Оцінка рівня та шляхів підвищення конкурентоспроможності ПАТ "ЗАВОД ЗАЛІЗОБЕТОННИХ КОНСТРУКЦІЙ №1"

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Одна з найважливіших задач розвитку підприємства і країни в цілому, нерозривно пов`язана з ефективністю виробництва, забезпечення випуску необхідної кількості сучасних виробів та покращення якості, досягнення конкурентоспроможності продукції на світовому ринку.

Загострення конкурентної боротьби (за збут своєї продукції, за місце на ринку) поміж фірмами-виробниками змушує шукати їх нові засоби впливу на рішення покупців. Одним з таких шляхів є створення товарів покращеного рівня якості.

Передовий закордонний досвід свідчить, що якість, безперечно, є найбільш вагомою складовою конкурентоспроможності, але разом з тим, можливості реалізації продукції, крім якості, визначаються значним числом параметрів і умов, більшість з яких розповсюджується не тільки на товар, але і на підприємство, фірму і навіть країну.

У теоретичній частині даної роботи зроблена спроба узагальнити параметри та умови, які впливають на конкурентоспроможність персоналу, підприємства, продукції.

Об'єктом дослідження є конкурентоспроможність фірми будівельної галузі в сучасних умовах.

Предметом дослідження є надання оцінки конкурентоспроможності ПАТ «ЗАВОД ЗАЛІЗОБЕТОННИХ КОНСТРУКЦІЙ №1» та надання пропозиції щодо використання конкурентних стратегій для підвищення ефективності управління.

О`бєктом цього дослідження є конкурентоспроможність ПАТ «ЗАВОД ЗАЛІЗОБЕТОННИХ КОНСТРУКЦІЙ №1», який як і інші підприємтсва країни в сучасних умовах, повинні вміти виробляти конкурентоспроможну продукцію і бути готовим до ефективної роботи в режимі ринкових відносин.

Предметом дослідження є конкурентоспроможність підприємства, як цілісного господарюючого елемента, впливовість економічних факторів як на мікро- так і на макро- рівнях на конкурентоспроможність підприємства, продукції та персоналу.

Задачі даної роботи - проаналізувати рівень конкурентоспроможності ПАТ «ЗАВОД ЗАЛІЗОБЕТОННИХ КОНСТРУКЦІЙ №1», та намітити шляхи щодо її підвищення.

Мета роботи:

· зробити аналіз конкурентоспроможності основної продукції з оцінкою ринку збуту і конкурентів;

· зробити дослідження і визначити рівень конкурентоспроможності підприємства в контексті з навколишнім середовищем;

· визначити шляхи поліпшення конкурентоспроможності підприємства.

1. Теоретичні підходи до дослідження конкурентоспроможності підприємства

1.1 Поняття конкурентоспроможності як економічної категорії

Конкурентоспроможність - основа ефективного розвитку економіки. Саме вона є вираженням і основним елементом конкуренції, що в свою чергу дозволяє економіці рухатися вперед, відкидати все зайве та залишати найефективніше. Економічна конкуренція, а з нею і конкурентоспроможність, знаходить своє яскраве відображення в обох суб'єктах економічних відносин - виробниках і споживачах. Виходячи з цього досліджувати природу конкурентоспроможності та факторів, що її забезпечують, необхідно з двох точок зору. [10]

Вивченням і висвітленням різних аспектів конкурентоспроможності займалися такі вчені, як М. Портер, А. Сміт, К. Маркс, М. Єрмолов, В. Базилевич, Л. Дідківська, А. Ігнатюк тощо. Проте залишається ряд невизначених питань, а саме:

- на сьогодні відсутнє конкретне визначення поняття конкурентоспроможності, яке б в повній мірі її характеризувало;

- недостатньо висвітлені питання забезпечення конкурентоспроможності підприємства.

Поняття конкуренції в економіці сформувалося ще в давні часи. Деякі науковці пов'язують походження цього терміну з німецьким словом «konkurrenz», а інші вбачають англійське «competition». Однак і ті, й інші погоджуються, що ці поняття у свою чергу походять від латинського «concurro», яке означає, з одного боку, злиття і взаємопроникнення, а з іншого - зіткнення, тобто відображаються процеси взаємодії. Таке тлумачення терміну «конкуренція» було первинним в економічній літературі [1].

Адам Сміт вважав конкуренцію чесним, без змови, суперництвом, яке проводиться між продавцями (або покупцями) за найбільш вигідні умови продажу (купівлі) товару. А. Сміт вперше довів, що конкуренція, зрівнюючи норми прибутку, призводить до оптимального розподілу праці та капіталу [3].

Незважаючи на різноманітність визначень конкуренції у науковій літературі, всі вони погоджуються в одному, що це комплексна категорія, де в протиборстві сходяться дві та більше сторін в одному сегменті та визначають стан взаємовідносин продавця та покупця на ринку, що в кінцевому підсумку сприяє одержанню вигоди продавцем і задоволення потреб покупця. Це твердження подане лише з метою продемонструвати сутність конкурентоспроможності через значення конкуренції. І ці поняття не можна розглядати окремо, так як тоді їхній зміст втрачається.

Враховуючи відносність і багатогранність конкурентоспроможності науковці розглядають цю категорію на таких рівнях:

• конкурентоспроможність продукції;

• конкурентоспроможність підприємства;

• конкурентоспроможність ринку;

• конкурентоспроможність регіону;

• конкурентоспроможність галузі;

• конкурентоспроможність держави.

На кожному з поданих рівнів конкуренція має свої особливості, що відобразилися на їхній конкурентоспроможності. Основними базовими, системоутворючими поняттями є конкурентоспроможність продукції та конкурентоспроможність підприємства, так як саме ці елементи є рушійною силою розвитку ринку, регіону, галузі та кінцевому результаті - економіки держави.

На думка М. Єрмолова, конкурентоспроможність виробника представляє собою відносну характеристику, яка відображає відмінності процесу розвитку даного виробника від виробників-конкурентів як за ступенем задоволення своїми товарами чи послугами конкретної суспільної потреби, так і за ефективністю виробничої діяльності. Але проаналізувавши це визначення стає зрозумілим, що воно не відображає основну характеристику конкурентоспроможності - здатність конкурувати.

В.А. Ільїна вважає, що конкурентоспроможність підприємства включає сукупність внутрішніх факторів, обумовлених рівнем використання його науково-технічного, виробничого, кадрового потенціалу, потенціалу маркетингових служб, а також зовнішніх соціально-економічних і організаційних факторів [4].

С.В. Мочерний, в свою чергу, наводить наступне визначення: «конкурентоспроможність - це здатність працювати прибутково, використовуючи всі наявні фактори виробництва і виробляти продукцію за певними параметрами кращу, ніж продукція конкурентів» [2].

Деякі автори пропонують оцінювати конкурентоспроможність лише з точки зору статичного підходу, без урахування динамічних змін (фактору часу). Також, є ряд науковців, що не враховують можливість адаптації до мінливих умов зовнішнього середовища.

Таким чином, можна констатувати, що всі визначення конкурентоспроможності різняться між собою, виходячи з характеристики «кута зору», з якого той чи інший вчений розглядають дану категорію.

На нашу думку, конкурентоспроможність - це сукупність факторів внутрішнього та зовнішнього середовища суб'єкта господарювання, які в системному поєднанні дозволяють вести ефективну діяльність і створювати продукт (послугу), який би користувався попитом у споживачів.

1.2 Методи оцінки конкурентоспроможності підприємства

Базовими принципами оцінки рівня конкурентоспроможності підприємства є:

Комплексність - результати дослідження конкурентоспроможності підприємства мають сполучати й оцінку ефективності процесу його адаптації до змінних умов функціонування, і ступінь реалізації стратегічного потенціалу, і конкурентні позиції підприємства відносно одного або кількох конкурентів, що розглядаються як база порівняння;

Системність - основою для оцінювання рівня конкурентоспроможності і розроблення відповідних рекомендацій можуть виступати лише результати системного аналізу впливу чинників зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства з урахуванням міжчинникових взаємозв'язків та зумовленого ними синергійного ефекту;

· об'єктивність - результати дослідження та оцінювання конкурентоспроможності підприємства мають базуватися на повній та достовірній інформації про зовнішні та внутрішні умови його функціонування і відображати реальні конкурентні позиції суб'єкта господарювання;

· динамічність - основним завданням дослідження конкурентоспроможності є не статична оцінка фактичних конкурентних позицій підприємства на конкретний момент часу, а прогнозування їх змін та розробка на цій основі ефективних управлінських рішень;

· безперервність - процес дослідження та оцінювання конкурентоспроможності та змін її рівня має носити безперервний характер (через створення системи моніторингу ринку, чинників конкурентоспроможності, конкурентних позицій підприємства), оскільки дискретні оцінки не завжди дають можливість своєчасно зафіксувати стрибкоподібні зміни чинників конкурентоспроможності, оцінити можливі тенденції динаміки конкурентних позицій підприємства та своєчасно прийняти та реалізувати відповідні управлінські рішення;

· оптимальність -- відповідно з цим принципом об'єктом дослідження є не лише сам рівень конкурентоспроможності, а й ступінь ефективності його досягнення, тому конче необхідна комплексна оцінка шляхів досягнення певних конкурентних позицій з урахуванням як прямих витрат, пов'язаних з реалізацією заходів з регулювання конкретного чинника, так і потенційних витрат на розвиток та підтримку конкурентної переваги в майбутньому.

Загальний порядок дослідження, оцінювання та, в цілому, управління конкурентоспроможністю підприємства охоплює такі принципові етапи:

1) виявлення чинників зовнішнього та внутрішнього середовища, що впливають на рівень конкурентоспроможності підприємства, та оцінювання їх значимості;

2) групування чинників, аналіз їх внутрішньогрупових та міжгрупових взаємозв'язків;

3) оцінювання впливу обраних для дослідження чинників (або груп чинників) на рівень конкурентоспроможності підприємства та кількісне визначення цього рівня;

4) прогнозування змін включених у модель чинників внаслідок можливих змін умов зовнішнього та внутрішнього середовища;

5) прогнозування рівня конкурентоспроможності підприємства;

6) з'ясування шляхів та методів підвищення конкурентоспроможності;

7) розроблення комплексу заходів з підвищення конкурентоспроможності;

8) оцінювання прямих та опосередкованих витрат на реалізацію розроблених заходів;

9) вибір критерію ефективності заходів з підвищення конкурентоспроможності підприємства;

10) визначення ефективності розроблених заходів та вибір оптимального комплексу регулювальних впливів;

11) прийняття відповідних управлінських рішень.

Конкурентоспроможність підприємства визначають показники, які характеризують:

--конкурентоспроможність продукції;

--фінансовий стан підприємства;

--ефективність збуту та просування товарів;

--ефективність виробництва;

--імідж підприємства тощо.

Конкретний набір показників залежить від методу оцінювання конкурентоспроможності підприємства. (рис. 1.1.)

Метод переваг. Оцінка конкурентоспроможності підприємства являє собою порівняння його характеристик, властивостей чи марок товарів, що порівнюються з аналогічними показниками пріоритетних конкурентів (такими, які займають найкращі позиції на даному ринку) з метою визначення тих, які створюють переваги підприємства над конкурентами в будь-якій галузі діяльності. При цьому слід розуміти, що існують зовнішні і внутрішні конкурентні переваги.

Рис. 1.1. Методи оцінювання конкурентоспроможності підприємства

Зовнішня конкурентна перевага базується на відмінних якостях товару, що створює цінність для покупця за рахунок зменшення його витрат чи підвищення ефективності його діяльності. Вона збільшує "ринкову силу" підприємства так, що може примусити ринок прийняти більш високу ціну продажу порівняно з конкурентами.

Внутрішня конкурентна перевага - це перевага підприємства стосовно витрат чи управління, яка створює цінність для товаровиробника, дозволяє знизити собівартість більшою мірою, ніж пріоритетний конкурент.

Структурний та функціональний методи. Згідно зі структурним підходом оцінити становище можна за рівнем монополізації галузі, тобто за концентрацією виробництва і капіталу, і бар'єрів для компаній, що входять на галузевий ринок. Іншим підходом до визначення критерію ефективної конкуренції є функціональний. Згідно з цим методом найбільш конкурентоспроможними є підприємства, де найкраще організовані виробництво та збут товару, ефективне управління фінансами.

Яскравим прикладом використання функціонального підходу є методика консультаційної американської фірми "Дан енд Бредстріт" для оцінювання конкурентоспроможності галузі окремої країни та підприємств усередині цієї галузі. При цьому аналізують три групи показників. До першої групи входять показники ефективності виробничо-збутової діяльності підприємств. Показники другої групи характеризують стан виробничої сфери підприємств (в основному інтенсивність використання основного та оборотного капіталу). Третю групу становлять показники, пов'язані з фінансовою діяльністю.

Конкурентоспроможність підприємства оцінюють за якістю продукції "методом профілів". За його допомогою виявляють різні критерії задоволення потреб споживачів щодо будь-якого продукту, встановлюють їх ієрархії та порівняльну важливість у межах спектра характеристик, які мають змогу замінити й оцінити споживачі, а також вимірюють техніко-економічні характеристики досліджуваного продукту і порівнюють їх з характеристиками продуктів-конкурентів. Основний недолік "методу профілів" полягає в тому, що він не враховує ефективності виробничої діяльності підприємства та прийнятний лише для підприємств, які випускають один вид продукції.

Інколи використовують багатокутники конкурентоспроможності як окремих товарів так і фірм, галузей (рис. 1.2.).

Перелік оцінки показників відбирається експертами чи підприємством, яке оцінює конкурентоспроможність. Чим більша площа багатокутника, тим вище показники конкурентоспроможності окремих товарів, фірм, галузей.

Метод інтегральної оцінки. Інтегральний показник рівня конкурентоспроможності підприємства містить два елементи: критерій, що показує ступінь задоволення потреб споживача, і критерій ефективності виробництва.

Рис. 1.2. Багатокутник конкурентоспроможності

Бальна оцінка конкурентоспроможності полягає у складанні відповідних таблиць, оцінці показників та їх порівняння із підприємствами-конкурентами.

Одним з найсучасніших підходів до визначення конкурентоспроможності підприємства є метод бенчмаркінгу. Сукупність визначень бенчмаркінгу швидко збільшується, і тому важко сформулювати його точну характеристику. Ціль бенчмаркінгу заключається в тому, щоб на основі дослідження надійно встановити ймовірність успіху підприємства. Одне з визначень бенчмаркінгу характеризує його як метод виявлення того, що інші роблять краще, та вивчення, удосконалення і застосування методів роботи інших організацій.

Зазвичай бенчмаркінг проводиться за такими параметрами: ринкова частка; якість продукції; ціна продукції; технологія виробництва; собівартість продукції, що випускається; рентабельність продукції, що випускається; рівень продуктивності праці; обсяг продаж; канали збуту продукції; близькість до джерел сировини; якість менеджерської команди; нові продукти; співвідношення світових та внутрішніх цін; репутація фірми.

Бенчмаркінг є надзвичайно корисним інструментом, особливо в ситуації, коли необхідно переглянути внутрішню ефективність діяльності компанії та визначити нові пріоритети діяльності. Зіставлення показників ефективності дає можливість зрозуміти уразливі та раціональні сторони діяльності компанії в порівнянні з конкурентами і світовими лідерами в аналогічній області. Це дозволяє знайти незаповнені ринкові ніші, вийти на ймовірних партнерів по виробничо-технічній кооперації і з'ясувати переваги злиття компаній.

Таким чином, користь бенчмаркінгу заключається в тому, що виробничі та маркетингові функції стають максимально керованими, коли досліджуються і впроваджуються на своєму підприємстві кращі методи та технології інших, провідних підприємств даної галузі. Такий аналіз може призвести до зростання прибутковості підприємництва з високою економічністю, створення корисної конкуренції та задоволення потреб покупців.

1.3 Фактори забезпечення конкурентоспроможності підприємства та продукції

До основних показників, що визначають комерційні умови конкурентоспроможності товарів, відносяться:

• цінові показники;

• показники, що характеризують умови постачань і платежів за товари, що поставляються;

• показники, що характеризують особливості діючої на ринку виробників і споживачів податкової і митної системи;

• показники, що відбивають ступінь відповідальності продавців за виконання зобов'язань і гарантій.

Рівень ціни виробництва безпосередньо визначає цінову конкурентоспроможність товару. Зрозуміло, що чим нижче цей рівень, тим за інших рівних умов вище конкурентоспроможність виробленої продукції на ринку а отже, більша перевага у позицій її виробника в суперництві з іншими виробниками аналогічної продукції. І навпаки, більш високий рівень ціни знижує цінову конкурентоспроможність товарів, зводячи її нерідко до нуля. З урахуванням даних умов і формується цінова політика в боротьбі за підвищення конкурентоспроможності вироблених товарів. [27, с.55].

Така ж картина проглядається і з виконанням умов постачань і платежів. Чим ці умови більш гнучкі, чим більш вони відповідають інтересам покупців, тим більше переваг має товар у конкурентному суперництві з іншими аналогічними товарами на ринку. У першу чергу це стосується термінів і форм постачань товарів і пропонованої продавцем розмаїтості форм розрахунків і платежів за здійснювані постачання.

Також прямо впливає на конкурентоспроможність гарантії і відповідальність за виконання зобов'язань з постачання у встановлений термін товарів високої якості і надійності.

Організаційні умови придбання і використання товару споживачами забезпечують реальне виконання комерційних показників його конкурентоспроможності. До них відносяться:

• забезпечення максимально можливого наближення продавців товару до покупців, що впливає на зниження витрат,

• доставка товару до місць споживання не тільки великим оптом-транзитом, але і дрібними партіями через складські підприємства. В основі економічної доставки товарів лежить уміння грамотно користуватися транспортними статутами, кодексами, правилами перевезень, транспортними тарифами й іншими основними документами в цій області,

• розширення післяпродажного сервісу. Організація сервісу повинна додержуватися основних правил ефективного обслуговування споживачів. Для цього необхідні:

1) добре підготовлена стратегія, що визначає найбільш оптимальний рівень сервісу для кожного сегмента ринку;

2) уміле використання реклами, що доносить до покупця всі переваги сервісу і гарантуючий міцний зв'язок клієнта з покупцем;

3) чітка система постачання товарів;

4) навчання персоналу, зв'язане з доведенням до кожного виконавця стандартів обслуговування.

До економічних факторів конкурентоспроможності товару належать:

• енергоємність і економічність у споживанні сировини на одиницю продукції, що випускається;

• вартість сировини й експлуатаційних матеріалів;

• рівень безвідходності використовуваних технологій;

• надійність, періодичність і вартість ремонтів:

• чисельність обслуговуючого персоналу і його кваліфікація.

Шляхом сукупного підрахунку витрат на оплату енергії і сировини, оцінки вартості обслуговування і ремонтів, розрахунку витрат на оплату обслуговуючого персоналу й інших статей витрат визначаються сукупні витрати споживання товару.

У результаті впливу всієї сукупності приведених вище показників складається повна ціна споживання товару, що впливає на його конкурентоспроможність. [13, с 174]

Повна ціна споживання складається з ціни, сплаченої споживачем при придбанні товару, і витрат споживання. При цьому враховуються мита, податки і збори, а також виплати по отриманих кредитах, що сплачує покупець. Загальна емпірична формула конкурентоспроможності товару має вигляд:

конкурентоспроможність = якість + ціна + обслуговування

Конкурентоспроможність товару - поняття відносне, її можна прогнозувати в процесі розробки зразків, однак реальна конкурентоспроможність оцінюється тільки на ринку при зіставленні як з характеристиками, так і з умовами продажу і сервісу аналогічних товарів-конкурентів.

При оцінці конкурентоспроможності експортованих вітчизняних товарів необхідно враховувати наявність таких факторів, як недостатність технічної й економічної інформації, тривалість термінів і часті збої при виконанні замовлень, відсутність достатньо розвинутих і наближених до іноземних споживачів мереж збуту товару, відсутність об'єктивної оцінки рівня витрат споживання у конкурентів і т.д. Вплив цих факторів повинний бути по можливості зведений до мінімуму. [7, с 144].

Підхід до оцінки товару з позиції виробника традиційний і виражає насамперед стратегію продажів, досягнення їхньої безумовної рентабельності. При цьому продавці неодмінно повинні використовувати оцінку конкурентоспроможності їхніх товарів з позиції покупців, як один з найважливіших орієнтирів у своїй роботі в умовах ринкової конкуренції.

По своїй сутності товар є єдиним засобом одержання прибутку і тим самим основним знаряддям конкурентної боротьби, її матеріальною основою. Скрізь, де розгортається суперництво за підвищення якості продукції і максимізацію прибутку, зниження витрат виробництва, важливого значення набуває комплексна оцінка конкурентоспроможності товару. До основних факторів цієї оцінки варто віднести:

• економічний потенціал і темпи росту економіки;

• рівень розвитку науки і техніки;

• участь у міжнародному поділі праці;

• динамічність і ємність внутрішнього ринку;

• соціально-економічну і внутрішньополітичну ситуацію;

• гнучкість фінансової системи;

• державне регулювання економіки;

• забезпеченість трудовими і матеріальними ресурсами і рівень кваліфікації трудових ресурсів.

Традиційно високою конкурентоспроможністю відрізняються товари, вироблені в США, Японії, Німеччині, Швейцарії, Франції і ряді інших країн. Головними умовами підвищення конкурентоспроможності товарів у цих країнах є оцінка глобальної структури як внутрішнього, так і світового попиту, - точний вибір національної спеціалізації, що відповідає внутрішнім можливостям і тенденціям міжнародного поділу праці, уміння уникати гострої і безглуздої конкуренції, мобільне й оперативне уміння переключатися на виготовлення нових товарів і освоєння нових ринків.

У рамках комерційної діяльності для будь-якого самостійного підприємства або фірми ключовими факторами успіху в конкурентній боротьбі є: завоювання стійкого фінансового становища на ринку, наявність передової технології і високого потенціалу власних науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок, уміння проводити й ефективно використовувати маркетингові дослідження, здатність до маневрування за рахунок зміни якісних і цінових характеристик реалізованого товару, а також надання комплексу послуг, що включають інжинірингові, консалтингові, послуги транспорту, зв'язку, та ін.

У боротьбі за конкурентоспроможність товарів, що випускаються, використовуються поряд з ціновими методами і нецінові.

Цінові методи будуються на витягу додаткового прибутку шляхом зменшення витрат виробництва і реалізації, зниження цін без зміни асортименту і якості продукції. Знижуючи ціну, можна захопити окремі сегменти ринку. Ці методи часто використовуються бізнесменами Японії. При виході на нові ринки збуту вони найчастіше знижують рівень цін на 10% і більш, а нерідко використовують і демпінгові ціни, усупереч різкому невдоволенню своїх конкурентів і встановлених заборон у міжнародному торговельному законодавстві (елемент нечесної конкуренції).

Є поняття і схованої цінової конкуренції. її використовують у випадку, коли товар продається по такій же ціні, як у конкурентів, але більш високої якості. До показників схованої цінової конкуренції варто віднести: скорочення витрат споживання за рахунок підвищення економічності товару в силу зменшення енергоспоживання, збільшення терміну служби виробу, більш широкого обсягу безкоштовного післяпродажного сервісу по доставці, зборці, налагодженню, обслуговуванню і т.д. [8, с77]

Під впливом науково-технічної революції ринковий успіх нових товарів, на відміну від традиційних, може досягатися і при порівняно високих цінах, що мають у цьому випадку менший вплив на попит, ніж споживчі властивості товарів (якість, новизна, надійність, дизайн і т.п.). Це відноситься до зростаючої концепції ролі нецінових форм конкуренції.

Нецінова конкуренція припускає зміну властивостей продукції, додання їй якісно нових властивостей, створення нових виробів для задоволення тих же потреб, відновлення властивостей товару, що є символом моди, престижу, удосконалювання комплексу послуг, що супроводжують товар (демонстрація товару, пропозиція комплексу супутніх додаткових послуг і (або) товарів, збільшення терміну гарантійного ремонту і т.д.).

Важливими факторами нецінової конкуренції є економічність і мінімізація термінів постачання, що можуть дотримуватися в умовах доставки потрібної продукції заданої якості в позначені договірними (контрактними) умовами місце і час з обліком мінімальних сукупних витрат по вивозу і завезенню продукції. При цьому продавець має можливість, застосовуючи новітню вантажно-розвантажувальну техніку і мобільні транспортні засоби, діставати підвищений прибуток. Не можна не виділити і такий фактор нецінової конкуренції, як створення могутньої збутової мережі і служби сервісу, що регламентуються державним законодавством (транспортні статути, тарифи, порядок формування націнок на послуги і т.д.). [9, с 17].

Необхідно пам'ятати, що параметри нецінової конкуренції, як правило, формуються відповідно до міжнародних і національних стандартів якості виготовлення й упакування товару, зручності його експлуатації і споживання, якості навчання персоналу, дизайну і багатьох інших параметрах задоволення запитів споживачів.

У цілому ж оцінка конкурентоспроможності товару містить у собі вивчення ринку, конкурентів, потреб покупців і параметрів оцінки товару.

2. Аналітичне дослідження діяльності підприємства

2.1 Загальна характеристика підприємства

ПАТ «ЗАВОД ЗАЛІЗОБЕТОННИХ КОНСТРУКЦІЙ №1» на сьогоднішній день виробляє широкий спектр продукції з бетону та залізобетону. Виробничі потужності заводу дозволяють у найкоротший термін виготовити необхідну для забезпечення потреб замовника кількість продукції. Лінії з виробництва бетонів та будівельних розчинів дозволяють виробляти всі існуючі марки бетонів та розчинів. Виробничі потужності заводу ЗБК №1 дозволяють забезпечити виробництво всих типів залізобетонних виробів та конструкцій. Асортимент продукції задовольнить потреби найвибагливіших замовників.

Контроль якості продукції здійснюється у виробничій лабораторії заводу з використанням сучасних засобів вимірювання та випробувального обладнання. Продукція заводу ЗБК №1 відповідає всім стандартам, що підтверджено сертифікатами відповідності Державної Системи Сертифікації УкрСЕПРО.

Враховуючи великий досвід роботи та виробничі потужності, завод пропонує замовникам комплекс послуг на всіх етапах співробітництва, а саме: виготовлення складних залізобетонних виробів за індивідуальним проектом та по ескізам замовника, сертифікація; гарантія отримання виробів надійної якості та вчасної доставки на об'єкти будівництва; консультації спеціалістів; доставка бетону та розчину; проектні та монтажні роботи; доставка залізобетонних виробів.

В 1958 році в м. Києві на заводі №1 управління Промбудматеріалів в цеху малогабаритних виробів були зроблені перші кроки в напрямку розгорнутого будівництва з великих панельних елементів.

У 1959 р. заводові було передано виробничу базу сусіднього підприємства - завод залізобетонних конструкцій №4 (теперішній завод залізобетонних конструкцій №1).

На цьому більш потужному підприємстві було встановлено спеціалізовані технологічні лінії для випуску зовнішніх стінових панелей та внутрішніх стінових панелей, реконструйовано спеціалізовані цехи. Виробництво велось на 2-х поточних лініях на унікальних експериментальних формуючих машинах.

З 1965 р. в склад заводу ЗБК-1 входило 4 цеха, полігон та 2-а бетонозмішувальних відділення, створено ремонтно-механічний та арматурний цехи. В цей рік завод ввійшов в одне із підприємств самого потужного Домобудівного комбінату №1.

З переходом економіки України на ринкові відносини завод ЗБК№1 після приватизації став акціонерним товариством, самостійна діяльність котрого розпочалася з 1996 року. З 1998 року Відкрите акціонерне товариство "Завод залізобетонних конструкцій №1" очолює голова правління Алексєєв Сергій Олександрович.

В 1998 року на зборах акціонерів була представлена генеральна стратегія розвитку підприємства бути ген підрядною організацією. В листопаді 1999 року було відкрито будівельно-монтажне управління, а в грудні 1999 року була підписана перша генпідрядна угода з Управлінням капітального будівництва "Житлоінвест", та розпочато будівництво житлових будинків на Бульварі Верховної Ради і трьох панельних будинків на Борщагівському масиві серії Т4-Д. Таким був початок діяльності ВАТ "Завод залізобетонних конструкцій №1".

На теперішній час збудовано більш ніж сорок будинків в т.ч. панельних, цегляних та монолітно-каркасних.

ПАТ "Завод ЗБК №1" виготовляє і будує на базі серії "Т" -16-ти та 22-х поверхові будинки, це зовнішні та внутрішні стіни, плити перекриття. Готовий об'єм складає 90 тис. м2 житла або 65 тис. м3 продукції.

Також завод виготовляє в рік біля 80 тис. м3 продукції широкого асортименту для індивідуального будівництва: фундаментні блоки та стрічкові фундаментіи, палі, плити перекриття, перетинки, огорожі, вентиляційні блоки, об'ємні шахти ліфтів, сходові марші, сходові площадки, теплові камери та багато іншого.

Завод виготовляє весь спектр бетонів ( важки бетони, легкі бетони, спеціалізовані бетони) а також всі види будівельних розчинів. Бетони та розчини доставляються і на об'єкти будівництва.

2.2 Характеристика технології основного виробництва

Незалежно від засобу виготовлення, номенклатури продукції та технологічної схеми виробництва, процес виробництва збірних залізобетонних виробів та конструкцій включає такі головні операції:

1. підготовку форм або формуючої стрічки (установка форми, очищення, змазка внутрішньої поверхні форм або формуючої стрічки);

2. виготовлення арматурних стінок, каркасів, закладних виробів і їх встановлення у форму (в разі використання попередньо напруженої арматури виконується натяжіння арматури);

3. виготовлення бетонної суміші;

4. її укладка і ущільнення у формах;

5. тепловологісна обробка відформованих виробів;

6. розпалубка вироблених виробів;

7. опорядження виробів;

8. контроль якості виробів;

9. транспортування виробів на склад;

10. їх зберігання і відправлення на будівництво. [10]

На заводі використовуються агрегатне виробництво, за якого технологічне обладнання та робітники не переміщуються, а форми з виробами переміщуються. При агрегатному способі всі частини процесу здійснюються на спеціалізованих постах, обладнаних машинами для виконання відповідної роботи. Форми з виробами для виконання всіх стадій обробки послідовно переміщуються від поста до поста. Формують вироби на спеціально обладнаних установках - агрегатах, що складаються з формоукладача, бетоноукладача, віброплощадки чи центрифуги. Відформовані вироби піддають тепловій обробці в камерах прискореного твердіння періодичної дії. Завершальною стадією виробництва є видача виготовлених виробів і конструкцій та вивезення до складу готової продукції. [15].

Агрегатна технологія дозволяє суміщувати операції в часі і значно підвищити продуктивність використаних машин і механізмів. Перехід з виробництва одного виду виробів на другий не потребує переналадки обладнання, а здійснюється за рахунок зміни форми. Агрегатне виробництво потребує відносно незначних капітальних вкладень. Саме тому цей метод отримав найбільше розповсюдження на заводах, які виготовляють широку номенклатуру виробів і конструкцій. [13].

Недоліками агрегатного способу є необхідність виконання значної кількості немеханізованих робіт, порушення робочого ритму при тепловологій обробці виробів у камерах ямного типу, необхідність переміщення технологічного оснащення від поста до поста за допомогою вантажнопідйомних механізмів. Це вимагає посилення конструкцій форм, призводить до надмірного збільшення їхньої маси та є причиною утворення технологічних тріщин у затверділому бетоні.

Виробничі потужності завода ЗБК №1 дозволяють одночасно відпускати з автоматичних комп'ютеризованих ліній до 7-ми автобетонозмішувачів та 2-х самоскидів. Потужність виробництва складає до 40000 м3 в місяць. Річний об'єм по відпуску товарних бетонів та розчинів складає біля 240 тисяч м3.

В червні 2007р. на заводі ЗБК №1 було встановлено лінію з випуску не несучих стінових перегородок з керамзитобетону (не несучі пазогребневі панелі). Потужніть лініі складає до 48000 м2 на рік. Стінові панелі широко застосовуються при будівництві монолітно - каркасних і цегляних будинків.

2.3 Аналіз управлінської структури підприємства

На підприємстві використовується лінійно-функціональний тип організаційної структури управління підприємством (рис. 2.1).

Лінійно-функціональний (комбінований) тип організаційної структури повинен усувати недоліки окремого лінійного та функціонального типів структур управління, зокрема таких: функціональні ланки позбавлені права безпосереднього впливу на виконавців; вони готують рішення для лінійного керівника, який здійснює прямий адміністративний вплив на виконавців. Передбачається, що першому (лінійному) керівнику в опрацюванні конкретних питань і підготовці відповідних рішень, програм, планів допомагає спеціальний апарат, який складається з функціональних підрозділів (відділів, груп, бюро).

Рис. 2.1. Організаційна структура підприємства

Роль функціональних органів (служб) залежить від масштабів господарської діяльності та структури управління підприємством. При лінійно-функціональній структурі управління має переваги лінійна організація, але чим вищий рівень управління, тим більшу роль відіграє функціональне управління. Якщо в межах управління дільницею його роль незначна, то в масштабах управління підприємством роль функціональних органів зростає. Функціональні служби здійснюють всю технічну підготовку виробництва, готують варіанти вирішення питань, пов'язаних з керівництвом процесом виробництва, звільняють лінійних керівників від планування, фінансових розрахунків тощо.

Комбіновані структури забезпечують такий подій праці, при якому лінійні ланки управління повинні приймати рішення та контролювати, а функціональні - консультувати, інформувати, організовувати, планувати

Переваги та недоліки даної організаційної структури наведено у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1. Переваги та недоліки лінійно-функціональної структури управління

Переваги	Недоліки
+ Висока компетентність спеціалістів, які відповідають за здійснення конкретних функцій. + Відповідність структури обраній стратегії діяльності підприємства. + Поєднання принципу спеціалізації управління з принципом єдності керівництва.	- Недостатня гнучкість при вирішенні нових завдань. - Ускладнена координація діяльності функціональних підрозділів з упровадженні нових програм. - Ускладнена реалізація внутрішньовиробничих конструкторських і технологічних новацій без залучення керівників вище ланки. -. Надмірний розвиток вертикальної складової системи управління.

2.4 Аналіз номенклатури та асортименту продукції

Обсяг виробництва і реалізації продукції є взаємозалежними показниками. У умовах обмежених виробничих можливостей і необмеженому попиті на перше місце висувається обсяг виробництва продукції. Але по мірі насичення ринку і посилення конкуренції не виробництво визначає об'єм продажу, а навпаки, можливий об'єм продажу є основою розробки виробничої програми. Підприємство повинно виробляти тільки ті товари і в такому об'ємі, які воно може реально реалізувати. Темпи зростання обсягу виробництва і реалізації продукції, підвищення її якостей безпосередньо впливають на величину витрат, прибуток і рентабельність підприємства. Тому аналіз даних показників має важливе значення.

Джерелами інформації для аналізу виробництва і реалізації продукції служать бізнес-план підприємства, оперативні плани-графіки, звітність ф. № 1 «Баланс», ф. № 2 "Звіт про фінансові результати".

Для початку проаналізуємо асортимент продукції у кількісному вираженні за останні 5 років. Дані сформуємо у вигляді таблиці 2.2.

Таблиця 2.2. Асортимент продукції у кількісному вираженні

Назва виробу	Кількість виробленої продукції, тис.од
	2011	2012	2013	2014	2015
Залізобетонні вироби (шт)
Блоки фундаментні	5000	7000	8500	6300	10000
Панелі перекриття	4356	4927	4932	5692	5692
Перетинки залізобетонні	5890	4937	5963	5986	5986
Плоскі перетинки	6309	8656	9631	10263	10263
Плити дорожні	3680	1973	2697	3064	3064
Вент-блоки	3782	1976	2365	2002	2002
Паркани залізобетонні	3847	5976	6931	6597	6597
Тротуарне покриття	3849	2369	2569	2691	2691
Товарна арматура	4820	4921	5236	6820	6820
Сітка цегляної кладки	3739	1973	2697	2936	2936
Закладні деталі	2749	1792	2360	2563	2563
Об'ємні металеві каркаси	4921	5960	6023	6000	6000
Металовироби	7931	9861	9568	10000	10000
Сходові марші	4827	4697	5623	6293	6293
Площадки	1861	2687	3205	3652	3652
Фундамент стрічковий	1893	1883	2036	2500	2500
Кільця	1483	2723	3064	3100	3100
Кришки	7912	8963	9301	9563	9563
Днища	7329	7695	7695	7896	7896
Теплові камери	7692	8963	8869	8562	8562
Палі	1973	2000	3000	3126	3126
Шахти ліфтів	2896	1973	3026	3269	3269
Панелі пазогребеневі керамзитобетонні	7924	8693	9632	9786	9786
Всього	106663	112598	124923	126098	129798
Зимові бетони м3
Бетон	4973	5209	5560	5620	5602
Спец.бетони	4931	5103	5490	5922	5163
Всього	9904	10312	11050	11542	10765
Літні бетони і розчини м3
Бетон	7924	8251	8352	8402	8405
Спец.бетони	7392	7692	7756	7856	8692
Гарцовка	4693	5963	6023	6315	7963

Використовуючи отримані дані, проаналізуємо обсяг виробництва продукції у вартісному вираженні (табл. 2.3.)

Таблиця 2.3. Динаміка виробництва і реалізації продукції в порівнянних цінах

Рік	Обсяг виробництва продукції, млн.грн	Темпи росту, %	Обсяг реалізації, млн.грн	Темпи росту, %
		Базисні	Ланцюгові		Базисні	Ланцюгові
2011	90000	100	100	89500	100	100
2012	92400	102,7	102,7	92600	103,4	103,4
2013	95800	106,4	103,6	94300	105,4	101,8
2014	94100	104,5	98,2	93500	104,4	99,2
2015	100800	112	107,1	96600	107,9	103,0

З таблиці видно, що за п'ять років обсяг виробництва зріс на 12 %, а об'єм реалізації - на 7,9 %. Якщо за попередні роки темпи зростання виробництва і реалізації приблизно співпадали, то за останній рік темпи зростання виробництва значно вище за темпи реалізації продукції, що свідчить про накопичення залишків нереалізованої продукції на складах підприємства і неоплаченої покупцями.

2.5 Основні конкуренті та їх характеристика

Підприємство має безліч конкурентів у сфері будівництва житлових будинків, проте має суттєву перевагу серед них. Оскільки підприємство самостійно виготовляє залізобетонні конструкції та інші будівельні матеріали - будинки будують саме з цих маеріалів, що суттєво знижує витрати на матеріали.

Проте є ще декілька подібних підприємств, які окрім будівництва займаються ще й виготовленням залізобетонних конструкцій та інших будівельних матеріалів: ПАТ «Домобудівний комбінат №4» (ДБК-4) та «ДБК Житлобуд»

ПАТ «Домобудівний комбінат №4» (ДБК-4) - сучасне виробниче підприємство з багаторічним стажем роботи й успішним досвідом.

Публічне акціонерне товариство «Домобудівний комбінат №4» було створено у 1977 році для забезпечення потреб будівельного ринку як у Києві, так і по всій Україні. Протягом останніх 38 років компанія постійно розвивалася, впроваджуючи новітні технології, удосконалюючи менеджмент і орієнтуючись на світові стандарти будівництва.

«ДБК-4» за час своєї діяльності звів більше 520 житлових будинків, що склало 5,3 млн. кв.м. житлової нерухомості, це понад 81 тис. квартир. Для порівняння така площа змогла б забезпечити житлом місто з населенням більш, ніж 500 000 людей.

У період з 2010 по 2015 рр. товариством зведено 25 об'єктів нерухомості загальною площею більш 630 тис. кв.м.

Враховуючи сучасні нормативні вимоги ДБК-4 опанував новітню технологію будівництва багатоповерхових житлових будинків висотою до 36 поверхів. В основному це панельні будинки, до 25 поверхів, з сучасним рівнем комфорту, що в повній мірі відповідають нормативним вимогам, як з конструктивних об'ємно-планувальних рішень, так і теплотехнічним вимогам, так з 2007 року ДБК-4 будує будинки з застосуванням енергоефективного тепловентильованого фасаду.

ДБК-4 є лідером панельного домобудування в Україні. Саме багаторічний досвід професіоналів комбінату дозволяє виконувати та контролювати роботи на високому рівні. Налагоджена система, яка постійно вдосконалюється працює безперебійно, що на кожному етапі дозволяє отримати якісний продукт, а в кінцевому результаті це житловий будинок зведений вчасно у відповідності всіх норм та вимог.

Комбінат, крім панельного домобудування, здійснює будівництво цегляних та монолітно-каркасних житлових будинків поліпшеного планування, будівництво підземних паркінгів, об'єктів соціального призначення. Домобудівний комбінат №4 брав участь у реалізації таких масштабних проектів як: реконструкція центрального залізничного вокзалу в м. Києві, будівництво будинку Апеляційного суду м. Києва, університету ім. Грінченко й такого унікального об'єкту як Центр серця, реконструкції Національного спорткомплексу «Олімпійський».

У роботі над проектами «ДБК-4» використовує найсучасніші технології й новітнє обладнання.

Впровадження нових будівельних технологій, нарощування обсягів будівельно-монтажних робіт є неможливим без використання сучасної будівельної техніки та механізмів, а також постійного оновлення технічного парку. «ДБК-4» оснащений сучасною будівельною технікою: бетонозмішувачами, бетононасосами, бульдозерами, екскаваторами, автонавантажувачами, кранами мостовими і козловими, баштовими кранами.

За роки роботи ДБК-4 чітко визначив та дотримується основних пріоритетів роботи:

- орієнтація на висококваліфікований персонал здатний створювати та реалізувати цікаві проекти;

- незмінна висока якість будівництва, що досягається застосуванням сучасних та перевірених матеріалів, обладнання;

- забезпечення громадян житлом в обумовлені терміни та за сталими цінами, що є можливим за рахунок власного виробництва основних елементів будинків - залізобетонних виробів;

- постійний розвиток та впровадження новітніх технологій, вивчення та застосування світового та європейського досвіду будівництва.

Досвідчений колектив комбінату виконує будівельні роботи будь-якої складності: загально-будівельні, монтажні, сантехнічні, електромонтажні, і інші роботи.

Сьогоднішній рівень панельного домобудування і сучасні технології збірного залізобетону дозволяють будувати будинки з високим рівнем інженерно-технічних рішень і експлуатаційних характеристик, які повністю задовольняють вимогам теплового захисту, водночас ще й відрізняються певною архітектурною різноманітністю.

Поряд із житловими будинками здійснюється будівництво дитячих садочків, поліклінік, шкіл, паркінгів, офісних приміщень.

У 2010-2015 роках більше 10% всієї нерухомості Києва, що будується, було побудовано нами. За більш ніж 38 років успішної роботи Домобудівний комбінат №4 встиг завоювати не лише довіру громадян, але і зайняти лідируючі позиції у сфері житлового будівництва.

До складу Корпорації «ДБК Житлобуд» входять 11 потужних організацій, які професійно займаються своєю діяльністю.

Структура Корпорації, створена таким чином, що забезпечує повний цикл виробництва в межах єдиного підприємства - від проектних робіт до надання житлово-комунальних послуг. Корпорація, одна з небагатьох потужних будівельних організацій, що здатна без субпідрядних організацій забезпечити повний процес будівництва власними силами

Місія Корпорації «ДБК-ЖИТЛОБУД» полягає в постійному розвитку та досягненні справжнього лідерства в будівельній галузі України. Маючи багаторічний досвід та знання передових технологій, фахівці нашої компанії застосовують їх для оптимізації і здешевлення вартості будівництва житла.

2.6 Аналіз ефективності використання основних засобів підприємства

Одним із найважливіших факторів збільшення обсягу виробництва продукції на промислових підприємствах є забезпеченість їх основними засобами в необхідній кількості та асортименті і повніше й ефективніше використання їх. [3].

Аналіз зазвичай починається з вивчення наявності основних засобів, їхньої динаміки та структури (табл. 2.4). Основні засоби підприємства поділяються на промислово-виробничі і непромислові, а також на засоби невиробничого призначення. Виробничу потужність підприємства визначають промислово-виробничі засоби. Крім того, прийнято виділяти активну частину (робочі машини й обладнання) і пасивну частину основних засобів, а також окремі підгрупи відповідно до їхнього функціонального призначення (споруди виробничого призначення, склади, робочі й силові машини, обладнання, вимірювальні прилади й пристрої, транспортні засоби і т. ін.). Така деталізація необхідна для виявлення резервів підвищення ефективності використання основних засобів на основі оптимізації їхньої структури. Великий інтерес при цьому становить співвідношення активної і пасивної частин, силових і робочих машин, оскільки від їхнього оптимального поєднання багато в чому залежать фондовіддача, рентабельність фондів і фінансовий стан підприємства.

Як видно з табл. 2.4., за звітний період відбулися суттєві зміни в наявності та структурі основних засобів. Сума їх зросла на 3600 тис. грн, або на 27 %. Значно зросла частка активної їхньої частини, що слід розцінити позитивно.

Аналіз складу і структури основних виробничих засобів забезпечить керівництво підприємства інформацією про склад основних засобів і співвідношення між їхніми групами, уможливить виявлення тенденції зміни структури основних засобів за групами. Порівняння із середніми та найліпшими показниками дасть змогу вжити відповідних заходів для відновлення оптимальної питомої ваги машин і обладнання як найактивнішої частини основних засобів, а також визначити міру впливу цих змін на показники використання основних засобів.

Таблиця 2.4. Наявність, рух і структура основних засобів

Основні засоби	Наявність на початок 2015	Надходження за 2015	Вибуття за 2015	Наявність на кінець 2015	Відхилення, тис.грн
	Тис.грн	Питома вага, %	Тис.грн	Питома вага, %	Тис.грн	Питома вага, %	Тис.грн	Питома вага, %
Промислово-виробничі основні фонди	1821	93,3	250	92,6	90	64,3	1981	95,2	160
У тому числі:
Активні фонди	953	48,84	225	83,3	75	53,5	1103	53,0	44
Невиробничі основні фонди	130	6,7	20	7,4	50	35,7	100	4,8	-30
Усього	1951	100	270	100	140	100	2081	100	130

Постійно змінюється і обсяг основних засобів підприємства. Передовсім він збільшується за рахунок уведення в дію основних виробничих будівель, верстатів, машин та іншого обладнання, їх реконструкції і модернізації. Крім того, підприємство може отримувати основні засоби від інших підприємств у порядку безоплатного передавання.

Отже, зміни обсягу основних засобів підприємства обумовлюються їхнім надходженням і їхнім вибуттям.

Аналізуючи основні засоби, треба брати до уваги те, що збільшення обсягу продукції, яка виробляється, залежить від частки в цих фондах нових, досконаліших засобів праці. Аналіз повинен розкрити причини вибуття основних засобів як щодо всього їх складу, так і за окремими видами або об'єктами.

Проаналізувавши динаміку та структуру основних засобів, необхідно розглянути технічний стан засобів, що від нього також значною мірою залежить збільшення випуску продукції.

Для характеристики технічного стану основних засобів використовуються такі основні показники: коефіцієнти зносу, оновлення та вибуття.

Розрізняють два види зносу -- фізичний і моральний. У свою чергу, кожний із них має ще дві форми.

Фізичний знос -- це поступова втрата засобами праці своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей унаслідок їх використання у виробництві (перша форма), а також у стані бездіяльності -- під впливом сил природи (корозія металу, вивітрювання) і надзвичайних обставин (друга форма). Що інтенсивнішим є використання основних фондів, то швидшим буде їх фізичний знос.

Фізичний знос можна визначити двома способами: на підставі паспортних даних про можливу тривалість експлуатації (кількість виконаних робіт), або за даними обстежень технічного стану основних фондів. Ці методи використовуються, як правило, під час проведення інвентаризації та переоцінки основних фондів.

Моральний знос -- це знецінення об'єктів основних засобів унаслідок нових досягнень технічного прогресу ще задовго до повного їх фізичного зносу. Розрізняють дві форми морального зносу: знецінення машин унаслідок здешевлення їх виробництва або внаслідок випуску нових, досконаліших і продуктивніших машин. Коефіцієнт зносу характеризує ту частку вартості основних засобів, що її списано на витрати виробництва в попередніх періодах, а коефіцієнт придатності -- частку не перенесеної на створюваний продукт вартості.

Коефіцієнт зносу основних засобів розраховують на початок та на кінець звітного періоду, а також вивчають його динаміку за кілька років. Аналіз проводять на підставі даних першого розділу активу бухгалтерського балансу. Що нижчий коефіцієнт зносу (вищий коефіцієнт придатності), то ліпшим є технічний стан, основних засобів. Спрацьовані (застарілі) основні засоби зумовлюють і необхідність застосування застарілих технологічних процесів, що призводить до неконкурентоспроможності продукції підприємства.

Для початку складемо таблицю, в якій відобразимо аналіз зносу основних засобів (табл. 2.5)

Таблиця 2.5. Аналіз зносу основних засобів

Показник	Одиниця виміру	На початок року	На кінець року	Зміна
Первісна вартість основних засобів	Тис.грн	1951	2081	+130
Знос основних засобів за час їх експлуатації	Тис.грн	700	762	+62
Рівень зносу основних засобів	%	35,88	36,62	+0,74
Рівень придатності основних засобів	%	64,12	63,38	-0,74

Якщо первісна вартість основних засобів зросла на 130 тис. грн, то їх знос за час експлуатації збільшився на 62 тис. грн. Це призвело до зростання рівня зносу (зменшення рівня придатності) основних засобів на 0,74 %, що свідчить про погіршання їх технічного стану.

Коефіцієнт оновлення основних засобів характеризує інтенсивність уведення в дію нових основних засобів. Він показує частку введених основних засобів за визначений період у загальній вартості основних засобів на кінець звітного періоду.

Коефіцієнт вибуття основних засобів характеризує рівень інтенсивності їх вибуття засобів зі сфери виробництва.

2.7 Аналіз ефективності використання трудових ресурсів та фонду оплати праці

Аналіз показників з праці і заробітної плати орієнтований головним чином на підвищення п...