Теоретичні засади макроекономічного регулювання

4.3 Модель AD-AS як базова модель економічної рівноваги

Перетин кривих AD і AS (довг.) визначає рівноважний обсяг випуску та рівноважний рівень цін.

Шоки (збурення) попиту - різка зміна сукупного попиту, різкі коливання споживчого та інвестиційного попиту, зміна пропозиції грошей. Скорочення сукупного попиту в короткостроковому періоді зміщує короткострокову криву AD ліворуч. Точка рівноваги зсувається з т. в т. , обсяг виробництва знижується, рівень цін також; падіння рівня виробництва свідчить про те, що в економіці почався спад: зростає безробіття, зменшуються доходи.

Держава може здійснити такі заходи для збільшення сукупного попиту: а) збільшення державних закупівель; б) зменшення податків; в) зростання обсягу грошей (емісія).

Це призведе до збільшення попиту на товари і перемістить криву AD праворуч. Без втручання держави в довгостроковому періоді економіка може самостійно вийти зі спаду. З часом уявлення людей, з/п і ціни узгодяться, і крива AS переміститься праворуч. Нова крива AD перетне криву AS в т. . Рівень цін впаде до рівня , обсяг виробництва повернеться до свого потенційного рівня .

Шоки сукупної пропозиції - різка зміна сукупної пропозиції:

а) зміна цін на нафту; б) стихійні лиха; в) зміни в законодавстві тощо (Рис.4.8). Із зміною сукупної пропозиції в результаті зростання середніх витрат виробництва короткострокова крива AS зсувається ліворуч, обсяг виробництва скорочується (стагнація), рівень цін зростає (інфляція); в економіці спостерігається стагфляція.

Економіка може вийти зі спаду самостійно без втручання держави після зміни уявлень людей, заробітної плати та цін. Низький рівень виробництва і високий рівень безробіття призведуть поступово до зниження витрат виробництва та зростання обсягу продукції. З часом крива AS повернеться в положення , рівень цін знизиться до рівня і виробництво наблизиться до потенційного рівня. Економіка повернеться до т. , в якій крива AD перетинає AS. За зменшення AS держава може вплинути на чинники, які визначають криву AD для зсуву з в . Економіка переміститься з т. Е в т. . Така політика підтримує рівень виробництва в короткостроковому періоді, але рівень цін поступово підвищиться з до .

Питання для самоконтролю

Як підвищення рівня внутрішніх цін при незмінних світових цінах вплине на зовнішній і внутрішній попит на вітчизняні товари (ефект імпортних закупівель)?

Як нецінові фактори впливають на криву сукупної пропозиції? Наведіть приклади.

Чому, за теорію Кейнса, ціна та заробітна плата мають односторонню еластичність у бік її підвищення? Чому в сучасній економіці цей феномен отримав назву “ефекту храповика”?

До яких наслідків у моделі АD-AS призведе затримка з виплатою заробітної плати і пенсій?

Розкрийте поняття макроекономічна рівновага.

ТЕМА 5. ГРОШОВИЙ РИНОК

Основні терміни і поняття:

Гроші, готівкові гроші, безготівкові гроші, міра вартості, засіб обміну, засіб нагромадження, засіб платежу, грошова маса, грошовий ринок, кредитний ринок, грошово-кредитний ринок, грошова пропозиція, грошовий попит, депозитний мультиплікатор, коефіцієнт готівки, грошова база, грошовий мультиплікатор, грошово-кредитна (монетарна) політика, операції на відкритому ринку, облікова ставка, обов'язкова резервна норма, політика “дорогих” грошей, політика “дешевих” грошей, банківські резерви, обов'язкові резерви, додаткові резерви.

Тематичні тези

5.1 Пропозиція грошей

Пропозиція грошей () включає в себе готівку (С) поза банківською системою і депозити (D), які економічними агентами можуть бути використані для угод:

Сучасна банківська система із частковим резервним покриттям, що означає, що частину своїх депозитів банки зберігають у вигляді резервів, а іншу - використовують для видачі позик. На відміну від інших фінансових інститутів банки мають здатність збільшувати пропозицію грошей („створювати гроші”).

Кредитна мультиплікація - процес емісії платіжних засобів в рамках комерційних банків.

Припустімо, що депозити першого банку збільшились на 1000 грошових одиниць. При ставці резервування 20% в резерві залишається 200 одиниць, а інші 800 - видаються в позику. Таким чином перший банк збільшив пропозицію грошей на 800 одиниць. Грошова пропозиція тепер складає 1800 грошових одиниць. Вкладники, як і раніше, мають депозити на 1000 грошових одиниць, але й позичальники тримають на руках 800 одиниць. Тобто банківська система із частковим резервним покриттям здатна збільшувати пропозицію грошей. Далі, якщо ці 800 грошових одиниць знову попадуть в банк, то 160 одиниць залишаються в резервах, а 640 - використовуються для видачі кредитів. Третій банк добавить 128 одиниць в резерв, а 512 - для видачі кредитів і т. ін.

Якщо процес продовжується до використання останньої грошової одиниці, то кількість грошей в системі можна визначити:

Початковий вклад: 1000

Позичка І банку: (1-0,2)*1000 = 800

Позичка ІІ банку:

і т. ін.

Підсумкова пропозиція грошей:

В загальному випадку додаткова пропозиція грошей, яка виникла в результаті появи нового депозиту обчислюється за формулою:

де rr - норма (ставка) банківських резервів;

D - початковий вклад (депозит)

- банківський мультиплікатор грошової експансії (розширення).

Грошова база (гроші підвищеної потужності, резервні гроші) - це готівка поза банківською системою, а також резерви комерційних банків, які зберігаються в НБУ (центральний банк):

,

де С - готівка; R - резерви.

Грошовий мультиплікатор m:

Грошовий мультиплікатор можна представити через співвідношення готівка-депозити сr (коефіцієнт депонування) і резерви-депозити rr:

Поділивши почленно чисельник і знаменник правої частини на D, отримаємо:

, а ,

Пропозиція грошей () прямо залежить від величини грошової бази (МВ) і грошового мультиплікатора m.

Національний банк може контролювати пропозицію грошей, перш за все, шляхом впливу на грошову базу. Інструменти грошової політики корегують величину грошової маси, впливаючи на грошову базу або на мультиплікатор. Виділяють три основних інструмента грошової (монетарної) політики, за допомогою яких Нацбанк здійснює корегування грошово-кредитної політики:

1) зміна облікової ставки (ставки рефінансування), тобто ставки, за якою Нацбанк кредитує комерційні банки;

2) зміна норми обов'язкових резервів, тобто мінімальної долі депозитів, яку комерційні банки зобов'язані зберігати у вигляді резервів (безпроцентних вкладів) в НБУ;

3) операції на відкритому ринку: купівля або продаж Нацбанком державних цінних паперів (використовується в країнах з розвиненим фондовим ринком).

5.2 Попит на гроші

Кількісна теорія грошей визначає попит на гроші за допомогою рівняння обміну

Припускається, що швидкість обігу - величина постійна, так як пов'язана з досить стійкою структурою угод в економіці. При сталості v рівняння обігу має вигляд:

При умові сталості зміна кількості грошей в обігу М повинна викликати зміну номінального ВВП (). Але згідно із класичною теорією реальний ВВП змінюється повільно і лише при зміні величини факторів виробництва і технології. Можна припустити, що Y змінюється із постійною швидкістю, а на коротких періодах Y постійний. Тому коливання номінального ВВП будуть відображати головним чином зміну рівня цін. Таким чином зміна рівня кількості грошей в обігу не справить впливу на реальні величини, а відобразиться на коливаннях номінальних змінних. Це явище називається нейтральністю грошей.

Сучасні монетаристи, підтримуючи концепцію нейтральності грошей для опису довгострокових зв'язків між динамікою грошової маси і рівнем цін, визнають вплив пропозиції грошей на реальні величини в короткостроковому періоді (у межах ділового циклу).

Наведене рівняння (5.8) кількісної теорії називається рівнянням Фішера. Використовується і інша формула цього рівняння, яка називається кембріджським рівнянням:

де -- величина, обернена швидкості обертання грошей.

Коефіцієнт К несе і власне змістове навантаження, показуючи долю номінальних грошових залишків (М) в доході ().

Щоб мінімізувати вплив інфляції зазвичай розглядають реальний попит на гроші:

де - реальні грошові залишки.

Кейнсіанська теорія попиту на гроші - теорія переваги - ліквідності виділяє 3 мотиви, які спонукають людей зберігати частину грошей у вигляді готівки:

1) трансакційний (операційний) мотив являє собою попит на гроші для обслуговування усіх видів угод в економіці. Реальна величина трансакційного попиту виражається такою функцією:

2) мотив застереження: попит на гроші за цим мотивом показує, яку кількість грошей економічний агент бажає тримати у випадку непередбачених обставин;

3) спекулятивний мотив: попит на гроші як на майно, пов'язаний із тим, що для економічних суб'єктів існує невизначеність у майбутньому щодо цін активів.

Узагальнюючи два підходи (класичний та кейнсіанський), можна виділити наступні фактори попиту на гроші: рівень доходу; швидкість обігу грошей; ставка відсотка.

Класична теорія пов'язує попит на гроші головним чином з реальним доходом. Кейнсіанська теорія попиту на гроші вважає основним фактором ставку відсотка. Об'єднуючи два підходи можна представити функцію попиту на реальні грошові залишки наступним чином:

,

де і - номінальна ставка процента;

Y - реальний дохід.

Якщо припустити лінійну залежність, то отримаємо:

,

де k і h - коефіцієнти, які відображають чуттєвість попиту на гроші по доходу і ставці процента.

Функція попиту на гроші показує, що при будь-якому даному рівні доходу величина попиту буде зменшуватись із збільшенням номінальної ставки процента і навпаки, збільшення рівня доходу позна-чається зсувом кривої попиту (Рис.5.1).

Рис. 5.1. Попит на гроші

Емпіричні дані підтверджують теоретичну модель попиту на гроші. Однак існує певний часовий лаг між зміною факторів і реакцією попиту на гроші.

На базі двох основних підходів до аналізу попиту на гроші розвилася множина сучасних грошових теорій. Так, в основі моделі Баумоля-Тобіна лежить трансакційний попит на гроші. Портфельний підхід до попиту на гроші виходить з того, що готівка - лише одна зі складових портфеля фінансових активів економічних агентів.

Загальна функція попиту на гроші виглядає так:

,

де - передбачуваний реальний дохід на акції;

- передбачений реальний дохід по облігаціях;

- очікувана інфляція;

W - реальне багатство.

5.3 Механізм грошового ринку

Модель грошового ринку поєднує попит і пропозицію. Спочатку для спрощення можна припустити, що пропозиція грошей контролюється НБУ і фіксована на рівні . Рівень цін також приймемо стабільним, що цілком сприйнятливо для короткострокової моделі. Тоді реальна пропозиція грошей буде фіксована на рівні і представлена вертикальною лінією . Попит на гроші представлений як спадна функція ставки відсотка для заданого рівня доходу. У точці рівноваги . Рухома відсоткова ставка утримує в рівновазі грошовий ринок. Коливання рівноважних значень ставки відсотка і М (грошової маси) можуть бути пов'язані зі зміною екзогенних змінних грошового ринку (рівня доходу, пропозиції грошей). Графічно це позначається зсувом відповідно кривих і .

Рис. 5.2. Рівновага на грошовому ринку

Подібний механізм встановлення і підтримування рівноваги на грошовому ринку може успішно працювати в ринковій економіці із розвиненим ринком цінних паперів і стійкими зв'язками поведінки.

Питання для самоконтролю

Що таке гроші? Які їх функції?

В чому різниця між грошовими агрегатами М1 і М2, М2 і М3?

Які основні фактори визначають трансакційний попит на гроші і попит на гроші як на актив?

Як визначається рівноважна процентна ставка на грошовому ринку?

ТЕМА 6. ІНФЛЯЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ

Основні терміни і поняття:

Інфляція, дефляція, інфляція попиту, інфляція витрат, стагфляція, очікувана інфляція, неочікувана інфляція, повна зайнятість, гіперінфляція, крива Філіпса, ефект Фішера.

Тематичні тези

6.1 Сутність і види інфляції

Інфляція являється одним із основних індикаторів макроекономічної нестабільності. Вона, з одного боку, сигналізує про виникнення в економіці певних диспропорцій між попитом і пропозицією, з іншого - її високий рівень справляє негативний вплив на економічний розвиток.

Інфляція - це зростання загального рівня цін (або, іншими словами, це є падіння купівельної спроможності грошей, підвищення грошової вартості життя).

Рівень інфляції показує, як змінилися ціни в економіці, і вимірюється за допомогою індексів цін (індексу споживчих цін, дефлятора ВВП тощо) як різниця між значенням цього індексу за певний період (у відсотках) та 100%:

Темп інфляції показує, як змінилася сама інфляція за певний період (прискорилась чи сповільнилась), і визначається за формулою:

дe , -- відповідно, ціновий індекс у поточному і минулому періодах.

Протилежним до інфляції поняттям є дефляція, яка має місце, коли загальний рівень цін падає і купівельна спроможність грошей підвищується. Дефляція трапляється вкрай рідко.

Дезінфляція - це зниження рівня інфляції (темпу зростання цін).

Інфляція є складним економічним явищем. Залежно від її рівня розрізняють три види інфляції: помірна, галопуюча та гіперінфляція.

Помірна інфляція відображає відносно невисокі темпи приросту цін, коли щорічні темпи інфляції вимірюються однозначним числом, тобто знаходяться в межах до 10%. За помірної інфляції зростання цін сприймається нормальним явищем, яке не справляє істотного впливу на економічну поведінку людей.

Галопуюча інфляція - це інфляція, що вимірюється двозначними або тризначними числами, тобто десятками або сотнями відсотків за рік. Переростання помірної інфляції в галопуючу суттєво впливає на поведінку економічних суб'єктів. При галопуючій інфляція гроші помітно втрачають купівельну спроможність.

Гіперінфляція настає тоді, коли річний приріст цін вимірюється тисячами, мільйонами або, навіть, більшою кількістю відсотків. Гіперінфляція виникає, переважно, під впливом надзвичайних подій - війна, політичний переворот, революційна зміна економічної системи тощо.

В залежності від основних причин, які викликають інфляцію, вона поділяється на два види: інфляцію попиту та інфляцію витрат.

Інфляція попиту - це таке зростання цін, яке спричиняється надмірним попитом, тобто виникає внаслідок випереджаючого зростання сукупного попиту порівняно із сукупною пропозицією.

Інфляція витрат - це таке зростання цін, яке виникає внаслідок збільшення витрат на одиницю продукції (середніх витрат), що супроводжується зменшенням сукупної пропозиції. Інфляція витрат, як правило, супроводжується скороченням обсягів виробництва. Це означає, що інфляція витрат відбувається одночасно з падінням виробництва. Таке явище отримало назву “стагфляція”. Поєднання інфляції попиту та інфляції витрат створює так звану інфляційну спіраль.

В залежності від можливостей економічних суб'єктів передбачати (прогнозувати) майбутнє зростання цін розрізняють очікувану (прогнозовану) і неочікувану (непрогнозовану) інфляцію.

Очікувана - це така інфляція, яку економічні суб'єкти передбачали на основі доступної їм інформації.

Неочікувана - це інфляція, яку економічні суб'єкти не передбачали. Фактична інфляція може співпадати з очікуваною, а може й відхилятися від очікуваної.

Відхилення фактичної інфляції від очікуваної зменшує ефективність рішень, які приймаються в економіці. Очікувану інфляцію можна заздалегідь врахувати і звести втрати від неї до мінімуму. Неочікувану інфляцію врахувати неможливо, що завдає шкоди економічним суб'єктам, оскільки при обґрунтуванні своїх рішень вони враховували очікувану інфляцію.

6.2 Причини та наслідки інфляції

Щоб управляти інфляцією, потрібно знати причини (чинники), що її викликають. Серед макроекономістів не існує єдиної думки щодо інфляційних чинників. Прихильники кейнсіанської теорії розглядають це питання у форматі інфляції попиту, а прихильники монетаристської теорії вважають, що причиною інфляції є надмірна кількість грошей в обігу, порівняно з вартістю товарів та послуг за даних цін.

Сучасна макроекономіка і економічна практика переконує, що інфляцію неможна пояснити лише надлишковим сукупним попитом в умовах повної зайнятості або надлишковою грошовою масою. Вона є наслідком великої кількості різноманітних чинників. Всі ці чинники можна поділити на декілька видів:

1. Чинники інфляції попиту:

- надмірний урядовий попит на товари та послуги. Він проявляється у формі бюджетного дефіциту. Інфляція виникає за умов, якщо дефіцит державного бюджету фінансується за рахунок грошово-кредитної емісії, оскільки в цьому випадку зростання сукупного попиту не забезпечується адекватним збільшенням реального ВВП, тобто сукупної пропозиції. У випадку, коли бюджетний дефіцит фінансується за рахунок позик приватного сектору економіки, надлишковий урядовий попит нейтралізується відповідним скороченням приватного попиту, що унеможливлює виникнення інфляції.

- надмірний приватний попит на товари та послуги. Він може виникати внаслідок надмірного кредитування приватної економіки, надмірних урядових трансфертів в приватну економіку, надто оптимістичних ділових очікувань, ажіотажного попиту, сезонних коливань попиту та інших чинників, що забезпечують випереджаюче зростання поточних витрат приватної економіки (приватного попиту) порівняно з обсягом продукції, виробленої у поточному періоді (сукупною пропозицією).

- надмірний іноземний попит на вітчизняні товари і послуги. Він виникає у зв'язку з випереджаючим зростанням експорту порівняно з імпортом.

2. Чинники інфляції витрат:

- внутрішні чинники інфляції витрат: 1) зростання цін на проміжну продукцію (сировину, паливо, електроенергію тощо); 2) зменшення продуктивності ресурсів; 3) випереджаюче зростання заробітної плати порівняно з продуктивністю праці; 4) підвищення податків на продукти; 5) підвищення цін підприємствами-монополістами з метою отримання монопольного прибутку.

- зовнішні чинники реалізуються через імпорт товарів та послуг.

Роль інфляційних очікувань полягає в тому, що економічні суб'єкти, фіксуючи загальне зростання цін у минулому періоді або передбачаючи несприятливу економічну кон'юнктуру у майбутньому періоді, впливають на динаміку цін. Реагуючи на несприятливі очікування, наймані працівники наперед вимагають підвищення зарплати, підприємства підвищують ціну на свою продукцію, комерційні банки піднімають проценти за кредит тощо. В умовах високих інфляційних очікувань гроші стають «гарячими», від яких намагаються якнайшвидше звільнитися. Це підвищує швидкість обігу грошей, що у свою чергу прискорює інфляцію. Отже, інфляційні очікування вносять окремий вклад у загальну інфляцію не залежно від співвідношення між сукупним попитом і сукупною пропозицією.

Інфляція впливає на всі сторони суспільного життя країни і може викликати негативні економічні та соціальні наслідки. Звичайно, що мова йде про високу інфляцію, оскільки помірна інфляція не є проблемою. Розглянемо основні соціально-економічні наслідки інфляції:

- зниження реальних доходів населення. Цей наслідок виникає за умов, якщо темп зростання номінальних доходів людей нижчий від темпу інфляції;

- нецінення фінансових активів. Під впливом інфляції зменшується реальна вартість фінансових активів з фіксованою вартістю. Якщо темп інфляції перевищує процентну ставку, то їх реальна вартість зменшується.

- зниження мотивації до інвестування. Як відомо, інвестиційні кошти вкладаються на тривалий період, в межах якого економічна кон'юнктура і прибутковість капіталу може змінюватися. В умовах нестабільної інфляції, яка не піддається прогнозуванню, у підприємств знижується мотивація до інвестування.

- перерозподіл доходів між приватним сектором і державою. В умовах інфляції існує два шляхи перерозподілу доходів домогосподарств на користь держави. Перший шлях обумовлений тим, що інфляція зменшує реальну вартість грошей або їх купівельну спроможність. Тому домогосподарства несуть певні втрати від зменшення реальної величини своїх грошових залишків (запасів). Ці втрати є інфляційним податком, який отримує держава як емітент грошей. Інший шлях перерозділу доходів домогосподарств на користь держави пов'язаний із прогресивною системою оподаткування особистих доходів. В умовах інфляції номінальна заробітна плата зростає пропорційно інфляції. Але при застосуванні незмінної прогресивної шкали оподаткування податкові платежі домогосподарств зростають швидше, ніж темп інфляції. Отже, темп приросту податкових надходжень в державний бюджет перевищує темп приросту номінальної заробітної плати і цін.

6.3 Інфляція і безробіття

Підтримання інфляції і безробіття на низькому рівні є двома головними завданнями макроекономічної політики держави. При їх вирішенні використовується крива Філіпса у короткостроковому періоді, яка розкриває обернену залежність між інфляцією і безробіттям (рис. 6.1 ).

Крива Філіпса стверджує, що рівень інфляції залежить від трьох факторів:

- очікуваної інфляції;

- циклічного безробіття, тобто відхилення фактичного рівня безробіття від його природного значення;

- шокових змін пропозиції.

Три зазначені фактори зводяться воєдино у рівняння кривої Філіпса:

,

Зверніть увагу, що перед показником циклічного безробіття стоїть знак "мінус": при високому рівні безробіття спостерігається тенденція до зменшення темпів інфляції.

Антиінфляційна політика - це сукупність заходів державного регулювання, спрямованих на зниження темпів інфляції.

У короткостроковому періоді економічна політика, спрямована на швидке зниження рівня безробіття та призводить до прискорення інфляції. Треба вибирати між:

1) політикою, спрямованою на економічне пожвавлення, з високими темпами приросту ВВП, що швидко знизить безробіття;

2) політикою пожвавлення, з повільним приростом ВВП, що дає змогу сповільнити інфляцію, але за рахунок тривалого безробіття.

Цей вибір залежатиме від очікуваного рівня інфляції: чим більшим буде цей рівень, тим вище розміщуватиметься крива Філіпса. А це значить, що фактичний рівень інфляції буде вищим для будь-якого рівня безробіття.

Питання для самоконтролю

В чому полягає сутність інфляції? Які є способи визначення її рівня?

Які існують види інфляції?

Чим відрізняється інфляція від звичайного підвищення цін?

Які соціально-економічні наслідки інфляції?

ТЕМА 7. СПОЖИВАННЯ ДОМОГОСПОДАРСТВ

Основні терміни і поняття:

Кейнсіанська економічна теорія, споживчі витрати, "гнучкі ціни" і заробітна плата, мотиви заощаджень, мотиви інвестицій, функція споживання, гранична схильність до споживання, середня схильність до споживання.

Тематичні тези

7.1 Доходи домогосподарств

Споживання домогосподарств - це їх витрати на споживчі товари та послуги, які залежать від їх доходів. Варто згадати модель кругових потоків ресурсів і продуктів (рис. 1.1). Домогосподарства взаємодіють з підприємствами через ринок ресурсів і ринок продуктів. В процесі цієї взаємодії домогосподарства формують свої доходи і витрати на споживання. На ринку ресурсів домогосподарства, які володіють всіма економічними ресурсами продають ресурси підприємствам. В результаті купівлі-продажу виробничі витрати підприємств формують грошові доходи домогосподарств. Сума цих доходів є доходом домогосподарств, або особистим доходом.

Якщо особистий дохід пов'язувати з джерелами формування, то його величину можна визначити за такою формулою:

Особистий дохід = заробітна плата найманих працівників + змішаний дохід + +дохід від активів + соціальні трансферти

Сума витрат домогосподарств на ринку товарів визначає величину їх споживання, яке можна назвати приватним споживанням.

Витрати на приватне споживання менші за дохід домогосподарств. Це пояснюється тим, що не весь дохід домогосподарств надходить в їх розпорядження. Тому крім особистого доходу слід розрізняти особистий наявний дохід (дохід у розпорядженні).

Наявний дохід - це та частина сукупного доходу, яка залишається у розпорядженні суб'єктів приватної економіки після сплати податків і може бути використана на приватне споживання і заощадження.

Заощадження використовуються домогосподарствами для переміщення доходів з одного періоду в інший з метою регулювання в часі своїх витрат на споживання. При цьому вони враховують, що з часом вартість заощаджувальних грошей зростає. Тому слід розрізняти теперішню і майбутню вартість грошей.

Теперішня вартість грошей - це наявна сума грошей в поточному періоді. Майбутня вартість даної суми грошей визначається за допомогою нарахування складного процента на теперішню вартість цих грошей. Це означає, що майбутня вартість більше теперішньої вартості на величину процентів, нарахованих за кожний рік використання заощадженої суми грошей у майбутньому періоді. Така майбутня вартість складається із основної суми і процентів, що нараховані за попередні роки. Майбутню вартість грошей, обчислену на основі нарахування складного проценту, можна визначити за такою формулою

FV = PV (1 + r) n

де FV - майбутня вартість,

PV - теперішня вартість,

r - ставка дисконту, тобто така ставка проценту, яка використовується для приведення грошових потоків до їх вартості в періоді, який приймається за базу розрахунків,

n - кількість років майбутнього періоду.



Рис. 7.1. Крива Лоренца

Площа між бісектрисою і кривою Лоренца відображає ступінь нерівності в доходах. Чим більша ця площа, тим більший рівень диференціації доходів. Якщо б фактичний розподіл доходу між групами сімей був абсолютно рівним, то крива Лоренца співпала б з бісектрисою.

Використовують ще такі показники як децільний коефіцієнт і коефіцієнт Джині. Децільний коефіцієнт відображає співвідношення між середніми доходами 10% найбільш багатої частини населення і доходами 10% найбіднішої частини населення. Коефіцієнт Джині показує рівень концентрації доходів населення.

Коефіцієнт Джині розраховують діленням площі, що знаходиться між бісектрисою і кривою Лоренца, на площу трикутника сторонами якого є бісектриса, горизонтальна вісь і права вертикальна вісь.

Згідно з міжнародною класифікацією коефіцієнт Джині в інтервалі 33 -35 характеризує високий рівень нерівності в розподілі доходу, а 24 - 26 - низький.

7.2 Кейнсіанська функція споживання

Споживання та інвестиції є складовими сукупного попиту: . І будучи такими вони справляють вирішальний вплив на загальний рівень виробництва в країні. Розглянемо кейнсіанську функцію споживання.

Споживання є найважливішим компонентом ВВП, який у більшості країн світу в середньому становить 2/3 сукупних видатків. Після сплати податків домогосподарствами, у їхньому розпорядженні залишається післяподатковий (використовуваний) дохід: . Використовуваний дохід, як відомо, використовується на споживання та заощадження: . Споживчий вибір на макрорівні залежить від рішень економічних суб'єктів: як розпоряджатися своїм доходом, яку частину витратити сьогодні, а яку залишити на майбутнє. Всі концепції споживчого вибору можна поділити на:

1. Величина доходу виступає як екзогенний (заданий) фактор (модель Кейнса, Ф. Модельні. М. Фрідмена);

2. Величина доходу виступає як ендогенний параметр (неокласична модель);

Кожна з концепцій різниться тим, що серед чинників, які впливають на споживання, вона виділяє якийсь один. До основних чинників, які впливають на споживання, відносять:

а) ставка відсотка зі споживчого кредиту;

б) ставка відсотка по депозитам;

в) величина багатства домогосподарств;

г) очікування доходу;

д) реальні і очікувані зміни споживчих цін;

е) демографічні фактори та ін.

Справжню революцію у дослідженні споживання здійснив Кейнс, який в своїй концепції споживання виходив із гіпотези абсолютного доходу. Він звернув увагу на те, що суб'єкти формують своє споживання в залежності від величини поточного доходу, тобто . На відміну від представників класичної школи, Кейнс вважав, що розподіл доходу на споживання і заощадження залежить не від відсоткової ставки, а від переваг споживача. Кейнс сформулював так званий основний психологічний закон, згідно з яким „люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання із зростанням доходу, але не в тій же мірі, з якою зростає доход”. Кейнсіанське трактування залежності між споживанням С і доходом Y на індивідуальному (а також на агрегованому) рівні містить 4гіпотези різного рівня абстракції і різної значимості:

1 гіпотеза: реальні споживчі витрати є стабільної функцією від реального доходу;

2 гіпотеза: гранична схильність до споживання - це величина 0<Cy<1;

3 гіпотеза: гранична схильність до споживання менша від середньої схильності до споживання;

Гранична схильність до споживання (МРС) - це величина, на яку змінюється обсяг споживання при зростанні доходу на одну одиницю:

Перші три гіпотези можна виразити за допомогою лінійної функції споживання:

,

де С - поточне споживання; - використаний дохід.

>0 - автономне споживання, тобто обсяг споживання, який не залежить від .

Середня схильність до споживання (АРС) - це доля використаного доходу, яку домогосподарства витрачають на споживчі товари та послуги. По мірі зростання доходу АРС зменшується при постійній МРС.



Четверту гіпотезу Кейнса неможливо підтвердити в межах простої лінійної функції, тому в даному випадку можна запропонувати відносно просту нелінійну функцію другого ступеня, яку отримав у 1971р. Ральф Хасбі С=506+0,92У-0,000014У2, в т.ч. в даному випадку Су - сама по собі є лінійною функцією доходу, тобто при збільшенні доходу Су зменшується, і лінійна функція має похилий характер (Рис.7.4).

В 1956р. М. Фрідмен опублікував роботу „За результатами дослідження МРС і АРС в США за 60 років (1880-1941)”. МРС коливалась в межах:

АРС в межах: 0.89<APC<0.92.

7.3 Функції споживання з урахуванням фактора часу

В результаті статистичних досліджень виявилося, що кейнсіанська функція споживання не є загальним законом, а “спрацьовує” лише у короткостроковому періоді. У довгостроковому періоді припущення Кейнса щодо функції споживання не підтвердилися. Докази на користь такого висновку вперше навів Саймон Кузнець, який на базі статистичних досліджень виявив, що у довгостроковому періоді функція споживання має стабільну середню схильність до споживання.

Отже, статистичні дослідження свідчать, що існує дві різні функції споживання: короткострокова і довготривала. Короткострокова обґрунтована Кейнсом. Довготривала функція споживання отримала своє пояснення в пост кейнсіанських теоріях, які спираються на теорію Ірвіна Фішера про між часовий вибір споживача.

Згідно з теорією Фішера, в кожному поточному періоді споживання домогосподарств не обмежується лише їх поточним доходом. Згідно з цією теорією сучасні люди є раціональними і передбачливими. Тому в процесі прийняття рішень щодо величини споживання вони здійснюють міжчасовий вибір і враховують не лише поточний дохід, а й переміщення доходу між різними періодами життя. Звідси випливає основна ідея Фішера - споживання в кожному окремому періоді життя людини залежить від її доходу упродовж усього її життя.

Для ілюстрації теорії Фішера про міжчасовий вибір споживача припустімо, що його життя складається лише з двох періодів: перший - молодість, другий - старість. У першому періоді дохід споживача складає У1 , а споживання - С1. У другому періоді дохід - У2 , а споживання - С2 . Врахуємо також, що споживач має можливість заощаджувати і брати позику. Тому його споживання у будь-якому періоді може бути нижчим за поточний дохід (внаслідок заощаджень) або вищим ніж поточний дохід ( за рахунок активів та позик).

Спочатку припустімо перший варіант, коли споживач заощаджує в період молодості, щоб на певну величину збільшити споживання в період старості. За цих умов між часове бюджетне обмеження споживача у кожному періоді відзначається так:

С1 = У1 - S1

С2 = (1+r)S1 + У2

Отже, у першому періоді максимально можлива величина споживання менше поточного доходу на суму заощаджень. У другому періоді навпаки - вона вище його поточного доходу на величину заощаджень першого періоду з нарахованими процентами.

Тепер припустімо протилежний варіант, коли споживач планує збільшити споживання у першому періоді за рахунок певного його зменшення у другому. З цією метою у першому періоді він не заощаджує і крім цього ще бере гроші у позику на величину, яка кореспондує із запланованими заощадженнями у другому періоді. За таких умов максимально можлива величина споживання у кожному з двох періодів буде така:

С1 = У1 +

С2 = У2 - S2

Таким чином, у другому періоді бюджетне обмеження споживача менше поточного доходу на величину заощаджень, які планується використати для повернення позики першого періоду. У першому періоді бюджетне обмеження споживача збільшується порівняно з поточним доходом на величину дисконтованих заощаджень другого періоду.

На базі теорії Фішера про міжчасовий вибір споживача з'явилися нові теорії споживання. Серед них основними є дві: теорія життєвого циклу, що пов'язана з іменем Франко Модільяні, і постійного (перманентного) доходу, яку пов'язують з іменем Мільтона Фрідмана.

Згідно гіпотеза життєвого циклу дохід людей упродовж життя змінюється. Але незважаючи на це, люди прагнуть підтримувати рівномірний рівень споживання протягом всіх періодів свого життя. Для забезпечення стабільного рівня життя, люди повинні заощаджувати в період трудового життя, щоб мати можливість використовувати накопичене багатство в післятрудовий період. Виходячи з цього, гіпотезою життєвого циклу передбачається, що люди багато заощаджують, коли їхні доходи вищі за середні протягом життя, і більше витрачають на споживання коли їхні доходи нижчі за середні упродовж життя.

Для ілюстрації теорії життєвого циклу розглянемо поведінку особи, яка планує забезпечити собі приблизно однаковий рівень споживання протягом усього економічно самостійного життя. З цією метою запровадимо такі умови:

Т - очікувана кількість років економічно самостійного життя особи, яка складається із періоду трудового життя і післятрудового (пенсійного) періоду;

R -запланована кількість років трудового життя;

У - очікуваний середньорічний трудовий доход за весь період трудового життя.

W - майно (активи, багатство), яке людина накопичила за рахунок заощаджень ( для простоти припустимо, що на заощадження не нараховуються проценти).

Згідно з наведеними умовами ресурси особи для її споживання за весь життєвий цикл складаються з поточних доходів, отриманих за період трудового життя (R·У), і вартості накопиченого майна ( W). Звідси рівномірна величина щорічного споживання особи у продовж всього її життя становитиме:

С =

Звідси функцію споживання особи можна записати так:

С =

Якщо так планують своє споживання протягом всього життя окремі особи, то аналогічним способом визнається функція споживання для всіх осіб. Тому у загальному вигляді функцію споживання для всієї економіки можна записати так:

С = б · У+ в · W

де б - гранична схильність до споживання з поточного доходу в - гранична схильність до споживання з майна.

Якщо обидві частини рівняння (7.19) поділити на Y, то отримаємо функцію середньої схильності до споживання:

Рівняння (7.13) свідчить, що середня схильність до споживання (С/Y) залежить від співвідношення між багатством і поточним доходом (W/Y). На початкових етапах трудового життя особи її поточний дохід, як правило, зростає швидше, ніж багатство. Тому середня схильність до споживання може зменшуватися, що відповідає висновкам кейнсіанської теорії. Але за весь період життя багатство людини залежить від її поточного доходу. Тому середня схильність до споживання в довготривалому періоді є постійною величиною.

Гіпотеза постійного (перманентного) доходу. Згідно з даною гіпотезою споживання залежить не від поточного, а від постійного доходу. За своїм визначенням постійний дохід - це сталий компонент поточного доходу, який людина спроможна підтримувати протягом всього життя за рахунок трудового доходу і накопичених активів. В математичній інтерпретації, постійний дохід являє собою середньозважену величину або тренд поточних доходів людини за всі роки її життя. Це означає, що поточний дохід крім постійного доходу включає також і тимчасовий дохід, який не піддається передбаченню. Згідно з цією гіпотезою, в процесі прийняття рішень люди спираються на постійний дохід, який вони спроможні передбачити.

Звідси випливає функція споживання:

С = с

де - постійний дохід (наявний);

с - коефіцієнт, який визначає ту частку постійного доходу, яка витрачається на споживання

На базі функції споживання з постійним доходом можна зробити висновок щодо можливої динаміки середньої схильності до споживання. Для цього обидві частини рівняння (7.14) поділимо на У:

Отже, середня схильність до споживання залежить від співвідношення між постійним доходом і поточним доходом. Якщо поточний дохід тимчасово перевищує постійний дохід за рахунок тимчасових доходів, то середня схильність до споживання зменшується, і навпаки.

Питання для самоконтролю

Який існує зв'язок між доходами, споживанням і заощадженням?

Який вигляд має крива споживання? Які фактори впливають на переміщення цієї кривої?

В чому полягає економічний зміст понять середня і гранична схильність до споживання?

В чому сутність гіпотези постійного (перманентного) доходу?

МОДУЛЬ 2. «ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ МАКРОЕКОНОМІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ»

ТЕМА 8. ПРИВАТНІ ІНВЕСТИЦІЇ

8.1 Роль інвестицій в економіці

Другим основним компонентом сукупних витрат є інвестиції. Відомо, що інвестиції -- це витрати, здійснювані економічними суб'єктами з метою нагромадження капіталу, що передбачає створення нового капіталу та відшкодування зношеного капіталу. Вони поділяються на чотири групи: 1) інвестиції в основний капітал (машини, обладнання); 2) інвестиції в житлове будівництво; 3) амортизація; 4) інвестиції в товарно-матеріальні запаси.

Інвестиції відіграють подвійну роль в макроекономіці, оскільки в короткостроковому періоді, впливаючи на сукупний попит, визначають обсяг виробництва, а в довгостроковому періоді впливають на економічне зростання через капіталоутворення, на потенційний обсяг випуску та сукупну пропозицію. Капіталоутворення - це процес перетворення інвестицій в капітал.

8.2 Інвестиційні функції

В макроекономічній теорії єдиного погляду на інвестиційну функцію немає. Серед різних підходів до вирішення цієї проблеми найбільшої уваги варті кейнсіанський та неокласичний.

Розглянемо просту кейнсіанську теорію інвестицій, засновану на принципах лінійності функції. У простій інвестиційній функції незалежною змінною є процентна ставка, а залежною -- інвестиції. Зі зростанням процентної ставки збільшуються витрати, пов'язані з інвестуванням, і знижується рівень прибутковості, що знижує кількість прибуткових інвестиційних проектів. Це зменшує сукупний попит на інвестиції. Чим вищою є процентна ставка (вартість інвестицій), тим менша кількість інвестиційних проектів може бути привабливою для підприємців і тим меншим є сукупний попит на інвестиції. І навпаки.

На рис. 8.1 наведено графік інвестиційної функції, який узагальнює обернену залежність інвестицій від реальної процентної ставки. Зі зниженням процентної ставки від r1 до r2 інвестиції збільшуються від I1 до I2. Тому крива інвестиційного попиту має від'ємний нахил, а отже, інвестиції є спадною функцією від процентної ставки.

Але положення кривої інвестиційного попиту залежить й від інших чинників, які, впливаючи на прибутковість інвестицій, змінюють величину автономних інвестицій. На рис. 8.2 зміна величини автономних інвестицій зміщує криву інвестиційного попиту у відповідний бік.

Так, збільшення автономних інвестицій означає, що для кожного рівня процентної ставки підприємства збільшують свій попит на інвестиції, внаслідок чого крива інвестиційного попиту зміщується вправо. І навпаки, вона зміщується вліво, якщо автономні інвестиції зменшуються. Крім відсоткової ставки на інвестиції впливають невідсоткові чинники:

- витрати на основний капітал. Із зростанням витрат інвестиційний попит скорочується, і навпаки;

- податки на підприємця. Зростання податків призводить до зниження дохідності і зміщує криву попиту на інвестиції ліворуч, а зменшення податків - праворуч;

- технологічні зміни. Прискорення НТП зміщує криву попиту на інвестиції праворуч, і навпаки;

- очікування. За оптимістичних прогнозів економічних умов у країні попит на інвестиції зростає, крива попиту зміщується праворуч, за песимістичних - ліворуч.

Найпростіша макроекономічна модель буде знаходитись в рівновазі, якщо I=S. В даному випадку S можна розглядати, як пропозицію, а I - як попит на інвестиційному ринку. Якщо тепер просумувати споживчий (С) та інвестиційний (І) попит, то сукупна пропозиція доходу буде: . Графічно це зображено на рисунку 8.3.:

Рис. 8.3. Сума споживчого попиту та інвестицій

С+І - рівноважний рівень випуску. Інколи інвестиції, не пов'язані із зростанням сукупного попиту або сукупного доходу, називають автономними (). Під розуміємо видатки на утворення нового капіталу, незалежні від змін національного доходу, навпаки, самі ці функції та змінні впливають на зростання чи зменшення національного доходу.

Екзогенні (зовнішні) причини :

1. нерівномірне поширення науково-технічного прогресу;

2. зміна смаків;

3. приріст населення.

До цього ми припускали, що інвестиції є екзогенними змінними, незалежними від доходу. Тепер припустимо, що інвестиції є функцією від доходу.

Інвестиції, що викликаються зростанням сукупного доходу, називаються індукованими (стимульованими). Для спрощення припустимо, що функція інвестицій:

,

гранична схильність до інвестування за доходом.

Гранична схильність до інвестування - доля приросту витрат на інвестиції за будь-якої зміни доходу. формує нахил кривої функції інвестицій.

8.3 Мультиплікатор інвестицій

Інвестиції є найбільш динамічним чинником ВВП (Y=C+I+G+NX). Але слід звернути увагу на те, що вони впливають на ВВП непропорційно, а помножено, тобто мультиплікативно, це означає, що при зміні інвестицій на 1 гр. од. ВВП збільшиться більше, ніж на 1.

Мультиплікатор () інвестицій - числовий коефіцієнт, який показує залежність зміни доходу від зміни автономних інвестицій:

8.4 Заощадження та інвестиції

Заощадження (S) - не спожита частина доходу або відкладена на майбутнє споживання. Кейнс аналогічно до споживання розглядав заощадження як функцію від доходу: S=S(Yd). Функцію заощадження можна вивести використовуючи функцію споживання:

де, - автономне споживання, Y - доход,

- гранична схильність до заощадження.

Гранична схильність до заощадження МРS - доля додаткових заощаджень в одній додатковій грошовій одиниці доходу:

Оскільки частка кожної грошової одиниці, яка не споживається, обов'язково заощаджується, то

MPC+MPS=1

APS - середня схильність до заощадження - доля заощаджень у використаному доході.

А. Хансен та П. Самуельсон інтерпретували кейнсіанську теорію за допомогою графічного зображення.



8.5 Функція споживання та функція заощадження

Чинники споживання та заощадження, які не залежать від доходу і впливають на функції споживання та заощадження, зміщуючи їх графіки:

1. Багатство (зростання багатства - нерухомість, фінансові активи - зміщують графік споживання вгору, а графік заощаджень - вниз).

2. Податки (зниження податків збільшує після податковий дохід, і тому збільшує споживання та заощадження, і навпаки).

3. Рівень цін (зростання ціни скорочує споживання та заощадження і навпаки).

4. Відрахування на соціальне страхування (збільшення відрахувань - скорочення споживання і заощаджень).

5. Очікування (очікування зростання грошових доходів в майбутньому зумовлює збільшення поточних витрат).

6. Споживча заборгованість (збільшення заборгованості - зменшення споживання та заощаджень).

7. Відсоткова ставка (із зростанням відсоткової ставки споживання зменшується, а заощадження збільшуються).

Питання для самоконтролю

1. Який існує зв'язок між доходами, споживанням і заощадженням?

2. В чому полягає економічний зміст понять середня і гранична схильність до заощадження?

3. Поясніть, чому зміщення кривої споживання вгору викликає таке ж зміщення кривої заощадження вниз? Пригадайте виключення з цього правила.

4. Поясніть, яку залежність показує графік споживання, графік заощадження, крива попиту на інвестиції, графік інвестицій.

5. Назвіть основні типи інвестицій.

6. Які фактори визначають динаміку автономних і стимулюючих інвестицій?

7. Що показує мультиплікатор автономних витрат? За якими формулами його можна визначити?

ТЕМА 9. СУКУПНІ ВИТРАТИ І ВВП

9.1 Сукупні видатки і рівноважний ВВП

Національна економіка буде знаходитись в рівноважному стані лише в тому випадку, якщо сукупний попит дорівнюватиме виробленому ВВП (сукупний пропозиції). Однак, до проблеми макроекономічної рівноваги кейнсіанці підходили з інших позицій, ніж як це робили класики в традиційній моделі AD-AS. Кейнсіанці розглядали рівновагу і її зміни за постійного рівня цін.

Кейнсіанську модель рівноваги, яка опирається на сукупні витрати, можна вважати в певній мірі похідною від базової моделі AD-AS, тобто засобом сходження від абстрактного до конкретного. Це дійсно так, оскільки в реальній практиці економічні суб'єкти не знають обсягів сукупного попиту та сукупної пропозиції. Але слід враховувати, що за сукупним попитом стоять сукупні витрати, а за сукупною пропозицією - вироблений ВВП. Тому в реальному економічному кругообігу рівновага забезпечується тоді, коли економіка втрачає стільки, скільки необхідно для закупівлі виробленого ВВП.

Рівноважний ВВП можна визначити двома методами:

1. витрати-випуск;

2. вилучення-ін'єкції.

Сукупний попит (AD) представляється плановими витратами сумою, яку домогосподарства та фірми мають намір (планують) витрати на закупівлю товарів та послуг:

Ep=AD=S+I

Ми розглядаємо короткостроковий період: це закрита економіка (немає NX), відсутні державні витрати (G), це кругообіг в умовах чистого ринку.

Сукупна пропозиція (AS) представлена фактичними витратами (Ef):

Ef=AS=Y(ВВП)

Ef відрізняються від Ep тим, що фірми змушені здійснювати незаплановані інвестиції в товарно-матеріальні запаси.

Розглянемо окремі випадки:

1. Якщо Ep<ВВП (дохід) (Ep<Ef, AD<AS), то це означає, що продукції виробляється більше, ніж її потребує сукупний попит. Така ситуація свідчить про виникнення перевиробництва, що супроводжується товарно-матеріальними запасами (ТМЗ) і незапланованим приростом І (+I'). За цих умов у підприємств з'являється мотивація зменшувати виробництво до рівня попиту, що породжує тенденцію до відновлення рівноваги між ВВП і сукупними витратами.

2. Якщо Ep>Ef, то це є ознакою недовиробництва (AD>AS), яке супроводжується незапланованим зменшенням інвестицій у ТМЗ (-I'), що слугує для підприємств підставою збільшувати виробництво до рівня попиту, завдяки чому виникає тенденція до відновлення рівноваги.

3. Якщо Ep=Ef, то AD=AS, а отже, I'=0.

Як бачимо, незаплановані інвестиції виконують балансуючу роль (врівноважувальну) в економіці. завдяки I' фактичні сукупні витрати завжди дорівнюють ВВП (Y):

Ef=Ep±I'

Y=Ep±I'

Умови досягнення рівноваги між сукупними видатками (СВ) і ВВП можна продемонструвати на базі графічної моделі „видатки-випуск”, яка досить часто іменується як „Кейнсіанський хрест” (Рис.9.1).

На малюнку економічна рівновага досягається в т. А (І'=0, Y*=E*); нерівновага в т. В означає: , I'>0, в т. С - , I'<0.

Враховуючи взаємозв'язок функцій споживання і заощадження можна вивести рівноважний обсяг ВВП в рамках кейнсіанської моделі і іншим методом - „вилучення-ін'єкції” (Рис.9.2). В основі цього методу лежить та обставина, що в економічному кругообігу постійно мають вилучення (зниження видатків) або ін'єкції (збільшення видатків). Вилучення відбуваються у формі заощадження, податків, імпорту; ін'єкції здійснюються у формі інвестицій, державний закупівель, експорту.

Економічна рівновага досягається за умови, коли вилучення дорівнюють ін'єкціям. У спрощеному варіанті, яким є приватна економіка закритого типу, вилучення відбуваються лише у формі заощадження, а ін'єкції - лише у формі інвестицій. За цих умов модель економічної рівноваги виглядає так: Іp=S, де Ір - заплановані інвестиції. Фактичні інвестиції відхиляються, як правило, від запланованих на величину незапланований інвестицій і дорівнює If=Ip±I'. Завдяки незапланованим інвестиціям фактичні завжди дорівнюють заощадженням: S = If > S = Ip ± I'. Це положення кореспондується за методом „видатки-випуск”, за яким фактичні сукупні витрати завжди дорівнюють ВВП за рахунок незапланованих інвестицій.

Якщо S > Ip (т. B'), то обсяг ВВП перевищує рівноважний рівень ();

S < Ip (т. C') > (обсяг ВВП менше за рівноважний);

S = Ip (т. А') > обсяг ВВП дорівнює рівноважному (Y = Y*).

Рівність S=Ip означає, що вилучення у формі заощаджень компенсуються ін'єкціями І. Як правило, заощадження не дорівнюють запланованим інвестиціям, але вони постійно тяжіють до рівноваги. Це забезпечується на ринку позичкового капіталу, на якому регулюючу роль виконує відсоткова ставка.

1. Якщо, наприклад, заощадження перевищують планові інвестиції, то це означає, що пропозиція позичкових грошей перевищує попит на них з боку інвесторів. Завдяки цьому відсоткова ставка падає, що сприяє підвищенню інвестиційного попиту до рівноваги із заощадженнями.

...