Прибуток підприємства: його формування, розподіл і використання

наявність у портфелі підприємства високоприбуткових інвестиційних проектів, здатних забезпечити акціонерам високі доходи в перспективі;

необхідність прискореного завершення розпочатих інвестиційних проектів; рівень коефіцієнта фінансового левериджу (співвідношення позикового і власного капіталу), який є одним з індикаторів фінансового ризику і факторів, які сприяють збільшенню власного капіталу при низькій ціні позикових ресурсів. У залежності від сформованого зі відносини між прибутковістю бізнесу і ціною позикових ресурсів підприємство може регулювати його рівень, збільшуючи або зменшуючи частку капіталізованого прибутку;

наявність альтернативних внутрішніх джерел формування інвестиційних ресурсів (амортизаційного фонду, виручки від реалізації основних засобів і фінансових активів);

поточна платоспроможність підприємства, при низькому рівні якої підприємство повинно скорочувати споживану частину прибутку.

У процесі аналізу необхідно вивчити дані про використання чистого прибутку в динаміці і з'ясувати чинники, що визначає розподіл прибутку (таблиця 8).

Таблиця 8. Дані про розподіл чистого прибутку ВАТ «Орбіта», урахуванням

Показники	Фактичне значення	Відхилення
	2004 р.	2005 р.	2006 р.	2007 р.	2005-2004 рр.	2006-2005 рр.	2007-2006 рр.
Чистий прибуток	5337	8064	35	28	+2727	-8029	-7
Розподіл прибутку
- Дивідендні виплати	1790	3084	-	-	+1294	-	-
- В резервний фонд	577	321	-	-	-256	-	-
- На капітальні вкладення (нерозподілений прибуток)	2970	4659	35	28	+1689	-4624	-7

Наведені дані таблиці показують, що на аналізованому підприємстві за 2006-2007 рр. чистий прибуток спрямовувалася тільки на капітальні вкладення у розмірі 100,0% від чистого прибутку. А в 2004-2005 рр. розподіл прибутку спрямовувалася і на дивідендні виплати, і до резервного фонду, та на капітальні вкладення, тобто нерозподілений прибуток. У 2005 році, чистий прибуток збільшився на 2727 т. р., сума дивідендних виплат збільшилася на 1294 т. р., резервний фонд скоротився на 256 т. р., а нерозподілений прибуток збільшився на 1689 т. р.

Для більшої зручності дані таблиці 9 наведемо в процентних значеннях.

Таблиця 9. Питома вага розподіленою прибутку в чистому прибутку ВАТ «Орбіта»,%

Показники	2004 р.	2005 р.	2006 р.	2007 р.
Чистий прибуток	100,0	100,0	100,0	100,0
Розподіл прибутку:
- Дивідендні виплати	33,5	38,2	-	-
- В резервний фонд	10,8	4,0	-	-
- На капітальні вкладення (нерозподілений прибуток)	55,6	57,8	100,0	100,0



Як видно з таблиці 9 у 2004 році на капітальні вкладення було спрямовано 55,6% чистого прибутку, на дивідендні виплати - 33,5%, а решта 10,8% - у резервний фонд. Така ж тенденція спостерігається і в 2005 році: на капітальні вкладення - 57,8% від чистого прибутку, 38,2% - на дивідендні виплати та інші 4,0% в резервний фонд підприємства.

У Статуті ВАТ «Орбіта» сказано, що за результатами фінансового року загальні збори акціонерів Товариства приймає рішення про розподіл прибутку. Тобто відрахування в резервний фонд за 2006-2007 рік не відбувається на підставі Статуту підприємства. У Статуті сказано, що відрахування кожен рік можуть не проводитися, якщо він вже існує в повному обсязі. У Статуті підприємства так само сказано, що виплата дивідендів відбувається на підставі рішення зборів акціонерів. Висновок з даної таблиці випливає наступний, що керівництво ВАТ «Орбіта» значну частину чистого прибутку в розмірі 55,6% і 57,8% за 2004 і 2005 року відповідно і в розмірі 100,0% за 2006-2007 року направляє на капітальні вкладення (нерозподілений прибуток).

Для визначення частки споживаної прибутку необхідно зробити аналіз платоспроможності підприємства. Підприємство вважається платоспроможним, якщо наявні у нього грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення покривають його короткострокові зобов'язання.

Таблиця 10. Показники платоспроможності ВАТ «Орбіта» за 2004-2007 рр., %

Показники	2004 р.	2005 р.	2006 р.	2007 р.
Коефіцієнт концентрації власного капіталу	0,79	0,79	0,67	0,68
Коефіцієнт концентрації позикового капіталу	0,20	0,21	0,32	0,32
Коефіцієнт фінансової залежності	0,26	0,26	0,48	0,47

Як видно з таблиці 2.10 коефіцієнт концентрації власного капіталу досить високий. За 2004-2005 рр. він дорівнював 0,79%. За цей же період часу спостерігається низьке значення коефіцієнта концентрації позикового капіталу, всього лише 0,20%. За 2006-2007 рр. незначно знизився коефіцієнт концентрації власного капіталу до 0,68%, але знаходиться в межах норми. Відповідно збільшилося значення коефіцієнта концентрації позикового капіталу до 0,32%, але так само знаходиться в межах норми. Високі значення показників платоспроможності призводить до великої частці споживаної прибутку. Про що свідчать відрахування і чистого прибутку на дивіденди за 2004-2005 рр.

Так само для проведення аналізу розподілу чистого прибутку можна розглянути структуру власних оборотних коштів.

За даними таблиці 11 видно, що власні оборотні активи ВАТ «Орбіта» з кожним роком зменшується, в 2006 році величина власних оборотних активів підприємства в порівнянні з 2005 роком зменшилася на 87486 урахуванням і склала 7373 т. р. У 2007 році відбулося значне відхилення в бік зменшення. Значення власних оборотних активів різко скоротилося на 13078,5 урахуванням.

Таблиця 11. Величина власних оборотних активів ВАТ «Орбіта», т. р.

Показник	Фактичне значення	Відхилення
	2002 р.	2003 р.	2004р.	2005 р.	2003-2002 рр.	2004-2003 рр.	2005-2004 рр.
Величина власних оборотних активів	92789,9	94859	7373	-5705,5	+2069,1	-87486	-13078,5

Резюмуючи вище сказане щодо розподілу прибутку ВАТ «Орбіта» можна зробити наступні висновки: протягом періоду 2004-2005 рр. чистий прибуток розподілялася за такими напрямами:

дивідендні виплати;

до резервного фонду;

на капітальні вкладення.

Притому, що більше половини чистого прибутку прямувало на капітальні вкладення (55,6% - в 2004 році, 57,8% - у 2005 році), на дивідендні виплати прямувало в 2004 році - 33,5%, а в 2005 році - 38,2% від чистого прибутку. Частина, що залишилася чистого прибутку в розмірі 10,8% (2004 р.) і 4,0% (2005 р.) у резервний фонд підприємства.

А за період 2006-2007 рр.. чистий прибуток у розмірі 100,0% спрямовувалася тільки на капітальні вкладення. На мою думку, це, звичайно ж, не правильно, але у керівництва підприємства не залишається іншого виходу, тому що з кожним роком розмір прибутку знижується. І для отримання більшого розміру чистого прибутку в майбутньому керівництво акцентує свою увагу на збільшення обсягу нерозподіленого прибутку.

За коефіцієнтами платоспроможності можна зробити висновок, що вони знаходяться в нормі, хоча до 2006-2007 років коефіцієнт концентрації власного капіталу знизився, а коефіцієнт концентрації позикового капіталу навпаки зменшився.

Величина власних оборотних активів, як і всі інші показники протягом звітного періоду часу знижується. Так у 2004 році сума власних оборотних коштів становила 92789,9 т.р., до 2006 року дана величина скоротилася до 7373 т. р., а в 2007 році розмір власних оборотних активів вийшов негативним.

2.3 Аналіз рентабельності підприємства

Сенс будь-якої підприємницької діяльності складається в досягненні позитивного економічного ефекту у вигляді абсолютного показника - прибутку чи відносного - рентабельності. Тим самим рентабельність виступає головним об'єктом і метою фінансового менеджменту підприємства. Чим більше приділяється увага рентабельності, тим успішніше функціонує підприємство.

Проведемо аналіз економічної рентабельності. Вихідні дані наведені в таблиці 12.



Таблиця 12. Вихідні дані аналізу рентабельності, урахуванням

№	Показники	Фактичне значення	Відхилення
		2004 р.	2005 р.	2006 р.	2007 р.	2005-2004 рр.	2006-2005 рр.	2007-2006 рр.
1	Необоротні активи	136296	131068	153757	176173	-5228	+22689	+22416
2 лютого	Оборотні активи	50016	53105	67155	74095	+3089	+14050	+6940
3	Прибуток до оподаткування	10180	6700	379	3016	-3480	-6321	+2637
4	Економічна рентабельність	5,46	3,64	0,17	1,20	-1,82	-3,47	+ 1,03

З даної таблиці 12 випливає, що економічна рентабельність протягом аналізованого періоду піддавалася зміни. Рівень економічної рентабельності в 2004 році склав 5,46%, а до 2006 року цей показник знизився до 0,17%. Зменшення у 2005 році склало 1,82%, а в 2006 році - 3,47%. У 2007 році відбулося незначне збільшення показника економічної рентабельності ВАТ «Орбіта», на 1,03% і фактично дорівнювало 1,20%. На економічну рентабельність великий вплив робить прибуток до оподаткування. За 2004-2006 рр.. прибуток до оподаткування скоротився на 9801 т. р. а в 2007 році фактичне значення прибутку до оподаткування збільшилося на 2637 т. р. протягом аналізованого періоду часу так само збільшились і активи ОАО «Орбіта». Збільшення необоротних активів у 2007 році склало 22416 т.р., а оборотних активів на 6940 т. р.

Інформаційною базою аналізу рентабельності служить, перш за все, бухгалтерська звітність організації: форма № 2 «Звіт про прибутки іубитках» і форма № 1 «Бухгалтерський баланс», на основі яких здійснюється розрахунок різних показників.

Рентабельність відображає здатність підприємства генерувати прибуток на вкладений власний капітал і наявні в організації активи. Аналіз показників рентабельності дозволяє оцінити поточну господарську діяльність, виявити резерви підвищення її ефективності та розробити систему заходів щодо використання даних резервів. Таким чином, показники рентабельності є найбільш узагальненою характеристикою ефективності господарської діяльності. До цих показників зазвичай відносять рівень рентабельності, або коефіцієнт рентабельності, який виражається як відношення того чи іншого виду прибутку до якої-небудь бази. Різні показники відображають різні сторони діяльності підприємства. Цілком природно, що в цілому ефективність роботи підприємства може визначити лише система показників рентабельності. Вона включає в себе чотири групи показників: рентабельність продукції, продажів, активів, власного капіталу.

Таблиця 13. Показники рентабельності за даними ВАТ «Орбіта»,%

Показники	Фактичне значення	Відхилення
	2004 р.	2005 р.	2006 р.	2007 р.	2005-2004 рр.	2006-2005 рр.	2007-2006 рр.
R перед	6,69	3,60	1,51	9,57	-3,09	-2,09	+8,06
ROS	6,27	3,48	1,49	8,73	-2,79	-1,99	+7,24
ROA	3,06	3,61	0,19	1,23	+0,55	-3,42	+ 1,04
ROE	7,01	4,57	0,28	1,82	-2,44	-4,29	+1,54

Перша група показників - рентабельність одиниці продукції. Даний показник визначається як відношення прибутку (П) до собівартості (С):

R перед = (П / С) * 100%. (2.3)

Роль показника рентабельності одиниці продукції полягає в тому, що з його допомогою дається оцінка витрат підприємства на одиницю продукції, що випускається. Аналізуючи показник рентабельності реалізованої продукції можна сказати, що за 2005 рік рівень даного показника вище (9,57%), ніж за всі інші роки. За даним показником за весь звітний період так само спостерігається двояка ситуація. З 2004 по 2006 рр.. рівень даного показника з кожним роком зменшується. У 2006 році по відношенню до 2005 року зменшення склало 2,09%, а в 2005 році - 3,09%. Фактичний же показник рентабельності реалізованої продукції скоротився з 6,69% (2004 р.) до 1,51% (2006 р.). Це означає, що витрати на виготовлення продукції, що випускається ВАТ «Орбіта» у період 2004-2006 рр. поступово скорочувалися. А в 2007 році витрати на виготовлення продукції збільшилися до 9,57%. Це вище ніж у 2004 році.

Друга група показників рентабельність - це рентабельність продажів, яка розраховується за формулою:

ROS = (П _п / У) * 100%, (2.4)

де ROS - рентабельність продажів; П _п - прибуток від продажів; В - виручка від продажів. При розгляді показника рентабельності продажів ВАТ «Орбіта» за звітний період спостерігається така ж картина, що і при розгляді показників рентабельності реалізованої продукції. Протягом 2004-2006 рр.. спостерігається негативна тенденція у бік зменшення. У 2004 році даний показник знаходився на рівні 6,27%, а до 2006 року знизився до 1,49%. Відхилення склало 2,79% і 1,99% в 2005 і в 2006 роках відповідно. За цим цифр видно, що величина прибутку від продажів, що припадає на кожний карбованець виручки з кожним роком знижувалася. А в 2007 році відбулося збільшення даного показника, він дорівнював 8,73%. Отже, збільшилася і прибуток від продажів. Фактична сума прибутку від продажів в 2007 році дорівнювала 27059 урахуванням. Це перевищувало рівень 2004 року, де дана прибуток була відзначена в розмірі 14636 урахуванням. Збільшення прибутку від продажів склало 12423 урахуванням. Третя група показників рентабельності - рентабельність активів (або дохід на інвестиції):

ROA = П / А ср, (2.5)

де R ОА - рентабельність активів; П - прибуток підприємства (може використовуватися прибуток від продажів); А _сер - середня величина активів (майна) підприємства за певний період.

З таблиці видно, що показник рентабельності активів в 2005 році (3,61%) збільшився на 0,55% в порівнянні з 2004 роком (3,06%). А до 2006 року даний показник різко знизився до 0,19%. Показник рентабельності активів відображає величину бухгалтерського прибутку, що припадає на кожен рубль активів. Дійсно, як випливає з фінансової звітності, величина прибутку до 2006 року різко зменшилася і фактично дорівнювала 379 урахуванням. Хоча у 2004 та 2005рр. прибуток ВАТ «Орбіта» була дорівнює 10180 урахуванням і 6700 урахуванням відповідно. До 2007 року рівень показника рентабельності активів ВАТ «Орбіта» збільшився до 12,3%. Отже, збільшився прибуток, що припадає на кожний рубль активів. Цей показник відображає ефективність вкладених у підприємство коштів. Другим способом рентабельність активів можна представити як добуток наступних двох показників:

R ОА = ROS * До _об.акт = (П / В) * (В / А _ср) = (П / А _ср), (2.6)

де К об.акт - коефіцієнт оборотності активів. Коефіцієнт оборотності активів можна розрахувати як відношення виручки від реалізації до суми активів підприємства.

Четверта група показників рентабельності - рентабельність акціонерного, або власного, капіталу. Цей показник займає особливе місце, тому що відображає віддачу або прибутковість головного виду засобів, що використовуються підприємством, - власних коштів:

R ОЕ = ПП / П _ськ, (2.7)

де КУО - рентабельність акціонерного капіталу; П_ськ - середня величина власного капіталу підприємства за певний період часу.

Показник рентабельності власного капіталу відображає величину прибутку до оподаткування, що припадає на кожний карбованець власного капіталу. У період з 2004 (7,01%) по 2006 рр.. (0,28%) відбувається зменшення даного показника. Рентабельність власного капітал протягом даного періоду часу зменшилася на 6,73%. Це говорить про те, що 2004-2006 рр. прибуток до оподаткування ВАТ «Орбіта», що припадає на кожний карбованець власного капіталу знижувалася. До 2007 року в порівнянні з 2004 роком збільшення склало 1,54%. Отже, в 2007 році прибуток до оподаткування ВАТ «Орбіта», що припадає на кожний карбованець власного капіталу склала 1,82%. Це надалі позначиться на розмірі чистого прибутку, що отримується на вкладену гривню. Так як особливість даного показника в тому, що він, по-перше, показує ефективність власних коштів, тобто чистий прибуток, отриманий, на вкладену гривню, а по-друге, ступінь ризику підприємства, що відображає зростання рентабельності власного капіталу. Отже, за даним показником можна сказати, що на вкладену гривню ВАТ «Орбіта» отримала чистого прибутку в розмірі 0,7 р.; 0,45 р..; 0,02 р. і 0,18 р. за 2004-2007 роки відповідно.

Резюмуючи вище сказане за таблицею 13, можна зробити наступний висновок. Для ВАТ «Орбіта» 2007 рік став свого роду переломним роком. Це пов'язано, перш за все, з тим, що в період 2004-2006 рр. прибуток до оподаткування поступово знижувалася. Так в 2004 році вона дорівнювала 10180 т. р., а в 2006 році - 379 урахуванням. Відхилення склало 9801 т. р. А до 2007 року прибуток до оподаткування ВАТ «Орбіта» збільшилася до 3016 т. р. Приріст прибутку в 2007 році в порівнянні з 2006 роком склав 2637 т. р.

У 2006 році показники рентабельності реалізованої продукції та рентабельності продажів рівні 1,51% і 1,49% відповідно. Це найнижчі показники за даними групам рентабельності ВАТ «Орбіта» за звітний період. А показники рентабельності активів та рентабельності власного капіталу не доходять навіть до 1% і фактично становлять 0,19% і 0,28% відповідно. У 2007 році показники рентабельності реалізованої продукції та рентабельності продажів рівні 9,57% і 8,73% відповідно, вони є найвищими за аналізований період часу. Для ВАТ «Орбіта» 2004р. був найстабільнішим, так як в цьому році всі показники рентабельності знаходяться майже на однаковому рівні. За 2005 рік всі групи показників рентабельності перебувають в інтервалі 3-5%. Самий високе значення в даному році був у показників рентабельності власного чи акціонерного капіталу і склав 4,57%. Показники рентабельності одиниці продукції склали 3,6%, рентабельності продажів - 3,48%, рентабельності активів ВАТ «Орбіта» у 2003 році дорівнював 3,61%. Значення рентабельності активів підприємства в 2005 році було найвищим протягом аналізованого періоду часу. У цілому ж за показниками, можна сказати, що значення рентабельності активів і власного капіталу набагато відстають від значень показників рентабельності одиниці продукції та рентабельності продажів.

Оскільки для розрахунків показників може використовувати як чистий прибуток, так і прибуток до оподаткування, то розрізняють чисту і загальну рентабельність.

Таблиця 14. Показники чистого та загальної рентабельності ВАТ «Орбіта»

Показ-ники	2004 р.	2005 р.	2006 р.	2007 р.
	заг.	чиста	+ / -	заг.	чиста	+ / -	заг.	чиста	+ / -	заг.	чиста	+ / -
R О S	6,27	3,46	-2,81	3,48	3,22	11,26	1,49	0,01	-1,47	8,73	0,009	-8,72
R ОА	3,06	2,42	-0,64	3,61	2,88	-0,73	0,19	0,01	-0,17	1,23	0,011	-1,22
R ОЕ	7,01	5,55	-1,46	4,57	3,64	-0,93	0,28	0,02	-0,25	1,82	0,017	-1,8

Аналізуючи цю таблицю можна зробити висновок, що показники загальної рентабельності перевищують показники чистої рентабельності. Це цілком зрозуміло і правильно. Так як чистий прибуток - це прибуток, що залишається в розпорядженні підприємств після сплати всіх податків, економічних санкцій та відрахувань до благодійних фондів. Прибуток до оподаткування - включає фінансовий результат від реалізації продукції, сальдо операційних і позареалізаційних витрат. Поняття прибутку до оподаткування значно ширше і включає в себе суму чистого прибутку. За даними таблиці можна виявити, що істотна різниця між чистою і загальною рентабельністю спостерігається, коли порівнюються показники рентабельності продажів. Так в 2004 році різниця між показниками чистого та загальної рентабельності продажів склала 2,81%. А в 2005-2007 рр.. різниця склала 1,26%, 1,47% і 8,72% відповідно. Така ситуація спостерігається і за показниками рентабельності активів і рентабельності власного капіталу. Це пояснюється тим, що з кожним роком у ВАТ «Орбіта» розмір чистого прибутку скорочується. Так в 2004 році чистий прибуток був дорівнює 8064 т. р., а до 2007 року вона зменшилася до 28 т. р.

На мій погляд, крім абсолютного розміру прибутку показником ефективності підприємства виступає рентабельність. При прийнятті рішень, пов'язаних з управлінням процесами формування прибутку, використовуються показники рентабельності капіталу, продажів, активів та одиниці продукції. За звітний період часу за показниками рентабельності можна зробити висновок, що 2005 рік виявився найбільш стабільним. Так показник рентабельності активів дорівнював 3,16%, рентабельності власного капіталу - 4,57%, рентабельності одиниці продукції та рентабельності продажів склала 3,6% і 3,48% відповідно. А в 2006 році дані всіх груп рентабельності різко скоротилися. Значення показника рентабельності одиниці продукції в 2006 році склало 1,51%, рентабельність продажів - 149%, рентабельність активів - 0,19%, а рентабельність власного капіталу 0,28%. Значення показників рентабельності активів і власного капіталу в 2006 році були самими низькими протягом звітного року.



3. Вдосконалення практики формування та розподілу прибутку на підприємстві

3.1 Фактори, які впливають на збільшення прибутку

Щоб управляти прибутком, необхідно розкрити механізм її формування, визначити вплив та частку кожного фактора її зростання чи зниження.

Важливим чинником зростання прибутку, що залежать від діяльності організації (їх називають внутрішні), є зростання обсягу виробленої продукції відповідно до договірних умов, зниження її собівартості, підвищення якості, поліпшення асортименту, підвищення ефективності використання виробничих фондів, ростов продуктивності праці, компетентність керівництва.

Ці фактори можна умовно поділити на три групи: виробничі, комерційні, фінансові.

Виробничі фактори пов'язані з обсягом виробництва, його ритмічністю, матеріальною, науково-технічної та організаційно-технічною оснащеністю, відповідно - якісними параметрами продукції, її асортиментами й структурою й т.д.

Комерційні фактори як би підводять до фінансових факторів і охоплюють в широкому розумінні поняття маркетингу: укладання господарських договорів на основі самого пильної вивчення діючої та перспективної кон'юнктури ринку, цінове регулювання збуту, його напрям і організаційно - економічне забезпечення.

Надійність прогнозу комерційних факторів опирається, з одного боку, на страхування ризиків (в основному ризиків втрати майна, зриву поставок, віддалення або відмови від платежу), з іншого - на залучення солідних, платоспроможних клієнтів (замовників, покупців), що, у свою чергу, вимагає відомих позавиробничих витрат (представницьких, на рекламу).

Фінансові фактори, що охоплюють і виторг від реалізації продукції і послуг, і підприємницький дохід від усіх видів діяльності, включають відповідно: форми розрахунків передбачаються контрактом або визначені оперативно; цінове регулювання в тому числі уцінку у випадку уповільнення реалізації; залучення кредиту банку або коштів з централізованих резервів ; застосування штрафних санкцій; вивчення та стягнення дебіторської заборгованості, а також забезпечення ліквідності інших активів; стимулювання і залучення грошових ресурсів на фінансових ресурсах, - доходів від цінних паперів, внесків, депозитів, оренди і фінансових вкладень. Тут важливий принцип «час - гроші»: чим швидше і повніше надходження доходів, тим ефективніше вся діяльність. Тому не слід нехтувати диференційованою в залежності від термінів реалізації та прогнозу насичення ринку уцінкою, у тому числі сезонною, періодичної чи разової тимчасове падіння доходів окупиться вивільненням коштів за рахунок прискорення їх обороту, кращою відвантаженням своєї продукції найбільш надійним і швидким платникам та іншим заходам.

До факторів, які залежать від діяльності організації (зовнішні), відносяться зміна державних регульованих цін на реалізовану продукцію, рівень податків та тарифів, норми амортизуються відрахувань, вплив природних, географічних, транспортних, технічних умов на виробництво та реалізацію продукції, а також інші фактори. Однак вони можуть робити істотний вплив на прибуток.

Внутрішні фактори поділяються на виробничі і позавиробничі. Виробничі фактори характеризують наявність і використання засобів і предметів праці, трудових і фінансових ресурсів. У свою чергу, виробничі фактори поділяються на екстенсивні та інтенсивні.

До екстенсивних відносяться чинники, які відображають обсяг виробничих ресурсів, наприклад, зміна чисельності працівників, вартості основних фондів, їх використання про час (зміна тривалості робочого дня, коефіцієнта змінності устаткування та іншого), а також непродуктивне використання ресурсів (витрати матеріалів на шлюб, втрати через відходи).

До інтенсивним відносяться фактори, що відображають ефективність використання ресурсів або сприяють цьому (наприклад, підвищення кваліфікації працівників, продуктивності устаткування, впровадження прогресивних технологій, прискорення оборотності оборотних коштів, зниження матеріаломісткості та трудомісткості продукції).

У процесі здійснення господарської діяльності підприємства, пов'язаної з виробництвом, реалізацією продукції і отриманням прибутку, ці чинники перебувають у тісній залежності взаємозв'язку.

Виробничі фактори впливають на прибуток через систему узагальнюючих показників, які відображають, з одного боку, обсяг і ефективність використання авансованих коштів, тобто коштів, повністю беруть участь у створенні продукції, а, з іншого, - величину та ефективність використання їх спожитої частини, які беруть участь у формуванні собівартості.

Елементом авансованих коштів, що у процесі створення продукції, також є жива праця, що характеризується системою показників, основні з яких - наявність трудових ресурсів та ефективність їх використання.

Одні й ті ж елементи процесу виробництва, а саме засоби праці, предмети праці і працю, розглядаються, з одного боку, як первинні фактори управління обсягу промислової продукції, а з іншого фактори, що визначають витрати виробництва. Величина і темпи зростання прибутку залежать від тих же факторів виробництва, які впливають на неї через систему показників обсягу промислової продукції і витрат виробництва. Необхідно відзначити, що окремі складові витрат виробництва (амортизація, матеріальні витрати або заробітна плата) і види авансованих коштів (вартість основних і оборотних коштів, трудові ресурси) під впливом одних і тих же факторів можуть змінюватися по-різному, іноді в протилежному напрямку, і різному впливати на прибуток. Наприклад, підприємство може домогтися зниження витрат на виробництво продукції, при цьому можливе збільшення прибутку. При нераціональному використанні основних і оборотних коштів, наприклад за наявності невикористаного обладнання, воно буде мати зайві запаси товарно-матеріальних цінностей.

Засоби праці, предмети праці і трудові ресурси є не тільки чинниками формування прибутку, але одночасно служать основою для визначення для визначення резервів її підвищення. Їх раціональне та ефективне використання сприяє збільшенню випуску продукції в натуральному вираженні, підвищенню якості виробів. У результаті зменшується обсяг застосовуваних і коштів, що витрачаються на виробництво одиниці продукції, що знаходить відображення в зниження матеріаломісткості, фондомісткості, трудомісткості, собівартості конкретних виробів, і навпаки, нераціональне використання ресурсів приводить до збільшення їх об'єму на одиницю вироблюваної продукції. Це знижує показники, що характеризують інтенсивність розвитку та ефективність господарювання.

До позавиробничих факторів належать: організація реалізації продукції, постачання товарно-матеріальними цінностями, організація економічної та фінансової роботи, природоохоронна діяльність, соціальні умови праці та побуту працівників підприємства.

Перераховані фактори впливають на прибуток не прямо, а через обсяг реалізованої продукції і собівартість, тому для виявлення кінцевого фінансового результату необхідно зіставити вартість обсягу реалізованої продукції і вартість витрат і ресурсів, використовуваних у виробництві.

Для того, щоб свідомо і цілеспрямовано вживати організаційно-технічні і господарсько-управлінські рішення щодо нарощування прибутку, необхідно, перш за все, класифікувати фактори зростання прибутку і параметри, кількісна оцінка яких дозволяє оцінити їх вплив на цей процес.

Всі фактори можна розділити: зовнішні (екзогенні) і внутрішні (ендогенні).

До зовнішніх належать:

ринково-кон'юнктурні чинники (диверсифікація діяльності організації, підвищення конкурентоспроможності у наданні послуг, організація ефективної реклами нових видів продукції, рівень розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, зміна тарифів і цін на поставляються продукцію та послуги в результаті інфляції);

господарсько-правові та адміністративні фактори (оподаткування; правові акти, постанови і положення, що регламентують діяльність організації, державне регулювання тарифів і цін).

Під внутрішніми факторами розуміють:

матеріально-технічні (використання прогресивних та економічних предметів праці, застосування продуктивного технологічного устаткування, проведення модернізації та реконструкції матеріально-технічної бази виробництва);

організаційно-управлінські (освоєння нових, більш досконалих видів продукції та послуг, розробка стратегії і тактики діяльності та розвитку організації, інформаційне забезпечення процесів прийняття рішення);

економічні фактори (фінансове планування діяльності організації, аналіз і пошук внутрішніх резервів зростання прибутку, економічне стимулювання виробництва, податкове планування);

соціальні фактори (підвищення кваліфікації працівників, поліпшення умов праці, організація оздоровлення і відпочинку працівників).

Обсяг реалізації продукції залежить від товарного випуску та залишків готової продукції. Залишки готової продукції можуть бути двох видів: залишки на складі і товари відвантажені, але ще не оплачені. Ліквідація наднормативних залишків готової продукції, надходження оплати за відвантажені товари є резервом збільшення прибутку за рахунок обсягу реалізації.

Збільшення прибутку в результаті виробничої діяльності дає можливість підприємству заробити кошти на виробничий і соціальний розвиток, матеріальне заохочення, причому це стає функцією самого підприємства. У той же час зростання прибутку на підприємстві означає і збільшення відрахувань до державного бюджету.

Багато підприємств проводять розробку і реалізацію науково-технічних нововведень і отримують на них ліцензії. В умовах розвитку ринкових відносин, а разом з ними і конкуренції, підприємства вважають за краще не займатися їх продажем. Проте відмова від надання ліцензій на виробництво продукції іншим підприємствам далеко не завжди є правильним кроком. Він позбавляє здійснили нововведення підприємств великих доходів від продажу ліцензій. В умовах жорстокої конкуренції виробники можуть проводити власні дослідження та розробки в такому обсязі, який їм необхідний для істотного поліпшення властивостей продукції, і зробити її більш конкурентоспроможною. У результаті обсяг реалізації продукції підприємства-власника ліцензії може знизитися або підвищитися в залежності від попиту на продукцію і відповідно зменшиться або збільшиться прибуток.

Отже, найважливішим принципом виживання промислових підприємств в умовах ринку є наступне: робити треба те, що можна продати, а не навпаки, продавати те, що виробляє підприємство. Комерційний успіх підприємства і, в кінцевому підсумку, його життя залежать від повернення вкладених коштів через реалізацію продукції, отже, ефективність маркетингу відіграє важливу роль в діяльності підприємства.

Одним із шляхів підвищення прибутковості ВАТ «Орбіта», на мій погляд є точне і своєчасне виконання договірних зобов'язань щодо постачання продукції. Відступ від них - гарантія збитків. На даному підприємстві необхідно ввести юридичні підрозділи, основним завданням яких стає своєчасне стягнення штрафів з порушників свої зобов'язання постачальників, транспортних та інших організацій.

Зниження собівартості продукції є найважливішим чинником зростання прибутку. У зниженні собівартості продукції найбільш повно відображається економія матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, якими володіє підприємство. Максимальна мобілізація резервів зниження собівартості продукції є важливою умовою ефективного функціонування підприємства.

Також, на мою думку, необхідне впровадження противитратної механізму діяльності ВАТ «Орбіта» що передбачає, перш за все, посилення боротьби з непродуктивними і нераціональними витратами, пошук більш економічних рішень, виявлення резервів зниження витрат на виробництво і збут продукції.

Значною мірою розміри одержуваного прибутку залежать від того, наскільки раціонально та економно у виробництві витрачаються матеріальні ресурси. Зменшення величини сукупних матеріальних витрат на одиницю продукції забезпечує зниження її собівартості, в якій частка матеріальних витрат вельми значна. Скорочення матеріальних витрат збільшує прибуток. Причому при сформованому співвідношенні між рівнем матеріальних витрат і величиною прибутку, зниження матеріальних витрат у промисловості на 1% збільшує прибуток більш, ніж на 3%.

Бережливе витрачання матеріальних ресурсів важлива умова зниження собівартості продукції. Із зростанням масштабів виробництва, коли збільшується віддача від кожного відсотка зниження матеріальних витрат, їх економія набуває все більшого значення.

Відомо, що в даний час гостро стоїть проблема вишукування джерел фінансування для прискорення соціально-економічного розвитку країни. У цьому відношенні економія матеріальних витрат може служити важливим резервом збільшення прибутку. Економія 1% предметів праці в 4 рази ефективніше економії капітальних вкладень і в 2,2 рази ефективніше економії трудових ресурсів.

На мою думку, комплексний підхід до раціонального виробництва і споживання матеріалів повинен включати наступні напрямки.

вдосконалення структури використання ресурсів шляхом безперервного нарощування частки нових видів у загальному обсязі матеріалів з високими технічними параметрами;

поліпшення експлуатаційних властивостей і структури традиційних матеріалів;

вдосконалення традиційних форм і методів економії мате ріалів, включаючи зниження матеріаломісткості в процесі конструювання виробів, а також вдосконалення нормативів технологій обробки матеріалів;

організація повторного використання матеріальних ресурсів (використання принципу кругообігу матеріалів);

На мій погляд, одним з резервів зниження матеріальних витрат ВАТ «Орбіта» є пошук і покупка на ринку відносно недорогої сировини і матеріалів. Вона здійснюється за допомогою аналізу пропозицій постачальників за сформованими зв'язкам або за допомогою звернення на товарну біржу. Аналізуючи котирування цін на біржах і ціни на матеріали і сировину постачальників, можна придбати відносно дешеві матеріали.

Таким чином, на мою думку всі чинники, що впливають на прибуток можна розділити на дві великі групи: зовнішні і внутрішні. Внутрішні фактори залежать від діяльності організації, до них відносять: ріст обсягу виробленої продукції відповідно до договірних умов, зниження її собівартості, підвищення якості, поліпшення асортименту, підвищення ефективності використання виробничих фондів, зростання продуктивності праці, компетентність керівництва. До факторів, які залежать від діяльності організації, відносять зміну державних регульованих цін на реалізовану продукцію, рівень податків та тарифів, норми амортизаційних відрахувань, вплив природних, географічних, транспортних, технічних умов на виробництво та реалізацію продукції, а також інші фактори.



3.2 Зарубіжний досвід формування та використання прибутку

До XX століття в західній економічній думці термін «прибуток» використовувався в широкому сенсі (власне прибуток і відсоток) і в вузькому (без включення відсотка). В економічній літературі, особливо в німець кою, для визначення прибутку без відсотка використовувався також термін «підприємницький дохід». У XX столітті термін «прибуток» у вузькому його розумінні в основному витіснив ідентичний йому термін «підприємницький дохід» [54, 20-26]

Інакше кажучи, до XX століття в західній економічній думці була відсутня самостійна теорія прибутку. Теорії ж претендують на такий зміст (як, наприклад, у Бем-Баверка), стосувалися, як правило, лише проблем походження відсотка. Правда, окремі видатні економісти розуміли спрощеність трактування прибутку (за вирахуванням відсотків) лише як особливий плати за працю управління. Тому деякі з них (А. Маршал, Є. Бем-Баверк) вказували на включення в прибуток помітною плати за ризик. Однак ці положення не отримали достатньо розгорнутого теоретичного обгрунтування.

Важливою роботою, в якій увагу зосереджено на виявленні вирішальних джерел прибутку, було дослідження відомого американського економіста Дж.Б. Кларка "Розподіл багатства", видане вперше в 1899 р.

Отже, у відповідності з теорією Дж.Б. Кларка питання про походження власного прибутку можна вирішити лише шляхом виявлення подібних елементів і їх джерел в умовах динаміки. У руслі подібних розробок XX століття в західній економічній теорії запанувала думка про три основних джерела походження прибутку.

В якості першого джерела стали визнавати винагороду за передбачуваний ризик і не визначеність (непередбачуваний ризик). Розробка цих проблем в найбільш розгорнутому вигляді вперше була представлена американським економістом Ф. Найтом в 1921 р. в книзі "Ризик, невизначеність та прибуток". На думку вченого винагороду у вигляді прибутку від успішної підприємницької діяльності забезпечується саме вмілої оцінкою не тільки передбачуваного, але і непередбачуваного ризику.

Розробку другого джерела походження прибутку у динамічній економіці зазвичай пов'язують з працями відомого економіста; І. Шумпетера, який у якості такого вказував на "послідовне введення в економічний процес технічних, комерційно: і організаційних інновації. При цьому нововведення розглядалися у вкрай широкому сенсі, включаючи технічні новації всіх видів, зміни в комерційній і. фінансової діяльності (у тому числі знаходження нових: розширення старих ринків, вишукування нові джерел постачання і ресурсів, включаючи фінансові), всі поліпшення в організації виробництва, збуту і т.п.

Третім джерелом прибутку західна економічна думка XX ст. визнає монополію. Обмовимося, що під монополією на Заході розуміється політика обмеження конкуренції в її різних видах (перш за все у вигляді регулювання цін), що проводиться окремими приватними виробниками або їх групами. В даний час монопольна влада над ринком найчастіше пов'язується з великими розмірами виробника (компанії, корпорації), але враховуються й інші фактори, насамперед серйозні перешкоди для входження нових виробників в дану галузь або сферу підприємництва.

Таким чином, склалася в XX ст. самостійна теорія прибутку включає три головних джерела її походження. У зв'язку з формуванням даної теорії, а також із загальним ускладненням в даний час структури та функціонування розвиненої ринкової економіки необхідно з'ясувати механізм стимулюючої функції прибутку.

Особливістю розвитку економіки XX ст. стало активне використання методів державного регулювання, що роблять, поряд з конкурентними силами ринку, серйозний вплив на стимулюючу функцію прибутку. Застосовувані методи державного регулювання можна розділити на наступні групи. По-перше, заходи, спрямовані на збереження та посилення конкурентних сил в розвиненій ринковій економіці (на мікрорівні - заходи в рамках антимонопольної діяльності, на макрорівні - заходи антиінфляційної політики). По-друге, заходи з регулювання окремих галузей і сфер господарства (підтримка сільського господарства, а також дрібного підприємництва взагалі; регулювання природних монополій; вплив держави на зменшення дестабілізуючого впливу фактора ризику та ін.).

По-третє, державні заходи, що впливають на стимулюючу функцію прибутку (формування системи). При формуванні системи оподаткування прибутку держава вирішує двоєдине завдання: забезпечує податковими доходами держбюджету і, одночасно, обмежує податкові вилучення з прибутку компаній з метою не допустити підрив виробничих стимулів підприємницької діяльності.

Підводячи підсумок, відзначимо, що дія механізму стимулюючої функції прибутку в рамках окремих компаній і національних економік не зводиться просто до можливості отримання і максимізації прибутку, а постає як складна взаємодія різних факторів на мікро- і макрорівнях, що виступають і в якості підтримки, і в якості необхідних обмежувачів. Комплексний вплив цих факторів визначає ступінь успішності функціонування механізму максимізації прибутку з точки зору стимулювання діяльності приватного підприємництва в розвиненій ринковій економіці.

Так, згідно з податковим законодавством Німеччини прибуток юридичних осіб для цілей оподаткування корпораціонний і промисловим податками розраховується за наступною схемою:

Вартість майна підприємства на кінець року мінус вартість майна підприємства на початок року одно різниця у вартості чистих активів плюс відшкодування (вилучення з прибутку) мінус нові внески власників компанії одно прибуток господарського року мінус не обкладаються податком доходи плюс виробничі витрати, не віднімаються при оподаткуванні прибутку одно оподатковувана прибуток.

Способи ухилення від сплати податків базуються, перш за все, на заниженні чистого приросту вартості майна підприємства.

Слід зазначити, що труднощі чіткого визначення складу прибутку з бухгалтерської точки зору пов'язані з розподілом прибутку між учасниками господарських операцій (дирекцією, адміністрацією, акціонерами, найманими працівниками). Межі прибутку визначаються способами її використання. Дані балансу відображають ту величину накопичень, яку підприємство готове надати для розподілу між державою та акціонерами, а також витрачаються на створення резервів, на додаткові інвестиції.

Наприклад, у статті «витрати на утримання персоналу" відображається загальний обсяг зарплати та відрахувань в соціальні фонди. При цьому винагорода керівництву акціонерної компанії може включати в себе частину прибутку, яка, тим не менш, проходить за статтею витрат. У західних країнах подібне явище називається «прихованим розподілом прибутку».

На величину балансового прибутку значний вплив робить сума резервів, сформованих до оподаткування прибутку. Вони являють собою статті пасиву балансу, утворені у зв'язку із зобов'язаннями, можливими збитками або витратами, але не пов'язані з будь-якими конкретними термінами або розмірами платежу. Такі резерви можуть створюватися, наприклад, за наявності сумнівних боргів, загрози виникнення втрат через ненадійних операцій, майбутнього судового процесу або навіть податкової перевірки [61, 75].

Фальсифікація або завищення резервних фондів, а так само завищення амортизаційних відрахувань є типовими способами заниження прибутку для великих компаній. Це особливо характерно для країн з «континентальної» системою бухгалтерського обліку (Німеччини, Франції). З метою применшення приросту активів використовується відображення фіктивних зобов'язань по платежах у формі фіктивних або завищених прибуткових рахунків фіктивної позики.

При перевірці бухгалтерської звітності компанії пов'язані один з одним неправдиві бухгалтерські проводки дуже важко виявити з точки зору підтвердження факту ухилення від сплати податку. Особливо це стосується податків на доходи і прибуток, оскільки замість однієї «офіційної» бухгалтерської звітності ведуться дві або три.

Тим не менш, податкові органи у розвинених країнах мають досить широкими правами щодо використання інформації з різних джерел. Одним з непрямих методів, що застосовуються при податкових перевірках і податкових розслідуваннях, є метод аналізу власного капіталу підприємства, на основі якого лежить формула визначення чистих активів. Зазначений метод грунтується на тому, що збільшення або зменшення чистої вартості капіталу (майна) платника податку протягом певного періоду відображається на величині його прибутку (доходу) і відповідно, оподатковуваного прибутку (оподатковуваного доходу).

Розглянуті методи застосовуються, зокрема, в США, Німеччині, Франції. Їх основна ідея полягає в тому, що доходи платника податку визначаються на основі його витрат. Витрати у свою чергу діляться на кілька основних груп: придбання активів (майна), накопичення, погашення боргів, поточні (особисті) витрати.

Так, при застосуванні методу «розрахунку приросту майна» податкові органи виходять із того, що збільшення стан платника податків за певний період часу може статися тільки за рахунок підлягають обкладенню доходів, за які сплачено податки, прихованих від оподаткування сум і разових грошових надходжень, наприклад, отриманого спадщини.

Метод аналізу власного капіталу і його модифікації рекомендується використовувати при незадовільному стані бухгалтерських книг і документів або їх відсутності, а також за наявності підстав вважати, що вони недостовірні. Бухгалтерські книги та записи можуть не відображати всіх операцій платника податку, особливо пов'язаних з одержанням доходів (торгової виручки, дивідендів, комісійних та ін.). Ці документи можуть бути повними у тому сенсі, що вони відображають всі операції, але статті доходів у них можуть бути приховані, замасковані, неправильно розподілені. Застосування даних методів також доцільно в тому випадку, якщо протягом всього періоду, що перевіряється спостерігалися значні зміни активів і пасивів платника податків.

Метод аналізу власного капіталу дозволяє визначити суму оподатковуваного доходу підприємства при будь-якому способі ведення бухгалтерського обліку (касовий, нарахувань, комбінований). Застосовуваний спосіб обліку лише впливає на включення в розрахунок одних показників і виключення інших.

Оскільки зміна вартості чистого капіталу підприємства визначається зіставленням цієї величини за певний період, дуже важливо встановити суму початкової вартості капіталу, виходячи з якої буде проводитися відлік її приросту. Основні зусилля податкових органів направлені на те, щоб отримати всі дані про активи та пасиви платника податків у певній «початковій точці». Це пов'язано з наступним обставиною. У відповідності з дією наступності (ідентичності початкового і заключного балансу), якщо кінцева вартості майна платника податку у даному періоді буде занижена, це призведе до завищення чистого приросту вартості його майна у наступному періоді, і навпаки. Повнота і точність відповідної інформації є, таким чином, одним з основних факторів, що визначає ефективність даного методу.

Підводячи підсумок вищесказаного, можна сказати, що прибуток компанії за звітний період часу, в західних країнах, являє собою різницю у вартості власного капіталу (чистих активів) на початок і кінець періоду. Показник чистих активів підраховується шляхом вирахування із загальної вартості активів фірми вартості боргів третім особам, тобто тим хто не входить до числа власників компанії. Віднімаються також середньо-і довгострокова заборгованість, і короткострокова заборгованість постачальникам та іншим кредиторам. На нашу думку, дане визначення прибутку можна застосувати до нашого підприємства.

На нмой погляд, доцільно було б застосувати до ВАТ «Орбіта» також метод аналізу власного капіталу. Даний метод широко використовується в західних країнах, особливо в США, Німеччині і Франції, не тільки як основний метод перевірки достовірності прибутку, але також для підтримки результатів діяльності підприємства. В основі методу аналізу власного капіталу підприємства лежить формула визначення чистих активів. Зазначений метод грунтується на тому, що збільшення або зменшення вартості чистої вартості капіталу (майна) платника податку протягом певного періоду часу відбивається на величині його прибутку (доходу) і відповідно оподатковуваного прибутку (оподатковуваного доходу).



Висновок

Постійне поліпшення технологічного процесу виробництва, підвищення якості наданих послуг, «нормальне» податкове законодавство, розширення виробництва, зниження собівартості продукції або послуги, грамотне і ефективне управління це найголовніші, але далеко не всі, складові максимізації прибутку підприємства в країні з ринковою економікою.

Прибуток, ось для чого, і заради чого, людина - підприємець, ризикує своїми капіталовкладеннями. Адже вкладаючи кожен рубль, наявний у нього в кишені. Він сподівається отримати від нього віддачу, у вигляді прибутку.

Прибуток як економічна категорія відображає дохід, створений у процесі підприємницької діяльності. Результатом з'єднання факторів виробництва (праці, капіталу, природних ресурсів) і корисної продуктивної діяльності господарюючих суб'єктів є виробнича продукція, яка товаром за умови її реалізації споживачеві.

Як найважливіша категорія ринкових відносин прибуток виконує певні функції. По-перше, вона є показником, що найбільш повно відображає ефективність виробництва, обсяг і якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості. По-друге, прибуток має стимулюючою функцією. По-третє, прибуток є одним із джерел формування бюджетів різних рівнів.

Прибуток являє собою різницю загальною сумою доходів і витратами на виробництво і реалізацію продукції з урахуванням збитків від господарських різних операцій. Таким чином, прибуток формується в результаті взаємодії багатьох компонентів, як з позитивним, так і негативним знаком.

Прибуток, отриманий організацією, розподіляється наступним чином, перш за все організація сплачує в установленому порядку податок на прибуток, коректуючи прибуток (збиток) до оподаткування. З скоригованого прибутку віднімаються: доходи у вигляді дивідендів по звичайних акціях, відсотків і дисконту, отриманих з цінних державних паперів, що належить організаціям. Далі віднімається сума пільг, наданих організації у відповідності з діючими законодавством. Що залишилася після сплати податку на прибуток сума становить прибуток організації від звичайної діяльності. Якщо у організації виникли надзвичайні доходи або витрати, то вони підсумовуються з звичайним прибутком і формують чистий прибуток (нерозподілений прибуток звітного періоду).

На основі проведеного аналізу були зроблені наступні висновки. По-перше, валовий прибуток - різниця між виручкою і прямими виробничими витратами по реалізації продукції. Протягом звітного періоду дана прибуток збільшується. Так у 2004 році сума валового прибутку дорівнювала 56569 т.р., а до 2007 року вона збільшилася до 95819 урахуванням. По-друге, прибуток від продажів дорівнює сумі валового прибутку за мінусом постійних витрат звітного періоду. Прибуток від продажів в 2004 році склала 14636 т.р., у 2005 р. - 8370 т. р., а до 2007 року збільшилася до 27059 урахуванням. На розмір прибутку від продажів в тій чи іншій мірі роблять наступні фактори: зміна відпускних цін на продукцію, зміна обсягу реалізації продукції, зміна структури продукції, зниження рівня витрат, зміна структури витрат, зміна рівня витрат, зміна цін на матеріали і тарифи. На основі проведеного факторного аналізу прибутку від продажів, можна зробити висновок, що в 2005 і в 2007 роках найбільший вплив на відхилення прибутку надали цінові фактори, у тому числі і ціни на матеріали і тарифи. За рахунок зростання обсягу продажів отримано додаткового прибутку в 2005 році тільки 14,76%, а в 2007 році 0,81%. Це дозволяє зробити нам висновок про те, що продукція ВАТ «Орбіта» не користується попитом. А структурні зрушення у витратах на виробництво дозволили отримати економію ресурсів і додатковий прибуток у 2005 році - 29,52%, а в 2007 році - 6,39% загального відхилення від прибутку. По-третє, прибуток до оподаткування включає фінансові результати від продажу продукції, робіт і послуг, доходи та витрати від фінансової та інвестиційної діяльності, позареалізаційні доходи і витрати. Сальдо операційних і позареалізаційних доходів і витрат з кожним роком зростає, так до 2005 року склало 21182 урахуванням (2004 р. - 4997 т. р.) та є негативним числом. Це говорить про те, що витрати перевищую над доходами. Прибуток до оподаткування з 2004 року (10 180 т. р.) по 2006 рік (379) різко скорочується.

...