Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Теоретичні аспекти поняття економічної системи
• 1.1 Сутність та елементи економічної системи
• 1.2 Загальний економічний закон розвитку економіки
• 1.3 Структурні елементи економічної системи
• Розділ 2. Класифікація видів економічної системи
• 2.1 Класифікація економічних систем та її критерії
• 2.2 Формаційний підхід і класифікація типів економічних систем
• 2.3 Цивілізаційний підхід до класифікації економічних систем
• Розділ 3. Аналіз економічної системи в Україні
• 3.1 Передумови формування економічної системи України
• 3.2 Функціонування соціально-економічної системи в Україні
• 3.3 Економічна система України: проблеми та основні напрямки розвитку
• Висновки
• Список використаної літератури

Вступ

В економічній літературі існують різні точки зору щодо закономірностей виникнення економічних систем. Ця різноманітність залежить від того, як той чи інший вчений, та чи інша школа економічної думки витлумачують суть економічної системи і які методи класифікації економічних систем використовують.[3]

Таким чином, прихильники неокласичної концепції ототожнюють економічні системи з механізмами функціонування і координації господарських процесів. Монетаристи (лат. moneta - монета) розглядають і диференціюють господарські системи як насамперед грошові системи, беручи за основу форми організації грошового обігу. Ордолібералісти інтерпретують ідеальні типи економічних систем через призму елементарних форм господарювання, розглядаючи осібно господарський устрій. Інституціоналісти (лат. institutium - установа) визначають економічні системи як сукупність організаційно-інституційних форм, у яких відбуваються господарські процеси. Марксистська політична економія дотримується традиційних уявлень про економічну систему як сукупність виробничих відносин. За словами К. Маркса, сукупність відносин, у яких суб'єкти виробництва взаємодіють із природою і один з одним і за яких вони виробляють, якраз і є суспільством з точки зору його економічної структури.[4.с.62]

Актуальність теми. Економічна система це надзвичайно складна категорія, яка має дуже розгалужену структуру, цілу систему законів її функціонування і розвитку. При чому йдеться не про простий набір різних елементів, а про ієрархічну побудову, де є основні системоутворюючі елементи, які визначають природу економічних систем. Поняття «економічна система» широко використовується в економічній науці,політології, політиці. Проте в його трактуванні відсутня єдність поглядів. Зумовлено це тим, що поняття, яке розглядається, є складним системним утворенням з багатоманітними характеристиками, кожна з яких, хоч і відображає суттєві сторони економічної системи, не є повною.

Саме тому в науковій літературі економічна система визначається як економіка, спосіб виробництва, тип господарства, сукупність виробничих відносин (економічний базис), сукупність видів господарської діяльності тощо. Проблематика економічних систем займає важливе місце в дослідженнях.[1]

Економічна система будь-якого суспільства, того або іншого способу виробництва є органічною складовою соціальної системи. Соціальна система - це складно організована впорядкована цілісність, що включає окремих індивідів та їхні суспільні угрупування, об'єднані різноманітні зв'язками. В основі розвитку людського суспільства лежить виробництво матеріальних і духовних благ, інших цінностей, цілісна сукупність яких забезпечує умови життєдіяльності людини. Тому основою соціальної системи, тобто кожного суспільства, є економічна система. Причина найважливішої ролі економічної системи у житті суспільства полягає в тому, що економіка - це основа існування країни. Ринок і держава - це дві головні сили, які виконують регулювальні функції в економіці, і їх економічні важелі в сукупності становлять господарський механізм. У різних країнах і в різні історичні періоди співвідношення між ними складаються по-різному, що робить певний вплив на характер економічних систем. Зокрема багато прихильників буржуазного напряму в економічній теорії, виходячи з методу суб'єктивної філософії, твердять про можливість вільного вибору економічної системи. На їх думку, всі економічні інститути створюються, змінюються і припиняють свою діяльність на основі законів та підзаконних актів владних структур, а тому люди можуть ці інститути сприймати, а можуть і відхиляти, не визнавати. При цьому вони вважають, що чинником, який змушує владні інститути створювати і змінювати економічні інститути, а людей - сприймати чи відхиляти їх (існуючі інститути), виступає ідеологія. Характеризуючи з таких позицій економіку середньовіччя, відомий американський економіст Н. Кайзер пише, що існування економіки вільного підприємництва зумовлено провідною роллю церкви як соціального інституту, існуючими звичаями, традиціями і відсутністю ідеї прогресу.[2]

Е. Гручі виникнення та зміни економічних систем намагається пояснити не тільки ідеологічними, а й технологічними чинниками. Так, він пише, що існуючі в тій чи іншій країні тип економічної організації або системи економічних інститутів складаються під впливом двох основних факторів: технологічного та ідеологічного. Виробництво, що базується на ручній праці, обов'язково є малим, натомість машинне виробництво може бути тільки великим.

Проте, як свідчить історична дійсність, не ідеологія визначає тип економічної системи, а навпаки, економічна система визначає ідеологію. Ідеологія в політичної економії, становить собою лише надбудову над виробничими відносинами, які виникають та існують незалежно від волі та свідомості людей. Більше того, ідеологія не може бути визначальним чинником виникнення та функціонування економічної системи ще й тому, що в класово антагоністичних суспільствах існує ідеологія панівного і пригнобленого класу. Про те, що не від ідеології залежить існування економічної системи свідчить практика ринкових перетворень у постсоціалістичних країнах, в тому числі і в Україні. Ринкову ідеологію тут було сформовано в другій половині 80-х років, але ринкової економіки, подібної до американської чи англійської, у нас немає і через більш як п'ятнадцять років. Від стану економіки, ступеня її розвиненості залежить місце кожної держави у світовій спільноті, рівень обороноздатності, добробут народу.[3]

Поза системного характеру економіки не могли б відтворюватися і постійно поновлюватися економічні відносини та інститути, не могли б існувати економічні закономірності, не могло б скластися теоретичного осмислення економічних явищ і процесів. В ході виробництва, розподілу, обміну та споживання благ між учасниками цих процесів складаються і постійно вдосконалюються різноманітні за своїм змістом економічні відносини. Останнє виявляється через економічну поведінку суб'єктів господарювання. Конкретна історична сукупність економічних відносин, що відповідає системі продуктивних сил і взаємодіє з нею, розвивається на основі дії як об'єктивних економічних законів, так і суб'єктивних факторів, визначає сутність економічної системи суспільства.

Сучасна політична економія розглядає економічну систему як складову суспільної системи, безпосередньо пов'язану з виробництвом матеріальних і духовних благ, інших цінностей, що забезпечують умови нормальної життєдіяльності людини.

Тому, в курсовій роботі представлено характеристику економічної системи, а саме її сутність і складові елементи, а також проведено дослідження економічної системи України.

Розділ 1. Теоретичні аспекти поняття економічної системи

1.1 Сутність та елементи економічної системи

Для визначення поняття економічної системи, необхідно дати визначення категорії «система» в цілому. Система - органічно ціле утворення, що складається з ряду утворюючих його частин, закономірно пов'язаних між собою причинно-наслідковими зв'язками. Кожній системі притаманні такі властивості: цілісність, упорядкованість, стійкість, саморух та загальна мета. Структурні ланки, що утворюють різноманітні економічні системи, за своїм змістом неоднорідні. Вони поєднують у собі загальні та специфічні, основні та похідні, нові, що народжуються, та відмираючі, перехідні та проміжні економічні форми, кожна з яких функціонує на основі спільної для всієї системи власної логіки розвитку.[6]

В сучасних економічних умовах структурні елементи системи характеризуються динамізмом, мінливістю, суперечністю розвитку, ієрархічністю, прагне набути стану цілісності та органічності. Ієрархія системи визначається місцем її елементів в соціальній структурі та їх механізмом. Система допускає і передбачає появу елементів нової якості, що відповідають етапам зрілості продуктивних сил і виробничих відносин.[7]

В економічній літературі існують різні підходи до визначення економічної системи, а саме:

· як сукупності відносин між людьми, що складаються з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання економічних благ;

· як сукупності людей, об'єднаних спільними економічними інтересами;

· як історично визначеного способу виробництва;

· як особливим чином упорядкованої системи зв'язків між виробниками та споживачами матеріальних і нематеріальних благ;

· як сукупності всіх економічних процесів, що функціонують у суспільстві на основі притаманних йому відносин власності та організаційно-правових норм, тощо.[5]

На мій погляд, найточнішим визначенням економічної системи буде:

Економічна система - це сукупність суспільних інститутів, існування, функціонування і взаємодія яких визначає характер виробництва, обміну, розподілу і споживання економічного продукту. Під цим розуміється реальна, національна економіка, тобто економіка окремої країни з її внутрішньогалузевої структурою, фірмами, підприємствами, домашніми господарствами. Всі виробничо-господарські осередки, всі галузі народного господарства міцно, стійко пов'язані між собою процесами поділу праці та обміну.

Сутність економічної системи визначається і разом з тим залежить від конкретної історичної сукупності економічних відносин, яка відповідає певному рівню розвитку продуктивних сил і розвивається на основі дії об'єктивних економічних законів і суб'єктивних чинників. Основу економічної системи становить суспільний поділ праці. Це визначається тим, що спеціалізація підприємств на виробництві окремих продуктів і тим більше їхніх частин - вузлів, деталей - породжує сталі економічні зв'язки, перетворює народне господарство на єдине ціле. Через це економіка - не нагромадження фабрик, заводів, сільськогосподарських, торгових та інших закладів. Суспільний поділ праці перетворює їх на невід'ємні частини суспільного виробництва.[2]

Економічна система включає такі елементи:

· власність на ресурси - відносини між людьми з приводу привласнення певних речей (не «людина - річ», а «людина - людина»);

· суспільне виробництво і відносини між ними - сукупна організована діяльність людей із перетворення речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку;

· результати виробництва;

· принципи організації виробництва, розподілу, обміну і споживання;

· загальні економічні закони.[1]

В економічній системі визначальна роль належить:

· виробничим відносинам - суспільні відносини, що виникають між людьми в процесі матеріального і нематеріального виробництва. Це відносини виникають у суспільстві з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних та духовних благ;

· відносинам власності - певна система відносин з приводу володіння, розпорядження, користування, привласнення і споживання людьми як засобів виробництва, так і результатів праці.

Саме вони визначають соціально-економічну природу економічної системи, специфічні закони її функціонування і розвитку, характер економічних зв'язків між суб'єктами економічної системи - підприємствами, організаціями, індивідами та їхніми колективами, пов'язаних з управлінням економікою.

Відмітною рисою економічної системи є те, що вона не статична, а є живим організмом, який перебуває у постійному русі. На основі розвитку і розв'язання суперечностей суспільство розвивається, коли кожна економічна система, виникнувши, розвивається у напрямі цілісності, підкорює окремі елементи суспільства або створює нові, яких їй не вистачає.

Водночас було б неправильно вважати, що економічна система безперервно розвивається і вдосконалюється. Для неї також властивий циклічний характер руху, тобто вона проходить послідовні фази:

· економічна криза - різке погіршення економічного стану країни, що виявляється в значному спаді виробництва, порушенні виробничих зв'язків, що склалися, банкрутстві підприємств, зростанні безробіття, і у результаті - в зниженні життєвого рівня, добробуту населення;

· депресія - період економічної кризи, який характеризується спадом ділової активності, високим рівнем безробіття.

· пожвавлення - фаза, за якої спостерігається ріст ділової активності, що супроводжується зростанням промислового виробництва та інвестицій, підвищенням особистих доходів і прибутків корпорацій, передує фазі піднесення;

· піднесення - фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг найбільшого піднесення попереднього циклу і характеризується швидким економічним зростанням, яке уже готує ґрунт для наступного спаду і нового економічного циклу, а потім повторюється все знову.[9]

Відомий американський економіст П. Самуельсон визначає будь-яку економічну систему, незалежно від її соціально-економічної форми, як таку, що має відповідати на три запитання: Що? Як? Для кого?

Рис. 1.1. Найважливіші ознаки економічної системи

Економічна система має забезпечувати не лише теоретичну відповідь на ці запитання, а й реальні економічні дії, бо кожна з існуючих систем не здатна запобігти альтернативному вибору в умовах обмежених природних ресурсів і виробничих можливостей.[5]

1.2 Загальний економічний закон розвитку економіки

Відносини економічної власності загалом виражають системну сутність виробничих відносин, а сутність відносин економічної власності розкривається в системі економічних законів. Закон і сутність є однорідним (однопорядковим) поняттям.

Сутність - комплекс внутрішньо необхідних, постійних та глибинних зв'язків і відносин, які визначають основні ознаки, особливості й тенденції розвитку певної матеріальної системи.[10]

Сутність, як і закон, розкриває лише глибинні, сталі, внутрішньо необхідні форми зв'язку. Це явище багатогранніше, ніж закон, бо в ньому відображаються також випадкові, нестійкі зв'язки, форми вияву закону. Сутність, а отже, і закон всебічно можуть бути досліджені лише через усі категорії діалектики (кількість і якість, зміст і форму, ціле й частину тощо), насамперед через категорію суперечності, взаємодію її протилежних сторін.[10]

Економічний закон - об'єктивний закон розвитку суспільства, що відображає виробничі відносини людей в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ або послуг. Цей закон виражається в тому, що людські потреби є необмежені, а блага є обмеженими. Економічні закони завжди відображають необхідні, причинно-зумовлені зв'язки і взаємозалежність економічних явищ і процесів. Економічні закони виражають найбільш суттєві, типові риси функціонування і розвитку тієї чи іншої економічної системи.[8]

Економічні закони, як і закони природи, мають об'єктивний характер. Проте вони істотно відрізняються від законів природи, бо виникають, розвиваються і функціонують лише в процесі економічної діяльності людей - при виробництві, розподілі, обміні та споживанні. Крім того, економічні закони, на відміну від законів природи, діють не вічно. Більшість із них тимчасові, минущі.[10]

Економічні закони мають як спільні, так і відмінні риси порівняно із законами природи, які наведені нижче на рис. 1.2.[11]:



Рис. 1.2. Загальні властивості та відмінності економічних законів і законів природи. [11]

Водночас у дії економічних законів і законів природи певною мірою спостерігається така спільна ознака, як спадковість. Найбільше це стосується законів розвитку продуктивних сил, зокрема головної продуктивної сили - людини, яка успадковує здоров'я, психофізичні якості, морально-етичні норми тощо.

Економічні закони у своїй сукупності створюють систему економічних законів[11]:

Рис. 1.3. Система економічних законів

Механізм використання економічних законів передбачає передусім пізнання їхньої сутності, механізм його дії та механізм використання, на основі чого формується економічна політика, виробляється економічна програма.[12]

Механізм дії економічних законів - послідовність розвитку внутрішніх суперечностей різних груп та типів економічних законів, а отже, боротьба суперечливих сторін, чинників, що їх визначають. Пізнання механізму дії економічних законів є передумовою їх використання.[12]

Механізм використання економічних законів - комплекс заходів, спрямованих на подолання антагоністичних форм розвитку суперечностей (які пронизують закони), формування науково обґрунтованої системи управління народним господарством шляхом використання економічних, правових та адміністративних важелів.[12]

Економічна теорія, пізнаючи об'єктивну економічну реальність, відкриває і формулює економічні категорії, закони і принципи.

Економічні категорії - абстрактні, логічні, теоретичні поняття, які в узагальненому вигляді виражають родові ознаки певних економічних явищ і процесів. Наприклад: товар, власність, капітал, прибуток, ринок, попит, заробітна плата, робоча сила та ін.[12]

Економічні закони - відображають найсуттєвіші, стійкі, такі, що постійно повторюються, причинно-наслідкові взаємозв'язки і взаємозалежності економічних процесів і явищ. Закони виражають сутність економічних відносин.[12]

Економічні принципи - теоретичні узагальнення, що містять допущення, усереднення, які відображають певні тенденції розвитку економічної системи.

Існують дві основні форми пізнання та використання економічних законів:

· емпірична, коли люди, не знаючи сутності економічних законів, використовують їх несвідомо, інтуїтивно у своїй практичній діяльності;

· наукова, коли люди, пізнавши і розкривши сутність економічних законів, використовують їх свідомо, а отже, більш ефективно у своїй економічній діяльності.[12]

Використання економічних законів охоплює також певні рівні:

Рис. 1.4. Рівні використання економічних законів[12]

Зміст економічного закону містить його кількісне вираження, або, інакше кажучи, математичну модель закону.

Економічні закони математично виявляються у різних формулах функціональної залежності. Визначення кількісного вираження економічного закону має дуже важливе значення. Воно дає можливість наочно побачити, як розвиваються економічні процеси, своєчасно виявити недоліки і вжити відповідних заходів щодо усунення їх.

Сукупність економічних законів - це субординована система, в якій виділяються, з одного боку, основні (первинні, вихідні) і, з іншого, похідні (вторинні, третинні та ін.) відносини: у зв'язку з цим і економічні закони розрізняються за сферою охоплення виробничих відносин і за роллю у розвитку суспільного виробництва.[13]

Системний підхід до вивчення економічних законів має надзвичайно велике значення. Лише на його основі можна виробити правильні рекомендації щодо їх використання, установити науково обґрунтовані принципи й методи суспільного регулювання економіки.[13]

В економічному законі перехід від процесу-причини до процесу-наслідку являє собою особливу форму руху, де один економічний процес породжує інший, а внутрішнім імпульсом є об'єктивна економічна суперечність.

У кожній такій суперечності є дві сторони (або протилежності). Однією з них є процес-причина, другою - економічний процес, який виступає як чинник, що протидіє процесу-причині. Він виникає як наслідок розвитку продуктивних сил, кількісних змін у процесі виробництва.[13]

Суперечності економічного закону вирішуються не автоматично, а через суспільні дії людей. Подолання суперечності за сприятливих умов завершує перехід до процесу-наслідку, який виявляється у різних формах.

Отже, форми вияву економічного закону - це результат дії його причинно-наслідкового зв'язку. Це те, що можна спостерігати на поверхні розвитку економічних явищ.[13]

Виробництво економічних благ, що складає предмет економічної теорії, та відносини між людьми, що виникають в процесі цього виробництва, здійснюється у відповідності з певними економічними законами.[13]

У процесі становлення і розвитку економічної теорії як науки були сформовані і її основні функції, які показані на рис. 1.5.[11]:



Рис. 1.5. Функції економічної теорії [11]

Англійський економіст Дж. М. Кейнс підкреслював, що економічна теорія «не є набором уже готових рекомендацій для застосування безпосередньо у господарській практиці, вона є швидше методом, інтелектуальним інструментом, технікою мислення, допомагаючи тому, хто нею володіє, приходити до правильних висновків».

Отже, з цього можна зробити висновок, що за сучасних умов, коли наша країна здійснює перехід до якісно нового стану економіки, функціональна роль економічної теорії істотно підвищується. Щоб змінити умови нашого життя, зробити його кращим, необхідно мати глибокі економічні знання для розпізнавання природи економічних взаємозв'язків та взаємозалежностей, оволодіння механізмами використання економічних законів у господарській діяльності.

1.3 Структурні елементи економічної системи

Сучасна політична економія розглядає економічну систему як складову суспільної системи, безпосередньо пов'язану з виробництвом матеріальних і духовних благ, інших цінностей, що забезпечують умови нормальної життєдіяльності людини. Цим пояснюється фундаментальний характер економічної системи, що до всього суспільного організму. Однак її сутність і складна структурованість може бути з'ясована тільки в сукупності всіх взаємозв'язків з іншими підсистемами суспільства, що визначають сучасний розвиток продуктивних сил, способи поєднання та ефективного застосування факторів виробництва, алокації ресурсів, розподілу доходів тощо.[4.с.62]

Економічну структуру сучасного суспільства утворюють такі важливі підсистеми, як економічний устрій, економічна конституція, виробниче і соціальне середовище та власне економічна система, яка є суспільною.[4.с.62]

Економічний устрій. Це субординоване поєднання структурних форм організації господарського життя суспільства. Зміст цього поняття розкрито у вченні німецького неоліберала Вальтера Ойкена (1891-1950) про елементарні господарські форми (поділ праці, власність, координуючий механізм, підприємство, домашнє господарство, ціноутворення, державні інституції тощо). Вони внаслідок абстрагування від їх конкретно-історичних виявів були витлумачені як форми економічного устрою і розмежовані з процесами господарювання, що, у свою чергу, різняться між собою залежно від реальних форм устрою, в яких вони відбуваються. Відомий теоретик порівняльного аналізу економічних систем німецький вчений Карл Хензель (1903-1975) нарахував до 140 елементарних виявів структурних форм економічного устрою. Кількість можливих цілісних устроїв збігається з формально можливими комбінаціями цих елементарних форм. Реалізація конкретної форми устрою залежить як від випадкового збігу обставин, так і від цілеспрямованої політики держави з формуванням певного типу економічного устрою.[4.с.62-64]

Економічна конституція. Охоплює домінуючі в суспільстві правові та моральні норми та інституції, що регулюють поведінку господарюючих суб'єктів у реальних економічних системах. Ідеться про закріплення законодавчо та на рівні суспільної свідомості норми економічної поведінки, відповідно інституції формальні та неформальні обмеження і самообмеження.

Економічний устрій та економічна конституція утворюють рамкові умови функціонування та розвитку економічної системи, задають «правила гри» у господарській сфері.[4.с.64]

Виробниче і соціальне середовище. Воно включає в себе трудові, природні і капітальні ресурси, вплив соціокультурної і політичної систем, які опосередковано виражають виробничі можливості та економічний потенціал суспільства. Фактори виробництва, його ресурсна база разом із соціальним середовищем визначають техніко-економічний, політичний, культурні, ментальні та інші особливості і параметри розвитку продуктивних сил, можливості їх раціонально і ефективного використання для задоволення зростаючих потреб людей.[4.с.64]

Економічна система. Вона має складну організацію, є упорядкованою цілісністю. Економічна система охоплює мережу виробничих відносин, процес функціонування продуктивних сил, діяльність людей, взаємодія яких спрямоване на виробництво, обмін, розподіл та споживання товарів і послуг. Визначає механізм координації і мотивації господарської діяльності людей за конкретного економічного устрою, економічної конституції суспільства. В цілому під економічною системою розуміють відносини між виробниками і споживачами благ і послуг. Ці дані наведені на рис.1.6.[4.с.64]:



Рис. 1.6. Взаємозв'язок економічного устрою, економічної конституції, економічної системи і соціально-економічного середовища[4.с.63]

Важливою характеристикою економічної системи є визначення її структурних елементів. Економічна система складається з трьох основних ланок:



Рис. 1.7. Основні структурні елементи економічної системи

У єдності з продуктивними силами вони утворюють суспільний спосіб виробництва благ, змістом якого є продуктивні сили, а суспільною формою - виробничі відносини. У цій єдності рухомішими та визначальнішими є продуктивні сили. Зміни у змісті способу виробництва обумовлюють зміни його суспільної форми, тому певним продуктивним силам, як правило, відповідають і певні виробничі відносини. Цю об'єктивну залежність виробничих відносин від продуктивних сил відображає у політичній економії закон відповідності виробничих відносин рівню ї характеру розвитку продуктивних сил.

Зв'язок між виробничими відносинами та продуктивними силами не однобічний, тобто виробничі відносини не є пасивною формою функціонування продуктивних сил, а чинять зворотну дію на їх розвиток. На тих етапах розвитку певного способу виробництва, коли виробничі відносини відповідають стану продуктивних сил, вони є головним фактором їх розвитку. Проте згодом, як менш рухливий елемент способу виробництва, виробничі відносини перестають відповідати новому рівню і характеру продуктивних сил, перетворюються на гальмо їх прогресу. Між змістом і формою суспільного виробництва настає конфлікт - одна з останніх фаз суперечності, яка значно послаблює прогрес у розвитку продуктивних сил суспільства. Розв'язання цього конфлікту відбувається через докорінну зміну основи застарілих виробничих відносин - відносин власності на засоби виробництва, - через установлення нових її форм і утворення на цій основі виробничих відносин, здатних забезпечити прогрес продуктивних сил, реалізацію потреб та інтересів їх людської складової.

Тому головна роль у сукупності виробничих відносин належить відносинам власності на засоби виробництва, які визначають характер усіх інших господарських зв'язків. Відносини власності у їх економічному змісті та юридичній формі як правило власності є конституючим елементом економічної системи.

Відносини власності є важливою, але недостатньою умовою визначеності економічної системи. Наприклад, економічні системи нацистської Німеччини і західних демократій, маючи в своїй основі однотипні форми приватної власності, істотно відрізнялися механізмами координації господарської діяльності, прийняттям економічних рішень. Тому ще одним системо утворюючим елементом економічної системи є координуючий механізм, який приводить у відповідність продуктивні сили та виробничі відносини. Механізми координації господарського життя суспільства будучи важливими складовими процесу управління економічними системами, полягають в узгодженні, упорядкуванні, взаємодії їх елементів з метою забезпечення ефективного функціонування систем. У цій сукупності виокремлюють механізми ринкової саморегуляції і державного регулювання економіки.

Механізми ринкової саморегуляції економіки. Вони діють спонтанно, стихійно. За таких умов уся необхідна виробникам і споживачам інформація передається через цінові сигнали.

Механізми державного регулювання економіки. Базуються не на цінових сигналах, а на владі, яку уособлюють керівник фірми, центральний управлінський державний орган.

Отже, в економічних системах суспільства будь-якого типу суспільне виробництво завжди є організованим.

Розділ 2. Класифікація видів економічної системи

2.1 Класифікація економічних систем та її критерії

Об'єктивна різноманітність якостей економічних систем та їх властивостей обумовлює наявність багатокритеріального поділу в типології систем.[14]

В узагальненому вигляді критерії економічних систем можна поділити на:

· структуроутворюючі - економічні системи класифікуються на основі структурних елементів, що становлять предмет політекономії;

· соціально-економічні (змістовні) - на основі виділення ключових змістовних сторін економічної системи (наприклад, за способом поєднання виробництва та споживання, що визначає спосіб координації економічної діяльності; за способом поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва, що обумовлений типом власності; за роллю соціокультурного фактора; за ступенем індустріального та економічного розвитку);

· об'ємні і динамічні - здійснюється за ступенем складності систем та їх мінливості (наприклад, однорідні чи різнорідні системи, динамічні системи).[14]

Існують різні критерії класифікації економічних систем. Основними з них є критерії, що характеризують[15]:

· технологічний спосіб виробництва;

· відносини власності;

· наявність або відсутність товарно-грошових відносин та ступінь розвитку їх;

· тип господарського механізму.

Згідно з критерієм розмежування економічних систем з точки зору технологічного способу виробництва[15]:

· економічну систему, засновану на ручній праці;

· економічну систему, що ґрунтується на машинній праці;

· економічну систему, в основі якої лежить автоматизована праця.

За західними мірками це[15]:

· доіндустріальна;

· індустріальна;

· постіндустріальна.

З погляду товарно-грошових відносин розділяють[15]:

· натуральне виробництво - це тип господарства, в якому виробництво спрямовано безпосередньо на задоволення особистих потреб і потреб виробництва;

· товарне виробництво - виробництво, в якому продукти праці призначаються не для власного споживання, а для обміну через ринок шляхом купівлі-продажу;

· ринкову економіку - економічна система, заснована на принципах вільного підприємництва, у якій роль основного регулятора економічних відносин відіграє ринок;

· вільну ринкову економіку - економіка, яка базується на пануванні приватної власності та індивідуальному прийнятті рішень за допомогою системи конкуренції, ринків і цін;

· регульовану ринкову економіку - економіка, в якому держава стає все більш великим власником і виробником.

З точки зору господарського механізму виділяють[15]:

· традиційна економіка - панувала в минулому, і зараз деякі її риси властиві слаборозвинутим країнам. Вона характеризується багатоукладністю економіки, збереженням натурально-общинних форм господарювання, відсталою технікою, широким застосуванням ручної праці, нерозвиненою інфраструктурою, найпростішими формами організації праці і виробництва, бідністю населення. У сучасних умовах країни з традиційною економікою потерпають від надлишку іноземного капіталу і надмірно активного перерозподілу національного доходу державою;

· ринкова економіка вільної конкуренції - це така економічна система, в якій держава мало втручається в регулювання економічних процесів, а система ринкового регулювання досягає найбільшого розвитку. Така система в розвинутих країнах світу існувала з другої половини XVIII ст. до кінця XIX - початку XX ст. Для неї характерні:

1) приватна власність на економічні ресурси - капітал, землю, природні ресурси;

2) вільне підприємництво. Це означає, що окремі люди чи групи людей за власною ініціативою мобілізовували ресурси, організовували підприємства, брали на себе відповідальність за їх діяльність, ішли на ризик. Вільне підприємництво було масовим явищем;

3) особистий інтерес. Економічні суб'єкти вирішували свої проблеми згідно зі своїми економічними інтересами. Кожен прагнув одержати максимальний дохід: підприємець - прибуток, робітник - зарплату, землевласник - орендну плату, банкір - процент;

4) вільна конкуренція. Існує досконала або вільна конкуренція. У ній бере участь велика кількість продавців і покупців кожного товару. Але жоден із них самостійно не може впливати на ціну товару. Отже, економічна влада (вплив) не могла бути зосереджена в одних руках;

6) мінімальний державний вплив на економіку. Він в основному обмежувався захистом приватної власності та формуванням певної правової бази;

· командно - адміністративна економіка - це неринкова економіка, яка базується на пануванні державної власності, одержавленні та монополізації народного господарства, жорсткому, централізованому директивному плануванні виробництва і розподілі ресурсів, відсутності реальних товарно-грошових відносин, конкуренції і вільного ціноутворення. Їй притаманні висока затратність виробництва, несприйнятливість до науково-технічного процесу, зрівняльний розподіл результатів виробництва, відсутність стимулів до ефективної праці, хронічний дефіцит тощо. Усе це ознаки недостатньої життєздатності командної системи, які закономірно призвели її до кризи, а потім і розпаду. Командна економіка існувала у колишньому Радянському Союзі та соціалістичних країнах Східної Європи й Азії;

· змішана система - це така економічна система, в якій регулювання економічних процесів здійснюється і ринковим механізмом, і державою, в якій існують різні форми власності і господарювання. Практика багатьох розвинутих країн показує, що поєднання ринкового механізму і державного регулювання дає можливість зробити економічну систему досить ефективною. Система змішаної економіки домінує в сучасних умовах у світі. В ній переважає панування приватної власності на економічні ресурси, вільна ініціатива в організації виробництва, вільне підприємництво тощо.

Сучасна ринкова економіка - це змішана система, в якій ринковий механізм функціонує під контролем держави. Регулюючий вплив держави здійснюється шляхом прямих і непрямих методів. До перших належать встановлення стандартів охорони здоров`я, екології, якості товарів, конкуренції; до других - державний бюджет, грошова, податкова і кредитна політика, політика цін і доходів.

Різні держави розрізняються своєю історією, рівнем економічного розвитку, соціальними і національними умовами, географічним положенням. Тому сучасна ринкова система має національні моделі господарювання.

Найбільш відомі з них[15]:

· «Японська модель» відрізняється певним відставанням рівня життя населення від зростання продуктивної праці. За рахунок цього досягається зниження собівартості продукції, різке підвищення її конкурентоспроможності. Для заохочення підприємницької активності не вживається серйозних заходів щодо контролю за майновим розшаруванням. Існування такої моделі можливе лише при винятково високому розвитку національної самосвідомості (інтереси нації над інтересами конкретної людини);

· «Шведська модель» відзначається сильною соціальною політикою, спрямованою на скорочення майнової нерівності за рахунок перерозподілу національного доходу на користь менш забезпечених верств населення. Це створює сприятливі умови для відтворення висококваліфікованої робочої сили як у матеріальних так і в невиробничих, інтелектуальних галузях виробництва. Така модель ринкового господарювання ґрунтується на відносно високому вихідному рівні економічного добробуту країни і кваліфікації працівників;

· «Американська модель» побудована на системі заохочення підприємницької активності, «збагачення» найбільш активної частини населення. Для зменшення соціальної напруженості малозабезпеченим групам населення гарантується прийнятний рівень життя за рахунок часткового перерозподілу національного доходу. Завдання досягнення «соціальної рівності» тут взагалі не розглядається. Ця модель ґрунтується на соціально-культурних особливостях нації - масовій орієнтації на досягнення особистого успіху, а також на високому рівні економічного добробуту;

Таким чином, сучасні країни взяли курс на побудову соціально-регульованої ринкової економіки, що лежить в основі поняття «змішана система господарства».

2.2 Формаційний підхід і класифікація типів економічних систем

У вітчизняній політичній економіці тривалий період панував формаційний підхід до класифікації економічних систем, який розроблено і обґрунтовано у працях К. Маркса. Саме економічна формація є основою суспільно-економічної формації, яка являє собою спосіб виробництва, що розглядається в єдності з ідеологічною і політичною надбудовою, з усіма характерними для нього формами діяльності людей.[16]

Категорія «економічна формація» характеризує суспільне виробництво на певній стадії його розвитку, тобто це - специфічне формоутворення, яке характеризується певною цілісністю і системністю. Кожній економічній формації властива певна структура, тобто єдність розгалуженої системи елементів, що перебувають у глибокому взаємозв'язку і взаємодії. [16]

К. Маркс обґрунтував роль і значення кожної економічної формації (способу виробництва) в суспільно-економічному прогресі, розкрив їх природу і структуру. Визнаючи велику роль у формуванні певного типу економічної системи, К. Маркс і його послідовники визначальним елементом економічної формації вважали спосіб виробництва, який становив єдність і взаємодію продуктивних сил і даного типу суспільно-виробничих відносин.

Формаційний підхід пояснює перехід від менш розвинутої економічної системи до більш розвинутої насамперед економічними чинниками (розвитком продуктивних сил, взаємодією їх з виробничими відносинами, дією економічних законів, передусім законом адекватності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил). К. Маркс досить детально розкрив сутність таких економічних формацій (способів виробництва), як[16]:

· первіснообщинний лад - економічна система первісної общини ґрунтувалась на спільній власності. Засоби праці були спільною власністю, а вироблений продукт розподілявся в інтересах усієї общини в цілому. Найбільшу частку отримували вожді, мисливці, воїни. Між усіма іншими членами общини продукт розподілявся порівну. Через цю економічну систему пройшли усі суспільні утворення, проте з різною тривалістю;

· рабовласницький лад - рабство означало перехід до приватної власності в її абсолютній формі. Власністю рабовласника є не тільки земля, засоби виробництва, а й сама людина, яка на нього працює. Раб не має сім'ї, будинку, господарства. Він - річ серед речей. Ця система була притаманна не всім суспільним утворенням. Так, у Греції, Китаї, Римі рабовласницький лад відрізнявся за своєю суттю - у Греції система рабовласницького ладу, наприклад, була більш демократичною, ніж у Китаї. Деякі народи оминули стадію рабовласницького ладу, наприклад, слов'янські народи від стадії первісного суспільства перейшли до феодалізму;

· феодалізм - розвинув приватну власність в абсолютній формі і в той же час послабив її абсолютний характер. Працівник виступає як суб'єкт і як об'єкт власності. Як суб'єкт власності він має певний наділ, сільськогосподарський реманент тощо. Як об'єкт власності працівник змушений відпрацьовувати на свого господаря повинність (наприклад, відробітковий оброк, та/або грошовий оброк). За такого типу суспільно-економічної формації людина-працівник так само зберігає найнижче становище у структурі засобів виробництва. Як і рабовласницький устрій, був притаманний не всім суспільствам і мав свої відмінності (кріпацтво було відмінено в європейських країнах раніше, ніж у слов'ян);

· капіталізм - за капіталістичного господарювання, щоб організувати виробництво матеріальних благ, власник засобів виробництва повинен купити робочу силу (фізичні і розумові здібності особи), а не людину. Отже, здійснюється купівля-продаж робочої сили (наймання на роботу) і починається капіталістичне виробництво. При цьому стрімко розвиваються ринкові відносини, бартер замінюється товарно-грошовим обміном. Але за такого способу виробництва, як доводить марксизм, людина-робітник все ще залишається від своєї діяльнісної сутності. Капіталізм у європейських країнах поширювався різними темпами, іноді розрив у розвитку капіталістичної системи господарювання між країнами тривав сотні років;

· соціалізм - концепція ідеального суспільства: безкласове суспільство, усуспільнена власність на засоби виробництва та результати праці, рівний розподіл національного багатства, відсутність антагоністичності у взаємовідносинах продуктивних сил і виробничих відносин, відмова від послуг вартості, всебічний розвиток продуктивних сил суспільства. Була спроба побудувати подібний устрій в ряді країн Європи та Азії.

Розробка формаційного підходу, як зазначав академік А. А. Чухно, дала можливість застосувати науковий принцип єдності історичного і юридичного до розвитку суспільства, за безліччю різноманітних подій в історії людського суспільства побачити закономірні ступені руху суспільства до вершини цивілізації. У цьому полягає велике наукове значення формаційного підходу. З точки зору формаційного підходу доцільно в курсі політичної економії розглядати дві протилежні, можна сказати антагоністичні економічні системи або формації - капіталістичну у вигляді моделі чистого капіталізму і комуністичну (соціалістичну).

Чистий капіталізм характеризується приватною власністю на ресурси і використанням системи ринків для координації економічної діяльності та управління нею. У такій системі поводження кожного її учасника мотивується його особистими, егоїстичними інтересами. Кожна економічна одиниця намагається максимізувати свій дохід на основі індивідуального прийняття рішень.

Ринкова система за чистого капіталізму функціонує як механізм, за допомогою якого індивідуальні рішення та уподобання є гласними і координуються. Той факт, що товари і послуги виробляються, а ресурси пропонуються в умовах конкуренції, означає, що існує багато самостійно діючих покупців і продавців кожного продукту і ресурсу. У результаті економічна влада широко розосереджена. За такої моделі капіталізму роль держави в економічному регулюванні зведена до мінімуму.

Комуністична економіка характеризується суспільною власністю практично на всі матеріальні ресурси, централізованим прийняттям рішень та їх реалізацією через директивне планування, інструкції і команди. Підприємства є державною власністю і здійснюють виробництво на основі централізованих планових показників. Ринок робочої сили відсутній. Виробничі і фінансові ресурси розподіляються централізовано між галузями і підприємствами. Роль товарно-грошових відносин в економічних відносинах мінімізована.

Зараз немає ні чистого капіталізму, ні чистого комунізму. Правда, економіка одних країн більше відноситься до моделі чистого капіталізму, а інших - більше до чистого комунізму на його соціалістичній стадії. Так, економіка США ближче ніж економіка Франції до чистого капіталізму. Навпаки, економіка Швеції та Австрії ближче до економіки соціалізму. Соціалістичною країною вважається Китайська Народна Республіка.

Противники формаційного підходу стверджують, що цей підхід передбачає домінування принципу економічного детермінізму, тобто його визначальну роль у розвитку суспільства ізольовано від політичних, юридичних, соціальних, культурних та інших чинників економічного базису.

Відповідаючи на таке звинувачення, Ф. Енгельс писав, що «економічне становище - це базис, але на перебіг історичної боротьби також впливають (а іноді визначають переважну її форму) різні елементи надбудови: політичні форми класової боротьби, державний устрій, правові форми, політичні, юридичні, філософські теорії, релігійні погляди тощо». Отже, формаційний підхід не виключає багатофакторного підходу, але не у еклектичному вигляді, що пропонує суб'єктивістський цивілізаційний підхід, а з урахуванням принципу субординації, який є вимогою сучасного системного аналізу.

Недоліками формаційного підходу є надмірний акцент на стосунках власників і не власників, уривчастість історичного процесу, неврахування ролі соціокультурного та інших факторів. Формаційний підхід, відображаючи одну із реальних сторін економічної системи, існує і в сучасних умовах.

економічний національний господарювання

2.3 Цивілізаційний підхід до класифікації економічних систем

В останні роки у вітчизняній економічній науці дедалі важливіше місце посідає цивілізаційний підхід, який по-іншому визначає закономірні ступені розвитку економічної системи.[16]

Відмінна риса людської цивілізації - її гуманістична спрямованість. Задоволення потреб людини є кінцевою метою виробництва. Задоволення потреб у свою чергу народжує нові потреби, для задоволення яких потрібен подальший розвиток виробництва. Отже, суперечність між потребами та інтересами людини, з одного боку, і рівнем розвитку виробництва є рушійною силою економічного прогресу, тобто розвитку суспільного виробництва і людини. Людина - не лише головна продуктивна сила виробництва, але і його безпосередня мета.

Систематизуючим елементом цивілізаційного методу є розвиток продуктивних сил і технологічний спосіб виробництва. Він являє собою знаряддя праці в поєднанні з матеріалами, технологіями, енергією, інформатикою та організацією виробництва.

У доіндустріальну епоху панувало натуральне сільськогосподарське виробництво та домашня промисловість. Для цього періоду характерним був нерозривний зв'язок людини з природними умовами.

У процесі промислової революції було здійснено технічний переворот, який полягав у виробництві машин за допомогою машин та в організації великого машинного виробництва. З'явилися фабрики, заводи, шахти, залізниці, автомобілі, електрична енергія, хімічна продукція. Тим самим було створено технологічний спосіб виробництва, який визначав настання і розвиток індустріальної епохи, індустріального суспільного виробництва.

Глибокі зміни в продуктивних силах зумовили істотні зміни в економічних відносинах. Система рабства і кріпосництва замінюється особистою юридичною свободою людини.

У другій половині ХХ ст. розгорнулася науково-технічна революція, яка зумовила глибокі якісні зрушення в засобах виробництва. Вона визначила перехід продуктивних сил до нового технологічного способу виробництва, коли знання, наука, інформація стають основними джерелами економічного піднесення і відкривають нові можливості зростання ефективності економіки. Економіка вступає в постіндустріальну епоху.[16]

Таким чином, за цивілізаційним підходом ми можемо виділити три типи економічних систем[16]:

· аграрну, або традиційну - панівним було сільське господарство та натуральний характер виробництва;

· індустріальну - панівною є промисловість, а загальною формою організації виробництва є товарне виробництво;

· постіндустріальну - основою є нематеріальне виробництво, інформація і знання. Очевидно, за цього типу економіки починається поступове відмирання товарно-грошових і ринкових відносин.

Найчастіше цивілізаційний підхід використовують історики і розглядають його як концепцію періодизації історії суспільства, що передбачає історичний кругообіг різних типів суспільства та історичних епох через кілька стадій від зародження до смерті.

Проте класифікація типів цивілізації на основі критерію рівня розвитку техніки та способу праці, а відтак і науки, не має, по-перше, комплексного характеру, адже з погляду категорій «форма» і «зміст» цей критерій лише частково охоплює зміст технологічного способу виробництва і майже не зачіпає систему економічних відносин. По-друге, з погляду таких категорій діалектики, як «сутність» і «явище» класифікація абстрагується від законів розвитку цілісної економічної системи у процесі її еволюції і передусім від законів відносин економічної власності, зосереджує свою увагу на зовнішніх, поверхових формах зв'язків на рівні явища, отже, вияву сутності. Проте сутність при цьому не є законом розвитку певної матеріальної системи, а формою вияву однієї зі сторін сутності.[17]

Західна економічна наука не визнає поняття «основна продуктивна сила», якою є людина, і розглядає передусім її біологічну природу та природу людини-працівника. Поза межами кваліфікації значною мірою залишається соціальна сутність людини (передусім людини-власника), а відтак сукупність інших підсистем суспільних відносин (соціальних, політичних, правових тощо). У цьому полягає третій істотний недолік цивілізаційного підходу в широкому аспекті. По-четверте, така концепція значною мірою базується на теорії позитивізму, а тому не пояснює (або пояснює однобоко, поверхово) наявність багатства і бідності, економічних криз, масового безробіття та інших корінних вад.

Є достатні підстави звинувачувати прихильників цивілізаційного підходу в дотриманні технологічного детермінізму (адже техніка і спосіб праці - лише один із елементів продуктивних сил).

Проголошення домінуючої ролі культури у розвитку суспільства ігнорує набагато важливіший чинник - залежність розвитку культури від економіки, зокрема від появи додаткового продукту, що дало змогу групі людей ще в античному суспільстві займатися культурою. Водночас слід враховувати зворотний вплив культури на прогрес економіки.[17]

Проміжною між формаційною теорією та цивілізаційною концепцією є концепція історичного кругообігу, в якій історичний процес розвитку світової цивілізації постає як циклічна зміна стадій: становлення (зародження) - занепад - знову зародження. Таких поглядів дотримувався Арістотель, італійський державний діяч Ніколо Макіавеллі, Фур'є та інші. З погляду формаційного підходу така циклічність властива кожному суспільному способу виробництва (за винятком продуктивних сил), а також більшості підсистем суспільних відносин - політичним, правовим, ідеологічним, частково культурним тощо. Доцільним є дослідження можливості поєднання окремих раціональних аспектів цивілізаційного підходу з формаційним.[17]

Розділ 3.

3.1 Передумови формування економічної системи України

...