Пастка середнього статку в економіці динамічних ринків
Світовий розвиток та економічний розвиток Туреччини до та після глобальної кризи. Фактори постійного економічного уповільнення. Вивчення на прикладі Туреччини конвергенції країн, що розвиваються, до розвинених країн, їх випадки потрапляння до ПСС.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 01.12.2017 |
| Размер файла | 313,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Пастка середнього статку в економіці динамічних ринків
Далеко не вперше у економічній аналітиці трапляється розгляд понять конвергенції, економічної ремісії та породженої ними «пастки статку». Можна побачити, що на зміну увазі до поняття конвергенції, часто озвучуваного на протязі 2000-х років, насамперед після глобальної кризи 2009 року приходить поняття «пастки (низького, середнього та високого) статку». ПСС означає, що країна, яка розвивається, завдяки зусиллям, докладеним нею протягом певного періоду, досягла рівня країн із середнім рівнем статку за рівнем внутрішнього валового продукту (ВВП) або, коротше кажучи, «в доходах на душу населення», на цій стадії втрачає темпи зростання, протягом 5 років не будучи здатною перевищити рівень статку на душу населення по твердих цінах у 11.750 доларів, а по купівельній спроможності - 16.000 доларів. Цюдискусію, безсумнівно, підігрівав той факт, що до початку кризи в ЕРР було зафіксоване дуже значне зростання, і опісля кризи продуктивність конвергенції надзвичайною мірою втрачалася. В цьому відношенні одне з питань, що викликали особливе зацікавлення - чи зможуть ЕРР після кризи продовжувати конвергенцію, і якщо ні - то потраплять чи не потраплять у ПСС країни групи вищого щаблю середнього статку, що втратили темп зростання, і кількість котрих в останні роки швидко збільшується. Окремої важливої дискусії та тестового дослідження потребує також така частина означеної проблеми, як якою мірою ЕРР завдячує свої у недавньому минулому успіхи розвиненим країнам, а якою мірою - власній внутрішній динаміці розвитку.
Усі ці питання - законні та потрібні. Адже ЕРР, серед котрих своє місце посіла й Туреччина, завдячують великою мірою усім своїм зростанням глобальному середовищу, що переживає одну з золотих пір свого існування. І насправді, у зростанні ЕРР важливу роль відіграло їх висування на перший пан у якості виробничих баз з причини зростаючого глобального комерційного попиту, глобальних рухів капіталу, що вийшли на рекорд¬ні рівні, а також відповідних майнових структур. Якщо доречно так висловитися, розвинені країни за власним фінансуванням, технологіями та розробками замовляють виготовлення власної продукції економікам РР, що мають перевагу собівартості, спеціалізацію так, що Схід став виробничо-заготівельною базою, а Захід досі акумулює розробки, інновації та споживання. Бурхливий розвиток комунікаційно-транспортних технологій також позитивно пришвидшив комерцію та фінансові потоки. Разом з тим, по мірі зростання статків на душу населення та зміни з часом споживацьких стереотипів очікувалося пропорційно зростаюче віддзеркалення споживацького поштовху на внутрішній попит ЕРР, і цей прогноз крок за кроком справджувався. Не слід забувати, що якщо в Китаї за 12 років статок 1 мільярду осіб збільшився удвічі, то у Сполученому королівстві з населенням близько 10 мільйонів на це пішло рівно 160 років .
Однак разом з кризою й відставанням попиту з розвинених країн, звуженням каналів капіталу, великого гальмування зовнішнього торгівельного попиту стало зрозуміло - ЕРР не змогли продовжити успішне зростання, яке вони були продемонстрували до кризи (мал.1). Рівень глобального зростання від 4,5% у 2002-2007 рр. жорстко зменшився до 2,9% у 2009-2012 рр. Країни, що розвиваються, не змогли ефективно ні протиставити зовнішньому попитові свій, внутрішній, ані внутрішні фінансові джерела замість зовнішнього фінансування. Внаслідок нездатності ЕРР під час глобальної кризи позитивним чином розщепитися і продовжувати свій шлях розвитку завдяки внутрішнім динамікам розвитку вони застопорилися на рівні статку. Власне, те, що з-поміж великої кількості країн, що розвиваються (РК), лише приблизно 10 ЕРР вийшли на передній план, що є свідченням їх очевидного успіху у даній області.
Висловлюючись доступніше, у 2000-х роках Схід та Захід розподілили в глобальному вимірі досягли раніше, тобто виникла ймовірність потрапляння до ПСС.
Мал. 1. Світовий розвиток до та після глобальної кризи (2002-2012). Джерело: Світовий банк.
Джерело : світовий банк
Туреччина також, чиє зростання в ту ж пору від 6,8% до кризи впало до 3,2% після кризи, вийшла на перший план як «найбільш вразлива економіка». Туреччина на додачу до звуження попиту та зменшення фінансових каналів, що спостерігалися у світовій економіці, з огляду на власну динаміку також потрапила під тиск таких факторів, як дефіцит поточного балансу та інфляція, атож була вимушена відмовитися від зростання, що спиралося на внутрішній попит та зовнішнє фінансування. Наявні у нас дані свідчать, що Туреччина, яка від початку кризи намагається утриматися на ногах, тримаючись за кон'юнктурне правління, в середній перспективі великою мірою втратила потенціал зростання й наражається на вельми й вельми високий ризик потрапляння у ПСС, у якій застопорилися в минулому багато країн.
У даній статті ми розглядаємо сутність цього глибинного маятнику між конвергенцією та ПСС, що коливається між лідерами та відстаючими. Якщо не брати до уваги вступу та заключних висновків, стаття складається з трьох розділів. У другому, наступному, розділові ми зупинимося на поняттях зростання, наверстування, конвергенції та економічного уповільнення (дивергенції? ремісії? стагнації?), в котрому наведемо не лише термінологічні корективи, але й теоретичні основи конвергенції та економічного уповільнення. У третьому розділі обговорюються ПСС, її причини, механізми та наслідки, а також наводиться місце її науковому визначенню. У четвертому розділі розглядається зразок Туреччини, що від конвергенції потрапила під загрозу впадіння у ПСС. Тут вказується на досвід країни у проведенні реформ, стабільності та швидкого зростання початку 2000-х рр., її випробування на міцність кризою 2008-2009 рр., а також явища нестабільного економічного уповільнення, що розпочалося після того.
Добре, але чи віддзеркалює дохід на душу населення конвергенцію та розвиненість? Поняття економічного підйому на додачу до доходу на душу населення вміщає велику кількість понять, від тривалості початкової освіти до доступності послуг з охорони здоров'я, рівня смертності при народженні, середнього віку життя тощо, і усі вони у комплексі використовуються ООН і складають «Індекс гуманітарного підйому». Як ми побачимо далі, світовий банк розробляючи тему пастки середнього статку, використовуючи певну методологію, що включає в себе усі ці дані, ототожнює це поняття з поняттям «стандарту життя». Насправді, в реальному житті видно, що в країнах з високим доходом на душу населення і інші чинники, які підвищують якість життя, знаходяться на задовільному рівні. Таким чином, поняття доходу на душу населення можна прийняти в якості умовного показнику росту.
Друге пов'язане з нашою темою пояснення включає поняття наверстування (catch-up) та конвергенції. Поняттям конвергенції називається ситуація, коли доход на душу населення країн, що розвиваються, по мірі розвитку наближається до передових розвинених країн, як мінімум, ми використовуватимемо його в цьому дослідженні в такому розумінні. Однак слід підкреслити, що смисл використовується в значно ширшому розумінні. Конвергенція включає також «уподібнення» однієї до одної економічних та навіть суспільних структур. Тоді як за таким вживанням в якості ідеології стоїть розуміння модерності: так, у багатьох новостворених текстах явище росту одновимірно та неминуче сприймається прямо-таки як вестер- нізація. З огляду на нашу тему буде корисним коротко пояснити економічну конвергенцію в якості ідеології модернізації на прикладі Японії. У 1950 х рр. стверджувалося, що через приналежність до відмінного цивілізаційного континууму Японія не зможе продемонструвати таке зростання, як Захід 2 . Але щойно Японія продемонструвала свою ранню зрілість, вовсю почали у 1980-х розпатякувати про порівняну вищіть культурного континуума, до якого належала Японія, на шляху розвитку. Знов-таки цікавим чином, щойно Японія у 1990-х рр. впала в довготривалу кризу та застій, і на цей раз почали підвищуватися голоси про те, що «у неї вийшло, але триватиме недовго, знов-таки слід порівнювати з Європою».
І насправді, на порядку денному думка про «неуспіх» у 1980-х роках поволі відступило дискусіям про питання «а чи зрівняється», і разом з тим постало питання про те, чи зможе Японія, що з процесом розбудови втрачала з часом свої відмінності, стати схожою на розвинені країни. Ті, хто захищали необхідність уподібнення до західних країн, прагли цього, аби впоратися з Японією. Адже ці погляди відстоювали думку про те, що відмінна структура японського суспільства під час розбудови давала Японії незаслужену конкуретно- спроможну перевагу на міжнародному рівні, ставила країну в положення «безбілетного пасажира» («зайця»), а тому необхідності Японії відкритися в усіх відношеннях світові та побудови справедливої конкуренції в якості «відкритого суспільства» у західному сенсі слова. В разі здійснення «конвергенції» в цьому контексті наголошувалося на тому, що проблема адаптації Японії до західних країн триватиме. У 1980-х рр. Лаура Д'Андреа Тайсон очолила нескінченні комерційні зіткнення американської держави з Японією. Проте у 1990х рр. місце погляду 80-х «Японія завдячує своїм зростанням її відмінностям» поступилося думці «Японія насправді завдячує своїм зростанням не відмінностям, але схожості», і негативна література по темі Японії 1950-1960х рр. наче повернулася на старе місце. Щоб далі просуватися по цьому шляху, виходячи з нав'язливої ідеї Японії «ми не такі» (tokubetsuna nihon), експлуатувалася ідея про необхідність бути «більш світськими». Ідеологічною лінією поведінки, якою заново було створено теорію модерності, японські лідери продовжували відстоювати погляди не стільки про «конвергенцію», скільки про неминучість уподібнення до Заходу усієї системи, на прикладі Ф.Фукуями (1989 та 1992). (Означена дискусія тривала на протязі 1980-х рр., підготувавши ґрунт для виникнення на початку 1990х рр. нових праць під проводом ДБ).
Як можна усвідомити з вищенаведеної дискусії, вираз конвергенція розумівся як повне уподібнення Заходу усієї соціо-економічної системи Японії, що виглядала «на вигляд відмінною». У цьому контексті йшлося про неминучість того, що будови компаній (з банками та власниками акцій), практики пенсійного ринку (профсоюзи компаній, принцип працевлаштування на все життя та розуміння просування по службі відповідно до стажу), а також наробки у фінансово-банківській сфері поступляться місцем західним конкурентним практикам. Якщо залишити без уваги такі націоналістичні та сповнені неабиякою самонадією видання 1989 р. на кшталт «Японія, що здатна сказати Ні» спільного авторства мера Токіо Шінтаро Ішіхара і засновника та виконавчого директора Соні Аокі Моріта, деякі японські економісти у відповідь на «конвергенційну» точку зору висунули гіпотези, що їх можна резюмувати як «Так наздоганянню, Ні уподібненню». З удосконаленням будови, що привела Японію до успіху, проте відживала себе та ставала приводом для застою, вони приводили багато доводів типу «Японія, звісно, продовжуватиме змінюватися, проте не задля уподібнення, на яке чекали європейці, але... змінюватиметься в плині власної тривалої історії та аби й далі торувати шлях на властивому лише їй власному шляху». Саме тому поняття «конвергенція» та «наздоганяння» використовуються у дуже відмінних контекстах, проте повністю не розбігаються. Й насправді, слід відзначити, що тоді як останніми роками економіки, що розвиваються, за рівнем доходу на душу населення наближаються до індустріалізованих країн, за проведеними реформами вони свої економічні будови більше інтегрують до глобального рівня, вони замість того щоб збільшувати свою відмінність, йдуть по шляху її зменшення і стають однаковими. В цьому відношенні кожен процес наздоганяння можна трактувати як випадок часткової конвергенції. В даній статті ми здебільшого використовуємо поняття «наздоганяння», тоді як конвергенція у сенсі «уподібнення» лишається поза увагою.
Опісля такого понятійного визначення можна переходити до роз'яснення неокласичної економіки, яке вона надає наздоганянню відстаючими країнами передових. Один з перших дослідників проблеми, Роберт Солоу (1957), у своїй відомій статті, де він провів «облік зростання», роз'яснює феномен конвергенції відстаючих країн до передових. На його думку, за умови мати однакові відсотки народного господарства, однакову швидкість зростання населення, а також рівний рівень амортизації у промисловості, на стадіях просуненого підйому розвинених країн вступатиме в дію закон зменшуючихся рентабельностей, і паралельно до спаду рентабельності зменшуватиметься вихід економічної продукції та доход на душу населення.
І коли також ще далекі від цієї стадії країни, що йдуть позаду, самі ще не уповільнили швидкості зростання, а ті, хто попереду, сповільнилися, вони зведуть до нуля відмінність між ними у рівні доходів (catch up) та конвергенціюватимуть до тих, хто попереду. Це значить, що за феноменом конвергенції стоїть дія закону зменшуючихся рентабельностей, тобто передові країни завершують свій період підйому, увійшовши у стадію природного насичення.
Те, як зможуть ці розвинені країни далі торувати свій шлях за демографічного тиску в умовах уповільненого зростання, зменшення відсотку народжуваності та надмірного старіння, стане предметом стратегічної дискусії, що стосуватиметься майбутнього.
Oлександр Ґершенкрон (1962) говорив про те, країни, що розвиваються, з бідним капіталом та низьким рівнем економії вимушено матимуть високі витрати на фінансування, і з одного боку, високі відсоткові ставки стимулюватимуть заощадження, з іншого боку це запускатиме входження капіталу, які обертатимуться на внутрішні інвестиції, і процес накінець кінців працюватиме у бік конвергенції. І насправді, емпіричні праці доводять, що такі очікування накінці 2-ї світової війни справдилися. Японія на початку 1980х, Південна Корея у 1990х рр., досвід Тайваню та Сингапура є успішними взірцями, що справджують гіпотезу про «конверенцію». Проте такі успішні приклади не лише обмежені кількісно та дійсні лише у певному регіоні, проте й мають обмеження. Як мінімум, конвергенція - це не феномен, що сам по собі розвивається і має місце за умов розвитку (в дусі прогресуючої в одному напрямку гегельянської діалектики). Конвергенція настільки ж має стосунок до уповільнення передйдучих, як і до прискорення відстаючих, а також їх потужності продовжувати це робити. За висловом К.Ґ. Мюрдаля (1975), більшість бідних країн через «сукупність багатьох причин» не здатна продемонструвати «мінімальні критичні зусилля» (на кшталт інвестицій) для забезпечення необхідного «стрибка» з дна на поверхню. Насправді, через те, що ми маємо численні приклади як конвергенції під час розвитку, так і випадків, де теоретичні сподівання не справдилися, в літературі перевагу здебільшого надають не поняттю «неминучої конвергенції» а-ля Р.Солоу, але «умовної конвергенції» (conditional convergence). Як показав М.Абрамовіч, для здійснення конвергенції вищенаведені надзвичайно статичні та обмежені гіпотези не є чинними, ці константи не лише змінюються, проте швидкість таких змін є різною в залежності від часу та країни, а тому країни торують шлях конвергенції кардинально відмінним та залежним від певних умов чином.
Замість наголошувати на законі зменшуючихся рентабельностей в концепції конвергенції Солоу, такі економісти, як Пол М.Ромер та Роберт Е.Лукас у своїх публікаціях стосовно внутрішніх (ендогенних) моделей зростання почали вести мову про «закон збільшуючихся рентабельностей», які змінюються відповідно до сектору, та за яким технологічні стрибки, спричинені R & D та гуманітарними капіталовкладеннями, приносять із собою іновації. Разом з тим, такий прогрес спостерігається здебільшого у розвиваючихся країнах. І поки позитивний зовнішній характер цих подій досягне та засвоїться країнами, що їх наздоганяють, в розвинених країнах відзначаються нові стрибки, і таким чином відмінність між ними не скорочується, а збільшується. Відповідно до цього стає зрозуміло, що процесі умовної конвергенції визначальними стають секторальні структури, технологічні парадигми, будова людського капіталу. Виходячи з цієї позиції, Дані Родрік обстоює думку, що в разі, якщо відкриті до торгівлі промисловості адаптуються до глобалізації, конвергенція, ідучи там, матиме не умовний, а безумовний, притому дуже прискорений характер. Однак необхідність відповідності означеним умовам знов-таки повертає нас до чинної істини про частковий та обумовлений характер конвергенції.
Спроба дефініції
Економічний розвиток, який можна визначити як процес зростання доходу на душу населення та відповідно добробуту, проходить наступні, визначені Симоном Кузнецем (1966) стадії:
1) перетікання ресурсів в економіці в цілому з секторів із низькою продуктивністю (сільське господарство) до високопродуктивних секторів (промисловість);
2) накопичення капіталу;
3) завершення індустріалізації та виробництво достатньо широкої палітри товарів;
4) завершений характер урбанізації та нарешті
5) завершений характер інституціональних та ментальних змін. Разом з тим, цей процес не є торованим шляхом, він - лише дороговказ до вельми тернистої путі, вкритої шипами та сповненої перешкодами. Рівень доходів краї на цій путі пролягатиме від бідності до багатства.
Разом з тим, що ще немає повної згоди щодо остаточної класифікації країн за низьким, середнім та високим рівнем доходів, найбільш розповсюджене визначення належить Світовому банку (СБ). Для можливості порівняння СБ обрахував паритет купівельної спроможності (ПКС), враховуючи доход на душу населення та здебільшого поточний курс долара.
Таким чином СБ не просто приймає за основу дані доходу на душу населення, але для більш реалістичної картини враховує покажчики рівня добробуту, або «рівня життя», таким чином влучно проводячи аналіз «рівня добробуту». Відповідно до цього на 2010 р. та відповідно до постійного курсу долара на 1990 р. країни з рівнем доходу на душу населення 1,005$ і менше є з низьким рівнем доходів (24), з рівнем 1,006 - 3,975$ - країни з низьким середнім рівнем доходів (36), 3,976 - 12,275$ - країни з середнім рівнем доходів (33) та 12,276 $ та вище - група країн з високим рівнем доходів (45). Проте через те, що дані СБ чинні починаючи з 1990-х рр., ці наявні дані доповнюються дослідженнями доходів А.Медісона. Джізус Філіп та його послідовники узгодили між собою історичні дані А.Медісона, СБ та МВФ, та утворили, так би мовити, третю категорію, за умови полишити поза класифікацією декілька країн, узгодження даних по котрих виглядало проблематичним. В очі кидається наближеність даних одне до одного.
Таблиця 1.
Як зазначалося раніше, навіть якщо провідні розвинені країни й уповільнюються, як це передбачено теорією, через те, що країни, які їх наздоганяють, не можуть з низки причин виконати деякі умови, атож очікувана конвергенція не здійснюється та відмінність між ними особливо не перекривається. Відповідно до цього наголос у контексті ПСС зміщується уже з уповільнення рентабельності розвинених країн на «ранню інертизацію» відстаючих. Дійсно, як і відзначав Баумол , ПСС являє собою не що інше, як «процес індустріалізації навиворіт, що має місце на ранній стадії». Виходячи з того, що «потрапляння в пастку» означає втрату потужності зростання, Ейхенґрін та ін. здійснили опис «постійного економічного уповільнення» та ПСС. За Ейхенґрін, Пат та Шін, для країни, яка 1) завдяки реальному зростанню в середньому на 3,5% за останню хвилю зростання (близько 20 рр.)
2) вийшла на рівень середнього доходу на душу населення 10,000 доларів за стабільним міжнародним рівнем цін на 2005 р., 3) потенціал зростання у наступний період уповільнюється до 2%, це однозначно є свідченням економічної стагнації. І звідсіля ми виходимо прямо на ПСС, і ці дані відповідають визначенню, що його дійшли Хаусман, Прітчет та Родрік у (2007). Крім того, впадання у ПСС має ще й « хронологічний вимір». Так, якщо узяти дані історичної потужності, то слід чекати, що країна проходить рівень низького середнього статку щонайбільше за 28, а високого середнього статку за 15-16 рр. Якщо таким чином поставити часові обмеження, то для завершення здійснення означеного переходу у рівні доходу постає необхідність у певному критерії зростання. Якщо необхідно зібрати докупи усі ці дані та навести визначення ПСС - це коли країна, що завдяки докладеним останніми роками зусиллям вийшла на рівень країн з високим середнім рівнем доходу, втратила на цій стадії імпульс зростання та не перевищила за 15 років рівня 11.750 доларів за стабільними цінами та 16000 доларів за рівнем на душу населення. Доля обробної промисловості у національному доході такої країни становить близько 23%, а дохід на душу населення - в районі 60%, як приблизно в США.
Виходячи з таким чином визначеної ситуації, стає можливим поглибити відповідь на те, чи залишаться країни на низькому чи то середньому рівні доходів, причини цього і навіть, що слід робити для виходу з такого положення. «Пастка статку» може спостерігатися на різних рівнях доходів. Наприклад, як це було в багатьох країнах Азії та Африки, країна входить в порочне коло бідності і, незважаючи на наявність потенціалу, геть не здатна здійснити рвучкий крок, аби вийти з такого становища, впадаючи у пастку збідніння. Навпроти, існують приклади здатних вийти з такого становища країн, тобто єдиного критерію щодо ПСС немає. Тому відмінними експертами та інституціями пропонуються відмінні класифікації та оцінки. Наприклад, за даними Світового банку, з-поміж 101 країни з середнім рівнем доходів у 1960 р. на 2008 рік лише 13 з них змогли піднятися до групи з великим рівнем доходів. За Феліпе та ін., даними котрих ми послуговувалися в даному дослідженні, з лише 3 країн з високим рівнем доходів на 1950 р. кількість країн в цій групі на 2010 рік збільшилося до 32. Так само як група з середнім рівнем доходів у 39 країн на 2010 р. зросла до 52.
Таким чином, видно, що кількість країн з низьким рівнем статків з 82 країн у 1950 р. зменшилася до 42 на 2010 р. Наприклад, В'єтнам із населенням до 90 млн. осіб насьогодні вийшов з порочного кола «пастки низького статку», увійшовши до групи країн з низьким середнім рівнем доходів. Ця країна, в якій у 1990-х дохід на душу населення становив лише близько 100 доларів, мала в середньому близько 7,5 % зростання в період 1991-2010 рр., а дохід на душу населення зріс рівно вдесятеро та піднявся вище 1000 дол. З іншого боку, Малайзія, розірвавши порочне коло «низького статку» за допомогою низки підтримуючих мотивацій, змогла посісти місце серед країн з середнім рівнем доходів, проте виявилася не здатна подолати наступний щабель та перейти до багатих країн, як і решта країн, що лишилися ковзати на даному рівні. Нарешті, багато країн здебільшого азійського походження вийшли з рівня з низьким рівнем доходності на середній рівень, і невдовзі за відносно короткий проміжок часу увійшли до ліги країн з високим рівнем статків. Це насамперед Японія, а також Південна Корея, Синґапур, Гонг Конг та Тайвань.
Причини та характеристика
За даними вищезгаданого Феліпе - Ебдон - Кумар, можна провести наступні спостереження щодо конвергенції, переходу з рівня на рівень доходів та ПСС:
1) Якщо порівняно з 1950 р. на 2010 р. кількість країн з низьким рівнем доходів вельми радикально зменшилася, то кількість країн з середнім та високим рівнем збільшилася. Незважаючи на цю здавалося б втішну новину, зазначена для даного процесу «конвергенція статків» стосувалася вузької групи країн, тобто на загал обхопної конвергенції на здійснилося. Відповідно до цього в наші дні явище конвергенції розвивається великою мірою залежно від певних умов. Те ж стосується і глобального розподілу статків. Розподіл статків внаслідок відмінностей у показниках зростання між країнами Азії, Африки та Латинської Америки не те що не поліпшився, але продовжив погіршуватися.
2) Період прискореного переходу між рівнями доходів між 1950 та 2010 рр. мав «золотий він зростання» між у 1950-1970х рр., тоді як у період 1980-2000 рр. за панування нео-ліберального капіталізму конвергенція та переходи в рівнях статків доволі сильно уповільнювалися. Проте ЕРР, що адаптувалися до періоду високого росту в сприятливому глобальному середовищі 2000-х рр., увійшли до процесу конвергенції, а перехід між рівнями доходів надзвичайно прискорився.
3) Перший стрибок у напрямку переходу до високого середнього рівня статків опісля 1950 рр. відбувся в районі 1970-х такими європейськими країнами як Німеччина, Франція та Італія, і ці країни у 1990-х рр. утворили групу країн з високим рівнем дохідності. Період переходу з рівня на рівень доходу в означених країнах становив від 15 до 20 рр.
4) Зрештою, до процесу переходу на високий середній, а згодом і на високий рівень дохідності поза Європою долучилися і обмежена кількість країн Азії та Латинської Америки. Деякі з цих країн показано на рис. 2. разом з тим, видно, що ці країни опанували перехід у дуже відмінний один від одного часовий проміжок. Зокрема, привертає увагу, що цей перехід останні здійснили набагато швидше, аніж країни європейські. Відповідно зрозуміло, що по мірі наближення до наших днів перехід між рівнями доходів прискорюється, а час дедалі більше скорочується. Тут наявний позитивний вплив таких факторів, як ефект кривої навчання, можливості комунікаційних та транспортних технологій, зсув виробничої вісі і таким чином прискорення трансферу технологій.
5) Відповідно до нашої теми та стосовно Туреччини, на даній стадії на перший план виступають країни групи, що піднялися до рівня середнього статку, можуть з цього рівня увійти або не увійти до групи країн з високим рівнем доходу, проте все ще не впали у ПСС. Затримка росту в групах з низьким, середнім та високим рівнями доходів спостерігається здебільшого на середньому рівні. Якщо так можна висловитися, на стадії, коли сильними є віра та очікування у «обертання вісі колеса», система входить в інерцію.
За даними проведеного по 128 країнах дослідження на 2010 р. в категорії середнього рівня доходів перебували 52 країни, з них 38 мали низький середній, 14 - високий середній рівень доходів. З цих 53 країн 35 впали у ПСС, 30 з них на стадії низького середнього, 5 - високого середнього доходу. Щодо решти 17 країн «в разі продовження даної тенденції зростання» прогнозується потрапляння до ПСС, тоді як 9 країн, серед яких і Туреччина на означений термін часу не мають загрози потрапити до ПСС.
5 країн з групи високого рівня доходу, що потрапили до ПСС, - Малайзія, Уругвай, Венесуела, Саудівська Аравія та Сирія. І якщо з них Малайзія ось уже 15 років як застопорилася в цій групі, і в разі усього лише 2,6% зростання існує вельми висока ймовірність виходу Малайзії з цієї групи, то для Сирії очевидним є не те що вихід з групи, але вже потрапляння в групу бідних країн з найнижчим доходом внаслідок руїни під час війни. Між тим, такі залежні від природних ресурсів країни, як Саудівська Аравія та Венесуела, через їх відкритість до пов'язаних із цими ресурсами зловживань та корупції, мають неясне майбутнє, навпаки, радше наражаючись на «прокляття природного ресурсу». В цьому контексті, коли країни, що є експортерами природних ресурсів, завищують курс національної валюти, це призводить до руйнування конкурентоспроможності країни та скорочення з часом вітчизняної промисловості. Так само зростання країн, які фінансово забезпечують його енергетично-товарною рентою, буде залежати від волатильності цих доходів. Коли при падінні доходу падають інвестиції, то при надмірному зростанні доходу це створює неправильну мотивацію для неефективних та непомірних інвестицій. По-третє, тією мірою, якою для відсталих секторів цієї економіки ренти зменшуватиметься їх ефективне використання, не зможе здійснюватися ані явище структурних перетворень, ані досягатимуться цілі розвитку. В цьому зв'язку паралельно з корупцією та економікою непродуктивності, породжуваних способом контрольованої ренти, ануїтету, буде порушений соціальний мир, демократія опиниться під загрозою. Дійсно, не випадково, що в країнах, зіпертих на торгівлю енергією - сировинними товарами, обробні промисловості дуже слабкі, так само як і слабкі стандарти демократії.
Серед 9 країн з високим середнім рівнем доходів станом на 2010 рік, серед котрих знаходиться й Туреччина, чотири країни Східної Європи. Звертає на себе увагу, що ці 4 країни лишилися в групі високого середнього доходу дуже довго, приблизно 50 років. Якщо порівняти їх з іншими європейськими країнами, то легко можна зробити висновок - ці країни стали «жертвами політичних режимів». Наскільки б не знаходилися вони на периферії Європи, однак системна ізоляція практично повністю знівелювала цю перевагу їх геополітичної близькості. І справді, ці країни, які були ізольовані від зони європейського впливу та посіли місце у блоці централізованого планування, на початку 1990-х після зміни режиму дуже швидко увійшли до групи високого середнього доходу. Таким чином, можна стверджувати, що «тип політичного режиму» також може позначатися впливом на явищі економічного зростання.
Встановлено на 15 років відповідно до історичних даних. (Означений період не є примусово- зобов'язуючим та науковим, лише середньостатистичний, що випливає з подій минулого) Джерело: Jesus Felipe, Amelyn Abdon, and Utsav Kumar, «Tracking the Middle-income Trap....», 2012.
За входженням на ранній стадії в застій країн середнього статку, що розвиваються, стоять чільні чинники у таких сферах, як макроекономіка, інституційні, демографічні, виробничі структури, бізнес та інфраструктура. На передній план виходять такі моменти, як величина держави з огляду на організаційну структуру, характер правового середовища, фінансової та торговельної відкритості, якість регуляторних політик. В цьому контексті особливого значення набуває якість громадського контролю над держуправлінням. На передній план у зв'язку з демографічною будовою виходять динамізм населення, відсоток працезайнятості, народжуваність, статевий розподіл у сфері зайнятості тощо. Метою в цій сфері є підняття відсотку рівня зайнятості і зайнятості жінок, кінцева ж мета - зменшити відсоток залежності утриманців «від доходу одного члена родини» в цілому по населенню. Головний чинник у зв'язку з будовою зовнішньої торгівлі - уразливість країн, надто залежних від імпорту продовольства та енергоносіїв. Таким же чином немає сумніву в тому, що країни, що не здатні диверсифікувати свою виробничо-промислову діяльність та експорт з огляду на те, що є експортерами енергоносіїв - продуктів, перебувають під ризиком хвороби «невиробляння», що її називають «Dutch Disease». Проти раптових потрясінь, спричинених зовнішню торгівлею, дуже важливо забезпечити існування експортних ринків та асортимент продукції. Крім того, на додачу слід наголосити, що для стабільності зростання дуже важливим є стабілізуючий чинник внутрішнього ринку, як можна простежити на прикладі Туреччини, недостатність національних заощаджень та зовнішня фінансова залежність є однією причиною раннього економічного уповільнення. Існує ризик зуживання в довгостроковій перспективі зовнішніх заощаджень на внутрішні заощадження, і таким чином фінансова залежність з тимчасової може набути хронічного характеру. Як видно з азіатської кризи 1997 року, пізноамортизуючі, зіперті на високу заборгованість та незворотні інвестиції на «надзвичайному» рівні також роблять країну відкритою до зовнішніх потрясінь - і той факт, стосується зовнішня заборгованість державного чи приватного сектору, результат не змінює. Структура виробництва є основною проблемою країн у ПСС. Тут на передній план виступають три аспекти структури виробництва - асортимент виробництва, здатність виробляти та експортувати складні (софістиковані) товари та здатність переходу від одного продукту до продукції з високою доданою вартістю (генеричні сектори).
Якщо поєднати усі означені моменти, стає зрозуміло, що, як зазначають Хаусман і Клінґер, головним завданням є «вибудова необхідних загальних здатностей». Як коротко зазначалося вище, ці здатності розповсюджуються на широку сферу, яка включає: 1) гуманний, фізичний капітал; 2) правові структури та інституціональне оточення; 3) знання, етикет і навички компаній; 4) організаційні спроможності економічних установ. Проте слід зважати на те, що оскільки ці елементи не є предметом торгівлі, їх нестачу неможливо виповнити легким їх імпортуванням. Як відомо, за конвенціональним підходом було необхідно досягти високого відсотку співвідношення капіталу і праці, тобто таким чином забезпечити концентрацію капіталу. Проте видно, що нинішня ситуація здебільшого сповзає до «нарощування потенціалу та концентрації здатностей». Країни з високим середнім доходом, що змушені будувати таку структуру, впадають у «пастку продукції», і саме тут запускається втрата імпульсу зростання. Тобто ці країни здійснили достатні капіталовкладення і навіть деякі з них добилися урізноманітнення продукції. Крім того, їм вдалося виробництво софістикова- ної продукції. Однак вони не можуть додати до цього внутрішню додану вартість, і «перехід» від цих товарів до продукції з високою доданою вартістю не представляється можливим. Це явище в плані комплексних, але попередніх та задніх вливань визначають «відірвані товари». В такому середовищі країни з середнім доходом в цій середовищу не мають ані продуктової лінійки достатньо дешевих товарів, ані товарів із достатньою доданою вартістю. Вони мають проблеми з конкуренцією як з країнами з низьким доходом в традиційних секторах з огляду на те, що «бонус бідності», що працював до моменту виходу на рівень середнього статку, уже вичерпано, і вже зростаючі факторні витрати виробництва, так і з розвиненими країнами, оскільки ще не вступили в стадію орієнтованого на винаходи й інновації виробництва. Не будучи в стані змагатися з країнами з низьким доходом та низьким рівнем заробітної плати у промисловому виробництві, вони не мають також змоги конкурувати з розвиненими країнами у інноваційній економіці із високим потенціалом.
Очевидно, що у цих країн нема шансу продовжувати путь, зайнявши місце в сферах, які розвинені країни полишили. В цьому контексті немає і стійкого результату, який принесло б використання нових технологій та наполегливість у тих же капіталомістких секторах. Така наполегливість щоразу стає причиною імпорту малої кількості дорогих машин та устаткування з високою одиничною вартістю при продажу надмірної кількості товарів з низькою вартістю. Навіть їх технічне обслуговування та ремонт вимагає асигнування ресурсів для необхідної підтримки з боку спеціалістів, і врешті решт ці «ривки» повертаються у вигляді дефіциту зовнішньої торгівлі, створюючи додаткову уразливість. Як зазначав японський економіст К.Огно, що вивчав ситуації застрягання у ПСС Малайзії та В'єтнаму країнам з високим середнім доходом слід продовжувати свою путь, уже відійшовши від фантазії, спрямованої на чисті високі інвестицій та зіпертої на стару конвенціональну/традиційну модель росту, але «створюючи щось зовсім відмінне» в новому економічному середовищі. В цьому контексті дві неодмінні (sine qua non) умови входження до групи високого статку (ГВС) - встановлення висококваліфікованої робочої сили та новаторськи потужного класу підприємців.
Історія успіху Південної Кореї - один з прикладів такого переходу, «достойних увійти до підручників». Корея 1) поставила за мету увійти до числа 10 перших країн світу по капіталовкладенням у R & D, проте на 2013 р. посіла друге місце, виділяючи до 3,5% ВВП. 2) відбувся бум по кількості студентів середніх та вищих навчальних закладів країни для розвитку гуманітарного капіталу з високим рівнем кваліфікації, що в особливості змогло пере спрямувати робочу силу, задіяну в сільському господарстві, на сектори, що вимагають високої кваліфікації. 3) Крім того, одним з найбільших успіхів Південної Кореї є бажання виробляти під власною національною маркою деякі складні види продукції, де метою є власне не як здається, заохотити більше іноземного капіталу, але побудувати місцеві потужності. А шлях до цього пролягає через суспільство, що навчається, та збільшення колективних професійних навичок. Неодмінним є також інституційне середовище, яке дозволяє навчання і трансфер технологій, відповідальність та здатність кооперуватися. Таке становище, попри те що стало причиною проходження Кореєю таких болісних випробувань, як проблеми марки Hyundai на американському ринку автівок, але й дозволило вивести такі всесвітньо відомі передові бренди, як Samsung та LG.
Від конвергенції до ПСС на прикладі Туреччини
Як в усьому світі, так і в Туреччині після світової кризи інтерес до ПСС зріс. Декілька перших розробок, повністю зосереджених на ситуації в Туреччині, належать I. Озтюрк, С. Алтуг, Е.Єлдан та С. Ґюрсель. Туреччина - одна з країн, що найдовше перебували у групі низького середнього доходу від 1950-х рр. - нарешті в 2005 р. увійшла до групи з високим середнім рівнем. Завдяки середній швидкості росту у 5,2% у 20022013 рр. з огляду на дохід на душу населення вона досягла середнього рівня ЄС та США. В цьому контексті Туреччина за останні 10 років змогла підняти дохід на душу населення від 30% до 46% від середнього по ЄС, та від 20% до 30% від рівня США, і таким чином відзначилася у частковій конвергенції. Зрозуміло, що цей успіх не є достатнім, проте успішні останні 10 років проти постійного зростання різниці з цими двома країнами чи то групою країн принаймні заслуговують на увагу як свідчення, що негативний тренд змінюється на протилежне. Якою буде позиція Туреччини на стадії, на яку прийдемо після глобальної кризи? Щоб це зрозуміти, треба поглянути на предмет дослідження в ретроспективі.
1990-і роки для Туреччини в параметрах економічних, політичних та суспільних були в повному сенсі «втраченим десятиліттям». Така руїна завершилася у 2001 р. доволі глибокою політичною, економічною і соціальною кризою. Цікавим чином Туреччина, якраз перебуваючи під дією угоди про стабільність МВФ, у 1999р. мала скорочення на 3,5% та потрясіння у керівництві в 1999 році - оскільки це насправді було віддзеркаленням доволі спотвореного макроекономічного, інституцій- ного та політичного клімату. Проте політико-еко- номічні умови, у яких перебувала Туреччина, не сприяли досягненню консенсусу, задіянню колективного розуму, сприйняттю та вжиттю відповідних комплексних заходів. Одразу ж інфляція, що мала до кризи (2000) хронічний характер, скочила до 70% - що віддзеркалювало середню інфляцію 1990-х. Знову у 2000 році відсоток поточного дефіциту до ВВП перевисив 9%, до того ж, не лишилося жодних надій та позитивних сподівань, здатних цей дефіцит профінансувати - і «очікувана» криза лютого 2001р. на змусила себе чекати. Економіка у кризовий рік за першу половину показала зменшення у 11,2%, за рік у цілому на 5,7%, а бюджетна дисципліна, котрої й раніше не дуже дотримувалися, повністю вийшла з-під контролю. Дефіцит бюджету по відношенню до ВВП зріс до 13%, загальний обсяг чистого боргу - до 90%, а відсоткові платежі - до 13%.
Аби вийти з кризи в таких умовах руйнації на усіх фронтах системи Туреччина потребувала низку додаткових «зачіпок», найбільш нагальним на порядку денному стояла потреба запуску системи з боку фінансів. Але за браком внутрішніх джерел в самій країні потрібним для пошуку надії місцем виявився зовнішній світ. Тоді Туреччина була змушена просити додаткової допомоги у Світового банку та МВФ, чинний договір з котрим у неї власне уже тривав. Для запуску корабля, що сидів на мілині, необхідною умовою були гарантії готівкою, а шлях до цього пролягав крізь реформи. В цьому контексті, найпершою умовою були ануля- ція структур, що спричинили фінансовий дефіцит, та встановлення графіку виплат кредитів, які ще передбачалося узяти. «Програма переходу до потужної економіки», проголошена у травні 2001 р. перед МВФ відповідальним за економіку державним міністром Кемалем Дервішем, була підтримана позиками Світового банку, а кризу ліквідності, що її переживала країна, було узято під контроль уже на ранній стадії. Поетапні транші фінансової допомоги планувалося надавати за умови та паралельно із здійсненням означеного пакета реформ.
Криза прийшла на початку 2001 року, а з проведенням накінці 2002 р. загальних виборів тогочасний коаліційний уряд лишився повністю непрацездатним, атож було створено єдиний однопартійний уряд. Проте на той час економічна програма довела свою ефективність та стала давати результати, економіка потужним чином стала на шлях врегулювання, і розпочався помітний процес стабілізації по основних макроекономічних показниках. Як висновок, у швидкому позитивному результаті пакету реформ відіграли роль підходящий зовнішній клімат, процес вступу у повноправне членство ЄС, а також допоміжні чинники на кшталт надії та стабільності, принесених однопартійним урядом, таким чином у 2002-2007х рр. країна набула важливого досвіду доби «ремонту та реконструкції».
Як це резюмовано у табл.3, фіскальні показники, що перестали бути проблемою станом на 2007р., хоча й були частково порушені під час кризи 2008-2009 років, станом на 2013 р. утримуються на відносно стабільному рівні.
На додачу до означеного зросту на фінансової дисципліни позитивним чином також розвинулася цінова стабільність. Рівень інфляції споживчих цін, що безпосередньо перед кризою становив близько %70, лише за кілька років впав більше ніж у 10 разів до 7%, таким чином були зроблені вели-
Рис. 3. Перебіг ВВП та доходу на душу населення в Туреччині
Джерело: база даних Світового банку
Основні заслуговуючі на увагу моменти тут можна резюмувати у такий спосіб:
1) Туреччина з 2002 по 2007 р. продемонструвала безперервне та можна сказати високе зростання (6,8%), за рівнем фіксованих цін Світового банку на 2005 р., ВВП в сукупності збільшився на 40% і з 387 мільярдів доларів у 2002 р. сягнув у кінці 2007 р. 540 мільярдів доларів, дохід на душу населення за той же період теж збільшився від 6000 до 7800 дол. (рис. 3). Проте Туреччина на 2005 р. подолала межу критерію по доходу на душу населення та увійшла до групи країн з високим середнім доходом.
2) Примітним є також обсяг відновлення в державних фінансах. Туреччина змогла вельми знизити сферу ризику: (а) дефіцит бюджету, (б) потребу державної заборгованості (PSBR), (с)
Нижче ми розглянемо опірність інфляції на цім рівні та як вона продовжувала бути джерелом нестабільності.
6) Паралельно з реформами та їх реалізацією прискорилась структурна трансформація, наприклад, відчутний імпульс отримав перехід від сільського господарства до промисловості. При тому що доля сільського господарства у ВВП зменшилася від 14% на 2002 р. до 9-10% (2010), його частка у загальній зайнятості знизилася з 40% до рівня 26%. Для завершення нормалізації в цій галузі частка сільського господарства у ВВП і в загальній зайнятості повинна бути зменшена до 5%. Управління цим структурним перетворенням потребує перетрансформатування вивільненої робочої сили у зайнятість в альтернативних секторах. В цьому контексті, у конкурентному середовищі, де в процесі структурних трансформацій сільське господарство розчиняється та прискорюється урбанізація, пріоритетний статус в економіці отримує економіка продуктивності, а ринок робочої сили дешевих країн негативно впливає на традиційні сектори економіки, в Туреччині було створено робочі місця та щонайменше це допомогло запобігти збільшенню безробіття в цьому середовищі.
Таблиця 4.Зростання цін на енергоносії та товари (2003- сер.2013)
|
Зростання (%) |
||
|
Індекс енергетичної сировини (нафта, природний газ, вугілля) |
140 |
|
|
Індекс неенергетичних товарів (сільське господарство, метали, мінерали, добрива) |
81 |
|
|
Індекс дорогоцінних металів (золото, срібло, платина) |
240 |
|
|
Індекс цін на сільськогосподарську продукцію |
77 |
|
|
Індекс на метали і мінерали |
84 |
Джерело: Світовий банк, база даних цін на біржові товари
7) Як наслідок, як зазначали й звіти прогресу на шляху до ЄС, на 2004 р. Туреччина вперше в історії досягла статусу «працюючої ринкової економіки» з вимірністю, передбачуваністю та керованістю можливих ризиків. Глобальна криза 2008-2009 р. стала тут новим досвідом для випробування цих надбань та недоліків.
Глобальна криза: поміж зовнішніми потрясіннями та внутрішніми надломами
Позитивні зрушення у 2002-2007 рр. за нормалізації та покращення в економіці, на схилі самої кризи у 2008 та у рік кризи - 2009 та опісля нього - в Туреччині, як і в усьому світі, відбулися скорочення, що мали як циклічні та структурні, так і внутрішні й зовнішні причини, атож, щоб отримати вірні дані в дискусіях щодо ПСС, ці чинники слід стисло розподілити по субкомпонентах. Виходячи з того факту, що внутрішні проблеми Туреччини вирішувалися або збільшувалися відповідно до зовнішнього клімату, вважаємо за потрібне стисло його окреслити.
У 2007-2008 роках став зрозумілим негаразд зі станом справ у світі, відповідно розпочалося обговорення часу та масштабу глобальної кризи. І найперший момент, щодо якого було щось не так - нетривале фінансове зростання, вельми велике роздуття «економіки мильної бульбашки», що спиралася на віртуальні доходи та реальні заборгованості. Внаслідок створеного глобального попиту, глибинних інвестицій хедж-фондів40, гравців великого ринку, довгострокових стратегічних купівельних контрактів країн ціни на енергетику та неенер- гетичні сировинні товари зросли до небаченої в історії міри (табл. 4). Означене явище проявилося в усьому світі інфляцією та тиском дефіциту поточного бюджету в країнах - імпортерах товарів.
Споживча інфляція у США з 1,6% (на 2002 р.) зросла до 3,8% (2008), відсоток поточного дефіциту до ВВП в ті ж роки - від 4% до 6%. Означені процеси примусили багато країн, насамперед США та ЄС, збільшуючи кредитні відсотки, уповільнювати економічну діяльність і таким чином брати під контроль інфляцію - поточний дефіцит. Короткострокові реальні процентні ставки у США з рівня 7% у 2000 р. за означений період розширення знизилися на 2002 р. до 1,2%, паралельно до тиску зростаючого поточного дефіциту та інфляції у 2006 становив 5,2%, а у 2008 р. сягнув 5,4%, тоді як опісля кризи 2009 р. знову спали до рівня 0,5%. Як наслідок, не було враховано побічних дій від застосування цієї «гіркої пілюлі», зазначені різкі зростання процентних ставок спричинили неплатоспроможність по великих заборгованостях у секторах з постійним або недостатнім рівнем доходу, ця ситуація по ланцюговій реакції поширилася на фінансовому секторі, несучому важке ярмо кредитного навантаження, це призвело до швидкого руйнування балансів.
За останньої чверті 2008 р., що проминула «наче страшний сон», великі фінансові інститути, насамперед США, занепадали один за одним, а на ринках формувалася небачена чорна діра, спричинена панікою на ринках. Масштаби руйнації економік країн, спричиненої подіями на світових ринках в умовах кризи, змінювалися залежно від місцевих умов кожної з країн. До початку кризи 2009 р. Туреччина також увішла до вищезазначеного кризового стану, виступаючи глибокими та численними потрясіннями «найслабкішою ланкою кризи». Слід підкреслити, що щодо Туреччини як у світі, так і в середині країни лишається живою «кризова ментальність», а Туреччина не здатна вжити тривалих заходів, аби цю дражливу згадку забути.
Каналами проникнення зовнішніх шоків у середину країни є курси валют, потоки капіталу, процентні ставки, склад імпорту, короткострокові заборгованості та вплив цього усього на ціни та баланси. Туреччина, з сильною залежністю від енергоносіїв та неенергетичних товарів, не має потужності поглинути «зовнішній шок» від стрімкого зростання цін на сировинні товари, зміни відносних цін, викликані зростанням валютних курсів. Точно так як другою, внутрішньою артерією перебігу кризи в країну є її зовнішньофінансова прив'язка з огляду на дефіцит заощаджень.
До того ж, у загострюючійся атмосфері політичної нестабільності очікування на стабілізацію зійшли нанівець.
Як видно, насправді Туреччина увійшла до світової кризи 2009 р. ще до того, як криза вибухнула. Незважаючи на це, поглиблення кризи в останню чверть 2008 р. довело, що проблема не є суто турецькою, та поставило увагу до неї у значно ширший контекст.
Рис. 4. Тенденції зросту, поточного дефіциту та інфляції Туреччини (2004-2013 роки).
Джерело: ЦБ, Голстатуправління, Міністерство фінансів Туреччини.
У економіці, котрій було надлишково (4,5%) прищеплено рівень потенційного зросту при рівні 9,4% востаннє на 2004р., потужність зростання й так щобільше уповільнювалася рік за роком та у 2007р. знизилася до 4,7%. У 2008 році покажчики ризику для Туреччини надмірно зросли, безпосередньо напередодні кризи зріст впав до 0,7%, практично сягнувши нульового покажчика (рис. 4). До 0,7 % зросту додалися 10,4% інфляції, супроводжене 6% поточного дефіциту. Через таке відходження від поставлених цілей кредитні де- ривативи своп Туреччини у 2007-2008 рр. жорстко зросли, облігації та облігаційні ціни Туреччини почали втрачати у вартості, виникли обвали на біржі, фері паніки, що глибилася внаслідок нездатності вирішити, як реагувати на довгостроково орієнтовані події, в першій половині року турецька економіка показала падіння більш ніж на 10%. Насамперед спільні та поспішні рішення, прийняті на платформі G-20, пригасили полум'яні ринки, і Туреччина, яка «перебільшено» реагувала на проблему, у другій половині року, на дуже ранній порівняно з усім світом стадії, пірнула на дно та почала виринати. Незважаючи на кінець паніки та повернення на шлях зросту, економіка все ж по завершенню фінансового року з відсотком падіння 4,8% стала однією з найбільш уражених економік світу, а загальний рівень безробіття з 10% підскочив до 14%. Таким чином, по втратах у зростанні, виробництві та працевлаштуванні Туреччина стала однією з найбільш негативно уражених світовою кризою країн41.
У 2009 році відсотки зростання, поточного дефіциту та інфляції відповідно становили -4,8%, -2,24%, 6,3%. Ці дані спонукають замислитися, адже при тому, що Туреччина мала настільки жорстке падіння, дала не профіцит, але дефіцит поточних операцій, однак вперше інфляція очікуваною мірою не знизилася. У період 2010-2011 рр. Туреччина продемонструвала дуже високий рівень (в середньому 8,8%) зростання, котре завершилося 8,4% інфляції та дефіцитом поточного рахунку у 8,1%. Не дозволяючи собі й надалі ризикувати, Туреччина жорстко дала по гальмах у 2012-2013 р., і 3% зростання 2012-2013 рр. на взірець «утрачених 1990-х» знов дало 6,8% інфляції та 7% поточного дефіциту.
...Подобные документы
Поняття та головні властивості країн, що розвиваються, їх роль у політичному та суспільному житті сучасного світу. Моделі економічного розвитку даної категорії країн. Основні переваги та недоліки моделі Льюїса. Класифікація країн за версією ООН.
эссе [12,7 K], добавлен 06.12.2010Сутність та особливості національних економік країн, що розвиваються. Різні моделі економічного розвитку країн, що розвиваються. Аналіз основних економічних показників розвитку Бразилії. Проблеми розвитку національної економіки, удосконалення моделі ЕР.
курсовая работа [115,0 K], добавлен 20.04.2019Промисловий переворот та процес індустріалізації. Аграрний розвиток. Радикальні зміни в аграрному секторі економіки світу та господарському житті на початку XX cт.. Економічне зростання країн та національні виробництва. Міжнародні економічні відносини.
реферат [43,0 K], добавлен 11.02.2009Суть, роль та функції малих підприємництв у різних моделях змішаної економіки. Особливості встановлення сектору малого підприємництва у Азії. Економічний розвиток країн Америки. Малі приватні підприємства в економіці держав Європи.
курсовая работа [159,1 K], добавлен 27.07.2003Сталий розвиток: сутність та еволюція поглядів науковців. Особливості реалізації сталого економічного розвитку в умовах глобалізації. Вивчення триєдиної концепції стійкого розвитку. Глобальний та сталий розвиток, їх вплив на соціально-економічну систему.
курсовая работа [472,6 K], добавлен 28.03.2015Макроекономічні показники, які використовуються при розрахунку чистого економічного добробуту, в системі національних рахунків. Аналіз фінансових показників суспільного добробуту в Україні, визначення шляхів його підвищення до рівня розвинених країн.
курсовая работа [69,5 K], добавлен 12.11.2014Економічне зростання та економічний розвиток. Моделі економічного розвитку. Економічні цикли та економічні кризи. Зайнятість трудових ресурсів та безробіття. Державне регулювання зайнятості. Проблеми зайнятості та відтворення робочої сили в Україні.
презентация [796,0 K], добавлен 24.09.2015Особливості впливу глобальної нестабільності на процеси трансформації світового фінансового ринку. Розгляд ознак розвитку фінансової нестабільності в економіці. Аналіз проблем ринку грошей, які призвели до руйнування ринків короткострокових кредитів.
реферат [419,9 K], добавлен 07.08.2017Вивчення передумов, ознак та форм глобалізації. Огляд процесу посилення взаємозв’язку національних економік країн світу, що знаходить своє вираження в утворенні світового ринку товарів і послуг. Вплив глобалізації на соціально-економічний стан України.
курсовая работа [66,1 K], добавлен 15.10.2012Сучасний етап європейської інтеграції України, активізація партнерських стосунків з державами Європейського Союзу в усіх площинах соціально-економічної взаємодії. Розвиток транскордонного співробітництва та нарощування потенціалу транскордонних ринків.
статья [30,9 K], добавлен 19.09.2017Аналіз основних показників економічного і соціального розвитку регіонів України, розвиток господарських комплексів. Особливості сучасної програми регіонального розвитку. Класифікація регіональних програм: рівень значущості, територіальна приналежність.
реферат [62,6 K], добавлен 21.05.2012Вивчення теоретико-методичних концептів оцінки економічної активності населення (рівня безробіття, зайнятості чоловіків та жінок) та їх динаміки у соціально-економічній стратифікації країн в процесі розширення ЄС на підставі статистичного аналізу.
статья [21,6 K], добавлен 31.08.2017Стрімкий розвиток інформаційної економіки у сучасному глобалізаційному світі. Ромб конкурентних переваг М. Портера. Складові та чинники національної інноваційної системи. Структура валової доданої вартості країн Великої сімки та України у 2011 р.
реферат [177,4 K], добавлен 07.03.2013Аналіз безробіття як чиннику, що впливає на формування середнього класу з позиції суспільно-географічного дослідження (СГД). Основні показники, які мають вплив на розвиток середнього класу в межах Столичного макрорайону України під час проведення СГД.
статья [301,1 K], добавлен 11.09.2017Зміст, предмет, види, фактори економічного аналізу. Задачі економічного аналізу: оцінка факторів зовнішнього середовища, вивчення кон’юнктури ринку, оцінка конкурентоспроможності продукції. Зв’язок економічного аналізу з іншими науками і дисциплінами.
реферат [19,5 K], добавлен 18.08.2009Вивчення господарства в первісному суспільстві. Ґенеза господарських форм у ранніх цивілізаціях країн Стародавнього Сходу. Особливості економічний поглядів П. Буагільбера, М. Алле. Дослідження французької школи неолібералізму і її представника Ж-Л. Рюефа.
контрольная работа [28,8 K], добавлен 13.05.2010Сутнісно-змістовна характеристика процесів управління розвитком підприємств. Фактори впливу на економічний розвиток підприємства, методичні підходи до його діагностики. Діагностика проблем управління економічним розвитком підприємства ЗАТ "Піонтекс".
дипломная работа [2,6 M], добавлен 10.08.2010Недоліки моделі економічного зростання Китаю: капіталомістка промисловість, уповільнення темпів зростання продуктивності праці, низький рівень енергоефективності виробництва. Шляхи відновлення балансу економічного зростання Японії на початку 1970-х рр.
реферат [426,1 K], добавлен 21.03.2013Поняття економічної системи та методологічні підходи до їх класифікації. Еволюція поглядів та вплив європеїзації на соціальну ринкову економіку. Процес конвергенції економічних систем країн-членів Євросоюзу як крок до формування економічної системи ЄС.
диссертация [301,6 K], добавлен 07.12.2015Сутність фінансової автономії та її економічний потенціал. Економічний, соціальний розвиток Дніпропетровської адміністративно-територіальної одиниці у 2006 році: промислове виробництво, ЗЕД, агропромисловий комплекс. Шляхи розвитку фінансової автономії.
курсовая работа [286,6 K], добавлен 12.07.2010
