Інвестиційна привабливість Чернівецької області

· надвиробництвом товарів порівняно з платоспроможним попитом;

· падінням рівня цін внаслідок перевищення пропозиції товарів над платоспроможним попитом;

· скороченням обсягів виробництва;

· масовим банкрутством промислових, банківських, торгових фірм;

· зростанням безробіття і скороченням номінальної заробітної платні;

· потрясінням кредитної системи та ін.

На відміну від цієї класичної схеми кризи, в усіх країнах СНД, має місце не криза надвиробництва, а криза недовиробництва. Тривалість фази падіння у західних країнах становить від 0,5 до 1,5 року.

За своїм змістом середньострокові цикли є не лише циклами саме надвиробництва, тобто лише відтворювального процесу, а ще й обміну розподілу та споживання. Саме тому циклічність виступає як багатомірний, багаторівневий процес. Основні аспекти, що характеризують циклічні коливання:

ь динаміка ВНП і національного доходу;

ь динаміка промислового виробництва;

ь динаміка зайнятості;

ь динаміка використання (завантаження) промислових потужностей;

ь динаміка реальних доходів населення;

ь динаміка норми прибутку (рентабельності).

Циклічні кризи надвиробництва називають ще "загальними", оскільки вони охоплюють значну, іноді більшу частину виробництва.

Економіка стикається і з відносними кризами недовиробництва. Зокрема, сировинна та продовольча кризи середини 70-х років призвели до різкого зростання світових цін на нафту, сировину, сільськогосподарські продукти і суттєво порушили пропорції відтворення в економічно розвинутих країнах. На кризи недовиробництва, окрім з економічних причин, суттєвого впливу завдають фактори природного та соціального характеру: посухи, неврожаї, гострі міждержавні та внутрішні конфлікти.

Значно більшою мірою кризи недовиробництва властиві адміністративно-командній економіці. Хронічні дефіцити багатьох видів товарів є не лише свідченням затамованої інфляції, недосконалості планування, але й адміністративного, вольового втручання в економіку без усвідомлення і врахування економічних законів і процесів.

Крістек характеризує стадії кризового процесу з погляду можливостей, потенціалу подолання кризи й раннього оповіщення про нього.

Окремі стадії кризового процесу по Крістеку можна описати в такий спосіб:

Стадія:

Потенційна криза

Криза підприємства як процес знаходить свій початок у фазі потенційного, тобто тільки можливого але ще не реальної кризи підприємства. I через відсутність достовірних симптомів кризи даний стан підприємства характеризується як квазинормальне, тобто практично як стан у якому постійно перебуває підприємство, і воно дає час/крапку відліку виникнення кризи на підприємстві.

Латентний/схована криза

Ця фаза кризового процесу характеризується схованим уже наявним або з великою ймовірністю незабаром, що починається кризою, впливу якого не обумовлені наявним у наявності в підприємства стандартним інструментарієм. Але застосування спеціальних методик раннього розпізнавання дозволяє на цій стаді ї зробити активний вплив на латентну кризу за допомогою попереджуючих заходів.

У загальному на даній стадії наявний у наявності в підприємства потенціал подолання кризи як правило не використається в повному обсязі. Основний упор тут лежить у застосуванні систем раннього оповіщення/розпізнавання.

Гостра переборна криза

Ha цьому етапі починається безпосереднє відчуття підприємством вихідні від кризи негативного впливу. Разом із цим підсилюється інтенсивність реальних, проти підприємства спрямованих деструктивних впливів, що викликає різку недостачу, тиск часу, терміновість/невідкладність прийняття рішень. При подальшому зменшенні альтернативних варіантів дій через вичерпання, що е B наявності підвищуються вимоги по знаходженню діючих шляхів рішень проблем (факторів подолання кризи). На цьому етапі для подолання кризи потрібна мобілізація все більших чинностей підприємства вичерпуються повністю наявні в наявність резерви пo подоланню кризи. Ha даній стадії ще є можливість подолання (приборкання) гострої кризи, тому що наявність, що є в наявності подолання кризи достатній для того щоб упоратися із кризою. Підвищуються до межі вимоги до подолання кризи, і заходу щодо подолання кризи повинні виявити свою дію нa поліпшення ситуації за дуже незначний проміжок часу, наявний у розпорядженні.

Гостра непереборна криза

Якщо не вдається приборкати гостра криза, то підприємство вступає в останню стадію розвитку кризового процесу, що закінчується ліквідацією підприємства. На цьому етапі вимоги для подолання кризи значно перевищують наявний потенціал. Подолання кризового процесу не можливо, особливо через відсутність або невдалі заходи, дій, через екстремально сильний тиск часу й через інтенсивність, що підсилюється, спрямованих проти підприємства деструктивних впливів.

Криза підприємства являє собою переломний момент y послідовності процесів подій і дій. Типовим для кризової ситуації є два варіанти виходу з її, або це ліквідація підприємства як екстремальна форма, або успішне подолання кризи.

Проміжки між початком і завершенням кризи бувають різної тривалості. Однієї сторони є тривалі, слабко прискорювані кризові процеси, з іншої сторони існують зненацька виникаючі кризові процеси, високої інтенсивності й з коротким строком розвитку.

5.Думки вчених щодо економічних криз

Вітчизняні і зарубіжні науковці та практики, такі, як О. Барановський, І. Бланк, М. Бунятян, Р. Вальдес, І. Голдфайн, Р. Дорнбуш, Г.Камінскій, М. Кондратьєв, К. Рейнхарт, О. Терещенко, Г. Хаберлер, Г. Хульсман, та багато інших плідно займаються дослідженням економічної кризи. Вони зазначають, що в світовій економіці існують довгострокові економічні цикли, які повторюються через певні проміжки часу, і яким притаманні як спади (кризи), так і злети.

Під економічною кризою розуміють різке погіршення стану фінансового ринку внаслідок реалізації накопичених ризиків під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників, що спричиняє порушення його функціонування, зниження цінових показників, погіршення ліквідності й якості фінансових інструментів, банкрутство учасників.

Криза передбачає виникнення якісних змін в економічній системі, які спричиняють порушення пропорцій у розвитку, його призупинення, видозміни чи руйнування фінансової системи окремих країн або світових ринків у цілому. Найбільш точним індикатором здоров'я (чи нездоров'я) економіки є фінансовий ринок. Реакція ринку на економічні події завжди більш значуща, ніж наслідки даних подій. Криза є тією точкою відліку, з якої економічна система зазнає змін. Якщо до настання економічної кризи деякі тенденції в економіці можуть лише накопичуватися, то сама криза посилює дану тенден­цію і прискорює якісні зміни .

Цілком можна погодитися з тим, що економічна криза - це криза, яка:

1) системно охоплює фінансові ринки та інститути фінансового сектору, грошовий обіг і кредит, міжнародні фінанси (сегмент країни), державні, муніципальні та корпоративні фінанси;

2) негативно впливає у середньо- і довгостроковому періоді на економічну активність усередині країни й на динаміку добробуту населення;

3) проявляється:

- у фінансовому секторі й на фінансових ринках,

- у міжнародних фінансах,

- у сфері грошового обігу,

- у сфері державних фінансів.

Велике значення для з'ясування сутності криз має їх чітка класифікація. В економічній літературі немає єдиної позиції з цього питання. Так, наприклад, П.В. Трунін і М.В. Каменських зазначають, що протягом багатьох років усі епізоди серйозної фінансової нестабільності укладалися в три основні типи: банківські кризи, валютні кризи і кризи на фінансових ринках (у тому числі кризи державних фінансів). Банківські кризи звичайно пов'язують із нездатністю ряду банків виконувати свої зобов'язання або з активним державним втручанням, спрямованим на запобігання виниклим проблемам. Під валютною кризою розуміється така ситуація, за якої спекулятивна атака на валюту призводить до різкої девальвації національної валюти або коли органи державної влади намагаються запобігти девальвації, продаючи золотовалютні резерви або значно підвищуючи процентні ставки. Нарешті, криза на фінансовому ринку полягає у збільшенні мінливості цін на фінансові активи або їх падінні, пов'язаному зі зміною очікувань інвесторів. Іноді дані типи криз можуть відбуватися одночасно, що лише посилює їх негативний вплив на економіку країни.

У результаті дослідження вчені поділили всю вибірку криз на наступні підгрупи :

1.Кризи в індустріальних країнах.

2.Кризи в країнах з економікою, що розвивається.

3.Кризи, що характеризуються, насамперед, девальвацією національної валюти (не менше 75 % приросту індексу тиску на валютний ринок визначається валютним курсом).

4.Кризи, що характеризуються, насамперед, значним зниженням золотовалютних резервів (не менше 75 % приросту індексу тиску на валютний ринок пояснюється зниженням золотовалютних резервів).

5.«Жорсткі» кризи, за яких значення індексу тиску на валютний ринок перевищує три стандартних відхилення від середнього.

6.«М'які» кризи, за яких значення індексу тиску на валютний ринок знаходиться в інтервалі від 1,5 до 2 стандартних відхилень вище середнього.

7.Кризи, викликані проблемами в банківському секторі.

8.Кризи з наступним швидким відновленням економіки, після яких ВВП повертається до тренду протягом двох років.

9.Кризи з наступним повільним відновленням економіки, після яких ВВП повертається до тренду через три або більше років.

Теорія довгих хвиль М. Кондратьєва. В економічній літературі за критерієм тривалості розрізняють три типи циклічних коливань:

-- довгі економічні цикли, які тривають 48--55 років;

-- середні економічні цикли тривалістю 7--11 років;

-- короткі економічні цикли тривалістю 3--4 роки.

Крім того, американський економіст С.-С. Кузнец обґрунтував наявність циклів тривалістю 18--25 років, основою яких є періодичне оновлення житла та деяких виробничих споруд.

Першу спробу осмислення довгих економічних циклів зробив англійський економіст В.-С. Джевонс. Наявність довгих і середніх циклів досліджували у своїх працях М. Туган-Барановський, А. Афтальон, М. Ленуар. Науково обґрунтовану теорію тривалих циклічних коливань (довгих хвиль) створив російський учений М. Кондратьєв на основі вивчення динаміки товарних цін, виробництва вугілля, свинцю, чавуну, споживання мінерального палива, зміни величини номінальної заробітної плати, ренти протягом більш як за 100 років.

Основою довгих економічних циклів (довгих хвиль в економіці) є процес якісних змін базисних поколінь машин і технологій, транспортних засобів, великих споруд тощо у провідних галузях економіки. Зокрема, перед початком і на початку довгої хвилі відбувається відчутний прогрес у технології, якому передують значні технічні відкриття.

Виділена М. Кондратьєвим хвиля піднесення (кінець 80-х років XVII ст. до 1810--1817 pp.) збігається з періодом розгортання промислової революції кінця XVIII -- першої половини XIX ст.

У XIX ст. коливання в межах першого довгого економічного циклу були значною мірою пов'язані зі створенням парового автомобіля, з обсягами будівництва залізниць. Так, в Англії перша залізниця з'явилася у 1825 р., а з 1840 по 1850 рік протяжність залізниць зросла з 1,4 до 10,6 тис. км. Внаслідок цього відбувався прискорений розвиток металургійної, металообробної промисловості. Наприкінці XIX ст. центром економічних коливань стає обробна промисловість (автомобілебудування, літакобудування, створення двигунів внутрішнього згорання та ін.). Цей період збігається з хвилею піднесення третього циклу, який почався в 1891--1896 pp. і тривав до 1914--1920 рр.

В економічній літературі переконливо стверджується що третій цикл, основою якого є масове виробництво товарів широкого вжитку, особливо тривалого користування, завершився перед початком розгортання НТР (до середини 50-х років XX ст.), і почався четвертий цикл. При цьому хвиля піднесення тривала з 1949 по 1966 p., після чого почалася хвиля спаду. Однак упродовж трьох довготривалих циклічних коливань існував технологічний спосіб виробництва, що базувався на машинній праці. Тому всі три хвилі доцільно об'єднати в один загальний технологічний цикл тривалістю понад 160 років. Його матеріальною основою є три етапи розвитку технологічного способу виробництва: становлення і формування; функціонування; поступовий занепад і створення передумов для появи нового загального технологічного циклу, що почався із середини 50-х років і базується на автоматизованій праці. Виділення трьох етапів єдиного технологічного циклу відповідає вимогам закону заперечення заперечення. Якщо в межах окремих етапів відбуваються якісні зміни базисних поколінь техніки і технології, транспортних засобів тощо, то впродовж загального технологічного циклу здійснюються кардинальні зміни речових факторів виробництва всіх галузей господарства.

Матеріальною основою середніх економічних циклів є масове оновлення основного капіталу, а основою коротких економічних циклів -- масове оновлення товарів тривалого користування. Основою циклів Кузнєца є масове оновлення споруд та ін. Найважливішу роль відіграють середні цикли (їх ще називають «базисними»).

Водночас із кардинальними змінами техніки, технології, транспортних засобів, великих споруд тощо в межах загального технологічного циклу відбуваються аналогічні зміни кожного структурного елемента технологічного способу виробництва: людини, зокрема робочої сили, використовуваних людьми сил природи, техніко-економічних відносин (насамперед, суспільного поділу праці). Більше того, впродовж трьох етапів загального технологічного циклу в межах технологічного способу виробництва з'являються нові елементи: форми й методи організації виробництва (наприкінці XIX -- на початку XX ст.), перетворення науки на безпосередню продуктивну силу (почалося під час промислової революції й завершилося з розгортанням НТР). Це означає, що в межах технологічного способу виробництва відбулася революція, яка охопила систему продуктивних сил, техніко-економічних і організаційно-економічних відносин. Вона зумовлює якісні зрушення в інших елементах економічної системи -- відносинах економічної власності та господарському механізмі. Так, на зміну індивідуальній (приватній) капіталістичній власності, яка панувала в межах першої довгої хвилі, прийшла колективна капіталістична власність, що була властива періоду існування другої хвилі (у формі акціонерних компаній відкритого й закритого типу). На третьому етапі зростає роль державної капіталістичної власності, відбувається її поєднання з монополістичною власністю (найадекватнішою формою існування яких були акціонерні компанії) та утворення державно-корпоративної (державно-монополістичної власності). У системі господарського механізму на зміну механізмові вільної конкуренції (період існування першої довгої хвилі) прийшли монополістична планомірність, механізм недосконалої конкуренції, що поєднувався з ринковими важелями саморегулювання здебільшого в межах немонополістичного сектора економіки. На третьому етапі загального технологічного циклу центральною ланкою господарського механізму стає державне регулювання економіки, яке поєднується з монополістичною планомірністю й ринковими важелями саморегулювання.

У К. Маркса була своя система поглядів не тільки на причини, що визначають тривалість циклів, але й на саму природу циклічності.

Принциповою відмінністю точки зору К. Маркса в даній проблемі е те, що причини циклічності капіталістичного відтворення він бачив у самій природі капіталізму, безпосередньо в протиріччі між суспільним характером виробництва й часткою характером присвоєння його результатів

К. Маркс виділяв 4 фази циклу, що послідовно поміняють один одного: криза, депресія, пожвавлення, підйом. У сучасній економічній літературі широко використають термінологію, вироблену Національним бюро економічних досліджень США, відповідно до якої цикл включає наступні 4 фази: вершина (пік, бум), стиск (рецесія, спад), дно (депресія), пожвавлення (розширення).

- перша фаза - криза, або спад - скорочення виробництва і ділової активності, падіння цін, затоварювання, зростання безробіття, різке збільшення кількості банкрутств;

- друга фаза - депресія, або станація - пристосування господарського життя до нових умов, набуття нової рівноваги;

- третя фаза - пожвавлення - починаються капіталовкладення, зростає виробництво, зайнятість населення, і це пожвавлення охоплює передусім ті галузі, що постачають засоби виробництва;

- четверта фаза - підйом, або бум - прискорення економічного розвитку виявляється в серії нововведень, появі нових товарів, нових підприємств, стрімкому зростанні капіталовкладень, та рівня життя населення.

Характерні риси депресії:

- скорочення виробничих інвестицій;

- збільшення запасів;

- скорочення попиту на робочу силу;

- різке падіння норми чистого прибутку;

- падіння обсягу продажу;

- скорочення кількості нових замовлень;

- скорочення попиту на кредитні ресурси.

Характерні риси пожвавлення:

- перехід до стійкого розширення виробництва;

- зростання попиту на активні елементи засобів виробництва (устаткування, машини, механізми тощо);

- зростання попиту на сировину (метал, паливо, енергія і т. ін.);

- зростання попиту на робочу силу;

- зростання заробітної платні і відповідно попиту на товари особистого споживання.

Характерні риси економічного буму:

- значний приріст виробничих інвестицій;

- скорочення запасів;

- різке зростання попиту на робочу силу;

- значний приріст загального рівня цін.

Для характеристики стану і динаміки економічної кон'юнктури використовують різні показники. Найважливішими з них є: обсяг ВВП, рівень зайнятості, рівень завантаженості виробничих потужностей, обсяг прибутку підприємницького сектору та ін.

При цьому, залежно від того, як макроекономічні показники змінюються протягом економічного циклу, їх можна розділити на проциклічні, ациклічні й антициклічні.

Класифікація основних макроекономічних показників відповідно до їхніх циклічних властивостей:

- Проциклічні показники. Вони мають тенденцію до зростання в період економічного піднесення та скорочення у фазі економічного падіння. Вони бувають двох видів: показники, які мають високу та низьку узгодженість з циклом.

- Ациклічні показники. Їхня динаміка не пов'язана безпосередньо з діловим циклом (наприклад експорт).

- Антициклічні показники. Мають тенденцію до зростання у фазі економічного падіння та скорочення у фазі економічного піднесення (наприклад запаси готової продукції, запаси факторів виробництва, рівень безробіття, рівень банкрутств).

Представники неокласичної й ліберальної шкіл висувають різні причини економічних криз, не зв'язуючи їх із природою капіталізму. Багато хто них уважають причиною криз недоспоживання населення, що викликає надвиробництво. Наслідницею теорії недоспоживання була Джоан Робісон, лідер лівого кейнсіанства. Ліками від криз уважалося стимулювання споживання. Але виникаючий недолік споживання (платоспроможності) є скоріше слідством, чим причиною криз.

Більше близькі до марксистської позиції економісти, що вважають причиною криз диспропорціональність, або «нерівновага». Кризи обумовлені відсутністю правильних пропорцій між галузями, стихійними діями підприємців. Теорія нерівноваги сполучається з іншим розповсюдженим поглядом па кризи як на породження зовнішніх умов - політичних, демографічних, природних. Ф. фон Хайек - прихильник ринкової волі й лютий супротивник державного втручання вважав, що кризи надвиробництва виникають через надлишкове фінансування з боку держави (дешевих кредитів, накачування попиту).

Існує й психологічна теорія криз. На думку Й. Шумпетера, кожній фазі властива своя психологічна картина, що формує відношення до інвестицій. Паніка й розбрід кризового стану ведуть до застою капіталовкладень, підвищений мій настрій в умовах підйому стимулює гарячку.

Економічною наукою до теперішнього часу розроблений цілий ряд різних теорій, що пояснюють причини економічних циклів і криз. П. Самуельсон, наприклад, у якості найбільше відомих теорій циклів і криз у своїй Книзі «Економіка» відзначає наступні: грошову теорію, що пояснює цикл експансією банківського кредиту; теорію нововведень, що пояснює цикл використанням і виробництві важливих нововведень (Шумпетер, Хансен);

· психологічну теорію, що трактує цикл як наслідок хвиль, що охоплюють населення, песимістичного й оптимістичного настрою (Пігу, Беджгот і ін.);

· теорію недоспоживання, що вбачає причину циклу в (лишком великій частці доходу, що йде багатим і ощадливим людям, у порівнянні з ти що може бути інвестоване (Гобсон, Фостер, Кетчінгс і ін.);

· теорію надмірного інвестування, прихильники якої думають. н1о причиною рецесії е, скоріше, надмірне, чим недостатнє, інвестування (Хайек., Мізес і ін.);

· теорію сонячних плям - погоди - урожаю (Джевонс, Мур).

Один з різновидів економічньої кризи-є структурні кризи. Фаза спаду й кризи в більших циклах історично супроводжується глибокими циклічними кризами. Для них характерна тривала стагнація B традиційно важливих галузях секторах виробництва, затяжні порушення B кредитно-грошовій і валютній сферах, фінансах, міжнародній торгівлі, що існують формах організації й регулювання економіки.

Перераховані явища прийнято вважати складовими частинами однієї загальної структурної кризи економіки. Подібна криза свідчить про те, що подальше розширення ділової активності темпами, що перевищують історично сформовані середні темпи росту, неможливо без корінного ламання галузевої структури виробництва, міжгалузевих і технологічних зв'язків, що панують форм організації економіки й методів ринкового й державного регулювання. Таким чином, структурні кризи викликаються тим, що можливості старої економічної структури B цілому не відповідають запитам нової техніки й технології, вона не готова до змін. Інертність старої структури затягує перебудову, роблячи вихід із кризи більше тривалим і хворобливим. У цей час загальні темпи росту різко падають, ведучи до застою суспільного виробництва, порушується нормальне функціонування грошової сфери, погіршуються загальні умови господарювання.

Структурна криза переборюється, коли колишня структура економіка починає поступатися місцем новим галузям, формам організації й регулювання.

Прикладом сучасних структурних криз можуть служити кризи в 70-х pp. ХХ в. Вони охопили, насамперед, групу галузей паливно-енергетичного комплексу (енергетична криза) і енергоємних галузей (автомобільна, сталеливарна й ін.). У найглибшому кризовому стані виявилися вугільна, металургійна (чорна металургія), суднобудівної, автомобільної, гумової, текстильна й деякої іншої галузі. Структурні кризи розширювалися від базових, добувних галузей до галузей оборонної промисловості. Так, паливно-енергетична криза 1973-1975 р., що супроводжувався різким ростом цін на енергоносії, вплинув насамперед на енергоємну автомобільну промисловість, змусив неї перейти на енергозберігаючі технології. Одночасно різко скоротилося виробництво B інших енергоємних галузях, відбулося значне знецінювання основного капіталу. У США під час кризи 1980-1982 р. _у цілому по промисловості використалося. близько 65 виробничих потужностей, a в сталеливарній промисловості - менш 30 %. У таких же межах B 1974-1975 р. у країнах Заходу використалися виробничі потужності чорної металургії, що було , обумовлено значним скорочення попиту на метал з боки ряду споживаючих його галузей, заміною його пластмасами и іншими більш ресурсозберігаючими матеріалами.

Структурні кризи супроводжуються перенагромадженням основного капіталу, різким тривалим скороченням виробництва й відповідним технологічним і структурним безробіттям, посиленням міграції робочої сили, знецінюванням її попередньої кваліфікації, порушенням відповідності між основними елементами продуктивних чинностей (коштами й предметами праці, засобами виробництва й працівниками й ін.), a також між складовими частинами технологічного способу виробництва. Ці тривалі порушення, у свою чергу, обумовлюють структурні зрушення B рамках окремих форм власності й між ними, зміна співвідношення між ринковими важелями саморегулювання економіки й державним регулюванням, усередині кожного 3 типів регулювання. Якщо структурні кризи охоплюють трохи або багато країн одночасно, то необхідно використати або підсилити наддержавне регулювання в окремих сферах.

Зокрема, енергетична криза початку 70-х рр. змусила нафтовидобувні країни ОПЕК підвищити ціни на енергоносії в 4 рази тільки протягом 1973 p. Це викликало тривалу енергетичну кризу B багатьох розвинених країнах і змусило їх підсилити координацію своїх дій. При цьому кожна із країн розробила комплекс заходів щодо подолання структурних криз. Так, у Японії в 1978 р. був прийнятий надзвичайний соціальний закон строком на 5 років про розвиток 14 галузей, які торкнув структурної кризи. У цих галузях було демонтовано близько 20 % устаткування. Держава стимулювала процес структурної перебудови через надання податкових пільг, пільгових кредитів, прямі бюджетні асигнування, політику протекціонізму й т.п. B 1983 р. у

Японії був прийнятий новий варіант закону на наступні 5 років, що передбачав комплекс заходів для структурної перебудови багатьох галузей економіки. У ФРН державна політика подолання структурної кризи у вугільній промисловості включала заходу щодо стимулювання процесу концентрації виробництва, наданню премій за закриття шахт, оплаті змушених відпусток працівників, виділенню пільгових кредитів, здійсненню перепідготовки кадрів, створенню нових робочих місць і т.п. Енергетична криза в розвинених країнах миру був переборений тільки в середині 80-х pp.

Подолання структурних криз ускладнюється процесом поглиблення економічної кризи, необхідністю збільшення видатків різних суб'єктів господарювання на природоохоронні цілі. Так, у чорній металургії, нафтопереробної й деяких інших галузях промисловості від 10 до 0 % капіталовкладень іде на охорону навколишнього середовища.Структурна перебудова економіки в розвинених країнах світу сприяла переходу до енерго-, матеріало- і працезберігаючих технологій.