Особливості державної політики щодо ведення бізнесу та її вплив на розвиток підприємницького сектору

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості державної політики щодо ведення бізнесу та її вплив на розвиток підприємницького сектору

Постановка проблеми. Розвиток суб'єктів малого і середнього підприємництва (МСП) може мати дуже позитивний ефект для України як запорука зростання економіки і конкуренції, досягнення соціальної стабільності і розвитку політичної демократії. В Україні частка малих і середніх підприємств у загальній кількості підприємств становить відповідно 95,2% та 4,7%, що в цілому відповідає рівню розвинутих країн світу. За даними статистичної служби Європейського Союзу (ЄС) Eurostat в країнах співдружності з 20 млн активно діючих підприємств, за винятком фінансового сектора, 67,4% відносилося до малого і середнього бізнесу [1]. А, у США, Японії, Великій Британії, Федеративній Республіці Німеччині, Італійській Республіці, Французькій Республіці серед підприємств близько 95% є малими і середніми [2].

В той же час, в Україні в малому і середньому підприємництві у 2014 р. було зайнято 6,8 млн осіб, що становить лише 36% економічно активного населення працездатного віку. При цьому, у країнах Європейського Союзу такий показник становить більш як 50%, а в Японії - близько 80%. У країнах Європейського Союзу малі і середні підприємства створюють 50-70% внутрішнього валового продукту, в Україні такий показник майже в чотири рази нижчий [2]. Сукупний сегмент мікро-, малого та середнього підприємництва забезпечує понад 60% обсягів продукції, що виробляється у країні. Також внесок мікро-, малого та середнього підприємництва складає майже половину від усіх податкових надходжень до державного бюджету.

Між тим, незважаючи на деякі позитивні зрушення в цьому напрямі, мале і середнє підприємництво в Україні розвивається повільно і фрагментарно, конкурентна боротьба між економічними суб'єктами малоефективна, а конкурентні позиції більшості вітчизняних підприємств слабкі. Порівняльний аналіз з відповідними секторами економіки в інших європейських країнах свідчить про те, що малі та середні підприємства України є менш інноваційними, ніж європейські. У числі головних проблем розвитку МСП, які відмічають експерти опитувань і анкетувань, в Україні сьогодні є: зарегульованість підприємницької діяльності і неможливість здійснювати підприємницьку діяльність прозоро, широко укорінена корупція, обмежений доступ до фінансових ресурсів [3]. Адміністративне втручання, коли органи влади прагнуть безпосередньо контролювати ринок замість того, щоб створити умови для його вільного і прозорого функціонування, досі є одним з найбільш серйозних перешкод для розвитку підприємницької діяльності в Україні. Отже в країні необхідне прискорення дерегуляції господарської діяльності, яка має зосереджуватися на пріоритетному розвантаженні сектору малого і середнього підприємництва від надмірного адміністративного тиску, зважаючи на його високий потенціал у створенні нових робочих місць та забезпеченні самозай- нятості.

Аналіз досліджень і публікацій. Основним теоретичним обґрунтуванням необхідності розвитку державної політики щодо ведення бізнесу при побудові ринково-орієнтованої економіки є численні роботи таких зарубіжних вчених як В. Баумоль, Брунетті, М. Вайт, А. Вебер, Д. Гнявеллі, Л. Клап- пер, М. Портер, П. Рейнольдс, Х. Смітс, Р. Фісман, Й. Шумпетер. Зокрема, В. Баумоль досліджував різні аспекти ролі підприємництва в історії суспільства та впливу правил гри (the rules of the game) - структури виплат (reward) в економіці на дії підприємців [4], А. Вебер - вплив національно-державного утворення на економічний стан окремих підприємницьких структур [5], Л. Клаппер - бізнес-середо- вище та обмеження на створення нового бізнесу [6], П. Рейнольдс - глобальний моніторинг підприємництва [7], Р. Фісман - регулювання виходу на ринок малих підприємств [8].

Серед вітчизняних дослідників проблем розвитку малого та середнього підприємництва, регулювання розвитку підприємницького сектору можна виділити роботи А. Бутенка [9, 10], З. Варналія [11], Л. Воротіної [12], Н. Галана [13], Д. Ляпіна [14], Ляшенка [9, 15], Ю. Макогона [16] та ін. Однак поряд із низкою проблем, розглянутих та вирішених цими авторами, у їхніх працях не знайшли достатньої уваги питання, що відносяться до комплексного дослідження державної політики щодо ведення бізнесу у розвинутих країнах і в Україні, а також впливу державної політики на розвиток малого та середнього підприємництва.

Метою даної статті є дослідження особливостей державної політики щодо ведення бізнесу у розвинутих країнах і в Україні, вплив державної політики на розвиток малого та середнього підприємництва в Україні та обґрунтування пропозицій щодо поліпшення підприємницького клімату з метою забезпечення зростання сектору малого і середнього підприємництва.

Виклад основного матеріалу дослідження. Реформи у сфері державного регулювання розвитку малого і середнього підприємництва України багато в чому відповідають світовим тенденціям еволюції державної політики щодо ведення бізнесу і створення сприятливих умов для підприємницької діяльності, причому ці тенденції не залежать від рівня розвитку економіки окремих країн. У останні 20 років зміни в законодавстві щодо спрощення створення і розвитку малого і середнього бізнесу мають місце як в розвинених країнах, так і в країнах з перехідною економікою.

З 2003 р. Всесвітній банк у рамках проекту «Ведення бізнесу» проводить моніторинг реформ, спрямованих на створення сприятливих умов для розвитку малого і середнього бізнесу. У останньому раунді дослідження, в 2015 р., брали участь експерти з 189 країн [17]. Звіт Всесвітнього банку показує, що в період фінансової кризи різко зросло число реформ у сфері державного регулювання підприємництва. Таким чином в період економічного спаду спостерігається прагнення державних органів пом'якшити наслідки кризи шляхом розвитку бізнесу і створення сприятливих умов для підприємницької діяльності, що повинно привести до збільшення числа робочих місць і росту доходів місцевих бюджетів, які залежать від надходжень підприємців. У 2013-2014 рр. в 123 державах було зареєстровано понад 230 нормативно-правових реформ у сфері регулювання підприємницької діяльності - 145 реформ було спрямовано на спрощення і зниження вартості дотримання правових норм і 85 реформ були спрямовані на зміцнення правових інститутів [17]. Країни з найскладнішими процедурами і нерозвине- ними правовими інститутами поступово переймають деякі практики, які застосовуються в лідируючих країнах. Особливо активно пройшли реформи в регіоні Африки на південь від Сахари.

В цілому, найбільш сприятливі умови для ведення бізнесу як і раніше відзначаються в країнах з високим рівнем доходу, що є членами Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) - міжнародної міждержавної організації економічно розвинених країн, що визнають принципи представницької демократії і вільної ринкової економіки. Найменш сприятливі умови для ведення бізнесу - в країнах Африки на південь від Сахари і в Південній Азії. Так, в країнах Африки на південь від Сахари створення компанії обходиться у багато разів дорожче, ніж в країнах ОЕСР, тому багато підприємств просто відмовляються від офіційної реєстрації і працюють нелегально, в тіньовому секторі економіки. У таких державах для підприємців закритий доступ до організованого кредитування і ринків, а їх співробітники не отримують пільг і залишаються за рамками систем соціального захисту. Крім того, надмірно складні процедури утрудняють діяльність легальних підприємств, так само як і відсутність інститутів і норм регулювання, що забезпечують захист власності і дозволяють підприємцям ефективно використати наявні у них активи. В той же час, за останні роки країни з низьким рівнем доходу скоротили віддаленість від передових практик в два рази більше порівняно з країнами з високим рівнем доходу.

Реформи були спрямовані на зниження адміністративного навантаження і спрощення процедури створення нових підприємств. Багато країн спростили процедуру видачі дозволів на будівництво, реєстрацію майна і зовнішньоторговельні операції. Таким чином, продовження реформи дерегуляції та зниження адміністративних бар'єрів для малого та середнього бізнесу в Україні вписується в контекст світових тенденцій.

Зміни в законодавстві, що стосуються зменшення видів діяльності, які повинні ліцензуватися, спрощення процедур отримання ліцензій і сертифікатів, скорочення числа інстанцій, які повинні видавати дозволи при відкритті нових підприємств, і перевірок з боку контролюючих органів проводяться як в розвинених країнах, так і в країнах, що розвиваються. Не проводять реформи в цій області тільки найбільш бідні країни або країни, втягнуті в різного роду озброєні конфлікти.

Автори оглядів щодо останніх звітів «Ведення бізнесу» звертають увагу на те, що під час криз уряди низки країн переглядали процедури регулювання у сфері банкрутства щоб, з одного боку, спростити переміщення чинників виробництва зі збиткових в сектори економіки, що розвиваються, а з другого - підтримати життєздатні компанії і зберегти робочі місця. Погіршення економічної ситуації може зажадати від Уряду України реформ системного характеру, пов'язаних зі спрощенням переміщення трудових ресурсів і капіталу між секторами економіки.

Ухвалення законів - це перший етап в проведенні реформи, проте основні проблеми виникають при реалізації цих законів. Тому важливо знати досвід інших країн, щоб підготувати умови, при яких реформи проходять найбільш успішним чином. Емпіричні дослідження в області регулювання малого бізнесу по різних країнах (як правило, це аналіз процедур відкриття нових підприємств) показують, що спрощення цих процедур призводить до росту підприємницької активності, збільшенню продуктивності і скорочує рівень корупції.

У роботі L.Klapper et al. (2004) проводиться аналіз обмежень на створення нового бізнесу в європейських країнах [6]. Висока міра регулювання процесу відкриття нових підприємств приводить до того, що в галузях, де воно привело до істотного зниження числа щорічно реєстрованих підприємств, порівняно з природним рівнем для цієї галузі середня кількість реєстрованих підприємств істотно вище, а подальші темпи їх розвитку нижчі. Дані вітчизняної статистики однозначно вказують на те, що доля малих і середніх підприємств у деяких галузях істотно нижче, ніж в ринкових економіках. Частково ця проблема пояснюється спадщиною радянської економіки. Хоча останні 20 років привели до зростання суб'єктів малого і середнього підприємництва в економіці, їх результати порівняно із зарубіжними фірмами невисокі. Тому адміністративні бар'єри при створенні і функціонуванні підприємств досі не дозволяють усунути дисбаланс в структурі виробництва, успадкований з планової економіки, і, як свідчить досвід інших країн, можуть призводити до зниження темпів розвитку існуючих підприємств.

Проблема зайвого регулювання виходу на ринок малих підприємств - це послаблення міри конкуренції усередині галузі, що призводить до більшої монополізації виробництва. R. Fisman, V. Sarria Allende (2010) [8], використовуючи дані по 57 країнах, показали, що жорстке регулювання виходу на ринок у визначених галузях призводить до того, що в них діє менше великих підприємств, що означає меншу міру конкуренції. Більше того, в цих умовах підприємства не здатні повною мірою використати можливості свого розвитку. У країнах, де процедура реєстрації нових підприємств складніша, зростання відбувається серед існуючих компаній, тоді як в країнах з простою процедурою реєстрації механізми більшою мірою пов'язані з появою нових компаній в перспективних секторах економіки. Оскільки економіка України характеризується низькою мірою мобільності чинників виробництва - як з однієї галузі в іншу, так і географічно, - реформи спрямовані на спрощення процедури створення нових підприємств повинні робити ефект як на мобільність чинників виробництва, так і на поліпшення конкурентного середовища в різних секторах економіки. Це особливо важливо у світлі стратегії на модернізацію економіки. Нові фірми, що виходять на ринок повинні проводити модернізаційну стратегію розвитку економіки.

R. Fisman, V. Sarria Allende (2010) [8] також показали, що більше прості процедури реєстрації нових підприємств роблять вплив на те, які галузі розвиватимуться швидше. Виявилось, що в країнах, де ці процедури відносно прості, швидше розвиваються галузі, на продукцію яких росте світовий попит, а також сектори, які у нинішній момент характеризуються істотними технічними змінами. Цей результат особливо підкреслює роль витрат які несуть підприємства, виходячи на місцеві ринки, на зростання конкурентоспроможності економіки в масштабі світового ринку.

Малий бізнес в Європі стимулює розвиток конкуренції, впровадження великими компаніями нових технологій та покращання ефективності виробництва. Ефективність всієї економіки ЄС залежить від успіху діяльності малого та середнього бізнесу. Тому в рамках Євросоюзу здійснюється політика підтримки малого підприємництва, головною метою якої є збалансування інтересів держави і бізнесу, забезпечення оптимальних умов для підприємницької діяльності, підвищення конкурентоспроможності малого бізнесу.

На думку професора Ю. Макогона перевага розвинених країн, що закріплюється процесами глобалізації, полягає в тому, що високий відсоток ВВП, що забезпечується продукцією малого і середнього бізнесу, економічно урівноважується купівельною спроможністю споживачів, що є найнятими робітниками у великому бізнесі. В Україні, витіснені зі своїх робочих місць, багато найнятих робітників промислового, наукового, освітнього і інших комплексів вирішують проблему свого існування, емігру- ючи за кордон. Сьогодні все більше число фахівців переходять на думку, що швидкість деіндустріаліза- ції країни (чи швидкість розпаду неконкурентоздат- них виробництв) занадто значно перевищує швидкість створення виробництв у сфері малого і середнього бізнесу, що може привести до росту соціальної напруженості в суспільстві і втрати цілих сегментів української промисловості. У зв'язку з цим, розвиток малого і середнього бізнесу необхідно розглядати в контексті загального розвитку промислової політики в Україні. Іншими словами, необхідно зрівняти швидкості ліквідації наслідків гіпер- трофованої індустріалізації і появи нових робочих місць у сфері малого і середнього бізнесу [16].

Результати аналізу свідчать, що проблема надмірного адміністративного тиску лежить в основі усіх економічних перетворень, що сталися в країні після прийняття Конституції України в 1996 р. Очікування ринкової свободи у кінці 1980-х і початку 1990-х років до 1995 р. змінилися розумінням необхідності державного і регіонального регулювання підприємницької діяльності. Проте відсутність досвіду привела до чергового «перегину» - надмірного дозвільно-контрольного втручання держави в економічну діяльність, в першу чергу, малого і середнього бізнесу.

Однією з причин цього є те, що бізнес, відчувши ринкову свободу, почав нехтувати інтересами споживача. Виникла проблема балансу інтересів держави, бізнесу і споживача в забезпеченні якості вироблюваних в країні і таких, що ввозяться із-за кордону ресурсів. Ця проблема повністю не розв'язана досі, а вироблення стимулюючих механізмів державного регулювання залишається найважливішим науково-прикладним завданням щодо зниження адміністративних бар'єрів.

Здійснення державного регулювання на якісно новому рівні було визначено з ухваленням Закону України від 11.09.2003 р. № 1160-IV «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» [18]. Законом встановлювалася обов'язковість дотримання адміністративних процедур при підготовці і впровадженні регуляторних актів, що впливають на умови підприємницької діяльності. У разі виявлення порушень органами виконавчої влади або місцевого самоврядування порядку підготовки і впровадження регуляторних актів спеціально уповноважений орган може приймати рішення про необхідність усунення порушень основ державної регуляторної політики.

Наступним етапом регуляторної реформи в країні стало проведення в 2005 р. прискореного перегляду регуляторних актів на відповідність принципам державної регуляторної політики. Необхідність такого кроку була обумовлена «відвертим ігноруванням» регуляторними органами окремих норм Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», зокрема, відносно необхідності проведення регуляторними органами протягом року з моменту набуття чинності Законом перегляду власних нормативно-правових актів на відповідність принципам державної регуляторної політики. Результатом цього етапу, на який в деяких країнах з перехідною економікою витрачені роки, стало серйозне розчищення правового поля від зайвого регулювання, впорядковування регуляторної діяльності органів виконавчої влади.

У 2005 р. почалася повномасштабна реформа в дозвільній системі України, правову основу якої створив Закон України від 06.09.2005 р. № 2806-IV «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» [19]. Законодавчим актом визначалися організаційні і правові принципи державної політики в цій сфері, обкреслювалися нові підходи до процедури видачі дозволів. Ним також було визначено послідовне впровадження європейських принципів установи бізнесу. Вказаним документом уперше була затверджена норма відносно встановлення виключно законами необхідності отримання того або іншого дозволу, а також окремі вимоги до порядку їх отримання (що змусило як центральні органи виконавчої влади, так і органи місцевого самоврядування переглянути дозвільні документи, впроваджені підзаконними актами і рішеннями місцевих рад, з метою їх відміни). Уперше на законодавчому рівні: затверджена норма відносно встановлення виключно законами необхідності отримання того або іншого документу дозвільного характеру, а також окремі вимоги до порядку їх отримання; впроваджений декларативний принцип установи бізнесу, принцип організаційної єдності отримання документів дозвільного характеру; введена посада адміністратора, який організовує процедуру видачі дозвільних документів без участі в цьому процесі суб'єктів господарювання; встановлена адміністративна відповідальність посадовців дозвільних органів за порушення процедур видачі дозвільних документів.

Для підвищення рівня ефективності дозвільної системи Урядом України впроваджуються заходи у напрямі дерегуляції дозвільної системи шляхом скорочення кількості документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності та спрощення процедур під час отримання дозвільних документів. Так, Законом України від 09.04.2014 р. № 1193-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скорочення кількості документів дозвільного характеру» [20] закладено правові механізми, спрямовані на звільнення підприємців від необхідності проходження зайвих та обтяжливих адміністративних процедур. Закон містить норму, відповідно до якої обов'язок одержання погоджень, висновків та інших документів, які передують отриманню документа дозвільного характеру, покладено на дозвільний орган, що оформляє документ дозвільного характеру, без залучення суб'єкта господарювання.

Законом України від 13.05.2014 р. № 1252-VII «Про внесення змін до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» щодо вдосконалення процедури видачі документів дозвільного характеру, оформлених центральними органами виконавчої влади» [21] запроваджено видачу, переоформлення, видачу дублікатів, анулювання документів дозвільного характеру, які видаються центральними органами виконавчої влади, виключно через державного адміністратора у дозвільному центрі, що покликано ліквідувати складну та неуніфіковану процедуру отримання документів дозвільного характеру, що видавались виключно центральними органами виконавчої влади, значно ускладнювала умови ведення бізнесу, зокрема, у частині створення додаткових часових та грошових витрат підприємців на проходження дозвільних процедур, наявності корупційних схем. Отже, створено умови, коли відкриття підприємства для більшості видів господарської діяльності можна розпочати без отримання дозвільних документів (з 1200 дозволів залишилось 84), і значно спрощено процедуру видачі документів дозвільного характеру за видами робіт, де такі документи необхідні. Відповідно збільшено перелік робіт (послуг), які можуть виконуватися на підставі заяви. Дозвіл вважається наданим, якщо вчасно не надано відмову, але підготовку до господарської діяльності підприємство може розпочати і без його отримання, попередньо задекларувавши її відповідність встановленим вимогам.

Легкість ведення бізнесу безпосередньо залежить від успішності реформ в системі ліцензування.

Фундаментальним для забезпечення регулювання господарської діяльності став Закон України від 01.06.2000 р. № 1775-III «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» [22], який започаткував формування системи ліцензування і з прийняттям якого було здійснено найбільш радикальну зміну системи ліцензування. Законом визначена державна політика у сфері ліцензування, встановлений вичерпний перелік видів діяльності, які підлягають ліцензуванню, і чітко обкреслені відповідні процедури ліцензування. Правове регулювання у сфері ліцензування здійснювалось у напрямку удосконалення порядку ліцензування шляхом скорочення видів ліцензування та спрощення процедур отримання ліцензій. Нормативно-правовим актом, спрямованим на комплексне вдосконалення порядку ліцензування певних видів господарської діяльності з позиції спрощення для бізнесу та влади адміністрування процедур у сфері ліцензування став Закон України від 02.03.2015 р. № 222-VIII «Про ліцензування видів господарської діяльності» [23], який регулює суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності, визначає виключний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, встановлює уніфікований порядок їх ліцензування, нагляд і контроль у сфері ліцензування, відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності. У результаті реформи ліцензування скорочено понад 30% кількість ліцензій і зменшено на 90% кількість ліцензованих видів робіт (з 95 до 52) за рахунок іх скасування, і застосування інших форм державного контролю, і ширшого використання саморегулювання. Встановлено необмежений термін дії ліцензій, що залишилися.

Система державного контролю (нагляду) є значним адміністративним бар'єром в господарській діяльності суб'єктів підприємництва. Проведення перевірок суб'єктів господарювання в Україні упродовж багатьох років мало під собою досить складну правову основу, оскільки не існувало єдиного законодавчого акту, який би ефективно регулював порядок проведення перевірок і визначав відповідні уніфіковані процедури. З цією метою в 2007 р. був ухвалений Закон України від 05.04.07 р. № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» [24], що започаткував реформу системи державного контролю в Україні. Закон є рамковим, встановлює загальні принципи і правила проведення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності і регулює порядок проведення планових і позапланових заходів, дає можливість контролюючим органам працювати ефективно і результативно у рамках існуючої правової бази.

Для зменшення адміністративного тиску з боку органів державного нагляду (контролю) та їх посадових осіб на фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб було прийнято Закон України від 23.02.2012 р. № 4448-VI «Про особливості здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності щодо фізичних осіб-підпри- ємців та юридичних осіб, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності» [25]. Законом встановлено особливості здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності щодо фізичних осіб-підприємців, які не зареєстровані платниками податку на додану вартість, діяльність яких не віднесена до високого ступеня ризику відповідно до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», та юридичних осіб, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, що передбачає включення податку на додану вартість до складу єдиного податку, діяльність яких не віднесена до високого ступеня ризику відповідно до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Законом України від 22 липня 2014 р. № 1600- VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обмеження втручання у діяльність суб'єктів господарювання» [26] закріплено на законодавчому рівні заборону щодо зайвого втручання посадових осіб контролюючих органів у діяльність суб'єктів господарювання при проведенні заходів нагляду (контролю), що сприятиме поліпшенню умов для ведення господарської діяльності, ефективності використання виробничого потенціалу, зменшенню адміністративного тиску на суб'єктів господарювання.

На практиці все ще значним є тиск контролюючих органів на бізнес, має місце дублювання контрольно-наглядових повноважень, а також зловживання при здійсненні контрольних заходів. Отже, удосконалення законодавчого поля в частині зменшення контролюючого тиску є одним з основних завдань Уряду України.

У 2013-2015 рр. було внесено зміни до цілої низки законів щодо започаткування та припинення діяльності суб'єкта малого підприємництва. Так, Законом України від 05.09.2013 р. № 441-18 «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприєм- ців» щодо спрощення реєстрації осіб як платників податків» [27] передбачено можливість подання заяви про добровільну реєстрацію як платника податку на додану вартість та/або обрання спрощеної системи оподаткування державному реєстратору як додатка до реєстраційної картки, що подається для проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи - підприємця. До органів державної податкової служби одночасно з відомостями реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи та фізичної особи-підпри- ємця передається електронна копія заяви щодо обрання спрощеної системи оподаткування та/або заяви про добровільну реєстрацію як платника податку на додану вартість, виготовлена шляхом сканування, якщо такі заяви додані до реєстраційної картки. Закон має на меті спрощення процедур запо- чаткування бізнесу та зменшення витрат часу, необхідних для звернення суб'єктів господарювання до органів державної податкової служби для подання заяви щодо реєстрації платником податку на додану вартість або обрання спрощеної системи оподаткування.

Законом України від 15.04.2014 р. № 1206-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку відкриття бізнесу» [28] скасовано вимоги щодо наявності у юридичної особи печатки. У зв'язку з цим, для спрощення контролю за повноваженнями осіб, які підписують документи від імені підприємства, Укрдерж- реєстром відкрито на своєму сайті безкоштовний доступ до значного переліку відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (зокрема про факт и дату реєстрації; список осіб, які мають право діяти від імені юридичної особи; інформацію про відкриття виконавчого провадження тощо). Поряд з цим залишається можливість використовувати печатки і замовляти нові, якщо засновники або учасники юридичної особи вважають це необхідним. Законом скасовано сплату реєстраційного збору, а також встановлено механізм здійснення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підпри- ємців шляхом подання електронних документів без обов'язкового використання електронного цифрового підпису, використовуючи інші способи ідентифікації особи заявника, наприклад, передавання файлу із зображенням, QR-коду тощо з використанням IT-технологій та мобільного зв'язку.

Закон України від 7.04.2015 р. № 285-19 «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підпри- ємців» щодо спрощення припинення юридичних осіб шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації)» [29] має мету - спрощення проведення процедури державної реєстрації юридичної особи в результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації). Відповідно до статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам-правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням державних органів, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Крім того, до істотних формальних реформ належить:

- спрощення отримання дозволів на будівництво і реєстрації прав власності на нерухоме майно, реєстрації прав власності через оптимізацію передачі майнових прав з використанням модернізованої системи реєстрації нерухомості, а також щодо спрощення механізмів доступу до кредитних ресурсів за рахунок створення прозорих механізмів доступу до кредитної інформації різних фінансових установ;

- запровадження нових підходів до спрощення: сплати податків і митних платежів для підприємств шляхом спрощення податкових і митних декларацій та удосконалення електронної системи їх подачі до уповноваженого органу; процедур банкрутства підприємств за рахунок впровадження нових прозорих процедур встановлення неплатоспроможності підприємств і забезпечення захисту прав кредиторів;

- уніфікація надання низки адміністративних послуг із супроводження дозвільних процедур, на третину скорочено кількість платних адміністративних послуг центральних органів виконавчої влади. Органам державної влади заборонено делегувати будь-яким підприємствам повноваження із надання адміністративних послуг. Послуги здійснюються виключно завдяки принципу «єдиного вікна» у низці сформованих центрів із надання адміністративних послуг;

- спрощення та полегшення відкриття і закриття підприємства. Скасовано вимоги щодо мінімального розміру статутного капіталу, впроваджено «типовий» статут і скасовано обов'язкове нотаріальне посвідчення засновницьких документів для підприємств, врегульовано питання про акредитацію представництв (філій) іноземних компаній шляхом декларування початку діяльності;

- здійснення оптимізації практики припинення діяльності підприємств шляхом обмеження граничних строків закриття бізнесу для юридичних і фізичних осіб, скорочення до трьох днів терміну контрольної перевірки та до трьох місяців тривалості процедур банкрутства, обмеження термінів санації та ліквідації підприємств;

- скасування обов'язкової сертифікації значної кількості продуктів і обов'язкової реєстрації декларації виробника про відповідність промислової продукції встановленим вимогам. Створення адаптованої до вимог ЄС і СОТ сучасної системи технічного регулювання, що дозволяє домогтися взаємного визнання результатів оцінки відповідності продукції з торговельними партнерами України;

- запровадження податкової реформи: уніфікація вітчизняної класифікації малих і середніх підприємств з європейською. Запроваджено єдиний податок для широкого кола суб'єктів господарювання - малих і середніх підприємств залежно від рівня зайнятих працівників та обсягів виробленої продукції. Крім того, з 44 до 23 скорочено кількість податків і зборів, зменшено періодичність їх сплати, скорочено кількість податків та запроваджено Єдиний соціальний внесок;

- розширення можливостей для ведення зовнішньоекономічної діяльності через надання декларанту права оформлення митних документів у будь- якому митному органі на території України. Передбачено здійснення митного оформлення протягом чотирьох годин від моменту подання вхідних документів [30].

Результати аналізу свідчать, що позитивними наслідками активізації державної політики регулювання підприємницького сектору в Україні стало удосконалення дозвільних процедур і реєстрації (у тому числі електронної) речових прав на майно, спрощення процедур відкриття та закриття бізнесу, одержання адміністративних послуг, звуження прямого державного контролю за діяльністю суб'єктів господарювання та реформування сфери надання адміністративних послуг, пом' якшення податкового тиску, розвиток інфраструктури для надання суб'єктам підприємництва фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, науково-технологічної, консультативної, маркетингової, кадрової та освітньої підтримки.

Реформи дозволили Україні піднятися в рейтингу «Doing Business - 2015» з 112 на 96 позицію серед 189 країн світу (табл. 1). Тобто країна поліпшила свій показник порівняно з 2014 р. на 16 позицій, що свідчить про певний прогрес у сфері дерегу- ляції економіки. Зокрема, досягнуто значного успіху за двома ключовими позиціями - «реєстрація власності» (59 позиція) і «сплата податків» (108 позиція). Водночас вагомий, майже п'ятиразовий відрив у рейтингу від «старих» членів ЄС та дворазовий відрив від нових вимагає подальшого системного просування політики дерегуляції в Україні [30].

Таблиця 1. Позиція України у рейтингу «Doing Bussiness» у 2008-2015 рр.

Розраховано за даними: Doing Business-2015 [17].

Проте відбулося погіршення у 7 з 10 сфер, що охоплюються дослідженням. Низка важливих показників залишаються на низькому рівні. Зокрема протягом тривалого часу в Україні здійснювалися суперечливі реформи, які, за висновками Світового банку, демонстрували то значне поліпшення умов ведення бізнесу, то - навпаки, стрімке зниження порівнюваних позицій.

За кожним показником легкості ведення бізнесу в Україні кількість процедур, необхідних для провадження підприємницької діяльності, перевищує показники розвинутих країн та країн-сусідів у 2-3 рази. Особливо гостро ця проблема постає у сфері адміністрування податків, оскільки порядки звітування та обліку прямо впливають на швидкість здійснення операцій у господарській діяльності підприємств. Надмірна кількість адміністративних процедур не лише в податковому звітуванні, але й взагалі у процесі ведення бізнесу стримує процес активізації підприємництва і зростання його мобільності щодо конкурентів.

Фактично, у 2013-2015 рр. в сфері сприяння підприємницькій діяльності продовжено практику попередніх років, коли в Україні реалізовувалися реформи, які покращували міжнародні рейтинги країни без забезпечення реальних процесів активізації підприємництва та відновлення національної економіки. Реалізація дійсних реформ поступово уповільнювалася та гальмувалася, що викликало загальне руйнування перших позитивних очікувань вітчизняних і іноземних підприємств щодо перспектив бізнес-клімату та інвестиційної привабливості України.

Попри те, що відбулося ухвалення значного числа нормативно-правових актів, які істотно змінили правове підґрунтя підприємницького та інвестиційного клімату в країні, суттєвої активізації середнього та малого підприємництва та підйому інвестування не спостерігалося. Ефективність політики економічних реформ істотно знижується надто повільним формуванням цілісного та системного інсти- туційного середовища, яке забезпечує реалізацію правових положень у практичній діяльності державного управління, бізнесу та населення України [30]. Як вважає професор Л. Воротіна, потенційні можливості сектору малого бізнесу щодо створення нових робочих місць, щодо стратегії створення базових умов нарощування економічної ваги малих підприємств вщент руйнуються, що підтверджується, на жаль, сучасною практикою функціонування економіки України. Об'єктивність вимагає докорінної зміни суб'єктивного управлінського тиску на малий і середній бізнес; створення законодавчо-нормативної бази захисту малих і середніх підприємств від свавілля влади; запровадження діючого дерегуляторного механізму малого і середнього сектору національної економіки України [12].

Сектор МСП в Україні сформувався кількісно і відповідає середньоєвропейському рівню. Кількість суб'єктів малого та середнього підприємництва включаючи фізичних осіб-підприємців України станом на 1 січня 2015 р. досягала 99,9% від загальної кількості суб'єктів господарювання (1931,7 тис. суб'єктів). Кількість зайнятих у суб'єктах МСП в Україні становить 6881,6 тис. осіб, що у 3,6 рази перевищує кількість зайнятих на суб'єктах великого бізнесу. Обсяг реалізованої продукції суб'єктами МСП в Україні - 2,7 трлн грн, що у півтора рази перевищує обсяг реалізації суб'єктами великого бізнесу [31].

В докризовий період (2007-2008 рр.) Україна за кількістю суб'єктів малого та середнього підприємництва з розрахунку на 1000 населення, що дорівнювало 50-60 одиниць, виходила на рівень найрозвинутіших країн світу (табл. 2). Кожен четвертий чи третій працівник були задіяні на підприємствах сектору малого та середнього підприємництва.

Таблиця 2