6 та 2-3% загального їхнього і технічно застарілих його одиниць.

Саме обсягу, а коефіцієнт економічного спрацювання досягає 50-55% загальної вартості.

Парк діючого виробничого устаткування містить майже третину фізично спрацьованих цим передовсім пояснюється невідкладне завдання прискорення й підвищення ефективності відтворення основних фондів, зростання технічного рівня застосовуваних засобів праці. За сучасних умов слід запровадити і реалізувати такі головні напрямки інтенсифікації відтворення основних фондів:

· усебічне прискорення розвитку машинобудівного комплексу України, радикальна перебудова його структури з метою максимально можливого задоволення народногосподарського попиту на достатньо широку номенклатуру різних видів машин та устаткування, забезпечення виготовлення нових поколінь техніки і закінчених (технологічно зв'язаних) систем машин, розробка та організація виробництва тих знарядь праці, які раніше взагалі не виготовлялись або імпортувались з інших країн;

· зосередження зусиль різних галузей науки на пріоритетних напрямках науково-технічного прогресу, форсованому розвитку передовсім наукомістких виробництв, істотному підвищенні техніко-організаційного рівня та соціально-економічної ефективності виробництва на підприємствах різних галузей народного господарства;

· докорінне поліпшення всієї організації робіт та економічного її обґрунтування на всіх стадіях відтворювального процесу (проектування - виробництво - розподіл - запровадження - експлуатація нової техніки);

· дотримання кожним підприємством власної стратегії технічного, організаційного та економічного розвитку; переорієнтація інвестиційної політики на максимальне технічне переозброєння й реконструкцію діючих виробничих об'єктів; різке збільшення масштабів вилучення з виробництва технічно застарілих і економічно малоефективних машин та устаткування, перехід від практики одиничної заміни спрацьованих знарядь праці до систематичного комплексного оновлення техніко-технологічної бази взаємозв'язаних виробничих ланок підприємств;

· створення ринкового економічного механізму країни, спроможного забезпечити постійну заінтересованість усіх ланок управління виробництвом у здійсненні найбільш ефективних відтворювальних процесів і сприйнятті науково-технічних та організаційних новацій (нововведень).

Практична реалізація перелічених головних напрямків інтенсифікації відтворювальних процесів потребує не лише активної інженерно-виробничої діяльності самих підприємств, а й мобілізації великих власних фінансових коштів. У повному обсязі вона можлива за умови передовсім постійної державної підтримки, безпосередньої участі багатьох інститутів ринкової інфраструктури та іноземного капіталу.

Просте й розширене відтворення основних виробничих фондів відбувається в безперервному процесі здійснення різних його взаємозв'язаних форм - ремонту, модернізації та заміни окремих елементів засобів праці; технічного переозброєння, реконструкції та розширення діючих цехів, виробництв і підприємств у цілому, а також спорудження нових аналогічних виробничих об'єктів.

Необхідною передумовою нормального перебігу відтворювальних процесів є постійний облік ступеня спрацювання (старіння) та амортизації основних фондів. Вчасний ремонт, модернізація та зміна основних фондів відіграють велику роль в процесі підвищення ефективності виробництва.

Забезпечення високих темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливе лише за умови інтенсифікації відтворення та ліпшого використання діючих основних фондів підприємств.

Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтримуванню належного технічного рівня кожного підприємства, а з іншого - дають змогу збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок скорочення питомої амортизації й витрат на обслуговування виробництва та його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість.

3.2 Впровадження комплексної механізації виробничих процесів

До головних умов підвищення продуктивності праці в аграрних підприємствах належать прискорення темпів і підвищення рівня оснащеності аграрного виробництва технікою. Внаслідок механізації виробничих процесів рівень продуктивності праці можна підвищити на 50 і більше відсотків. Механізація виробництва - це процес заміни ручної праці машиною, окремих машин - системою машин. Розрізняють три ступеня розвитку механізації: часткова механізація; комплексна механізація; автоматизація виробництва.

Часткова механізація має місце, якщо механізовано лише окремі процеси виробництва, а решта виконується вручну. Комплексна механізація передбачає механізацію виконання і основних, і допоміжних процесів, зберігаючи також ручне управління машинами. Автоматизація виробництва забезпечує виконання машинами всіх виробничих процесів; людина тільки контролює їх за допомогою автоматичних пристроїв і відповідних програм. Це широко використовують при очищенні зерна, на птахофабриках, у відгодівельних комплексах.

Для забезпечення комплексної механізації й автоматизації виробництва, і для того, щоб розвиток матеріально-технічної бази аграрних підприємств відповідав вимогам індустріалізації, необхідна певна система машин.

Система машин - ланцюг чи сукупність різних видів техніки, що забезпечують послідовне і безперервне виконання робіт у виробничому процесі. Існує дві системи машин - для рослинництва й тваринництва. На відміну від системи, груп машин, які використовують для виробництва певного видз продукції та забезпечують комплексну механізацію всього технологічного процесу, називають комплексом машин. Комплекс машин, у певному наборі, окремо застосовують на виробництві цукрових буряків, збиранні картоплі, зернових те інших культур. На тваринницьких фермах, однак, використання комплексу машин небажане, тому що ефективність механізації знижується. Тут ще широко застосовується ручна праця на приготуванні й роздаванні кормів, операціях з догляду за тваринами. У зв'язку з цим галузь тваринництва, як жодна інша, потребує великої кількості працюючих. Його продукція трудомістка. Затрати праці на виробництво 1 ц молока сягають понад 10 людино-годин, а на виробництво яловичини - понад 40 людино-годин.

Рівень механізації виробництва визначається як відсоткове відношення обсягу робіт, виконаних машинами, до загального їх обсягу. Якщо визначають рівень механізації окремого процесу, то використовують фізичний вимір робіт, а загалом у галузі - еталонні гектари.

Рівень та ефективність використання машинно-тракторного парку аграрних підприємств характеризується системою натуральних і вартісних показників. До натуральних належать:

- річний виробіток на трактор, комбайн, автомобіль;

- денний і змінний виробіток на трактор, автомобіль;

- коефіцієнт змінності;

- коефіцієнт використання тракторів і автомобілів;

- коефіцієнт технічної готовності тракторів і автомобілів;

- коефіцієнт використання вантажопідйомності автомобіля;

- коефіцієнт корисного пробігу автомобіля.

Вартісні показники:

- собівартість еталонного гектара;

При запровадженні у виробництво окремих нових машин або всього комплексу і для їх порівняння з однотипними діючими використовують цілу систему показників.

Ступінь зниження трудових витрат у розрахунку на одиницю роботи визначають діленням різниці трудомісткості продукції за старого і нового комплексу машин на трудомісткість за старого, помноженої на 100 %. Витрати, пов'язані з використанням техніки, прийнято називати експлуатаційними витратами. Це амортизаційні нарахування, витрати на оплату праці, пальне та мастильні матеріали, поточний ремонт і под. Ступінь зниження експлуатаційних витрат з розрахунку на одиницю роботи визначають діленням різниці експлуатаційних витрат за використання старого і нового комплексу машин на експлуатаційні витрати за старого і множенням на 100 %.

Заміна існуючих машин новими вимагає додаткових капітальних вкладень. Проте вони скуповуються щорічною економією експлуатаційних витрат при їх використанні. Строк окупності додаткових вкладень на придбання нових машин визначають як відношення суми додаткових капітальних вкладень на придбання до суми прибутку, отриманого від зниження експлуатаційних витрат. Метою впровадження нової техніки та комплексу машин е насамперед підвищення ефективності аграрних підприємств. Однак дуже важливо, оцінюючи нову техніку, звернути увагу на умови праці механізаторів і збереження навколишнього середовища.

3.3 Відтворення основних фондів

За недостатнього розвитку машинобудівного комплексу країни для підвищення ефективності процесу відтворення основних фондів багато важить модернізація діючого виробничого устаткування, котра означає його вдосконалення з мстою запобігання техніко-економічному старінню та підвищення техніко-експлуатаційних параметрів до рівня сучасних вимог.

За порівняно невеликих витрат і за відносно короткий строк модернізація може забезпечити оновлення устаткування на новому технічному рівні, зростання продуктивності праці, нарощування виробничих потужностей, збільшення випуску продукції, економію інвестиційних ресурсів. Досвід багатьох підприємств України показує, що проведення комплексної модернізації багатьох видів виробничого устаткування збільшує його продуктивність на 30-50%, а зв'язані з цим витрати не перевищують половини вартості нових технічних конструкцій аналогічного призначення. Економічно доцільніше здійснювати як загально-технічну, так і технологічну (цільову) модернізацію устаткування під час проведення його капітального ремонту.

Важливим елементом процесу відтворення основних фондів є заміна фізично спрацьованих і технічно застарілих засобів праці. Визначення необхідного (економічно раціонального) щорічного обсягу заміни засобів праці передбачає: 1) встановлення оптимальних строків експлуатації відповідних їхніх видів (груп); 2) розрахунки такого щорічного обсягу заміни, який може забезпечити дотримання оптимальних строків функціонування устаткування та інших видів основних фондів. За простого відтворення засобів праці розмір їхньої заміни (вибуття) практично має дорівнювати нормі амортизаційних відрахувань на реновацію, а за розширеного відтворення -- залежатиме не лише від нормативного строку експлуатації (норми амортизації), а й від темпів щорічного збільшення обсягу основних фондів.

Нагромадження та оновлення основних фондів, нарощування виробничих потужностей підприємств різних галузей народного господарства здійснюється в процесі технічного переозброєння, реконструкції й розширення діючих або спорудження нових виробничих об'єктів (цехів, виробництв, підприємств у цілому).

Технічне переозброєння діючого підприємства означає здійснення відповідно до плану (програми) його технічного розвитку (без розширення існуючих виробничих площ) комплексу заходів, що передбачають підвищення до сучасних вимог технічного рівня окремих дільниць виробництва за рахунок впровадження нової техніки і технології, механізації та автоматизації виробничих процесів, модернізації й заміни фізично спрацьованого та технічно застарілого устаткування.

Реконструкція діючого підприємства є здійснюваним за єдиним проектом повним або частковим переобладнанням виробництва. За необхідності можуть бути споруджені нові або розширені існуючі допоміжні та обслуговуючі об'єкти. До реконструктивних робіт відносять також будівництво нових виробничих об'єктів замість тих, дальшу експлуатацію котрих визнано недоцільною.

Під розширенням діючого підприємства заведено розуміти спорудження його другої та наступних черг, додаткових виробничих комплексів, нових цехів або розширення існуючих, а також організацію допоміжних та обслуговуючих виробництв, комунікацій тощо. До нового будівництва (новобудов) відносять спорудження окремих виробничих об'єктів або підприємств, що здійснюється на нових майданчиках та за затвердженим окремим проектом.

Такі форми розширеного відтворення основних фондів і методи оновлення виробничого потенціалу підприємств є взаємозв'язаними елементами єдиного відтворювального процесу, які доповнюють один одного. Проте пріоритетними для переважної більшості різногалузевих виробництв (господарств) треба вважати технічне переозброєння і реконструкцію діючих виробничих об'єктів. Нове будівництво стає економічно доцільним за умови вичерпання можливостей нарощування виробничого потенціалу на діючих підприємствах, а також за організації нових видів виробництва (надання нових послуг) та необхідності забезпечення належного рівня екологічної безпеки виробничо-господарської діяльності.

Система показників, яка може вичерпно характеризувати ефективність основних фондів, охоплює два блоки: перший - показники ефективності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці; другий - показники рівня використання основних фондів у цілому та окремих їхніх видів. Необхідність виокремлення в самостійну групу показників відтворення засобів праці, які характеризують процес їхнього руху, технічний стан та структуру, зумовлена тим, що відтворювальні процеси істотно й безпосередньо впливають на ступінь ефективності використання застосовуваних у виробництві машин, устаткування та інших знарядь праці.

Чинна система показників ефективності відтворення основних фондів в Україні потребує вдосконалення щодо методики обчислення деяких з них та повноти охоплення окремих сторін відтворення засобів праці.

Необхідно також розрізняти дві форми оновлення основних фондів - екстенсивну та інтенсивну. Екстенсивне оновлення характеризує темпи збільшення обсягу експлуатованих основних фондів. Інтенсивне оновлення передбачає заміну діючих основних фондів новими, більш ефективними. Проте процес виведення з експлуатації застарілих і спрацьованих основних фондів не можна ототожнювати з інтенсивним оновленням діючих засобів праці. Реальний господарський оборот охоплює не лише введення в дію нових і виведення з експлуатації спрацьованих фондів, а й передачу певної їхньої частини з балансу одного підприємства на баланс іншого.

Поряд з цим у систему показників ефективності відтворення основних фондів доцільно включити два нові:

· коефіцієнт інтенсивного оновлення (співвідношення обсягів вибуття і введення в дію за певний період);

· коефіцієнт оптимальності вибуття основних фондів (відношення фактичного коефіцієнта вибуття до нормативного).

Показники, що характеризують рівень ефективності використання основних фондів, об'єднуються в окремі групи за ознаками узагальнення й охоплення елементів засобів праці. Економічна суть більшості з них є зрозумілою вже із самої назви. Пояснень потребують лише деякі, а саме:

Коефіцієнт змінності роботи устаткування - відношення загальної кількості відпрацьованих машинозмін за добу до кількості одиниць встановленого устаткування;

напруженість використання устаткування (виробничих площ) - випуск продукції в розрахунку на одиницю устаткування (загальної або виробничої площі);

коефіцієнт інтенсивного навантаження устаткування - від ношення кількості виготовлених виробів за одиницю часу до технічної (паспортної) продуктивності відповідного устаткування.

З-поміж показників використання устаткування та виробничих площ найбільш відомим і широко застосовуваним на практиці є коефіцієнт змінності роботи устаткування.

Проте використовуваний на підприємствах спосіб його розрахунку не можна визнати досконалим, оскільки він не враховує внутрізмінних втрат робочого часу. У зв'язку з цим коефіцієнт змінності методологічно правильніше буде обчислювати, виходячи з коефіцієнта використання календарного фонду часу і максимальної змінності роботи устаткування, яка дорівнює трьом за восьмигодинної тривалості зміни.

Протягом останніх років на більшості підприємств різних галузей народного господарства України спостерігається низький рівень ефективності відтворювальних процесів. Коефіцієнти оновлення й вибуття машин і устаткування, тобто найбільш активної частини основних фондів на промислових підприємствах, коливаються в межах відповідно 5-6 та 2-3% загального їхнього і технічно застарілих його одиниць.

Саме обсягу, а коефіцієнт економічного спрацювання досягає 50-55% загальної вартості.

Парк діючого виробничого устаткування містить майже третину фізично спрацьованих цим передовсім пояснюється невідкладне завдання прискорення й підвищення ефективності відтворення основних фондів, зростання технічного рівня застосовуваних засобів праці. За сучасних умов слід запровадити і реалізувати такі головні напрямки інтенсифікації відтворення основних фондів:

· усебічне прискорення розвитку машинобудівного комплексу України, радикальна перебудова його структури з метою максимально можливого задоволення народногосподарського попиту на достатньо широку номенклатуру різних видів машин та устаткування, забезпечення виготовлення нових поколінь техніки і закінчених (технологічно зв'язаних) систем машин, розробка та організація виробництва тих знарядь праці, які раніше взагалі не виготовлялись або імпортувались з інших країн;

· зосередження зусиль різних галузей науки на пріоритетних напрямках науково-технічного прогресу, форсованому розвитку передовсім наукомістких виробництв, істотному підвищенні техніко-організаційного рівня та соціально-економічної ефективності виробництва на підприємствах різних галузей народного господарства;

· докорінне поліпшення всієї організації робіт та економічного її обґрунтування на всіх стадіях відтворювального процесу (проектування - виробництво - розподіл - запровадження - експлуатація нової техніки);

· дотримання кожним підприємством власної стратегії технічного, організаційного та економічного розвитку; переорієнтація інвестиційної політики на максимальне технічне переозброєння й реконструкцію діючих виробничих об'єктів; різке збільшення масштабів вилучення з виробництва технічно застарілих і економічно малоефективних машин та устаткування, перехід від практики одиничної заміни спрацьованих знарядь праці до систематичного комплексного оновлення техніко-технологічної бази взаємозв'язаних виробничих ланок підприємств;

· створення ринкового економічного механізму країни, спроможного забезпечити постійну заінтересованість усіх ланок управління виробництвом у здійсненні найбільш ефективних відтворювальних процесів і сприйнятті науково-технічних та організаційних новацій (нововведень).

Практична реалізація перелічених головних напрямків інтенсифікації відтворювальних процесів потребує не лише активної інженерно-виробничої діяльності самих підприємств, а й мобілізації великих власних фінансових коштів. У повному обсязі вона можлива за умови передовсім постійної державної підтримки, безпосередньої участі багатьох інститутів ринкової інфраструктури та іноземного капіталу.

Просте й розширене відтворення основних виробничих фондів відбувається в безперервному процесі здійснення різних його взаємозв'язаних форм - ремонту, модернізації та заміни окремих елементів засобів праці; технічного переозброєння, реконструкції та розширення діючих цехів, виробництв і підприємств у цілому, а також спорудження нових аналогічних виробничих об'єктів.

Необхідною передумовою нормального перебігу відтворювальних процесів є постійний облік ступеня спрацювання (старіння) та амортизації основних фондів. Вчасний ремонт, модернізація та зміна основних фондів відіграють велику роль в процесі підвищення ефективності виробництва.

Забезпечення високих темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливе лише за умови інтенсифікації відтворення та ліпшого використання діючих основних фондів підприємств.

Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтримуванню належного технічного рівня кожного підприємства, а з іншого - дають змогу збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок скорочення питомої амортизації й витрат на обслуговування виробництва та його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість.

Висновок

Основні виробничі фонди підприємства - це засоби праці, що беруть участь у багатьох виробничих циклах, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, а їх вартість переноситься на виготовлену продукцію частинами в міру зношування, у вигляді амортизаційних відрахувань.

До основних виробничих фондів відносяться ті засоби праці, що, знаходячись у сфері матеріального виробництва, безпосередньо беруть участь у виготовленні матеріальних благ, створюють умови для здійснення виробничого процесу, служать для збереження і переміщення предметів праці.

Амортизація - це економічний процес, що кількісно відображає втрату основними засобами своєї вартості, яка амортизується, та її систематичне перенесення на заново створений продукт (роботу, послугу) протягом строку їх корисного використання.

Основними шляхами підвищення економічної ефективності використання основних фондів є:

1. Поліпшення використання і підвищення родючості землі па основі хімізації і меліорації земель, охорони її від водної і вітрової ерозії, впровадження природоохоронних технологій та збереження навколишнього середовища.

2. Підвищення врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тварин, поліпшення якості продукції на основі застосування кращих сортів культур і порід тварин, а також інтенсивних технологій.

3. Впровадження комплексної механізації і автоматизації сільськогосподарського виробництва, ресурсозберігаючих та безвідходних технологій, що забезпечує раціональне і комплексне використання виробничих ресурсів, сировини і енергії. За рахунок усунення втрат на всіх стадіях сільськогосподарського виробництва, поліпшення зберігання й реалізації виробленої продукції продовольчий фонд країни можна збільшити на 20-25%.

4. Раціональне використання машинно-тракторного парку за рахунок збільшення змінного і річного виробітку, підвищення ефективності і якості механізованих робіт на основі раціонального співвідношення силових і робочих машин, забезпечення їх комплектності і комплексності.

5. Якнайповніше використання продуктивного потенціалу худоби і птиці за рахунок забезпечення повноцінної годівлі та створення належних умов утримання.

Вартість будівель у галузях тваринництва становить близько половини вартості основних виробничих фондів. Підвищення економічної ефективності тваринницьких приміщень та їх обладнання забезпечується інтенсивним і повним використанням продуктивного потенціалу тварин.

6. Удосконалення структури основних виробничих фондів. Збільшення частки машин, обладнання, транспортних засобів і продуктивної худоби сприяє збільшенню виробництва сільськогосподарської продукції, зростанню фондовіддачі.

7. Забезпечення оптимального співвідношення основних і оборотних фондів. При нестачі матеріальних оборотних засобів у процесі сільськогосподарського виробництва знижується ефективність використання основних фондів. Так, нестача кормів у тваринництві призводить до зниження продуктивності тварин і фондовіддачі основних фондів галузі.

Список використаної літератури

1. Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчан М.І., Піга Ю.В. Економіка підприємства: Навч. посібник для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів 1-4 рівнів акредитації. Друге видання виправлене і доповнене. - К.: “Каравела”; Львів: “Новий світ - 2000”, 2009

2. Зубовський В.М. Економіка підприємства. Опорний курс лекції: - К.: Вид - во Європ. Ун - ту, 2006.

3. Петрович Й.М., Кіт А.Ф., Семенів О.М. та ін. Економіка підприємства: Підручник/ За загальною редакцією Й.М. Петровича. - Львів. «Новий світ - 2007», 2007.

4. Примак Т.О. Економіка підприємства: Навч. посібник. - 2-ге вид., стереотип. -К.: Вікар, 2005. - 176 с.

5. Економіка підприємства: Навч. посіб. / О.В. Ареф'єва, В.Г. Сахаєв, О.В. Ареф'єв та ін. - К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2008.

6. Ковтун О. І. Стратегія підприємства. - Л.: Новий світ-2007, 2007

7. Економіка підприємств: Посібник / За ред. П.С. Харіва. - Т.: Економічна думка, 2008.

8.. Економіка підприємства: Навч. посіб. / А.В. Шегда, Т.М. Литвиненко, М.П. Нахаба та ін.; За ред. А.В. Шегди. - 2-ге вид., стер. - К.: Знання-Прес, 2005.

9. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С. Ф. Покропивного. - Вид. 2-ге, перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2009.

10.Бондар Н.М. Економіка підприємства. - К.: А.С.К., 2007

11. Макаровська Т.П. Економіка підприємства. - К.: МАУП, 2006

12. Економіка виробничих підприємств / За редакцією Й.М. Петровича. - К.: Знання, 2008.

Размещено на Allbest.ru