Економічна ефективність виробництва зерна та шляхи її підвищення (на матеріалах СВК "Світанок" с. Винарівка)

Залежно від ступеня впливу кожного з названих факторів на приріст валової продукції розрізняють такі економічні типи розвитку підприємств: інтенсивний, екстенсивний, зрівноважений, переважно-інтенсивний (інтенсивно-екстенсивний) і переважно екстенсивний (екстенсивно-інтенсивний).

Якщо приріст продукції підприємство одержує лише завдяки підвищенню ефективності використання авансованого капіталу, то в ньому сформувався інтенсивний тип розвитку як найефективніший серед інших названих типів відтворення. Більше того, з насиченням ресурсів до оптимального рівня -- це єдино можливий тип розвитку, якому розумної альтернативи немає. При високому рівні розвитку продуктивних сил і впровадженні досягнень науково-технічного прогресу у виробництво можлива така модифікація цього типу розвитку, за якої збільшення виробництва продукції і підвищення прибутковості досягаються при зменшенні розміру авансованого капіталу на одиницю земельної площі.

Екстенсивний тип розвитку має місце тоді, коли підприємства отримують приріст продукції лише за рахунок приросту ресурсів. За недостатній забезпеченості господарства ресурсами найчастіше спостерігається переплетіння інтенсивного й екстенсивного типів відтворення. Це -- об'єктивний процес розвитку виробництва. У даному випадку істотного підвищення ефективності можна досягти за умови, коли інтенсивний тип відтворення переважає над екстенсивним, тобто коли має місце переважно інтенсивний тип розвитку, за якого частка приросту продукції за рахунок поліпшення використання авансованого капіталу перевищує частку її приросту, одержану завдяки збільшенню його розміру.

Переважно екстенсивний тип розвитку формується в тих підприємствах, де має місце зворотне співвідношення ступеня впливу цих факторів. Такий тип розвитку виправданий, коли підприємству необхідно в короткі строки збільшити виробничі ресурси, насамперед за рахунок розширення пасивної частини основних виробничих фондів, віддача від яких настає з певним запізненням (лагом).

За умови, що приріст продукції досягається однаковою мірою за рахунок приросту авансованого капіталу і підвищення ефективності його використання, виникає зрівноважений тип розвитку.

Процес формування інтенсивного типу розвитку є досить складним і багатогранним, оскільки залежить від багатьох факторів -- зовнішніх, притаманних мікро- і макросередовищу функціонування аграрних підприємств, і внутрішніх, які діють і регулюються самим підприємством. У реальному житті спостерігається тісне переплетіння зовнішніх і внутрішніх факторів, а тому сформувати інтенсивний тип розвитку можуть лише ті підприємства, які раціонально і швидко впроваджують у життя сучасні досягнення науково-технічного прогресу, що є результатом змін у макросередовищі і, зокрема, в такій його ланці, як науково-технічне середовище. Тому кардинальне прискорення НТП і впровадження його досягнень у практику розглядаються як один з найважливіших напрямів формування інтенсивного типу розвитку аграрних підприємств. [4, ст. 514]

Зауважимо, що напрями забезпечення інтенсивного типу розвитку аграрних підприємств розглядаються як напрями інтенсифікації виробництва в сільському господарстві. Інтенсифікація -- це багатогранний процес формування інтенсивного типу розвитку шляхом комплексної механізації та автоматизації виробництва, його хімізації й електрифікації, впровадження енерго- водо- і ресурсозберігаючих технологій та біотехнологій, меліорації землі, вдосконалення організації праці та матеріального стимулювання, поглиблення спеціалізації виробництва і досягнення його раціональної концентрації (рис. 3.1).

Рис. 3.1 Напрями інтенсифікації сільськогосподарського виробництва

Проаналізуємо рівень інтенсифікації в СВК “Світанок”.Для аналізу рівня інтенсифікації в СВК «Світанок» скористаємося такими групами показників :

1. Показними рівня інтенсивності

2. Показники результату інтенсивності

3. Показники економічної ефективності інтенсифікації.

Таблиця 3.4

Інтенсифікація виробництва зерна в СВК "Світанок"

Висновок: Проаналізувавши таблицю 3.4. можна сказати, що у 2010 році порівняно з 2008 річні виробничі витрати з розрахунку на 1 га посіву збільшилися на 35,1%. Це спричинене головною мірою подорожчанням запчастин та паливно-мастильних матеріалів, а також збільшенням витрат на оренду землі. Затрати праці на 1 га посіву зернових збільшилися на 30,4 % в порівнянні 2010 р до 2008. Що ж до внесення добрив, то їх вартість на 1 га посіву збільшилася на 5,5 %. Урожайність зернових культур досягла максимального рівня у 2008 році, а порівнюючи 2009 р з 2010 роком помічаємо, що урожайність зернових і зернобобових загалом знизилася на 31,5%. Це відбулося за рахунок зниження урожайності всіх зернових культур і безпосередньо черезтнеякісний насіннєвий матеріал та невчасне збирання врожаю. Вартість валової продукції на 1 люд.-год. в порівнянні 2010 р. з 2008р. знизилася на 13,8 %. Аналізуючи собівартість зернових культур варто відмітити, що загалом по зернових собівартість знизилася на 11,9%, що говорить про ефективність ведення господарювання. Що ж до рівня рентабельності, то варто відмітити, що виробництво зернових культур було найбільш рентабельним у 2008 році, коли рівень рентабельності склав 139,94%, а у 2010 році рівень рентабельності знизився до 108,82 %.

Підвищення ефективності виробництва зерна, насамперед, залежить від її урожайності й рівня використання землі, що впливає на собівартість, трудомісткість і рентабельність виробництва зерна.

3.3 Обґрунтування собівартості і рентабельності виробництва зерна на перспективу

Собівартість продукції -- це грошова форма витрат на підготовку її виробництва, виготовлення і збут. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання усіх ресурсів підприємства, а значить, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Чим краще працює підприємство, інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше удосконалює техніку, технологію і організацію виробництва, тим нижча собівартість продукції. Тому собівартість є одним з важливих показників ефективності виробництва. Собівартість продукції має тісний зв'язок з її ціною. Це проявляється в тому,

що собівартість слугує базою ціни товару і її нижньою межею для

виробника. При обчисленні собівартості продукції важливе значення

має визначення складу витрат, які в неї включаються. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості і прибутку. Тому питання про склад витрат, які включаються у собівартість, е питання їх розмежування між зазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розмежування полягає в тому, що через собівартість повинні відшкодовуватися витрати підприємства, що забезпечують просте відтворення усіх факторів виробництва: предметів, засобів праці, робочої сили і природних ресурсів.

Відповідно до цього у собівартість продукції включаються

витрати на:

- дослідження ринку і виявлення потреби у продукції;

- підготовку і освоєння нової продукції;

- виробництво, включаючи витрати на сировину, матеріали,

енергію, амортизацію основних фондів, оплату праці персоналу;

- обслуговування виробничого процесу і управління ним;

- збут продукції (пакування, транспортування,

реклама, комісійні витрати і т. п.);

- розвідку, використання і охорону природних ресурси

(витрати на геологорозвідувальні роботи, плата «а воду,

деревину, витрати на рекультивацію земель, охорону повітряного,

водного басейнів);

- набір і підготовку кадрів;

- поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення

технології, організації виробництва, праці, підвищення

якості продукції), крім капітальних витрат.

Важливим напрямом зростання ефективності сільськогосподарського виробництва є підвищення рівня забезпеченості господарств основними і оборотними фондами та поліпшення їх використання. Із зростанням фондооснащеності сільськогосподарського виробництва відбувається підвищення його ефективності, проте спостерігається деяке зниження фондовіддачі. Тому очевидне значення раціонального використання машинно-тракторного парку, автомобілів, виробничих приміщень і їх обладнання, кормів, насіння, мінеральних добрив та інших засобів виробництва. На рівень ефективності виробництва в господарствах істотно впливають склад виробничих фондів, співвідношення основних виробничих фондів і оборотних засобів, частка технічних засобів в основних виробничих фондах. Підвищення віддачі основних фондів є одним з головних факторів інтенсивного розвитку сільськогосподарського виробництва і зростання його ефективності.

Основна мета кожного підприємства - це отримання прибутку. Найпростіший та найпоширеніший спосіб збільшення прибутковості, виручки, валового збору - це підвищення урожайності сільськогосподарської культури. Ось чому планування врожайності - одна з основних задач планування як науки.

Таблиця 3.5

Планування урожайності зернових в СВК «Світанок»

Аналізуючи дані таблиці 3.5. зробимо висновок, що фактична середня урожайність за останні три роки склала 33,6 ц/га. Заміна сорту дасть очікувану прибавку 4,2 ц/га, внесення мінеральних добрив 1,5ц/га, дотримання технологічних вимог 1ц/га. У результаті цих заходів планова урожайність складе 42,3 ц/га.

У системі заходів зростання економічної ефективності сільськогосподарського виробництва чільне місце займає підвищення якості продукції. Поліпшення якості сільськогосподарської продукції має велике економічне і соціальне значення, воно рівнозначне збільшенню виробництва продукції. Підвищення ефективності виробництва і досягнення більш високих кінцевих результатів нерозривно пов'язані з проблемою якості, розв'язання якої вимагає вдосконалення технології виробництва сільськогосподарської продукції і збільшення потужностей для її переробки і зберігання.

Якість продукції -- це насамперед об'єктивна соціально-економічна і технічна категорія. Соціально-економічна суть її полягає в тому, що будь-який продукт створюється працею людей, а тому його якість є виразом якості праці, відмінностей її конкретних видів і виробництва як процесу створення певних корисних речей. Узагальнюючий економічний вираз якості продукції відбивається в ефективності застосування її в народному господарстві.

Якість продукції визначається не простою сукупністю властивостей, а сукупністю істотних, основних властивостей, що зумовлюються вимогами народного господарства і попитом населення.

За рахунок використання резервів поліпшення якості та збереження виробленої продукції можна на 20--30 % підвищити рівень її споживання, що сприятиме більш повному задоволенню потреб населення в продуктах харчування.

Вагомим джерелом підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва є раціональне використання трудових ресурсів і зростання продуктивності праці на основі застосування прогресивних форм її організації та відповідних методів матеріального і морального заохочення працівників у досягненні високих кінцевих результатів. У зв'язку з цим очевидна необхідність всіх господарств та їх виробничих підрозділів на господарський розрахунок, самофінансування і самоуправління. В сучасних умовах лише наукова організація виробництва і праці в змозі створити умови для високоефективного використання трудових ресурсів і всіх елементів сільськогосподарського виробництва.

Критерієм економічної ефективності виробництва конкретних продуктів та впровадження агро-, зоотехнічних і організаційно-економічних заходів є рівень окупності продукцією понесених трудових, матеріальних і грошових затрат.

Порівняльну економічну ефективність виробництва продукції рослинництва визначають за допомогою такої системи показників:

- виробництво валової продукції (грн.) з розрахунку на 1 га посівної площі в цілому і окремих культур, одного середньорічного працівника, 1 люд.-год, 1 грн. затрат, урожайність (ц/га);

- валовий доход на 1 га посівної площі, одного середньорічного працівника, 1 люд.-год;

- чистий доход на 1 га посівної площі, одного середньорічного працівника, 1 люд.-год, 1 грн. затрат;

-прибуток на 1 га посівної площі, одного середньорічного працівника, 1 люд.-год, 1грн. затрат;

- рівень оплати праці (грн.), рентабельності виробництва;

- норма прибутку.

Порівняльна економічна ефективність дозволяє порівняти різні сільськогосподарські культури за виходом валової продукції, валового і чистого доходу, прибутку; рівнем продуктивності праці та її оплати, окупності затрат і рентабельності.

Підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва органічно пов'язане з найбільш раціональним використанням виробничих ресурсів рослинництва і тваринництва, збільшенням виробництва продукції з кожного гектара землі, підвищенням урожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тварин, поліпшенням якості продукції, зменшенням затрат праці та коштів на одиницю продукції. У сучасних умовах вирішальне значення має невідкладне здійснення такого комплексу організаційно-економічних заходів:

1. Поліпшення використання землі на основі підвищення її родючості та неухильного зростання врожайності всіх сільськогосподарських культур.

2. Зміцнення матеріально-технічної бази сільського господарства, її глибоке технічне переоснащення на основі підвищення якості та надійності матеріально-технічних засобів, комплексів машин та обладнання, що дозволяє широко застосовувати інтенсивні технології, механізувати працю в орендних колективах і селянських господарствах. Широке впровадження кооперативних форм виробничо-технічного обслуговування на селі та розширення фірмового ремонту і обслуговування машин, обладнання і приладів машинобудівельними підприємствами. Застосування нових видів електротехнічного обладнання і значне розширення використання нетрадиційних джерел енергії.

3. Перехід на оптову торгівлю основними видами матеріально-технічних ресурсів і надійне постачання ними сільськогосподарських підприємств. Створення в кожному районі та господарстві матеріально-технічної бази для приймання, зберігання і підготовки до використання мінеральних добрив, засобів захисту рослин, хімічних меліорантів і біотехнологічної продукції.

4. Поліпшення використання основних і оборотних засобів виробництва: тракторів, автомобілів, комбайнів та іншої сільськогосподарської техніки, виробничих приміщень і споруд, обладнання, пального і мастильних матеріалів, насіння, добрив, кормів.

5. Максимальне наближення переробних підприємств і баз зберігання до місць виробництва продукції, розширення будівництва цехів і дільниць по її переробці безпосередньо в сільськогосподарських підприємствах. Це забезпечить більш повне зберігання сільськогосподарської продукції та сировини, поліпшення її якості та зменшення затрат на переробку і транспортування. За рахунок цього можна збільшити постачання населенню продуктів харчування на 25--30%.

6. Удосконалення господарського механізму агропромислового комплексу й економічного стимулювання за кінцевим продуктом і ефективністю його виробництва. Комплексний розвиток виробничої і соціальної інфраструктури сільського господарства та інших галузей агропромислового комплексу.

7. Підвищення якості підготовки спеціалістів, удосконалення системи підвищення кваліфікації та атестації кадрів, виховання в трудівників села сумлінного ставлення до праці.

Висновки та пропозиції

В Україні 1-ше місце серед рослинницьких галузей займає зерновиробництво, адже у структурі посівних площ 56 - 58 % займають саме зернові культури. Зерно та продукти його переробки є основою харчування людей, а також це головний і незамінний корм при виробництві тваринницької продукції.

Україна належить до провідних країн світу, які експортують зерно за кордон. Найголовнішими продуктами експорту є ячмінь та м'які сорти пшениці.

Після дослідження виробництва зерна у СВК «Світанок» , можна зробити висновки:

СВК “Світанок” розташоване у сприятливих умовах для ведення ефективного сільськогосподарського виробництва, зокрема рослинництва. У структурі сільськогосподарських угідь визначне місце займає рілля (99,7%). Це характеризує високу якість земельних угідь і рівень їх використання. Трудові ресурси СВК “Світанок” за аналізований період (2008-2010 роки) зазнали незначних змін. Усі ці роки СВК “Світанок” отримувало прибуток. Господарство має зерново-молочний напрям виробництва (а саме пшенично-молочний).

1. Фондовіддача показує, що на 1 грн. фондів вкладених в 2010 р. ми отримуємо 0,85 грн. валової продукції, а фондомісткість показує, що для виробництва ВВП вартістю 1 грн., необхідно 1,2 грн. фондів у 2010 р.

2. Зменшилася кількість працівників у 2010 р. на 7,8 % порівняно з 2008 р., тобто на 7 чоловік.

3. Урожайність зернових культур досягла максимального рівня у 2008 році, а порівнюючи 2009 р з 2010 роком помічаємо , що урожайність зернових і зернобобових загалом знизилась на 31,4%.

4. Найбільш прибутковим було вирощування зернових у 2008 році, а у 2010 р. на підприємстві відчутно знизилася урожайність.

5. Собівартість зерна в порівнянні 2008 до 2010 р. знизилася на 11,1%, що говорить про ефективність ведення господарювання.

6.Визначальним фактором розвитку зернового господарства має бути інтенсифікація галузі на основі досягнень науково-технічного прогресу та розвитку ринкових відносин.

7.Необхідно приділити увагу організації оплати праці, посиленню матеріальної зацікавленості працівників, підвищенню трудової дисципліни у виробничих підрозділах.

Аналіз зернового ринку дозволяє визначити основні заходи щодо стабілізації ситуації на цьому ринку, які мають здійснюватися у таких напрямках:

1. Створення системи моніторингу, аналізу та прогнозування кон'юнктури аграрного ринку, збирання і оперативне інформування всіх учасників зернового ринку щодо рівня цін на сільськогосподарську продукцію та продовольство. Така система повинна забезпечити більшу інформованість всіх суб'єктів ринку та підвищити прибутковість виробників за рахунок виявлення ринків збуту, трансформації їх виробничої стратегії з урахуванням вимог ринку, вирівнюванню цін на аналогічну продукцію в регіонах, зменшення маркетингових витрат.

2. Оцінки ефективності фінансування заходів державного регулювання ринку зерна та розробки стратегії поступової відмови від непрозорих схем підтримки сільськогосподарських підприємств.

3. Недопущення адміністративного втручання в процеси ціноутворення на ринку зерна та продуктів його переробки.

4. Розвиток транспортної інфраструктури.

5. Зменшення заборгованості держави по відшкодуванню ПДВ експортерам та удосконалення механізму відшкодування ПДВ.

Сільське господарство має великий економічний потенціал, насамперед значний обсяг діючих виробничих фондів. Тому, поліпшення їх використання є одним із найважливіших завдань, вирішення якого сприяє підвищенню ефективності сільськогосподарського виробництва. Рівень ефективності, що виражається відношенням маси вироблених продуктів до трудових затрат, об'єктивно спрямовується до свого максимуму, оскільки рівень здібностей працівників невпинно зростає, а умови сільськогосподарського виробництва під впливом науково-технічного прогресу постійно вдосконалюється.

Список використаних джерел

1.Аграрний сектор України у 2008 році / За ред. Ю.Ф. Мельника. Мельника Ф.Ю.- К., 2009. - 88 с.

2.Агропромисловий комплекс України: тенденції та перспективи розвитку. - К.: ІАЕ УААН, 2000. - 574 с.

3.А. В. Дудник, П.В. Хом'як Дудник А. В. Хом'як П.В.Застосування біостимуляторів росту при вирощуванні соняшника // Вісник аграрної науки Причорномор'я, 2001, випуск 2

4.Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. - 2-ге вид., доп. і перероб./ К.: КНЕУ, 2002. - 624с.

5.Андрійчук В.Г. Економіка аграрного підприємства. Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. - К.: КНЕУ, 2001. - 528 с.

6.Дорош І.І. Економічні проблеми прискорення НТП у сільському господарстві. - К., 1993. - 15 с.

7.Дубінов П.Г., Жадан І.І. , Щур М.І. Розміщення і зональна спеціалізація господарства України . - К, 1997. - 291 с.

8.Економіка підприємства. - К.: КНЕУ, 2001. - 528 с.

9.Економіка сільського господарства: Навч. посібник / Збарський В.К., Мацибора В.І., Чалий А.А. та інші; За ред. В.К.Збарського і В.І. Мацибори. - К.: Каравела, 2009. - 264 с.

10. Економіка сільського господарства / П.П. Руснак, В.В. Жабка,

М.М. Рудий, А.А. Чалий: за ред. П.П. Руснака. - Урожай, 1998. - 201 с.

11. Економіка сільського господарства. Коваленко Н.Я. - М.: ЄКМОС, 1998р.

12.Зінченко О.І. Рослинництво, К.: „Аграрна освіта”, 2001.

13.Іванух Р. А., Дусановський С. Л., Білан Є. М. Аграрна економіка і ринок, Тернопіль - Збруч, - 2007, - 308 с.

14. Мертенс В. П., Мацибора В. І. Економіка сільського господарства. - К.: Урожай, 1995. - 288 с.

15. Славй юк Р. А. Економіка сільського господарства. - Л, 1999. - 196 с.

16.Ю.Я. Гапусенко, С.А. Стасіневич та ін. Поточна кон'юнктура і прогноз ринків сільськогосподарської продукції та продовольства в Україні на 2009/10 маркетинговий рік. К.: - 2009.

17.www.lib.ru

18. www.minagro.gov.uа

Размещено на Allbest.ru