Специфіка функціонування підприємств у вільних економічних зонах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти накуи, молоді та спорту України

Київський національний університет будівицтва та архитектури

Кафадре економічної теорії

Курсова робота на тему:

«Специфіка функціонування підприємств у вільних економічних зонах»

Виконав: студент групи МО-31

Піхур А. М.

Перевірила:

Головаш Б.Е.

Київ - 2012



План

Вступ

1. Сутність вільних економічних зон

1.1 Визначення ВЕЗ

1.2 Цілі створення ВЕЗ

2. Функціонування ВЕЗ, світовий досвід

2.1 Модель розвитку ВЕЗ у Латинській Америці

2.2 Модель розвитку ВЕЗ у Китаї

2.3 Моделі розвитку ВЕЗ у країнах Європи

3. Специфіка функціонування ВЕЗ в Україні

3.1 Типи спеціальни (вільних) економічних зон, створених в Україні

3.2 Недоліки та причини ліквідації українських ВЕЗ

3.3 Необхідність відновлення ВЕЗ на території України

Висновок

Список літератури

Додатки



Вступ

Вільні економічні зони (ВЕЗ) міцно увійшли у світову господарську практику та діють у різних державах. Зараз у світі, по різним даним, від 400 до 2000 ВЕЗ, але до них не можна віднести ні одну українську, оскільки ті утворення, які в Україні називаються "вільними економічними зонами", не задовольняють міжнародні вимоги, які виставляються до такого роду зонам.

Крім того, не звертаючи уваги на неодноразові спроби створення реально функціонуючих ВЕЗ в Україні, вони остаються у вітчизняній економіці явищем скоріш екзотичним, навколо якого протягом вже 10-ти років йдуть гострі, але далеко не завжди з реальними плодами дискусії. Судячи по гостроті цих дискусій, а також по відсутності значимих практичних результатів діяльності українських ВЕЗ, до сих пір не можна вважати достатньо ясним: доцільне і спроможне взагалі їх широке створення в наших перехідних умовах? В якій мірі ці зони можуть отримати розвиток в Україні, як саме повинна при цьому сказатися її специфіка? Чи являються зони вільного підприємництва своєрідною "природною монополією" лише окремих прикордонних районів України? Наскільки широкими можуть бути їх кордони? На якому рівні повинні прийматися рішення про створення таких зон, які процедури при цьому доцільно примінять? Для відповіді на подібного роду питання потрібно ознайомитися із існуючою світовою та вітчизняною практикою, спробувати проаналізувати накопичений (в тому числі - і негативний) досвід. Це дозволить об`єктивно оцінити можливості та перспективи створення і розвитку вільних економічних зон в українській економіці.

В цивілізованому суспільстві будь-яка діяльність повинна мати чітку законодавчу і нормативну базу, яка адекватно і збалансовано відображає інтереси суспільства в цілому і кожного суб`єкта господарської діяльності зокрема. Повною мірою це стосується ВЕЗ. Спеціальні (вільні) економічні зони розглядаються як один з важливих інструментів, за допомогою якого досягається відкритість економіки нашої держави зовнішньому світові і стимулюється міжнародне економічне співробітництво на основі залучення іноземних інвестицій.

Правове регулювання спеціальних (вільних) економічних зон в Україні здійснюється шляхом прийняття законів і підзаконних актів Верховною Радою України, нормативних актів уряду (декретів, постанов), видання указів президенту тощо, а також вироблення механізмів їх реалізації та контролю. Закони, законодавчі і нормативні акти визначають об`єкти регулювання, зміст регулювання, відповідальність юридичних і фізичних осіб за їх невиконання. Закони здійснюють функцію довгострокового державно-правового регулювання, а укази, нормативні акти, як правило, - короткострокового чи оперативного.

Пакет законів, які регулюють СЕЗ в Україні практично вже напрацьований. Однак треба відзначити, що процес розробки наявної нормативно-правової бази відбувався дещо безсистемно. Прийняті закони швидко змінюються, законодавчі акти, постанови і декрети часто суперечать один одному, що затрудняє їх використання. Тому для України створення більш дієздатної законодавчої і нормативної бази регулювання СЕЗ залишається актуальною і відтепер.

Правовий режим ВЕЗ в Україні визначається, в першу чергу, Законом України від 13 жовтня 1992 р. “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” (Відомості Верховної Ради України.-1992.-№ 50). Цей Закон визначає порядок створення і ліквідації та механізм функціонування спеціальних (вільних) економічних зон на території України, загальні правові і економічні основи їх статусу, а також загальні правила регулювання відносин суб`єктів економічної діяльності цих зон з місцевими радами народних депутатів, органами державної виконавчої влади та іншими органами.

Важливе значення для активізації підприємницької діяльності, нарощування експорту товарів і послуг та прискорення соціально-економічного розвитку регіонів шляхом створення ВЕЗ має постанова Кабінету міністрів України від 14 березня 1994 р. № 167 “Про Концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні”, якою зазначена Концепція була схвалена. В ній викладені цілі, правові основи, загальні принципи та передумови створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон в Україні, подано класифікацію таких зон та їх загальну характеристику. Значна увага приділена визначенню стратегії розвитку спеціальних (вільних) економічних зон в Україні.

На спеціальну (вільну) економічну зону поширюються положення конвенцій Міжнародної організації праці, ратифіковані Україною. Підприємства, що діють у спеціальній (вільній) економічній зоні, повинні дотримувати принципів тристоронньої декларації Міжнародної організації праці про багатонаціональні підприємства і соціальну політику. Законодавчі ати про створення кожної спеціальної (вільної) економічної зони визначають конкретні вимоги, що випливають з положень зазначених конвенцій і принципів згаданої декларації.



1. Сутність вільних економічних зон.

1.1 Визначення ВЕЗ

Згідно із документами міжнародної конвенції по спрощенню і гармонізації митних процедур, під вільною економічною зоною (або “зоною-франко”) треба розуміти частину території держави, на якій товари розглядаються як об'єкти, які знаходяться за межами національної митної території (принцип “митної екстериторіальності”) і тому не підлягають звичайному митному контролю та оподаткуванню. Інше кажучи, ВЕЗ - це частина території держави з особливим діючим режимом. Спеціальне законодавство, що виражає цей режим, регулює діяльність господарюючих суб'єктів у ВЕЗ, охоплює наступне коло питань: митне регулювання; оподаткування; ліцензування; візове оформлення; банківську діяльність; майнові та заставні відносини (в т.ч. - відносини, що стосуються прав власності на землю); надання концесій; управління вільною зоною. Певну специфіку в ВЕЗ можуть мати також акти трудового і соціального законодавства.

Термінологія “вільних економічних зон” (ВЕЗ) знайшла широке розповсюдження у світовій практиці на протязі останньої чверті століття. У сучасному вигляді вони виникли на початку 70-х років у країнах південно-східного азіатського регіону. Незабаром ці країни надбали назву “азіатських тигрів”, завдяки їх економічному стрибку за рахунок досягнення найбільш високих у світі темпів розвитку їх господарств. Ще 1 січня 1970 року, одна з перших у світі, Південна Корея прийняла закон про утворення вільної економічної зони. З ціллю залучення іноземних інвестицій, стимулювання зростання експорту, зростання зайнятості, удосконалення промислових технологій і, у кінцевому рахунку, прискорення економічного розвитку країни, цим законом була створена ВЕЗ в прибережних районах Південної Кореї, котра стала одним з лідерів “азіатського дива”, трохи потьмянілого на грунті світової фінансової кризи останніх років.

1.2 Цілі створення ВЕЗ

У 90-і роки за темпами економічного зростання світовим лідером став Китай, в якому сьогодні успішно працюють 5 особливих економічних регіонів, котрі ще у 1980 р. отримали пільги ВЕЗ. У 1990 р. до них приєднався Пудун у Шанхаї, котрий за обсягами інвестицій 90-х років перевищив сумарні обсяги інвестицій 5 особливих економічних регіонів майже за 20 років (відповідно 25 та 22 млрд. дол.). Окрім цього, 14 міст Китаю отримали статус відкритих приморських територій. Саме фактор приморського узбережжя східних територій Китаю дозволив цим регіонам вийти у лідери економічного розвитку країни навіть в умовах відсутності пільг, притаманних ВЕЗ. Усього на території китайських ВЕЗ на протязі останніх 20 років було введено у дію біля 5700 підприємств з участю іноземного капіталу.

Сьогодні найбільше розповсюдження за кордоном має трактування ВЕЗ як територій, на яких, завдяки введенню безмитного режиму, а також за допомогою інших економічних та організаційних регуляторів стимулюється зовнішньоекономічна діяльність із залученням іноземних інвестицій. Офіційно визнаною є дефініція вільної зони (або зони “порто-франко”), котру дано у VIII доповненні до Кіотської конвенції, прийнятої у 1973 році. У ній під зоною “порто-франко” визначалась частина території, на котрій товари розглядались як об'єкти, які знаходяться поза рискою національної митної системи і тому не підлягають обов'язковому митному контролю та оподаткуванню.

Слід відзначити, що вільні митні зони (ВМЗ) у міжнародних торгово-економічних відносинах використовуються вже кілька століть, а перші “порто-франко” виникли на узбережжі Середземного моря ще наприкінці XVI століття. У 1595 р. в італійському місті Генуї одним з перших було проголошено статус вільного порту. Вже більш 200 років існує місто Одеса, яке з 1817 року в дореволюційній Росії мало пільговий режим “порто-франко”, а сьогодні активно домагається такого ж права в незалежній Україні. Сьогодні таких міст у світі нараховується більш 400. Тільки у Європі існує біля 130 ВМЗ, а в США на основі спеціального закону 1934 р., прийнятого з приходом до влади президента Франкліна Рузвельта, функціонує більше 180 ВМЗ, котрі там мають назву “зовнішньоторгових зон”. Загальна кількість ВЕЗ у США зараз зросла до 300. Найбільш великою серед них є науково-технічна ВЕЗ “Силіконова долина”, де зосереджено 20% світових обсягів виробництва комп'ютерів та іншої обчислювальної техніки.

В сучасних теоретичних роботах, присвячених проблемам вільних зон, їх сутність трактується більш широко: вони визначаються як інструмент вибіркового скорочення масштабів державного втручання в економічні процеси. Це формулювання поняття “вільна зона” охоплює весь спектр явищ, пов'язаних з дією преференціального режиму господарювання. Як в іноземній, так і у вітчизняній науковій літературі розповсюджено визначення ВЕЗ, як частини національної території, економічний потенціал якої зорієнтовано на вирішення специфічної задачі (або комплексу задач). Це виділяє частину території країни, що розглядається, із загального ряду. В той же час підприємницька діяльність на території ВЕЗ повинна бути спрямована на вирішення проблем оптимального розміщення продуктивних сил у цілому по країні, а також її інтеграції у світове господарство. В прийнятому 13 жовтня 1992 р. Закону України “Про загальні положення створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” було використано термін “спеціальні зони”, котрі мають досить широкий діапазон спеціалізації: “Спеціальна (вільна) економічна зона являє собою частину території України, на якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб”.

У статті 3 цього закону дана класифікація вільних економічних зон, котрі включають спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристсько-рекреаційні, страхові, банківські тощо. Окремі зони можуть поєднувати в собі функції, властиві різним типам спеціальних (вільних) економічних зон.

Необхідно підкреслити дві рішучі особливості ВЕЗ. По-перше, для кожної такої зони характерні специфічні, у порівнянні з усією країною, економічні відносини у сфері виробництва та розподілу необхідного та додаткового продуктів, вироблених на її території. По-друге, здібність ВЕЗ до дифузного розширення та розповсюдження своїх меж на інші, що пов'язані з нею безпосередньо або ж опосередковано, господарчі сфери, галузі та території. Відмічу наступні характерні риси ВЕЗ:

1. Застосування різних видів пільг та стимулів, в такому числі:

· Зовнішньоторговельних (зниження або відміна експортно-імпортних зборів, спрощений порядок здійснення зовнішньоторговельних операцій);

· Фіскальних, пов'язаних із податковим стимулюванням конкретних видів діяльності. Пільги можуть зачіпати податкову базу (прибуток або доход, вартість майна і т.ін.), окремі її компоненти (амортизаційні відчислення, витрати на заробітну плату, транспорт), рівень податкових ставок, питання постійного або тимчасового звільнення від оподаткування;

· Фінансових, які включають різні форми субсидій, що надаються як у прямому виді - за рахунок бюджетних кошт і преференційних державних кредитів, так і опосередковано - у вигляді встановлення низьких цін на комунальні послуги, зниження орендної плати за користування земельними ділянками і тому подібне;

· Адміністративних, що спростовують процедури реєстрації підприємств, режиму в'їзду-виїзду іноземних громадян.

В результаті застосування пільг норма прибутку в ВЕЗ складає 30-50%, а іноді і більше: наприклад, транснаціональні компанії отримують в азіатських ВЕЗ в середньому 40% прибутку в рік. Суттєво скорочуються (в 2-3 рази) строки окупності капітальних вкладень (вважається нормальним для ВЕЗ, коли ці строки не перевищують 3-3,5 роки).

2. Наявність локальної, відносно відокремленої системи управління зоною, наділеною правом приймати самостійні рішення в широкому економічному спектрі.

3. Всебічна підтримка зі сторони центральної державної влади.

Створення ВЕЗ - діюче направлення розвитку економіки окремих територій і регіонів, зорієнтоване, як правило, на рішення конкретних приоритетних економічних задач, реалізацію стратегічних програм і проектів. При цьому, як показує практика, система пільг, встановлених в ВЕЗ, у достатній мірі індивідуальна і тісно пов'язана з програмами, що реалізуються на її території. (Втім, як відмічено в [1], згідно світовому господарському досвіду, початкові цілі та задачі, що декларуються при створенні ВЕЗ, частіше не співпадають з тим що діється в результаті фактичного розвитку).

В світовій практиці існує багато різновидностей ВЕЗ. Разом з тим, загальноприйнятої типології вільних економічних зон сьогодні не існує. Їх можлива класифікація приведена у Додатку № 1, а типові розміри, склад пільг та регіони розповсюдження - у Додатку № 2.

За станом на початок 1999 року світовий економічний простір нараховував більше тисячі вільних економічних зон. В них виготовлюється, а також з них вивозиться продукція, вартість якої складає біля 15% світового торгового обороту. ВЕЗ діють за “шлюзовим” принципом, завдяки котрому національні товари та послуги поступають на світовий ринок, а іноземні ресурси вливаються у національні економіки, граючи важливу роль як у розвитку господарства країни - реципієнту, так й світової економіки в цілому.

Особливо привабливим є створення вільних економічних зон в прикордонних регіонах, так як у цьому випадку у межах зони можна також успішно вирішити практично усі специфічні проблеми транскордонних територій. У цьому значенні показовим приклад Росії, де з кількох десятків створених ВЕЗ реально працюють тільки дві - Калінінградська та “Нахідка”, що функціонують в прикордонних регіонах на двох протилежних, західному та східному кордонах величезної країни. У той же час центральна влада РФ поки не виступала з пропозиціями створення ВЕЗ, у тому рахунку міжнародних, на транскордонних з Україною територіях, оскільки не поспішала й з делімітацією спільного з нею кордону, довжина якого досягає 2250 км.

В умовах спаду виробництва, розриву традиційних господарських зв`язків, різкого скорочення обсягів капітальних вкладень при катастрофічному рівні фізичного та морального зносу основних фондів, недопустимого падіння життєвого рівня населення, створення вільних економічних зон багатьма розглядається чи не як єдиний шлях швидкого вирішення усіх проблем, особливо привабливий з огляду на посилення тенденцій регіоналізму та розширення самоврядування. За свідченням фахівців, до Кабінету Міністрів України з регіонів надійшло близько 100 пропозицій про заснування вільних економічних зон. Та чи дійсно ВЕЗ можуть вирішити проблему відродження економіки України?

Очевидно, що в процесі реформування економічної системи України та побудови відкритого суспільства з високим рівнем соціальної орієнтованості, необхідно у найкоротші строки знайти рішення, спроможні принципово вплинути на стабілізацію економічної ситуації і, в подальшому, стимулювати всебічний розвиток регіонів країни, вирівнювання рівнів їх соціально-економічного стану. Перехід до ринкової економіки передбачає підвищення ступеню інтегрованості країни у світовий господарський комплекс. А це, зокрема, потребує масштабної технологічної та структурної перебудови, що у свою чергу потребує притоку іноземних інвестицій. Саме тому один з перспективних та ефективних шляхів досягнення цього пов'язаний з використанням можливостей вільних економічних зон (ВЕЗ), що визначаються як частина національної території, економічний потенціал якої орієнтований на вирішення специфічної задачі (або комплексу задач), яка вирізняє цю частину території країни із загального ряду, і спрямована на вирішення проблеми оптимального розміщення продуктивних сил в країні в цілому та інтеграції її у світове господарство.

Крім того, обмежений розмір ресурсів в умовах економічної кризи зумовлює розробку пріоритетних інвестиційних програм, для реалізації яких доцільно зробити вибір територій, які мають для цього найбільш сприятливу інфраструктуру та географічні і економічні фактори, що забезпечить прискорений їх розвиток та досягнення потрібних результатів. За рахунок концентрації коштів, матеріальних, кадрових, науково-технічних і, у першу чергу та обов'язково, інноваційних ресурсів, ВЕЗ здатні відігравати роль центрів (точок) зростання, які у подальшому ініціюють активізацію економіки країни в цілому.

Створення вільних економічних зон є також одним із елементів перенесення ваги управління соціально-економічними процесами на регіональний рівень і являє собою одну із форм забезпечення ефективності територіально-господарської організації економіки, що цілком співпадає з загально державним підходом щодо перебудови економіки України та розширення самостійності регіонів.

Згідно з Законом України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” в Україні залежно від господарської спрямованості та економічно-правових умов діяльності можуть створюватися такі ВЕЗ:

· зовнішньоторговельні зони - частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та провадиться без сплати мита і митних зборів або з їх відстроченням. Формами організації таких зон можуть бути вільні порти (“порти-франко”), вільні митні зони (зони франко), митні склади;

· комплексні виробничі зони - частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємства, розширення зовнішньоекономічних зв`язків, запозичення нових технологій забезпечення зайнятості населення. Вони можуть мати форму експортних виробничих зон, де розвивається насамперед експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважно складальницькі операції, та імпортноорієнтованих зон, головна функція яких - розвиток імпортозамінних виробництв;

· науково-технічні зони - це ВЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу. Вони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів-технополісів, районів інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослідницьких, промислових, агро парків), а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів;

· туристично-рекреаційні зони - це ВЕЗ, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (в тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу;

· банківсько-страхові (офшорні) зони - це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України;

· зони прикордонної торгівлі - частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі.

ВЕЗ можуть бути класифіковані й за іншими критеріями. Так, за ознакою відкритості розрізняють інтеграційні ВЕЗ (діяльність яких спрямована на тісну взаємодію з поза зональною економікою країни) та анклавні (орієнтовані на зв`язки із зовнішнім ринком). Залежно від місця розташування ВЕЗ поділяються на зовнішні (розташовані на кордоні з іншими державами) та внутрішні (розміщені у внутрішніх районах країни)



2. Функціонування ВЕЗ, світовий досвід

2.1 Модель розвитку ВЕЗ у Латинській Америці

Велику популярність країнам Латинської Америки і Карибського басейну надають діючі ні їх території офшорні зони і фінансові центри, що спеціалізуються на наданні фінансових, банківських, комерційних та інших послуг. В даний час в регіоні діє близько 15 офшорних центрів, велика частина яких розташована в країнах Карибського басейну. 

Основними центрами міжнародного офшорного бізнесу в регіоні (станом на 1 жовтня 2010 р.) є Антигуа і Барбуда, Співдружність Багамських островів, Барбадос, Бермудські острови, Британські Віргінські острови, Республіка Панама, Кайманові острови, Сент-Вінсент і Гренадіни, Федерація Сент- Кітс і Невіс. 

Острівні держави Карибського басейну залучають іноземний капітал у результаті пільгової податкової політики і мінімальної бюррократічності національного законодавства. Незважаючи на своє острівне положення, ці держави мають розвинену систему телекомунікацій (пошта, телефон, телекс) і повітряне сполучення з Північною Америкою та Європою. У них розвинена банківська інфраструктура, існує високий рівень банківського регулювання, не стягується податок на прибуток. 

Офшорні компанії, які реєструються в країнах Карибського басейну, є нерезидентами, процедура реєстрації та управління цими компаніями значно спрощена, управління компанією може здійснюватися на основі анонімності при дотриманні повної конфіденційності, вимоги до фінансової звітності для офшорних компаній мінімальні, компанія звільнена (у більшості випадків повністю ) від усіх місцевих податків і виплачує тільки щорічний реєстраційний збір. Щоправда, ці офшорні центри в більшості випадків виключені зі сфери впливу міжнародних податкових угод про уникнення подвійного оподаткування. Таким чином, ряд офшорних центрів у країнах Карибського басейну є юрисдикціями з помірними умовами оподаткування, а більшість з них - «податковими гаванями». 

Єдиний недолік цих зон - їх низький престиж. Тим не менш, тут зареєстровано чимало солідних банків, інвестиційних фондів, страхових та інших компаній. Так, в кінці 2009р.. в Панамі було зареєстровано 337 тис. офшорних компаній, на Британських Віргінських островах - 208 тис., на Багамах - 50 тис., на Кайманових островах - близько 39 тис., в Нідерладскіх Антилах - 22, 5 тис., на Барбадосі - близько 13 тис. У цих центрах діє понад 2 тис. комерційних банків . Близько однієї п'ятої всього обсягу світових валютних операцій проходить через офшорні центри країн Латинської Америки і Карибського басейну. 

Незважаючи на те що законодавство цих країн в загальних рисах однаково, у кожної зони є своя спеціалізація. Панама давно відома як країна, що надає пільгові умови для реєстрації морських суден, Бермудські острови - як фінансовий центр, Британські Віргінські острови - як центр міжнародних комерційних операцій. Розглянемо деякі офшорні центри регіону. 

Багами (Багамські співтовариство) - традиційна і широко відома безподаткова офшорна зона, що відноситься до «податкових гаванях». Ця юрисдикція повністю виключає з розрахунку оподатковуваної бази податок на прибуток зареєстрованих компаній і має сприятливе валютно-фінансове законодавство. 

Основна форма компаній, що реєструється на Багамах, - міжнародна комерційна компанія, яка багато в чому нагадує акціонерне товариство. Міжнародна комерційна компанія, функціонуючи в офшорному режимі, веде комерційну діяльність поза територією своєї реєстрації і тільки з іноземними громадянами і компаніями для цієї юрисдикції. Компанія користується такими пільгами: 

- Повне звільнення від усіх місцевих податків; 

- Відсутність вимог з надання адміністративної і бухгалтерської інформації щорічного фінансового звіту та аудиту; 

- Повна конфіденційність і анонімність власників компанії досягається випуском акцій на пред'явника без вказівки номіналу; можливість доступу до журналів реєстрації існує тільки для зареєстрованих акціонерів або за рішенням суду; 

- Компанії забезпечена максимальна безпека капіталовкладень, включаючи зміну юридичної адреси; можливість переведення капіталовкладень в іншу країну, а також злиття і поглинання іншою компанією; 

- Допускається наявність одного акціонера, нарада ради директорів і щорічні збори акціонерів необов'язкові і можуть проводитися поза юрисдикцією реєстрації компанії; 

- Фінансова документація може зберігатися в будь-якій країні; 

- Терміни реєстрації компанії складають від трьох до п'яти днів, її вартість - приблизно 2 тис. дол, а щорічні збори не перевищують 5 тис. дол 

На Багамах зареєстровано понад 9 тис. компаній . 

На початку сьогоднішнього століття найбільш швидко розвивалася офшорна зона на Британських Віргінських оостровах, яка є лідером серед світових офшорних центрів. Зона, розташована на островах на сході Карибського моря, має хороші комунікації, пряму повітряний зв'язок з США, а також інші повітряні лінії. Законодавство цієї популярної безподаткової зони схоже на те, яке діє на Багамах. Навіть типовеназва офшорних фірм те саме - міжнародна комерційна компанія. Однак це не офшорна зона в її класичному розумінні. Її гідність пов'язане зі сприятливою системою податкових угод, умовами роботи офіційних представництв та іншими пільгами, які надаються зареєстрованим в ній компаніям. У цьому офшорному центрі стягується невеликий податок на прибуток. Компанії, зареєстровані в зоні, використовуються як транзитні для внутрішньофірмових (трансфертних) переказів капіталів. В якості пункту такого трансферту в більшості випадків виступають офшорні компанії в класичних «податкових гаванях». 

У зоні відбувається швидке зростання офшорних компаній. У 1988 р. там було зареєстровано 7,1 тис. компаній, в 1991 р. - 15,6 тис., а в 1996 р. - вже 43 тис. нових міжнародних комерційних компаній. Таким чином, за деякими оцінками, в регістрі Британських Віргінських островів за 10 років - з 1984 по 1994 р. було зареєстровано 200000 міжнародних компаній, а сьогодні їх число перевищило 600000. Доходи від офшорного бізнесу і туризмуформують переважну частину бюджету країни. 

Великим офшорним центром є Панама - незалежна країна в Центральній Америці, що користується великою популярністю у судновласників. Панама - один з найбільших в світі торговців національним прапором, що надає пільгові умови для реєстрації морських суден. За кількістю зареєстрованих суден (понад 13 тис. ) країна до цих пір займає перше місце в світі. У регістр суден Панами можуть бути занесені суду, довжина яких складає 20 м і більше, а водотоннажність - принаймні 50 т. У відповідності з міжнародною практикою це мінімальні вимоги до розмірів і тоннажу суден. вільний економічний зона

Найбільшу привабливість панамського суднового регістру обумовлюють два фактори: 

- Можливість подвійної реєстрації; 

- Відсутність податків на доходи і майно, за винятком реєстраційних та щорічних стандартних податків і зборів за мінімальними ставками. 

Хороша інфраструктура, високий рівень банківського регулювання, відсутність податку на прибуток роблять цю юрисдикцію досить привабливою і ля офшорних компаній. Щорічно там реєструються 8-10 тис. компаній. Накопичені в Панамі зарубіжні банківські депозити за своїми розмірами значно перевершують основні макроекономііческіе показники країни перебування і істотно перевершують звичайні потреби національної економіки в банківському обслуговуванні. За кількістю зареєстрованих на рік офшорних компаній, їх приросту за останні роки, а також загальної кількості цих компаній у реєстрі держави Панама на початку поточного сторіччя займала третє місце серед світових офшорних юрисдикцій. 

2.2 Модель розвитку ВЕЗ у Китаї

Серед країн, що розвиваються, дуже помітний розвиток і резонанс одержали спеціальні економічні зони Китаю. Почавши з невеликих територій, об'єднаних спецзонами на самому початку 80-х років, китайське керівництво до середини 90-х років поширило їхній режим на сотні квадратних кілометрів. Крім найбільш відомих у країні і за рубежем спеціальних економічних зон - «Шеньчжень», «Чжухай», «Сямень», «Шаньтоу», що мають багаторічну історію, а також спеціальної економічної зони «Хайнань» (існує з 1988 р.), у країні помітний розвиток одержали зони техніко-економічного розвитку (більш 2-х десятків) і зони розвитку нової і високої технології - технопарки. Особлива роль приділяється шанхайській зоні економічного розвитку «Пудун». Значення проекту, розрахованого на кілька десятиліть, визначається не тільки тим, що зона «Пудун» повинна стати в перспективі великим центром промислового виробництва Китаю, але і покликана сприяти перетворенню Шанхая в найбільший торговий і фінансовий центр Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

Гонконг знаходиться в південно-східній Азії і складається з декількох острів і материкової частини Китаю. Загальна площа Гонконгу 1,092 кв. км., населення становить 7,303,334 мешканців (оцінка липня 2002 року), 95% з них - китайці. Офіційними мовами Гонконгу є кантонскій діалект китайської мови і англійська мова. Рівень грамотності населення становить 92.2%.

З 1 липня 1997 року Гонконг, відповідно до угоди, підписаної між Китаєм і Великобританії 19 грудня 1984 року, називається Особливим Адміністративним Районом Народної Республіки Китай. В цій угоді була введена формула "одна країна, дві системи", відповідно до якої в Гонконгу не буде вводитися соціалістична економічна система, і на протязі наступних 50-ти років Гонконг збереже автономність у вирішенні всіх питань, крім питань міжнародної політики та оборони .

Основним завданням Конституції Гонконгу є поділ урядових, юридичних і економічних систем Гонконгу і Китаю. Президент Китаю є главою держави і Китаю, і Гонконгу. Виконавча влада в Гонконгу належить Головному Виконавчому особі і Виконавчому Комітету, що складається з тринадцяти членів. Законодавча влада представлена ??однопалатним законодавчим зборами (60 місць); судова влада виповнюється судами Гонконгу, вищий з яких - Суд Останньою Інстанції Особливої ??Адміністративного Району Гонконг.

Після Нью-Йорка і Лондона, Гонконг вважається третім за величиною світовим фінансовим центром. Швидко розвивається ринкова економіка Гонконгу залежить головним чином від міжнародної торгівлі. Продукти харчування та сировина імпортуються, так як природні ресурси Гонконгу досить обмежені. Валютою Гонконгу є гонконгський долар, ставка якого офіційно прив'язана до ставки долара США (USD1 = HKD 7.8).

Юридична система Гонконгу заснована на англосаксонському загальному праві.Основним корпоративним законодавством є Закон про компанії Гонконгу, принципи якого грунтуються на законодавстві Великобританії. 

Реєстрація компаній в Гонконзі 

Для ведення міжнародної торгової і інвестиційної діяльності реєструється приватна компанія з відповідальністю, обмеженою акціями. Реєстрація відбувається відповідно до Закону про компанії Гонконгу (Глава 32).

Компанії Гонконгу можуть займатися будь-якими законними видами діяльності, при цьому потрібно отримати відповідну ліцензію, якщо Компанія припускає виступати в якості банківського або кредитної установи, страхової компанії або інвестиційного консультанта.

Всі компанії, зареєстровані в Гонконзі, повинні мати юридичну адресу в Гонконзі, а також призначити секретаря, який повинен бути резидентом Гонконгу.Зареєстрований агент не потрібно.

Процедура реєстрації

Для реєстрації компанії в Гонконзі спочатку необхідно підготувати Засновницький договір та Статут передбачуваної компанії, підписати відповідні форми, в яких вказуються імена і дані передплатників, директорів і секретарів компанії. Установчі документи та форми подаються для реєстрації до Реєстру Компаній Гонконгу.

Установчий договір і Статут компанії підписуються двома передплатниками, кожному з яких повинна бути розподілена як мінімум одна акція. Після реєстрації передплатники стають акціонерами компанії. В Установчому договорі встановлюється основна структура компанії, вказується її назва, цілі установи, розмір статутного капіталу і його поділ на акції певного гідності, а також інші основоположні принципи.

Статут компанії регулює відносини між різними учасниками і членами компанії, в статуті встановлюється процедура скликання та проведення зборів акціонерів і директорів, процедура прийняття рішень і передачі акцій.

Реєстр компаній може відмовити в реєстрації, якщо передбачуване назва компанії збігається або схожа з назвою вже існуючої компанії, або передбачає зв'язок з або заступництво членів Королівської сім'ї або Уряду. Наступні слова вимагають додаткового схвалення або ліцензування: asset management, assurance, bank, building society, Chamber of Commerce, co-operative, fund management, imperial, investment fund, insurance, mass transit, municipal, reinsurance, royal, savings, tourist association, trust, trustee і underground railway. Для вказівки на обмежену відповідальність використовується суфікс "Limited".

Як тільки Реєстр компаній випустить Свідоцтво про реєстрацію, компанія повинна подати заяву і отримати Свідоцтво комерційної реєстрації в Департаменті податкової інспекції.

Протягом чотирнадцяти днів після дати реєстрації компанія повинна також зареєструвати в реєстрі Повідомлення про місцезнаходження зареєстрованого офісу.Також треба мати на увазі, що оригінал Свідоцтва про реєстрацію, оригінал Свідоцтва про щорічну комерційної реєстрації та корпоративна друк компанії повинні зберігатися за адресою зареєстрованого офісу в Гонконзі.

Акціонерний капітал і акціонери

У Гонконзі не існує вимоги щодо мінімального розміру статутного або оплаченого капіталу. Звичайно компанії реєструються з статутним капіталом HKD10, 000, розділеному на 10,000 акцій вартістю HKD1 кожна. Відповідальність акціонерів обмежена розміром сплаченого ними статутного капіталу, який зазвичай становить HKD 2. Акціонерний капітал компанії може бути встановлений не тільки в гонконзьких доларах, але і в будь-який інший валюті. Не дозволяється випускати акції на пред'явника і акції без номінальної вартості.

Мінімальна кількість акціонерів гонконгської компанії - два, вони можуть бути як фізичними, так і юридичними особами, резидентами Гонконгу чи ні. Всі дані про акціонерів компанії (імена, адреси, рід діяльності) заносяться в Гонконзі у відкритий реєстр акціонерів. З метою збереження конфіденційності можна використовувати номінальних акціонерів. В цьому випадку Компанія не повинна розкривати владі Гонконгу ім'я кінцевого бенефіціарного власника акцій компанії.

Директора гонконзьких компаній

Управління зареєстрованої в Гонконгу компанією здійснюється директорами компанії, мінімальна кількість яких - два. Директора можуть бути як юридичними, так і фізичними особами, резидентами Гонконгу чи ні. Також як і в ситуації з акціонерами компанії, імена, адреса проживання та паспортні дані директорів заносяться у відкритий реєстр.

Компанія, зареєстрована в Гонконзі, повинна призначити секретаря, який може бути фізичною або юридичною особою, але обов'язково повинен бути резидентом Гонконгу. Обов'язком Секретаря компанії перед Реєстром є ведення встановленої законом документації компанії.

Щорічна звітність і платежі

Протягом 18 місяців після реєстрації гонконгська компанія повинна провести щорічні загальні збори. Згодом таке збори проводяться принаймні один раз на рік.Метою проведення зборів є перевірка документації та звітності компанії, а також призначення службовців. Збори акціонерів і директорів компанії можуть проводитися як в Гонконзі, так і за кордоном, відповідно до рішення акціонерів або директорів, відповідно.

Щороку компанія повинна подавати до Реєстру компаній Щорічний звіт, в якому зазначаються дані про директорів і акціонерів, які в перебігу цього звітного періоду були директорами або власниками акцій компанії, відповідно. Щорічний звіт повинен бути поданий до Реєстру компаній протягом 42 днів після проведення щорічних загальних зборів компанії. У випадку, якщо звіт не буде подано або не буде подано в строк, компанія може бути викреслена з Реєстру.

Крім того, всі компанії повинні подавати до Департаменту податкової інспекції свою фінансову звітність, завірену аудитором (аудитор повинен мати підтверджену в Гонконзі кваліфікацію). Компанії повинні подавати щорічну звітність незалежно від того вели вони будь-яку діяльність чи ні. В останньому випадку готується і подається так звана "негативна декларація", або нульовий звіт, який не завіряється аудитором.Вартість реєстрації декларації в Реєстрі складає USD 50. Якщо компанія не подасть декларацію або не подасть її в термін, Департамент податкової інспекції може порушити проти компанії кримінальну справу.

Щорічна мито за комерційну реєстрацію становить USD 350. Така мито повинно бути оплачена не пізніше 15-го дня місяця, наступного за місяцем реєстрації компанії.У випадку, якщо платіж не був зроблений протягом 3-4 місяців, на компанію будуть накладатися штрафи.

Оподаткування гонконзьких компаній

У Гонконзі існують три основних прямих податку: податок на прибуток, податок на заробітну плату і податок на майно. У Гонконгу немає податку з продажу, податку на додану вартість, податку на прибуток з обороту, податку на приріст капіталу. 

Податком на прибуток в Гонконзі обкладається тільки прибуток, отриманий від торговельної, професійної або комерційної діяльності на території Гонконгу, тобто принцип оподаткування в Гонконзі заснований на джерелі доходу, а не на резидентності. Дохід, отриманий за межами Гонконгу, навіть якщо він був переведений в Гонконг, не обкладається податком на прибуток в Гонконзі. Ставка податку на прибуток складає 17.5%.

Гонконгські компанії повинні щорічно здійснювати два платежі з податку на прибуток: перший платіж повинен становити 75% попередньо розрахованого податку за поточний рік плюс 100% остаточного платежу з податку за попередній рік, другий платіж складається з решти 25% попередньо розрахованого податку за поточний рік.Час здійснення платежу встановлюється відповідно з повідомленнями, які зазвичай відправляються компанії в період з листопада по квітень.

Податкові декларації видаються податковою інспекцією 1-го квітня, в день, наступний за днем ??закінчення фінансового року - 31-го березня. Податкова декларація повинна бути заповнена і повернута разом з завіреною аудиторами фінансовою звітністю компанії протягом одного місяця після видачі.

Гонконг не має угод про уникнення подвійного оподаткування ні з однією країною (крім обмеженого по дії угоди з США, яке відноситься тільки до судноплавним компаніям, і ще угоди з Китаєм щодо резидентів Гонконгу, що працюють на материковій частині Китаю). Але незважаючи на це, багато країн надають одностороннє податкове звільнення щодо податків, сплачених в Гонконзі, а Гонконг, в свою чергу, не обкладає податком доходи, отримані за межами країни.

2.3 Моделі розвитку ВЕЗ у країнах Європи

Країни і території Західної Європи, де розташовуються офшорні центри, поділяються на території з пільговими та помірним оподаткуванням. До першого типу відносяться Ірландія, Гібралтар і розташовані поблизу Великобританії острова Мен, Гернсі, Джерсі.

Основні вимоги до офшорних фірмам, які не платять податків у цих центрах, полягає в тому, що, по-перше, господарську та фінансову діяльність в офшорній зоні можуть вести тільки фірми-нерезиденти і, по-друге, ці фірми можуть діяти в зоні тільки за наявності особливого статусу, який надає їм законодавство того чи іншого офшорного центру. 

До територій з пільговим оподаткуванням, що успішно розвиваються в останні десятиліття, відноситься острів Мен, англомовний острів між Англією та Ірландією з населенням в 70 тис. чоловік. За конституцією він є самоврядною територією у Сполученому Королівстві. Острів є асоційованим членом ЄС за особливим договором, до якого не входять питання податкової політики. Оголосивши себе в середині 1970-х рр.. офшорним центром, острів Мен перетворився на один з найважливіших фінансових центрів Європи. На острові влаштувалися компанії, трасти, банки та інші установи. Фінансовий сектор забезпечує близько 25% національного доходу острова. 

Острів Мен має правову систему за типом англійського громадського права, а суди загалом застосовують англійську модель, що дуже важливо при установі трастів. Він має добре розвиненою юридичною та іншими службами. Центральне місце в репутації острова як серйозного офшорного центра займає його система контролю, яка має великий досвід частині нагляду та регулювання делікатних фінансових питань. Острів має хороші комунікації, в тому числі телефонну, факсимільний і телексний зв'язок першого класу. Тісні авіазв'язок з аеропортом Хітроу в Лондоні забезпечує хороше сполучення з усім світом. 

Острів Мен можна охарактеризувати як стабільну, добре розвинену і одночасно швидко розширюється офшорну юрисдикцію на основі загального права, де витрати нижчі, ніж у порівнянних юрисдикціях Джерсі і Гернсі. 

На острові відсутній валютний контроль, клієнтам забезпечується секретність ведення операцій. Реєстрація компаній займає 10-12 днів. Відсутніподатки на переказ капіталу, додатковий дохід, реєстрацію, майно, прибуток від реалізації, спадщину та дарування. Формально офшорні фірми повинні вести бухгалтерський облік, але в той же час вони не зобов'язані його нікому надавати. 

На острові Мен реєструються фірми трьох типів: 

1) фірми-резиденти, які мають право діяти на території самого острова і платять 20%-ний прибутковий податок. Однак слід пам'ятати, що будь-яка спочатку зареєстрована на острові фірма вважає фірмою-резидентом до тих пір, поки вона не подала клопотання про отримання іншого статусу і не сплатила відповідні річні збори; 

2) фірми-нерезиденти є безподатковими, якщо сфера їх діяльності знаходиться поза островом Мен. Вони самі визначають для себе місця проживання директорів, акціонерів і секретаря фірми. Щорічний урядовий збір з такої фірми становить 600 ф.ст. на рік. 

3) Фірми-виняток, також належать до безподаткових фірм. Для них потрібно, щоб хоча б один з директорів фірми і її секретар проживали на острові Мен. Державний річний податок - 300 ф.ст.

В даний час на острові Мен розробляються закони, які спрощують формальності, пов'язані з безподатковим фірмам. Замість фірм-виключень будуть так звані «міжнародні компанії», і їм пророкують відносне довголіття. Створення фірм цього типу викликано вимогами Європейського союзу. Що стосується фірм-резидентів, то після прийняття нового закону цей тип фірм, швидше за все, зникне, і його доведеться перетворювати в міжнародні компанії. 

Іншим прикладом «податкового раю» є Гібралтар, остання колонія Великобританії в Європі. Гібралтар, в якому проживає 30 тис. осіб, є самоврядним утворенням з 1965 р. Гібралтар - асоційований член ЄС, але з певними винятками: тут не застосовується договір про спільне землекористуванні і податок з обороту. 

В якості офшорного центру Гібралтар зростав швидкими темпами, одночасно з цим розвивалися юридична та інші служби. Це швидке зростання в значній мірі вплинув на телекомунікації: в останні роки в дію була введена нова вдосконалена телефонна система. Основні авіазв'язок здійснюються з Лондоном кількома щоденними рейсами, але є також авіалінії для зв'язку з Африкою та рештою світу через іспанські аеропорти в Севільї і Малазі. 

Валютою є гібралтарський фунт, що котируються на одному рівні з англійським фунтом. Валютного контролю не існує, а сьогоднішній банківський сервіс можна вважати абсолютно сучасним, причому він поліпшується у міру переїзду сюди міжнародних банків. Секретність в банківській справі заснована на загальному праві. Відсутні вимоги оприлюднення імен бенефіціарів до реєстрації компанії, навіть у випадку заяви про звільнення компанії від податків. 

Гібралтар пропонує два типи компаній, особливо вигідних з точки зору оподаткування: нерезидентні і звільнені від податків компанії. 

Нерезидентна компанія реєструється в Гібралтарі, але централізовано управляється і контролюється правлінням, що знаходяться поза Гібралтару. Якщо така компанія не має доходів у межах Гібралтару і не є посередником у перекладі прибутків у Гібралтар, то вона не сплачує жодних податків. На практиці це означає, що нерезидентна гібралтарська компанія повинна мати банківський рахунок тільки поза Гібралтару. На відміну від інших юрисдикцій, тут з нерезидентних компаній не стягується щорічний збір. 

Компанія з правлінням в Гібралтарі, якою володіє нерезидент, може при цьому клопотати про звільнення від сплати прибуткового податку. Гібралтар пропонує гарантоване звільнення від податків строком на 25 років за умови, що компанія прекрасно управляється і що вона дотримує правила, пов'язані із звільненням від податків. 

Звичайна гібралтарська компанія може отримати статус звільненої від податків за щорічний внесок в 225 фунтів . Перевага звичайної звільненої компанії в тому, що вона не вважається резидентної в інших країнах. Для звільнених від податків гібралтарські компаній діють особливі правила. Наприклад, вони не повинні мати справи з резидентними компаніями або особами, що проживають в Гібралтарі, але тільки з іншими звільненими від податків компаніями. Ніякі зміни, що стосуються власників акцій або бенефіціарів, не можуть бути внесені без дозволу гібралтарські влади. Крім того, звільнені компанії за допомогою щорічних ревізій повинні показувати, що компанія діяла відповідно до правил про звільнення від податків. Бухгалтеріяє необхідною для провідних справи компаній. 

На відміну від країн «податкового раю», в яких діяльність іноземних компаній обкладається тільки реєстраційним і невеликим щорічним збором, в Європі є ряд країн, які стягують з зареєстрованих у них фірм певні види податків. До числа країн із помірним оподаткуванням належать Швейцарія,Люксембург, Ліхтенштейн, Кіпр, Мальта, Монако. 

Чільне місце в офшорному бізнесі займає Ліхтенштейн - маленьке князівство між Швейцарією і Австрією з населенням в 32 тис. чоловік. Вигідне розташування, добре розвинені комунікації, наявність високопрофесійної юридичної служби, пільги іноземним компаніям сприяли швидкому розвитку цього офшорного центру. У 2004 р. в Ліхтенштейні було зареєстровано понад 40 тис. іноземних фірм, доходи від яких становили понад 30% бюджету країни . 

Серед іноземців популярні фірми, керуючі власністю інших фірм, а також холдингові компанії, які володіють акціями інших фірм і отримують з цього прибуток. Такі фірми не платять Ліхтенштейну ніяких податків, крім низького податку на статутний капітал. Вони також звільнені від аудиторського контролю. Їх мінімальний акціонерний капітал - від 30 до 50 тис. швейц. фр. Фірмі потрібно як мінімум один місцевий директор. Термін реєстрації - два тижні, її вартість - 6 тис. дол Приблизно стільки ж складає щорічний внесок. 

Серед найбагатших людей світу дуже популярні зареєстровані в Ліхтенштейні фонди. Їх мінімальний акціонерний капітал зазвичай складає 2 млн. швейц. франків, у разі сімейного фонду - 10 млн. швейц. франків . Зазвичай фонди використовуються для управління капіталами і цінними паперами. Хоча власником фонду є фізична особа, гроші фонду йому не належать. Це означає, що якщо основне підприємство даної особи збанкрутує, капітал, що належить фонду, залишиться недоторканим. 

У порівнянні, наприклад, зі Швейцарією перевагою цього офшорного центру є те, що податок з дивідендів, що переводяться за кордон, дуже низький і становить всього 4%. Крім того, вважається, що сьогодні рівень конфіденційності в банках Ліхтенштейну вище, ніж у швейцарських. 

Швейцарія - провідна країна світу в галузі банківської справи, де також діє помірне оподаткування. 

...