Підприємство і підприємництво та їхня роль в соціально-економічному розвитку суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Як засвідчує міжнародний досвід, важливою складовою конкурентоспроможності національної економіки є підприємництво. Розвиток підприємництва залежить від зовнішнього середовища, в якому відбулися суттєві зміни:

ѕ індивідуальна споживацька поведінка, яка проявляється у диференціації попиту;

ѕ розвиток нових технологій, в першу чергу інформаційних і комунікаційних;

ѕ глобалізація конкуренції.

Доступність значної кількості різноманітних товарів, ріст освітнього і культурного рівня, динамізм життя, підвищення інформованості знаходять відображення в різниці життєвих укладів і культури. Це приводить до суттєвої диференціації попиту, скорочує життєвий цикл товарів, змушує придавати виробам велику індивідуальність і скорочувати обсяги виробництва однотипних товарів. Знижується виробництво стандартизованих товарів з певними характеристиками і збільшується виробництво товарів з особливими характеристиками. Вимоги споживачів примушують бізнес шукати нові підходи до спеціалізації, концентрації і кооперації виробництва. Мінімізація і висока ефективність сучасних технологій дають широкий простір для їхнього застосування не тільки великими, але і середніми і малими підприємствами. Ключовими факторами успіху в конкурентній боротьбі в глобальному масштабі стають детальне вивчення особливих запитів споживачів і специфіки різних регіонів господарювання, скорочення часу на розробку і просування товару на ринок.

Основною метою підприємця і підприємництва є не тільки отримання і привласнення прибутку і задоволення особистих корисних потреб. Підприємницька діяльність, якщо вона налагоджена відповідно до законодавства держави, регулюється і направляється відповідними владними структурами , має і суспільну корисність.

Оскільки підприємець безпосередньо і особисто зацікавлений у результатах своєї справи, це змушує його працювати на межі власних можливостей, шукати і використовувати все нове, отже, сприяти розвитку науково-технічного прогресу.

Як людина, що працює в умовах невизначеності, підприємець зацікавлений сприяти стабілізації суспільних відносин, дотримуючись юридичних норм і угод, повазі до партнерів.

Бажання збільшити власне багатство досягається на задоволення потреб споживачів, це спонукає до пошуку незадоволених потреб, а отже, до піднесення рівня добробуту суспільства.

Отже, досвід розвинутих країн світу переконливо свідчить, що зараз підприємництво - найпрогресивніша система господарювання незалежно від соціально-економічного устрою суспільства.

1. Підприємство як суб'єкт економічної системи

1.1 Підприємство як первинна ланка економіки

Підприємство є основною ланкою народного господарства, самостійним суб'єктом, який здійснює науково-дослідну та конструкторську діяльність, забезпечує планомірно організоване виробництво товарів і послуг, займається їх реалізацією з метою привласнення доходу. Підприємство є організаційною формою підприємницької діяльності. Підприємства э юридичною особою. Ознакою юридичної особи є наявність відокремленого від інших учасників майна; самостійна майнова відповідальність; право володіти, розпоряджатися і користуватися власністю; право здійснювати від свого імені господарські операції.

Головною функцією підприємства є задоволення попиту споживачів у певних видах продукції і послугах та отримання прибутку. Функціонування підприємства ґрунтується на взаємодії праці, капіталу, землі й інформації, у результаті якої здійснюється виробничий процес і досягається результат. Це відносини трьох рівнів; контрактні відносини фірми з її партнерами; відносини з підприємствами, що входять до її складу; відносини з державою.

Існує відмінність понять “підприємство” і “фірма”. “Підприємство” юридична особа, що виробляє однорідну продукцію або надає послуги. “Фірма” юридична особа, яка представляє одне підприємство або об'єднання підприємств, які не є юридичними особами переважно однієї галузі, що пов'язані між собою послідовністю технологічних процесів для виробництва однорідних або багатопрофільних виробів та надання послуг.

У структурі національної економіки підприємство с первинною ланкою, оскільки саме тут безпосередньо поєднуються фактори виробництва, виробляється продукція, надаються послуги, трудовий колектив має реалізувати свої інтереси. “Підприємство” характеризується за різними ознаками: юридичним статусом, типом об'єднання осіб і капіталів, сферами діяльності, галузевою структурою, рівнем концентрації і централізації виробництва, формами власності, масштабами, методами управління. Найважливішими ознаками є економічна відособленість і господарська самостійність. Економічна відособленість підприємства виражає його економічну суть як окремого товаровиробника, який здійснює своє індивідуальне відтворення власним трудовим колективом і власними відособленими ресурсами у вигляді замкненого господарського обороту. Має найменування, під яким веде підприємницьку діяльність. Господарська самостійність підприємства виражає у тому, що підприємство має самостійний баланс, рахунок у банку, печатку зі своїм найменуванням, а виробниче підприємство -- товарний знак, самостійно планує свою діяльність, розпоряджається трудовими, матеріальними і фінансовими ресурсами, вибирає ділових партнерів і вступає з ними у відносини, визначає зовнішньоекономічну політику і стратегію, вибирає організаційні форми управління.

1.2 Організаційно-правові форми підприємства

Усі підприємства функціонують в певних організаційно-правових формах, які передбачені законодавством країн. За типом об'єднання осіб і капіталів можна виділити три основні організаційно-правові форми підприємств: одноосібне володіння, товариство (партнерство), корпорація.

Одноосібне володіння (власна справа)- це приватне підприємство, де суб'єктом є одна фізична особа, що самостійно управляє всіма стадіями виробничої та комерційної діяльності, несе повну відповідальність за зобов'язання фірми перед іншими підприємствами та кредиторами і привласнює всю величину необхідного і додаткового доходу.

На приватних підприємствах одна фізична особа є водночас і власником, і працівником (можуть долучатися члени сім'ї), без залучення найманої робочої сили. Є приватні підприємства, на якому власник займається одночасно фізичною працею і наймає певну кількість найманої робочої сили, є приватні підприємства з залученням праці найманих працівників, де контроль над процесом праці й управління власністю здійснюється фізична особа власник.

Переваги власної справи -- у простоті організації. Приватний підприємець є одночасно і власником, і менеджером, і працівником, що забезпечує йому самостійність і конфіденційність дій. Для організацii власної справи достатньо одержати дозвіл (патент) на здійснення підприємницької діяльності, занести фірму до державного реєстру, органів державної статистики та податкової служби. Приватні підприємства мобільніші в управлінні, у переорієнтації і у швидкому переоснащенні на випуск нових взірців продукції, на які є попит, у повнішому використанні різноманітних ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових), в економії на рекламних та інших маркетингових витратах, в економії на управлінських витратах та в значно менших сумах початкового капіталу, мають податкові пільги.

Проблеми - труднощі із залученням великих капіталів, через невисокий рівень платоспроможності, повна відповідальність за борги (втрата особистих заощадження і усього власного майно за борги кредиторам), відсутність спеціалізованого менеджменту, невизначеність термінів функціонування.

Приватний бізнес, шукаючи засоби для розширення своєї діяльності і зміцнення позицій у конкурентній боротьбі, вступає в партнерство із іншими суб'єктами господарювання, утворює різноманітні спілки або товариства.

Водночас колективні підприємства є загалом прогресивнішими від приватних підприємств, бо має певні переваги - вища конкурентоспроможність і стабільність, зумовлена, процесом централізації багатьох індивідуальних капіталів та частини трудових заощаджень; вищий рівень концентрації виробництва; досконаліша за якістю робоча сила; техніка, наукові лабораторії, що дає можливість впроваджувати передові досягнення НТР у виробництво; передовий рівень розвитку організаційно-економічних відносин (маркетингових досліджень, менеджменту, обміну досвідом); повніша можливість впроваджувати новіші форми та методи організації виробництва; більший доступ до інформаційних ресурсів, як додаткових чинників економічного зростання;значне розширення джерел нагромадження капіталу внаслідок випуску цінних паперів; істотне розширення меж виробництва у межах самих підприємств і в економічних відносинах з іншими промисловими, торговельними, фінансовими підприємствами; зростаюча мобільність у використанні фінансових ресурсів шляхом їх перерозподілу між філіалами та підрозділами, маневрування величиною виплати дивідендів, премій; певна демократизація процесу управління шляхом участі у голосуванні акціонерів; більша можливість для задоволення платоспроможного попиту населення шляхом випуску основної маси товарів; податкові пільги.

Проблеми-необмежена відповідальність товариства може загрожувати всім партнерам, Недостатність досвіду господарювання і несумісність інтересів партерів можуть провокувати малоефективну діяльність, а колективний менеджмент - негнучке управління товариством.

За характером об'єднання капіталів і діяльності фізичних та юридичних осіб, а також рівнем відповідальності за економічні результати, розрізняють повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю. Особливою формою є акціонерне товариство.

Повне товариство (партнерство) це об'єднання капіталів двох або більше осіб для спільної підприємницької діяльності. Членами повного товариства можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (фірми, організації, установи тощо). Саме партнерство не с юридичною особою. Майно товариства - спільна власність учасників формується внесенням вкладів або паїв (грошові чи матеріальні цінності). Учасники товариства поділяють прибуток пропорційно до частки кожного у майні. Члени такого партнерства несуть повну і солідарну відповідальність за зобов'язаннями усім його рухомим і нерухомим майном. Повне товариство (партнерство) створюється і функціонує на основі тільки установчого договору, в якому визначаються сфера і строк дії, розмір, вид і порядок внесення паю учасниками, форми їх участі у справах товариства, порядок ведення справ. Ведення справ виконується одночасно всіма членами, одним або кількома з них, які мають право виступати від імені і в інтересах товариства самостійно. Учасники повного товариства не мають укладати угоди, що не відповідають цілям діяльності товариства, а також брати участь в інших товариствах, з аналогічною діяльністю. Повноваження учасника припиняється відміною доручення на вимогу хоча б одного з членів товариства. Один з учасників виходить зі спілки, товариство ліквідується. Утворюється нове товариство, повинен бути укладений новий договір, це значно обмежує розміри і можливості повного товариства. Такі партнерства -- це, як правило, дрібні фірми, що діють у торгово-посередницькій сфері.

Командитне товариство (спілка) складається із дійсних членів і вкладників. Дійсні члени командитного товариства є повними партнерами, несуть повну і солідарну майнову відповідальність за зобов'язаннями спілки лише у межах власного вкладу (паю).Командитне товариство може складатися як мінімум з одного дійсного члена і одного вкладника. Командитне товариство є юридичною особою. Різна відповідальність членів і вкладників командитного товариства визначає і різні права партнерів. Дійсні члени приймають рішення і керують товариством за наявності доручення. Вони одержують і більшу частину прибутків. Вкладники не мають права голосу і лише одержують проценти від прибутку залежно від величини їх вкладу. Командитне товариство діє на підставі установочного договору, в якому визначається розмір частин кожного дійсного члена з повною відповідальністю, склад і порядок внесення ними внесків, форма їх участі у веденні справ товариства. Відносно вкладників у договорі указується тільки загальний розмір їхньої частки у майні товариства і порядок внесення внесків. Ці форми партнерства застосовують переважно торгово-посередницькі та комерційні структури.

Товариства з обмеженою відповідальністю утворюється і функціонує на основі пайової участі його членів у формуванні статутного фонду. Учасники, що утворили статутний фонд, формують колективний орган управління, колективно розподіляють отриманий дохід відповідно до внесеного паю. Ці товариства належать до підприємств колективної форми власності.

“Обмежена відповідальність” означає, що пайовик несе відповідальність за зобов'язаннями тільки у розмірі свого паю. На решту майна товариства його відповідальність не поширюється.

Товариство з обмеженою відповідальністю є юридичною особою, діяльність якої визначається статутом, у якому вказується найменування, місцезнаходження, напрям діяльності, величина статутного капіталу і частка кожного члена товариства. Дане товариство - об'єднання закритого типу, яке не випускає цінних паперів. Його учасник отримує тільки письмове свідоцтво про зроблений ним внесок, яке вільно не продається і не передається іншій особі. У такому товаристві можлива лише передача права на внесену частку в загальному майні на що необхідна згода інших учасників товариства, які мають право першочергової купівлі.

Домінуючою формою підприємництва в країнах з ринковою економікою є акціонерне товариство - корпорація, компанія.

Акціонерним називається товариство, капітал якого утворюється на основі об'єднання багатьох індивідуальних капіталів і особистих заощаджень громадян шляхом випуску цінних паперів - акцій . Акціонерне товариство - юридична особа, яка складатиметься не менше як із двох і навіть мільйонів учасників.

Важлива перевага акціонерної форми - обмежена відповідальність за зобов'язаннями (власники акцій несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства (ризикують) тільки капіталом, вкладеним в акції); можливість залучення необхідних інвестицій через ринок цінних паперів (фондову біржу) ; об'єднання різних за розмірами капіталів великої кількості фізичних і юридичних осіб для фінансування сучасних напрямів науково-технічного й організаційного прогресу, нарощування виробничого потенціалу, збільшення обсягу виробництва та послуг. що дає можливість отримувати постійно зростаючий прибуток, тривалий період існування надає необмежені можливості для перспективного розвитку.

Недоліки - розподіл функцій власності та контролю може призвести до виникнення соціальних суперечностей (конфліктів) між менеджерами й акціонерами корпорації, більші податки (податкуванню підлягає спочатку отриманий корпорацією прибуток, а потім -- дивіденди акціонерів, тобто фактично існує проблема подвійного оподаткування), існують потенційні можливості для зловживань посадових осіб.

Вищим органом управління акціонерним товариством є загальні збори акціонерів, на яких вибирають правління або раду директорів, яка безпосередньо керує поточними справами товариства. Контролюють діяльність товариства власники, які володіють контрольним пакетом акцій. На початку XX ст. для того, щоб володіти контрольним пакетом акцій, треба було зосередити в одних руках 50% плюс одну акцію віл загальної кількості акцій. Нині у розвинутих країнах світу для цього достатньо зосередити в одних руках до 5% загальної кількості акцій. Контрольними пакетами акцій, як правило, володіє вузьке коло осіб або фінансових груп - комерційних банків, страхових компаній. Акціонерний капітал (власність) поділяється на власний та позичений.

Власний капітал формується від випуску і реалізації акцій та облігацій із резервного капіталу, який утворюється від прибутку та інвестування його частини у виробництво. Решта прибутку йде на виплату дивідендів акціонерам, сплату податків, заробітну платню, тощо.

Позичковий капітал утворюється за рахунок банківського кредиту та коштів, отриманих від випуску облігацій.

Акціонерні товариства (корпорації) бувають двох видів: закриті, акції яких розподіляються між акціонерами і не надходять у вільний продаж, і відкриті, акції яких вільно продаються і купуються.

Акція -- це свідоцтво, без установленого строку обігу, шо засвідчує майнову участь її власника у капіталі акціонерного товариства. Власники акцій стають пайовиками акціонерного товариства, його співвласниками і мають право на одержання частини прибутку товариства пропорційно своїй участі, а також на участь у розподілі майна при ліквідації товариства.

Дивiденд - э дохід, який одержує акціонер на акції Розмір дивіденду залежить від маси прибутку, інвестиційної політики корпорації, виду і кількості акиій. Товариства намагаються підтримувати дивідендні платежі на високому рівні. Виший рівень дивідендів порівняно з вкладеною сумою є економічним стимулом придбання акцій акціонерами.

Як предмет постійного продажу і купівлі акції мають ціну. Сума, зазначена в акції, - це її номінальна вартість, а фактична ціна (за якою продають акцію) - курс акції.

За розміром виплати дивідендів і правом участі акціонерів в управлінні корпорацією акції поділяються на привілейовані та прості.

На привілейовані акції встановлюється фіксований дивіденд, який виплачується раніше, ніж простих акцій. Розмір дивіденду не залежить від поточного прибутку компанії. Якщо фінансовий стан компанії погіршується, виплата привілейованих дивідендів проходе згодом. У разі ліквідації компанії власникам привілейованих акцій повертають вкладені кошти за їх номінальною ціною. Привілейовані акції не дають їх власникам права голосу на загальних зборах акціонерів Якщо компанія не сплачує дивіденди кілька разів підряд, то власники таких акцій одержують право голосу.

На прості акції виплачуються дивіденди залежно від величини прибутку компанії в поточному році. Цей вид акцій є найбільш ризикованим із усіх цінних паперів, оскільки дивіденди на них виплачуються в останню чергу. Але у разі хорошого фінансового стану компанії дивіденди на звичайні акції значно перевищують фіксовані. Саме тому звичайні акції набули широкого розповсюдження серед населення розвинутих країн. Так у Японії власником акцій є один із семи жителі, у США - один із п'яти, у Швеції -- кожен другий, у Англії 23% працюючих володіють акціями своїх підприємств, які вони купили на пільгових умовах.

Акціонерні компанії випускають також облігації.

Корпоративна облігація - це свідоцтво про надання їх власниками позики корпорації, яке дає право на одержування фіксованого доходу у вигляді процента. Проценти по облігаціях сплачуються з прибутку корпорацій до виплати податків і дивідендів. Власники облігацій є кредиторами корпорацій, а не її співвласниками, і тому не мають права голосу і не беруть участі в управлінні підприємством.

Корпоративні облігації поділяються на заставні і беззаставні. Заставні облігації випускаються під заставу майна корпорації та цінних паперів. Заставні облігації, як правило, випускають фінансово потужні корпорації, та мають високий кредитний рейтинг.

Розрізняють також конвертовані і неконвертовані облігації. Конвертовані облігації можна обміняти на прості акції тієї ж корпорації, коли це буде вигідно. Така облігація є одним із найменш ризикованих цінних паперів.

Основною організаційною формою акціонерного капіталу є корпорація.

Корпорація -- основна ланка управління господарством, центр прийняття стратегічних рішень, одиниця господарської самостійності й юридичної відповідальності. Корпорації демонструють високий динамізм, гнучкість, здатність збільшувати виробництво до величезних розмірів, запроваджувати новітню техніку і технологію. бути конкурентоспроможною Корпорації посіли панівне місце в економіці розвинутих країн.

Картелi, синдикати, трести -це централізація капіталів у межах однієї галузі

Картель - угода між самостійними фірмами однієї галузі про обсяг виробництва, ціни на товари, умови найму робочої сили, обмін патентами, розмежування ринків збуту, квоту кожного учасника в загальному обсязі виробництва чи збуту продукту.

Синдикат -- форма об'єднання підприємств однієї галузі, мета якого -- усунення конкуренції між учасниками у сфері збуту і закупівлі сировини шляхом встановлення контролю над ринком однорідної масової продукції.

Трест - вища форма галузевої виробничо-комерційної інтеграції. Це єдине гігантське акціонерне товариство, яке панує в даній галузі. Це форма об'єднання підприємств, у результаті якої вони втрачають юридичну. виробничу і комерційну самостійність. Тут повністю об'єднуються виробництво, збут і фінанси підприємств. Сучасні корпорації володіють великою кількістю підприємств у різних галузях виробництва, торгівлі, наданні, послуг, кредитній сфері. Охоплюючи спочатку суміжні або близькі за технологією галузі, корпорація виходить згодом далеко за їх межі-цей процес має назву диверсифікація - створює сприятливі умови для переливу капіталу із малорентабельних галузей у більш рентабельні, підвищує стабільність корпорацій у період економічних криз. На базі диверсифікації створюються багатогалузеві корпорації у формі концернів, конгломератів та консорціумів. Концерн - велика корпорація, яка об'єднує багато підприємств різних галузей економіки шляхом встановлення єдиного фінансового контролю над ними через скупівлю їх акцій. Керівним органом концерну часто виступає холдингова компанія, яка володіє контрольним пакетом акції різних компаній, планує і контролює діяльність, при цьому усі підприємства формально працюють самостійно.

Конгломерат - створюються, як правило, шляхом поглинання потужними концернами інших фірм у різних галузях економіки.

Консорціум -- тимчасова домовленість між кількома промисловими або фінансовими корпораціями про спільну реалізацію великомасштабного фінансового або промислового проекту. Партнери по консорціуму повністю зберігають самостійність. Найчастіше консорціуми носять міжнародний характер.

1.3 Форми підприємств за рівнем концентрації капіталу

За рівнем концентрації та централізації виробництва і капіталу підприємства поділяють на малі, середні та великі.

Концентрація капіталу -- процес зростання капіталу за рахунок перетворення частини чистого доходу на капітал. У результаті концентрації зростають виробничі і енергетичні потужності підприємства, кількість працюючих, обсяг випуску продукції й обсяг товарообороту.

Централізація капіталу - це об'єднання наявних капіталів, шляхом поглинання слабких підприємств могутнішим конкурентом і добровільним об'єднанням індивідуальних капіталів у партнерства та акціонерні товариства.

Концентрація і централізація капіталу та виробництва зумовлюють утворення великих та гігантських підприємств, які домінують в економіці індустріальних країн. На них припадає значна частина виробництва національного продукту, торгового обороту і зайнятості.

Переваги великих підприємств - виграють на економії від масштабу виробництва, комбінування та зайнятості, мають більші можливості використання кредиту для модернізації чи розширення власної виробничої бази, переваги у сфері обігу (закупівля ресурсів оптом коштує дешевше), витрати на транспортування, зберігання та реалізацію великих партій товару нижчі, збільшення обсягу виробництва супроводжується скороченням середніх витрат виробництва на одиницю продукції, що збільшує прибутковість підприємства, мають технічні й технологічні переваги для повнішої реалізації НТП, впровадження нових технологій, прогресивних форм спеціалізації, нових методів організації праці і серійного випуску продукції. За необхідності воно у змозі створити малі структури (лабораторію чи мале підприємство) для реалізації спеціальних науково-технічних програм, диверсифікація дозволяє полегшити боротьбу з конкурентами. Слід сказати що розмір підприємства має свою економічну межу, перевищення якої різко здорожчує виробництво продукції: ускладнює управління і робить його комерційну діяльність економічно неефективною, суперечить раціональному територіальному розміщенню продуктивних сил, збільшує строк будівництва і окупності інвестицій. Оптимальним розмір підприємства-за яким створюються найсприятливіші умови для використання досягнень науки, техніки, при мінімальних затратах досягається ефективне виробництво високоякісної продукції, яке залежить від досягнень рівня техніки, технології паливно-енергетичних ресурсів, розвитку транспорту, фахового рівня робітників.

Малі підприємства найбільшою мірою уособлюють ідеї ринкової системи. Вони оперативно реагують на зміну кон'юнктури ринку, оперативно реагують на кон'юнктурні коливання економіки, відповідно до змін у структурі смаків, потреб, уподобань, розширюють межі економічної свободи, керуючись у своїй діяльності економічною доцільністю, а не рішеннями управлінських кооперативних чи державних органів, забезпечують розвиток конкуренції, сприяють послабленню монополізму, створюють додаткові робочі місця, насичують ринок товарами та послугами за відсутності великих стартових капіталів, швидко відшкодовують витрати і відновлюють здатність заново інвестувати, є основою для формування середнього класу, активні щодо інноваційної діяльності, продукція малих підприємств є відносно дешевою, оскільки вони використовують переважно місцеву сировину. Власник підприємства, одночасно виступає і менеджером, що підвищує ефективність управління. Дрібні підприємства виконують важливу роль в економіці країн. Мале підприємництво найпоширеніше у високоризикових видах діяльності, а також там, де масове виробництво недоцільне. У США питома вага малих і середніх фірм становить 99% від загальної кількості підприємств. У Німеччині цей показник становить 95%, Великій Британії -- 96%, Італії -- 99%. На ці підприємства припадає близько 40% національного продукту у США і 66% - у Німеччині.

Середні підприємства займають проміжне становище між малими і великими. асортимент не дуже різноманітний, але сталий, оскільки спеціалізовані ринки меншою мірою залежать від кон'юнктурних коливань, створюють конкурентне середовище для крупних підприємств, є проміжною сходинкою до монополізації, максимальна кількість саме середніх підприємств підпадає під процес поглинання, прагнуть займати монопольне становище в певних сегментах ринку.

Змішана економіка поєднує різні типи підприємств і різні організаційно-правові форми їх за принципом економічної доцільності. Економічної доцільності визначається мінімізацією витрат та максимізацією прибутку. Валові витрати на одиницю продукції мінімізуються за досить великих обсягів виробництва у таких галузях, як газова, електроенергетика, водопостачання, металургія, автомобільна промисловість тощо. Є галузі, де успішно можуть працювати як дрібні, так і середні та великі підприємства(виробництво одягу, взуття, торгівля).

Перехід до інноваційної моделі підприємницької діяльності породжує нові її форми: венчурне підприємництво; інжиніринг; лізинг; технопарки; торговельну мережу; франчайзинг та ін.

Венчурне підприємництво здійснюється у сфері фінансування високотехнологічних проектів, з метою отримання максимального прибутку. За розміром венчурні компанії невеликі або середні. За організаційно-правовою формою-партнерства(товариства).Займаються вони цільовими інженерними розробками, продукуванням та запровадженням інновацій. Венчурні компанії виконують роль інвесторів довгострокових наукомістких проектів із залученням ризикового капіталу. Партнерами венчурної компанії виступають професіонали у сфері підприємницької та управлінської діяльності,інституційні інвестори (інвестиційні банки, страхові компанії, пенсійні фонди і т. ін.), приватні особи. Управлінці вкладають незначну частку інвестицій (1 %), але беруть на себе повний ризик з управління компанією. Інституційні та приватні інвестори забезпечують фінансування і ризикують своїми інвестиціями. Так здійснюється принцип венчурного підприємництва щодо розподілу ризику. Керівництво отримує близько 20 % прибутку, а інвестори - близько 80 %.За оцінками американських економістів, 15 % венчурних компаній приречені на повну втрату ризикового капіталу; 30 % - забезпечують досить скромний прибуток. Зате 30 % венчурних (ризикових) фірм за декілька років перекривають прибутком інвестований капітал у 30, а подекуди у 200 разів.

Інжиніринг - система надання послуг фірмою-консультантом фірмі-клієнту під час будівництва промислових та інших об'єктів .

Лізинг - форма довгострокової оренди, де орендодавачем є лізингова компанія. Орендатор бере на себе відповідальність за збереження орендованого майна, сплату орендних платежів, податків та страхових платежів. Строк оренди майна визначається від 40 до 90 % тривалості звичайного терміну експлуатації об'єктів, що здаються в оренду. Орендовані об'єкти, як правило, купуються лізинговою компанією на прохання орендатора. Лізингові компанії пред'являють до орендарів ті самі вимоги, що й банки при наданні кредиту. Але асортимент їхніх послуг значно ширший: надання інженерно-консультаційних послуг, післяпродажне обслуговування; навчання персоналу для обслуговування устаткування.

Ця форма підприємництва дуже зручна для дрібних і середніх підприємств, що мають обмежені фінансові можливості.

Технопарки - одна із найпоширеніших у США та Західній Європі форма венчурного підприємництва (ризикових фірм). За зразок утворення технопарку зазвичай беруть модель науково-виробничого центру: об'єднання співробітників університетських та науково-дослідних центрів, які прагнуть комерціалізувати результати своїх науково-дослідних розробок; створення науково-технічним персоналом крупних компаній, які залишають корпорацію, бажаючи мати свою власну справу, при цьому корпорації сприяють цьому процесу, розраховуючи на співробітництво у разі успіху; отримання певних пільг (умов кредитування, оренди приміщень для науково-дослідних, конструкторських розробок).

Підприємницькі мережа - довгострокові угоди між взаємозв'язаними вузькоспеціалізованими малими і середніми фірмами. Угоди розподіляють фінансовий ризик між членами мережі, дають доступ до нових технологій і нових ринків. Це наприклад два чи більше магазинів під загальним володінням та контролем, які продають товари аналогічного асортименту, мають спільну службу закупівель та збуту.

Франчайзинг - найпоширеніша форма інтеграції малого і великого підприємництва у галузі збуту. Суть франчайзингу полягає в тому, що головна велика компанія (франчайзер) укладає угоду з малими та середніми незалежними підприємствами (франчайзі) про надання їм виключного права на продаж її товарів чи послуг під торговельною маркою компанії-франчайзера. Для отримання прав фірма оператор (франчайзі) робить початковий внесок на користь головної компанії (франчайзера), а потім сплачує щомісячні внески. Це робить франчайзинг схожим з орендою, де у тимчасове користування надається право користування товарним знаком. Франчайзі здійснює свою діяльність згідно із законами, нормами і правилами, встановленими франчайзером. Джерела фінансування системи франчайзингу: оренда власного основного капіталу франчайзера; власний і запозичений капітал франчайзі. Угода між франчайзером та франчайзі визначає: нормативи відрахувань від прибутку головної компанії; нормативи регулярних виплат за використання реклами під торговельною маркою франчайзера.

Франчайзинг як система організації підприємницької діяльності має певні переваги та обмеження для обох сторін. Ця форма організації підприємства є найпоширенішою у ресторанному бізнесі, на станціях технічного обслуговування, у побутовому обслуговуванні, сферах туризму, роздрібної торгівлі, ремонтно-будівельних, дизайнерських та бізнесових послуг. Система франчайзингу сприяє насиченню ринків якісними та різноманітними товарами й послугами. Разом із тим, виконання виробничої функції не самою головною компанією, а фірмою-оператором не завжди гарантує високу якість відповідно до стандартів товарного знаку головної фірми. Тому для системи франчайзингу властивий жорсткий контроль з боку франчайзера за роботою фірм-франчайзі.

Мерчендайзинг - система форм та методів активізації торгівлі: різні варіанти розміщення магазинів; реклама на місці продажу; освітлення; інтер'єр; фірмовий стиль; навчання продавців умінню консультувати покупців з питань якості та використання товарів; розумінню психології покупця та активного впливу на його бажання придбати товар саме у цьому закладі торгівлі тощо.

Велика кількість малих підприємств діє у високомонополізованих галузях на основі довгострокової кооперації з великими корпораціями, постачаючи корпораціям високоякісні і відносно дешеві комплектуючі деталі і вузли.

Розквіт малого бізнесу пов'язаний з підтримкою його держави в усіх індустріально розвинутих країнах державними програмами: надання позик для будівництва підприємств, розширення та модернізації виробництва, придбання устаткування, сировини, підтримки їх зовнішньоекономічної діяльності, податкових пільг. У Великій Британії розмір прибутку, що не оподатковується, сягає 90 тис. ф.ст., інвестиції в малі та середні підприємства звільнені від податку. У Франції протягом, перших п'ять років роботи малого підприємства ставка податку знижується удвічі. У два рази менша ставка податку для малого бізнесу Німеччини, якщо щорічний прибуток не перевищує 3 млн. євро. Низька податкова ставка для малих підприємств також у Японії.

1.4 Види підприємств за формами власності

За формами власності підприємства поділяються на приватні, колективні, державні, змішані й спільні.

Приватних підприємства:

- приватне індивідуальне підприємство, засноване на особистій трудовій власності та власності членів сім'ї, а також на праці цих осіб.

- приватне підприємство, яке належить окремій особі або його сім'ї, що ґрунтується на найманій праці, де підприємець веде справи у власних інтересах, має у розпорядженні матеріальні ресурси, необхідні для виробничої діяльності, особисто контролює виробництво і привласнює прибуток.

Колективні підприємства:

- колективні трудові, засновані на колективній власності трудового колективу та асоційованій праці його членів;

- колективні, засновані на об'єднанні кількох капіталів і праці найманих працівників.

Форми колективних підприємств різноманітні: орендні, кооперативні, акціонерні, господарські товариства та ін. Право колективної власності виникає на основі добровільного об'єднання громадян і юридичних осіб для створення різних форм господарських об'єднань, перетворення державних підприємств на акціонерні та інші товариства, передання державних підприємств в оренду, надання державних субсидій. У сільському господарстві у колективну власність можуть бути передані землі сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, землі садівницьких товариств тощо.

Серед колективних форм підприємств найпоширенішою є кооператив.

Кооператив -- це юридична особа і комерційна організація добровільне об'єднання громадян для спільної підприємницької діяльності, яке засноване на їх особистій трудовій участі й об'єднанні учасниками майнових паїв.

Державні підприємства: загальнодержавні і комунальні (муніципальні). Державна власність - привласнення державою (як суб'єктом власності) засобів виробництва, робочої сили, частки національного доходу та інших об'єктів власності у різних сферах суспільного відтворення. Державна власність належить до колективних форм власності, оскільки її представником в економічних системах є різний за чисельністю апарат державних чиновників .

Загальнодержавні підприємства найчастіше поширені у галузях, що забезпечують національну безпеку і мають стратегічне значення для країни: системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації загальнодержавного значення, частка одержавленого національного доходу, державні підприємства, Національний банк та його установи і створювані ними кредитні ресурси, об'єкти соціально-культурної сфери, державні резервні, страхові та інші фонди, майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, оборонні об'єкти, майно збройних сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ тощо.

Загальнодержавні підприємства існують у формі унітарного підприємства, яке не наділено правом власності на закріплене за нею державою майно. Майно унітарного підприємства неподільне і належить підприємству лише на правах господарського ведення або оперативного управління. Керівника унітарного підприємства призначають державні органи.

Комунальні (муніципальні) підприємства -- це власність адміністративно-територіальних одиниць в особі місцевих органів влади різних рівнів. Директори, призначаються місцевими органами: державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства, майно підприємств комунальної власності, закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування, місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, кошти місцевих бюджетів.

Публічні корпорації і змішані акціонерні товариства-підприємства з переважно державним капіталом - частина акціонерного капіталу належить державі. Державний орган не має права розпоряджатися майном таких підприємств і вважати себе їхнім власником. Керівників публічних корпорацій призначає держава, тоді як змішані акціонерні товариства призначають їх самостійно.

Спільне підприємство - засноване на спільному капіталі фірм двох або більше країн, а також на спільному управлінні виробництвом, майном і розподілом доходів. Організаційно-правовою формою спільних підприємств є акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та інші господарські товариства.

2. Підприємництво та його суб'єкти

2.1 Поняття “підприємництво”

Ринкова економіка - це передусім система вільного підприємництва. За сучасних умов одним із чинників соціально-економічного прогресу у більшості країн світу є підприємництво та суб'єкти, що його здійснюють -- підприємці. Поняття «підприємництво» є надзвичайно містким, яке поєднує сукупність економічних, юридичних, політичних, історичних і психологічних відносин. Термін «підприємець», «підприємництво» увів у науковий обіг у XVIII ст. англійський економіст і банкір Р. Кантильон (1680-- 1734). Він зазначав, що в економічному середовищі з'явилися люди, які на власний розсуд займаються бізнесом, ризикують, розпочинаючи нову справу, впроваджують певні нововведення. Підприємець вкладає власні кошти у своє діло, рухає економіку в напрямі постійного удосконалення.

Класики політичної економії Ф. Кене, Ж. Тюрго, Сміт розглядали підприємця як власника, пов'язували підприємницьку діяльність із власним збагаченням, у процесі реалізації якого підприємці сприяють найефективнішому задоволенню потреб суспільства. З цією метою підприємець сам планує та організує виробництво, розподіляє отримані доходи тощо. Французький економіст Ж.Б. Сей уперше підкреслив роль підприємця як особи, що вміло комбінує фактори виробництва. Німецький економіст та соціолог В. Зомбарт визначав підприємця, як завойовника, оскільки він духовно розкріпачений, багатий на ідеї, готовий ризикувати, настирливий та має сильну волю, як організатора, який уміє об'єднувати навколо себе людей заради реалізації своїх ідей, як творця, що вміє переконати покупців купити саме його товар, привернути інтерес до себе та своєї справи, завоювати їхню довіру.

Якісно нову оцінку підприємництва дав наприкінці XIX ст. британський економіст Альфред Маршалл(1842- 1924), який виділив підприємницьку здатність (хист) в окремий фактор виробництва разом із працею, землею та капіталом, характеризував підприємця, як менеджера. Глибшу характеристику підприємництва наводить у своїх працях австро-американський економіст Шумпетер (1883-1950). Він розглядає підприємництво, як ризикову інноваційну діяльність, що має на меті поліпшення економічного становища підприємства. Діяльність підприємця-новатора спрямована на створення нового товару, який більшою мірою, ніж попередній, задовольняє потреби людей. Інноваційний процес у підприємництві відбувається постійно і спрямований на пошук нової або вдосконалення існуючої практики господарювання, як джерела отримання додаткових економічних і соціальних благ. Підприємець, на думку Й. Шумпетера, не обов'язково має бути капіталістом, власником; ним може бути і управляючий.

Австрійсько-англійський економіст Фрідріх Гаск (1899--1992) пов'язував підприємництво з особистою свободою, яка дає людині змогу раціонально розпоряджатися своїми здібностями, знаннями, інформацією та доходами. Підприємець прагне оптимально використати ці компоненти, ураховуючи ситуацію на ринку, знайти оптимальні засоби для задоволення власних і суспільних потреб.

Всесвітньо відомий спеціаліст з теорії управління американський вчений П. Дракер називає основними мотивами підприємницької діяльності привласнення грошей (підприємницького доходу), набуття влади, визнання, допитливість, прагнення по-новому розподілити та використати рідкісні ресурси, створити нові цінності й т. д.

Таким чином підприємництво як господарська діяльність підприємця э особливим, творчим типом господарювання, основу якого становить новаторський підхід до організації і ведення бізнесу, прагнення нових перспектив розвитку власної справи, зважений пiдхiд до ризику, спрямований на максимальне зростання ефективності праці (передусім, праці найманого персоналу та власної праці підприємця) і виробництво додаткової вартості та її привласнення у формі прибутку. Підприємець повинен вбачати в людині основне джерело підвищення ефективності роботи підприємства, нових ідей, формувати у них раціональне економічне мислення, вміти об'єднувати їх для досягнення спільної мети. Хоча в основі підприємництва лежить особистий інтерес і власний комерційний успіх, воно відповідальне також за вирішення соціально-економічних проблем суспільства. Тому підприємництво в умовах соціальної ринкової економіки є особливою формою узгодженості особистих і суспільних інтересів.

2.2 Суть, функції, моделі та принципи підприємництва

Підприємництво як економічна категорія виражає відносини між суб'єктами господарської діяльності, які забезпечують їм комерційний успіх -- максимальний дохід.

Основними ознаками підприємництва є: самостійність, новаторство, ініціативність масштабність мислення; діловитість. економічна ініціатива; творчість; ризиковість та соціальна відповідальність за прийняття рішень, їх наслідки, ризик, активний пошук нових, оригінальних рішень, орієнтація на досягнення комерційного успіху, прагнення до збільшення прибутків. Підприємництво є проявом науково-технічної, економічної (комерційної), організаційної творчості і новаторства. Термін «підприємництво» вживають, коли підкреслюють новаторським, творчий характер господарської діяльності. Саме творчий пошук нових способів комбінації ресурсів відрізняє підприємництво від бізнесу і комерції. Поняття «бізнес» є ширшим, ніж поняття «підприємництво» -- це будь-який вид діяльності, що приносить дохід або особисту вигоду. Бізнес виконує репродуктивну функцію, тобто з року в рік виробляє одні й ті самі товари та надає послуги, що властиво економіці малих форм і здійснюється у рамках невеликих колективів і малих підприємств. Поряд з поняттями «підприємництво» і «бізнес» часто застосовують також поняття «комерція». Комерція -- це торговельна діяльність, спрямована на, прискорення продаж товару й отримання торговельного прибутку.

Основне завдання комерції --обслуговування виробництва і раціоналізація форм обігу

Метою підприємницької діяльності є максимізація доходу в результаті спрямування зусиль підприємця на певний об'єкт.

Об'єкт підприємництва - сукупність певних видів економічної діяльності, в межах якої шляхом комбінації ресурсів підприємець домагається максимізації доходу.

Основною передумовою успішного і ефективного розвитку підприємництва є економічна свобода, свобода вибору організаційно-правових форм господарювання, право привласнювати продукт і прибуток, вибирати споживачів і постачальників, у вільному доступі до ресурсів і інформації. Економічна свобода обмежується нормами чинного законодавства, етики та моралі і поєднується із економічною, юридичною і моральною відповідальністю. Економічними умовами підприємництва є наявність різних форм власності, які рівноправні і можуть конкурувати між собою за ринки збуту і сфери прикладання капіталу; стабільна економічна політика захисту товаровиробника державою, ефективне державне регулювання національної економіки. Правовими умовами підприємництва є ефективне податкове законодавство, стабільна законодавча база що до антимонопольного законодавства, захисту інтелектуальної власності - проста процедура реєстрації підприємств та контролю їх діяльності.

Суть підприємництва як методу господарювання має соціально-економічні функції: ресурсна, організаційна, новаторська, соціальна і особистісна.

Ресурсна (господарська) функція полягає у найефективнішому використанні трудових, матеріальних, фінансових, інтелектуальних та інформаційних ресурсів.

Організаційна функція полягає у поєднанні ресурсів виробництва в оптимальних пропорціях, запровадженні нових форм і методів організації виробництва, нових форм заробітної плати, організації збуту, менеджменту, маркетингу і реклами.

Новаторська функція полягає у генеруванні нових ідей, здійсненні дослідно-конструкторських розробок, їх впровадженні у виробництво і створенні на їх основі нових товарів і надання нових послуг.

Соціальна функція полягає у виготовленні товарів і послуг, необхідних суспільству відповідно до його потреб.

Особистісна функція полягає у самореалізації власних можливостей підприємця, отриманні задоволення від своєї діяльності.

Розрізняють дві моделі підприємництва: класичну й інноваційну.

Класична модель підприємства орієнтується на максимізацію віддачі наявних ресурсів даної фірми.

Схема дій підприємця: оцінка наявних ресурсів -- вивчення можливостей досягнення мети -- використання тієї можливості, яка дає максимальну віддачу від наявних ресурсів.

Інноваційна модель підприємництва спрямована не на ресурси, а на можливості, пов'язані з пошуком додаткових ресурсів і нових можливостей . Схема дій підприємця: ставить мету, шукає у зовнішньому середовищі альтернативні ресурси, оцінює свої ресурси і зіставляє їх із знайденими можливостями, діє у відповідності до оптимальних варіантів поєднання власних і зовнішніх ресурсів. Ця модель передбачає опору на людський інтелект і широкі можливості ринкової системи, передусім ринку капіталів і є запорукою процвітання.

Роль інноваційної моделі особливо помітна в сучасних умовах, коли постійно підвищуються вимоги до якості та надійності продукції, що вимагає пошуку принципово нових технологічних рішень. Сучасний розвиток НТП сприяв появі дрібного науковомісткого підприємництва, яке розробляє і впроваджує науково-технічні проекти, що відповідають вимогам часу.

Основні принципи підприємництва: економічна самостійність; економічна незалежність; економічна мотивація; економічна та соціальна відповідальність; творчість; ризиковість; діловитість.

Економічна самостійність полягає у праві самостійно вирішувати що, як і для кого виробляти. Вона гарантується правом власності і базується на самофінансуванні і самозабезпеченні. Суб'єкт господарювання самостійно обирає форми власності, господарювання, планової і комерційної діяльності, постачальників і споживачів, встановлює ціни, форми і розміри оплати праці, веде зовнішньоекономічну діяльність виходячи з вимог ринку.

Економічна незалежність підприємництва виявляється у тому, що, скільки і для кого виробляти, визначає ринок.

Економічна мотивація передбачає існування постійних стимулів підприємницької діяльності, насамперед високої дохідності обраної справи. Отримання прибутку -- головний мотив розвитку підприємництва і розширення його масштабів, прагнення до влади, успіху і перемоги у конкурентній боротьбі із суперниками.

Економічна та соціальна відповідальність означає відповідальність суб'єктів підприємництва власним майном за кінцеві результати своєї діяльності; відповідальність перед партнерами, державою та споживачами за виконання договірних зобов'язань.

Принцип творчості полягає в тому, що підприємництво -- особливий новаторський стиль господарської поведінки, в основі якого лежить постійний пошук нових можливостей і ресурсів, запровадження нових технологій і НТП у виробництво і збут продукції.

Принцип ризиковості пов'язаний з непередбачуваністю конкурентної ситуації та вимог ринку. Економічний ризик -- об'єктивна реальність підприємництва. Він зумовлений небезпекою можливих матеріальних, фінансових, трудових і інтелектуальних втрат у порівнянні з очікуваними результатами: нестача сировини, простоювання устаткування, перевитрати матеріальних і енергетичних ресурсів, підвищення тарифів на перевезення товарів, зростання податків, штрафні санкції, спад попиту на товар, непередбачена зміна курсу грошей і цінних паперів, неплатоспроможність партнера тощо.

Принцип діловитості полягає у вмінні використовувати ініціативу, розпочати і вести справу, змагатися і перемагати, зважуватися на ризик, долати протидію середовища, оперативно реагувати на вимоги ринку.

2.3 Суб'єкти підприємництва

Головними суб'єктами підприємництва виступають фізичні та юридичні особи, які не обмежені законом у правоздатності, можуть реалізувати себе в цій ролі і мають для цього матеріальні та фінансові ресурси.

Суб'єкт підприємництва - це агент господарської діяльності, спрямованої на виробництво і продаж товарів та послуг з метою реалізації своїх економічних інтересів шляхом раціонального комбінування факторів виробництва і їх ефективного застосування (одержання вигоди). Підприємцю-новатору властиві такі риси: ініціативність і самостійність у прийнятті рішень; працелюбність; вміння ризикувати; розуміння ринку і тенденцій його розвитку; сприйняття нових і генерування власних ідей; вміння керувати людьми, координувати і спрямовувати їх дії на виконання поставленої мети; новаторські підходи у всіх питаннях підприємницької діяльності.

Фізичні особи - це окремі індивідууми (ремісники, фермери, окремі винахідники та ін.) або сім'ї, що здійснюють підприємницьку діяльність власними засобами виробництва і власною працею, або виступають як організатори виробництва на основі власного капіталу і найманої праці. Фізичні особи можуть займатися підприємницькою діяльністю в будь-якій сфері економіки, окрім тих сфер, відносно яких зроблено спеціальні застереження законом. Фізичні особи як суб'єкти підприємницької діяльності зобов'язані зареєструватися у місцевих органах влади, отримати свідоцтво і подати до державних податкових і статистичних органів .