Підприємство в сучасній системі господарювання

де Тф - фактично відпрацьований допоміжним робітником час, год./міс.;

Сг - годинна тарифна ставка допоміжного робітника, грн./год.;

Квн - середній коефіцієнт виконання норм на дільниці, яку обслуговує допоміжний робітник.

5. Колективна система оплати праці (бригадна).

Використовується в тому випадку, коли характер обладнання чи специфіка технології потребують зусиль групи працівників різної кваліфікації.

При використанні цієї системи спочатку розраховується заробіток всієї бригади (Збр) як при прямій відрядній системі, використовуючи бригадний розцінок. Потім цей заробіток розподіляється між членами бригади одним із таких методів:

1) Метод годино-коефіцієнтів. Використовується тоді, коли всі члени бригади працюють в однакових умовах.

Розподіл бригадного заробітку згаданим методом проводиться в такій послідовності:

- визначають загальну кількість годино-коефіцієнтів (Г-Кбр), відпрацьованих бригадою, за формулою:



де Тфі - фактична кількість годин, відпрацьована і-тим робітником, год./міс.;

Кі - тарифний коефіцієнт за розрядом і-го робітника;

т - кількість членів бригади, чол.;

- знаходять суму бригадного заробітку, що припадає на один годино-коефіцієнт (З1г-к):

- заробіток і-го робітника (члена бригади) (Зі) обчислюють:

2) Метод коефіцієнта виконання норм. Використовується за умови, що члени бригади працюють в різних умовах.

Послідовність розподілу бригадного заробітку така:

- визначають заробіток бригади у випадку стопроцентного виконання норм виробітку (Збр.100%) за формулою:

де Сгі - годинна тарифна ставка і-го робітника, грн./год.;

- знаходять коефіцієнт виконання норм (Квн):

- заробітну плату і-го робітника обчислюють:



6. Акордна система.

Передбачає встановлення розцінку працівникові або групі працівників не за окремі вироби чи операції, а за весь обсяг робіт із визначенням кінцевого строку його виконання. Ця система заохочує до скорочення строків виконання робіт і тому використовується при ремонтних роботах, ліквідації наслідків аварій тощо.

В умовах становлення ринкових відносин на багатьох підприємствах знайшла застосування безтарифна система оплати працї.

Фактична заробітна плата кожного працівника підприємства є часткою у фонді оплати праці всього колективу або колективу окремого підрозділу і залежить від кваліфікаційного рівня працівника (К), коефіцієнта трудової участі (КТУ) і фактично відпрацьованого часу (Тф).

Кваліфікаційний рівень (К) встановлюється всім членам трудового колективу залежно від виконуваних функцій, рівня кваліфікації.

КТУ також виставляється всім працівникам і затверджується Радою трудового колективу.

Розрахунок заробітної плати при використанні безтарифної системи проводиться в такій послідовності:

1. Визначається кількість балів (Бі), зароблена кожним і-тим працівником (або групою працівників одного рівня):

де Тф - відпрацьована кількість людино-днів працівниками одного рівня або кількість днів, відпрацьована одним робітником.

2. Визначається загальна сума балів (Бсум), зароблена всіма працівниками підприємства або підрозділу:



де m - кількість груп однакових кваліфікаційних рівнів або чисельність працівників.

3. Визначається частка (доля) d фонду оплати праці (ФОП), що припадає на один бал:

4. Обчислюється заробітна плата і-го працівника (Зі):

Для yправлінського персоналу безтарифна система оплати праці передбачає коригування їхнього заробітку залежно від обсягу реалізації продукції.

Контрактна система оплати nраці грунтується на укладанні договору між роботодавцем і виконавцем, в якому обумовлюються режим та умови праці, права і обов'язки cторін, рівень оплати праці та інше. Договір може оплачувати час знаходження виконавця на підприємстві, фірмі (погодинна оплата праці) або конкретне виконане завдання (відрядна оплата).

Система участі у nрибутках передбачає розподіл певної частини прибутку підприємства між його працівниками. Такий розподіл може проводитись у формі грошових виплат або розповсюдження акцій між працівниками підприємства. Впровадження такої системи викликане тим, що існуючі системи оплати праці не викликають у працівників реальної заінтересованості у значних загальних результатах роботи підприємства. А справедливий і зрозумілий для вcіx розподіл частини прибутку між власником підприємства, адміністрацією, спеціалістами і робітниками створює умови для доброго психологічного клімату в колективі і процвітання підприємства.

Виплати з прибутків залежать від рівня витрат на виробництво, цін, фінансового стану підприємства. Їх розміри визначаються окремою угодою між відповідними сторонами (при укладанні тарифних угод).

Системи участі у прибутках диференціюються на систему оцінки заслуг, систему преміальних виплат, систему колективного стимулювання, систему участі у прибутках залежно від продуктивності праці та ін.

Загальний фонд оплати nраці nідnриємства складається із фондів тарифної заробітної плати погодинників і відрядників і цілого ряду доплат, тому планування фонду оплати праці починають з розрахунку саме фондів тарифної оплати праці.

Фонд тарифної заробітної плати погодинників (Фт.пог) обчислюється за формулою:

де Чі - чисельність погодинників, що працюють в і-тих умовах праці (нормальних, шкідливих, особливо шкідливих), чол.;

Фді - дійсний фонд часу роботи одного погодинника при і-тих умовах праці, н-год./рік;

С1і - годинна тарифна ставка погодинника першого розряду при і-тих умовах праці, грн./год.;

Ксер.і - середній тарифний коефіцієнт погодинників при і-тих умовах праці, який визначається:

де Чj - чисельність погодинників j-го розряду, чол.;

Кj - тарифний коефіцієнт j-го розряду.

Фонд тарифної заробітної плати відрядників (Фт.відр) визначається за формулою:

де Ті - сумарна трудомісткість робіт при і-тих умовах праці, н-год./рік;

С1і - годинна тарифна ставка відрядника першого розряду при і-тих умовах праці, грн./год.;

Ксер.і - середній тарифний коефіцієнт відрядників при і-тих умовах праці, який обчислюється:

де Тj - трудомісткість робіт по j-му розряду, н-год.

Просумувавши фонди тарифноі·заробітноі·плати погодинників і відрядників і доплати за преміальними системами, одержують фонд основної заробітної плати. Додавши до цього фонду інші види доплат, одержують годинний, денний, місячний і річний фонди оплати праці.

Тема 3. Капітал, виробничі фонди та нематеріальні ресурси

Основні фонди та виробнича потужність підприємства

Вартісним виразом виробничих фондів підприємства є основні і оборотні фонди.

Основні фонди підприємства - це засоби праці, які функціонують у виробничому процесі тривалий час (понад один рік), не змінюючи при цьому своїх форм і розмірів, мають вартість, не меншу від встановленої державою межі, і переносять її на вартість готової продукції поступово, шляхом амортизаційних відрахувань.

Основні фонди поділяються на виробничі і невиробничі.

Основні виробничі фонди функціонують у сфері матеріального виробництва підприємства. Основні невиробничі фонди не беруть беспосередньої участі в процесі виробництва, задовольняючи соціальні (побутові, житлові, культурні, медичні) потреби працівників підприємства: житловий фонд, будинки відпочинку, медичні заклади, заклади громадського харчування, спортивні установи та ін.

За своїм речовим складом, термінами служби, функціональною роллю в процесі виробництва основні фонди є неоднорідні.

Залежно від функцій, що виконують засоби праці у виробничому процесі, вони класифікуються за виробничим призначенням і поділяються на такі групи:

1. Будівлі - корпуси цехів, адміністративно-господарські побудови, склади, кладові.

2. Споруди - інженерно-технічні об'єкти: нафтові і газові свердловини, насосні станції, тунелі, очисні споруди, мости, стволи шахт, водонапірні башти та ін.

3. Передавальні пристрої - засоби, за допомогою яких передаються всі види енергії (електричної, механічної, тепловоі) від машин-двигунів до робочих машин: електромережі, паро-, водо-, газо-, нафтопроводи.

4. Машини і обладнання поділяються на:

- силові машини і обладнання (котли, дизелі);

- робочі машини і обладнання (верстати, преси, агрегати);

- вимірювальні та регулюючі прилади та пристрої, лабораторне обладнання;

- обчислювальна техніка.

Найважливіша складова - робочі машини і обладнання; вони безпосередньо впливають на предмети праці, змінюючи їх.

5. Транспортні засоби - враховуються засоби внутріцехового, міжцехового, міжзаводського транспорту: тепловози, вагони, автомобілі, тягачі, електрокари, автонавантажувачі тощо.

6. Інструмент - механізовані та ручні інструменти всіх видів, вимірювальні, ріжучі, а також різного роду пристосування - лещата, патрони, кондуктори та ін.

7. Виробничий інвентар - інвентарна тара, контейнери, загорожі машин, стелажі, робочі столи.

8. Господарський інвентар - предмети канцелярського і господарського призначення - канцтовари, меблі, предмети протипожежного призначення, засоби забезпечення санітарного стану тощо.

Згідно з Національними стандартами бухгалтерського обліку в Україні, зокрема Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» для цілей бухгалтерського обліку, основні засоби класифікуються за такими групами:

1. Земельні ділянки

2. Капітальні витрати на поліпшення земель

3. Будинки, споруди та передавальні пристрої

4. Машини та обладнання

5. Транспортні засоби

6. Інструменти, прилади, інвентар (меблі)

7. Робоча і продуктивна худоба

8. Багаторічні насадження

9. Інші основні засоби

Виробнича (технологічна) структура основних фондів - це співвідношення різних груп основних фондів у їх загальній вартості. Часто цю структуру розглядають як співвідношення активної і пасивної частини основних фондів.

До активної частини належать основні фонди, що беруть безпосередню участь у виробничому процесі (машини, устаткування, інструменти, прилади, пристрої вимірювання тощо).

До пасивної частини (будівлі, споруди) належать основні фонди, що забезпечують нормальні умови для здійснення процесу виробництва.

Прогресивною є така структура основних фондів, де частка активної частини зростає.

Чинники, що впливають на виробничу структуру основних фондів:

- виробничі та матеріально-технічні особливості галузі;

- форми суспільної організації виробництва;

- форми відтворення основних фондів;

- технічний рівень виробництва;

- рівень організації будівельних робіт;

- розміщення підприємства.

Галузева структура основних фондів характеризується співвідношенням питомої ваги основних фондів різних галузей до їх загальної вартості.

Вікова структура основних фондів - це співвідношення основних фондів різних вікових груп у їх загальній вартості.

Найчастіше виділяють такі вікові групи основних фондів:

- нові основні фонди, терміном експлуатації до 5 років;

- 5-10 років;

- 10-15 років;

- 15-20 років;

- старі основні фонди, терміном експлуатації понад 20 років.

У високотехнологічних галузях, де темпи оновлення основних фондів досить високі, можуть бути прийняті інші, «вужчі» вікові інтервали.

Облік основних фондів здійснюється в натуральній і вартісній формах.

Натyральні показники (площа, об'єм, потужність, продуктивність обладнання, кількість одиниць обладнання тощо) використовуються при визначенні виробничої потужності, розробці балансів обладнання, для удосконалення складу основних фондів і т. д.

Вартісна форма обліку необхідна для визначення розмірів амортизації, калькулювання собівартості продукції.

Оцінку основних фондів здійснюють залежно від:

- моменту проведення оцінки;

- стану основних фондів.

Залежно від моменту проведення оцінки вартість основних фондів визначається як:

1. Первісна вартість - це фактична вартість основних фондів на момент їх придбання і взяття на баланс.

Первісна вартість складається з таких витрат (згідно з Положенням (стандарту) бухгалтерського обліку 7):

- суми, що сплачуються постачальникам засобів праці (це фактично ціна придбання основних фондів);

- реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкти основних фондів;

- суми ввізного мита;

- суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних фондів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);

- витрати зі страхування ризиків доставки основних фондів;

- витрати на встановлення, монтаж, налагодження основних фондів;

- інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних фондів до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Первісна балансова вартість об'єкта основних фондів (Вп) може бути в загальному вигляді представлена формулою:

де Ц - ціна обладнання, грн.;

З - збори, мита, непрямі податки, грн.,

С - витрати на страхування ризиків, грн.;

М - витрати на установку, монтаж і доведення до необхідного стану основних фондів, грн.

2. Відновна вартість - це вартість відтворення основних фондів у сучасних умовах виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що і первісна вартість, але за сучасними цінами і включає результати переоцінки основних фондів (індексацію первісної вартості), що проводиться за рішенням уряду.

Відновну вартість основних фондів (Вв) можна представити:

де ДПп - середньорічний процент приросту продуктивності праці в країні за час використання основних фондів;

t - кількість років експлуатації основних фондів до моменту визначення відновної вартості.

У Національних стандартах бухгалтерського обліку в Україні виділений ще один вид оцінки основних фондів - справедлива вартість. Це - первісна вартість основних фондів, одержаних в обмін. Вона дорівнює сумі, за якою цей об'єкт може бути обмінений в разі здійснення угоди між заінтересованими і компетентними незалежними сторонами.

Справедливою вартістю в більшості випадків вважається ринкова вартість основних фондів, яка визначається професійними оцінювачами-експертами. В разі неможливості такої оцінки основні фонди переоцінюються за відновною вартістю або за відновною вартістю з врахуванням зношення. Справедливу вартість ще називають реальною вартістю основних фондів.

Залежно від стану основних фондів вони оцінюються за:

1. Повною вартістю (первісною або відновною балансовою вартістю).

2. Залишковою вартістю, яка визначається як різниця між вартістю, за якою об'єкт основних фондів був взятий на баланс підприємства, повною вартістю та сумою зношення.

Залишкова вартість основних фондів на час їх вибуття з експлуатації, спричиненого зношенням, називається ліквідаційною вартістю. За цією вартістю підприємства можуть реалізувати основні фонди, списати, передати на баланс іншому підприємству.

Залишкову вартість основних фондів можна представити формулами:

де Вп, Вв - відповідно, початкова первісна і відновна вартості, грн.

У процесі експлуатації основні фонди піддаються зношуванню.

Зношування - це втрата основними фондами своєї вартості. Розрізняють два види зношування - фізичне і моральне.

Фізичне зношування - це втрата основними фондами своїх споживчих властивостей, внаслідок чого вони перестають задовольняти вимогам, які до них ставляться.

Фізичне зношування може мати місце внаслідок експлуатації основних фондів у результаті спрацювання деталей, вузлів, блоків, а також у процесі їх бездіяльності і тривалого зберігання в результаті дії зовнішнього середовища (атмосферні впливи, корозія).

На фізичне зношування впливають дві групи чинників:

1) якість самих основних фондів (визначається досконалістю конструкції виробу, дотриманням технологічної дисципліни у процесі його виготовлення, якістю комплектуючих та матеріалів);

2) умови експлуатації основних фондів (ступінь завантаження, якість і своєчасність технічного догляду та ремонтів, режим роботи, захищеність від впливу вологості, тиску).

Фізичне зношування основних фондів може бути усувне, яке ліквідовується шляхом проведення ремонтів різної складності, аж до капітальних, та неусувне, яке призводить до повного руйнування основних фондів та їх ліквідації.

Мірилом фізичного зношення є коефіцієнт фізичного зношування основних фондів (Кф.знош), який можна обчислити:

де Вкал.рем - вартість капремонтів обладнання від початку служби, грн.;

Асум - сума амортизаційних відрахувань від початку служби (сума зношування), грн.;

0 < Кф.знош ? 1.

Фізичне зношування у відсотках можна обчислити за формулою:

де Тф, Тн - відповідно фактичний та нормативний строк служби обладнання, роки.

Моральне зношування - це передчасне (до закінчення строку фізичної служби) обезцінення основних фондів, викликане або здешевленням відтворення основних фондів (моральне зношування першого роду), або використанням більш продуктивних засобів праці (моральне зношування другого роду).

Моральне зношування І роду викликане підвищенням продуктивності праці у тих галузях, які виготовляють засоби праці; виробництво у них відбувається з меншими затратами і вони дешевшають.

Мірилом морального зношування І роду є коефіцієнт морального зношування І роду (Кмор.знош). Його можна обчислити:



Моральне зношування ІІ роду - це часткова втрата основними фондами своєї вартості в результаті появи нових, більш досконалих і продуктивних засобів праці. В такому випадку старі основні фонди перестають задовольняти потреби споживачів, їх використання стає економічно невигідним. Величина цього зношування буде різною у різних споживачів даного виду основних фондів і тому немає можливості врахувати величину морального зношування ІІ роду. Цей вид зношування можна частково усунути шляхом модернізації основних фондів.

Загальний коефіцієнт зношування основних фондів (Кзнош.заг) визначається:

Процес відшкодовування зношування основних фондів здійснюється шляхом амортизації:

Амортизація - це перенесення вартості основних фондів на вартість новоствореної продукції з метою їх повного відновлення. Фактично амортизація означає списання протягом кількох років експлуатації балансової вартості основних фондів. Амортизаційні відрахування відносяться на витрати виробництва і з них формується амортизаційний фонд підприємства, який і використовується для відновлення основних фондів.

Для здійснення процесу амортизації, встановлення норм амортизації і розрахунку амортизаційних сум основні фонди поділяються на три групи:

група 1 - будівлі, споруди, їх компоненти, передавальні пристрої;

група 2 - транспортні засоби, меблі, офісне обладнання, побутові електромеханічні прилади та інструменти, інформаційні системи;

група 3 - інші основні фонди, що не ввійшли до груп 1 і 2.

Механізм амортизації передбачає застосування передбачених законодавством України норм амортизаційних відрахувань.

Норма амортизації - це річний відсоток відшкодування вартості зношеної частини основних фондів.

Норма амортизації (На) визначається із залежності:

де - Вл - ліквідаційна вартість основних фондів, грн.;

Тсл - термін служби основних фондів (амортизаційний період), років.

Норми амортизації повинні бути економічно обгрунтованими і при їх розрахунку має бути правильно визначений термін корисної експлуатації основних фондів. Він встановлюється підприємством при зарахуванні засобів праці на баланс і призупиняється на період реконструкції, модернізації, добудови, консервації.

При визначенні строку корисного використання (експлуатації) основних фондів слід враховувати:

- очікуване використання об'єкта підприємством із врахуванням його потужності або продуктивності;

- фізичне та моральне зношування, що передбачається;

- правові або подібні обмеження щодо строків використання об'єкта та інші фактори.

Терміни корисного використання основних фондів можуть змінюватися в разі зміни очікуваних економічних вигід від їх використання. В цьому випадку амортизація нараховується, виходячи з нового терміну корисного використання основних фондів.

Для здійснення економічно вигідного процесу нарахування амортизації важливо правильно вибрати метод амортизації.



Прямолінійний (рівномірний) метод передбачає щорічне перенесення на собівартість продукції однакової частини вартості основних фондів протягом усього терміну їх служби.

Сума амортизації (А) визначається як добуток первісної балансової вартості об'єкта основних фондів та норми амортизації (На):

Цей метод має той недолік, що перенесення вартості основних фондів здійснюється рівномірно, а використовуються вони нерівномірно (поломки, простої, неповне завантаження тощо).

З метою пожвавлення процесу відтворення основних фондів та захисту нагромаджених амортизаційних сум від знецінення підприємствам дозволено здійснювати прискорену амортизацію основних фондів. Ці методи дають змогу протягом першої половини терміну корисного використання основних фондів відшкодувати 60-70% їх вартості в результаті застосування підвищених норм амортизації.

Метод зменшення залишкової вартості передбачає визначення амортизації, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості основних фондів на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка визначається за формулою:



де n - термін корисного використання основних фондів (Тсл), років.

Суть методу прискореного зменшення залишкової вартості полягає в тому, що річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка використовується при рівномірному нарахуванні амортизації, і подвоюється (На. підв.). Для визначення норми амортизації для будь-якого t-го року (Наt) служби устаткування за цим методом можна скористатися формулою:

де На.підв. - підвищена (подвоєна) норма амортизації, %;

t - рік служби устаткування, за який нараховується амортизація.

Кумулятивний метод характеризується більш високими нормами амортизації в першій половині амортизаційного періоду і поступовим їх зниженням у другій половині. Визначення річних сум амортизації цим методом здійснюється в декілька етапів:

1. Додаються числові значення років служби об'єкта основних фондів; наприклад, при шестирічному терміні служби:

1 + 2 + 3 +4 + 5 + 6 = 21 - кумулятивне число.

2. Утворюються дроби типу 1/21; 2/21 ... 6/21 і розміщуються у зворотному порядку: 6/21; 5/21 ... 1/21 кумулятивні коефіцієнти.

3. Обчислюються річні суми амортизації як добуток вартості, яка амортизується, і кумулятивного коефіцієнта.

При використанні цього методу за першу половину терміну експлуатації основних фондів амортизується більш як 65% їх вартості.

Виробничий метод амортизації передбачає, що річна сума амортизації визначається як добуток фактичного річного обсягу продукції (робіт, послуг) (Qфакт) та виробничої ставки амортизації (СА):



де Qплан - загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити із використанням об'єкта основних засобів, грн.

Підприємства в Україні можуть застосовувати норми і методи нарахування амортизації основних фондів, передбачені податковим законодавством. Згідно з чинним законодавством амортизаційні відрахування обчислюються окремо за кожною із трьох згаданих груп основних фондів. Суми амортизації звітного періоду визначаються множенням балансової вартості групи основних фондів на початок звітного періоду (БПt) на відповідну норму амортизації:

де БП(t-1) - балансова вартість групи основних фондів на початок періоду, що передував звітному, грн.;

П(t-1) - сума витрат на придбання основних фондів, їх капітальний ремонт, реконструкцію, модернізацію та інші види поліпшень протягом періоду, що передував звітному, грн.;

В(t-1) - cyма виведених з експлуатації основних фондів протягом періоду, що передував звітному, грн.;

А(t-1) - сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у періоді, що передував звітному, грн.

Річні і відповідно квартальні норми амортизації законодавством установлені такі:

група 1 - 5% (1,25%);

група 2 - 25% (6,25%);

група 3 - 15% (5,75%).

Прискорена амортизація основних фондів групи 3 дозволяється за такими нормами

Перший рік експлуатації 15%

Другий 30%

Третій 20%

Четвертий 15%

П'ятий 10%

Шостий 5%

Сьомий 5%

Метод амортизації обирається підприємством самостійно із врахуванням очікуваного способу отримання економічних вигід від його використання, він може переглядатись у разі зміни очікувань від використання основних фондів. Нарахування амортизації за новим методом починається з місяця, наступного за місяцем прийняття рішення про зміну методу амортизації. Нарахування амортизації проводиться щомісячно. Підприємства із сезонним характером виробництва річну суму амортизації нараховують протягом періоду роботи підприємства у звітному році.

Місячна сума амортизації (крім виробничого методу) визначається діленням річної суми амортизації на 12.

Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, в якому об'єкт основних фондів став придатним для корисного використання.

У процесі експлуатації основні фонди піддаються фізичному зношуванню. Це зношування відбувається нерівномірно, оскільки основні фонди складаються зі значної кількості елементів, виготовлених з різних за якістю матеріалів.

Ремонт основних фондів - це відновлення фізичного зношування окремих конструктивних елементів (вузлів, деталей) і підтримання основних фондів у працездатному стані протягом всього терміну їх служби.

За економічним змістом ремонти поділяються на:

- поточний;

- капітальний;

- відновний.

Поточний ремонт породжується випадковими поломками, що принципово не впливають на нормальне використання основних фондів. Він має характер дрібних налагоджувальних робіт, не відновлює основних фондів, а лише підтримує в робочому стані, тому не є формою їх відтворення.

Капітальний ремонт породжується закономірним зношуванням основних фондів і направлений на відновлення їх початкових експлуатаційних характеристик. Він є однією із форм відтворення основних фондів. Під час капітального ремонту основні фонди демонтують, замінюють або відновлюють вузли, конструктивні елементи. Цей вид ремонту доволі складний, потребує значних коштів і трудових затрат; здійснюється через порівняно великі проміжки часу.

Відновний ремонт - особливий вид ремонту основних фондів, що породжується їх зруйнуванням внаслідок стихійних лих, тривалої бездіяльності.

На практиці розмежувати ремонтні роботи за економічними ознаками досить важко, оскільки неможливо знайти чітку межу між самим ремонтом і відтворенням, затратами на збереження і затратами на відновлення. Тому в основу поділу ремонтів на види кладуть організаційно-технічні ознаки: складність, періодичність, обсяг робіт, місце проведення ремонту тощо.

За цими ознаками ремонти поділяються на:

- капітальний (повна розбірність агрегатів, заміна певних вузлів, проводиться у спеціалізованих цехах, часто супроводжується модернізацією);

- середній (проміжний між капітальним і малим, розбірність основних фондів сягає близько третини, проводиться частіше, ніж капітальний);

- малий (часткова розбірність, виконується на місці основними робітниками, або робітниками ремонтних служб, заміні підлягають не більше 15% деталей, найменший за обсягом і складністю).

Загальна вартість ремонтів (Брем) певного виду обладнання за рік обчислюється за формулою:

де Взам.елем - вартість замінюваних елементів на проведення ремонтів, грн./рік;

Взар.плат - витрати на заробітну плату при проведенні ремонтів, грн./рік;

де В1елем - вартість одного замінюваного елемента (середньозважена величина), грн.;

Крем - кількість ремонтів протягом року;

Y - коефіцієнт одночасного виходу з ладу основних фондів.

де Ф'Д - дійсний фонд часу роботи обладнання протягом року при однозмінній роботі, год.;

tнапр - час напрацювання на відмову (час від однієї відмови до наступної), год.

де І - середня частота відмов у рік.



де tрeм - витрати часу на один ремонт, год.;

Сгод.рем - середньогодинна тарифна ставка робітника-ремонтника, грн./год.;

ПСЗ - процент відрахувань на соціальні заходи.

Витрати на проведення різних видів ремонтів по-різному відносяться на витрати виробництва.

Витрати на поточний ремонт є постійними і відносно рівномірними протягом всього періоду експлуатації основних фондів. Іх відносять до поточних витрат і включають у собівартість продукції.

Витрати на капітальний ремонт є значно більшими і одноразовими. Вони визначаються заздалегідь і відносяться на собівартість продукції рівномірно протягом ремонтного циклу, тобто періоду між двома послідовними капітальними ремонтами. Витрати на капітальний ремонт, які забезпечують поліпшення стану основних фондів (продовжують термін служби, підвищують продуктивність), збільшують балансову вартість основних фондів.

Витрати на відновний ремонт фінансуються за рахунок державного резервного фонду і за характером та обсягом робіт його відносять до капітального будівництва.

Просте відтворення основних фондів забезпечується амортизаційними відрахуваннями, а розширене - шляхом здійснення технічного переоснащення, реконструкції та розширення діючого підприємства і нового будівництва.

Технічне переоснащення передбачає здійснення заходів щодо впровадження нової техніки і технології на окремих дільницях, механізації і автоматизації виробництва, заміни застарілого обладнання, які здійснюються згідно з планом технічного розвитку підприємства без розширення виробничих площ.

Реконструкція - це суттєве технічне вдосконалення і оновлення основних фондів, перелаштування виробництва; здійснюється за єдиним проектом раз у 5-10 років.

Розширення підприємства - це спорудження других і наступних черг, додаткових виробничих комплексів, цехів, комунікацій, допоміжних і обслуговуючих виробництв на території підприємства.

Нове будівництво - будівництво підприємства, цеху, корпусу на нових будівельних майданчиках за окремим затвердженим проектом; передбачає розширення виробничих площ, значне збільшення потужності.

Ефективність використання основних фондів характеризується рядом показників, які поділяються на загальні і часткові.

Основним із загальних показників використання основних фондів є фондовіддача (Фв):

де Q - обсяг товарної (валової, чистої) продукції підприємства за рік, грн.;

Sсер - середньорічна вартість основних фондів підприємства, грн.

Оберненим показником до фондовіддачі є фондоємкість (Фм):

Фондоозброєність праці (Фо) обчислюється за формулою:



де Ч - середньоспискова чисельність промислово-виробничого персоналу, чол.

Середньорічна вартість основних фондів (Sсер) обчислюється за формулою:

де Sпоч - вартість основних фондів на початок року, грн.;

Sвв - вартість введених протягом року основних фондів, грн.;

Твв - кількість місяців до кінця року, протягом яких функціонуватимуть введені основні фонди;

Sвив - вартість виведених з експлуатації основних фондів протягом року, грн.;

Твив - кількість місяців до кінця року з моменту виведення з експлуатації основних фондів.

Частковими показниками використання основних фондів є:

- коефіцієнт екстенсивного завантаження устаткування (Кекст);

- коефіцієнт інтенсивного завантаження (Кінт);

- коефіцієнт інтегрального використання основних фондів (Kінтегр);

- коефіцієнт змінності роботи обладнання (Кзм).

Кзм по групі обладнання цеху визначають:

де Фд, Фн - дійсний і номінальний фонд часу роботи обладнання за певний період, відповідно, год.



де Фк - календарний фонд часу, дні;

В, С - вихідні і святкові дні;

tзм - тривалість зміни, год.;

Ззм - кількість змін роботи обладнання на добу.

Кекст на робочому місці обчислюється:

де т - кількість видів деталей, що обробляються на робочому місці;

tшт.і - норма часу на одну деталь і-го виду, н-год.;

Nі - обсяг випуску деталей і-го виду, шт.

Кінт по групі обладнання обчислюється:

де tфакт - фактично витрачений час на виготовлення одиниці продукції, н-год.;

tнормт - технічно обгрунтована норма часу на одиницю продукції, н-год.

Кінт на робочому місці визначають:

де tмаш.і - машинний час обробки однієї деталі і-го виду, н-год.;



Коефіцієнт змінності обчислюється:

де Взм - кількість відпрацьованих верстато-змін;

Вд - кількість відпрацьованих верстато-днів;

Фд - дійсний фонд часу роботи всього обладнання, год.;

Фд1 - дійсний фонд часу роботи всього обладнання при однозмінній роботі, год.

Крім показників екстенсивного та інтенсивного використання устаткування важливе значення мають показники використання виробничих площ і споруд, коефіцієнти оновлення та вибуття основних фондів.

Найважливішими серед них є:

- коефіцієнт завантаження виробничих площ цеху;

- показник зняття продукції з 1 м2 виробничої площі;

- пропускна здатність резервуарів, водонапірних башт тощо.

Для характеристики руху основних фондів на підприємстві використовуються показники:

1) коефіцієнт оновлення (Конов)

де Sк - вартість основних фондів на кінець року, грн.;

2) коефіцієнт вибуття (Квиб)



Виробнича потужність - це максимально можливий обсяг випуску продукції підприємством за певний час (зміну, добу, місяць, рік) у встановленій номенклатурі і асортименті при повному завантаженні обладнання і виробничих площ.

Виробнича потужність визначається в натуральних одиницях при обмеженій номенклатурі виробів і у вартісному виразі при широкому асортименті.

Розрахунок виробничої потужності є найважливішим етапом обгрунтування виробничої програми підприємства. На його основі плануються обсяги випуску продукції, складаються баланси потужностей, визначаються обсяги необхідних капіталовкладень.

Виробнича потужність підприємства визначається за всією номенклатурою продукції за показниками потужності ведучих цехів основного виробництва, а потужність ведучих цехів - за показниками потужності ведучих дільниць; потужність останніх - за даними пропускної здатності ведучих груп обладнання.

Ведучими є ті цехи, дільниці, в яких виконуються головні і найбільш трудомісткі технологічні процеси.

При розрахунку виробничої потужності слід звертати увагy на виявлення і усунення так званих «вузьких місць», тобто відставання пропускної здатності окремих груп обладнання від пропускної здатності ведучої групи обладнання.

Виробнича потужність верстата, обладнання, агрегата (ВПв) обчислюється:



де Фд - дійсний ефективний фонд робочого часу обладнання, год.;

Тшт - прогресивна норма часу на одиницю продукції, год./од.

де Фк - число календарних днів у періоді;

В, С - число вихідних і святкових днів у періоді;

nзм - кількість змін роботи одиниці устаткування;

tзм - тривалість зміни, год.;

Квтрат - коефіцієнт втрат робочого часу через простої, непродуктивні витрати робочого часу, ремонти, скорочення тривалості зміни в передсвяткові дні та ін.

Виробнича потужність потокової лінії (ВПпл):

де r - такт потокової лінії, год./одиниць.

Виробнича потужність агрегатів неперервної дії (ВПнеп), наприклад, доменних печей, обчислюється за формулою:

де Фк - календарний фонд часу роботи доменної печі, год./рік;

tпл - час на одну плавку, год./плавк;

q - обсяг металу, що виплавляється за одну плавку, т/плавк.

Вихідна виробнича потужність у вартісному виразі, тобто потужність на кінець розрахункового періоду (року) (ВПвих), обчислюється:



де ВПвх - виробнича потужність на початок періоду, грн.;

ВПвв - введена в плановому періоді виробнича потужність, грн.;

ВПвив - виведена за плановий період виробнича потужність, грн.

Середньорічна виробнича потужність (Впсер.р) підприємства, цеху, обчислюється за формулою:

де k - кількість місяців експлуатації обладнання з певною потужністю протягом року.

Ефективне використання основних фондів та виробничих потужностей має важливе значення для підприємства, оскільки їх повніше використання сприяє зменшенню потреб у введенні в експлуатацію нових виробничих потужностей, веде до збільшення обсягів випуску продукції.

Основними напрямами поліпшення використання основних фондів підприємств є:

1) зменшення кількості недіючого устаткування, виведення з експлуатації зайвого та швидке залучення у виробництво невстановленого устаткування;

2) скорочення та ліквідація внутрішньозмінних простоїв шляхом підвищення рівня організації виробництва, підвищення коефіцієнта змінності роботи обладнання;

3) підвищення якості ремонтного обслуговування основних фондів;

4) удосконалення виробничої структури основних фондів;

5) модернізація діючого устаткування, машин і механізмів;

6) швидке освоєння проектних потужностей, введення в дію нових технологічних ліній, агрегатів, устаткування;

7) економічне стимулювання раціонального використання основних фондів.

Оборотні фонди і оборотні кошти підприємства

Оборотні фонди - це частина виробничих фондів підприємства, яка повністю споживається в кожному технологічному циклі виготовлення продукції і повністю переносить свою вартість на вартість цієї продукції.

Речовим змістом оборотних фондів є предмети праці, які в процесі виробництва перетворюються на готову продукцію.

Найбільшу питому вагу у складі оборотних фондів підприємства мають виробничі запаси. До їх складу входять:

- сировина, основні і допоміжні матеріали;

- паливо;

- куповані напівфабрикати та комплектуючі вироби;

- тара і тарні матеріали;

- запасні частини для ремонту;

- малоцінні та швидкозношувані предмети (господарський інвентар, малоцінні інструменти та ін.) хоч і є засобами праці, проте мають термін служби менший одного року і для спрощення обліку відносяться до оборотних фондів).

Незавершене виробництво - такі предмети праці перебувають безпосередньо на робочих місцях або в процесі транспортування від одного робочого місця до іншого.

У складі незавершеного виробництва виділяють напівфабрикати власного виробництва, тобто такі предмети праці, які повністю пройшли обробку в одному підрозділі підприємства, але потребують подальшої обробки в інших підрозділах цього ж підприємства.

Витрати майбутніх періодів не є речовим елементом оборотних фондів, це грошові витрати, здійснені в даному періоді, але будуть віднесені на собівартість продукції частинами в наступних періодах (раціоналізація і винахідництво, проектування різних заходів, придбання різного роду інформації).

Співвідношення між окремими елементами оборотних фондів до їх загального обсягу, виражене у відсотках, називають виробничо-технологічною структурою оборотних фондів.

Ця структура має відмінності залежно від:

- характеру виробництва;

- тривалості технологічного циклу;

- видів продукції;

- територіального розміщення виробництва та ін.

Ефективному використaнню матеріальних ресурсів сприяє їх нормування.

Норма витрат матеріальних ресурсів - це граничнодопустима кількість сировини, матеріалів, палива, енергії, яка може бути використана для виробництва одиниці продукції визначеної якості.

Основні та деякі допоміжні матеріали нормуються на одиницю продукції, допоміжні матеріали для обслуговування обладнання нормуються на одиницю часу його роботи.



Норми витрат матеріальних ресурсів розробляються, як правило, самими підприємствами, інколи науково-дослідними установами на замовлення підприємств. Норми витрат повинні бути прогресивними, технічно й економічно обгрунтованими.

Структура норми витрат (Нв) має вигляд:

де Вч - чисті витрати матеріалу на одиницю продукції, роботи натур. од.;

Ввідх -технологічно неминучі відходи та втрати, натур. од.;

р - інші втрати, що виникають у процесі транспортування, зберігання тощо.

Методи нормування витрат матеріальних ресурсів:

- Аналітично-розрахунковий (грунтується на аналізі конструкції виробу, експериментів, виробничих умов та ін.);

- Дослідно-виробничий (на основі дослідних випробувань безпосередньо на робочих місцях; використовується для нормування витрат допоміжних матеріалів та інструменту);

- Звітно-статистичний (на основі даних про фактичне використання матеріалів, сировини у звітному періоді та їх коригування).

У системі показників ефективності використання матеріальних ресурсів основним є матеріаломісткість.

Матеріаломісткість:

- абсолютна

- питома

- загальна

Абсолютна матеріаломісткість показує витрати основних видів сировини і матеріалів за абсолютними значеннями на фізичну одиницю виготовленої продукції.

Питома матеріаломісткість - це витрати основних видів сировини і матеріалів на одиницю експлуатаційної характеристики продукції.

Загальна матеріаломісткість (Мм) відображає вартість всіх матеріальних затрат на одиницю виробу або на одну гривню виготовленої продукції. Її можна обчислити:

де Мм - загальна сума матеріальних затрат, грн.;

Q, N - обсяг виготовленої продукції в грошовому і натуральному вимірниках відповідно.

Оберненим показником до матеріаломісткості є матеріаловіддача (Мв):

У практичній роботі підприємства важливе значення мають показники:

1. Коефіцієнт використання матеріалів. Він може бути плановим (відношення чистої ваги виробу до норми витрат сировини або матеріалів) і фактичним (відношення чистої ваги виробу до фактичних витрат матеріалів).

Коефіцієнт використання окремих видів матеріалів (Квик.матер) може визначатись не лише щодо певних видів продукції, а й по підприємству в цілому:



де т - кількість видів продукції, при виробництві яких використовується даний вид матеріального ресурсу;

Nі - обсяг випуску продукції і-го виду в натуральних одиницях;

Мі - чиста вага (площа) одиниці готової продукції і-го виду;

Мзаг - загальні витрати матеріалу на випуск продукції за певний період у фізичних одиницях.

2. Розмір відходів характеризується коефіцієнтом, що показує відношення величини відходів до величини загальних витрат матеріалу.

3. Коефіцієнт вилучення готової продукції із одиниці переробленої сировини. Цей коефіцієнт має певну межу - вміст у вихідній сировині корисних компонентів, що вилучаються.

Відносна економія матеріальних затрат (Ематер) обчислюється:

де Мбаз, ММпл - сума матеріальних затрат, відповідно, в базовому і плановому періодах, грн.;

Іq - індекс обсягу випуску продукції в плановому періоді.

Основними джерелами економії сировини і матеріалів є:

- Зниження ваги виробів;

- Скорочення відходів і втрат сировини та матеріалів;

- Використання відходів;

- Використання вторинної сировини;

- Зменшення і ліквідація браку.

Шляхи економії матеріальних ресурсів:

1) виробничо-технічні (якісна підготовка сировини до виробничого споживання, вдосконалення конструкції виробів, комплексна переробка сировини, застосування безвідходних та маловідходних технологій);

2) організаційно-економічні (підвищення рівня науковості нормування, розробка технічно обгрунтованих норм витрат матеріальних ресурсів).

Поряд з оборотними фондами, які функціонують у сфері виробництва продукції, процес її реалізації забезпечуються фондами обігу. До фондів обігу належать:

Фонди обігу

- Готова продукція на складах підприємства

- Готова продукція, яка відвантажена і знаходиться в дорозі

- Грошові кошти на розрахунковому та інших рахунках

- Грошові кошти у незавершених розрахунках

- Дебіторська заборгованість

- Готівка в касі

Сукупність грошових коштів підприємства, вкладених в оборотні фонди і фонди обігу, становлять оборотні кошти підприємства.

Оборотні кошти поділяються на нормовані і ненормовані.

До нормованих належать всі оборотні фонди та готова продукція на складах підприємства. До ненормованих належать: відвантажена готова продукція, готівкові і безготівкові грошові кошти підприємства, дебіторська заборгованість.

Структура оборотних коштів характеризується співвідношенням окремих елементів у загальному її обсязі, яке виражається у відсотках. Ця структура може бути досить різною залежно від галузі, до якої належить підприємство, але в цілому по промисловості 2/3 оборотних коштів авансується в оборотні фонди, а 1/3 - у фонди обігу.

За джерелами формування оборотні кошти підприємства поділяються на:

- власні;

- залучені.

Власні оборотні кошти - це ті, які виділені підприємству при його створенні і поповнені згодом за рахунок прибутку, а також внаслідок використання стійких пасивів (тих грошових коштів, які є тимчасово вільними і використовуються в господарському обороті підприємства - резерв майбутніх платежів, внески на соціальне страхування, заборгованість по заробітній платі та ін.).

Залучені оборотні кошти - це кредити банків, кредиторська заборгованість та інші пасиви.

Норматив оборотних коштів - це грошовий вираз вартості мінімальних запасів товарно-матеріальних цінностей.

Процес встановлення нормативу оборотних коштів, необхідних для нормальної діяльності підприємства, називається нормуванням.

Основним методом нормування оборотних коштів є метод прямого рахунку.

Норматив власних оборотних коштів у виробничих запасах (Нвир.зап) визначається шляхом множення денної потреби у певному виді матеріальних ресурсів (Д) на норму запасу, в днях (Здн):

Денна потреба визначається за формулою:



де Мзаг - загальна річна потреба в даному виді ресурсів, натур. одиниць, грн.

де qі - маса (площа) заготовки однієї деталі (виробу) і-го виду, натур. одиниць.

Масу (площу) заготовки знаходимо виходячи із коефіцієнта використання матеріалу (Квик.матер) і чистої ваги деталі (виробу) (Мі):

Виробничі запаси залежно від їх призначення поділяються на:

- Транспортний запас (Зтр) - на час знаходження товарно-матеріальних цінностей в дорозі від постачальника до споживача;

- Підготовчий запас (Зпідг) - на час приймання, перевірки якості і складування сировини і матеріалів;

- Технологічний запас (Зтехн) - на час підготовки сировини і матеріалів до виробничого споживання;

(Кожен із цих видів запасів обчислюється множенням даної потреби в матеріальних ресурсах (Д) на відповідну величину запасу, в днях);

- Поточний запас (Зпоточн) - для забезпечення безперебійного процесу виробництва матеріальними ресурсами між двома черговими поставками; визначається:

де Тпост - період поставки даного матеріального ресурсу, в днях.

Середній поточний запас обчислюється:

- Страховий запас (Зстр) - це мінімальний запас на випадок непередбачених перебоїв у постачанні, визначається:

де Тзрив.пост - період зриву поставки, у днях.

Максимальний виробничий запас (Зmax) обчислюється:

Середній виробничий запас (Зсер) можна знайти:

Мінімальний виробничий запас (Зmіn):

Норматив власних оборотних коштів у незавершеному виробництві (Ннзв) визначається за формулою:

де Ср - собівартість річного випуску продукції, грн.;

Тц - тривалість циклу виготовлення продукції, днів;

Кнз - коефіцієнт наростання затрат.

Норматив оборотних коштів в запасах готової продукції (Hгп) визначається як добуток одноденного випуску продукції за виробничою собівартістю (Вд) на норму запасу готової продукції на складі, у днях (Здн):

Норматив оборотних коштів у витратах майбутніх періодів (Нмайб.пер) розраховується, виходячи із залишків коштів на початок періоду (Впоч) і суми витрат, які слід буде зробити у плановому році (Впл), за мінусом суми для майбутнього погашення витрат за рахунок собівартості продукції (Впогаш.пл):

Сукупний норматив власних оборотних коштів підприємства (Нсукупн) обчислюється:

Оборотні кошти підприємства перебувають у безперервному русі, переходячи із однієї стадії кругообігу в іншу. Оборот оборотних коштів, виміряний у часі, називається їх оборотністю.

В загальному вигляді кругообіг оборотних коштів можна представити схемою:

На І стадії оборотні кошти змінюють грошову форму на товарну (виробничі запаси); на ІІ стадії йде процес споживання предметів праці у виробництві і їх перетворення у готову продукцію, включаючи стадію незавершеного виробництва. На ІІІ стадії обігові кошти у формі готової продукції вступають у сферу обігу і знову перетворюються на грошову форму.

Економічне значення оборотності полягає в тому, що від неї залежить величина необхідних підприємству сум грошових коштів для здійснення процесу виробництва і реалізації продукції.

Показниками оборотності оборотних засобів є:

- коефіцієнт оборотності;

- коефіцієнт завантаження;

- тривалість одного обороту.

Коефіцієнт оборотності (Кобор) показує кількість оборотів за рік і визначається відношенням реалізованої за рік продукції (РП) до середньорічного залишку нормованих оборотних коштів (Sноз):

Середньорічний залишок нормованих оборотних коштів (Sноз) можна знайти із залежності:

де S1, S2...S12 - середньомісячні залишки нормованих оборотних коштів, грн.

Середньомісячний залишок нормованих оборотних засобів (Sноз.міс) обчислюється:

де Sn, Sк - відповідно залишок нормативних оборотних коштів на початок і кінець місяця, грн.

Якщо відомі суми нормованих оборотних коштів на перше число кожного місяця, то Sноз можна обчислити:

де S1, S2...S13 - відповідно залишки нормованих оборотних засобів на перше число кожного місяця розрахункового періоду, включаючи перше січня наступного року, грн.

Коефіцієнт завантаження (Кзав) - величина, обернена коефіцієнту оборотності:

Цей показник показує, скільки оборотних коштів підприємства припадає на одну гривню реалізованої продукції.

Тривалість обороту (Тоб) показує тривалість одного обороту оборотних коштів, у днях, і визначається:

Суму вивільнених у результаті прискорення оборотності оборотних засобів (ДSноз) можна обчислити за формулою:

де РПзв - обсяг реалізації у звітному році, грн.;

Тоб.баз, Тоб.зв - середня тривалість одного обороту оборотних засобів відповідно у базовому і звітному роках, днів.

Оборотність оборотних засобів безпосередньо впливає на кінцеві результати роботи підприємства, зокрема приріст прибутку на рівень рентабельності.

Сума приросту прибутку (збитків) (ДП), одержаного за рахунок зміни оборотності оборотних засобів може бути розрахована за формулою:

де Пр.баз - прибуток від реалізації продукції у базовому році, грн.;

Sбаз, Sзв - відповідно середньорічні залишки нормованих оборотних засобів у базовому і звітному роках, грн.;

РПбаз - обсяг реалізації у базовому році, грн.

Вплив використання оборотних засобів на рівень рентабельності визначається за формулою:

де ДР - зміна рівня загальної рентабельності за рахунок зміни середніх залишків нормованих оборотних засобів, %;

Пбал.зв - балансовий прибуток у звітному році, грн.;

Sсер.зв - середньорічна вартість основних виробничих фондів у звітному році, грн.;

Рзв - загальна рентабельність виробництва у звітному році,%.

Ефективне використання оборотних коштів є важливим завданням підприємства і повинно забезпечуватись прискоренням їх оборотності на всіх стадіях кругообігу.

На стадії створення виробничих запасів - раціональне використання матеріальних ресурсів, удосконалення нормування, ліквідація наднормативних запасів, налагодження роботи транспорту, оптимальний вибір постачальників та ін.

На стадії незавершеного виробництва - скорочення тривалості виробничого циклу, впровадження прогресивної техніки і технологій, розвиток стандартизації та уніфікації, вдосконалення системи економічного стимулювання тощо.

На стадії обігу - раціональна організація збуту продукції, прискорення документообороту, дотримання договірної платіжної дисципліни, використання маркетингових важелів активізації продажу (реклама) та ін.

У конкретних умовах виробництва і збуту кожне підприємство самостійно обирає найбільш прийнятні шляхи прискорення оборотності оборотних коштів, що дає змогу зекономити значні суми і збільшити обсяги виробництва і реалізації продукції без залучення додаткових фінансових ресурсів.

...