Газова промисловість України, її регіональні особливості

Паливно-енергетичний комплекс країни. Особливості розвитку та складові системи газової промисловості. Аналіз стану ресурсної бази газотранспортної системи та динаміки видобутку газу в Україні. Головні напрями і проблеми розвитку газотранспортної системи.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 21.04.2018
Размер файла 818,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Донецький національний університет імені Василя Стуса

Економічний факультет

Кафедра підприємництва, корпоративної та просторової економіки

Курсова робота

з дисципліни РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Тема: «Газова промисловість України, її регіональні особливості»

Виконав: Студент 1 курсу Мегеден Дмитро Дмитрович

Науковий керівник: Асистент Кичигіна С.І.

Вінниця - 2018

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ГАЗОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

1.1 Особливості розвитку газової промисловості України

1.2 Складові системи газової промисловості України

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ДИНАМІКА РОЗВИТКУ ГАЗОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ.

2.1 Аналіз стану ресурсної бази газотранспортної системи України

2.2 Динаміка видобутку газу в Україні

РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ НАПРЯМИ ТА МЕХАНІЗМИ РЕГУЛЮВАННЯ ГАЗОВОГО РИНКУ В УКРАЇНІ

3.1 Головні напрями розвитку газотранспортної системи України

3.2 Проблеми розвитку газотранспортної системи України

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Газова промисловість - галузь паливної промисловості, підприємства якої займаються видобуванням природного і попутного (нафтового) газу з надр землі, виробництвом зрідженого газу, штучних горючих газів з твердого і рідкого палива, зберіганням, транспортуванням газу по газопроводах для постачання населенню і промисловості. На території України розвивається на базі родовищ Передкарпатської нафтогазоносної області, Дніпровсько-Донецької нафтогазоносної області та Причорноморсько-Кримської нафтогазоносної провінції.

Природний газ застосовується у багатьох галузях господарства. У Західній Європі на його основі виробляють аміак та азотні добрива (майже в усіх країнах, де видобувають газ), метанол, ацетилен (Франція, Італія), сажу (Франція, Нідерланди). У Франції природний газ - важливе джерело одержання елементарної сірки.

Достовірні запаси природного газу складають - 146 трлн м3. Частка країн Близького й Середнього Сходу щодо газу (44%) значно менша, а Північної Америки (17%) та Західної Європи (9%)- більше, ніж щодо нафти.

У США зосереджена майже чверть світового видобутку. Проте протягом останнього часу газова промисловість відчуває брак сировини. Найбільшим постачальником природного газу до США залишається Канада, що посідає за видобутком третє місце, а за його експортом - перше.

З країн Латинської Америки за запасами й видобутком газу можна виокремити Венесуелу, Аргентину. Значні запаси його виявлені у Бразилії.

До найбільших постачальників газу належать також Росія, Туркменистан, Узбекистан. У Росії головною базою є Західний Сибір. Тут розташовуються такі унікальні родовища, як Уренгойське, Ямбурзьке, Заполярне, Медвеже, Тазовське, Ямальське, Ювілейне. Чималі запаси природного газу відкриті у республіці Комі, у Волго-Уральській провінції.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ГАЗОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

газотранспортний паливний енергетичний

1.1 Особливості розвитку газової промисловості України

Газовий ринок кожної держави є частиною паливно-енергетичного комплексу (ПЕК), в який окрім газового ринку входять ринки нафти, вугілля та електричної енергії. Розвиток сучасного стану ПЕК визначає рівень енергетичної безпеки країни, від якої залежить її політична та економічна незалежність, а це в свою чергу стосується як країн з розвинутою економікою, так і тих, які знаходяться на етапі розвитку. Тому, сьогодні дуже важливим є дослідження стану галузей, які входять у ПЕК у контексті подальшого їх розвитку та визначенні шляхів покращення роботи галузей на майбутнє. Адже відомо, що правильне та незалежне функціонування ПЕК кожної країни є запорукою ефективного розвитку її економіки загалом.

Паливно-енергетичний комплекс, його стан та стратегія розвитку постійно знаходяться в центрі уваги багатьох вчених-економістів. Економіко-організаційні питання розвитку паливно-енергетичного комплексу України, оптимізації енергозберігаючої політики, формування реальних паливно-енергетичних балансів на рівні держави, а також окремих регіонів, галузей та інші питання, які пов'язані з економічною характеристикою паливно-енергетичного комплексу України розглянуто в працях зарубіжних та українських вчених, зокрема: Л. Абалкіна, І. Бенько, О. Власюка, Г. Кочедикова, В. Сенчанова, В. Гобуліна, А. Качинського, А. Сухорукова, Р. Шульман, Б. Піріашвілі, Б. Чирківа, І. Чукаєвої, Л. Мелентьєва, А. Юфи тощо.

Таким чином, паливно - енергетичний комплекс (ПЕК) - це група взаємопов'язаних галузей, які забезпечують людство різними видами палива, тепловою та електричною енергією. До складу ПЕК входять галузі паливної промисловості, електроенергетика та виробнича інфраструктура. [1,с.258].

У розвитку продуктивних сил України він відіграє всезростаючу роль, що пов'язано, з одного боку, із загальносвітовими тенденціями, а з іншого - з енергомісткістю народного господарства та обмеженими енергоресурсами держави. Енергетика значною мірою впливає не тільки на розвиток, а й на територіальну організацію народного господарства, насамперед промисловості.

Як зазначає, Г. Є. Жуйков значення паливно-енергетичного комплексу в Україні зростає. Постійні проблеми з енергозабезпеченням усіх сфер життєдіяльності перетворили його у важливий чинник національної безпеки. Тому паливно-енергетичний комплекс у нашій країні фактично є основою всього господарства. Проблеми й кризи в ньому миттєво позначаються майже на всіх сферах життя держави [2,с.135 ].

Автор, О.В. Поспєлов стверджує, що енергетична стратегія України повинна базуватися на концепції інноваційного розвитку ПЕК через формування конкурентних ринків енергоресурсів, оскільки у разі, якщо інновації служать основою модернізації технологічних процесів, то саме конкурентна структура ринків в більшій мірі сприяє розвитку інноваційної діяльності в порівнянні з монопольною. Це відбувається тому, що для конкурентного суб'єкта ринку важливо отримати економічний прибуток від інновації, а потім - зберегти або поліпшити свої позиції на ринку [3,с.85 ].

На думку С.О. Завальнюка варто відзначити ключову роль, яку відіграє правова, інформаційна та мотиваційна підтримка інвестування в рамках забезпечення розвитку паливно-енергетичного комплексу необхідними інвестиційними ресурсами та підвищення ефективності їх використання. Так, інформаційна підтримка полягає в організації належного інформаційного забезпечення процесу інвестування на всі його етапах; правова підтримка включає формування нормативно-правової бази інвестування, що відповідає сучасним реаліям; мотиваційна полягає у формування стимулюючих мотивів економічного та неекономічного характеру щодо здійснення інвестиційної діяльності [4,с.27].

Безумовно, паливно - енергетичний комплекс України є могутнім потенціалом та рушійною силою сталого розвитку економіки нашої держави. Про це свідчать великі запаси сировини, раціональний науковий підхід до розвідування та видобутку енергоресурсів, вміле управління та розпорядження енергетичним потенціалом, але водночас слід відзначити цілу низку проблем, які стримують розвиток паливно _ енергетичного комплексу України і загрожують втратою її енергетичної безпеки та підвищенням енергетичної залежності від інших країн. До основних можна віднести: висока енергоємність ВВП, занадто висока частка імпорту палива з однієї країни в загальному його обсязі, висока частка домінуючого паливного ресурсу у споживанні енергоресурсів, значний знос основних виробничих фондів підприємств паливно _ енергетичного комплексу, недостатній обсяг видобутку вугілля та неповне завантаження транзитних частин нафто _ та газотранспортних систем [5, с.35].

Як свідчать дослідження, за запасами паливно-енергетичних ресурсів Україна належить до відносно забезпечених ресурсами країн світу. В Україні розвідано понад 314 родовищ нафти й газу, серед яких 57 класифікуються як середні, великі, крупні та унікальні за своїми запасами. Більшість із них перебувають на завершальній стадії розробки та характеризуються ускладненими геологічними та технологічними умовами експлуатації. Не беручи до уваги наявність на території нашої країни покладів нафти, газу, вугілля, сланцевого газу, Україна є енергодефіцитною країною, тому що задовольняє власні потреби в енергоресурсах лише наполовину: нафти видобуває 10-12% загального споживання; природного газу - 20-25%; вугілля - 90-92%. [6, с.138].

Тому, основними напрямками енергетичної політики до 2020 року повинні стати: підвищення енергетичної ефективності економіки, формування конкурентних ринків енергоресурсів, інтеграція України до євразійського енергетичного простору. Виходячи з цього основними завданнями стратегії мають бути:

- впровадження економічних механізмів енергозбереження;

- завершення реструктуризації та приватизації областей енергетичного сектора;

- диверсифікація джерел та умов поставок енергоресурсів [3, с.87 ].

Серед інших завдань, спрямованих на досягнення поставлених цілей, є наступні:

- збільшення ресурсної бази, модернізація і створення умов для розширеного відтворення основного капіталу підприємств ПЕК;

- створення ефективного механізму антимонопольного регулювання процесів ціноутворення на ринках енергоресурсів;

- узгодження галузевих програм розвитку ПЕК з темпами соціально -економічного розвитку країни та зовнішньоекономічними чинниками; - формування оптимального енергобалансу економіки, екологічної та соціальної спрямованості енергетичної політики [3, с. 88. ].

На сьогодні газова галузь досить молода й перспективна галузь в Україні, вона є однією з найважливіших складових паливно-енергетичного комплексу України. І хоча останніми роками частка природного газу в структурі кінцевого споживання первинної енергії скорочується, та все ж вона залишається найбільшою. Отже, газова промисловість - галузь паливної промисловості, яка займається видобуванням природного і попутного нафтового газу з надр землі, виробництвом штучних горючих газів з твердого або рідкого палива, а також транспортуванням газу до споживача [7, с.21 ].

Велику роль відіграє газова промисловість на сучасному етапі розвитку суспільства, так природний газ широко використовується як паливо на теплоелектроцентралях, що виробляють електричну та теплову енергію для великих міст, у виробництві будівельних матеріалів, комунально-побутовому господарстві, споживається в металургійній, цементній та хімічної промисловості. Остання використовує газ як сировину для виробництва мінеральних добрив, отримання етилену і пропилену, з яких виробляють пластичні маси, синтетичний каучук, штучні волокна тощо. Застосування природного і попутного нафтового газу дозволяє істотно спростити і прискорити безліч важливих технологічних процесів.

Водночас, газовидобувний сектор нашої країни залежить від стану світових газових ринків, яким зумовлюються ціни на цей енергоресурс, наявність і доступність на ринку сучасних технологій видобутку традиційного та нетрадиційних газів тощо. Необхідно також брати до уваги специфіку газової галузі, яка полягає в тому, що технологічний цикл від видобутку до реалізації готової продукції не є самодостатнім. Розвідка і видобуток природного газу потребують вкладення значних коштів, які можна компенсувати лише при реалізації продукції. Таким чином, лише економічно збалансований замкнений технологічний цикл від пошуку й розвідки родовищ до збуту газу дає можливість галузі розвиватися.

В останні десятиріччя газова проблематика не сходить зі сторінок різних публіцистичних видань. Подібний інтерес пояснюється перш за все тим, що господарська проблема забезпечення країни енергоносіями поступово трансформувалася у міждержавну і перетворилася в складову частину доктрини національної безпеки.

Газова промисловість на території сучасної України бере свій початок з введення в експлуатацію польською компанією «Gasolina» Дашавського газового родовища (1913 р.) та будівництва першого газопроводу Дашава - Стрий у 1924 р. Початкові запаси Дашавського родовища були оцінені в 13,2 млрд. куб м природ-ного газу [8, с. 10].

Як свідчать дослідження, в Україні ще раніше почали використовувати коксовий газ - для освітлення вулиць (в Одесі - ще у 1866 р., потім у Харкові, Києві, Чернівцях). Із природним газом уперше зіштовхнулися при бурінні та розробці нафтових свердловин на Бориславському нафтовому родовищі (у 1912-1913 рр.), причому він вважався тоді небажаним продуктом - ускладнював буріння, викликав пожежі, заважав поглибленню нафтових свердловин.

Спочатку цілеспрямовані пошуки газових родовищ не велися. Тільки в 30-х рр. ХХ ст. були закладені перші розвідницькі свердловини в Західній Україні. Для транспортування видобутого газу в Прикарпатті були побудовані перші газопроводи. У передвоєнні роки сумарна довжина газопроводів на території Західної України становила 310 км. Розвиток газовидобутку в цьому регіоні у той час гальмувався тим, що тут фактично не було промисловості, що споживала газ.

Після входження західноукраїнських земель до складу СРСР, у 1939 році газова промисловість Прикарпаття була націоналізована, і для керівництва роботою газових промислів у Львові був створений трест «Укргаз». У 1940 році було введено в дію нове газове родовище - Опорське, і видобуток природного газу у порівнянні з 1938 роком майже подвоївся. В 1940-1941 роках були споруджені газопроводи Опара-Борислав, Дашава-Львів та розроблений проект найбільшого на той час у Європі магістрального газопроводу Дашава-Київ довжиною 509 км. Планувалося також у 1941 р. побудувати три заводи по переробці газу, але цим планам не судилося збутися через початок Великої Вітчизняної війни [9, с. 17].

На сході України газова промисловість теж розвивалася, але тут вона більше концентрувалася на використанні коксового газу підземної газифікації вугілля. Перші станції підземної газифікації вугілля були побудовані в Лисичанську та Горлівці в 30-і роки. У листопаді 1934 року при газифікації м. Сталіно (теперішній Донецьк) було урочисто запалено перший газовий смолоскип, і з тих пір це стало традиційним ритуалом при запровадженні у дію магістральних газопроводів або підведенні газу до населених пунктів і важливих промислових об'єктів. До початку Великої Вітчизняної війни у Донецьку, Макіївці та Горлівці на стислому коксовому газі працювали газонаповнювальні станції, скорочуючи в такий спосіб споживання рідкого палива [10, с. 19]. Під час німецько-фашистської окупації розвиток газової промисловості майже повністю припинився.

Часом самого інтенсивного розвитку газової промисловості України був період 1951-1975 років. У цей час у західному регіоні розроблялося сім родовищ. Варто підкреслити, що до 1955 року Прикарпаття було основним газодобувним регіоном не тільки України, але й усього колишнього СРСР. Із загальносоюзного обсягу видобутку газу (5, 9 млрд. куб м) на Стрийське газопромислове управління припадало 2, 8 млрд. куб м, тобто 48%. Максимальних показників рівень видобутку у західному регіоні України досяг у 1968 р. (12, 571 млрд. куб м) [11, с. 180]. На початку 1950-х років з 85 млрд. куб. м розвіданих запасів газу у Радянському Союзі на Україну приходилося 35 млрд. куб. м, на РРФСР - 42 млрд. куб. м. [10, с. 19].

Відкриття унікального Шебелинського газоконденсатного родовища в 1950р. та його введення в експлуатацію в 1956 р. стало початком бурхливого розвитку видобування газу у східному регіоні України - Дніпровсько-Донецькій западині. Початкові запаси Шебелинського родовища були оцінені в 500 млрд. куб м. У перший рік експлуатації з нього було видобуто 332, 7 млн. куб м газу, а з 1957 р. воно стало лідером по видобутку газу в Україні. У перші два десятиліття експлуатації Шебелинка була найбільшим по запасам та рівню видобутку газу родовищем у всій Європі. До освоєння природних ресурсів радянського Західного Сибіру воно забезпечувало до 60% газовидобутку в СРСР і було основним постачальником газу для європейської частини колишнього Союзу. Рівень газовидобутку постійно зростав. Про його темпи свідчать такі дані: в 1965 році була добута перша сотня мільярдів кубічних метрів газу, в 1968 р. - друга сотня, в 1971 р. - третя, в 1975 р. - четверта сотня [10, с. 20 ].

Південний газодобувний регіон почав свій розвиток із грудня 1966 року, коли природний газ із Глебівського газоконденсатного родовища в Криму був поданий у Сімферополь. Видобуток газу в Криму в перший рік (1966 р.) становив 64 млн. куб м, а максимальних показників він досяг у 1986 р. - 1211 млн. куб м. У цілому по Україні за період 1944-1995 р. було добуто близько 1, 6 трлн. куб. метрів природного газу, з них близько 85% - на родовищах східного регіону, 15% - західного та південного [10, с. 19].

У 1980 роках у Радянському Союзі працювало 7 заводів газової апаратури, 3 з яких знаходилися в Україні. У цей же час 70% всіх об'ємів бурових робіт Західно-Сибірського регіону виконували буровики «Укргазпрому» з Краснограду та Полтави. Сотні кваліфікованих спеціалістів української газової промисловості працювали на північних газових промислах [10, с. 20].

Зрозуміло, що важливою складовою газодобувного комплексу став газопровідний транспорт. Масове спорудження газопроводів почалося відразу після Другої світової війни. Одна з перших газових магістралей (довжиною 1300 км) подавала газ із українського Дашавського родовища через Київ у Москву.

Газотранспортна система України, як уже зазначалось, формувалася в складі Єдиної системи газопостачання СРСР. У 1970 р. загальна довжина українських магістральних газопроводів становила 11, 5 тис. км, у 1980 р. - 18 тис. км, а в 1991 р. досягла 31, 4 тис. км]. Висновки щодо темпів розвитку української газотранспортної системи можна зробити із порівняння таких даних: за 70-ті - 80-ті роки було побудовано 20 тис. км трубопроводів, а з 1991 по 2007 роки - 7тис. км. Таким чином, на 82 % газотранспортна система України була сформована за радянських часів.

На сучасному етапі Україна має магістральну газотранспортну систему (ГТС), яка включає 38,2 тис. км газопроводiв, 73 компресорнi станції, 13 пiдземних сховищ газу. Пропускна спроможність системи становить на входi 288 млрд. куб. м на рiк, а на виходi - 178, 5 млрд. куб. м газу. ГТС виконує дві основні функції: забезпечення природним газом внутрішніх споживачів, а також транзит російського природного газу в європейські країни Через неї проходить основний потік експортних поставок російського газу (близько 85%) [10, с. 21].

Наша країна знаходиться на перехресті нафтогазових потоків Євразійського континенту. Її система магістральних газопроводів створювалася протягом 60 років і на сьогодні є однією з найбільших у Європі, займаючи друге місце після газотранспортної системи Російської Федерації. З цього випливає особливість функціонування та розвитку вітчизняної газової галузі, а також ролі нашої держави на міжнародному енергетичному ринку. Однак, як бачимо Україна, з одного боку, має потужну інфраструктуру транспортування газу у європейські країни, а з другого, її економіка залежить від закордонних постачальників природних вуглеводнів, оскільки власними ресурсами вона забезпечена недостатньо.

Таким чином сьогодні газова промисловість України розвивається на базі родовищ Передкарпатської нафтогазоносної провінції, яка була освоєна першою з такими відомими центрами газовидобувної промисловості, як Дашава (1924), Більче - Волиця (1949), Рудки, Угорське, тепер на неї припадає 3,1% усього видобутку газу в Україні, на думку фахівців видобуток газу в Передкарпатті можна збільшити за рахунок відновлення занедбаних свердловин, поліпшення якості пошуково - розвідувального буріння, забезпечення бурових організацій обладнанням для буріння свердловин глибиною 5 - 7 тис. м. Дніпровсько -Донецької нафтогазоносної провінції, яка виявлена в другій половині 60 - тих років ХХ століття, на неї припадає 94% видобутку газу країни, основні родовища виявлено в Харківській, Сумській, Полтавській, Дніпропетровській та Чернігівській областях; найбільше родовище Щебелинське, а найбільш продуктивніше - Гнідинцівське родовище. Причорноморсько - Кримська нафтогазоносна провінція була відкрита не так давно, у якій експлуатується 17 газових родовищ.

1.2 Складові системи газової промисловості України

Газова промисловість України являє собою важливу складову паливно-енергетичного комплексу (ПЕК) країни і безпосередньо пов'язана між собою послідовністю дій з установленням структурних, причинно-наслідних зав'язків між: 1) основними складовими системи ГП України (виробники, постачальники, споживачі, процеси видобутку, транспортування, обслуговування газотранспортної системи), 2) умовами ринкового і бізнес-середовища ГП, 3) елементами механізму інвестування підприємств ГП: суб'єкти, об'єкти інвестування ГП, функції, принципи, інформаційне забезпечення, фактори прямого і непрямого впливу, методи залучення інвестицій, ринковий і внутрішньо - господарський спосіб залучення інвестицій, нормативно-правове забезпечення.

Газова промисловість України являє собою важливу складову паливно-енергетичного комплексу (ПЕК) країни, що в свою чергу відіграє велику роль у забезпеченні енергетичними ресурсами країну (рис. 1.1). Так, система газової промисловості країни на 90 % представлена державною компанією НАК «Нафтогаз», яка являє собою організовану систему з елементами, що створюють повний цикл від видобутку до постачання газу кінцевим споживачам. Саме НАК контролює більшу частину видобутку газу та газового конденсату та їх транспортування, а також займає провідні позиції у постачанні природного газу промисловим споживачам.

Серед них: три публічні акціонерні товариства (ПАТ), два державні акціонерні товариства (ДАТ), одне спільне підприємство (СП) і одне відкрите акціонерне товариство (ВАТ). Діяльність компанії розподіляється на чотири гілки: 1) видобуток і переробка, 2) транспортування, 3) розподіл і реалізація та 4) забезпечення виробництва. Крім того газову промисловість представляють посередники, які складаються з вітчизняних і зарубіжних приватних компаній.

Найбільший обсяг природного газу видобувається дочірніми підприємствами НАК Нафтогаз України» (понад 90 %), а саме ПАТ Укргазвидобування» (73 %), ДАТ Чорноморнафтогаз» (6 %) та ПАТ Укрнафта» (10 %). Взагалі, за даними Держкомстату України, кількість великих і малих, приватних і державних підприємств, задіяних у газовій промисловості за останні три роки, складає 395 одиниць, або 8% від загальної кількості промислових підприємств країни [11,с.162 ].

Паливно-енергетичний комплекс

Паливна галузь

електроенергія

паливо

Електроенергетика

Нафтогазова підгалузь

Вугільна підгалузь

Підгалузь, яка займається

виготовленням сировини для ядерної енергетики

Видобуток і переробка нафти та газу

Транспортування

нафти і газу НАК

Нафтогаз»

Розподіл і

реалізація нафти

і газу НАК

Нафтогаз»

Забезпечення

виробництва

НАК Нафтогаз»

НАК

«Нафтогаз»

Приватні

компанії

ПАТУкртрансгаз;

ВАТУкртранснафта;

ДАТУкрспецтрансгаз

ДП Укрнафтогазкомплект;

- ДП Газ-тепло»;

- ДП Науканафтогаз

- ДП ЛІКВО

ПАТУкргазвидобування; ДАТ Чорноморнафтогаз; ВПАТ Укрнафта

ДП Ностра Терра»

ГК Geo-Alliance»

JKX Oil & Gas

PLC Cadogan Petroleum»

PLC Regal Petroleum»

ДК Газ України;

ДП ВЗП Нафтогаз;

- СП Укргазенерго;

- ДП Нафтогаз мережі

Рисунок 1.1 - Структура паливно-енергетичного комплексу

Невід'ємною складовою газової промисловості України є також газотранспортна система (ГТС), яка являє собою комплексну мережу магістральних та розподільних трубопроводів, інфраструктуру, що забезпечує безперебійну роботу щодо потужності зберігання газу. Система ГТС включає 39,8 тис. км газопроводів, у т.ч. близько 23 тис. км магістральних (з яких 14 тис. км діаметром 1020-1420 мм). Загальна пропускна спроможність ГТС України становить на входi 288 млрд. куб. м. на рiк, а на виходi 178,5 млрд. куб. м. на рік, у т.ч. до 142 млрд. куб. м на рік - у напрямку до країн Центральної і Західної Європи. Невід'ємною частиною ГТС є система підземних сховищ газу (ПСГ), що складається з тринадцяти сховищ загальною активною місткістю понад 32 млрд. куб. м. [11, с. 163 ].

Отже, першою особливістю газової промисловості є практично повна її державна монополізація, яку складає система державних підприємств, підконтрольних «НАК Нафтогаз», які є взагалі кредитоспроможними, але з дуже слабкими інвестиційними можливостями і перспективами для розвитку. При цьому, функціонування державної монополії в умовах ринкової економіки створює від'ємні ефекти: недостатність стимулів щодо зниження внутрішніх витрат компанії; існування механізму збільшення таких статей внутрішніх накладних витрат, які підвищують особистий прибуток вищого менеджменту компанії; недостатність стимулів щодо модернізації, реорганізації менеджменту та ресурсної оптимізації.

Все це призводить до зацікавленості у підвищенні сукупних бюджетних витрат на розвиток компанії. Але, на противагу цьому, монополізована газова промисловість має перевагу перед компаніями, які працюють в умовах добросовісної конкуренції, завдяки значної концентрації капіталу. Це дозволяє головній компанії виконувати вертикальну інтеграцію процесу виробництва, транспортування та реалізації, що знижує трансакційні витрати, та при ефективному управлінні здійснювати значні інвестиції у розвиток.

Ринкове середовище газової промисловості України складається з учасників ринку (виробники, споживачі), процесів видобутку, транспортування, зберігання, розподілу, імпортування, реалізації газу.

Через особливості географічного розташування, Україна транспортує російський природний газ до 18 країн Європи: Австрії, Болгарії, Боснії, Греції, Італії, Македонії, Молдови, Румунії, Німеччини, Польщі, Сербії, Словаччини, Словенії, Угорщини, Франції, Туреччини, Хорватії та Чехії. Транзит російського природного газу територією України здійснюється ПАТ «Укртрансгаз» відповідно до довгострокового контракту між «Нафтогаз України» і ВАТ «Газпром».

З об'єктивних геоекономічних причин, в Україна є безпосередньою учасницею трьох ринків - внутрішнього (національного), ринку країн СНД і європейського. На ці ринки зосереджені єдина газотранспортна і добувна система, остання при цьому орієнтована на внутрішніх вітчизняних споживачів і не забезпечує повністю їх потреби. Всі зазначені ринки є достатньо автономними і прибуток, який отримується з них може задовольняти частину інвестиційних потреб. Отже, в результаті системного аналізу ринкового середовища газової промисловості України можна відзначити, що одночасна автономність і зовнішня залежність сегментації газового ринку України складає другу особливість газової промисловості України. Системний аналіз процесів відтворення сировинної бази газової промисловості України показав, що віддаленість вітчизняних родовищ від промислових регіонів - центрів споживання як третя особливість газової промисловості України викликає необхідність у модернізації і розвитку трубопровідних систем, які мають не тільки значний рівень одиничної потужності, але й високу вартість прокладки труб. Четвертою особливістю є недостатність відтворювального процесу ресурсного потенціалу (сировинної бази). Дані аспекти також важливо ураховувати при формуванні інвестиційної стратегії розвитку підприємств галузі.

Розглядаючи бізнес-середовище функціонування газової промисловості слід зазначити, що воно в значній частині формується інструментами державного регулювання галузі. В газовій промисловості України ці інструменти торкаються і інвестиційного механізму, і механізму ціноутворення в галузі.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики в нафтогазовому комплексі, узгоджує інвестиційну програму в установленому законодавством порядку. Фінансування інвестиційної програми здійснюється за рахунок частини розрахункового прибутку; амортизаційних відрахувань; інших джерел, не заборонених законодавством. Ціна на природний газ власного видобутку установлюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), для суб'єкта господарювання, що здійснює його видобуток. Така ціна повинна забезпечувати відшкодування економічно обґрунтованих витрат, сплату податків, інших обов'язкових платежів, зборів, відрахувань та отримання прибутку, достатнього для забезпечення виконання інвестиційної програми.

Цінові позиції на внутрішньому газовому ринку для домашніх господарств в Україні до останнього часу (до листопада 2014 р.) мали низкі позиції у порівнянні з розвинутими країнами Європи. А це в свою чергу, не забезпечує оптимальність цінових пропорцій між цінами на газ та іншими товарами. Це призводить до того, що на внутрішньому ринку складається не реальна, а «штучна» середня ціна, яка не відображає платоспроможний попит. Тобто можна зробити висновок про відсутність системного підходу до ціноутворення в газовій промисловості, що складає недостатньо сприятливі бізнес-умови і не приваблює потенційних інвесторів. Отже, цей аспект є п'ятою особливістю газової промисловості України, який необхідно ураховувати при удосконаленні механізму інвестування галузі в майбутньому.

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ГАЗОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

2.1 Аналіз стану ресурсної бази газотранспортної системи України

Ефективне функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу України, у тому числі підприємств трубопровідного транспорту газу, є запорукою енергетичної безпеки та успішності зовнішньо інтеграційних процесів держави, необхідною умовою стабілізації та розвитку вітчизняної економіки, задоволення потреби населення і суспільного виробництва в паливно-енергетичних ресурсах, забезпечення захисту національних інтересів України тощо.

Однозначним залишається той факт, що нині в паливно-енергетичному балансі України природний газ посідає перше місце - близько 35%, а згідно з проектом «енергетичної стратегії України на період до 2035 р.» прогнозовано зниження його частки до 25% у 2035 р. [2, с.23], проте власний видобуток забезпечує лише чверть обсягів внутрішнього споживання.

Україна володіє достатньою ресурсною базою для покриття власних потреб у природному газі. На її території відкрито понад 120 газових родовищ - у Східному регіоні (Дніпровсько-Донецька западина і північно-західна частина Донбасу), Західному (Волино-Подільська плита, Прикарпаття, Карпати іЗакарпаття) та Південному (Причорномор'я,Крим і шельф Чорного та Азовського морів). Заданими НАК «Нафтогаз України» розвідані запаси природного газу в країні становлять1 094 млрд м3, прогнозні ресурси - 4 292 млрд м3.В акваторії Чорного та Азовського морів умежах виключної морської економічної зони України розвідані запаси оцінюються у48 млрд м3, прогнозні ресурси - 1 751 млрд м3. Майже половина нерозвіданих ресурсів вуглеводнів пов'язана з Дніпровсько-Донецьким басейном, де, за оцінками вчених, має бути відкрито принаймні ще 5 великих, 20 середніх і понад 500 малих родовищ.

Рисунок 2.1 - Використання газу в Україні

Варто зауважити, що через окупацію Криму Україна втратила майже 2 млрд м3 газу щорічно (10% видобутку) та контроль над активами державної компанії «Чорноморнафтогаз» і надчорноморським шельфом, де працювали дві сучасні плавучі установки, придбані НАК «Нафтогаз» у 2010-2011 роках. Певна частина видобувних потужностей знаходиться на окупованій території Донбасу, де втрати видобутку оцінюються близько 50 млн м3 газу. [12, с. 7].

Українські запаси природного газу мають ряд особливостей, які суттєво впливають на умови видобутку, а, отже, і на його собівартість. Абсолютна більшість родовищ експлуатується 40-60 років, що зумовлює високий ступінь виробленості початкових запасів, який за різними оцінками становить 60-75%, видобуток газу ведеться в умовах постійного падіння пластового тиску. Запаси газу розпорошені по багатьох дрібних (1-5 млрд м3) та дуже дрібних (до 1 млрд м3) родовищах. Має місце велика глибина залягання перспективних родовищ газу, середня глибина буріння для видобутку газу становить близько 3500 м, а максимальна вже перевищує 6000 м. Понад 15% розвіданих запасів відноситься до важковидобувних, для вилучення яких необхідне впровадження новітніх технологій. Використання застарілих технологій інтенсифікації видобутку газу призводить до того, що кінцевий середньозважений коефіцієнт вилучення початкових запасів газових родовищ не перевищує 0,85, а за деякими оцінками є навіть нижчим. На балансі НАК «Нафтогаз України» нараховується близько 2,3 тис. газових свердловин, які не використовуються, хоча практично не існує проблем технічного та технологічного характеру для введення їх в експлуатацію [12, с. 11].

У зв'язку з розвитком у світі технологій видобутку нетрадиційних газів та виявленням їх покладів на території України, з 2011 року до переліку корисних копалин загальнодержавного значення віднесено газ сланцевих товщ та газ центрально-басейнового типу щільних колекторів. Отже, при аналізі стану й перспектив розвитку газовидобувної галузі необхідно враховувати той факт, що крім видобутку традиційного природного газу в країні найближчим часом може проводитись розвідка та видобуток і нетрадиційних газів - сланцевих товщ, центрально-басейнового типу, а також газу з покладів у межах континентального шельфу та морської економічної зони України, які мають свої технологічні, економічні та екологічні особливості.

Характерними рисами українських родовищ традиційного газу є буріння в основному вертикальних видобувних свердловин, будівництво наземної інфраструктури, як правило, в одному місці, необхідність підтримки рівнів видобутку на пізніх стадіях розробки родовища (інтенсифікація свердловин, підтримання пластового тиску). Це зумовлює економічні характеристики середньостатистичного родовища традиційного газу в умовах України, які наведено у табл. 2.1.

Таблиця 2.1- Економічні умови розробки українських родовищ

Показник

Одиниця виміру

Значення

Мінімальне

Максимальне

Середня вартість капіталовкладень у геологорозваідувалні роботи до відкриття родовищ

млн. грн.

20 -50

50 -100

Середня вартість розвідки родовища та оцінки його запасів

млн. грн.

100 - 200

300 - 500

Середня вартість облаштування родовища для промислового видобутку

млн. грн.

200 - 300

1 000 і більше

Середня собівартість видобутку 1 тис. м3 газу

грн

400

800

Для родовищ глибоководного шельфу (глибина більше 2000 м) характерна висока вартість розвідки, значні капіталовкладення у видобуток та інфраструктуру

Також існує висока невизначеність відносно успішності подібних проектів. За оцінками компанії Baker Tilly International, виконаними у 2012 році, собівартість видобутку на глибоководному шельфі перебуває в діапазоні 600-1000 грн/тис. м3 (у цінах 2012 року). Прогнозний обсяг на 2030 рік було оцінено в7-9 млрд м3 на рік. Інвестиції у проведення всіх робіт для підготовки й початку промислового видобутку в зазначених обсягах оцінено на рівні 80-90 млрд грн..За оцінками досліджень ресурси газу щільних колекторів в Україні дорівнюють 2-8 трлн м3, а прогнозна собівартість його видобутку може становити 1500-2200 грн/тис. м3. Потенціал видобутку газу з родовищ цього типу в 2030 році може становити 7-9 млрд м3, для чого знадобляться інвестиції у розмірі 55- 65 млрд грн. Прогнозна собівартість видобутку сланцевого газу в Україні, ймовірно, буде в діапазоні 2100-2800 грн/тис. м3, потенціал його видобутку до 2030 року оцінено на рівні 6-11 млрд м3, для реалізації якого необхідні інвестиції в розмірі 35-45 млрд грн..

Водночас, згідно з висновками IHS CERA [6], до 2035 року Україна зможе видобувати близько 60 млрд м3 газу на рік, на що необхідні інвестиції у розмірі приблизно 10 млрд дол. США на рік протягом 2012-2035 років (без урахування інвестицій у пов'язану з видобутком інфраструктуру). За оцінками фахівців IHSCERA капітальні витрати тільки у видобуток сланцевого газу і метану вугільних пластів можуть досягти рівня 2-3,5 млрд дол. США на рік.

У табл. 2.2 наведено прогнозні значення питомих інвестицій у видобуток традиційного і нетрадиційного газу в Україні, сформовану на основі результатів досліджень експертних оцінок вітчизняних фахівців галузі.

Таблиця 2.2 - Необхідний обсяг питомих інвестицій у видобуток газу в Україні

Тип родовища

Питомі інвестиції, млн. дол. США/ млрд. м 3

Мінімальні

Максимальні

Старі родовища традиційного газу

145

210

Нові родовища традиційного газу

370

490

Щільних колекторів

800

980

Мілководного шельфу

300

450

Глибоководного шельфу

850

970

Родовища сланцевого газу

730

930

З використанням математичних та програмно-інформаційних засобів, розроблених в Інституті загальної енергетики НАН України, було виконано оцінку прогнозної собівартості видобутку газу в Україні (середньої за життєвий цикл умовного родовища). При виконанні розрахунків було зроблено припущення, що до 2020 року в Україні почне діяти ринок природного газу, і держава відмовиться від регулювання ціни на газ для промисловості та населення. За таких умов рентна плата за користування надрами для видобування природного газу буде обчислюватись від вартості газу, проданого за ринковими цінами, а видобувне підприємство при визначенні ціни продажу газу на ринку має врахувати необхідність здійснення цього платежу. Оскільки для визначення вартості проданого газу враховувалось ринкове ціноутворення, то для газу, що видобувається з глибин до 5000 м, було застосовано нижчу ставку - 55%. Для газу щільних колекторів та сланцевого газу було застосовано ставку рентної плати - 28%, оскільки глибина їх залягання, як правило, більше 5000 м. Результати виконаних розрахунків для газу, що видобувається з родовищ різного типу, наведено у табл. 2.3.

Таблиця 2.3 - Результати розрахунку середньозваженої собівартості та ціни видобутку традиційного та нетрадиційного газу, дол. США/ тис. м3

Тип родовища

Собівартість

Ціна

Родовища традиційного газу

55

145

Нові родовища традиційного газу

75

170

Газ глибоководного шельфу

114

214

Сланцевий газ

244

455

Газ щільних колекторів

180

360

Системний аналіз стану ресурсної бази та особливостей родовищ традиційного і нетрадиційного газу в Україні, результатів наукових досліджень у галузі геологічної науки щодо здатності родовищ вуглеводнів до постійного розвитку, внаслідок чого має місце явище зростання запасів вуглеводневих покладів на стадії високого ступеня виробленості родовища, поточного стану газовидобувної галузі, тенденцій її функціонування та розвитку за останні 20 років, економічної та політичної ситуації в Україні та світового досвіду видобування традиційного та нетрадиційних газів, порівняно з регіонами, які мають родовища зі схожими характеристиками, дозволив сформувати прогноз видобутку природного газу в Україні на перспективу до 2040 року. Під час формування прогнозу було враховано результати наукових досліджень, оцінок експертів галузі, використано матеріали фахівців НАК «Нафтогаз України. Прогноз побудовано за такими припущеннями. Після 2017 року в країні починає працювати повноцінний ринок природного газу, держава перестає регулювати ціни на природний газ, субсидуючи малозабезпечені верстви населення, впроваджено ефективну податкову та інвестиційну політику в галузі. Фінансові надходження від продажу видобутого газу підприємства інвестують у геологорозвідувальне та експлуатаційне буріння, облаштування нових родовищ, інтенсифікацію видобутку.

Виходячи з особливостей запасів традиційного природного газу, прогнозується, що на перспективу до 2040 року буде проводитись розробка родовищ традиційного газу, у тому числі, за умови економічної доцільності, мало-дебітних та дрібних і дуже дрібних. Збільшення видобутку буде досягнуто за рахунок застосовування сучасних технологій розвідки, буріння свердловин (у тому числі з горизонтальними стовбурами та багатостовбурних, буріння на великих глибинах) та інтенсифікації видобутку, будівництва нових дотискних компресорних станцій, заміни у сайклінг-процесі природного газу на азот, впровадження капітальних ремонтів свердловин, оптимізації видобутку методами попередження та усунення ускладнень експлуатації свердловин тощо.

З нетрадиційного газу для України найбільш перспективним є газ центрально-басейнового типу щільних колекторів, який схожий з традиційним газом за методиками геологічної розвідки і стосовно якого виконані регіональні дослідження його поширення. Але зважаючи на те, що основні поклади цього типу знаходяться у Дніпровсько-Донецькій западині частково на територіях, близько до яких на даний час проходять боєві дії, активна розвідка може розпочатися не раніше 2020 року, а про промисловий видобуток можна говорити після 2025 року.

Передбачається, що до 2040 року промисловий видобуток сланцевого газу в Україні не розпочнеться, зважаючи на те, що пошуки та розвідка його промислових покладів займуть до 10 років, а освоєння - ще 7-10 років. Крім того, потребує докладного вивчення доцільність видобування сланцевого газу в Україні, з огляду на необхідність відведення значних площ землі в густонаселених районах, потребу у великій кількості води, високу очікувану собівартість цього типу газу.

У табл. 2.4 наведено сформований прогноз видобування газу (за виключенням шахтного метану) в Україні на перспективу до 2040 року.

Таблиця 2.4 Прогноз видобування природного газу в Україні, млрд м3

Тип родовища

2013 рік

2025 рік

2030 рік

2035 рік

2040 рік

Родовища традиційного газу

19, 65

23, 5

26, 8

30, 1

34, 3

Родовища морського шельфу

1,65

3,0

3,2

3,5

3,8

Щільні колектори

1

2

3

Всього

21, 3

26, 5

31, 0

35, 6

41, 1

Отже, як випливає з викладеного вище, сьогодні газова промисловість України - це об'єднана комплексна структура, яка займається геологорозвідувальними роботами на суші й на морі, бурінням розвідувальних та експлуатаційних свердловин, видобуванням та переробкою природного газу, нафти і газового конденсату. Окрім того, вона займається транспортуванням, розподілом газу і підземним зберіганням газу, використанням газу як моторного палива, виробництвом побутової і промислової газової апаратури, ремонтом і відновленням газопроводів, науково-дослідницькими і проектними розробками, будівельно-монтажними роботами. Динамічний розвиток газового сектору забезпечує поступальний розвиток інших секторів економіки, серед яких найбільше газу споживає: електроенергетика, металургія, агрохімічна промисловість, агропромисловий комплекс та нафтохімічна промисловість.

Сьогодні споживання природного газу в Україні удвічі перевищує середнє споживання у розвинутих країнах світу, а це дає змогу зробити висновок про те, що наша економіка ще довший час буде залежною від видобування та імпорту цього вуглеводневого ресурсу. Питоме споживання природного газу на 1$ внутрішнього валового продукту також знаходиться на дуже високому рівні і поступається лише Росії та Білорусі. Аналіз структури споживання за галузями показав, що найбільше цього енергоресурсу потребують: промисловість, населення та комунальна теплоенергетика. Можна сподіватися зростання споживання природного газу в Україні, однак більша його частка все таки сьогодні походить з імпорту.

2.2 Динаміка видобутку газу в Україні

Обсяги видобутку природного газу в Україні за часи незалежності були нестабільними. До 1993 року мало місце стійке падіння видобутку, у 1994-2000 роках внаслідок проведеного комплексу заходів з підвищення ефективності використання виробничої та ресурсної бази, застосування методів інтенсифікації роботи свердловин на старих родовищах річний видобуток було стабілізовано на рівні 18,0-18,2 млрд м3. У період 2001-2009 років видобуток зростав (за виключенням 2007 року), у 2010-2011 роках мало місце його скорочення, а у 2012-2013 роках - знову незначне збільшення. За даними НАК «Нафтогаз України» у 2014 році власний видобуток (з урахуванням видобутку ПАТ «Чорноморнафтогаз» за І квартал 2014 року) дорівнював 20,5 млрд м3. Хоча на сьогодні на підприємства НАК «Нафтогаз України» припадає близько 90% видобутку газу та 96% обсягів робіт з пошуково-розвідувального буріння, які забезпечують 99% приростів розвіданих запасів вуглеводнів, але останніми роками поступово зростала частка приватних компаній у видобутку газу в Україні. Так, у 2014 році вони забезпечили близько 16% видобутку (3,3 млрд м3), тоді як 10 років тому їх частка не перевищувала 3%.[12, с.6].

Нестабільність обсягів видобутку газу в нашій країні пов'язана з тим, що викривлені тарифи на газ власного видобутку, які не покривають витрат на його виробництво, не дають можливості видобувним компаніям інвестувати кошти у розвиток галузі, що призвело до скорочення обсягів геологорозвідувального буріння з 212 тис. м у 2004 році до 97 у 2014 році, експлуатаційного - з 254 тис. м у 2006 році до 113 у 2014 році (за даними НАК «Нафтогаз України»). Як наслідок, протягом останніх 10 років щорічний приріст запасів газу в Україні ледве покриває його видобуток, а коефіцієнт заміщення видобутих обсягів газу новими запасами в останні 20 років нижче 100% [12, с.7]

Порівнюючи статистичні дані можна побачити, що за січень-листопад 2017 року видобуток газу становив 19 000,0 млн. куб. м, що на 720,0 млн. куб. м (або на 3,9%) більше рівня відповідного періоду 2016 року, у тому числі обсяг видобутку газу підприємствами НАК «Нафтогаз України» становив 14 900,0 млн. куб. м, що на 360,0 млн. куб. м (або на 2,5%) більше, ніж за 11 місяців 2016 року. Станом на 01.12.2017 в українських підземних сховищах знаходиться 6,1 млрд. куб. м природного газу, що на 2,5 млрд. куб. м, або на 18,9% більше порівняно з відповідним періодом минулого року [6, с.140].

Рисунок 2.2 - Видобуток газу в України

Сьогодні споживання природного газу в Україні удвічі перевищує середнє споживання у розвинутих країнах світу, а це дає змогу зробити висновок про те, що наша економіка ще довший час буде залежною від видобування та імпорту цього вуглеводневого ресурсу. Питоме споживання природного газу на 1$ внутрішнього валового продукту також знаходиться на дуже високому рівні і поступається лише Росії та Білорусі. Аналіз структури споживання за галузями показав, що найбільше цього енергоресурсу потребують: промисловість, населення та комунальна теплоенергетика. Можна сподіватися зростання споживання природного газу в Україні, однак більша його частка все таки сьогодні походить з імпорту.

Рисунок 2.3-Аналіз показників видобутку газу

Рисунок 2.4-Цінові показники на газ в світі

РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ НАПРЯМИ ТА МЕХАНІЗМИ РЕГУЛЮВАННЯ ГАЗОВОГО РИНКУ В УКРАЇНІ

3.1 Головні напрями розвитку газотранспортної системи України

Сьогодні назріла проблема вирішення питання реформування енергетичного, зокрема, газового ринку в Україні. Першочергової уваги заслуговують питання нормативно-правового регулювання відносин у газовій галузі, вирішення питань власності з метою активізації інвестиційної політики у галузі, створення передумов прозорого функціонування газового ринку. Для того, щоб адаптувати енергетичне законодавство та інституційну базу до вимог ЄС, Україні потрібно модифікувати деякі ключові принципи управління ПЕК.

Поточний принцип

Принципи ЄС

Монополія

Конкурентна боротьба

Державне управління

Державне регулювання

Центральне планування

Лібералізація

Державна власність

Можливості для приватного сектору

Рисунок 3.1 - Ключові принципи управління ПЕК

Застосування цих принципів повинно забезпечити конкурентний розвиток газового ринку в Україні на основі комплексного врахування різних напрямів реформування. На шляху до ринкових перетворень у газовій галузі заслуговують на увагу конкретні дії, які є складовими механізмів регулювання ключових проблем газового ринку, послідовне вирішення яких наблизить його до рівня європейського розвитку.

Дія розглянутих механізмів вимагає макроекономічного регулювання проблем газового ринку, зокрема це стосується формування сприятливого ринкового середовища. Серед найважливіших чинників увагу привертають передусім такі: прозорість функціонування енергетичного ринку, ціна на енергоносії, механізм раннього попередження і нетрадиційні енергоносії. Транспарентність функціонування енергетичного ринку є важливою складовою політики зі зміцнення власної енергетичної безпеки. За умови її гарантування на рівні усього технологічного ланцюжка (видобуток - транспортування - споживання) цей чинник здатний чинити істотний вплив на ціноутворення, роблячи його максимально об'єктивним. Саме відсутність прозорості енергетичного ринку викликає значний спротив, насамперед з боку постачальників (Росії), транзитерів (України) і споживачів (нафтогазових компаній ЄС. На думку фахівців, внутрішній ринок газу залишатиметься непрозорим до того моменту, поки газовий сектор не буде реформований і функції НАК «Нафтогаз» не розподілять на добування, транспортування і збут, що і передбачено прийнятим законом України «Про засади функціонування ринку природного газу», і проводити реформи треба в такий спосіб і для того, щоб нарешті газ перестав бути політичним ресурсом.

Механізм раннього попередження покликаний бути одним з найважливіших чинників реформування газового ринку, залучення іноземних партнерів та визнання України як важливого транзитера газу із Сходу на Захід, однак у чинному форматі він не здатний забезпечити вирішення існуючих проблем в енергетичних відносинах. Ефективність діючого механізму раннього попередження, на думку фахівців, може бути підвищена лише за умови залучення до нього на рівноправних умовах транзитних країн, а також ініціювання загальноєвропейських ініціатив з забезпечення прозорості усього технологічного ланцюжка «видобуток - транспортування - споживання».

Політика ціноутворення для енергоносіїв є важливою складовою цінового механізму функціонування газового ринку. Ситуація із ціноутворенням на українському ринку ускладнюється через різні підходи до розуміння механізмів ціноутворення. Так, ЄС виступає за ринкові механізми регулювання ціни на енергоносії, де визначальними чинниками є балансування попиту і пропозиції. Росія прагне встановити максимально високу ціну на свої енергетичні ресурси в поєднанні із довгостроковими зобов'язальними договорами. Україна протягом тривалого часу намагалася забезпечити собі нижчу порівняно з європейською ціну, результатом чого стала непропорційно висока енергомісткість національної економіки і залежність від імпорту енергоносіїв. Дослідження питань ціноутворення на основі застосування вітчизняних методик розрахунку роздрібної ціни природного газу та тарифів на послуги підприємств газотранспортної та газорозподільної систем підводять до висновку, що ці методики не враховують узгодження ринкового попиту і пропозиції на енергоресурси та можливість ефективного використання альтернативних видів енергоносії. Отже, політика ціноутворення на газовому ринку є важливим інструментом його розвитку за умови врахування чинника вітчизняної ринкової кон'юнктури і соціального аспекту.

...

Подобные документы

  • Характеристика сировинного, екологічного, історичного та споживчого факторів розвитку і розміщення газової промисловості в Україні. Ознайомлення із структурою паливно-енергетичного комплексу країни; основні проблеми та перспективи його розвитку.

    курсовая работа [831,5 K], добавлен 19.02.2012

  • Структура газової промисловості України, її сучасний стан та шляхи розвитку. Ринок споживання природного газу, принципові схеми управління господарством. Головні резерви нарощування газовидобутку та розміщення підприємств газової промисловості України.

    курсовая работа [28,0 K], добавлен 04.09.2010

  • Видобуток нафти та газу. Реалізація та споживання природного газу. Структура та діяльність дочірніх компаній НАК "Нафтогаз України". Проблеми розвитку газової промисловості, заходи щодо вирішення цих проблем. Функціонування газової промисловості в Росії.

    курсовая работа [90,4 K], добавлен 15.03.2014

  • Характеристика, місце і значення паливно-енергетичного комплексу в економіці України. Характеристика галузей паливної промисловості. Сучасний стан електроенергетики України. Проблеми та перспективи розвитку паливно-енергетичного комплексу України.

    курсовая работа [422,8 K], добавлен 10.06.2014

  • Значення і місце паливно-енергетичного комплексу в економіці України. Основні етапи і сучасні проблеми розвитку паливно-енергетичного комплексу. Особливості і фактори розміщення, сучасна територіальна організація паливно-енергетичного комплексу.

    курсовая работа [158,5 K], добавлен 19.11.2003

  • Сутність і значення авіакосмічної промисловості в розвитку господарства сучасного світу, його структура та головні елементи. Вплив науково-технічного та інноваційного фактору на розвиток авіакосмічної промисловості, аналіз її регіональних особливостей.

    курсовая работа [1,5 M], добавлен 02.01.2014

  • Сутність агропромислового комплексу, чинники його розвитку та розміщення в економіці України. Особливості розвитку та розміщення сільського господарства. Аналіз сучасного стану розвитку рослинництва та тваринництва та їх роль у харчовій промисловості.

    курсовая работа [629,6 K], добавлен 14.02.2014

  • Місце м’ясомолочної промисловості в економіці України. Передумови регіональних відмінностей у розвитку і розміщенні м’ясомолочної промисловості. Перспективи та умови розвитку і розміщення м’ясомолочної промисловості в умовах ринкової економіки.

    курсовая работа [76,8 K], добавлен 16.08.2008

  • Основні характеристики паливно-енергетичного комплексу України, концепція його розвитку. Специфіка видобутку і споживання паливних та енергетичних ресурсів. Енергетична політика як центральна складова постсоціалістичних економічних реформ в Україні.

    курсовая работа [32,2 K], добавлен 20.03.2009

  • Оцінка інноваційного розвитку в промисловості України. Аналіз сучасного стану інноваційного розвитку за різними галузями промисловості та регіонами. Основні проблеми і їх актуальність на сьогоднішній день, перспективні напрямки інноваційного розвитку.

    научная работа [49,8 K], добавлен 16.12.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.