Моделювання оцінки конкурентоспроможності регіону

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Чернігівський державний інститут економіки і управління

Кафедра економічної кібернетики та інформатики

факультет Обліково - економічний

спеціальність Економічна кібернетика

Курсова робота

з дисципліни «Економічна кібернетика»

на тему: «Моделювання оцінки конкурентоспроможності регіону»

студент Богомоленко Ю.

курс ІV, група ЕК-091

науковий керівник к.е.н., доцент

Мостова Майя Амірахмедівна

Чернігів, ЧДІЕУ 2013



Рецензія

на курсову роботу з дисципліни “ Економічна кібернетика ”

студента Богомоленко Ю.О. ІV курсу, групи ЕК-091, на тему « Моделювання оцінки конкурентоспроможності регіону»

Зміст курсової роботи __ відповідає обраній темі. Курсова робота __ оформлена відповідно до методичних вимог.

Позитивними моментами курсової роботи є:

1)……………………………………………………………………………..

2)……………………………………………………………………………..

3)……………………………………………………………………………..

4)……………………………………………………………………………..

5)……………………………………………………………………………..

Основними недоліками курсової роботи є:

1)……………………………………………………………………………..

2)……………………………………………………………………………..

3)……………………………………………………………………………..

4)……………………………………………………………………………..

5)……………………………………………………………………………..

Загальний висновок:

Курсова робота __ допускається до захисту. В разі усунення недоліків курсова робота попередньо може бути оцінена на _____________.

_________ 200_р. _________________

(дата) (підпис викладача)

конкурентоспроможність моніторинг регіон



Зміст

Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження конкурентоспроможності регіону як основа формування стратегії його економічного розвитку

1.1 Економічні підходи до змісту конкурентоспроможності регіону

1.2 Методичні аспекти оцінки конкурентоспроможності регіону

1.3 Теоретико-методичні засади формування системи моніторингу конкурентоспроможності регіону

Розділ 2. Аналіз конкурентоспроможності Чернігівського регіону

2.1 Аналіз сучасних тенденцій розвитку Чернігівської області

2.2 Оцінка і виявлення конкурентних переваг Чернігівського регіону

2.3 Оцінка конкурентоспроможності регіону

Розділ 3. Формування стратегії конкурентоспроможного розвитку регіону

3.1 Удосконалення методичних підходів щодо оцінки конкурентоспроможності регіону



1. Теоретичні аспекти дослідження конкурентоспроможності регіону як основа формування стратегії його економічного розвитку

1.1 Економічні підходи до змісту конкурентоспроможності регіону

Розкрити сутність регіональної конкурентоспроможності дозволяють результати досліджень американського професора Е. Маркузен. Її теорія ґрунтується на тому, що у кожного регіону є свої переваги та недоліки, які не можуть бути автоматично відтворені в іншій місцевості. Вірний вибір місця розміщення виробництва може мати визначальне значення для успіху підприємства. Інакше кажучи, навіть коли немає формальних обмежень у географічній мобільності, капітал має тенденцію концентруватися на визначених територіях, тобто там, де його виробнича функція може бути реалізована повною мірою. При цьому, ці території варіюються від галузі до галузі. Так, комп'ютерна компанія може діяти по всьому світу, розміщувати у різних країнах свої інвестиції, технології та менеджерів. Але вибір того, яким виробництвом фірма буде займатися у той чи іншій країні, є набагато вузьким. Наприклад, якщо необхідно розробляти мікросхеми, то інвестувати краще у Силіконову долину США, розробляти програмне забезпечення - також Силіконову долину або Індію, налагодити масовий випуск комп'ютерів - у Тайвань, Малайзію або Сінгапур. Таким чином, конкурентоспроможність регіону визначається не тільки конкурентоспроможністю розташованих на його території підприємств, а й можливістю залучати мобільний капітал, тобто інвестиції.

Останнім часом великої популярності набула теорія конкурентоспроможності американського професора М. Портера, який застосував створену ним теорію корпоративної стратегії до національного рівня.

М. Портер доказував, що переваги (а відповідно і конкурентоспроможність) країни виникають не з інтенсивності використання галуззю специфічних факторів, якими у відносному надлишку наділена країна, вони є результатом інновацій. Такі інновації можуть виникнути у будь-якій галузі, у якій існують умови, що спрямовують та стимулюють інноваційні зусилля. Ці умови створюються чотирма елементами «ромбу конкурентоспроможності»: умовами для факторів, умовами для попиту, взаємопов'язаними та підтримуючими галузями, формуванням фірмової стратегії та суперництва. Конкурентний потеціал будь-якої економічної системи складається з інноваційних умов та сформованих стратегій, тому країни повинні переміщатися від базових або простих факторів (дешевої робочої сили, природних ресурсів) до інноваційних разом із зміною корпоративної стратегії.

Хоча М. Портер не сформулював чіткого уявлення щодо конкурентоспроможності територій, він надав інструмент для аналізу цієї категорії. Запропонована ним модель «національного ромбу» використовується у дослідженнях конкурентоспроможності регіону українськими вченими. Зокрема Л. Яремко запропоновано джерела конкурентних переваг регіону представляти у вигляді «регіонального ромбу», який складається з таких елементів:

• факторне забезпечення та характер його використання. Конкурентні переваги залежіть від забезпеченості регіону чинниками виробництва. Обмеженість успадкованих ресурсів може компенсуватися створенням штучних. За умов поширення та посилення у світі «нової економіки» домінуючими чинниками конкурентних переваг стають продуктивність та інноваційність;

• параметри попиту. Значення цих параметрів фактично формують обсяги, структуру та якісні характеристики пропозиції. Значний і вибагливий попит сприяє вдосконаленню виробництва і виготовленню якісної та оновленої продукції;

• виробнича та соціальна інфраструктура. У її складі першочергове значення мають стан енергопостачання, зв'язку та транспортної мережі. Останнім часом особливо наголошується на інформаційній складовій. Неможна також недооцінювати значення соціальної інфраструктури Це створює значні проблеми для населення та забезпечення підприємств кваліфікованою робочою силою;

• структура й організація бізнесу. В основі мотивації представлення цього детермінанта лежить твердження про неоднаковий конкурентний потенціал різних за розмірами та організаційними формами підприємств.

На дію цих основних детермінантів безпосередньо впливає бізнес середовище, посилюючи або послабляючи їх. Тому його стан є дуже важливим для досягнення конкурентоспроможності регіону. Він характеризується цілою низкою параметрів, які поділяються на три групи: склад учасників господарської діяльності, умови ведення бізнесу, соціально-економічна ситуація в регіоні. Важливе значення для досягнення конкурентоспроможності регіону має і культурно-соціальне довкілля.

Вирішення проблем формування конкурентних переваг регіону вимагає державного регулювання. З цією метою держава використовує такі важелі: грошово-кредитна політика; бюджетно-податкова політика; зовнішньоекономічна політика; структурна політика; регіональна політика.

Грошово-кредитна політика у сучасній економіці має бути спрямована на створення стимулів для заміщення цінових конкурентних переваг неціновими за одночасного напрацювання інструментів їх реалізації, у тому числі на забезпечення підприємств достатнім обсягом коштів для реалізації технологічного оновлення і посилення системи державного захисту протягом періоду реконструкції. Коригування рівня обмінного курсу шляхом безпосереднього впливу на ціну здатне досить швидко надати товаровиробникам цінові конкурентні переваги як на зовнішньому так і на внутрішньому ринку без потреби модернізації виробництва. При цьому передбачається, що отримані прибутки виробники спрямовують на модернізацію виробництва та освоєння високотехнологічних видів продукції. Політика захисту вітчизняних товаровиробників за допомогою постійного зниження курсу національної валюти у 2012 - 2013 рр. сприяла формуванню їх цінових конкурентних переваг, але небагато хто з них завдяки цьому активізував інноваційну діяльність.

Бюджетно-податкова політика відіграє важливе значення як для генерування стимулів, спрямованих на підвищення продуктивності виробництва та праці, так і для формування економічного середовища, сприятливого для розвитку конкурентних переваг регіону. У довгостроковій перспективі забезпечення конкурентоспроможності національної регіональної економік досягається за рахунок активної державної політики, що передбачає спрямування бюджетних видатків на розвиток інфраструктури та людського капіталу, податкове стимулювання заощаджень й внутрішніх інвестицій, заохочення та підтримку інноваційних розробок.

Засобами зовнішньоекономічної політики держава може регулювати відкритість регіональних економік на світовому ринку, стимулювати експорт товарів, залучати або обмежувати іноземні інвестиції. Складним завданням, що потребує розв'язання залишається розробка ефективного комплексу заходів тарифного і нетарифного регулювання, які було б спрямовано на створення українським виробникам необхідних умов для виробництва продукції, конкурентоспроможної як на національному, так і на зовнішньому ринках. Складність вирішення цієї проблеми пояснюється не лише суто практичними труднощами, а й насамперед недостатньою науковою розробкою питань тарифного регулювання в контексті завдань підвищення конкурентоспроможності.

На регіональну конкурентоспроможність значним чином впливає регіональна структурна політика. Це система адміністративних та економічних заходів державного впливу на економіку регіонів, які спільно здійснюються державними й регіональними органами, та націлені на удосконалення структури виробництва та споживання регіонів, ефективне використання їх потенціалу, збереження природного середовища та дотримування інтересів країни в цілому. Активна структурна політика передбачає розроблення та реалізацію комплексу заходів, який включає: стимулювання перетікання капіталу у пріоритетні галузі; стимулювання розвитку галузей, які прискорюють запровадження досягнень НТП; захист і надання фінансової допомоги галузям, які перебувають у стані занепаду і потребують докорінної реконструкції виробничого апарату; згортання частини виробництв у депресивних галузях; розроблення на державному рівні довгострокових планів, цільових програм, національних проектів для вирішення актуальних проблем структурної перебудови, а також програм підготовки та перепідготовки робочої сили, створення робочих місць.

Напрями та інструменти сучасної державної політики з питань підвищення конкурентоспроможності регіонів законодавчо закріплено у Державній стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року [1]. Серед пріоритетних напрямів зазначені такі:

• збільшення обсягу інвестицій в основні сфери економіки регіонів, які визначають стратегічні пріоритети їх розвитку;

• підтримка малого та середнього підприємництва;

• сприяння створенню та впровадженню інновацій;

• розвиток туризму та рекреації;

• розвиток виробничої та соціальної інфраструктури загальнодержавного і міжнародного значення;

• розвиток великих міст і агломерацій;

• розвиток інфраструктури інформаційного суспільства.

Конкурентоспроможність регіону визначається створеними на його території умовами ефективного використання відповідних факторів виробництва та можливістю залучати мобільний капітал, тобто інвестиції. При цьому критеріями, що беруться за основу, є поліпшення показників, які характеризують рівень і якість життя населення регіону. Вирішення проблем формування конкурентних переваг регіону вимагає державного регулювання. Узгодження грошово-кредитної, бюджетно - податкової, зовнішньоекономічної, структурної та регіональної політики є складним завданням, оскільки усі ці напрями тісно пов'язані між собою. Регіони України розрізняються за факторами економічного розвитку, а різні виробництва, залежно від спеціалізації, тяжіють до джерел сировини, кваліфікованих кадрів або до споживачів готової продукції. Тому заходи державної політики у сфері регіональної конкуренції мають сприяти створенню рівних умов для всіх регіонів.

1.2 Методичні аспекти оцінки конкурентоспроможності регіону

Дослідження сучасних методів оцінювання конкурентоспроможності регіонів дозволяє зробити висновок про те, що вони багато в чому засновані на оцінюванні конкурентоспроможності країн.

Слід зазначити, що для порівняння конкурентоспроможності країн використовується індекс оцінки глобальної конкурентоспроможності (GCI), розроблювачем якого є професор Колумбійського університету К. Сала-І-Мартін (Columbia University, США) . Індекс створювався для Всесвітнього економічного форуму й уперше був опублікований в 2004 році.

Індекс розроблено на основі комбінації загальнодоступних статистичних

даних і результатів опитувань керівників компаній, щорічних досліджень, які

проводяться Всесвітнім економічним форумом спільно з мережею партнерських організацій - провідних дослідницьких інститутів і компаній.

До складу індексу оцінки глобальної конкурентоспроможності включають 12 показників конкурентоспроможності, які детально характеризують конкурентоспроможність країн світу, що перебувають на різних рівнях економічного розвитку. Показниками є:

· якість інститутів;

· інфраструктура;

· макроекономічна стабільність;

· здоров'я й початкова освіта;

· вища освіта й професійна підготовка;

· ефективність ринку товарів і послуг;

· ефективність ринку праці;

· розвиненість фінансового ринку;

· технологічний рівень;

· розмір внутрішнього ринку;

· конкурентоспроможність компаній ;

· інноваційний потенціал.

У результаті розрахунку індексу визначається ранг країни. Таким чином, базовий підхід до оцінювання конкурентоспроможності регіону можна сформулювати на основі концепції конкурентоспроможностікраїни, запропонованої М. Портером. Вона включає два аспекти оцінювання

конкурентоспроможності: факторний і результатний. Факторну оцінку конкурентоспроможності можна побудувати на основі детермінант регіонального ромба. В основу результуючої оцінки конкурентоспроможності регіону лежить визначення М. Портера, згідно з яким конкурентоспроможність регіону - це продуктивність, використання регіональних ресурсів насамперед робочої сили й капіталу, порівняно з іншими регіонами, що інтегрується у величині й динаміці валового регіонального продукту (ВРП) на душу населення (і/або одного працюючого), а також виражається іншими показниками .

Д. Сепик відзначає, що конкурентоспроможність на рівні регіону визначити значно складніше, ніж на рівні підприємства. По-перше, тому що конкурентоспроможність на рівні регіону звичайно розглядається в рамках макроконцепції, а не як специфічно регіональне питання. По-друге,

тому що відсутній широкий консенсус щодо конкурентоспроможності на макрорівні. По-третє, тому що саме визначення конкурентоспроможності еволюціонує в часі. У ЄС економіка вважається конкурентоспроможною, якщо її населення має досить високий і зростаючий рівень життя й високий рівень зайнятості на стійкій основі. Для визначення індикаторів виміру конкурентоспроможності регіонів ЄС Європейською комісією використовується методика бенчмаркінгу. Вітчизняними вченими проводяться активні дослідження з розробки методик оцінювання конкурентоспроможності регіонів, однак єдиної методики ще не вироблено. Тому розглянуте багатогранне поняття може бути визначене в різних аспектах залежно від розв'язуваних завдань.У монографії А.З. Селезньова досліджуються проблеми конкурентоспроможності Росії . Конкурентні позиції регіонів на рівні ринків пропонується визначати на основі тринадцяти показників. До них відносять такі показники: потужності виробленого на території регіону сировини, матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів; забезпеченості виробничою, ринковою й соціальною інфраструктурою; ступеня зносу устаткування й перспективи його заміни; віддаленості постачальників і споживачів від основної маси ввозу - вивозу (не менш 60% обсягу); наявності транспортних швидкісних магістралей, морських і річкових портів, інфраструктури міжнародного зв'язку; екологічної обстановки; забезпеченості висококваліфікованими кадрами тощо. Але експериментальні розрахунки не представлені. Л.С. Шеховцевою пропонувався експериментально апробований програмно-цільовий підхід до оцінювання конкурентоспроможності на основі регіональних детермінант . Перший рівень «дерева цілей» включає чотири типових детермінанти: формування чинників виробництва й умов бізнесу в регіоні, стимулювання попиту, розвиток комплексів (кластерів) родинних галузей, вибір і реалізація стратегій. На другому рівні представлені 18 підцілей, що деталізують мету першого рівня: підготовка кваліфікованих кадрів; формування наукових і спеціальних знань; залучення інвестицій; підвищення доходів населення; підтримка конкурентоспроможних галузей тощо. Результати експериментальних розрахунків оцінок важливості даних показників підтвердили коректність методичного підходу, запропонованого для вибору пріоритетних напрямків формування конкурентоспроможності регіону.

За останні роки з'явилася значна кількість вітчизняних або спеціально адаптованих до наших реалій зарубіжних методик оцінювання інвестиційної ситуації, що складається в різних регіонах. На думку російських регіоналістів Л.І. Ушвицького і В.Н. Парахиної, під конкурентоспроможністю регіону варто розуміти його здатність забезпечити високий рівень життя населення й доходу власників капіталу, а також ефективно використовувати наявний у регіоні економічний потенціал при виробництві товарів і послуг .М.А. Комарова зазначає, що порівняльний аналіз нових методик і результатів їхнього застосування показав, що, незважаючи на певні позитивні зрушення, досягнуті за останні роки у вивченні й оцінці інвестиційної ситуації в регіонах, оцінювання конкурентоспроможності передбачає врахування стану організацій і окремих товарів.

Оцінювання регіонів здійснюється за показником інвестиційної привабливості, відзначають В.Н. Парахіна , Л.І. Ушвицький , А. Шахназаров, що недостатньо для визначення перспектив розвитку регіонів, виділення тих із них, які мають високий невикористаний потенціал, а також «тих, які залишилися поза увагою» інвесторів, експортерів товарів. У праці М.А. Комарова підкреслюється, що в «рейтингах інвестиційної привабливості» враховується тільки привабливість для інвесторів. Однак цього недостатньо, тому що «мігрують» не тільки капітали, але й інші ресурси - товарні й трудові, інформаційні й технологічні.

Як відзначають Л.І. Ушвицький і А. Шахназаров , у багатьох методиках перевага віддається бальним, переважно експертним оцінкам кожного з чинників, що враховуються. Однак на практиці такі оцінки значною мірою суб'єктивні й звичайно згладжують реальний розкид регіональних характеристик, тому що експерти остерігаються негативних оцінок. І.П. Данилов у праці зазначає, що даний метод незамінний при рішенні складних завдань оцінювання й вибору об'єктів, у тому числі спеціального призначення при аналізі й прогнозуванні ситуацій з більшим числом значимих чинників, коли необхідне залучення знань, інтуїції й досвіду висококваліфікованих фахівців-експертів. В.Е. Андрєєв пропонує оцінювати соціально-економічну конкурентоспроможність регіону на основі зважених рангів двох груп показників: рівня життя та інвестиційної привабливості порівнюваних регіонів . Параметр рівня життя містить у собі показники зважених рангів купівельної спроможності населення; частки населення, що живе нижче прожиткового мінімуму; рівня безробіття. Індикатор інвестиційної привабливості представлений зваженими показниками реальних інвестицій, інвестиційного потенціалу, інвестиційного ризику, питомої ваги збиткових підприємств.

В.Е. Андрєєв під конкурентоспроможністю регіону розуміє його роль і місце в економічному просторі країни, здатність забезпечити високий рівень життя населення й можливість реалізувати наявний у регіоні потенціал (виробничий, трудовий, інноваційний, ресурсно-сировинний тощо) . Як вихідну категорія для аналізу конкурентоспроможності регіону В.Е. Андрєєв пропонує регіональний ринок. Узагальнюючи підходи до проблем взаємозв'язку ціноутворення й конкурентоспроможності в системі економічних відносин,

В.Е. Андрєєв пропонує сформулювати такі функціональні залежності: де P, FP, SP - чинники регіонального ринку; RС = f(В) - чинники, що визначають рівень життя населення регіону; Р - чинники регіонального ціноутворення (рівень цін за товарними групами, механізм їхнього встановлення, залежність від зовнішніх ринків, видалення регіону від джерел сировини й основних ринків збуту); FР - наявність, розподіл і функціональна спрямованість основних чинників виробництва в регіоні (трудові ресурси, корисні копалини, галузева структура капіталу); Y - рівень життя населення регіону (доходи, їхня структура й диференціація, купівельна спроможність, ступінь зайнятості тощо); SP - соціально-політичні чинники, що характеризують взаємодію основних суб'єктів регіонального ринку - адміністрації , населення,підприємництва, взаємини з федеральним центром.

Дані функціональної залежності є вихідними, базовими. Згодом ці дані уточнюються й доповнюються іншими чинниками. Для того, щоб визначити критерії конкурентоспроможності, В.Е. Андрєєв вважає, що необхідно більш детально зупинитися на аналізі регіонального ринку, у межах якого взаємодіють всі перераховані чинники, і пропонує теоретичну модель конкурентоспроможності регіону .

М.А. Комарова , аналізуючи підходи до оцінювання конкурентоспроможності регіону, посилається на Ф.Н. Клоцвог і І.А. Кушникова, які вважають, що конкурентоспроможність регіону можна оцінювати за величиною його ресурсного потенціалу, під яким розуміється така величина кінцевого продукту або національного доходу, яку можна одержати при фактично наявних ресурсах регіону за максимально досягнутого рівні ефективності використання відповідних ресурсів У праці М.А. Комарова наводиться думка М.І. Муратової, яка пропонує ранжувати конкурентоспроможність регіонів виходячи не з одного показника, а застосовуючи сукупну оцінку з використанням багатомірних угруповань. Підрахувавши середнє значення факторних ознак за кластерами, таких як рівень безробіття, співвідношення грошового доходу й прожиткового мінімуму, індекс споживчих цін, індекс фізичного обсягу промислового виробництва, ВРП на душу населення, фактичне кінцеве споживання на душу населення, М.І. Муратова розділяє регіони країни на шість однорідних груп (кластерів).

Варто погодитися з думкою Ф.Н. Клоцвог , М.А. Комарова , що істотним недоліком методик оцінювання конкурентоспроможності регіону є

превалювання показників рівня економічного розвитку, характерних для індустріальної стадії. М.А. Комарова підкреслює, що найважливішими чинниками підвищення конкурентоспроможності й економічного росту в постіндустріальній економіці є інформаційні й управлінські технології, кваліфікація людей, ринкова інфраструктура .

Відповідно до методики, описаної в праці М.І. Ларіної розраховуються індекси поточної й стратегічної конкурентоспроможності. Індекс стратегічної конкурентоспроможності агрегує індекси інноваційності зовнішньоекономічній діяльності та розвиненості інфраструктури та комунікаційних систем. Саме в індексах інноваційності, розвиненості інфраструктури та комунікаційних систем закладено спробу врахувати вплив постіндустріальних чинників конкурентоспроможності. Індекс розвиненості інфраструктури та комунікаційних систем, запропонований у методиці, описаній в праці Н.І. Ларіної, розкриває можливості швидкої передачі інформації й виходу регіональних підприємств та організацій на зовнішні ринки .

Дослідження методичного інструментарію оцінювання конкурентоспроможності регіону показує, що на даний час методологія оцінювання конкурентоспроможності регіонів перебуває в стадії розробки. Одним з найважливіших критеріїв вибору тієї або іншої методики є комплексність, тобто здатність об'єктивно відображати рівень економічного потенціалу й соціального розвитку регіону, ефективності використання ресурсів і залучення їх у регіон.

Проаналізувавши методики оцінювання конкурентоспроможності регіону, викладені в працях вчених, слід значити, що розмаїтість підходів до оцінювання конкурентоспроможності регіону обумовлена різними цілями.

1.3 Теоретико - методичні засади формування системи моніторингу конкурентоспроможності регіону

Багатогранний характер конкуренції зумовлює широкий діапазон підходів та показників оцінки конкурентоздатності регіонів. У сукупності вони охоплюють як вертикальний, так і горизонтальний ряд об'єктів. Вертикальний ряд представлений окремими регіонами, галузями, країнами. Горизонтальний ряд являє собою окремі товари, підприємства, види діяльності.

Практика виробила низку основних підходів до оцінки конкурентоздатності регіону, які відображено на рис. 1.

Дані підходи, на мою думку, доцільно буде об'єднати в наступні групи:

- комплексний підхід до дослідження конкурентоздатності регіонів;

- підхід, заснованийна трудових параметрах;

- підхід, заснованийна використанні показників соціально-економічногорозвитку регіонів;

- підхід, заснованийна факторах формування конкурентоздатності регіонів;

- кваліметричний підхід;

- програмно-цільовий підхід;

- підхід, заснованийна стратегічному плануванні;

- кластерний підхід.

Підхід до оцінки конкурентоздатності регіонів, що базується на комплексності такої економічної категорії, як «конкурентоздатність» пропонується багатьма науковцями, серед яких можна відзначити: О.О. Тарасову, С. Н. Смірнова, Ю. В. Сімачова, Л. С. Засімову, А. А. Чулок, Л. С. Ковальську, Р. А. Фатхутдинова, М. Удачину.

Комплексний інтегральний підхід до оцінки конкурентоздатності регіону, який спирається на сім груп показників пропонує О. О. Тарасова . Вчена виокремлює групи показників, що характеризують аспекти конкурентоздатності, зазначені нижче:

- наявність й ефективність використання ресурсів регіону;

- життєвий рівень населення;

- інвестиційну привабливості регіону;

- інноваційну складової регіону;

- введення нових основних засобів;

- споживання окремих видів енергетичних матеріалів;

- малі підприємства.

Методика оцінки конкурентоздатності О. О. Тарасової складається умовно з трьох етапів таких, як розрахунок восьми груп показників, визначення інтегрального показника за кожним регіоном, віднесення регіонів до однієї з чотирьох груп . З точки зору вченої, з якою можна погодитись, показник регіональної конкурентоздатності є комплексним показником, що поєднує три рівні конкурентоздатності: макро-, мезо-, та мікрорівень.

Група вчених у складі С. Н. Смірнова, Ю. В. Сімачова, Л. С. Засімової, А. А. Чулок зазначають, що в залежності від цілей оцінки можуть бути обрані як інтегральні, так і часткові показники конкурентоздатності регіону . Згідно з методикою вищезазначених вчених, інтегральний індекс конкурентоздатності регіону розраховується на основі двох зведених індексів, таких як:

· конкурентоздатність підприємств регіону (фінансовий стан підприємства, інвестиційна активність підприємств, інноваційна активність підприємств, диверсифікація галузевої структури регіону, корпоративний розвиток);

· інституційний розвиток регіону (загальний підприємницький клімат, інвестиційний клімат, якість трудових ресурсів, інноваційний розвиток, розвиток інфраструктури, туристична привабливість регіону, ресурсна забезпеченіс

Размещено на http://www.allbest.ru/

Таблиця 1. Систематизація основних підходів, мотодів та показників оцінки конкурентоздатності регіонів

Підходи	Методи	Основні показники
Комплексний	Рейтинговий метод Індексний метод	Рівень конкурентоздатності, динаміка поточного стану, тип конкурентних переваг, конкурентоздатність підприємств регіону
Трудових параметрів	Статистичні методи	Питома вага оплати праці в регіоні, рівень життя населення, ефективність функціонування господарчої системи регіону, інвестиційна привабливість регіону
Соціально-економічного розвитку регіонів	Статистичні методи	Валовий регіональний продукт на душу населення, обсяг інвестицій у основний капітал, бюджетно-фінансова забезпеченість, доля середньоспискової чисельності робітників.
Стратегічного планування	SWOT-аналіз PEST-аналіз	Політична, економічна, соціальна, технологічна конфігурації регіону; сильні, слабкі сторони регіону, можливості та загрози для регіону
Кваліметричний	Догма «одномірності»	Показники залежать від пріоритетів, обраних для експертизи
Програмно - цільовий	Методи планування (менеджменту)	Побудова «дерева Цілей» - показники залежать від цілей, які визначені пріоритетними
Факторний	Рейтинговий метод Індексний метод	Капітал, ресурсний потенціал регіону, індекс поточної та стратегічної конкурентоздатності
Кластерний	Статистичні методи	Темп зростання продукції галузей, у яких задіяні центральні підприємства кластера; частка продукції галузевого кластера у валовому національному продукті

На нашу думку, вищезазначений підхід, дозволить визначити вклад регіону в економічний розвиток країни та виокремити конкретні напрямки, що характеризують внутрішню конкурентоздатність регіону .

Науковець Л. С. Ковальська у своїх роботах пропонує трьохрівневий комплексний підхід, що складається з розрахунку трьох наступних груп показників :

· конкурентні переваги регіону (стан природних ресурсів, інноваційних, людських та фінансових ресурсів);

· рівень людського розвитку (стан і охорона здоров'я населення; фінансування людського капіталу; рівень освіти населення; екологічна ситуація; демографічний розвиток; розвиток ринку праці; соціальне середовище; матеріальний добробут населення; умови проживання населення);

· рівень зовнішньоекономічної відкритості регіону (відкритість економіки регіону, покриття експортом імпорту, частка експорту у валовому регіональному продукті, частка імпорту у валовому регіональному продукті).

За кожною з груп показників розраховуються інтегральні індекси, які у свою чергу, впродовж третього етапу будуть згорнуті у інтегральні індекси конкурентоздатності регіонів, асиметрій та їх економічної безпеки. Третій етап завершується побудовою матриці співвідношень «рівень конкурентоспроможності регіону - рівень економічної безпеки регіону». На думку вченої, при оцінці конкурентоздатності, слід застосовувати рейтингові оцінки регіонів за методом ранжування.

Фатхутдінов Р. А. теж поділяє думки вищезазначених вчених і пропонує оцінювати конкурентоздатність регіону комплексно, як суму конкурентоздатності показників соціально-економічного розвитку з урахуванням їх значущості . Науковець пропонує розглядати регіон як підсистему системи більш високого рівня, тому, на його думку, конкурентоздатність багато у чому залежить від кількості, якості та інтенсивності впливу на неї з боку системи (країни). Тому багато показників конкурентоздатності пов'язані з відповідними показниками країни. Вчений пропонує перелік показників конкурентоздатності регіону, розроблений на основі системного комплексного та стратегічного підходу.

З точки зору Р. А. Фатхутдінова, системність полягає у тому, що:

· регіон з одного боку є підсистемою більш високого рівня, з іншого - глобальною системою для підсистем, що входять в неї;

· кінцевою метою регіону є підвищення якості життя населення.

Комплексність пояснюється тим, що до переліку показників входять чинники, що характеризують технічні, економічні, екологічні, організаційні, соціальні, міжнародні аспекти. У переліку показників конкурентоздатності регіону перші вісім є стратегічними (витрати з офіційних джерел у розвиток людини, інвестиційна активність у регіоні, інноваційна активність у регіоні, активність малого бізнесу, ефективність використання природних та виробничих ресурсів), останні одинадцять - фактичними, результативними, головний з яких «якість життя населення».

На нашу думку, врахування в методиці оцінки конкурентоздатності саме соціально-економічних показників, відображає тенденції економіки нового постіндустріального типу.

На думку М. Удачиної, саме комплексний підхід до оцінки конкурентоздатності дозволяє подолати існуючі стереотипи у відношенні до регіонів, отримати більш об'єктивні результати, що відрізняються від звичних уявлень .

Підхід, що базується на трудовому потенціалі регіону представлений зокрема такими вченими, як І.А. Землянська, Л. І. Ушвицький, В. Н. Парахіна, В. Є. Андрєєв .

Має місце двояке бачення даного підходу. Землянська І. А. акцентує увагу на оплаті праці, вважає даний підхід заснованим «на використанні трудових параметрів», що передбачає розрахунок питомої ваги оплати праці, яка визначається співвідношенням заробітної плати до продуктивності праці .

Про підхід, заснований на трудовому потенціалі, йдеться і в дослідженнях вчених Л. І. Ушвицького та В. Н. Парахіної . Вони вважають, що головним суб'єктом регіону є населення, оскільки регіон являє собою середовище, де населення реалізує свої економічні інтереси, задовольняє свої потреби. Науковці розробили систему показників конкурентоздатності, що представлена основними трьома групами:

- високий рівень життя населення;

- ефективність функціонування господарчого механізму реґіону;

- інвестиційна привабливість реґіону.

На базі вищезазначених показників визначається інтегральний рівень конкурентоздатності реґіону.

У контексті вищезазначеного підходу цікаві розробки запропоновано В. Є. Андрєєвим, який при оцінці конкурентоздатності приймає критерії, що характеризують рівень та якість життя населення і пропонує побудувати наступний логічний ланцюжок «регіональний ринок - механізм ціноутворення - конкурентоспроможність реґіону». Автор визначає у якості основного критерію «рівень життя населення», що залежить від рівня його доходів, що формуються на регіональному ринку праці. Андрєєв В. Є. зазначає, що більшість підходів не у повній мірі враховують зростаючий вплив факторів ціноутворення на конкурентоспроможність реґіону, і у зв'язку із цим, фактори необхідно аналізувати як з боку регіонального попиту, так і з боку регіональної пропозиції. Кінцевою метою даного аналізу повинен стати висновок про конкурентоздатність реґіону на основі показників, що відображають взаємозв'язок ціноутворення в різних секторах реґіонального ринку.

Вчений робить висновок про те, що в основі конкурентоспроможності реґіону лежать фактори ціноутворення, що мають певну специфіку як для кожного типу реґіонального ринку, так і тісно пов'язані між собою .

Одним з найбільш адаптованих до сучасних умов підходом до оцінки конкурентоздатності є підхід, заснований на використанні державних методик соціально-економічного розвитку регіонів . У 2012 році результат роботи щодо вдосконалення системи показників соціально-економічного розвитку регіонів був втілений у Методиці визначення комплексної оцінки результатів соціально-економічного розвитку регіонів . Розрахунки згідно з даною методикою виконувались кілька разів: за підсумками 2012 року, у січні-березні 2012 року, та в січні-червні 2012 року. Результати виявились незадовільними та такими, що не відображають реальний стан речей. Оцінка здійснювалась у 3 наступні етапи:

1) здійснення рейтингової оцінки на основі розрахунку відносних відхилень показників кожного реґіону від еталонних значень таких показників інших реґіонів;

2) визначення середнього арифметичного значення суми рейтингових оцінок конкретного реґіону за всіма показниками, що характеризують окрему сферу його соціально-економічного розвитку;

3) визначення середнього арифметичного значення суми рейтингових оцінок конкретного реґіону за всіма сферами його соціально-економічного розвитку.

Найкращим, згідно з методикою, вважається реґіон, середнє арифметичне значення суми рейтингових оцінок якого має найнижче значення.

На нашу думку, принциповими недоліками системи показників вищезазначеної методики можна визначити наступні:

відсутність класифікації 35 показників за окремими критеріями ( показники не систематизовано на економічні, виробничі, соціальні і т.і., що ускладнює попереднє визначення картини в цілому);

комплексний рейтинг відображає тільки середнє арифметичне сукупності рейтингів усіх показників.

У 2005 р. було запропоновано вдосконалену Методику визначення комплексної оцінки результатів соціально-економічного розвитку регіонів . Серед переваг даної методики слід назвати наступні:

- чіткий розподіл показників на 3 групи, серед яких показники соціально-економічного розвитку України в цілому, у розрізі галузей та сфер діяльності, показники соціально-економічного розвитку реґіонів;

- превалювання показників соціального сектору, що характерно для постіндустріального етапу розвитку економіки.

Підвисоцький В. Г. пропонує застосовувати вищезазначені методи стратегічного планування при оцінці рівня конкурентоздатності регіонів . Так, SWOT-аналіз надає можливість визначити питання щодо:

- сильних сторін регіону, його переваг порівняно з аналогами (Strenths);

- слабких сторін (Weaknesses);

- сприятливих можливостей для майбутнього розвитку (Opportunities);

- потенційних небезпек, найбільш імовірні в майбутньому (Threats).

Науковець вважає, що у свою чергу PEST-аналіз дозволить виявити та оцінки фактори зовнішнього середовища регіону, що можуть у теперішньому та майбутньому часі вплинути на його конкурентоздатність. Основні етапи даного аналізу дозволять виявити:

- політичну конфігурацію (Policy), що складається з нормативно-правової бази діяльності території, структуру управління територією, суспільно-політичну ситуацію.

- економічну конфігурацію (Economy), що містить кластер-структуру економіки території, розвиток малого бізнесу, стан попиту (попит населення, інвестиційний попит підприємств, попит державних органів влади, чистий експорт-імпорт).

- соціальну конфігурацію (Society), яка акцентує увагу на тенденціях демографічного розвитку, стан і розвиток соціальної сфери, базові цінності городян, рівень і стиль життя.

- технологічну конфігурацію (Technology), котра складається з рівня розвитку інноваційних технологій у кластерах території .

Професор І. П. Данилов для оцінки конкурентоздатності регіону використовує підхід «кваліметрії», що заснований на «догмі одномірності», згідно з якою об'єкт завжди можна оцінити одним числом. Науковець підкреслює, що оцінка конкурентоздатності регіону на основі кваліметричного аналізу його конкурентних позицій дозволить визначити ступінь «убудованості» регіону в ринковий простір країни, асоціації регіонів або іншого регіону. Підхід кваліметрії «догма одномірності», запропонований у 1999 р. А. І. Орловим, спочатку призначався для зведення експертних оцінок до єдиного показника. У подальшому в країнах пострадянського простору «догма одномірності» була покладена в основу розробок комплексних та рейтингових оцінок рівня регіонального розвитку.

Факторів за якими оцінюють конкурентоздатність регіону досить багато, але на мою думку найголовнішими є:

- забезпеченість реґіону ресурсами.

- інвестиційно-інноваційна активність реґіону.

- якість життя населення реґіону.

- розвиток підприємництва.

- стан екологічної сфери.

- наявність на території реґіону кластерів та їх ефективна діяльність.



Розділ 2. Аналіз конкурентоспроможності Чернігівського регіону

2.1 Аналіз сучасних тенденцій розвитку Чернігівської області

Таблиця 2. Соціально - економічний стан Чернігівської області у 2010-2012рр. за даними Головного управління статистики у Чернігівській області

Показники	2010р.	2011р.	2012р.
Промисловість(%)	99,8	98,0	98,1
Індекс обсягу сільського господарства (%):	86,9	127,2	107,9
- тваринництво (%)	98,0	81,8	147,6
- рослинництво (%)	81,3	42,4	110,3
Будівельна діяльність(%)	61,9	14,7	91,7
Транспорт(%)	3,3	3,1	66,4
Зовнішньо - економічна діяльність:	х	х	х
- експорт, млн.дол.США	6204,2	7114,7	7687,0
- імпорт, млн.дол.США	19905,3	40525,0	26655,5
- сальдо(+,-), млн.дол.США	-13701,1	-33410,3	-18968,5
Оборот внутрішньої торгівлі, млн.грн.	4385,0	5463,8	6143,2
Індекс споживчих цін(%)	109,5	103,6	98,8
Середньомісячна заробітна плата,грн	1689	1952	2292
Ринок праці,тис. осіб	19,1	15,9	15,4
Кількість безробітних	15,7	16,4	15,3
Капітальні інвестиції, млн.грн.	2153,2	2289,1	3047,8
Чисельність населення(тис.осіб):	1109,7	1098,2	1088,5
- народжуваність	10091	10134	х
- смертність	21644	20179	х

Показники соціально - економічного стану Чернігівського регіону показують нам те, що стан області поганий, це нам показують такі показники, як : промисловість, яка з кожним роком зменшується; сальдо - весь час від'ємне, так як імпорт в регіоні переважає над експортом, хоча експорт і зростає, але це не показує значних змін; населення, яке з кожним роком зменшується. Але є і показники, які покращуються з кожним роком - це індекс обсягу сільського господарства, який зріс за три роки на 21%; будівельна діяльність зросла майже на 30%; транспортні перевозки також збільшились: вантажні зросли на 76%; пасажирські на 18,4%. Індекс споживчих цін в регіоні знизився з 2010 по 2012 рр. приблизно на 10%. Заробітна плата зросла на 603грн.. Кількість безробітних зменшується, але це може бути зумовлено тим, що зменшується кількість працездатного населення. Досить позитивним є те, що в регіон збільшився приплив капітальних інвестицій, він зріс на 894,6 млн. грн. , також те, що збільшилась народжуваності та зменшився рівень смертності.

Таблиця 3. Валовий регіональний продукт Чернігівського регіону

	2004	2005	2006	2007	2008	2009	2010	2011
Всього, у фактичних цінах, млн. грн.	6181	7627	8950	11532	14918	14636	17008	21165
У розрахунку на одну особу, у фактичних цінах, грн.	5163	6474	7714	10081	13213	13121	15406	19357
У порівняних цінах, у відсотках до попереднього року	110,0	100,1	103,4	106,5	102,3	89,6	100,0	107,8

За три роки (2009-2011рр.) спостерігається позитивна тенденція, ВРП зріс на 21165-14636=6529млн.грн, або на 18,2%.

2.2 Оцінка і виявлення конкурентних переваг Чернігівського регіону

Станом на 1 січня 2013р. в Чернігівській області 20444 суб'єкти господарської діяльності налічувалося в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України. Це на 0,5% більше, ніж на відповідну дату 2012р.

Повідомляє Головне управління статистики у Чернігівській області.

Протягом 2012р. було взято на облік 874 суб'єкти, знято з обліку - 561.

За ознакою особи в області налічується 19364 підприємств - юридичних осіб та 1080 - без права юридичної особи (філій, представництв, інших відокремлених підрозділів).

Найпоширенішими організаційно-правовими формами господарювання залишаються товариства з обмеженою відповідальністю та приватні підприємства, відповідно, 23,3% та 18,6% від загальної кількості суб'єктів ЄДРПОУ.

У територіальному розподілі найбільша кількість підприємств розташована в містах Чернігів (8676), Ніжин (1113), Прилуки (1087) та Чернігівському районі (906), а найменша - Срібнянському (202), Талалаївському (249), Варвинському (276) та Куликівському (287) районах.

Систематизація сильних і слабких сторін конкурентоспроможності чернігівського регіону, сприятливих та несприятливих чинників зовнішнього середовища, які необхідно враховувати при формуванні санаційної стратегії

Внутрішнє середовище	Зовнішнє середовище
І. Сильні сторони	ІІ. Можливості
1. Широкий асортимент товарів; 2. Фахова підготовленість технологічних працівників; 3. Компетентність вищого керівництва; 4. Зорієнтованість виробництва на задоволення вимог споживача; 5.Тісні зв'язки з постачальниками ресурсів і збутовими організаціями. 6. Доступ до ринків збуту.. 7.Наявність кваліфікованих кадрів у традиційних галузях промисловості. 8.Значна частка родючих ґрунтів. 9.Наявність покладів корисних копалин. 10.Наявність потужних підприємств паливно-енергетичного комплексу, харчової, хімічної, машинобудівної, легкої галузей промисловості, здатних виробляти конкурентноспроможну продукцію.	1. Залучення додаткового капіталу; 2. Державна підтримка; 3. Більш повен використання наявних виробничих можливостей; 4. Збільшення об'ємів постачання сировини за рахунок інтеграції з сільськогосподарськими виробниками. 5. Деформація структури промисловості, високий ступінь зношеності основних фондів. 6. Недостатнє технічне переоснащення підприємств. 7. Складна демографічна ситуація (від'ємний приріст, мала народжуваність, незадовільний стан здоров'я населення). 8. Поступове виснаження основних родовищ нафти і газу. 9. Недостатні капіталовкладення в розвідку корисних копалин, зокрема нафтогазорозвідку.
III. Слабкі сторони	ІV. Загрози
1. Відсутність достатнього обсягу власних фінансових ресурсів; 2. Технічно застаріле обладнання; 3. Зношеність основних фондів; 4. Сезонність постачання сировини; 5. Висока собівартість продукції; 6. Висока вартість капіталу; 7. Слабка позиція у конкурентній боротьбі; 8. Вразливість підприємств до конкурентного тиску; 9. Збитковість господарської діяльності; 10. Нераціональне управління дебіторською заборгованістю. 11. Посилення транскордонного і міжрегіонального співробітництва. 12. Модернізація існуючих промислових підприємств та будівництво нових.	1. Уповільнений темп зростання ринку; 2. Недосконале законодавство; 3. Нестабільна політика уряду; 4. Підвищення цін на енергоносії; 5. Високий рівень конкуренції на ринку. 6. Вичерпання розвіданих природних ресурсів. 7.Наявність тіньового сектора економіки. 8. Нерозвиненість внутрішнього ринку, низька купівельна спроможність населення. 9. Висока інтервенція іноземних товарів. 10. Збереження високого рівня відсоткових ставок за користування банківськими кредитами. 11. Обмеженість коштів підприємств на розробку і виробництво інноваційної продукції.

Отже, після проведеного аналізу ми бачимо, що Чернігівському регіону

притаманні як позитивні так і негативні ознаки. Позитивними моментами є те що Чернігівщина має кваліфіковані кадри, гарний доступ до ринків збуту, потужні підприємства. Але негативних ознак набагато більше, так як Чернігівський регіон - це депресивний регіон, тому що він має від'ємний приріст населення, значну застарілість підприємств, виснаження родовищ природного газу , високі ціни на продукцію, перевага на ринку іноземних товарів та багато інших проблем.

2.3 Оцінка конкурентоспроможності регіону

Набір показників для оцінки конкурентоспроможності регіону у методиках відрізняється їх кількістю, групами та способом отримання. Кількість показників, які використовуються у методиках оцінки конкурентоспроможності регіонів може коливатись від двох (В. Безугла) до 44 (С. Н. Смірнов, Ю. В. Симачов, Л. С. Засимова, А. А. Чулок) . 3. В. Герасимчук, І. М. Вахович вказують, що при визначенні переліку показників слід керуватися наступними міркуваннями :

- вибрані показники повинні мати необхідну для проведення розрахунків статистичну базу;

- враховуючиціліаналізу, показники повинні відображатинайбільшсуттєві властивості або характеристики системи і водночас їх кількість повинна бути обмежена;

- показники не повинні бути занадто взаємопов'язані, що може призвести до багатократного повторення інформації і викривлення достовірності результатів.

Керуючись цими правилами ми відокремили найсуттєвіші показники для визначення конкурентоспроможності регіону(табл.5).

Таблиця 5 Показники конкурентоспроможності Чернігівського регіону

Показник	2010	2011	2012
Індекс обсягу сільського господарства (%)	86,9	127,2	107,9
сальдо(+,-), млн.дол.США	-13701,1	-33410,3	-18968,5
Оборот внутрішньої торгівлі	4385	5463,8	6143,2
Індекс споживчих цін(%)	109,5	103,6	98,8
Середньомісячна заробітна плата,грн	1689	1952	2292
Капітальні інвестиції, млн.грн.	2153,2	2289,1	3047,8

Часткові коефіцієнти по кожному показнику розраховуємо за формулою:

(1)

де - частковий коефіцієнт по відповідному показнику;

Пз - значення показника певного регіону;

Пе - еталонне значення показника (найвище або нормативне).

Результатом формули (1) буде коефіцієнт, який лежить в межах [0; 1], причому коефіцієнт із значенням 1 буде мати лише регіон з найкращим значенням даного індикатора.

Вважаємо за доцільне проводити розрахунок часткових коефіцієнтів за формулою (1) - шляхом ділення значення відповідного показника регіону на еталонне значення (максимальне).

Варто зазначити, що не всі показники можна перетворити на часткові коефіцієнти із значенням в межах [0; 1] шляхом ділення на максимальне значення, адже для факторів- стимуляторів найкращим буде найвищий показник, а для дестимуляторів - найнижчий.

Більшість науковців вирішує цю проблему наступним чином. Якщо збільшення показника підвищує конкурентоспроможність (стимулятор), то коефіцієнт шукається за формулами (1). Якщо збільшення показника знижує конкурентоспроможність (дестимулятор), то частковий коефіцієнт розраховується за формулою:

(2)

де Пз - фактичне значення показника для певного регіону;

Пmin - мінімальне значення показника;

Пmax ~ максимальне значення показника.

Таблиця 6. Часткові коефіцієнти для стимуляторів та дестимуляторів розраховані за різними методами

показник	2010	2011	2012	Середнє значення
Індекс обсягу сільського гос-ва	0,68	1,00	0,85	0,84
сальдо	1,00	0,41	0,84	0,75
Оборот внутрішньої торгівлі	0,71	0,89	1,00	0,87
Індекс споживчих цін	1,00	0,95	0,90	0,95
Середньомісячна заробітна плата	0,74	0,85	1,00	0,86
Капітальні інвестиції	0,71	0,75	1,00	0,82

Рисунок 1

Для визначення інтегрального коефіцієнта з отриманих коефіцієнтів знаходять середнє арифметичне (3.В. Герасимчук, Л. Л. Ковальська), середнє геометричне (Л. І. Ушвицький, В. М. Парахіна ) або середньозважене значення (Р. А. Фатхудінов ).

Середнє арифметичне значення використовується для показників, які мають однаковий рівень випливу на інтегральний коефіцієнт, і розраховується за формулою:

= (3)

де - інтегральний показник конкурентоспроможності регіону;

-- часткові коефіцієнти;

n - кількість часткових коефіцієнтів.

Недоліком даного методу є те, що будь-яке погіршення однієї часткової оцінки компенсується таким же за абсолютною величиною покращенням іншої часткової оцінки.

Для Чернігівського регіону середнє арифметичне буде рівним :

2010	2011	2012
0,806	0,808	0,932

Середнє геометричне розраховується за формулою:

(4)

Для Чернігівського регіону середнє геометричне буде рівним :

...