2. Якщо навпаки, рівновага на ринку позичкового капіталу порушується збільшенням інвестицій, тобто попиту на позичкові гроші, відсоткова ставка збільшується. Це сприяє збільшенню заощаджень (пропозиції грошей) до рівня попиту на гроші, тобто до інвестиційного попиту. Отже, рівновага на ринку позичкового капіталу є необхідною умовою забезпечення рівноваги між вилученнями (заощадженнями) та ін'єкціями (інвестиціями), а відтак і рівновага на товарному ринку.

9.2 Сукупні видатки і потенційний ВВП

Рецесійні та інфляційні розриви. За класичною економічною теорією в точці рівноваги AD-AS, рівноважний обсяг виробництва Y* завжди дорівнює потенційному Yp, тобто обсягу виробництва за повної зайнятості. Але Кейнс заперечував механізм саморегулювання. Він довів, що повна зайнятість в нерегульованій економіці може виникнути лише випадково. Рівновага попиту та пропозиції, як правило, не збігаються з повною зайнятістю ресурсів

В точці А встановлюється рівність AD-AS, проте рівноважний обсяг виробництва Y* не дорівнює потенційному (Y*<). Однією з причин такої розбіжності є невід'ємність планових інвестицій та заощаджень. У відповідності з класичною теорією основним чинником, що викликає динаміку інвестицій та заощаджень є відсоткова ставка:

i^ > S^ > ціна кредиту v > Y^ (9.6)

Згідно з кейнсіанською теорією не ставка відсотка (вплив її є другорядним), а величина використаного доходу домогосподарств є основним фактором, що визначає динаміку споживання і заощаджень. В той же час динаміка інвестицій визначається динамікою відсоткових ставок, що знаходять своє відображення у відповідних функціях споживання, заощадження та інвестицій. Розбіжність планових інвестицій та споживання зумовлена коливанням фактичного обсягу виробництва навколо потенційного. Цим коливанням сприяє низька еластичність з/п і цін щодо їх скорочення. Тому циклічне безробіття, яке має примусовий, а не добровільний характер, за Кейнсом є закритим. Для уникнення значних втрат від втрати виробництва, потрібно здійснювати активну держану політику щодо сукупного попиту. Коливання рівноважного випуску навколо потенційного рівня призводить до виникнення прецесійного та інфляційного розривів.

Рецесійний розрив - це величина, на яку сукупні видатки мають початково зрости (+?Е), щоб фактичний ВВП збільшився до потенційного рівня. Оскільки в разі збільшення сукупних видатків ціни можуть зрости, то для обчислення рецесійного розриву слід скористатись формулою приросту рівноважного ВВП в умовах нестабільних цін:

,

Слід зауважити, що в даній формулі і Y визначаються в постійних цінах, індекс цін Р відображає збільшення цін в періоді, в межах якого усувався рецесійний розрив.

Інфляційний розрив - це велична, на яку сукупні планові витрати перевищать потенційні.

Інфляційний розрив свідчить про те, що економіка потерпає від перевитрат, тобто має місце надлишок сукупних витрат (Е*>). Розрив називається інфляційним оскільки він викликає в економіці інфляційний надлишок ВВП. Графічно інфляційний розрив є відстань по вертикалі між лініями планових та потенційних витрат (Рис.9.3). Кількісно інфляційний розрив є величина, на яку сукупні витрати мають планово змінитись (-?Е), щоб усунути інфляційний надлишок ВВП на умовах збереження повної зайнятості. Знову враховуються ціни, оскільки в умовах скорочення сукупних витрат вони мають зменшитись.

Оскільки метою усунення інфляційного розриву є лише зменшення цін, то у період його усунення дефляцій на зміну ВВП визначається формулою: -?Y=Yp-Y, за цих умов мультиплікатор працює лише на номінальне зниження ВВП.

9.3 Модель „Хрест Кейнса”

Модель „Хрест Кейнса” - це конкретизована модель AD-AS для умов жорстких цін у короткостроковому періоді. Зсув кривої сукупних витрат відповідає зсуву кривої сукупного попиту в межах кейнсіанської ділянки AS. Так, зростанню сукупних витрат відповідає зсув кривої сукупних витрат у моделі „Хрест Кейнса” вгору, а в моделі AD-AS - крива у положення . Скорочення сукупних витрат позначається на зсуві кривої сукупних витрат вниз в моделі „Хрест Кейнса” та кривої вліво до в моделі AD-AS.

Але слід зазначити, що модель „Хрест Кейнса” не дозволяє аналізувати процес зміни рівня цін та досліджувати довгострокові наслідки шоків (збурень), пов'язаних із такими змінами, оскільки не враховує цінові коливання

Питання для самоконтролю

За рахунок чого можливе подолання інфляційного розриву?

Чим відрізняється модель «кейнсіанського хреста» від моделі «сукупний попит - сукупна пропозиція»?

Які чинники впливають на коливання рівноважного рівня випуску?

Чому дорівнюють інвестиції у рівноважному стані?

ТЕМА 10. ЕКОНОМІЧНА ДИНАМІКА

10.1 Основні засади теорії економічного зростання

Економічне зростання являє собою збільшення національного виробництва товарів і послуг за певний період часу.

Графічно економічне зростання зображують переміщенням кривої виробничих можливостей управо, із положення АВ у положення СД (рис. 10.1).

До основних показників економічного зростання належать:

· Індекс зростання реального ВВП:

Темп приросту реального ВВП:

Зміна ВВП на душу населення:

ІВВП на душу населення = (ВВП / Чисельність населення)1

(ВВП / Чисельність населення)0

Виділяють наступні типи економічного зростання:

1. Екстенсивний - тип зростання, який забезпечується за рахунок збільшення обсягів застосовуваних факторів виробництва.

2. Інтенсивний - тип зростання, який забезпечується за рахунок ефективнішого використання наявних ресурсів.

3. Змішаний (реальний) - тип зростання, який забезпечується за рахунок збільшення кількості застосовуваних факторів виробництва та їх кращого використання й якісного удосконалення.

10.2 Модель Солоу

Найважливішими проблемами теорій економічного зростання є:

· Тенденції і джерела зростання

· Забезпечення довготривалої стійкості

· Наслідки обраної технологічної політики

· Темпи оновлення та структура національного господарства

· Вимір факторів та результатів

За розробку своєї моделі Р. Солоу була присуджена Нобелівська премія (1987).

Основні ознаки моделі

1. За основу зростання в моделі Р. Солоу береться зростання продуктивності праці (y = Y/L), а не зростання продукту (Y).

2. Модель враховує вплив трьох чинників:

· Капіталоозброєності (k = K/L).

· Зростання населення (?L).

· Технологічного прогресу (Т. П.).

3. За моделлю Р. Солоу існує стійкий рівень капіталоозброєності (k*), який визначає економічну динаміку. Цей стійкий рівень капіталоозброєності (k*) можна визначити за формулою:

s х = k* f(k*)

де s - норма заощаджень, х - норма амортизації,

k* - стійкий рівень капіталоозброєності,

f (k*) - продуктивність праці за стійкого рівня капіталоозброєності.

4. Джерелами економічного зростання за Солоу є:

а) Зростання капіталоозброєності (k), яке залежить від зростання норми заощаджень (s).

Але зростання норми заощаджень не може бути постійним, оскільки заощадження (S) обмежують споживання (C).

Солоу використовує «золоте правило» Е. Фелпса, яке виконується за умови, що граничний продукт капіталу (МРК) дорівнює його вибуттю (амортизації (х)):

МРК = х

«Золоте правило нагромадження»: При визначенні норми заощаджень критерієм повинна бути максимізація добробуту суспільства, тобто якнайбільше споживання (С) за умов сталої рівноваги економічної системи.

б) Зростання населення (tL - темп зростання населення) впливає на економічне зростання через динаміку капіталоозброєності:

?K = (I / L) - (х + tL) k

де I/L - інвестиції на одного працюючого, х - норма амортизації,

tL - темп зростання населення, k - капіталоозброєність.

в) Технологічний прогрес, який, за цією моделлю, на відміну від попередніх чинників є джерелом постійного зростання як продуктивності праці (у), так і загального продукту (Y).

Якщо ефективність виробництва (Е) під впливом технологічного прогресу змінюється з темпом (g), то продуктивність праці змінюється з тим же темпом, а загальний обсяг виробництва зростає з темпом tL + g :

Y = (tL + g) y0L,

10.3 Джерела економічного зростання

На економічне зростання впливають такі фактори та джерела

Фактори економічного зростання:

1) Прямі фактори:

- фактори пропозиції (кількість і якість трудових ресурсів, кількість і якість природних ресурсів, обсяг основного капіталу, технологія і організація виробництва, рівень розвитку підприємницьких здібностей в суспільстві).

2) Непрямі фактори:

- фактори попиту (податковий тиск, ефективність кредитно-банківської системи, зростання споживчих, інвестиційних та державних витрат, розширення експортних поставок);

- фактори розподілу (перерозподіл виробничих ресурсів в економіці, діюча система розподілу доходів).

Джерела економічного зростання

Приріст обсягу виробництва (?Q) може бути досягнутий за рахунок трьох окремих джерел:

· Приросту праці (?L)

· Приросту капіталу (?K)

· Технічних нововведень (Т. П.)

Відповідно приріст обсягу виробництва за рік визначається таким фундаментальним рівнянням:

?Q = б?L + (1 - б)?K + Т. П.

де Т. П. - технічний прогрес (або сукупна продуктивність факторів виробництва), б, (1 - б) - відносні внески кожного фактора виробництва в економічне зростання відповідно до їхніх відносних часток у НД, які можуть змінюватися з часом.

В економічно розвинутих країнах зростання продуктивності праці забезпечується на 70-80% за рахунок Т. П.

10.4 Економічні цикли

Економічними циклами називаються періодичні коливання зростання виробництва. Їх ще називають циклами ділової активності, або кон'юнктурними циклами.

Характеристика стадій (фаз) економічного циклу

I. Спад. Скорочення обсягів виробництва. Збільшення безробіття. Зменшення завантаженості виробничих потужностей. Падіння цін. Зниження сумарних доходів суспільства. Падіння попиту. Зниження реальної заробітної плати. Зниження прибутків, збільшення банкрутств. Підвищення ставки позичкового проценту.

II. Депресія. Застій в економіці. Обсяги виробництва досягають найменшого рівня. Припинення подальшого спаду виробництва. Низька заробітна плата, високий рівень безробіття. Припинення падіння цін.

III. Пожвавлення. Початок оздоровлення економіки. Зростання попиту на основний капітал. Зростання обсягів виробництва. Збільшення прибутків та заробітної плати. Створення нових робочих місць та скорочення безробіття. Розширення кредиту. Відновлення до кризового рівня економічного розвитку.

IV. Піднесення. Вихід економіки на рівень, який перевищує попередні рівні. Розширення виробництва, скорочення безробіття, збільшення завантаженості виробничих потужностей, збільшення доходів. Розширення інвестицій та споживчих витрат. Зростання сукупного попиту. Зростання цін. Розширення кредитів.

Загальна тривалість економічного циклу вимірюється часом (місяць, рік) між двома сусідніми вищими або двома сусідніми нижчими точками економічної активності.

За тривалістю економічні цикли поділяються на:

· Короткі (малі) - коливання ділової активності 3-4 роки. Вони пов'язані з відновленням рівноваги на споживчому ринку.

· Середні (бізнесові) - коливання ділової активності 8-11 років. Пов'язані зі зміною попиту на засоби виробництва.

· Великі (довгі хвилі) - коливання ділової активності 40-60 років. Пов'язані з необхідністю нагромадження ресурсів для реалізації глибоких технологічних змін.

Причини економічних циклів

Теорія недоспоживання (К. Маркс, Дж. Гобсон): Причиною циклічного розвитку економіки є недостатнє споживання, викликане недоліками розподілу.

Грошово-кредитна теорія (Р. Хоутрі, А. Ган): Пояснює циклічність діяльністю емісійних банків, які змінюють облікову ставку, що призводить до скорочення грошової маси.

Інноваційна теорія циклів (Йозеф Шумпетер): Наявність циклічних коливань пояснюється результатом нововведень (інновацій), які вимагають збільшення інвестицій, останні спричиняють піднесення економіки.

Теорія надмірного інвестування (Людвіг Мізес, Фрідрік Хайєк): Причиною спадів є надмірне інвестування, що порушує відповідність пропозиції засобів виробництва і предметів споживання.

Матеріальною основою

- малих циклів є процеси, що відбуваються в сфері грошових відносин

- періодичності середніх циклів є необхідність оновлення основного капіталу

- великого циклу є зміна базових технологій і поколінь машин, оновлення об'єктів інфраструктури.

Питання для самоконтролю

1. Які причини циклічності виділяються економістами різних напрямків?

2. Охарактеризуйте фази економічних циклів.

3. Що є матеріальною основою малих циклів?

4. Які фактори впливають на економічне зростання?

5. Назвіть основні показники економічного зростання?

ТЕМА 11. ДЕРЖАВА В СИСТЕМ МАКРОЕКОНОМІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

11.1 Роль держави в економічному кругообігу

Державне регулювання економіки - це система типових заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, які здійснюють правомочні державні установи і суспільні організації з метою стабілізації і пристосування існуючої соціально-економічної системи до умов, що змінюються.

У повній відкритій моделі економіки з урахуванням впливу держави і сектору закордон модель економічного кругообігу можна показати на рис.11.1.

Рис.11.1 Повна відкрита модель кругових потоків

Уряд виконує три функції:

1) здійснює на відповідних ринках закупівлю ресурсів та продуктів і відповідно несе пов'язані з цим витрати, які впливають на сукупні витрати економіки;

2) забезпечує домогосподарства і фірми суспільними благами, тобто фінансує освіту, охорону здоров'я, науку, культуру і т. ін;

3) отримує від домогосподарств і фірм податки, за рахунок яких фінансуються суспільні блага.

Модель кругообігу за участю уряду показує, яку роль виконує держава в системі макроекономічного регулювання:

ъ виконує перерозподільну функцію в економіці: змінюючи обсяг податків і трансфертів, перерозподіляє дохід між приватним сектором і виробництвом суспільних благ;

виконує стабілізаційну функцію в економіці: змінюючи обсяги державних закупівель та рівень чистих податків, держава може цілеспрямовано впливати на сукупні видатки, і, як наслідок, на виробництво ВВП.Уряд взаємодіє не лише на ринку ресурсів і продуктів. Він є активним учасником фінансового ринку. Це пояснюється тим, що він завжди може збалансувати свій бюджет, тобто доходну і витратну частину державного бюджету. Внаслідок цього виникає бюджетний дефіцит, який повинен покриватися за рахунок позичок на фінансовому ринку. Зазвичай ці позички здійснюються через продаж державних облігацій та інших цінних паперів як фінансовим посередникам, так і безпосередньо домогосподарствам.

Інколи чисті податкові надходження до держбюджету можуть перевищувати урядові витрати (профіцит). За цих умов уряд повертає отримані позички більшою вартістю, ніж отримує нові, що забезпечує чистий „приплив” грошових ресурсів на фінансовий ринок. Отже, державні закупки товарів і послуг залежать не лише від доходів уряду, а й від позичок у суб'єктів приватного сектору економіки.

11.2 Вплив держави на економічну рівновагу

Загальна економічна рівновага (ЗЕР) - це стан економіки, коли на всіх ринках - благ, грошей, інвестицій, заощаджень та праці - одночасно досягається рівновага.

Рівновага - це стан економіки, коли попит дорівнює пропозиції і ні один учасник ринку не зацікавлений міняти заплановані обсяги купівель або продаж.

Визначити стан загальної економічної рівноваги означає визначити умови, за яких усі макроекономічні суб'єкти можуть реалізувати заплановані цілі. грошовий інфляція інвестиція монетарний

Економічна рівновага стійка, якщо під дією екзогенних імпульсів, які порушують рівновагу, економічна система сама під впливом внутрішніх сил повертається у стан рівноваги.

Економічна рівновага нестійка, якщо порушена під дією екзогенних імпульсів макрорівновага не відновлюється.

Для визначення умов загальної економічної рівноваги національного ринку досліджують їх для кожного ринку окремо, а потім виводять умови досягнення рівноваги на всіх ринках одночасно на основі закону Вальраса.

Закон Вальраса: Якщо в народному господарстві, яке складається з n взаємопов'язаних ринків, встановилася рівновага на (n-1)-ому ринках, то і на n-ому ринку завжди буде рівновага.

Модель рівноваги з урахуванням держави як збирача податків

Система рівнянь визначає умови рівноваги моделі Кейнсіанського хреста за умови, що враховується вплив держави як збирача податків.

Y = AD - загальна умова рівноваги;

AD = C + I + G - структура сукупних витрат;

C = C0 + cґ(Y - T) - функція споживання;

I = I0 - функція інвестицій;

G = G0 - державні витрати сталі;

Y = AD = C0 + I0 + cґ(Y - T) + G0 - випливає з (11.1) -(11.5)

де G - державні витрати;

T - податки, які держави вилучає з доходів фізичних та юридичних осіб;

Y - реальний обсяг виробництва (пропозиція благ).

Як бачимо, рівновага товарного ринку змінюється під впливом обсягу податків та державних витрат.

Залежність між державними витратами (G) та загальним випуском (Y) визначається мультиплікатором державних витрат (mG):

де cґ - гранична схильність до споживання;

t - частка податків у сукупних доходах.

Залежність між зміною податків (Ф) та загальним випуском (Y) визначається мультиплікатором податків (mТ):

11.3 Стабілізаційна політика

Макроекономічна політика - це діяльність держави щодо створення правових і економічних передумов, необхідних для досягнення стабільності національної економіки.

Завдання довгострокової макроекономічної політики:

· високі та стабільні темпи економічного зростання;

· стабільний рівень цін;

· високий рівень зайнятості, низьке вимушене безробіття;

· економічна свобода; економічна справедливість; соціальна захищеність;

· соціально-економічна ефективність;

· рівновага експорту та імпорту; стабільність валютного курсу.

Макроекономічна політика доповнюється структурною, науково-технічною, промисловою, антимонопольною, аграрною.

11.4 Полеміка навколо стабілізаційної політики

Одні економісти, як-от Вільям МакЧесни Мартин, вважають, що економіка є внутрішньо нестабільною. Вони твердять, що економіка часто відчуває збурення у сфері сукупного попиту і сукупної пропозиції. Без проведення монетарної і фіскальної політики, спрямованої на стабілізацію економіки, ці збурення спричинятимуть непотрібні і болісні коливання в обсязі виробництва, в рівнях зайнятості та інфляції. Згідно з відомим висловлюванням, макроекономічна політика повинна «йти проти вітру» - стимулювати економіку, яка перебуває у фазі спаду, та уповільнювати темпи зростання, коли економіка перегріта.

На думку інших економістів, наприклад, Мілтона Фрідмана, економіка є внутрішньо стабільною. Відповідальність за значні і небезпечні коливання економіки ці дослідники покладають на неправильну економічну політику. Вони твердять, що економічну політику не можна зводити до «тонкого налагодження» національної економіки за допомогою різного інструментарію. Натомість державні мужі мали б пам'ятати про обмеженість можливостей цієї політики й відчувати задоволення від того, що вона не завдає шкоди.

Прихильники активної економічної політики вважають, що внаслідок збурень в економіці відбуваються коливання обсягу виробництва й зайнятості, яких можна не допустити за допомогою відповідних заходів монетарної і фіскальної політики. Багато хто з них вірить, що досі економічна політика успішно сприяла стабілізації національної економіки.

Прихильники пасивної економічної політики доводять, що намагання стабілізувати економіку за допомогою монетарної та фіскальної політики можуть ще більше її дестабілізувати, бо заходи цієї політики діють з тривалими, причому неоднаковими часовими лагами. Крім того, вони вважають, що рівень сучасних знань про економіку недостатній для успішної стабілізаційної політики, а недоречна економічна політика є часто причиною економічних коливань.

Прихильники дискреційної політики вважають, що свобода дій дає змогу державним мужам гнучкіше реагувати на різні непередбачені обставини.

Прихильники дотримання правил у проведенні економічної політики вважають, що політичному процесові довіряти не можна. На їх думку, держані мужі, проводячи економічну політику, часто припускаються помилок або навіть використовують їх у своїх власних інтересах. Крім того, ці економісти вважають, що дотримання правил у проведенні економічної політики дає змогу розв'язати проблему непослідовності політики.

ТЕМА 12. ФІСКАЛЬНА ПОЛІТИКА

12.1 Фіскальна політика: цілі та інструменти

Фіскальна (бюджетно-податкова) політика - система засобів уряду з регулювання економіки шляхом зміни державних доходів і витрат. Слово походить від латинського fiscal, fiscus, що означає імператорська скарбниця.

Основні цілі фіскальної політики:

ь погодження коливань економічних циклів;

ь забезпечення стійкого економічного зростання;

ь досягнення високого рівня зайнятості;

ь збалансування державного бюджету.

Засобами фіскальної політики є державні витрати та податки. Податки є основним джерелом доходів держави.

Державні витрати - витрати, пов'язані із діяльністю держави.

Сукупні державні витрати за напрямами використання поділяються на чотири категорії:

,

де - споживання в державному секторі (зарплата робітникам державного сектору, плата за суспільні блага);

ТR - трансферти приватному сектору (пенсії, стипендії, виплати безробітним);

- проценти з державного боргу;

- державні інвестиції.

Перші три категорії утворюють поточні видатки держави, а четверта - державні капітальні видатки. Сукупність державних видатків є складовою частиною сукупний попит. Зміна різних компонентів структури державних витрат має різні наслідки для економіки.

Основою фіскальної політики є бюджет. Він необхідний для досягнення економічної стабільності. Фіскальна політика через дефіцит та профіцит бюджету може бути використана з метою стабілізації економічного розвитку. До фіскальної політики належать тільки ті маніпуляції держбюджету, які не змінюють кількості грошей в обігу. Фіскальна політика формується парламентом країни, який затверджує державний бюджет на фінансовий рік, а реалізується урядом країни, в першу чергу - Міністерством фінансів.

Загальна фіскальна політика поділяється на два типи: дискреційна та не дискреційна.

12.2 Дискреційна фіскальна політика. Складний мультиплікатор видатків. Мультиплікатор податків

Дискреційна фіскальна політика - це свідома маніпуляція урядовими витратами і доходами, яка здійснюється на підставі державних рішень (парламенту і уряду) з метою цілеспрямованого впливу на реальний обсяг виробництва, безробіття та інфляцію.

Дискреційна фіскальна політика (далі - ДФП) застосовує два інструменти:

ь державні закупівлі, які є інструментом прямої дії (збільшуючи або зменшуючи державні закупівлі, держава безпосередньо впливає на сукупний попит і реальний ВВП;

ь чисті податки, які змінюються за рахунок податкових ставок і трансфертів:

Змінюючи податки на такій основі, державний вплив на реальний ВВП здійснюється опосередковано через споживання як компонент сукупного попиту.

ДФП - це активна фіскальна політика. ДФП, яка здійснюється з метою згладжування економічних циклів, буває двох видів:

ъ стимулююча (експансіоністська), пов'язана із збільшенням державних витрат і зменшенням податків або поєднанням цих засобів. В короткостроковому періоді така ДФП скорочує спад виробництва за рахунок дефіцитного фінансування;

ъ стримуюча (рестрикційна), пов'язана із збільшенням податків і зменшенням державних витрат або поєднанням цих засобів, щоб обмежити інфляційне зростання економіки.

В короткостроковому періоді заходи фіскальної політики супроводжуються ефектом мультиплікаторів (державних витрат, податків, збалансованого бюджету). Але слід звернути увагу, що в умовах змішаної економіки закритого типу виникає складний мультиплікатор видатків, який крім заощаджень враховує ще один канал вилучень - податки (у формі чистих податків). При цьому вилучення у формі податків відбуваються автоматично у разі зміни доходу як податкової бази і вимірюється через граничну податкову ставку:

Розглянемо спочатку вплив державних витрат на рівноважний рівень ВВП без урахування оподаткування.

Нехай державні витрати змінились на . Це збільшить дохід на ту ж величину, що в свою чергу дасть приріст споживання на величину . Цей приріст споживання знову збільшить витрати і дохід, що знову призведе до збільшення рівня споживання на величину :

,

,

Мультиплікатор державних витрат:

Мультиплікатор державних витрат показує, на скільки зростає рівноважний рівень доходу в закритій економіці в результаті збільшення не лише державних витрат, а й автономних витрат на одиницю. Оскільки ДФП - це свідомий, тобто цілеспрямований вплив держави на економіку, то в реальній практиці цільовий приріст ВВП визначається урядом наперед, а необхідне збільшення державних витрат є пошуковою величиною, яку можна визначити за формулою:

Щоб визначити вплив автономних чистих податків () на рівноважний рівень ВВП в межах ДФП, потрібно попередньо прийняти деякі передумови:

1) на даному етапі об'єктом фіскальної політики є лише сукупний попит, вплив трансфертів на сукупну пропозицію тимчасово не береться до уваги. В подальшому ми розширимо аналіз фіскальної політики і залучимо до нього сукупну пропозицію як об'єкт фіскальної політики;

2) в контексті фіскальної політики, спрямованої на сукупний попит, вплив чистих податків на ВВП - це їх вплив на споживання як компонент сукупного попиту, але на споживання впливають і „зворотні” податки, до яких відносяться трансферти (коли вони зменшуються, то чисті податки збільшуються);

3) ДФП викликає зміни в чистих податках за допомогою державних рішень стосовно рівня податкових ставок і трансфертів, але в водночас діє і автоматична фіскальна політика, яка спирається на автоматичну залежність чистих податків від ВВП як доходу.

Оскільки переважна більшість податків і трансфертів залежить від доходу, то в реальній практиці чисті податки змінюються одночасно в результаті як дискреційних заходів, так і автоматичних змін в залежності від динаміки ВВП, але на даному етапі предметом аналізу є лише ДФП.

Чисті податки та їх складові елементи, тобто власне податки і трансферти, які не залежать від доходу, називаються автономними (податок на нерухомість, на власників транспортних засобів, на землю, а також деякі трансферти, які надаються за рахунок державного бюджету: пенсії, стипендії тощо).

Зміна автономних податків мультиплікативно впливає на ВВП. Припустімо, що відбулося дискреційне зменшення чистих податків: держава збільшила рівень пенсій та стипендій. Механізм податкової мультиплікації, як і в випадку з державними витратами, пов'язаний із багаторазовою реакцією споживання на однократну зміну податків:

,

Податковий мультиплікатор:



Рис. 12.2 Зменшення чистих податків у кейнсіанському хресті

Знаючи, що мультиплікатор витрат визначається за формулою , ми можемо записати:

Наведена формула визначає співвідношення між двома мультиплікаторами: податків і витрат. Мультиплікатор податків завжди нижчий від мультиплікатора витрат пропорційно граничній схильності до споживання. Підставимо у формулу (8.9) замість та отримаємо:

Проте ця формула мультиплікатора податків має відношення лише до автономних податків, згідно з якими податкові вилучення не залежать від ВВП як доходу. Спираючись на такий мультиплікатор, приріст ВВП внаслідок зменшення автономних податків обчислюється за формулою:

Те, що величина мультиплікатора державних витрат завжди більша за величину податкового мультиплікатора, пояснюється тим, що зменшення податків збільшує споживання не на всю величину вивільненого доходу, оскільки частина його іде на заощадження.

Використовуючи наведені мультиплікатори можна обчислити автономний вплив на дохід державних витрат або чистих податків, які можуть змінюватись дискреційно, тобто за рахунок податкових ставок або трансфертів: та . У наведених формулах слід звернути увагу на знаки, які свідчать, що між G і Y існує пряма залежність, а між Т і Y - обернена.

Оскільки , то це означає, що збільшення державних витрат на одну грошову одиницю викликає більший приріст доходу, ніж зменшення чистих податків на ту ж одиницю. З іншого боку, для досягнення цільового приросту доходу державні витрати потрібно збільшити на меншу величину, ніж та, на яку слід зменшити чисті податки.

Для державного бюджету ця обставина породжує різні наслідки. В першому варіанті досягнення цільового приросту доходу викличе менший бюджетний дефіцит через збільшення державних витрат, в другому - більший бюджетний дефіцит через зменшення бюджетних доходів.

Крім окремого застосування фіскальних засобів держава може застосовувати їх одночасно. Тоді зміна доходу визначається за формулою:

Підсумковий результат у цьому варіанті залежить від співвідношення між державними видатками та податками з урахуванням, що . Але, якщо державні видатки і чисті податки змінюються на умовах збалансованого бюджету, тобто коли , то результатом такої політики буде певний приріст доходу.

Фіскальна політика на умовах збалансованого бюджету породжує ще одну категорію - мультиплікатор збалансованого бюджету. Він показує, на скільки грошових одиниць змінюється дохід в разі зміни державного бюджету на грошову одиницю:

де - мультиплікатор збалансованого бюджету;

- зміна доходу; - зміна бюджету.

При цьому .

12.3 Автоматична фіскальна політика

До цього часу ми розглядали чисті податки як засіб ДФП, в межах якої на основі державних рішень змінюються податкові ставки та трансферти. Але цим вплив фіскальної політики на ВВП не обмежується. Практика свідчить, що переважна частина податків та деякі трансферти змінюються автоматично в разі зміни доходу. До податків, які залежать від доходу, належать прибутковий податок із громадян, податок на прибуток підприємств, ПДВ, акцизний збір тощо.

При цьому слід враховувати, що чутливість податків залежить від їх форми:

а) в умовах прогресивних податків податкові вилучення збільшуються швидше, ніж збільшується дохід;

б) на базі пропорційних податків податкові вилучення збільшуються пропорційно збільшенню доходу.

Певні трансферти теж перебувають в автоматичній залежності від доходу. Так виплати по безробіттю зменшуються під час збільшення виробництва і збільшуються під час його скорочення.

Чисті податки, які залежать від доходу, називаються автоматичними. Це означає, що величина їх вилучень до бюджету змінюється в автоматичному режимі в разі зміни доходу, тобто без державного втручання. Але не слід вважати, що держава в цьому випадку виглядає як сторонній спостерігач. Роль держави в тому, що вона впроваджує в економіку певну систему податків і трансфертів, якою визначається рівень залежності податкових вилучень від доходу.

Автоматична залежність чистих податків від доходу - важливий чинник стабілізації економіки без державного втручання. Тому їх називають вмонтованими стабілізаторами.

Автоматичні чисті податки як вмонтовані стабілізатори не є достатнім гальмом для усунення економічних коливань. Вони неспроможні повністю нейтралізувати інфляційний чи рецессійний розриви в економіці, а лише частково його зменшують.

Оскільки автоматична фіскальна політика передбачає, що всі податкові вилучення в державний бюджет залежать від динаміки поточного доходу, то податкова функція прийме вигляд:

,

де -- граничний коефіцієнт податків.

Граничний коефіцієнт податків показує на скільки одиниць зміниться величина автоматичних податкових вилучень із зміною доходу на одну грошову одиницю.

Розглянемо тепер вплив державних витрат на рівноважний ВВП з урахуванням оподаткування доходу. Оскільки це змінить вигляд споживчої функції, то відповідно зазнає змін і модель мультиплікатора:

,

Складний мультиплікатор витрат

Як бачимо, при врахуванні заощаджень і автоматичних чистих податків вилучення збільшуються і становлять величину . Оскільки , то це означає, що складний мультиплікатор нижчий від простого.

В умовах застосування автоматичних чистих податків змінюється і формула мультиплікатора податків. Вище ми показали, що при застосуванні лише автономних чистих податків мультиплікатор податків менше мультиплікатора витрат на одиницю. Але ця формула відповідає спрощеним умовам, коли не застосовуються автоматичні чисті податки. Щоб врахувати автоматичні чисті податки, слід спиратися на універсальне правило, згідно з яким мультиплікатор податків завжди менший від мультиплікатора витрат пропорційно граничній схильності до споживання (8.9): . Спираючись на це правило, виведемо формулу складного мультиплікатора податків:



Враховуючи автономні і автоматичні податки, можемо записати повну податкову функцію:

,

де - автономні податки, незалежні від величини поточного доходу Y;

t - гранична податкова ставка.

З урахуванням функціональної залежності податкових відрахувань від доходу функція споживання прийме вигляд:

У цьому випадку модель рівноважного обсягу випуску у відкритій економіці має вигляд:

,

де - гранична схильність до імпортування.

При цьому підсумкова зміна доходу в результаті зміни величини державних витрат і автономних податків визначається як:

.

Якщо державні витрати і автономні податки збільшуються на одну і ту ж величину, то і рівноважний обсяг виробництва збільшується. У цьому випадку говорять про мультиплікатор збалансованого бюджету, який завжди дорівнює або менший за одиницю.

12.4 Фіскальна політика з урахуванням пропозиції. Крива Лаффера

До цього часу ми розглядали кейнсіанську версію фіскальної політики, об'єктом якої є лише сукупний попит. Але фіскальна політика може впливати й на сукупну пропозицію. Такий варіант фіскальної політики спирається на теорію економіки пропозиції, в основі якої лежить необхідність зменшення рівня оподаткування.

Відповідно до кейнсіанської теорії зниження податків збільшує лише сукупний попит, що зумовлює збільшення реального доходу і цін. Але згідно з теорією економіки пропозиції зменшення рівня оподаткування викликає ще один ефект - збільшення сукупної пропозиції і зменшення цін.

На думку її прихильників, зазначений ефект викликається певними змінами в економіці:

1) в наслідок зменшення особистих податків збільшуються приватні заощадження, які створюють передумови для збільшення інвестицій. Крім того, зменшення особистих податків збільшує післяподаткову зарплату, що посилює стимули до праці;

2) зменшення податку на прибуток збільшує прибутковість інвестицій, що теж стимулює їх збільшення.

Завдяки переліченим змінам в економіці зниження податків у підсумку сприяє збільшенню сукупної пропозиції, що забезпечує, з одного боку, додаткове збільшення реального доходу, а, з іншого, - певний антиінфляційний ефект. Зазначений вплив зменшення податків на економіку можна продемонструвати за допомогою моделі AD-AS.

Отже, згідно з уявленнями прихильників теорії економіки пропозиції зменшення податків викликає набагато більший стабілізаційний ефект, ніж це випливає з кейнсіанської теорії. Проте, політика низького оподаткування, яка відстоюється прихильниками теорії економіки пропозиції, має певні вади:

1) вплив податків на сукупну пропозицію розгортається протягом деякого часу;

2) зменшення податків набагато відчутніше впливає на сукупний попит, а ніж на сукупну пропозицію, і тому дефляційний ефект може бути несуттєвим;

3) зменшення податків негайно породжує бюджетний дефіцит, що може перекреслити всі позитивні наслідки.

Останній недолік є головним. Для його спростування прихильники економіки пропозиції спираються на криву Лаффера.

Крива Лаффера відображає зв'язок між податковою ставкою t та податковими надходжен-нями до бюджету. В її основі - ідея про те, що в разі збільшення податкової ставки від 0 до 100% податкові надходження спочатку збільшаться до максимальної величини , а потім знову зменшаться до 0. При цьому точка відображає надмірний рівень оподаткування, який стримує ділову активність, а точка М - оптимальний рівень оподаткування, що забезпечує максимальну величину податкових надходжень.

Згідно з кривою Лаффера, якщо оподаткування є надмірним, коли податкова ставка , то її зменшення до оптимального рівня стимулює ділову активність, збільшує дохід як податкову базу, і завдяки цьому максимізує величину податкових надходжень. Це означає, що зменшення податків від надмірного до оптимального рівня забезпечує одночасно збільшення виробництва і податкових надходжень, що виключає виникнення бюджетного дефіциту.

Але сценарій причинно-наслідкових зв'язків, що його відображає крива Лаффера, є лише своєрідною гіпотезою, певним логічним припущенням, оскільки із нього не випливає відповідь на кілька практичних запитань:

1) який рівень податків слід вважати надмірним, тобто як визначити місце знаходження діючих податків на кривій Лаффера;

2) який рівень податків слід вважати оптимальним, здатним забезпечити максимальну величину податкових надходжень.

Невеликий досвід практичного застосування кривої Лаффера в США у період „рейганоміки” не дав беззаперечних доказів на її користь, тому застосування цієї кривої на практиці пов'язане з певним політичним ризиком.

12.5 Фіскальна політика та державний бюджет

Вивчаючи механізм фіскальної політики слід враховувати, що вона пов'язана з державним бюджетом (далі - ДБ). Будь-який вплив фіскальної політики на дохід зумовлює одночасно певні зміни в ДБ. Це означає, що виконуючи стабілізаційну функцію в економіці, фіскальна політика одночасно реалізує і певну бюджетну функцію.

До цього часу фіскальна політика розглядалась без бюджетних наслідків. Тепер слід враховувати бюджетну функцію фіскальної політики, тобто визначити, з якими наслідками для ДБ фіскальна політика виконує стабілізаційну функцію в економіці.

Бюджетна діяльність держави може бути різною залежно від фази економічного циклу. Так, під час спаду виробництва ефективною є стимулююча фіскальна політика, яка викликає бюджетний дефіцит або збільшує його рівень. Під час інфляційного зростання ефективною є стримуюча фіскальна політика, яка викликає зменшення бюджетного дефіциту або виникнення бюджету з надлишком.

Проте на стан ДБ впливають не лише дискреційні фіскальні заходи, а також і циклічні коливання в економіці. Під час спаду виробництва автоматично зменшуються податкові надходження в бюджет, а при збільшенні виробництва податкові надходження збільшуються. Тому, щоб визначити ефективність фіскальної політики, треба розмежувати вплив на ДБ фіскальних заходів і циклічних заходів. Стан ДБ визначається бюджетним сальдо, яке обчислюється як різниця між Т і G:

Слід розрізняти фактичне, потенційне і циклічне бюджетне сальдо.

Фактичне бюджетне сальдо характеризує стан ДБ в умовах фактичного рівня зайнятості і тому обчислюється на базі фактичного доходу:

Таке бюджетне сальдо відображає вплив на ДБ як фіскальної політики, так і циклічних коливань. Вплив циклічних коливань можна нейтралізувати, якщо в якості податкової бази використати потенційний дохід . Завдяки цьому можна обчислити потенційне бюджетне сальдо:

Воно показує, яким могло б бути бюджетне сальдо, коли б економіка функціонувала в умовах повної зайнятості. Якщо економіка не перебуває в умовах повної зайнятості, то ДБ втрачає певну величину доходів. Ці втрати відображає циклічне бюджетне сальдо:

Оскільки потенційне бюджетне сальдо виключає вплив циклічного падіння виробництва на ДБ, то завдяки цьому воно отримує здатність відображати вплив на нього лише фіскальної політики. Вона є ефективною, тобто сприяє економічній стабілізації, якщо під час падіння виробництва стимулює економіку до зростання і завдяки цьому викликає бюджетний дефіцит, або, якщо в умовах інфляційного зростання вона стримує економіку, і завдяки цьому забезпечує бюджетний надлишок.

Зв'язок між стабілізаційною і бюджетною функціями фіскальної політики ставить державу перед необхідністю вибору: стабілізація економіки чи збалансування ДБ. Вирішення залежить від концепції регулювання ДБ. Розрізняють три концепції регулювання ДБ:

1. Згідно з концепцією збалансування ДБ на щорічній основі під час зменшення виробництва і автоматичного зменшення податкових потрібно щорічно адекватно зменшувати державні витрати або дискреційно збільшувати або дискреційно збільшувати чисті податки. Але такі заходи ще більше посилять зменшення виробництва. Це означає, що ця концепція суперечить стабілізаційній функції фіскальної політики.

2. Згідно з концепцією збалансування ДБ на циклічній основі видатки і доходи ДБ мають балансуватися в межах економічного циклу. Тобто під час скорочення виробництва держава повинна фіскально стимулювати економіку, внаслідок чого бюджет спрямується до дефіциту. А під час інфляційного зростання стримуюча фіскальна політика спрямовує бюджет до надлишку. У підсумку бюджетні дефіцити і надлишки в межах економічного циклу мають балансуватися. Але в дійсності ця умова не витримується, оскільки спад виробництва та зростання не еквівалентні за своєю глибиною та тривалістю. Тому і ця концепція не здатна узгодити стабілізаційну і бюджетну функції фіскальної політики.

3. Суперечливість між стабілізаційною і бюджетною функціями може бути вирішена лише на основі пріоритетів. Цьому принципу відповідає концепція функціональних фінансів, за якою головна функція фіскальної політики це - стабілізація економіки, а ДБ повинен виконувати роль інструмента її досягнення. Спираючись на цю концепцію, фіскальна політика припускає можливість утворення бюджетного дефіциту, якщо він є необхідною умовою стабілізації економіки. Така політика одночасно передбачає три джерела дефіцитного фінансування: внутрішні державні позички; зовнішні державні позички; грошово-кредитна емісія.

Державні позички є неінфляційним джерелом, але вони породжують два наслідки:

1) боргове фінансування бюджетного дефіциту супроводжується збільшенням державного попиту на гроші і збільшенням відсоткової ставки t. Внаслідок цього виникає два ефекти витіснення:

а) ефект витіснення інвестицій;

б) ефект витіснення чистого експорту;

2) державні позички породжують державний борг, який за умов неефективного використання запозичених коштів може становити загрозу для майбутнього розвитку економіки і вимагає збільшення податків або зменшення державних видатків.

Грошово-кредитна емісія не викликає ефектів витіснення і не створює державного боргу, але породжує інфляцію. За цих умов держава отримує „сеньйораж” - дохід від друкування грошей, а економічні суб'єкти змушені сплачувати інфляційний податок.

Питання для самоконтролю

В чому полягає роль фіскальної політики у кейнсіанській макроекономічній моделі рівноважного виробництва?

Поясніть дію механізму вбудованих стабілізаторів.

Опишіть категорії державних видатків і способи їх фінансування.

Яким є вплив фіскальної політики на сукупну пропозицію?

Які ви знаєте методи скорочення зовнішньої заборгованості?

ТЕМА 13. МОНЕТАРНА ПОЛІТИКА

Тематичні тези

13.1 Цілі та інструменти монетарної політики

Цілі грошово-кредитної політики (далі - ГКП) можна поділити на кінцеві (економічне зростання, повна зайнятість, стабільність цін, стійкий платіжний баланс) та проміжні (відсоткова ставка, грошова маса, валютний курс).

Складність проведення ГКП зумовлена тим, що центральний банк не в змозі одночасно стабілізувати грошову масу і відсоткову ставку, якщо попит на гроші змінюється.

Розглянемо модель грошового ринку в короткостроковому періоді, згідно з якою нахил кривої грошової пропозиції залежить від варіантів ГКП.

Гнучка ГКП - політика центрального банку, за якої проміжною ціллю є фіксація або підтримка відсоткової ставки на певному рівні. Пропозиція грошей у моделі грошового ринку в цьому випадку характеризується горизонтальною кривою (Рис 13.1 а).

а b

Рис.13.1. Гнучка і жорстка грошово-кредитна політика

За гнучкої ГКП зростання попиту на гроші супроводжується збільшенням пропозиції грошей і навпаки.

Жорстка ГКП спрямована на фіксацію або підтримку стабільного обсягу грошової маси в економіці. В цій моделі грошового ринку крива пропозиції грошей вертикальна (Рис 13.1 b).

Проміжному типові ГКП відповідає така модель пропозиції грошей: при зміні попиту на гроші пропозиція змінюється, але в обсязі, недостатньому для підтримки її на фіксованому рівні. Тобто збільшення попиту на гроші супроводжується збільшенням і пропозиції грошей (), і відсоткової ставки (і).

Політика, що спрямована на обмеження пропозиції грошей для зменшення сукупних витрат і стримування інфляційного тиску в економіці, має назву стримуючої політики (або політики дорогих грошей).

Стимулююча політика (або політика дешевих грошей) - це політика, спрямована на збільшення пропозиції грошей для стимулювання сукупних витрат і зайнятості.

ГКП провадиться за допомогою певних грошово-кредитних інструментів, які направлені на регулювання грошової маси.

До прямих інструментів ГКП належать:

ъ ліміти кредитування для окремих банків;

ъ пряме регулювання відсоткової ставки;

ъ ліміти на обсяг чи вартість кредитів, що надаються окремим галузям.

До непрямих інструментів належать:

§ операції на відкритому ринку цінних паперів;

§ зміна облікової відсоткової ставки;

§ зміна вимог до рівня обов'язкових резервів депозитних інститутів.

Операції на відкритому ринку - це купівля-продаж центральним банком цінних паперів на відкритому ринку. Поряд з облігаціями внутрішньої державної позики (казначейських зобов'язань) Національний банк України може здійснювати також купівлю-продаж власних цінних паперів у вигляді депозитних сертифікатів, а також облігацій зовнішньої державної позики та інших боргових зобов'язань. Покупцями цінних паперів є вітчизняні комерційні банки, юридичні та фізичні особи, а також нерезиденти.

Операції на відкритому ринку проводяться з метою регулювання грошової маси. Купуючи або продаючи цінні папери, центральний банк отримує можливість впливати на резерви комерційних банків як компонента грошової бази і в такий спосіб з урахуванням грошового мультиплікатора змінювати грошову масу в економіці. Розрізняють два типи операцій на відкритому ринку: динамічні та захисні. Динамічні операції застосовуються з метою цілеспрямованої зміни величини банківських резервів і грошової маси. Захисні операції покликані нейтралізувати інші чинники, які можуть викликати небажані зміни в банківських резервах і грошовій масі.

Зміна облікової відсоткової ставки. Облікова (дисконтна) ставка - це процентна ставка, за допомогою якої центральний банк надає кредити комерційним банкам. Кредити центрального банка надаються комерційним банкам для рефінансування їхньої діяльності. Тому ставки процента, за якими вони надаються, називаються ще ставками рефінансування. Облікова ставка займає серед них провідну роль. Так, згідно з чинним законодавством України, облікова ставка є найнижчою серед ставок рефінансування і одночасно орієнтиром для всієї системи процентних ставок.

Крім облікової ставки до ставок рефінансування відносяться такі ставки: за кредитними аукціонами, за ломбардними кредитами (овернайт), за операціями репо тощо. При зниженні облікової ставки знижуються інші ставки рефінансування, зростає попит комерційних банків на кредити центрального банку, що збільшує резерви банківської системи та обсяги кредитування економіки і в кінцевому підсумку - грошову масу. В разі підвищення облікової ставки виникають протилежні наслідки.

При визначенні рівня облікової ставки враховується багато чинників. Серед них найважливішими є рівень інфляції та темпи приросту ВВП. Світова практика свідчить, що при підвищенні рівня інфляції на 1%, облікова ставка зростає на 1,5%, а при зниженні темпів приросту ВВП на 1% - зменшується на 0,5%. При цьому незалежно від рівня інфляції облікова ставка повинна підтримуватися на позитивному реальному рівні. Це означає, що облікова ставка має бути на декілька пунктів вищою ніж інфляція.

Зміна вимог до рівня обов'язкових резервів депозитних інститутів. Норми обов'язкового резервування - це мінімальна норма депозитів комерційних банків, які мають зберігатися на безпроцентних рахунках центрального банку. Нормативне регулювання обов'язкових резервів має подвійне значення: з одного боку, воно гарантує мінімальний рівень ліквідності комерційних банків; з іншого - виступає як інструмент, за допомогою якого центральний банк впливає на здатність комерційних банків збільшувати грошову масу, тобто створювати гроші.

На здатність комерційних банків створювати гроші зміна норми обов'язкового резервування впливає двома шляхами: перший - впливаючи на величину надлишкових резервів у складі загальних банківських резервів. Чим нижче норма обов'язкового резервування, тим меншим є відрахування в обов'язкові резерви і більшими є надлишкові резерви, а значить більше кредитів може надати банківська система, що збільшує величину новостворених депозитів. Другий - змінюючи рівень грошового мультиплікатора, який знаходиться в оберненій залежності від норми обов'язкового резервування.

...