Технологічні системи як економічні об'єкти

Тема 5

План лекції

1. Етапи науково-технічної підготовки виробництва та їх загальна характеристика.

2. Структура технологічного процесу виготовлення виробів і конструкцій.

3. Вихідні дані для проектування технологічних процесів.

4. Послідовність проектування технологічних процесів.

5. Особливості проектування технологічних процесів у різних типах виробництва.

6. Методи проектування технологічних процесів.

7. Техніко-економічні характеристики і показники сучасних виробів і конструкцій.

1. Етапи науково-технічної підготовки виробництва та їх загальна характеристика

Для здійснення будь-якого процесу необхідно провести певну підготовку по забезпеченню виробництва необхідною нормативною документацією, оснащенням та налагодженню всіх підсистем, взаємодія яких забезпечить випуск готової продукції.

Основним етапом підготовки є:

- наукова підготовка, яка ставить за мету дослідження існуючих аналогів предметів виробництва. Орієнтація на випуск вже існуючих виробів не має сенсу, оскільки така продукція на ринку не буде конкурентноспроможною. Виробник повинен орієнтуватись на нову продукцію з кращими якісними показниками. Саме для цього проводяться наукові дослідження, в результаті яких виявляються негативні або недостатні якості існуючих предметів праці і пропозиції споживачів на ринку збуту. На цьому етапі формуються вимоги щодо вдосконалення аналогів, робляться необхідні економічні прогнозні розрахунки щодо якісних показників та масштабів виробництва;

- конструкторська підготовка ставить за мету розробку конструкторської документації (креслень) або технічних вимог на продукцію у відповідності до рекомендацій, які отримані в результаті наукової підготовки виробництва. Конструкторська підготовка регламентована Єдиною системою конструкторської документації (ЄСКД) і виконуються у три стадії:

1. розробка технічного завдання на виріб (продукцію);

2. розробка технічного проекту;

3. розробка робочого проекту.

- технологічна підготовка виробництва регламентована системою державних стандартів, яка має назву - Єдина система технологічної підготовки виробництва (ЄСТПВ). Ця система передбачає широке застосування прогресивних типових технологічних процесів, стандартного технологічного устаткування та оснащення, засобів механізації і автоматизації виробничих процесів, інженерно-технічних та управлінських робіт. ТПВ повинна забезпечити повну технологічну готовність підприємства виготовляти продукцію згідно з заданими техніко-економічними показниками. Повна технологічна готовність - це наявність на підприємстві повного комплекту необхідної технологічної документації і засобів технологічного оснащення і засобів, які забезпечують виробництво якісних виробів. ТПВ включає розв'язання багатьох задач, які можна згрупувати за такими основними функціями:

- забезпечення технологічності конструкції виробу;

- розробка технологічних процесів;

- проектування та виготовлення засобів технологічного оснащення.

Центральне місце в ЄСТПВ займає розробка технологічних процесів, яка може здійснюватись у масштабах країни на деталі загального призначення або галузі, на галузеві деталі підприємства.

- організаційна підготовка виробництва ставить за мету вирішення всіх організаційних питань, пов'язаних з розміщенням у просторі засобів виробництва, розташуванням трудових ресурсів, налагодженням системи матеріально-технічного постачання, енергопостачання, інструментального забезпечення, межопераційного та міжцехового транспорту, організацією ремонтів, складів, збуту тощо.

Усі перелічені складові науково-технічної підготовки можуть здійснюватись:

1. неавтоматизованими засобами, тобто вручну;

2. автоматизованими, тобто застосуванням окремих систем автоматизації, наприклад САП, САПТ ТП і т. ін.

3. автоматичними - в комплексних інтегрованих системах - майже без участі людей і відсутності паперової документації.

2. Структура технологічного процесу виготовлення виробів і конструкцій

Найбільш розвинена структура технологічних процесів у машинобудуванні, де вони можуть складатися з таких частин: лиття, формування, гальванопластика, обробка різанням, тиском, термічна і хіміко-термічна обробки, електрофізична, електрохімічна обробка, нанесення покрить, зварювання, паяння, клепання, загальне складання, ремонт, контроль якості.

Кожна з цих частин може складатись з однієї або декілька дрібних частин: операцій, установ, переходів і ходів.

Технологічна операція - закінчена частина технологічного процесу, яка виконується на одному робочому місці і охоплює всі послідовні дії робітника (або групи робітників) і верстата по обробці заготовки (однієї або кількох одночасно).

При виконанні операції заготовка може закріплюватися, перезакріплюватися, змінюючи своє положення. Закінчена частина технологічної операції, що виконується при незмінному закріпленні оброблюваної заготовки називається установом.

Частина операції, що виконується над однією поверхнею одними і тими ж засобами технологічного оснащення при постійних технологічних режимах і установі, називається технологічним переходом.

Закінчена частина технологічного процесу, котра при одноразовому переміщенні інструмента відносно заготовки змінює її форму, розміри, шорсткість поверхні або властивості, називається робочим ходом. Частина технологічного переходу, пов'язана з переміщенням інструменту відносно заготівки без будь-яких змін його стану, називається допоміжним ходом.

Інтервал календарного часу від початку до кінця періодично повторюваної технологічної операції (незалежно від кількості одночасно виготовлених виробів) називається циклом технологічної операції.

3. Вихідні дані для проектування технологічних процесів

Технологічний процес розробляють при проектуванні нових і реконструкції існуючих виробничих структур: дільниць, цехів та заводів, а також при організації виробництва нових об'єктів на діючих структурах, крім того, коригування існуючих або розробка нових технологічних процесів має місце в діючих структурах при випуску вже освоєної продукції, що викликається безперервним поточним удосконаленням об'єктів виробництва і необхідністю систематичного використання та впровадження в діюче виробництво найновітніших досягнень науки, техніки і раціоналізаторських пропозицій.

Початкову інформацію, що необхідна для проектування чи вдосконалення технологічних процесів умовно можна поділити на базову, керуючу і довідкову.

Базова інформація включає відомості, що містять в конструкторській документації на вироби та програму випуску.

Керуюча інформація містить вимоги галузевих і державних стандартів до технологічних процесів та методів управління ними, а також стандартів на обладнання та оснащення, документації на діючі технологічні процеси, класифікаторів техніко-економічної інформації, виробничих інструкцій, матеріалів за вибором технологічних нормативів, документації з техніки безпеки та промислової санітарії.

Довідкова інформація має за джерело технологічну документацію дослідного виробництва, опис прогресивних методів виготовлення, каталоги, паспорти, довідники, альбоми компонування прогресивних засобів технологічного оснащення, планування виробничих дільниць, методичні матеріали з управління технологічними процесами.

Основою для розробки технологічного процесу є типовий або груповий технологічний процес. Якщо таких немає, то за основу беруться діючі технологічні процеси виготовлення аналогічних виробів.

Залежно від умов, для яких проектують технологічний процес, потреба у початковій інформації може бути різною. Мінімальної кількості початкових даних вимагають технологічні розробки, призначені для проектування нових структур.

Обов'язковий мінімуму для даних такий: ринкова потреба у виробах, робочі креслення виробів, специфікація деталей по кожному з виробів, опис конструкцій виробів, технічні умови на виготовлення та здачу виробів.

Проектуючи технологічні процеси для діючих підприємств або для тих, що реконструюються необхідно, крім перерахованого вище, мати інформацію про наявність обладнання, площі, види енергії та інші місцеві виробничі умови. При проектуванні та коригуванні технологічних процесів механічної обробки в діючому виробництві можливості технолога можуть виявитись обмеженими, наприклад, заданим виглядом початкової заготовки, конкретним обладнанням, мастильно-охолоджуючою рідиною тощо.

4. Послідовність проектування технологічних процесів

Розробці технологічних процесів передує вхідний контроль конструкторської документації, групування виробів за конструктивно-технологічними ознаками, відпрацювання їх на технологічність, визначення типу та організаційної форми виробництва.

Розробка технологічних процесів включає комплекс взаємопов'язаних етапів, що виконуються в такій послідовності: вибір заготовок і технологічних баз; добір типового технологічного процесу та визначення послідовності і змісту технологічних операцій; визначення, вибір і замовлення нових засобів технологічного оснащення, контролю й випробування; призначення та розрахунок режимів обробки й нормування процесу; визначення професій і кваліфікації виконавців; організація виробничих дільниць; вибір засобів механізації та автоматизації елементів технологічних процесів і внутрішньо цехових засобів транспортування; складання планів виробничих дільниць та розробка операцій переміщення виробів і відходів; оформлення робочої документації на технологічні процеси. Глибина проробки етапів залежить від типу виробництва складності виробу. Деякі етапи можуть збігатися з часом.

5. Особливості проектування технологічних процесів у різних типах виробництва

Технологія виготовлення деталей залежить від типу виробництва та прийнятої організації форми роботи. Різним типам виробництва притаманні різні методи обробки деталей, різні технологічне устаткування, оснащення і структура операцій. Усе це знаходить відображення в технологічній документації, що виробляється. Зі збільшенням програм зростають ступінь деталізації технологічного процесу й глибина його розробки. Наприклад, в одиночному і малосерійному виробництві намічається тільки маршрут обробки, який оформляється у вигляді маршрутного технологічного процесу. При цьому міжопераційні припуски та розміри, а також режим різання не вказуються. Обсяг операцій максимально можливий. В умовах обмеження технологічних можливостей інколи орієнтуються не на середню економічну, а на досяжну точність обробки з розрахунком на високу кваліфікацію робітника. Винятком є технологічні процеси обробки деталей на верстатах з ЧПК, де ступінь деталізації розробки документації досягає найбільш високого рівня у розрахунку на передачу всіх функцій управління обробкою керуючій програмі.

У серійному виробництві на кожній операції чітко виділяють установи, позиції, переходи, припуски та режими різання. Технологічний процес оформляється в технологічних картах, схемах, інструкціях, згідно з якими виготовляються машина і деталі. Найбільш детальна розробка технологічних процесів застосовується в масовому виробництві, де кожен з елементів операції має велике значення і де незначна помилка технолога може призвести до браку або підвищення собівартості виготовлення деталей. У цьому разі при призначенні методів обробки обладнання орієнтуються тільки на середньоекономічну точність обробки, застосовуючи найбільш прогресивне технологічне обладнання та різальний інструмент.

У не потоковому виробництві тривалість окремих операцій не має великого значення, головне - забезпечити високий рівень завантаження технологічного обладнання. Характерна особливість потокового виробництва - ритмічність операцій, синхронність роботи та короткий цикл виготовлення деталей. Для забезпечення цих умов необхідно тривалість операцій довести до величин рівних або кратних такту випуску.

Такт випуску - це проміжок часу між виходом двох послідовних об'єктів виробництва.

6. Методи проектування технологічних процесів

Під проектуванням розуміють процес складання опису, необхідного для створення в заданих умовах ще не існуючого об'єкту, на основі креслення цього об'єкту. Розрізняють проектування трьох видів: неавтоматизоване, автоматизоване, автоматичне.

Неавтоматизоване проектування - проектування, при якому всі перетворення описів об'єкту, а також подання описів різними мовами здійснює людина. При автоматизованому проектуванні окремі перетворення описів об'єкту, а також подання описів різними мовами здійснюється взаємодією людини і ЕОМ. Автоматичне проектування - проектування, при якому всі перетворення описів об'єкту, а також подання описів різними мовами здійснюється без участі людини. При цьому об'єктами технологічного проектування можуть бути технологічні процеси, маршрути, операції, налагодження тощо.

З точки зору принципів проектування розрізняють два методичних підходи. Перший базується на синтезуванні технологічного процесу на основі бази знань та прийняття рішень на рівні первинних субстанцій, другий - на основі використання типових технологічних процесів та комплексних рішень, що нагромаджені багаторічним досвідом виробництва.

Синтезування технологічних процесів - досить складний, трудомісткий та важко формалізований процес, що вимагає глибоких знань, інтуїції, досвіду технолога. Проектування технологічних процесів на основі типових процесів не вимагає таких глибоких знань, легко формується та піддається автоматизації. Практично всі діючі системи автоматизованого та автоматичного проектування технологічних процесів основані на використанні типових технологічних рішень.

7. Техніко-економічні характеристики і показники сучасних виробів і конструкцій

Для оцінки рівня досконалості виробів і технології їх виготовлення застосовують техніко-економічні показники. Основними з них є: трудомісткість, енергоємність, собівартість, якість, екологічна чистота.

Трудомісткість - це сумарні витрати часу у нормогодинах на виготовлення одиниці продукції: однієї тонни чавуну, однієї деталі, однієї машини, однієї тонни борошна, однієї тонни мінеральних добрив і т. ін.

Від трудомісткості залежить ціна характеристик виробництва: кількість робочих місць, кількість робітників, кількість площ, енергії і, в решті решт собівартість.

Чим менша трудомісткість, тим дешевший виріб (продукція). Звідси виникає тяжіння виробництва до безлюдних технологій.

Матеріаломісткість - сумарні витрати матеріалів в одиницях маси на виготовлення одиниці продукції.

Чим менша матеріаломісткість, тим дешевша продукція. Звідси виникає тяжіння виробництва до безвідходної або маловідходної технології.

Енергоємність - сумарні витрати різних видів енергії в енергетичних одиницях на виготовлення одиниці продукції. Чим менші ці витрати, тим дешевша продукція. Звідси витікає тяжіння виробництва до енергозберігаючих технологій.

Собівартість - сумарні витрати виробника в грошових одиницях на виготовлення одиниці продукції. Чим нижча собівартість, тим більше у виробника шансів реалізувати на ринку свою продукцію і отримати прибуток.

Трудомісткість, матеріалоємність, енергоємність та собівартість залежать від рівня технології і аж ніяк не залежать від попиту на ринку.

Якість - здатність продукції в найбільш повному обсязі задовольнити потреби людини. Якість оцінюється споживачем на ринку. Чим вище рівень якості, тим більше шансів у виробника щодо реалізації продукції та отримання прибутків. Крім того останнє пов'язане з рівнем платоспроможності споживача. Тому якість залежить як від рівня технології, так і від попиту на ринку.

Екологічна чистота виробу або процесу його виготовлення - це властивість виробництва не порушувати світову гармонію, тобто не чинити шкідливого впливу на навколишнє середовище і здоров'я людини. Це загальнолюдська цінність, яка залежить тільки від рівня технології і ніяк не залежить від ринку.

Тема 6

План лекцій

1. Підприємство та його ієрархічні структури.

2. Формування і розвиток технологічних систем підприємства з дискретним виробництвом.

3. Формування і розвиток технологічних систем підприємств з неперервним виробництвом.

4. Автоматизація виробництва.

5. Галузеві особливості технологічного розвитку.

6. Техніко-економічна ефективність гнучких виробничих систем.

1. Підприємство та його ієрархічні структури

Сучасне підприємство являє собою технологічну систему, що складається із взаємопов'язаних по горизонталі і вертикалі підсистем. Горизонтально зв'язані: технічна система (машини, обладнання, споруди, будівлі); технологічна (набір і послідовність операцій і процесів виробництва); організаційна, що забезпечує раціональне використання предметів і засобів праці, робочої сили і створює умови для застосування найбільш прогресивних прийомів і методів роботи; підсистема трудових ресурсів; економічна, яка висловлює єдність економічних процесів на виробництві і господарських зв'язків всього виробничого циклу.

Першу, нижчу ступінь ієрархічної структури підприємства утворюють типові технологічні процеси, операції і стадії яких є елементами даної підсистеми.

Другу ступінь складає сукупність типових основних і допоміжних технологічних процесів і апаратів, що управляються АСУТП. Сюди відносяться неоднорідні по характеру протікання технологічні процеси.

Третя, вища ступінь ієрархічної структури підприємства - це технологічні системи сукупності цехів, системи оперативного управління, системи організації виробництва, реалізації готової продукції і т.д. Задачу управління цією ступінню вирішує автоматизована система управління підприємством.

2. Формування і розвиток технологічних систем підприємства з дискретним виробництвом

Процес формування і розвитку технологічних систем підприємств з переважно дискретним виробництвом мають свої відмітні особливості в порівнянні з процесом формування і розвитку систем технологій підприємств, що характеризуються переважно безперервним виробництвом. Прикладом можуть служити підприємства машинобудівельного комплексу.

Машинобудівельне підприємство одержує сировину, що оброблена на металургійних заводах (сортовий прокат, стальні заготовки та ін.). Продукцією машинобудівельного підприємства є машини (станки, преси, трактори та ін. машини і агрегати). Сучасна машина представляє собою складний виріб, який складається із великої кількості деталей різного призначення, конструкції і розміру. Тому процес виготовлення машин є складним виробничим процесом, який розкладається на більш прості процеси виготовлення окремих деталей, їх зборки у вузли і агрегати, процеси загальної зборки, обробки та випробування. Виробничий процес включає в себе основні, допоміжні і обслуговуючі процеси.

Основний процес на машинобудівному підприємстві поділяється на три стадії:

1. Заготівельна - виготовлення литих, кованих штампованих та ін. заготовок.

2. Оброблювальна - обробка заготовок різними методами (різання, термообробка і т.д.).

3. Складання - складання деталей у вузли і агрегати, загальна зборка і обробка, випробування машин.

Допоміжні і обслуговуючі процеси повинні забезпечувати безперебійне і ефективне виконання основного виробничого процесу.

До допоміжних процесів відносяться транспортні, складські, господарські (прибирання).

По ієрархічному признаку цехові технологічні системи підрозділяються на технологічні системи нижчого і вищого рівня.

Нижчий рівень - це виробничі ділянки. Наприклад, у літейному цеху ділянка плавильна, заливочна і т.д.

3. Формування і розвиток технологічних систем підприємств з неперервним виробництвом

До підприємств з переважно безперервним виробництвом відносяться підприємства металургійного, хіміко-лісового та ін. комплексів.

Ці підприємства є в основному послідовними технологічними структурами, що визначають послідовний ряд взаємопов'язаних технологічних процесів перетворення предметів праці в готову продукцію. Ділянки і цехи таких підприємств технологічно зв'язані випуском кінцевої продукції.

Наприклад, технологічна система Оскольського металургійного комбінату складається із таких технологічних процесів: виробництво металізованих окатишів, прямого відновлення заліза, одержання сталі в електропечах; прокатки в прокатних станах.

4. Автоматизація виробництва

З точки зору адаптованих можливостей до обновлення, номенклатури і серійності виробництва можна виділити три рівні автоматизації технологічних процесів:

1. Традиційна “жорстка” автоматизація.

2. Автоматизоване виробництво з обмеженими можливостями переналадки.

3. Гнучке автоматизоване виробництво.

Традиційна “жорстка” автоматизація технологічних процесів здійснюється на основі застосування напівавтоматів і автоматів, станків з програмним управлінням, обробних центрів, автоматичних ліній.

До автоматизованого виробництва з обмеженими можливостями переналадки можна віднести автоматичні лінії, що управляються ЕОМ, роторні і роторно-конвеєрні лінії, роботизоване виробництво.

Гнучке автоматизоване виробництво базується на застосуванні гнучких виробничих систем (ГВС).

На автоматизованих станках всі процеси обробки деталі здійснюються без безпосереднього втручання робітника.

Перевагою станків з числовим програмним управлінням (ЧПУ) є збільшення кількості операцій, що виконуються, скорочення часу обробки і відносна простота переналадки. Застосування станків з ЧПУ дало можливість значно підвищити продуктивність праці (в 2-4 рази). Однак завантаження їх заготовками і розвантаження оброблених деталей здійснюється вручну.

Оброблювальний центр (ОЦ) - багато позиційний станок з ЧПУ - оснащений пристроями для розміщення великого набору інструментів (магазини) і системою автоматичної заміни інструмента. В магазинах ОЦ можна розмістити до 150 різних інструментів, що дозволять виконати досить велике число операцій. Важливою перевагою є те, що ці численні операції здійснюються без зняття заготовки із станка.

Автоматична лінія (АЛ) - це система автоматично діючих станків, зв'язаних транспортними засобами, що мають єдиний управляючий пристрій. АЛ можуть компонуватись із автоматичних станків з ЧПУ і ОЦ. В одній автоматичній лінії можуть працювати всі вказані елементи в різних сполуках. Однак, кожну АЛ виготовляють для обробки цілком визначеної деталі.

Промисловий робот - це автоматично-функціонуюча машина (автомат), призначена для відтворення деяких рухових і розумових функцій людини при виконанні основних і допоміжних виробничих операцій без безпосередньої участі людини. Розрізняють три покоління роботів:

1) програмуючі роботи, що діють по заданій програмі;

2) адаптовані (що пристосовуються) роботи, що діють по заданій програмі і оснащені рядом датчиків, а відповідно, і технічними органами почуттів, що дозволяють їм коректувати свою поведінку в залежності від оточуючого виробничого середовища;

3) інтелектуальні або інтегральні роботи, що володіють елементами штучного інтелекту і можливістю вільного діалогу з людиною.

5. Галузеві особливості технологічного розвитку

Будь-яка галузь промисловості повинна розглядатися як відкрита технологічна система, де на відповідному виробничому ланцюгу сировина підлягає ряду технологічних змін для перетворення її в кінцеву продукцію. Тому важливою властивістю галузевої системи є їїнезалежність, а також характер внутрішніх і зовнішніх зв'язків.

З точки зору кількості і якості зв'язків галузеві системи підрозділяються на системи з сильними зовнішніми зв'язками і сильними внутрішніми. Так, наприклад, чорна металургія є галузевою технологічною системою з сильними внутрішньогалузевими і слабими зовнішніми зв'язками, про що свідчать дані використання її продукції всередині галузі і вінших галузях промисловості. Внутрішньогалузеве використання чорних металів складає біля 81%, за межі галузі йде в основному готова продукція, із якої біля 39% стального прокату використовує машинобудівництво, біля 19% - будівництво і 3% - транспорт.

Прикладом галузевої технологічної системи з сильними зовнішніми зв'язками і мінімумом внутрішньогалузевих може служити хімічна промисловість. Продукція хімічної промисловості вживається легкою, харчовою, меблевою, електротехнічною, радіоелектронною галузями, а також машинобудівництвом і будівництвом. Причому, якість продукції і рівень технології хімічної промисловості робить значний вплив як на рівень галузей, так і всього господарства в цілому. Галузеві технологічні системи функціонують як в межах галузі, так і в міжгалузевих комплексах.

6. Техніко-економічна ефективність гнучких виробничих систем

Техніко-економічна ефективність функціонування ГВС складається із:

1. універсальності - здатності обробляти широку номенклатуру деталей (більше 200 найменувань);

2. високої гнучкості і мобільності, що дозволяє в короткий термін перебудуватися на випуск нової продукції;

3. тривалих термінів морального старіння, перевищуючи строки їх фізичного зносу;

4. можливості підвищувати продуктивність праці і в декілька разів скорочувати кількість необхідного обладнання;

5. можливості краще використовувати технологічне обладнання, підвищувати коефіцієнт завантаження обладнання;

6. скорочення виробничого циклу виготовлення виробів;

7. можливості перейти на створення гнучких автоматизованих підприємств

Гнучке автоматизоване виробництво (ГАВ) - це складна інтегрована система, що охоплює весь життєвий цикл продукції (від конструювання до серійного виробництва). ГАВ включає в себе такі автоматизовані системи (елементи):

1. чотири елементи, що утворюють ГВС: гнучкі виробничі модулі від 2 до 20 одиниць, єдину автоматизовану транспортно-складську систему, автоматизовану систему інструментозабезпечення, систему централізованого управління від ЕОМ;

2. автоматизовану систему випробування, вимірів і контролю якості продукції;

3. автоматизовану систему діагностики відмовлень, визначення і усунення недоліків всіх засобів, що застосовуються;

4. систему автоматизації наукових досліджень;

5. систему автоматизації праці всіх УТП, що працюють безпосередньо на виробництві.

Значну роль і одержанні високого економічного ефекту при автоматизації відіграє правильний вибір ступеня автоматизації технологічного процесу

Чим вище ступінь автоматизації, тим менше штучний час, вища можливість багатостаночного обслуговування; вища вартість обладнання і витрати на його модернізацію; більші витрати часу на переналадку станка для виготовлення іншої деталі; більший розмір партії деталей, при якій робота на даному станку стає економічно доцільною.

Правильний вибір ступеня автоматизації дає можливість знайти оптимальне рішення для забезпечення найбільшого економічного ефекту при мінімальних затратах засобів на здійснення автоматизації.

Тема 7

План лекції

1. Інформаційний ресурс у системі суспільного розвитку.

2. Об'єктивні тенденції розвитку інформаційних потреб суспільства.

3. Інформаційний продукт та інформаційний маркетинг.

4. Оцінка рівня якості і конкурентноздатності інформаційних продуктів і послуг.

5. Інноваційна природа споживчої вартості інформаційних продуктів і послуг.

6. Класи інформаційних продуктів і послуг.

1. Інформаційний ресурс у системі суспільного розвитку

Поняття "ресурс" - це загальна характеристика засобів (запасів, потенціалу) для створення матеріальних продуктів і послуг. Отже, матеріали і комплектуючі, енергію, виробничі потужності, експериментальне обладнання слід розглядати як матеріальні ресурси. Затрати коштів, робота науково-інженерного персоналу, інтелекту, тощо - нематеріальні ресурси, з яких виділимо інформаційний ресурс (ІР).

Якщо розглядати інформаційний потенціал (ІП) суспільства як досягнутий рівень задоволення інформаційних потреб, що забезпечують темпи його науково-технічного і соціального прогресу, то інформаційний ресурс - частина використовуваного ІП для досягнення поставленої мети розвитку суспільства.

Сьогодні інформацію розглядають як ресурс суспільного розвитку, що починає відігравати провідну роль в умовах обмеження енергетичних, матеріальних, економічних та інших ресурсів.

Інформаційний ресурс має кілька особливостей, спільних для всіх видів ресурсів, зокрема:

-дає змогу збільшувати вартість продуктів і послуг, а також створювати суто інформаційні продукти і послуги;

-здатний нагромаджуватися, зберігатися і перетворюватися, поліпшуючи власні споживчі властивості;

-може утилізувати використану інформацію у вигляді архівування з залученням в обіг архівних даних як вторинних інформаційних ресурсів;

-створюється в процесі особливого найвищого виду людської діяльності - інтелектуальної праці.

Водночас інформаційний продукт має ряд унікальних ознак, що підвищують його цінність і властиві лише цьому виду ресурсу:

1) багаторазово використовується без затрат; усі інші види ресурсів одноразово, у кращому випадку з подальшою утилізацією у вигляді вторинної сировини;

2) синергізм використання інформації - поєднання інформації з іншим видом ресурсів, а також з іншою інформацією дає більший ефект, ніж звичайне поєднання окремих корисних ефектів від кожного ресурсу окремо;

3) функціонує в різних формах електромагнітного поля в просторі як відображення інформаційних даних і зв'язків з пам'яттю суб'єкта (людина, машина), а також у вигляді зміненої структури різних фізичних носіїв;

4) передається різними каналами зв'язку (комунікативність інформації) практично на будь-яку відстань.

У наш час доступ до інформаційного ресурсу - одна з неодмінних умов досягнення світового лідерства. Так, в період післявоєнної перебудови економіки Японія посилено розробляла і використовувала світовий інформаційний ресурс у вигляді патентів і ліцензій на "ноу-хау". Промисловість країни освоїла техніку, одержану на основі зарубіжних патентів і ліцензій, що, в свою чергу, симулювало велике капіталовкладення в нововведення і, як наслідок, було фактором прискореного економічного розвитку. Уміле комбінування можливостями світового ресурсу з власними науково-дослідними і дослідно-конструкторськими роботами дало змогу Японії догнати промислово розвинені країни, і насамперед США, за конкурентоспроможністю наукомісткої продукції.

Інформаційним ресурсом наукомісткого виробу є сукупність знань, документальних, речових відомостей і даних, потрібних і достатніх для створення нового виробу на рівні конкурентоспроможності, що забезпечує його місце на ринку в даний момент.

В умовах надзвичайного загострення конкуренції на світовому ринку значення інформаційного ресурсу зросло. За словами американського вченого Т.Клівленда: "Інформація є для виробництва стратегічним ресурсом". Інформаційний ресурс включає всі джерела науково-технічної інформації, що сприяють найповнішому задоволенню інформаційних потреб при розв'язанні завдань на всіх стадіях створення виробу. Особливість інформаційного ресурсу, на відміну від інших видів ресурсів, у тому, що її містять наукові документи, банки даних, нагромаджені дані не втрачаються.

2. Об'єктивні тенденції розвитку інформаційних потреб суспільства

Маркетинг інформаційних продуктів і послуг розвивається паралельно із створенням у країні системи ринкових відносин в економіці.

З переходом економіки країни до ринкових умов господарювання зростає значення інформаційного маркетингу не лише як інструменту створення інформаційного продукту, а й як засобу управління затратами виробника для забезпечення прийнятного рівня прибутку.

Постає завдання організувати маркетингові дослідження, що визначають сучасний характер розвитку суспільно-економічної формації, на задоволення яких доцільно витрачати основні ресурси.

Передумовою дослідження суспільних потреб у сфері інформації є розкриття, пізнання і оцінка комплексу об'єктивних тенденцій, що впливають на суспільний розвиток і водночас на розвиток суспільних потреб. Мова йде про тенденції соціального, гуманітарного, екологічного, науково-технічного і політичного розвитку, які мають вплив на процес інформатизації суспільства, і отже, прямо чи опосередковано діють на ринок відповідних продуктів і послуг.

Інформатизація суспільства суттєво впливає на розвиток суспільних інформаційних потреб. Сьогодні це глобальний процес, пов'язаний з кардинальними змінами структури і характеру світового економічного і соціального розвитку з переходом до наукомісткого виробництва і нових видів інформаційного обміну. Він охоплює практично все суспільство світу, впливає на більшість сфер діяльності, суттєво змінюючи характер його розвитку, соціально-економічні відносини, рівень і якість життя всіх людей.

Основні напрямки, що об'єктивно впливають на формування суспільних інформаційних потреб є такі:

- у соціальній сфері:

1) потреба швидко реагувати на зміну попиту для задоволення запитів суспільства в товарах і послугах;

2) підтримка реалізації принципів соціальної справедливості в розв'язанні проблем розподілу соціальних благ;

3) важливість моделювання наслідків великомасштабних соціальних проектів до їх реалізації;

- у гуманітарній сфері:

1) зміцнення здоров'я і підвищення активності творчого життя членів суспільства за умови широкого використання в системі охорони здоров'я і побуті інформаційних технологій, засобів інформатики та пов'язаних з ними інформаційних продуктів і послуг;

2) створення умов для інтелектуальної високопродуктивної науково-організаційної діяльності, скорочення і повне використання тяжкої фізичної праці, розкриття і реалізація творчих здібностей членів суспільства;

3) підвищення рівня культури і якості освіти на основі створення і впровадження відповідних інформаційних технологій навчання, розвитку нових форм дозвілля населення;

- в економічній сфері:

1) інформаційне забезпечення структурного перетворення сфери матеріального виробництва на основі розвитку наукомістких галузей, впровадження ресурсозберігаючих технологій і використання сучасних методів управління, обліку, аналізу й прогнозування за допомогою нових інформаційних технологій для задоволення науково обґрунтованих потреб суспільства в промисловій продукції і послугах;

2) удосконалення міжрегіональних і міжгалузевих господарських зв'язків;

- в екологічній сфері:

1) забезпечення моніторингу стану навколишнього середовища для оперативного інформування населення й управління його розвитком;

2) моделювання наслідків великомасштабних технічних проектів, щоб передбачити можливі негативні наслідки впливу на навколишнє середовище;

- у сфері науково-технічного прогресу:

1) забезпечення динамічного розвитку суспільного виробництва на основі наукомістких технологій, широкого впровадження технічних та організаційних нововведень;

2) прискорення інноваційних процесів у суспільному виробництві, підвищення рівня, скорочення строків виконання і впровадження в промисловість науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок;

- у політичній сфері:

1) сприяння зміцненню політичних інструментів суспільства через демократизацію і гласність, забезпечених засобами інформації;

2) вільним обміном інформацією допомагати зближенню і консолідації людей, їх взаємній довірі, зниженню напруженості міжнаціональних та інших соціальних відносин, збереженню миру і розширенню міжнародного співробітництва;

3) створення умов для оперативного доступу широких мас до інформації.

3. Інформаційний продукт та інформаційний маркетинг

Концепція інформаційного продукту ґрунтується на визначенні інформації як знання, поданого в узагальненій і відчуженій від безпосереднього творця формі. Знання розглядаються (Шрейдер Ю.А. 1989) як особистий людський феномен, а інформація - як перетворена форма знання, що забезпечує його соціальне функціонування, зокрема можливість суспільного збереження і розповсюдження. У свою чергу, одержана інформація перетворюється в нове знання користувача. Таке перетворення - не звичайне перекодування, а творчий акт відтворення особистісного знання на основі інформації, що надійшла. Концепція інформації як перетвореної форми знання протистоїть її кібернетичній трактовці як сигналу, що зменшує або навіть знімає невизначеність вихідної ситуації.

З концепції інформації як подання знань випливає, що предмети інформатики - не стільки інформаційні, скільки інформаційно-когнітивні, тобто процеси, пов'язані з викладом особистісних знань у вигляді інформації їх відтворенням на основі інформації.

В основі створення інформаційних продуктів - інформаційно-когнітивні процеси, що дають користувачу знання, на основі яких він може одержати потрібні йому відомості. Сам продукт створюється як матеріал для подальших інформаційно-когнітивних процесів.

Інформаційний продукт дає користувачу відповідну інформацію, з якої він може вибрати потрібне йому знання. Саме такий продукт користувач готовий оплачувати, зіставляючи плату з тією вигодою, яку йому дає одержана інформація. Інформаційний продукт як будь-який товар, має свою споживчу вартість.

Основні характеристики інформаційних продуктів і послуг:

-Корисність.

-Тиражування.

-Старіння.

-Додаткова вартість.

-Адресність.

-Наукомісткість.

Це зумовлено двома факторами: по-перше, для інформаційного виробництва потрібне дедалі досконаліше технічне обладнання і програмно-лінгвістичне забезпечення (паралельні процеси, інтелектуальні інтерфейси, автоматизовані засоби набування знань, способи оперування мовами програмування високого рівня, бази даних з великими навігаційними можливостями тощо). Отже, для створення засобів виробництва інформаційних продуктів потрібний високий рівень знань. Нові засоби інформаційного виробництва - результат не технологічного удосконалення, а застосування найновіших наукових досягнень. По-друге, використовувати засоби можна лише за умови значних інтелектуальних зусиль. Через це процес інформаційного виробництва великою мірою включає в себе добування нових знань про нього і не звільняє від інтелектуальної праці тих хто розробляє і тих хто користується інтелектуальними системами.

4. Оцінка рівня якості і конкурентноздатності інформаційних продуктів і послуг

Оцінка рівня якості інформаційних продуктів і послуг ІПП - нова сфера діяльності в інформаційній індустрії. Специфіка ІПП зумовлює суб'єктивний характер оцінки їх якості. Користувач, якого задовольняє важлива інформація, що надійшла своєчасно, поблажливо ставиться до її низької якості (незадовільна поліграфія, недостатня ілюстрованість тощо). Коли ж він одержує недостовірну інформацію, то це може завдати йому економічних збитків.

Оцінка якості традиційних ІПП, зокрема оглядів, інформаційних листків тощо має експертний характер. Логічно оцінювати її залежно від рівня запитів видань з довідково-інформаційних фондів і бібліотек.

Цікавий аспект оцінки якості і конкурентноздатності електронної інформації, зокрема, електронних баз даних. Оскільки названі послуги коштують дорого, дуже відчутна економічна ефективність їх використання для кінцевих споживачів.

Багато дослідників дійшли висновку, що низька якість бази даних негативно впливає на ефективність усіх інформаційних процесів. Тому підвищення якості продукції - одне із важливих завдань світового бізнесу в цілому.

Якість інформаційної продукції визначає багато факторів, серед яких - технічні засоби, програмне забезпечення для обробітку і пошуку інформації, система телекомунікації, документація, що її надають користувачу для роботи з базою даних, інструктивно-методичні матеріали тощо. Якість бази даних користувачі оцінюють з двох точок зору: якість інформації (даних), введених до бази даних і ефективності ІПП, що забезпечує оперативний доступ до інформації.

Інститут стандартів Великобританії розробив три різних визначення поняття якості, кожне із яких можна застосувати до банку даних:

1. Відносна якість, що дає змогу рангувати подібні види продукції за їх якістю.

2. Абсолютна якість, яка передбачає кількісну оцінку якості продукції за певною шалою, наприклад, за середньою кількістю помилок на один запас у банку даних.

3. Відповідність призначенню, що допомагає оцінити можливість задовольняти різні потреби, використовуючи даний вид продукції.

Контроль за якістю бази даних передбачає комплекс методів, засобів і механізмів, потрібних для створення продукції або надання послуг, що задовольняють вимоги споживачів.

Особливу увагу приділяють якості програмного забезпечення, зокрема, її гарантуванню.

З поняттям якості тісно пов'язане поняття цілісності інформації. Останнє включає збирання, оброблення, зберігання і розповсюдження інформації такими оперативними і точними методами, що виключають випадковий або заздалегідь передбачений відступ від запропонованих вимог.

Із поняттям якості безпосередньо збігається поняття санкціонованості, дозволеності, визначення точності інформації. Підкреслюється важливість встановлення індикаторів якості, що дають змогу визначити якість інформації на різних рівнях (файлу, запису, окремого поля) з урахуванням її специфіки. Будь-які помилки в базі даних коштують дуже дорого. Так, пропуск трьох нулів у запису обійшлися страховій компанії Прадентел інсуеренс в 11 млн. дол.

Як свідчить аналіз, низька якість даних характерна для переважної більшості бази даних. Вона зумовлена орфографічними і синтаксичними помилками, дублюванням записів, невідповідністю індексних термінів, вживаних у системі дескрипторів.

Відповідальність за якість і надійність інформації трактують як обов'язок її творців забезпечувати точність розповсюджуваних відомостей. Нерідко фірми мають значні фінансові збитки через помилки в даних, що входять в банк даних.

Щоб забезпечити ефективний контроль за якістю, треба застосувати різні традиційні і автоматизовані засоби. Серед найефективніших з них є такі:

1) навчання і підвищення кваліфікації користувачів, які повинні мати чіткі уявлення про елементи даних, формати, різні стандарти, процедури вводу і виводу інформації;

2) редагування вхідного інформаційного потоку, під час якого виявляють різні помилки;

3) зворотний зв'язок із споживачами інформації, що допомагає фіксувати виявлені в записах помилки.

Розроблено багато програм для виявлення і виправлення помилок на мікро-еом у інтерактивному режимі. Одним з елементів такої програми є словник. Стандартні словники призначено для орфографічного контролю, вони містять здебільшого близько 100 тис. слів. В основі різних підходів до виявлення орфографічних помилок - такі, як словникова перевірка, аналіз слів, що рідко вживаються тощо.

5. Інноваційна природа споживчої вартості інформаційних продуктів і послуг

Прискорення впровадження інновацій спричиняє зростання не лише безпосередньої наукомісткості виробництва, а й частки інформаційних продуктів його вартості.

Залежність нововведень від інформаційного забезпечення рідко підносить роль і значення інформаційних продуктів. Щоб забезпечити якість науково-технічних нововведень, треба створити специфічні інформаційні продукти і послуги. Отже, останні самі стають нововведеннями, для яких потрібно розробляти інші інформаційні продукти і послуги. Народжується процес (типу "ланцюгова реакція") створення інформаційних продуктів і послуг у структурі суспільного виробництва.

Справжні трудові затрати на виробництво інформаційних продуктів і послуг визначити важко, бо суспільно необхідні затрати на виробництво кожного інформаційного продукту і послуг суттєво залежать від наявності відповідних продуктів.

Як зазначає Ю.А.Шрейдер, у моделі К.Маркса споживчу вартість продукції визначає попит на неї, а в самій продукції (як у товарі) втілено вартість, виражену суспільно необхідним часом на її виробництво. В умовах інформатизації суспільно необхідний час суттєво залежить від нових знань про виробництво. Крім того, продукт можна швидко замінювати за рахунок вдалих інновацій. Отже, створення нових інформаційних продуктів безпосередньо впливає на обсяг суспільно необхідних затрат на виробництво того самого або вищого за якістю продукту.

Важливий компонент споживчої вартості інформаційних продуктів - зменшення затрат праці на наступний виробничий цикл. Саме тому в ціноутворенні для інформаційних продуктів істотну роль відіграє її споживча вартість. Так, при оплаті впровадженого винаходу чи рацпропозиції враховують одержаний матеріальний виграш, а не затрати праці автора.

Затратний принцип застосовують, коли інформаційний продукт призначено для суспільного користування, а його споживчу вартість не можна виявити. Так, гонорар за наукову монографію нараховують залежно від її обсягу, що побічно виражає затрати праці.

На Заході гонорар автору виплачують від кількості проданих примірників. Можна вважати, що попит частково характеризує споживчу вартість видання. На підставі сказаного можна сформулювати принципи інформаційної економіки, суть якого втому, що в ній вирішальну роль відіграє споживча, а не трудова вартість продукту, оскільки поняття суспільно необхідних затрат праці надто невизначене.

З інноваційної природи споживчої вартості інформаційних продуктів і послуг логічно випливає концепція інформаційного маркетингу, що передбачає цілеспрямоване управління створенням, виробництвом і реалізацією інформаційних продуктів і послуг конкретним групам споживачів для їх інноваційного розвитку.

6. Класи інформаційних продуктів і послуг

З позиції інформаційного маркетингу доцільно виділити класи інформаційних продуктів і послуг відповідно до адресатів споживання.

Це зокрема:

1) науково-технічні інформаційні продукти і послуги, що їх виробляють науково-дослідні і конструкторські організації, інноваційні центри, окремі винахідники та автори і споживають наука, виробництво, управління;

2) фінансово-економічні та управлінські інформаційні продукти і послуги, породжені підприємницькою, ринково-господарською і фінансовою діяльністю, що використовується для прийняття рішень у сфері економіки;

3) соціальні інформаційні продукти і послуги, розроблені галузями сфери культури і масових інформаційних послуг і призначені для масового користувача.

Крім того можна класифікувати за способом її надання користувачу:

1) машинний пошук в електронних базах і банках даних та подання результатів у вигляді відображення інформації або твердої копії вибірки;

2) інформаційний пошук у документальних масивах та інформація в усних і письмових довідках;

3) генерація нових знань за допомогою експертних та інших систем штучного інтелекту.

Для передавання даних експертних знань і культурної інформації використовують певний набір каналів зв'язку, серед яких є канали для передавання і збереження даних, підтримування культури та інші.

Типові канали передавання зв'язку:

І. Сигнали

1. Зв'язку в середині ЕОМ (електронно-обчислювальна машина).

2. Локальні мережі.

3. Телеобробка даних.

4. ЕОМ - механічний пристрій.

5. Людина - ЕОМ.

ІІ. Знання

6. Мобільне радіо.

7. Особисті контакти.

8. Телефон.

9. Телеграф (телекс), факс.

10. Електронна пошта.

11. Ділове листування.

12. Особисте листування.

13. Звіти.

14. Щотижневики.

15. Наукові статті.

16. Телеконференції.

17. Монографії.

ІІІ. Культура

18. Масові інформаційні системи типу відеотек.

19. Радіомовлення.

20. кабельне телебачення.

21. Телебачення.

22. Газети.

23. Фільми.

24. Журнали.

25. Платівки.

26. Книжки.

Тема 8

План лекції

1. Класифікація інформаційних систем за рівнем механізації.

2. Класифікація управлінських автоматизованих систем за функціональним призначенням і рівнем автоматизації.

3. Поняття і різновиди економічної інформації.

4. Управлінські інформаційні системи.

5. Інформаційно-пошукові системи в економіці.

6. Системи підтримки прийняття рішень.

7. Інтелектуальні інформаційні системи в економіці.

8. Інформаційні системи нормування в аграрному менеджменті.

9. Інформаційні системи планування в аграрному менеджменті.

10. Інформаційні системи обліку, контролю, аудиту, аналізу та регулювання в аграрному менеджменті.

1. Класифікація інформаційних систем за рівнем механізації

Під системою розуміють множину взаємопов'язаних елементів, що становлять відповідну цілісність. Так, народне господарство країни, як система, складається з виробничо-технологічної та інформаційної системи. Перша система - об'єкт управління, друга - засіб для управління. Обидві системи перебувають у постійній взаємодії і взаємозалежності. Механізація та автоматизація кожної з них впливає на їх спільну ефективність. Взаємозв'язок між системами здійснюється за допомогою відповідних інформаційних комунікацій, від досконалості яких значною мірою залежить дієвість обох систем. Реалізація функцій систем і їх коригування здійснюється через управління, що теж являє собою відповідну систему.

З погляду рівня механізації управлінські системи можуть бути не механізовані, механізовані, автоматизовані і автоматичні. Для економічних об'єктів важко створити автоматичні системи управління, тому протягом останніх 30 років основна увага приділялась організації автоматизованих систем управління (АСУ).

Автоматизована система управління (АСУ) - система "людина - машина", що забезпечує ефективне функціонування об'єкта, в якій збір і переробка інформації, необхідної для реалізації управління, здійснюється із застосуванням засобів автоматизації і обчислювальної техніки. Технологічною основою АСУ є автоматизована інформаційна система (АІС) яка визначається за допомогою АСУ.

Управлінські та інформаційні системи можуть також класифікуватися за сферою, видом і рівнем управління та функціонування.

За сферою функціонування вирізняють: державні, галузеві, територіальні та інші системи. Державна АС - це автоматизована система державної статистики (АСДС), автоматизована система планових розрахунків (АСПР), система управління національним банком (АСУ банк) та інші.

Державні АС забезпечують формування характерної для них інформації і її використання як внутрішнє, так і в інших державних АС та АС нижчих рівнів.

За видом управлінського процесу (організаційний, економічний, технологічний) системи класифікуються так: організаційно-економічні, організаційно-технічні, технологічні.

Типовим прикладом організаційно-економічних систем є автоматизовані системи управління підприємствами (АСУП) та об'єднаннями (АСУПО) та їх інформаційні системи. Такі системи забезпечують ефективне функціонування економічних об'єктів (підприємств, організацій, об'єднань) являючи собою сукупність адміністративних, економіко-математичних, технічних та інших засобів. Їх ще називають управлінськими.

Представником організаційно-технічних систем є система автоматизованого проектування, що створюється на основі ЕОМ. Вони дають змогу значно прискорити і поліпшити якість проектних робіт, автоматизувати створення проектної документації та скоротити термін впровадження проектів. Так, САПР в автомобілебудуванні дозволяє скоротити термін проектування автомобілів у 3-4 рази.

Першими за часом створення і найпоширенішими за часом протягом усіх років є автоматизовані та автоматичні системи управління технологічними процесами (АСУТП), які належать до технологічних систем. Вони призначені для управління технологічними процесами чи проведення експериментальних досліджень. АСУТП дозволяють замінити людей на шкідливих для здоров'я операціях (фарбування, нікелювання, зварювальні роботи та пов'язані з хімічними реакціями тощо), підвищують продуктивність праці, за заданими параметрами оптимізують виробництво, підвищують якість продукції, мають швидку окупність.

...