Бар’єри на шляху розвитку промисловості на інноваційній основі та можливості їх подолання

З метою підвищення конкуренції на внутрішньому ринку для окремих видів виробництв, особливо тих, що встигли переобладнатися або мають для цього власні ресурси, також здійснюють заходи з розширення допуску на внутрішній ринок конкурентоспроможних іноземних виробників, які створять додаткові стимули для розвитку національних виробництв.

Для тих секторів економіки, розвиток яких становить для країни інтерес, але в яких відсутнє для цього достатньо сильне технологічне забезпечення, часто запроваджують додаткові пільги з допуску іноземних конкурентоспроможних виробників на умовах, за якими надалі національні підприємці беруть участь у налагодженні випуску комплектуючих і, в міру розвитку цих видів діяльності, відбувається купівля або передача їм усього технологічного циклу.

Ще одним елементом промислової політики інноваційної спрямованості, що дозволяє долати бар'єри розвитку, є валютна політика, яка, з одного боку, підтримує конкурентоспроможність експорту, а з іншого -- не пригнічує імпорт тих видів техніки і технологій, які є базовими для модернізації національних виробництв. Основою такої політики слугує секторальна оцінка цінової конкурентоспроможності із застосуванням відповідних оцінок курсу валюти, розроблена в Інституті економіки та прогнозування НАН України. У методиці використовується підхід, який враховує секторальні співвідношення цін і курсу національної валюти.

У сучасних умовах у межах промислової політики з чіткою інноваційною складовою держава здійснює часткову фінансову підтримку виокремлених і конкретно визначених національних пріоритетів, що забезпечують ті чи інші прориви в майбутнє. Крім того, для залучення приватних інвестицій одночасно створюється максимальна взаємодія держави і бізнесу для усунення бар'єрів, які перешкоджають прискореному розвитку економіки і соціальної сфери. Це означає, що промислова політика сучасного зразка -- це узгодження інтересів держави і бізнесу з метою мінімізації недоліків як ринку, так і держави, адже вони добре відомі за умов нестабільності та низького рівня взаємної довіри. Такий шлях є найбільш раціональним, оскільки мінімізує централізоване підпорядкування за ієрархією за рахунок використання матричної організації системи реалізації промислової політики інноваційного характеру, в якій узгоджуються інтереси держави і бізнесу.

Поліпшення інвестиційного клімату в країні -- одне з найважливіших сучасних завдань промислової політики. При цьому завдяки вжиттю відповідних заходів відбувається мінімізація бар'єрів, і ситуація навколо процесів входження на ринок і виходу з нього теж покращується. Ця діяльність має управлінський характер, тому вона повинна відповідно організаційно втілюватися і надавати постіндустріальне забезпечення, визнання якого підтверджується міжнародною практикою, рекомендованою урядам різних країн, у тому числі й Світовим банком [7]. Ці заходи реалізуються за загальновизнаними правилами, які включають функціональне наповнення згідно із законодавчою базою на всіх рівнях управління -- від місцевого до загальнодержавного -- з певною кадровою та інформаційною підтримкою. Особливістю функціонування таких організацій є значна автономія, але при цьому участь у забезпеченні їх діяльності високих посадових осіб країни та їх заснування при найвищих органах державної влади гарантують їм широкі повноваження, які дозволяють подолати відомчий опір бюрократії. Як приклад наведемо відомий досвід Мексики, яка з 1988 р. вирішує зазначені проблеми в частині дерегуляції та забезпечення взаємодії держави і бізнесу як елементів сучасної горизонтально організованої промислової політики і в результаті у 2000 р. прийшла до створення автономного агентства [8], відмовившись від подібного організаційного інституту, що функціонував у рамках міністерства торгівлі. Вихід на такий рівень організації відповідних управлінських дій був зумовлений, з одного боку, необхідністю розширення відповідальності та забезпечення дійових можливостей цієї організації, а з іншого -- участю громадськості та залученням великого бізнесу. Тільки таке поєднання зрештою стало більш ефективним і забезпечило необхідний масштаб діяльності. З огляду на цей досвід, як і досвід інших країн, Україні необхідно розширювати сферу впливу вповноваженого органу з питань державно-приватного партнерства саме у цьому напрямі, здійснивши заміну відповідного положення Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України : Указ Президента України від 31.05.2011 р. № 634 [Електронний ресурс]. -- Режим доступу : http:// zakon4.rada.gov.ua/laws/show/634/2011.. Зміни повинні стосуватися двох напрямів: 1) перетворення державно-приватного партнерства України з інструменту реалізації різного роду проектів, насамперед інвестиційного призначення, на інструмент регуляторної політики із забезпечення інноваційно-інвестиційного розвитку всієї економіки; 2) забезпечення діалогу між бізнесом і державою щодо визначення шляхів подолання бар'єрів розвитку через мінімізацію провалів держави і бізнесу на основі організації їх діяльності за матричною схемою управління. Відповідним чином утворена організація, яка виконуватиме зазначені функції, повинна реалізовувати запропоновані малим і середнім бізнесом проекти через розширення їх участі на внутрішньому ринку, в тому числі й за імпортозаміщенням, а також на зовнішніх ринках шляхом нарощування експорту за тими видами діяльності, які здатні демонструвати швидке зростання. Тим самим діяльність такого роду організації забезпечує поліпшення бізнес-клімату в країні, насамперед у тих напрямах, які мають, з одного боку, інноваційну складову, а з іншого -- досвід господарської діяльності, що знижує бар'єри на шляху розширення виробництва і реалізації продукції та водночас за рахунок швидко- зростаючих бізнесів прискорює структурні перетворення в економіці. Так долаються бар'єри, насамперед, адміністративного характеру, а також інформаційні, що особливо важливо, адже ані малий, ані середній бізнес не здатні подолати їх самостійно як у частині формування доступної інфраструктури для забезпечення розвитку бізнесу (включаючи землевідведення і дозвіл на будівництво), так і у сфері екологічних і фітосанітарних норм, а також тих питань, які потребують підтримки у просуванні продукції на зовнішні ринки.

Авторитет таких організацій, як відомо, забезпечується за рахунок:

— прозорості;

— масової участі підприємців;

— залучення органів влади, у тому числі й регіональної;

— підконтрольності як суспільству, так і політичному керівництву країни;

— узгодженості діяльності сторін, що беруть участь в інвестиційно-інноваційному розвитку, замість адміністративного тиску у випадку, коли такого роду діяльність функціонально зосереджена в міністерстві або відомстві;

— підготовки нормативної бази для роботи інвесторів і механізмів підтримки їхньої інвестиційно-інноваційної діяльності;

— відповідальності за поліпшення інвестиційного клімату;

— спеціалізації організаційної діяльності на залученні інвестицій;

— формування “єдиного вікна” за стандартами для узгодження та супроводження інвестиційних проектів.

Розвиваючи інструменти промислової політики із стійкими ознаками інноваційності на основі діалогу між владою і бізнесом щодо Стратегії інноваційного розвитку України до 2020 р., необхідно створити Національну раду, відповідальну за правове забезпечення інноваційного та підприємницького аспектів промислової політики на основі пошуку рішень за участю влади, бізнесу і громадськості, із залученням експертів, учених, політичних діячів.

Це дозволить мінімізувати адміністративну монополію і приймати рішення з одночасним моніторингом підприємницького та інноваційного клімату як на галузевому, так і на регіональному рівнях.

Без такого діалогу поліпшити інституційну спроможність державних органів влади і приватного сектору в плані інноваційного спрямування їх діяльності неможливо через низький рівень міжособистісної довіри, довіри громадян до органів державної влади, громадських та політичних організацій, несформованість ідеології партнерства в суспільстві, недостатнє кадрове забезпечення центральних і регіональних органів влади.

У результаті такої бездіяльності постійно знижується і технологічна здатність української економіки до адаптації та використання технологій для підвищення ефективності та сприяння інноваціям (табл. 5).

Таблиця 5 Рейтинг України за інноваційними складовими серед інших країн світу*

* Наведено за [9].

** Дані за 2010-2011 рр. (серед 139 країн). *** Дані за 2011-2012 рр. (серед 142 країн).

Подолання негативних тенденцій щодо піднесення рівня інвестиційного клімату в Україні шляхом поліпшення її рейтингів як за складовими технічної готовності, так і за субіндексом інновацій (серед них -- кількість патентів на 1 млн. населення, наявність інженерів, урядові закупівлі високотехнологічних продуктів, співробітництво “наука -- виробництво”, витрати компаній на НДДКР, якість науково-дослідних установ, здатність до інновацій) вимагає, з одного боку, збільшення витрат на науку і нові технології до рівня, визнаного у світі оптимальним для країн, які є успішними у цьому відношенні (2--2,5% ВВП), а з іншого -- змін в організації науково-дослідної, дослідно-конструкторської та, відповідно, освітянської діяльності, що включає створення можливостей для підвищення творчої активності як працюючих, так і студентів. У свою чергу, формування таких можливостей у населення має спиратися на діяльність відповідних інститутів соціалізації, які зберігають і розвивають цінності українського соціуму, сприяють розширенню здатності населення до самореалізації на засадах самовираження та готовності до співпраці. І це на відміну від домінуючих настроїв щодо покладання такого роду відповідальності на державу, яка має нести на собі певне навантаження як із здобуття громадянами освіти, так і з їх працевлаштування. Замість цього слід розвивати суспільні засади, зорієнтовані, з одного боку, на ініціювання індивідуальної діяльності людей, а з іншого -- на взаємну довіру, без якої є неможливим просування соціально-економічних трансформацій відповідно до викликів, які стоять на шляху забезпечення сучасного розвитку. Поряд з необхідними перетвореннями у суспільному житті, у світі має місце і чергова промислова революція, яка вимагає організаційного втілення потрібних змін у промисловій політиці інноваційного зразка та системі управління. Але це вже предмет окремої публікації, яку автор планує підготувати.

Список використаної літератури

1. Геєць В.М. Інституційна обумовленість інноваційних процесів у промисловому розвитку України // Економіка України. -- 2014. -- № 12. -- С. 4--19.

2. Універсальний словник-енциклопедія: УСЕ ; [голова ред. ради М. Попович]. -- 3-тє вид., перероб. і доп. -- К. : Всеувито, Новий друк, 2003. -- VII + 1414 с.

3. Mansfield E. Academic research and industrial innovation: An update of empirical finding // Research Policy. - 1998. - Vol. 26. - № 7-8. - P. 773-776.

4. Політика та інструменти стимулювання інноваційно-технологічного розвитку промисловості: досвід окремих країн світу : аналітичні матеріали Інституту економіки та прогнозування НАН України ; [за ред. І. Єгорова]. - К., 2014.

5. НайДж. Будущее власти ; [пер. с англ.]. - М. : АСТ, 2014. - 448 с.

6. Полунин Ю., Юданов А. Средний бизнес и консервативные экономические ценности // Эксперт. - 2014. - № 26. - С. 13-21.

7. Kikeri, S., Kenyon T., Palmade V. Reforming the Investment Climate: Lessons for Practitioners // World Bank Policy Research Working Paper. - 2006. - № 3986.

8. Salas F., Kikeri S. Regulatory Reform Institution Building: Lessons from Mexico // Public Policy for the Private Sector [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://siteresources.worldbank.org/EXTFINANCIALSECTOR Resources/ 282884-1303327122200/282salas.pdf.

9. Schwab K., Xavier S.-i-M. The global competitiveness report 2013-2014. - Geneva : World Economic Forum, 2013. - 553 p. - Режим доступу : http://www3.weforum.org/docs/WEF_GlobalCompetitivenessReport_2013- 14.pdf.

1. Heyets V.M. Instytutsiina obumovlenist' innovatsiinykh protsesiv u promyslovomu rozvytku Ukrainy [Institutional conditionality of innovative processes in Ukraine's industrial development]. Ekonomika Ukrainy -- Economy of Ukraine, 2014, No. 12, pp. 4-19 [in Ukrainian].

2. Universal'nyiSlovnyk-Entsyklopediya [Universal Dictionary-Encyclopedia], edited by M. Popovych. Kyiv, Vseuvyto, Novyi Druk, 2003 [in Ukrainian].

3. Mansfield E. Academic research and industrial innovation: An update of empirical finding. Research Policy, 1998, Vol. 26, Nos. 7-8, pp. 773-776.

4. Polityka ta Instrumenty Stymulyuvannya Innovatsiino-Tekhnologichnogo Rozvytku Promyslovosti: Dosvid Okremykh Krain Svitu [Policy and Tools to Stimulate the Innovative- Technological Development of the Industry: Experience of Separate Countries of the World], edited by I. Egorov. Kyiv, Inst. for Econ. and Forecast. of the NASU, 2014 [in Ukrainian].Nye J. Budushchee Vlasti [The Future of Power], Moscow, AST, 2014 [in Russian].

5. Polunin Yu., Yudanov A. Sredniibiznes ikonservativnye ekonomicheskie tsennosti [Middle-sized business and conservative economic values]. Ekspert -- Expert, 2014, No. 26, pp. 13--21 [in Russian].

6. Kikeri S., Kenyon T., Palmade V. Reforming the investment climate: Lessons for practitioners. World Bank Policy Research Working Paper, 2006, No. 3986.

7. Salas F., Kikeri S. Regulatory reform institution building: Lessons from Mexico, in: Public Policy for the Private Sector, available at: http://siteresources.worldbank.org/ EXTFINANCIALSECTOR/Resources/282884-1303327122200/282salas.pdf.

8. Schwab K., Xavier S.-i-M. The global competitiveness report 2013--2014. Geneva, World Economic Forum, 2013, available at: http://www3.weforum.org/docs/ WEF_GlobalCompetitivenessReport_2013-14.pdf.

Размещено на Allbest.ru